Поняття унікального в історико-культурних дослідженнях (методологічний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.02 - діалектика і методологія пізнання

Поняття унікального в історико-культурних дослідженнях (методологічний аналіз)

Голошубова Алла Олександрівна

Одеса - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Цофнас Арнольд Юрійович Одеський національній політехнічний університет, завідувач кафедри філософії та методології науки

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Пунченко Олег Петрович Одеська національна академія зв'язку ім. О.С. Попова, завідувач кафедри філософії та українознавства

кандидат філософських наук, доцент Довгополова Оксана Андріївна Одеська національна морська академія, доцент кафедри морського права

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.Г. Мисик

Анотація

унікальність філософія наука

Голошубова А.О. Поняття унікального в історико-культурних дослідженнях (методологічний аналіз). - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.02 - діалектика і методологія пізнання - Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського, Одеса, 2005.

Дисертація присвячена актуальній, проте не достатньо опрацьованій у сучасній філософській літературі проблемі визначення поняття “унікальність”. Робота спрямована на раціональне осмислення унікальності феноменів історико-культурного процесу, означення природи яких частіше за все обмежувалась інтуїтивно ясним сприйманням. Досягається це аналізом різних концепцій історико-культурного процесу, виявленням мовної прагматики поняття “унікальність”, аналізом його співвідношень з поняттями, що використовуються як синоніми унікального, розглядом унікального засобами параметричної загальної теорії систем, а також в контексті феноменології. Тим чином, представлений у дисертаційному дослідженні методологічний аналіз поняття “унікальність” дозволяє використовувати дане поняття не просто як інтуїтивно ясне, а як термін наукової мови, що має чітку понятійну визначеність.

Ключові слова: історико-культурний процес, індивідуальне, одиничне, унікальне, феномен, символ, концептуальна унікальність, цінність.

Аннотация

Голошубова А.А. Понятие уникального в историко-культурных исследованиях (методологический анализ). - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.02 - диалектика и методология познания - Южноукраинский государственный педагогический университет (г. Одесса) им. К.Д. Ушинского, Одесса, 2005.

Диссертация посвящена методологическому анализу понятия “уникальность”, которое используется в культурологическом языке преимущественно как интуитивно ясное. На основе осуществлённого анализа, в работе представлено не интуитивное, а рациональное понимание уникального, что имеет актуальное значение для современной социально-исторической практики, демонстрирующей обострённый интерес к феноменам уникального в культуре.

Уникальность рассматривается как тема гуманитарного и естественнонаучного знания. В диссертации представлены различные концепции историко-культурного процесса. Концепции философии истории подразделены в работе на научные, предполагающие циклическое и линеарное осмысление истории и антисциентистские, интерпретирующие историю как становление индивидуальных образований. Рассмотрение становления различных концепций философии истории позволяет прояснить, что уникальность исторических событий выступает одним из моментов порождения проблемы понимания истории, а анализ этих концепций даёт возможность выявить истоки становления проблемы уникального в культуре. Рассмотрение же уникального как предмета классического, неклассического и постнеклассического естествознания показывает, что уникальное из исключения для классического естествознания превращается в современном естественнонаучном контексте в его предмет.

Методологический анализ понятия уникальности осуществляется в работе путём выявления и анализа языковой прагматики данного понятия, рассмотрения его средствами параметрической общей теории систем и конститутивной феноменологии естественной установки А. Щюца.

Выявление языковой прагматики термина “уникальный” помогло обнаружить ряд понятий, используемых в качестве его синонимов. Рассмотрение уникального в ряду этих синонимов предоставило возможность выйти на анализ соотношения таких понятий, как единичное, уникальное, индивидуальное. Данный анализ позволил развести понятия единичного и уникального как разные характеристики индивидуальных образований историко-культурного процесса, а именно: экстенсиональную и интенсиональную. Обращение к языковой прагматике позволило также обнаружить универсальный характер свойства уникальности.

Многоплановое использование термина “уникальность” навело на мысль о необходимости выявления видов уникальности, то есть на необходимость классификации, которая требует определённых оснований. Данные основания предоставила параметрическая общая теория систем. Использование её в качестве метода исследования позволило обнаружить, что свойство уникальности, при своей универсальности, имеет разные виды и степени проявления. Перевод проблемы уникальности в плоскость параметрической общей теории систем дал возможность определить понятие “уникальность” не просто как нечто единственное и неповторимое, а как системный параметр, характеризующий либо систему в целом, либо определённые её дескрипторы (концепт, структуру, субстрат). Системный подход прояснил, что именно стоит за интуитивными определениями тех или иных моментов культурно-исторического процесса в качестве уникальных. Когда ясно и чётко эксплицированы виды уникальности, открывается дорога не интуитивному, а научному анализу, вплоть до формального представления.

