Духовно-практична природа ділового спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

імені Івана КОЖЕДУБА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

ДУХОВНО-ПРАКТИЧНА ПРИРОДА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

УШНО Ірина Михайлівна

Харків - 2006

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Тривання розвитку інформаційного суспільства, процеси глобалізації, розширення міжнародних бізнес-комунікацій обумовлюють необхідність створення і впровадження новітніх механізмів соціально-комунікативної взаємодії. Саме такі механізми спрямовані на оптимізацію та раціоналізацію соціально значущої діяльності. На особливу увагу заслуговує ділове спілкування як феномен соціальної діяльності. Інтерес до нього визначається насамперед здатністю ділового спілкування підвищувати ефективність цілеспрямованої взаємодії між організаціями й окремими особами. Даний феномен набуває особливої значущості під час адаптації особистості в сучасній системі соціально-комунікативних відносин. Крім того, удосконалення ділового спілкування сприяє не тільки впорядковуванню соціальної активності людей, але й спрямовує особистість на дотримання універсальних цінностей суспільства.

Практика становлення та розвитку ринкових відносин в Україні свідчить, що позитивна результативність процесів соціальних трансформацій пов'язана з уміннями й навичками людей розбудовувати свою ділову активність на засадах гуманізму, співпраці та пріоритеті духовних цінностей суспільства. Такий нормативний потенціал соціально-комунікативної взаємодії не регулюється інституціалізованими структурами, але транслюється в суспільно значущому спілкуванні завдяки основним компонентам духовно-практичного освоєння дійсності. Соціально-філософський аналіз природи ділового спілкування робить можливим виявлення систем регулятивних прийомів щодо здійснення соціально-комунікативної діяльності. Такі системи закорінені у ціннісно-оцінні константи, вони сприяють формуванню ділової активності, визначають специфіку ментальних, духовно-екзистенціальних, творчих особливостей суб'єкта ділового спілкування. Духовно-практична інтерпретація механизмів самовизначення ділового спілкування у просторі загальних духовних процесів суспільства дає змогу аналізувати цей феномен в динимиці культурної та цивілізаційної дійсності.

Дослідження духовно-практичної природи ділового спілкування спирається насамперед на необхідність ознайомлення з великою кількістю джерел. Так, загальні підходи до інтерпретації спілкування з позицій нормативного регулювання соціально значущої діяльності еволюціонують в колі історико-філософських вчень, зокрема, спадщини Конфуція, Гесіода, Арістотеля, наукових праць Ф. Бекона, Т. Гоббса, А. Сміта, І. Канта, І. Бентама, Дж. З. Мілля, У. Джеймса. Саме ці праці містять найбільш вагомі доробки, що дозволяють всебічно, повно й глибоко проаналізувати феномен “ділове спілкування”.

Значний вклад у аналіз сутності ділового спілкування також вносять вітчизняні дослідники: Н.В. Ботвіна, М.С. Дороніна, Г.В. Осовська, О.П. Проценко, Л.А. Ситніченко, Ф.І. Хміль. Вони розкривають багатогранний характер даного явища, розглядають його як самостійний механізм культурного й етичного сприйняття дійсності. У студіях О.А. Донченко, А.М. Єрмоленка, Г.Л. Хаєта, О.В. Лісєєнко, Ю.В. Мороза, О.Ф. Плахотного, І.В. Степаненко, Ж.М. Юзвана активно розробляються концептуальні стратегії й практики щодо вивчення природи ділового спілкування.

У дисертаційному дослідженні враховані ідеї та наукові розробки російських й білоруських авторів: Є.М. Бабосова, Г.С. Батіщева, Г.В. Бороздіна, І.М. Браїма, Л.П. Буєвої, О.М. Зарецької, М.С. Кагана, А.П. Панфілової. Їх праці присвячені насамперед виявленню понятійного кола соціальних детермінант ділового спілкування, запропоновані системні, видові класифікації соціально-культурних зв'язків. З.А Бербешкіна, Д.Б. Богоявлена, Б.А. Душков, В.І. Ксенофонтов, В.О. Кутирьов, Н.В. Печерська предметом своєї розвідки зробили специфіку духовно-ціннісних вимірів спілкування.

Аналіз сутності маніфестованої проблеми ґрунтується на дослідженнях соціально-комунікативного простору західними вченими: Е. Берном, М. Вудкоком, Р.Т. Де Джорджем, М. Неппом, Д. Френсисом, Д. Холу. Ділове спілкування визначається як ефективна технологія, що здійснює регуляцію соціальної активності суб'єкта, адаптує її до сучасних завдань економіки, політики й права. К.-О. Апель, Т. Імамічи, Й. Кунде, Г. Ленк, Д.В. Маккінон, Є. Мелібруд, М. Оссовська, Ю. Хабермас формулюють теоретичну основу, провідні положення і підходи, які сприяють визначенню духовно-практичного змісту соціально значущої діяльності у межах дисертаційної проблеми.

