Методологія історико-філософського дослідження: від раціоналістичного монізму Г.В.Ф. Гегеля до комунікативного плюралізму К. Ясперса

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК [1(091)+001.8]:141.1 "Гегель" "Ясперс"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: ВІД РАЦІОНАЛІСТИЧНОГО МОНІЗМУ Г.В.Ф. ГЕГЕЛЯ ДО КОМУНІКАТИВНОГО ПЛЮРАЛІЗМУ К. ЯСПЕРСА

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

ГОРГОТА ОЛЕСЯ БОГДАНІВНА

Київ-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

Ярошовець Володимир Іванович, доктор філософських наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти:

Ємельянова Наталія Миколаївна, доктор філософських наук, професор, Донецький національний університет, професор кафедри філософії;

Приходько Володимир Володимирович, кандидат філософських наук, доцент, Київський міський педагогічний університет ім. Б.Д. Грінченка, доцент кафедри філософії.

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, МОН України, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться "19" березня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий "19" лютого 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний історико-філософський дискурс пропонує варіативність у вирішенні проблеми визначення власного предмету та методу дослідження. Питання об'єктивності даного визначення пов'язане з розкриттям особистісного аспекту в історії філософії, з її осмисленням у співвідношенні "суб'єктивне - об'єктивне", з вивченням певного соціокультурного середовища, "історичної ситуації", "сили тиску" певних ідеологічних парадигм, внутрішніх симпатій й антипатій.

Історію філософії, з одного боку, можна визначити як певну інтерпретацію історичного розгортання філософії, виявлену в певній філософській формі, дослідженій певною методологією, зародженою в межах певної філософської концепції. З другого боку, будь-яка раціоналістично осмислена історія філософії невідворотно набуває характеру своєрідного "скам'яніння", втрачає "живий зв'язок" із сучасністю. Питання вибору однієї з наведених позицій пов'язане з подоланням протиріччя "раціональне - ірраціональне" в історії філософії.

Зазначені аспекти розкриваються в дисертаційному дослідженні крізь призму німецької традиції філософування: від філософії "класичного монізму" до філософії "посткласичного плюралізму".

Розгляд проблеми методології історико-філософського пізнання, зазначеної в дисертації, починається з раціоналістично-моністичного визначення німецької філософії ХІХ - початку ХХ століття, що знайшла свій вираз у пошуку єдиного предмету та методу для всієї історії філософії. Зокрема, поняття "абсолютної ідеї" Г.В. Ф. Гегеля є фундаментальним для даного питання та одним із основних для вирішення проблеми, піднятої в даному дослідженні.

Західноєвропейська філософія ХХ століття, плюралістична та персоналістична за своїм спрямуванням, виходить із унікальності кожної особистості. У цьому аспекті визначається методологічний плюралізм К. Ясперса, що стає вихідною настановою формування "історико-філософського діалогу".

Плідним джерелом вирішення зазначеної проблематики - формування методу осмислення історії філософії в сучасних умовах існування філософії - є порівняння гегелевої та ясперсової історико-філософських концепцій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України", науково-дослідної роботи філософського факультету № 01БФ 01-01 "Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть".

Стан наукової розробленості теми. При розкритті зазначеної теми були враховані дослідження істориків філософії, що були здійснені в Західній Європі (зокрема, в Німеччині та Франції) ХІХ - ХХ століть, праці української та російської історико-філософських шкіл радянського періоду, а також сучасних вітчизняних дослідників історії філософії (зокрема, кафедри історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Визначальний вплив історико-філософської позиції Г.В. Ф. Гегеля підтверджує низка праць гегелезнавців, серед яких: В. Асмус, К. Бакрадзе, А. Богомолов, Т. Буачідзе, Б. Биховський, А. Гулига, І. Ільїн, Ж. Іпполіт, А. Каримський, А. Кожев, Ю. Кушаков, В. Малінін, Т. Ойзерман, В. Шинкарук, Г. Шпет та ін. Питання філософії історії та історії в екзистенціалізмі, у працях К. Ясперса зокрема, розкривається в дослідженнях: І. Бичка, О. Больнова, Р. Габітової, П. Гайденко, І. Голубович, Б. Григорьяна, М. Мамардашвілі, Ю. Пєрова, Л. Ситниченко, А. Тіпсіної, Л. Шестова та ін.