Однако и системный подход не позволяет полностью избавиться от интуиции. Так как выбор концепта и его уточнение производятся, как правило, неосознанно, интуитивно. Поэтому в работе реализовано обращение к феноменологическому анализу мыслительной деятельности с целью выявления природы концептуальной уникальности. Благодаря данному подходу удаётся обнаружить, что определение уникальности вещи в мире культуры опосредовано символическим её представлением. Оказывается, что понятие уникальности, обладая универсальным характером в интерсубъективном мире культуры, обязательно предполагает оценочный момент, что и является критерием выделения из многообразного мира единственных и неповторимых вещей лишь некоторых как уникальных.

Ключевые слова: историко-культурный процесс, индивидуальное, единичное, уникальное, феномен, символ, концептуальная уникальность, ценность.

Annotation

Golosubova A.A. The idea of unique in historical cultural researches (methodological analysis). - Manuscript. The candidate of philosophical sciences dissertation on specialty 09.00.02 - dialectics and methodology of cognition - The South-Ukrainian State (Odessa) K.D. Ushynsky Pedagogicai University. - Odessa, 2005.

The dissertation is dedicated to actual but insufficiently investigated problem on theoretical interpretation of the conception “unique”. The work is directed at the explanation of the unique phenomenon things which are hidden under their intuitional meaning.

It is effected by the analysis of the different historical cultural process conceptions, by showing up the language pragmatism of the meaning “unique”, by the analysis of meanings frequently used as synonyms of unique, by the consideration of the unique by means of the parametric general systems' theory and in the context of the phenomenology. The methodological analysis of the meaning “unique” which gives the possibility to use this meaning not as intuitionally clear notion but as a term of scientific language which has the conceptual definition is represented in this work.

The key words: historical cultural process, individual, single, unique, phenomenon, symbol, conceptual unique, value.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається цілою низкою теоретичних та практичних причин. Поняття унікального в історико-культурних дослідженнях особливо актуальне у період глобалізації та пов'язаної з нею стандартизації економічних, соціальних і національно-культурних процесів. Дана ситуація веде до втрати різних форм унікального. В той же час загальновідомо, що гомогенне не життєздатне, тому так важливе дбайливе відношення до унікального в історико-культурному процесі. Це - по-перше. По-друге, слід констатувати відсутність теоретичних способів осмислення поняття “унікального” як в теоретико-методологічному плані, так і в контексті суспільно-практичного інтересу до проявів унікального у соціально-історичній практиці України.

Невідтворність історичного минулого, людських співтовариств, культур, соціальні кризи, особливо екологічний, приводять до усвідомлення унікального як нагальної проблеми реального життя нашого часу. Звернення до культурологічних досліджень дозволяє зрозуміти, що унікальне, представлене в концепціях В. Дільтея, В. Віндельбанда, Р. Ріккерта, М. Данилевського, А. Бергсона, Е. Трьольча, О. Шпенглера, А. Тойнбі, К. Ясперса, М. Бердяєва, П. Сорокіна, Л. Гумільова, А. Гурєвіча і багатьох інших учених, трактується як інтуїтивно ясне і тільки. Саме цим визначається актуальність теми дослідження. За наявності соціально-практичного інтересу до проявів унікального в житті відсутнє теоретичне осмислення самого поняття “унікальність”.

Наукове завдання обумовлено відсутністю методологічного аналізу поняття „унікальність” й полягає в необхідності обґрунтування теоретичного аналізу цього поняття, розмежування його з другими, близькими за значенням, поняттями. Дослідження методологічних можливостей осмислення поняття унікальності також є актуальним і для сучасного суспільства, оскільки дозволяє виявити характер унікального в історико-культурному процесі, що, у свою чергу, дає можливість визначити адекватну соціальну політику в області культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах планової наукової теми кафедри філософії і основ загально-гуманітарного знання Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова: “Культура і процес її гуманізації у епоху науково-технічного прогресу” (1991-1994 рр., реєстраційний номер ГР 01910030619), а також пов'язано з напрямком наукових досліджень кафедри філософії і методології науки Одеського національного політехнічного університету “Культурно-цивілізаційні виміри людського буття” (1994-1999 рр.) та напрямком наукових досліджень кафедри філософії Одеського національного морського університету “Актуальні проблеми загальнолюдської цивілізації” (2003-2005 рр.).

