Границі предметності у феноменології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.01 - онтологія, гносеологія, феноменологія

Границі предметності у феноменології

Нєфєдєв Сергій Миколайович

Сімферополь - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Шоркін Олексій Давидович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, декан філософського факультету.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, доцент Гусаченко Вадим Володимирович, Харківський національний університет ім. В.М. Каразіна;

кандидат філософських наук, професор Сараєв Олександр Дмитрович, Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва, завідувач кафедри філософії і права.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.І. Кремінський

Аннотация

феноменальний редукція предикація рефлексія

Нефедев С.Н. Границы предметности в феноменологии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01. - онтология, гносеология, феноменология. Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского, Симферополь, 2004.

Диссертация посвящена исследованию феноменальной предметности с позиций диалектико-феноменологического подхода. В работе осуществляется поиск адекватной методики описания “вещи” жизненного мира. Предлагается рассматривать последнюю в виде интегрированного комплекса интенциональных предметностей. Вместе с тем, “вещь” рассматривается не просто как структурный, но как онтологический элемент сознания. В связи с чем, исследуются возможности выделения интенциональной предметности без осуществления специальной операции феноменологической редукции, а определение “границ” интенционального предмета и “вещи” в целом рассматривается как необходимая предпосылка построения адекватной онтологии сознания. Обосновывается позиция несубъектного конституирования сознания в целом.

Исследуются эйдетические основания предметного единства “вещи” и ее онтологическая структура. Установлена конститутивная взаимосвязь между качествами вещи (фактичностью, мерностью, очевидностью, значимостью, достоверностью) и ее предметными составляющими: фактом, принципом, эйдосом, символом, мифом. Благодаря чему, последние могут быть не просто дескриптивно описаны, но и категориально определены, что служит основанием для выявления онтологических рубрик сознания (вероятного, возможного, действительного, реального). Таким образом, конституирование рассматривается как способ выявления онтологического статуса феномена. Анализируются условия конститутивной самодостаточности феномена. Таковым признается вещь-“миф” нередуцированного сознания. Предложен реконструированный на основе работ А.Ф. Лосева генологический метод исследования нередуцированного сознания.

Ключевые слова: интенциональный предмет, вещь, феноменоменальная спецификация, эйдос, конституирование, субстанциальный имманентизм, диалектическая феноменология, предметная граница, эйдетическая дифференциация, энергема.

Анотація

Нєфєдєв С.М. Границі предметності у феноменології. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.01. - онтологія, гносеологія, феноменологія. Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Сімферополь, 2004.

Дисертація присвячена пошуку адекватної методики опису “речі” життєвого світу як інтегрованого інтенціонально-предметного комплексу. У зв'язку з чим, досліджується можливість виділення “речі” і ії структурно-онтологічних елементів без здійснення трансцендентально-феноменологічної редукції. Визначення предметно-речових границь розглядається як умова нередуктивного виділення “речі” і передумова побудови онтології свідомості. Дається характеристика границь інтенціонального предмета. Розкривається наявність конститутивного взаємозв'язку між категоріально визначеними якостями “речі” і ії предметними складовими, що дозволяє встановити приналежність речі до того чи іншого онтологічного рівня свідомості. Структура нередукованої свідомості розглядається як така, що складається із конститутивно самодостатніх (автономних за відношенням до Ego) феноменів і організована естетико-міфологічним способом. Генологічний метод, реконструюваний на основі робіт О.Ф.Лосєва пропонується як адекватна методика дослідження нередукованої свідомості.

Ключові слова: інтенціональний предмет, річ, феноменоменальна специфікація, ейдос, конституювання, субстанціальний іманентизм, діалектична феноменологія, предметна границя, ейдетична диференціація, енергема.

Annotation

Nefedev S.N. Limits of subjectivity in the phenomenology. - Manuskript.

The thesis for awarding of the of scientist degree of the Candidate of Philosophy science at speciality 09.00.01. - ontology, epistemology, phenomenology. Tavrichesky National University named after Vernadsky V.I., Simferopol, 2004.

The dissertation is devoted to the searching for adequate methods of describing a “thing” of vital world as an integrated intentional and subject complex. The possibility of revealing the “thing” and its structural and ontological elements is researched without realizing the transcendental and phenomenological reduction. It's postulated that the defying of the limits of subjects and things is the condition for non-reducing revealment of a “thing” and also for constructing the ontology of consciousness. There is described the limits of the intentional subject. It's explained the existence of the constituent correlation between qualities of the “thing” defined categorically and also its subjective elements, that afford to determine the belonging of the “thing” to the certain ontological level of consciousness.

The structure of non-reduced consciousness is studied as construed of constutively self-sufficing (autonomic from Ego) phenomena and is organized in an aesthetic and mythological manger. The genological method is proposed as an adequate methods of the searching of non-reduced consciousness, which had been reconstructed on the base of works of Losyev A.F.

Key words: intentional subject, thing, phenomenal specification, aidos, constituation, substantial immanentism, dialectical phenomenology, subject limits, aidetic differentiation, energema.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження.

