Сімейний побут в етносоціальному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сімейний побут в етносоціальному дискурсі

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Скільки б не існувало суспільство (соціум) і в які би спільноти не поєднувалися люди, і на яких би підставах не будувалися ті або інші об'єднання (спільноти), ми можемо завжди виокремити досить конкретні ознаки, що й дозволяють визначати ту або іншу соціальну спільноту як щось цілісне, як певну предметну область, об'єднану саме на підставі цих ознак.

Одним із чільних об'єднавчих чинників соціуму є сім'я, або, іншими словами, сім'я забезпечує співіснування членів соціуму як на синхронному зрізі суспільного розвитку (мається на увазі виживання, самозбереження, самоідентифікація за екзестенційним принципом «тут і зараз»), так і на діахронному збереженні рис мікроспільноти в межах історичного розвитку (а то й долі) соціуму.

Дійсно, яких би змін чи зрушень не зазнавав той чи інший соціум за час його історичного поступу, як би не різнилися долі різних соціумів, які б соціокультурні відмінності не існували б між різними спільнотами, у кожному соціумі головною ланкою, підґрунтям його існування є сім'я, навіть попри усю несхожість організації чи форм самої сім'ї в різних історичних, етнічних чи культурних спільнотах.

Сім'я, як усяка спільнота, здійснює себе в певних організовуючих її або нею ж організовуваних обставинах. Чи не головною із таких обставин (або чинників) є побут - та сфера, в якій реалізуються матеріальні та духовні потреби людини, де, в інших термінах, перетинається більшість форм соціального дискурсу. В цій сфері величезною мірою формується й реалізується соціальна особистість. Та й матеріальне і духовне виробництво здебільшого має своєю остаточною метою сферу побуту і насамперед - сімейного.

Понад це, побутовий (а сімейно-побутовий - надто) дискурс є досить чутливим індикатором зрушень у соціально-економічній та соціально-політичній сферах, що особливо відчутно у суспільствах перехідного періоду. При зламі чи швидкому відживанні певних усталених традицій, при економічній нестабільності чи політичній невизначеності сімейно-побутовий дискурс чи не першим «зазнає стресу». Це повною мірою стосується й України як держави і українців як етносу, котрі за історію свого існування зазнали чимало таких «стресів» і чия щойно остаточно сформована державність потребує «певної опори знизу». Саме однією з таких «опор» може стати сімейний побут як чинник, що забезпечує тяглість етносоціального дискурсу, впливає на самоідентифікацію та інтеріоризацію особистості на габітуальному рівні. Зазначена тема таким чином є актуальною уже тому, що вона безпосередньо стосується глибинних основ існування й розвитку соціуму.

Проте недостатня дослідженість даної теми, як і її актуальність, ставлять вимогу щодо вирішення такого наукового завдання: соціально-філософське обґрунтування феномена сімейного побуту як стійкого й визначального компонента соціальної взаємодії, як основи існування сім'ї, відтворення й самозбереження етносоціального дискурсу, підстави особистісної самоідентифікації й інтеріоризації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов'язана з плановою тематикою кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського «Інноваційність в методології та технології наукового та соціального пізнання» (затверджена на засіданні Вченої ради університету 25.12.1997 р., протокол №5) і є новим аспектом дослідження функціонування соціальних відносин, а саме: вивчення впливу сімейного побуту на здійснення етносоціального дискурсу.

Об'єкт дослідження: соціальні відносини на рівні малих груп.

Предмет дослідження: сімейний побут як передумова, як одна із підстав функціонування етносоціалього дискурсу.

Метою дисертаційної роботи є обґрунтування феномену сімейного побуту як компонента (ланки) в утворенні й відтворенні етносоціального дискурсу, становленні й інтеріоризації індивіда.

Це вимагає вирішення таких завдань:

1) розглянути основні традиції наукового дослідження сім'ї як соціотвірного чинника;

2) визначити загальні характеристики сім'ї як соціально значущої спільноти;

3) розглянути феномен побуту як соціально-філософську категорію;

4) дослідити побут сім'ї у зв'язку з рівнями та механізмами соціальних відносин;

5) дослідити етнокультурні фактори в межах сімейно-побутових відносин, що впливають на формування й розвиток етносоціального дискурсу.

6) простежити особливості побуту української сім'ї як чинника самореалізації етносу;

7) дослідити соціокомунікативні засади сімейного побуту як підґрунтя етносоціального дискурсу.

Методи дослідження. Аналіз досліджуваної проблеми обґрунтований використанням загальнонаукових і спеціальних підходів і методів дослідження, серед яких варто зазначити описовий (застосовуваний у процесі всього дослідження), порівняльно-історичний (щодо розвитку наукових парадигм у тлумаченні сімейних взаємин), конкретно-історичний, системний (щодо формування й функціонування сімейних взаємин у конкретно визначених етносоціальних дискурсах).

Наукова новизна дослідження. У даній дисертаційній роботі вперше у вітчизняній філософській думці спільно досліджуються такі дві вельми значущі соціально-філософські категорії, як «сім'я» і «побут» з погляду їхньої соціоорганізуючої ролі в соціальній комунікації.

Також уперше здійснено порівняльний аналіз різних зарубіжних та вітчизняних наукових традицій щодо вивчення сім'ї як фактора соціотворення.

Здійснено новий підхід до вивчення ролі етнокультурних чинників, що впливають на формування етносоціального дискурсу як середовища інтеріоризації та самоідентифікації особистості.

