Філософія історії Ф.В.Й. Шеллінга

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ Ф.В.Й. ШЕЛЛІНГА

БОБОШКО Наталія Миколаївна

Київ - 2005

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В процесі інтеграції сучасної української філософської думки до світового інтелектуального простору виникає потреба переосмислення та розвитку основних складових філософії. Такою, чи не в першу чергу, виступає філософія історії, яка, починаючи з XVIII ст., є необхідною самостійною частиною будь-якої розвиненої філософської системи. Та попри самостійність та самоцінність філософії історії, вона лишається такою сферою філософського знання, де завжди мала і матиме місце велика кількість невирішених проблем.

Історичні процеси кінця ХХ - початку ХХI століття дають чимало приводів стверджувати, що світ увійшов в етап докорінних змін суспільних відносин. Протиборство двох головних тенденцій історії - інтеграції та дезінтеграції - змушує шукати нових шляхів вирішення історичних проблем.

Нині у соціальних та історичних науках пошук відповідей на виклик історії ведеться в ареалі трьох філософських парадигм: класичної, модерністської та постмодерністської. Але, навіть, сукупність подібних підходів до історії не забезпечує повною мірою вирішення її проблем. Альтернативним вектором цьому деякі дослідники вважають неокласичну програму побудови філософії історії. Чимало в цьому відношенні може дати філософсько-історичне вчення Ф.В.Й. Шеллінга.

Особлива цінність філософії історії Шеллінга полягає в наявності в ній великого гуманістичного потенціалу, який міг би значною мірою прислужитись як для подолання негативних наслідків технократизації суспільства зокрема, так і для інтеграції людства взагалі. Також має сенс використання його доробків сучасною вітчизняною філософською наукою при заповненні вакууму, що утворився внаслідок демонтажу марксизму. Але щоб повною мірою використовувати гуманістичний потенціал Шеллінгового філософсько-історичного вчення, потрібно передусім її тематизувати та проблематизувати.

Необхідною передумовою для продуктивного використання шеллінгівських філософсько-історичних здобутків є їхня історико-філософська локалізація. З огляду на той факт, що філософія історії Шеллінга не ставала предметом спеціального дослідження, виникає потреба виокремити філософію історії з філософської системи мислителя, що у випадку саме з Шеллінгом становить особливу складність - з огляду на суттєву різницю поглядів мислителя на історію на ранньому та пізньому етапах творчості. В результаті аналізу та співставлення філософсько-історичних ідей раннього та пізнього Шеллінга, виявляється єдність філософсько-історичного вчення мислителя, яке містить в собі шерег конструктивних ідей, що можуть бути задіяні при розробці проблем сучасної філософії історії, як то субстанційність історії, аксіологічний аспект в дослідженні історії тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної роботи філософського факультету № 01БФ01-01 “Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Стан наукової розробки теми. Світова шеллінгіана набагато “скромніша” аніж, скажімо, кантіана чи гегеліана. Лише в 70-ті рр. ХХ ст. розпочинається своєрідний шеллінгознавчий ренесанс. В радянській історіографії це пояснювалося, переважно, зростанням реакційності сучасної буржуазної філософії й, як наслідок, її звернення до найбільш “ретроградної” філософської спадщини. Сьогодні навряд чи є потреба доводити, що таке “пояснення” є не більше як продукт ідеологічної заангажованості історико-філософської науки радянських часів. Насправді ж інтерес до спадщини Шеллінга зумовлений кризовим станом сучасної філософської думки, яка шукає виходу з нього в різних напрямках. В тому числі й зверненням до раніш недостатньо задіяної спадщини минулого. Шеллінг відіграє тут далеко не останню роль.

Вже за життя Шеллінга в Німеччині привернули увагу переважно його праці з натурфілософії; щодо практичної філософії, то нею зацікавилися передусім в далекій Росії (І.Киреєвський, В.Одоєвський, М.Погодін, А.Хомяков, С.Шевирьов та ін.). І це зрозуміло, оскільки філософсько-історична проблематика в російській філософії тих часів посідала чи не провідне місце.

В другій половині ХІХ століття найбільш вагомий внесок у дослідження філософії Шеллінга зробили такі відомі історики філософії як К.Фішер, В.Віндельбанд, С.Гогоцький.

Щодо аналізу філософії Шеллінга в марксистській історико-філософській науці, то він був загальмованим двома, що сходять до Г.Гайне та Ф.Енгельса, помилковими оцінками-установками. Вважалося, по-перше, що Шеллінг, так званого, другого періоду творчості це “корабель, що повернувся назад, увійшов у мілку гавань віри” (Енгельс) й тому не вартий уваги. І, по-друге, що Шеллінг першого періоду, не дивлячись на прогресивний характер своєї філософії, є лише перехідним, підготовчим щаблем до більш розвиненої діалектичної філософії Гегеля, в якій вбачали одне з безпосередніх джерел марксизму.

