Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ДУХОВНО-СИМВОЛІЧНИЙ АСПЕКТ ФІЛОСОФСЬКОЇ КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ: ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

ГУДЗЕНКО-АЛЕКСАНДРУК ОЛЕНА ГЕОРГІЇВНА

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському державному університеті імені Лесі Українки МОН України, на кафедрі культурології.

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент Возняк Сергій Степанович, Волинський державний університет імені Лесі Українки МОН України, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Горський Вілен Сергійович, Національний університет "Києво-Могилянська академія” МОН України, професор кафедри.

кандидат філософських наук, Киричок Олександр Борисович, Полтавська державна аграрна академія МОН України, в. о. доцента кафедри.

Провідна установа:

Львівський національний університет імені Івана Франка МОН України, кафедра історії філософії, м. Львів.

Захист відбудеться "21” січня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розіслано "14” грудня 2004 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук Ситніченко Л. А.

Загальна характеристика роботи

обґрунтувати необхідність досліджень філософсько-символічної культури Київської Русі як явища, що репрезентує зародження українських етнонаціональних культурних цінностей у загальнолюдському духовному контексті;

розглянути символ як відображення духовного становлення людини та універсальний чинник людського самопізнання, встановити світоглядно-символічні основи християнства як духовної практики;

виявити духовні ідеали Давньої Русі та простежити ідеї щодо духовного зростання ("обоження”) у контексті символізму духовної культури Київської Русі Х - першої третини ХІІІ ст.;

розглянути символ у духовній культурі Київської Русі Х - першої третини ХІІІ ст. як елемент комунікативно-діалогічного простору культури;

на підставі результатів, отриманих під час реалізації поставлених вище завдань та задіяння до дисертаційного дослідження феноменологічного методу, психоаналізу як філософського напрямку і герменевтичного підходу, показати можливість залучення спадщини середньовічної вітчизняної філософської думки до осмислення проблем, актуальних для сучасної української культури та науки.

Об'єкт дослідження: філософська культура Київської Русі Х - першої третини ХІІІ ст.

Предмет дослідження: духовно-символічний аспект філософської культури Київської Русі Х - першої третини ХІІІ ст.

мислитель духовна цінність русь

Теоретико-методологічна основа дослідження. Дане дослідження ґрунтується на культурологічному підході до вивчення історико-філософських проблем. Ми зверталися до феноменологічного методу (Е. Гусcерль), методів філософської герменевтики (Х. Гадамер, М. Гайдеггер, П. Рікер та ін.), до психоаналізу як філософського напрямку (К. Юнг). Також проаналізовано першоджерела-пам'ятки давньоруської писемності та наукові праці, присвячені проблемам культури Київської Русі.

У дисертації використано методи: сходження від абстрактного до конкретного та від загального до одиничного, узагальнення, аналогії та порівняння, логічний, історичний; принципи: наукової об'єктивності, світоглядного плюралізму, цілісності і системності, невичерпності автентичного смислу тексту і невичерпності традиції.

Стан наукової розробки проблеми. Щодо особливостей філософської культури Київської Русі проведено чимало наукових розвідок, серед яких, зокрема, є й вузькоспеціальні (з літератури, живопису, архітектури, мови, фольклору та ін.).

У дореволюційний та довоєнний період майже всі дослідження, присвячені вітчизняній філософії, характеризуючись різноплановістю, лише торкались зазначеної тематики (праці В. Воскресенського, М. Погодіна, М. Чернишевського, І. Срезневського, М. Добролюбова, М. Безобразової, Г. Шпета, Е. Радлова та ін.).

У повоєнний період для досліджень характерним було надмірне підкреслювання її залежності від пануючої релігійної ідеології (О. Трахтенберг, М. Іовчук, В. Бернадський та ін.). Більш глибоко світоглядний аспект давньоруської культурної спадщини розглянуто в працях Д. Лихачова, В. Лазарєва, М. Тихомирова, Б. Рибакова та ін. Щодо специфіки власне філософської давньоруської писемності, то на початку 90-их років дослідники почали ставити питання про виділення основних понять філософії з нефілософського контексту (В. Горський, С. Кримський, Л. Поляков, М. Громов, М. Козлов, О. Замалєєв, В. Зоц).

