Феномен людства і його соціально-філософська концептуалізація

У кінці підрозділу фіксуються деякі універсальні моральні детермінанти прогресу економіки: зміна менталітету (від набування до підприємництва); оцінка заповзятливості як різновиду соціально-організуючої творчої сили; подолання моральної девальвації праці; створення етики економічного успіху тощо.

У підрозділі 4.3 "Пропедевтика парадигми людства в сучасній філософії освіти" ідея аксіологічної значущості концепту "людство" обґрунтовується на основі дослідження проблем філософії освіти.

Підкреслюється, що основна функція освіти в суспільстві - відтворення соціокультурного життя в індивідах, тобто підтримка континууму соціального буття людства. Стисло описується, як змінювався у залежності від загальнокультурної парадигми, спосіб передачі знань. Тривалий час у пропедевтиці той, хто повчає, і той, хто навчається, не розглядалися як рівноправні представники людства ("Упанішади" Древньої Індії, акусматика древньогрецького піфагорійського союзу тощо).

У XIX-XX ст.ст. в парадигмі філософії освіти акцентується творчість особистості, що пізнає. На основі ідей М. Шелера, здобувач фіксує своєрідну евристичну дилему незнання - знання і показує, як агностичний компонент у сприйнятті і уявленні власного образу націлює особистість на осмислення екзистенціальної проблематичності одиничного "Я" у контексті буття людства.

У висновку підрозділу виділяються домінанти сучасної парадигми філософії освіти.

У підрозділі 4.4 "Інваріанти світської і релігійної парадигм у просторі людського буття" представлено й аргументовано думки про амбівалентність світського та релігійного світосприйняття як один з прикладів єдності в різноманітті, про необхідність пошуку шляхів і засобів досягнення балансу інтересів усіх суб'єктів світового соціального простору, про необхідність подолання міжконфесійних непорозумінь, які породжують життєво небезпечний для усього людства континуум.

Констатується, що релігійно-конфесійні протистояння, які особливо явно виявили себе на початку третього тисячоліття, вимагають осмислення єдності в різноманітті, виявлення культурних, моральних інваріантів, властивих усім людям нашої планети.

Представлена у даному підрозділі проблематика конкретизується на прикладі проблеми походження моралі й релігії. При розв'язанні відзначеної проблеми автор узагальнює наукові дані (історії, антропології, соціолінгвістики, психології тощо), що є в контексті двох позначених вище парадигм і на основі такого узагальнення реконструює генезис і еволюцію універсальних моральних норм як результат багатоаспектної соціальної диференціації.

У результаті робиться висновок: парадигмальна різниця світського та релігійного тлумачення соціальних цінностей перед загрозою глобальних екологічних катастроф і універсальних людських бід виступає не як непримиренна амбівалентність, а як толерантна дихотомічність. У цьому опредмечують себе найважливіші принципи сучасного цивілізаційного буття: толерантність до інакшості, плюралістична методологія при аналізі одного і того ж об'єкта, бажання й уміння будувати діалог і навіть полілог між гуманними представниками людства.

Відповіді на питання про те, яким повинна бути мова цивілізаційного спілкування, присвячено підрозділ 4.5 "Міфологеми і реалії загальнолюдських основ вербальних комунікацій." Тут обґрунтовується думка про неможливість існування універсальної формальної мови комунікацій.

Автор використовує історичні, політологічні, лінгвістичні дані про об'єднувальну і дезінтегративну функції мови, говорить про проекти загальної мови спілкування (Галена, Ф. Лейбніца, Ж. Кондорсе, Л. Заменгофа та ін.) та їх оцінку в критичній літературі (Е.С. Свадост) і, узагальнюючи ці дані, намагається виявити закономірності розвитку мовного світового простору.

У дисертації підкреслюється, що вербальні проблеми виходять за межі локально об'єднувальної (дезінтегративної у великих соціальних масштабах) національної парадигми і повинні бути розглянуті у контексті нового діалектичного взаємозв'язку "я - людство". У зв'язку з цим зазначається, що утопічність проектів єдиної мови спілкування продемонструвала реальна історія.

Комунікативна універсальність залежить від бажання й уміння представників усіх народів вирішувати загальні проблеми. Формування національної спільності "ми" не можна здійснювати за рахунок придушення іншомовної індивідуальності.

