Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

Національної академії наук України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ТВОРАХ КИРИЛА ТУРОВСЬКОГО

В КОНТЕКСТІ АНТРОПОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ СХІДНОЇ ПАТРИСТИКИ

ВДОВИНА ОЛЕНА ЯРОСЛАВІВНА

Київ - 2004

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Епоха Київської Русі викликає зацікавлення в історика філософії як найдавніший, фундаментальний період української культури, в тому числі філософської, який допомагає усвідомити її особливості й хід подальшого розвитку. Ключовою проблемою, в осмисленні якої розкриваються характерні ознаки вітчизняного філософування, є проблема людини.

Давньоруська філософська культура - це культура глибоко християнська, що й зараз приваблює нас ідеалом святості, глибокої духовності людини, її покликанням до богоподібності. Християнство стало невичерпним джерелом не тільки антропологічних уявлень давніх русичів, а й головною складовою їхнього світогляду. А оскільки людина є фундаментальним елементом філософської картини світу, то для історика філософії образ людини, якою вона мислилася в Давній Русі, є ключем до усвідомлення світоглядних засад української культури як минулого, так і сьогодення. Осмислення проблеми людини києворуськими любомудрами було не просто одним із основних їхніх духовних запитів, воно заклало також підґрунтя для майбутнього вітчизняного філософування. Причому це було не тільки й не стільки базовим рівнем засвоєння певних філософських ідей та їх впливів, а щонайголовніше, тим духовним досвідом і практикою, які складають фундамент подальшого філософського запитування про людину.

Водночас антропологічна проблематика набуває актуальності й у ширших філософських масштабах, як методологічних, так і сутнісних. Відмовляючися від модерністського, надміру сцієнтистського розуміння філософії, зараз все більше наголошують сенс філософії як духовної діяльності, спрямованої на осмислення сенсобуттєвих питань особистості, а відтак на її людинознавчому характері. І в таких пошуках філософія не може не зустрітися на одному з шляхів із релігією, що її розуміння людини ще далеко не вичерпало свого теоретичного й практичного потенціалу. Більш того, на думку сучасних дослідників, саме антропологічний поворот у теології є однією з провідних ознак сучасності.

Яскравим і видатним представником давньоруської культури, в творах якого виразно проступає розуміння проблеми людини, є Кирило Туровський (1130-1134 - 1184). Монах, єпископ, він був також відомим і шанованим письменником та мислителем. Кирило Туровський не тільки отримав чудову освіту, а й сам намагався осмислювати корінні сенсобуттєві проблеми у власних творах. З цього погляду із творчої спадщини мислителя, яка складається з проповідей, канонів та молитов, звісно, слід виділити його проповіді, або “слова”, з яких проступає цілий спектр антропологічних проблем, які так чи інакше розкрив Кирило. Проте ці розрізнені штрихи до образу людини потребують цілісного осмислення, що ми й намагалися зробити в даному дослідженні.

Зважаючи на конкретно-історичні обставини та беручи до уваги здобутки попередніх дослідників, ми переконані, що найкраще зрозуміти антропологічні погляди єпископа Туровського можна в контексті східної патристики. Річ у тім, що творіння Святих Отців не тільки реально перебували в обігу в тому чи іншому обсязі у Київській Русі, а й були авторитетним настановчим, так би мовити, методологічним джерелом у підході й розв'язанні богословсько-філософських проблем давньоруськими любомудрами. Зрештою, сама патристика виникає, на думку багатьох дослідників, як пошук адекватних філософських форм вираження християнського бачення людини. Цей підхід видається нам особливо актуальним, оскільки він забезпечує, на наш погляд, історично адекватну філософську інтерпретацію давньоруських текстів.

Вплив творів Отців Церкви на Кирила Туровського вже відзначався окремими вченими, проте систематичного дослідження цього питання, на жаль, немає. Це, а також потреба реконструкції антропологічних поглядів Кирила як представника найдавнішого періоду вітчизняної філософської культури й спонукали нас здійснити дане дисертаційне дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами та програмами науково-дослідної роботи кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія”, зокрема з темою “Історія української філософії: європейський контекст”.

Ступінь наукового дослідження проблеми. В історико-філософській науці на сьогодні немає систематичних досліджень з антропології періоду Київської Русі взагалі й Кирила Туровського зокрема. Взагалі, історико-філософські дослідження даної епохи значно поступаються кількістю філологічним, історичним, мистецтвознавчим та культурологічним студіям.

