Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 316.324.8

Інформаційне суспільство: сучасні теорії та моделі

(соціально-філософський аналіз)

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Скалацький Вячеслав Миколайович

Київ - 2006

АНОТАЦІЯ

Скалацький В.М. Інформаційне суспільство: сучасні теорії та моделі (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

У роботі здійснюється аналіз таких важливих питань, як теоретико-методологічні засади розвитку інформаційного суспільства, дослідження основних систем індикаторів та критеріїв його визначення. Показано, що поряд з загальними рисами становлення інформаційного суспільства на світовому рівні, національні та регіональні особливості країн впливають на специфіку його побудови і розвитку. При цьому автор зосереджується на дослідженні двох основних моделей становлення інформаційного суспільства “західної” і “азійської”. Доведено необхідність, окреслено перспективи, передумови і умови становлення інформаційного суспільства в Україні.

Обґрунтовано, що феномен інформаційного суспільства є не лише предметом дослідження на теоретичному рівні, а й глобальним політичним, ідеологічним, соціально-практичним явищем.

Ключові слова: інформаційне суспільство, постіндустріальне суспільство, інформаційно-комунікаційні технології, індикатори та критерії інформаційного суспільства, моделі інформаційного суспільства, інформатизація, електронний уряд, цифрова нерівність.

інформаційний суспільство індикатор

АННОТАЦИЯ

Скалацкий В.Н. Информационное общество: современные теории и модели (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию основного содержания, генезиса, особенностей и перспектив развития современных теорий и моделей информационного общества в контексте глобальной парадигмы. Особое внимание уделяется аспекту, касающемуся вопроса поиска новых перспектив разработки концептуальных основ исследования современных цивилизационных изменений, свидетельствующих о формировании нового типа цивилизации.

В работе отмечается, что одним из наиболее перспективных направлений работы на этом пути является использование теоретического багажа современных теорий и моделей информационного общества, стремящихся к преодолению техносциентизма, благодаря задействованию возможностей культурно-цивилизационного и глобального подходов.

Показано, что в последней четверти ХХ в. классические теории постиндустриальной парадигмы претерпели глубокое критическое переосмысление своих методологических основ.

Если традиционные теории постиндустриального общества основывались на линейных эволюционистских методах и ограничивались, в основном, технологической и комуникативной парадигмами исследования социальной реальности, то современные исследования ориентированы на новые подходы к осмыслению современных общественных трансформаций на основе социетальной парадигмы.

В диссертационном исследовании на основе критической реконструкции раскрывается содержание современных теорий информационного общества. Автор отмечает, что специфика образов нового феномена обозначается несколькими составляющими: системой понятий этого дискурса и проектами, которые определяют их направление и характер. Обозначены также основные системы индикаторов и критерии (технологический, экономический, связанный со сферой занятости, пространственный, культурологический), которые делают возможным экспликацию основополагающих характеристик нового информационного строя.

При рассмотрении основных моделей информационного общества выявлено, что наряду с общими чертами становления данного общества на глобальном уровне, национальные и региональные особенности стран влияют на специфику его построения и развития. При исследовании отличий основных моделей информационного общества подчеркивается, что в “западной” модели основная роль отводится либерализации рынка информационных супермагистралей, а также их универсальному обслуживанию, а в “азиатской” - внимание больше концентрируется на сотрудничество государства и рынка, наблюдается стремление установить связь между традиционными культурными ценностями и необратимыми социальными изменениями.

Раскрывая основные предпосылки и условия перехода Украины к информационному обществу, автор делает вывод, что это становится возможно при следующих условиях: модернизация инфокомуникационной структуры; развитие информационных, телекомуникационных технологий; эффективное формирование, а также использование национальных информационных ресурсов и обеспечение широкого доступа к ним; развитие независимых средств массовой информации; необходимость стратегического и поэтапного институционального обеспечения развития информационного общества в Украине.

Ключевые слова: информационное общество, постиндустриальное общество, информационно-комуникационные технологии, индикаторы и критерии информационного общества, модель информационного общества, информатизация, электронное правительство, цифровой разрыв.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку світової цивілізації визначається як перехід від індустріального суспільства до інформаційного, появу якого пов`язують з інформаційною революцією, розвитком інформаційних технологій, що радикально змінюють суспільне життя. Цей перехід відбувається нерівномірно, що обумовлюється як національною специфікою, так і станом розвитку світового співтовариства. Поняття “інформаційне суспільство” сьогодні використовують для визначення суспільства, у якому економіка, політика та культура залежать від створення, збереження і доступності інформації у національному і світовому масштабах.

Існують різноманітні підходи до становлення і розвитку інформаційного суспільства, навіть у розвинених країнах світу. Теоретичне обґрунтування розвитку інформаційного устрою значно відстає від практичних потреб, що розвиваються досить швидкими темпами. Важливо дослідити досвід становлення інформаційного суспільства в розвинених країнах світу для того, щоб Україна не залишилась осторонь цього процесу і, беручи за орієнтир європейські стандарти, могла вибудувати стратегію власного розвитку, рухатись у напрямку європейської інтеграції.

Практичним зрізом визначення актуальності теми є процеси становлення інформаційного суспільства як у світовому масштабі, так і на локальному рівні. Більшість країн світу проголосили орієнтиром побудову інформаційного суспільства.

Водночас є недостатнім лише проголошення положень на державному рівні щодо розвитку інформатизації, надання громадянам доступу до інформаційних ресурсів. Сьогодні практично кожна країна постала перед необхідністю здійснення інноваційних реформ шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій, сучасних знань та інформації як найважливішого ресурсу життєдіяльності суспільства ХХІ століття. Оскільки інформаційне суспільство будується в межах двох його моделей (західна і азійська), і стало глобальним політичним, ідеологічним, соціально-практичним явищем, то актуальним постає завдання осмислити концептуальні засади інформаційного суспільства, вивчити досвід інших країн щодо його побудови.

