У Вступі обумовлюється актуальність теми, формулюється мета та завдання дослідження, визначаються методологічні підходи, науково-теоретичне та практичне значення дисертації, ступінь її апробованості та новизна отриманих результатів.

В першому розділі "Теоретичні засади дослідження релігійного феномену надприродного" розглядається стан вивчення теми в науковій літературі з огляду на глибину осмислення надприродного в різних релігіях та віруваннях, а також простежується історія формування уявлень про надприродне в загально-історичному контексті, окреслюється джерельна база роботи, визначається специфіка предмету дослідження. Основним об'єктом уваги дисертантки стала література, яку умовно можна поділити на два блоки: джерела (Біблія, Коран, Бгагавад-гіта, Катехізиси, праці отців і вчителів церкви, теологів, напрацювання ідеологів неорелігій) та науково-методологічні праці (історико-філософські дослідження вітчизняних релігієзнавців (А. Колодний, Б. Лобовик, Є. Дулуман) та закордонних вчених (Д. Угринович, В. Оргіш, Е. Торчинов, Д. Пивоваров, В. Кабо, Д. Фрезер, Є. Тейлор, Л. Леві-Брюль та ін.). Воднораз, в процесі висвітлення теми були залучені праці, в яких аналіз ідеї надприродного не був головним завданням, однак висловлені в них міркування сприяли вдосконаленню методології дослідження надприродного. До таких передусім відносимо дослідження М. Еліаде, Р. Отто, М. Лоського, Є. Жильсона, С. Булгакова, Е. Кассірера, О. Меня, М. Пальмова, Е. Бєляєва, С. Токарєва, М. Хортена, А. Массе, К. Армстронг, М. Бердяєва, М. Бубера, Г. Вебера, В. Шинкарука та ін.), а також останні релігієзнавчі дослідження (Л. Виговський, О. Сарапін, П. Павленко, В. Лубський, О. Саган, В. Титаренко, О. Горкуша, Л. Филипович, П. Яроцький та ін.). Однак, незважаючи на зацікавленість предметним полем цієї сфери в українській науці спеціальні дослідження ідеї надприродного не проводилися. Зокрема, в цьому значному доробку особливо виділяються ідея А. Колодного про дві "сфери" людської екзистенції - природної та соціалізованої, що співвідноситься з надприродним; визначення надприродного у працях Д. Угриновича та Є. Дулумана; заперечення конвенційних визначень надприродного Д. Пивоваровим і Е. Торчиновим, обгрунтування історичних типів надприродного Б. Лобовиком; розуміння сакрального як об'єкта релігійних уявлень в дослідженнях Р. Отто та М. Еліаде. При цьому було підкреслено, що в Україні склалася певна релігієзнавча та філософська традиція аналізу теоретичної сфери релігії та її світоглядних основ.

На основі здійсненого дискурсу, дослідниця дійшла висновку, що надприродне є продуктом соціально-творчої діяльності людини і має суб'єктивно-об'єктивний характер. Виступаючи наслідком релігійно-філософської рефлексії над сенсом життя, надприродне означує ті аспекти життєдіяльності людини, які не підлягають перевірці науковими методами і виражають реальність, яка виступає щодо природного первинною фундаментальною основою, гносеологічним уособленням богів, духів, душ, тощо, а також сакральних зв'язків і властивостей реальних предметів та явищ. В категорії надприродного виражені значення не лише релігійних образів та уявлень, а й загальної визначеності буттєвих станів людини, що характеризують її стихійно-онтологічні відношення.

В розділі з'ясовано чотири складові ідеї надприродного, а саме її гносеологічні, онтологічні, екзистенційні та феноменологічні аспекти, що дало можливість з'ясувати основні детермінанти формування релігійних вірувань, простежити механізми розвитку та взаємовпливу соціокультурних та релігійних чинників на формування в людській свідомості ідеї надприродного.