Сьогодні надзвичайно актуальними є науково-дослідницькі доробки українських вчених: В. Горського, С. Кримського, С. Бондаря та ін. Зокрема, дослідження духовної культури Київської Русі стосуються світоглядно-релігійного та морально-етичного аспектів (Ю. Завгородній, А. Голуб, Н. Жиртуєва, В. Кушаков, Н. Наумова, В. Патерикіна, Т. Горбаченко, Н. Верещагіна, І. Жеребило, О. Киричок, Т. Чайка); проблеми становлення філософської думки (Г. Олефіренко, І. Ткаченко); філософсько-естетичних питань (С. Безклуба, Р. Демчук). Світоглядно-гносеологічні аспекти філософської культури Київської Русі в контексті дослідження прояву явища символізму в культурі України розглянуто у дослідженні М. Шумки.

Автор вважає за доцільне здійснити історико-філософський екскурс у період Київської Русі Х-ХІІІ ст., зокрема, зупинитися на тих аспектах, які єднають світогляд її мислителів з національними особливостями світосприйняття та світобачення українців. Також вбачаємо необхідність у здійсненні дослідження філософсько-символічної культури Київської Русі як явища, що репрезентує загальнолюдські духовні цінності. Звідси випливає актуальність розгляду символу у духовній культурі Київської Русі насамперед як елемента комунікативно-діалогічного простору людської культури. Оскільки наукових розвідок, спрямованих на розв'язання зазначеної проблематики, дисертантом не виявлено, це і стало причиною здійснення даного дисертаційного дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому вперше до дослідження філософської культури Київської Русі, зокрема - її духовно-символічного аспекту, застосовано феноменологічний метод (Е. Гуссерль) та психоаналіз як філософський напрямок (К. Юнг). У дослідженні "символ” пов'язується з "архетипом" та "очевидністю”, "самоочевидністю" у їх зв'язку з поняттям "національного" та задіюється герменевтичний підхід. Внаслідок цього:

– виявлено, що в основі репрезентації філософською культурою Київської Русі Х - першої третини ХІІІ ст. духовних цінностей лежить явище духовно-символічного аспекту культури "софійного" періоду української філософської думки. Це зумовлене такими характеристиками символу, як його об'єктивно-субстанційна природа, універсальність, фундамен-тальність, архетипність;

– на основі дослідження значного обсягу джерелознавчого матеріалу встановлено, що у філософській думці Київської Русі питання духовної символіки, ідеї духовного зростання ("обоження”), розуміння процесів змін у людській особистості у контексті символізму християнських таїнств належали до осердя духовного життя цього періоду;

– з'ясовано, що така характерна ознака символіки Київської Русі, як поєднання язичницької та християнської символік, а також зв'язок ідеалів духовності Київської Русі із загальнолюдськими символами Шляху, Софії, Слова, "серця”, Людини утворюють світоглядне підґрунтя для розгляду символу у духовній культурі Київської Русі як елемента комунікативно-діалогічного простору культури;

– доведено, що використання феноменологічного методу увиразнює такі сталі символи української національної культури, як "серце”, "софійність”, Людина та ін.

Теоретичне і практичне значення здобутих результатів. Здійснене дисертаційне дослідження дає можливість концептуально поглибити розуміння основ уявлень про духовність у добу Київської Русі, виявити значення і місце, яке посідає феномен символізму в їхній системі. Це сприятиме не тільки поглибленню бачення сутності давньоруської філософської культури, вкрай важливої для формування українського національного менталітету, а й дасть можливість вкотре констатувати необхідність проведення досліджень означеного історичного періоду для української та світової історико-філософської науки. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані у лекційних курсах і семінарських заняттях з історії української філософії, культурології, релігієзнавства, окремих спецкурсах, міждисциплінарних дослідженнях; для підготовки підручників і посібників, у навчально-виховній роботі.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. Здійснено узагальнення досвіду, здобутого істориками філософії, та на цій основі обґрунтовано відображення ідей давньоруських книжників в подальшій історії української філософської думки. Всі публікації автора одноосібні.