Пріоритет у розробці теорії інформаційного суспільства із самого початку належав західним соціологам, які називали становлення майбутнього інформаційного устрою по-різному: “посткапіталістичним”, “постмодерним”, “постцивілізаційним” тощо.

У дисертаційному дослідженні автор використовував наукові праці зарубіжних дослідників, таких як: Д. Белл, Дж. Бенігер, З. Бжезинський, Р. Брейтенштейн, Е.Дж. Вільсон, В. Дайзард, Р. Дарендорф, А. Етціоні, Д.Естер, М. Кастельс, Г. Кан, Е. Карвонен, С. Леш, М. Маклуен, Дж. Мартін, Й. Масуда, К. Мей, Дж. Нейсбіт, Ф. Родрігес, Т. Розак, Т. Стоун`єр, Д. Тапскот, О. Тоффлер, А. Турен, Ф. Уебстер, Ф. Феррароті.

Значний внесок у розробку теорій і моделей інформаційного суспільства зробили російські вчені, такі як: І. Алексєєва, О. Вершинська, Т. Вороніна, С. Дука, Д. Іванов, В. Іноземцев, Ю. Кашлев, І. Мелюхін, М. Моісеєв, І. Панарін, А. Ракітов, В. Стьопін, А. Урсул, А. Чернов.

Протягом останніх років у вітчизняній науці був продемонстрований конструктивний підхід до західних теорій інформаційного суспільства. В Україні предметне поле досліджень у рамках проблематики “інформаційне суспільство” тільки формується. Цю проблему розробляють у своїх різнопланових працях В. Андрущенко, І. Бойченко, О. Голубуцький, В. Гондюл, Л. Губерський, Н. Джинчарадзе, В. Діденко, Д. Дюжев, М. Згуровський, М Зелінський, В. Князєв, А. Колодюк, В.Кравець, В. Кремень, С. Кузнецов, В. Кухаренко, В. Кушерець, В. Лях, Є. Макаренко, І. Надольный, В. Недбай, В. Нечитайло, Б. Новіков, В. Павлов, Г. Піскорська, В. Рижко, О. Рубанець, І. Сергієнко, Л. Сохань, Є. Суліма, Л. Товажнянський, В. Федотова, В. Фурашев, О. Шевчук, В. Щербина, В. Щетинін, Т. Ящук та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, НДР № 01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні евристичного потенціалу існуючих теорій інформаційного суспільства, національних моделей його побудови, а також у визначенні шляхів прискореного переходу України до нового етапу її розвитку.

Мета дисертації конкретизується в наступних дослідницьких завданнях:

- окреслити філософсько-методологічні засади дослідження інформаційного суспільства, розглянути сучасні його теорії;

- визначити основні критерії інформаційного суспільства;

- охарактеризувати роль процесу інформатизації в становленні суспільства нового типу;

- проаналізувати існуючі моделі розвитку інформаційного суспільства і виявити загальні тенденції і особливості їх втілення в різних країнах;

- виявити шляхи прискореної побудови інформаційного суспільства в Україні, проаналізувавши передумови її інтеграції до глобальної інформаційної спільноти.

Об`єктом дослідження є інформаційне суспільство як принципово новий тип життєдіяльності сучасної цивілізації.

Предметом дослідження є світоглядні трансформації сучасних теорій інформаційного суспільства, розкриття особливостей національних моделей його побудови.

Методи дослідження. Соціально-філософський аналіз означеної наукової проблеми зумовлює використання методики, що охоплює філософські та загальнонаукові підходи і методи. Специфіка об`єкта і предмета дисертації передбачає виявлення характерних рис і закономірностей трансформації сучасного суспільства. На основі компаративного методу здійснено порівняльний аналіз концепцій інформаційного суспільства. Методи аналізу і синтезу, моделювання, а також принципи класифікацій використані при розгляді моделей побудови інформаційного суспільства. Інституціональний підхід орієнтує на дослідження ролі інститутів, за допомогою яких здійснюється становлення і функціонування інформаційного суспільства: держави, структур громадянського суспільства, засобів масової комунікації.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні здійснено аналіз теорій інформаційного суспільства, розкрито особливості національних моделей побудови інформаційного суспільства.

Наукова новизна дисертаційної роботи розкривається у таких теоретичних положеннях:

- визначено, що специфіка образів інформаційного суспільства як нового соціального утворення визначається кількома складовими: системою понять цього дискурсу, а також наявними проектами, що зумовлюють їх напрям і характер - технологічною, комунікативною, соцієтальною парадигмами дослідження інформаційного суспільства;

- на підставі критичної реконструкції теоретичних джерел та засад сучасних концептуальних підходів у розробці теорій інформаційного суспільства обґрунтовано висновок, що основний зміст означеного феномена виходить у своїх істотних характеристиках за межі класичної постіндустріальної парадигми. Нові ознаки соціальної реальності знайшли своє теоретичне відображення, зокрема, у теоретичних моделях інформаціонально-мережевого суспільства М. Кастельса та суспільства третьої хвилі О. Тоффлера. Саме в цих підходах сформульовано підвалини нового теоретичного бачення, спрямовані на подолання вузького техносцієнтизму й лінійного еволюціонізму;

- розкрито основні критерії (технологічний, економічний, пов`язаний зі сферою зайнятості, просторовий, культурологічний), які допомагають здійснити експлікацію визначальних характеристик нового інформаційного устрою;