Важливою передумовою вивчення творчості єпископа Туровського стали перші видання його творів К. Калайдовичем (1821), М. Сухомлиновим (1858) та О. Пономарьовим (1894), які буквально відкрили цю постать для широкого кола науковців та сприяли пожвавленню подальших досліджень. Серед інших науковців, які першими дослідили й опублікували твори Туровського, слід назвати Ю. Бєгунова, В. Виноградова, єпископа Мінського і Туровського Євгенія, єпископа Вінницького Макарія, Х. Лопарева, М. Нікольського, М. Соколова, М. Сперанського, І. Срезневського, С. Шевирева та інших.

Літературознавчі дослідження творів Кирила Туровського, зокрема джерела його творчості та вплив на нього окремих представників східної патристики, здійснили українські та російські науковці О. Архангельський, М. Антонова, І. Єрьомін, В. Колесов, І. Франко та інші. Серед вчених Західної Європи варто відзначити таких дослідників, як А. Велан, А. Надсон, Г. Подскальський, Ф. Томсон, І. Ферінц та інші. І. Єрьомін протягом 1955 - 1959 рр. здійснив найавторитетніше сучасне видання творів Кирила, за яким ми й цитуємо його твори. Варто відзначити також великий внесок цілої низки представників різних галузей гуманітарного знання у дослідження спадщини Давньої Русі, завдяки ґрунтовним працям яких стало можливим також її історико-філософське вивчення. Це С. Аверинцев, Д. Лихачов, В. Топоров, Б. Успенський, Г. Федотов та інші.

Філософські студії творів єпископа Туровського з'явилися дещо пізніше. Серед сучасних дослідників можна назвати українських, російських та білоруських вчених. Це, відповідно, С. Бондар, В. Горський, О. Сирцова; М. Громов, О. Замалєєв, В. Мильков, В. Пустарнаков; О. Клевченя та О. Мельников. Таке вивчення започатковане в контексті дослідження філософської культури Київської Русі, де авторитетне слово, окрім названих дослідників, сказали також українські вчені Т. Голіченко, Ю. Завгородній, О. Киричок, С. Кримський, В. Кушаков, В. Малахов, В. Нічик, Т. Чайка та інші.

Іншу групу праць, необхідних для вивчення обраної проблеми, становлять дослідження зі східної патристики. Окрім текстів таких Отців Церкви, як Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Нісський, Йоанн Дамаскин та Йоанн Золотоуст, ми використовували узагальнюючі роботи та дослідження, присвячені окремим питанням патристики чи конкретним її представникам, С. Булгакова, П. Євдокимова, С. Єпифановича, В. Зеньковського, архімандрита Кипріана (Керна), Ф. Коплстона, В. Лосського, Й. Меєндорфа, І. Мозгового, Г. Флоровського, С. Хоружого, Ю. Чорноморця та інших. Для уникнення ідеологічної та конфесійної заангажованості ми вважали за доцільне в деяких питаннях, що стосуються загальнохристиянських засад, звертатися до праць папи Йоанна Павла ІІ, який є авторитетом не тільки серед богословів, а й серед філософів.

Проте окремі питання, а саме есхатологія, проблеми пізнання, а також стилю думки давньоруського мислителя, які досліджувалися, потребують узагальненого, цілісного осмислення для реконструкції образу людини в творах Кирила Туровського у зв'язку зі східнопатристичною концепцією. Це й було вагомою підставою для здійснення даного дослідження.

Об'єктом наукового аналізу є твори Кирила Туровського, зокрема “слова” та повчання.

Предметом дослідження є виражені в цих текстах філософськи значущі ідеї, пов'язані з розумінням проблеми людини, у їх типологічному зв'язку зі східнопатристичними ідеями.

Метою дисертаційної роботи є цілісна історико-філософська реконструкція поглядів на людину Кирила Туровського, відображених у його текстах, та їх інтерпретація в порівнянні з антропологічними поглядами східних Отців Церкви.

Для реалізації поставленої мети необхідно було розв'язати такі основні завдання:

– критично вивчити наявні методологічні підходи до розгляду творів Кирила Туровського та основні тенденції їх досліджень;

– довести можливість відтворення розуміння давньоруським любомудром проблеми людини на основі історико-філософського вивчення вибраних джерел;

– виокремити антропологічні погляди із системи поглядів мислителя, відображених у його творах;

– на основі аналізу творів Кирила виявити основні положення, які стосуються проблеми людини як цілісної душевно-тілесної істоти, образу та подоби Божої в контексті теоцентричної картини створеного сущого, співвідношення віри та розуму в пізнанні й проаналізувати ці положення у зв'язку з їх витлумаченням у східнопатристичній антропології;

– уточнити коло можливих авторів патристичної літератури, які вплинули на Кирила Туровського, виявити текстуально-філософські витоки його творчості;

– зважаючи на цінність традиції для давньоруського культурного простору, дослідити специфіку та міру оригінальності давньоруського любомудра в інтерпретації антропологічних проблем;

– на основі отриманих результатів сформувати цілісне уявлення про розуміння образу людини в творах Кирила Туровського та довести можливість залучення цього образу до осмислення актуальних антропологічних проблем.

