Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ІРРАЦІОНАЛЬНЕ В ТЕОРЕТИЧНОМУ ЗНАННІ: АНТРОПОЛОГІЧНО-ЦІННІСНІ ПАРАМЕТРИ ТА ГУМАНІТАРНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПОТЕНЦІЇ

Спеціальність: Філософія науки

Бродецький Олександр Євгенович

Чернівці, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Суперечливі тенденції розвитку новочасної та новітньої культури і науки як її невід'ємного елемента вже не одне десятиліття спонукають філософсько-методологічну думку шукати оновленого розуміння природи й конститутивних засад раціональності. Дедалі очевиднішою стає цілісність наукового знання, що ґрунтується на органічному поєднанні його логіко-когнітивних і ціннісно-смислових аспектів, у зв'язку з чим особливого значення набуває переосмислення суті, смислу та значущості ірраціональних елементів у мисленні, культурі, науковому пізнанні.

Цінність ірраціонального в усьому спектрі її інтелектуальних, етичних, естетичних і релігійних потенцій може бути осягнута не у відриві від раціональності, а лише в процесі її глибокого переосмислення та врахування наявності в ній різних історично зумовлених типів і форм. У такому контексті підхід до ірраціонального закономірно передбачає оновлене розуміння його когнітивно-ціннісного потенціалу. Від адекватного розуміння світоглядно-методологічного потенціалу ірраціонального залежить успіх в усвідомленні закономірностей і колізій історичного розвитку науки і культури.

Потенціал ірраціонального в теоретичному знанні - проблема, невіддільна від особливо нагального питання про співвідношення логічних і не логічних, не дискурсивних інтенцій свідомості в нашому життєво-творчому та ціннісному самовизначенні. Недооцінювати так звані “позараціональні” потенції необачно вже хоча б тому, що впродовж усієї історії людської культури на формування образу людини і філософської картини світу не менше, ніж наука, впливають міф, мистецтво, релігія, словесність.

Особливої філософсько-методологічної загостреності проблема співвідношення раціонального та ірраціонального в людській життєдіяльності, мисленні, творчості, науковому пізнанні набуває саме наприкінці ХХ - початку ХХІ сторіччя, що зумовлене пост некласичною стадією розвитку науки. Маючи загальний світоглядно-філософський характер, дотикаючись до всіх виявів ставлення людини до світу, ця проблема стосується духовної культури в цілому. Але чи не найактуальнішою вона стала в сучасній філософії та методології науки.

Без урахування ірраціональних аспектів світу практично неможливо вибудувати цілісну, соціально релевантну його картину, оскільки це не дозволяє побачити в ньому найістотніше для людини. Так само без ідеї ірраціонального важко уявити сучасні вчення про людину та її культурно-історичний розвиток. Якщо недооцінка раціонального виміру людського ставлення до дійсності веде до деградації людини і суспільства, то й нехтування цінностями ірраціонального характеру вихолощує повноту осмисленості нашого буття. Абсолютизація того чи того - це крайнощі, небезпечні не тільки для духовності, а й для виживання в сучасному нестабільному світі.

Нерозуміння позитивного значення ірраціонального відіграло в історичному розвитку людської культури фатальну роль. Але сьогодні, відкривши цей потенціал ірраціонального, і намагаючись актуалізувати його, важливо не впасти у протилежну крайність і не створити культ ірраціонального. Щоб уникнути цього, треба дослідити потенціал ірраціонального в його ціннісно-гуманістичному вимірі. Оптимальним і в теоретичному, і в практичному значенні є таке розуміння взаємозв'язку раціонального та ірраціонального, що добачає в них сумірно-протилежні потенції, здатні реалізуватись у структурованому просторі культури.

Цим і визначається, на наш погляд, актуальність осмислення нерозривного зв'язку раціонального та ірраціонального в духовному світі людини, в тому числі й у науково-теоретичному пізнанні світу природи і людини. Дослідження потенціалу взаємодії раціонального та ірраціонального в теоретичному знанні покликане заповнити існуючі прогалини в методології пост некласичної науки і посприяти формуванню повноцінної картини світу ХХІ століття. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і пов'язана з комплексними науково-дослідними темами кафедри філософії “Філософсько-соціологічні проблеми розвитку науково-пізнавального потенціалу особи і суспільства” (номер державної реєстрації 019U001865) та “Сучасна філософія науки і проблеми гуманітарного дискурсу” (номер державної реєстрації 0105U002884).

Стан опрацювання проблеми. Ірраціональне в науці значно меншою мірою репрезентоване фаховою літературою з філософії та методології науки, ніж проблематика власне раціонального. Водночас існує ціла низка праць, які з різних боків і в різному контексті висвітлюють ірраціонального розуміння буття та пізнання, його роль і значення в теоретичному знанні.