- показано, що інформатизація уможливлює забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, науково-технічної, духовно-культурної та інших видів діяльності у сферах загальнодержавного значення, зокрема вдосконалення і подальшого розвитку телекомунікаційної інфраструктури та системи зв`язку, мережі національних інформаційних ресурсів, створення конкурентноспроможних інформаційних технологій;

- виявлено, що поряд з загальними рисами становлення інформаційного суспільства на світовому рівні, національні та регіональні особливості країн впливають на специфіку його побудови і розвитку. Досліджуючи відмінності основних моделей інформаційного суспільства, доведено, що в “західній” моделі основна роль відводиться лібералізації ринку інформаційних супермагістралей та їх універсальному обслуговуванню, а в “азійській” ? приділяється більше уваги співробітництву держави і ринку, спостерігається прагнення встановити зв`язок між традиційними культурними цінностями і невідворотними соціальними змінами;

- обґрунтовано, що перехід до інформаційного суспільства в Україні є об`єктивною необхідністю. Однак лише належне стратегічно-інституційне забезпечення формування інформаційного суспільства дозволить виявити реальні можливості України як держави з потужним інтелектуальним потенціалом.

Теоретичне й практичне значення одержаних результатів полягає в розкритті основного змісту, особливостей теоретико-методологічного інструментарію, евристичного потенціалу та меж застосування сучасних теорій інформаційного суспільства. Викладене в роботі бачення різних аспектів інформаційного суспільства дозволяє зрозуміти внутрішні механізми становлення цього феномену, що є досить істотним для розв'язання актуальних проблем у сучасній соціальній науці і методології. Матеріали, положення, висновки дисертації можуть бути використані в якості методологічної основи для подальших соціально-філософських та соціологічних досліджень національних моделей розвитку інформаційного суспільства, в розробці концепції національної інформаційної політики, в прикладних дослідженнях та освітній діяльності вищої школи, в соціально-економічній та управлінській сферах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи обговорювалися здобувачем на методологічних семінарах кафедри філософії гуманітарних наук, науково-практичних семінарах аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та міжнародних наукових конференціях: “Дні науки” (Київ, філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка 2003); ХII щорічної Міжнародної науково-практичної конференції “Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2003); VII Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість врятує світ” (Київ, 2003); Всеукраїнської науково-практичної конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 2003).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у 7 публікаціях, з яких статей у наукових фахових виданнях - 3.

Структура та обсяг дисертації обумовлені поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінку, список використаної літератури містить 210 найменувань на 18 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, аналізується джерельна база та ступінь наукової розробленості досліджуваної проблеми, визначаються об`єкт, предмет, мета й завдання дисертаційної роботи, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне й практичне значення, відображаються апробації й публікації результатів наукового дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження інформаційного суспільства”, який містить два підрозділи, запропоновано підхід до розгляду інформаційного суспільства як комплексного поняття, що складається з множини різноманітних аспектів політичної, соціальної, економічної та гуманітарної його природи.

У підрозділі 1.1. “Концептуальні основи теорій інформаційного суспільства” вказується, що в останні десятиліття відбулися структурні зрушення у всіх життєво важливих сферах, розпочався перехід до нових форм організації праці, почали змінюватися її характер, система суспільних відносин, трансформуватися структура світової економіки. Надшвидкі темпи науково-технічної революції стали плідним підґрунтям для перебудови всієї життєдіяльності суспільства. Відповіддю на ці суспільні трансформації стало формування нових теорій суспільного розвитку провідними представниками західної філософії. Вони намагалися не лише осмислити становлення нового типу суспільства, а й влучно назвати його. Можна виділити два основних підходи до розгляду інформаційного суспільства: концепція постіндустріалізму, що визначає новий етап розвитку суспільства як постіндустріальний (Д. Белл, Р. Дарендорф, А. Турен, Ф. Феррароті, Д. Етціоні); концепція власне інформаційного суспільства (О. Тоффлер, Й. Масуда, Дж. Нейсбіт, Дж. Бенігер, З. Бжезинський, М. Маклюен, М. Кастельс, А. Урсул, А. Ракітов та інші).

Концепція постіндустріалізму ґрунтується на теорії індустріального суспільства. Спочатку розвиток суспільства розглядався як лінійний процес, пов`язаний з економічним зростанням, механізацією праці. У 60-ті роки термін наповнюється новим змістом, з врахуванням значення інтелектуальної творчої праці. Постіндустріальне суспільство називають інформаційним (Й. Масуда), мережевим (М. Кастельс), постекономічним (Г. Кан, В.Іноземцев), суспільством постмодерну (А. Етціоні) або радикалізованого (високого) модерну (Е. Гіденс), посткапіталістичним (П. Дракер, Р.Дарендорф), постцивілізаційним (К. Боулдінг), постбуржуазним (Дж. Ліхтхайм), постісторичним (Р. Сейденберг), постпротестантським (С. Алстром). Термінологічне розмаїття засвідчує реальну мультипарадигмальність соціальних наук і, крім того, виявляє складність самих процесів сучасної соціальної трансформації. Жоден із філософів, який писав про означену проблему, не сумнівався в радикальному оновленні всього життя людства в рамках цього нового устрою, але більшість з них аналізували проблему однобічно - переважно з економічної, технологічної чи культурологічної точок зору. Це породило значну кількість різних назв і визначень інформаційного суспільства.