Теоретично-методологічні основи дослідження. Особливістю даної дисертації з історії філософії є те, що вона виконана з широким залученням релігієзнавчої проблематики, що випливає зі специфіки періоду Київської Русі в історії вітчизняної філософії, коли філософські питання розглядалися в богословських, агіографічних, полемічних та інших пам'ятках християнського змісту. Це логічно позначилося на методологічних основах дослідження. Воно здійснювалося на засадах культурологічного підходу до проблем історії філософії, розробленого В. Горським. Під час філософської інтерпретації давньоруських творів ми спиралися також на всебічно обґрунтоване в працях С. Кримського розуміння “софійності”.

Головними методами опрацювання матеріалу є комплексний та контекстуальний аналіз джерел, метод синтезу, аналогій, систематизації й узагальнення, за допомогою яких актуалізується предмет дослідження, а також герменевтичний, порівняльний та генетичний методи, на основі яких здійснювалася інтерпретація текстів. При розв'язанні поставлених завдань ми керувалися принципами об'єктивності, плюралізму й конфесійної незаангажованості, історизму, цілісності та системності.

Джерельну базу дослідження складають такі “слова” та повчання Кирила Туровського: “Притча про Сліпця та Хромця”, “Повість про безпечного царя та його мудрого радника”, “Сказання про чернечий стан”, “В неділю квітну”, “На Пасху”, “На Томину неділю”, “На неділю мироносиць”, “Про Розслабленого”, “Про Сліпця”, “На Вознесіння” та “Пам'яті Отців Нікейського собору”. Слід зазначити, що головним твором, який розкриває найбільше аспектів проблеми людини, ми вважаємо “Притчу про Сліпця та Хромця”.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні першої системної історико-філософської реконструкції образу людини в творах Кирила Туровського у порівнянні з антропологічними положеннями східної патристики, у ході якої:

– на основі аналізу методологічних підходів до вивчення творів Кирила Туровського доведено можливість відтворення розуміння проблеми людини давньоруським любомудром та її історико-філософського вивчення;

– визначене й проаналізоване коло основних антропологічних проблем, яких торкається давньоруський автор, а саме: питання влаштування людини як цілісної душевно-тілесної істоти, есхатологічна проблематика, проблема гріха як морального, несубстанційного зла, питання богопізнання та співвідношення віри й розуму в пізнанні;

– з'ясовано, що людина мислиться Кирилом як цілісна двоприродна (душевно-тілесна) істота, визначальними рисами якої є створеність на образ і подобу Божу, а її довершеність тлумачиться як обожнення, до якого людина йде шляхом богопізнання; до обожненню як найвищому ступеню пізнання має передувати пізнання створеного Богом, причому в пізнанні необхідними є і віра, і розум, хоча визначальною є віра; обґрунтовується висновок про те, що основним філософсько-богословським твором єпископа Туровського, в якому найповніше втілилася антропологічна проблематика, є “Притча про Сліпця та Хромця”;

– текстуально доведено визначальну роль антропологічних уявлень східної патристики в інтерпретації аналогічних проблем Кирилом Туровським та уточнено коло авторів, думки яких, ймовірно, мали вирішальний вплив на давньоруського любомудра; це найперше каппадокійці Василій Великий, Григорій Богослов та Григорій Нісський, а також Отці так званої “александрійської школи”, Йоанн Золотоуст та Йоанн Дамаскин;

– встановлюється відносна оригінальність в інтерпретації проблеми людини києворуським автором, який, ідучи в руслі східнопатристичної традиції, не тільки вибірково користувався творами Святих Отців, але також залучав неортодоксальні (східні, апокрифічні й хіліастичні) джерела.

Науково-теоретичне значення дисертації полягає насамперед у тому, що здійснене цілісне відтворення уявлень Кирила Туровського про людину в їх зв'язку з відповідними положеннями східної патристики, виявлено специфіку осмислення давньоруським автором антропологічних проблем. Тим самим доведено можливість історико-філософського дослідження проблеми людини на основі вибраних текстів. Відтак суттєво доповнюється й поглиблюється історико-філософський образ києворуської доби.

Отримані результати дослідження також окреслюють можливості подальших історико-філософських, антропологічних, теологічних, патристичних та компаративістських студій давньоруського періоду вітчизняної філософії.