Джерелознавча база дослідження включає твори Г.В. Ф. Гегеля та К. Ясперса, російський та український переклади їхніх праць. Для з'ясування основ формування їх історико-філософських позицій залучені праці: І. Гердера, І. Канта, І. Фіхте, Л. Фоєрбаха, С. К'єркегора, М. Гайдеґґера.

Мета дисертаційної роботи полягає у вирішенні проблеми методології дослідження історії філософії на основі системного та компаративного аналізу історико-філософських концепцій Г.В. Ф. Гегеля та К. Ясперса, крізь призму традиції німецького філософування ХІХ - ХХ століть.

Досягнення поставленої мети здійснюється через вирішення завдань:

- дослідити основу формування ідеї універсальної історії людства у філософських концепціях Гегеля та Ясперса;

- розкрити сутність принципу історизму як основного в рамках гегелевої та ясперсової методології історико-філософського дослідження;

- показати джерела формування гегелевого методу раціоналістичної діалектики та ясперсового методу екзистенційного трансцендування;

- визначити сутність поняття "екзистенційної комунікації" в філософії Ясперса та його ролі в осмисленні "історико-філософського діалогу";

- виявити взаємозв'язок екзистенційного розуміння та герменевтичного методу інтерпретації історії філософії;

- простежити еволюцію поглядів на історію філософії: від класичної моністичної парадигми Гегеля до посткласичної плюралістичної позиції Ясперса.

Об'єктом дослідження виступають історико-філософські концепції Г.В. Ф. Гегеля та К. Ясперса.

Предмет дослідження - основні принципи, методи, підходи та засоби історико-філософських методологій Г.В. Ф. Гегеля та К. Ясперса.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є: по-перше, праці українських та російських філософів, в яких досліджуються загальнотеоретичні та методологічні проблеми історії філософії (Г. Аляєва, М. Бахтіна, І. Бичка, А. Бичко, В. Біблера, М. Булатова, В. Горського, М. Желнова, Н. Ємельянової, М. Кісселя, С. Кримського, П. Копніна, Ю. Кушакова, М. Макарова, М. Мамардашвілі, В. Міронова, Н. Мотрошилової, Т. Ойзермана, А. Пєрцева, К. Сергєєва, М. Ткачук, В. Ярошовця та ін.). По-друге, праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі філософії історії (А. Гулиги, В. Ляха, В. Віндельбанда, Г. -Г. Гадамера, М. Гайдеґґера, Й.Г. Гердера, В. Дільтея, Р. Дж. Коллінгвуда, К. Поппера, П. Рікера, та ін.).

В основі дисертаційного дослідження лежить принцип історизму як універсальний для будь-якої методології осмислення історії філософії. Також застосовуються: метод системно-функціонального аналізу для виокремлення основних понять досліджуваних філософських концепцій Гегеля та Ясперса; компаративний метод для визначення приналежності гегелевої та ясперсової історико-філософських позицій до традиції німецького філософування, а також для виявлення особливостей їх філософських учень щодо філософій І. Гердера, І. Канта, Й. Фіхте, Л. Фоєрбаха, С. К'єркегора, М. Гайдеґґера. Залучений герменевтичний метод - тлумачення текстового матеріалу - що розроблявся у філософських вченнях В. Дільтея, Г.-Г. Гадамера. Також задіяний методологічний потенціал досліджень, напрацьованих в рамках історії філософії та філософії історії представниками західноєвропейської філософії ХХ століття (Баденської школи та французької школи "філософії історії філософії"), а також вітчизняної філософії Київської школи.

