Логіко-філософський аналіз еристичного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Логіко-філософський аналіз еристичного дискурсу

Київ-2004

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Однією з найбільш характерних рис філософії XX століття є звернення до феномену мови і феномену комунікації. За таких умов особливий інтерес викликає аналіз ери-стичного дискурсу. Ця проблематика є актуальною у двох аспектах: для філософського знання в цілому і для розвитку логіки як науки.

Для філософського знання таке дослідження має значення тому, що загальний розвиток філософської думки XX століття врешті решт призвів до відмов від засад монологізму, поновлення інтересу до практичної філософії, до тематики, пов'язаної з інтерсуб'єктивністю та діалогічністю.

Для логічного знання ця проблематика є актуальною, бо розширює межі застосування логічних методів до аналізу означеної проблематики, дозволяє дослідити підходи до логічного моделювання процесів реальної комунікації в рамках формальної та неформальної логіки з урахуванням девіантного спілкування.

Окрім того, на початку XXI століття на перший план виходить проблема застосування теоретичних знань в області логіки до практичної діяльності людини. У зв'язку з розвитком комп'ютерних логік з'являється можливість реконструкції різноманітних комунікативних ситуацій. З огляду на це особливої актуальності набуває концептуальний аналіз принципів формалізації різних видів суперечок людини з комп'ютером, формальної реконструкції учасника суперечки. Саме в цьому аспекті логічний аналіз еристичного дискурсу відповідає запитам дослідження проблематики штучного інтелекту.

Ступінь розробленості проблеми. У міжгалузевих дослідженнях поняття дискурсу важко провести будь-яку межу між різноманітними підходами. У головних напрямках витлумачення цього поняття у літературі поєднуються дослідження філософів, лінгвістів, літературознавців, соціологів, психологів тощо.

Так, переосмислення дискурсу як мовного феномену бере свої витоки з лінгвістичного розуміння цього поняття. До початку 70-х років дослідження дискурсу як зв'язаного тексту проводились на межі граматики, стилістики та поетики.

З літературознавства походить витлумачення дискурсу як жанру (М.М. Бахтін та інші) та стилю (III. Баллі, Ж. Брюно, П. Валері та інші); як елементу літературної метамови (Цв. Тодоров та інші).

Особливе значення для досліджень в області штучного інтелекту мають психологічні дослідження поняття «дискурс».

Комп'ютерне моделювання розуміння природної мови призвело до розробки програм автоматичної обробки текстів. Центральне місце у цих дослідженнях починають посідати моделювання знань.

У комунікативній філософії науковці наголошують на інтерсуб'єктивному характері дискурсу (К. Апель, Ю. Хабермас та інші). Пост-структуралісти витлумачували дискурс як особливий тип письма (Ж. Дерріда та інші).

Семіотичний підхід до дискурсу витлумачує це поняття як «семіотичний процес» (Ж. Греймас, Ж. Курте та інші).

У сучасній українській філософії і логіці аналіз дискурсу проводиться у широкому контексті семіотики та філософії мови в роботах Т.С. Воропай, К.К. Жоля, А.Т. Ішмуратова, А.Є. Конверського, С.Б. Кримського, В.Й. Омелянчика, Б.О. Парахонського, М.В. Попо-віча, Г.Г. Почепцова, І.В. Хоменко та інших.

В дисертації особлива увага приділяється дослідженню еристичного дискурсу. Еристична проблематика з часів Арістотеля пов'язується з комунікативною проблематикою. У цій царині досліджують еристичну суперечку, основна мета якої - перемога. Детальний розгляд того, що являє собою еристика був проведений свого часу Аристотелем у таких роботах, як «Топіка» та «Про софістичні спростування», де він намагався розрізнити поняття «діалектика», «еристика», «софістика».

За часів Відродження мистецтво суперечки отримало новий поштовх до розвитку. Значним внеском у теорію та практику мистецтва суперечки та аргументації стали трактати італійських гуманістів Л. Валли, Л. Бруні, Р. Агріколи, а також Е. Роттердамського та інші.