Інтерес до поняття “предметності” у сучасній філософії має неоднозначне походження. По-перше, він породжений розвитком наукової методології у сфері виділення предмета дослідження, а, по-друге, пов'язаний із проблемою опредмечування суб'єктивного начала в продуктах культури. Обидва ці процеси мають спільну точку дотику у свідомості людини, що привело до формування феноменологічної, інтенціонально-предметної концепції свідомості.

У філософії ХХ століття мають місце дві протилежні тенденції: 1)переміщення інтересу “з cogito на sum як до споконвічної знакової умови всілякої людської активності” (Т.А. Кузьміна), і 2)тенденція “відходу зі свідомості” (М. Мамардашвілі) предметної наочності, що руйнує телеологію предметного мислення. У зв'язку з чим, у філософії продовжує залишатися актуальною проблема способів явленості і форм існування феноменального у свідомості. Оскільки поза “річчю” поняття “предмета” виявляється безглуздим, доцільно переосмислити поняття “речі”, що у феноменології заступає поняття “об'єкта”.

За слушним зауваженням Б. Вальденфельса, “феноменологія у філософському розумінні слова починається лише там, де не лише... інвентаризують об'єктивні “феномени”, а де тематизують саму феноменальність феноменів і її логос”. Феноменологічна пізнавальна установка припускає, що “змістовність і спосіб наближення нерозривно пов'язані між собою”. З чого випливає, що не можна протиставляти “речі” ії феномен як її ж власний корелят, подібно до того, як не можна уявляти інтенціональний предмет у вигляді позбавленого онтологічного змісту чистого значення. Останнє означало б лише тематизацію логічного поза феноменальним. Безперечно, вдалим варіантом спільної тематизації “феноменальності феноменів” і їхнього логосу (феноменального і ейдетичного) є концепція “подвійної символізації” О.Ф. Лосєва. Ним було введене поняття “енергеми” (енергемної ноеми, динамічного ейдоса) як специфічної субстанції актуалізації “речі” у межах “життєвого світу”.

Використання феноменологічного підходу відкриває дві можливості: 1) він може бути знаряддям теоретизації світогляду; 2) він також дозволяє протистояти дегуманізації людського знання, завдяки включенню до горизонту сенсожиттьових цінностей проблем, що розглядались раніше лише як теоретичні. Тенденція до наукоподібної інтерпретації життя свідомості була реалізована у межах “феноменології як строгої науки” самим Гуссерлем. Е. Гуссерль обмежився тематизацією “життєвого світу” лише в рамках теоретичної установки. Специфіка конститутивного процесу в практичній і природній установках свідомості, що залишилась Гуссерлем без уваги, стала предметом вивчення в антропологічно орієнтованих нетрансцендентальних течіях феноменології.

Отже, у світлі антропологічного повороту у філософії ХХ століття є актуальним вирішення пов'язаних між собою проблем, а саме: проблеми переосмислення поняття інтенціональної предметності, і проблеми визначення онтологічного статусу і границь предметності в межах “речі”.

Ступінь наукової розробленості проблеми.

Над методологічними проблемами виділення феноменологічної предметності і принципами її інтерпретації працювали Э. Гуссерль, М. Гайдеггер, Л. Бінсвангер, Г. Шпет, А. Лосєв, Р. Інгарден, Ж.-П. Сартр, М. Мерло-Понті, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, Я. Нідлмен, Б. Вальденфельс та ін. У результаті були переконливо продемонстровані переваги відходу від класичної гуссерлевої методології. Була поставлена проблема здійснювальності засобами феноменології методологічної саморефлексії.

Вітчизняні дослідники феноменологічного підходу: А. Лосєв, З. Какабадзе, К. Свасьян, піддавши його серйозній критиці, указували на необхідність його подальшої модифікації. Ряд інших дослідників - Н. Мотрошилова, В. Губін, А. Рубеніс, П. Гайденко, В. Молчанов, Т. Кліменкова, О. Бурова, В. Гусаченко, І. Шкуратов, - загалом приймаючи європейський варіант феноменології, звертаються до розгляду окремих проблем феноменологічної методології.

Проблемами діалектичного опису тотальностей феноменологічного типу займалися: А. Білий, Г. Плеснер, О. Лосєв, Я. Голосовкер, Е. Ільєнков, Б. Кедров, Ж. Дельоз, продовжують займатися наші співвітчизники - А. Уйомов, В. Кизима. Було встановлено, що ці тотальності мають складну категоріальну структуру, елементи якої знаходяться в динамічному взаємозв'язку. Єдність феноменологічних тотальностей ґрунтується не на основі діахронічного “зняття” взаємодіючих протилежностей, а на основі їхньої синхронічної координації.

