Ідея сталого розвитку в контексті екологічних проблем: соціально-культурний та праксеологічний аспекти

Актуальність теми дослідження. У світі тривалий час вважалося, що місія людини на Землі полягає в підкоренні природи і що ця місія зводиться до низки безперервних перемог над нею. Людина розглядала природу, насамперед, як джерело свого існування, а не об`єкт турботи й охорони.

Науково-індустріальне ставлення до природи, що склалося в новоєвропейській культурі, сформувало антропоцентричну форму суспільної свідомості й поведінки: людина - підкорювач та перетворювач природи, що не очікує від неї милості. За багато років, прагнучи підкорити природу і панувати над нею, людство індустріальної доби створило ситуацію, коли воно саме опинилося на порозі екологічної катастрофи. Парникові ефекти, озонові дірки, кислотні дощі, забруднення Світового океану, нестача питної води і продуктів харчування, сировинні й енергетичні кризи - усі ці проблеми постали перед людством у ХХІ-му сторіччі, загрожуючи загибеллю. Це стосується всіх людей, незалежно від їхніх місць проживання і роду занять, вірувань, володіння засобами і виробничими технологіями, способом життя і мислення. Екологічні проблеми стали глобальними. Щоб їх розв`язувати, необхідні як конкретні дії людства, що спрямовані на розв`язання цих проблем, так і філософсько-методологічні дослідження.

Актуальність філософсько-методологічних досліджень взаємин людини і природи полягає передусім в необхідності вироблення нової екологічної свідомості в людей, найважливішою прикметою якої має стати не ідея підкорення людиною природи, а ідея сталого розвитку за рахунок екологізації моральної свідомості і моральної поведінки, зміна ціннісних орієнтацій суспільства - побудова такої системи, до якої ввійдуть як соціальні, так і природні елементи, і природа матиме статус самостійної цінності як унікального, одиничного, неповторюваного феномену світу. Для виживання людства і всієї біосфери потрібен кардинальний перегляд пріоритетів розвитку. Основою їх має бути благополучне існування не тільки нинішніх, але і майбутніх поколінь. Тільки у такий спосіб може реалізуватися сталий розвиток суспільства.

Розвиток майбутніх поколінь не повинен бути підірваний нині існуючими поколіннями. Це вимагає від сучасників нового раціоналізму, ідентифікаторами якого є нова культура споживання, збереження і підтримка системних якостей біосфери, її здатності відтворювати ресурси. Формулювання нової стратегії розвитку означає поступове з'єднання в єдину самоорганізуючу систему економічної, екологічної і соціальної сфер діяльності. При цьому актуальним питанням сталого розвитку є врахування природно-космічного чинника і ті проблеми, які він ставить перед сучасною цивілізацією.

Ступінь наукової розробки проблеми. Дослідження автора спрямовані на вивчення проблеми досягнення гармонії у взаємовідносинах людини і природи, сталого розвитку людства і природи. Перші вагомі результати слід віднести до так званого ноосферного підходу до осягнення гармонії у взаємовідносинах людини та природи, який розробляли В. Вернадський, Е. Леруа, П. Тейяр де Шарден та ін. В. Вернадський відзначав, що людина перетворюється на могутню космічну силу і стає важливим чинником зміни біосфери. На думку В. Вернадського, людство і біосфера вступають у такий етап своєї еволюції, коли їхній подальший розвиток повинен спрямовуватися розумом людства. На цьому етапі своєї еволюції біосфера перетворюється на ноосферу - сферу розуму.

Безумовно, значний внесок у становлення та розвиток поглядів на взаємовідносини людини і природи, що розвивались переважно на базі космічно-біологічних досліджень, зробили О. Чижевський, К. Ціолковський, М. Будико та інші. К. Ціолковський - творець космічної філософії, що включає прогнози виникнення глобальних проблем техногенної цивілізації і способи їхнього вирішення; О. Чижевський - розробляв концепцію глобального зв'язку усього живого на Землі, біосфери в цілому з фізичними факторами неземного походження, формування уявлень про вплив сонячної активності на природні процеси і здоров'я людини; М. Будико, І. Герасимов, П. Капиця - обґрунтували ідею сприйняття планетарного характеру відносин людини з природою; М. Мойсєєв - на багатому фактичному матеріалі розвинув ідею осмислення проблеми збереження довкілля, пошук шляхів виходу із глобальної екологічної кризи.