Існуючі теорії самі по собі не розкривають феномен інформаційного суспільства. Лише розглянувши їх у сукупності, ми можемо зрозуміти, що таке інформаційне суспільство. Саме поняття інформаційного суспільства визначають, щонайменше трьома способами: по-перше, можна перерахувати характеристики, що властиві цьому типові суспільства: створені значні інформаційні ресурси, виробництво, збереження, поширення і передача як аудіовізуальної продукції, так і ділової й освітньої інформації стають найважливішою частиною економіки; сформувалася інформаційна індустрія, що включила в себе комп`ютерну і телекомунікаційну промисловість, розроблювачів аудіовізуального і програмного забезпечення, виробників елементної бази і побутової електроніки, мультимедійну промисловість; громадяни мають технічні і правові можливості доступу до різноманітних джерел інформації. Список цих характеристик можна продовжувати залежно від глибини розуміння суті інформаційного суспільства. Повного і вичерпного переліку досягти неможливо, оскільки життя буде постійно вносити свої корективи. По-друге, можна піти від “абстрактного до конкретного”, вказавши, що інформаційне суспільство - це наступна стадія в історичному розвитку людства по ланцюгу “аграрне - індустріальне - постіндустріальне” суспільство, пов`язати становлення інформаційного суспільства з реалізацією концепції стійкого розвитку або з ідеєю Вернадського про ноосферу. Можливий і третій, компромісний, варіант: “інформаційне суспільство - це наступна стадія розвитку людства, на якій домінуючим об`єктом виробництва і споживання стають інформаційні продукти і послуги”.

Аналіз наявних підходів і точок зору дозволяє сформулювати авторське визначення інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство - це принципово новий етап розвитку сучасної цивілізації. Його основними ресурсами є інформація і знання, діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційно-інтелектуальних технологій та технологій зв`язку.

Важливим на цьому етапі дослідження стало визначення основних відмінностей інформаційного устрою від індустріального, а також низки аналогічних термінів, що у різні часи пропонувалися західними філософами, політологами, соціологами, економістами та футурологами. Основоположним висновком є те, що теорія інформаційного суспільства - важливий елемент сучасної теорії суспільного процесу, вона розкриває об`єктивну тенденцію переходу людства до інформаційного розвитку, визначає гуманістичний вимір технологічного прогресу. Поява теорії інформаційного суспільства в 60-х роках минулого століття зумовила суспільну полеміку щодо сутності та ролі новітніх технологічних перетворень. Проте, протягом останніх десятиліть стрімкий розвиток і поширення інформаційно-комунікаційних технологій, а також збільшення обсягів інформації та знань створили належне підґрунтя для сприйняття нового устрою суспільства саме у практичному контексті. Інформаційне суспільство почали сприймати не просто як термін, який потребує наукового обґрунтування, а як стратегічний суспільно-політичний та соціально-економічний орієнтир розвитку країни на сучасному етапі. Більш того, лідери провідних країн світу вказують на необхідність консолідації зусиль міжнародної громадськості задля побудови глобального інформаційного суспільства. У провідних західних країнах розвиток інформаційного суспільства стає пріоритетом державної політики.

Основним висновком цієї частини дисертаційної роботи є твердження, що саме інформаційне суспільство уособлює інформаційно-технологічні зміни нового тисячоліття і являє собою сутнісну характеристику сучасного життя людства.

У підрозділі 1.2. “Критерії інформаційного суспільства” розкрито основні індикатори та критерії, за якими досліджується процес становлення інформаційного суспільства.

У дослідженні виокремлено основні системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства:

– система індикаторів технологічної оснащеності: її основне призначення полягає в тому, щоб вимірювати та оцінювати стан розвитку інформаційних та комунікаційних технологій у різноманітних країнах. При цьому, з одного боку, розглядаються засоби, що безпосередньо забезпечують всі необхідні операції з обробки, передачі чи використання інформації, а з іншого - стан ресурсів, які уможливлюють ці дії, в першу чергу - людські ресурси;

– друга система індикаторів носить назву “індикатор прозорості комунікацій”. Ця система призначена для оцінки ступеня використання інформаційних та комунікаційних технологій в процесах взаємодії усіх категорій населення, бізнесу, підприємців та влади між собою та в межах кожної з окремих категорій. Дану систему індикаторів можна використати і для оцінки ступеня просування до електронного уряду, тому інколи цей показник називають “індикатором прозорості управління”. Цей індикатор значною мірою залежить від попереднього індикатора, що відображає ступінь технологічної оснащеності суспільства засобами інформаційно-комунікаційних технологій.

– третя система індикаторів, що називається індикатором стану інформаційного суспільства або індексом інформаційного суспільства (Index - ISI), була розроблена видавництвом World Times та компанією IDC. Система досліджує стан інформаційно-комунікаційних технологій і відображає темпи зростання діяльності у сфері створення, розповсюдження та використання інформаційних технологій загалом. Індекс інформаційного суспільства є характеристикою, що дозволяє оцінити ступінь інтеграції будь-якої країни світу в глобальну інформаційну спільноту. Як випливає з аналізу структури цієї системи індикаторів, вона видається найбільш узагальненою та багатофакторною і відповідно до своєї назви оцінює прогрес країн на шляху до інформаційного суспільства. Основним призначенням Індексу інформаційного суспільства є допомога країнам в оцінюванні їх становища в сфері розвитку інформаційно-комунікаційних технологій відносно інших держав і сприяння просуванню компаній до перспективних ринків. У структурі Індексу інформаційного суспільства в загальній складності враховуються двадцять три змінні, які, в свою чергу, поділені на чотири групи: комп'ютерна інфраструктура, інформаційна інфраструктура, інтернет-інфраструктура, соціальна інфраструктура.