Витоки ірраціоналізму - ще в стародавній філософії, але предметно його стали осмислювати європейські мислителі ХІХ-ХХ століть: виникають відповідні терміни, концепції, напрями, тенденції. Як реакція на новочасний раціоналізм, зокрема гегелівський панлогізм, перші спроби ірраціонального розуміння місця людини у світі, звісно, перебільшували його значення, ригористично протиставляючи ірраціональне раціональному.

Підготували ґрунт для ірраціоналізму ще представники раціоналістичної філософії - Ж.Ж. Руссо (заклик повернутися до природи й насолоджуватись нею, не пізнаючи її), Й. Гете (звеличення стихії почуття), німецькі романтики (критика “порожнього простору абсолютної думки”), відтак концептуальної оформленості йому надали Г. Якобі (філософія почуття та віри), Ф.В. Шеллінг (філософія одкровення), А. Шопенгауер (волюнтаристська концепція), С. К'єркегор (діалектична теологія), Е. Гартман (філософія несвідомого), Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон, О. Шпенглер, екзистенціалісти (М. Гайдеггер), окремі неопозитивісти та ін. Вони критикували гіпертрофований раціоналізм, шукали альтернативні йому розв'язання світоглядно-філософських проблем, у тому числі й гносеологічних. Найбільш послідовно й ґрунтовно форми та способи ірраціонального пізнання досліджували М. Бердяєв, М. Гайдеггер, Ж.П. Сартр, С. Франк, Л. Шестов та ін.

Серед новітніх публікацій щодо різних аспектів проблеми прикметними є праці І. Добронравової, А. Іванова, С. Кримського, М. Марчука, Н. Мудрагей, В. Ратнікова, М. Раца, І. Цехмістро, Г. Шнедельбаха та ін.

“Раціональне - ірраціональне” - практично “нерозлучна” категоріальна пара, тож багато корисного можна почерпнути з публікацій, присвячених раціональному, де осмислюються:

- соціокультурний зміст і культурно-історичні виміри раціональності;

- її історичні форми, типи, види і моделі;

- співвідношення раціонального, розсудку і розуму;

- суть класичної та пост класичної раціональності;

- потенціал і межі традиційної раціональності;

- раціональність і нетрадиційна методологія;

- взаємодія наукового та за наукового, явного і неявного, точного і неточного в знанні тощо.

Експлікація різних аспектів ірраціонального в раціональному наявна в публікаціях, присвячених поняттям “нова раціональність”, “відкрита і закрита раціональність”, “гнучка раціональність”, “парадоксальна раціональність”, “розумна раціональність”, “комунікативна раціональність”, “надраціональність”, “спецраціональність” і т. ін.

Варто виділити праці, в яких розкривається сутність ірраціонального, здійснюється історико-філософський аналіз ірраціональних ідей, дається критика ірраціоналізму, висвітлюються ціннісні аспекти ірраціонального. У багатьох роботах аналізується когнітивний потенціал ірраціонального. Естетичний потенціал взаємодії раціонального та ірраціонального досліджується в різних аспектах і виявах, у тому числі й у контексті наукової творчості. Так само висвітлюється морально-етичний вимір ірраціонального та раціонального, його зв'язок із релігійним світоглядом.

Окрему групу публікацій становлять історично-теоретичні дослідження нерозривного зв'язку раціонального та ірраціонального, зокрема в культурах Заходу і Сходу. Водночас нерозривна єдність ірраціонального та раціонального також привертає увагу багатьох дослідників. Окремі праці присвячені висвітленню співвідношення раціонального та ірраціонального в науці, в тому числі й під кутом зору єдності наукового знання. Досліджується також наявність раціонального в ірраціональному та ірраціонального в раціональному тощо.

Значний внесок у постановку та розв'язання згаданих проблем представлений працями Н. Автономової, В. Асмуса, А. Бичко, П. Гайденко, Б. Грязнова, І. Добронравової, В. Загороднюка, Н. Зорій, В. Капітона, В. Кізіми, М. Кисельова, С. Кримського, В. Лекторського, В. Лук'янця, В. Ляха, М. Мамардашвілі, О. Мамчур, Л. Маркової, М. Марчука, М. Мойсеєва, Н. Мудрагей, О. Нікіфорова, Т. Ойзермана, В. Окорокова, М. Поповича, В. Поруса, В. Ратнікова, В. Рижка, М. Розова, В. Стьопіна, І. Цехмістро, В. Чуйка, В. Швирьова та багатьох інших.

Попри це мусимо визнати, що в українській філософській літературі наразі ще недостатньо досліджено як історико-філософську й історично-наукову сторону проблеми, так і передусім актуальність осмислення можливостей ірраціоналізму в сучасному філософсько-методологічному дискурсі, форм і способів актуалізації притаманного йому антропологічно-ціннісного потенціалу. Дослідники здебільшого спрямовують увагу на творчість окремих мислителів-ірраціоналістів, а тим часом є теоретична потреба у цілісній концепції розуміння феномена філософського ірраціоналізму. Становленню такої концепції, на нашу думку, може посприяти запропонована наукова робота.