Розвинуто поняття «сімейний побут» у соціально-філософському (категоріальному) сенсі як чинника, що формує розвиток і плинність міжособистісних взаємин і впливає на соціальні процеси загалом.

По-новому розглянуто побут української сім'ї у світлі системних вимог адаптації, цілепокладання, інтеграції, латентності.

Уперше сімейний побут досліджується як фактор прагматики етнсоціального дискурсу, в межах якої формуються інтереси, цілепокладання (реалізація «себе у вчинку», «себе серед інших» тощо).

Практичне значення дослідження:

Теоретичні й емпіричні узагальнення, представлені в даному дисертаційному дослідженні, можуть бути використані у викладанні навчальних курсів філософії, соціології, культурології, у практиці демографічних (почасти гендерных) досліджень тощо.

Апробація дослідження: Основні положення дисертації були заслухані на засіданнях та методологічних семінарах кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, а також знайшли відображення в доповідях на наукових конференціях «Мова і культура. ХІІІ міжнародна конференція ім. проф. Сергія Бураго» (Київ, червень-липень, 2004), «Філософська і культурологічна думка в Україні в контексті сучасного світового соціокультурного процесу» (Одеса, червень, 2004).

Публікації: Основні результати дослідження висвітлені у 3 публікаціях автора, вміщених у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації та її обсяг: Мета і задачі дослідження визначили послідовність викладу матеріалу та структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів та восьми підрозділів, висновків щодо кожного з розділів та загальних висновків, а також списку використаної літератури. Обсяг основного тексту (без списку літератури) становить 152 сторінки. Список використаних джерел містить 162 наймення і розташований на 13 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, методи дослідження, сформульовано положення, що становлять наукову новизну дослідження, розкрито практичне значення дисертаційної роботи, вказується на апробацію результатів дослідження, на структуру і обсяг дисертації.

У першому розділі «Сім'я як об'єкт наукового дослідження» розглядаються основні аспекти вивчення сім'ї як соціального феномена.

