Методологічна функція категорії "рівність" при аналізі перехідних процесів у суспільстві

1. Основний зміст дослідження

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об'єкт і предмет дослідження, указуються його мета й задачі, пропонуються способи й методи вирішення поставлених задач, розкриваються наукова новизна положень, що виносяться на захист, теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - “Гносеологічна природа категорії “рівність”” досліджуються сутність та зміст суспільної рівності як соціально-філософської категорії, що слугує організації та регулюванню суспільних відносин протягом усієї історичної практики свого формування (§1); виявляється специфіка ідеалу рівності як соціально-культурного феномена (§ 2). Показано, що усвідомлення соціальної рівності на різних етапах соціально-історичного пізнання безпосередньо залежить від об'єктивних потреб людського співіснування, соціальних властивостей відносин людей у процесі їхньої трудової діяльності. У міру розвитку людського суспільства, утвердження в ньому нових, культурно-ціннісних форм взаємин між людьми змінюється і саме уявлення про соціальну рівність та моделі її реалізації.

З'ясовуючи природу категорії “рівність”, автор запропонував провести своєрідний мислений експеримент на прикладі мікросуспільства, яке складається виключно з двох суб'єктів, що дало можливість більш глибше проникнути в специфіку формування відносин рівності та нерівності, зрозуміти їхню діалектичну суть у контексті великого історичного досвіду, який нагромаджувався на різних етапах формаційного розвитку суспільства.

У розділі обґрунтовується необхідність розглядати соціальну рівність, як стан відносно однакових можливостей людей у задоволенні своїх умовно однакових потреб. Таким чином, розуміння рівності між людьми пропонується принципово змінити, бо намагання досягти абсолютної рівності у людських стосунках не тільки є нереальними, а й руйнує гармонію цих стосунків, суперечить внутрішній природі людини. Запропонована концепція рівних можливостей порівнюється з механічними терезами. Так, надмірне додавання ваги на одну з чаш із метою їхнього зрівняння приведе до того, що одна з чаш переважить і рівновага знову порушиться. Тому, автор акцентує увагу на тому, що доцільно вести мову не про досягнення рівності, а про шляхи наближення до неї. У даному випадку доречно говорити про компенсацію нерівності, що у своєму кінцевому результаті носить практично-конкретне вираження, бо передбачає формування відповідних засобів такої компенсації (людські здібності та соціальні надбудови).

Аналізуючи різні форми соціально-економічних зв'язків у суспільстві та, з'ясовуючи особливості відносин рівності в його історичних моделях ( первіснообщинна, деспотична, рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична), дисертант приходить до висновку, що одночасно з розвитком соціальної надбудови (засобів компенсації нерівності) відбувається постійне вирівнювання можливостей людей, як результат переходу від певних абстрактних форм усвідомлення рівності до наповнення їх конкретним змістом. Цей процес охоплює всю історію людської культури взаємовідносин між людьми. Кожна нова епоха, кожне соціальне утворення, створюючи власну культуру, яка визначається фундаментальними загальнолюдськими ідеалами, одночасно виступає і творцем і спадкоємцем відносин рівності.

Соціальна рівність розглядається як одна з найважливіших проблем сучасності, що виражає складні діалектичні процеси минулого та сьогодення. В історії розвитку людської культури поняття рівності носило різне змістовне навантаження (морально-етичне, юридичне, соціально-політичне). Це, зокрема, використовувалося для закріплення морального, правового та ідеологічного ставлення людини до дійсності та слугувало своєрідним чинником у виборі ціннісних орієнтирів розвитку суспільства.

