дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Розробці теоретико-методологічних проблем дослідження людини, її діяльності та поведінки, понятійного апарату присвячені праці В.К. Врублевського, А.О. Добролюбського, І.С. Добронравової, І.В. Єршової-Бабенко, Т.І. Заславської, Н.В. Паніної, В.Г. Прошкіна, В.С. Хмелько та ін.

Питання трудової діяльності особистості, розвитку підприємництва, трудової поведінки економічної діяльності людини вивчали Л.С. Бляхман, А.Г. Вишневський, Ф. Генов, Є.І. Головаха, Н.Ф. Наумова, А.М. Омаров, В.Є. Пилипенко, А.О. Ручка та ін.

Проблеми соціального управління особистістю, соціальними групами, впливу на діяльність і трудову поведінку людини в сучасних умовах досліджували В.С. Богданов, А.Г. Гладишев, К.К. Грищенко, М.С. Дмитрієва, В.Н. Іванов, В.П. Патрушев, Є.І. Суїменко, С.С. Шаталін, В.М. Шепель, Г.В. Щокін, Е.Г. Ясин та ін.

Проведення радикальних реформ в Україні зумовило появу нових типів людей, нових типів їх трудової поведінки - ринкових, орієнтованих на самодостатність та самозабезпеченість, високої трудової активності, впровадження нових форм організації та стимулювання праці з усвідомленням своєї ролі в економічних та соціальних відносинах. Переважно поведінку вивчають у рамках соціальної психології, де її розглядають як зовнішній вияв діяльності, систему дій біологічного індивіда, спрямовану на підтримання свого існування, що виявляється в певній послідовності вчинків, цілеспрямованих дій. В етиці поведінка - це сукупність дій і вчинків протягом тривалого часу. При відносній тривалості, певній послідовності і сталості у вчинках їхня узгодженість між собою свідчить про лінію поведінки особи. В праксеології як загальній теорії людської дії, свідомо спрямована на досягнення якої-небудь мети, поведінку розуміють як діяльність. Сучасні соціологи розуміють поведінку як форму діяльності людини, її зовнішній аспект, і виділяють соціальну, соціально-економічну, трудову поведінку тощо.

Соціальна поведінка як зовнішній прояв діяльності виявляє конкретну позицію людини, її установку. Це форма перетворення діяльності в реальні дії по відношенню до соціально значимих об'єктів. Вона представляє собою систему дій та вчинків людини, що спостерігаються зовні, в якій реалізуються внутрішні покликання. Соціально-економічна поведінка - це система взаємопов'язаних дій, які чинять люди у соціальній та економічній сферах суспільства під впливом власних та групових інтересів. Трудова поведінка - це комплекс доцільних індивідуальних та групових дій і вчинків, які визначають спрямованість та інтенсивність реалізації людського фактора у процесі трудової діяльності і є одним із різновидів соціальної поведінки, тобто процесу доцільної активності, що відповідає найбільш значущим інтересам і потребам людини, соціальної групи.

Діяльність як суттєва визначеність способу буття людини в світі, її здатність вносити в діяльність зміни або форма активності, характеризує здатність людини, чи пов'язаних з нею способів, бути причиною змін у бутті. Це форма активного ставлення до оточюючого її світу з метою його перетворення. Діяльність є категорією соціальної філософії і включає мету, засіб, результат і форму самого процесу діяльності, як невід'ємний від людини суттєвий аспект її дослідження, що знайшло найбільше відображення у філософських працях, де її розуміють як спосіб буття людини і суспільно-історичного процесу. Морфологічний аспект аналізу діяльності розглядає складові її елементи і закон їх зв'язку, тобто структуру цілого: потреби, мотиви, вчинки, дії, фукції тощо, що знайшло відображення в теорії соціальної дії (М.Вебер, Т. Парсонс, Ю. Хабермас). Категорії „поведінка” та „діяльність” розрізняються між собою. Категорія „поведінка” є меншою, вужчою, ніж категорія „діяльність”, оскільки „діяльність” має і реальний, і морально - перетворювальний характер, а тому не завжди піддається зовнішньому спостереженню. Терміни „поведінка” та „діяльність” вживають в аналогічному розумінні, коли діяльність розглядають як систему поведінки. Трудову поведінку нерідко ототожнюють з економічною та виробничою поведінкою, виробничою діяльністю. При цьому не беруть до уваги соціально-поведінкові аспекти трудової діяльності. Суть трудової поведінки особистості зумовлена не тільки створенням суспільно необхідного продукту, а й власним відтворенням та розвитком, тобто відтворенням фізичних і духовних сил людини, зростанням його знань, розвитком навичок, умінь, здібностей до саморегуляції та творчості.