Та певні переоцінки цих застарілих установок переосмислення історичної значущості спадщини Шеллінга (як раннього, так і пізнього) були зроблені ще за радянських часів у працях А.Гулиги та В.Лазарєва. Сьогодні склалися передумови до об'єктивного, неупередженого аналізу філософії Шеллінга та з'ясування всієї значущості та цінності всього потужного спектру Шеллінгових ідей. Цьому, в тій чи іншій мірі, сприяє той, безперечно, вагомий внесок у вивченні філософії Шеллінга, що його зробили такі дослідники як: В.Асмус, К.Бакрадзе, Г.Бідерман, М.Булатов, М.Бур, М.Гайдеггер, А.Гулига, С.Данелія, П.Денел, А.Дітріх, С.Дітцш, М.Желнов, Г.Іррліц, В.Кале, Е.Кассірер, Ф.Коплстон, В.Кузнєцов, П.Кучеров, В.Лазарєв, Е.Ланге, І.Нарський, М.Овсянніков, Т.Ойзерман, І.Панаєв, Г.-К.Рау, П.Рубен, Вол.Соловйов, О.Фингер, В.Шинкарук та ін. В їхніх працях були грунтовно проаналізовані різні аспекти теоретичної філософії Шеллінга, його філософія мистецтва та окремі складові практичної філософії - філософія релігії, філософія міфології.

Щодо Шеллінгової філософії історії, то її або взагалі оминали, або торкалися лише побіжно (І.Нарський, П.Денел, І.Панаєв, А.Гулига, В.Кузнєцов та ін.).

Джерелознавча база дослідження включає оригінальні твори та російський переклад праць Шеллінга, а також його попередників - І.Канта, Й.Гердера та Й.Г.Фіхте, та сучасників - насамперед, Г.В.Ф.Гегеля.

Метою дисертаційної роботи є систематичне дослідження філософсько-історичного вчення Шеллінга на основних етапах його розвитку: з'ясувати місце філософії історії Шеллінга як у системі трансцендентального ідеалізму (філософії тотожності), так і в філософії міфології й одкровення; проаналізувати основні ідеї ранньої та пізньої філософії історії Шеллінга, встановити їх співвідношення (єдність та відмінність).

Для досягнення поставленої мети вважалося доцільним вирішити такі дослідницькі завдання:

з'ясувати культурно-історичні передумови та теоретичні джерела формування філософсько-історичного вчення Шеллінга;

визначити місце філософсько-історичного вчення Шеллінга в системі “трансцендентального ідеалізму”, філософії тотожності;

розкрити місце й роль філософсько-історичних ідей Шеллінга у філософії міфології й одкровення;

проаналізувати зміст та особливості філософії історії Шеллінга першого періоду творчості;

реконструювати філософсько-історичні ідеї пізнього Шеллінга;

виявити єдність та відмінність ранньої та пізньої філософії історії Шеллінга;

дати загальну характеристику філософсько-історичного вчення Шелінга.

Об'єктом дослідження є філософські вчення раннього та пізнього Шеллінга.

Предмет дослідження - філософія історії Шеллінга.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є:

по-перше, праці, в яких досліджуються загальнотеоретичні та методологічні проблеми історико-філософської науки (М.Абрамова, Ц.Арзаканяна, В.Асмуса, В.Бабушкіна, І.Бану, М.Бичварова, І.Бичка, Б.Богданова, І.Бойченка, А.Богомолова, Г.Брутяна, М.Бура, Т.Васильєвої, В.Горського, Б.Ємельянова, М.Желнова, В.Жучкова, В.Іванова, З.Каменського, С.Кримського, П.Копніна, В.Кузнєцова, Ю.Кушакова, В.Лекторського, К.Любутіна, В.Малініна, М.Мамардашвілі, Н.Мотрошилової, І.Нарського, А.Новікова, Т.Ойзермана, А.Перцева, М.Петрова, В.Приходька, В.Шинкарука, В.Ярошовця та ін.). Серед спектру теоретичних і методологічних ідей, що були висновані і розроблені сучасною історико-філософською наукою, автором була задіяна надзвичайно важлива й продуктивна ідея не абсолютності, а відносності “зняття” в історико-філософському поступі, самоцінності й безконечності геніальних класичних вчень минулого;

по-друге, праці фахівців у галузі філософії історії: М.Бердяєва, І.Бойченка, Ю.Бородая, Дж.Віко, В.Віндельбанда, Ю.Габермаса, Г.-Г.Гадамера, М.Гайдеггера, Г.В.Ф.Гегеля, Й.Г.Гердера, І.Гобозова, Г.Горак, А.Гулиги, В.Дільтея, Ф.Енгельса, Г.Зіммеля, І.Канта, Ф.Кауфмана, Р.Дж.Коллінгвуда, Г.Лессінга, К.Льовіта, К.Маркса, К.Мегрелідзе, В.Межуєва, Ш.Л.Монтеск'є, К.Поппера, П.Рікера, Г.Ріккерта, Е.Соловйова, А.Тойнбі, Е.Трьолча, Й.Г.Фіхте, О.Шпенглера, К.Ясперса, Т.Ящук та ін.;

