Теоретико-методологічний аналіз цінностей в неокантіанській культурфілософії кінця XIX – початку XX сторіччя

????????? ?? http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 17.00.01 - Теорія та історія культури (філософські науки)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Теоретико-методологічний аналіз цінностей в неокантіанській культур філософії кінця XIX - початку XX сторіччя

Суший Олена Володимирівна

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського на кафедрі суспільних наук.

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент Левицький Олег Вікторович, Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, завідувач кафедри суспільних наук

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Жоль Костянтин Костянтинович, Подільська державна аграрно-технічна академія, професор кафедри філософії та культурології

кандидат філософських наук Балакірова Світлана Юріївна, Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”, доцент кафедри філософії.

Провідна установа:

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова Міністерства освіти та науки України, кафедра культурології.

Захист відбудеться 12 травня 2005 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд.327.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім.М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розіслано _06_ квітня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Живоглядова І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Стрімкий рух сучасного життя, світ, що змінюється у шаленому темпі вдосконалення задля задоволення попиту та суспільних потреб сьогодення, втрата попередніх ідеалів та переоцінка цінностей, що виявилися хибними, - все це, здавалося б, залишило людину на самоті з її світобаченням, внутрішнім відчуттям системи життєвих та культурних цінностей. Деякою мірою так воно і є, оскільки не завжди свідомість у змозі миттєво осягнути та пристосуватися до нових реалій дійсності. Людині притаманно змінювати свої ціннісні орієнтації, іноді навіть на протилежні; проте наш час особливо потребує збереження саме ціннісного світовідчуття, ціннісного пізнання, оскільки за проблемою цінностей приховане ставлення людини до суспільства.

Цінності знаходять своє відображення не тільки у практичній діяльності, але й у творчості людини, особистість є своєрідним носієм соціального та культурного змісту суспільного середовища. Проблема цінностей є одним з аспектів наукового вивчення дійсності, її вивчення постає як теорія оцінок предметів та суспільних явищ, їхньої соціальної значущості. Усвідомлення природи цінностей, засобів їх існування, потреб сучасних ціннісних відносин, цінності та оцінки, ціннісних орієнтацій людей - все це теоретичні питання, які потребують аксіологічного підходу, який майже скрізь у духовно-практичній діяльності застосовується, проте не завжди є загальноприйнятим чи то взагалі не визнається.

Сучасна доба, нова історична реальність, що безперечно відзначена чинником переоцінки традиційних цінностей, розширенням меж застарілих стереотипів традиційного стилю мислення, потребує також теоретичного переосмислення важливих понять та категорій як засобів аналізу у філософії, естетиці, культурології, пошуку нових методологічних засад наукових досліджень. Зокрема, на наш погляд, однією з актуальних проблем сучасної філософської та культурологічної думки є необхідність уточнення змісту категорії “цінність”, яка є засадовою для молодої теоретичної дисципліни - аксіології. Застосування цієї категорії як важливого засобу для розуміння художніх феноменів, у тому числі і в музикознавстві, дає можливість відзначити актуальність категорії цінності при аналізі естетичних, мистецтвознавчих, культурологічних проблем у сучасних культурфілософських дослідженнях.

Цінність - це поняття, яке зазвичай використовують при визначенні людського, соціального чи то культурного значення певних явищ дійсності. Специфіка цінностей, їх виявлення, функціювання визначена перш за все міжсуб'єктними відносинами. Розглядаючи явище цінності в суспільній практиці як результат суб'єкт-об'єктних відносин, ми визначаємо специфіку оцінки, оскільки фіксування цінності відбувається через акт оцінювання. Оцінка є розумовим актом, судженням щодо значення певного предмета, явища для людини. Відповідно слід розрізняти поняття цінності як відображення суб'єкт-об'єктних відносин, що визначає різноманітні форми міжлюдських та суспільних відносин, та оцінку як те, що фіксує суб'єкт-об'єктні відносини, своєрідний посередник між людиною та навколишнім середовищем, як складову змісту та структури цінності.

Маємо звернути увагу на те, що природа сама по собі об'єктивно не потребує ні оцінок, ні цінностей. Цінність є виключно суспільним надбанням, відповідно до цього явища природи отримують аксіологічне навантаження як наслідок відносин з людиною. Цінність можуть мати не природні явища в своєму незалежному від людини бутті, а явища людського світу культури (Н.З.Чавчавадзе); доречним є зазначення багатьма дослідниками того, що цінність по своїй суті є телеологічною (О.Г.Дробницький, Л.Н.Столович, В.П.Тугаринов та ін.), оскільки існування цінності завжди зумовлене її значенням для будь-кого.

Проблема цінності стала ключовою теоретичною проблемою на межі XIX - XX сторіч, у часи, коли людство, переживши глобальні струси війн, революцій, криз, усвідомило необхідність пошуку іншого шляху до оцінки явищ буття, створення нового культурно-ціннісного підходу до вивчення соціокультурного процесу, розгляду суспільного життя у вимірі ціннісного вчення про культуру. Спочатку теорія цінностей розвивалася переважно у західноєвропейській ідеалістичній філософії (кантіанство, неокантіанство, феноменологія, недогматичний марксизм тощо), у найбільш послідовному та систематизованому вигляді теорія цінностей сформувалась у неокантіанстві - одному з впливових напрямків західноєвропейської філософської думки. У марксистській літературі проблему цінності впродовж тривалого часу вважали “буржуазною лженаукою”, а її розвиток стримували гадкою, що ця теорія є відродженням ідей неокантіанства.