Апробація результатів дисертації. Концептуальні положення дисертаційного дослідження обговорювались на науково-методичних семінарах кафедри культурології Волинського державного університету імені Лесі Українки, де воно було виконане. Головні ідеї, теоретичні положення, науково-методологічні розробки автора пройшли апробацію на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 2001-2004); на міжнародному філософському семінарі "Гуманізм. Людина. Пізнання. Людинознавчі філософські читання" (Дрогобич, жовтень 2001); на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених за підтримки Київської міської державної адміністрації "Крок у майбутнє” (Київ, травень 2002); на І Міжнародній науково-практичній конференції "Управління державою ІІІ тисячоліття" (Львів, червень 2002); на науково-практичній конференції "Українська культура: реалії та виклики ХХІ століття” (П'ятий міжнародний конгрес україністів) (Чернівці, серпень 2002); на міжнародному філософському семінарі "Гуманізм. Людина. Спілкування. Людинознавчі філософські читання" (Дрогобич, жовтень 2002); на Міжнародній науковій конференції "Духовність. Культура. Нація" (Львів, березень 2003); на І Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття” ("Шості читання пам'яті В. Липинського”) (Луцьк, квітень 2003); на ХІІІ Міжнародній конференції "Історія релігій в Україні" (Львів, травень 2003); на ХІІІ Міжнародній конференції "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, травень 2003); на ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції "Духовність українства” (Житомир, травень 2003); на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття” ("Сьомі читання пам'яті В. Липинського”) (Луцьк, квітень 2004); на Міжнародній науково-практичній конференції вчених-релігієзнавців та богословів (Тернопіль, червень 2004).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 15 наукових праць (6,05 а. а.), з них - 7 (3,69 а. а.) - у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи зумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів (7 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (включає 246 найменувань і складає 20 сторінок). Повний обсяг дисертації становить 188 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується стан її наукової розробки, вказуються об'єкт і предмет, визначаються мета і завдання, теоретико-методологічні засади роботи, формулюється її наукова новизна та положення, які виносяться на захист. Також з'ясовується теоретичне та практичне значення дисертації та апробація її основних положень.

У першому розділі "Культура Київської Русі як предмет історико-філософського дослідження: духовно-символічний аспект” визначається джерельно-методологічна база дослідження; виявляються особливості бачення представниками середньовічної та сучасної філософської думки покладеного в його основу поняття "символ” у зв'язку з духовним становленням особистості.

У підрозділі 1.1 "Аналіз літературно-джерельної та методологічної бази дослідження духовно-символічного аспекту культури Київської Русі” здійснено ретельний аналіз науково-теоретичних підходів до розгляду культури Київської Русі в історико-філософському аспекті. Внаслідок цього констатується те, що обрана для дослідження тематика є вивчена недостатньо. Крім того, відзначається, що інформація, отримана на основі аналізу гносеологічної проблематики давньоруської філософської думки, дасть можливість глибше усвідомити витоки філософсько-теоретичних здобутків України.

Результати аналізу літературно-джерельної та методологічної бази дослідження духовно-символічного аспекту культури Київської Русі свідчать про існування необхідності у дослідженнях філософсько-символічної культури Київської Русі як явища, що репрезентує загальнолюдські духовні цінності. Обґрунтовується актуальність проведення наукових розвідок зазначеного історичного періоду, виходячи з важливості його у формуванні національного менталітету. В якості знаряддя дослідження пропонується використовувати символ як універсальний засіб само - і світопізнання, який яскраво себе презентує у вербальних та невербальних текстах. Отже, констатується доречність розгляду символу у духовній культурі Київської Русі як елемента комунікативно-діалогічного простору людської культури.

Використовуючи феноменологічний підхід до аналізу "національного" В. Никитюка, дисертант вбачає за можливе виявити самоочевидності української нації, які, на думку автора, проявляються в символіці, загальнонаціональних архетипах, морально-етичних принципах.