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є обґрунтування теоретичного аналізу поняття “унікальність”, розмежування його з другими, близькими за значеннями, поняттями та доведення поняття „унікальність” до більш чіткого, однозначного розуміння і включення його в науковий дискурс як терміна культурологічних досліджень. Досягнення мети здійснюється через вирішення таких задач:

- виявлення витоків становлення проблеми унікального у філософії та науці;

- обмеження поля понять, в яких може бути експлікована “унікальність” та визначення поняття унікального як терміну методології історико-культурного дослідження;

- з'ясування концептуального смислу значення ідеї унікальності у історико-культурних дослідженнях.

Об'єкт дослідження - історико-культурні дослідження.

Предмет дослідження - поняття унікальності у історико-культурних дослідженнях.

Методи дослідження. У дисертації використані філософські і загальнонаукові методи: сходження від абстрактного до конкретного, єдність історичного і логічного, аналіз і синтез, опис і деякі інші. Згідно логіки дослідження, основними методами, що дозволили досягти заданої на початку мети, були такі методи. При виявленні витоків становлення проблеми унікального у філософії і науці застосовувався метод порівняльного аналізу різних концепцій історико-культурного процесу. При якісному визначенні унікальності, яке дозволяє зробити поняття унікальності терміном методології культурно-історичного дослідження, застосовувався системний підхід і системний метод в одному з його варіантів (параметрична загальна теорія систем). При розгляді ж концептуальної унікальності (при осмисленні значення ідеї унікальності в культурі) використовувалися засоби феноменологічного аналізу, зокрема - метод конститутивної феноменології природної установки.

Наукова новизна отриманих результатів. Новизна дослідження полягає у тому, що вперше представлено раціональний аналіз дослідження унікального. У дисертації вперше проведено комплексний аналіз поняття “унікальність”, який дозволив зробити це поняття більш визначеним та однозначним, тим самим стало можливим його використання як терміну наукової мови. Результатами дисертаційного дослідження стали такі нові положення:

- визначені умови появи проблеми унікального. Унікальність як проблема ґрунтується на розвитку гуманітарного знання, яке своїми витоками сягає епохи романтизму і направлено своєю зацікавленістю у сферу духовності, що актуалізує та одночасно проблематизує феномен унікального;

- поняття “унікального” відокремлено від схожих за значенням поняттями - з поняттями “одиничного” та “неповторного”. Показано, що далеко не будь-яке одиничне і неповторне у світі культури сприймається людиною як дійсно унікальне;

- використання системного підходу до аналізу поняття унікальності дозволило не тільки розрізнити його види, але і показати значущість їх розмежування у дослідженні феноменів культури;

- з'ясована специфіка унікального у культурі. Феноменологічний аналіз дозволив виявити, що унікальність речі в світі культури опосередкована її символічним відображенням, а тому, не всяке неповторне у світі культури сприймається суб'єктом історії як унікальне. Аналіз концептуальної значущості “унікального” визначив недостатність лише одного формально-методологічного аналізу поняття, показав необхідність змістовного аналізу унікального в світі символічних форм та аксіології.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці методологічного базису наукового пізнання унікальних феноменів культури, що дозволяє працювати з феноменом унікального, керуючись не лише інтуїцією, але й раціонально вивіреним концептуальним каркасом. Результати дослідження можуть бути застосовані для аналізу соціокультурної дійсності з метою її глибокого конкретно-змістовного розуміння і відповідної адекватної соціальної дії (у педагогічній і медичній практиці, у соціальних перетвореннях). Результати даного дослідження можуть використовуватися при розробці наукових та навчальних програм в області філософії (філософії культури, методології дослідження культури, культурної антропології), а також інших дисциплін - скрізь, де йдеться про творчу діяльність та збереження її досягнень.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження представлені автором на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, методологічних семінарах, філософських форумах, а саме: на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія, методологія і практика наукової і технічної творчості” (Одеса, 1993), на всеросійській конференції “Філософія і виклик XXI сторіччя” (СПб, 1996), на форумі “Ігровий простір культури” (СПб, 2002), на науковому форумі “Культурний простір мандрівок” (СПб, 2003), на другій міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2003” (Дніпропетровськ, 2003).

Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення у п'яти статтях, серед яких три - в спеціалізованих виданнях, відповідно до переліку, затвердженого ВАК України і в матеріалах п'яти науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури, який налічує 197 найменувань (14 сторінок). Повний зміст тексту (без списку літератури) викладено на 151 сторінці.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, означені мета, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульована наукова новизна та практична значущість одержаних результатів, вказується апробація, публікації, структура та зміст роботи.

У першому розділі “Унікальність як тема гуманітарного та природничо-наукового знання” розглянуто цілий спектр концепцій філософії історії, виявленні витоки становлення проблеми унікального в історико-культурному пізнанні та рівень розробки проблеми.

