Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. К.Д. УШИНСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СОЦІАЛЬНА ДЕВІАНТНІСТЬ У МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ПЕРЕДУМОВИ, РІЗНОВИДИ ТА РЕГУЛЯТИВИ

Спеціальність: Соціальна філософія та філософія історії

Довгополюк Віктор Олександрович

Одеса, 2004 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Серед багатьох проблем, що виникли у пострадянському суспільстві, є зростання злочинності, яка охопила усі верстви населення і особливо глибоко проникла у молодіжне середовище. Трансформаційні процеси, котрі відбуваються в Україні в усіх сферах життєдіяльності людини, викликають значні зміни у суспільній структурі, формах власності, виробничих і міжнаціональних відносинах, у свідомості кожного члена суспільства, ламають ідеали людей, змінюють їх переконання, потреби, інтереси, всю систему цінностей. Ще від початку ці процеси набули рис “соціального божевілля”, залишаючись такими до цього часу, супроводжуючись абсурдністю політичного життя, матеріальною зубожілістю переважної частини суспільства, неефективністю економічних, політичних реформ та іншими негативними явищами, які, в першу чергу, впливають на характер соціального середовища, його структуру і соціальні норми співжиття. Найбільш болюче вони позначаються на молодіжному середовищі: зростання безробіття серед молоді, неможливість працевлаштування за обраною професією, неспроможність матеріально забезпечити себе і свою сім'ю. Цим самим створюються сприятливі умови для зростання незадоволеності молоді своїм соціальним становищем, розгубленості, втрати довіри до владних структур, що і є однією з причин зростання злочинності, урізноманітнення девіантності у молодіжному середовищі.

Як показало вивчення спеціальної літератури з даної проблематики, питання злочинності взагалі і соціальної девіантності у молодіжному середовищі, зокрема, досліджуються переважно представниками юриспруденції, криміналістики, психології, соціальної психології, соціології та інших галузей науки, об'єктом наукових інтересів яких є людина. Однак, проблема девіантності, в тому числі і у молодіжному середовищі, майже залишається поза увагою соціальних філософів, в той час як вивчення її у соціально-філософському аспекті допомогло б виявити скриті глибинні чинники даного соціального феномену.

Надзвичайна актуальність, соціальна значущість піднятої проблеми і її недостатня дослідження зумовлюють необхідність вирішення наукової задачі, що виявляється в соціально-філософському осмисленні соціальної девіантності в сучасному молодіжному середовищі та визначення теми дисертаційного дослідження: “Соціальна девіантність у молодіжному середовищі: передумови, різновиди та регулятиви”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського “Інноваційність у методології і технології наукового і соціального пізнання” (затверджена на засіданні вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997 року і є одним із аспектів соціально-філософського осмислення буття людини.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення сутності, передумов формування, різновидів та регулятивів соціальної девіантності у сучасному молодіжному середовищі.

Поставлена мета вимагала вирішення таких конкретних задач:

1. Розкрити соціально-філософську сутність поняття “соціальна девіантність” як соціального феномена.

2. Проаналізувати основні передумови соціальної девіантності у молодіжному середовищі.

3. Визначити місце сучасного молодіжного середовища у соціальній структурі суспільства.

4. Диференціювати різновиди соціальної девіантності у молодіжному середовищі.

5. Розглянути соціальні регулятиви девіантності молодіжного середовища та особливості їх впливу в сучасних умовах.

Об'єкт дослідження - соціальна девіантність як суспільний феномен.

Предмет дослідження - передумови, різновиди та регулятиви соціальної девіантності у молодіжному середовищі.

Методи дослідження: у процесі роботи над дисертацією використовувався комплексний підхід, який базується на системному методі дослідження суспільних явищ і містить у собі значні евристичні можливості, що дало змогу прослідкувати соціальну девіантність у молодіжному середовищі не як випадкове чи тимчасове явище, а як одну із закономірностей процесу формування і функціонування складних систем, яким є суспільство. Такий підхід містить у собі не тільки теоретичну, але й практичну значущість, сутність якої полягає у розумінні законів розвитку людини і суспільства.

Метод порівняльного аналізу, історико-філософський та конкретно-історичний методи сприяли виявленню особливостей сучасного молодіжного середовища як сфери прояву соціальної девіантності. Виявлення основних різновидів соціальної девіантності у сучасному молодіжному середовищі вимагали використання загальновживаних методів соціологічного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше здійснено аналіз соціальної девіантності у молодіжному середовищі з позицій соціально-філософського аспекту в умовах сучасного пострадянського суспільства, яке характеризується нестабільністю економічного і політичного розвитку, що, у свою чергу, викликає негативні явища у соціальній сфері буття людини.