Характеризуючи ступінь розробленості проблеми ділового спілкування в соціально-філософському контексті, слід відзначити наявність великої кількості наукових робіт, у яких висвітлено різні аспекти ділового спілкування в соціально-комунікативному просторі та визначено класифікаційне різноманіття. Проте феномен “ділове спілкування” як самостійний і багатофункціональний чинник соціальної дійсності залишається недостатньо вивченим.

Необхідно також наголосити на тому, що термінологічна невизначеність поняття “ділове спілкування” ставить нове актуальне завдання щодо досліджень саме в цьому напрямку, оскільки існуючі дотепер визначення не розкривають повною мірою природу й сутність даного феномена. У соціально-філософській науковій парадигмі не склалося цілісного уявлення про духовний зміст поняття “ділове спілкування”, про його аксіологічні константи. Не можна не враховувати й того, що ділове спілкування як різновид духовно-комунікативних практик лише нещодавно став предметом дослідження вітчизняною гуманітаристикою, залишаючись значною мірою надбанням американських і європейських вчених. Не дивлячись на велику кількість робіт, присвячених діловому спілкуванню, залишаються ще дискусійними і не до кінця висвітленими питання щодо його ціннісно-екзистенціального виміру, а також наявності духовних компонентів у прагматиці соціально значущої діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в контексті науково-дослідної роботи кафедри менеджменту соціально-культурної діяльності Харківської державної академії культури “Теорія комунікації: соціокультурна діагностика сучасної ситуації та інтеграція концептуального досвіду гуманітаристики”.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в розкритті природи ділового спілкування як соціального феномена в його ціннісному, екзистенціальному і прагматичному вимірах.

Реалізація поставленої мети зумовила постановку і вирішення таких дослідницьких завдань:

систематизувати змістовну інтерпретацію ділового спілкування в теоретичних конструкціях соціально-філософського знання;

дати визначення ділового спілкування в системі понятійно-категоріального апарату соціальної філософії;

розкрити роль менталітету у становленні, розвитку й функціюванні ділового спілкування як системи, що підлягає ідентифікуванню;

виявити специфіку корпоративного духу у процесі конструювання соціально значущої діяльності;

охарактеризувати форми прояву відчуження в сучасному діловому спілкуванні.

розглянути ділове спілкування в системі ціннісних координат: “справедливість - свобода - відповідальність”;

Об'єкт дослідження - феномен “ділове спілкування” в системі соціально-комунікативної діяльності.

Предмет дослідження - соціально-філософське осмислення природи ділового спілкування.

Методи дослідження обумовлені своєрідністю об'єкту дослідження. Дослідницька стратегія дисертаційної роботи ґрунтується на таких принципах філософського пізнання, як об'єктивність, системність, єдність історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного. При формуванні концептуальної позиції щодо явища ділового спілкування автор спирався на міждисциплінарний підхід, використовуючи результати досліджень із різних галузей наукового знання: історії філософії, соціології, психології, культурології тощо. Основою дослідження є зв'язок методологічних підходів до сучасного соціально-філософського знання з використанням узагальнень феноменології та структурно-функціонального аналізу, які сприяли розкриттю духовних складових у прагматиці ділового спілкування. У роботі здійснювався системний підхід щодо аналізу наукової літератури з метою визначення феномена “ділове спілкування” у системі духовно-комунікативних практик.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у цілісному соціально-філософському аналізі природи ділового спілкування та визначенні її провідних духовно-практичних компонент в ціннісно-екзистенційному вимірі. Основні ідеї й висновки, які визначають наукову новизну, конкретизуються в наступних положеннях, винесених на захист:

- здійснено філософський аналіз становлення й розвитку феномена “ділове спілкування” і зазначено, що його виокремлення відбувається в епоху розвитку капіталізму, проте формування окремих механізмів і технологій - на ранніх етапах становлення торгово-комерційних відносин;

- уперше розкрито духовну природу ділового спілкування в системі понятійної єдності: менталітет, корпоративний дух, творча активність, до того ж запропоновано власне визначення поняття “ділове спілкування” як різновида соціально значущої діяльності, що конструює аксіологічну систему свого суб'єкта й актуалізує його поведінкові стереотипи, які спрямовані на результативність дії;