З'ясовуючи уявлення про фундаментальну етичну рівність, дисертант звертається до аналізу історичного становлення і ціннісно-нормативної структури даного поняття. У якості відправної точки такого дослідження обрано ідею формальної рівності, яка завжди виступала ключовим поняттям у конкретних соціально-політичних егалітарних концепціях, а останні, у свою чергу, виступали методологічним підґрунтям для зміни суспільних відносин. У залежності від сфери застосування та вибору ціннісної основи зрівняння формальна рівність формує різні структурні моделі рівності. У сфері суспільних відносин формальна рівність виражається у вимозі однаково ставитися до подібних за своєю структурою ситуацій. А це унеможливлює свавілля вчинків, вводячи певні правила поведінки та, створюючи основу для безумовної послідовності та впорядкованості, а отже, урегульованості в діяльності індивіда. Історичні уявлення про подібну формальну рівність знайшли своє відображення у правилі Таліона, яке безпосередньо спрямоване проти нерівної оцінки однакових ситуацій: будь-яка заподіяна шкода в рівній мірі вимагає безперечного відшкодування (відплати). Але, згодом, кровна помста “око за око”, “зуб за зуб” замінюється компенсацією заподіяної шкоди відповідним матеріальним еквівалентом. Принцип рівності здійснюється на пропорційній основі. Поряд із пропорційною рівністю, яка приходить на зміну правилу Таліона, розвивається й етична форма рівності. Золоте правило моралі, яке пов'язане із заповідями типу “не нашкодь”, “полюби ближнього”, поступово набуває ціннісної ваги, вкорінюється в людській культурі. Така етична норма встановлює більш високий рівень розуміння рівності - визнання рівної гідності осіб як представників людського роду. У такому випадку всі люди, незалежно від їхніх реальних учинків, мають право на однакове добре ставлення до них.

Розглядаючи правовий вимір категорії рівності, дисертант досліджує як вона відображалася у системі позитивного права, набуває конкретної форми, у вигляді формально закріпленого принципу рівності всіх перед законом. Звертається увага на те, що вся історія розвитку права - це історія прогресуючої еволюції змісту, об'єму, масштабу та міри формальної (правової) рівності із збереженням самого цього принципу як важливої властивості права. Історична еволюція змісту, об'єму, сфери дії принципу формальної рівності не заперечує, а , навпаки, підкреслює значення даного принципу (і конкретизуючої його системи норм) у якості відмінної особливості права в його співвідношенні у порівнянні з іншими видами соціальної регуляції (моральної, релігійної і т. п.).

Суспільні відносини, що регулюються всезагальним правовим принципом рівності, постають в остаточному вигляді як нерівності у вже набутих правах (нерівних за своєю структурою, захистом і об'ємом прав різних індивідів - суб'єктів права). Формально-правова рівність не усуває (тай не повинна цього робити) усі відмінності між різними індивідами, а лише формалізує й упорядковує ці відмінності на єдиній основі, трансформує невизначені у формально-визначені нерівні права вільних, незалежних один від одного рівних осіб. У цьому, по суті, й полягає специфіка та суть, межі та цінності правової форми опосередкування, регуляції й упорядкування суспільних відносин.

У найбільш яскравій формі зміст та сутність категорії “рівність” історично розкривався у взаємозв'язку з такими категоріями як свобода та справедливість. Але ці три важливі категорії визначають не тільки природу права. З ними пов'язане намагання зрозуміти сутність політичної сфери суспільних відносин. Адже, саме від конфігурації взаємного зв'язку між рівністю, свободою та справедливістю залежать характерні ознаки змісту політичних відносин у суспільстві.

Аналізуючи політичну сферу суспільства, слід зазначити, що цінність будь-якої концепції суспільного розвитку залежить від практичних досягнень на шляху до утвердження суспільних ідеалів, а також усвідомлення того, що не можна обирати між рівністю, свободою, справедливістю, чи навіть протиставляти їх, бо це породжує антиномію суджень та незрозумілість у підходах вирішення тих чи інших суспільних проблем. У зв'язку з цим, дисертант намагається спростувати думку про те, що між свободою й рівністю існує суперечність. Конфлікт між ними можливий виключно тоді, коли відбувається їхня абсолютизація. В таких випадках, свобода без рівності перетворюється на своєрідний ідеал елітарних привілеїв, а рівність без свободи - на ідеологію рабів (із вимогами “фактичної” рівності). Тому дуже важливо, щоб соціальна рівність як, необхідна матеріально-правова гарантія можливості користуватися свободою, не підмінялася зрівнялівкою.

Отже, антагоністичний спосіб вирішення проблеми співвідношення рівності та свободи неминуче призводить до суперечності і навіть конфлікту: рівність передбачає певні межі для свободи, свобода ж, у свою чергу, знищує рівність. Однак, не існує такого суспільства, в якому була б реалізована ідея тільки свободи або тільки рівності. Не існує, перш за все, нічим необмеженої свободи. Так, свобода однієї людини завжди обмежена свободою іншої. Людина повинна реалізувати свою свободу так, щоб при цьому не зашкодити свободі інших людей. Інакше, нічим і ніким необмежена свобода стане схожою на “природний стан” в інтерпретації Гоббса - “війна всіх проти всіх”. Тому, свобода та рівність мають виступати первинними цінностями, які поважаються демократичним громадянським суспільством, в якому досягається необхідна рівновага суспільних запитів та інтересів.