Ірраціональне, якщо його розуміти як нераціональне, не може бути предметом окремого дослідження, бо ж воно постає лише як негативна сторона раціонального. Тому в нашому дисертаційному дослідженні поняття ірраціонального використовується виключно у значенні специфічної потенції самого раціонального, можливість актуалізації якої завжди привертала до себе увагу філософів і науковців.

З огляду на вихідний синкретизм пізнавальної, моральної, естетичної потенцій людського духу реалізація будь-якої з них відбувається в тісному взаємозв'язку та взаємодії з іншими. Водночас з погляду пізнавального потенціалу мислення моральна та естетична потенції постають у своїх ірраціональних іпостасях, та й у самому когнітивному ставленні до дійсності можна виявити елементи ірраціонального, в самому науковому знанні - рецепції за наукового. Тому так важливо з'ясувати саму суть ірраціонального та його можливості в структурі наукового пізнання.

Метою дисертаційного дослідження є всебічний аналіз ірраціональної компоненти, неявно притаманної теоретичному знанню, виявлення її людських ціннісних аспектів і гуманітарно-методологічного потенціалу у становленні пост некласичної філософії науки. Її реалізація передбачає цілісне розуміння органічного взаємозв'язку ірраціонального з раціональним в науці та культурі.

Реалізація мети передбачає такі завдання:

- з'ясувати історико-філософський контекст і методологічний потенціал антропологічно-ціннісного підходу до поняття “ірраціональне” в сучасній філософії науки;

- виявити когнітивні можливості змісту ірраціональної компоненти знання та їх евристичне значення в еволюційно-революційному розвитку науки;

- дослідити специфіку співвідношення раціонального та ірраціонального в естетичному контексті науково-пізнавальної діяльності;

- окреслити етико-теологічні виміри ірраціонального з погляду сучасних оцінок його ролі в науково-технічному поступі людства;

- розкрити зв'язок ірраціонального в знанні з його людською мірністю в контексті сучасного розуміння критеріїв науковості;

- експлікувати гуманітарний аспект ірраціонального в контексті філософії та методології пост некласичної науки.

Методологічною основою дослідження є передусім історико-філософський та історично-науковий підходи, які дозволили виявити логіку становлення, вдосконалення та перспективи подальшого розвитку самого змісту поняття “ірраціональне” у взаємозв'язку з раціональним. У цьому плані важливу роль відіграла методологія, дозволивши адекватно витлумачити смисл і значення відповідної термінології в контексті методологічної самосвідомості тієї чи тієї конкретної доби. Відтак, оскільки та чи та конкретна філософія науки ґрунтується на певних філософських принципах, важливо було врахувати методологічні підходи, якими користувалися представники різних напрямів у філософії науки - позитивізму, неопозитивізму, постпозитивізму, а також екзистенціалізму, лінгвістичної філософії, феноменології, філософської теорії цінностей тощо.

Об'єктом дослідження є науково-теоретичне знання в єдності його раціональних та ірраціональних аспектів.

Предметом дослідження є антропологічно-ціннісні параметри та гуманітарно-методологічні потенції теоретичного знання.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській філософії науки здійснено спробу виявити евристичний потенціал ірраціонального в контексті методологічної рефлексії наукового пізнання, розкрити його когнітивні, естетичні, етичні та ціннісно-синкретичні людської потенції. Отримано результати, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист:

1. Наука за жодних обставин і за будь-якої трансформації методології не може стати ірраціональною, проте вона містить ірраціональні елементи в самій структурі теоретичного знання, сумірній зі структурою ціннісного світу людини і культури.

2. Серед наявних у спеціальній літературі тлумачень ірраціонального найбільш адекватним є потенціальне розуміння змісту цієї важливої категорії, що зводиться до виявлення в ньому прихованих можливостей самого раціонального - потенціалу його неперервного розвитку.

3. Структура ціннісного потенціалу ірраціонального в науці зводиться до системної єдності когнітивних, естетичних, етичних і релігійно-містичних інтенцій і потенцій мислення, що репрезентують цілісне розуміння місця людини у світі.

4. Когнітивний потенціал ірраціонального в науці ґрунтується на не логічних, інтуїтивних елементах, які неявно притаманні будь-якому творчому зусиллю вченого, спрямованому на пізнання невідомого, відкриття нового за допомогою так званих “божевільних” ідей, гіпотез, апріорних суджень і т. ін.

5. Естетичний потенціал ірраціонального проявляється передусім у науковій творчості, процесі наукового відкриття, формулюванні загальних законів, аксіом, евристичних ідей, моделюванні досліджуваних явищ і створенні загальнонаукової картини світу. Він актуалізується через усвідомлення значущості принципу краси як одного з критеріїв істинності наукового знання.