Дисертант підкреслює, що усвідомлення людиною своєї приналежності до людства, а звідси і гуманне ставлення до будь-якого індивіда, можливі на основі лінгвістичного релятивізму. Функціонування різних мов спілкування повинно бути детерміновано моральними загальнолюдськими цінностями - простими нормами моралі. А оскільки загальне повинно бути конкретним, загальнолюдський контекст діалогічності і навіть полілогічності - єдине благодатне середовище функціонування гуманістичних домінант останнього десятиріччя - національних інтенцій до оформлення власного мовного простору у соціумі, що глобалізується.

У п'ятому розділі "Від людства-в-собі до людства-для-себе" феномен людства досліджується в контексті проблематики глобалізму. Тут вивчаються особливості динаміки цього феномена у сучасному світі, доводиться практична значущість концепту "людство" для буття соціуму, що глобалізується.

У підрозділі 5.1 "Біоцентрична і антропоцентрична моделі як стадії самопізнання людства" проводиться ідея необхідності включення до семантичного поля концепту "людство" першої природи.

У дисертації зазначається, що введені у широкий науковий обіг кількісні параметри, які характеризують перспективи глобального соціуму, можна поділити на дві групи: антропоцентричні (сукупна емпірія про найбільшу соціальну спільність) і біосфероцентричні (характеристики, які в основному описують стан навколишнього середовища).

Автор аналізує приклади редукції соціальної специфіки людства до біологічних констант. Особлива увага приділяється уточненню таких понять як "суспільна свідомість", "соціальна свідомість", "глобальна свідомість", "планетарна свідомість", "колективний надрозум".

Зазначається, що "глобальна свідомість" - це розуміння проблем екзистенції індивідуального "Я" в нерозривному зв'язку з буттям усіх людей, що на вищому ступені рефлексії означається як новий діалектичний взаємозв'язок "я-людство".

На нинішньому етапі історії, коли виникає самоідентифікація людини з природою, в концепті "людство" з'являється новий компонент. Сукупність істотних властивостей глобальної одиниці виживання починає включати біоту, як підсистему планетарної цивілізації.

Показник "забруднення довкілля" характеризує функції "другої природи", антропогенної за своїм походженням, у відношенні до першої. І тому вдало об'єднує біоцентричні та антропоцентричні моделі, поява яких була природною і необхідною стадією самопізнання людства. Їх об'єднання є наступним етапом рефлексії, яка нині найбільш успішно реалізується у рамках теорій глобалізму і синергетики.

Далі у підрозділі 5.2 "Модифікації людства у світі, що глобалізується" звертається увага на контури нових постіндустріальних парадигм і характеризуються їх ключові принципи та категорії. Тут порівнюються погляди І. Валлерстайна і С. Гантінгтона.

Автор дисертації з урахуванням концепту "людство" критично аналізує розуміння С. Гантінгтоном цивілізації як культурної спільності найвищого рангу і підкреслює, що цивілізація хоч і з високою часткою узагальнення, є локалізованою, людство ж тотальне, а не локальне у відношенні до планети Земля.

С. Гантінгтон, абсолютизуючи західне християнство, по суті, заперечує світ-культуру, пропонує розглядати людство як сукупність культурних ареалів ("цивілізацій"). Універсальність розповсюджується лише на Захід. Відбувається звуження області загальнолюдського до географічних параметрів одного регіону.

Подібна локалізація не подолана і в міркуваннях І. Валлерстайна. Констатуючи у загальній історії людства відсутність лінійного тренду, він намагається забезпечити цілісність дослідження через "світ-системну" модель і апелює до поняття "людство", "як якоїсь універсальної світової особистості".

Гіперскладний і нелінійний світ не тільки ставить завдання дослідження тенденцій і еволюційних ліній "світ-системних" змін, але і стимулює подальшу конкретизацію ролі і місця сучасної людини у цивілізаційному процесі.

У зв'язку з цим, автор вважає логічним у підрозділі 5.3 "Ідентифікаційна локалізація поняття "людство" звернутися до аналізу саморепрезентації окремих соціальних суб'єктів на представлення інтересів найбільшої людської спільності загалом. У підрозділі, що реферується, розглядається локалізація поняття "людство" представниками формаційної парадигми, прихильниками цивілізаційного підходу. У першому випадку, коли єдине людство уявлялося в образі гомогенного "ми", марксистська формаційна історична схема є імпліцитно європоцентричною. Тут універсальне загальнолюдське виявляється неадекватно представленим, загальне підміняється приватним, суть зводиться до одного з існувань різноманіття, у полі зору опиняється лише одиничне явище.

Далі аналізується те, як локалізацію поняття "людства" на основі розуміння загальнолюдського у вигляді західного опредметнено у сучасній теорії світу, що глобалізується.