Знайшло подальшого розвитку положення про те, що передумовами соціальної девіантності у молодіжному середовищі виступають: кризові явища в усіх сферах життєдіяльності людини, які дезорганізують її відносини з оточуючим середовищем, суперечності між потенційними можливостями молодої особи і відсутністю умов для їх реалізації, між її життєвими потребами і неможливістю їх задовольнити у сучасному суспільстві, а також соціально-психологічні особливості індивідів та соціальних груп, котрі входять у структуру молодіжного середовища, їх взаємними зв'язками та взаємно залежностями.

Вперше здійснена диференціація різновидів соціальної девіантності у молодіжному сучасному середовищі виявила, що серед чинників їх виникнення і формування значну роль відіграють: дезорганізація суспільного розвитку, маргіналізація значної частини індивідів, психічні неврози, викликані внутрішніми і зовнішніми конфліктами особистості, поширеність соціальної девіантності серед владних і політичних структур, індивідуальні особливості індивіда, його психологічні установки тощо.

Результатом дослідження стали також положення, котрі мають наукову новизну і значущість:

- соціальна девіантність являє собою відхилення у поведінці людини як у негативному, так і у позитивному спрямуванні, що зумовлюються соціальними і матеріальними умовами її життя, соціальним статусом, характером і змістом діяльності, освітнім рівнем та особистісними фізичними, психічними і духовними якостями;

- молодіжне середовище є однією з ланок соціальної структури суспільства та компонент загального соціального макросередовища, одночасно виступаючи окремим суспільним прошарком, до якого входять індивіди певної вікової категорії; воно підпорядковується як загальним, так і властивим лише для нього закономірностям суспільного функціонування і розвитку;

- серед різновидів соціальної девіантності у сучасному молодіжному середовищі, які зумовлюються його структурою, соціальним статусом його членів, характером загального соціального середовища, складову частину якого воно становить.

Найбільш характерними є:

- основні тенденції характеризуються посиленням негативних напрямків соціальної девіантності сучасного молодіжного середовища в українському суспільстві;

- позитивні і негативні відхилення від соціальних норм, прийнятих у суспільстві;

- різні види соціальної девіантності, пов'язаної з моральними нормами, правилами поведінки і дисципліни, які не наносять шкоди іншим членам суспільства та різноманітні злочинні дії індивіда, що носять кримінальний характер і вимагають покарань;

- в сучасних кризових умовах трансформації українського суспільства послаблюється сила впливу соціальних регулятивів девіантності, однак за умови їх комплексного використання при вирішення цих проблем можна досягти певної ефективності засобів запобігання негативних форм соціальної девіантності у молодіжному середовищі та її регулювання.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення, доведені концептуальні положення та практичні рекомендації, представлені в дисертаційній роботі, спрямовані на вирішення актуальної і соціально значущої проблеми виявлення сутності соціальної девіантності у сучасному молодіжному середовищі та можливостей запобігання її негативних напрямків, що може сприяти започаткуванню нових аспектів дослідження даної проблематики. Крім того, матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані різними суспільними організаціями, в тому числі і органами внутрішніх справ, при вирішенні проблем, пов'язаних з девіантною поведінкою сучасної молоді, при розробці директивних документів, спрямованих на боротьбу із злочинністю, різноманітних заходів її попередження тощо.

Одержані результати можуть бути використані при підготовці методичних посібників, написанні наукових доповідей, курсових і дипломних робіт та в інших формах навчально-виховної роботи з молоддю, при читанні курсів соціальної філософії, соціальної психології, соціології та інших дисциплін, які сприяють формуванню свідомості та самосвідомості молоді і підготовці майбутніх спеціалістів, чия діяльність буде пов'язана з вихованням підростаючого покоління.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались автором:

- на регіональній конференції “Охорона праці та безпека життєдіяльності” (Рівне, жовтень 2002 року);

- на міжнародній науковій конференції, присвяченій 10-літньому ювілею кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського “Інновації наукового та соціального пізнання” (Одеса, жовтень 2002 року);

- у виступах на методологічних семінарах кафедри філософії Рівненського державного гуманітарного університету та кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського;

- в лекціях і семінарах, на студентських і професорсько-викладацьких наукових конференціях.

Публікації. Основні ідеї і положення дисертації висвітлені у 3-х наукових публікаціях, вміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України, загальним обсягом 1,7 друк. арк.

Структура дисертації та її обсяг.

Мета і задачі дослідження визначили послідовність викладу матеріалу та структуру роботи, яка складається із вступу, двох розділів, п'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг 167 сторінок. Список використаних джерел - 239 найменувань, нараховує 20 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, вказані апробація, публікації, структура та обсяг роботи.