Проблемами онтології й архітектоніки свідомості у вітчизняній філософії займалися Г. Шпет, О. Лосєв, М. Бахтін, М. Мамардашвілі, В. Біблер, А. Лой, Т. Кузьміна, В. Подорога, В. Молчанов. Варто зазначити, що вчення російського інтуїтивізму (М. Лосский, Г. Шпет, С. Франк) про знання і свідомість за своїми вихідними установками близько до феноменології, і, разом з тим, у радянській філософії, що характеризується перевагою діяльністного і функціонального підходів у вченні про свідомість, відсутні теоретичні передумови онтологічного дослідження сфери свідомості.

Діалектичні методи дослідження феноменологічної реальності розроблялися такими мислителями як С. Киркегор, О. Лосєв, Я. Голосовкер, Е. Ільєнков, Ж.-П. Сартр, М. Мерло-Понті, Т. Адорно, Ж. Дельоз, Ю. Давидов, В. Біблер. Відзначені дослідження дозволяють дати адекватний опис процесу генези предметності у свідомості.

О.Лосєв у 20-і рр. ХХ століття заявив про себе як про феноменолога. І хоча дослідженням його ідей у 90-х рр. ХХ століття займалися В. Бичков, А. Тахо-Годи, С. Хоружий, Л. Гоготішвілі, М. Денн, проблемами становлення феноменологічного методу - Б. Вальденфельс, Х. Субірі, К. Свасьян, В. Подорога, А. Вашестов та ін., але, не дивлячись на їхні зусилля, внесок О. Лосєва у феноменологічну методологію і вивчення онтології свідомості було залишено без уваги. І лише коротку згадку про лосівський метод дослідження свідомості можна знайти у праці М.О. Лосского “Історія російської філософії” (1951). Отже, в дисертації увага акцентується на методологічних знахідках, що імпліцитно наявні у творчому доробку О.Ф. Лосєва.

Зв'язок роботи з науковіми програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі соціальної філософії Таврійського національного універсітету ім. В.І. Вернадського в рамках комплексної теми “Цивільне суспільство і специфіка його становлення в Криму” (державна реєстрація теми: №0102U001652) і розкриває деякі аспекти структури і функціювання свідомості.

Мета і задачі дослідження. Мета - визначити умови предметної явленості смисла в нередукованій свідомості, а також установити методологіні процедури, які необхідні і достатні для побудови адекватної онтології свідомості.

Об'єктом дослідження є форми і способи самоданості “речі” у свідомості.

Предметом дослідження є структура, конституція і границі інтенціональної предметності.

Відповідно до мети дослідження предстає необхідним вирішити низку теоретичних задач:

1. Обґрунтувати можливість виділення “предметного” без використання таких опосредковуючих процедур як редукція і предикація;

2. Розкрити й охарактеризувати тип досвіду, що лежить в основі феноменологічної рефлексії;

3. Дослідити основні онтичні характеристики і параметри інтенціонального предмета;

4. Висвітлити ейдетичні підстави феноменальної генези;

5. Провести порівняльний аналіз пізнавальної продуктивності іманентистської і трансценденталістської позицій у феноменології;

6. Продемонструвати можливість конституювання предметного горизонту нетрансцендентальним, іманентним нередукованої свідомості образом.

Теоретико-методологічною основою дослідження є феноменологічний і діалектичний підходи.

Феноменологічний підхід використовується як підхід що онтологізує, що, у свою чергу, припускає не лише трансцендентальну іманентність інтенціонального предмета сфері “логічного”, а і субстанціальну належність його до свідомості як такої.

Використання діалектичного підходу в рамках феноменології потребує особливого пояснення. В основі дослідження лежить діалектика в ії первинній - античній (неоплатоничній) - версії, що припускає актуалізацію лише одного основного постулата “єдності і взаємодії протилежностей”. У феноменології діалектичні протилежності конкретизуються у вигляді інобуттєвих (за відношенням один до одного) предметностей, що виступають не в ролі абстрактно-логічних одиниць класифікації або лічби, а додають одиничності факту конкретний характер предметного явища.

Метод реконструкції. З його допомогою були виявлені: 1)логічні підстави статичного геометризму гуссерлевої феноменології; 2)здійснена систематизація поглядів О.Ф.Лосєва на природу і методи дослідження феноменальної реальності; 3)реконструйована діалектико-феноменологічна методологія субстанціального іманентизма, а також методика генологічного дослідження.

Метод порівняльного аналізу дозволяє виявити різницю між трансцендентальним і нетрансцендентальним, логічно-сумативним і діалектичним підходами у феноменології. Він став основою для визначення місця трансцендентальної, діалектичної й екзистенціальний феноменоменології в системі феноменологічного знання, що дозволило зробити деякі висновки про предметні поля зазначених підходів і межі їх застосування.

Діалектичний метод дозволяє: 1)логічно обґрунтувати взаємозв'язок ейдетичного (генетичного) і феноменального (генезного) рівнів конституювання реальності; 2)прояснити складну категоріальну структуру ейдоса; 3)співвіднести інтенціонально-предметні рівні в єдиних межах “речі”; 4)установити взаємозв'язок і специфічні відмінності онтологічних рівнів свідомості, що відповідають рівням конституювання реальності.