Підкреслюється, що релігійні претензії представляти усіх людей, говорити від їх особи - третій "класичний" приклад звуження обсягу поняття, що аналізується.

Для усіх розглянутих ідентифікаційних схем характерною є локалізація поняття "людство", відтворена у формі жорсткого зіставлення "ми - вони", наповнена по суті антигуманним виключенням з понятійного обсягу значної частини населення планети.

Формулюючи власну позицію, на основі дослідження різних аспектів проблем феномена людства у концепціях А. Турена, Ю. Габермаса, Н. Еліаса, автор робить висновок, що подолання локалізації концепту "людство" сприяє визнанню абсолютною цінністю різноманітності, унікальності усіх людей в їх загальнолюдському потенціалі. Людство стає одиницею виживання для всіх і кожного і цим йому надається статус унікальності, особливості, субстанціональності і саме в такому ракурсі його можна розглядати як суб'єкт історичної діяльності, основу для універсального комунікативного процесу.

У підрозділі 5.4 "Феномен географічної ідентифікації і реалії глобалізації" на основі аналізу соціологічних даних визначено міру присутності у буденній свідомості елементів глобальних ідентичностей. Використовуються дані антропологів про наявність основних просторових зон, численні роботи з визначення специфіки соціальної ідентичності, результати опитувань жителів 21 європейської країни, США і Канади, проведених Євробарометром і Європейською групою з дослідження цінностей (EVS) у 1981 і 1990 роках, а також дані всеросійського опитування дорослого міського населення Відділом соціальної динаміки ІСПІ РАН у травні 1994 року.

На основі проведеного автором соціологічного опитування і аналізу його результатів, представлених на відповідних діаграмах, фіксуються вікові ("біологічні") та соціально-психологічні ("культурні" і "мережеві") особливості ідентифікаційної саморепрезентації, констатується, що кореляційний аналіз оцінок, виконаних 795 опитаними показує відносну автономність структур "місцевої" та "глобальної" ідентичностей і їх опосередкованість рівнем "національної" ідентичності. Сучасний розвиток суспільних практик є таким, що самоототожнення з малою батьківщиною, особливо з місцем проживання, статистично значуще корелює з національною ідентичністю. феномен людство концепт

Як показує кореляційний аналіз, "національна" ідентичність, у свою чергу, пов'язана з "глобальною". Подібна спрямованість (від "малої" батьківщини до "національної", а від неї до "глобальної") має свої вікові, статеві і професійні особливості.

Національна (культурна) ідентичність виявилася своєрідним містком, що з'єднує глобальне та індивідуальне. Такий ментальний орієнтир допомагає особистості, що розвивається, в непростий час динамічних постіндустріальних змін, глобальних потрясінь і структурних перебудов знайти своє місце у світі і стати повноцінним членом суспільства на місцевому, національному і глобальному рівнях соціального буття.

Використовуючи термінологію Е. Тоффлера та ідеї М. Кастельса, автор підкреслює, що у процесі розвитку особистості виникнення біологічних ідентичностей відповідає часам "захоплення і контролю" територій, а виникнення культурних - етапам "захоплення і контролю" джерел соціальної енергії. "Мережева" форма з'являється як результат взаємодії перших двох форм. Вона, подібно "біологічній" формі, характеризується поняттям "цінність". Але це вже не та індивідуальна і неповторна "біологічна" ідентичність, а загальна, повторювана, універсальна, загальнолюдська цінність, яка вбирає в себе, з одного боку, особливості унікальної "біологічної" приналежності, а, з іншого боку, повторюваність і відтворюваність культурної ідентичності.

Індивідуальне просторове самоототожнення від локального поступово переходить до глобального і виявляється в розширенні образу світу від малої Батьківщини до концепту "людство".

Завершуючи дане дослідження у підрозділі 5.5 " Мережеві моделі і традиційні проблеми гуманізму" дисертант розвиває ідею М. Кастельса про ролі мережевих структур. У підрозділі мова йде про те, що реалії соціуму, що стрімко глобалізується, адекватно інтерпретуються в контексті загальнолюдської гуманної мережі з використанням поняття "людство".

У залежності від домінуючого способу регулювання, від різних критеріїв включення - виключення вузлів з мережі здобувач виділяє два великих типи відкритих мережевих структур, що розвиваються: "м'які" ("антропоцентричні", відносні, "глобальні","гуманні") мережі з домінантою морального регулювання і "жорсткі" ("соціоцентричні", правові, абсолютні і тому "локальні" і "конкретні") мережі з домінантою правового регулювання.