6. Етичні та тісно пов'язані з ними релігійно-світоглядні потенції знання, незважаючи на зростання зацікавленості ними з боку новітньої філософії науки, є найбільшою мірою спірними, але вони існують і реально впливають на становлення “нового” раціоналізму, небайдужого до ціннісного потенціалу ірраціонального.

7. Потенціал ірраціонального в теоретичному знанні, виражаючи його людська мірність, актуалізується також у більш глибокому, зумовленому розумінні критеріїв науковості.

8. У методології пост некласичної науки ірраціональне стає не тільки об'єктом усе більшого зацікавлення, а й евристичним принципом аксіології та гуманітаризації наукового пізнання.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Досліджені антропологічно-ціннісні параметри і гуманітарно-методологічний потенціал ірраціонального знання в контексті філософії науки дозволяють ефективно розв'язувати різні проблеми щодо способів експлікації неявних елементів у структурі теорій, концепцій, парадигм, актуалізації притаманних їм евристичних можливостей, а також виявлення механізмів здійснення наукових відкриттів і специфіки творчої діяльності в науці тощо. Результати дослідження можуть успішно використовуватись у навчальному процесі, зокрема в підготовці та викладанні цілої низки курсів із загальних і спеціальних соціально-гуманітарних дисциплін - історія філософії, історія науки і техніки, філософія та методологія науки, аксіологія знання, психологія наукової творчості, філософія та методологія гуманітарних наук, етика, естетика, наука і релігія, у процесі підготовки аспірантів і здобувачів з філософських спеціальностей.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, методологічні висновки і рекомендації, викладені в дисертації, обговорювалися на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Їх апробовано на наукових конференціях: Міжнародній науково-теоретичній конференції “Фундаментальне знання і нові виміри раціональності: єдності соціокультурного аспектів” (Вінниця, 2003), Міжнародних синергетичних читаннях пам'яті Іллі Пригожина (Київ, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми викладання логіки і дисциплін логічного циклу” (Київ, 2004), науковій конференції “Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості (Чернівці, 2005), Міжнародній науковій конференції “Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві” (Чернівці, 2005), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Особистість у системі соціальних зв'язків” (Харків, 2005), Міжнародній науковій конференції “Релігія і суспільство: нові преференції” (Чернівці, 2006), науковій конференції “Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку” (Чернівці, 2006).

Результати дисертаційного дослідження висвітлено в десяти наукових публікаціях, дев'ять з яких - у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (шість підрозділів) і висновків; загальний обсяг - 178 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 205 джерел.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обмірковано актуальність теми, стан її наукової розробки, сформульовано мету, завдання, методологічні принципи, предмет і об'єкт, теоретичне й прикладне значення здобутих результатів. Окреслено зміст отриманих висновків та висвітлено аспекти їхньої наукової новизни.

Перший розділ “Ірраціональне в контексті становлення філософсько-методологічної рефлексії” містить аналіз теоретичних і методологічних вимірів кореляції раціонального й ірраціонального в історичній перспективі, а також оновлене розуміння когнітивних можливостей ірраціонального та його ролі в трансформації типів раціональності.

У підрозділі 1.1 “Теоретико-методологічні витоки проблеми кореляції раціонального та ірраціонального” наголошується: аналіз ірраціонального в знанні дозволяє виявити його конструктивний потенціал й усунути наслідки абсолютизації раціонального ставлення до дійсності. Як і раціональне, воно повинне осмислюватися не редуковано, а в усьому спектрі можливостей, тенденцій, форм актуалізації.

Потенціальне тлумачення кореляції раціонального і ірраціонального в знанні передбачає пошук синтетичної концепції, яка б поєднувала позитиви раціонального й ірраціонального як ціннісно рівнозначних, внутрішньо взаємозумовлених, взаємодоповняльних рівнів освоєння дійсності. Обидва феномени - мірно протилежні потенції будь-якого знання, зокрема й наукового. Про це свідчить екскурс в історію проблеми.

В античному філософському світогляді відсутня принципова дихотомія умоглядно-раціонального і нераціонально-чуттєвого знання. Раціональність органічно, синкретично поєднує ціннісне. Засадничий ідеал істинності - Благо-Краса (калокагатія), умова його досягнення - кероване Розумом пізнання, невіддільне від смислового життєвого пошуку. Раціональність - принципово відкрита, долає вузькі межі буденної і міфологічної свідомості, висвічує нові обрії мислення і водночас успадковує від міфології сакральну (тобто ірраціональну) свідомість, протиставляє її проф. зберігаючи, отже, “імунітет” проти вузько прагматичного застосування в соціумі й культурі.

У середньовіччі, на перший погляд, домінантна ірраціональна інтенція центризму й супранатуралізму все ж реалізовується через особливу форму раціональності (спроби розумового витлумачення догматики, ідеали гармонії віри й розуму, розвиток науки логіки, математики, методів філологічного пізнання). Раціональне й ірраціональне культивуються в синтезі, взаємодоповнюють одне в пізнанні й культурно-творчості.

