Континентальні витоки аналітичної філософії: історико-філософське дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КОНТИНЕНТАЛЬНІ ВИТОКИ АНАЛІТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ: ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Зубчик Олег Анатолійович

Київ - 2005

Анотації

Зубчик О.А. Континентальні витоки аналітичної філософії: історико-філософське дослідження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005.

У дисертації проаналізовано логіко-математичні і семантичні дослідження Готтлоба Фреге та визначено, що вони є істотною передумовою розвитку аналітичної філософії. У результаті дослідження здійснено історико-філософський аналіз поняття "аналітична філософія", досліджено концептуальні подібності, відмінності та взаємовпливи філософських поглядів Г. Фреге, Е. Гуссерля, Б. Рассела, Л. Вітгенштайна у контексті формування аналітичної філософії. Виокремлено основні етапи у розвитку аналітичної філософії, а саме, логічний атомізм, логічний позитивізм, лінгвістична філософія, загальна епістемологія, сучасний етап, для якого характерна наявність інтересу до етики, естетики, феноменології, герменевтики, політичної філософії. Простежено вплив аргументів Г. Фреге проти психологізму в логіці на розвиток антипсихологістських настанов Е. Гуссерля. Семантичні конструкції Фреге, "знак-смисл-значення" і Гуссерля, "сутність-смисл-інтендований предмет", мають подібності. Логіко-семантичні дослідження Рассела та логіко-математичні дослідження Вітгенштайна були значною мірою продовженням логіко-математичних і семантичних досліджень Фреге. Отже, останні є передумовою розвитку аналітичної філософії. Методи логічного аналізу Г. Фреге, Б. Рассела та Л. Вітгенштайна є започаткуванням методології аналітичної філософі.

Ключові слова: витоки аналітичної філософії, аналітична філософія, логіко-математичні дослідження, феноменологія, психологізм, семантичні конструкції, методи логічного аналізу.

Аннотация

Зубчик О.А. Континентальные источники аналитической философии: историко-философское исследование. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2005.

В диссертации исследована научная проблема определения логико-математических и семантических идей Фреге в качестве предпосылки формирования аналитической философии.

Теоретико-методологические основы исследования темы диссертации разрешили осуществить сравнение концептуально значащих, существующих в западной и отечественной историко-философской традициях, подходов к проблеме определения аналитической философии ее истоков, предмета и методов. Исследовано место аналитической философии в философии ХХ века, установлена ее связь с феноменологией.

Примененная в исследовании методология доказывает, что одним из первых философов-аналитиков может считаться Г. Фреге - немецкий математик и философ. Хотя целью Фреге и не было полностью переориентировать философию на анализ языка, ища способы преодоления недостатков повседневного языка при доказательстве положений науки, он сформулировал принцип контекста, который был значительной шагом для появления лингвистического поворота и развития аналитической философии.

Влияние аргументов Г. Фреге против психологизма в логике на развитие антипсихологических установок Э. Гуссерля и сходство семантических конструкций Фреге (знак - смысл - значение) и Гуссерля (сущность - смысл - интендированный предмет) подтверждают сходства в формировании аналитической философии и феноменологии.

Г. Фреге не воспринял психологическую интерпретацию задач и понятий логики. Своим замыслом подвести под математику четкую логическую базу он опережал современные ему философско-математические представления. В результате, Фреге создал новую логическую систему, которая выражалась в искусственном языке "Begriffsschrift". Отказ от взгляда на теорию чисел, как на эмпирическую область знания, определение арифметики, как науки, лишенной наглядности, - обязательное, по Фреге, условие возможности его логического обоснования. Основные принципы научных исследований Фреге: необходимость четкого отделения психологического от логического, субъективного от объективного; рассмотрение значения слов в их взаимосвязи с высказыванием, а не в их отделенности; учет разницы между понятием и предметом.

Последователем Г. Фреге в построении точного языка науки считал себя Б. Рассел. Поняв, что слова повседневного языка не имеют единого закрепленного за ними эмпирического или теоретического значения, Рассел обосновал мысль Фреге о том, что обычный повседневный язык не подходит для целей науки. Поэтому, вместо обычного языка в науке надо применять аппарат символьной логики. Реформа логики, начатая с применением формального языка Фреге, была продолжена Расселом. В работе "Principia Mathematica" Рассел и Уайтхед сделали попытку последовательно развить программу логицизма, начатую Фреге. Авторы рассмотрели теорию типов, аксиому бесконечности и аксиому сведения математики к логике. В период написания "Principia Mathematica" Рассел предложил решение ряда проблем, в частности парадокса Рассела с помощью теории типов, теории дескрипций, проблемы содержания понятия "существование" в логике и математике.

Показано, что применение Г. Фреге, Б. Расселом и Л. Витгенштейном метода анализа языка науки для обоснования основ математики послужило причиной появления аналитической философии. Аналитическая философия начинается с философско-логического решения проблемы основ математики. Определение одной из предпосылок развития аналитической философии логико-математических исследований Г. Фреге подтверждает, что аналитическая философия имеет европейские истоки.

Сравнение понимания метода логического анализа Г. Фреге, Б. Расселом и Л. Витгенштейном и рассмотрение границ его применения этими философами разрешило утверждать о наличии трех отдельных методов логического анализа. Г. Фреге предложил формальный анализ высказываний, который отличался от традиционного анализа - необходимо более четко анализировать специфику понятий, а не способ связи между ними. Принцип Фреге связывает значение высказывания с условиями его истинности. Если в традиционной логике анализ начинался с понятий, то Фреге, в качестве элемента анализа, рассматривал целостное высказывание. Рассел считал, что необходимо различать типы анализа подобно формам дефиниции (реальный - контекстуальный, лингвистический - нелингвистический). У Рассела анализ - это традиционный метод онтологической редукции: сначала, это анализ значений, универсалий; потом анализ - это перевод высказывания как первичной единицы анализа в лучшее языковое выражение. Витгенштейн ставил перед анализом задачу сделать каждое высказывание адекватным картине реальности, которую оно описывает. Логико-философские основы анализа эмпирического знания в границах аналитической традиции (начало ХХ ст.) на длительное время определили направление исследований философов. Эта научная тема не теряет своей актуальности и сегодня. В украинской философской науке поискам путей решения проблем философского анализа знания посвященные работы Е. Быстрицкого, И. Бычка, К. Жоля, А. Ишмуратова, А. Конверского, С. Крымского, А. Лоя, Б. Парахонского, М. Поповича, Т. Пикашовой, В. Рыжко и других.