На основі праці Ф. Уебстера “Теорії інформаційного суспільства” проаналізовано основні критерії інформаційного суспільства, а саме: технологічний - інформаційна технологія використовується у сферах виробництва, управлінні, побуті; економічний - інформація виступає як економічний ресурс; критерій, пов`язаний зі сферою зайнятості - суспільство входить в інформаційну добу тоді, коли більшість зайнятих працює в інформаційній сфері. Зниження зайнятості у сфері виробництва та збільшення в сфері послуг розглядається як заміна фізичної праці працею у інформаційній сфері; просторовий критерій - деякі теорії інформаційного суспільства хоча й спираються на економіку та соціологію, ґрунтуються на географічному (просторовому) принципі. Головний акцент робиться на інформаційних мережах, які пов`язують різні місця, а потім можуть мати сильний вплив на організацію часу та простору; культурний - визнання культурної цінності інформації сприяє утвердженню інформаційних цінностей в інтересах розвитку окремого індивіда і суспільства в цілому.

У підрозділі підкреслюється думка, що без визначення системних ознак, критеріїв та індексів інформаційного суспільства є неможливим належне осмислення і подальше дослідження цього феномену.

У другому розділі “Основні моделі побудови інформаційного суспільства”, який охоплює два підрозділи, досліджується процес становлення інформаційного суспільства, який проходить в різних країнах з різною інтенсивністю і особливостями. Розглядаються дві моделі такого становлення: “західна” і “азійська”. В “західній” моделі основна роль відводиться лібералізації ринку інформаційних супермагістралей і їх універсальному обслуговуванню. В “азійській” приділяється більше уваги співробітництву держави і ринку, спостерігається прагнення встановити зв`язок між традиційними культурними цінностями і невідворотними соціальними змінами. В той же час, в рамках кожної з цих моделей існують свої відмінності, які багато в чому визначаються рівнем економічного і соціально-політичного розвитку того чи іншого соціуму.

У підрозділі 2.1. “Західна модель інформаційного суспільства (американо-європейський шлях)” досліджується західна модель становлення інформаційного суспільства, яка узагальнює стратегії і програми індустріально розвинених країн - США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Франції, країн Північної Європи. В рамках означеної моделі виділяється американо-англійська і модель континентальної Європи.

Американо-англійська модель визначається загальною концепцією соціально-економічного розвитку, яка передбачає превалювання приватного сектору над функціями держави в усіх напрямках розвитку суспільства. Американський вплив у галузі комунікаційних технологій та інформаційної сфери відчутний в глобальних процесах, міжнародній політиці, світовій економіці.

Ця модель передбачає інтенсивний розвиток електронних комунікацій для встановлення соціальних, політичних, культурних зв`язків у суспільстві. Проблема розвитку універсальних послуг має важливе значення у програмах інформаційного суспільства США та Великої Британії, вона вирішується за допомогою стратегії поліпшення якості інформаційних послуг, соціальної орієнтації держави.

Досліджуючи місце і роль США у світовому інформаційному процесі, американські вчені (Д. Тапскот, М. Кастельс, Г. Шиллер, В. Дайзард) вважають, що її роль в ньому - це експорт інформаційного суспільства. При цьому вони намагаються довести, що США не мають імперських устремлінь і сповідують гуманістичні цілі. Виходячи з того, що в США найбільший досвід інформатизації суспільства, тому саме цій країні, вважають вони, належить історична роль очолити людство в процесі перетворення його з індустріального стану в постіндустріальний - інформаційний. США запропонували доктрину “інформаційної парасольки” міжнародного співробітництва з широким колом країн у різних регіонах світу, суть якої - превентивна комунікація на основі переміщення масивів інформації, що передається США державам-реципієнтам для забезпечення їх національних інтересів і, як наслідок, збереження лідерства США у політичній системі міжнародних відносин.

Специфічною рисою американо-англійської моделі інформаційного суспільства є вплив чинного законодавства на розвиток перспективних галузей економіки, права інтелектуальної власності, соціального захисту населення.

Європейська модель інформаційного суспільства відрізняється стратегією європейської інтеграції, поняттям “об`єднаної Європи”, пошуками рівноваги між контролем держави і стихією ринку, динамічним поєднанням державних інтересів і прагнень приватного та корпоративного бізнесу із врахуванням того, що роль кожного з них може змінюватися в часі. Характерними рисами європейської моделі виступають варіативність і політична спрямованість програм побудови інформаційного суспільства для різних країн, обумовлених новою європейською геополітикою, становленням інформаційної (інтелектуальної) економіки, різними можливостями постіндустріального розвитку. В рамках європейської моделі українські дослідники (Є. Макаренко, А. Колодюк) виділяють західноєвропейську, скандинавську, центральноєвропейську, східноєвропейську стратегії.

Можна констатувати, що сучасні суспільні трансформації в передових країнах світу відбуваються в напрямку інформаційного суспільства.

У підрозділі 2.2. “Азійська модель інформаційного суспільства та її варіанти” автор відзначає, що азійська модель інформаційного суспільства реалізує ідеологічну доктрину країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, побудовану на філософських принципах конфуціанства, діяльності держави по інституціоналізації цих принципів.

Проаналізовано японську модель інформаційного суспільства, що спрямована на вдосконалення системи корпоративного управління за принципом ієрархічної піраміди, в основі якої лежать три принципи: оn (вдячність), gігі (відповідальність), wа (гармонія). Означені принципи виражають угоду про взаєморозуміння і взаємодопомогу вищого і нижнього рівнів управління. Ця модель використовує пріоритетний розвиток інформаційних технологій і впровадження інформаційних послуг у всі сфери життєдіяльності країни. Вищою стадією інформаційного суспільства, на думку розробника цієї моделі Й. Масуди, буде “суспільство достатку”, яке він назвав комп`ютопією.