З'ясувавши визначальні фактори зародження та розвитку уявлень про надприродне, дисертантка виділила дві основні тенденції, що визначали їх формування:

1) з одного боку, первісна людина розглядала природу як частину себе, автоматичного наділяючи явища останньої суто людськими властивостями (вбачала в них свідомі акти, прояви особистісного життя й волі тощо);

2) з другого боку, містична чуттєвість, провокувала людину до відчуття в оточуючій дійсності незвичайної священної сили. Це дало підстави підсумувати, що загальний розвиток ідеї надприродного в історичному розрізі має еволюційний характер і може бути представлений стадіально:

- спочатку у світовідчутті людини виокремлюються надприродні сутності, що з часом призвело до роздвоєння світу та виділення в її свідомості природної та надприродної сфер;

- в процесі становлення людської свідомості, на розвиток якої значний вплив справили також соціально-культурні фактори, формується уявлення про надприродне як зосередження виключних явищ об'єктивного та суб'єктивного світу;

- в монотеїстичних релігіях ідея Бога виступає синонімом (тотожністю) надприродного, що знаходиться поза межами природного;

- уявлення про божественні тріади відомі різним релігійним культурам, однак, ідея християнської Трійці є результатом розвинутого філософського мислення більшою мірою ніж міфологічним відображенням людського буття.

В другому розділі "Витоки та становлення ідеї надприродного в філософсько-богословській традиції" автором аналізується формування ідеї надприродного в філософській думці. Аналіз цих пошуків являє важливий аспект дисертаційного дослідження, оскільки саме під впливом філософських надбань, починаючи з античності, здійснювалося поступове усвідомлення надприродного Бога, що знайшло свій викінчений вияв у трьох авраамістичних релігіях: іудаїзмі - християнстві - ісламі.

Вихідним пунктом розмірковувань дисертантки було визнання того факту, що релігійні уявлення про надприродну силу та її місце і функції в житті людей тривалий час історії не потребували жодних обґрунтувань та розробки концепцій і базувалися лише на вірі в її існуванні. І лише в період "вісьового часу", під яким здебільшого розуміють постання основних релігій, відбувається взаємопроникнення філософії і релігії та остаточно формується ідея надприродного, що знаходить уособлення в монотеїстичному Богові. Тоді ж виникає проблема пріоритетності між розумом та вірою у з'ясуванні надприродної реальності, виділяються протилежні (за способом та метою) напрямки її сприйняття: обрядово-прагматичний та теоретико-філософський. Як показано у розділі, поштовхом до філософської рефлексії щодо надприродного слугувало таємниче, внутрішньо притаманне людству бажання пояснити походження світу, пізнати його закони та з'ясувати власне місце у всесвіті. Тут надприродне постає виразом єдиної фундаментальної реальності, яка протистоїть вторинній та змінній дійсності, але є безпосереднім джерелом останньої і, що характерно, невіддільним від неї (іманентним) сегментом. Але надприродна першооснова у грецькій філософії набуває протилежних способів витлумачення:

1) абсолютна трансцендентність надприродного (істинного буття);