У другому розділі дисертаційної роботи - “Генезис категорії “рівність” в історії суспільно-філософської думки” аналізується еволюція уявлень про соціальну рівність у контексті формування ідей побудови досконалих суспільних відносин та визначення практичних моделей їх реалізації.

Керуючись принципом послідовності, у розділі історико-філософський аналіз категорії “рівність” починається розглядом періоду античності та епохи Відродження (§1). Далі досліджується специфіка розуміння ідеї рівності у філософії Нового часу та доби Просвітництва (§2) Потім виявляються істотні характеристики осмислення соціальної рівності в суспільно-теоретичній думці ХVIII - ХХ ст. (§3).

Звертаючись до філософської спадщини минулого, автор зазначає, що проблема рівності між людьми ніколи не існувала автономно, без зв'язку з такими поняттями як “справедливість”, “право”, “держава”, “ідеальна форма правління” і т. п.

Так при висвітленні проблеми права та справедливості піфагорійці одними з перших почали теоретичну розробку поняття “рівність”, яке мало велике значення для розуміння ролі права як рівної міри нормування нерівних відносин і нерівних осіб.

В античній філософській традиції ідея рівності розвивалася в контексті проблеми природи й закону, як двох протилежних начал. Обговорення цих двох важливих соціально-політичних проблем древньогрецького суспільства висувало на перший план егалітарний аспект природно-конвенціонального дуалізму й проблеми “греки - варвари” та “вільні - раби”. Саме поняття “природа” у специфічному розумінні софістами, дістало чітке зрівняльне та емансипаційне звучання. Обґрунтовуючи положення про рівність всіх людей за природою, софіст Антифонт посилався на те, що у всіх людей - еллінів і варварів, благородних і простих - однакові природні потреби.

Аналізуючи соціально-філософські погляди Платона, дисертант підкреслює, що ідея нерівності в його філософії займає набагато більше місця, ніж ідея про рівність. Нерівність людей є головним принципом на основі якого побудовані його уявлення про ідеальну державу. Виступаючи за ліквідацію конфліктних відносин між багатими й бідними, Платон був рішучим противником революційних ідей, що панують серед бідних верств населення. На його думку, натовп, не розуміючи істинної рівності, вимагає рівність фактичну. Продовжуючи розвивати таку думку, Аристотель виступав як проти влади бідняків так і проти егоїстичного правління багатої плутократії. Щоб уникнути причин, які руйнують суспільство, він пропонує модель держави із сильним “середнім класом”, завдяки чому в його “політії” забезпечується суспільна рівновага та ефективність влади.

Дисертант відзначає, що уявлення про рівність та її співвідношення з державою концептуально розроблялися як представниками античних філософів так і видатними мислителями епохи Відродження. Причому, філософія Відродження носила спадкоємний характер. Започатковане філософами концептуальне розуміння категорії “рівність” стало тією методологічною основою, яка використовувалася у процесі пізнання природи суспільного ідеалу як прихильниками, так і противниками ідеї соціальної рівності. Серед представників доби Відродження як перші так і останні, перебуваючи під впливом античних ідей, започатковують новий етап розвитку людської культури. Пропагуючи ідеї гуманізму, вони продовжували античну дискусію про природну рівність людей та намагалися підкреслити роль та значення просвітницько-виховного фактора при її реалізації.

Гуманісти стверджували, що у сфері виховання всі люди мають бути рівними, бо цілеспрямоване виховання здатне виявити кращі сторони людської природи та покращити життя всього суспільства. Носіями реформ повинні були стати найбільш освічені представники правлячої еліти. Гуманісти не апелювали до народу, що свідчило про невідповідність критики суспільних вад, кричущих відмінностей між представниками полярних класів, гуманістичному ідеалові людини й суспільства та тій справжній політичній позиції, котру займали представники гуманістичної думки. Вони не пропонували (за винятком соціалістів-утопістів ХVI - XVII ст., котрі опиралися на гуманістичні ідеї,обґрунтовуючи власні проекти перебудови суспільства) радикальних засобів для зміни соціальної дійсності.

Але все-таки, просвітницька діяльність гуманістів - критика станової ієрархії, соціальних контрастів, засудження користолюбства та паразитування пануючих класів, звеличування сил та могутності людського розуму, творчих здібностей людини, пропаганда рівноцінності людей, незалежно від їхнього походження - підривала феодальні порядки, руйнувала духовну монополію церкви.