- доведено, що менталітет як соціально-культурний феномен є духовно-практичною основою процесів самоорганізації ділового спілкування з урахуванням історичних та територіальних, релігійних та національних особливостей;

- визначено конструктивний характер корпоративного духу як колективної стратегії ділового спілкування та складної системи його духовних утворень (віра, відданість соціальному інтересу, морально-етичний комплекс тощо), обумовлених предметно-практичною діяльністю, що сприяють творчій активності суб'єкта ділового спілкування;

- на основі розгляду сучасних форм прояву відчуження показано його вплив на характер ділового спілкування в цілому й на особистість у процесі здійснення соціально значущої діяльності зокрема;

- обґрунтовано регулюючу функцію соціальної справедливості й відповідальності як ціннісно-оцінних констант ділового спілкування, саме це дозволяє конструювати цивілізовану ділову взаємодію в умовах трансформаційних процесів у суспільстві.

Теоретична і практична значущість одержаних результатів. Основні положення дисертації можуть бути використані в подальших теоретичних розробках у галузі соціальних відносин і ділових комунікацій. Отримані результати наповнюють більш конкретним змістом категоріально-понятійний апарат соціально-філософського знання, за допомогою якого досліджується ділова активність людей; розширюють межі ціннісно-оцінного сприйняття їхньої соціально значущої діяльності; сприяють формуванню цивілізованої моделі практичної діяльності, яка дозволяє сучасному діловому суб'єкту адекватно й водночас критично ставитися до власного досвіду ділового спілкування.

Результати дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку соціально-філософських, соціально-психологічних й економічних знань, а також для підготовки лекційних курсів із соціальної філософії, основ ділового спілкування, комунікативної етики, культури ділового спілкування тощо. Практичне значення роботи полягає у висвітленні та поширенні кола питань, які відображають потреби сучасного менеджменту й спрямовані на інтеграцію духовно-ціннісних норм у сфері ділових стосунків. Саме ці аспекти дослідження можуть використовуватися як матеріали для створення спеціалізованих програм, тренінгів для підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з реклами, управління персоналом, PR-діяльності.

Особистий внесок здобувача. Положення, результати, висновки дослідження, які виносяться на захист, одержані здобувачем особисто. У спільній теоретичній роботі роль здобувача полягала у визначенні джерел для написання і формулюванні висновків (“Феномен моральної відповідальності суб'єкта управління”, “Морально-правові передумови свободи підприємницької діяльності”), попередньому теоретичному аналізі та викладенні основних положень (“Менталітет та етика ділового спілкування”).

Апробація результатів дисертації. Принципові ідеї, теоретичні положення дисертаційного дослідження доповідалися на VII Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Практична філософія і правовий порядок”, (Харків, 2000 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Духовна культура в інформаційному суспільстві”, (Харків, 2002 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Інформаційно-культурологічна і творча освіта: положення і перспективи”, (Харків, 2004 р.); XIII Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Демократичні цінності, цивільне суспільство і держава”, (Харків, 2005 р.); Міжнародній науково-технічній конференції “Інтегровані комп'ютерні технології в машинобудуванні” (Харків, 2005 р.).

Науково-практичні дослідження автора використовувалися для підготовки й читання лекцій з дисциплін “Основи комунікаційної культури”, “Міжнародні бізнес-комунікації”, “Етика і етикет ділового спілкування” і на курсах підприємництва.

Публікації. Основні положення й результати дисертації висвітлено у 8 статтях, з них 4 опубліковані в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (212 найменувань). Загальний об'єм роботи - 175 сторінок, з них 160 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

діловий спілкування філософський комунікативний

У вступі обґрунтована актуальність теми і ступінь її наукової розробки; визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологічні принципи аналізу; сформульовано наукову новизну, можливості теоретичного і практичного використання одержаних результатів дослідження; наведені дані про апробацію, публікації та структуру роботи.

У першому розділі “Теоретико-філософські засади реконструкції спілкування як ділового” здійснено аналіз етапів становлення ділового спілкування в інтерпретації історико-філософських концепцій, розкрито панораму підходів в межах міждисципліного дослідження феномена “ділове спілкування”, визначено ступінь розробленості обраної для дисертаційного дослідження теми.