Становлення проблеми унікального починається на шляху розвитку історико-культурного знання. Порівняльний аналіз концепцій філософії історії дозволяє розділити їх на концепції історії як закономірного процесу, циклічні теорії та теорії суспільного прогресу і концепції історії як становлення індивідуальних явищ.

У концепціях циклічності історії досить-таки часто користуються терміном „унікальність”, правда поза межами його чіткої та ясної експлікації. У М. Данилевського мова йде про неможливість порівняння окремих культурно-історичних типів, О. Шпенглер розглядає ідею незалежних культур, А. Тойнбі говорить про цивілізації як про самостійні структури історії, Л. Гумільов трактує неповторне як втрату, що зберігається лише у пам'яті, яка є безсумнівною заслугою історії. Особлива увага до унікальності характерна П. Сорокіну, який стверджує, що унікальність і повторюваність - дві сторони будь-якого процесу.

Всім представникам теорії циклічного розвитку історії властиво сприйняття унікального як історичної даності, ясної і очевидної, хоча і такої, що створює теоретичну проблему - проблему осмислення історії. Значення одиничного і унікального в історії, представники концепцій циклічності не заперечують, однак аналіз самого поняття унікального відсутній, оскільки унікальне сприймається як інтуїтивно зрозуміле, ясне та очевидне у своєму емпіричному існуванні.

У концепціях лінійного суспільного прогресу індивідуальному і унікальному відводиться менш значуща роль. У філософії історії Гегеля одиничне, індивідуальне викликає інтерес лише з позиції властивого йому загального, неповторно-унікальне залишається поза полем його зору, воно його не цікавить. Виходячи з емпіричного матеріалу, Гегель прагне в одиничному визначити загальне як свободу свідомості у її розвитку. На противагу Гегелю, К. Маркс проголошує, що всесвітня історія є прогрес способів виробництва, але категорія унікального для нього також не представляє особливого інтересу, і не стає предметом спеціального дослідження.

Підхід розгляду історичного процесу за порогом закономірностей набув широкого розповсюдження в XIX сторіччі завдяки романтикам: В. Дільтею, В. Віндельбанду, Г. Ріккерту, К. Ясперсу, М. Бердяєву. Зокрема, Ріккерт не виключає можливості розглядати будь-який об'єкт як з позиції генералізуючого так і з позиції індивідуалізуючого методів. Але оскільки метою історії, за Ріккертом, завжди є зображення одиничного як єдиного та індивідуального, то історія може бути визначена тільки як наука, про індивідуальне у культурі. Однак у роботах Ріккерта багатоманітний індивідуальний світ культури не розглядається глибше за положення що “унікальне” є щось одиничне, яке стає унікальним завдяки суб'єктивному віднесенню до цінностей. Ріккерт не дає визначення унікального, вважаючи його інтуїтивно ясним.

Проблема унікального представляє інтерес і для філософів екзистенціалістів. Історична наука за К. Ясперсом вивчає людину, виняткову і унікальну в своїй індивідуальності. Справжня історія пов'язана саме з неповторно індивідуальним, пізнання якого неможливе тільки науковими методами, що тяжіють до виявлення всього загального, закономірного. У своїх дослідженнях філософ базується на принципі суворого обмеження наукового пізнання унікальної екзистенції людини, яка може бути тільки охоплена тонким інтуїтивним відчуттям. І знову ми маємо в наявності лише інтуїцію як єдиний шлях до відповіді на питання, що таке “унікальне”.

М. Бердяєв стверджує що історія - це судьба, яка має вищий сенс, котрий збагнути можна лише безпосередньо, інтуїтивно, оскільки предметом інтересу виступає індивідуальний, неповторний, унікальний історико-культурний процес. Однак аналізу унікального немає.

У розглянутих концепціях історії як становлення індивідуальних явищ заявлений інтерес до індивідуального, унікального обмежується лише підкресленням важливості і значущості останнього в історичному процесі, історія розглядається як тимчасовий ланцюг унікальних подій, а теоретичний аналіз індивідуального і рефлексія над поняттям унікального відсутні.

Аналіз науково-філософських праць Н. Бора Г. Башляра, Т. Куна, І. Прігожина, Г. Хакена, М. Полані, Д. Холтона виявив цікаву тенденцію, пов'язану з явищем унікального. Розгляд унікального як предмету класичного і некласичного природознавства дозволив знайти, що поняття унікального в змінних парадигмах сучасного наукового знання придбаває нове звучання. З числа виключень, характерних для будь-якого правила, унікальне переходить в число природних, закономірних явищ, стає предметом природничо-наукового дослідження. Зацікавленість поглиблюється у зв'язку із загостренням екологічної ситуації та необхідністю збереження унікального природного середовища. Ідея глобального еволюціонізму, яка затверджує історичний характер природних законів, породжує спеціальне дослідження - дослідження унікальних систем.