Конкретизується сутність категорії “трудова поведінка” як сукупність соціально-функціональних дій та вчинків особистості, визначених професійно-кваліфікаційними потребами, обов'язками і формами суспільно-виробничої діяльності. Як вид та форма суб'єктивної діяльності трудова поведінка є комплексним проявом інтегрованих якостей людини, її інтелектуальних, фізичних, морально-психічних та духовних особливостей.

Аналіз та дослідження поведінки як комплексу дій і вчинків, прояву та форми діяльності, яка є категорією соціальної філософії і включає мету, засіб, результат і форму самого процесу діяльності, дали підстави розглядати „трудову поведінку” особистості як соціально-філософську категорію, сутнісний зміст якої, на сучасному етапі трансформації суспільства, розкривається через такі категорії і поняття, як людина, соціум, діяльність, суспільні і виробничі відносини, суспільне життя, особистість та інші.

У другому розділі “Середній клас у трансформації суспільства” аналізується створення та формування середнього прошарку в українському суспільстві, його поведінка. Потужний „середній клас” є гарантією суспільної стабільності, дає змогу проводити поміркований курс в економічній, соціальній та політичній сферах суспільства. Історично термін „середній клас” виник досить давно. Ним почали називати сукупність соціальних груп, які займають проміжне становище поміж крайніми соціальними класами. Аналізуються підходи до визначення „середнього класу” Х. Ортеги-і-Гассета, А. Тойнбі, К. Маркса та Ф. Енгельса, Д. Гелбрейта, Р. Арона, З. Бжезинського, Д. Белла, М. Ківінена.

Підкреслено, що процес формування „середнього класу”, наукове дослідження його трудової поведінки як діяльності, в українському суспільстві почався з перетворення, щонайменш, двох соціальних груп суспільства. Перша група (умовно „еліта”), яка може бути виокремлена за рівнем прибутків, включає в себе партійно-управлінську еліту, керівників та управлінців галузей, підприємств, частину вчених та технічних спеціалістів, інтелігенції. Друга група, яка є основним джерелом формування „середнього класу” суспільства, - це професійно підготовлені працівники, які складають частину інтелігенції, висококваліфіковані прошарки робітничого класу, фермерства та підприємці.

Для нашої країни важко визначити пріоритетні характеристики „середнього класу”, який практично тільки створююється і, безперечно, його не можна виокремлювати лише за медіанним значенням прибутків. Проблеми формування і ідентифікації середнього класу для тих чи інших країн з перехідною економікою, у тому числі для України, пов'язані із соціально-економічними та політичними явищами. Для більшості країн пострадянського простору є характерними: динамічність структури суспільства; недостатній період економічного зростання; розірваність зв'язку “освіта-професія-дохід”; значна економічна активність населення поза сферою формальної економіки.

Сучасне українське суспільство демонструє свій шлях у формуванні „середнього класу", який мало нагадує аналогічні прошарки розвинених країн. Основою створення його є підприємці, активна частина суспільства, молодь. Узагальнення існуючих визначень „середнього класу” дає можливість визначити його як соціальну групу, за комплексом показників: рівень добробуту, який визначає якість, спосіб та стиль життя; володіння нерухомістю; високий рівень освіти, професійної кваліфікації та культури, що дозволяє керувати підприємством, виконувати висококваліфіковану роботу; тип трудової поведінки, орієнтованої на ринкове господарювання, самостійність та незалежність, інноваційність та інвестиційну активність; соціально-психологічні установки на сімейний добробут, особистий розвиток, задоволеність статусом; політична орієнтація на демократичні цінності, зацікавленість у політичній і соціальній стабільності у суспільстві; суб'єктивна ідентифікація себе, як представника „середнього класу”. Розглядаючи „середній клас” у процесі трансформації суспільства, необхідно підкреслити, що формування „середнього класу” в Україні, який за майновим статусом, рівнем особистих доходів та впливу відповідав би критеріям розвинутих країн, знаходиться на початковому етапі і потребує серйозної державної уваги та підтримки. соціальний філософський трудовий поведінка

Передумовами становлення „середнього класу” в Україні і оптимізації його трудової поведінки як діяльності є:

а) збереження позитивних тенденцій економічного зростання в умовах економічного розвитку, що сприяє функціонуванню підприємництва, переходу економіки на інноваційну модель розвитку;

б) зростання грошових доходів населення, насамперед його високоосвіченої та висококваліфікованої частини;

в) оптимізація шкали доходів населення;

г) удосконалення правової бази та інститутів капіталізації заощаджень населення;

д) орієнтація розвитку споживчого ринку та ринку послуг на потреби і фінансові можливості середнього прошарку населення;

е) збереження та удосконалення інтелектуальних характеристик зайнятого населення;

є) підвищення рівня духовних цінностей інституту сім'ї, зміцнення його ролі в житті суспільства.