У дисертації виявляються соціально-економічні причини і культурні передумови безпрецедентного зростання "м'яких" мереж в епоху постмодерну. Подібно до того, як в аграрній (доіндустріальній) культурі не було суспільної необхідності в релігійній рівності, у сучасному постіндустріальному соціуму поки що немає суспільної необхідності у "гуманній" рівності "людства-без-виключення".

Сутність людини, що належить до соціуму майбутнього, ймовірно почне вимірюватися часткою "мереж без виключення" (гуманних, загальнолюдських мереж) у загальній кількості структур, в які він інтегрований.

"Розширений", глобалізований гуманізм, відображений у концепті "людство", ймовірно, дасть змогу соціуму перейти до якісно нового стану екологосоціальної стійкості.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичні узагальнення і вирішено проблему теоретичної реконструкції процесу розвитку концепту "людство", виявлено структуру даного процесу і сформульовано основні визначення цього концепту, охарактеризовано особливості його функціонування у суспільній свідомості, що дозволило прослідкувати процес соціально-філософської концептуалізації феномена людства. Показано вплив різних підходів до тлумачення концепту "людство" на процес розробки цілісної теорії єдиного закономірного історичного процесу.

У роботі показано, чому одним із ключових концептів сучасної епохи є концепт "людство", який за тисячоліття свого розвитку пройшов багатоетапний шлях. Процес розвитку концепту "людство" описується за допомогою моделі спіралі, яка складається з ізоморфних витків. Виявлено два типи таких витків, що якісно відрізняються один від одного співвідношенням емпіричного і раціонального у процесах осмислення концепту "людство". Хронологічно першим був виток з домінантою емпіричного, котрий завершився появою зрілого, повноцінно розвинутого поняття "людство", що саморозвивається.

Аналіз історії розвитку концепту "людство" виявив, що цей концепт на першому витку свого розвитку пройшов шлях з 8 етапів до того, як перетворився на зріле поняття, що саморозвивається. Цей щлях був таким: від поняття "людина" (1 етап) до поняття "люди" (2 етап), потім до поняття "рід людський" (3 етап) і власне "людство" як поняття конкретне і унікальне (4 етап), після цього з'явилося "людство" узагальнене (5 етап), розширене (6 етап), перевірене практикою за причинно-наслідковим і закономірно-випадковим напрямками (7 етап) і, нарешті, "людство" як таке, що саморозвивається (8 етап).

Такі зміни відбувалися в контексті антропологічних поворотів і супроводжувалися зміною індикаторів спектру "Я - Ми" ідентичностей суспільної свідомості. Перший антропологічний поворот, який бере свій початок від Сократа і софістів, мав у якості домінанти окрему людину. В ці часи людство як поняття було відсутнім. Після цього почав активно функціонувати концепт "рід людський", в екстенсіонал якого включали, в основному, сучасників.

Подальший розвиток спектра "Я - Ми" ідентичностей здійснювався в межах християнської традиції. Структурна взаємодія "богоподібної людини" та "людиноподібного бога" виявилася основою другого антропологічного повороту, а ренесансний антропоцентризм виявив індивіда, що знаходився в соціумі і мав культурну спадщину, як окремий об'єкт.

Ренесансний антропоцентризм знаменував звернення до індивіда, що знаходиться в соціумі і має культурну спадщину. Нині ми є свідками початку третього антропологічного повороту, який одночасно наповнює новим змістом як поняття "людина", так і поняття "людство", підкреслює їх взаємозалежність. Тут домінантою виступає культурна спадщина традиційного людства, тобто інформаційна (низькоенергетична) складова діяльності людей, яка справляє все більший вплив на їх матеріальну діяльність.

Якщо в давньому світі поняття "людина" було основним смисловим наповнювачем концепту "рід людський", то в сучасну епоху вже саме поняття "людство" постає значеннєвим стрижнем нового поняття, що позначає ту цілісність, яка формується в процесах глобалізації на планеті.

Нове ціле (людство в постіндустріальну епоху) не заперечує одиничного (національного, групового, індивідуального), а ґрунтується на ньому. Це те ціле, яке є "більшим за свої частини", але яке і неможливе, немислиме без них. Саме тут можна говорити про формування нового взаємозв'язку "людина - людство", коли одиничне і всезагальне не можуть реалізувати свій потенціал ізольовано. Більш того, фізична буттєвість цих елементів (життя людини, універсальна мова комунікацій, освітній континуум, релігійні трансформації, моральні колізії тощо) детермінується зазначеним взаємозв'язком.