У другому розділі “Методологічний аналіз поняття унікальності” означене поняття розглядається у мовній прагматиці і проводиться його дослідження засобами параметричної загальної теорії систем.

Аналіз використання слова унікальний показує: 1) унікальність характеризує речі, єдині взагалі, навіть можливо єдині у Всесвіті; 2) унікальність є властивість будь-якої речі і виявляється через неповторність та одиничність у своєму роді або у своєму класі речей; 3) унікальність як властивість любої речі носить відносний характер (тобто унікальне в одному відношенні, не унікально в іншому); 4) унікальне ототожнюється з видом оцінки і сприймається як цінність, а тому воно найбільш значуще в соціальній сфері. Унікальне - це все, що сприймається суб'єктом як небувале, нечуване до даного моменту і тим самим надзвичайне, яке характеризує невідтворність, індивідуальність, соціальну новизну. Крім того, унікальне пов'язують з випадковістю і подеколи протиставляють причинно обумовленому. Однак, наголошуючи на зв'язку поняття унікальності з єдиним і одиничним, ніхто не поставив питання про те, чи можна експлікувати смисл унікальності в руслі аналізу категорій одиничного та загального.

Осмислення унікального, як показує дисертаційне дослідження, можливо при аналізу співвідношення понять унікального, одиничного та індивідуального.

Індивідуальність історично сформувалася на основі розвитку принципу індивідуації, принципу, що визначає характер існування не тільки особистостей, але й предметів матеріального світу. Тому такі властивості індивідуальності як, з одного боку - одиничність, з другого - приналежність до загального, з третього - неповторність, потрібно сприймати і як властивості індивідуальних утворень історико-культурного світу.

“Одиничність” - це річ як елемент роду, як “одиниця” множини. Поняття одиничності дає лише екстенсіональну, кількісну характеристику речі. Про неповторність можна говорити як про деяку закономірність індивідуального буття (як-то: модуси Спінози, монади Лейбніца) явищ природи та суспільства. Унікальність як неповторність є необхідною властивістю індивідуального буття. Якщо одиничність вказує на відособленість від роду на межі існування, то неповторність передбачає смислову, якісну та змістовну характеристику.

Поняття одиничного і унікального - це поняття, що несуть різне смислове навантаження. Для екстенсіонального, родо-видового опису використовуються традиційні філософські категорії “одиничне - особливе - загальне”, а категорії “унікальне/неунікальне” (типове) використовуються для інтенсіональної характеристики речей. Два означених описи предмету - через категорії “одиничного - загального” та “унікального - типового” - є додатковими і лише разом дають усю повноту картини. Поняття унікальності носить не менш універсальний характер, ніж поняття одиничного.

Використання загальної параметричної теорії систем як методу дослідження переводить аналіз проблеми унікального у структурну площину. Системне уявлення передбачає виділення субстрату, структури та концепту даного об'єкту. Якщо прийняти за робоче атрибутивне визначення системи, і на цій основі отримати системне уявлення об'єкту, який інтуїтивно сприймається як унікальний, виявляємо, що немає емпірично даних об'єктів, які були б унікальними або не унікальними самі по собі. Будь-яка річ може бути унікальною в одному відношенні і може не бути такою в іншому.

Відносний характер унікального неодноразово наголошувався і за межами системного дослідження, зокрема в роботах теоретика культури Е.С. Маркаряна, але порівняння явищ у межах генералізуючого та індивідуалізуючого підходів, дозволяє тільки сказати, що унікальне завжди відносно і тоді до безкінечності множити приклади, які підтверджують це положення. Однак це не дає доконечного визначення суті поняття. Питання не матиме рішення якщо дане поняття не буде поставлене у відношення з іншими аналогічними поняттями, не будуть виявлені усі види унікальності у тій самій множині понять, у якій унікальність визначена та не буде проведена градація унікальностей.

Системне уявлення емпіричного об'єкту дає можливість уточнити постановку питання про унікальність/неунікальність та сформулювати задачу розмежування різних її видів - за концептом, структурою та елементами, а також за їх комбінаціями: субстратно-структурною, структурно-субстратною, концептуально-структурної тощо. Питання ж про ступінь унікальності, на перший погляд, здається беззмістовним. Про яку градацію унікальності можна вести мову, якщо наголошують на неповторному та єдиному? Але питання про ступінь унікальності не буде видаватись таким, що не має рішення на рівні інтуїції чи світобачення, випадкової оцінки або збігу обставин, якщо мати на увазі види унікальності.