Існуючі теоретичні дослідження ціннісної проблематики у вітчизняній та зарубіжній літературі свідчать про те, що найбільш об'єктивним методом дослідження цієї проблеми є логіко-історичний аналіз. Тому дослідження категорії цінності, на нашу думку, необхідно не тільки проводити у ракурсі розгляду часу виникнення цього питання у філософії, науці, але, крім того, й вивчати його в контексті тих систем, де поняття цінності визначає собою як структуру теорії, так і її методологію.

Маємо звернути увагу на те, що значна кількість фундаментальних наукових праць була створена за умов тотальної заідеологізованості суспільства Радянського Союзу, що наклало свій відбиток на розгляд проблеми цінностей: поняття “цінність” та “оцінка” розглядали лише як категорії марксистсько-ленінської філософії, термін же “аксіологія” використовували за необхідності критики західних концепцій. На шляху “затвердження” себе у діалектико-матеріалістичній філософії аксіологія зазнала і заперечення необхідності свого існування, і невпевненості науковців, які, в принципі погоджуючися з необхідністю цієї теорії, мали сумніви щодо поняття “аксіологія”, були й такі, хто припускав тільки розробку проблеми цінностей, а не побудову загальної теорії цінностей.

Залишились у минулому сумніви та сперечання щодо необхідності та правомірності існування аксіології як науки, що вивчала б суб'єктивний бік людської діяльності. В наш час аксіологія продовжує свій розвиток як самостійна наука, а також як складова, певний підхід науково-теоретичного знання; проблемам ціннісного ставлення людини до навколишнього світу, місцю естетичної цінності в системі суспільно-історичних відносин приділяють багато уваги. Обговорювання, що розпочалося на сторінках філософських видань ще у другій половині XX сторіччя, продовжується, що знаменує необхідність подальшого розгляду цих питань, їхньої значущості у сьогоденні.

Безпосереднє обговорювання проблеми цінності у вітчизняних філософських колах розпочалося після виходу праць В.П.Тугаринова “Про цінності життя та культури” (1960) та В.О.Василенка “Цінність і оцінка” (1964). Подальший розвиток ціннісної тематики у вітчизняній науковій думці рухався у напрямках вивчення взаємодії філософського та природничо-наукового пізнання, розгляду шляхів становлення та формування підвалин теорії цінностей, визначення характерних рис та особливостей категорій у зрізі аксіологічної методології, взаємопроникнення наукового та мистецтвознавчого знання тощо.

Дослідженню історії зародження та розвитку теорії цінності присвячені праці таких науковців, як О.Г.Дробницький, М.С.Каган, Л.Н.Столович, В.П.Тугаринов, Н.З.Чавчавадзе та ін. У своїх працях вчені розглядають загальні закономірності становлення та розвитку аксіологічної думки.

Визначенню місця ціннісної свідомості в цілісному просторі культури, визначенню місця теорії цінності в сучасній філософії, її теоретичного та практичного значення на сучасному етапі розвитку вітчизняної та світової культури присвятили свої дослідження Г.П.Вижлецов, А.В.Гулига, М.С.Каган, І.С.Нарський, Л.Н.Столович та ін.

Дослідники С.Ф.Анісімов, В.В.Гречаний, А.Г.Здравомислов, А.А.Ручка, В.Ф.Сержантов вивчають теорію цінностей як головний предмет людинознавства. В їхніх працях розв'язання теоретичних питань співвідноситься з практичними завданнями суспільного розвитку, цінності розглянуто як інструменти соціального регулювання, здатні впливати на спрямованість соціальної активності особистості; дослідники навіть здійснюють спроби класифікувати цінності буття згідно з прогресивним розвитком людства.

Безпосередньо висвітленню ціннісного підходу до мистецтва присвячені праці М.С.Кагана, В.Лук'янова, С.А.Маркуса, С.Х.Раппопорта, Т.В.Чередниченко, А.Г.Харчева. Науковці визначають значення цінності мистецтва для окремої особистості та для суспільства загалом, інтерпретують мистецтво як носія ціннісного ставлення людини до світу - художньо-творчий процес являє суперечливість єднання пізнання та ціннісного осягнення реального світу.

Серед сучасних культурологічних розробок слід виокремити праці Т.В.Чередниченко, в яких порушено головні проблеми загальної та музичної естетики, вивчено її історію та тенденції розвитку, розроблено методологію музикознавства та музичної критики. Крім того, висвітлено широке коло доробок попередніх та сучасних концепцій західної музичної естетики, досліджено методологічні парадокси науки про музику та інші цікаві для творчого фахівця питання. У наукових працях Р.П.Шульги висвітлено значення ціннісно-орієнтувальних можливостей мистецтва, впливу художньої культури на формування особистості, шляхів удосконалення ціннісного потенціалу мистецтва, формування свідомого ставлення до мистецтва як до цінності-мети.

Кантівській тематиці присвячена значна кількість досліджень, перелічимо деякі імена: В.Ф.Асмус, М.Н.Афасіжев, К.М.Бакрадзе, А.В.Гулига, І.С.Нарський, А.П.Скрипник, Г.В.Теврадзе та ін. Естетичну теорію Канта у контексті ціннісного підходу до категорій, зокрема категорій прекрасного, естетичного тощо, роль естетики Канта для розвитку сучасної естетичної науки висвітлено у працях П.В.Копніна, І.С.Кузнєцової, І.Любимової, В.Метакси, М.Я.Сафара. Неможливо обійти увагою фундаментальні праці видатного українського вченого В.І.Шинкарука, присвячені питанням кантівської теорії пізнання, логіки та діалектики. З повагою відзначимо, що дослідження вченим співвідношення онтологічного, логіко-гносеологічного та світоглядно-антропологічного змісту філософії мало значення рушійної сили у розвитку національної сучасної філософської школи.