У першому підрозділі «Західна традиція вивчення сім'ї» розглядаються основні концепції вивчення сім'ї як соціального феномена, характерні для західних соціально-філософських чи соціологічних парадигм. Як одна з найважливіших форм соціальної організації, сім'я знаходиться в безперервних і різноманітних відношеннях із різними соціальними структурами. Тому і вивчення її як соціального феномена залежить саме від тих відношень, що складають підґрунтя нашого дослідження. Власне, ми можемо зазначити, що дослідження сімейних взаємин є важливою передумовою дослідження соціуму. Тут відзначається, що якими б різноманітними не були підходи до вивчення сім'ї (історичний, порівняльний, структуралістський, аналітичний, системний, прагматичний, формаційний, цивілізаційний, культурологічний, діалектичний або догматичний), до її типологізації (нуклеарна, мала, парна, нероздільна, патріархальна, опікунська, домашня, атомістична, авторитарна, егалітарна тощо - залежно від критерію, покладеного в основу індивідуації), об'єднуючим залишається прагнення досліджувати сім'ю в межах загального розвитку людської цивілізації як антропологічно й історично детерміновану соціальну форму. Щодо наукових концепцій вивчення сім'ї, то можна говорити: 1. Про морально-етичний підхід до шлюбу і сім'ї у представників Просвітництва (раціональне улаштування суспільства на ідеали свободи, рівності, братерства, визнання ідеї суспільного договору і принципу споконвічності приватної власності). Cім'я і шлюб тут ототожнюються. При цьому шлюб осмислюється як морально-правовий інститут із моногамним фундаментом (Г.Фіхте). 2. Спектр «сімейної» проблематики ми можемо розглядати через філософські категорії свободи і необхідності (так, у І. Канта сім'я тлумачиться як добровільне укладання шлюбного договору, у Фіхте - просто як свобода укладання шлюбу); чи цілого і частини (як, наприклад, у гегелівській традиції - особистість і держава). 3. Діалектико-матеріалістична парадигма аналізу сім'ї як специфічного соціального феномена, що найчіткіше представлена у працях К. Маркса («Капітал»), Ф. Енгельса («Походження сім'ї, приватної власності і держави»), А. Бебеля («Жінка і соціалізм»). Аналіз тут здійснюється на підставі матеріалістичного розуміння історії, коли визначальним методологічним принципом стає «виробництво і відтворення безпосереднього життя». 4. Культурологічний (О. Шпенглер) та культурно-історичний (Р. Торнвальд, В. Анкерман, Ф. Гребнер та ін.) підходи до вивчення сім'ї, де відзначається зв'язок сім'ї з позараціональними культурними чи соціальними інститутами, що детермінують розвиток соціуму. 5. Еволюційно-біологізаторський підхід (Г. Спенсер, А. Шеффле, А. Еспінас, Р. Вормс, А. Фуллье, Л. Гумплович, У. Семнер, А. Смолл, Ж. Габино, Х. Чемберлен, О. Аммон), який розглядає еволюцію сімейних відношень на значному соціоетнографичному матеріалі (первісні фоорми статевих взаємин, форми сім'ї, статус жінки, нащадків), проводить аналогію між людською спільнотою і біологічним організмом із тієї різницею, що суспільство існує задля блага своїх членів, а не члени - заради блага суспільства. 6. Порівняльно-історичний аналіз щлюбно-сімейних відношень (М. Ковалевський, П. Сорокін) був зорієнтований на відшукання основ і чинників збереження духовності в архаїчних фрмах шлюбно-родинних стосунків. 7. Соціально-психологічна парадигма (Г. Тард, С. Сигеле, Н. Михайловський, Г. Лебон, Л.Ф. Уорд, Ф.Г. Гиддинс, Ч.Х. Кулі й ін.), котра збагатила сімейні дослідження зверненням до таких проблем, як індивідуальна психологія, самосвідомість індивіда і групи тощо. Сім'я тут - первинна група, через яку започатковуються соціальні організації і суспільні зв'язки, вона формує особистість у цілому. 8. Французька соціологічна школа (Е. Дюркгейм, М. Мосс, С. Бугле, М. Хальбвакс, Ж. Даві та ін.), котра розвинула методологію і визначилась щодо емпіричних методів соціологічних досліджень. Зокрема в межах теоретичних пояснень щодо спільного статусу сім'ї Е. Дюркгейм залучив поняття «контракції», «стискання сім'ї від великого кола родичів до усе більш звуженої групи аж до так називаної «подружньої сім'ї». 9. Формально-соціологічний підхід у німецькій соціальній філософії (Ф. Теніс, М. Зиммель), де сім'я як інтимна спільність («Gemeinschaft») протиставляється спільноті («Geselschaft»), чи як ґенезу від обширної патріархальної сім'ї через низку соціальних конфліктів до індивідуалізації і формування вузької нуклеарної сім'ї. 10. «Гуманістичний коефіцієнт» Чиказької соціологічної школи (Ф. Знанецький і У. Томас), сенс якого полягає в тім, що соціальна група (наприклад, сім'я), як і особистість, є соціальною цінністю (соціальним об'єктом і суб'єктом одночасно). 11. Тенденція до синтезу еволюціонізму, холізму і номіналізму, психологізму й інтеракціонизму відбита в дослідженні шлюбно-сімейних відношень у Е. Берджесса і Х.Дж. Локка, котрі звернули увагу на тенденції позитивної зміни (не дез-, а реорганізації): сім'я прямує від традиційної моделі до співдружності. Власне йдеться про сучасні моделі сім'ї, що позбулися обов'язковості й вимушеності ознак інституціонального ладу колись усталених моделей. 12. Модель соціальної дії Т. Парсонса: зміна стану системи (сім'ї) проходить через адаптацію, реінтеграцію до ствердження більш високих систем (індустріального та постіндустріального суспільства). 13. Інституціональне вивчення (еволюційний і функціональний підходи) - теоретичне, соціально-філософське дослідження; вивчення сім'ї як малої первинної групи - емпіричне соціологічне дослідження (родоначальник традиції - Фредерик Ле-Пле, який вважав, що суспільство можна зрозуміти тільки зрозумівши сім'ю). 14. Синтез «макро- і мікроаналізу сім'ї К. Девіса, який причини сімейних трансформацій пояснює зміною ціннісних орієнтирів і норм шлюбу (від високої народжуваності - до низької». (Р.Хілл дав аналіз концепцій дослідження сім'ї в американській соціології й адекватності понять, за допомогою яких описується сім'я на мікро- і макрорівнях. Це п'ять підходів до вивчення сім'ї, яким притаманні конструкти (поняття), одночасно приналежні інституціональній і групові парадигмам, суть наступні: 1) інституціональний-історичний підхід (еволюціонізм); 2) структурно-функціональний підхід; 3) інтеракціоністсько-рольовий аналіз, символічний інтеракціонізм; 4) ситуаційно-психологічний підхід; 5) девелопменталістський підхід (заснований на розвитку життєвого циклу сім'ї).

Розглянуто також основні підходи до взаємозв'язку між двома такими суміжними соціальними інституціями, як шлюб та сім'я. Головною проблемою тут є питання формальної, правової чи морально-етичної пріоритетності однієї із цих форм усуспільнення.

У другому підрозділі «Вітчизняна традиція вивчення сім'ї» виділяються головні періоди вивчення сім'ї та її побуту у вітчизняній соціально-філософській науці: із середини XIX в. до революції 1917 р.; радянський - до заборони соціології (партійно-державний підхід до суспільних наук, затаврованих як «лженауки» у 30-ті роки); 60-ті роки - розпад Союзу і єдиного «союзного» простору; 90-ті роки - до цього часу (сучасна українська наука). Зазначається, що початок вивчення сім'ї як соціального феномену пов'язаний насамперед з виникненням та формуванням демократичного світогляду серед українців у середині ХІХ ст., що супроводжувалося особливим інтересом до етнографічних пошуків (М. Костомаров, П. Куліш, О.Єфименко та ін.). Вказано на занепад вітчизняної соціологічної та соціально-філософської науки у зв'язку з пануванням тоталітарної ідеології, що спричинило і певну лакуну щодо вивчення сім'ї та сімейного побуту, оскільки сама тоталітарна система прагнула до стандартизації та нівеляції сімейно-побутових взаємин у межах усього радянського соціуму. Розглянуто доробок щодо вивчення сім'ї та її побуту, зроблений радянськими вченими у 2-й половині ХХ ст. Зокрема вказано на зв'язок вивчення сім'ї та побуту з розвитком соціології, етнографії тощо. Ось як, наприклад, сформульовано задачі марксистсько-ленінської соціології сім'ї «патріархом сімейнознавства» А.Г. Харчевим: 1. З'ясування того, які типи соціальних стосунків характерні для сім'ї, які з цих стосунків є первинними, які вторинними, чим детермінуються чисельність і структура сімейної спільності, як пов'язана сім'я з іншими соціальними спільностями і сферами соціального життя. 2. Аналіз суспільних функцій сім'ї й її особливостей як соціального інституту, психологічної групи; дослідження мотивації шлюбів і розлучень, а також соціальних і психологічних чинників, що сприяють плануванню сімейного життя, виникненню і подоланню внутрісімейних конфліктів, інтеграції і дезінтегрованості сім'ї. 3. Вивчення історичних типів і форм шлюбно-сімейних відношень, тенденцій і перспектив їхнього розвитку, розкриття діалектики загального, особливого й індивідуального в діяльності сім'ї на кожному етапі її історії й особливо в сучасний період… 4. Розробка методологічних і методичних проблем соціології шлюбу і сім'ї, маючи на увазі, що загальносоціологічні методи в інтересах точності і надійності висновків і рекомендацій повинні бути адаптовані до об'єкта і цілей дослідження. Інакше кажучи, кожна зі спеціальних соціологічних теорій потребує аранжування методики і техніки стосовно до специфіки свого предмета. Відзначено роль представників української діаспори щодо вивчення зазначеного феномена.