В роботі здійснено аналіз японських експериментальних моделей інформаційного суспільства “Тама ККІС” і “ХІ-ОВІС”, які розроблялися на основі теоретичних моделей Й. Масуди та І. Кішіди та довели свою ефективність.

В рамках азійської моделі, поряд з японською, виділяється індійська, яка своїм головним пріоритетом на шляху до інформаційного суспільства передбачає розвиток внутрішніх людських ресурсів. Індія володіє значним науково-технічним потенціалом, а також ефективною законодавчою системою. Особливості побудови інформаційного суспільства в Індії - це обережність та послідовність, а також опора на національні культурні традиції. Важливу роль у такому прогресі відіграє політика реформування уряду, спрямована на забезпечення кожного громадянина універсальним доступом до інформаційно-технологічних ресурсів. Індія, де понад 50% населення є неграмотним, створила, за державної підтримки, сучасну індустрію програмного забезпечення, що складає вже понад 1/5 індійського експорту.

В основі формування інформаційного суспільства Китаю лежить модель економічної співпраці держави і ринку. Вагомі інвестиції в сферу науково-технічних розробок вже приносять свої плоди, обіцяючи в майбутньому перетворити цю раніше технічно відсталу країну в один із світових центрів нових технологій. У першу чергу йдеться про сектор телекомунікацій. Зараз Китай займає друге місце у світі за розміром своїх комунікаційних мереж.

Младоазійська модель виступає як стратегія регіону Східної і Південно-Східної Азії - епіцентру індустріального та інформаційного розвитку, до якого належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а в останні роки наближаються Таїланд, Малайзія, В`єтнам. Ця модель - трансформована японська ідея, успіх якої у підтриманні стабільного макроекономічного і політичного середовища та співробітництві держави з приватним капіталом. Уряди приймають рішення щодо вагомих інвестицій приватного сектору в інформаційну сферу, стимулюють створення матеріальної і соціальної інфраструктури (тобто порушується фундаментальний принцип невтручання держави у ринкові відносини). Державний контроль, його форми і методи можуть бути різними, але дилема “держава - ринок” виступає як соціально-політична, а не суто економічна. Младоазійська модель характеризується як політичне і економічне співробітництво держави і приватного сектору.

В основі азійської моделі - альтернативний соціально-економічний розвиток регіону, конкуренція із Заходом, утвердження власних ціннісних орієнтацій, зв`язок між культурними традиціями (освіта, виробнича дисципліна, відданість корпорації, довіра, сімейна гармонія) і соціальними трансформаціями.

Доведено, що національні та регіональні особливості країн, які розбудовують інформаційне суспільство, впливають на специфіку його становлення і розвитку, що є важливим для подальшого дослідження цього процесу.

У третьому розділі “Перспективи становлення інформаційного суспільства в Україні”, який складається з двох підрозділів, обґрунтовано необхідність побудови інформаційного суспільства в Україні, проаналізовано передумови, за яких це можна здійснити. Відзначено важливість розробки національної стратегії розвитку інформаційного суспільства. Здійснення інституційного забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні повинно стати ключовим напрямком державної політики на шляху переходу українського суспільства до життєдіяльності в умовах нових реалій.

У підрозділі 3.1. “Передумови і умови переходу України до інформаційного суспільства” зазначено, що у світі ще не вироблено універсальних методів розвитку інформаційно-комунікаційних технологій як основи інформаційного суспільства, які були б стовідсотково дієвими для усіх держав. Кожна країна підходить до розв`язання цього завдання з огляду на власні геополітичні, економічні, соціальні та культурні інтереси. Разом з тим, досвід як розвинених країн, так і тих, що зробили прорив у розвитку за останні десятиліття, переконує, що найбільшого успіху досягали ті, хто при створенні власних стратегій керувався такими основоположними принципами, як: реальне бачення цілей; стратегічне партнерство всіх зацікавлених сторін; політична воля до втілення стратегії. Процеси інформатизації, комп`ютеризації і розвитку телекомунікацій дозволили створити умови переходу до інформаційного суспільства, інтеграції країни у світове інформаційне співтовариство.

Автор показує, що за роки незалежності сформувалися такі фактори соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку, які можна розглядати як передумови переходу до інформаційного суспільства. Україна з 48-мільйонним населенням має один з найвищих у світі індексів освіченості (98%), що створює великі потенційні можливості. Також можна стверджувати, що в Україні сформувався й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів і послуг. Ще однією передумовою переходу України до інформаційного суспільства є те, що сьогодні наша держава стала невід`ємною часткою світового політичного і економічного співтовариства, у прямому і переносному сенсі приєднана до зовнішнього світу кабельними і супутниковими каналами зв`язку.

Автор вважає, що основними умовами переходу України до інформаційного суспільства слід вважати:

– формування загальнодержавної Програми переходу України до інформаційного суспільства;

– розробка Концепції нормативно-правового переходу, що є основою державного впливу на цей процес. Ця концепція повинна визначати основні напрямки удосконалення існуючої системи інформаційного законодавства;

– пріоритетний розвиток існуючих і створення нових спеціалізованих мережевих структур і технологій, котрі б відповідали вимогам часу і міжнародним стандартам;

– забезпечення загальнодержавної інформаційної підтримки процесу переходу країни до інформаційного суспільства.