Чому віддати перевагу - унікальності концепту, неповторності структури чи винятковості субстрату? Аналіз історико-культурної дійсності свідчить про вищу ступінь, а, значить, і цінність саме концептуальної унікальності.

Структурна унікальність також цінна, але, мабуть, не у такій мірі, як концептуальна. Закони механіки або класичної електродинаміки, як правило, одержали імена своїх численних першовідкривачів, як знак пошани до наукових досягнень останніх. А втім імена Аристотеля, Галілея, Ньютона, Ейнштейна, Бора - авторів нових наукових напрямів та фізичних парадигм - справедливо стоять вище багатьох інших знаменитих імен.

Вірогідно, що припустимо говорити про граничну ступінь унікальності. Об'єкт, навіть незалежно від суб'єктивних оцінок, може виявитися унікальним не по одному із дескрипторів (по концепту, структурі або елементам), а відразу за двома або трьома з них, а також за їх комплексами. Гранична ступінь унікальності - це, очевидно, та, яка вкаже на унікальність відразу за трьома дескрипторами.

Унікальність як значення системного параметру може бути зафіксована через такі системні характеристики, як нерегенеративність системи, її елементарність, нестабільність, упорядкованість, мінімальність, завершеність. При розгляді унікального, як значення системного параметру, можна говорити про перспективу побудови класифікації систем за параметром унікальності, що стає підгрунттям для розмежування систем на унікальні і не унікальні. Унікальні системи можуть бути підрозділені на такі види, як унікальні за субстратом, унікальні за структурою, унікальні за концептом, унікальні за варіаціями. Найбільш вичерпна варіація дає вищий рівень унікальності.

Таким чином поняття унікальної системи, що включено у літературу, присвячену параметричній теорії систем, і яке означає, що унікальна система - це така система, системоутворююче відношення якої може бути реалізовано лише на одному субстраті, можливо конкретизувати, так як стало очевидно, що є сенс говорити не тільки про унікальну систему, але й про систему за тією або іншою ступеню унікальності.

У третьому розділі “Унікальність в смисловому полі історико-культурних досліджень” поняття унікальності розглядається в світі культуротворчості, де найбільший інтерес викликає концептуальна унікальність.

При розгляді культури через призму діяльнісного підходу стало можливим з'ясувати, що унікальне в світі культури існує завдяки творчій натурі суб'єкту, саме вона є джерелом унікального в історико-культурному процесі. Однак не кожна творча діяльність спричинює появу значущо-унікального, унікального в інтерсуб'єктивному світі культури, у світі об'єктивованого духовного буття.

Оскільки культура являє собою символічний світ, то саме тому в інтерсуб'єктивному світі культури не будь-яка “річ”, яка є єдиною та неповторною у своєму фізичному існуванні, сприймається як унікальна. Дослідження у сфері онтології смислів, поза межею якої унікальне повноцінно не існує, дозволяє не тільки констатувати залежність буття унікального від смислового поля культури, але й уяснити засади та чинники буття унікального.

Феноменологічна редукція як засіб аналізу унікального дозволяє досліджувати досвід свідомості, який регулює наші взаємовідносини із реальністю. Досвід людської свідомості - простір для усіх смислових дій чи актів, які підлягають аналізу. Для феноменології характерно тлумачити будь-яке питання життя як таке, що наповнене сенсом буття. Таке перетворення і є функцією феноменологічної редукції. Особливості предмету даного дисертаційного дослідження дозволили із великого спектру феноменологічних концепцій вибрати як найбільш адекватну конститутивну феноменологію природної установки А. Щюца. Центральне місце дослідження в означеній феноменології займає розуміння “життєвого світу” як безпосереднього інтуїтивно сприйнятого середовища проживання людей, у якому ми “переживаємо культуру і суспільство, певним чином відносимося до об'єктів, що нас оточують, впливаємо на них і самі знаходимося під їх дією”, як інтерсуб'єктивного світу культури, який є духовним буттям, що об'єктивується. Інтерсуб'єктивність вказує на внутрішньо властиву свідомості соціальність і на те, що світ переживається людиною як спільний для нього та інших.

Саме безпосереднє інтуїтивне середовище відкриває горизонт концептуальної унікальності, а конститутивна феноменологія природної установки служить методологічним засобом, що сприяє проясненню поняття. Природа взаємозв'язку самого поняття зі значеннями, які додають індивіди феноменам, що окреслюються цим поняттям, рідко стають предметом дослідження, частіше спрацьовує практична зручність (інтуїція). По відношенню до поняття унікального “принцип практичної зручності” проявляє себе в повсякденному житті у тому, що поняттям унікального позначається нетипове. Нетипове ж несе в собі нестабільні, ситуативні значення, які і утворюють “життєвий горизонт” поняття унікальності.