Герменевтичний метод. На його основі було здійснене переосмислення традиційних феноменологічних категорій з метою адекватного використання останніх у феноменологічних дослідженнях предметностей естетичного, міфологічного і екзистенційного типів.

Наукова новизна отриманих результатів.

1. Відкрити можливості іманентистського підходу у феноменології як методологічної альтернативи трансценденталізму.

2. На основі діалектичної реконструкції “предметного” у рамках “речі” установлено, що границі інтенціонального предмета мають не тільки дескриптивний, а і категоріальний характер.

3. Інтенціональний предмет вперше розглянутий як конституйований за допомогою специфічної “комунікативної” субстанції - енергеми.

4. У структурі інтенціонального предмета виявлена наявність ейдетичної форми темпоральності. Визначений ейдетичний статус і можливість феноменологічної фіксації становлення.

5. Пропонуєтся “генологічний” метод дослідження феномена, реконструйований на основі робіт О.Ф. Лосєва.

6. Запропоновано критерії, що дозволяють визначати границі феноменальних специфікацій, а також визначати ступінь конституйованості “речі” в горизонті свідомості.

Практичне значення отриманих результатів.

Представлений автором діалектико-феноменологічний підхід може бути використаний як адекватна методологічна основа для вироблення конкретних методик дослідження естетичного виміру феноменального.

Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані для розробки і читання навчальних курсів із феноменології, філософських проблем свідомості, естетики.

Особистий внесок здобувача є достатнім. Концепція, зміст, висновки дисертації і тексти опублікованих статей розроблені і викладені дисертантом самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної філософії Таврійського національного університету. За темою дисертації було зроблено низку доповідей на конференціях: “Русская классическая философия и Таврический университет” (Симферополь, 2001), “Русская классическая философия и современность” (Симферополь, 2002), “Разум в постнеклассическую эпоху: антропологические перспективы” (Симферополь, 2003).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури (123 найменування), загальним обсягом 199 сторінок (список використаних джерел займає 9 сторінок).

2. Основний зміст роботи

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми, визначається об'єкт і предмет дослідження, указуються його мета і задачі, пропонуються способи і методи вирішення поставлених задач, розкриваються наукова новизна положень, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Поняття “предметність” у феноменології” розглядаються необхідні і достатні умови феноменологічного виділення предмета на тлі “горизонту”, визначаються можливі критерії визначення його границь у межах “речі”.

У підрозділі 1.1 “Методологічні підстави нередуктивного виділення інтенціонального предмета” обгрунтовується принципова методологічна можливість виділення інтенціонального предмета без використання процедури феноменологічної редукції, тому що редукція не дозволяє розкрити взаємозв'язок онтологічного і онтичного аспектів феноменальної реальності.

У пункті 1.1.1 “Ейдосно-ноематичне відношення” досліджується специфіка нетрансцендентального підходу у феноменології. Показано, що в рамках останнього феноменологічне дослідження обов'язково набуває діалектичного характеру. Нетрансцендентальний підхід розглядається як альтернативний редукціонізму спосіб подолання дуалізму сутнісного і явленого, ейдетичного і ноематичного (феноменального).

У пункті 1.1.2 “Можливості використання категорії “буття” у феноменології” обговорюється питання ії використання непредикуючим способом. На підставі позитивного вирішення зазначеної проблеми робиться висновок про незалежний від суб'єктного акта предикації іманентний характер присутності ейдетичного у феноменальному.

У пункті 1.1.3 “Конституювання як покладання “онтологічного”” досліджується роль уяви в конститутивному процесі. Показано, що конституювання припускає наявність двох взаємопов'язаних моментів - сприйняття і покладання. У результаті феноменологічної редукції здійснюється неправомірне перенесення такої якості як “фактичність” з феномена на ейдос, що веде до сплутування характеристик цих двох елементів; сприйняття представляється як щось іманентно притаманне властивій уяві, опосередковане уявою як суб'єктивною здатністю.

Ґрунтуючись на розведенні Р. Інгарденом “конституції” і “генези”, утверджується нездатність уяви виступати як достатня основа “покладаючого вибору” (конституюючого судження). Умовою судження, що конституює, є визнання онтологічного примату сенситивного a priori по відношенню до імагинативного a priori.

Продемонстрована неправомірність зведення конституювання лише до актів, що прояснюють. Сенс конституювання полягає в тім, що воно, з одного боку, тематизуючи “онтологічне” у вигляді феноменологічної рубрики, є феноменологічною операцією покладання його як такого, а, з іншого боку, - воно є акт визначення онтологічного статусу інтенціональної предметності.

У пункті 1.1.4 “Судження як конституюючий чинник: онтологічний аспект”, показано, що у феноменологічному сенсі судження має не понятійний, а предметний характер, є не формальним, а інтенціональним. Входячи поряд зі сприйняттям до складу переживання, воно одночасно є підставою інтенціонального предмета, а також і критерієм визначення онтологічного статусу виділеної предметності.