У підрозділі 1.1. “Проблематизація ділових стосунків в еволюції історико-філософських вчень” здійснено системний аналіз історико-філософських концепцій, який сприяв осмисленню процесу становлення соціально-комунікативної діяльності. У роботі наголошується, що у філософських вченнях різних історичних періодів віддзеркалюються шляхи формування соціальної активності людей, акумулюючи уявлення про прийоми управління й організації соціально значущої діяльності, соціальну субординацію, правила й норми торгово-комерційних відносин. Стародавня філософія маніфестує обов'язкову присутність у них принципів спадковості, людинолюбства, справедливості, відповідальності, поваги до соціально-культурних традицій і правил поведінки (Конфуцій, Гесіод, Сократ, Арістотель). Філософія Середньовіччя сприяє процесу формування уявлень про спеціальні навички і прийоми здійснення вербального спілкування. З розвитком торгово-комерційних відносин значно підвищилася ділова активність, їй притаманні ускладнення вербальних форм ділового спілкування, створення певних технологій і механізмів, спрямованих на організацію простору соціально значущої діяльності. Епоха Нового часу стає поворотним моментом в історії становлення ділового спілкування, зародження певних суспільних інститутів, які сприяли розвитку міжнародних ділових відносин і формуванню базових основ ділового спілкування (Ф. Бекон, Т. Гоббс, А. Сміт). Історико-філософські концепції транслюють реалізацію поведінки у вигляді дотримання зобов'язань, шанування обов'язку як вищої цінності, взаємозв'язку у процесі обміну благодіяннями й послугами. У ХVII - XIX ст. філософська думка виявляє зацікавленість проблемами вигоди й користі як принципово важливими категоріями ділової активності, не протиставляючи їх досконалому й піднесеному в діях і вчинках (І. Бентам, Дж.С. Мілль, У. Джеймс). У дисертаційному дослідженні наголошується на тому, що сучасні філософські концепції апелюють до взаєморозуміння через пошук універсальних принципів спілкування. Комунікативна прагматика (К.-О. Апель, Ю. Хабермас) пропагує свободу, компетентність і толерантність у якості основних критеріїв здійснення ціннісно-раціональної діяльності, а консенсус і компроміс - як пріоритетні координати соціально-комунікативної взаємодії.

У підрозділі 1.2. “Ділове спілкування як предмет соціально-філософського пізнання” надано панораму інтерпретацій феномена “ділове спілкування” у просторі сучасної гуманітаристики. У дисертації зазначено, що, незважаючи на широку популярність даного феномена в сучасних дослідженнях, він не знайшов достатнього наукового обґрунтовування в полі соціально-філософської проблематики. У ході узагальнення філософських і соціально-гуманітарних праць визначено соціально-філософську дефініцію ділового спілкування як таку діяльність, яка конструює ціннісно-оцінну систему суб'єкта й актуалізує його поведінкові стереотипи, спрямовані на результативність здійснення ділових контактів.

На підставі проведеного дослідження виявлені такі підходи до вивчення ділового спілкування як соціологічний, який визначає його як чинник соціальної структури й соціальної активності, який пов'язаний із взаємодією суб'єктів, залучених до діяльності соціальних інститутів. Дана позиція описана і використана у роботах Є.М. Бабосова, Г.А. Дмитренка, П. Сорокіна та ін. Психологічний підхід, представлений у працях Г.В. Бороздіна, В.М. Лавриненка, М.І. Леонова. Він зумовлює дослідження ділового спілкування з позицій особистісного начала, зокрема, інтерес дослідників привертають потреби, переживання, емоції, очікування, стереотипи поведінки суб'єкта ділового спілкування. Культурологічний підхід, який простежується у працях М.С. Дороніної, М.П. Лукашевич, І.Б. Осечинської, Г.Л. Чайки, Т.К. Чмут, визначає ділове спілкування як явище культурних і цивілізаційних процесів суспільства.

У роботі підкреслюється, що філософський підхід зумовлює розгляд ділового спілкування в системі категорій: спілкування (Г.С. Батищев, Л.П. Буєва, М.С. Каган, Л.А. Ситніченко), духовність (М. Вебер, В.О. Кутирьов, О.А. Міголатьєв, І.В. Степаненко, Ж.М. Юзван), комунікація (А.М. Єрмоленко, Г.В. Оссовська, А.П. Панфілова), моральні цінності (З.А. Бербешкіна, О.Ф. Плахотний, М.С. Розов), “загальна справа” (Т. Котарбінський, Т. Пщоловський, М.Ф. Федоров, Ф.М. Щербак) та ін. У такому тлумаченні феномен “ділове спілкування” є особливим видом соціальної діяльності, який виникає й існує завдяки системі нормативно-комунікативних засобів і суб'єктивно-особистісного потенціалу, трансльованих у духовно-практичному полі раціоналізованої і цілеспрямованої активності.