У першому розділі “Девіантність у молодіжному середовищі як соціальний феномен” характеризується ступінь дослідження проблеми девіантності взагалі як соціального явища, котре у певній мірі притаманне усім періодам суспільного розвитку, розкриваються різні аспекти його аналізу у світовій науковій літературі, акцентується увага на сутності поняття “соціальна девіантність у молодіжному середовищі" як однієї з різновидностей соціальної девіантності, аналізуються особливості сучасного періоду розвитку пострадянського українського суспільства, які впливають на характер соціальної девіантності тощо.

У першому підрозділі “Поняття “соціальна девіантність” та його сутність” простежується залежність соціальної девіантності і її сутності від рівня розвитку суспільства, його суспільних відносин, структури, умов життєдіяльності його членів. Відзначається, що поняття “девіантність”, яке у перекладі з латинського “deviation” означає відхилення від “основного напрямку руху”, від “правильної лінії”, вживається у різних галузях науки - фізиці, хімії, біології, радіотехніці, психології, соціології та ін. Поняття “соціальна девіантність” є категорією соціальної філософії і відображає відхилення у суспільних відносинах, у поведінці окремих індивідів, соціальних груп, певних вікових категорій, а інколи і всього соціуму, що зумовлює різноаспектність дослідження даної проблематики.

У зарубіжній філософії проблеми соціальної девіантності досліджуються багатьма вченими (Г. Беккер, Е. Гофман, Р. Клоуард, А. Коен, Е. Лемберг та ін.). Поширеною є теорія “оперативної поведінки” або так звана “поведінкова інженерія” Б. Скінера, відповідно якої девіантна поведінка особистості є реагуванням на зміни у суспільному бутті і може модифікуватися спеціально розробленою системою заохочень і покарань. Л. Х'єлл і Д. Зіглєр, розробляючи теорію особистості, дійшли висновку, що девіантна поведінка людини є наслідком конфліктів, які їй довелося пережити ще в дитинстві. Окремі зарубіжні вчені пояснюють девіантність особистості, соціальної групи явищем аномії, вважаючи, що аномія - це нормальний, постійний стан капіталістичного суспільства, яке пропагує рівність цілей і цінностей для усіх своїх членів, однак не створює усім однакових можливостей для їх досягнення.

У зарубіжній філософії існують й інші точки зору на сутність соціальної девіантності.

В сучасній українській суспільній науці соціальна девіантність окремими вченими (Є. Головаха, Н. Паніна, М. Михальченко, З. Самчук, М. Мокляк, А.І. Кавалеров, А. Місуно, О. Донченко, О. Пунченко та інші) розглядається у взаємного зв'язку із соціальною дезорганізацією, яка “фіксує” факт порушення нормального функціонування суспільної системи, загального відхилення від традиційних норм, яке може бути двох типів - регресивним і прогресивним. Соціальна девіантність розглядається українськими вченими як відхилення від існуючих соціальних норм, а тому поняття “відхилення” має сенс лише у зв'язку з поняттям “соціальна норма” (А. Ручка, В. Андрущенко, І. Бойченко, В. Даниленко, І. Надольний та ін.). Для означення девіантних явищ у поведінці окремої особистості чи соціальної групи часто використовуються такі поняття як “антисоціальне”, “дисоціальне”, “асоціальне” “нонконформне”, "деструктивне”.

Прояви соціальної девіантності серед молоді досліджуються у різних аспектах і напрямках, зокрема:

- у контексті методологічних засад попередження девіантної поведінки молоді досліджує дану проблему С. Сибіряков;

- дотично до аналізу таких соціальних явищ як корупція, хабарництво розглядає девіантність молоді М. Мельник;

- як соціальне явище, його природу, детермінанти розглядають девіантну поведінку Н. Ківенко, І. Лановенко, П. Мельник;

- через взаємно зв'язок з явищем соціопатії розглядають сутність соціальної девіантності Є. Головаха, Н. Паніна, О. Донченко та інші вітчизняні вчені, відзначаючи при цьому відмінності між ними - якщо девіантна поведінка є свідомо вибіркове відхилення від соціальних норм, то соціопатія (соціальне божевілля) - це масова дезорганізація в умовах ціннісно-нормативного хаосу;

- через характеристику молодіжної субкультури і проявів у ній девіантності дослідження дану проблему Н. Побєда, Є. Борінштейн, А.А. Кавалеров, О. Семашко, В. Підшивалкіна та ін.

Здійснений аналіз показав, що у рамках соціальної філософії ще не сформувалося чітке уявлення про сутність соціальної девіантності взагалі і її особливостей у сучасному молодіжному середовищі, зокрема, що вимагало переосмислення набутих досягнень і шляхом виявлення сутнісних її характеристик у сучасних умовах здійснення конкретизації змісту відповідних понять.