Неокантіанський рух кінця XIX - початку XX сторіччя, формування цілісного вчення “філософії цінностей” прискіпливо розглянуто у працях таких науковців, як Т.А.Акіндінова, К.М.Бакрадзе, Л.А.Бердюгіна, А.С.Богомолов, Б.Т.Григор'ян. Окремі риси провідних неокантіанських шкіл вивчають В.А.Жучков, Є.А.Рудельсон та ін.

Належне осмислення порушеної дисертаційним дослідженням проблеми неможливе поза аналізом української наукової літератури, зокрема праць О.В.Алєксандрової, І.В.Бичка, М.М.Бровка, В.О.Василенка, В.П.Іванова, Ю.В.Кушакова, Л.Т.Левчук, О.П.Лановенка, В.А.Малахова, В.І.Панченко, А.А.Ручки, М.Ю.Савельєвої, М.А.Собуцького, І.П.Шитова, В.Ф.Ятченко, О.І.Яценка та інших дослідників. Молодою генерацією науковців (В.І.Абрамов, Н.Ю.Бортникова, Т.І.Домбровська, А.М.Єрмоленко, С.Д.П'янзін, В.А.Сіверс, С.О.Явоненко та ін.) було проведено дисертаційні дослідження, присвячені питанням аксіологічної проблематики. Маємо зазначити, що у більшості досліджень ціннісну проблематику вивчають у площині онтологічного, етико-філософського, антропологічного аналізу, розглядають проблеми самовизначення особистості, формування системи цінностей, морального становлення тощо.

Проте, віддаючи належне всім науковцям, праці яких тим чи тим чином причетні до аксіологічної проблематики, слід зазначити, що є доцільним продовження вивчення порушених питань у національній культурфілософській школі. Все це доводить, що аксіологія впевнено посіла своє місце у системі суспільних наук, проте за існуючої різноманітності наукових праць з цієї тематики аксіологія як філософська наука потребує подальшої власної розробки.

Актуальність обраної теми визначена необхідністю більшого диференціювання та одночасно й консолідування в суспільній практиці цінностей матеріальних, соціально-політичних та духовних, прагненням дістатись у науковому обігу нового синтезу існуючого різноманіття принципів, потребою оновлення значень понять термінологічного та категорійного апарату, пов'язаних з розглядом застарілих установок щодо розробки аксіологічної проблематики у західноєвропейських філософських вченнях. Зазначене стало підставою для визначення мети та завдань дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведено в межах науково-дослідницької роботи, що запроваджена кафедрою суспільних наук Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського. Матеріали дослідження мають використовуватися у лекційних спецкурсах з естетики, філософії, філософії мистецтва, теорії та історії культури.

Об'єкт дослідження - культурфілософські школи німецького неокантіанства другої половини XIX - початку XX сторіччя.

Предмет дослідження - аксіологічна проблематика у неокантіанських філософсько-культурологічних теоріях кінця XIX - початку XX сторіччя та у музикознавстві середини XIX сторіччя.

Мета і завдання дослідження. Дослідження проведено з метою вивчення аксіологічної спрямованості головних шкіл та теоретичних систем німецького неокантіанства, їхнього розвитку та впливу на культурне життя Європи наприкінці XIX - на початку XX сторіччя, окремо - на мистецтвознавчу думку щодо різних видів мистецтв, зокрема - музики.

Мета дослідження визначила необхідність розв'язання таких дослідницьких завдань:

- висвітлити сучасні напрямки філософського та культурологічного дослідження аксіологічної проблематики;

- простежити етапи становлення та розгляду ціннісної проблематики в історії філософії;

- визначити місце та значення естетичного вчення у філософській системі Канта, рівень впливу його новаторських ідей на подальший розвиток культурфілософської думки;

- дослідити становлення аксіологічних теоретичних систем на грунті аналізу музичної проблематики;

- розкрити вплив музикознавчої думки на становлення аксіологічного підходу до художньої творчості;

- проаналізувати процес формування філософії цінності та затвердження її як окремого самостійного розділу філософії - аксіології;

- розглянути аксіологічні обгрунтування ціннісної проблематики в культурфілософських системах німецького неокантіанства;

- простежити вплив та відображення характерних рис провідних неокантіанських шкіл у музикознавчій думці кінця XIX - початку XX сторіччя.

Методи дослідження. Методологічними засадами дослідження становлення та розвитку аксіологічної проблематики в дисертаційній роботі є логіко-історичний метод; аналітичним методом визначено рівень впливу новаторських ідей Канта на формування підвалин філософії цінностей; методом системного аналізу досліджено культурфілософські системи та концепції німецького неокантіанства другої половини XIX - початку XX сторіччя; об'єктивно-практичним методом розглянуто доречність аксіологічного підходу при розгляді чуттєво-духовних відносин “людина - світ”. філософське культурологічне ціннісне аксіологічне

Наукова новизна дослідження полягає в систематичному та послідовному розкритті еволюції усвідомлення проблеми цінностей в історії філософської думки, обгрунтування методології дослідження цінностей та ціннісних відносин, а також становлення аксіології як самостійної філософської дисципліни. Вперше розглянуто взаємозв'язок та взаємовплив музикознавчих та культурфілософських неокантіанських підходів до аналізу поняття цінності та її гносеологічної та онтологічної значущості для суспільства, людини та людської творчості.