Раціональність у добу Відродження трансформується в бік активізації соціально конструктивного пізнання, стимулювання природознавства, але не відмежовується від своїх ірраціональних потенцій: зберігаються містико-сакральні й естетичні інтенції світогляду, передусім у неоплатонізмі.

У Новий час раціональність багато в чому втрачає свою органічну єдність з ірраціональним, дедалі більше характеру. Науковий центризм і незаперечний соціально-цивілізаційний поступ, попри здобутки, викликають глибинну антропологічну кризу. Реакція на неї - світоглядно-аксіологічний переворот, спершу лише провіщений елементами самокритики раціоналізму (Паскаль, Юм, Кант, Шеллінг), а відтак довершений його у після просвітницькій ірраціональної філософії (романтизм, Шопенгауер, К'єркегор, Ніцше і “філософія життя”, екзистенціалізм, персоналізм, психоаналіз тощо).

Новонароджена ірраціональна філософія аж ніяк не є ворожою Розумові як органічній єдності інтелектуальних і ціннісних потенцій. Мотив та об'єкт її критики - не раціональність як така, а саме абсолютизація сцієнтизму та її сумнівні антропологічні наслідки. ЇЇ незаперечна пізнавальна цінність, зокрема, - у впливові на формування методології гуманітарних наук, особливо чутливих до людських сфер реальності. Ірраціональні смисли мають значущість лише тоді, коли їх виплекано не без розуму, а на основі мотивованого життєво-духовного й когнітивно-ціннісного синтезу, що вивершує цілісність людського існування й пізнання. Методологічний потенціал такого синтезу в його пізнавально-теоретичних аплікаціях вельми потрібний нині - за браку науково-світоглядної цілісності та органічної збалансованості елементів сучасного духовного досвіду на засадах нової, змістовно рельєфної, принципово відкритої раціональності. Аналіз потенціалу ірраціонального в знанні передбачає виявлення внутрішньо притаманних не лише гуманітарному, а й природничому знанню людських передумов та ціннісних можливостей, зв'язку та координації логіко-когнітивних основ і емоційно-естетичних, моральних імпульсів та застосувань змісту науки.

У підрозділі 1.2 “Когнітивний потенціал ірраціонального та його вплив на зміну типів наукової раціональності” аналізуються підходи до визначення ірраціонального:

1) ірраціональне як нереалізований потенціал раціонального, те в пізнанні, що ще підлягає логічно-дискурсивному оформленню;

2) як предметність, принципово неосяжна й невиразна науково-дискурсивними засобами, але специфічно доступна містико-інтуїтивним, релігійно-метафізичним, естетичним і морально-вольовим смисловим потенціям.

Проблема когнітивного потенціалу ірраціонального конкретизується за допомогою поняття межі між ірраціональним і раціональним. Наявні дві евристично цінні гіпотези щодо цього. Згідно з першою:

- межа між ірраціональним і раціональним - конкретно-історична, умовна, постійно змінювана на користь раціонального та розширення його “поля”;

- ірраціональне - нереалізований потенціал раціонального.

Друга гіпотеза зводиться до визнання специфічного смислового потенціалу ірраціонального, що актуалізується не так раціональними засобами, як за допомогою віри. Цінність цієї гіпотези - у визнанні рівнозначності ірраціонального й раціонального та настанові на їх толерантне співіснування; її ж вада - надто різкий, непроникний демократичний, не усвідомлення спільної динамічної основи діалектичного синтезу раціонального й ірраціонального.

Адекватне усвідомлення когнітивного потенціалу ірраціонального вимагає врахування наявності різних видів, типів, форм раціональності та специфіки їх соціокультурної детермінованості. Саме розуміння закономірностей їх історичного й змістовно-функціонального співвідношення дозволяє осмислити ірраціональне не так в абсолютній протилежності раціональному, як його невід'ємну сторону, що містить потенції трансформації й оновлення раціонального та його методологічних концепцій.

В руслі таких настанов обмірковується методологічно перспективна концепція “відкритої раціональності” в її застосуванні до розкриття когнітивного потенціалу ірраціонального в науці. Відкрита раціональність (як альтернативна внутрішньому парадигмальному репродуктивному характеру закритої раціональності) здійснює цілей орієнтовану функцію щодо пізнання, розширює не лише зовнішні, а й внутрішні межі науки, передбачає плюралізм альтернативних картин світу.