У XIX столітті особливий внесок у дослідження цієї проблематики вніс А. Шопенгауер.

У XX столітті була видана книга відомого російського логіка С. Поварнина «Суперечка. Про теорію і практику суперечок», в якій автор ретельно дослідив еристичну проблематику і запропонував оригінальну класифікацію суперечок.

У наш час еристика розглядається переважно з практичної точки зору як певний звіт прийомів впливу на співрозмовника в процесі суперечки (І.В. Хоменко та інші).

Теоретичних досліджень у цій галузі практично немає. Можна назвати лише роботи, в яких досліджують в цілому проблематику, пов'язану з теорією аргументації (В.Ф. Бєрков, І.О. Герасимова, І.М. Гріфцової, Г.В. Гриненко, М.М. Новосьолов, Г.В. Соріна, О.В. Тягло, Я.С. Яскевич та інші).

Зарубіжні дослідження в галузі теорії аргументації репрезентують роботи Ф.Х. ван Еемерена, Р. Гроотендорста, М.А. ван Реєс, Ст. Тулміна, X. Хансен та інші.

Об'єктом дослідження є концепція еристичного дискурсу.

Предметом дослідження є принципи побудови формальних моделей еристичного дискурсу.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення логіко-філософських засад аналізу еристичного дискурсу.

Для досягнення цієї мети в дисертації вирішувались такі завдання:

з'ясувати головні напрямки дослідження поняття «дискурс» з метою виявлення концептуального апарату, необхідного для логічного аналізу еристичного дискурсу;

виявити суттєві характеристики витлумачення поняття «дискурс» у сучасній логіці;

розробити концепцію еристичного дискурсу, базуючись на понятті еристичного акту;

виявити обмеженість логічної семантики для аналізу еристичного дискурсу;

дослідити можливості побудови логічної моделі еристичного дискурсу, спираючись на методи логічної прагматики.

Наукова новизна одержаних результатів. Новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що на підставі формального та неформального підходів до еристичного дискурсу визначені концептуальний апарат і принципи його логічного аналізу та проаналізовані можливості побудови логічної моделі еристичного дискурсу.

Це конкретизується у таких положеннях новизни, які виносяться на захист:

- на підставі аналізу поняття «дискурс» у гуманітарному знанні виявлено, що особливий інтерес для логічної реконструкції еристичного дискурсу мають лінгвістичний підхід (дискурс як текст); семіотичний підхід (знаковий характер дискурсу); підхід комунікативної філософії (інтерсуб'єктивний характер дискурсу);

- виявлені суттєві характеристики логічного витлумачення поняття «дискурс», яке аналізується, як вербалізований протокол інтерсуб'єктивної взаємодії, що містить міркування її учасників в семіотичному контексті;

- з'ясовано девіантний характер еристичного дискурсу, що обумовлює недостатність засобів логічної семантики для його дослідження;

обґрунтована можливість використання методів логічної прагматики для реконструкції еристичного дискурсу, базуючись на понятті «еристичного акту», що дозволяє враховувати не тільки ситуацію продукування певної аргументації пропонентом, а і ситуацію її сприйнят
тя опонентом;

розроблені принципи побудови логічної моделі еристичного дискурсу на підставі експлікації поняття логічної прагматики Р. Монтегю «точка співвіднесення» щодо структури еристичного акту.

Теоретична та методологічна основа дослідження. Методологічна основа дисертаційного дослідження тісно пов'язана з його теоретичною базою, якою виступає проблемне поле сучасної філософії і логіки.

Дослідження принципів побудови формальних моделей еристичного дискурсу проводяться після того, як здійснений концептуальний аналіз досліджуваної проблематики. Методологічним підґрунтям тут виступає прояснення змісту поняття «дискурс» у сучасному гуманітарному знанні. Передусім дисертант розглядає витлумачення цього поняття у контексті лінгвістики, семіотики, комунікативної філософії. У результаті такого дослідження виявляються суттєві характеристики дискурсу, які є важливими для його аналізу у логіці.