Практична цінність даної роботи полягає в тім, що її результати й основні положення та узагальнення можуть бути використані при підготовці лекційних курсів та семінарів з історії української філософії, релігієзнавства, медієвістики, патристики, культурології, в міждисциплінарних компаративних дослідженнях, а також при підготовці відповідних підручників та посібників.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на кафедрі філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія”, де вона й була виконана. Головні положення та ідеї дослідження були апробовані у виступах на Щорічній науковій конференції “Україна: людина, суспільство, природа” в рамках Днів науки НаУКМА (28 січня - 1 лютого 2002 р., м. Київ, тема доповіді: “Осмислення Кирилом Туровським проблеми гріховності людини у Притчі про сліпця та хромця), Міжнародній науковій конференції “Образи світу на порозі нового тисячоліття” (травень 2002 р., м. Київ, тема доповіді: “Ідеал смиренномудрія, ненасильства та саморозвитку як символічна структура української культури: від Київської Русі до сьогодення”), літній філософській школі в м. Охрид (Македонія) (червень 2002 р.) та VІІІ Міжнародних Могилянських читаннях “Пам'ятки Давньої Русі в студіях сучасних вчених: історія, дослідження, збереження” (4 - 5 грудня 2003 р., м. Київ, тема доповіді: “Христологія як код антропології києворуської культури (на прикладі творів Кирила Туровського)”).

Публікації. Результати апробації та основний зміст дисертаційного дослідження викладено в 6-х публікаціях: 4 - наукові статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - колективна монографія та 2 - тези доповіді та виступ на конференціях.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації становить 197 сторінoк. Список використаних джерел і літератури включає 221 найменування і складає 20 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, окреслюється стан її наукової розробки, визначаються об'єкт і предмет дослідження, формулюються його мета й основні завдання, характеризуються теоретико-методологічні основи й зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкриваються наукова новизна, теоретична й практична цінність дослідження, подається інформація про його апробацію, висвітлення в публікаціях та структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі “Творчість Кирила Туровського як представника києворуської філософської культури в контексті антропологічних ідей представників східної патристики” наводиться історіографія вивчення питань, що стосуються розуміння Кирилом Туровським проблеми людини, аналізується внутрішнє (києворуське) та зовнішнє (патристичне) філософське тло його творчості.

У підрозділі 1.1. “Місце Кирила Туровського в філософській культурі Київської Русі” характеризується стан дослідження проблеми, наводяться відомості про життя та твори давньоруського любомудра та окреслюються витоки вітчизняної філософської культури.

У пункті 1.1.1. “Історіографія проблеми” відзначаються основні дослідники творчості Кирила Туровського, зокрема спроби філософського аналізу його творів.

На основі вивчення стану дослідження проблеми обґрунтовується потреба систематичної історико-філософської реконструкції антропологічних поглядів Кирила Туровського у зв'язку зі спадщиною східних Отців Церкви.

У пункті 1.1.2. “Відомості про життя та твори Кирила Туровського” подаються ті нечисленні подробиці про життя мислителя. Також, спираючися на здобутки попередніх дослідників, авторка подає короткі дані про твори, які надалі аналізуватимуться в дисертації, їхні можливі джерела.

Пункт 1.1.3. “Творчість Кирила Туровського як складова давньоруської книжності” присвячений короткому оглядові того внутрішньо-культурного контексту, в межах якого творив Кирило Туровський, а саме тієї літератури, яка формувала філософське культурне тло києворуської доби. Це в основному перекладні твори, які слугували взірцями для оригінальних творів давньоруських книжників. Серед таких перекладних пам'яток слід відзначити “Хроніки”, “Ізборники”, “Ізмарагди”, а також збірники “Бджола” та “Шестиднев”, які були, зокрема, основою знань патристичних джерел. Перебували в обігу також і апокрифічні твори. У цей контекст вітчизняної філософської традиції вписуються “слова” та притчі давньоруського любомудра як цілком споріднені з нею як щодо проблематики, так і щодо підходів до вирішення певних смисложиттєвих питань.

У підрозділі 1.2. “Антропологія східної патристики в контекстуальному полі творчості давньоруського мислителя” східнопатристичні антропологічні ідеї відзначаються як один із головних компонентів думки Кирила Туровського як стосовно проблематики, так і стосовно характеру розв'язання відповідних богословсько-філософських проблем.

Пункт 1.2.1. “Антропологія східної патристики як один із головних компонентів філософської культури Кирила Туровського” присвячений окресленню загальних рис антропологічної концепції представників східної патристики. Патристика - це творча спадщина Отців Церкви, яка включає апологетичні, богословські, гомілетичні (проповіді), екзегетичні (тлумачення Святого Письма), полемічні та інші їхні твори. Історично виник поділ на західну й східну патристику, оскільки її представники творили в межах Західної та Східної церковних традицій. Патристика взагалі й східна патристика зокрема розглядається як етап філософської традиції, який базується на здобутках античної філософії та є спробою її творчого осмислення. Антропологічна проблематика посідала значне місце в писаннях східних Отців Церкви. Зазначається, що єпископ Туровський вибірково ставився до патристичних джерел, тому саме в відтінках християнської концепції та особливостях розгляду тих чи інших питань і можна вбачати відносну оригінальність давньоруського мислителя.