Значне місце в розробці проблеми посідає філософсько-методологічний аспект (Е. Гірусов, Ф. Гіренок, А. Горєлов, Г. Гудожнік, О. Дрейєр, В. Лось, М. Реймерс, Ю. Одум, В. Хесле, А. Урсул). У працях цих учених приділяється велика увага виявленню специфіки взаємодії людини і природи, суспільства і природи, досліджується глобальність екологічної проблеми, екологізація свідомості.

Власне питанню сталого розвитку у зв'язку з екологією присвячені праці В. Горшкова, А. Урсула, М. Мойсєєва, К. Лосєва, А. Толстоухова, М. Хилька, В. Данилова-Данільяна та інших.

Важливі досягнення в дослідженні різних аспектів взаємовідносин людини і природи належать сучасним українським вченим: В. Шинкарук (світоглядна складова природоперетворення); С. Кримський, М. Тарасенко (духовні та технологічні аспекти взаємозв'язку між людиною і природою, суспільством і природою); В. Князєв (соціально-філософські аспекти техногенної цивілізації, сучасних технологій); Ф. Канак (розкриття змісту екологічних проблем у конкретних історичних і соціальних умовах); В. Крисаченко (дослідження екологічної культури й екологічної антропології); М. Кисельов (аналіз становлення екології як науки та її міждисциплінарного змісту); М. Хилько (розгляд питань екологічної політики); С. Кравченко (правові, етичні проблеми екології); А. Толстоухов (розробка питань екобезпечного розвитку людства); В. Пащенко (дослідження питань сталого розвитку); О. Салтовський (розробка питань екологічної освіти).

Окремо необхідно виділити праці Римського клубу (А. Печчеї, Дж. Форрестер, Д. Медоуз, М. Месарович, Е. Пестель, Е. Ласло).

Погляди представників Римського клубу еволюціонували. У 70-х роках вони гадали, що основним засобом розв`язання екологічних проблем і тим самим досягненням сталого розвитку (цей термін ще не вживався, але зміст його мав місце) є “обмеження зростання споживання” людини (для країн з високим рівнем розвитку виробництва і споживання (А. Печчеї). У 90-х роках ХХ ст. представники Римського клубу пропонують розв`язувати екологічні проблеми на основі інформаційних технологій.

Відтак, дослідженню розглянутої в дисертації проблеми надається велика увага. Однак, в існуючих дослідженнях не завжди враховуються реалії трансформації суспільства, що відбулися наприкінці ХХ століття: розвиток процесу глобалізації, зміна напрямів і можливостей науково-технічної діяльності людства в глобалізованому світі, а також ці дослідження не завжди враховують можливі нові космічні, а не антропогенні впливи на Землю, про що свідчать прогнози сучасної космології тощо.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до наукової програми “Філософія і культура в контексті часу” кафедри філософії Київського національного університету будівництва і архітектури, теми “Особливості сучасної філософсько-методологічної культури” (номер Державної реєстрації 0105000638), що розробляється Центром гуманітарної освіти НАН України та входить до плану наукових досліджень на замовлення Міністерства освіти і науки України.

Мета і завдання дослідження полягає у виявленні доцільності проекту ідеї (концепції) сталого розвитку для розв'язання сучасних екологічних проблем, у розгляді еволюції впливу соціально-культурних чинників на взаємовідносини людини і природи, а також вияснення впливу космічних трансформацій на розв'язання екологічних проблем.