Ключевые слова: истоки аналитической философии, аналитическая философия, логико-математические исследования феноменология, психологизм, семантические конструкции, методы логического анализа.

Zubchyk O.A. Continental sources of analytic philosophy: history-philosophical research. - Manuscript.

Thesis to gain the scientific degree, candidate in science of philosophy, speciality 09.00.05. - History of Philosophy. - Kyiv National University named after Taras Shevchenko. - Kyiv, 2005.

In the dissertation were analyzed Frege's logic-mathematical and semantic researches and it was determined that they are fundamental precondition of the development of analytic phylosophy. The author has made historical and philosophycal analysis of the definition "analytic philosophy" and has researched conceptual similarities, distinctions and interinfluence of philosophical concepts of Frege, Husserl, Russel, Wittgenstein in forming of analytic philosophy.

The main stages of analytic philosophy development are logic atomism, logic positivism, linguistic philosophy, general epistemology and contemporary stage, for which aesthetics, phenomenology, hermeneutics, political philosophy interest is characteristic.

This research showed the influence of Frege's arguments against psychologism in logic on development of Husserl's antipsychologistishes establishments. Frege's semantic constructions "sign-sense-meaning" and Husserl's "essence-sense-intended object" have common features.

Russell's logic-semantic researches and Wittgenstein's logic-mathematical researches have in much continued Frege's logic-mathematical and semantic researches. Thus, the last investigations are precondition of the development of analytic philosophy. Frege's, Russell's and Wittgenstein's methods of logic analysis were foundation for methodologies of analytic philosophy.

Key words: sources of analytical philosophy, analytical philosophy, logic-mathematical researches, phenomenology, psychologism, semantic designs, methods of the logical analysis.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Основи аналітичної філософії були закладені Аристотелем, Т. Аквінським, Т. Гоббсом, Р. Декартом, Д. Локком, Д. Берклі, Г. Ляйбніцем, Д. Юмом, І. Кантом, Ф. Брентано. Визначальне значення для її формування та розвитку мали праці Г. Фреге, Д.С. Мілля, Б. Рассела, Л. Вітгенштайна. За останні півстоліття аналітична філософія перетворилася із специфічної англо-американської у світову філософську школу. Ставши надбанням не лише англійської, американської, німецької, а світової філософської думки, аналітична філософія посідає важливе місце у сучасному філософському дискурсі.

Дослідники визначають аналітичну філософію або як філософський напрямок у ХХ столітті, який домінував серед англомовної філософії, або як специфічну техніку філософської діяльності, в основі якої арсенал аналітичної методології (ґрунтовна постановка питань, прояснення значень, розгортання й аналіз доказів, доведень, вироблення ідей (точок зору) та їх відстоювання), або як "аналітичний рух" загалом. Ці розбіжності свідчать про необхідність ретельного аналізу змісту поняття "аналітична філософія". Останнє неможливо без детальної реконструкції картини генези аналітичної філософії, вивчення процесів, які відбувались у ній як на початковому, так і на наступних етапах, дослідження взаємозв'язку з іншими філософськими напрямками ХХ століття, зокрема з феноменологією.

Отже, вибір теми "Континентальні витоки аналітичної філософії: історико-філософське дослідження" зумовлений актуальною потребою прояснити зміст поняття "аналітична філософія", верифікувати гіпотезу про те, що однією з істотних передумов розвитку аналітичної філософії є філософія Г. Фреге, та дослідити концептуальні подібності й взаємовпливи філософських поглядів Г. Фреге, Б. Рассела, Л. Вітгенштайна та Е. Гуссерля у контексті формування цього філософського напрямку.

Стан розробленості проблеми. Філософська спадщина Готтлоба Фреге сьогодні є предметом безпосереднього чи опосередкованого розгляду чималого кола дослідників. Однак першими познайомилися з науковими здобутками Фреге представники аналітичної філософії. Серед них виділимо першу хвилю - Б. Рассел, Л. Вітгенштайн, та другу хвилю - М. Дамміт, В. Куайн, Г. Кюнг, А. Пап, Х. Патнем, Н. Решер, Р. Рорті, Б. Страуд.

Б. Рассел та Л. Вітгенштайн продовжили дослідження Г. Фреге у галузі філософії математики та філософської семантики. Завдяки їм праці Фреге взагалі стали відомі науковцям. В. Куайн, Г. Кюнг, А. Пап досліджували окремі аспекти логічного вчення Фреге. Х. Патнема, Н. Решера, Р. Рорті, Б. Страуда ідеї Фреге цікавили у контексті подальшої долі аналітичної філософії. З цього приводу серед них існують найрізноманітніші точки зору. Найбільш комплексно філософську спадщину Фреге досліджував М. Дамміт.

Зацікавленість науковими розробками Фреге останнім часом зростає. У 2000 році Г. Габріелем та У. Дате досліджено та опубліковано архів його рукописів та наукового листування. Визнання результатів наукових розробок Фреге відбувається як шляхом дискусій стосовно окремих проблем (різні аспекти логічного вчення та семантичної концепції), так і відображено у ґрунтовних історико-філософських дослідженнях. Прикладом першого можуть бути, зокрема, праці Б. Бірюкова, Г. Гріненка, В. Кузнєцова, Г. Мецлєра, П. Мірошниченка, М. Стяжкіна, В. Суровцева. Серед числа других назвемо праці Г. Габріеля та У. Дате, М. Дамміта, Л. Крайзера, М. Степаніаса.