2) іманентність світові творчої першооснови як процесуально упорядковуючої сили, що являється наслідком міфологічного генетизму. Це, в свою чергу, приводило: у першому випадку, до дуалізму та відчуження джерела світу від світу, надприродного від природного і т.д.; а у другому - першооснова, джерело буття, реальність, яка лежить в основі проявленої дійсності (природної), втрачала свої трансцендентні визначення й переставала бути надприродною у власному смислі цього слова. Хоча, як показано в подальших викладах, постійно існували спроби поєднати ці протилежні підходи, що призводило до формування уявлення про його трансцендентно-іманентну характеристику, в якій надприродне з одного боку є абсолютно відмінним, а з другого визначає собою світ. Саме уявлення про трансцендентно-іманентну характеристику надприродного сприяло розробці уявлень про трансцендування як вихід за свої межі (двобічний процес від природного до надприродного і навпаки). Зрештою трансцендування стає сутнісною ознакою людської свідомості (навіть у християнському богослов'ї воно є обов'язковим для здійснення комунікації між надприродним та природним, між Богом та людиною і можливе у двох напрямках: Боговтілення (Боговлюднення) та обожнення людини). При цьому завважується, що саме антична філософія спромоглася виробити поняття надприродного, як такого, що кардинально відмінне природному, світу даності, проявленому. Як наслідок, останнє постає виявом креативної функції першого. Зрештою, в монотеїстичних релігіях утвердилося поняття Бога як трансцендентного абсолюту, результатом креативної діяльності якого є світ. Таким чином, саме філософське чи метафізичне розуміння надприродного стало вихідним пунктом богословського осмислення трансцендентного Бога-особистості (що є надприродним) як творця Всесвіту (тобто природного), кардинально відмінного від останнього. Біблійні уявлення про єдиного Бога-творця (Бут. І), входячи в античний світ та накладаючись на уявлення філософського характеру, порушували низку кардинальних питань, з-поміж яких: Що є Бог сам по собі? Яким чином Він творить світ? Яким є відношення Бога до створеного ним світу? Зрештою, ці питання й складали основну проблематику філософсько-богословських пошуків, що спричинили появу універсального монотеїзму. Логіка подальших викладів дозволила з'ясувати, що філософські уявлення про надприродне також трансформуються залежно від визначення природного. Оскільки надприродне необхідно є позамежним, то воно визначається за тією межею яку мислення філософа саме цієї миті, в цю епоху, в цій концепції не може здолати. Воно залишається неосяжною реальністю, значнішою за осягнуту, оскільки остання вже є здоланою, кінечною, зреалізованою, виміряною, визначеною та обмеженою. Тобто, наразі надприродне виступає найсуттєвішою загадкою, що спонукає людину долати власні межі, розширювати свою інформацію про світ (себе і природу). Прикметно, що протягом історії, навіть в християнській традиції уявлення на природу та надприродне неодноразово змінювалися. Так, для середньовіччя була характерна теологічна концепція, в якій Бог (надприродне) повністю визначав природу (природний світ). Натомість уявлення епохи Ньютона про природу були механістичними, за яких Бог тут виступає своєрідним годинникарем, або майстром. Сучасний погляд на природу спирається на наукові теорії ХХ ст. Якщо від Бога або надприродного в першому випадку вимагалось одномоментного втручання для створення світу природи, в другому - періодичного втручання при механічних збоях, то сучасне уявлення про надприродне вимагає постійної взаємодії надприродного, креативної діяльності з природою. Це дає нам підстави визнати метафізичні (онтологічні) уявлення про надприродне статичними, (абсолютними, незмінними, самототожними), трансцендентними щодо природи, включеної в просторово-часові умови. Воднораз, створивши світ та задавши параметри його існування Бог в часі з'являється лише для людини. Однак саме через людину і покладену на неї місію надприродне зрештою стає іманентним природному, супроводжує останнє у часі й просторі. З'ясування цієї специфіки показало, що у філософії та релігійно-філософській традиції чітко простежуються генетична та креаційна концепції які взаємодоповнюють та змінюють одна упродовж історії. Перша з них передбачає іманентність надприродного природному, а друга застерігає його абсолютну трансцендентність та інакшість. Під впливом християнства європейські філософи довгий час сприймали надприродну креативну реальність трансцендентною, але оскільки в самому християнстві поєднано генетичну, і креаційну концепції надприродного (через Слово Боже Ісуса Христа та Духа Божого, що є іманентним світові), то, зрештою, у християнській традиції ніколи і не було чисто трансцендентного розуміння надприродного. Не дивно, що саме в лоні християнсько-європейської культури, зрештою, знову відбувається утвердження пріоритетності концепції іманентного розуміння надприродного. Ця іманентність усвідомлюється саме в суб'єктивній свідомості людини (антропоцентризм), що утверджує виключність людини як Божого створіння, є вихідною установкою християнства і християнської культури. Однак при ствердженні іманентності надприродного природному перша втрачає свою статичність і статус трансцендентного абсолюту, стає, зрештою, залежним від природного (від людини). В такий спосіб знімається проблема абсолютної інакшості надприродного. Оскільки носієм його ознак стає людина (причетна до нього своєю свідомістю), то остання і мислиться як така, що здатна трансцендувати, або така, сутність якої є трансцендентною. Людина отримує більшу свободу, а Бог стає залежним від людини.