Наукова новизна дослідження полягає у вирішенні проблеми методології осмислення історії філософії на основі співвідношення історико-філософських концепцій К. Ясперса та Г.В. Ф. Гегеля, крізь призму традиції німецького філософування ХІХ - ХХ століть.

Наукова новизна отриманих результатів розкривається у наступних положеннях, які винесені на захист:

в осмисленні Ясперсом сутності історичного, спростоване гегелеве твердження про закритість єдиної, тотальної, замкненої картини всесвітньої історії людства; виявлена відокремленість ясперсової екзистенційної позиції щодо історії філософії від сцієнтистської, поданої у філософії Гегеля;

- у традиції німецького філософування визначено існування двох типів історизму як двох картин історичної цілісності людства: гердеровий плюралістичний, на який спирається Ясперс, та гегелевий моністичний, де історизм постає як тип раціональності;

- розкрито "адогматичний", "алогічний" характер історико-філософської позиції Ясперса, в основі якої лежить трансцендентний метод осягнення дійсності, на противагу логіцизму та раціоналістичній діалектиці Гегеля;

- обґрунтовано ясперсовий варіант вирішення проблеми методології історико-філософського дослідження, що ґрунтується на принципі "екзистенційної комунікації";

- доведено значний вплив герменевтичного методу на формування ясперсової методології осмислення історії філософії, що проявляється в співвідношенні досвіду дійсності та свідомості людини;

- у протиставленні класичної моністичної парадигми Гегеля та плюралістичної концепції Ясперса показано вирішення дилеми раціонального та ірраціонального в історико-філософському дослідженні у вигляді ідеї комунікації, діалогу.

Теоретичне значення дослідження полягає у спробі вирішення проблеми методології дослідження історії філософії, пошуку нових підходів до розв'язання протиріччя "монізму - плюралізму", "раціонального - ірраціонального", в межах розкриття гегелевої та ясперсової історико-філософських концепцій.

Практичне значення. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці й викладанні нормативних курсів та спецкурсів з історії філософії та філософії історії.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри історії філософії, аспірантських семінарах філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, окремі висновки та положення знайшли своє відображення у доповідях на міжнародних наукових конференціях: "Дні науки - 2004", "Дні науки - 2006" філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка" (м. Київ, квітень 2003р., квітень 2006р.), "Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень" (м. Київ, квітень 2004р.), "Філософія і майбутнє цивілізації" (м. Москва, травень 2005р.), "Релігія і суспільство: нові преференції" (м. Чернівці, травень 2006 р.).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснено у формі наукових публікацій: чотирьох статей, які були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотирьох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Логіка, цілі та завдання обумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 185 сторінок. Список використаної літератури становить 19 сторінок і включає 277 найменувань, із них - 10 джерел іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, аналізується стан розробленості теми, виокремлюється об'єкт та предмет дослідження, формулюється мета і завдання роботи, визначаються методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне й практичне значення, з'ясовуються теоретичні засади та джерелознавча база, наводяться дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

У першому розділі - "Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження" - проводиться аналітичний огляд використаної літератури.

ХІХ століття - епоха "народження історичного розуму", перехід від осмислення природи до осмислення історії людства, про що свідчать праці І. Канта, Г.В. Ф. Гегеля, Й. Фіхте, Л. Фоєрбаха, проаналізовані у даному дисертаційному дослідженні.

У ХІХ - на початку ХХ століття відбувається перегляд раціоналістичної методології гегелевої філософії. Прикладом чого можуть слугувати праці представників: німецького романтизму, "філософії життя" (В. Дільтей), німецького екзистенціалізму (С. К'єркегор, К. Ясперс, М. Гайдеґґер).

У ході джерелознавчого дослідження було виявлено, що історія філософії Ясперса представлена працею "Вступ до всесвітньої історії філософії", а також низкою творів, які так чи інакше є дотичними до історії філософії.

