Естетичне як тип духовності

У підрозділі 3.2. - „Сутність естетизму та його форми” - всебічно проаналізовано як підходи, що склалися в осмисленні естетизму, так і реальні форми його втілення - від романтизму до постмодернізму.

Обґрунтована позиція, що критика естетизму і „чистого мистецтва” в марксистсько-ленінській естетиці свідчить про однобічність соціально-класового підходу до осмислення будь-яких духовних явищ. Більше того, однозначно негативна оцінка естетизму чи звуження його змісту до „чистого мистецтва” не дозволяє осмислити його реальний вклад як у розвиток естетичної теорії, так і в осягнення багатовимірності життєвого світу людей, життєвої реальності, в якій ті чи інші форми естетичного світовідношення займають своє чільне місце.

Визнаючи правомірність уваги до можливих негативних аспектів прояву естетизму (зокрема, італійським естетиком-феноменологом Г.Морпурго-Тальябуе), які виникають внаслідок абсолютизації естетичного і мистецтва шляхом виділення їх з соціального контексту, протиставлення іншим типам духовності, перш за все моралі, в дисертації аргументовано поєднання в естетизмі відчуття глибокої кризи світу і болісних пошуків через мистецтво виходу до нового світу.

Всебічно розглянуто німецький романтизм як духовне явище, в якому виражалися нові світоглядні принципи, що формувалися в суспільстві: потреба цілісного осягнення людини, подолання соціальної і пізнавальної монологічності людського буття, виявлення суперечностей людської природи в її зв'язках зі світом. Розкрито його особливості як форми естетизму: розгляд мистецтва як вищої духовної цінності і безпосереднього способу здійснення людського духу, загальнолюдського гуманістичного ідеалу шляхом синтезу різних форм (родів, видів, жанрів) мистецтва в “універсумі мистецтва”; визначення взаємозв'язку свободи і розвитку індивідуальності; осмислення естетичного сприйняття як форми спілкування; наголошення на духовній самоцінності мистецтва і неможливості його беззастережного підпорядкування науковим, моральним, релігійним, соціальним критеріям; дослідження можливостей науки, філософії, моралі і мистецтва у досягненні гармонії людського відношення до світу. Всі вказані риси свідчать про те, що естетизм романтиків розгортається як панестетизм, сполучаючи в собі різноманітні аспекти загальнозначущого та індивідуального світовідношення.

Показано, що проблема духовних цінностей як вищого начала і цілі людського життя та недостатня увага до них в умовах сучасного їм суспільства з його прагматизмом та теоретизмом хвилює англійських неоромантиків ХІХ ст. (У. Пейтер, О. Суінберн, О. Уайльд). Естетизм у рамках неоромантизму виступає одночасно і як мистецтво та його теорія, і як філософія життя. Сфера естетичного ототожнюється з красою, а мистецтво виявляється найяскравішим втіленням естетичного, що в цілому є продовженням традиції західноєвропейської естетики.

Аналіз англійського неоромантизму дозволив виявити різницю між естетизмом та естетством і дендізмом, які виступають як поєднання поклоніння штучній красі, жадоби тілесного життя, самонасолоди і самозакоханості людини. При цьому відкидання загальноприйнятих норм (естет) чи прагнення відповідати формальним ознакам загальноприйнятої міри зовнішньої досконалості (денді) приводять до ослаблення людської душі, до нездатності виявити своє дійсне Я, до обмеження можливостей духовного зростання людини.

Доведено, що, слушно звертаючи увагу на автономність естетичного і мистецтва, їх власну природу і роль у самовизначенні людини, її індивідуальності, розвитку її власної чуттєвості, англійські неоромантики допускали певну абсолютизацію естетичного і творчих можливостей мистецтва, не враховуючи цілісність і взаємозв'язок різних форм духовного. Підкреслено заслугу англійського естетизму у виявленні тенденцій, що знайшли своє продовження в подальшому осягненні проблемності духовного буття людей: це надлюдина і „переоцінка цінностей” Ф. Ніцше, концепція типів духовності С. Кіркегора, аналіз людини-маси Х. Ортегою-і-Гасетом, інтуїтивізм А. Бергсона, формалістичні пошуки в модернізмі тощо.