У пункті “1.2.2. Основні проблеми антропології східної патристики, які знайшли відображення в творчості Кирила Туровського” коротко характеризуються основні богословсько-філософські питання антропології східних Святих Отців, які знаходилися також у центрі уваги Кирила Туровського. Це питання про душу й тіло, образ і подобу Божу в людині, гріх, обожнення, розум та богопізнання. Тезово розкриваються погляди на зазначені проблеми Татіана, Тертулліана, Орігена, Іринея Ліонського, Мефодія Олімпійського, Теодорита Кирського, Макарія Великого, Григорія Нісського, Григорія Богослова, Василія Великого, Василія Селевкійського, Афанасія Александрійського, Климента Александрійського, Кирила Александрійського, Анастасія Синаїта, Йоанна Золотоуста та Йоанна Дамаскина.

У другому розділі “Особливості осмислення Кирилом Туровським проблеми співвідношення душі та тіла в людині” досліджується трактування києворуським любомудром влаштування людини як єдності душі й тіла в зв'язку з питаннями гріховності, есхатологічною, еклезіологічною та аскетичною проблематикою.

Підрозділ 2.1. “Розгляд людини через призму співвідношення душі й тіла” зосереджує увагу на основних питаннях влаштування людини, а саме людини як образу й подоби Божої, цілісності людини як душевно-тілесної істоти, якій притаманна ієрархічна будова, гріховності як несубстанційного зла, причиною якого є вільна людська воля.

У пункті 2.1.1. “Людина - образ і подоба Божа” відзначається, що поняття образу й подоби Божої є головним поняттям патристичної антропології, яке вбирає в себе всю складну природу людини. Більшість Отців розрізняли образ та подобу Божу в людині таким чином, що образ даний їй від народження, тоді як подобу вона повинна набути шляхом доброчесного життя. Проте Григорій Нісський, наприклад, не розрізняв образ та подобу Божу в людині. Не знаходимо такого розрізнення й у давньоруського любомудра, який, здається, поділяє погляди Йоанна Золотоуста та Григорія Нісського про те, що образ і подоба Божа в людині виявляються в її здатності й покликанні керувати усіма іншими створіннями. Однак яка б із ознак “образу Божого” не наголошувалася (кожна з них виражає “образ”), проте основний його сенс виявляється тільки цілісністю людської особистості й полягає в ієрархічній структурі людини та духовному житті, якому відводиться головне місце.

У пункті 2.1.2. “Єдність душі та тіла людини” розглядається проблема цілісності людини як душевно-тілесної істоти на основі аналізу “Притчі про Сліпця та Хромця”. Oдне з головних філософських питань “Притчі” - про співвідношення душі й тіла в людині, конкретно у їхньому відношенні до гріха. Кирило Туровський у цьому творі віддав належне плоті як престолові Божому, дому Бога. Позиція києворуського автора ґрунтується на східнопатристичній антропології, яка відкидає класичний грецький дуалізм, боротьбу двох субстанцій, поняття тіла як “темниці”, “в'язниці” душі й переносить конфлікт в іншу площину, а саме в площину людської волі. Відзначається, що душа ієрархічно вища від тіла, вона володіє тілом і скеровує його, в тому числі й до гріха, а тому відповідальність за вчинки душа й тіло нестимуть разом. У питанні створення душі й тіла Кирило Туровський дотримується некласичного стосовно східнопатристичної антропології погляду про передіснування тіла в часі, характерного, зокрема, для Теодорита Кирського. Загалом людина, на переконання єпископа Туровського, - це вінець Божого творіння, якому Бог доручив володарювати над усією природою.

У пункті 2.1.3. “Гріховність людини в контексті проблеми несубстанційності зла” аналізується розуміння Кирилом Туровським проблеми людської гріховності. Надзвичайно показовим є трактування гріха не як субстанційно закоріненого в людській істоті, а як накиненого ззовні дияволом, як поневолення й рабство. Погляди Кирила цілковито узгоджуються з позицією Отців Церкви з цього питання, які, по-перше, наголошують на несубстанційності зла, тобто на тому, що зло не має своєї власної природи, воно є не-буття, як темрява є тільки відсутністю світла; по-друге, причиною зла оголошують свободу волі людини і, по-третє, висувають вимогу до людини постійно турбуватися про власну душу, тобто необхідність синергії, співпраці з Божою благодаттю в житті заради спасіння. Акт гріхопадіння прародичів у Кирила пояснюється як переступ Божої заборони в прямому й переносному сенсі, а саме як входження Адама з Едему, в якому він був створений, у Рай - особливо святе місце, куди заборонялося входити неосвяченим, і така аналогія Раю й Церкви має свою традицію в східнопатристичній літературі.