Прикметним є те, що у дисертаційному дослідженні в рамках культурологічного підходу до висвітлення поставленої проблеми при використанні загальнонаукових, спеціальних історико-філософських, міжпредметних методів наукового дослідження, особливе значення надається методу сходження від абстрактного до конкретного.

У підрозділі 1.2 "Символ як відображення духовного становлення людини та універсальний чинник людського самопізнання” обґрунтовується твердження про те, що міф і символ є універсальними чинниками людського самопізнання. Це виявляється у таких характерних рисах культурної свідомості, як синкретичність, відсутність суб'єктно-об'єктних протиставлень, тяжіння до інтуїтивізму. Зазначені особливості, на думку дисертанта, дають змогу розглядати особистість як міф.

Стверджується, що в контексті обраної теми особливо актуальним є дослідження фундаментальної символіки; доводиться її причетність до індивідуації - духовного становлення особистості (К. Юнг), самоактуалізації (А. Маслоу).

Визначена ще в античності неоплатонічна ідея символу як принципу сходження від явища до сутності та діалектичного злиття протилежностей, знайшла своє відображення у вченні Псевдо-Діонісія Ареопагіта, втілившись у теорію образу. Зазначені закономірності бачення явища символізму простежуються й у культурі Київської Русі.

На основі дослідження позицій А. Безант та О. Лосєва стверджується, що міф і символ є носіями інформації про духовний розвиток особистості і людства.

У підрозділі 1.3 "Світоглядно-символічні засади християнства як духовної практики” на основі розгляду рис, характерних для явища духовного становлення, і співвіднесення їх з глибинними традиціями християнського вчення (філософія представників східної патристики, ісихазм), доводиться, що, виходячи з його міфологічно-символічного характеру, містичності, споглядальності, діяльнісного підходу, звертання до проблем особистісного вибору, воно є дієвою прадавньою й актуальною сьогодні духовною практикою. Отож, стверджується, що християнство, виступивши у функції каталізатора засвоєння світових ідейних надбань, було вагомим для розвитку філософської думки Київської Русі.

Розглядаючи поняття "онтологічної рефлексії" Є. Яковлєва та виділені ним кроки духовного сходження (Одкровення, Озаріння, Перетворення), автор відзначає, що зазначені ланки є сталими для різних релігій і культур. Адже мета одна - злиття з Абсолютом, Вічністю; відмінні лише шляхи її досягнення.

На основі аналізу ідей ісихастів автор виділяє три етапи духовного зростання: відмова від багатослівних молінь, внутрішнє очищення, навчання робити добро.

Обґрунтовується вагомість впливу на мислителів Київської Русі патристики і, зокрема, - важливого для неї вчення про духовний розвиток особистості, адже у ньому вбачається метод відновлення цілісності людської природи та досягнення надприродного стану обоження. Відомо, що у символічному аспекті вчення Григорія Ниського умовно виділяється 3 частини - 3 послідовні етапи духовного життя, прообразом яких містик обрав 3 етапи входження в контакт із Богом в житті Мойсея (пізнання через світло, через хмару, в темряві).

Дисертант стверджує, що основні етапи досягнення душею Бога, виділені у східній патристиці (доброчесний праксис, природне споглядання та обоження), співвідносяться з Одкровенням, Озарінням, Перетворенням (Є. Яковлєв) як кроками духовного становлення. У зазначених вченнях простежуються також ознаки символічного методу пізнання та характеристики містичних переживань (В. Джемс).

У другому розділі дисертації - "Культура Київської Русі періоду становлення християнського світогляду (Х - першої третини ХІІІ ст.) ” - розглянуто особливості становлення християнської духовності в українській культурі, а також простежено специфіку репрезентації символу в досліджуваний історичний період.

У підрозділі 2.1 "Становлення християнської духовності в українській культурі” з'ясовано, що уявлення про людину, смисл її буття, місце її в світі, розуміння добра і зла, свободи та необхідності, життя й смерті, людського щастя тощо становлять неодмінне філософсько-світоглядне підґрунтя, що визначало зміст духовного життя нашого народу від найдавніших часів.