Пізнавана реальність набагато ширша, змістовніша за конкретно історичні уявлення про неї, тож розуміння раціональності як узгодження своєї позиції з перевершуючи її реальністю спонукає саме цю різницю й вважати за момент ірраціонального. Закрита раціональність асимілює зовнішні прояви ірраціонального контексту знання доступними їй засобами, трансформуючи їх у раціональні форми, відкрита ж - розкриває в собі внутрішні потенції, сумірні з об'єктивно ірраціональним, і намагається його не так асимілювати, як адекватно виразити, змінюючи задля цього свої норми, правила, стандарти, критерії. Межа внутрішньої і зовнішньої відкритості раціональності відокремлює не так раціональне від ірраціонального, як потенціал їх взаємодії від позбавлених такого потенціалу форм анти- чи псевдо раціональності. Саме потенціал взаємодії раціонального і ірраціонального лежить в основі ціннісне зумовленого й гуманістичного спрямованого пізнання.

Другий розділ “Антропологічно-ціннісні параметри не раціональної сфери пізнання” висвітлює єдність раціонального й ірраціонального в межах естетики наукового пізнання, а також смисл і значущість моральних і релігійних мотивацій ірраціонального потенціалу науки.

У підрозділі 2.1 “Співвідношення раціонального та ірраціонального в естетичному контексті наукового пізнання” констатується необхідність врахування естетичного складника теоретичного знання, тісно пов'язаного з ірраціональним. Унаочнюється кореляція логіко-дискурсивного і чуттєво-ціннісного аспектів наукового пізнання. Показано, що естетичний потенціал ірраціонального специфічно проявляється в науковій творчості, процесі наукового відкриття, формулюванні загальних законів, аксіом, евристичних ідей, моделюванні досліджуваних явищ і створенні картини світу. Він передбачає активізацію фантазійно-креативних зусиль, поєднання дискурсивно-аналітичних і образно-синтетичних можливостей мислення.

Естетичний потенціал актуалізується через усвідомлення значущості принципу краси як одного з критеріїв істинності наукового знання. Окрему увагу приділено компаративно-синтетичному обговоренню пізнавальних можливостей, з одного боку, художнього мислення й творчості, а з іншого, - науки. У пізнанні людини, її життєвого світу не менше значення, ніж суто теоретичні розвідки, мають, зокрема, пошуки й винаходи в руслі естетично-художніх інтенцій людського духу.

Особливо значущою є ця обставина в контексті виявлення потенцій ірраціонального як своєрідного життєво-духовного синтезу логічних, емоційних, фантазійно-творчих аспектів самовизначення людини у світі. Художня свідомість і практика - характерний взірець такого синтезу. Вивчення її пізнавальної специфіки, отже, є значущим і в розробці актуальних проблем філософії науки. Унікальність пізнавального освоєння соціально-антропологічної реальності засобами мистецтва ґрунтується на його аспектам, теоретичне пізнання яких недостатньо здатне виразити й презентувати їх динамічну сутність. Мистецтво наділене потужною силою креативного протистояння соціальному догматизмові, сприяє актуалізації ціннісної істини в синтезі життєвого плюралізму та гуманістичної універсальності. Врахування людинознавчого ресурсу художньої творчості як синтезу раціональних й ірраціональних інтенцій дає важливий рефлексивний матеріал конструювання цілісної концепції знання в єдності його когнітивних, креативно-практичних і смислових життєво-ціннісних параметрів.

У підрозділі 2.2 “Смисл і значення морально-етичних і релігійних аспектів ірраціональної компоненти науки” констатується тісний зв'язок морально належного з релігійним ідеалом Блага та науковим ідеалом Істини. Моральний вибір завжди ґрунтується на синтезі свободи й нормативності, самовизначення і відповідальності. У моральності замкнена раціональність нормативізму (чи прагматика аморалізму) діалектично знімається, “ірраціоналізується” принциповою відкритістю, автономністю вольового вектора особи. Це уможливлює і рефлексивне, і критичне ставлення до змісту норм, а отже їх змістовно-ціннісну динаміку та саморозвиток особи. Подібно й у науці: відкрита раціональність через актуалізацію свого ірраціонального потенціалу повсякчас розширює межі конкретно-історичних парадигм і нормативності, забезпечуючи анти догматичний імунітет розвиткові пізнання. Така аналогія ґрунтується на закономірній антропологічній характеристиці суб'єкта як моралі, так і науки - свободі як неминучому діяльному перебуванні в раціонально-ірраціональному полі тяжіння між сущим і належним, предметно даним і ціннісним, осягнутим і ще не осягнутим.

Ідеал Блага в його моральних і релігійних (Бог, Абсолют) вимірах багато в чому є ірраціонально-трансцендентним, недоступним суто логічній презентації і водночас має потужний конструктивний цілей орієнтований потенціал, надає науці орієнтир внутрішньої єдності світу, спонукає морально відповідальних науковців узгоджувати результати досліджень з принципами гармонії, солідарності, благоговіння перед життям. Від наявності чи відсутності в науково-дослідницьких проектах метафізичної орієнтації на ідею Божества багато в чому залежить характер їх ціннісного й прагматичного соціального застосування. Конструктивні ідеї гуманістичної і релігійної етики передбачають інтенсивнішу актуалізацію в науково-технологічній свідомості ірраціональних ідеалів всеєдності, благоговіння перед життям, космічно-метафізичної відповідальності людини за долю планети.