У підрозділі 2.2. “Призначення людини та ідеал християнського життя з огляду на людську двоприродність” розкриваються есхатологічні, еклезіологічні та аскетичні проблеми з огляду на душевно-тілесну природу людини.

У пункті 2.2.1. “Людина в есхатологічній перспективі” зазначається, що для людини християнської епохи особливої ваги набувають питання есхатології. Уся земна історія людства для християнських авторів є історією спасіння. Така проблематика є надзвичайно показовою для всієї літератури доби Київської Русі, де есхатологічні питання тісно переплетені з історіософською проблематикою. У цьому контексті Кирило Туровський вирізняється зверненням не до історіософських, а суто догматично-богословських питань есхатології, а саме питань воскресіння, Суду та кінцевих речей. Спираючись на порівняльний аналіз відповідних місць із “Притчі про Сліпця та Хромця” Кирила Туровського та “Слова на святу Пасху про воскресіння” Григорія Нісського, авторка спростовує присутню в науковій літературі думку про те, що Кирило поділяв теорію апокатастасису, прихильником якої був св. Григорій, і характеризує есхатологічну концепцію Кирила Туровського як православну з хіліастичним відтінком.

У пункті 2.2.2. “Еклезіологічний аспект християнської антропології” аналізуються питання Церкви та церковного життя, які порушуються в багатьох творах єпископа Туровського й становлять необхідний момент християнської антропології. Адже антропологія, за вченням Святих Отців, у всіх своїх положеннях обумовлена метою життя людини - обожненням, “стяжанням Царства Божого”, перетворенням світу на Боже Царство. І місцем такого перетворення є Церква з її євхаристійним, божественним життям.

Давньоруський мислитель зображає Церкву як спільноту в її соціальному, вчительському та сотеріологічному (спасительному) аспектах у слові “Про Сліпця”. При цьому християнська спільнота і язичницька розрізняються як благодатна й неблагодатна. Тема Закону й Благодаті, Старого й Нового Заповітів, яку яскраво представив Іларіон Київський у знаменитому “Слові про Закон і Благодать”, присутня також і в Кирила Туровського. У Церкві найдосконаліше звершується спасіння всіх людей, тому що вона має всі необхідні для такої мети засоби, головні з яких - таїнства. Кирило згадує в своїх проповідях такі найважливіші християнські тайни, як Хрещення та Євхаристію, які аналізуються в роботі у зв'язку з вченням східних Отців Церкви.

У пункті 2.2.3. “Аскетичний ідеал та можливість обожнення людини” авторка звертається до аналізу творів Кирила, присвячених аскетичній проблематиці, зокрема “Повісті про безпечного царя та його мудрого радника” й особливо “Сказання про чернечий стан”. Оскільки метою аскетики є спасіння, обожнення (теозис) людини, то аскетичне вчення пов'язане з антропологією в питанні про первородний гріх, гріховність людини взагалі, пристрасті та інших моментах, а з христологією стикається тоді, коли говорить про Христа як взірець досконалості й мету людського життя. Доводиться, що аскеза грунтується на ієрархічній структурі людської природи й спрямована на те, щоб духовне начало в людині справді стало провідним.

У третьому розділі “Співвідношення віри та розуму в пізнанні з огляду на розуміння Кирилом Туровським мети людського життя” досліджуються проблеми людського пізнання й розуму стосовно Бога як мети пізнання й життя, а також співвідношення віри та розуму в людському пізнанні, які мають безпосереднє відношення до тлумачення образу людини давньоруським любомудром.

Підрозділ 3.1. “Розум і мета пізнання” присвячений розглядові проблем пізнання, в центрі яких тлумачення Бога, Пресвятої Трійці та Особи Христа як такі, на яких зосереджував найбільшу увагу давньоруський любомудр.

У пункті 3.1.1. “Богопізнання як мета пізнання” підкреслюється важливість для єпископа Туровського проблем богопізнання, які він тлумачить, слідом за Отцями східного богослов'я, в руслі апофатики/катафатики. Ці два напрямки виділяються на основі відношення між людським пізнанням та Богом. Перше, апофатичне, або негативне, богослов'я наголошує непізнаванність Бога, Божої природи й можливість тільки негативних Його визначень. Інше, катафатичне, або позитивне, символічне, богослов'я стосується пізнання Бога в Його явлених атрибутах, проявах у світі, в Його діях і випливає з Одкровення. Кирило Туровський поділяє погляд святих Василія Великого, Григорія Нісського, Йоанна Дамаскина та інших Отців на початок богопізнання як пізнання сили й величі Творця через творіння, тоді як самого Бога пізнати неможливо. Пізнання Бога через творіння є першим етапом на шляху до власне богопізнання, або обожнення, яке є метою людського життя.