Здійснюючи спробу реконструювати в загальних рисах картини філософського мислення, властивого означеному періоду, відтворити найхарактерніші підходи до розуміння філософії, цілей і можливостей людського самопізнання, особливостей погляду на буття, світ в цілому, образ історії, сутність людини та її моральний ідеал, що знайшли відображення в пам'ятках духовної культури, автор дисертації констатує, що філософська думка Київської Русі являє своєрідний тип середньовічного антропологізму.

Доводиться, що для мислителів Київської Русі не було філософії, відстороненої від реальних, смисложиттєвих питань людського існування.

У підрозділі 2.2 "Символ як явище духовної культури Київської Русі” автор, розглядаючи культуру Київської Русі як елемент духовно-символічної культури середньовіччя, у зв'язку з духовним становленням особистості досліджує символи Людини, Софії, Хреста, Слова, Шляху, співвідносячи з ними поняття "слава" і "честь”.

Розглянуті уявлення Костянтина-Кирила Філософа про софійну природу символу наводять автора на міркування про те, що, справді, саме Костянтину зобов'язана руська духовна традиція догматичним і художнім символом Софії-Премудрості, Художниці Небесної.

Доводиться, що спрямування до інтимно-унікальної сутності людської душі, "у середину” - в серце - становить своєрідність долі мотиву "шляху" у східнослов'янській ментальності. Адже внаслідок інтенсивного опанування східним слов'янством християнського світогляду в його візантійському варіанті відбулося значне переоформлення міфологічних космогонічних мотивів: із засобів опису навколишнього світу вони перетворюються на засоби опису внутрішніх станів душі у її богопізнанні.

Підкреслюється, що слово і зображення в Древній Русі були міцно пов'язані. З цієї причини спостерігається "символізація” матеріального або "матеріалізація” символу, коли переважує його духовна частина.

У третьому розділі - "Роль давньоруської спадщини в історії української культури” - досліджується зв'язок духовних ідеалів Київської Русі з формуванням морально-етичних уявлень в українській культурі, а також з'ясовуються особливості давньоруських впливів у символіці української культури.

У підрозділі 3.1 "Духовні ідеали Київської Русі у формуванні морально-етичних уявлень в українській культурі” доводиться, що період становлення культури Київської Русі є визначальний тим, що за його часів відбувається творення "архетипу”, еталону духовного життя для наступних поколінь українців.

Обґрунтовується, що прилучення до Бога, згідно з православною традицією загалом і чернецькою зокрема, можливе лише шляхом творення доброчинностей і високоморального існування, а не запереченням традицій світу суєтного.

З метою усвідомлення суті християнсько-моральних принципів культури Київської Русі доводиться актуальність дослідження причетних до неї понять "слава”, "любов”, "благодать" тощо, основи яких закладено ще в християнському неоплатонізмі. За їх посередництвом простежується шлях обоження.

Внаслідок аналізу теорії М. Ігнатенка встановлюються особливості презентації явищ "абсолютний архетип”, "культур-архетип" в українській культурі з огляду їх взаємозв'язків із культурними закономірностями Київської Русі. Простежуються властивості перебігу символічно-архетипних взаємовідношень між зазначеними культурними феноменами.

У підрозділі 3.2 "Давньоруські впливи в символіці української культури”, внаслідок виявлення особливостей давньоруських впливів на символіку української культури, припускається, що її можливо розглядати як ланку, яка зв'язує покоління.

Стверджується, що такі характеристики символу, як універсальність, фундаментальність, незмінність, а також погляди філософів (символіка є засобом освоєння світу культури, символ презентує світ культурної семантики (А. Лобок); символ - це закодований текст і має гносеологічне значення (М. Морозов, герменевтика та ін.)), дають можливість розглядати його не тільки в якості глобального засобу комунікації, а й з метою презентації символіки Київської Русі як ланки, що зв'язує покоління у національній культурі, адже природа символу - об'єктивно-субстанційна, а не тільки суб'єктивно-гносеологічна.