У пункті 1.1.5 “Конститутивна неспроможність чистої рефлексії” зазначається неадекватний характер фіксації інтенціонального предмета суто рефлексивним способом. Дається критика об'єктивуючої (абстрактно-наукової) і суб'єктивуючої (іронічної) рефлексії. Незацікавлене ставлення трансцендентальної рефлексії до свого предмета не дозволяє їй бути основою для конституюючого інтенціонального судження.

У пункті 1.1.6 “Автономність “смислу” перед обличчям Ego” за допомогою субстанціалізації “часу” (у вигляді іманентного самому феномену ейдетичного елемента) обґрунтовується можливість самодовільної (спонтанної) ноетизації ноеми. Останнє служить підставою комунікативно-герменевтичної відкритості смислу. Продемонстрована можливість несуб'єктного конституювання предметного горизонту.

У підрозділі 1.2 “Нететичне конституювання інтенціонального предмета” досліджені рефлексивні можливості нередукованої свідомості в плані нететичного (що не є наслідком суб'єктної предикації) конституювання предметного горизонту.

У пункті 1.2.1 “Проблема онтичної модальності у світлі субстанціальної концепції феномена” досліджується онтологічна структура свідомості, представлена як модальна триєдність “можливого”, “реального” і “дійсного”. Простежується специфіка взаємодії предметностей конституйованих у різних модальностях. З позицій альтернативних трансценденталізму межею конституювання виступає ейдос, явлений не стільки в модусі висвітлюючої “очевидності”, скільки в модусі регулятивної “вірогідності”. Робиться висновок, що “реальність” - модус життєвого світу, що має регулятивну значимість, складається із феноменів, конституйовані поза формально-логічною дилемою “можливе-неможливе”.

У пункті 1.2.2 “Сенситивне a priori” досліджується можливість феноменологічного пізнання трансцендентального виміру свідомості. Аналізуються взаємини сенситивного a priori і a priori мислення. У нетрансцендентальній феноменології категорії (ейдетичне) конституюються на основі сприйняття реляційної просторово-часової континуальності, є метаонтичним за походженням.

У пункті 1.2.3 “Інтегральний досвід як основа феноменологічної рефлексії” показується можливість сприйняття предмета в єдності внутрішнього і зовнішнього горизонтів. Можливість інтегрального феноменологічного досвіду обумовлюється мігруючою позиціональністю сприймаючого. Наявність інтегрального досвіду, саме по собі, є необхідною підставою феноменологічної рефлексії. Робиться висновок, що лише у своїй сукупності апріорна й апостеріорна (інтенціонально організована) сенситивність дають повну конституцію окремого предмета і предметного горизонту загалом.

У пункті 1.2.4 “Зацікавлена інтенціональность” проблема уваги розглядається як фундаментальна для феноменології проблема підстави інтенціональності. Інтенція розуміється як зацікавлений рух “феноменального тіла” до предмета-мети. Інтенціональна структура мислення конституйована в рамках інтенціональної структури сприйняття. Екзистенціальний феномен - “констелят” - на відміну від одержуваного ретенціальним способом “корелята” не має гарантованої статичної конституції. Тілько зацікавлене сприйняття пережитого (спогад) є актуалізуючим актом. Саме воно має конституююче значення і дає адекватну підставу для фіксації інтенціональних предметов-констелятів.

У пункті 1.2.5 “Інтенціональний предмет як ціле-нормативна єдність” показано, що трансцендентально-феноменологічне дослідження, що маніфестує свій незацікавлений характер, засновано на розведенні суб'єктивно конституйованої “мети” і интерсуб'єктивно (об'єктивно) конституйованої “норми”. Стверджується, що редукція зацікавленості, запускає механізм рефлексівного деконституювання феноменального, веде до руйнування цілісності ейдоса, позбавляє його вірогідності.

У пункті 1.2.6 “Діалектичні підоснови нелінійного феноменологічного дискурса” останній розглядається не як детермінуючий, а як здійснюючий. Лінійно-дискурсивний опис, трансцендуючий феномен, редукує специфічну форму його самоданності, заперечує виразний характер його існування. Діалектико-феноменологічний опис, навпроти, є “виражаючим”. Нетрансцендентальний феноменологічний дискурс організований нелінійним способом, як такий, що розвивається циклічно, в акті переконституювання постійно виходжуючи за свої межі. Такий дискурс служить ейдетичною основою герменевтичної інтерпретації феноменального.

У другому розділі “Границі інтенціонального предмета” інтенціональний предмет розглядається як інтегрований у тотальность “речі” життєвого світу, комунікативно відкритий ейдетичний елемент. Розглядається проблема визначення і виявлення специфіки границь інтенціонального предмета в межах “речі”.

У підрозділі 2.1 “Структурно-якісна організація інтенціонального предмета” феномен розглядається як складна предметно-категоріальна єдність, структурна складність якого не виключає якісної простоти інтенціонального предмета.