Логічний аналіз еристичного дискурсу в дисертації спирається на методи логічної прагматики. Особлива увага приділяється логічній концепції Р. Монтегю, яка базується на понятті точки співвіднесення, яке дозволяє враховувати деякі фактори залежності смислу і значення мовних виразів від контекстів їх використання.

При дослідженні логічної структури еристичного акту за методологічну основу береться поняття «комунікативного акту», яке докладно розглядалося в роботах Т. ван Дейка, Г.В. Гріненко та інших.

Суттєву роль при розгляді досліджуваної проблематики відіграли також роботи О.Л. Блінова, І.О. Герасимової, І.М. Гріфцової, Г.В. Гриненко, О.О. Зинов'єва, М.М. Новосьолова, В.В. Петрова, Г.В. Сориної, О.В. Тягла, Я.С Яскевич та інші.

Теоретичною і методологічною основою розгляду неформальної структури аргументації в дисертації стали роботи науковців нідерландської школи аргументації (Ф.Х. ван Еемерен, Р. Гроотендорст, М.А. ван Реєс, Е.Т. Фетеріс та інші).

Для аналізу досліджуваної проблематики в дисертації застосовувалися аналітичний метод і метод часткової формалізації.

Теоретичне і практичне значення дисертації. У дисертації виявлені логіко-філософські засади концептуального підходу до аналізу ристичного дискурсу, що відкриває нові можливості у дослідженні поняття « дискурс».

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у вузівських курсах з логіки, риторики, еристики, теорії аргументації та інших філософських дисциплін. Концепція еристики як напрямку сучасного логічного знання, що розвивається у дисертації, може бути реалізована у викладанні цієї дисципліни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах Комплексної наукової програми «Наукові проблеми державотворення України», НДР №01БФ041-01 філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть».

Апробація роботи. Зміст дисертації обговорювався на методологічному семінарі та засіданнях кафедри логіки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Загальні положення та результати викладались на конференціях і семінарах:

- «Дні науки» філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2000,2001, 2002 pp.); Науково-практичний семінар «Перспективи критичного мислення в модернізації пострадянської освіти» (Харків, 1999 р.);

Всеукраїнський науково-пошуковий семінар «Мистецтво презентації навчального закладу і самопрезентація особистості» (Київ, 2000 p.); Всеросійська наукова конференція «Сучасна логіка: проблеми теорії, історії та застосування в науці» (Санкт-Петербург, 2000, 2001 pp.).

Структура дисертації. Порядок викладення матеріалу визначається послідовністю виконання завдань дисертаційного дослідження. Робота містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.

дискурс еристичний семантика логічний

Основний зміст дисертації

У Вступі обгрунтована актуальність теми та сформульовані задачі дослідження. Вказана новизна, теоретична та практична значущість одержаних результатів. Наведені основні положення, які виносяться на захист, описана структура та обсяг роботи.

У першому розділі дисертації «Поняття «дискурс» у логічному і нелогічному контексті» проводиться концептуальний аналіз поняття «дискурс» у різних концепціях, наявних у сучасній літературі. Таке дослідження в дисертації проводиться для того, щоб виявити суттєві характеристики дискурсу, які необхідно врахувати при логічному дослідженні цього поняття.

У першому підрозділі «Міждисциплінарний підхід до аналізу поняття «дискурс» підкреслюється, що термін «дискурс» є предметом аналізу різних наукових дисциплін (лінгвістики, літературознавства, філософії, психології, семіотики та інших). У контексті цих наук дисертант розглядає різноманітні характеристики досліджуваного поняття.