Автор обґрунтовує те, що, простежуючи явища загальнонаціонального рівня, необхідно дослідити феномен самосвідомості нації. Поле культури нації - звід історично створених унікальних смислів - дозволяє їй усвідомлювати себе як цілісність. В основі цих унікальних смислів (а отже, й поля культури) вбачаються архетипно-символічні утворення, які проявляються в духовній творчості. Отже, дослідження особливостей духовного становлення окремої людини дає можливість констатувати про дублювання цих особливостей зазначеного процесу для нації загалом.

Припущення щодо невіддільності софійності української філософії від її релігійності та символічності підтверджується тим, що в основі софійного способу буття філософії лежить здатність до універсального осягнення дійсності.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми духовно-символічного аспекту філософської культури Київської Русі Х - першої третини ХІІІ ст. як явища репрезентації національного та загальнолюдського, що виявляється в здійсненні історико-філософської реконструкції уявлень мислителів Київської Русі Х - першої третини ХІІІ ст. про духовно-символічні основи буття та співвіднесенні їх з українськими національними та загальнолюдськими поглядами на духовні цінності. У висновках сформульовано основні підсумки дисертаційного дослідження та окреслено перспективи подальшого вивчення проблеми:

У Київській Русі символ Людини є основним, міцно пов'язаним із іншою символікою. Зокрема, у зв'язку з духовним зростанням людини, її самореалізацією на шляху активного служіння оточуючим та діяльнісного співпереживання як наслідування особистістю вищих моральних зразків, він презентує себе у вербальних та невербальних текстах. Зокрема, постать князя Київської Русі Х-ХІІІ ст. символізує переважно ідеали духовності.

Чудо пророцтва святих визначено як характеристику ступеня моральної досконалості людини, з якого починається її духовне зростання (обоження). Віра виступає як попередня умова чуда. Ідею щодо духовного зростання простежено на прикладі властивого для Київської Русі, на думку автора дисертаційного дослідження, шляху духовного становлення: "Віра - надія - любов - чистота - смиренність - благодать - слава”. Актуальним є здійснене в дисертації з метою усвідомлення суті християнсько-моральних принципів культури Київської Русі дослідження причетних до неї, закладених ще в християнському неоплатонізмі, понять "слава”, "любов”, "благодать”, за посередництвом яких простежено шлях обоження.

Дослідження символіки Київської Русі як ланки, яка зв'язує в подальшій історії української культури покоління (з метою виявлення давньоруських впливів у символіці української культури), свідчать про те, що комунікативно-інформаційна функція символу, яка розкриває його здатність акумулювати в собі здобутки культури минулого та переносити їх з одного культурного прошарку в інший, яскраво простежується в культурі нашого народу. Символ Слова, поширений у культурі Київської Русі, містить у собі, за діалектичним принципом, і ідеальне, і матеріальне, несе подвійне навантаження: і як засіб комунікації, і як символ світу трансцендентного, Божого.

Актуальними є проведення наукових розвідок, що стосуються Київської Русі Х - першої третини ХІІІ ст., - історичного періоду, вкрай важливого для формування національного менталітету. Шляхом використання в якості знаряддя дослідження символу як універсального засобу само - і світопізнання, що яскраво себе презентує у літературних творах та мистецтві, методу філософської герменевтики, психоаналізу як філософського напрямку (К. Юнг), феноменологічного методу (Е. Гусcерль) та феноменологічного підходу до аналізу "національного”, виявлено самоочевидності української нації, які, на думку автора, виявляються в символіці й архетипах ("серця”, Софії, Людини та ін.), морально-етичних принципах. Аналіз явищ "культур-архетип”, "абсолютний архетип”, "національна ідея” не тільки підтвердив доцільність запропонованого дослідницько-аналітичного підходу, а й сприяв більш продуктивній реалізації поставленого завдання.

Дослідження духовно-релігійного, символічного, морально-етичного аспектів національної, зокрема - української, культури дають можливість спробувати реалізувати завдання осягнення її основ та глибинної суті. Актуальним в умовах сьогодення - з метою сприяння виходу української нації з духовної кризи - вважаємо виділення і ретельне дослідження особливостей бачення мислителями Київської Русі щаблів духовного сходження, "обоження” особистості, а також - проведення паралелей з позиціями щодо означеного явища, які існують у представників світової історико-філософської думки.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації