Тілесна самоідентифікація в умовах культурних трансформацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. Каразіна

Семенова Юлія Анатоліївна

УДК 13.130.1

ТІЛЕСНА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ В УМОВАХ КУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

09.00.04 - Філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків - 2004р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі гуманітарних дисциплін Харківської державної академії фізичної культури, Державний комітет України з фізичної культури і спорту.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Газнюк Лідія Михайлівна, Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бурова Ольга Кузьмівна, Харківський національний університет, кафедра теоретичної і практичної філософії;

кандидат філософських наук, доцент Фесенко Галина Григорівна, Харківська національна академія міського господарства, доцент кафедри історії та культурології.

Провідна установа: Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, відділ філософської антропології, м. Київ.

Захист відбудеться 12 січня 2005 р. о 15.15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 61077, м. Харків, майдан Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, майдан Свободи, 4.

Автореферат розісланий „ 9 ” грудня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.А. Бортник.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В період глобальних змін сучасна людина опинилась в ситуації кризи ідентичності. Нинішня криза ідентичності виявила себе у різноманітних формах: невпевненості у собі і власних силах, депресії, безглуздій жорстокості, різних формах залежності та безпорадності, прагненні втекти від реального світу, прояві надмірної владності, різноманітних проявах містицизму, у нігілізмі та нарцисизмі, в алкоголізмі, вживанні наркотиків, сексуальних збоченнях. Ця тенденція веде до негативної автономії, дезінтеграції, до відсутності життєвих планів, тобто до втрати ідентичності. Криза ідентичності є надзвичайно важливою проблемою в культурі трансформаційного суспільства. Ідентифікація в умовах влади інформаційних технологій та засобів масової інформації стає центральною у повсякденному бутті кожного.

Сучасна глобальна ситуація свідчить про те, що технологічна могутність, інструментальні можливості цивілізації не корелюються у належній мірі з духовними факторами. Технологічний тип свідомості, що утвердився в якості домінанти, виявляє нездатність відшкодувати втрату ціннісних та смисложиттєвих опор існування людини, яка втратила координатні орієнтири для самоідентифікації. Озброєна наймогутнішими технологічними засобами цивілізація наштовхнулась, вперше у глобальному масштабі, на істотні обмеження як асиміляційних можливостей природного середовища, так й адаптаційних здібностей самої людини. Інструментальні засоби, що отримали широке застосування, замінили життєві цілі, останні ж у більшості своїй лишились витиснутими із свідомості людини. Перетворення технологічної компоненти у домінуючий вектор людської культури поставило під запитання самі підґрунтя буття людини.

Все вищезазначене призводить не просто до кризи ідентичності у різних стратах людської життєдіяльності, а й до виникнення так званої антропологічної кризи - явища багатогранного і глибоко проникаючого, процесу втрати цивілізаційної та індивідуальної ідентичності. Тобто криза індивідуальної і колективної ідентичності - це два боки однієї медалі, і способи їх подолання, що вимагають індивідуальних зусиль кожного, спираються на адекватні принципові ходи антропо- та соціокультурного ґатунку. І, безумовно, нормальна особистісна самореалізація, персональне відчуття повноти буття можливі лише за умови гармонізації процесу особистісної самоідентифікації з процесом самоідентифікації на інтерсуб'єктивному рівні.

Лейтмотивом соціокультурного дискурсу сучасності виступає задача „само-

набуття”, самоідентифікації в умовах трансформації соціальної та природної дійсності, яка набирає темпів. Людство не може уникнути вирішального цивілізаційного вибору, але в змозі зробити його свідомим, побудованим на основі сприйняття у повному масштабі тих цінностей, які містять у собі баланс духовного і прагматичного, раціонального та екзистенційного.

Таким чином, вивчання проблем ідентичності та самоідентифікації дозволяє пролити світло на розуміння сутності людини в умовах кризи традиційних соціальних інститутів, на багато нових механізмів ціннісно-смислової регуляції в умовах глобальних змін. Нарешті, воно дає можливість по-новому та в іншому ракурсі представити антропологічні перспективи епохи, яка розпочинається.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Феномен ідентичності та кризи ідентичності стає об'єктом соціологічних, психологічних і філософських концептуалізацій тільки в рамках постнекласичної парадигми дослідження світу. Його розглядають як з природничонаукової, так і з гуманітарної точки зору. Фактично на сьогодні поняття „ідентичність” та „самоідентифікація” перетворились на міждисциплінарні терміни, які вживаються у різних галузях знання - від етнології до лінгвістики. Усе це робить настійним нове філософсько-антропологічне осмислення проблем ідентифікації людини у сучасних умовах.

Але, перш ніж вирішувати це глобальне питання, доцільною здається спроба більш конкретного аналізу окремих сторін та етапів процесу набуття ідентичності. Засновком у метафізичному погляді на ідентичність слід вважати процес тілесної самоідентифікації з огляду на те, що сучасна філософія проявляє особливий інтерес до проблем людини, її тілесної організації, який зумовлений багатьма факторами. Новітні досягнення науки і техніки, новий образ життєвого простору інформаційного суспільства змінюють соціальні відносини виробництва, споживання і комунікації, гостро ставлять проблеми духовних цінностей та розвитку тілесної організації людини і соціуму. Комерційний та споживчий інтерес до тіла, розвиток високотехнологічної наукової медицині і генетики породжують складні філософські та етичні проблеми, які стосуються тіла, свідомості і самоідентифікації. Феміністська критика підлеглого становища жінки у суспільстві стимулює підвищення інтересу до соціокультурних аспектів людської тілесності. Багаточисельні емпіричні дослідження тіла у психології, соціальній психофізіології, розробка специфічних тілесних технік для розв'язання терапевтичних завдань сприяють збільшенню уваги до людської тілесності не тільки з боку вчених, але й широкої громадськості.

Хоча дослідження проблем ідентичності, ідентифікації, кризи ідентичності останнім часом стали досить популярними, процесу тілесної самоідентифікації не приділяється належної уваги. Дуже часто він визначається дослідниками як перший, нижчий, пов'язаний із суто біологічними, фізіологічними особливостями людського організму, етап у процесі становлення і самореалізації людини. В основному, дослідники приділяють увагу культурним, етнічним, політичним та соціальним аспектам самоідентифікації. Водночас усі ці, а також інші аспекти самоідентифікації базуються на тілесності і реалізуються через неї, бо людина, перш за все, - тілесна істота, вона сприймає світ через тіло, робить його своїм через тілесне сприйняття. Динаміка відчуття границь тіла стає, таким чином, однією з фундаментальних характеристик людського існування.

Все це дозволяє зробити висновок, що проблема дослідження тілесної самоідентифікації людини в умовах трансформації суспільства ще недостатньо розроблена. Цим і пояснюється вибір автором теми дисертації.

Еволюція проблеми ідентичності від появи перших початкових теоретичних форм до форм самостійного теоретичного знання простежується в роботах класиків західної філософії, психології і соціології У.Джемса, З.Фрейда, К.Юнга, М.Гайдеґґера, Ж.Піаже, Е.Фромма, Дж.Міда, Ч.Кулі; сучасних авторів Е.Еріксона, Р.Баумайстера, А.Маслоу, Р.Мейлі, Г.Олпорта, К.Роджерса, Х.Саллівена, Ю.Хабермаса, В.Хесле, К.Хорні, Е.Шпрангера, А.Гідденса і класиків вітчизняної думки К.Альбуханової-Славської, М.Бахтіна, Л.Виготського, А.Гусейнова, О.Дробницького, Е.Іл'єнкова, А.Леонт'єва, Ю.Лотмана, В.Мерлін, Б.Поршнєва, С.Рубінштейна, Е.Соловйова, Л.Сохань, А.Спіркіна, В.Федотової, Д.Ельконіна, В.Ядова та інших.

Проблема тілесності і тілесної складової ідентифікації в межах даного дослідження розглянута з залученням праць як зарубіжних авторів Ж.-П.Сартра, А.Бергсона, М.Фуко, М.Мерло-Понті, Ж.Батая, Р.Барта, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза, так і російських та українських вчених І.Кона, В.Круткіна, В.Подороги, П.Тищенка, В.Табачковського та інш.

Аналіз окремих аспектів проблеми здійснений під значним впливом філософсько-антропологічних і культурологічних розробок сучасних вітчизняних дослідників Я.М.Білика, О.К.Бурової, Л.М.Газнюк, О.Є.Гомілко, Н.С.Корабльової, О.О.Мамалуя, І.З.Цехмістро, В.В.Шкоди та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної програми кафедри гуманітарних дисциплін Харківської державної академії фізичної культури „Філософсько-антропологічні і соціально-філософські дослідження фізичної культури і спорту як складової частини світової культури та її вплив на людину сучасного суспільства” в рамках зведеного плану науково-дослідної роботи Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України (наказ №259 від 04.02.1998 р. „Про удосконалення роботи щодо організації фундаментальних та прикладних досліджень у сфері фізичної культури і спорту”).

Мета і завдання дослідження. Беручи до уваги рівень дослідження проблеми, відсутність чіткого розуміння змісту, ролі і змін процесу тілесної самоідентифікації в умовах культурних трансформацій, формулюються мета та завдання дисертаційного дослідження.

Основною метою роботи виступає філософсько-антропологічний аналіз процесу тілесної самоідентифікації людини в умовах культурних трансформацій

Реалізація наміченої цілі передбачає обов'язкове рішення таких основних завдань:

розкриття концептуальних основ самоідентифікації на підставі аналізу філософських теорій ідентичності та ідентифікації;

визначення особливостей і обґрунтування значення саме тілесної самоідентифікації у процесі становлення людської особистості;

виявлення основних рис процесу тілесної самоідентифікації людини в умовах культурних трансформацій;

аналіз наявних умов і перспективних можливостей реалізації соматичних прав людини у трансформаційному суспільстві.

Об'єктом дослідження є процес самоідентифікації людини.

Предметом дослідження виступає тілесна самоідентифікація людини в умовах трансформації культури.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є синтез філософської, соціологічної, психологічної, культурологічної інтерпретацій ідентичності та ідентифікації. Така методологія не дає готових рішень, вони знаходяться усередині переосмислення самого предмету. Проблема самоідентифікації належить до проблем, які не можна розв'язати в рамках вузькодисциплінарного підходу, а звернення до інтегральної функції філософії дозволяє поєднати різні наукові підходи у дослідженні визначеної проблеми і піднести її на такий рівень складності, який відповідає її природі і дозволяє теоретичні концептуалізації.

Водночас проблема самоідентифікації розглядається із застосуванням постструктуралістської моделі культури інформаційного суспільства (Ж.Дерріда, М.Фуко, Р.Барт), інтерсуб'єктивної теорії положення людини у постіндустріальному суспільстві (З.Бауман, П.Бурд'є, П.Козловскі, А.Тоффлер).

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена тим, що вперше у вітчизняній науці зроблено спробу проаналізувати та синтезувати різні філософсько-антропологічні, соціально-філософські, міждисциплінарні погляди на проблему самоідентифікації людини крізь призму людської тілесності і визначити основні особливості тілесної самоідентифікації людини в умовах трансформації культури. У дисертації:

в межах комплексного підходу визначено тілесну самоідентифікацію як процес набуття особистісної індивідуальності шляхом відтворення власного тілесного образу у співвіднесенні з антропо-культурними взірцями;

окреслена загальна характеристика проблемного поля самоідентифікації людини і показано значущість цього процесу у взаєморозвитку людини і культури, підкреслено, що самоідентифікація займає фундаментальне місце в будь-якій культурі, оскільки є тим процесом, в якому індивід стає культурним, стає людиною. Операціональність культури розглядається як інструмент самоідентифікації. Ідентичність зберігається і утримується в перетвореннях та змінах індивідуальної свідомості, дана якість надзвичайно важлива в умовах гіпертрофованого суспільного динамізму. Показано, що набуття ідентичності можливе тільки в умовах детермінуючого впливу культури. Оптимізм культури полягає в тому, що остання не нав'язує індивіду ззовні, але надає можливість розвивати, вдосконалювати себе, здійснювати соціокультурну модифікацію;

доведена першочергова роль тілесної домінанти у процесі самонабуття людиною екзистенціального досвіду особистості, який постає комплексом природних, соціальних і культурних якостей людського тіла, полем взаємодії внутрішнього та зовнішнього життєвого простору людини;

аргументовано положення, що саме адекватно реалізована тілесна самоідентифікація є підґрунтям для успішної та гармонійної самореалізації людини, через те, що тілесність є фундаментальною характеристикою людського існування;

з'ясовані особливості впливу системи цінностей та культури інформаційного суспільства на самоідентифікацію і самореалізацію людини, серед яких визначаються глобальні процеси масофікації людини, фрагментації особистості, деперсоніфікації, віртуалізації і пуерілізації, які складають підґрунтя для різних форм кризи ідентичності в умовах трансформації: темпорального хаосу, сплеску нарцисизму або „нарцисичного безладу”, що призводить до кризи соціального життя, передовірення Іншим, замкнутості у субкультурах, маргінальності, патологічних форм віртуалізму;

обґрунтована необхідність розв'язання проблем реалізації соматичних прав людини через те, що право самій розпоряджатись власним тілом для людини є необхідною умовою відчуття себе вільною, самостійною і потенційно необмеженою особистістю. А в умовах конфлікту між зростаючими завдяки науково-технічному прогресу можливостями для реалізації тілесної самоідентифікації та самодетермінації і позицією держави і суспільства щодо соматичних прав людини, необхідним виступає становлення нового, соціобіоетичного типу свідомості, де на перший план виходить усвідомлений самостійний вибір стратегії поведінки, а також відповідальність за здійснений вибір.

Теоретичне і практичне значення дисертації спрямоване на подальший розвиток теорії ідентичності у філософській антропології. Висновки роботи мають важливе значення для науково-теоретичного обґрунтування специфіки процесу тілесної самоідентифікації людини в умовах системи цінностей і культури інформаційного суспільства. Результати дослідження виявляються значущими для вивчання і прогнозування перспектив розвитку людини в умовах культурних трансформацій.

Матеріали дисертації можуть бути використані у викладанні курсу філософії та в спецкурсах з філософської антропології та соціальної філософії, як теоретична основа для розробки юридичних документів стосовно правового регулювання процесу тілесної самоідентифікації

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретико-методологічні положення й ідеї дисертаційного дослідження пройшли апробацію на міжнародних, регіональних, міжвузівських наукових конференціях: VIII Харківські міжнародні Сковородинівські читання „Обрії комунікації та інтерпретації” (Харків, ХНУ, 2001), Людинознавчі філософські читання “Гуманізм. Людина. Пізнання” (Дрогобич, 2001), ХІ наукові читання “Культура народов Причерноморья с древнейших времен до наших дней” (Сімферополь, 2001), Друга Всеукраїнська наукова конференція “Інтелігенція і влада” (Одеса, 2002), ІХ Харківські міжнародні Сковородинівські читання „Філософська спадщина Г.С.Сковороди і сучасність” (Харків, ХНУ, 2002), ІІІ Міжнародна науково-практична конференція “Освіта і доля нації” (Харків, ХДПУ, 2002), Х Харківські міжнародні Сковородинівські читання „Проблема свободи в теоретичній і практичній філософії” (Харків, 2003), Міжнародна конференція „Людина. Світ. Культура” (Київ, 2004), Міжнародна науково-теоретична конференція „Філософія І.Канта і сучасність” (Дніпропетровськ, 2004).

Публікації. Результати наукового дослідження висвітлені в 13 статтях загальним обсягом 4,2 др.арк., з них - 11 опублікованих в наукових фахових виданнях обсягом 3,8 др.арк., і 5 тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких поділяється на підрозділи та підпункти, висновків та списку використаних літературних джерел (187 найменувань). Загальний обсяг роботи - 216 сторінок, з яких 203 - сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, проаналізовано сучасний рівень розробленості обраної проблеми у філософській літературі. Сформульовані мета та завдання дослідження, окреслені теоретико-методологічні засади аналізу проблеми, визначені наукова новизна, положення, що виносяться на захист, теоретична та практична значимість роботи, представлено результати апробації дисертаційного дослідження.

У першому розділі „Методологічні засади аналізу тілесної самоідентифікації людини” розкривається загальний контекст дослідницького інтересу до тілесної самоідентифікації, відтворюваний у філософській антропології і філософії культури. Визначено поняття, смисл та основні риси ідентичності, самоідентифікації та тілесної самоідентифікації, аналізується накопичений науковий досвід в дослідженні проблем ідентичності та самоідентифікації.

У підрозділі 1.1 „Феномен ідентичності та кризи ідентичності” здійснено аналіз процесу формування основних шляхів концептуально-теоретичного осмислення ідентичності. З цією метою доцільним стало звернення до різних теоретичних напрямків: психоаналізу; біхевіоризму; філософії розрізнення; філософії повсякдення; символічного інтеракціонізму; когнітивної психології та інш. Залучено роботи західних вчених (У.Джемс, З.Фрейд, Е.Еріксон, Е.Гоффман та інш.) і напрацювання вітчизняних дослідників (М.Бахтін, І.Кон, В.Ядов та інш.). В результаті визначено, що дослідження проблем ідентичності та ідентифікації так чи інакше розпочались в різних наукових галузях ще наприкінці ХІХ ст. На початок ХХ ст. сформувалися основні шляхи концептуально-теоретичного осмислення ідентичності у гуманітарному середовищі, у середині ХХ ст. в даних напрямках були виявлені і досліджені такі поняття, як внутрішньопсихічна структура, нарцисичне ядро особистості, необхідність цілісного Я як основи успішної самореалізації, важливість дослідження взаємодії індивіда і його соціального оточення, консерватизм ідентичності, її залежність від повсякденних просторово-часових відносин, від розподілу меж “Ми - Вони”. Розгляд сучасних теоретичних підходів до дослідження процесу ідентифікації передбачив звернення до творчості Ж.Дельоза, Ю.Хабермаса, В.Хесле, Р.Баумайстера, А.Гідденса, М.Серто та інш. В результаті визначено, що основними особливостями сучасного філософського аналізу ідентичності та ідентифікації стають: приховане чи явне протиставлення людини в процесі самоідентифікації суспільству; розгляд ідентичності як набору компонентів, одиниць самовизначення, єдність яких визначає єдність смислу, значення ідентичності, забезпечуючи індивіду й континуальність, і відмінність від інших; дослідження взаємозв'язку процесу ідентифікації з людською культурою. Особливий вплив на становлення і розповсюдження даної теми мають теорії, які пропагують захист “Я”, гідності, свободи, власних прав. До їх числа відносяться різноманітні політичні напрямки, феміністські теорії, теорії національних визвольницьких рухів в ХХ столітті. Наприклад, теорії захисту жіночої індивідуальності у феміністських теоріях і в гендерній соціології. Підкреслюється, що в рамках вузькоспеціалізованого підходу не можна відповісти на багато питань, пов'язаних з проясненням місця ідентичності й самоідентичності у сучасній культурі, тому необхідним виступає комплексний підхід.

Особливу увагу приділено аналізу феномену кризи ідентичності. Ця проблема стає, чи не найпопулярнішою в філософсько-антропологічних дискусіях, згідно з якими ідентичність - мінлива структура, яка розвивається протягом усього життя, проходить через подолання криз, може змінюватись в прогресивному чи регресивному напрямках, тобто бути успішною (ефективною) або негативною (індивід відхиляє будь-яку взаємодію). В такому ракурсі ідентичність виступає як первісна і необхідна умова для розвитку особистості. Тривала криза ідентичності стає перешкодою для формування особистості. Виявлення різних типів ідентичності відбувається за такими параметрами: наявність або відсутність цілей, криза, можливість формулювати життєву політику, відкритість до вибору, сила і наявність проектів відносно створення себе самістю, цілеспрямованість, можливість оволодіння сучасним досвідом і знаннями. Великого значення у формуванні культурної ідентичності надається мові. Зміни ідентичності зумовлені змінами культурного, мовного середовища.

У підрозділі 1.2 „Сутність самопізнання в досвіді тілесної самоідентифікації” розглядаються поняття тілесної самоідентифікації та самодетермінації, проблема персональності і сучасний персоналістський тип самоідентифікації, окремо розглядається проблема взаємовідношення понять норми і нетиповості в тілесній самоідентифікації.

Обов'язковим елементом процесу самоідентифікації є його тілесний аспект. Формування Я-концепції, уявлень про свої можливості, внутрішнього суб'єктивного світу особистості в цілому включає до себе у якості необхідного компонента становлення знань про власне тіло. Для здійснення цього процесу людина повинна протиставити собі власне тіло як зовнішній об'єкт, тобто немов би вийти за його межи.

Закономірний характер дистанціювання людини від самої себе і власного тіла (“буття поза плоттю”, розрив границь тілесності) створює можливість відчуження та опредмечування тіла, а той факт, що навіть коли людина функціонує у якості особистості, соціального суб'єкта, вона водночас живе “як тіло” (тобто і в рамках тіла), обумовлює необхідність становлення образу тіла. Можливість осмисленого сприйняття зовнішнього тіла визначається специфічним розвитком у людини експресивної функції тілесності. Оскільки ж у ході самопізнання людина неусвідомлено прагне до побудови такого образу тіла, який би поєднував внутрішнє і зовнішнє тіла, їй необхідно розшифрувати для себе мову власного тіла і глянути на себе зі сторони, очима Іншого. Феномен Іншого є основним елементом процесу тілесної самоідентифікації. Для здійснення акту ідентифікації суб'єкт потребує Іншого, визначаючи себе через присвоєння чужого “Я” через “не-Я”. Разом з тим, Інший робить реальною нашу потенційну здібність сприймати і бути сприйнятими. Ми ніколи не дивимось на світ прямо, а завжди через Іншого, виявляючи та долаючи таким чином межі власного сприйняття. Стан “буття у плоті Іншого” має важливе значення як для встановлення міжособистісних відносин, досягнення взаєморозуміння, так і для самопізнання.

Тіло має власні мови і виконує фундаментальні функції у безпосередній комунікації, відповідні аспекти невідворотно знаходять відображення у матеріалізованих результатах мислення, в текстах культури і, відповідно, розуміння передбачає сприйняття “тілесного плану” таких текстів. Ця закономірність набуває універсального характеру і розповсюджується на розшифровку смислів світу взагалі. Остання ж передбачає переінтерпретацію, що супроводжується породженням нових смислів. А це означає, що тілесна втіленість особистості набуває істотного значення для її творчої діяльності.

Образ тіла, що формується у процесі, є основою самоідентифікації. В силу соціокультурної навантаженості образу тіла людина може ідентифікувати себе не тільки в якості даної тілесної істоти, але і в якості елемента деякої соціальної групи чи спільноти. В основі цього процесу лежить механізм ідентифікації “мого образу тіла” та образу тіла, зафіксованого в культурі.

Тілесна самоідентифікація, таким чином, визначається як процес набуття особистісної індивідуальності шляхом відтворення власного тілесного образу у співвіднесенні з антропо-культурними взірцями

Сутнісна якість людини - прагнення до самопізнання - у сполученні зі здібністю до рефлексії і самодистанціювання надають можливість опредмечування тіла і формування цілісного, але пульсуючого, мінливого у часі і структурно складного образа тіла. Оскільки найважливішим фактором його становлення є комунікативні відносини з Іншим, у свідомості формуються співіснуючі “образ мого тіла для мене” і “образ мого тіла для Іншого”.

Власне тіло виступає первинною моделлю, що повідомляє ідею володіння і панування, по відношенню до нього для людини розкривається відношення власності. Власне тіло, яке людина “присвоює” як “своє” і до якого вона відчуває почуття прихильності, тому що тіло та інші предмети як невід'ємна частина “мого” викликає у людини однакові емоції і відчування, - це і є найближчий “життєвий психологічний простір” емпіричного “Я” людини. Це той психологічний контекст, який надає значення і справжню цінність “особистому Я”.

Тілесність і уявлення про неї здійснюють принциповий - прямий чи опосередкований - вплив на формування самосвідомості й внутрішнього світу, на освоєння навколишньої реальності - природної й культурної, - на включення у світ людських відносин, на самореалізацію особистості у дії, комунікації, творчості.

В центрі “антропології тіла” знаходиться культура, яка розуміється не як чужинна і зовнішня людині реальність, а як продовження її тіла. Тіло - посередник, що зв'язує людське “Я” з культурою. Індивід стає не тільки засобом, але й метою культурного досвіду, він втілює в собі - кожного разу унікально - його цілісність. Культурний досвід представлений в знаковій формі. Він, перш за все, призначений для передачі Іншому, в цьому власно складається його застосування: знак - знаряддя спілкування. Тому культура несе досвід спільної життєдіяльності в узагальненому вигляді. Оскільки цей досвід не зафіксований в тілесній організації індивідів, для того, щоб було можливе його застосування, колективний досвід повинен бути освоєний кожним індивідом, зроблений своїм. В цьому смислі людина стає людиною, коли набуває в принципі здібність до розуніверсалізації досвіду - здатність використовувати артефакти культури в якості знарядь відношення до іншого і до самої себе. І тому можна стверджувати, що будь-яка людина, оскільки вона набула в принципі таку здібність, втілює в себе культуру в цілому. Набуття такої здібності і є самоідентифікацією.

Тілесна самоідентифікація є підґрунтям для набуття соціальної, культурної, політичної, етнічної та інших видів ідентичності, оскільки тілесність є фундаментальною характеристикою людського буття. Людина знаходить себе у світі не як думку, а як істоту, яка має бути і жити, буттю вона постає як тілесна істота. Тілесність цього плану - це не натуральна речовинність організму. Це феноменальна тілесність як спосіб, яким людина проживає і переживає свою ситуацію. Феноменальне тіло стає головним елементом цієї ситуації, людина знаходить своє “Я” як втягнену в ситуацію тілесну істоту. Феноменологічне тіло - це тіло, яке заселене суб'єктивністю. Воно знаходиться на межі “буття-у-собі” і “буття-для-себе”, воно розкриває потенціальність людського світу.

У другому розділі „Проблеми тілесної самоідентифікації в умовах культурних трансформацій” розглядаються зміни та специфічні особливості процесу тілесної самоідентифікації людини в умовах трансформації культури та системи цінностей; загострено увагу на проблемах та перспективах соматичних прав людини.

У підрозділі 2.1 „Процес тілесної самоідентифікації та особливості культури інформаційного суспільства” розглядаються особливості теоретичного підходу до вивчення положення людини в трансформованому світі, аналізується вплив кризи системи цінностей в перехідному суспільстві на процеси пошуку ідентичності людини. Внаслідок деідеологізації і деканонізації символічних універсумів відбувається руйнування традиційних соціальних типів та спільностей та пов'язаних з ними взірців ідентичності, що призводить до втрати усталених стратегій та способів ідентифікації. На перший план у життєвих стратегіях людини перехідного суспільства виступає можливість реалізації бажань та задоволень, пов'язаних з індивідуальною самопрезентацією, людина прагне позбавитись соціальних обмежень у досягненні своєї мети, активно формує більш високі персональні вимоги до держави, внаслідок чого регулятивні здібності держави стали сприйматись людьми вже як факт особистого життя, що символізує сторонню та обтяжну для своїх життєвих цілей силу. В результаті фрагментарності процесу ідентифікації виникають різні форми кризи ідентичності: темпоральний хаос, сплеск нарцисизму, що призводить до кризи соціального життя, передовірення Іншим, замкнутість у субкультурах, маргінальність, патологічні форми віртуалізму.

Розглядається операціональність культури як інструмента самоідентифікації людини в інформаційному суспільстві. Масова культура фрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, звужує її обмеженим набором стереотипних проявів, із підґрунтя особистості вибивається єдиний стрижень, який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність; залишається лише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобто складається конформізм.

Сучасна нетрадиційна культура характеризується високим ступенем інтеріоризації культури, її традиційних способів збереження досвіду, що викликає труднощі в самоідентифікації сучасної людини і в залученні до культури підростаючих поколінь, оскільки передбачає високу міру інтенсивності цього процесу, тому що більшість культурних засобів самоідентифікації виявилися представленими усередині людини. Їх виявлення для інших і необхідне, й водночас ускладнене, тому що вони містять колективний досвід у вже інтеріорізованій формі, пов'язаній з унікальним досвідом індивіда.

Заміна людських відносин психотехнологічними маніпуляціями, криза особистості, феномен духовно-почуттєвої недостатності людини, її автоматизація являють собою небезпечний симптом деформації соціальності. Фактично культура заміщується сукупністю соціальних технологій, і процес, який відбувається, стає глибоко безкультурним, бо зовнішня цивілізованість все більше розходиться зі справжнім смислом культури як явища, принципово соціального за природою й смислом і духовного за змістом.