по-третє, роботи присвячені аналізу німецької філософії ХVIII - початку ХІХ століття (В.Асмуса, К.Бакрадзе, М.Бикової, Ю.Бородая, В.Бурлачука, М.Булатова, М.Бура, В.Віндельбанда, Д.Генріха, А.Гулиги, С.Гогоцького, В.Гьосле, А.Дитріха, Е.Ільєнкова, І.Ільїна, Г.Іррліца, Л.Каліннікова, А.Каримського, Е.Кассірера, М.Кісселя, В.Кузнєцова, Ю.Кушакова, В.Лазарєва, Р.Лаута, К.Любутіна, І.Нарського, І.Новгородцева, Т.Ойзермана, Є.Причепія, В.Рьода, Б.Тушлінга, В.Шинкарука та ін.);

по-четверте, праці шеллінгознавців: В.Асмуса, К.Бакрадзе, Г.Бідермана, М.Булатова, М.Бура, Г.Віклайна, А.Гулиги, А.Дітріха, С.Дітцша, М.Желнова, В.Кале, В.Кузнєцова, П.Кучерова, Ю.Кушакова, В.Лазарева, Е.Ланге, Г.Малорні, І.Нарського, М.Овсяннікова, І.Панаєва, Г.-К.Рау, П.Рубена, М.Соботки, В.Соловйова, В.Ферстера, В.Шинкарука та ін.

по-п'яте, малочисельні дослідження філософсько-історичного вчення Шеллінга: В.Асмуса, М.Бура, І.Герьє, А.Гулиги, П.Денела, Р.Дж.Коллінгвуда, В.Кузнєцова, В.Лазарєва, І.Нарського, І.Панаєва,

О.Фінгера, Г.Шпета та ін., в яких окреслено загальні контури філософсько-історичної проблематики філософії Шеллінга, визначено основний його внесок в розробку філософії історії, вичленено основний корпус понять, за допомогою якого німецький філософ розгортає своє філософсько-історичне вчення.

Методологічною основою дисертації є принципи наукового аналізу: історизму, системності, цілісності, єдності логічного та історичного. В процесі дослідження автором був задіяний насамперед історико-критичний метод, який так чи інакше включає в себе елементи методів: аналітичного, який використовувався у вивченні філософської літератури для формування методологічних та теоретичних засад дослідження; компаративного - для виявлення особливостей Шеллінгового філософсько-історичного вчення щодо філософій історії І.Канта, Й.Фіхте, Г.Гегеля; феноменологічного - при розгляді історії не лише як реального процесу, а й продукту людської свідомості; діалектичного - у системному дослідженні філософсько-історичних ідей раннього та пізнього Шеллінга. Також був задіяний методологічний потенціал як досліджень з філософії історії філософії та філософії історії, так і шеллінгознавчих праць.

Наукова новизна. У результаті проведеного дослідження було здійснено систематичний аналіз філософії історії Шеллінга раннього та пізнього періодів, віднайдено її єдність та конституююче місце у філософському вченні мислителя.

Головними висновками дисертаційного дослідження, які містять елементи наукової новизни і винесені на захист, є такі:

доведено, що вирішальний вплив на формування філософсько-історичних ідей Шеллінга в системі “трансцендентального ідеалізму” справили передусім філософсько-історичні ідеї І.Канта та філософсько-історичне вчення Й.Г.Фіхте;

встановлено, що філософія історії Шеллінга є засадничою основою як ранньої так і пізньої його філософії;

обґрунтовано, що до вирішення проблем філософії історії в філософії міфології й одкровення мислитель застосовує некласичний підхід, він розширює межі класично-раціоналістичного підходу, який був орієнтований переважно на науку, і залучає також в якості “теоретичної оптики” - міфологію, релігію та мистецтво;

з'ясовано, що у філософсько-історичному здобутку Шеллінга наявний ряд ідей, які не зустрічаються у вченнях І.Канта, Й.Г.Фіхте, Г.В.Ф.Гегеля, але які були задіяні вже Марксом: розуміння співвідношення свободи й необхідності як співвідношення свідомого й безсвідомого (з домінуючою роллю необхідності, безсвідомого) тощо;