Результати, які виносяться на захист, сформульовані у наступних положеннях:

- систематизовано сучасні філософські та культурологічні дослідження з аксіологічної проблематики, здійснені вітчизняними науковцями за останні півсторіччя, які мають важливе методологічне значення для аналізу неокантіанської теорії цінності;

- простежено шляхи становлення та розвитку ціннісної проблематики за часів античності, середньовіччя, доби Відродження, Просвітництва до теорії західноєвропейської культурфілософії кінця XVIII сторіччя у зрізі телеологічного принципу світопізнання;

- визначено новаторське значення культурологічних ідей Канта, викладених в його естетичному вченні, щодо ціннісної проблематики відносин “людина - світ”, а також для становлення поняттєвого апарату теоретико-ціннісного підходу;

- проаналізовано процес формування та відокремлення аксіології у самостійний розділ філософського знання у площині історичного розвитку культурфілософії та природознавства;

- досліджено неокантіанські культурфілософські течії як чинники естетизації філософської думки та пошуків нових методологічних принципів наприкінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя;

- розглянуто оригінальні способи втілення аксіологічних аспектів у філософське знання на підставі системного аналізу неокантіанських (Марбурзької та Баденської) культурфілософських систем кінця XIX - початку XX сторіччя;

- висвітлено теоретичні та методологічні принципи провідних європейських мистецтвознавчих систем, побудованих у річищі неокантіанських шкіл;

- вперше проведено аналіз музикознавчої думки в західноєвропейській культурології в плані її визначально-ініціюючого впливу на становлення аксіологічного підходу до художньої творчості;

- доведено, що у пошуках нових засобів виразності, розв'язання “одвічної” дилеми змісту та суті мистецтвознавча думка заклала підвалини дослідження аксіологічної тематики раніше, ніж це було зроблено у культурфілософії.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Обраний підхід дослідження ціннісної проблематики дає можливість для подальшого розвитку структурного та категорійного змісту аксіології як науки, що є складовою не тільки філософського знання, але й культурології, мистецтвознавства, музикознавства тощо. Результати дослідження можуть бути складовою при формуванні підвалин гармонійного співіснування як у відносинах “людина - світ”, так і у відносинах “суспільство - природа”. Значення дисертації визначене можливістю використання її матеріалів при розробці лекційних курсів та спецкурсів з філософії, естетики, філософії мистецтва, теорії та історії культури тощо; також для вивчення процесів, які відбуваються в сучасному мистецтві та музикознавстві; при вихованні сучасної творчої, зокрема музичної, молоді; при створенні та розробці об'єктивних принципів аналізу аксіологічних концепцій сьогодення. Понад те, вважаємо за необхідне введення вивчення аксіології, формування культурно-ціннісного підходу до явищ дійсності вже у початковій школі.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Головні результати дослідження оголошено на конференціях “Творчість в контексті розвитку людини” (Київ, 2003), “Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (Київ, 2003), “Етика і культура. Актуальні етичні проблеми у сфері культури” (Київ, 2004), “Художня освіта і суспільство XXI століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри” (Київ, 2004), “Фундаментальное и прикладное в этике и эстетике” (Санкт-Петербург, 2004).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у 8 публікаціях: п'яти статтях у фахових виданнях збірників наукових праць та трьох тезах доповідей на міжнародних наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (другий та третій розділи містять по три підрозділи), висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації налічує 205 сторінок, з них основного тексту - 182 сторінки. Список використаних джерел містить 342 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ містить обгрунтування актуальності та доцільності теми дослідження, опис ступеня розробки поставленої проблеми, визначення об'єкта, предмета, мети, дослідницьких завдань та методів дослідження, узагальнення наукової новизни, теоретичного та практичного значення дисертації; розкрито її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, а також форми її апробації.

Перший розділ - “Аксіологічна проблематика: шляхи та напрямки науково-теоретичного аналізу сучасних досліджень” - присвячено розгляду наявних у літературі поглядів на такі феномени реального буття, які у щоденній практиці отримують ціннісний наголос - моральні, правові, соціологічні, естетичні, пізнавальні тощо.

Порушена наприкінці 1950-х років у вітчизняній філософії аксіологічна проблематика сприяла утворенню різних підходів до її вивчення. Зокрема, цінність інтерпретували як засіб задоволення потреб людини (В.О.Василенко, В.П.Тугаринов), як ідеали, які є не засобом, а метою (І.С.Нарський), як синтез значущості та ідеалу (О.М.Бакурадзе, О.Г.Дробницький); надалі у філософсько-естетичних колах сформувалися підходи, викладені у таких концепціях, як “об'єктивно-суб'єктивна” (А.А.Буров, М.С.Каган), “природнича” (Н.Дмитрієва), “суспільна” (В.Ванслов, Л.Н.Столович).

Дослідженню історії зародження та розвитку теорії цінності присвячені праці таких науковців, як О.Г.Дробницький, М.С.Каган, Л.Н.Столович, В.П.Тугаринов, Н.З.Чавчавадзе та ін. Визначенню місця ціннісної свідомості в цілісному просторі культури, місця теорії цінності в сучасній філософії, її теоретичного та практичного значення на сучасному етапі розвитку вітчизняної та світової культури присвятили свої дослідження Г.П.Вижлецов, А.В.Гулига, М.С.Каган, І.С.Нарський, Л.Н.Столович та ін.

Безпосередньо висвітленню ціннісного підходу до мистецтва, зокрема розумінню мистецтва як цінності, виявленню причетності мистецтва до загального естетичного світовідчуття, формуванню ціннісних орієнтирів засобами мистецтва, а також окремим питанням музичної естетики присвячені праці М.С.Кагана, В.Лук'янова, С.А.Маркуса, А.В.Михайлова, Я.Мукаржовського, С.Х.Раппопорта, Л.Сакетти, Т.В.Чередниченко, А.А.Фарбштейна, Р.П.Шульги та ін.