У другому підрозділі “Передумови соціальної девіантності” проаналізовані підходи до визначення особливостей різних соціальних явищ і ситуацій, які або виступають детермінантами формування соціальної девіантності особистості, або гальмують дані процеси. Вихідним положенням взято визначення поняття “соціальне явище”, зроблене П. Сорокіним і здійснене за принципами взаємодії і детермінізму, в основі яких лежить вчення про причинність соціальних явищ та суперечливість зв'язку причини і наслідку. Згідно з такими методологічними засадами соціальна девіантність як суспільний феномен також перебуває у взаємно зв'язках і взаємно залежностях з іншими соціальними явищами, які за певних ситуацій стають її передумовами. У світовій науці довгий час домінували концепції біологічних та соціальних чинників поведінки людини. Передумовами соціальної девіантності людини вважалися її природжені задатки. На таких позиціях у різні часи стояли Гіппократ, Анаксагор, Ж.Ж. Руссо, Д. Дідро та ін. Були, як відомо, спроби класифікувати типи девіантності в залежності від того, які спадкові якості могла наслідувати дитина від своїх батьків. Так, у батьків-злодіїв, вважалося, обов'язково народжуються діти, схильні до даного типу девіантності і т. д. У кримінології були розроблені типи облич, за якими визначалися люди, схильні до того чи іншого типу злочинів тощо. В сучасній науці взаємно зв'язок біологічного і соціального часто розглядається через конфлікт людини і машинної цивілізації. Йдеться навіть про створення своєрідного симбіозу ноосфери і техносфери як єдино можливого шляху до утворення нейрон електронних систем, у яких поєднуватиметься функціонування природних і штучних елементів. Розглядаючи людину як біосоціальну цілісність, вчені дійшли висновку, що зв'язуючи ланкою між біологічним і соціальним є психічне відображення людиною навколишнього світу, а, значить, передумовами її соціальної девіантності слід розглядати психосоціальну єдність детермінант індивідуальних особливостей. Психофізіологічна організація людини, як стверджували українські вчені В. Данилевський, М. Холодний, В. Вернадський та інші, перебуває у взаємовпливах з особливостями навколишнього середовища, з еволюцією космічної енергії. Зарубіжні вчені Е. Уілсон і М. Р'юз, вважають, що біологічна природа людини, проявляючись у її самосвідомості, генетично впливає на її соціальну поведінку, отже, і на її соціальну девіантність. У підрозділі подається думка, яка поширена на усіх рівнях свідомості, що вроджених злочинців не буває, існують лише особистісні риси людини, які виступають певними передумовами вчинків особистості і роблять її більш чи менш схильною до різних форм соціальної девіантності. До таких рис вчені відносять нестійкість психіки, недостатність самоконтролю, нездатність об'єктивно оцінювати свої вчинки, різного роду психози, неврози, психічні стреси, невпевненість у своїх силах тощо.

Однією з передумов соціальної девіантності саме у молодіжному сучасному середовищі, як доводиться у даному підрозділі дисертації, є відсутність можливості молодій особі реалізуватися, актуалізуватися. Дана проблема настільки була і залишається актуальною, що її не обминули дослідники, починаючи від давньогрецьких філософів до сучасних, зарубіжних і вітчизняних. Останнім часом дана проблема була об'єктом наукових пошуків В. Андрущенка, А. Бичко, М. Дмитрієвої, М. Михальченка, М. Мокляка, Е. Гансової, Л. Сохань, І. Надольного, І. Мартинюк, В. Муляра, М. Чурсова та ін. Процес самореалізації особистості складний і тривалий. Неспроможність індивіда реалізуватися іноді стає передумовою його маргіналізації. До передумов соціальної девіантності у молодіжному середовищі у підрозділі відносяться також: емоційні стани індивіда, його свідомість і самосвідомість, підсвідомі прагнення, бажання, глибинної приховані егоїстичні, заздрісні почуття й імпульси (за З. Фрейдом), психічні аномалії - шизофренія, психопатія та ін. Особливо акцентується увага на явищі депривації, яке стало швидко поширюватися у молодіжному середовищі в період соціальних перетворень. Сутність її в тому, що дитина, підліток, молода особа, будучи позбавлена можливості задовольняти свої людські потреби (спілкування, душевної теплоти рідних і близьких людей, батьківської турботи і любові і ін.), вимушена йти на вулицю, поповнювати середовище бродяжництва, бездомності та інших девіантних соціальних угрупувань.

У другому розділі дисертації “Молодіжне середовище - сфера прояву соціальної девіантності” розкривається сутність поняття “молодіжне середовище” як одного з компонентів соціальної структури суспільства, диференціюються різновиди соціальної девіантності у молодіжному середовищі, характеризуються соціальні регулятиви девіантності та особливості їх впливу в сучасних умовах.