виснувано положення, що попри зміщення акцентів та розширення проблемного поля філософсько-історичних поглядів у пізній філософії Шеллінга, його філософсько-історичне вчення не розколоте, навіть, на відносно самостійні утворення, а становить певну цілісність.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно дає змогу цілісно осмислити філософію історії Шеллінга як єдиного вчення, що розвивалося; визначити місце філософії історії Шеллінга в історії філософії історії; сприяти якомога повнішій інкорпорації ідей та інтуїцій Шеллінга в сучасну філософію історії.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати сприятимуть поглибленню розуміння такого важливого етапу розвитку світової філософії як німецька класична філософія та її рецепцій вітчизняною філософською думкою. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці нормативних курсів та спецкурсів з історії філософії та філософії історії.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і положення наукової новизни зроблені автором самостійно на основі результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри історії філософії, аспірантських семінарах філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, окремі висновки та положення знайшли своє відображення у доповідях на міжнародних наукових конференціях: “Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка” (м. Київ, квітень 2003р.), “Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософских, політологічних і релігієзнавчих досліджень” (м. Київ, квітень 2004 р.), “Філософія і майбутнє цивілізації” (м. Москва, травень 2005 р.).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснено у формі наукових публікацій: трьох статтей, які були вміщенні у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та трьох тез, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Логіка, цілі та завдання обумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 166 сторінок. Список використаної літератури становить 15 сторінок і включає 173 найменування, з них 17 джерел іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, аналізується стан розробленості теми, виокремлюється об'єкт та предмет дослідження, формулюються мета і завдання роботи, визначаються методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне й практичне значення, з'ясовуються теоретичні засади та джерелознавча база, наводяться дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

У першому розділі - “Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження” - проводиться аналітичний огляд використаної літератури та методів дослідження.

У ході джерелознавчого дослідження було виявлено, що філософія історії Шеллінга не представлена конкретною програмною працею, яка б задавала структуру всього філософсько-історичного вчення мислителя та містила основний корпус філософсько-історичних ідей, а репрезентована рядом творів, які так чи інакше є дотичними до філософії історії. До джерельної бази залучались праці новочасних мислителів (Дж. Віко, Б.Спінози, Й. Гердера), творчість яких значною мірою вплинула як на Шеллінгову філософію історії зокрема, так і на історію філософії історії взагалі, а також твори І.Канта, Й.Фіхте, Г.Гегеля, аналіз яких уможливив більш повне відтворення філософії історїї в німецькій філософії Нового часу.

На підставі аналізу праць як зарубіжних, так і вітчизняних шеллінгознавців стверджується, що Шеллінгове філософсько-історичне вчення було досить інтенсивно інкорпороване в російську філософію ХІХ - початку ХХ ст. Для західних дослідників особливий інтерес складає пізня Шеллінгова філософія та її інтенції в творчості таких мислителів як М.Гайдеггер, Е.Кассірер, К.Ясперс та ін.

У дисертації пропонується такий підхід до вивчення філософсько-історичної спадщини філософа, що послідовно висвітлює процес формування його поглядів, теоретичні та методологічні джерела вчення, розробку окремих ідей. Основним методологічним інструментарієм слугують прийоми, методики, принципи, методи, розроблені як вітчизняною, так і зарубіжною філософією. Аналізуючи застосування основних методів дослідження, автор зазначає, що при історико-філософському дослідженні застосувався передусім принцип системності діалектичного методу і реконструкція філософсько-історичних поглядів Шелінга як цілісної теоретичної системи. Для того щоб визначити місце філософії історії в філософії Шеллінга, автор скористалась компаративним методом, який реалізувався через порівняльний аналіз філософії історії Шеллінга з філософіями історії Гердера, Канта, Фіхте з одного боку, і Гегеля - з іншого, що дозволило з'ясувати власний вклад Шеллінга в розробку філософсько-історичної проблематики. Для більш точного відстеження трансформацій філософсько-історичних ідей мислителя, необхідно було певним чином “вжитись” в особистість та епоху Шеллінга, щоб збагнути, в яких соціо-культурних умовах він жив, які історичні події могли так чи інакше вплинути на формування його поглядів. Для реалізації цього завдання було використано історико-матеріалістичний метод, який передбачає “включення” суб'єкта, що досліджує, в предмет дослідження.

У другому розділі - “Філософія історії в творчості Ф.В.Й.Шеллінга” - розкриваються культурно-історичні умови й теоретичні витоки формування філософсько-історичного вчення Шеллінга, а також його місце на різних періодах творчості мислителя.

У першому підрозділі - “Культурно-історичні передумови формування філософсько-історичних поглядів Ф.В.Й. Шеллінга” - аналізуються причини, які спонукали Шеллінга до філософсько-історичних студій та зумовили їх специфіку.

Зазначається, що Шеллінгова філософія історії зумовлена насамперед тими подіями життя, із якими зіткнувся філософ. Численні фактори, які вплинули на формування філософсько-історичних поглядів Шеллінга можна об'єднати в декілька груп: по-перше, соціально-політична ситуація в Європі взагалі та тогочасній Німеччині зокрема, по-друге, домінуючі культурні тенденції, і, по-третє, зародження та розвиток гуманітарних наук у ХІХ ст.

Соціо-культурні зміни були найважливішим поштовхом та підґрунтям звернення Шеллінгом до філософсько-історичної проблематики. Тогочасне соціально-політичне становище зазнавало радикальних змін, характер яких наклав відбиток на способі побудови Шеллінгом філософської системи.

Прогресистська концепція історії, яку створив Шеллінг на першому етапі творчості, репрезентувала ідеї соціального прогресу, які стали гаслом першого періоду Французької революції.