Третій розділ "Трансформації ідеї надприродного як ідеї Бога" містить аналіз змісту, форм та функціональних можливостей теїстичних образів надприродного. Релігії авраамістичної традиції, незважаючи на те, що виникають з досить значним часовим проміжком, мають єдину генетичну основу, ідентичність та загальність основ віровчення, найвагоміших ідей та уявлень про реальний та потойбічний світ, місце та роль людини як в земному так і в небесному світі. Певні відмінності у віровченні, культі та організаційних особливостях цих релігій (особливо стосовно християнства та ісламу) зумовлені соціально-економічними, внутрішньополітичними та зовнішньополітичними умовами.

Порівняльний аналіз домонотеїстичних релігійних уявлень як давніх євреїв, так і пізніх арабів, не зважаючи на те, що йдеться про різні етноси та історичні епохи, дозволяє говорити про спільність вірувань, ідей, уявлень, об'єктів релігійного шанування. Більше того, у згаданих народів були поширені також типологічно схожі варіанти ідолопоклонства, що вказує на спорідненість культур, з одного боку, та приблизно однаковий рівень соціально-економічного розвитку, з другого. Воднораз, у розділі відзначається, що процес формування образу та ідеї Бога в християнстві докорінно відмінний від іудейського та ісламського, де боги завжди мають міфологічну базу, конкретні імена та порівняно стійкий комплекс якостей і функцій. У них ідея монопольного володарювання одного Бога кристалізувалася в тривалій та жорстокій боротьбі з безліччю інших богів. Натомість, формування християнського догмату про троїчне Божество - Отця, Сина та Святого Духа, має іншу світоглядну основу. Безсумнівно, що єврейські сектанти, в середовищі яких зароджувалося християнство, не могли ігнорувати святість Старого Завіту та єврейську традицію, що, перш за все, вплинуло на формування ідеї "Бога Отця" (це - іудейський Яхве з усіма його атрибутами). Однак, як це детальніше показано в ІІ розділі даного дослідження, формування ідеї Трійці відбулося під значним впливом ідей римської та грецької філософії. Порівняльний аналіз головних віроповчальних положень раннього християнства та іудаїзму дав підставу для висновку, що світоглядні стрижні обох релігій лежать у різних смислових та ідейних площинах. Доведений науковцями вплив ідей Платона на створення християнської концепції безумовної мети буття людини, за якою найголовнішим в існуванні людини є сходження до Бога та єднання з ним, вказує на позапалестинське її походження. Більше того, існуюча традиційна самоізольованість палестинської культурно-релігійної сфери щодо зовнішнього світу сама неспроможна була випрацювати невластиву для себе ціннісну орієнтацію на трансцендентне буття. Ідея посередника (Ісус Христос - шлях до Бога) між людиною та Богом також не притаманна іудейському монотеїзму.

Щодо християнського Бога, дослідницею наголошується, що цей образ синтезується з ідеї спасіння та спасителя, розвиваючись та формуючись значною мірою на власному потенціалі. Тут відсутній прямий зв'язок та закономірний перехід із політеїзму в монотеїзм. Ісус Христос - друга Особа християнської Трійці - відсутній в язичницькому пантеоні, процес формування його образу як спасителя та боголюдини, його воскресіння, вознесіння та поєднання в Трійцю відбувався протягом короткого проміжку часу і досить успішно. Відтак, християнство зароджується на ґрунті іудаїзму не лише в нових соціально-економічних умовах, але й на базі відмінних від іудаїзму ідейно-світоглядних установок. Інакше кажучи, ідея християнського Бога виникає поза зв'язком та боротьбою одного з богів язичницького пантеону з масою інших богів, як це ми спостерігаємо в періоди формування іудаїзму та ісламу. Іслам бере свій початок і як релігійна система формується, розвивається та складається навколо ідеї Аллаха як єдиного Бога (попередньо вже оформленої в іудаїзмі), а також необхідності поклоніння тільки йому і нікому більше. Відтак іслам базується на ідеї жорсткого та послідовного монотеїзму.