У третьому підрозділі «Загальна характеристика сім'ї» розглянуто функціональне значення феномена сім'ї. Це функції: 1) репродуктивна (продовження роду), 2) екзистенціальна (економічна - створення матеріальних основ існування сім'ї), 3) соціалізації (інтеріоризація молодшого покоління в межах більш широкого соціального загалу), сексуально-емоційна (задоволення в інтимній сфері), 4) експресивно-рекреаційна (підтримка емоційних станів членів сім'ї), 5) а також - функція відтворення етносів, яка включає передусім формування національної самосвідомості дітей у сім'ї.

Як мала соціальна група сім'я розглядається на рівні ідивідних взаємодій. При такому підході виділяються: 1. Характеристики групи в цілому: цілі і задачі сімейної групи, склад і структура сім'ї, соціально-демографічний склад сім'ї, групова згуртованість, групова діяльність і характер групової взаємодії сімейної групи, структура влади, організація внутрісімейного дискурсу тощо. 2. Характеристики зв'язків і відношень сімейної групи з більш широкими соціальними системами в рамках соціальної структури суспільства. 3. Цілі і задачі стосовно індивіда, групова регуляція поведінки і взаємодій індивідів у сім'ї, груповий контроль, групові санкції тощо, сімейні цінності, норми і зразки поведінки, прилученість індивіда до сім'ї, та його задоволеність перебуванням у сім'ї і її функціональними вимогами тощо.

Розглянуто також основні можливі підстави для типологізації сім'ї, а саме: 1. Юридична реєстрація шлюбу (родина-сім'я, засновані на шлюбі; фактичні сім'ї або позашлюбне сумісне проживання; подружжя оформлені юридично, але такі, що проживають роздільно, - роздільність (separation)). 2. Черговість шлюбу осіб, що складають ядро сім'ї (сім'я, заснована на першому шлюбі обох членів подружжя; сім'я, заснована на повторному (их) шлюбі членів подружжя (remarriage). 3. Юридичні відношення батьків і дітей (обидва члени подружжя живуть із рідними дітьми і до їхнього народження не мали інших дітей (intaсt family); сім'я, де хоча б один із членів подружжя уже мав дошлюбних дітей, діти можуть проживати як у даній, так і в іншій сім'ї - зведені діти (stepfamily або blended family); тимчасово прийомна сім'я, у якій проживає дитина, на певний період ізольована від рідних батьків (foster family). 4. Сімейна структура розширена (трипоколінна, родинна, «комуна») - нуклеарна; моногамна - полігамна; відсутність неповнолітніх дітей - їхня наявність (у свою чергу виділяються одно-, дво - або мало-, средньо-, багатодітні); повна - неповна; у свою чергу, сім'ї, за джерелом формування, можуть бути класифіковані на: позашлюбні або материнські; після розлучення; після овдовіння; виниклі в результаті роздільного проживання подружжя з різних причин (у цьому випадку необхідно визначити часовий інтервал)). 5. Соціально-демографічні характеристики чоловіка і/або дружини - вік, прфесійний статус, освіта, ставлення до релігії. 6. Сім'я зі специфічними відхиленнями (алкоголізм, наркоманія, насильство, геніальність, проституція, злочинність, правопорушення, схильність до суїциду (відхилення в поведінці) і психічні й фізичні захворювання її членів). 7. Етап життєвого циклу, що враховує тривалість спільного проживання і черговість шлюбу (для повних сімей), черговість розлучень (для неповних), вік дитини (дітей), термін, протягом якого мати не працює поза домівкою.

У другому розділі «Побут сім'ї у загальнометодологічному аспекті» розглянуто головні засади вивчення побуту сім'ї як особливого соціального феномена.