Концепт "людство" є своєрідним орієнтиром трансформацій в цих сферах. Виявлено наступні особливості функціонування концепту "людство" у суспільній свідомості: розрив між буденним і теоретичним рівнями суспільної свідомості; рухомість меж того, що сучасниками відноситься до об'єму поняття "людство"; причини генезису концепту "людство" визначаються закономірностями розвитку спектра "Я-Ми" ідентичностей; наявність трьох антропологічних поворотів, під час яких істотно змінювалися структури спектру "Я-Ми" ідентичностей і, відповідно, значення концептів "людина" і "людство.

Впровадження концепту "людство" в масову психологію спонукає до перетворення архаїчного розподілу соціумів на "ми-вони", "свої-вороги", стимулює формування толерантності.

У цій ситуації традиційне поняття "людство" трансформується в поняття "суспільство стійкого розвитку" (sustainable development). Настала черга нового витка у розвитку поняття "людство" і його денотата, на якому вони виступають як такі, що саморозвиваються, синергетичні, вірогіднісні, по суті нетелеологічні явища.

На теоретичному етапі формування рефлексії "людство" закладаються основи категорії, яка позначає дихотомічно існуючі універсальні зв'язки одиничного і загального, індивідуального і колективного, національного і інтернаціонального. Тут починають проявлятися універсальність, тотальність і всесвітність сформованого поняття.

Тому зараз можна дати таке визначення цьому поняттю: "людство"- це система, що саморозвивається, і яка складається з "роду людського" та його спадщини (культурної і матеріальної). При розвитку цього поняття "людство" поетапно змінюються межі того, що відноситься до "роду людського" (люди, які живуть зараз; люди які жили колись, або будуть жити в майбутньому, тощо), та межі того, що може бути віднесено до його культурної та матеріальної спадщини.

Після того, як рефлексія людства оформилася в поняття, концепт "людство" буде справляти все більш істотний вплив на свій денотат і навіть домінувати в цій взаємодії.

Це призведе до того, що саме людство в дуже короткий історичний термін, під час якого екстенсіонал поняття "людство" залишиться практично незмінним, переусвідомить свою суть. Для цього необхідно на нинішньому етапі конкретизації поняття "людство" визначити нову сукупність істотних властивостей глобальної одиниці виживання, яка вже буде включати біоту, як підсистему планетарної цивілізації.

На сьогодні людство, осмислюючи себе, проходячи в епоху глобалізації через новий критичний етап свого розвитку, генерує інший вид своєї спадщини, більш енерго- і матеріалоємної, ніж культура. Цей вид може бути визначений як екологічна складова спадщини цивілізації. Критерієм переходу від "локального" розуміння людства до "глобального" може служити домінанта елементів глобалізму не тільки в знаковому, низькоенергетичному (наука, мистецтво, торгівля, зв'язок, транспорт, фінанси, валютні біржі тощо), але і в матеріальному, високоенергетичному просторі.

Сучасний етап розвитку феномена людства характеризується тим, що його рефлексія - поняття "людство" пройшло лише перші витки абстрактної трансформації: від якості (в ролі якого вже виступає емпірично-забарвлене поняття "людство", близьке значенню "рід людський") до кількості (зараз воно представлено основними показниками стійкого розвитку: індексом антропогенного навантаження, рентним числом, індексом соціально-економічної дисгармонії суспільства і подібними до них), а від нього - до міри (перші оцінки цих глобальних меж опублікувала група Д. Медоуза в 1972 р. і за минулі тридцять років вони постійно уточнювалися) і далі - до саморозвитку, адекватні моделі якого пропонує, наприклад, синергетика.

Сучасне "глобальне" людство виникло, передусім, у світі "цінностей", "послуг" і "творчості". Насамперед, воно існує в рефлексії як концепт, знаковий, ментальний об'єкт. У контексті нашого аналізу це означає, що люди сприймають себе представниками найбільшої людської спільності, передусім у світі статевих, релігійних, класових, спортивних, екологічних і багатьох інших цінностей. Ситуація у світі така, що для всіх людей людство, це "уявне" співтовариство, стає разом з родиною, нацією, культурою і цивілізацією, однією з основних "одиниць виживання". Відповідно, здійснюється перехід від "людства-в-собі" до "людства-для-себе".

Важливу роль у формуванні глобальної одиниці виживання відіграють так звані географічні ідентичності ("біологічна"; "культурна"; "мережева").