У другому розділі “Духовність у прагматиці ділового спілкування” розкрито духовну природу ділової активності суб'єктів, яка спрямована на досягнення ефективних результатів в полі соціально значущої діяльності та сприяє формуванню специфічної атмосфери ділового спілкування. У дисертації виявлено такі компоненти духовного змісту ділового спілкування, як менталітет, корпоративний дух і творча активність.

У підрозділі 2.1. “Менталітет як чинник самоорганізації ділового спілкування” підкреслюється, що соціально-філософський вимір менталітету у проекції ділового спілкування дозволяє в широкому розумінні визначити його як загальну духовну настроєність, цілісну сукупність думок, навиків духу, що дозволяють самоорганізувати ділову активність. У вузькому - менталітет є сукупністю духовних станів і переваг суб'єкта ділового спілкування. Саме у відбитті індивідуальних особливостей суб'єкта виражається соціально-ментальне значення здійснення соціально значущої діяльності.

Ділове спілкування є відносно усталеною системою соціальних зв'язків, контактів і взаємодій. Воно містить універсальні координати духовно-практичної спрямованості, які історично обумовлені національно-культурними особливостями, а саме - неповторними традиціями, навичками, комплексами почуттів. Універсальні форми й технології здійснення ділового спілкування в межах певної ментальної групи створюють унікальні внутрішні комплекси чуттєво-емоційних переживань і звичок, що наділені неповторним колоритом.

У дисертаційному дослідженні зазначається, що ділове спілкування здійснює ментальний обмін на рівні творення системи інформації та каналів її трансляції. Такий обмін веде не тільки до взаєморозуміння, але й до вироблення прийомів, які координують ділову активність, сприяють творчому досягненню поставлених цілей. Зміст ділового спілкування наповнений соціально-ментальним значенням, яке проявляється в динаміці чинників культурного досвіду та емоційному забарвленні комунікаційних актів, змотивованої варіативності дій та організації мовного повідомлення.

У роботі доводиться, що в діловому спілкуванні важлива роль належить ментальним якостям його суб'єктів. Зокрема, носіям українського менталітету властиві такі риси, як відчуття міри та гордості, індивідуальний прагматизм та толерантність. Вони виражаються, наприклад, у неквапливих виважених рішеннях, діловій мотивації, здатності до кропіткої роботи, неприйнятності руйнівної конфліктності.

У підрозділі 2.2. “Корпоративний дух у процесі конструювання соціально значущої діяльності” підкреслюється, що за два останні століття західноєвропейської історії сформувалися багато технологій і методів, які сприяють ефективній мотивації суб'єктів ділового спілкування. Уже в епоху розвитку капіталізму були зроблені спроби впровадження різноманітних форм зацікавлення працюючих суб'єктів. Наприклад, протестантська церква стала однією із перших популяризувати ідею прагнення до збагачення. Згодом почалось формування соціальних інститутів, які сприяли поліпшенню емоційного та психологічного оточення в ділових колах з метою створення необхідної духовної атмосфери ділового спілкування. Епоха корпорацій і великих компаній сформувала свою корпоративну філософію, виражену на практиці у феномені “корпоративний дух” підприємства, який стає способом духовно-практичного освоєння дійсності на стійкій ціннісно-нормативній, знаково-символічній основі й регуляції соціальних взаємодій у межах ділових відносин. Незважаючи на те, що корпоративний дух є модифікацією духовного стану конкретного типу суспільства із властивими для нього ментальними особливостями, він має свої ціннісні, стильові та функціональні особливості.

Особлива увага в роботі приділяється інтерпретаціі феномена “дух” у практиці соціально значущої взаємодії, а також його трансформаційним процесам, які детерміновані економічними, політичними та соціальними чинниками розвитку суспільства (М. Вебер, Б. Франклін). Духовно-практична динаміка ділового спілкування зумовила аналіз сукупності духовних проявів, таких як ідеї, цінності, мотиви, прагнення, очікування та супровідних функцій соціально-комунікативної взаємодії. Такі компоненти створюють своєрідний духовно-емоційний фон, який проявляється у морально-психологічному кліматі, соціально-психологічному настрої суб'єктів ділового спілкування. Природа даного феномена обумовлює механізми, динаміку й ефективність ділової взаємодії, а також позитивно впливає на процес соціалізації й адаптації особистості.