У пункті 2.1.1 “Якісне визначення предмета” обґрунтовується представлення про первинну структурну складність “смислу” як феноменологічного факту. Категоріальна визначеність розглядається не як понятійна, а як перцептивним образом явлена “границя” інтенціонального предмета. Саме наявність якісної границі предмета визначає его як “однороздільну” (О.Ф. Лосєв) структуру, інтегровану в єдність “речі” і тотальність предметного горизонту. На основі дослідження ейдетичних (категоріальних) засад феноменальної генези пропонується нова концепція субординації “властивостей” і “якостей” предмета, перші з яких представляються як відцентрово, а другі - доцентрово орієнтовані відносно ейдетичного ядра феномена. Діалектико-феноменологічне - “якісне” - визначення предмета дозволяє уникнути довільного гіпостазування однієї феноменальної специфікації “речі” на шкоду іншим.

У пункті 2.1.2 “Річ как інтегральна єдність” досліджуються основи і способи реалізації зазначеної єдності в свідомості. Будучи предметним конгломератом, що включає в себе ряд феноменальних специфікацій, річ являє собою інтенціональну єдність. Єдність речі пропонується розглядати як наслідок предметного синтезу на основі якоїсь інтенціональної єдності, а не на основі трансценденталістського синтезу типів свідомості.

У пункті 2.1.3 “Категорія в ролі інтенціонального предмета” з позицій феноменології постулюється предметний статус “категорії”. Розглядається внесок у розвиток зазначених представлень Г. Гегеля. Указується на неправомірність винесення одного з членів опозиції феноменальне (фактичне) - ейдетичне (смислове), за межі індивідуального життєвого світу.

У підрозділі 2.2 “Комунікативна границя предмета” показана неправомірність модального аналізу феномена поза конкретною виразною формою: слова (“імені”), образа (“виду”). Дані предметні шари, є невід'ємними елементами повного феномена “речі”.

У пункті 2.2.1 “Комунікативіость як онтологичний принцип” “символічне” розглядається не в диспаратному, а в онтологічному плані - як “енергема”, - особлива субстанція, що забезпечує комунікативні процеси. Будучи основою смислової взаємодії самих речей у рамках “життєвого світу”, енергема не може бути конституйована в рамках однієї лише інтерсуб'єктної комунікації.

У пункті 2.2.2 “Конституювання “комунікативного”” розглядається специфіка символічної субстанції конституйованої у вигляді повідомлення. Комунікативний смисл припускає перцепцію як свою конститутивну умову. Значення є смисл подвійно визначений: з одного боку - іншими знаками (семантичний контекст), а з іншого боку - почуттям-переживанням (перцептивний контекст). Принципова комунікативна недостатність несубстанціальної “поняттєвості” обумовлює непридатність останньої для конститутивного фундування смислової предметності.

Як альтернатива редукуючому і предикативному способу освоєння речі свідомістю за допомогою загального іменування (позначення) чи поняття пропонується метод енергемної іманентизації “речі” свідомістю за допомогою конкретного - “власного” - іменування.

У третьому розділі “Предметне поле діалектичної феноменології” автор розглядає проблему багаторівневого характеру конституювання “речі” і відповідної типологізації феноменальних предметностей (специфікацій) за допомогою яких явище здійснюється. Розглядається специфіка конституювання естетичного феномена (естелята).

У підрозділі 3.1 “Проект діалектичної феноменології” обгрунтовується методологічна і онтична правомірність використання діалектичного методу у феноменології.

У пункті 3.1.1 “Іманентизм як методологічна альтернатива трансценденталізму у феноменології” показані переваги іманентистського (субстанціализуючого) підходу в порівнянні з трансцендентальним (корелятивним). Пропонований підхід укладається в рамки основних феноменологічних постулатів. Разом з тим, він дозволяє уникнути неокантіанського розуміння ідеї як позбавленої онтологічного статусу регулятивно-пізнавальної “гіпотези”-функції.

З позицій субстанціального іманентизма вводиться розрізнення предметностей математичного типу, що підлягають чистому мисленню, і предметів символічного типу, що підлягають розумінню. Утверджується, що саме розуміюче покладання є конституюючим для феноменів “життєвого світу”. Висунуто й обґрунтоване припущення, відповідно якого ейдетично-річовий дуалізм може бути подоланий не на шляхах редуктивного формування сфери корелятів, а на основі розуміння “життєвого світу” як реальності яка має міфологічну конституцію. Класичні трансценденталістські вимоги однозначності і чистоти виділеного інтенціонального предмета (які обумовлюють його абсолютну ізольованість від оточення), дозволяють описати предметний горизонт у вигляді дискретної сукупності феноменів, залишаючи без вирішення проблему його первісної генетичної єдності.