Значна увага приділена особливостям концепцій естетизму С. Кіркегора, Х. Ортеги-і-Гасета, Д. Дьюї, К. Белла і Р. Фрая. Показано, що, розглядаючи естетизм як тип духовності, С. Кіркегор ототожнює його з безпосередністю і чуттєвістю, які пов'язані з принципом насолоди і характеризуються випадковістю, хаотичністю, а тому позбавляють людину цілеспрямованості, здатності до вибору. Філософ звертає особливу увагу на суперечливість духовного стану „естетика”, який „хитається” між двома крайнощами: надприродною енергією і повною апатією, а насолода і задоволення приводять його до стану несвободи, оскільки не сприяють пошуку ним істини свого існування. Розкрито, що позиція С. Кіркегора обумовлена прагненням довести перевагу етичного і, особливо, релігійного типів духовності. Однак чуттєвість набуває духовного виміру, коли вона з природно-безособового начала, яке з необхідністю існує і яке ніхто не забороняє як гріховне, стає об'єктом вибору, що уможливлює свободний вибір індивіда. Розкриваючи внутрішню суперечливість естетичної екзистенції, мислитель і в самому естетизмі виділяє дві форми: природно-безпосередню і форму, в якій естетик здійснює вибір, а отже, його насолода перестає бути безпосередньою і виражає його вибір, вносячи внутрішню розірваність, емоційну напругу зовсім іншого характеру - пов'язану з вибором забороненого (під таким кутом зору аналізуються образи Фауста і Дон Жуана) та переживанням задоволення не від долучення до гармонії, а від розколу, руйнування гармонії, від здатності вступити в поєдинок з принципом.

Виявлено наступні особливості естетизму К. Белла і Р. Фрая: розгляд естетичних емоцій і безпосередності естетичного сприйняття як суб'єктивних критеріїв визначення мистецтва; витлумачення художньої діяльності як духовної; пошук засобів ствердження самодостатності мистецтва шляхом піднесення над буденністю людських прагнень і позбавлення будь-якого практичного інтересу. Вказано на позитивний зміст такого підходу, зокрема на увагу до розвитку неутилітарного змісту людської чуттєвості (Р. Фрай) та на схематизм і абстрактність концепції К.Белла: ототожнення ним об'єкта і теорії об'єкта, зведення теоретичного до чуттєвого, що приводить до заперечення можливості існування будь-яких не тільки естетичних, але й мистецтвознавчих теорій.

Показано, що, виходячи з досвіду, Д. Дьюї надає домінуючого положення саме естетичному, яке сприяє завершеності і досконалості людського досвіду. Прагнення наблизити мистецтво до реальності людської життєдіяльності поєднується у нього з увагою до ролі індивідуального досвіду у створенні і сприйнятті творів мистецтва. Однак розширення сфери мистецтва веде до розмивання меж між естетичним та неестетичним і до декларування того, що саме мистецтво повинно надати смисл і завершеність всім проявам життя.

Проаналізовано та сформульовано основні риси естетизму Ортеги-і-Гасета, який виступає як модерністський тип, оскільки мислитель заперечує плідність у підході до життя з позицій теорії прогресу, ідеалізму, інтелектуалізму; особливу увагу звертає на небезпеку для людини „дегуманізуватися”; заперечує реалізм у мистецтві і зведення завдання художника до необхідності копіювання буденного життя; по-новому переосмислює роль традиції в культурі, наголошуючи на перевагах життя над культурою. Обґрунтовано змістовний взаємозв'язок його естетизму з попередніми формами естетизму. Так, з романтиками його споріднює ідея єдності художника і космосу та розгляд людського сенсу мистецтва, здатного врятувати людину від утилітарності світу; особливої ролі поета в творчості життя і мистецтва; іронії як однієї з центральних рис естетичного. Як і Кіркегор, Ортега відмовляється від принципу об'єктивізму та загальнозначущості як таких, що ведуть до стандартизованого суспільства, людини-маси, як людини без індивідуальності, існування якої стає загрозливим не тільки для неї самої, але й для інших людей, індивідуальності як такої.

Доведено, що позитивний зміст естетизму виявляється в його прагненні до розкриття духовного потенціалу естетичного як чуттєвого вираження людської цілісності в спів-бутті людини у світі. Це і обумовило його особливу роль як у розвитку культури і людського самовизначення, так і в розвитку естетичної теорії та процесу самоусвідомлення естетики.

Четвертий розділ - „Екзистенціальна природа естетичного” - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 - „Естетичне як формотворення духовного світу людини” - окреслено особливе місце естетичного, яке розглядається як духовно-чуттєве, що ґрунтується на активності людських почуттів, їх здатності проникати в сутність не тільки речей та явищ, а й людського самоздійснення.