У першому підрозділі «Про зміст поняття «побут»» досліджуються основні підходи до розуміння побуту як суспільного явища. Так: 1. Здійснено аналіз різних підходів до вивчення сім'ї і побуту в різних наукових теренах, історично-конкретних проявах. Різноманіття напрямків, підходів до вивчення сім'ї свідчить про значущість цього соціального феномена для наук, що вивчають суспільство, динаміку його розвитку і перспективи соціальних змін. Можна назвати ряд найбільш показових підходів до вивчення сім'ї, що розвиваються в американській і європейській школах: еволюційний, соціально-психологічний, культурно-історичний, порівняльно-історичний, формально-соціологічний; методи емпіричної соціології; структурний функціоналізм, символічний інтеракціонізм, феноменологізм, структуралізм. Показово, що для теоретичних і прикладних напрямків характерне інституціальне і групове вивчення сім'ї в межах прогресивістської або кризової парадигм. Крім того сім'я вивчалася в рамках найрізноманітніших теоретичних підходів - системному, теорії обміну, конфлікту, ігор, теорії соціальної структури і теорії соціальних змін. Солідно подана вітчизняна традиція вивчення сім'ї в етнографії, соціології, демографії, соціальної філософії.

2. Незалежно від рівня розвитку тієї чи іншої спільноти, простежується певна стратифікація, котра знаходить відбиття і на рівні побуту. Ідеологічні (символічні) фактори відіграли визначальну роль в організації побуту окремої соціальної спільноти протягом усього часу функціонування людського суспільства. У різні епохи й у різних етнічних, національних спільнот, незалежно від рівня їхнього матеріального виробництва, культурного розвитку, навіть організації сім'ї, важливе значення в організації родинного побуту належала системі обрядів.

Побут сім'ї можна розглядати з функціональної точки зору. Отут можна виділити такі функції, як адаптивна (пристосування до більш складної соціальної системи); цілепокладання (засоби для визначення та досягнення цілі - засоби матеріального виробництва, предмети повсякденного побуту, систему традицій, обрядів, ритуалів); інтегративну (об'єнадння сім'ї в сфері її побутових відносин та залучення сім'ї як системи в системні взаємини в межах з соціальної спільноти); латентність (прагнення до рівноваги задля збереження зразка - у побуті в соціальній поведінці у взаємодії з суспільством - і саме отут значну роль відіграє традиція з її символічністю, знаковістю).

3. Розуміння поняття «побут» будувалося на основі комплексного узагальнення різних аспектів, що формують зміст даного поняття: спеціально-наукового, семантичного, досягнень філософської науки в досліджуваній області. Аналіз літератури, історичних даних, етнографії побуту і сім'ї підтверджує запропоноване тлумачення побуту, сформульоване проф. А.І. Кавалеровим: «Під побутом йдеться про ту частину повсякденної життєдіяльності, яка характеризується засобами, умовами, способами и формами вдовольняння історично визначених матеріальних та духовних потреб, що сприяють розвитку фізичних і духовних сил людини, їх поновленню». [Кавалеров А.И. Обыденное сознание в национальных отношениях // Перспективи, 2001. - С. 4].

У другому підрозділі «Побут сім'ї - механізм і рівні відношень у соціумі» досліджено, що: 1. Механізм поняття «побут» стосовно до сімейних взаємин був побудований виходячи з визначення даного поняття і з його іманентних характеристик з урахуванням аналізу досягнень конкретнонаукових дисциплін. У межах побудованого механізму окрема людина виступає в двох «іпостасях»: як індивідуум, що підпадає під вплив усього комплексу зовнішніх і внутрішніх чинників: економічних, політичних, психологічних, етнічних, фізіологічних, релігійних тощо і як агент сімейного побуту, що впливає саме в цій своїй якості на колективні уявлення, які виникають у сфері діяльності подібних одиниць.

2. Протягом всієї історії, за будь-яких серйозних економічних, політичних, правових і інших у житті суспільства і незважаючи на спроби цілеспрямованого «керування» сімейним побутом він зберігав властиві йому характеристики, що склалися до цього протягом тривалого часу.

3. Побудований механізм сімейного побуту дозволяє намітити два напрямки можливого «інженерного» впливу на сімейний побут:

а) у межах першого напрямку можливо впливати на людину-агента сімейного побуту методами і засобами конкретно наукових дисциплін із метою формування заданих колективних уявлень;

б) другий напрямок може реалізуватися в прямому цілеспрямованому формуванні колективних уявлень у деякої групи собіподібних одиниць сімейного побуту.

Виділено такі відношення в механізмі сімейного побуту: 1. Базисно-культурні. Це відношення, що виникають між загальнокультурним середовищем соціуму і між індивідом як його «респондентом» 2. Культурно-мінливі. Ці відношення виникають між колективними уявленнями й індивідом як агентом сімейного побуту. 3. Нормативно-продуктивні. Відношення між колективними уявленнями і нормами (формалізованими або неформалізованими) соціуму. 4. Нормативно-регламентуючі. Відношення впливу норм соціуму на сімейний побут.

Таким чином, поняття «побут» набуває категоріального значення.

У третьому розділі «Сім'я і побут в етносоціальній комункації» досліджується роль побуту сім'ї в функціонуванні етносоціального дискурсу.

У першому підрозділі «Сімейний побут як загальнокультурне явище» розглядається сімейний побут як соціокультурне явище, що має чітко виражений системний характер і є досить структурованим. Зазначене випливає уже із усталеного визначення побуту як сфери позавиробничого життя, що включає задоволення матеріальних потреб людини у їжі, одязі, житлі, лікуванні та підтримці здоров'я, так і в засвоєнні людиною духовних благ, культури, спілкування, відпочинку, розваги. Визначено зв'язок та взаємовплив виробничої та сімейно-побутової сфер функціонування соціуму (наприклад, вплив соціально-економічної стратифікації на диференціацію сімейно-побутової поведінки, навіть на габітуальному рівні).