Шеллінг тяжко переживав розпад Священної Римської імперії в 1806 році, наполеонівське загарбання Європи, відсутність єдності німецького народу. Другий період творчості мислителя припадає на період реакції, що прийшла на зміну Французькій революції, коли майже всі європейські країни об'єднали свої зусилля на реставрацію монархічного ладу у Франції. І як наслідок цієї консолідації в 1815 році створився Священний союз. Усі соціально-політичні негаразди спонукають мислителя шукати альтернативних шляхів вирішення проблем розуміння історії.

Серед культурних тенденцій тогочасної Німеччини особливе місце посідає пієтизм, вплив якого на філософію Шеллінга був більш помітним в пізньому періоді творчості мислителя, оскільки він став одним із джерел його теологізації історії. Зв'язок з єнськими романтиками та щире захоплення їхніми ідеями наштовхнуло мислителя на пошук недискурсивних методів, що проявились в тому, що він залучає елементи ірраціонального до розуміння історичного процесу.

Філософсько-історичні ідеї Шеллінга були віддзеркаленням тієї великої епохи, коли гуманітарні науки, а зокрема, історія, мовознавство, психологія, соціологія, нарешті, посіли чільне місце поряд з природничими науками. А саме поняття культури стало узагальнюючим для розвитку вивчення усіх соціальних сфер.

Другий підрозділ - “Теоретичні витоки філософії історії Ф.В.Й.Шеллінга: І.Кант і Й.Г.Фіхте” - присвячений аналізу джерел формування шеллінгівських філософсько-історичних ідей.

В обґрунтуванні проблем пов'язаних з аналізом історичного процесу, Шеллінг хоча й використовує вже розроблену власну філософію, але в способах їх формулювання можна прослідкувати фіхтевське й кантівське начало.

Шеллінг, як послідовник Канта й Фіхте, підходить до історії з позицій основного факту людської історії - самосвідомості людини, а не еволюціонізму як це мало місце у Гердера. Шеллінг доводить, що історичні закономірності висновуються на апріорних структурах мислення історії.

Джерельною базою для Шеллінга став весь корпус Кантових праць, які були присвячені розгляду філософсько-історичних проблем. Особливо відчувається вплив його праці “Ідея всезагальної історії у всесвітньо-громадянському плані”, яка слугує концептуальним прообразом філософсько-історичного вчення, розробленого в “Системі трансцендентального ідеалізму”. Процес історичного розвитку розуміється Кантом як еволюція, яка спрямована на поступове послаблення природно-злого начала в природі людини і, відповідно, безперервне накопичення морально-добрих властивостей. Критерієм соціального розвитку у Канта є показник, що характеризує постійне зростання моральності, який виражається у поступовому підкоренні усіх чинників діяльності людей категоричному імперативові. Зі зростанням моральної основи збільшується роль свободи в стосунках між людьми. Історія постає прогресом свободи у відносинах людства. Цю думку Шеллінг трансформує й оформлює у вчення про історичні епохи реалізації свободи в самосвідомості.

Задіяні та переосмислені були Шеллінгом, також, і фіхтевські філософсько-історичні ідеї. Фіхтевське поняття історичності самосвідомості Шеллінг покладає в основу власної трансцендентальної філософії, в межах якої він вперше розкрив своє філософсько-історичне вчення. Основним у філософії історії Фіхте є діяльнісний принцип. Уся історія постає в нього як сукупність епох, зміст кожної складає співвідношення свободи й розуму.

Визначивши основні передумови формування філософії історії, у третьому підрозділі - “Філософія історії у системі “трансцендентального ідеалізму” - окреслюються риси філософського знання про історію, які мислитель розглядає через логіко-діалектичний аналіз самосвідомості, а також встановлюється місце філософсько-історичного вчення у філософії раннього Шеллінга.

Філософію історії Шеллінг розвиває, як і його ідейний попередник Фіхте, в межах трансцендентальної філософії, якій прагне надати систематичного вигляду. Філософія Шеллінга спирається передусім на принцип історизму. Уже у філософії природи Шеллінг відкриває трансцендентальну передісторію самосвідомості й тим самим виводить сферу історичного за межі практичної філософії. У “плані природи” Шеллінг убачає не лише початок, але й кінцеву мету історії. Крім того, філософ розширює чисто логічний інструментарій осмислення історії залучаючи до нього засоби мистецтва, в якому вбачає органон філософії взагалі, філософії історії зокрема. Особливості шеллінгівського розуміння історичного процесу виражені в ідеї взаємодії свободи й необхідності, ідеального й реального, як атрибутів абсолюту, потенції одкровення якого й складають історичні періоди. Таких періодів Ф.В.Й.Шеллінг нараховує три: період несвідомого панування фатуму, період панування природи і період провидіння.

У своєму методі аналізу історії Шеллінг намагається поєднати принципи субстанційность та об'єктивность Спінози із ідеєю Ляйбніца зростання ясності та чіткості перцепції в ієрархії монад - від “простої монади” до “монади монад”.