Відповідно до мети дослідження в дисертації ставляться наступні завдання:

- розглянути ідею сталого розвитку суспільства як проект виживання людства, цивілізації в цілому;

- розкрити неоднозначність, складність і суперечливість впливу соціально-культурних чинників на взаємовідносини людини і природи у традиційному, індустріальному, інформаційному суспільствах;

- дослідити шляхи гармонійної взаємодії людини і природи як основи досягнення сталого розвитку;

- дослідити роль природно-космічних чинників у виникненні екологічної кризи та обґрунтувати необхідність їх врахування в проекті сталого розвитку.

Об'єктом дослідження є взаємодія людини і природи, в контексті ідеї сталого розвитку; еволюція соціально-культурних чинників взаємодії людини і природи; космічні та земні природні явища, їх взаємозв`язок та вплив на екологію.

Предметом дослідження є ідея (концепція) сталого розвитку як проекту розв'язання сучасних екологічних проблем в соціально-культурному та праксеологічному аспектах.

Теоретична та методологічна основа дослідження. В дисертації застосовуються загально-наукові методи: аналіз і синтез, метод історичного і логічного дослідження, метод гіпотез, а також спеціальні методи соціогуманізації знання: компаративістики, герменевтики та методики конкретно-графічного порівняння природно-космічних і соціально-культурних процесів.

Дисертація базується на сучасних дослідженнях, що характеризують екологічну ситуацію, як на планеті в цілому, так і в Україні зокрема, аналізують сутність і рівень екологічної культури людей; на природоохоронних державних документах, а саме на матеріалах закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, закону “Про навколишнє природне середовище” та інших державних документів.

Аналітико-теоретичними засадами дисертаційного дослідження є філософські розробки В. Вернадського, В. Крисаченка, М. Кисельова, М. Мойсєєва, М. Хилька, К. Ціолковського, О. Чижевського, а також праці іноземних дослідників - Д. Медоуза, А. Печчеї, О. Тоффлера та інших.

Наукова новизна дослідження. У дисертації розроблено концепцію змісту та реалізації ідеї сталого розвитку за умов глобалізації світу і розв`язання екологічних питань з урахуванням впливу космічних явищ.

У процесі дослідження отримано наукові результати, які містять в собі елементи новизни:

- обґрунтовано положення, що концепція сталого розвитку при її адаптації до регіональних і національних умов є конструктивним проектом виживання людства, ефективної реалізації міжнародної екологічної політики;

- доведено, що в умовах глобалізованого світу відбувається трансформація змісту світогляду: унікальною цінністю постає не тільки людина, але й природа;

- показано, що в контексті ідеї сталого розвитку процеси екологізації промисловості, сільського господарства, транспорту мають бути когерентними із екологічною політикою, екологічною культурою, екологічним вихованням та освітою;

- зроблено висновок, що при дослідженні питань впливу людини на природу, необхідно враховувати впливи космічних явищ на екологію, шукати шляхи запобігання космічним катастрофам, розробити на міжнародному рівні систему захисту землян від космічних катастроф, що повторюються з певною періодичністю, при цьому доцільно використовувати арсенал сучасних космічних технологій, досвід, опанування космосом тощо;

- встановлено, що в сучасній Україні існують науково-технічні та соціально-культурні можливості для міжнародного співробітництва в розвиткові космічних технологій для запобігання космічних катастроф. Необхідно розробити відповідні політичні та правові акти.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Висновки і узагальнення можуть бути теоретичною основою для подальшого комплексного дослідження фундаментальної проблеми взаємин людина-природа та природа-людина, що є досить актуальними у XXI столітті.

Виходячи з кризового глобального стану природи і наших дій в ній, настійно потрібне з'ясування ролі соціально-культурних чинників у розв`язанні екологічної проблеми, тому що тільки в цих умовах людство зможе раціонально організувати свою діяльність у планетарному масштабі.

Результати дисертаційного дослідження, висновки і узагальнення можуть бути використані у викладанні курсу соціальної філософії та екології у вищих навчальних закладах і в різних формах екологічного виховання населення України.