Роль Канта у філософському обгрунтуванні аксіологічного підходу висвітлювали В.Ф.Асмус, М.Н.Афасіжев, К.М.Бакрадзе, А.В.Гулига, В.В.Лазарев, І.С.Нарський, А.П.Скрипник, Г.В.Теврадзе та ін. Естетичну теорію Канта в контексті ціннісного підходу до категорії прекрасного аналізували К.М.Долгов, П.В.Копнін, І.С.Кузнєцова, Т.Любімова, В.Метакса, М.Я.Сафар та ін.

Формування цілісного вчення “філософії цінностей” у рамках неокантіанського руху кінця XIX - початку XX сторіччя докладно розглянуто в працях таких науковців, як Т.А.Акіндінова, К.М.Бакрадзе, Л.А.Бердюгіна, А.С.Богомолов, Ю.В.Воронова, Б.Т.Григор'ян, А.Ф.Зотов, Ю.К.Мельвіль, Г.Р.Теврадзе та ін.

Належне осмислення порушеної у дисертаційному дослідженні проблеми неможливе поза аналізом праць таких українських науковців, як І.В.Бичко, М.М.Бровко, В.О.Василенко, В.П.Іванов, Ю.В.Кушаков, О.П.Лановенко, Л.Т.Левчук, В.А.Личковах, В.А.Малахов, В.І.Панченко, А.А.Ручка, М.Ю.Савельєва, М.А.Собуцький, І.П.Шитов, В.Ф.Ятченко, О.І.Яценко та ін. Молоді науковці В.І.Абрамов, Н.Ю.Борнікова, І.В.Гордієнко-Мітрофанова, Т.І.Домбровська, А.М.Єрмоленко, С.Д.П'янзін, В.А.Сіверс, С.О.Явоненко провели дисертаційні дослідження, присвячені питанням аксіологічної проблематики.

На підставі опрацьованих літературних джерел вважаємо за необхідне зазначити, що історико-теоретичний аналіз аксіологічного напрямку у філософії має неперевершене методологічне значення для таких окремих наук, як мистецтвознавство, музикознавство, теорія та історія культури. У дисертації звернута увага на те, що обрані предметом дослідження школи та напрямки неокантіанства кінця XIX - початку XX сторіччя не тільки зобов'язані своєю появою подальшому розвитку кантівської філософсько-теоретичної тематики, але й були провіщені розвитком окремих часткових наук, зокрема, наприклад, музикознавства (Е.Ганслік, А.Амброс).

Другий розділ - “Історико-теоретичні витоки становлення та розвитку ціннісної проблематики” - присвячено розгляду шляхів становлення аксіологічної проблематики в історичному розрізі, що сягає своїми витоками майже до античного світу.

У підрозділі 2.1 - “Проблема цінностей в історії філософії від античності до теорії західноєвропейської культурології кінця XVIII сторіччя” - простежено формування теоретичної зацікавленості проблематикою ціннісного відношення “людина - світ”, зокрема поняттям доцільності.

Роздуми щодо цінності зустрічаються ще у давньогрецькій філософії: розуміння добра, блага, краси чи величі, сенсу людського життя, щастя тощо - питання, які антична філософська думка не може обійти своєю увагою. В той час лише формується загальнофілософська смислова база майбутнього естетичного аспекту культурологічного знання, що пов'язано з визначенням оцінювального поняття “прекрасне”, яке ще не було усвідомлене як самостійна ціннісна філософська категорія. Поступово на перший план виходять питання суспільства та людини - відбувається процес антропологізації філософської думки, вершиною якого стало сократівське вчення.

На думку Сократа, предметом знання може бути тільки те, що є доступним для доцільної діяльності людини, - принцип доцільності стає загальним для краси та блага як його різновидів, що дає змогу говорити про піднесення цих понять з оцінних до рівня ідеальних цінностей. Платон пропонує об'єктивно-ідеалістичне розуміння ціннісних відносин. Визначаючи суттєві моменти ціннісного світобачення, мислитель в ідеї краси та блага знаходить естетичний та моральний ідеал. Арістотель, не погоджуючися з такою думкою, вважав, що суть блага та краси не існує зовні їхніх явищ. Тому, пов'язуючи суть явищ з їхньою формою та метою, Арістотель єднає прекрасне з доцільністю. І у Платона, і у Арістотеля телеологічні погляди аксіологічно забарвлені.

Середньовічна філософська думка повністю виходила з теології, на рівні світогляду це відбивалося в ідеї єдиного Бога, в якому втілене нове визначення синтезу істини, краси, добра. Проте, говорячи про середньовіччя, було б помилково вважати, що цій добі притаманні аксіологічні уявлення - впродовж тривалого часу цінності людської культури інтерпретували тільки під кутом релігійного світобачення.

Доба Відродження принесла нове світобачення, нове самоосягнення людини, яка була проголошена найвищою цінністю. Людина, особистість, її внутрішнє багатство та її гідність стають нарівні поруч з істиною, добром та красою. Саме людина стає головним пунктом системи цінностей та її головним носієм; розробка поняття цінності, поняття блага, що з'єднало проблему краси, добра та істини безпосередньо з людиною, в цей час набула нового значного поштовху.

Доба Просвітництва, проголосивши ідеали рівності, свободи особистості як необхідні для гідного існування людини, доповнила класичний шерег духовних цінностей цінностями, які мали соціально-політичний характер. Головною стала ідея формування особистості - істоти, обдарованою розумом; уявлення ж про красу, добро, справедливість знову ж таки були периферійними - метою філософії залишається всезагальне благо, але своєї ваги воно набуває не через осягнення краси та гармонії світу, а шляхом розробки найбільш адекватних методів його пізнання.