Основним принципом філософії історії Шеллінга, як і принципом його філософії першого періоду взагалі, є принцип тотожності мислення і буття, реального та ідеального, суб'єктивного та об'єктивного. Цей принцип конкретизується у принципах загального зв'язку (системності), розвитку, “полярності” (протиріччя), а також у методі “потенціювання”. Під яким розуміється механізм дослідження зростання ідеального, суб'єктивного в реальному, об'єктивному. В аналізі історії цей метод, який вже був застосований Шеллінгом в натурфілософії, поширюється на аналіз співвідношення свободи й необхідності.

У четвертому підрозділі - “Філософія історії у “філософії одкровення”” - розкривається сутність некласичного підходу Шеллінга до проблем філософії історії, а також визначається місце філософії історії стосовно філософії міфології й одкровення.

У цьому періоді творчості з'являються нові авторитети: до авторитетів Спінози, Ляйбніца, Канта і Фіхте додаються Платон, Бьоме, Баадер. В “філософії одкровення” посилюється вплив єнських романтиків, зокрема Фр.Шлегеля й Ф.Шляєрмахера, який проявляється у критиці Шеллінгом чисто раціонального підходу при вивченні філософії історії.

Наголошується на тому, що між негативною філософією Шеллінга, яку повною мірою репрезентує “Система трансцендентального ідеалізму”, та позитивною філософією, втіленням якої є “Філософія одкровення”, існують певні відмінності. Однак різниця між викладом філософсько-історичних ідей мислителя раннього та пізнього періодів творчості має радше генетичний, а не абсолютний характер. “Філософія одкровення” є “вінцем” його філософії, тоді як “Система трансцендентального ідеалізму” - однією з перших сходинок у сходженні Шеллінгом до нового способу філософування. І між цими вченнями лежить не тільки проміжок у сорок років, але й розвиток і становлення Шеллінга як мислителя, який з типового представника німецької класичної філософії перетворився на провісника некласичної філософії.

Пізній Шееллінг як некласичний мислитель наголошує на апостеріорному характері історичного знання, яке має спиратись передусім на віру, яку він протиставляє розумові. Це віра в одкровення божественної особистості - Христа.

В філософії одкровення на зміну безособовому абсолюту, який реалізує себе в історії, приходить особистісний Бог, який уможливлює історію.

Щодо місця філософії історії, то вона виявляється не цементуючою основою філософії одкровення та філософії міфології, а радше є вплетеною в них.

В третьому розділі - “Філософсько-історичне вчення раннього та пізнього Шеллінга” - здійснюється систематичний аналіз філософії історії Шеллінга, виявляються відмінності у способі постановки та вирішенні філософсько-історичних проблем раннього і пізнього Шеллінга, а також віднаходяться їх інваріанти.

У першому підрозділі - “Філософія людської історії ” - розкриваються зміст та особливості філософсько-історичного вчення Шеллінга першого періоду творчості.

Ранній Шеллінг у своїх філософсько-історичних студіях виступає як представник класичної філософії і не виходить за межі раціоналізму.

Спираючись на Канта і Фіхте, Шеллінг розвиває власне розуміння основних проблем історії: єдності історії, суб'єкту, рушійних сил, сенсу та мети історії.

Специфіка предмету філософії історії виводиться через чітке розрізнення характерних рис історії та природи. Центруючою ідеєю виступає, розроблене Кантом, поняття загальнолюдської історії. Шеллінг, внаслідок строгої диференціації понять всезагальної та емпіричної історії, більш чітко розводить предметні сфери історіографії та власне філософії історії і доводить їх принципову відмінність.

Рушійною силою історії, на думку Шеллінга, є антагонізм між окремими індивідами, який призводить до гострої потреби створення правового устрою. Правовий устрій має тенденцію до прогресу і за кінцеву мету має всезагальність. Досягнути його може лише певна консолідація індивідів, тобто людський рід, який є суб'єктом історії не лише в розумінні Шеллінга. Особливість Шеллінгового розуміння людського роду полягає в тому, що це не просто сукупність живих істот, які здатні спілкуватись, це - органічна єдність індивідів, де кожна окрема людина несе ознаки всього роду.

Сенс історії полягає в реалізації соціального ідеалу - всезагального правопорядку й союзу народів, основа формування яких забезпечувала б існування громадянського суспільства (тут Шеллінг наслідує ідеї Канта). Утім характерною рисою будь-якого ідеалу є те, що він не може реалізуватись остаточно, на чому й наполягає мислитель.

Новим і продуктивним є тлумачення Шеллінгом історії як єдності свободи й необхідності. Шеллінг убачає свободу в пізнанні історичної необхідності, причому носієм її виявляється не окремий індивід, а рід. Він більш визначено ніж Фіхте ставить свободу на ґрунт історії і вказує на історичну діалектику свободи і необхідності, пояснюючи її як діалектику свідомого і безсвідомого. Свобода, в розумінні Шеллінга, є не що інше як можливість приналежності до абсолюту, який розгортається в людській самосвідомості. Саме тому свобода може пізнаватись безпосередньо, не вимагаючи для власного осягнення допоміжних понять, як це було у Фіхте.