Апробація результатів дисертації. Тема дисертації та її основні положення неодноразово обговорювалися на засіданні кафедри філософії Київського національного університету будівництва і архітектури. Ряд положень дисертаційного дослідження були оприлюднені та обговорювалися під час роботи міжнародної науково-практичної конференції “Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді” (Київ, грудень, 2002 р.); Міжнародної наукової конференції “Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (Київ, грудень, 2003 р.); 64-ї науково-практичної конференції Київського національного університету будівництва і архітектури (Київ, квітень, 2003 р.); 65-ї науково-практичної конференції Київського національного університету будівництва і архітектури (Київ, квітень, 2004 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у чотирьох статтях (фахові видання) та чотирьох збірниках (наукові видання).

Структура дисертації визначається темою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 172 сторінки, у тому числі список використаних джерел 13 сторінок (192 найменування).

екологічний суспільство сталий цивілізація

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується джерельна база та література, розкривається ступінь розробленості обраної теми, визначається мета та завдання, формулюються елементи наукової новизни положень, які виносяться на захист, окреслюються теоретична та практична значимість дисертації, а також її апробація.

У першому розділі дисертаційного дослідження - “Поняття і зміст концепції сталого розвитку як моделі безпечного розвитку” - автор розглядає питання міжнародної стратегії виживання людства. Останнім часом набули актуалізації питання, що пов`язанні з концепцією сталого розвитку, екологічною безпекою та екологічною політикою. Перший розділ складається з двох підрозділів: 1.1. “Поняття сталого розвитку”, 1.2. “Роль екологічної політики в реалізації ідеї сталого розвитку”.

У підрозділі 1.1. ”Поняття сталого розвитку”, автор зауважує, що термін “сталий розвиток” був введений у широкий вжиток Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку (“комісія Брундтланд”) у 1987 році. Під поняттям “сталий розвиток” потрібно розуміти такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. У філософсько-соціальній літературі з проблеми “сталого розвитку” виділяються праці А. Урсула, В. Коптюга, К. Лосєва, М. Хилька, А.Толстоухова та діячів Римського клубу (А. Печчеї, Д. Медоуза, Й. Рендерса).

У дисертації аналізується п`ять проблем, вирішення яких передбачає забезпечення сталого розвитку цивілізації: 1). Екологічна; з екологічної точки зору сталий розвиток повинен забезпечувати гарантоване не перевищення антропогенними впливами екологічної ємності біосфери; 2). Економічна; саме шлях до сталого розвитку передбачає зміну економічного розвитку до біосферосумісних, екологічно чистих і маловідходних технологій; 3). Соціальна; концепція сталого розвитку спрямована на збереження соціальної і культурної стабільності, скорочення розриву в рівнях економічного розвитку різних країн і добробуту їхнього населення. Досягнення гідного життя і благополуччя для всіх громадян світу повинно стати головною метою світового співтовариства; 4). Демографічна; концепція сталого розвитку передбачає стабілізацію чисельності населення, особливо у країнах, що розвиваються; 5). Безпека; усунення збройних конфліктів, як міжнаціональних, так і міждержавних, захист від тероризму і злочинності. Для досягнення сталого розвитку сучасної цивілізації необхідно усунути коріння та прояви будь-яких форм тероризму. До існуючих проблем безпеки у другій половині ХХ-го сторіччя додалася проблема екологічної безпеки. Автор виділяє основні принципи екологічної безпеки, які засновані на моделі сталого розвитку.

У перспективі концепція сталого розвитку могла б замінити існуючі моделі і теорії розвитку, які приводять до значних проблем як для країн, що розвиваються, так і для індустріально розвинутих країн. Концепція заснована на припущенні, що сталий розвиток як глобальна спроба, прийнятний і для країн, що розвиваються, і для індустріальних країн, і головне, існує також необхідність враховувати інтереси майбутніх поколінь. Перехід до сталого розвитку можливий тільки на основі радикальної зміни пануючих різновидів системи цінностей, зрушень у світосприйнятті, у стереотипах поведінки, у життєвих установках людей, за умови якісного підвищення рівня координації дій різних країн, соціальних груп, економічних суб'єктів, та розширення діалогу і збереження розмаїтості культур, конфесій і соціальних укладів, що є необхідною умовою соціального розвитку.