Розглянуто взаємозв'язок між духовною та побутовою галузями людської діяльності (наприклад, вплив конфесійної належності на формування сімейного побуту; так, побут, скажімо, спільноти, котра в релігійно-культовому плані належить до християнського світу за будь яких обставин хоч у окремих деталях буде відрізнятися від побуту спільнот, що сповідують іслам, іудаїзм, буддизм тощо).

Указується також, що необхідно завше брати до уваги вплив ідеології на побут, на організацію повсякдення будь-якої людської спільноти, коли ми прагнемо з'ясувати її сутнісну структуру, організацію та й, нарешті, історичну роль у загальнолюдській культурі.

Детально простежується історична ґенеза щодо формування та трансформацій сімейно-побутових взаємин.

У другому підрозділі «Побут української сім'ї» досліджено особливості побуту української сім'ї згідно з принципами системного підходу. При цьому ми опиралися на визначення Т. Парсонса, який зазначив, що кожна система на більш низькому рівні представлена чотирма підсистемами, що утворюються для здійснення чотирьох системних вимог, необхідних для існування системи як такої: 1. Кожна система повинна пристосуватися до свого оточення (адаптація). 2. Кожна система повинна мати значення (засоби) для визначення порядку досягнення цілей і мобілізації її ресурсів у порядку їхнього досягнення (цілепокладання). 3. Кожна система повинна підтримувати свою єдність - внутрішню координацію частин - і припиняти можливі відхилення (інтеграція). 4. Кожна система повинна прагнути до підтримання рівноваги (латентність - підтримання зразка).

Зазначено, що в традиційно-побутовій народній культурі попри усю її усталеність постійно відбувався інтенсивний процес розвитку, витіснення старого новим. Процес цей мав три модифікації: 1) змінювалась форми і зміст явища, тобто по суті виникало зовсім нове явище; 2) мінялась форма явища при збереженні її змісту; 3) мінявся зміст явища при збереженні форми.

Сам побут української сім'ї досліджено на зразках його найбільш стійкого щодо змін символічного ряду сімейно-побутової обрядності. Зокрема детально розглянуто символічно-ритуальне значення для української сімейно-побутової традиції соціального інституту шлюбу у його ґенезі від дохристиянських часів. При цьому зазначено, що весільний обряд був одним із визначних елементів побуту української сім'ї, покликаний підготувати майбутнє подружжя до сумісного життя як у матеріальному, так і в морально-етичному плані (адаптивна функція), визначитися щодо майбутнього власної сім'ї (цілепокладання). Через весільні обряди та ритуали підтримувалися тогочасні суспільні підвалини організації сім'ї та її побуту. І нарешті через здійснення весільних ритуалів нова сім'їя уже на новому рівні увіходила у систему зв'язків громадської спільноти (інтегрувалася в неї). Сказане також стосується і побутової обрядності, пов'язаної з народженням дитини, яка в певних своїх основоположних рисах збереглася й до нині: народження, очищення, ім'янаречення, обрання кумів, провідок, зливок, хрестини, постриження. Значення обрядності, зв'язаної з народженням дитини, важко переоцінити, позаяк діти займали значне місце в культурі української сім'ї і навіть визначали організацію її побуту та виробничу діяльність.

Розглянуто морально-етичне значення для української родини поховального обряду, як такого, що хоча б ненадовго об'єднує членів родинної спільноти, котрі уже довгий час майже не спілкувалися. Ще одним важливим інтегруючим чинником в межах сімейно-побутових взаємин традиційно було будівництво житла, елементи чого в багатьох місцевостях збереглися й дотепер. Тому, ми можемо говорити про те, що побут української сім'ї, попри важливість матеріального виробництва, її достатку, носив глибоко символічний характер, мав розвинену обрядність, елементами якої користуються й нині.

У третьому підрозділі «Сімейна комунікація як основа етносоціального дискурсу» досліджуються комунікативні засади функціонування сімейно-побутових взаємин в межах етнічної спільноти. Підставою такого підходу є те, що сім'я як усяка соціальна структура у будь-яких своїх проявах реалізується в межах конкретного дискурсу в усіх його достатньо прагматизованих формах.

В межах сімейно-побутових взаємин формується комунікативне майбутнє індивіда, мотиваційні, прагматичні, аксіологічні засади особистості (в одній із сучасних термінологій - свідомісних гештальтів, когнітивних схем). Ми можем стверджувати, що в середовищі сімейно-побутового дискурсу вибудовується індивідуальна концептуальна система особистості (за Р.Й. Павільонісом): безперервно конструйована система інформації (думок, вражень, знань), яка наявна у індивіда щодо дійсного чи можливого світу. Проте індивід реалізується у спільноті, тобто (за О. Апелем) ми принциповим чином перебираємо на себе відповідальність за розв'язання проблеми реального світу, - але не «поодинці», а як члени реальної комунікативної спільноти, що в її межах у принципі лише й можливе порозуміння. Тому комунікація на рівні сімейно-побутових взаємин (оскільки саме сім'я у будь-якій її формі - це первинна соціальна спільнота для усякого соціуму) є підґрунтям в формуванні такої феноменологічної категорії, як інтерсуб'єктивність, структури індивідуальної свідомості, що враховує факт існування інших індивідів і підтверджує факт присутності самого індивіда у світі.