Пункт 3.1.2. “Догмат триєдності Бога” розкриває погляд Кирила на питання єдності Пресвятої Трійці, який, дотримуючись ортодоксальної позиції, засуджує єретичне аріанське вчення, спрямоване на порушення цього догмату.

У пункті 3.1.3. “Христологія та її зв'язок з антропологією” відзначається, що питання христології в Кирила є непростим, оскільки з різних його творів вимальовується непослідовна позиція. Відтак робиться висновок, що хоча єпископ Туровський і наголошує божественну природу Христа, проте визнає канонічне вчення про дві природи Сина Божого: божественну та людську. Прийняття людської природи Христом мало сотеріологічне значення, тобто Христос врятував людину від гріха, вчиненого прародичами. Це яскраво ілюструє порівняльний аналіз слова “Про Розслабленого” давньоруського автора та “Слова дванадцятого” з циклу “Проти аномеїв” Йоанна Золотоуста, використане Кирилом. Розкривається тема Христа-Нового Адама як одна з визначальних у творах Кирила. Відтак христологія є, фактично, ключем до розгляду антропологічних питань, а саме поєднання в людині душі й тіла, призначення людини тощо.

У підрозділі 3.2. “Визначальна роль віри у пізнанні” авторка обстоює думку про те, що Кирило Туровський, визнаючи важливе значення розуму в пізнанні, головну роль відводив вірі.

Пункт 3.2.1. “Пошук істини в контексті богословсько-філософських дискусій із єретичними вченнями” присвячений полеміці давньоруського любомудра з єретичними вченнями, які він засуджує як такі, що відходять від євангельської Істини через самовпевненість своїх творців, які не мають “стройна разума”. Зокрема, про єресь антропоморфізації Бога Кирило коротко згадує в “Притчі про Сліпця та Хромця”, а основним твором, спрямованим на засудження одного з найпотужніших єретичних вчень - аріанства, - є слово “Пам'яті Отців Нікейського собору”. Детально розглядається аріанське вчення та його засудження на Нікейському соборі, оскільки дискусії між богословськими та єретичними вченнями мали суттєвий евристичний стрижень. Відзначається, що Кирило Туровський наводить основні питання, стосовно яких ламалися списи, а саме питання триєдності Бога, співвічності та єдиносущності Сина Отцеві й відтворює відповідні терміни дискусії.

У пункті 3.2.2. “Віра як основа істинного розуму” розглядаються проблеми співвідношення віри та розуму в пізнанні. Так, за християнським вченням, пізнавальний аспект духовного життя людини важливий і обумовлений Божим задумом. У києворуській філософській культурі сформувалося подвійне значення розуму: позитивне й негативне. Розум у позитивному значенні, як “стройный разум”, був синонімом мудрості, причому мудрості євангельської, тоді як “філософ” і “філософія” асоціювалися з поганством, гордістю, які закономірно засуджувалися. Узгоджуються з таким поглядом і міркування Кирила Туровського, зокрема в “Повісті про безпечного царя та його мудрого радника”. Давньоруський мислитель вбачав значення розуму для людини в керівництві відчуттями за допомогою свідомого використання відповідної “зброї” - чеснот та моральних вправ. Метою розуму є здобуття спасіння через пізнання християнського вчення. При цьому діяльність розуму повинна доповнюватися баченням “духовних очей”, тобто пізнанням серця, заснованим на вірі. Віра допомагає пізнати тайни, перед якими розум безсилий, і веде до спасіння. У цьому полягає істинність та першорядність віри.

ВИСНОВКИ

У висновках зазначається, що в результаті дослідження здійснено цілісне осмислення розуміння Кирилом Туровським проблеми людини в контексті відповідних ідей східної патристики. Така спроба і з методологічного, і суто змістового боку є однією з можливих інтерпретацій образу людини в києворуського мислителя, тому тези й висновки даного дослідження не претендують на остаточність, а радше відкривають поле для дискусії та подальших студій у цьому напрямку.