У підрозділі 1.2. “Роль екологічної політики в реалізації ідеї сталого розвитку” автор показує, що екологічна політика є тим механізмом, який на політичному та правовому рівні забезпечить сталий розвиток людства. Проблематика екологічної політики розроблена у працях М. Реймерса, В. Соколова, М. Кисельова, М. Хилька, визначаються основні характеристики, напрями та засоби екологічної політики. Перехід до сталого розвитку відбувається за допомогою цілеспрямованої екологічної політики. Засобами реалізації такого переходу стають державні інструменти екологічної політики. У першу чергу - це активне впровадження і послідовне зміцнення природоохоронного законодавства, перехід до енерго- і ресурсозберігаючих моделей виробництва, поширення екологічної освіти і виховання. Велику роль у розробці питань міжнародної екологічної політики відіграють міжурядові організації - ООН, ЮНЕП, ЮНЕСКО,

міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів, Всесвітня організація охорони природи, “Римський клуб” і т. д.

В Україні при розробці екологічної політики потрібно враховувати орієнтацію на економічне зростання і входження у світове економічне співтовариство. Тому, основні завдання екологічної політики України полягають у визначенні умов економічного розвитку з урахуванням досягнень в галузі ресурсозберігаючих, безвідходних технологій. Така постановка завдань дозволить адаптувати економіку України до реальної практики світового ринку і забезпечити умови сталого розвитку країни. В Україні правове забезпечення природоохоронної діяльності здійснюється законами “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про навколишнє природне середовище”.

Автор підкреслює особливу роль громадських рухів і організацій у підвищенні ефективності екологічної політики та у рішенні екологічних проблем загалом. Екологічний рух привів до формування нової політичної ситуації. Екологічна безпека стає вираженням суспільної свідомості, атрибутом нового мислення і одним з найважливіших напрямів внутрішньої і зовнішньої політики.

У другому розділі - “Еволюція соціально-культурних чинників взаємовідносин людини і природи в традиційному, індустріальному та інформаційному суспільствах і ідея сталого розвитку” - здійснено історичний аналіз розвитку взаємовідносин людини і природи, вплив на ці взаємини матеріальних і духовних умов суспільного життя. Практика перетворення природного світу змінюється в революційні епохи історичного процесу, коли під впливом прискореного розвитку продуктивних сил змінюється технологічний спосіб впливу суспільства на природу, масштаб та інтенсивність освоєння природного середовища. В працях Д. Белла, О. Тоффлера, Є. Масуди історія розвитку цивілізації представлена такими історичними періодами: аграрний, індустріальний, інформаційний (постіндустріальний).

У підрозділі 2.1. “Традиційне суспільство” дослідник розглядає, як розвивалися взаємовідносини людини і природи у суспільстві такого типу. В доіндустріальну епоху господарсько-культурні типи виникали як оптимальний варіант пристосування людей до різноманітних природних умов при незмінному рівні розвитку господарства, технології, соціальних відносин. Однак, зростаючі можливості адаптації до природи й її перетворення призвело до нового сприйняття навколишнього середовища, що знайшло відбиття у всіх сферах суспільного життя: від матеріального виробництва до соціальної сфери. Відбувається глибоке втручання в природні системи, що призводить до зміни протікання біосферних процесів. Це було викликано тотальністю освоєння нових земель, виснаженням ґрунтів. Просте відтворення продукції без корінних змін системи природокористування і суспільних відносин приводило до соціальних і екологічних змін. Навколишнє середовище змінювалося і бідніло. Неявно, поволі ця епоха підводила до збіднення природного середовища і екологічної кризової ситуації.