Нарешті сам побут може впливати на стан родинних взаємин та форми існування сім'ї, та формування майбутньої особистості. Наприклад, як зазначав Г. Марсель, там,… де вони (люди) скніють у крихітних комірках та в брудних мебльованих кімнатах - родина має тенденцію перетворюватися на таку собі абстрактну ідею і, в кінцевому підсумку, на слово замість бути сутністю, одухотвореним життям…

На підґрунті родинно-побутових відносин в межах конкретного етносоціального дискурсу вибудовується картина світу особистості, формуються життєвий світ індивіда та способи моделювання соціальної взаємодії. Етносоціальний дискурс на рівні сімейно-побутової комунікації створює «когнітивні моделі етнічних ситуацій» (за Т. ван Дейком). Усталені для певного етносу родинно-побутові комунікативні ситуації можуть бути незрозумілими чи навіть неприйнятними для представників іншого етносу. Це може призвести до певних комунікативних лакун, непорозумінь, упередженостей, а то й конфліктів. Це досить яскраво виявляється на межі перетину різних етнокультурних дискурсів. Наприклад, етнічна спільнота діаспорного типу, яка підтримує тяглість власного етнокультурного дискурсу (у тім числі чи насамперед і у сімейно-побутовій традиції), почасти стає об'єктом упередженості, забобонів і пересудів чи дискримінації з боку тубільного етнокультурного соціуму. Щоправда з поширенням глобалістських тенденцій (принаймні в культурних дискурсах європейського типу) відмінності між різними етнокультурними комунікативними моделями поступово нівелюються.

У висновках дано теоретичне узагальнення та подано вирішення наукового завдання, що полягає в соціально-філософському обґрунтуванні феномена сімейного побуту як стійкого й визначального компонента соціальної взаємодії, як основи існування сім'ї, відтворення й самозбереження етносоціального дискурсу, підстави особистісної самоідентифікації й інтеріоризації:

1. Проблематика досліджень такого соціального феномена, як сім'я є обширною і різноманітною як щодо діахронічних, так і синхронічних її меж, що свідчить про актуальність проголошеного досліджуваного об'єкта, який у різних галузях знань подано досить широко і багатоаспектно. Різноманіття напрямків, підходів до вивчення сім'ї свідчить про значущість цього соціального феномена для наук, що вивчають суспільство, динаміку його розвитку і перспективи соціальних змін. Можна назвати ряд найбільш значних підходів до вивчення сім'ї, що розвиваються в американській і європейській школах: еволюційний підхід, соціально-психологічний, культурно-історичний, порівняльно-історичний, формально-соціологічний; методи емпіричної соціології; структурний функціоналізм, символічний інтеракціонізм, феноменологізм, структуралізм та ін. Крім того, сім'я вивчалася в рамках найрізноманітніших теоретичних підходів - системному, теорії обміну, конфлікту, ігор, теорії соціальної структури і теорії соціальних змін.

2. Діахронічний огляд робіт, присвячених проблемам розвитку, існування та функціонування сім'ї, показує різноаспектність предмета дослідження з відношення до різних наукових дисциплін. Інтерес до проблем сім'ї і шлюбу, що не припиняється, свідчить про те, що комплексний аналіз цього явища не може бути проведений у рамках окремої наукової дисципліни. У зв'язку з цим ми вважаємо за необхідне звернення до соціальної філософії як знання, що дозволяє на підставі своїх методів об'єднати всі дисциплінарні підходи до вивчення сім'ї. Пропонується ставлення до сім'ї як до малої соціальної групи, що основана на кровних зв'язках або на усиновленні і пов'язана спільністю побуту. Сім'я є усталеною в часі, безупинною відтворюваною за допомогою опредмечених соціальних відношень системою розрізнюваних та визнаних габітуальних практик.

3. Побут сім'ї можна розглядати з погляду його системних функцій. Тут можна виділити такі функції, як адаптивна (пристосування до більш складної соціальної системи); цілепокладання (засоби для визначення та досягнення цілі - засоби матеріального виробництва, предмети повсякденного побуту, систему традицій, обрядів, ритуалів); інтегративна (об'єнадння сім'ї в сфері її побутових відносин та залучення сім'ї як системи в системні відношення в межах соціальної спільноти); латентність (прагнення до рівноваги задля збереження зразка - у побуті в соціальній поведінці у взаємодії з суспільством - і саме тут значну роль відіграє традиція з її символічністю, знаковістю).

4. Під побутом, по-перше, йдеться про ту частину повсякденної життєдіяльності, яка характеризується засобами, умовами, способами і формами вдовольняння історично визначених матеріальних та духовних потреб, що сприяють розвитку фізичних і духовних сил людини, їх поновленню. По-друге, аналіз літератури, даних з історії, етнографії побуту і сім'ї дає змогу ставитися до цього феномена як до соціально-філософської категорії «побут» (А.І. Кавалеров). Тому його можна тлумачити як сукупну діяльність індивідуалізованих соціальних одиниць, спрямовану на зберігання і трансляцію культурних зразків у просторі і в часі в межах собіподібних одиниць.

5. У рамках досліджуваного соціального механізму окрема людина виступає в двох «іпостасях»: як індивідуум, що зазнає впливу усього комплексу зовнішніх і внутрішніх чинників (економічних, політичних, психологічних, етнічних, фізіологічних, релігійних тощо) і як агент сімейного побуту, котрий впливає саме в цій своїй якості на колективні уявлення, що виникають у сфері діяльності подібних одиниць.