Вагомий внесок у розуміння аналітичної філософії, її визначення, джерел, предметного поля, методів дослідження, періодизації та дотичних до неї проблем присвячено чимало наукових праць як західних, так і вітчизняних науковців. У першу чергу це праці І. Бичка, Є. Бистрицького, В. Бугрова, Н. Вяткіної, А. Грязнова, К. Жоля, А. Колесникова, А. Конверського, С. Кримського, В. Лекторського, А. Лоя, А. Папа, В. Рижка, В. Садовського, В. Смирнова, З. Сокулєр, П. Стросона, Б. Парахонського, Т. Пікашової, М. Поповича, Я. Флора, Н. Юліної та ін. Хоч їхні наукові доробки дозволили багато у чому визначитись із предметним полем аналітичної філософії, її періодизацією, проте проблеми витоків аналітичної філософії вони ще залишили відкритими для дискусій.

Важливе значення для порівняння окремих філософських поглядів Г. Фреге та феноменологічних ідей Е. Гуссерля мали праці К. Бакрадзе, А. Бессонова, І. Бичка, Б. Бірюкова, Н. Вяткіної, Г. Габріеля, П. Гайденко, У. Дате, А. Ішмуратова, Л. Крайзера, В. Курєнного, А. Лоя, В. Молчанова, Н. Мотрошилової, П. Мірошниченка, М. Поповича, Є. Причепія, М. Рубене, М. Степаніаса, Д. Фоллєсдаля, В. Штельцнера, Б. Яковенко. Дослідники трактували основні поняття філософської концепції Фреге та феноменології Гуссерля, досліджували їхні філософські погляди окремо, цілісно, у контексті історії філософії, робили порівняльний аналіз їхніх філософських поглядів з поглядами інших філософів.

З точки зору впливу філософських поглядів Г. Фреге на ідеї представників аналітичної філософії другої половини ХХ століття, зокрема М. Дамміта та В. Куайна, на особливу увагу заслуговують праці західних та вітчизняних дослідників Дж. Боррадорі, Г. Бейкера, Л. Бобрової, В. Бугрова, В. Канке, К. Ламберта, Е. Маурера, П. Мірошниченка, А. Папа, Г. Слуги, В. Самсонова, Дж. Пассмора, П. Хакера. Під час дослідження беруться до уваги й останні наукові розвідки, зокрема, Ю. Баранчика, І. Богдановського, Н. Гайдич, А. Гончарова, П. Мірошниченка, Л. Шенгерій.

І, нарешті, слід зазначити, що реалізувати наші завдання маємо не лише крізь призму названої критичної літератури, а в першу чергу, шляхом безпосереднього звернення до доступних першоджерел - творів Фреге, Рассела, Вітгенштайна та Гуссерля.

Отже, загалом дослідники всебічно аналізували ту чи іншу ідею філософських концепцій Фреге, Рассела, Вітгенштайна й Гуссерля. Проте, історико-філософський аналіз їхніх оригінальних світоглядно-філософських систем у контексті впливу логіко-математичних і семантичних досліджень Фреге на формування ідей Рассела, Вітгенштайна й Гуссерля не визначався в якості окремої проблематики в українській науці.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана в межах досліджень кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у відповідності з комплексною науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України", НДР № 01БФ041-01 "Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є верифікація гіпотези про те, що логіко-математичні і семантичні дослідження Г. Фреге є передумовою формування аналітичної філософії як самостійної галузі філософського знання.

Щоб реалізувати мету необхідно було вирішити такі завдання:

здобути визначення аналітичної філософії, її предмету та методів, здійснивши огляд вітчизняних та зарубіжних історико-філософських досліджень;

виявити існуючі версії походження та періодизації аналітичної філософії, дослідити їх обґрунтованість;

розглянути наявність подібностей у формуванні аналітичної філософії та феноменології, проаналізувавши їхні історико-філософські передумови та дослідивши вплив філософських поглядів Г. Фреге на розвиток феноменологічних ідей Е. Гуссерля;

сформулювати принципи розбудови та висвітлити історико-філософську зумовленість логіко-математичної і семантичної проблематики системи світоглядно-філософських настанов Г. Фреге;

здійснити історико-філософський аналіз відповідного комплексу логіко-семантичних та логіко-математичних засновків систем світоглядно-філософських настанов Б. Рассела та Л. Вітгенштайна;

визначити можливість логіко-математичних та семантичних досліджень Фреге бути передумовами розвитку аналітичної філософії, порівнявши логіко-математичні дослідження Г. Фреге з логіко-семантичними дослідженнями Б. Рассела та з логіко-математичними дослідженнями Л. Вітгенштайна;

виявити теоретичні засади методу логічного аналізу аналітичної філософії та з'ясувати його суттєві характеристики у межах вчень Г. Фреге, Б. Рассела, Л. Вітгенштайна, як основних представників аналітичної філософії початку ХХ століття.

Об'єктом дослідження є філософська спадщина Г. Фреге, Б. Рассела, Л. Вітгенштайна та Е. Гуссерля.

Предметом дослідження є вплив логіко-математичних і семантичних досліджень Г. Фреге на формування філософських поглядів Е. Гуссерля, Б. Рассела і Л. Вітгенштайна у контексті розвитку аналітичної філософії.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження виступають, по-перше, класичні та новітні дослідження у галузі історико-філософської науки; по-друге, дослідницька традиція аналітичної філософії; по-третє, результати досліджень когнітивних наук. Дисертаційне дослідження носить, в першу чергу, історико-філософський характер - воно зорієнтоване на розкриття історичного контексту формування аналітичної філософії. Окремі із завдань мають і проблемний характер - отже, дослідження також спрямоване на розкриття внутрішніх концептуальних зв'язків між окремими явищами у європейській філософській думці ХХ століття.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на загальнонаукових принципах історизму, об'єктивності та системності. Під час дослідження використано такі методи:

метод лінгвістичного аналізу - для виявлення змісту термінів та понять;

метод контекстуального аналізу понять - ним виявлено різноманітне значення філософських понять, залежно від контексту їхнього вживання;

компаративний метод - для порівняння як концепцій в цілому, так і окремих понять у філософських дослідженнях Фреге, Гуссерля, Рассела та Вітгенштайна, а також використаних ними методів, передумов і культурних контекстів, в межах яких здійснювалось формування їхніх ідей;

історичний метод - для розкриття виникнення та формування аналітичної філософії як явища у світовій філософській думці ХХ століття;

метод структурного аналізу - для встановлення особливостей взаємного впливу аналітичної та континентальної філософії.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній філософії здійснено систематичний історико-філософський аналіз європейських витоків аналітичної філософії, досліджено концептуальні подібності, відмінності та взаємовпливи філософських поглядів Г. Фреге, Е. Гуссерля, Б. Рассела, Л. Вітгенштайна у контексті формування аналітичної філософії.