Доведено, що реалізація стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні може бути здійснена за умови співпраці та взаємної координації дій з боку усіх суспільних секторів. За таких обставин, держава має відігравати координуючу роль, бізнес - надавати фінансову підтримку, а громадськість - наповнювати ініціативу змістом. Саме такий підхід не лише прийнято державами, що сьогодні здійснюють успішний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, а також закріплено в низці міжнародних документів, зокрема в Декларації Принципів та “Плані Дій”, прийнятих на Всесвітньому Самміті з питань інформаційного суспільства (2003 р.), підписаних Україною.

У підрозділі 3.2. ““Електронна Україна”: проблеми розбудови в контексті міжнародного досвіду” охоплено ключові аспекти практичного стану справ розвитку інформаційного суспільства. Автор розпочинає дослідження з показників Індексу електронної готовності, який визначає місце нашої країни у світі за ступенем готовності до життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства. Авторитетні міжнародні джерела свідчать про низький рівень цієї готовності. Відтак, низьким є і рівень електронного залучення громадян. Така ситуація зумовлена існуванням низки важливих проблем, серед яких: недостатність у державі фінансових і кадрових ресурсів, неефективність державних програм щодо збереження та розвитку людського капіталу, високі ризики інноваційної діяльності у сфері створення та використання інформаційно-комунікаційних технологій, несприятливий інвестиційний клімат, інертність державної політики, спрямованої на підтримку динамічного та всеохоплюючого розвитку національного сегменту мережі Інтернет тощо. Такий стан речей є парадоксальним, зважаючи на існування потужної національної науково-технічної школи, вагомі внески вітчизняних науковців у розвиток обчислювальної техніки.

Враховуючи це, важливо оцінити наслідки неефективності державних програм інформатизації, а також з`ясувати їх причини. Необхідно усвідомити пріоритети суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку України, підвищення її конкурентноздатності, посилення міжнародних позицій, прискорення інтеграційних процесів в європейські структури.

Виходом із такої ситуації, зважаючи на розвиток глобальних процесів останнього десятиліття, внутрішні реалії соціально-економічного розвитку України, а також її міжнародні позиції та пріоритети, на думку автора, є шлях прискореної побудови інформаційного суспільства, інтеграції України у європейське та світове співтовариство, підвищення рівня добробуту громадян. Важливим кроком на цьому шляху є реалізація програми “Електронна Україна”, яка передбачає створення такого електронного середовища, у якому громадянин зможе ефективно здійснювати свої взаємини з навколишнім світом - працювати, спілкуватися, контактувати з державними органами тощо. Суттєвим аспектом цієї проблеми є проект “Е-Уряд” (Електронний Уряд України) - перенесення діяльності уряду в Інтернет, тобто організація управління державою і взаємодії з громадянами через інформаційні мережі, надання вичерпної інформації про діяльність органів влади, що, без сумніву, сприятиме зростанню суспільної довіри, без якої неможлива ефективна діяльність держави.

ВИСНОВКИ

Реалізуючи поставлені дослідницькі завдання, автор дійшов наступних висновків:

Прорив в інформаційне суспільство відбувається в умовах прискореної автоматизації, роботизації і комп'ютеризації, що призводить до корінних змін соціально-економічних структур і переходу працівників в інформаційну галузь діяльності й в сферу послуг. Інформаційно-комунікаційні технології - це не просто технічні засоби, пов`язані з інформатизацією або комп`ютеризацією. Перш за все, це - інструмент глобального перерозподілу ідей, капіталів і праці, що визначає парадигму розвитку глобалізованого світу. Стрімко розвивається також нова інтелектуальна технологія, завдяки чому стало можливим здійснювати математичне моделювання, що дозволяє розробляти сценарії, застосовувати систематичний аналіз і здійснювати управлінські розробки для виявлення оптимальних способів вирішення інженерних, економічних і соціальних проблем. Саме завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям стало можливим широке розповсюдження ідей науково-технічної революції, новітніх технологій, вільне переміщення фінансового капіталу і стрімке зростання “гуманітарного капіталу”. Інфокомунікаційні технології сприяють відкритості і транспарентності політичних інститутів, дозволяють розширити права громадян шляхом надання доступу до різноманітної інформації. Оскільки інформаційно-комунікаційні технології мають відношення до всіх сфер сучасного життя і постійно впливають на розвиток суспільства й окремої людини, то вони, таким чином, є сучасним універсальним і багатофункціональним інструментом розвитку держави та суспільства в глобалізованому світі.

Автор характеризує інформаційне суспільство як суспільство, в якому політична, соціально-економічна сфери тісно пов`язані з науковими знаннями і способами використання інформації. Основні його критерії: технологічний, економічний, пов`язаний зі сферою зайнятості, просторовий критерій та культурний.

Держава у становленні інформаційного суспільства відіграє роль координатора діяльності різних суб`єктів суспільства, цілеспрямованою політикою сприяє інтеграції людей в нове інформаційно-технологічне середовище, розвитку галузей інформаційної індустрії, забезпеченню прогресу демократії. Інформаційна взаємодія держави і суспільства є найбільш оптимальною при використанні інформаційних і телекомунікаційних технологій для підвищення загальної ефективності діяльності державного механізму, формування інформаційно відкритого суспільства.

Сьогодні далеко не всі країни готові перейти у нову стадію розвитку суспільства або навіть наблизитись до неї. Однак, якщо оцінювати світовий розвиток в цілому, процес формування глобального інформаційного суспільства є незворотнім. Можна виділити наступні головні тенденції цього процесу. По-перше, інформація розцінюється і використовується як стратегічний ресурс держави. Відбувається інтенсивне формування інформаційного сектору економіки, який розвивається більш швидкими темпами, ніж інші галузі. По-друге, у всіх країнах інформація все більше стає предметом масового використання населенням. Рух до глобального інформаційного суспільства - загальна тенденція, але, передовсім, для розвинених країн.