У дисертації обґрунтовується положення щодо сучасних духовно-практичних пріоритетів ділового спілкування. Їх сутність полягає в єдності духовних настанов при творенні спільних цінностей. Корпоративний дух сприймається як узагальнення інтелектуальних, емоційно-вольових, ідейних утворень, духовних властивостей і функцій суб'єктів ділового спілкування. Даний феномен керує їхньою поведінкою й зумовлює співпрацю людей, що об'єдналися в “команду”. Завдяки такій композиції відбувається накопичення позитивного потенціалу для професійного вдосконалення, кар'єрного росту, мотивації і стимулювання творчої діяльності, розв'язання конфліктів шляхом компромісів, різних форм співучасті тощо.

У підрозділі 2.3. “Творча складова в реалізації ділового спілкування” розкривається зміст духовного компонента ділового спілкування, який визначається як творча активність суб'єкта й виступає домінантною в системі понятійної єдності: менталітет, корпоративний дух, творча активність. Така складова зумовлює нестандартний, інноваційний підхід в реалізації соціально значущої діяльності.

У дисертації аргументується положення про те, що творча активність є невід'ємною складовою соціально-комунікативної діяльності, яка сприяє ефективному вирішенню завдань сучасного менеджменту. Природа творчої активності в діловому спілкуванні розкривається у прагматичній спрямованості духовного виробництва, що не перешкоджає креативному процесу та створенню нового продукту. Зокрема, реклама, яка відповідає високим стандартам якості, може повною мірою відображати взаємозв'язок прагматичної та творчої складових.

У контексті дослідження ділового спілкування великим потенціалом наділені креативні технології, що є важелями управління соціально-комунікативною діяльністю. Ці чинники фактично необхідні для кожного суб'єкта комунікаційного процесу, який усвідомлює цінність безперервного вдосконалення як у професійному, так і в особистому плані. Одним із різновидів сучасних креативних технологій, вживаних у практиці ділового спілкування, є синектика, ідея якої полягає в об'єднанні окремих творців в єдину групу для спільної постановки й вирішення конкретних завдань.

У дисертаційному дослідженні показано, що одним із напрямків здійснення сучасних досліджень в галузі творчої активності є розробка моделі особистості, яка спрямована на створення відповідного продукту. Основними індивідуальним особливостями творчої особистості є незалежність у переконаннях, самоповага, надання переваги складним завданням, розвинене відчуття прекрасного, схильність до ризику, специфічне сприйняття дійсності, висока внутрішня мотивація й емоційна лабільність.

У третьому розділі “Ділове спілкування в ціннісно-екзистенціальних константах” аналізується ціннісна природа ділового спілкування, яка конструює та регулює соціально-комунікативну взаємодію.

У підрозділі 3.1. “Відчуження у проблемному полі ділового спілкування” досліджується феномен “відчуження” як своєрідний чинник духовно-практичної взаємодії. У дисертації надано аналіз інтерпретацій відчуження в теоретико-філософському знанні. Так, відчуження в діловій практиці набуває статусу реальної антиномії, постійного вирішення протистояння індивідуалістичних інтересів та старанного функціонування у межах організації (К. Маркс). Також вказується на існування проблемного поля в межах даного феномена, що розглядається у сучасних роботах, розширюючись і приймаючи різні форми прояву. На рівні окремих корпорацій відчуження існує всередині цих структур і виражається тенденцією до емансипації засобів від цілей в умовах глобальних корпорацій, а також у феномені конвенціональної коректності (Є. Мелібруда), у практиці “аккузативних відносин” (Т. Імамічи), сюди ж можна віднести відчуття екзистенціальної самотності (Ж.П. Сартр), мінімізацію індивідуально-особистісних аспектів поведінки.

Автор підкреслює, що відчуження сприяє формуванню відчуття незадоволеності, самотності, невпевненості і, як наслідок, - зниження результативності в галузі соціально значущої діяльності. Соціально-філософський аналіз відчуження у сфері ділового спілкування доводить, що сучасна ділова практика формується в умовах протиставлення духовних цінностей матеріально-символічним атрибутам, які маніпулюють свідомістю суб'єкта. Відчуження в діловому спілкуванні (у широкому розумінні цього поняття) призводить до переоцінки цінностей у суспільстві, а у вузькому - особисте відчуження суб'єкта ділового спілкування не дозволяє йому вибудовувати ділові відносини в контексті співпраці та взаємодії.

У роботі зазначається, що вирішення проблеми відчуження пов'язане з великими труднощами й вимагає адекватних заходів, які спрямовані на трансляцію гуманістичного ставлення до індивіда як головної цінності суспільства. Ділове спілкування буде націленим на продуктивний діалог і співпрацю, якщо ґрунтується воно на моральних цінностях, принципах справедливості, пошани, ввічливості, толерантності тощо.