Обґрунтовано, що духовне життя людини значною мірою полягає в тому, щоб постійно випробовувати реальність власного духовного світу через розгортання нових здатностей почуттів у зв'язку з багатоманітністю сфер, які освоює людина і включає в свій життєвий світ. В естетичному як духовній формі чуттєвого життєставлення і самореалізації людини виражається прагнення до концептуального охоплення різних аспектів чуттєвого переживання людини в умовах ексцентричного світовідношення, непередбачуваності майбутнього.

Проблема готовності індивідів до сприйняття сучасної реальності розглянута як потреба розгортання багатства людської чуттєвості, відкритості й удосконалення почуттів. Наближаючись до життя, сповненого ірраціональними і динамічними тенденціями, естетичне виражає пульсацію почуттів, спонтанний стан чуттєвості сучасного індивіда (поєднання стражденності, збудження, експресії, зречення і навіть іронії) як стан децентрованості - втрати орієнтирів, смислів, впевненості. Показано, що естетичне і мистецтво спроможні формувати нове бачення світу, розгортати нові здатності почуттів саме завдяки поєднанню їх максимального прояву у всіх напрямках (виявленню глибини їх позитивного і негативного втілення) і прагнення до інтелектуального осмислення цих проявів.

Проаналізовано особливості взаємозв'язку етичного й естетичного, добра і краси, моральної норми і насолоди як виявлення духовного потенціалу людської чуттєвості. Розгляд різних підходів (романтики, І. Кант, С. Кіркегор, Ф. Достоєвський, Л. Толстой) до розв'язання цієї проблеми дозволив констатувати особливу роль багатоманітності естетичного у виявленні різних відтінків чуттєвості як втілення духовного потенціалу естетичного в культурі. Мистецтво, прагнучи „закарбувати” певний стан душі, розгортає весь шлях, яким індивід йде до прийняття чи неприйняття тих чи інших норм, весь спектр почуттів, що струменять живим потоком, тому воно не може проповідувати, бути рупором чи ілюстрацією моралі. Доведено, що прагнення до осягнення того, як в чуттєвих станах людини відбивається індивідуально-унікальний досвід її світовідношення і життєтворчості, який не заміщується вже виробленими розсудково-розумними схемами діяльності, наповнює конкретним змістом перехід від естетики належного до естетики життя.

Обґрунтовано, що естетичне пов'язане з усіма гранями духу, бо, прилучаючи людину до образності, в якій є і понятійність, і логос, і почуття, адаптує до соціуму, навчає і релаксує, сприяє взаємо- і само-розумінню. Але не підміняє собою інших типів духовності, кожен з яких має власну специфіку. Та саме завдяки мистецтву, як свідчить його історія, естетичне здійснює „посередництво” в осягненні інших типів духовності, виявленні їх складної ролі в людській життєдіяльності та взаємозв'язків в системі духовності.

У підрозділі 4.2 - „Специфіка естетичного як життєвого світу людини” - розкрито особливість естетичного як форми реального життєставлення людини, наголошено на його ролі у формуванні довіри до життя, що підтримує людину в її складній духовній роботі, сприяючи розгортанню її власного потенціалу.

На основі розгляду буття і небуття, життя і смерті як ціннісних полюсів людського життя, що взаємодоповнюють один одного, розкриваючи можливі загрози для людської цілісності, осмислено роль естетичного і мистецтва у виявленні смислотворчої присутності людини в світі, у закріпленні й ствердженні її особистісного виміру. Визначено специфіку буттєвості мистецтва як особливої реальності, в якій органічно зливаються несправжність героїв (з точки зору їх фізичного буття) і справжність, важливість тих станів людської душі, які вони втілюють у своїх вчинках; символічність створеної реальності й прояснення, оприявлення, завдяки їй, смислів людських життєвих пошуків. Через аналіз мистецької практики розкрито можливості мистецтва в осягненні проблемності буття та бездонності людської психіки, ймовірних форм духовного небуття, як-от: тенденція до деперсоналізації, втрата ідентичності, байдужість до себе, до іншого, до світу в цілому, що веде до спустошення, порожнечі і відсутності смислу.

Показано, що в естетичному досвіді спілкування з мистецтвом відбувається прирощення буття, бо людина, рухаючись від одного рівня сприйняття до іншого, від однієї моделі реальності до відмінної, виривається з причинно-наслідкових зв'язків і створює світ власних значень, який відкриває людині по-новому реальний світ та час і простір її власного життя. Відбиваючи різні прояви індивідуально-унікального життєвого досвіду людей, естетичне виявляє людську здатність жити одночасно в двох світах: наявному, реальному та уявному, належному, розкриваючи складність і нескінченність пошуку людиною себе.