У третьому розділі „Підприємництво в контексті трудової діяльності особистості за сучасних умов” зазначається, що перехід до ринкової економіки тісно пов'язаний з виникненням та розвитком сучасного підприємницького сектора економіки, з формуванням нових форм господарської діяльності. Тому важливою складовою модернізаційно-трансформаційних перетворень в Україні, побудови ринкових відносин, виступає виникнення, розвиток та стан підприємницької діяльності, основа якої - висока трудова активність особистості, її трудова поведінка. Підприємництво є необхідною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом, головним суб'єктом ринкових відносин виступає підприємець. Підприємництво як вид діяльності особистості охоплює сьогодні не лише виробничу сферу, а носить більш загальний характер і поєднує широкий спектр економічних, соціальних, психологічних, культурно-історичних, наукових, юридично-правових та інших сторін суспільного життя, як метод господарювання широко відомий та застосовується в країнах з розвиненою ринковою економікою, є об'єктивно існуючою дійсністю. Необхідно відмітити, що появі та ствердженню підприємництва сприяють ряд передумов та факторів, таких як поява громадянського суспільства і правової держави; формування ідеї особистості, яка наділена від народження невідчуженими правами та свободами, інтереси якої можуть вступати в конфлікт з інтересами суспільства і держави; ствердження ідеї невідчуженного права на приватну власність в сучасному її розумінні та пов'язаною з нею ідеєю економічної свободи, або свободи економічного вибору; відокремлення власності від державної влади і відповідно економічної влади від політичної; розділення економічної, соціальної і політичної сфер життя; виникнення ринкової економіки тощо.

Дослідженням підприємництва протягом ХVII-ХІХ ст. займалися відомі західні вчені А. Сміт, Ж.-Б. Сей, Й. фон Тюнен, Ф. Найт, Д. Рікардо, К. Маркс, А. Маршал, М. Вебер, В. Зомбарт, Дж.-Б. Кларк, Л. Вольрас, В. Парето, Й. Шумпетер, Х. фон Хайек та інші. Найбільший вагомий внесок у розробку теорії підприємництва зробив американський вчений, видатний економіст Йозеф Шумпетер, який зазначав, що підприємець - це творець інновацій, а інновація є дітищем підприємництва, підприємницьку функцію ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Підприємець - це особистість, яка відрізняється поведінкою та мотивами діяльності, інтуїцією та вольовими рисами, інтелектом і світоглядом, постійно долає інерцію, пов'язану із звичками та традиціями. Головний його противник - опір зовнішнього середовища, тому новаторство підприємця - це джерело загального руху і констатуюча ознака. В Україні вивчення проблем підприємництва активізувалося в останні роки, значний доробок внесли вчені В. Андрущенко, В. Богданов, О. Власюк, І. Добронравова, К. Жоль, М. Іщенко, А. Кавалеров, В. Кремень, М. Михальченко, М. Міщенко, В. Скуратівський, І. Надольний, В. Пилипенко, В. Плавич, Є. Суїменко, В. Шелюк та багато інших вчених. У вітчизняній науковій літературі підприємця визначають як суб'єкта ринкового процесу, який ініціює бізнес з метою отримання прибутку.

Акцентовано, що підприємництво - це не будь-яка суспільно корисна діяльність, а тільки та, що характеризується особливими ознаками, такими як економічна самостійність, ініціативність, творче новаторство, інноваційність, системність, майнова відповідальність, здійснюється з метою одержання підприємницького прибутку. Підприємництво - це складна система життєдіяльності, в центрі якої стоїть підприємець-господарник, організатор, яка складається з сукупностей трудових, поведінкових комплексів вчинків та дій особистості. Трудова поведінка підприємця суспільно зумовлена, детермінує підприємницьку поведінку, набуває характерних рис і трансформується в підприємницьку діяльність. Як система та діяльність, вона характеризується сукупністю основних закономірностей і тенденцій: енергійністю та ініціативністю, що базуються на економічній свободі вільного вибору виду, форм і сфери діяльності, методів її здійснення, розумом та компетентністю. Підприємницька діяльність дає можливість реалізувати особистий трудовий та творчий потенціал, приймати нестандартні рішення. Вона визначається діловитістю та динамізмом, вмінням ризикувати, особистою відповідальністю за результати діяльності; прагненням до лідерства, досягнення і конкуренції; вмінням підбирати „команду”, керувати нею, організовувати її роботу; спрямованістю на інновації та зміни, комбінування виробничих факторів.