Ідея єдиного Бога, що оформилася в іудаїзмі, зазнала подальшого розвитку в наступних релігіях. І головним результатом цього розвитку, безсумнівно є те, що спочатку християнство, а потім і іслам розірвали націонал-монотеїстичну обмеженість іудаїзму та його Бога і вивели ідею монотеїзму на світову арену. Адаптація релігії до соціальних змін в суспільстві, її активне входження у внутрішню та зовнішню політику є суттєвою ознакою сьогодення. В умовах глобалізаційних процесів сучасності, за яких стало можливим формування нового типу релігійності, відбуваються оригінальні трансформації в творенні та сприйнятті надприродної реальності, тобто ідеї Бога. Враховуючи широке поліконфесійне поле України, зазначені процеси знаходять тут своє безпосереднє втілення.

Дослідниця відзначає, що неорелігії розмивають традиційну догматику історичних релігій, оскільки допускають новітні тлумачення загальновизнаних віросповідних істин, синтезують різні релігійні традиції, прагнучи зняти міжцивілізаційне протистояння в світі. В такий спосіб вони сприяють трансформації свідомості сучасної людини, в результаті чого її релігійність стає, з одного боку, плюралістичною, міжкультуральною, онаучненою, прагматичною, а з другого - містифікованою, вузькосектантською.

На думку дисертантки, найпоширенішою є трансформація ідеї Бога на грунті біблійного віровчення саме тому, що в іудаїзмі та ісламі ідея Бога гранично монотеїстична, отже, не містить в собі підстав для можливих варіацій. На відміну від ісламу та іудаїзму, християнство зазнає численних перетлумачень ідеї Трійці та також засобів богопізнання. На впевнення дослідниці, наочним підтвердженням означеної тенденції на етапі глобалізації стала поява синтетичних релігій, в яких відбувається поєднання елементів східних та західних традицій, давніх та сучасних культур, філософських, езотеричних і релігійних вчень. Це, зрештою, й обумовило появу таких релігійних новоутворень як Віра Багаї, Товариство ведичної культури, Церква Уніфікації (Об'єднання) Муна, Велике Біле Братство, а також Духовна Валеологія. Особливістю релігієтворення на сучасному етапі цивілізаційного розвитку стало те, що сама можливість детального знайомства з різноманітними релігіями призвела до появи низки так званих езотеричних вчень, яким також властиве поєднання різних елементів абсолютно відмінних релігійних вчень. Тут, як і в релігіях біблійного кореня заявлена претензія на володіння істиною, відсутність якої в попередніх поколіннях пояснюється тим, що знання про неї були принесені на землю в ті часи, коли людство стояло на порозі свого сходження і "вчителі із вищих світів" активно впливали на формування людини. Потім ці знання були частково втрачені в "процесі матеріалізації людини". При цьому досліджуючи співвідношення природне-надприродне, дисертантка зауважує, що в означених вченнях наявне розуміння цілісності світу, формування синкретичного, подібного до язичницького світогляду. Оскільки, все існуюче в світі знаходиться в межах певного кола, навіть ідея Бога, надприродне стає іманентним людині, а, відтак, людині ввіряється креативна функція та обов'язок творення нової реальності. Тобто людина одночасно постає і богом, і вчителем. Теж саме ми спостерігаємо у віровченнях Марії Деві Христос (Велике Біле Братство), Віссаріона (Церква Останнього Заповіту) та інших. Не випадково, що чимало засновників нових релігій безпосередньо оголошують себе божественними сутностями, пропонуючи своїм послідовникам ставати творцями нової реальності.