Основні елементи наукової новизни дослідження конкретизуються в положеннях, які виносяться на захист:

на основі дослідження праць філософів-аналітиків та західної і вітчизняної історико-філософської літератури здобуто визначення поняття "аналітична філософія" - це самостійна галузь філософського знання, у якій методами логічного й лінгвістичного аналізу досліджується мова як система символів, яка виражає своє предметно-речове значення у процесі взаємовідношення людини і світу і аналіз цієї мови показує зафіксовані за допомогою неї філософські проблеми та шляхи їх вирішення;

внаслідок вперше здійсненого у рамках історико-філософського дослідження аналізу існуючих версій походження та періодизації аналітичної філософії встановлено, що основними етапами у її розвитку є логічний атомізм, логічний позитивізм, лінгвістична філософія, загальна епістемологія, сучасний етап, для якого характерна наявність інтересу до етики, естетики, феноменології, герменевтики, політичної філософії, отже, аналітична філософія належить до найбільш розповсюджених і фундаментальних напрямків у концептуальній структурі сучасного філософського знання;

простежено вплив аргументів Г. Фреге проти психологізму в логіці на розвиток антипсихологістських настанов Е. Гуссерля та виявлено подібності у семантичних конструкціях Фреге і Гуссерля, а саме "знак-смисл-значення" - "сутність-смисл-інтендований предмет", чим підтверджено наявність подібностей у формуванні аналітичної філософії та феноменології;

в якості окремої проблеми та на методологічній основі історико-філософської дисципліни сформульовано принципи розбудови та висвітлено історико-філософську зумовленість світоглядно-філософських настанов Г. Фреге, причому за допомогою характеристики логіко-математичної і семантичної проблематики було з'ясовано, що Г. Фреге розроблялись філософські засади оригінальної ідейно-теоретичної програми обґрунтування основ наукового знання;

внаслідок здійснення історико-філософського аналізу відповідного комплексу логіко-семантичних та логіко-математичних засновків систем світоглядно-філософських настанов Б. Рассела і Л. Вітгенштайна та порівняння їх з результатами логіко-математичних і семантичних досліджень Г. Фреге останні визначено як істотну передумову розвитку аналітичної філософії, що підтверджує континентальні витоки аналітичної філософії;

у результаті дослідження й порівняння розуміння та застосування методу логічного аналізу у межах світоглядно-філософських настанов Г. Фреге, Б. Рассела та Л. Вітгенштайна, з'ясовано його основні характеристики та відмінності, що дозволило стверджувати про три різні методи логічного аналізу.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в рамках останнього виконано цілісний системний аналіз світоглядно-філософських настанов Г. Фреге, в контексті якого здійснено виокремлення і характеристику комплексу логіко-математичних і семантичних засновків осмислення ним філософських проблем. Зазначений аналіз, засновуючись на сполученні використаних у дослідженні методів дозволив реалізувати одну з перших у вітчизняній науці спроб комплексного розгляду внеску Г. Фреге у розвиток аналітичної філософії.

Практичне значення отриманих результатів. Враховуючи недостатній рівень розробки даної проблеми у вітчизняній філософській літературі та обмежений доступ до зарубіжної філософської літератури з означеної тематики, використані у даній роботі підходи та отримані результати можуть складати методологічну базу для подальшого дослідження проблем, пов'язаних з витоками та розвитком аналітичної філософії, бути використані у нормативних курсах лекцій з історії філософії, філософії, аналітичної філософії та спецкурсах з аналітичної філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація роботи. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Загальні положення та результати досліджень доповідались автором дисертації на міжнародних наукових конференціях: "Дні науки - 2002", "Дні науки - 2003", (м. Київ, філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2002 р., 2003 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Молодь, освіта, наука, культура та національна самосвідомість" (м. Київ, Асоціація університетів недержавної форми власності, Європейський університет, 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених "Шевченківська весна. Сучасний стан науки, досягнення, проблеми та перспективи розвитку" (м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003 р.), Міжнародній науковій конференції "Філософія та історія філософії" (м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003 р.), Міжнародній науковій конференції "Людина. Світ. Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень" (м. Київ, філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2004 р.), Міжнародній науковій конференції "Людина. Культура. Суспільство." (м. Мінськ, факультет філософії та соціальних наук Білоруського державного університету, 2004 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у публікаціях автора - чотирьох статтях, розміщених у затверджених ВАК України фахових виданнях та шести тезах виступів, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація структурована відповідно до мети дослідження й відображає послідовність вирішення поставлених завдань, розв'язання яких дозволяє прояснити історико-філософські передумови формування аналітичної філософії. Логіка та мета дослідження зумовили поділ дисертації на два розділи, які складаються з шести підрозділів. Крім двох розділів дисертація містить вступ, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 178 сторінок. Список використаних джерел нараховує 23 сторінки і включає 252 найменування, з них 32 джерела іноземною мовою.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється сучасний стан розробки проблеми, встановлюється зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами; формулюється мета і завдання, визначається теоретико-методологічна основа, емпірична база роботи, об'єкт і предмет дослідження; конкретизується наукова новизна дослідження, відображається теоретичне і практичне значення; наводяться дані про публікації та апробацію отриманих результатів.