Нині, використовуючи весь арсенал накопичених знань, під впливом процесів глобалізації, людина вперше розширює рамки власного соціального всесвіту до Людства.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

а) Монографії, статті у наукових фахових виданнях:

1. Андрєєва Т.О. Від феномена людини до феномена людства. - Донецьк, вид-во ДонНУ, 2002. - 237 с. (15 д.а.).

2. Андреева Т.А., Бондаренко В.В. Общечеловеческие инварианты субъективного восприятия времени // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 1999. - № 2. - С. 170-176.

3. Андрєєва Т.О. Гуманістичні домінанти сучасної філософії освіти // Науковий вісник № 10. Серія "Філософія". - Харків: ХДПУ, 2000. - Вип.4. - С. 46-50.

4. Андреева Т.А. Жизнь человека как ценностная универсалия цивилизации // Філософія. Культура. Життя. - Дніпропетровськ, 2000. - Вип. № 8. - С. 237-246.

5. Андреева Т.А. Изменения ценностных ориентаций в переходные периоды истории человечества // Філософія. Культура. Життя. - Дніпропетровськ, 2000. - № 9. - С. 171-182.

6. Андрєєва Т.О. Прогрес та регрес людства: дихотомія світоглядних орієнтацій // Науковий вісник № 12. Серія "Філософія". - Харків: ХДПУ, 2000. - Вип.6. - С. 95-101.

7. Андреева Т.А. К вопросу об универсальных установках в трудовой деятельности // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - № 501. - Серія "Теорія культури і філософія науки". - Харків-2000. - № 465. - С. 55-62.

8. Андрєєва Т.О. Загальнолюдська детермінантна "світ-системи" І. Валлерстайна // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - № 501. - Серія "Теорія культури і філософія науки". - Харків-Суми, 2000. - № 487. - С. 62-64.

9. Андрєєва Т.О. Про компоненти синтезного підходу до історії людства // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. - Дрогобич: Вимір, 2000. - Вип. № 6. - С. 4-14.

10. Андрєєва Т.О. Про кантівське трактування людства // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2001. - Вип. ХІ. - С. 51-59.

11. Андреева Т.А., Черенков М.Н. О месте библейского историзма в генезисе философско-исторических знаний // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - № 501. - Серія "Теорія культури і філософія науки". Випуск 30. - Харків-Суми, 2001. - С. 58-64.

12. Андреева Т.А. Внерациональная мотивация как элемент культуры человечества // Вісник Дон ДУЕТ. Гуманітарні науки, Донецьк, 2001. - № 3 (11). - С. 49-56.

13. Андреева Т.А. Инварианты светской и религиозной парадигм: нетерпимость или толерантная дихотомичность? // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Запоріжжя, ЗДУ,2001. - Вип. № 21. - С. 9-14.

14. Андрєєва Т.О. Аксіологічний статус поняття "людство" // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 23. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 3-12.

15. Андрєєва Т.О. Людство як об'єкт сучасної філософської рефлексії // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 26. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 3-9.

16. Андреева Т.А. Общечеловеческие ценности и универсальный язык коммуникации // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк: Донецький державний інститут штучного інтелекту, 2002. - №2. - С. 81-87.

17. Андрєєва Т.О., Алексейчук І.С. Щодо ролі конкретизації поняття "людство" // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2002. - Вип. XIV. - С. 12-30.

18. Андреева Т.А., Алексейчук И.С., Феномен географической идентификации и реалии глобализации // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Серія "Теорія культури і філософія науки". - Харків-Суми, 2002. - № 465. - С. 8-16.

19. Андреева Т.А. Идентификационная локализация понятия "Человечество" // Вісник ДонДУЕТ, Гуманітарні науки. - 2002. - № 3 (15). - С. 29-35.

20. Андреева Т.А. Антропоцентризм и биосфероцентризм - две линии развития человечества // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк: Донецький державний інститут штучного інтелекту, 2002. - № 3. - С. 29-35.

21. Андрєєва Т.О. Аксіологічні домінанти філософії історії С.М. Булгакова // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 30. - К.: Український центр духовної культури, 2002. - С. 52-61.

22. Андрєєва Т.О. Динаміка "Я" і "Ми" ідентичностей як індикатор розвитку людства // Схід, 2002. - № 7 (50). - С. 30-33.

23. Андреева Т.А. Особенности гуманизма в технократическом обществе // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки - 2002. - № 2. - С. 213-218.

24. Андреева Т.А. Развитие понятия "человечество" (от Сократа до современного антропологического поворота) // Totallogy -XXI, Постнекласичні дослідження. - Вип. 8. - К.: ЦГО НАН України. - 2002. - С. 179-190.