У першому підрозділі “Молодіжне середовище у структурі суспільства” розглядається соціальна структура суспільства як загального соціального середовища, у якому живе і діє людина. Відзначається, що проблема ролі середовища у формуванні індивіда як особистості, у визначенні його життєвих цілей, потреб, його поведінки і інших особистісних якостей, завжди була серед тих, котрі займали центральне місце у філософських дискусіях, що сприяло багатозначності його визначень. В українській соціальній філософії під соціальним середовищем взагалі переважно розуміється сукупність соціальних, матеріальних та духовних умов, що оточують людину, забезпечують її існування, формування та діяльність, воно виступає об'єктивним фактором, що визначає спрямованість життєвих потреб, інтересів, цінностей, реальну поведінку особи, процес її самовизначення і самореалізації (Т.І. Ящук). У підрозділі молодіжне середовище розглядається як невід'ємний компонент соціальної структури суспільства, тобто загального соціального середовища, сформованого і усталеного в тому чи іншому суспільстві чи соціумі. Підпорядковуючись загальним об'єктивним закономірностям суспільного розвитку, молодіжне середовище завжди має певні особливості, котрі властиві лише для молодіжної категорії людства конкретного періоду функціонування суспільства.

Значна увага у підрозділі приділяється характеристиці вікових меж молодіжного середовища, які у значній мірі залежать від історичної епохи, рівня розвитку культури суспільства, традицій конкретного народу, нації тощо. Відзначається, що філософи різного часу по-різному визначали хронологічні межі молодого покоління:

- Платон, надаючи молоді значної ролі у своїй моделі ідеальної держави, вважав, що досконалості у гармонійному розвитку молодої особи можна досягти до 20 років;

- Арістотель - до 21 року;

- Ж.Ж. Руссо - до 18 років і т. д.

Відомий німецький філософ і психолог Е. Шпрангер вважав, що у дівчаток юнацький вік триває від 13 до 19, а у хлопчиків - від 14 до 22 років, поділяючи їх на дві фази. Подаються й інші приклади підходу до вікової періодизації, в тому числі і сучасних зарубіжних і українських вчених. За даними Українського інституту молоді, до цієї категорії відносять індивідів від 16 до 30 років. Характеризуються вікові особливості молоді, виходячи з того, що вік - це та категорія соціальної системи, відповідно до якої відбувається розподіл різних соціальних ролей між різними людьми, розподіл праці, прав, обов'язків тощо (О. Борусевич), а категорія “молодь” означає соціально-демографічну верству суспільства, що виділяється в основній сукупності своїми віковими характеристиками, особливостями соціального становища і обумовленими ними властивостями тощо.

Здійснене дослідження базувалося на молодіжному середовищі, яке охоплювало собою індивідів від 14 (а не з 16) до 30 років, оскільки, як показує практика та життєвий досвід, в останнє десятиріччя злочинність в українському суспільстві з кожним роком молодшає. При цьому враховувалося, що в дане соціальне середовище входять різні за фізичними, психічними і соціальними якостями індивіди. В зв'язку з цим, респонденти, котрі брали участь у дослідженні, були поділені на три групи:

- у першу - підліткову входили індивіди віком 14 - 16 років;

- у другу - юнацьку - від 17 до 21;

- в третю - професійно зорієнтовану - молодь від 22 до 30 років.

Усі три групи разом розглядалися як молодіжне макросередовище, у структуру якого входять різні соціальні мікросередовища - сім'я, учнівський та студентський колективи, трудовий колектив тощо. Молода особа одночасно може бути членом декількох мікросередовищ, зазнавати на собі їх впливи і, у свою чергу, змінювати його відповідно до своїх потреб та інтересів.

Серед особливостей молодіжного середовища як сфери прояву соціальної девіантності відзначається також разюча дезінтегрованість соціальних груп, що входять у його структуру, внутрішня замкнутість сучасної молодої особи, причиною чого є відсутність достатньої кількості молодіжних громадських об'єднань як в школі, так і у вищих навчальних закладах і тим більше у виробничій сфері, які, за твердженнями психологів, були у минулому ефективними сферами самовизначення і самореалізації молодої особи. У підрозділі характеризуються також такі властиві для сучасного молодіжного середовища особливості, які сприяють поширенню соціальної девіантності у різних її проявах, як популяризація споживацького способу життя, поширеність соціальної девіантності у політичній, економічній сфері, що часто стає для молоді прикладом для наслідування, порушення процесу самоідентифікації, втрата однією частиною молодіжного середовища почуття самоповаги при одночасному перевищенні самооцінки і самоповаги другою частиною та ін.