Оригінальним було й тлумачення Шеллінгом поняття необхідності, в якому він відходить від детермінізму. Під історичною необхідністю мислитель розуміє певний абсолют, який перебуває в постійному одкровенні людству, а не реалізацію природних задатків, як це було у Канта.

Вже Кант помітив розбіжність між свободою і необхідністю, але він лише акцентує на розрізненні цих сфер, яке досягає постулювання двох світів. Щоправда Кант намагався в “Критиці здібності судження” побудувати між ними міст, тобто віднайти їх єдність на прикладі телеології природи й телеології мистецтва, однак ця телеологія залишалася в суб'єктивних межах способів осмислення реальності (“рефлексивне судження”), а не істотних вимірів самої реальності. Шеллінг спромігся подолати суб'єктивний підхід і перенести проблему співвідношення свободи й необхідності на реальний історичний ґрунт.

Розглядаючи історичний поступ як зростання не лише свободи, а й необхідності, Шеллінг долає однобічність в розумінні цього відношення (від необхідності до свободи, як це було у Канта) й, чи не вперше, робить предметом свого аналізу зворотній зв'язок (від свободи до необхідності).

В другому підрозділі - “Філософія світової історії” - досліджується специфіка “позитивної” філософії у підході до феномену історичного.

Трансформації світоглядних позицій та інтенцій Шеллінга супроводжувались змінами в поглядах на філософію історії. По-перше, поглиблюється рішення філософсько-історичних проблем, які були підняті в першому періоді творчості. По-друге, розширюється коло самих проблем.

На відміну від філософії історії раннього періоду, яка спирається на розуміння Шеллінгом історії через розкриття сутності людської свободи, філософія історії пізнього періоду творчості мислителя спирається на феномен існування божественної свободи. На зміну філософії людської історії приходить філософія світової історії, в межах якої мислитель вважає доцільним досліджувати не лише історію людства або історію самосвідомості, а й історію абсолюту. Збільшуючи масштаб філософії історії Шеллінг розширює “емпіричну” базу вирішення окремих філософсько-історичних проблем. А саме - проблему суб'єкта історії. Якщо в першому періоді творчості мислитель вважав, що суб'єктом історії може бути лише рід, то на другому - він припускає, що в якості такого суб'єкта виступає поряд та незалежно від роду особистість. Проблема особистості набуває в Шеллінга теж нового значення, оскільки особистістю в історії може бути не лише людський індивід, як то було в філософії Фіхте й Гегеля, але й Бог.

Якщо на першому періоді творчості Шеллінг досліджуючи основні проблеми філософії історії не виходив за межі всезагальної історії, то у філософії одкровення йдеться про те, що всезагальна історія є лише перехідним моментом історії. Під поняттям світової історії мислитель розуміє єдність долюдської, людської та надлюдської історії. У зв'язку з таким розумінням характеру історії філософ розробляє концепцію “позапросторового” та “надісторичного” часу.

З поняттям надісторичного Шеллінг тісно пов'язує проблему міфу, який є, на його думку, первинною формою історичної свідомості. На відміну від романтиків, які вчення про міф зводили до алегоричного тлумачення, Шеллінг робить спробу розглянути міф як символічну форму людської свідомості і тим самим започатковує науковий підхід до проблеми міфу. Основне значення міфу полягає в його первинності щодо історії. Він не лише є початком історії, але й важливим формоутворюючим фактором таких історичних складових як мова й народ.

На відміну від негативної філософії, де робиться наголос на значенні роду і нівелюється окремий індивід як особистість, позитивна філософія, не заперечуючи історичного значення роду, обстоює самоцінність окремої особистості, оскільки кожен є віддзеркаленням божественної суті і несе в собі задум Бога. Тут проблема суб'єкту історії змінює родову орієнтацію на особистісну. Правове громадянське суспільство, в досягненні якого вбачався вже Кантом, раннім Фіхте та раннім Шеллінгом логічний кінець історії, замінюється ідеєю злиття людини з абсолютом шляхом одкровення, що має призвести до нового акту творіння людини самої із себе.

В третьому підрозділі - “Свобода як сенс та мета історії”- здійснюється порівняльний аналіз філософсько-історичних поглядів Шеллінга першого та другого періодів та доводиться їх єдність.

Попри видимі розбіжності між філософсько-історичними проблемами, які Шеллінг намагався вирішити на різних періодах творчості, його філософія історії є цілісним вченням. Як глибинний інваріант, який забезпечує цю цілісність, є вирішення мислителем проблеми свободи. Щоправда, поняття свободи, яке розглядалось з позицій “негативної” філософії, дещо відрізняється від поняття свободи, яке тлумачилось з точки зору “позитивної” філософії. Якщо в негативній філософії поняття свободи мало нормативно-гносеологічний характер, то в позитивній - екзистенційно-аксіологічний. Якщо у раннього Шеллінга поняття свободи діалектично пов'язане з поняттям необхідності, їх зв'язок виражається через взаємодію свідомого й несвідомого, то пізній Шеллінг зв'язок свободи й необхідності пояснює як здатність вільного вибору між добром і злом, між буттям і небуттям.