Серед основних особливостей впливу культури інформаційного суспільства на процес самоідентифікації людини визначаються масофікація, віртуалізація і пуерілізація. Масова культура, по-перше, фрагментує особистість, позбавляючи її цілісності, і, по-друге, звужує її обмеженим набором стереотипових проявів, які все з меншою підставою можна вважати вчинками. Інакше кажучи, із підґрунтя особистості вибивається єдиний стрижень, який інтегрує сукупні прояви особистості і складає її ідентичність; залишається лише деяка специфічна “реактивність” у завданому напрямку, тобто складається конформізм. Усякий контакт з віртуальними світами передбачає з'ясування, наскільки реальною є цілісність людини в активно пережитому просторі-часі. З грою у віртуальному просторі гостро встають проблеми антропології, тому що, перш за все, це гра з простором людського тіла. Склався термін “нова тілесність”, смисл якого в “отілеснюванні” комп'ютерним тілом при відсутності реально-фізичних контактів.

Здійснюючись в ігровій реальності будь-якого типу, людина постійно опиняється або менше самої себе, граючи сценарій своєї сутності, або більше самої себе, знаходячи себе включеною в будь-яку надлюдську іпостась. В цій антроподрамі будь-який нав'язаний культурою самообраз людини проживається як умовний символ самоідентифікації, не адаптуючий навмисно антропологічну ідентичність справжності людського досвіду.

У підрозділі 2.2 „Соматичні права людини: сутність, умови та перспективи розвитку” розглядаються екзистенціально-антропологічні підґрунтя права людини на тілесну самоідентифікації: питання свободи, самодетермінації, творчості людини в процесі самореалізації. Особливе значення для людини має процес самореалізації у повсякденному житті. Предметності, відносини соціомікросвіту є не просто засобами, які людина комбінує й перекомбінує, реалізуючі свою волю і свої цілі, але й засобами-стимуляторами, які самою своєю наявністю спонукають її до визначеної самореалізації. Середовище в деякій мірі немов би пропонує людині програми самореалізації, прокладаючи контури її загальної стратегії. Проблема свободи в соціомікросвіті виступає як визначене багатство можливостей вибору й здібностей людини здійснити саме такий вибір, який вона вважає для себе оптимальним.

Центральним питанням є можливість реалізації людиною права власності на своє тіло, свою тілесну самоідентифікацію та самодетермінацію в умовах культурних і соціальних трансформацій. Значні досягнення в медицині і біології ставлять людину перед численними спокусами “модифікувати”, “реставрувати” і, навіть, “реконструювати” власне тіло. Це можна зробити з будь-якою метою: для компенсації якихось фізичних вад, досягнення сучасних естетичних ідеалів, пристосування до виконання якихось функцій і для будь-яких ще цілей. Різноманітність можливостей, які теоретично пропонує цивілізація сучасній людині у самоідентифікації і самодетермінації, дуже неоднорідна за багатьма підставами. Деякі з них є соціально-схвалюваними, до деяких суспільство ставиться терпимо, деякі не санкціонує і навіть забороняє. Це супроводжується чисельними конфліктами з морально-етичними, правовими, релігійними та іншими діючими соціальними нормами. Але теоретична можливість вдосконалити себе тілесно, а через це більш “успішно” самоідентифікуватись, вимагає від людини прагнення до здійснення цієї мети, іноді будь-якою ціною. В основі цього прагнення лежить споконвічна мрія людства досягти безсмертя. Жадання безсмертя локалізується як деяка психологічна, індивідуально-практична установка і виражається в трепетному піклуванні про власне здоров'я, користуванні будь-якими “еліксирами життя”, і, як логічне продовження, використання сучасних медичних та біотехнологій. Людина бореться за найнеможливіше, демонструючи тим самим нічим необмежений, тотальний характер конфронтації з наявним буттям. Для вдалого проходження людиною стадії трансформації культури необхідним виступає становлення нового типу свідомості, де на перший план виходить усвідомлений самостійний вибір стратегії поведінки, а також відповідальність за здійснений вибір. Для ствердження нового, соціобіоетичного типу свідомості важливий поворот до ціннісних систем, які б здійснювали регуляцію поведінки індивіда не ззовні, а зсередини. Прискорення змін, шалений темп життя вимагає від людини все більш зусиль для доказу власної значущості, причому не стільки іншим членам суспільства, скільки собі. І у зв'язку з цим людина повинна грати головну роль у процесі вибору того сценарію самоствердження, завдяки реалізації якого вона зможе відчути задоволення від самої себе, свого внутрішнього світу, і, звичайно, від свого тілесного явлення усьому навколишньому світові.

ідентичність людина соматичний криза

ВИСНОВКИ

У роботі в межах комплексного підходу доведено, що процес тілесної самоідентифікації виступає першочерговим у процесі самонабуття людиною екзистенціального досвіду особистості, який постає комплексом природних, соціальних і культурних якостей людського тіла, полем взаємодії внутрішнього та зовнішнього життєвого простору людини.

У дослідженні показано, що особиста ідентичність складається як співвідношення між ідентичністю як тотожністю, та ідентичністю як самістю. Тобто людина мусить досягти деяких “загальнолюдських стандартів”, створених культурою, але водночас, прагне визначити себе як індивідуальність, неповторну істоту. Звідси виходять дві перспективи погляду на власне тіло - тіло, яке є моїм, тобто має унікальні особисті ознаки, і тіло, яке є одним з-поміж інших тіл і яке порівнюється із загальними вимогами до людського тіла у даній культурі.

Виходячи з цих положень, тілесна самоідентифікація визначається як процес набуття особистісної індивідуальності шляхом відтворення власного тілесного образу у співвіднесенні з антропо-культурними взірцями.

У дослідженні доведено, що тілесна самоідентифікація грає основну роль в процесі особистісної самореалізації, оскільки тілесність є невід'ємною фундаментальною характеристикою людини, найбільш конкретною і безпосередньо даною для людини реальністю, і тому підґрунтям для успішної і гармонійної самореалізації особистості виступає адекватно реалізована тілесна самоідентифікація.