Активний розвиток ідеї природної рівності призвів до того, що у XVII - XVIII ст. у свідомості більшості людей формується уявлення про те, що існуючі соціальні нерівності повинні бути переглянуті. Такі кардинальні зміни у людській свідомості відбулися внаслідок переходу до нових умов і потреб суспільного життя. Особливості формування, розвитку та способу функціонування ідеї рівності в контексті взаємозв'язку суспільного буття із соціально-філософськими поглядами мислителів Нового часу та епохи Просвітництва, свідчить про те, що історична актуалізація цієї ідеї пов'язана, насамперед, із загостренням соціальних суперечностей (посилення майнової диференціації, ієрархізація суспільних відносин, посилення експлуатації людини людиною). Поширення ідеї рівності було своєрідним способом заміщення її відсутності в практичному житті людей.

В епоху Новітньої доби рівність усвідомлюється як політико-юридичний принцип, що реалізується в рівності громадянських прав і свобод, чим закладаються підвалини правової “рівності можливостей” та передбачається еквівалентність обміну товарів і послуг. Таким чином, утвердження політичних прав частково знімає проблему соціальної нерівності, передбачає можливість забезпечення природної рівності людей як особистостей, декларує рівність соціальних можливостей та право кожного громадянина реалізувати свої природні індивідуальні нерівності. Ці ідеї стали основою ліберальної соціально-політичної концепції, яка набуває великої популярності у XIX - XX ст.

У третьому розділі дисертаційної роботи “Методологічна функція категорії “рівність” при кардинальній зміні суспільних відносин” аналізується роль і значення соціальної рівності у модернізації української держави (§1). Критично оцінюється розвиток соціальних перетворень та пропонується розглядати принцип рівності в якості своєрідного методу гармонізації та гуманізації суспільних відносин (§1).

У розділі обґрунтовується необхідність по новому поглянути на принцип соціальної рівності, який унаслідок своєї абсолютизації у радянський період частково втратив ідеологічну привабливість. З початком розпаду радянської держави настав період, коли соціальну рівність певний час розглядали як “пережиток соціалізму”, що нібито суперечить ліберально-демократичній та ринковій орієнтації розвитку українського суспільства. Натомість, поширювалася думка ніби провідним принципом життєдіяльності держави є її невтручання у розподільчі процеси. Однак, на превеликий жаль, така державна політика не тільки виявилася помилковою, а призвела до неконтрольованих змін у соціальній структурі українського суспільства. Суттєвих змін зазнали традиційні класи, соціальні групи й верстви, з'явились навіть такі, котрі привласнили собі право розподіляти й перерозподіляти суспільні блага. Зросла маса соціальних аутсайдерів, яким не може належним чином допомогти держава і не допомагають заможні верстви. У зв'язку з цим дисертант наголошує на тому, що подальше поглиблення соціального розшарування може негативно позначитися на перспективах побудувати процвітаюче демократичне суспільство, в якому не тільки декларуються провідні принципи справедливості, а й свідомо дотримуються усіма громадянами. Тому невиправдано хибною виявилася думка про те, що в умовах ринкової економіки немає місця (або вкрай обмежене поле) для використання принципу соціальної рівності.

Виходячи зі специфічної ситуації становлення українського суспільства й попиту на створення нової модернізаційної моделі його розвитку, постає питання не про усунення принципу соціальної рівності, а, навпаки, необхідно розглядати його як одного з базових державно будівничих принципів, що відповідає сучасним вимогам демократичного суспільства, розбудові соціально орієнтованої економіки. У зв'язку з цим українське суспільство, що перебуває на перехідному етапі свого розвитку, потребує нової концепції соціальної рівності, адже сучасні реалії українського буття вимагають по новому поглянути на можливість використання принципу рівності у якості регулятора суспільних відносин. У цьому контексті важливе значення має вивчення та впровадження у життя як національних, так і ефективних ідей у рамках синтезу різних соціально-політичних моделей розвитку суспільства, що були взяті на озброєння іншими державами у певні перехідні періоди свого становлення. Але до цієї проблеми необхідно підходити дуже зважено, адже досвід підказує, що не можна сліпо копіювати чужі кроки, не враховуючи власні потреби та ті специфічні умови, в яких перебуває країна, яка стала на шлях незалежності й будівництва власної держави. В той же час ми не можемо не враховувати і певний досвід нашого соціалістичного минулого у вирішенні соціальних проблем, соціального захисту і т д. Але суспільство повинно мати власну модернізаційну модель, в якій принцип рівності має посідати чільне місце. Адже високий рівень рівності у суспільстві - це практично одна з не багатьох гарантій, що дає можливість не тільки виживати, а й розвиватися демократії. Він також є необхідною передумовою довіри до влади, віри у те, що вона служить всьому народу, а не окремим привілейованим обраним групам. Без довіри до влади, як свідчить світовий досвід, населення не підтримує радикальних реформ. Воно не вірить у те, що труднощі та катаклізми є тимчасовими і справедливо розподілені в суспільстві, і, відповідно, не бажає їх терпіти. Отже, сьогодні не можна ігнорувати регулятивну функцію соціальної рівності, а необхідно продовжувати вивчати цей феномен засобами філософії та інших наук, які аналізують регулятивні механізми держави і громадянського суспільства.