Вчення Канта підсумувало досягнення філософської думки доби Просвітництва. В історії філософії Кант (поруч з Арістотелем) став одним з тих, хто, визнаючи зв'язок краси та добра, водночас відстоював принципову розбіжність етики та естетики. Розглядаючи проблему буття цінності, Кант зазначав, що існування цінності в першу чергу зумовлене властивістю, притаманною людині та її ставленню до світу, - мірою людяності та волі.

У підрозділі 2.2 - “Трансценденталізм Іммануїла Канта як теоретичне джерело західноєвропейської аксіології” - розглянуто значення критичної системи Канта як підсумування досягнень філософської думки доби Просвітництва; місце естетичного вчення у критично-філософській системі мислителя; новаторські внески Канта як фундаментальні теоретичні засади західноєвропейської аксіології XIX сторіччя.

Вже в “докритичний” період, зокрема у творі “Спостереження над почуттям прекрасного та величного” (1764), Кант здійснює перші спроби досліджень різноманітних об'єктів почуття прекрасного та величного, розглядаючи їх крізь призму людини, хоча про естетику як таку ще не йдеться.

При формулюванні завдання естетики Кант “критичного” періоду займає суб'єктивну позицію, запитуючи не про те, що є прекрасне, а про те, внаслідок чого виникає суб'єктивний стан, за якого предмет впливає на нас так, що ми визнаємо його прекрасним. У кантівській теорії долається обмежене уявлення про естетику як про чуттєве пізнання, притаманне автору терміна “естетика” А.Баумгартену.

В “Критиці здатності судження” Кант подав такі поняття мистецтва та естетичного сприйняття, які сприяли подальшому формуванню естетичної проблематики і до сьогодні залишаються у центрі сучасних філософських дискусій, він здійснив спробу визначити специфіку естетичного принципу, відокремити сферу естетичного не тільки від моральності, але й від пізнання, практичної діяльності та від усіх інших видів активної суспільної людини.

Термін “естетика” набуває у Канта значення “критики смаку”, тобто критичного дослідження прекрасного та величного, критичного розгляду художньої діяльності (вчення про генія) та досвіду вчення про види мистецтва (система мистецтва). Естетика постає вже безпосередньо як частина філософської системи.

Надзвичайним досягненням кантівської естетики є те, що мислитель увів естетичне світовідчуття до системи ціннісного світорозуміння, використовуючи такі аксіологічні поняття, як “естетична оцінка”, “естетична цінність”, “естетичний смак”, “ідеал краси”, “естетичний ідеал норми” тощо. Тріада “істина, добро, краса”, що у своїй єдності зосереджується на людині, її культурній творчості, набуває значення формули філософської системи Канта.

У підрозділі 2.3 - “Еволюція кантівської спадщини та музична проблематика в німецьких аксіологічних теоретичних системах” - йдеться про усвідомлення взаємозв'язку філософського узагальнення та музикознавчого досвіду.

Мислителі другої половини XIX сторіччя вже не досліджують світ, який існує немовби зовні, сам по собі - на зміну прийшло усвідомлення існуючого світу “для нас”, який людина відчуває, сприймає, розуміє.

Нагромаджені в процесі історичного розвитку знання потребували створення такої дисципліни, яка стала б сполучною ланкою між мистецтвознавством та філософією і враховувала б ціннісні, історичні та смислові якості мистецтва. Вона почала виникати в ході дискусії між Е.Гансліком та А.Амбросом. Перший у праці “Про музично-прекрасне” (1854) інтерпретував музичне мистецтво як особливу логіку, істинність якої втілена в ньому самому, в його формі (це був теоретичний маніфест музичного формалізму). Другий у праці “Межі музики та поезії” (1855) наголосив на тому, що предметом мистецтва є особливий об'єкт, зміст та структура якого визначені певними цінностями, тобто носієм смислу є не форма, а зміст. Ця полеміка призвела до усвідомлення необхідності формування нової методології, яка має бути відмінною від методології природознавчого пізнання, тобто до усвідомлення принципів наук про культуру (наук про дух), які найповніше було розроблено в теоретичних системах неокантіанства.

В третьому розділі - “Система теоретичних обгрунтувань “культурних цінностей” в німецькому неокантіанстві кінця XIX - початку XX сторіччя” - розглянуто культурфілософські системи Марбурзької та Баденської шкіл неокантіанства, проаналізовано проблеми становлення та розвитку “культурних цінностей” в контексті трансцендентно-логічної та трансцендентно-психологічної еволюції неокантіанської методології.

У підрозділі 3.1 - “Становлення методології ціннісних відносин “людина - світ” у неокантіанських теоріях кінця XIX - початку XX сторіччя” - висвітлено причини кризи теоретичної методології, що відобразилась у тяжінні до естетизації філософського мислення та затвердженні аксіології як самостійної філософської науки.

Друга половина XIX сторіччя стала часом народження безпосередньо “філософії цінності”: розпочався процес синтезу та розвитку головних тенденцій у розробці ціннісної теорії у філософії, етиці, естетиці, політичній економії. Г.Лотце визначив цінність як значимість будь-чого, існування якого відрізняється від існування об'єкта або його якісних характеристик; цінностями також вважали такі прояви буття, які спиралися на емоційний зв'язок людини зі світом. Ф.Ніцше доводить, що справжнє ставлення людини до зовнішнього світу є не пізнавальним, а ціннісним.