У другому підрозділі “Диференціація різновидів соціальної девіантності у молодіжному середовищі” акцентується увага на труднощах виявлення таких різновидів у молодіжному середовищі, що передусім пояснюється його складною структурою, появою нових видів соціальної девіантності, властивих саме для сучасної молоді. Поведінка різних вікових груп, що входять у структуру молодіжного середовища, детермінується, як відзначалося вище, різними передумовами і чинниками і їй властиві значні динамічні процеси, що відрізняє її від дорослих прошарків суспільства. Спроби диференціювати види соціальної девіантності у поведінці людини робляться багатьма дослідниками (Є. Шепілов, І. Капець, В. Філонов, І. Мельник, та ін.). Найбільш поширеною є диференціація відхилень у поведінці молоді в залежності від типу соціальної норми, яка порушується індивідом. За таким критерієм соціальна девіантність у молодіжному середовищі диференціюється на правопорушення (адміністративні, громадянські, трудові, різні аморальні вчинки ) та злочинність різних типів і форм. Диференціація різновидів соціальної девіантності здійснюється також за суб'єктом і об'єктом. Так, за суб'єктом девіантності виокремлюються такі відхилення від соціальних норм, як порушення норм у стосунках з іншими членами соціальної групи, суспільства, до представників владних структур, тобто до окремих осіб.

Слід зазначити, що у нашому дослідженні таким суб'єктом виступало молодіжне соціальне середовище, його структурні компоненти та окремі індивіди. За об'єктом соціальна девіантність диференціюється у відповідності до різних сфер суспільного життя - економічної, суспільно-політичної, культурної, побутової діяльності та ін. Окремим критерієм диференціації соціальної девіантності у молодіжному середовищі виступають мотиви відхилення від соціальних норм:

- корисливі мотиви лежать в основі відхилень у поведінці, пов'язаної з матеріальною сферою життєдіяльності;

- мотиви помсти, неприязні, розходження у політичних поглядах зумовлюють агресивні типи соціальної девіантності, які проявляються у найрізноманітніших формах і варіантах;

- диференціація соціальної девіантності у молодіжному середовищі здійснюється також за індивідуальними психологічними особливостями індивіда.

У підрозділі характеризуються такі різновиди соціальної девіантності у молодіжному середовищі як бунтарство, алкоголізм, наркоманія, екстремізм, бездомність, рекет як організована злочинна діяльність, тероризм та ін. За даними, наприклад, проведеного соціологічного опитування 31 % молоді почали вживати алкоголь у 13-14-річному віці, 41% - вживають алкоголь систематично або часто, 39% відповіли, що причиною їх захоплення алкоголем є нервові стреси та ін. У молоді, яка вражена алкоголізмом, докорінно змінюється мотиваційна сфера:

- у нормальних молодих осіб переважають мотиви самоствердження, самореалізації, престижу, досягнення певного соціального статусу та інші позитивні прагнення;

- мотиваційна ж сфера тих, хто став алкоголіком, докорінно змінює свою спрямованість - ними керують такі мотиви, як бажання уникнути покарання, негативних емоцій, небажання оцінювати свої вчинки тощо. В Україні спостерігається значне зниження вікової межі тих, хто вживає наркотики. За даними досліджень В. Філонова, основна маса таких припадає на молодь від 14 до 30 років - 83,2 %. За даними офіційних документів, в Україні спостерігається тенденція збільшення кількості терористичних угрупувань. У підрозділі характеризуються й такі різновиди соціальної девіантності, що мають тенденцію до зростання у молодіжному середовищі, як кілерство, розбої, самогубство та інші. У третьому підрозділі “Соціальні регулятиви девіантності молодіжного середовища” дана проблема розглядається в історико-філософському аспекті, оскільки відхилення у поведінці людини мали місце в усі епохи суспільного розвитку і людство завжди шукало ефективні засоби їх регулювання та попередження. Ще у доісторичні часи питання про норму поведінки і відхилення від неї турбувало думку мислителів. Основним соціальним регулятором поведінки людини в ті часи були ритуали та різноманітні табу. Що стосується молоді, то існували ритуали, які служили своєрідними критеріями готовності молодої особи до посвяти у дорослий прошарок суспільства. За порушення табу, які відносилися до різних сфер життєдіяльності, вживалися суворі покарання. Усе це сприяло формуванню уявлень про соціальну норму і покарання за її порушення, що збереглося у міфології як символи схвалення молоді за дотримання соціальних норм і покарання за відхилення від них. Для міфології властивим було божественне трактування сутності правил людської поведінки. Вважалося, що Боги і Богині уособлювали собою соціальну справедливість, правосуддя. У свідомості людини закріплювався страх перед Всевишнім за порушення божественних норм поведінки. У підрозділі відзначається, що особливою жорстокістю каралися люди за відхилення від прийнятих норм поведінки у давньому Китаї, Індії, Єгипті, стародавній Греції та Римі. Перші спроби диференціювати їх і систематизувати як правові були властиві для Спарти, Афін. Піфагор доводив необхідність реформувати життя людей на засадах філософського уявлення про справедливість і право. Уже в той час формувалося різне уявлення про соціальні норми, а, отже, і про покарання за їх порушення.