Прояснення життєвого горизонту поняття унікального підтвердило тезу про універсальність даного поняття, про реальність його застосування до нетипових явищ різного характеру (від об'єктів матеріального світу до чуттєвих та раціонально-ідеальних утворень) і одночасно дозволило виявити той факт, що не всяке нетипове явище сприймається суб'єктом історії як унікальне. При дослідженні характеру відношення поняття “унікальний” до того, що переживається суб'єктом історії, з'ясувалося, що дане відношення виражається суб'єктом у ціннісному значенні того, що переживається і що спричинює необхідність розгляду унікального в світі символічних форм з метою розуміння його як символу.

Як показує аналіз досліджень Е. Кассірера, М. Фуко, Л. Рєзникова, К. Свасьяна, Ц. Тодорова, С. Лангер, К. Естес, існують різні концепції символів, однак всі вони сходяться в одному - в констатації умовності символу. Природно, що умовність символу є результат людської діяльності, отже, знання становлення культурного життя допомагає виявити природу символів і тим самим вияснити характер їх умовності в тому числі, конкретне значення такого символу, як “унікальність”. Здійснення аналізу в даному напрямку дозволило з'ясувати, що спосіб явленності нашій свідомості залежить від порядку, у якому знаходяться феномени, які ми сприймаємо. Е. Кассірер цей взаємозв'язок виражає за допомогою терміну символічне відображення. Символічне відображення - це спосіб сприйняття, у якому у чуттєве переживання включається одночасно значення, яке свідомо не сприймається, однак яке організує безпосереднє конкретне уявлення. Зміст значення, що свідомо не сприймається, окреслюється контекстом (сторінкою інтерсуб'єктивного світу), у якому знаходиться суб'єкт перцепції (сприйняття). І, ймовірно, іншого способу сприйняття просто не існує, оскільки будь-який суб'єкт завжди знаходиться в певному смисловому контексті через свою природу, а природа його така - він істота мисляча, соціальна, конкретно-історична. Саме відображення і є співвіднесеність у свідомості суб'єкта одиничного, тут і тепер даного феномену перцепції з смисловим цілим. Тому унікальність або неунікальність конкретного феномену культури, завжди одиничного у своїй об'єктивній індивідуальній явленності і завжди неповторного хоча б в одній із своїх властивостей або в одному з відношень, в інтерсуб'єктивному світі культури визначається цим смисловим цілим. А воно (смислове ціле) являється ціннісною основою суб'єкту перцепції.

Методологічний аналіз поняття “унікальність”, проведений в роботі, дозволяє визначити його таким чином: унікальне - це універсальна властивість, вона присутня всякому індивідуальному утворені, виражається в єдиності і неповторності тих або інших аспектів (властивостей, елементів, відносин) даного утворення. У інтерсуб'єктивному ж світі культури універсальність даної властивості втрачається, оскільки тут унікальним визнається лише те з неповторних індивідуальних утворень, що має символічний, ціннісний сенс.

У висновках підведені підсумки дослідження, які дозволяють сказати про вирішення наукового завдання дисертації, тобто про обґрунтування теоретичного аналізу поняття “унікальність”, розмежування його з другими, близькими за значеннями, поняттями, про більш чітке, та однозначне розуміння поняття „унікальність”, котре дозволяє включити його в науковий дискурс як термін культурологічних досліджень. Головні висновки такі:

1. Унікальне являється загальною темою та предметом інтересу у сучасному гуманітарному та природничо-науковому знанні. За часом, головним чинником, що зумовив постановку проблеми унікального стало науково-історичне мислення, яке оформилось у період Просвітництва, правда тільки у негативному розумінні - як орієнтація на максимальне виключення дослідження унікальностей. Справжнім „ініціатором” у постановці проблеми унікального та перетворенню цієї проблеми у тему всієї науки став розвиток гуманітарних наук у період романтизму.

2. Аналіз різних концепцій історико-культурного процесу продемонстрував самоочевидність факту, що функціонування поняття унікальність в історії філософії до недавнього часу ґрунтувалось лише на інтуїтивному сприйнятті.

3. Мовна прагматика застосування терміну “унікальність” дозволила установити діапазон (горизонт) понять, близьких до нього в смисловому відношенні. Аналіз поняття унікального в заданому горизонті відношень вказав на таку його властивість, як універсальність. Разом з тим, стало очевидним, що унікальне як універсальна властивість у предметному (матеріальному) світі, не є таким у інтерсуб'єктивному світі культури.