У підрозділі 2.2. “Індустріальне суспільство” автор підкреслює, що важливе місце в дослідженні впливу НТР на взаємини “людина-природа” відіграє процес індустріалізації та становлення індустріального суспільства. Термін “індустріальне суспільство” введений К. Сен-Сімоном і одержав подальший розвиток у працях О. Конта, Е. Дюркгейма. Теорія “індустріального суспільства” була обґрунтована також в працях Дж. Гелбрейта, Р. Арона, У. Ростоу, Р. Дарендорфа та інших і набула широкого поширення в 50-60 рр. ХХ ст.

Індустріальна стадія цивілізації ХІХ-ХХ століть була переломним етапом розвитку людства. Великі досягнення технічного прогресу цього періоду незаперечні. Він забезпечив високу якість життя в індустріально розвинутих країнах, сприяв вирішенню соціальних проблем. Разом з тим, саме індустріальний розвиток останніх двох століть привів до розширення експансії людини на природу та поставив людство перед обличчям екологічної катастрофи. Панування приватної власності, гонитва за наживою обумовлюють суспільно неконтрольоване стихійне порушення природно створених зв`язків у межах екологічних “ніш” природи, а також у взаємовідносинах людини і природи. Індустріалізація сприяла розділу в другій половині ХХ-го століття на високо розвинуті країни (“велика сімка”) й інший світ. Екологічна криза в умовах індустріального суспільства водночас є соціальною кризою загальнолюдських якостей людини (А. Печчеї). Одним із важливих показників суспільних систем і духовних ідеалів є ставлення до природи. Відчуження людини від природи - страшна соціальна хвороба, яка має негативні наслідки (Ж. Ламарк, У. Дуглас). Враховуючи соціальні фактори, необхідно знайти оптимальні умови взаємовідносин людини і природи, які будуть забезпечувати життєдіяльність і розвиток всіх фізичних і духовних сил людини, що й передбачає ідея сталого розвитку.

У підрозділі 2.3. “Інформаційне суспільство і концепції виходу з глобальної екологічної кризи” дослідник підкреслює, що матеріальні багатства (природні ресурси, виробничі потужності) все більше відступають на задній план у порівнянні з багатством інтелектуальним (надбаними знаннями, рівнем науково-технічного потенціалу). Розглянуто концепції та програми виходу з екологічної кризи.

Термін “інформаційне суспільство” був уведений К. Коямою у 1969 р. Велику роль у розвитку концепції інформаційного суспільства зіграли Д. Белл, О. Тоффлер, Ж. Бодрійяр, Є. Масуда, Д. Несбітт та ін. Інформаційне суспільство мислиться ними як третій етап суспільного розвитку, після традиційного (аграрного) й індустріального, яке характеризується інформатизацією всіх сфер людського життя. Основним товаром у цьому суспільстві стає інформація, а головним видом діяльності - інтелектуальна праця. Завдяки цим складовим, людство здійснює значний стрибок у своєму розвитку, результатом якого стає глобальне суспільство, об'єднане єдиним інформаційним простором. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства (З. Бжезинський, Д. Белл). Є. Масуда відзначав, що духом часу в “інформаційному суспільстві” стане “глобалізм”, для якого характерні три ідеї: відчуття єдності людства, мирний симбіоз людства і природи і виникнення “глобального інформаційного простору”, який не знатиме кордонів. Відношення до природи почало будуватися на гуманних ідеях, гармонії з нею. Як відзначав О. Тоффлер “з ворогів природи ми перетворюємося на її друзів”.

Інформаційне суспільство може виявитися першим етапом ноосфери (В. Вернадський, Е. Леруа, П. Тейяр де Шарден), у якому завдяки процесам інформатизації сформується єдиний колективний “ноосферний” інтелект, здатний керувати планетарним соціоекорозвитком. У працях М. Тимофєєва-Ресовського, Е. Гірусова, М. Мойсєєва розроблялася концепція коеволюції людини і біосфери. Коеволюційна стратегія націлює на глибинне осмислення шляхів спільної еволюції біосфери і людини, ідеї коеволюції ведуть до нового осмислення сучасного місця людини в соціальних і природних процесах. Можливий вихід з екологічної кризи В. Вернадський, К. Ціолковський вбачали у “космізації” життєдіяльності людини, в освоєнні космосу. Автор детальніше розглядає концепції виходу з глобальної екологічної кризи.