У пункті 3.1.2 “Діалектичний досвід” утверджується, що адекватне сприйняття феноменально-ейдетичної єдності, будучи переживанням, припускає наявність специфічного досвіду “відчування”. Разом з тим, сфера переживання визначається як сфера рефлексії. Це дозволяє зрозуміти діалектику не як трансцендентально-логічну операцію, а як буттєвий процес, який має конституюючий зміст.

У підрозділі 3.2 “Діалектичне конституювання сфери ейдетичного” обґрунтовується правомірність і продуктивність застосування діалектичного підходу не тільки з метою прояснення суто смислових (генетичних) зв'язків, але також із метою визначення ролі ейдетичних структур у процесі феноменальної генези. Єдність логічного (геноса) і історичного (генези) у рамках уявляється як предметна єдність в рамках речі життєвого світу.

У пункті 3.2.1 “Методика генологічного дослідження” вводяться співвідносні поняття “геноса” і “генези”. Обґрунтовується можливість позагенезного аналізу смислових структур на основі поняття “зміни”, що позначує невекторну квантифіковану форму внутрьошноейдетичного часу. Одиницею останнього служить “мить”, рамки якої визначаються якісною трансформацією однієї ейдетичної структури (категорії) в іншу.

Генологічне дослідження в порівнянні з трансцендентально-феноменологічним методом варіації має не тільки висвітлюючє, а і конститутивне значення, тому що його результат (“генос”) збігається з траєкторією генези як скалярна величина з величиною векторною.

У пункті 3.2.2 “Ейдос як породжуюча модель” указується, що метод трансцендентально-феноменологічної варіації не містить у собі критерію розрізнення аналогійного і гомологійного типів класифікації ейдетичного. Визначення ейдоса як “породжуючої моделі”, що припускає можливість установлення гомології смислових структур, дозволяє зробити феноменологічне і герменевтичне дослідження більш точними. Ейдос розглядається не як частина - партикулярна генетична одиниця - Ego, що підлягає трансцендентально-суб'єктної регуляції, а як онтологічна єдність - “ген”-епіцентр самого феномена. У рамках діалектичної феноменології “ейдос” виявляється не трансцендентним відносно феноменального, а притаманний йому, але не трансцендентальним, а іманентним способом.

Будучи конституйованим у вигляді “тіла”, ейдос явлений не в модусі “ймовірного” (у вигляді схеми, уявлення), а в модусі “можливого”, який обумовлює його подальшу реалізацію у вигляді здійснюючого вираження. “Змінність” розглядається як ейдетична основа і корелят феноменальної “мінливості” життєвого світу.

У підрозділі 3.3 “Динамічний ейдос” подається діалектична концепція ейдоса.

У пункті 3.3.1 “Категоріальна структура ейдоса” з використанням основних діалектичних категорій дається схема діалектичного становлення ейдоса. У процесі опису використовуються наступні категорії: перцептивна категорія “фактичності”, логічна пара “тотожності” і “відмінності”. Особлива увага приділяється категоріям, за допомогою яких виражається становлення, а саме - парі “рух - спокій” і її модифікуючому впливу на логічні категорії. Ейдос розглядається як явлений “відносним” образом: у співвіднесеності не тільки з фігурою сприймаючого, але й з іншими ейдосами. Якщо “відносний” характер ейдоса є наслідком його конституювання в рамках діалектики парних категорій, то абсолютну конкретність йому додає використання одиничної категорії “фактичності”. У рамках діалектичної феноменології ейдос конституюється у вигляді органічної синхро-діахронної єдності.

У пункті 3.3.2 “Специфіка ейдетичного сприйняття” вказується на недостатність одних лише логічних категорій “тотожності” і “відмінністі” для виділення ейдоса. У такий спосіб можна одержати лише дискретну картину, складену із спільнопокладених, а невзаємодіючих точок. Як цілісність - зримий “вигляд”, “фігура” - ейдос може бути виписаний лише за допомогою лінії. “Лінія” ж конституюється з використанням таких категорій становлення як “рух” і “спокій”.

Проводиться порівняльний аналіз конституційних основ ейдоса. У трансцендентальній феноменології він конституюється в рамках “хабітуальної” структури трансцендентального Ego. У діалектичній феноменології ейдос може бути конституйований у вигляді субстанціально-онтологічного елемента на основі запропонованої О.Ф. Лосєвим “логічної теорії числа”. Діалектичний ейдос усвідомлюється не як плоский, “чистий” смисл, а як складне синтетичне утворення, що має об'єм і глибину. Діалектично конституйований ейдос є завжди “ейдос плюс інобуття” (О.Ф.Лосєв). Повний феноменологічний опис ейдоса не може бути здійсненим лише з використанням процедури трансцендентальної варіації, а вимагає також процедури категоріального висвітлення і герменевтичного тлумачення.

У пункті 3.3.3 “Змішаний ейдос” я спосіб утворення складних категорій пропонується розглядати не процес отожнюючого діалектичного синтезу, а способ “змішування” протилежностей, що зберігає їх субстанціальну відмінність. На основі введення поняття “співможливості”, за допомогою якого характеризується ступінь генетичного споріднення ейдетичних елементів, конституюється можливість генологічного дослідження.