Розкрито змістовність і різноаспектність темпоральності в самоусвідомленні естетичного як форми людського життєставлення. Естетичне спроможне обмежити „монархізм часу” з його підпорядкуванням, субординацією різних миттєвостей, певному абсолюту, загальній зорганізованості буття, розкриваючи людські можливості до співіснування різних форм буття, до підтримання реального розмаїття буття в його різних вимірах (людських і позалюдських). Саме суб'єктивний час дозволяє людині „розтягувати” або „ущільнювати” своє буття, стверджувати себе як особистість, володіти своїм часом, втілювати багатогранність власного чуттєвого самовизначення у світі.

Доведено, що такі форми, як прустівське бачення часу, „серійне мислення”, „текст у тексті” як принцип побудови художніх творів, поліфонічний роман, виступають втіленням прагнення до найповнішого охоплення різних часових вимірів, різних реальностей, динамізму людської життєдіяльності й діяльності її душі в пошуку себе, відповідей на запитування світу. Лінійність часу з її впорядкованістю, „зліченістю” буття, що задає певну розміреність буттю, установлюючи „горизонти” життя, не є достатньою для розгортання естетичного буття, в якому поєднується вічність і змінність, скінченність і нескінченність, ідеал і багатозначність символу.

Естетичне завдяки здатності до схоплення і оприявлення найрізноманітніших відтінків людської чуттєвості, до осмислення пошуків у різних видах мистецтва спроможне долати різноманітні табу, що обмежують - схиляючи людину до прийняття певним чином витлумачених „готових” цінностей - можливості людини по вибудові свого духовного світу. Це і виражає можливісний вимір естетичного як спроможності до розкриття потенційних ліній саморозбудови духовного універсуму особистості через смислове наповнення життєвого світу людини як особливої єдності інтерсуб'єктивності та індивідної неповторності.

Аргументовано, що естетичне, виявляючи смисл і багатозначність світу, виступає способом бачення світу, а не лише насолоди ним, способом інтерпретації буття-в-світі-людини та формує людський зміст світу, сприяючи віднаходженню і здійсненню людиною себе.

У підрозділі 4.3 - „Естетичне як світоглядна універсалія” - констатовано, що самовизначення естетики, самоусвідомлення проблем, що перед нею стоять на сучасному етапі, та використання її власного історико-філософського змісту й ретельного аналізу художньої практики різних епох і сучасності стає шляхом до осягнення естетичного як світоглядної універсалії.

Естетичне як світоглядна універсалія поєднує естетичне як суще і як культурну цінність, есенційні і екзистенціальні його виміри, виражаючи не тільки пізнання, а й світосприйняття, спосіб орієнтації у світі в складних і постійно змінних умовах, за допомогою якого відбувається долучення до суті речей, своєї суті, смислу буття.

Естетичне як теоретичне усвідомлення, систематизація і дискурсивне вираження певної єдності людського естетичного досвіду схоплює логіку речей, ідей, вчинків, норм і цінностей як втілення естетичного життєставлення людини, формування її духовного світу. Духовно-практична раціональність передбачає гармонійне поєднання потреб і можливостей людини, стану і перспектив її духовного розвитку. Тому символічні форми розширюють не тільки можливості мислення в його здатності до абстрагування, завдяки „вдиханню” в нього „живого” змісту людських почуттів, а також знімають обмеженість почуттів, наповнюючи їх духовним змістом. Світ самостійно створених символів і знаків не лише опосередковує людське світовідношення як людський духовний процес, але й втілює його процесуальність. Саме це і дозволяє поєднувати постійність і динамізм, тривалість і протяжність, стійкість і змінність людського буття.

Розуміння естетичного як світоглядної універсалії дозволяє осягнути естетичне в його динаміці, становленні, і в цьому сенсі - змістовно, оскільки розкриває його духовний потенціал. Наголошено, що духовний потенціал естетичного виявляється в розгортанні людської здатності до поєднання таких рис сучасного світогляду, як раціональність, екзистенціальність, плюралістичність, іронічність та діалогічність.

П'ятий розділ - „Конструктивна здатність естетичного в осягненні стану сучасної людини” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 5.1. - „Естетична творчість як втілення свободи” - розкрито універсальний характер естетичної творчості і показано, що творчість виступає способом віднайдення і здійснення нових буттєвих форм через виокремлення й закріплення смислів, виділених з небуття у буття, що сприяє як ущільненню та зміцненню буття, так і ствердженню особою себе як самобуття перед лицем небуття.