В дисертаційній роботі проаналізовані взаємозв'язок і взаємозалежність між процесом самоідентифікації і культурою. Показано значущість самоідентифікації як процесу, завдяки якому людина засвоює культурний досвід, стає культурною, а також акцентована увага на детермінуючому впливі культури на процес набуття ідентичності.

Аналіз особливостей процесу тілесної самоідентифікації в сучасних умовах свідчить про те, що під впливом кризи системи цінностей, контекстуалізації, фрагментарності, масофікації та інших трансформаційних процесів культури виникають різні форми кризи ідентичності: темпоральний хаос, сплеск нарцисизму або „нарцисичний безлад”, що призводить до кризи соціального життя, передовірення Іншим, замкнутість у субкультурах, маргінальність, патологічні форми віртуалізму.

Разом з тим в роботі визначено, що в сучасних умовах все більшого акцентування якості життя людина прагне все більш широкої свободи індивідуального вибору життєвих стилів та індивідуального самовизначення. Людина у сучасному суспільстві більш тілесна, ніж колись раніше, тобто за тілом визнається більша значущість для людини. Тілесна самоідентифікація, з одного боку стає все більш детермінованою жорсткими стандартами, які висуває оточуюче соціальне середовище, з іншого боку набуває більшої свободи і різноманітності у виборі взірців, еталонів. Значні досягнення в медицині й біології ставлять людину перед численними спокусами стати “творцем свого тіла”. Сучасні технології вже сьогодні дають можливість модифікувати, реставрувати і, навіть, реконструювати власне тіло. Це супроводжується чисельними конфліктами з морально-етичними, правовими, релігійними та іншими діючими соціальними нормами. Але теоретична можливість вдосконалити себе тілесно, а через це більш “успішно” самоідентифікуватись, вимагає від людини прагнення до здійснення цієї мети, іноді будь-якою ціною. В основі цього прагнення лежить споконвічна мрія людства досягти безсмертя. Жадання безсмертя локалізується як деяка психологічна, індивідуально-практична установка і виражається в трепетному піклуванні про власне здоров'я, користуванні будь-якими “еліксирами життя”, і, як логічне продовження, використання сучасних медичних та біотехнологій. Людина бореться за найнеможливіше, демонструючи тим самим нічим необмежений, тотальний характер конфронтації з наявним буттям.

Наростаюча індивідуалізація кожної особистості у сучасному суспільстві супроводжується переосмисленням моральних принципів.

Прискорення змін, шалений темп життя вимагає від людини все більш зусиль для доказу власної значущості, причому не стільки іншим, скільки собі. І у зв'язку з цим в дослідженні обґрунтовується позиція, що людина повинна грати головну роль у процесі вибору того сценарію самоствердження, завдяки реалізації якого вона зможе відчути задоволення від самої себе, свого внутрішнього світу, і, звичайно, від свого тілесного явлення усьому навколишньому світові. Доведено, що для реалізації цієї мети в умовах трансформації культури необхідне становлення нового типу свідомості, де на перший план виходить усвідомлений самостійний вибір стратегії поведінки, а також відповідальність за здійснений вибір. Для ствердження нового, соціобіоетичного типу свідомості важливим є поворот до ціннісних систем, які б здійснювали регуляцію поведінки індивіда не ззовні, а зсередини.

В дисертації доведена необхідність і актуальність філософського аналізу проблеми тілесності в контексті осмислення значення для сучасної людини власного тіла і меж своїх прав і можливостей на самодетермінацію і самоідентифікацію. Вона полягає у тому, що переосмислення і досягнення у суспільстві деякого консенсусу між філософськими, релігійними, морально-етичними, політико-правовими поглядами стосовно проблеми соматичних прав людини потрібне для подолання глобальної антропологічної кризи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Розуміння тілесності як актуальна проблема філософського аналізу // Людинознавчі студії. Збірник наукових праць ДДПУ. - Дрогобич: “Вимір”, 2001. - С. 164-173

2. Проблеми тілесної самодетермінації людини як аспекту стратегії виживання // Філософія. Культура. Життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип.13. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. - С.76-81

3. Смисл смерті як світоглядна проблема // Наукові записки Харківського військового університету. Серія “Соціальна філософія, педагогіка, психологія”. Випуск 12. Харків: ХВУ, 2001. - С. 151-155

4. Самоідентифікація людини в умовах глобалізації культури // Культура народов Причерноморья. - Сімферополь, 2001. - №24 (жовтень). - С. 211-213

5. Роль „Іншого” в тілесній самоідентифікації // Наукові записки Харківського військового університету. Серія “Соціальна філософія, педагогіка, психологія”. Випуск 14. Харків: ХВУ, 2002. - С. 92-97

6. Освіта і творча самореалізація людини в умовах трансформації суспільства // Науковий вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Вип. 11. - Харків: „ОВС”, 2002. -С. 91-96

7. Проблеми самоідентифікації людини в умовах трансформації суспільства (філософський аспект) // Вестник Харьковского государственного политехнического университета “ХПИ”.- Харьков, 2002. - Выпуск №5. - С. 173-178

8. Поняття „зустрічі” у самоусвідомленні „незахищеної” людини // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна „Філософські перипетії”. №547'2002. Серія „Філософія”. - Харків, 2002. - С. 174-178

9. Проблеми негативної самодетермінації людини в умовах трансформації суспільства // Вестник национального технического университета „ХПИ”. Тематический выпуск “Философия”. - Харьков, 2003. - №2. - С.81-87.