Поняття “співможливості” (спорідненості) дозволяє говорити про ступінь адекватності інобуттєвих виражень смислу у вигляді різноманітних феноменальних форм. “Співможливість” на ейдетичному рівні визначає наявність складної смислової єдності як онтологічної основи багатозначних “символічних форм”, що дозволяє розглядати символ як доступний феноменологічному дослідженню інтенціональний предмет без попереднього розкладання останнього на складові його смисли. Символ розглядається як складна і багатозначна ейдетична структура, яка має “предметний” характер, що підлягає вивченню методами феноменологічної герменевтики.

У пункті 3.3.4 “Генологічний аналіз алгоритму конституювання” дається категоріальний аналіз предметних форм, які обумовлюють конституювання як складний, дискурсивно організований процес. Річ описується як багаторівнева онтологічна структура, яка інтегрує інтенціональні предметності різних типів (одне - число - ейдос - символ - міф). “Співможливість” усіх (і ейдетичних, і феноменальних) елементів, що утворють “річ”, розкривається як умова конституювання останньої в модусі вірогідності.

У “Висновках” дисертації подаються основні характеристики інтенціональної предметності, умови і способи її конституювання. Відзначається, що:

- у рамках діалектичної феноменології є реальним виділення інтенціонального предмета без здійснення спеціальної операції феноменологічної редукції. Методологічною підставою нередуктивного виділення предмета служить позиція субстанціального (енергемного) іманентизма предмета свідомості;

- конституювання не може бути зведено ні до актів, що висвітлюють, ні до інтенціональних актів покладання предметності, - воно є визначенням онтологічного статусу явища;

- діалектико-феноменологічне покладання предметності здійснюється нететичним способом - без залучення опосередковуючої операції предикації;

- феноменальні специфікації “речі” мають чіткі якісні “границі”, що можуть бути не лише дескриптивно описані, а і категоріально визначені;

- “річ” конституюється як продукт феноменальнї генези, що являє собою сукупність ряду ейдетично і енергемно об'єднаних інтенціональних предметів. Одна річ може мати не тільки кілька рівнів властивостей, але і кілька рівнів якостей (“фактичність”, “мірність”, “очевидність”, “значимість”, “вірогідність”), що конституюють різноманітні інтенціональні предметності в її межах. Розрізнення цих предметностей служить підставою для виявлення онтологічних рубрик свідомості (ймовірного, можливого, дійсного, реального);

- процес феноменальної генези має субстанціально-онтологічні основи у вигляді специфічної виразно-комунікативної субстанції - енергеми, що забезпечує взаємозв'язок ейдетичної диференціації і феноменальної генези, додає онтологічного характеру єдності феноменальних специфікацій (факту, принципу, ейдоса, символу, міфу) у рамках речі;

- специфічною формою ейдетичної темпоральності є “змінність”, що забезпечує взаємозв'язок темпоральної синхронії ейдетичного і діахронії феноменального. Це є основа зворотного впливу феноменального на ейдетичне, вона обумовлює можливість деконституювання інтенціональних предметностей і “речей” життєвого світу;

- діалектико-феноменологічна концепція “змішаного ейдоса” (яка виступає у ролі підґрунтя розуміння символу як феноменальної специфікації) є основою несуб'єктного конституювання не лише предметної єдності в рамках “речі”, смислової єдності предметного горизонту, а і свідомості загалом;

- межею конституювання і одночасно конститутивно самодостатньою одиницею предметного горизонту є річ-“міф” нередукованої свідомості.

Отже, можна сказати, що визначення “границь” інтенціональної предметності є умовою створення єдиної теорії феномена, і, відповідно, - необхідною передумовою побудови адекватної онтології свідомості. Значення виконаної роботи бачиться її автором у зазначеному вище проблемному контексті.

Список публікацій за темою дисертації

1. Нефедев С.Н. Другой как соблазнитель в экзистенциальной феноменологии и литературе // Культура народов Причерноморья. - 1999 - № 11. - С. 145-148 (0,5 д. а.)

2. Нефедев С.Н. Методы феноменологической герменевтики // Культура народов Причерноморья. - 2001 - № 26. - С. 153-156 (0,5 д. а.)

3. Нефедев С.Н. Феномен “маски” и проблема коммуникативного конституирования человека в романе К. Абэ “Чужое лицо” // Культура народов Причерноморья. - 2002 - № 33. - С. 191-194 (0,7 д. а.)

4. Нефедев С.Н. “Миф” как элемент сознания в концепциях А. Лосева и Я. Голосовкера // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2002. - Т. 15 (54), №2: Философия. Социология. - С.63-69 (0,5 д. а.)

5. Нефедев С.Н. Феномен интеллигенции // Материалы Международного симпозиума “Разум в постнеклассическую эпоху: антропологические перспективы”. - Симферополь, 2003. - С. 76-78.

Размещено на Allbest.ru

...