Третій розділ “Гуманітарно-методологічні потенції новітньої парадигми ірраціонального” висвітлює важливість урахування людських ірраціональних елементів знання в контексті сучасного розуміння науковості, розкриває гуманістичні аспекти ірраціонального в методології пост некласичної науки.

У підрозділі 3.1 “Ірраціональне в знанні та його людську мірність як основа сучасного розуміння науковості” обмірковується зміст поняття мірності знання як його ціннісно-смислової визначеності та мотивам іманентними потенціями суб'єкта пізнавального, морального, естетичного ставлення до світу.

Ідея людської мірності знання підтверджується самою логікою розвитку науки: наприклад, аналіз квантової механіки дає підстави вбачати у науковому знанні специфічні моделі, побудовані згідно з вихідними настановами суб'єкта в процесі його взаємодії з реальністю. Ці настанови не є суто когнітивними, а зумовлені мотиваційно-смисловою сферою людського буття загалом із притаманними їй мірними потенціями ірраціонального.

Чим вищий рівень організації буття, тим більше в ньому ірраціонального і тим важче його виразити наявними раціональними засобами. Це зумовлює потребу постійного вдосконалення раціональності, засобами якої можна було б асимілювати ірраціональне. У розвитку сучасного типу науковості цьому сприяють не лише анти настанови, а й спроби зближення наук, зокрема фізичних і біологічних на ґрунті відходу від класичного фізикалізму.

Значною мірою освоєння наукою складних мірних систем, що розвиваються, стирає межі між методологією природного наукового й гуманітарного знання. Трансформації в науці (наприклад, у сучасній космології) відкривають шлях актуалізації та розвитку світоглядно-філософських парадигм, які донедавна кваліфікувались як “ірраціоналістичні”.

Врахування потенціалу ірраціонального в науковій картині світу сприяє виходу за межі закритої раціональності, розмиванню принципової відмінності природничої та соціальної гуманітарної раціональності. Тільки синтетичне (логіко-ціннісне) розуміння критерію раціональності може забезпечити адекватне розуміння не лише класичних, а й до класичних і пост класичних різновидів раціональності в їх органічній єдності та взаємодії з ірраціональним.

У методології сучасної науки все більш актуальною стає проблема виявлення потенціалу теоретичного знання, пов'язаного з ірраціональними аспектами його мірності, що проявляється в інтуїції, неявному знанні, морально-естетичних і релігійних ціннісних орієнтаціях і т. ін.

У підрозділі 3.2 “Гуманітарний аспект ірраціонального в методології пост некласичної науки” констатується значущість оновленого (пост некласичного) розуміння ірраціонального в контексті методологічного забезпечення сучасних гуманітарних наук. Уявлення про конструктивно ірраціональне в знанні як потенціал його внутрішньої і зовнішньої динаміки смислів, принципової не догматичності, ціннісної мотивів та мірності передбачає актуалізацію якісно нових, “м'яких” методів соціального пізнання, що відрізняються від жорсткої доктринальної експансії в класичній науці діалогічністю, орієнтацією на культурне посередництво.

У цьому руслі методологія соціально-гуманітарних наук виявляється більш уважною та релевантною до засад суспільної, культурницької, комунікативно-особистісної самоорганізації, спонукає до вивчення соціальної реальності як системи структур особливого роду, що не піддаються однозначному лінійному моделюванню та прогнозуванню. За такого підходу до гуманітарного знання особливо актуалізуються й специфічно трансформуються методологічні настанови герменевтики, феноменології, синергетики. Відповідно цілісність наукового, зокрема, гуманітарного знання мислиться з урахуванням культурної та смислової гетерогенності, інтерпретаційної динаміки значень і цінностей, здатних водночас до нелінійного синтезу, що уможливлює толерантну взаємодію унікальних індивідуальностей, культур, цивілізацій в єдності їх раціональних і ірраціональних потенцій.

ВИСНОВКИ

У “Висновках” підсумовано результати дослідження:

Проблема ірраціонального потенціалу теоретичного знання безпосередньо пов'язана з тенденціями оновлення наукової раціональності на основі дедалі більшої актуалізації її ціннісних аспектів. Ірраціональне - не “безлогічне”, “антинаукове”, “антикультурне”, а іманентний чинник повсякчасного розвитку, розширення горизонтів раціональності через актуалізацію її людської мірності, врахування естетичних, моральних, релігійних координат пізнання.