Так, у лінгвістиці під «дискурсом» перш за все науковці розуміють певний текст. З літературознавства походить розуміння дискурсу як жанру та стилю, як елементу літературної метамови. У комунікативній філософії виділяють таку характеристику дискурсу як інтерсуб'єк-тивність. У поструктуралізмі знаходимо витлумачення дискурсу як особливого типу письма. У соціальній психології науковці наголошують на безпосередньому зв'язку цього поняття із свідомістю особистості. Знаковий характер дискурса розглядається в рамках семіотики, де дискурс витлумачується як семіотичний процес.

На підставі аналізу поняття «дискурс» у гуманітарному знанні виявлено, що особливий інтерес для логічної реконструкції еристичного дискурсу мають: лінгвістичний підхід (дискурс як текст); семіотичний підхід (знаковий характер дискурсу); підхід комунікативної філософії (інтерсуб'єктивний характер дискурсу).

Другий підрозділ «Специфіка логічного підходу до поняття «дискурс» присвячений виявленню особливих ознак досліджуваного поняття в логіці.

Предметом дослідження логіки є схеми міркувань людей. Міркування завжди є певним текстом. У зв'язку з цим дискурс в логіці повинен розглядатися як текст. Однак не кожний текст є міркуванням. Отже, на відміну від лінгвістичного підходу, в логіці дискурс пов'язується не просто з текстом, а з текстом, який містить міркування.

Такий текст має семіотичний характер і може бути розглянутий в логіці, як з точки зору синтаксису, так і з точки зору семантики і прагматики. Прагматичний підхід потребує врахування різноманітних контекстуальних характеристик, як зовнішніх так і внутрішніх.

Окрім того, специфіка логічного підходу полягає в тому, що під дискурсом розуміють не окреме взяте міркування, а протокол спілкування суб'єктів, який містить їхні міркування. У цьому зв'язку дисертант наполягає на інтерсуб'єктивному характері логічного витлумачення досліджуваного поняття.

На підставі проведеного аналізу дисертант витлумачує дискурс як вербалізований протокол інтерсуб'єктивної взаємодії, який містить міркування її учасників в семіотичному контексті. Це визначення застосовується для подальшого аналізу поняття еристичного дискурсу.

У другому розділі « Еристика. Еристична суперечка. Еристич-ний дискурс» дисертант розрізнює і досліджує такі поняття, як «еристика», «еристична суперечка» та «еристичний дискурс».

У першому підрозділі «Еристика в структурі сучасної теорії аргументації» розглядається специфіка еристики як дисципліни логічного циклу. У зв'язку з цим особлива увага приділяється розгляду взаємозв'язку еристичної проблематики і проблематики сучасної теорії аргументації, зокрема логічної теорії аргументації.

Для цього в дисертації проводиться аналіз витлумачення терміну «еристика» з часів Античності і до нашого часу.

Аристотель у роботах «Топіка» та «Про софістичні спростування» вперше спробував чітко розрізнити такі поняття, як «еристика», «софістика» та «діалектика». Мета діалектики - досягнення істини, мета еристики - перемога у суперечці, мета софістики - позірна мудрість.

Отже, у Арістотеля еристика досліджує таку суперечку, де співрозмовники активно впливають один на одного, застосовуючи будь-які хитрощі з метою перемоги.

Значним внеском у теорію та практику мистецтва суперечки та аргументації стали трактати італійських гуманістів Р. Агріколи, Л. Бруні, Л. Валли, а також Є. Роттердамського та інші.

І. Кант замість терміну «еристика» вживає термін «діалектика» (яка увібрала в себе і еристику і софістику) або мистецтво видимості, яке під видимістю істини виставляло хибні основоположення і намагалося відповідно до них висловлювати примарні твердження про речі.

Не бачив особливої різниці між еристикою, софістикою та діалектикою і А. Шопенгауєр. Прийоми та хитрощі він поєднав у своєму вченні, яке назвав еристичною діалектикою. Така діалектика, на відміну від логіки, може бути лише апостеріорною наукою, її базою виступає емпіричний досвід комунікацій. Основний тип комунікації, що розглядає А. Шопенгауєр, це суперечка, метою якої завжди є перемога.