Безумовно, трудова поведінка особистості як підприємницька діяльність, зокрема як сукупність її головних компонентів, змінюється і еволюціонує, але визначальні її риси залишаються незмінними. Становлення підприємництва в Україні має свої відмінності та супроводжується соціальними факторами, такими як: динаміка доходів населення; рівень життя та соціальних гарантій; соціальна та трудова поведінка особистості за умов економічної реформи, що фіксується динамікою переходу у комерційні та підприємницькі структури та виходу з них; політична активність; ставлення до підприємництва та установки на підприємницьку діяльність. Підприємницька мотивація, мета досягнення, активна трудова поведінка особистості зумовлюють розвиток підприємництва, яке за своєю сутністю визначається як метод господарювання особистості з особливим мисленням, соціально-економічною та трудовою поведінкою. Підприємництво репрезентовано як ініціативний вид діяльності людини з метою досягнення високого соціально-економічного або морально-психологічного результату, пов'язаний з поєднанням або комбінуванням виробничих факторів.

Трудова поведінка особистості як підприємницька діяльність, підприємництво, значною мірою визначається, особливо на етапі ринкових перетворень, рівнем економічної культури. Культуру підприємництва визначає сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відтворюють досягнутий рівень підприємницької діяльності або багатством тих надбань, які люди отримали у процесі своєї діяльності і пізнання економічної дійсності. Сукупність різновидів ринкової трудової поведінки, як підприємницької діяльності, показників високої трудової ефективності особистості забезпечує впровадження сучасних радикальних реформ, створення „середнього класу” та рівновагу в суспільстві.

У четвертому розділі “Соціальне управління трудовою поведінкою особисті” аналізуються сучасні механізми управління та регуляції трудової поведінки особистості в рамках соціально-економічної життєдіяльності сучасного українського соціуму. Зазначається, що соціально-філософський аналіз управління соціально-економічною та трудовою поведінкою - це один із важливих напрямків дослідження конкретних соціально-економічних, соціально-політичних і соціально-культурних умов функціонування та розвитку суспільства, суспільних відносин. Важливим фактором діяльності механізмів розвитку сфер суспільного життя, їх взаємодії та взаємовідносин, функціонування суспільно-виробничого процесу, складовою якого є соціальна та трудова діяльність особистості, її трудова поведінка, виступає управління нею, керованість, прогнозування та передбачуваність.

Передусім відзначено, що управління, як науково обґрунтоване вміння і мистецтво впливу на об'єкт управління, зокрема на трудову поведінку особистості як діяльність, не подавляючи творчого потенціалу, створює умови для активного його розвитку. Сучасний рівень життя потребує серйозних знань та навичок для прийняття адекватних управлінських рішень. Є досить багато підходів до розуміння сутності соціального управління, його структури, принципів, закономірностей, але немає цілісного визначення його як виду суспільних відносин - управлінських та відповідного виду діяльності. Часто поряд або замість управління використовують такі поняття як регулювання, керівництво, адміністрування, менеджмент, організація тощо. Наукові засади сучасного соціального управління спираються на теорії систем та мистецтв управління, тому процес соціального управління є процесом управлінської діяльності в поєднанні з управлінськими відносинами. Зазначено, що сучасною парадигмою наукової теорії соціального управління, в умовах трансформації суспільства має стати оптимізація соціального становлення особистості, як основного суб'єкту управління, її діяльності, як об'єкту управління, яке базується на провідних принципах гуманізації та демократизації всього суспільного механізму управління. В дисертації соціальне управління визначається як сукупність видів, форм та механізмів впливу суб'єкту управління на об'єкт управління з метою переводу його в інший стан, вимір та якість, де об'єкт може бути різного виміру - колектив, група, організація, порядок, система, для забезпечення його цілісності, доцільно-оптимального, ефективного функціонування та розвитку.