У висновках містяться узагальнюючі положення, які випливають з розгляду автором еволюції уявлень про надприродне; виділяються основні етапи становлення та розвитку уявлень про надприродне; подаються стислі характеристики форм надприродного з врахуванням його соціокультурних детермінантів та з ними пов'язаних філософських рефлексій; наголошуються основні поняття, історичні та філософські особливості, з урахуванням яких здійснювався запропонований у дисертації аналіз еволюції уявлень про надприродне. При цьому аналітичні характеристики розкриваються в цілковитій узгодженості з критеріями осмислення, які включали виділення релігійного, філософського та релігієзнавчого компонентів. Їх релігійне розуміння "надприродного" базувалось на тому, що надприродне є визначальною ознакою істинного буття, фундаментальною основою світу, за якої Бог виступав творцем. В цьому сенсі надприродне ставиться в залежність від об'єктивних культурно-історичних обставин та характеру релігії (політеїзм, монотеїзм, язичницькі, авраамістичні), але залишається підставою наявності релігійної віри взагалі, вершиною концептуальної системи релігії, яка не піддається остаточній раціоналізації й осягненню, але є визначальною щодо світу даності, а тому, власне, і спонукає віруючу людину до самозростання в бажанні впливати на реальність (унезалежнитися від неї). Натомість, філософське розуміння "надприродного" спиралося на визначення його залежності від розуміння сутності самої людини, за якої надприродне філософи шукали у тому напрямку, в якому загалом здійснювали свої філософські пошуки: в античності надприродне мало онтологічний статус; в середньовіччі - теологічний; в новочасній філософії - гносеологічний; у сучасній філософії - екзистенційний. Уявлення про "надприродне" у філософії також трансформується залежно від визначення "природного". Відтак, у філософському сенсі надприродне залишається неосяжною реальністю, значнішою за осягнуту, є найсуттєвішою загадкою, що спонукає людину долати власні межі, розширювати свою інформацію про світ (себе і природу). Щодо релігієзнавчого розуміння "надприродного", то воно ґрунтується на його осмисленні як головної категорії релігії, від визначення якої безпосередньо залежить уявлення про Бога, світ та людину, і, зрештою, світогляд та життєдіяльність віруючої людини. Зокрема, відзначається, що в академічному релігієзнавстві "надприродне" - категорія, що виражає всезагальне й найістотніше в предметах релігійної віри - образах та уявленнях релігійної свідомості. Це - духовно-ідеальний (надприродний) вимір, який виступає ціннісним імперативом фізичного (природного) світу. З того випливає, що в розумінні надприродного спостерігаються різні підходи: для богослов'я воно є об'єктивним (об'єкт віри); для філософів набуває статусу гносеологічної межі, стає напрямною пізнавальних зусиль певного філософа; тоді як для релігієзнавців предметом дослідження є не саме "надприродне" (як для богослова чи філософа), а об'єктивні вияви впливу поняття "надприродного" на свідомість та життєдіяльність віруючих. А це означає, що уявлення про надприродне потребують подальших досліджень як з огляду на процеси, що відбуваються в сучасному соціумі, так і виходячи з розуміння того, що надприродне є вершинним усвідомленням релігійною людиною істинної (вищої) реальності й впливає на формування специфіки її відношення до об'єктивно наявної дійсності.

Основні положення дисертації висвітлені автором у таких публікаціях

1. Гаврилюк Т.В. Планетарізація релігії - шлях до міжрелігійного діалогу // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Філософія. Наук. зб. - Чернівці, 2003. - Вип.163-164. - С.46-48.

2. Гаврилюк Т.В. Незбагненне і непояснюване. Священне як елемент людського світогляду // Людина і світ. - 2003. - №3. - С.51-54.

3. Гаврилюк Т.В. Надприродне як джерело законів побудови людського суспільства // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Філософія. Наук. зб. - Чернівці, 2004. - Вип. 203-204. - С.276-280.