Перший розділ - "Теоретико-методологічні засади дослідження витоків аналітичної філософії" - присвячено ознайомленню зі здобутками вивчення вітчизняними та зарубіжними істориками філософії аналітичної філософії, розглянуто проблему визначення аналітичної філософії, її взаємозв'язок з феноменологією, що дозволяє визначити місце і роль цієї філософської школи у філософії ХХ століття та дослідити процеси, які у ній відбувались як на етапі становлення, так і в більш пізні періоди.

У підрозділі 1.1. "Проблема визначення аналітичної філософії, її методу і предмету в історії філософії" визначено основні підходи у дослідженні аналітичної філософії в історії філософії, розглядаються наявні у зарубіжній та вітчизняній філософській літературі точки зору щодо визначення поняття "аналітична філософія", її джерельної бази, предмету та методів.

Проаналізувавши погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників, зокрема Ю. Баранчика, І. Бичка, Дж. Боррадорі, В. Бугрова, А. Грязнова, А. Дегутіса, І. Касавіна, В. Лекторського, М. Поповича, Р. Рорті, Я. Флора, Н. Юліної бачимо, що не існує єдиного визначення аналітичної філософії. Одні дослідники при визначенні наголошують на предметі дослідження, інші вказують на таку визначальну її рису, як метод.

Поширеними визначеннями аналітичної філософії є визначення її у вузькому значенні як філософського напрямку у ХХ столітті, який домінував серед англомовної філософії; у широкому значенні - як специфічної техніки філософської діяльності, в основі якої арсенал аналітичної методології (ґрунтовна постановка питань, прояснення значень, розгортання й аналіз доказів, доведень, вироблення ідей (точок зору) та їх відстоювання), тобто "аналітичного руху".

Встановивши, що для розгляду витоків та формування аналітичної філософії необхідно з'ясувати, що є її предметом та методом, та не надаючи переваги існуючим визначенням аналітичної філософії, автор у результаті проведеного дослідження визначає її як самостійну галузь філософського знання, яка методами логічного й лінгвістичного аналізу досліджує мову як систему символів, яка виражає своє предметно-речове значення у процесі взаємовідношення людини і світу, і аналіз якої показує зафіксовані за допомогою цієї мови філософські проблеми та шляхи їх вирішення. Проблемне поле аналітичної філософії - філософський аналіз мови з метою фіксації структур знання. Філософ-аналітик - це науковець, який прагне до аргументованої чіткості, точності, вільно володіє інструментарієм логіки, серед його наукових інтересів, в першу чергу, питання з галузі природничих і точних наук, проте ними він не обмежується.

Ураховуючи сформульоване визначення аналітичної філософії, її предмету та методів, можна стверджувати, що першим кого можна було б віднести до філософів-аналітиків, слід назвати Готтлоба Фреге (1848-1925). Хоч Фреге й не мав на меті повністю переорієнтувати філософію на аналіз мови, шукаючи способи подолання недоліків повсякденної мови під час доведення положень науки, він сформулював принцип контексту, який був значним кроком для появи лінгвістичного повороту та розвитку аналітичної філософії. Отже, автор підтримує думку про те, що аналітична філософія розпочинається саме з філософсько-логічного розв'язання проблеми основоположень математики.

У підрозділі 1.2. "Місце аналітичної філософії у філософії ХХ століття та її зв'язок з феноменологією" окреслено хронологічні проміжки розвитку аналітичної філософії, показано основні проблеми, які потрапляли до її поля зору на тому чи іншому етапі та шляхи можливого їх вирішення з погляду філософів-аналітиків, а також розглянуто співвідношення аналітичної філософії та феноменології.

Основи аналітичної філософії були закладені Аристотелем, Т. Аквінським, Т. Гоббсом, Р. Декартом, Дж. Локком, Д. Берклі, Г. Ляйбніцем, Д. Юмом, І. Кантом, Ф. Брентано. Проте, встановлено, що визначальне значення для її формування мали праці Г. Фреге, Д.С. Мілля, Б. Рассела, Л. Вітгенштайна.

Можливість виділення на окремих етапах еволюції аналітичної філософії не лише загальних принципів, а й специфічних відмінностей, зумовила їх іменування як "логічний атомізм", "логічний позитивізм", "логічний емпіризм", "лінгвістична філософія", "філософія буденної мови" та ін. Тому М. Дамміт називає аналітичну філософію не особливою школою, а групою шкіл, які поділяють певні базисні засновки і відрізняються одна від одної всім іншим. Через це, на думку автора, визначивши ці школи окремими методологіями, аналітичну філософію можна визначити як мета-методологію, яка їх об'єднує.

Визначення місця аналітичної філософії у філософії ХХ століття не можливе без співвідношення її з іншими площинами філософського знання, зокрема з феноменологією Е. Гуссерля. Тому застосування у дослідженні історико-філософського та компаративного типів аналізу зумовлене потребою у комплексному вивченні подібного в аналітичній філософії й феноменології.

На підставі розгляду існуючих результатів досліджень щодо порівняння окремих філософських поглядів Г. Фреге та феноменологічних ідей Е. Гуссерля, зокрема праць К. Бакрадзе, І. Бичка, Б. Бірюкова, Г. Габріеля, Н. Мотрошилової, П. Мірошниченка, М. Поповича, Є. Причепія, М. Степаніаса, Д. Фоллєсдаля, встановлено необхідність компаративного аналізу розуміння та пошуків шляхів вирішення Гуссерлем та Фреге проблеми обґрунтування основ наукового знання, а саме критики психологізму в науці та їхніх семантичних теорій.

Розвиток логіки наприкінці XIX- на початку XX століття був тісно пов'язаний з програмою відокремлення її від психології та подолання психологізму. Суть нової хвилі психологізму, яка швидко поширювалась саме у колах німецьких науковців, зводилась до питань, пов'язаних із предметом та характером логіки. Г. Фреге у праці "Основи арифметики. Логіко-математичне дослідження поняття числа" (1884) та Е. Гуссерль у праці "Логічні дослідження" (І том - "Пролегомени до чистої логіки", 1900, ІІ том - "Дослідження з феноменології та теорії пізнання", 1901) поставили питання подолання психологізму у логіці.