Найбільш повну класифікацію суперечок, в основі якої лежить розрізнення за метою, можна знайти у російського логіка СІ. Поварніна в книзі «Суперечка. Про теорію та практику суперечки». На підставі аналізу цієї роботи дисертант виділяє специфічні ознаки саме еристичної суперечки у порівнянні з іншими видами таких комунікативних процесів.

Отже, предметом дослідження еристики протягом всієї історії її розвитку є еристична суперечка, характерними ознаками якої є її інтерсуб'єктивний характер (суперечка-монолог не може бути еристич-ною), її спрямованість на перемогу, можливість застосування в процесі суперечки будь-яких хитрощів.

У другому підрозділі «Еристичний дискурс як різновид девіантного дискурсу» еристична суперечка розглядається з точки зору її дискурсу.

Еристичний дискурс визначається як вербалізований протокол еристичної суперечки, тобто текст, який містить міркування учасників суперечки мета якої перемога у семіотичному контексті. У дисертації еристичний дискурс розглядається на двох рівнях: об'єктному і мета-рівні.

Обґрунтовується принципово девіантний характер еристичного дискурсу. Поняття девіантного дискурсу витлумачується в роботі порівняно з поняттями ідеального дискурсу та нормального дискурсу.

Ідеальний дискурс розглядається як такий, що немає викривлень за будь-яких умов. На відміну від нього, в нормальному дискурсі можуть існувати обставини, за яких певні норми можуть не виконуватись. Такий дискурс відповідає комунікації, яка спрямована на досягнення консенсусу.

Еристичний дискурс є прикладом девіантного дискурсу саме тому, що в ньому майже завжди мають місце порушення таких характеристик, як нормативність, суб'єктивність, реальність. У дисертації девіантний характер еристичної суперечки виявляється при дослідженні концепції критичної дискусії, запропонованої нідерландськими науковцями Ф.Х. ван Еемереном та Р. Гроотендорстом.

Подальший аналіз девіантного характеру еристичного дискурсу проводиться з точки зору трьох характеристик: раціональності, логічності та адекватності. На підставі виділення норм раціональності, логічності і адекватності з'ясовуються механізми їхнього функціонування в еристичному дискурсі.

Дисертант розглядає конвенції та правила, пов'язані з раціональністю, які наявні в сучасній літературі, робить спробу їх класифікувати і виділяє головні з них. На підставі цього в дисертації еристичний дискурс оцінюється з точки зору раціональності. Робиться висновок про те, що виходячи з феноменологічного підходу еристичний дискурс можна оцінити як раціональний. З точки зору когнітивного підходу еристичний дискурс оцінюється як ірраціональний.

Щодо логічності еристичного дискурсу, то дисертант стверджує, що порушення норм логіки відбувається тоді, коли в процесі суперечки застосовуються хитрощі у вигляді різноманітних софізмів. У зв'язку з цим еристичний дискурс можна оцінити як алогічний, але при цьому дії комуніканта є раціональними.

Щодо адекватності, то в дисертації зазначається, що ту саму ситуацію, подію, дію можна описати різними способами, за допомоги різних текстів. У зв'язку з цим, робиться висновок про те, що застосування варіативних моделей дійсності є характерною ознакою еристичного дискурсу

Суттєвою характеристикою еристичного дискурсу є застосування будь-яких хитрощів. Це призводить до розгляду поняття «хиба» не як істинностної оцінки, як за звичай робиться, а як інтеракції, що відбувається у процесі комунікації. Характерним для еристичного дискурсу стає застосування хиби з метою маніпулювання співрозмовником, введення його в оману. Таким чином, хиба стає індикатором прихованого або явного девіантного характеру еристичного дискурсу.