10. Заборона як умова процесу самоідентифікації людини // Наукові записки Харківського військового університету. Серія “Соціальна філософія, педагогіка, психологія”. Випуск 15. Харків: ХВУ, 2002. - С. 68-73

11. Тілесність в самоідентифікації людини // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна „Філософські перипетії”. №561'2002. Серія „Філософія”. - Харків, 2002. - С. 134-137

12. Фізична культура як засіб самоідентифікації людини // Слобожанський науково-спортивний вісник. - Харків, 2001. - Випуск 4. - С. 169-171

13. Інтелігенція в умовах духовної трансформації суспільства // Інтелігенція і влада. Збірник наукових праць. Одеса: “Астропринт”. - 2002. - Вип. 1(2). - Т. 2. - С. 176-181

14. Герменевтический подход к проблемам биоэтики (на примере исследований генома человека) // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 2001. - С.143-144

15. Негативна детермінація в філософській антропології // „Філософська спадщина Г.С.Сковороди і сучасність”. Матеріали IХ Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 2002. - С.268-271

16. Роль свободи у грі як засобі самоідентифікації // „Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії”. Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 2003. - С.184-187.

17. Свобода і самодетермінація як умови пошуку ідентичності // Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції „Філософія І.Канта і сучасність”. - Дніпропетровськ, 2004. - С.120-123.

18. Масова людина як феномен інформаційного суспільства // Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали наукової конференції (20-21 квітня 2004 р.). - Київ, 2004. - С. 444-446.

АНОТАЦІЇ

Семенова Ю.А. Тілесна самоідентифікація в умовах культурних трансформацій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія і філософія культури. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми тілесної самоідентифікації людини в умовах культурних трансформацій.

Тілесна самоідентифікація визначається як процес набуття особистої індивідуальності шляхом відтворення власного тілесного образу у співвіднесенні з антропо-культурними взірцями, який стає підґрунтям для набуття культурної, соціальної, політичної та інших ідентичностей, як необхідна умова для самореалізації особистості.

Акцентується увага на сутності та перспективах реалізації соматичних прав людини, тобто вимог визнання прав власності на своє тіло, на тілесну самоідентифікацію та самодетермінацію, та аналізуються теоретичні підстави для створення і розширення можливостей їх реалізації людиною в умовах бурхливого розвитку наукових технологій, кризи традиційної системи цінностей і трансформації сучасної культури.

Ключові слова: ідентичність, самоідентифікація, тілесність, тілесна самоідентифікація, криза ідентичності, трансформація культури, тілесна самодетермінація, соматичні права людини.

Семенова Юлия Анатольевна. Телесная самоидентификация в условиях культурных трансформаций. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология и философия культуры. Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2005.

Диссертация посвящена исследованию проблемы телесной самоидентификации человека в условиях современной культуры, находящейся в состоянии трансформации.

Телесная самоидентификация определяется как процесс приобретения личностной индивидуальности путем сотворения собственного телесного образа в соотнесении с антропо-культурными образцами. Телесный аспект самоидентификации обозначается как основополагающий для социальной, политической, культурной, этнической и других идентичностей, в силу того, что телесность выступает интегральной характеристикой экзистенциального опыта личности, комплексом биологических, социальных и культурных качеств человеческого тела, является полем взаимодействия внутреннего и внешнего жизненного пространства человека. Телесная самоидентификация осуществляет принципиальное влияние на формирование самосознания и внутреннего мира, на освоение окружающей - природной и культурной - реальности, на включенность в мир человеческих отношений, на самореализацию личности в действии, коммуникации, творчестве.

В исследовании выделены и проанализированы особенности влияния системы ценностей и культуры информационного общества на самоидентификацию и самореализацию человека, среди которых выделяются глобальные процессы масофикации человека, фрагментации личности, деперсонификации, виртуализации и пуерилизации, которые являются основанием для различных форм кризиса идентичности в условиях трансформации: темпорального хаоса, всплеска нарциссизма, что приводит к кризису социальной жизни, передоверия Другим, замкнутости в субкультурах, маргинальности, патологических форм виртуализма.

Акцентируется внимание на сущности и перспективах реализации соматических прав человека, то есть требований признания прав собственности на свое тело, на телесную самоидентификацию и самодетерминацию, анализируются теоретические основания для создания и расширения возможностей их реализации человеком в условиях бурного развития научных технологий, кризиса традиционной системы ценностей и трансформации современной культуры.

Нарастающая индивидуализация личности в новых культурных контекстах сопровождается переосмыслением моральных принципов. Ускорение перемен и темпа жизни требует от человека все больше усилий для доказательства собственной значимости. И в связи с этим в исследовании обосновывается позиция, что человек должен играть главную роль в процессе выбора того сценария самоутверждения, благодаря реализации которого он сможет ощутить удовлетворенность от самого себя, своего внутреннего мира, и, естественно, от своего телесного явления всему окружающему миру. Доказывается, что для реализации этой цели в условиях культурных трансформаций необходимо становление нового типа сознания, где на первый план выходит осознанный самостоятельный выбор стратегии поведения, а также ответственность за осуществленный выбор. Для утверждения нового, социобиоэтического типа сознания важным является поворот к ценностным системам, регулирующим поведение индивида не извне, а изнутри.

Ключевые слова: идентичность, самоидентификация, телесность, телесная самоидентификация, кризис идентичности, трансформация культуры, телесная самодетерминация, соматические права человека.

Julia A. Semenova. Corporal Self-Identification in conditions of cultural transformations. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree of philosophical sciences by speciality 09.00.04 - Philosophical Anthropology and Philosophy of Culture. V.Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2005.

The thesis is dedicated to the research of a problem of person's corporal self-identification in cultural transformations conditions.

Corporal self-identification is defined as process of purchase of personal individuality by creation of own corporal image in correlation with cultural samples. Corporal self-identification is determined as a basis for finding cultural, political, social and others identities, as a necessary condition for person self-realization.

Brings to a focus to essence and prospects of realization of somatic human rights, that is requirements of recognition of the body property rights, of corporal self-identification and self-determination. Аre analyzed the theoretical bases for creation and expansions of opportunities of their realization by the person in conditions of rapid development of scientific technologies, crisis of traditional system of values and transformations of modern culture.