б) Публікації, в яких додатково відображені основні положення та висновки дисертації:

1. Андреева Т.А., Кравцова В.В. Этические ценности как определяющий фактор в экономических преобразованиях Донбасса // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право, 1997. - С. 109-112.

2. Андреева Т.А. Изменение в социальном бытии и новая парадигма философии образования // Вестник Дон ДУЭТ, Гуманитарные науки. - 1999. - № IV. - С. 141-143.

3. Андрєєва Т.О. Педагогічна творчість як вид духовного виробництва // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. Зб. наук. праць. - К.: 1999. - С. 6-9.

4. Андрєєва Т.О. Гуманізація творчості - глобальна тенденція розвитку соціального буття // Матеріали 5-ої Міжнародної науково-практичної конференції "Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму". - Ч. 2, К.: НТУУ "КПІ", 1999. - С. 93-97.

5. Андреева Т.А. Справедливость в пространстве человеческого бытия // Ідея справедливості на схилі ХХ століття: Матеріали VI Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, Ун-т внутр. справ, 1999. - С. 74-76.

6. Андреева Т.А. Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества // Практична філософія та правовий порядок: Зб. наук. статей. - Харків, Центр Освітніх Ініціатив, 2000. - С. 237-239.

7. Андреева Т.А. Проблемы коммуникации и общечеловеческие ценности // Обрії комунікації та інтерпретації: Матеріали VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: Екограф, 2001. - С. 5-7.

8. Андреева Т.А. О специфике антропологического поворота в современной философии // Человек - культура - общество. Актуальные проблемы философских, политологических и религиоведческих исследований. - М.: Современные тетради, 2002. - С. 186-187.

9. Андреева Т.А. О философском статусе понятия "человечество" // Философское осмысление судеб цивилизации. - М., 2002. - Ч. 3. - С. 88-90.

10. Андреева Т.А. О специфике современного антропологического поворота // Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність: Матеріали IX Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: Екограф, 2002. - С. 204-206.

11. Андреева Т.А. Н. Бердяев об индивидуальном и всеобщем в социальном бытии // Метаморфози свободи: спадщина Бердяєва в сучасному дискурсі. - К.: ПАРАПАН, 2003. - Вип. 1. - С. 277-285.

12. Андреева Т.А. Гуманистические доминанты образовательных программ современных университетов // Университеты и общество. Сотрудничество университетов в ХХI веке: Тезисы II международной конференции Университетов. - М.: МАКС ПРЕСС, 2003. - С. 164-166.

13. Андреева Т.А. Традиционная проблема свободы и новые реалии третьего тысячелетия // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії: Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань - Харків: Екограф, 2003. - Ч. 1. - С. 20-22.

14. Андреева Т.А. Общечеловеческие ценности и экономические горизонты цивилизации // Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия: Материалы третьего Российского философского конгресса. - Том 3. - Ростов-на- Дону. - 2002. - С. 178.

АНОТАЦІЇ

Андрєєва Т.О. Феномен людства і його соціально-філософська концептуалізація. - Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора філософських наук по спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2004.

Вирішена проблема реконструкції процесу розвитку концепту людство, виявлені особливості його функціонування в суспільній свідомості. Доведено, що цей процес описується за моделлю спіралі, яка складається з ізоморфних витків з домінантами емпіричного або раціонального. Хронологічно першим був виток з домінантою емпіричного, який завершився появою зрілого поняття людство, що саморозвивається. Всі інші витки належать до другого типу (з домінантою раціонального в процесі осмислення). Сучасний стан феномена людства характеризується тим, що його рефлексія (поняття людство) пройшла лише перші витки абстрактної трансформації. Обґрунтовано припущення, що у світі, який глобалізується, людство, поруч з родиною і нацією, стає домінуючою одиницею виживання землян.

Ключові слова: людство, концепт, саморозвиток, виживання.

Андреева Т.А. Феномен человечества и его социально-философская концептуализация. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2004.

Исследован новый объект социально-философского анализа - феномен человечества. Проанализированы онтологические, гносеологические и аксиологические предметные стороны выделенного объекта. Решена проблема теоретической реконструкции процесса развития концепта "человечество", а также выявлены особенности его функционирования в общественном сознании.