З'ясування того факту, що еристичний дискурс є різновидом девіантного дискурсу, приводить до висновку про недостатність засобів логічної семантики для його дослідження.

Метою третього розділу «Логічний підхід до моделювання еристичного дискурсу» є виявлення можливостей логічного моделювання еристичного дискурсу, враховуючи його принципово девіантний характер.

У першому підрозділі «Головні напрямки дослідження еристичного дискурсу в логіці» основна увага приділяється аналізу можливостей виявлення логічної структури еристичного дискурсу.

Дисертантом встановлено, що в рамках логіки еристичний дискурс може бути розглянутий з точки зору формального підходу і з точки зору неформального підходу.

В рамках формального підходу основна увага приділяється дослідженню можливостей логічного моделювання міркувань, які застосовуються в процесах суперечок, зокрема еристичних. Дисертант обґрунтовує положення про те, що такі міркування можуть базуватися на протиріччях, або у засновках містити неповне знання. Для їх дослідження можна, наприклад, застосувати паранесуперечливу логіку.

У класичній логіці, має місце принцип, відповідно до якого із протиріччя (суперечливих засновків) випливає безліч довільних непередбачених висновків. Це призводить, зокрема, до того, що будь-яка теорія, в основу якої покладений цей принцип, стає тривіальною, як тільки в ній знаходять протиріччя, бо тоді в ній вважаються доведеними усі свавільно взяті твердження.

У сучасній логічній літературі паранесуперечливою логікою вважається та логіка, яка не робить клас наслідків із суперечливих засновків тривіальним. Дійсно, навіть знаючи про суперечливість сукупності висловлювань, у процесах суперечки можна свідомо аналізувати деякі наслідки, які випливають із цієї суперечливості.

Окрім того, можна звернути увагу ще й на те, що у процесах спілкування протиріччя можна наділяти не реальними характеристиками і вважати його за деяких умов немов би знятим. На протиріччя можна взагалі не звертати уваги. Це може бути зроблене як навмисно, так і не навмисно. Останнє можливо, наприклад, в тому випадку, коли протиріччя явно не виявлено опонентом, або не усвідомлено пропонентом.

Окрім несуперечливої логіки, для аналізу еристичного дискурсу може бути застосована також немонотонна логіка. Якщо паранесупе-речлива логіка пов'язана з відмовою від принципа несуперечності, то немонотонна логіка пов'язана з відмовою від принципа монотонності.

Принцип монотонності полягає в тому, що виводимість твердження В із даних гіпотез Г повинна зберігатися при будь-якому розширенні Г. Інакшими словами, якщо твердження В є логічним наслідком з Г, то В також буде наслідком з Г, яке ми отримуємо шляхом додавання до Г будь-якої нової інформації, що виражається в нових засновках.

Неадекватність систем дедукції класичної логіки для аналізу систем міркувань, що застосовуються в реальному спілкуванні, можна пояснити природою правил виводу.

У дисертації досліджуються можливості моделювання еристичного дискурсу засобами немонотоної логіки, а саме засобами логіки замовчувань і автоепістемічної логіки.

У логіці замовчувань стає можливим сформулювати правила з виключеннями, не перераховуючи самі виключення, що дозволяє аналізувати міркування з неповним знанням.

Засобами автоепістемічних логік стає можливим проаналізувати міркування, що залежать від стану знань суб'єкту на певний момент часу. Такі міркування є немонотонними, бо знання можуть змінюватися з часом. Це може призвести до певних протиріч. Для побудови автоепістемічних логік, як правило, застосовуються модальні логіки знання і віри.

Окрім паранесуперечливої і немонотонної логіки, для аналізу логічної структури еристичного дискурсу можна також застосувати логіку запитань та відповідей, теоретико-ігрову семантику тощо.