Естетична творчість, сприяючи народженню нових смислів у самопізнанні людини і світу, розкриваючи здатність сприймати реальність безпосередньо, схоплюючи „задум буття” (А.Бергсон), виступає як форма людського ствердження, буття у смислі і зі смислом. Доведено, що естетична творчість включає і досвід негативності - дисгармонійність світу, страждальність людського буття, оприявлення в естетичному без-образного (вад людей, їх страху, відчуження, агресії). Це виражається в загостренні суперечностей між свободою митця і необхідністю (станом соціальної й індивідуальної дійсності), між іманентністю (прилученістю до світу) і трансцендентністю (прагненням вийти за межі світу), між задумом і здійсненням, між часовістю (тут-буттям) і вічністю, між буттям і духом. Розкрито значний вклад представників російської релігійної філософії (М. Бердяєва, С. Булгакова) в осягнення особливостей і суперечностей естетичної творчості через осмислення досвіду мистецтва, аналіз „трагізму” мистецтва.

Показано, що естетична творчість сприяє подоланню прикутості людини до стандартного через розкриття і реалізацію можливостей, закладених в суб'єктивності і неповторності її власного життєвого світу. Втілюючи творчу сутність людського буття в усій складності й суперечливості її осягнення і здійснення, естетична творчість сприяє розгортанню багатоманітності шляхів досягнення достотності людського буття, підтримуючи перегук сучасного з минулим і майбутнім через взаємозв'язок традиційності та інноваційності. Саме тому вона характеризує міру утвердження людини у світі як цілісної особистості, свободний прояв її творчості за законами краси як преображення життя.

У підрозділі 5.2 - „Естетичне в комунікативних процесах сучасності” - естетичне розглянуто як таке, що бере безпосередню участь у здійсненні комунікативних процесів сучасності, виявляючи граничні екзистенціальні колізії самовизначення індивіда, відображаючи зміну системи цінностей, життєвих орієнтацій і перспектив.

На основі аналізу підходів Т.Адорно, М.Бахтіна, М.Бубера, Ю. Лотмана щодо розуміння комунікації обґрунтовано особливості естетичної комунікації та її значення. Характерною рисою естетичної комунікації є поєднання двох каналів комунікації: Я - Я, Я - Інший та її спроможність до орієнтації, з одного боку, на людину в її конкретних життєвих проявах, в її одиничності, а з іншого - на вищі цінності, що й сприяє саме творчому індивідуальному ставленню до світу, збереженню пам'яті, прирощенню культури.

Доведено, що естетичне у своїй суті чинить опір тенденції до духовного споживацтва, до отримання істинної комунікації в готовому вигляді в тій мірі, в якій його форми зберігають здатність до культурної активності, включеності в процес людського смислопошуку, смислотворення. Справжній діалог є синонімом взаємної творчості, спів-буття і самотворення, в якому індивіди одночасно виступають вибраними і такими, що вибирають, страждаючими і активними, бо вони самі мають визначити й обрати, як саме змінювати своє життя, розкриваючи нові, непередбачувані навіть для самих себе, грані особистості.

Підкреслено важливість здатності естетичного, значною мірою через мистецтво, до точного вираження того стану переживання, що виникає в людському життєставленні. У створюваному єдиному образі поєднуються розрізнені фрагменти людського досвіду, безпосередні враження й асоціації, художні ремінісценції й особливості індивідуального бачення, що дозволяє розкрити певні тенденції в розвитку сучасності, відкрити глибину людської духовності.

Здійснення „вертикальної” комунікації пов'язано зі зверненням до „вічних” тем. Сучасне цитування часто постає як використання вже готових образів і принципів та включення їх у новий контекст осягнення сьогодення. Звідси такої актуальності набувають проблеми тексту, контексту, дискурсу, деконструкції, цитати. Збагачення смислу відбувається через реінтерпретацію традицій, коли образи, зберігаючи свої попередні смисли, виявляють нові сторони через включення в новий контекст, через взаємодію з іншими образами, через гру творчості, елементи якої можуть мати найрізноманітніше походження і смислові зв'язки. Аналіз поняття „естетична нерозрізненість” (Г.Гадамер) як втілення здатності художнього твору завжди говорити щось нове, „нового роману” (А.Роб-Грійє), „поетики відкритого твору” (У.Еко) дозволив розглянути естетичне як форму саморозуміння людини. Показано, що естетичне, втілюючи опертість мистецтва на життя як постійно незавершене, пов'язане з одним-єдиним, відповідальним буттям людини в усій його неповторності, напруженості, неоднозначності, що не зводиться без залишку до будь-яких об'єктивованих форм, робить людське буття не просто існуванням, а активною і невичерпною присутністю, відкритою до подієвості буття.