Получены результаты: процесс развития концепта "человечество" адекватно описывается моделью спирали, которая состоит из изоморфных витков; обнаружены два типа таких витков, которые качественно отличаются друг от друга соотношением эмпирического и рационального в процессах осмысления концепта "человечество". Показано, что хронологически первым был виток с доминантой эмпирического, который завершился появлением зрелого, саморазвивающегося понятия "человечество". Анализ истории развития концепта "человечество" выявил, что этот концепт на первом витке своего развития прошел 8 этапов до того, как трансформировался в саморазвивающееся понятие. Этот путь концепта был таким: от понятия "человек" (1 этап) к понятию "люди" (2 этап), потом к понятию "род человеческий" (3 этап) и собственно "человечеству" как понятию конкретному и уникальному (4 этап); после этого появилось "человечество" обобщенное (5 этап), расширенное (6 этап), проверенное практикой по причинно-следственным и закономерно-случайным направлениям (7 этап) и, наконец, возникло саморазвивающееся понятие "человечество" (8 этап).

Все другие витки принадлежат ко второму типу (с доминантой рационального в процессе осмысления концепта "человечество"). На витках, которые относятся ко второму (рациональному) типу, происходит дальнейшее развитие сформированного понятия "человечество".

Сейчас, когда концепт "человечество" в своей эволюции прошел более 5 витков второго типа, можно дать следующее определение человечеству: это - саморазвивающаяся система, которая состоит из "рода человеческого" и его "наследия" (культурного и материального). При развитии понятия "человечество" поэтапно менялись границы того, что относится к "роду человеческому" (люди, которые живут сейчас; люди которые жили когда-то, или будут жить в будущем, и тому подобное), и границы того, что может быть отнесено к его культурному и материальному наследию.

Современное состояние феномена человечества характеризуется тем, что его рефлексия - понятие "человечество" только прошло первые витки абстрактной трансформации: от качества (в роли которого уже выступает эмпирически окрашенное понятие "человечество", близкое значению "род человеческий") до количества (сейчас оно представлено основными показателями устойчивого развития: индексом антропогенной нагрузки, рентным числом, индексом социально-экономической дисгармонии общества и другими, им подобными), а от него - к мере (первые оценки этих глобальных мер опубликовала группа Д. Медоуза в 1972 г. и за прошедшие тридцать лет они постоянно уточнялись) и далее - к саморазвитию. При этом так же, как понятие "человек", которое явилось основанием для принципиально нового концепта "человечество", последнее инициирует появление нового значения, а, возможно, и нового денотата.

Содержание этого нового денотата, которое условно обозначено как "общество устойчивого развития" (sustainable development) зависит от того, как будет выполнена конкретизация понятия "человечество", т.е. от того, как глобальный социум осмыслит себя, собственное прошлое и будущее. Однако уже сейчас можно прогнозировать конкретные "ошибки" в этом процессе, они имеют системную природу и, поэтому, их сложно избежать.

Обнаружены следующие особенности функционирования концепта "человечество" в общественном сознании: разрыв между обыденным и теоретическим уровнями общественного сознания при осмыслении этого концепта; подвижность границ того, что современниками относится к объему понятия "человечество"; зависимость генезиса концепта "человечество" от закономерностей развития спектра "Я- Мы" идентичностей социума; наличие трех антропологических поворотов, во время которых существенно менялись структуры спектра "Я-Мы" идентичностей и, соответственно, значения концептов "человек" и "человечество".

На основании анализа социологических данных определена степень присутствия в повседневном сознании элементов глобальных идентичностей.

Обосновано предположение о том, что в глобализирующемся мире наибольшая социальная общность становится доминирующей единицей выживания землян, наряду с традиционными единицами (семьей и нацией).

Ключевые слова: человечество, человек, род человеческий, развитие, саморазвитие, концепт, идентичность, выживание, прогноз.

Andreeva Т.А. Phenomenon of humanity and his socially-philosophical conceptualization. - Manuscript. Dissertation for competition of scientific doctor degree of philosophical sciences (specialty index 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history). - Kharkov national university, Kharkov, 2004.

The research deals with the problem of the reconstruction of humanity development process concept. It is proved that this process may be described by spiral model. The spiral forms isomorphic rounds with empirical or rational dominants. The round with the empirical dominant was chronologically the first and resulted in the appearance of the self-developing notion "humanity". All the other rounds are of the second type (with the rational dominant). The present state of the phenomenon "humanity" is characterized by the fact that its reflection has gone through the first rounds of abstract transformation only. The peculiarities of its functioning in public consciousness are singled out. The conclusion is made that the globalizing world humanity, alongside family and nation, becomes the dominant factor for the survival of people.

Key words: humanity, concept, self-developing, survival, globalization.

Размещено на Allbest.ru