6. Протягом всієї історії, за будь-яких серйозних економічних, політичних, правових і інших змінах у житті суспільства і незважаючи на спроби цілеспрямованого «керування» сімейним побутом, останній зберігав властиві йому характеристики, що склалися до цього протягом тривалого часу.

7. Побудований механізм сімейного побуту дозволяє окреслити два напрямки можливого «інженерного» впливу на сімейний побут: а) у межах першого напрямку можливо впливати на людину-агента сімейного побуту методами і засобами конкретно-наукових дисциплін із метою формування завданих колективних уявлень; б) другий напрямок може реалізуватися в прямому цілеспрямованому формуванні колективних уявлень у певної групи собі-подібних одиниць сімейного побуту.

8. Побут є тією сферою, що оточує повсякденне життя людини Ми можемо уявити собі людину поза сферою матеріального виробництва, політичного життя чи духовних інтересів, але не можемо поза побутом, бо це те ж саме, що сказати, наче людина може існувати за межами культури.

9. Не можна відривати діяльність у сфері побуту від діяльності виробничої чи духовної. Так, матеріальне виробництво спрямоване на потреби передусім біологічного існування (виживання) людини, а культурна (у вузькому сенсі) діяльність забезпечує вироблення та постійне поновлення тих чи інших духовних (морально-етичних, естетичних цінностей). Проте, у будь-якому суспільстві, незважаючи на його історико-соціальні характеристики, наслідки матеріального виробництва чи духовної діяльності (так звані артефакти) знаходили своє застосування передусім у побуті, для чого, до речі, здебільшого й виготовлялися чи створювалися.

10. Незалежно від рівня розвитку тієї чи іншої спільноти, простежується певна стратифікація, котра знаходить своє відбиття і на рівні побуту. Адже повсюдно побут так званих «вищих» верств суспільства навіть за самих сприятливих соціальних умов щодо їхньої конвергенцї (стиранню відмінностей) носив і носить свої відмітні риси, і передусім це стосувалося матеріальної сторони повсякденного буття.

11. Ідеологічні (символічні) фактори мали досить визначальне значення для організації побуту окремої соціальної спільноти протягом усього часу функціонування людського суспільства. Уже в родоплемінних суспільствах окреслюється значення побуту в організації повсякденного життя окремої людської спільноти (роду чи племені). І характерно, що окрім суто економічних (хоч і першочергових проблем) тут чималу роль починають відігравати саме соціокультурні чинники.

12. Важливим складником побуту первісної сім'ї був ряд ритуалів та обрядів. Можна стверджувати що саме в процесі розвитку родоплемінної общини і склалися ті основні ритуально-символічні традиції, котрі у тих чи інших формах або окремих елементах збереглися й виконують свою функцію й до нині. Так, символічна роль обряду, як регулятора сімейно-побутових відносин, спрацьовує і на здійснення таких важливих культуротвірних функцій, як комунікативна, пізнавальна світоглядна та оцінно-нормативна. Тому родинний побут є невід'ємним елементом функціонування і розвитку етнокультурних спільнот: він, з одного боку, є відбиттям побутово-габітуальних практик, усталених і важливих для даної етносоціальної спільноти, з іншого боку, як головний варіант реалізації цих практик, він не може не впливати на життєвий плин етносоціуму загалом.

13. Українська побутова обрядність є досить різноманітною. Вона включає у себе такі аспекти, як календарні та виробничі події, сімейні свята чи інші події, пов'язані з життям родини. Спільне для усіх обрядів це те, що багато з них досить давнього походження. Існуючи протягом довгого часу, видозмінюючись у часі, вони забезпечували спадкоємність та тяглість української культури, українського етносу протягом тривалого часу, Через обряд і ритуал рід передавав моральні норми, етичні та естетичні цінності від покоління до покоління, регулював внутрісімейні побутові взаємини. Частина цих обрядів, хоч і не в такому насиченому, синкретичному вигляді, продовжує виконувати свої функції і досі.

14. Сімейний побут є підґрунтям, на якому формується і в якому починає реалізуватися здатність особистості до соціальної комунікації, адаптації в спільнотному дискурсі. На основі родинно-побутових відносин в межах конкретного етносоціального дискурсу вибудовується картина світу особистості, формуються життєвий світ індивіда та способи моделювання соціальної взаємодії.

15. Сімейно-побутові взаємини накладають певні соціокомунікативні обмеження, наприклад, щодо міжетнічного дискурсу. Усталені для певного етносу родинно-побутові комунікативні ситуації можуть бути незрозумілими чи навіть неприйнятними для представників іншого етносу. Це може призвести до певних комунікативних лакун, непорозумінь, упередженостей, а то й конфліктів. Це досить яскраво виявляється на межі перетину різних етнокультурних дискурсів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Лазюк С.С. Западная традиция изучения семьи как социального феномена // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2003. - №1 (11). - С. - 26-32.

2. Лазюк С.С. Побут української сім'ї в системі культурної комунікації // Перспективи. - 2005. - №1 (29). - С. 132-137.

3. Лазюк С.С. Побут сім'ї - механізм і рівні відношень у соціумі // Перспективи. - 2005. - №2 (30). - С. 138-144.

Размещено на Allbest.ru