Когнітивний аспект ірраціонального виявляє себе на двох рівнях його розуміння: ірраціональне як:

1) нереалізований потенціал раціонального, що в перспективі підлягає логіко-дискурсивному оформленню;

2) предметність, неосяжна суто логічними засобами, але доступна освоєнню в контексті реалізації смислово-життєвих настанов людської свідомості. Розуміння раціональності як узгодження своєї позиції з перевершуючи її реальністю спонукає саме цю різницю і вважати за момент ірраціонального. Оптимальним є його аналіз у контексті відкритої, цілей раціональності, що розширює зовнішні та внутрішні межі науки, передбачає плюралізм альтернативних картин світу. Межа внутрішньої і зовнішньої відкритості раціональності відокремлює конструктивний потенціал органічної взаємодії раціонального й ірраціонального від різних форм анти- і псевдо раціональності. Саме цей потенціал взаємодії двох феноменів лежить в основі ціннісних зумовленого й гуманістичного спрямованого пізнання.

Ірраціональний потенціал науки значною мірою реалізується через актуалізацію естетичних параметрів і критеріїв знання та істинності. Логіко-дискурсивні та чуттєво-ціннісні аспекти наукового пізнання перебувають в іманентному зв'язку, до кінця не раціональний критерій краси є одним із важливих показників істинності. Естетичний потенціал ірраціонального специфічно проявляється в науковій творчості, процесі наукового відкриття, формулюванні загальних законів, аксіом, евристичних ідей, моделюванні досліджуваних явищ та ін., передбачає активізацію фантазійно-креативних, образно-синтетичних можливостей мислення в їх єдності з дискурсивно-аналітичними. Особливий пізнавальний потенціал притаманний і такому суто естетичному феномену як мистецтво, що здатне збагачувати науку та її методологію відповідними ціннісними та креативними імпульсами, сприяти трансформації парадигм науки.

Етичні та тісно пов'язані з ними релігійно-світоглядні ірраціональні потенції знання забезпечують можливість конституювання метафізичних і гуманістичних аспектів наукової предметності. Актуалізація цих потенцій уможливлює моральну координацію спрямованості досліджень і їх соціальних застосувань. Розуміння мірності наукового знання, що спирається на важливість ірраціонального потенціалу мислення в його синкретичному взаємозв'язку з раціональністю, відіграє важливу роль у процесі трансформації сучасних уявлень про науковість, які далеко виходять за вузькі межі класичного раціоналізму на ґрунті подолання традиційного зближення методології природознавства й гуманітарного пізнання, виходу за межі закритої раціональності. Оновлені методологічні уявлення про потенціал ірраціонального в знанні зумовлюють більшу релевантність методології гуманітарних наук до засад суспільної, культурницької, комунікативно-особистісної самоорганізації. Це спонукає до вивчення соціальної реальності як такої, що не піддається однозначному лінійному моделюванню та прогнозуванню. Цілісність наукового, зокрема, гуманітарного знання мислиться з урахуванням культурної та смислової гетерогенності, інтерпретаційної динаміки значень і цінностей, здатних водночас до нелінійного синтезу, що уможливлює толерантну взаємодію індивідуальностей, культур, цивілізацій в єдності їх раціональних і ірраціональних потенцій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Бродецький О.Є. Проблема ірраціонального потенціалу просвітницького світогляду Нового часу // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 130. Філософія. - Чернівці: Золоті литаври, 2002. - С. 32-35. ірраціональний пізнання дискурс

2. Бродецький О.Є. Проблема виховного потенціалу етикотеології І. Канта // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 148-149. Філософія. - Чернівці.: Золоті литаври - 2003. - С. 120-125.

3. Бродецький О.Є. Два образи віри: Кант і К'єркегор // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич: НВЦ “Каменяр”, 2003. - Випуск сьомий. - С. 113-122.

4. Бродецький О.Є. Сотеріологічний смисл та антропологічна спрямованість теології І. Канта // Науковий вісник Чернівецького ун.-ту. Зб. наук. праць. Вип. 203-204. Філософія - Чернівці: Золоті литаври, 2004. - С. 293-297.

5. Бродецький О.Є. Проблема актуальності осмислення після просвітницького ірраціоналізму // Sententiae: наукові праці Спілки дослідників модерної філософії. Спецвипуск №1. - Вінниця: Універсум-Вінниця, 2004. - С. 54-61.

6. Бродецький О.Є. Соціально-ціннісні основи релігійності в психоаналітичній інтерпретації Е. Фромма // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 242-243. Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 135-141.

7. Бродецький О.Є. Світоглядно-гуманітарні засади естетичного знання: актуальні виміри інтерпретації // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 264-265. Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 49-53.

8.Бродецький О.Є. Людинознавчо-ціннісний потенціал етики та естетики // Філософські проблеми людинознавства / За ред. М. Сидоренка. - Чернівці, 2005. - С. 200-207.

9. Бродецький О.Є. Ірраціонально-ціннісні пізнавальні потенції художньо-естетичної та наукової творчості //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 309-310. Філософія. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 138-142.

10. Бродецький О.Є. Ірраціональні потенції знання крізь призму філософії науки // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 346-347. Філософія. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 12-18.

Размещено на Allbest.ru