Обґрунтовано, що самокомунікація значною мірою сприяє втіленню глибинної сутності естетичного як життєставлення, прилучаючи людину до духовного коду людства, оскільки через наповнення індивідуальними значеннями тих форм, що включені в комунікацію - від пісні, вишивки, обряду до храму, роману, спектаклю тощо - впорядковує внутрішні асоціації, пошуки, заохочує внутрішній діалог особистості.

У висновках сформульовані основні підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи.

Дослідження проблеми естетичного як типу духовності здійснено в дисертації на основі сучасної парадигми світовідношення: констелятивного поєднання науково-раціональних та ціннісно-культурних підходів, що дозволило враховувати специфіку різних типів духовності і можливостей їх самообгрунтування, втілюючи потребу людини у смисловизначенні і сприяючи розгортанню її багатовимірності.

Концептуалізація проблеми „естетичне - духовність” дозволила обґрунтувати положення про те, що специфічність виокремлення духовного потенціалу естетичного нерозривно пов'язана як з трансформацією змісту естетичного, так і з соціокультурним та історико-філософським досвідом осягнення проблематики духовного. У процесі становлення естетичного його духовна сутність потенційно виявлялась у зв'язку з дослідженням естетичних почуттів, смаків, особливостей естетичного суб'єкта, естетичної та художньої творчості, у зв'язку з розглядом взаємовідношення мистецтва, моралі, релігії, науки, філософії як духовних феноменів.

Розгляд історії естетики дозволив аргументувати потребу естетичної теорії в самоусвідомленні, яка обумовлена як багатоманітністю сучасного художньо-естетичного життя, так і необхідністю систематизації понятійно-категоріального апарату науки, осмислення сучасних вимірів естетичного світовідношення і поглиблення змісту естетичного. Естетичний об'єкт розглядається як тотальність, деякий зразок буття, який пов'язує в тугий вузол всі антропологічні проблеми від онтологічних і психологічних до аксіологічних та історичних у їх тісному взаємозв'язку та динаміці. Його осягнення у власній рефлексії і робить естетику теорією, що здатна бути співмірною сутності світу людського буття і культури в їх історичності, поліфонічності й діалогічності.

У дисертації відстоюється думка про суттєве місце естетизму в самоусвідомленні естетичного як типу духовності. Всебічний аналіз різних підходів до осмислення естетизму та реальних форм його втілення - від романтизму до постмодернізму - дозволив розглянути естетизм як спосіб оприявлення і реалізації духовного потенціалу естетичного в осягненні життєвої реальності, багатовимірності життєвого світу людини. Естетизм, з одного боку, здійснює певну абсолютизацію естетичного, відстоюючи автономність і самобутність естетичного і мистецтва, їх власну природу і самоцінно-необхідний сенс у самовизначенні людини в умовах кризового стану сучасності, ускладнення форм людського буття і духу, а з іншого - розширює підходи до тлумачення естетичного, не обмежуючись його раціоналізацією, а звертаючи увагу на поєднанні в ньому світу культури та життя, світу реального і трансцендентного, світу індивідного і людського, світу реального і уявного.

Здатність естетичного втілювати множинність станів чуттєвого самоздійснення людини, стверджуючи фундаментальність людської життєдіяльності, закріпленої в її естетичному досвіді, та цілісно охоплювати всі форми людського життєставлення виражає специфіку естетичного як життєвого світу людини. Розгляд життєвого світу як діалогічного, що здійснюється через потребу „участного” мислення: запитливості, дослухання, відповідання - і в якому людина бере участь не лише думками, але й усім своїм єством, власною долею, обумовлює зміну речовинної, монологічної, закритої моделі світовідношення моделлю діалогічною, відкритою.

Важливе місце в дисертації займає осягнення неоднозначної ролі негативного в життєставленні й життєтворчості. Негативне тлумачиться не оціночно, а як один із способів втілення людської чуттєвості, страждального досвіду індивіда, взаємозв'язку особистісного і традиційного. Тим самим воно ніби оприявлює схований у доглибинних закутках душі, привабливий для особистостей шлях самопізнання через виявлення ірраціональних складових людської душі, її особистісних переживань, що втілюються в миттєвостях естетичного осягнення світу. Естетичне втілює момент пошуку виходу з можливих крайніх екзистенціальних станів душі, трансформуючи досвід негативності в осмислення і творчість життя.

Всебічний аналіз творчої природи естетичного дає підстави розглядати його як антиентропійний феномен у людській культурі, що втілює свободу пошуку і здійснення людиною себе через створення естетичного світу, вільного від однобокості детермінізму і загальнообов'язковості, раціоналізму та техніцизму.