Підкреслено, що зміст соціального управління визначається, головним чином, якістю поставлених цілей, мети управління, цілеспрямованості та цілепокладанням, які в свою чергу, зумовлені тим, наскільки в поставлених цілях - оперативних, середньострокових та стратегічних, найбільш повно викладені потреби та інтереси особистості, окремих соціальних груп суспільства, які визначають їх поведінку. Потреби, інтереси, мотиви визначають поведінку особистості і складають системи її мотивації: внутрішню, що визначається потребами, інтересами, цінностями суб'єкту, та зовнішню, як систему стимулювання. Створення сучасної системи стимулювання (зовнішня мотивація) дає можливість ефективного управління соціальними процесами, трудовою діяльністю та трудовою поведінкою особистості як підприємницькою діяльністю. Ряд сучасних мотиваційних теорій частково впроваджуються, зокрема теорії А. Маслоу, Д. Діма, Д. МакКлелланда, двофакторна модель Ф. Герцберга, теорія очікувань В. Врума, теорія справедливості і модель Портера. Наголошено, що досліджуються нові форми, методи та механізми впливу, які здійснюються в соціальних системах і які можуть здійснювати вплив суб'єкту управління на об'єкт управління, зокрема розглядається трудова поведінка особистості, її трудова та професійно-виробнича діяльність як об'єкт управління.

В мотивації трудової поведінки особистості та її діяльності широко застосовуються системи регуляторів, такі як мораль - система моральних норм; політичні регулятори - система політико-правових норм держави; організаційні - система виробничо-адміністративних норм, інструкцій, розпоряджень; суспільні - система звичок, традицій, суспільних уявлень та думок, та інші. Проведене дослідження дає можливість констатувати, що реформування суспільного життя, впровадження комплексу ринкових реформ зумовили зміни в житті особистості, які детермінують відповідні управлінські регулятори її трудової поведінки та діяльності. Слід підкреслити, що діяльність об'єктів соціального управління залежить від місця і ролі їх у структурі суспільних, соціально-економічних зв'язків, динаміки переміщення в ієрархії цієї структури, а також від правових, мотиваційних, статусних, культурних, управлінських факторів та регуляторів, підтримки держави. Цілеспрямоване та ефективне функціонування систем соціального захисту населення, зайнятості, міграції, дотримання принципів соціальної справедливості, розподільчих відносин та задоволення потреб, сучасні форми та методи мотивації і стимулювання є також певними формами соціального управління трудовою поведінкою та діяльністю особистості, на формування яких в значній мірі впливають зміни в сфері праці і діяльності, ефективність впровадження ринкових реформ.

ВИСНОВКИ

У висновках здійснено підсумки дисертаційного дослідження, дано теоретичне узагальнення наукового завдання, сутність якого полягає в осмисленні трудової поведінки особистості як підприємницької діяльності, даються рекомендації щодо їх використання.

1. Зазначено, що аналіз та дослідження трудової поведінки як комплексу дій та вчинків, прояву та форми діяльності, яка є категорією соціальної філософії і включає мету, засоби, результат і форму самого процесу діяльності, дає підстави розглядати „трудову поведінку” особистості як соціально-філософську категорію, зміст якої, на сучасному етапі, трансформації суспільства, розкривається через такі категорії і поняття як людина, соціум, діяльність, суспільні і виробничі відносини, суспільне життя, особистість та інші.

2. Вивчення трудової поведінки особистості за умов ринку потребує чіткого розмежування доринкового та ринкового її типів. Для дорикового типу поведінки характерним є "гарантований прибуток ціною мінімальних трудових витрат". Ринковий тип характеризується як "максимум прибутку ціною максимуму трудових витрат". Представники цього типу демонструють високу трудову активність, розуміння, що ринок надає можливості для підвищення їхнього матеріального становища, зусиль, знань та вмінь.

3. Дослідження трансформації соціальної структури суспільства, ринкових зразків трудової поведінки особистості передбачає вивчення проблеми формування „середнього класу”, яка у країнах з перехідною економікою пов'язана із соціально-економічними та політичними явищами. Для України, як і більшості країн пострадянського простору, є характерними: динамічність структури суспільства; недостатній період економічного зростання (порівняно зі спадом); розірваність зв'язку “освіта-професія-дохід”; значна економічна активність населення поза сферою формальної економіки.