У Висновках викладені основні теоретичні підсумки щодо формування й функціонування категорії “рівність” у процесі постійних змін суспільних відносин.

Результати дисертаційного дослідження конкретизовані у таких висновках:

2. Категорію “рівність” не можна зводити лише до проблеми розподілу суспільних благ (передусім матеріальних), як це робилось у радянські часи, а навпаки, вона функціонує у всіх сферах людських відносин:

- у морально-етичному відношенні рівність проявляється як нормативна вимога еквівалентного взаємного обміну послугами, повагою, благопристойністю і т. ін. Характерним взірцем є дуже давнє “золоте правило”, яке закликає кожного ставитися до інших так, як він би хотів, щоб усі ставилися до нього. Це правило носить універсальний характер. Усі люди, незалежно від їх особливих ознак і якостей, потрапляючи у сферу його дії, перебувають у відносинах етичної рівності;

- правова (юридична) рівність передбачає рівну міру прав і обов'язків у всіх громадян, однаковий для всіх простір соціальної свободи. Міжсуб'єктні домовленості, на яких тримається багато видів соціальних відносин у цивілізованому суспільстві, будуються на основі принципу рівності сторін;

- у соціально-політичному відношенні рівність функціонує як суспільний ідеал соціальних спільностей (груп, верств, класів і т.д.). У ній міститься спрямованість на нейтралізацію владно-ієрархічних відносин панування - підкорення, якщо вони обмежують природні права та свободи громадян і є принизливими для їхньої людської гідності. Соціально-політичний вимір рівності містить під собою економічне підґрунтя, яке полягає у реалізації ідеї побудови справедливого суспільства, шлях до якого лежить через постійне зменшення диференціації у можливостях розпоряджатися, володіти та користуватися матеріальними й соціально-культурними ресурсами.

3. Сучасний етап розвитку суспільства вимагає такої системи рівностей у різних сферах соціального буття, яка б дала можливість реалізувати потенціал кожної людини. Створення умов рівних можливостей повинно забезпечити гуманістичну направленість розвитку та гармонізувати соціальні інтереси різних суб'єктів суспільних відносин.

4. Принцип рівності відіграє винятково важливу роль в умовах модернізації української держави, коли постає потреба в створенні максимально рівних можливостей для всіх членів суспільства та переходу від політичного й правового рівноправ'я громадян до їх, соціального рівноправ'я.

5. Будуючи сучасне гуманне суспільство, необхідно забезпечити прийнятний рівень життя для соціально незахищених. Це повинно стати головним змістом діяльності соціально-правової держави, політика якої спрямовується на перерозподіл національних ресурсів згідно пропорційних потреб кожного громадянина. Такий перерозподіл між різними прошарками населення здійснюється за допомогою доцільної й ефективної системи податків, державного бюджету, фінансування соціальних програм, які, у свою чергу, повинні відповідати демократичним вимогам і принципам соціальної справедливості та сприяти подоланню у суспільстві, як зрівнялівки, так і величезного розриву у доходах різних верств населення.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Аннотация

Левкулич В.В. Методологическая функция категории “равенство” при анализе переходных процессов в обществе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и философия истории. - Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2005.

В правовом отношении равенство предусматривает равную меру прав и обязанностей всех граждан, одинаковый для всех простор социальной свободы. Договоренности, на которых базируются разные виды социальных отношений в цивилизованном обществе, строятся на основании принципа равенства сторон.

Summary