Неокантіанський рух, ініційований гаслом О.Лібмана “Назад до Канта” на противагу позитивістській філософії, орієнтованій на досягнення природознавчих наук, найяскравіше виявив себе у двох школах Марбурзькій (трансцендентно-логічній) та Баденській (трансцендентно-психологічній). Осібно стоїть Бруно Баух, який намагався синтезувати їхні принципи. Неокантіанці розводять психологічний метод та метафізику, на місце емпіричного методу ставлять трансцендентальний, заперечують інтелектуальну інтуїцію, виводячи на перше місце глузд; на їхню думку, пізнання полягає не в осягненні, а у створенні об'єкта (гносеологічний ідеалізм).

У підрозділі 3.2 - “Культурфілософські принципи творчої діяльності людини в концепціях Марбурзької школи неокантіанства” - простежено спроби Г.Когена, П.Наторпа, Е.Кассірера, “раннього” М.Гартмана та інших затвердити трансцендентальний метод в його суто логічній формі. Наука, мораль та мистецтво постають у Марбурзькій школі як система взаємопов'язаних форм культури, що позначається системним зв'язком трансцендентальних здатностей суб'єкта - розуму, волі, почуття.

У тлумаченні поняття “цінність” марбуржці намагалися поєднати мистецтво та науку. Специфічний зміст естетичної діяльності вони вбачали у синтезуванні свідомістю зв'язку між уособленими здатностями створення об'єкта природи та суб'єкта моральності.

Всі цінності - моральні, естетичні та пізнавальні - марбуржці відносять до сфери духовного життя, проте вони не мають єдиного спільного носія. В царині морального носієм цінності є людина як особистість, але вона не може бути носієм чи суб'єктом цінностей істини, оскільки істинним або неістинним може бути тільки уявлення або судженні. Для естетичних же цінностей визначення людини як їхнього носія є досить вузьким. Для останніх носієм може бути все, що існує на світі. Ціннісна проблематика розв'язується шляхом взаємопроникнення духовно-чуттєвого та науково-логічного, зазвичай за домінування останнього.

У підрозділі 3.3 - “Розвиток аксіологічної методології “наук про культуру” в системах Баденської школи неокантіанства” - розглянуто аксіологічні погляди В.Віндельбанда, Г.Ріккерта, І.Кона, Б.Христіансена в рамках трансцендентно-психологічного напрямку неокантіанства з його орієнтацією на історичні науки.

Відштовхуючися від визнання якісної відмінності між природою та свободою, баденці взяли за обгрунтування відмінностей у методах їх дослідження. Як підгрунтя розмежування “наук про природу” та “наук про культуру” було застосоване поняття цінності, яке у подальшому стало головним для філософії культури, теорії культури, культурології тощо. Розуміючи філософію як “філософію цінностей”, баденці вважали, що істина, яка міститься у пізнанні, благо, втілене в етиці, прекрасне, втілене в естетиці, можуть бути предметом пізнання тільки у тому випадку, якщо вони існують як світ “чистих цінностей”.

Норми та цінності постають у баденців як джерело об'єктивності та критерій істинності пізнання. Філософія як така постає у них як вчення про загальнозначущі цінності, як своєрідна форма усвідомлення цінностей культури. Ціннісним ядром практичного розуму є єдність істини, добра та краси. У баденському неокантіанстві філософський аналіз культури вперше безпосередньо пов'язується з вивченням її ціннісного змісту та набуває аксіологічного навантаження.

У висновках дисертації сформульовані головні підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють розглянуту проблематику та загальну структуру роботи.

Аксіологічне світосприйняття дійсно об'єктивно існує у взаємовідносинах людини із суспільством та природою. Головні школи неокантіанства на грунті філософської спадщини Канта (трансцендентальний метод, телеологічна структура пізнавальної свідомості трансцендентального суб'єкта, гуманістична зорієнтованість пізнавально-практичної діяльності тощо) сформували конкретні методології дослідження аксіологічних проблем, що надалі сприяло естетизації західноєвропейської філософської думки. Головна відмінність методологічних розробок полягає в тому, що марбурці аналізують цінність через взаємопроникнення чуттєво-духовного та науково-логічного підходів при домінуванні останнього, а баденці виходять з розокремлення наук про природу та наук про культуру (наук про дух).

На формування цих напрямків культурфілософської думки справили вплив передові мистецтвознавчо-естетичні (зокрема музикознавчі) ідеї (Е.Ганслік, А.Амброс), сформульовані за півсторіччя до власне філософського осмислення аксіологічної проблематики. Філософський аналіз культури в неокантіанських течіях кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя вперше безпосередньо пов'язується з вивченням її ціннісного змісту, що фактично означало введення аксіологічної проблематики в культурфілософський та теоретико-культурний дискурс як іманентної цим сферам духовного пізнання.

Це призвело до самоусвідомлення аксіологією себе як самостійної філософської дисципліни, головним завданням якої є теоретичний синтез раціональних та чуттєво-духовних засад наукового вивчення буття та ціннісного ставлення до нього людини.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Суший О.В. Місце естетики в філософській системі Іммануїла Канта // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. - Київ: Українська книга, 2002. - Вип.10. - С.221 - 226.

2. Суший О.В. Методологічні принципи аксіологічної проблематики Б.Хрістіансена // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. - Київ: Українська книга, 2003. - Вип.11. - С.226 - 233.

3. Суший О.В. Проблема цінності в інтерпретації представників Баденської та Марбурзької шкіл неокантіанства // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Збірник наукових праць. - Київ, 2003. - Вип.10. - С.159 - 168.

4. Суший О.В. Естетична цінність у просторі аксіологічних відносин // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. - Київ: Віпол, 2003. - Вип.12. - С.146 - 152.