Вирішення проблеми свободи, як вважає автор, не єдиний інваріант у філософсько-історичному вченні Шеллінга. Є ще одна сфера історичного буття, яка лишається незмінною, проявляючись тим самим в якості основи і точки відліку всієї філософії історії Шеллінга - це міф.

ВИСНОВКИ

філософія шеллінг кант історія

В результаті проведеного дослідження були зроблені такі висновки:

Шеллінг розробив цілісну концепцію філософії історії, яка базується на принципах трансцендентальної філософії. Мислячи в рамках традиції, що склалась на той час, Шеллінг привносить суттєві новаційні нюанси в трактування проблеми свободи. Ці відкриття виявились досить продуктивними, так, наприклад, шеллінгівське розуміння зла є своєрідним прообразом гайдеггерівського “ніщо”, оскільки зло в розумінні Шеллінга це не лише рушійна сила історії (подібна думка зустрічається вже в Канта) але й елемент небуття в існуванні людини. Зло не може самостійно існувати, але воно певним чином впливає на буття. Варто зазначити, що вирішення питання співвідношення свободи і необхідності, Шеллінг не обмежує лише етичною сферою, в першу чергу він переносить це вирішення в царину історії. Тлумачення проблеми співвідношення свободи й необхідності з позицій історизму було підхоплене й розвинуто в значній мірі Гегелем та Марксом.

Хоча Шеллінг підготував ґрунт, на якому вибудувалось гегелівське вирішення проблеми свободи і необхідності з позицій історизму, втім їхні вчення мають також принципові розбіжності. По-перше, Гегель вказує на реалізацію громадянської свободи в сучасну йому епоху і на теренах його вітчизни, а Шеллінг, згодом і Маркс, що це можливо для всіх людей, але лише в майбутньому, яке вони уявляли по-різному. Марксівське розуміння майбутнього зводилось до епохи комунізму, а шеллінгівське - до епохи загального божественного Одкровення. По-друге, аксіологічний момент трактування проблеми свободи, запропонований Шеллінгом, залишався поза увагою. Лише в ХХ столітті Н.Гартман підхопив і розвинув цей мотив.

Жодне сучасне серйозне дослідження міфу не обходиться без звернення до шеллінгівської філософсько-історичної спадщини. Філософія символічних форм Е. Кассірера розроблялась багато в чому під значним впливом Шеллінга.

Досить значний вплив справила філософія історії Шеллінга на розвиток російської філософії ХІХ - початку ХХ століття, про що свідчать праці таких відомих російських мислителів як І.В.Киреєвський, Ф.С.Надєждін, М.П.Погодін, В.С.Соловйов, Н.В.Станкевич, С.П.Шевирев, Г.Г.Шпет та ін.

Стимулюючий вплив філософії історії великого філософа на подальший розвиток філософсько-історичної думки не обмежується кінцем ХІХ та першою половиною ХХ століття. Перспективу подальших досліджень дисертант бачить у вивченні впливу Шеллінгової філософії на формування сучасної німецької практичної філософії, представленої такими постаттями, як Ю.Габермас, К.О.Апель та ін. Та чи не найбільший інтерес в наступних студіях Шеллінгової філософії може становити, на думку автора, зв'язок його з екзистенційною філософією, який в даному дослідженні був лише намічений. Цікаво було б також прослідкувати рецепцію філософської спадщини Шеллінга у релігійній філософії історії ХХ - ХІХ ст.

ЛІТЕРАТУРА

Список наукових праць, опублікованих праць за темою дисертації:

Бобошко Н.М. Проблема свободи в філософії Ф.В.Й.Шеллінга // Практична філософія. - К.: ПАРАПАН, 2003. - № 4 (№ 10). - с.160-165.

Бобошко Н.М. Філософія історії в “Системі трансцендентального ідеалізму” Ф.В.Й.Шеллінга // Практична філософія. - К.: ПАРАПАН, 2005. - № 2 (№16). - с.139-144 (0,5 др. арк.).

Бобошко Н.М. Філософія історії в “Філософії одкровення” Ф.В.Й.Шеллінга // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ Київського університету, 2005. - Вип. 73. - с.45-49.

Бобошко Н.М. Проблема початку історії у філософії Ф.В.Й.Шеллінга // Вісник Київського національного університету. Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. - Вип. 55. - с. 89-90 (0,2 др. арк.).

Бобошко Н.М. Міф як інваріантна основа філософії історії Ф.В.Й.Шеллінга // Людина - світ - культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - с.22-23 (0,2 др. арк.).

Бобошко Н.Н. Проблема зла в философии истории Ф.В.Й.Шеллинга // Философия и будущее цивилизции. Тезисы докладов и выступлений IV Российского философского конгресса. - Т.2. - М.: “Современные тетради”, 2005. - с.57-58 (0,2 др.арк.).

Размещено на Allbest.ru