4. Гаврилюк Т.В. "Між великим страхом та маленькою надією" Співвідношення людина - надприродне в магії дохристиянського періоду // Людина і світ. - 2004. - №2. - С.49-52.

5. Гаврилюк Т.В. Багато осель у домі мого Отця… (аналіз розвитку ідеї Бога) // Вестник СевГТУ. Философия: Сб. науч. тр. - Севастополь, 2004. - С.150-157.

6. Гаврилюк Т.В. Соціальні зміни як передумова формування нових концепцій Бога // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Філософія. Наук. зб. - Чернівці, 2005. - Вип.240-241. - С.103-108.

7. Гаврилюк Т.В. Людина перед очима трансцендентного та трансцендентне в очах людини (аналіз богословської та філософської інтерпретацій) // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип.46. - С.127-143.

8. Гаврилюк Т.В. Перспективи міжрелігійного діалогу в контексті ідеї Бога // Релігійна свобода. Міжконфесійні відносини в умовах суспільно-політичних трансформацій в Україні. Наук. щоріч. - К., 2005. - С.32-37.

9. Гаврилюк Т.В. Дохристиянські вірування слов'ян в контексті сучасного розуміння надприродного // Історія релігій в Україні. Наук. щоріч. - Львів, 2005. - Кн.І. - С.42-46.

10. Гаврилюк Т.В. Сакральний простір і час як посередник природного та надприродного світів // Міфологічний простір і час у сучасній культурі. Мат. міжнар. наук. конференції. - К., 2003. - С.31 - 33.

11. Гаврилюк Т.В. Творчість як провідник світу надприродного в світ людини // Творчість у контексті розвитку людини. Мат. міжнар. наук. конференції. - К., 2003. - Ч.2. - С.1.

12. Гаврилюк Т.В. Теорії походження світу в контексті ідеї надприродного // Виникнення і становлення. Проблеми, концепції, гіпотези. Мат. міжнар. наук. конференції. - К., 2004. - Ч. ІІ. - С.1-2.

13. Гаврилюк Т.В. Божественная реальность в межрелигиозном диалоге // Религия и гражданское общество: между национализмом и глобализмом. Мат. IV междун. cеминара. - Ялта, 2004. - С.76 - 78.

Анотація

Гаврилюк Т.В. Філософсько-релігієзнавчий аналіз еволюції уявлень про надприродне в конфесійних виявах релігії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11. - релігієзнавство. - Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, Київ, 2006.

Дисертація є комплексним філософсько-релігієзнавчим дослідженням еволюції уявлень про надприродне в різних релігійних виявах та філософських вченнях. Розроблена термінологічна база дисертаційного дослідження, проаналізовані інтерпретації ідеї надприродного, з'ясовано місце даної ідеї в дихотомії таких форм людського буття як природне, соціалізоване та сакральне.

В контексті аналітичних можливостей філософського підходу, його принципів та критеріїв осмислення досліджується феномен надприродного в його сутнісних рисах та історичних формах.

Виявлено закономірності змін у філософському та релігієзнавчому тлумаченні ідеї надприродного від розуміння останньої як мінімуму вияву релігійності до ототожнення її з ідеєю Бога авраамістичної традиції. Аналіз сутнісних рис ідеї надприродного дав можливість визначити, що дана ідея є онтологічною основою релігійного світосприйняття, яка в своїх історичних трансформаціях - від первісних релігійних вірувань до сучасних неорелігій, набуває все більш абстрактного вияву, що виключає можливість будь-якої її емпіричної інтерпретації. Доведено, що ідея надприродного, як основа концептуальної структури релігії, не отримує остаточного визначення в її конфесійних витлумаченнях. Це зумовлює відкритість та трансформаційну здатність різних віровчень.

Ключові слова: надприродне, Бог, природне, соціалізоване, священне, трансцендентне, іманентне, релігієтворення, трансцендування.

Summary