Естетичне, розкриваючи в людському бутті вимір належного, бажаного, досконалого, сприяє збагаченню та зміцненню соціальної та культурної багатоманітності як умови розвитку світу і людини через реалізацію її свободи.

Розкрито тісний взаємозв'язок історичності як принципу розгортання духовного потенціалу естетичного та ролі естетичного і мистецтва в здійсненні історичності людського буття.

Бо естетичне і художнє осмислення часових пластів у їх взаємозв'язку і взаємоперетіканні спроможні оприявлювати найтонші відтінки душевних шукань людини, формувати нове сприйняття часу та здатність особистості до переосмислення традицій і оживлення їх власним чуттєвим досвідом у поєднанні повсякденного і вічного, буденного і теоретичного, традиційного і новаторського, не підпорядковуючись заданому ззовні смислу, навіть якщо він освячений історією.

Осмислення естетичного як світоглядної універсалії відбиває його здатність, поєднуючи понятійність і символічність, логіку та алогічність ідей, вчинків, норм і цінностей, виявляти креативно-чуттєво-образне самопізнання та самовираження людини, сприяючи формуванню ставлення до світу, до інших людей і до самого себе.

Розроблені в дисертації підходи дозволяють підсумувати, що естетичне завжди існувало як форма утримання людини в багатогранному світі, як ствердження множинності значень і смислів, які потребує людина для втілення індивідуального бачення і сприйняття світу.

Утверджуючи самоцінність людського життя, свободу вибору особи в її самоздійсненні, естетичне, як в теоретичному, так і в практичному, як в історичному, так і в буденному вимірах, виступає конструктивною домінантою людського буття.

естетичний духовність самоусвідомлення

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Наконечна О.П. Естетичне як тип духовності. - Рівне: Вид-во УДУВГП, 2002. -201с. - 11,85 др.арк.

2. Наконечна О.П. Про творчий потенціал естетичних потреб і здібностей у формуванні особистості // Етика, естетика і теорія культури: Міжвідомчий науковий збірник. - К.:Либідь. - 1992. - Вип.37: Культура і творча активність людини. - С.122-127. - 0,5 др.арк.

3. Наконечна О.П. Естетичне як творчість //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наукових праць - К.:Знання. - 2000. - С. 167-175. - 0,5 др.арк.

4. Наконечна О.П. Про роль естетичного в сучасній культурі // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуски ІУ-У: Зб. наукових праць: У 2-х частинах. Ч.П - К.:ДАКККіМ. - 2000. - С.16-27. - 0,5 др.арк.

5. Наконечна О.П. Традиція в сучасній культурі // Вісник Київського інституту „Слов'янський університет”- К., 2001. - Вип.10. - С.139-144. - 0,5 др.арк.

6. Наконечна О.П. Про деякі форми естетизму (від романтизму до Ортеги-і-Гасета) //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наукових праць - К.: Вид. центр КДЛУ. - 2001- С.117-124. - 0,5 др.арк.

7. Наконечна О.П. Про роль естетичного в пошуку нового синтезу духу і життя // Вісник Харківського національного університету. Серія: теорія культури і філософські науки. - Харків, 2001. - Вип. 31- С.81-89. - 0,5 др.арк.

8. Наконечна О.П. Естетична творчість як вияв свободи // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск УІ: Зб. наук. праць: У 2-х частинах. Ч.П - К.:ДАКККіМ. - 2001. -- С.10-19. - 0,5 др.арк.

9. Наконечна О.П. Темпоральність естетичного як світу людського життєтворення //Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск УШ: Зб. наукових праць - К.:ДАКККіМ. - 2002. -- С.84-93. - 0,5 др.арк.

10. Наконечна О.П. Проблема духовності та її типів: сучасний контекст // Наукові записки (Релігієзнавство. Культурологія. Філософія) - К.: Нац. педагог. ун-т ім. М.Драгоманова. - 2002. - Вип.10. - С.3-10. - 0,5 др.арк.

11. Наконечна О.П. Естетика: проблеми самоусвідомлення //Вісник Харківського національного університету. Серія: теорія культури і філософські науки. №562. - Харків: Харк. нац. ун-т ім.В.Каразіна. - 2002. - С.86-91. - 0.5 др.арк.

12. Наконечна О.П. Естетичне в комунікативних процесах сучасності //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наукових праць - К.: Вид. центр КДЛУ. - 2002. - Вип.10- С.148-155. - 0,5 др.арк.