Г. Фреге вказав на незалежність розуміння логічного від актів людського мислення та відокремив психологічне від логічного, суб'єктивне від об'єктивного. На його думку, логічні закони суть закони мислення, спрямовані на пізнання істини, отже істина не залежить від того, хто вимовляє судження.

Відомо, що одним з перших наукових здобутків Гуссерля "раннього" періоду його творчості є праця "Філософія арифметики, психологічні та логічні дослідження" (1891). Одна з основних її думок - психологістське розуміння процесу пізнання. Гуссерль представив ідеї нового філософського методу - феноменології, яку назвав "описовою психологією". Проте, вже у "Логічних дослідженнях", змінивши свою думку, Гуссерль поставив завдання феноменології подолати психологізм у філософії й основах усього наукового знання. На відміну від "Філософії арифметики", у "Логічних дослідженнях" автор категорично заперечував думку, що пізнавальний процес визначається структурою емпіричної свідомості, яка перетворює пізнання й знання на суб'єктивну даність. Ця теза відповідає поглядам Фреге про те, що психологія, як емпірична наука, не може бути основою для аналізу точної науки, теоретичне знання автономне й не може зводитись до емпіричного. Логіка не тільки не є частиною психології, але відрізняється від неї методом та предметом дослідження. На противагу психологічному обґрунтуванню логіки Гуссерль вже обстоював ідею "чистої логіки" як апріорної науки, що ґрунтується на самоочевидності. "Чиста логіка" - це наука про ідеальні умови науки взагалі (наукоучення). Ідеалом логічної науки є, за Гуссерлем, mathesis universalis Ляйбніца, до якого апелював також і Фреге. У результаті, обидва філософи зголошуються у тому, що багато математиків мали б ретельніше ставитись до основ своєї науки, оскільки вони мають тенденцію залишати поза увагою значення (сутність) їхніх теорій (понять та законів цих теорій), що неминуче призводить до похибок.

Аналіз історико-філософських засновків зміни поглядів Гуссерля свідчить, що такі ідеї останнього формувалися у період з 1894 до 1900 року, якраз від часу завершення праці "Філософія арифметики" до написання праці "Логічні дослідження". Зважаючи на те, що у цей час відбулося знайомство Гуссерля з доробками Фреге та рецензування Фреге "Філософії арифметики" Гуссерля, можна зробити висновок, що для виникнення у Гуссерля сумніву у непохитності психологічних основ науки важливу роль відіграли саме погляди Фреге.

Паралелями у їхніх поглядах є, по-перше, визначення логіки як аподиктичної науки - і Фреге, і Гуссерль визначають метою логіки відкриття загальних законів, відповідно до яких має протікати теоретичне мислення; й по-друге, заперечення психологізму й суб'єктивізму в логіці.

Спростовуючи психологізм, Гуссерль створив теорію ідеальних предметів (об'єктивно-ідеалістична теорія "ейдосів", "загальних ідеальних предметів", "вічних істин") і ствердив їхній трансцендентний характер відносно психічних актів - істина не залежить від того, хто її мислить, де і коли. Психічні явища і логічні предмети принципово різні: перші - індивідуальні, фактичні, просторово-часові, другі - надіндивідуальні.

Отже, вказане вище, а також порівняльний аналіз конструкції "знак - смисл - значення" у теорії смислу мовних виразів Фреге та конструкції "сутність - смисл - інтендований предмет" у теорії інтенціональної сутності Гуссерля, дозволяє зробити висновок про те, що погляди Фреге значною мірою вплинули на виникнення основних ідей феноменології Гуссерля.

Такі висновки дають підстави стверджувати про подібності у формуванні аналітичної філософії і феноменології. Феноменологія дає знання змісту свідомості. Аналітична філософія дає можливість дослідження мовного процесу і опанування знання свідомості через аналіз предметних форм.

У другому розділі - "Логіцистська парадигма аналітичної філософії: Фреге, Рассел, Вітгенштайн" - здійснено процедури, підпорядковані розв'язанню основного завдання дисертаційного дослідження, а саме досліджено концептуальні подібності та взаємовпливи філософських концепцій Г. Фреге, Б. Рассела та Л. Вітгенштайна у контексті розвитку аналітичної філософії, досліджено розуміння та межі застосування методу логічного аналізу у філософських ученнях Фреге, Рассела та Вітгенштайна та визначено, що однією з істотних передумов розвитку аналітичної філософії є логіко-математичні й семантичні дослідження Фреге, отже аналітична філософія має континентальні витоки.

У підрозділі 2.1. "Логізація арифметики як завдання ранніх аналітиків: штучна мова "шрифт понять" Фреге" на підставі розгляду існуючих в історико-філософській літературі підходів до вивчення творчої спадщини Г. Фреге показано наявність у ній трьох складових - напрямків дослідження, а саме філософії арифметики, логіки та філософії мови, які утворюють цілісну систему світоглядно-філософських настанов мислителя.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття зважаючи на кризу в математиці у європейських наукових колах було поставлене питання логічного обґрунтування математики. Розробка Г. Фреге штучної мови "Begriffsschrift" (праця "Шрифт понять" (1879) з метою застосування у математиці строгої логічної бази мала стати одним із шляхів вирішення проблеми. На думку Фреге, розв'язання багатьох філософських проблем могло бути досягнуто після створення ідеальної мови з чіткими правилами для формування точної системи основ усього знання. Так, з точки зору математики були порушені принципово нові питання, які вимагали нових алгоритмів вирішення й забезпечували можливість виражати за допомогою символічного числення те, що раніше виражалося за допомогою повсякденної мови.

Постановка перших проблемних питань в аналітичній філософії Фреге та вплив його ідей на формування філософських поглядів інших філософів-аналітиків, зокрема Рассела, Вітгенштайна, Гуссерля, Дамміта, Куайна, мали важливе значення для розвитку аналітичної філософії.