У третьому розділі - “Гармонізація взаємовідносин “людина-біосфера-космос” як основа реалізації сталого розвитку” - автор розглядає питання необхідності становлення особливої форми єдності людини і природи - гармонії. Гармонізація взаємовідносин людини і природи повинна виявитися в основних напрямках людської діяльності - виробничій, пізнавальній, етико-естетичній, що дозволить забезпечити сталий розвиток суспільства і біосфери. Автор також підкреслює, що важливе місце в дослідженні виникнення глобальної екологічної кризи займає вплив космічних явищ на земні процеси (збурення сонячної активності, поява комет, падіння метеоритів).

У підрозділі 3.1. “Основні характеристики кризового стану природних систем” автор зазначає, що науково-технічна революція, індустріалізація привели до певної фази, яка суперечлива за своїм характером: з одного боку, вони підняли суспільство над стихійними силами природи, піднесли ступінь його свободи щодо цих сил, а з другої - висунули іншу проблему: екологічну. Екстенсивна економічна діяльність людства здійснювалася без врахування екологічних інтересів. Нестримне зростання виробництва, що ігнорує стан оточуючого середовища, виснаження сировинних і енергетичних джерел, гонка озброєнь - призвели до екологічної кризи, коли під загрозою виявляються системи, що підтримують життя людини і інших живих істот. Автор наводить різноманітний фактичний матеріал антропогенного впливу на природні системи (атмосферу, гідросферу, літосферу, біосферу), з`ясовує їх стан на початку ХХІ століття, тим самим доводячи, що екологічна криза, дійсно, набула глобального масштабу.

У підрозділі 3.2. “Ідея сталого розвитку і катастрофи, що викликаються космічними явищами” автор розглядає вплив космічних чинників на екологію. Сучасні дослідники пов`язують екологічні проблеми з антропогенною діяльністю людини, недостатньо звертаючи уваги на космічні причини. Роботи К. Ціолковського, В. Вернадського, О. Чижевського збагатили природничонаукову картину світу новими уявленнями про зв`язки Землі з Космосом. Динаміка багатьох земних процесів підпорядкована ритмам сонячної активності, все живе на Землі не тільки пронизується електромагнітними випромінюваннями, але і реагує на їхні коливання з найбільшою чутливістю (О. Чижевський). Вплив сонячної активності виявляється в найрізноманітніших галузях. Зміна клімату, періоди льодовитості, деякі геологічні катастрофи на Землі також можуть бути обумовлені періодичною зміною активності Сонця (А. Дуглас, Ф. Шведов, І. Максимов, А. Войцехівський). В останні роки з`являєтьсяусе більше даних про взаємозв`язок між подіями в земній біосфері і падіннями комет і метеоритів (К. Перебийніс, А. Войцехівський). Істотну роль у виникненні глобальних екологічних проблем відіграють космічні фактори, що приводять до значних відхилень характеристик земного середовища. Природним розвитком екологічної діяльності може стати завдання не тільки збереження природи, але і захист її від космічних сил.

У підрозділі 3.3. “Стан та перспективи гармонізації взаємовідносин людини і природи” автор розглядає перспективи та шляхи гармонізації взаємин людини і природи. На перший план виходить екологізація виробництва, володіючи потужними засобами технічного прогресу в інформаційному суспільстві, людство своєю діяльністю не повинно порушувати основні природні процеси, їхню рівновагу. Філософське розуміння “гармонізації” з природою базується на моральній основі ставлення людини до світу. Потрібно діяти в напрямку перетворення основ взаємодії людини з природою в дусі моральної відповідальності, гуманізму, етики помірності (А. Печчеї, М. Кисельов), потрібні зміни в сфері цінностей людини. Зміна світогляду має привести до гармонізації взаємовідносин людини і природи, до сталого розвитку. Тільки з розвитком екологічної свідомості, екологічної культури, виховання і освіти можливо рішення екологічних проблем.