Процес становлення інформаційного суспільства проходить в різних країнах з різною інтенсивністю і особливостями. Можна виділити у загальному вигляді дві моделі такого становлення: “західну” і “азійську”. В “західній” моделі основна роль відводиться лібералізації ринку інформаційних супермагістралей і їх універсальному обслуговуванню. В “азійській” приділяється більше уваги співробітництву держави і ринку, спостерігається прагнення встановити зв`язок між традиційними культурними цінностями і невідворотними соціальними змінами. В той же час в рамках кожної з цих моделей існують свої відмінності, які багато в чому визначаються рівнем економічного і соціально-політичного розвитку того чи іншого соціуму.

Всебічний аналіз національних моделей розвитку інформаційного суспільства та їх практичної реалізації дозволив визначити відмінності між ними. На цій основі автор досліджував засади, на яких ґрунтуються сьогоднішні пріоритети світових лідерів у процесі формування інформаційного суспільства. Для країн, де такий процес перебуває на початку свого розвитку, важливим є формування моделі і стратегії побудови інформаційного суспільства, а також якнайповніше використання міжнародного досвіду. У даному контексті незаперечною є теза про те, що кожній країні слід виходити з власних реалій, можливостей, а вже потім переймати досвід інших держав.

Становлення інформаційного суспільства в найближчій перспективі носитиме характер якісної зміни природи суспільних відносин. Тому ми не маємо права не уявляти собі можливих наслідків цієї цивілізаційної перебудови, ігнорувати можливі небезпеки.

Перехід до інформаційного суспільства може мати непередбачувані наслідки. Небезпечний поворот у розвитку людства цілком ймовірний. Досить уявити собі ситуацію у випадку монополізації планетарної інформаційної системи виникнення інфократії (влади власників інформації) і її підпорядкуванні егоїстичним інтересам окремих груп людей.

Вже сьогодні неоднаковий доступ до інформаційно-комунікаційних технологій став причиною виникнення нової форми соціальної диференціації - цифрової нерівності. Серед причин - величезне відставання ряду країн світу в плані забезпечення комунікаційною інфраструктурою, низький рівень освіченості населення і нестача кваліфікованих фахівців. За цих умов можна зробити висновок про те, що новітні технології не лише сприяють створенню єдиного “глобального світу”, а й можуть надати елітарного характеру процесу глобалізації.

Розвиток інформаційних технологій, комп`ютеризація різних сфер діяльності додали до сукупності відомих чинників інформаційної нерівності ще один, що робить кардинально нерівними можливості сталого розвитку окремих верств населення, країн і навіть регіонів. Цей бар`єр виник внаслідок практично суцільного перенесення знань, накопичених людством, з паперових та інших традиційних носіїв інформації у так звану бінарно-кодовану форму. Доступ до цієї інформації стає можливим лише за умов володіння відповідними засобами обчислювальної техніки, їх підключення до всесвітніх комунікаційних мереж, необхідного фахового рівня споживачів інформації. Неможливість залучення значної частини населення до цих засобів через технологічну відсталість країни, де вони мешкають, низького рівня доходів, фізичних вад консервує їхній розвиток.

Формування інформаційного суспільства в Україні є необхідною умовою її поступального розвитку. Україна поки не змогла скоротити відстань від промислово розвинених країн за рівнем інформатизації економіки. Це є наслідком як загальноекономічної ситуації, так й інших чинників, таких як: невідповідність правової бази реаліям нової доби; недостатнє впровадження сучасних комп`ютерних і інформаційних технологій в галузі державного управління; низький рівень обізнаності громадян про переваги інформаційного суспільства.

Розробка національної стратегії розвитку інформаційного суспільства та реалізація положень її плану дій, а також здійснення поетапного інституційного забезпечення цього розвитку повинні стати ключовими напрямками державної політики на шляху переходу українського суспільства до життєдіяльності в умовах нового устрою.

Забезпечення переходу України до нового етапу розвитку можливо за наступних умов: модернізація інфокомунікаційної структури; розвиток інформаційних, телекомунікаційних технологій; ефективне формування і використання національних інформаційних ресурсів і забезпечення широкого доступу до них; забезпечення громадян суспільно значимою інформацією, розвиток незалежних засобів масової інформації; створення необхідної правової бази побудови інформаційного суспільства.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Скалацький В.М. Інформаційне суспільство: нові тенденції розвитку // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2004, № 69. - С. 81-84.

2. Зелінський М.Ю., Скалацький В.М. Інформаційне суспільство як новий тип організації життєдіяльності особистості // Теорія і практика управління соціальними системами // Щоквартальний науково-практичний журнал. Харків: НТУ “ХПІ”. - 2002, № 4. - С. 107-113.

3. Скалацький В.М. Україна на шляху до інформаційного суспільства // Політологічний вісник: Зб. наук. праць: № 15. - К.: Знання України, 2003. - С. 187-195.

4. Скалацький В.М. Соціальна інформація, прогноз і суспільство // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 27-28 березеня 2003 р.; У 5-ти т. / Редкол.: М.І. Шкіль (відп. ред.) та ін. - Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - Т. 1. - С. 331-333.

5. Скалацький В.М. Творчий потенціал інформаційного суспільства // Творчість врятує світ: Матеріали 7-ї Міжнар. наук.-практ. конф. (22-23 травня 2003 р., М. Київ) / Уклад.: Б.В. Новіков, Г.В. Лобанова. - К.: ІВЦ “Видавництво <<Політехніка>>”, 2003. - С. 355-356.