Розвиваючи думку Фреге про розмежування смислу й референції та застосовуючи прагматику мови Л. Вітгенштайна, сучасний філософ-аналітик М. Дамміт сформулював власну двоаспектну теорію значення - обгрунтовуючу і прагматичну. У цій теорії М. Дамміт поєднав у межах одного підходу два принципово різних типи теоретичних концепцій -- семантичний і прагматичний. Він розвивав думку Фреге про те, що схоплювання смислу простого виразу не може дорівнювати знанню його референції.

Строгість у логічних доказах, уніфікація і спрощення логічних позначень, усунення непотрібних понять і припущень, як основні принципи обґрунтованості логічної теорії за В. Куайном, - розвиток фрегевських філософських пошуків надійних основ науки. В. Куайн намагався досягнути однозначності у логічній символіці - квантор існування завжди варто інтерпретувати однаково! Усі види висловлювань, за Куайном, варто обґрунтовувати однаково. Варто обґрунтовувати не окремі висловлення, а цілі системи висловлювань. Він вважав, що обґрунтування у своїй основі завжди є прагматичним.

У підрозділі 2.2. "Логіко-семантичні дослідження Рассела як продовження логіко-математичних досліджень Фреге" показано, що започатковані Г. Фреге дослідження у галузі філософії математики продовжив Б. Рассел, розробивши філософію логічного атомізму.

Завдання аналізу, за Расселом, полягає в тому, щоб уточнювати й прояснювати смисл слів та речень, які складають знання. Аналіз виконував функцію методу перекладу знання на більш точну мову, представлену Б. Расселом та А. Вайтхедом у праці "Principia Mathematica" (1910-1913). Дійшовши висновку, що слова буденної мови не мають єдиного закріпленого за ними емпіричного чи теоретичного значення, Рассел обґрунтував думку Фреге про те, що звичайна буденна мова не підходить для цілей науки, тому замість звичайної мови в науці треба застосовувати апарат символьної логіки. Отже, реформа логіки, яку розпочав Фреге, застосувавши свою формальну мову, була продовжена Расселом. У праці "Principia Mathematica" Рассел та Вайтхед зробили спробу послідовно розвинути програму логіцизму, яка була започаткована Фреге. Автори розглянули теорію типів, аксіому нескінченності та аксіому зведення як логічні пропозиції. У період написання "Principia Mathernatica" Расселом було запропоновано вирішення низки проблем, зокрема, "парадокса Рассела" за допомогою теорії типів, теорії дескрипцій, проблеми змісту поняття "існування" в логіці й математиці. Серед досліджуваних Расселом проблем знайшла своє відображення й теорія смислу й значення Фреге.

Таким чином, теорія логічного аналізу, яку розробляли філософи-аналітики як метод перекладу знання на більш точну мову, зачіпала не просто коло проблем логіко-математичного характеру, але мала світоглядний характер. Застосування філософами методу аналізу мови спричинило появу аналітичної філософії. Отже, аналітична філософія розпочинається з філософсько-логічного розв'язання проблеми основоположень математики.

У підрозділі 2.3. "Необхідність штучної мови та антиметафізична настанова: Фреге і Вітгенштайн" розглядається вплив поглядів Г. Фреге щодо необхідності точної мови науки на розвиток логіко-філософських ідей Л. Вітгенштайна.

Викладена у "Логіко-філософському трактаті" (1919) концепція знання Л. Вітгенштайна значною мірою була перекладом на узагальнену філософську мову окремих принципів логічної системи праці "Principia Mathematica" Рассела та Вайтхеда. Праця "Логіко-філософський трактат" була значною мірою написана під впливом логічний ідей Фреге та Рассела у зв'язку з зацікавленістю Вітгенштайна проблемами основ математики та її співвідношення з логікою й філософією.

У підрозділі 2.4. "Логічний аналіз Фреге, Рассела, та Вітгенштайна як започаткування методології аналітичної філософії" зроблено спробу порівняти розуміння та використання методу логічного аналізу філософами-аналітиками Фреге, Расселом та Вітгенштайном. У результаті такого порівняння було виявлено певні відмінності методу. Отже, можемо стверджувати про три різні способи використання логічного аналізу мислителями.

Фреге запропонував формальний аналіз висловлювань, який суттєво відрізнявся від традиційного. Згідно з його думкою, необхідно більш чітко аналізувати специфіку термінів, а не спосіб зв'язку між ними. Принцип Фреге пов'язує значення висловлювання з умовами його істинності. Якщо в традиційній логіці аналіз починався з понять, то Фреге розглядав у якості елементу аналізу цілісне висловлювання.

Рассел вважав, що необхідно розрізняти типи аналізу подібно до форм дефініції (реальний - контекстуальний, лінгвістичний - нелінгвістичний). Отже, у Рассела аналіз - це традиційний метод онтологічної редукції: спочатку, це аналіз значень, універсалій, пізніше - це переклад висловлювання як первинної одиниці аналізу у кращий мовний вираз.

У Вітгенштайна ж завдання аналізу - зробити кожне висловлювання адекватним картині реальності, яку воно описує.

Окрім методів логічного аналізу, представлених Фреге, Расселом та Вітгенштайном, у аналітичній філософії відомий також метод логічного аналізу, розвинутий представниками Віденського гуртка. У межах Віденського гуртка аналіз зводився до виявлення лінгвістичних і логіко-методологічних проблем науки. Перший тип аналізу - це різновид класичного гносеологічного редукціонізму, метою якого є обґрунтування значень висловлювань людини. Другий тип аналізу пов'язаний з логічним обґрунтуванням ідеалу "єдиної науки" і побудовою ідеальних мов.

Філософія Фреге зберігає прямий зв'язок з актуальними проблемами сучасної аналітичної філософії. Застосовані для аналізу емпіричного знання логіко-філософські засади в межах аналітичної традиції (початок ХХ ст.) слугують вектором філософських досліджень і сьогодні. Пошукам шляхів розв'язання проблем філософського аналізу знання в українській філософській науці присвячені праці Є. Бистрицького, І. Бичка, К. Жоля, А. Ішмуратова, А. Конверського, С. Кримського, А. Лоя, Б. Парахонського, М. Поповича, Т. Пікашової, В. Рижка та ін.