У підрозділі 3.2. “Соціальна справедливість як фундамент цивілізованих ділових практик” аналізується місце і роль соціальної справедливості в області ділової взаємодії, бо саме вона сприяє формуванню взаємовигідної співпраці. Справедливість в діловому спілкуванні передбачає створення гармонійної пропорції між практичною роллю людини або соціальної групи в житті суспільства і їх соціальним становищем, між правами і обов'язками окремих осіб, діянням і подякою, працею та винагородою, злочином і покаранням, заслугами та їх суспільним визнанням. Справедливість як цінність, ідея, норма, яка має конкретно-історичну характеристику, зазнає певних змін, пов'язаних із динамікою соціально-економічного життя суспільства. Така еволюційна трансформація поняття справедливості зводиться до визначення, яке детермінує справедливість як поняття про належне.

У роботі обґрунтовується істотно вагоме для задекларованої теми положення: соціальна справедливість у практиці ділового спілкування виступає як ціннісно-оцінна категорія. З одного боку, відбувається оцінка як матеріально-практичної сторони життєдіяльності, так і духовно-особистісних і соціальних очікувань суб'єкта. З іншого боку, поняття “справедливість” позиціонується як ціннісна константа, що дозволяє регулювати та конструювати ділові відносини.

У дисертації підкреслюється, що феномен справедливості необхідно розглядати з урахуванням соціально-психологічних аспектів. Справедливість виступає не тільки як ціннісно-оцінна категорія, але й як характеристика поведінкових стереотипів, визначаючи їх як справедливі. Емпіричний вимір справедливості фактично “дорівнює” сукупності таких понять, як мудрість, розумність, чесність, життєвий досвід, гармонійність.

У підрозділі 3.3. “Діалектика свободи й відповідальності в активності суб'єкта ділового спілкування” показано, що соціальна відповідальність як аксіологічна константа ділового спілкування визначає сучасні пріоритети у сфері соціально-комунікативної діяльності. Соціальні очікування суспільства формують певну політику ділових відносин і стають регулятором у діях організацій. Це обов'язково відбивається на змісті соціальної відповідальності суб'єкта ділового спілкування.

У роботі підкреслено, що проблема відповідальності знаходиться в центрі уваги представників різних філософських напрямів (релігійний, прагматичний, екзистенціальний). Незважаючи на різницю підходів, більшість філософських концепцій наголошує на духовно-ціннісному характері даного феномена та його подвійній природі, вираженій у соціально-нормативних вимогах, сформованих суспільними очікуваннями та духовно-особистісним змістом, що зумовлюється поведінкою суб'єкта ділового спілкування.

Зв'язок відповідальності та свободи якнайповніше розкривається у сфері ділового спілкування, де свобода є головною передумовою становлення соціальної відповідальності. Різні рівні свободи в діяльності, можливість впливати на хід подій, а також екзистенціальні особливості особистості є чинниками, здатними визначити ступінь соціальної відповідальності суб'єкта ділового спілкування.

У дисертації зазначається, що специфіка сучасних економічних умов ґрунтується на пріоритетності корпоративної відповідальності перед суспільством. Таким чином, соціальна відповідальність стає регулятором і координатором у діях організації, визначаючи політику ділового спілкування. Ціннісне ставлення до ресурсів, що використовуються, до природи формує ціннісне відношення, до свободи як основної передумови соціальної відповідальності, визначає сучасну інтерпретацію відповідальності як на індивідуальному рівні, так і на рівні світових корпорацій.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовані основні положення проведеного дослідження, вони, перш за все, відображають проблематику й загальну структуру дисертаційного дослідження.

Соціально-філософський підхід до інтерпретації ділового спілкування визначає даний феномен як такий, що історично розвивається і зумовлений динамікою та соціально-комунікативним потенціалом соціуму. Ділове спілкування як різновид соціальної взаємодії детермінується не тільки матеріально-практичною діяльністю, але й духовною, яка розкривається через систему понять: “менталітет - корпоративний дух - творча активність”.

У широкому розумінні духовно-практична природа ділового спілкування сприяє креативно-результативній активності в діловому середовищі та інтерпретується як особлива атмосфера, складна система утворення духовних цінностей. У вузькому розумінні духовно-практична природа ділового спілкування виступає як комплекс соціально значущих регуляторів й інформаційно-комунікативних зв'язків, обумовлюючих предметно-практичну діяльність суб'єктів ділової взаємодії.