У рамках неформального підходу еристичний дискурс можна розглядати в рамках сучасних теорій аргументації. Головна увага тут приділяється аналізу побудови самої аргументації. У дисертації для ілюстрації цього підходу досліджується можливість побудови одиничної, складної та множинної аргументації в рамках еристичної суперечки,

У другому підрозділі «Логічна структура еристичного акту» третього розділу досліджуються можливості логічного аналізу еристичного дискурсу засобами логічної прагматики.

Для цього в дисертації розглядається поняття еристичного акту. Це поняття порівнюється із схожими поняттями: «мовленнєвий акт» і «дискурсивний акт». У результаті виявляється обмеження цих понять для аналізу еристичного дискурсу, яке полягає у неможливості дослідити за їх допомоги процес критики опонента, бо до уваги береться лише ситуація продукування аргументації пропонентом.

У дисертації запропонована логічна структура еристичного акту, яка складається з таких компонентів: аргументація пропонента; аргументація опонента; учасники еристичної суперечки (пропонент/опо-нент); акт продукування аргументації пропонентом; акт сприйняття аргументації опонентом; контекст продукування аргументації пропонентом; контекст сприйняття аргументації опонентом; мета продукування аргументації пропонентом; мета сприйняття аргументації опонентом; можливий суб'єктивний світ пропонента; можливий суб'єктивний світ опонента; можливий фізичний світ пропонента; можливий фізичний світ опонента; результат впливу на пропонента; результат впливу на опонента.

У дисертації поняття можливого світу витлумачується як точка співвіднесення. Це обумовлено тим, що аналіз еристичного дискурсу неможливо провести без врахування прагматичного аспекту, бо аргументація в еристичному дискурсі контекстуально і ситуативно залежна.

Р. Монтегю і Д. Скотт вводили точку співвіднесення для аналізу індексних виразів, тобто таких виразів, значення яких можна визначити, тільки знаючи ситуацію, в якій вони використовувалися. У найза-гальнішому вигляді точка співвіднесення має такий вигляд:

i= <w, t, p, a, >,

де: w - можливий світ; t - час; р - трьохмірне положення в світі; а - суб'єкт.

У дисертаційному дослідженні пропонуються дещо інше витлумачення цього поняття. У концепції Р. Монтепо і Д. Скотта мовні вирази розглядалися в межах мовленнєвого акту, бо вони враховували тільки того, хто продукує мовний вираз. Це означає, що до уваги бралися лише місце і час продукування тексту, а не його сприйняття. З цього випливає, що учасник комунікації, який сприймає текст, залишався поза аналізом.

У зв'язку з цим, по-перше, у структурі еристичного акту в дисертації враховуються дві точки співвіднесення. Перша фіксує ситуацію продукування тексту-аргументації пропонентом, друга ситуацію сприйняття цього тексту опонентом. Схематично це можна виразити так.

Або

і = <t, p, q, w, Prw, с >

i' = <f, p', q', w', Opw', c'>, де:

i - точка співвіднесення, яка характеризує ситуацію продукування аргументації пропонентом;

і' - точка співвіднесення, яка характеризує ситуацію сприйняття аргументації опонентом;

t - час; р - місце; q - особливі умови; Prw - суб'єктивний світ пропонента;

Opw' - суб'єктивний світ оппонента; с - мета.

По-друге, на відміну від концепції Р. Монтепо в дисертації суб'єкт не входить до структури точки співвіднесення. Суб'єктом тут може бути пропонент чи опонент. Враховуючи те, що вони відіграють значну роль в еристичній суперечці, в структурі еристичного акту вони містяться як самостійні компоненти. Саме пропоненту та опоненту, за думкою дисертанта, приписують точки співвіднесення:

Аргументує (Pr, A), Сприймає (Ор, А) i'

По-третє, до складу точек співвіднесення включаються суб'єктивні світи опонента та пропонента (Prw, Opw'), які відрізняються від фізичних можливих світів. Суб'єктивний можливий світ - це світ, який репрезентує суб'єктивну картину світу певного суб'єкта (оцінки суб'єктом явищ, подій, дій, ситуацій фізичного світу, емоційні оцінки, етичні оцінки, естетичні оцінки тощо). За допомоги розрізнення понять: «фізичний можливий світ» і «суб'єктивний можливий світ» в дисертації логічними засобами експлікуються такі ситуації: пропонент щиро і правильно стверджує щось; пропонент щиро, але неправильно стверджує щось, пропонент нещиро, але правильно стверджує щось; пропонент нещиро і неправильно стверджує щось; опонент погоджується/не погоджується з точкою зору пропонента.