Доводиться можливість відтворення комплексу антропологічних питань на основі інтерпретації вибраних “слів” єпископа Туровського. Зважаючи на кількість порушених проблем, головним твором вважається “Притча про Сліпця та Хромця”. Обґрунтовується думка, що адекватне сучасне прочитання текстів Кирила неможливе без звернення до поглядів на людину представників східної патристики. Розкривається органічний зв'язок релігійної та філософської думки києворуського періоду. При цьому розглянуто такі основні богословсько-філософські питання, як співвідношення душі й тіла, питання воскресіння, людини як образу і подоби Божої, проблему людської гріховності, обожнення, розуму та богопізнання й показано, що в їх осмисленні давньоруський любомудр дуже близький до поглядів східних Отців Церкви, проте в його позиції є й певні відмінності, обумовлені вибірковим ставленням Кирила до писань Святих Отців та використанням неортодоксальних джерел. Серед Отців, твори та стиль яких, найімовірніше, справили вплив на Кирила Туровського, слід назвати передовсім каппадокійців Василія Великого, Григорія Богослова й Григорія Нісського, Отців “александрійської школи” богослов'я, а також представника “антіохійської школи” Йоанна Золотоуста, Йоанна Дамаскина, однак така спроба звузити коло можливих джерел запозичень аж ніяк не є вичерпною, та й навряд чи це можливо, проте встановлені типологічні та стильові зближення можуть слугувати приводом для нових пошуків та досліджень цього питання.

Найважливішим положенням християнської антропології є те, що людина створена на образ і подобу Божу. Кирило Туровський поділяє погляди Йоанна Золотоуста та Григорія Нісського про те, що образ і подоба Божа в людині виявляються в її здатності й покликанні керувати усіма іншими створіннями. У “Притчі про Сліпця та Хромця” давньоруський любомудр наголошує на цілісності людської особи, що проявляється в єдності душі й тіла як за життя, так і після смерті. У дисертаційному дослідженні доведено, що Кирило не поділяв ідею апокатастасису з її запереченням вічних мук, обґрунтовану Орігеном та перейняту Григорієм Нісським, яка була засуджена як неортодоксальна. Есхатологічну концепцію києворуського мислителя можна схарактеризувати як православну з хіліастичним відтінком. Джерелом гріховності, а ширше, морального зла в людині є, згідно з Кирилом, свобода волі. Тим самим єпископ Туровський вслід за іншими представниками східної патристики визнає несубстанційність зла, закоріненість його в людській волі й потребу постійної духовної роботи людини у співпраці з Божою благодаттю задля спасіння як мети життя.

Звертаючися до проблематики розуму й віри з огляду на розуміння києворуським любомудром мети людського життя, авторка обґрунтовує висновок про те, що Кирило Туровський, як і східні Отці Церкви, вважав такою метою пізнання Бога. Богопізнання тлумачиться як покликання людини на шляху спасіння, а вершиною життя й пізнання є поєднання з Богом, обожнення. Основну увагу Кирило зосереджує на Другій Особі Божій, Ісусові Христі. Христологія є, фактично, ключем до розуміння антропологічних питань. Тема Христа як Нового Адама, одна з улюблених у “словах” єпископа Туровського, розкриває гуманізм і послідовність християнського вчення про людину. На шляху до обожнення як мети життя й богопізнання, на переконання києворуського мислителя, віра й розум повинні доповнювати одне одного, хоча головна роль в “істинному” пізнанні все ж належить вірі.

Загалом християнська концепція людини, яку поділяв Кирило, наголошує надзвичайну цінність кожної людської особи, і в цьому виявляється її актуальність і для сьогодення.

ЛІТЕРАТУРА

антропологічний туровський душа есхатологічний

Основні теоретичні положення та висновки дисертації відбиті в таких публікаціях:

1. Вдовина О. Я. Осмислення Кирилом Туровським проблеми гріховності людини у Притчі про сліпця та хромця //Наукові записки НаУКМА. Серія філософія та релігієзнавство. Ювілейний випуск до 70-річчя від дня народження Вілена Сергійовича Горського. - К.: Видавничий дім “КМ Аcademia”, 2002. - Т. 20. - С. 44 - 46.

2. Вдовина О. Я. Еклезіологічний аспект християнської антропології в творах Кирила Туровського //Мультиверсум. - 2003. - № 38. - С. 50 - 58.

3. Вдовина О. Я. До питання про використання Кирилом Туровським слова Йоана Золотоустого у “Слові про розслабленого” //Магістеріум. - 2004. - Вип.13. - С. 39 - 42.

4.Горський В., Вдовина О., Завгородній Ю., Киричок О. Давньоруські любомудри. - К.: Видавничий дім “КМ Аcademia”, 2004. - С. 162 - 188.

5. Вдовина О. Я. Ідеал смиренномудрія, ненасильства та саморозвитку як символічна структура української культури: від Київської Русі до сьогодення (на матеріалах Міжнародної наукової конференції “Образи світу на порозі нового тисячоліття”, травень 2002 р., м. Київ) //Практична філософія. - 2002. - № 2. - С. 81 - 85.

6. Вдовина О. Я. Христологія як код антропології києворуської культури (на прикладі творів Кирила Туровського) (виступ на VІІІ Міжнародних Могилянських читаннях “Пам'ятки Давньої Русі в студіях сучасних вчених: історія, дослідження, збереження”, грудень 2003 р., м. Київ).

Размещено на Allbest.ru