Питання екологічної культури розроблялися В. Крисаченком, М. Кисельовим, О. Салтовським. Передумовою переходу сучасного суспільства до сталого розвитку є формування екологічної культури. Розвиток гармонії у взаємовідносинах людини і природи пов`язаний з розвитком екологічної освіти (Е. Гірусов, М. Кисельов, В. Крисаченко). Екологічна освіта необхідна для формування справді людського ставлення до природи, визначення припустимої міри її перетворення, засвоєння специфічних соціально-природних закономірностей і нормативів поведінки, при яких можливе існування і розвиток людини в майбутньому.

У висновках узагальнюються основні положення та формулюються підсумки дослідження, визначається спрямованість подальшої розробки проблеми, накреслюються шляхи і умови свідомої побудови взаємовідносин між людиною і природою.

Автор підкреслює, що:

- в ієрархії глобальних проблем сучасності екологічна проблема, її філософські і соціально-культурні аспекти посідають одне з найважливіших місць. Виникнення поняття про глобальну проблему екологічної кризи, усвідомлення цього феномена на перших етапах ініціювалося значною мірою комплексом питань, пов'язаних із аналізом взаємин між людиною і природою. Тому, виявляючи джерела сучасної складної екологічної ситуації, її специфічні особливості і прогностичні тенденції, дисертант враховував стан розвитку взаємовідносин людини і природи на різних етапах розвитку суспільства;

- для реалізації ідеї сталого розвитку щонайменше потрібно:

· політична система, що сприяє участі широких мас населення в прийнятті рішень, що стосуються природоперетворюючої діяльності;

· система спеціальних законодавчих актів з навколишнього середовища і екологізація інших законодавчих актів, пов'язаних зі споживанням природних ресурсів;

· технологічна система, орієнтована на високі і сумісні з біосферою технології;

· створення системи збору даних про екологічні порушення і забруднення середовища, що включає нагромадження, збереження, обробку і надання інформації, а також технічне і програмне забезпечення - методи спостережень і аналіз;

· освітня система, що формує індивідуальну і суспільну екологічну свідомість;

· міжнародне співробітництво, що забезпечує сталий розвиток взаємовідносин людини і природи;

- технологічний прогрес бажаний і життєво важливий, але необхідно, щоб при цьому відбувалися й адекватні зміни - створення і впровадження екологічно безпечних технологій в усіх галузях народного господарства, здатних забезпечити економічний прогрес без супутньої деградації природного середовища; перспективні розробки з відновлення екосистеми планети, пов'язані насамперед, з пошуком альтернативних енергетичних джерел, залучення яких в енергетичний колообіг соціуму дозволить позбутися порушення екологічного балансу природи;

- глобальні екологічні проблеми сьогодення - це наслідки не тільки антропогенного впливу людства, нехтування природоохоронними чинниками, а й результат космічної діяльності (збурення сонячної активності, астероїдна небезпека тощо), що призводить до значних відхилень характеристик земного середовища. Науково-технічний прогрес додає нові імпульси розвитку космічної діяльності. Саме завдяки науково-технічному потенціалові людство стане спроможним у майбутньому захистити Землю від негативного впливу космосу;

- розв`язання глобальних екологічних проблем передбачає екологічну моральність, екологічну культуру, екологічну політику, екологічні знання, розумні потреби щодо природи, мудрість і гуманність усіх рішень і вчинків стосовно навколишнього середовища людини. XXI сторіччя передбачає розвиток нової

ментальності людини, осердям якої є цінності гуманізму, а саме: нове екологічне мислення, екологічна культура, екологічна етика; відповідальність за свої вчинки перед майбутніми поколіннями, що є важливим аспектом ідеї сталого розвитку суспільства.