5. Суший О.В. Становлення та розвиток ціннісної проблематики в історії філософії // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Збірник наукових праць. - Київ: Міленіум, 2003. - Вип.11: У 2-х ч. - Ч.1. - С.183 - 191.

6. Суший О.В. Методологічні принципи аксіологічної естетики Б.Хрістиансена // Творчість у контексті розвитку людини: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Київ, 2003. - Ч.1. - С.41 - 42.

7. Суший О.В. Аксіологічна трактовка предмета естетичної науки в німецькому неокантіанстві кінця XIX століття // Міфологічний простір і час у сучасній культурі: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Київ, 2003. - Ч.3. - С.47 - 49.

8. Суший О.В. Проблема цінності в мистецтві (на прикладі неокантіанського трактування) // Етика і культура. Актуальні етичні проблеми у сфері культури: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Київ, 2004. - Ч.2. - С.41 - 43.

АНОТАЦІЯ

Суший О.В. Теоретико-методологічний аналіз цінностей в неокантіанській культурфілософії кінця XIX - початку XX сторіччя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 17.00.01 - теорія та історія культури (філософські науки). - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.

За сучасної доби переоцінки традиційних цінностей існує необхідність у розгляді аксіологічного підходу як самостійної методології філософського дослідження.

В роботі розглянуто історико-теоретичні витоки становлення та розвитку ціннісної проблематики від античності до теорії західноєвропейської культурології кінця XVIII сторіччя, проаналізовано погляди Канта та музикознавців середини XIX сторіччя як фундаментальну передумову та джерело західноєвропейської аксіології.

Головним предметом дослідження у пропонованій дисертації є категорія цінності в неокантіанській традиції в її головних школах - Марбурзькій та Баденській. Саме на межі XIX та XX сторіч поняття цінності набуває статусу філософської категорії, його дедалі частіше застосовують у філософії, етиці та естетиці, що призводить до виникнення філософії цінностей як окремої філософської дисципліни.

Ключові слова: аксіосфера, аксіологічний підхід, культурологічні принципи, культурні цінності, принцип доцільності, ціннісна проблематика, трансцендентальний метод, естетична оцінка.

АННОТАЦИЯ

Суший Е.В. Теоретико-методологический анализ ценностей в неокантианской культурфилософии конца XIX - начала XX века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 17.00.01 - теория и история культуры (философские науки). - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.

В современную эпоху переоценки традиционных ценностей существует необходимость в рассмотрении аксиологического подхода как самостоятельной методологии философского исследования.

В работе рассмотрены историко-теоретические истоки становления и развития ценностной проблематики от античности до теории западноевропейской культурологии конца XVIII века, проанализированы взгляды Канта и музыковедов середины XIX века как фундаментальную предпосылку и источник западноевропейской аксиологии.

Систематически и последовательно раскрыта эволюция осознания проблемы ценностей в истории философской мысли, обоснования методологии исследования ценностей и ценностных отношений, а также становления аксиологии как самостоятельной философской дисциплины. Впервые рассмотрены взаимосвязь и взаимовлияние музыковедческих и культурфилософских неокантианских подходов к анализу понятия ценности и ее гносеологической и онтологической значимости для общества, человека и человеческого творчества. Показано, что музыковеды в лице Э.Ганслика и А.Амброса во многом опередили философов в осмыслении и обобщении аксиологической проблематики. Результатом этого стало формирование аксиологического подхода к анализу художественно-творческих процессов.

Основным предметом исследования в предложенной диссертации является категория ценности в неокантианской традиции в ее главных школах - Марбургской и Баденской. Изучение принципов теоретического обоснования категории “ценность”, а также различных интерпретаций ее качественных характеристик указывает на формирование в культурфилософских системах неокантианства конца ХIХ - начала ХХ века нового направления философской методологии. В диссертации показано, что основное отличие между этими школами состоит в том, что представители Марбургской школы рассматривают ценность исходя из приоритета научно-логического подхода над чувственно-духовным, а философы из Бадена принципиально разграничивают науки о природе и науки о культуре. Именно на рубеже XIX и XX веков понятие ценности приобретает статус философской категории, его все чаще и чаще используют в философии, этике и эстетике, что приводит к возникновению философии ценности как отдельной философской дисциплины.

Ключевые слова: аксиосфера, аксиологический подход, культурологические принципы, культурные ценности, принцип целесообразности, ценностная проблематика, трансцендентальный метод, эстетическая оценка.

SUMMARY

Sushy O.V. Theoretic-Methodological Analysis of Values in Neo-Kantian Philosophy of Culture in the late 19th - early 20th Centuries. - Manuscript.

The study to achieve Philosophy Candidate degree with specialization in 17.00.01 - Theory and history of culture (philosophy sciences). - Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2005.

In the modern age of the re-estimation of traditional values, there is a need to consider the axiological approach as a separate methodology of philosophic research.

The study contemplates the historic-theoretical sources of the conception and development of the values problematic from Antique times to the theory of western European culturology. The author analyzes the views of Kant and music researchers of mid XIX century as a fundamental pre-requisite and source of western European axiology.

The study's key research object is the category of value in the neo-kantian tradition as construed by its main schools - the Marburg and Baden ones. At the turn of the XIX and XX centuries, the notion of value obtained the status of a philosophical category, which was increasingly contemplated in philosophic, ethical and aesthetical works. This ultimately led to the establishment of the philosophy of values as e separate philosophical discipline.

Key words: axiosphere, the axiological approach, culture-logic principles, cultural values, principle of expediency, values problematics, a transcendental method, aesthetic estimation.

Размещено на Allbest.ru

...