Генезис суспільства, як відзначається у підрозділі, завжди супроводжувався зміною правових і соціальних норм: розроблялися нові правила співжиття, відносин між індивідом і суспільством та визначалися міри покарання за їх порушення. Значну роль у визначенні правил поведінки відіграли християнські заповіді, засновані на засадах всепрощення. Однак, ідеалізація влади церковної бюрократії викликала незадоволення, яке привело до відхилень від цих правил і жорстокої розправи над так званими єретиками. Людство шукало більш демократичних законів, які б відігравали роль соціальних регулятивів поведінки. У працях Г. Горація, Т. Гоббса, Т. Мора, Т. Кампанелли та інших мислителів, а пізніше - у працях Гегеля, французьких філософів-просвітителів Д. Дідро, Ж.Ж. Руссо та інших, цілої плеяди зарубіжних та вітчизняних філософів Х1Х та ХХ століть висловлювалися найрізноманітніші думки щодо розробки гуманних, демократичних законів і правил поведінки людей з одного боку, та необхідності покарань за їх порушення - з другого.

У підрозділі відзначається, що девіантність поведінки у молодіжному середовищі може змінювати свої форми в залежності від того, які передумови і соціальні регулятори у даний період є домінуючими, яке місце вони займають у соціальній структурі суспільства і в структурі свідомості індивіда, незалежно від того, у якій формі здійснюється девіантний вчинок - індивідуальній чи груповій. Відзначається, що соціальні регулятори девіантної поведінки можна об'єднати у декілька груп: законодавчі та правові акти і документи, моральні норми, соціальні інститути суспільства (сім'я, освіта, релігія та ін.), правоохоронні органи тощо. Характеризуються окремі закони, котрі безпосередньо стосуються девіантності у молодіжному середовищі, моральні норми, які, як правило, проявляються на рівні буденної свідомості. Однак, як підкреслюється автором, незважаючи на значну кількість соціальних регулятивів, спрямованих на профілактику і попередження девіантних вчинків молоді, соціальна девіантність у молодіжному середовищі як у світовому масштабі, так і в Україні зростає, і однією з причин такого явища, за переконаннями дослідників, є розходження між теоретично визначеними вимогами до індивіда і порушенням їх часто самими владними структурами, правоохоронцями, представниками різних регулятивних організацій. Крім того, в сучасному українському суспільстві ще не сформовані нові моральні принципи і норми, які б відповідали новим сенсу життєвим перспективам, відсутня нова ціннісна орієнтаційна парадигма, яка в структурі соціальних регулятивів займає одне з чільних місць. Значна увага у підрозділі приділена аналізу регулятивної функції потреб людини та полярностей їх задоволення у можливостях молоді, молодіжної субкультури, в тому числі і її девіантної форми. Акцентується увага на схильності переважної частини дослідників молодіжної девіантності до думки, що в сучасних умовах трансформаційних перетворень спостерігається динаміка послаблення впливу соціальних регулятивів на девіантність поведінки у молодіжному середовищі.

У висновках наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у соціально-філософському осмисленні соціальної девіантності в сучасному молодіжному середовищі. Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити наступні висновки:

1. Поняття “девіантність” (лат. deviatio) означає відхилення від правильної лінії руху, від певної норми. Термін вживається у різних галузях пізнання: фізиці, біології, радіотехніці, психології та ін. Соціальна девіантність як суспільний феномен проявляється у суспільних відносинах і означає відхилення поведінки людини від загальноприйнятих соціальних норм, властиве як окремим індивідам, так і соціальним групам, соціуму в цілому та має відносний характер - відхилення від соціальних норм в одному суспільстві, в іншому, або ж в одному і тому ж лише у різні періоди, можуть вважатися нормою. Соціальна девіантність у молодіжному середовищі - це порушення молоддю соціальних та моральних норм, що у негативному своєму спрямуванні переростають у злочинність і набувають кримінального змісту. В сучасних умовах соціальна девіантність у молодіжному середовищі набуває динаміки зростання та урізноманітнення форм її прояву.