4. Аналіз унікального у відношенні понять, що використовуються у мовній прагматиці як його синоніми, дозволив виявити, що “одиничне” і “унікальне” - це поняття, які несуть різні смислові навантаження, і тим самим показав основу для розмежування даних понять. Означенні поняття несуть в собі дві різні характеристики індивідуального утворення в історико-культурному процесі: екстенсіональну та інтенсіональну. Одиничне не є унікальне, тому що воно є елемент роду або виду, воно завжди підкреслює приналежність до загального, унікальне ж завжди протиставиться типовому.

5. Розгляд унікального засобами, запропонованими параметричною загальною теорією систем, показав достовірність положення, що властивість унікальності має різні види та ступені прояву: концептуальну, субстратну, структурну, концептуально-субстратну і інші. Унікальність за усіма дескрипторами суть вища ступінь унікальності, що свідчить про системну природу унікальності в цілому. Системний підхід дав можливість установити, що саме стоїть за інтуїтивними визначеннями тих або інших моментів культурно-історичного процесу як унікальних. У випадку, коли ясно і чітко експліковані види унікальності, відкрита дорога не інтуїтивному, а науковому аналізу, аж до формального представлення поняття.

6. Концептуальна смислова унікальність, визначена засобами параметричної загальної теорії систем, має найбільшу значимість та вагомість в історико-культурному процесі.

7. В об'єктивному (фізичному) світі унікальність (як єдине та неповторне) властива для усіх індивідуальних речей, а тому унікальність і виявляє себе як універсальна, тоді як у інтерсуб'єктивному світі культури не усім феноменам присутня характеристика унікальності.

8. Унікальність або неунікальність феномену, що сприймається у інтерсуб'єктивному світі культури визначається суб'єктом культури через призму соціально-історичного контексту, який створює смислові поля культури, ґрунтовним творчим пластом в них є символічне перетворення, що виявляє себе в смисловому виразі інтенціональності. Саме на цьому рівні і організується визначення унікальності або неунікальності феномену що сприймається.

9. Дисертаційним дослідженням досягнуто розуміння того, що унікальне в культурі не існує поза межею інтерсуб'єктивного світу. Завдяки феноменологічному підходу установлено, що визначення унікальності речі у світі культури опосередковано її символічним уявленням. При цьому річ виступає перед суб'єктом культури не просто як одинична (екстенсіональний план) і навіть не як неповторна (інтенсіональний аспект, що вимагає системного представлення речі), а як унікальна (інтенсіонально-аксіологічний підхід).

10. Таким чином, стало очевидним, що поняття унікальності, як універсальне за своїм застосуванням (раціонально обґрунтовано використання його для характеристики любої речі) у інтерсуб'єктивному світі культури безумовно передбачає момент оцінки, наявність якої зумовлює критерій виділення з багатоликого розмаїття світу одиничних та неповторних речей тільки деяких як унікальних.

11. Практичне значення проведеного дослідження полягає у тому, що виявлення концептуального каркасу поняття унікальності забезпечує як ефективність досліджень в області теорії культури, так і ефективність соціальної дії у самій культурі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. К становлению проблемы уникального в философии истории // Наукове пізнання: методологія та технологія.- Одеса, 2000.- Вип. 1-2.- С. 19-23.

2. История: эмпирия и теория (к проблеме понимания истории) // Перспективи.- Одеса, 2001.- № 3.- С. 65-69.

3. Интуиция как один из методов постижения уникального // Перспективи.- Одесса, 2003.- № 2-3.- С. 38-43.

4. От анонимного к имени собственному (К проблеме уникального в историко-культурном процессе) // Труды семинара по герменевтике.: Сб. науч. тр./ Одес. гос. консерватория; общество “Одесская гуманитарная традиция”.- Одесса, 1999.- Вып.1.- С. 137-145.

5. Некоторые аспекты анализа понятия уникальности //Труды Одесского политехнического университета.- Одесса, 1996.- № 2.- С. 61-62.

6. Творчество как проявление уникального // Материалы Международной научно-практической конференции „Теория, методология и практика научного и технического творчества”.- Одесса, 1993.- С. 40-41.

7. Уникальность и системный подход //Материалы Всероссийской конференции “Философия и вызов ХХI века”.- СПб., 1996.- С. 36-38.

8. Имидж как игровой момент культуры общения //Материалы международного форума “Игровое пространство культуры”.- СПб., 2002.- С. 212-214.

9. Путешествие по маргинальным эпохам: исторические параллели //Материалы научного форума “Культурное пространство путешествий”.- СПб., 2003.- С. 108-109.

10. Категория уникального объекта как научная категория //Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень 2003”.- Том 1. Філософія.- Дніпропетровськ, 2003.- С. 45-46.

Размещено на Allbest.ru