У висновках узагальнено результати дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, визначено логіко-математичні і семантичні ідеї Фреге у якості передумови формування аналітичної філософії.

Теоретико-методологічні основи дослідження теми дисертації дозволили здійснити порівняння концептуально значущих, існуючих у західній та вітчизняній історико-філософській традиціях, підходів до проблеми визначення аналітичної філософії її витоків, предмету та методів, а також її місця в історії філософії ХХ століття і, зокрема, її зв'язку з феноменологією. Аналітична філософія - це самостійна галузь філософського знання, яка методами логічного й лінгвістичного аналізу досліджує мову як систему символів, яка виражає своє предметно-речове значення у процесі взаємовідношення людини і світу, і аналіз якої показує зафіксовані за допомогою цієї мови філософські проблеми та шляхи їх вирішення.

Застосована у дослідженні методологія доводить, що одним з перших філософів-аналітиків може вважатися Г. Фреге - німецький математик та філософ. Хоч Фреге й не мав на меті повністю переорієнтувати філософію на аналіз мови, шукаючи способи подолання недоліків повсякденної мови під час доведення положень науки, він сформулював принцип контексту, який був значним кроком для появи лінгвістичного повороту та розвитку аналітичної філософії. Вплив аргументів Г. Фреге проти психологізму в логіці на розвиток антипсихологістських настанов Е. Гуссерля та подібність семантичних конструкцій Фреге (знак - смисл - значення) і Гуссерля (сутність - смисл - інтендований предмет) підтверджують подібності у формуванні аналітичної філософії та феноменології.

Г. Фреге не сприйняв психологістську інтерпретацію завдань і понять логіки і своїм задумом підвести під математику чітку логічну базу випереджав сучасні йому філософсько-математичні уявлення. У результаті Фреге створив нову логічну систему, яка виражалась у штучній мові "Begriffsschrift". Відмова від погляду на теорію чисел як на емпіричну галузь знання та визначення арифметики, як науки, позбавленої наглядності, - обов'язкова, за Фреге, умова можливості її логічного обґрунтування. Основні принципи наукових досліджень Фреге - це необхідність чіткого відокремлення психологічного від логічного, суб'єктивного від об'єктивного; розгляд значення слів у їхньому взаємозв'язку у висловлюванні, а не в їхній відокремленості; врахування різниці між поняттям і предметом.

Послідовником Г. Фреге у побудові точної мови науки вважав себе Б. Рассел. Він продовжив розпочате з допомогою застосування формальної мови реформування логіки. Дослідивши, що звичайна буденна мова не підходить для цілей науки, оскільки її слова не мають єдиного закріпленого за ними емпіричного чи теоретичного значення, Рассел підтримав Фреге в тому, що замість звичайної мови в науці необхідно застосовувати формальну систему символів. Започаткована Фреге програма логіцизму була розвинена Расселом у співавторстві з Вайтхедом у праці "Principia Mathematica", де автори розглядали аксіому нескінченності та аксіому зведення як логічні пропозиції, запропонували за допомогою теорії типів вирішення "парадокса Рассела", представили, зокрема, теорію дескрипцій, проблему змісту поняття "існування" в логіці й математиці.

Застосування Г. Фреге, Б. Расселом та Л. Вітгенштайном методу аналізу мови науки для обґрунтування основ математики спричинило появу аналітичної філософії. Отже, аналітична філософія розпочинається з філософсько-логічного розв'язання проблеми основоположень математики. Визначення одними з передумов розвитку аналітичної філософії логіко-математичних досліджень Г. Фреге підтверджує, що аналітична філософія має європейські витоки.

Порівняння розуміння методу логічного аналізу Г. Фреге, Б. Расселом та Л. Вітгенштайном та розгляд меж його застосування цими філософами дозволив стверджувати про наявність трьох окремих методів логічного аналізу. Згідно з думкою Фреге, необхідно більш чітко аналізувати специфіку термінів, а не спосіб зв'язку між ними. Значення висловлювання пов'язане з умовами його істинності. Отже, елементом аналізу, за Фреге, є цілісне висловлювання, а не поняття. У розумінні Рассела аналіз - це традиційний метод онтологічної редукції: спочатку це аналіз значень, універсалій, пізніше - це переклад висловлювання як первинної одиниці аналізу у кращий мовний вираз. Він розрізняв реальний, контекстуальний, лінгвістичний, нелінгвістичний типи аналізу. Відповідно до міркувань Вітгенштайна, аналіз має привести кожне висловлювання у відповідність до картини реальності, яку воно описує.

Логіко-філософські засади аналізу емпіричного знання в межах аналітичної традиції (початок ХХ ст.) на довгий час визначили напрямок досліджень філософів. Ця наукова тема не втрачає своєї актуальності і сьогодні. В українській філософії пошукам шляхів розв'язання проблем філософського аналізу знання присвячені праці Є. Бистрицького, І. Бичка, К. Жоля, А. Ішмуратова, А. Конверського, С. Кримського, А. Лоя, Б. Парахонського, М. Поповича, Т. Пікашової, В. Рижка та інших.

Досягнення мети дослідження було здійснено у два взаємопов'язаних етапи. На першому - через уточнення змісту поняття "аналітична філософія" визначено, що це відносно самостійна галузь філософського знання, яка методами логічного й лінгвістичного аналізу досліджує мову як систему символів, яка виражає своє предметно-речове значення у процесі взаємовідношення людини і світу, та проаналізовано вплив аргументів Г. Фреге проти психологізму в логіці на розвиток антипсихологістських настанов Е. Гуссерля, чим підтверджено подібності у формуванні аналітичної філософії та феноменології.

На другому етапі у результаті дослідження концептуальних подібностей та взаємовпливів філософських поглядів Г. Фреге, Б. Рассела і Л. Вітгенштайна у контексті формування аналітичної філософії логіко-математичні дослідження Г. Фреге визначено як одну з передумов розвитку аналітичної філософії, що дозволяє стверджувати про континентальні витоки аналітичної філософії.