2. Передумовами соціальної девіантності у молодіжному середовищі виступають: соціальна дезорганізація суспільства, кризові явища в усіх сферах життєдіяльності людини, які порушують її відносини з оточуючим середовищем, суперечності між потенційними творчими можливостями молодої особи і відсутністю умов для їх реалізації, між зростаючими життєвими потребами молоді і неможливістю їх задовольнити у сучасному суспільстві, а також психологічні особливості індивідів та соціальних груп, котрі входять у структуру молодіжного середовища.

3. Молодіжне соціальне середовище являє собою складовий компонент загального соціального середовища, яке сформувалося у певному суспільстві і є тією сферою, у якій найбільш відкрито проявляється соціальна девіантність молоді. Оскільки молодь - це соціально-демографічна верства суспільства, то молодіжне середовище розвивається і функціонує не лише за властивими йому принципами, що зумовлюються віковими особливостями, але й за загальними закономірностями суспільного розвитку. Молодіжну сферу слід розглядати як молодіжне соціальне макросередовище, структурними компонентами якого є мікросередовища - соціальні групи, утворені за інтересами, за місцем проживання, навчання, трудової діяльності тощо. Молодіжне соціальне середовище включає в себе також молодіжні об'єднання, сформовані за віковими особливостями, зокрема: підліткову групу, ранню юнацьку та професійно-зорієнтовану, які у своїй сукупності об'єднують молодь від 14 до 30 років. Кожна молода особа є одночасно членом декількох мікросередовищ - сім'ї, класного, студентського, трудового, об'єднань за інтересами тощо, зазнає їх впливів та одночасно впливає на них і змінює відповідно до своїх потреб та інтересів.

4. Диференціація соціальних відхилень у молодіжному середовищі здійснюється за різними ознаками і критеріями, зокрема: за характером їх спрямування виділяється два основних типи соціальної девіантності - позитивний і негативний, причому, якщо позитивна соціальна девіантність зумовлюється природною обдарованістю, геніальністю або ж “вибухом” позитивних емоцій, то негативна базується на внутрішніх суперечностях особистості, загостренні конфліктів між індивідом і соціальною групою чи соціумом, невизначеності соціального статусу, відсутності можливостей для реалізації своїх потенційних творчих можливостей та зростаючих потреб. В залежності від типу соціальної норми, яка порушується, соціальна девіантність у молодіжному середовищі диференціюється на: дисциплінарні відхилення, антисоціальні (порушення норм поведінки у громадських місцях) правопорушення та злочинність, а також агресивне відхилення від соціальної норми - демонстративне виявлення протесту, незадоволення існуючою несправедливістю. Останнім часом окремим видом соціальної девіантності у молодіжному середовищі стала розглядатися руйнівна поведінка, яка проявляється у критичному стані психіки молодої особи, її захопленні екстрасенсами, ясновидцями, знахарками тощо.

5. Генезис суспільства завжди супроводжувався пошуками нових форм та засобів регулювання поведінки людини, нових мір попередження соціальної девіантності і покарання за порушення прийнятих соціальних норм. Відповідно до існуючих в той чи інший період функціонування суспільства норм, в ньому розроблялися законодавчі і правові акти, створювалися соціальні інститути, функціями яких було забезпечення злагоди в суспільстві. В структурі системи соціальних регуляторів передбачалися завжди такі, що стосувалися молодіжного середовища. Змінювалося суспільство - змінювалася система соціальних регулятивів. В процесі трансформаційних перетворень у нашому суспільстві така система була порушена. філософський девіантність суспільство

Нова ж перебуває на стадії формування. Крім того, ще не чітко простежуються нові моральні принципи і норми, ціннісна парадигма, які займають одне з чільних місць у структурі соціальних регулятивів. Все це є однією з суттєвих причин того, що в сучасному українському суспільстві простежується динаміка послаблення впливу соціальних регулятивів на соціальну девіантність у молодіжному середовищі.

6. Здійснене дослідження і набутий соціальний світовий досвід дають підстави для впевненості, що за умови стабілізації суспільства, успішного завершення реформування усіх сфер буття людини усталиться система соціальних регулятивів, яка зможе ефективно впливати на девіантну ситуацію в країні і досягти позитивних наслідків у запобіганні негативних форм соціальної девіантності у молодіжному середовищі, що, у свою чергу, сприятиме загальному прогресу української державності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Довгополюк В.О. Девіантність у молодіжному середовищі // Перспективи. - 2002. - № 2 (18). - С. 101-105.

2. Довгополюк В.О. Основні детермінанти девіантної поведінки молоді // Перспективи. - 2002. - № 3 (19). - С. 39-44.

3. Довгополюк В.О. Сучасне молодіжне середовище як соціальний феномен // Перспективи. - 2002. - № 4 (20). - С. 104-112.

Размещено на Allbest.ru