13. Наконечна О.П. Трансформація змісту естетичного в історико-філософській традиції (від античності до Просвітництва) // Наукові записки (Релігієзнавство. Культурологія. Філософія) - К.: Нац. педагог. ун-т ім. М.Драгоманова. - 2003. - Вип.12. - С.30-37. - 0,5 др.арк.

14. Наконечна О.П. М.Бердяєв і С.Булгаков про сутність естетизму //Вісник ДАКККіМ. - К.:ДАКККіМ. - 2003. - С.41-47. - 0,5 др.арк.

15. Наконечна О.П. Естетична теорія Т.Адорно: некласична модель // Мультиверсум: Філософський альманах. - К.: Укр. Центр духовної культури. - 2003. - Вип.32. - С.59-67. - 0,5 др.арк.

16. Наконечна О.П. Засадничі принципи сучасного дослідження естетичного // Мультиверсум: Філософський альманах. - К.: Укр. Центр духовної культури. - 2003. - Вип.33. - С.195-204. - 0,5 др.арк.

17. Наконечна О.П. Трансформація змісту естетичного в історико-філософській традиції (ХУШ-ХІХ ст.) // Мультиверсум: Філософський альманах. - К.: Укр. Центр духовної культури. - 2003. - Вип.35. - С.165-174. - 0,5 др.арк.

18. Наконечна О.П. Особливості естетизму Д.Дьюї, К.Белла і Р.Фрая: порівняльний аналіз //Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск Х:. Зб. наук.праць - К.:ДАКККіМ. - 2003. -- С.134-141. - 0,5 др.арк.

19. Наконечна О.П. Естетичне: сучасний контекст тлумачення //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наукових праць - К.: Вид. центр КДЛУ. - 2003. - Вип.11 - С.324-330. - 0,5 др.арк.

20. Наконечна О.П. Філософія як тип духовності // Метаморфози свободи: спадщина М.Бердяєва у сучасному дискурсі (до 125-річчя з дня народження М.О.Бердяєва): Український часопис російської філософії. Вісник Товариства російської філософії при Українському філософському фонді. Вип. 1. - К.: Вид. ПАРАПАН - 2003. - С. 458-463. - 0,5 др.арк.

21. Наконечна О.П. Специфіка естетичного як життєвого світу людини //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наукових праць - К.: Вид. центр КДЛУ. - 2003. - Вип.12 - С.88-93. - 0,5 др.арк.

22. Наконечна О.П. Естетичне як світоглядна універсалія // Мультиверсум: Філософський альманах. - К.: Укр. Центр духовної культури. - 2003. - Вип.37. - С.204-213. - 0,5 др.арк.

23. Наконечна О.П. Духовність. Особистість. Культура //Універсум людини: мислення, культура, наука: Тези наук. конференції пам'яті М.О.Парнюка. - К.: НАН України, 1994. - С.54-55 - 0,1 др.арк.

24. Наконечна О.П. Естетичне як тип духовності //Тези наук. читань з нагоди 60-річчя від дня народження А.С.Канарського. - К.: Київ. ун-т ім.Т.Шевченка, 1996. -С.54-56. - 0,2 др.арк.

25. Наконечна О.П. Філософія як творчість // Матеріали 4-ї Міжнар. наук.-практ. конф. „Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання”. - К.: НУТУ „КПІ”, 1997. - С.10-11. - 0,1 др.арк.

26. Наконечна О.П. Естетика в пошуку мудрості // Матеріали наук.-теорет. конф. „Етика та естетика в структурі сучасного гуманітарного знання”. - К.: Вид.центр „Київський ун-т”, 1997. - С.58-60. - 0,2 др.арк.

27. Наконечна О.П. Естетична творчість як буттєвий вимір людини // Матеріали 6-ї Міжнар. наук.-практ. конф. „Творчість свободи як свобода творчості”. - К.:НТУУ „КПІ”, 2001. - С.109-110. - 0,1 др.арк.

28. Наконечна О.П. Естетична наука: сучасні шляхи самоусвідомлення //Людина у світі духовної культури: Мат. міжнар. наук.конфер.- К., 2002. - Ч.3. - С.18-19. - 0,1 др.арк.

29. Наконечна О.П. Естетизм і творчість //Творчість у контексті розвитку людини: Мат. міжнар. наук. конфер.- К., 2003. - Ч.1.- С.32-33. - 0,1 др.арк.

30. Наконечна О.П. Трансформація змісту естетичного: історико-філософський контекст //Матеріали міжнар.наук.-практ.конфер. „Філософія та історія філософії” - К.,2003. - 0,1 др.арк.

Размещено на Allbest.ru