У ході дослідження духовно-практичної природи ділового спілкування визначено, що менталітет, будучи одним із механізмів самоорганізації ділового спілкування, має подвійну природу. З одного боку, соціально-ментальне значення ділового спілкування виражається у відбитті індивідуальних особливостей суб'єкта, а з іншого - у передачі форм соціально значущого досвіду й культури. Дослідження менталітету, побудоване на аналізі духовних аспектів історії України, дозволило визначити ментальні якості сучасного суб'єкта ділового спілкування: неприйняття руйнівної конфліктності й толерантне ставлення до інших ментальних груп, індивідуальний прагматизм, схильність до ділової мотивації і ретельного зважування рішень.

Виявлено факт формування певного духовно-практичного життя суб'єкта спілкування з властивою йому специфічною атмосферою й атрибутами, які об'єдналася під загальним поняттям “духу”. Його інтерпретація в континуумі ділового спілкування репрезентується через ряд характерних ознак: утилітарне значення чеснот; прагнення до володіння як прояв діловитості особи; соціальна та суспільна значущість як зовнішнього, так внутрішнього життя організації; асоціювання суб'єктами ділового спілкування з компанією тощо. Колективна стратегія людей у системі інтерактивних процесів сучасного суспільства знаходить себе у відносно сталих комплексах духовного виробництва, що одержало назву “корпоративний дух”. Він, у свою чергу, містить складну систему ідеальних утворень (віра, воля, відданість соціальному інтересові, морально-етичний комплекс) і зумовлюється предметно-практичною діяльністю, креативно-результативною соціальною активністю.

Творча активність суб'єкта ділового спілкування виступає як духовний компонент, що сприяє формуванню продуктивного, інноваційного підходу до виконання ділових завдань. Прагматична спрямованість ділового спілкування не є обмеженням у реалізації творчих здібностей особистості. Сучасній практиці ділового спілкування притаманне вживання креативних технологій, спрямованих на створення творчого потенціалу суб'єкта соціально-комунікативної діяльності й на виділення характерних особливостей особи, які дозволяють здійснювати творчу активність.

Чинник відчуження суб'єкта ділового спілкування у проекції сучасної соціально значущої діяльності стає актуальною проблемою, яка акумулює в собі як духовно-особистісні переживання, так і своєрідне сприйняття дійсності в межах соціуму. Коло проблем, пов'язаних із дефіцитом задоволення духовно-екзистенційних потреб у практиці ділового спілкування, визначає зростання технічних досягнень, конвенціональну коректність, відчуття самотності, стримування духовно-індивідуальних особливостей тощо.

Аксіологічний вимір духовно-практичної природи ділового спілкування обґрунтовує соціальну відповідальність і справедливість як соціально-філософські категорії, на підставі яких формується сучасна цивілізована практика взаємовигідної і ефективної діяльності в умовах взаємодії і співпраці. Соціальна справедливість і відповідальність суб'єкта ділового спілкування (особистість, організація) стають у сучасних умовах здійснення ділової активності своєрідним гарантом, який дозволяє суб'єктам повною мірою реалізовувати свої творчі, духовно-особистісні й матеріально-практичні прагнення за умови співвіднесеності із суспільно-громадськими нормами та вимогами, загальноприйнятими для даної групи або спільноти. Конструюючі та регулюючі функції соціальної справедливості й відповідальності дозволяють формувати певну політику ділового спілкування, спрямовану на ціннісне ставлення до навколишнього середовища, до продуктів власного виробництва, до суспільної діяльності, до суб'єктів спілкування.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Проценко О.П, Ушно И.М. Феномен моральной ответственности субъекта управления // Вестник национального технического университета “ХПИ”. Серия “Философия”. - Харьков: ХГПУ. - 2000. - Вип.120. - С.84-88.

Ушно И.М. Этика стратегии предпринимательства Бенджамина Франклина // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія “Теорія культури та філософія науки”. - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - 2001. - Вип.24. - С.107-112.

Ушно І. М. Ділове спілкування як одиниця соціальної взаємодії // Наукові записки ХВУ. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХВУ.- 2004. - Вип 2(20). - С.160-166.

Ушно І.М. Релігійні детермінанти ділового спілкування // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія “Теорія культури та філософія науки”. - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - 2005. - Вип.660. - С.48-51.

Проценко О.П., Ушно И.М. Морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности // VII Харківські міжнародні Сковородинівські читання “Практична філософія та правовой порядок”. Збірка наукових статей. - Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2000. - С.49-50.

Ушно И.М. Управление и организация результатов творческой деятельности // Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції “Духовна культура в інформаційному суспільстві”. - Харків: ХДАК, 2002. - С.15.

Проценко А.Ф., Ушно И.М. Менталитет и этика делового общения // Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції “ Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи”. - Харків: ХДАК, 2004. - С.101.

Размещено на Allbest.ru