4. Підкреслено, що сучасне українське суспільство демонструє свій шлях у формуванні „середнього класу", який мало нагадує аналогічні прошарки розвинених країн. Основою створення його є підприємці, активна частина суспільства, молодь. Узагальнення існуючих визначень „середнього класу” дає можливість визначити його як соціальну групу за комплексом показників: стабільна робота та рівень добробуту, який визначає якість, спосіб та стиль життя; наявність нерухомого майна; високий рівень освіти, професійної кваліфікації та культури, що дає змогу керувати підприємством, виконувати висококваліфіковану роботу; тип трудової поведінки, орієнтованої на ринкове господарювання, самостійність та незалежність, інноваційність та інвестиційну активність; соціально-психологічні установки на сімейний добробут, особистий розвиток; вдоволеність статусом; політична орієнтація на демократичні цінності, зацікавленість у політичній і соціальній стабільності у суспільстві; суб'єктивна ідентифікація себе, як представника „середнього класу”.

5. При розгляді трудової поведінки середнього класу як діяльності за умов суспільних трансформацій, підкреслено, що формування „середнього класу” в Україні, який за майновим статусом, рівнем особистих доходів та впливом відповідав би критеріям розвинутих країн, знаходиться на початковому етапі і потребує серйозної державної уваги та підтримки.

Формування "середніх" соціальних прошарків, виконання ними своєї місії в ринкових відносинах великою мірою залежить від діяльності класу підприємців. Підприємець став нормативною фігурою у суспільстві, і розвиток приватного підприємництва набирає сили. Самодостатня особистість - підприємець - головний "компонент" у структурі „середнього класу”. Підґрунтям створення підприємництва в Україні стало вирішення проблеми власності. Розглядаючи підприємництво у контексті трудової діяльності особистості за сучасних умов, необхідно підкреслити, що підприємництво повинно стати домінуючим різновидом соціально-економічної та трудової діяльності в суспільстві. Трудова поведінка підприємця як підприємницька діяльність, великою мірою детермінується суспільними інтересами і потребами.

6. В дисертації систематизовані основні фактори сприяння підприємництву, зокрема: започаткування громадянського суспільства і правової держави; формування особистості на підґрунті природних прав і свобод, інтереси якої можуть вступати в конфлікт з інтересами суспільства і держави; право на приватну власність в сучасному її розумінні; економічна свобода і свобода економічного вибору; відокремлення власності від державної влади та економічної влади від політичної; розмежування економічної, політичної і соціальної сфер життя. Показано, що становлення підприємництва в Україні має свої особливості, які характеризуються рівнем життя та соціальних гарантій, динамікою доходів населення, активністю соціальної та трудової поведінки особистості, політичною активністю, ставленням населення до підприємництва та реформ.

7. Аналіз чинників дієвості соціальних механізмів розвитку життєвих сфер, їхньої взаємодії та взаємовідносини, функціонування суспільно-виробничого процесу, складником чого є соціальна та трудова діяльність особистості, її трудова поведінка, вказує на важливість соціального управління. Сьогодні система соціального управління, як науково обґрунтований механізм впливу на об'єкт управління, включає в себе нові форми і методи стимулювання і мотивації поведінки особистості. Вони грунтуються на потребах, інтересах і мотивах особистості, їхньому співвідношенні та взаємозалежності, зовнішньому визначенні цілей управління і складають внутрішню та зовнішню мотивацію. Зазначається, що саме зовнішня мотивація визначає систему стимулювання. Часто поряд або замість управління, використовують такі поняття, як регулювання, керівництво, адміністрування, менеджмент, організація тощо. Але наукові засади соціального управління опираються на теорії систем та мистецтва управління, тому соціальне управління як процес управлінської діяльності поєднується з управлінськими відносинами. Сучасною парадигмою наукової теорії соціального управління, в умовах трансформації суспільства має стати оптимізація соціального становлення особистості як основного суб'єкта управління, її діяльності як об'єкта управління, що ґрунтується на принципах гуманізації та демократизації всього суспільного механізму управління.

Від впливу управлінських, культурних, правових, статусних та мотиваційних регуляторів, ролі, місця і переміщення у структурі суспільних зв'язків, від підтримки держави значною мірою залежить діяльність об'єктів соціального управління. Ефективне, цілеспрямоване функціонування систем соціального захисту, зайнятості, міграції населення, дотримання принципів соціальної справедливості, розподільчих відносин та задоволення потреб, сучасні методи стимулювання є також певними формами соціального управління трудовою поведінкою та діяльністю особистості, на формування яких також впливають зміни в сфері праці і діяльності, масштаби здійснення ринкових реформ.

На підставі отриманих результатів запропоновані рекомендації щодо їх практичного застосування, а саме для розробки соціально орієнтованої політики і філософії на підприємствах, в установах та організаціях.