Висновки

У Висновках підсумовуються результати дослідження та обговорюються перспективи розвитку досліджуваної теми. Результати дослідження визначаються метою і завданнями, поставленими до дисертаційній роботі. У результаті проведеного дисертаційного дослідження дисертант прийшов до таких висновків.

У дисертації проаналізовані напрямки дослідження поняття дискурсу в гуманітарному знанні з метою виявлення концептуального апарату для логічної реконструкції еристичного дискурсу в рамках сучасної формальної та неформальної логіки. У результаті виявлено, що особливий інтерес для логічної реконструкції еристичного дискурсу мають: лінгвістичний підхід (дискурс як текст); семіотичний підхід (знаковий характер дискурсу); підхід комунікативної філософії (інтерсуб'єктивний характер дискурсу).

На підставі проведеного аналізу виявлені суттєві характеристики логічного витлумачення поняття «дискурс». Дискурс в дисертації аналізується як вербалізований протокол інтерсуб'єктивної взаємодії, який містить міркування її учасників в семіотичному контексті.

У дисертації обґрунтовано, що еристичний дискурс є різновидом девіантного дискурсу, що обумовлює недостатність засобів логічної семантики для його дослідження. У зв'язку з цим дисертант звернувся до методів логічної прагматики і застосував їх до реконструкції ери
стичного дискурсу. Для цього в роботі було введене поняття еристичного акту, що дозволило враховувати не тільки ситуацію продукування певної аргументації пропонентом, а і ситуацію її сприйняття опонентом.

Структура еристичного акту в дисертації розглядається, як з точки зору логіко-феноменологічного підходу (дозволяє врахувати не тільки ситуацію продукування певної аргументації, так і ситуацію її сприйняття), так і з точки зору логіко-когнітивного підходу (дозволяє проаналізувати норми, правила еристичних суперечок).

Логічна структура еристичного акту складається з таких компонентів: аргументація пропонента; аргументація опонента; учасники еристичної суперечки (пропонент / опонент); акт продукування аргументації пропонентом; акт сприйняття аргументації опонентом; контекст
продукування аргументації пропонентом; контекст сприйняття аргументації опонентом; мета продукування аргументації пропонентом; мета сприйняття аргументації опонентом; можливий суб'єктивний світ пропонента; можливий суб'єктивний світ опонента; можливий фізич
ний світ пропонента; можливий-фізичний світ опонента; результат впливу на пропонента; результат впливу на опонента.

6. Розроблені принципи побудови логічної моделі еристичного дискурсу на підставі логічної прагматики Р. Монтегю. При цьому головне поняття концепції Монтегю - «точка співвіднесення» уточнюється щодо структури еристичного акту.

7. Теоретичні результати дисертації можуть знайти своє застосування у дослідженнях такого напряму, як штучний інтелект при моделюванні не тільки еристичного дискурсу, але й таких складних видів суперечок з комп'ютером як моральні, політичні, філософські та інші суперечки.

Однією з перспектив подальшого розвитку даної теми може бути розробка концепцій спілкування у галузі інформаційних технологій, спрямованих на дослідження штучного інтелекту. Такі розробки повинні грунтуватись на побудові ігрових моделей еристичних суперечок на засадах логічної прагматики, враховуючи нормативні та інші види девіацій.

Перспективною є також розробка цілісної теорії девіантного дискурсу, застовуючи синтез методів формальної та неформальної логіки.

Размещено на Allbest.ru