У дисертаційному дослідженні пропонується методологічний підхід до пізнання історико-філософської спадщини Гегеля та Ясперса, що послідовно висвітлює процес формування їх поглядів, теоретичні та методологічні джерела вчень, розробку окремих ідей. Основним методологічним інструментарієм слугують прийоми, методики, принципи, методи, розроблені як вітчизняною, так і зарубіжною філософією кінця ХІХ - початку ХХ століття. Аналізуючи основні методи дослідження, авторка зазначає, що при осмисленні історії філософії застосовуються передусім принципи історизму та системності. Реконструкція гегелевої та ясперсової історико-філософських методологій дозволяє побачити їх як цілісні теоретичні системи. Для того, щоб визначити їх місце в історії філософії, авторка скористалася компаративним методом, який реалізувався через порівняльний аналіз філософських позицій Гегеля, Ясперса та з представниками традиції німецького філософування ХІХ - ХХ століть.

У другому розділі "Реконструкція методологій Гегеля і Ясперса: основні принципи історико-філософського дослідження" аналізуються головні принципи, прийоми, підходи, сформовані в традиції німецького філософування та репрезентовані Гегелем і Ясперсом.

У підрозділі 2.1 "Ідея універсальної історії людства в філософії Гегеля та Ясперса" розглядається проблема цілісності, єдності історії та історії філософії. У руслі її вирішення сучасними філософськими напрямками пропонується "атомізація" історії до одиничних "фактів" і подій, перенесення принципу іманентності на індивідуальні історичні утворення в їх унікальності, самодостатності й самоцінності.

Відзначається телеологічний характер гегелевої загальної конструкції філософії історії та історії філософії, а також вплив філософій І. Гердера, І. Канта, Й. Фіхте, романтиків, з якими Гегель полемізував. Зокрема, ідея єдності й цілісності історичного процесу, що виявляється у зіткненні суперечливих моментів проблеми історизму в ХХ столітті, має в своїй основі "полеміку між гегелевим монізмом та кантовим дуалізмом", а також гегелеве дихотомічне розчленування "історії" як Geschichte та Historie.

Гегель сприйняв думки Гердера про поступовий розвиток людства, глибше сформулював ідею історичної необхідності. Разом із тим, спростування Гердером раціоналістичних уявлень про ідеали та кінцеву мету історії лягло в основу методології історичного пізнання західноєвропейської філософії ХХ століття: найбільш співзвучними виявилися ті його положення історизму, в яких послідовно стверджувалася іманентність історії.

Відмічається проблематичність обґрунтування цілісності та єдності всесвітнього історичного процесу для історії філософії, що конституювалася на екзистенційному фундаменті. Простежується тісний взаємозв'язок позицій К. Ясперса та М. Гайдеґґера: у питанні особистісного буття й історії, залежності буття людини від його історичного втілення. Відмічається спільність позиції Ясперса і Канта щодо історії (так звана "антиномія філософії історії"). Розкриваються розбіжності між Кантом та Ясперсом в обґрунтуванні історії як цілого: якщо Кант аргументував таку можливість у контексті телеологічної здатності судження, що володіє лише регулятивною достовірністю, то Ясперс проголосив принциповий плюралізм можливих способів розуміння цілісності й смислів історії.

Розглядається поняття єдності історії за Ясперсом: як єдність смислу, що не може бути осягненою завдяки раціональній всезагальності науки, а лише в необмеженій комунікації різноманітних історичних моментів, яка має відкритий, незавершений характер.

Як відкрите питання про людину й людство визначається "філософська віра" - одна з головних проблем екзистенціалізму Ясперса. Тут прослідковується вплив філософської позиції С. К'єркегора, який прямо протиставив віру знанню. Однак Ясперс виходить за межі даного протиставлення, розглядаючи власну філософію як філософську віру і тим самим полемізуючи з Гегелем, який вбачав у філософії Науку.

Таким чином, констатується характерне розмежування західної філософії ХХ століття з філософією класичного раціоналізму ХІХ століття: принципово інше світосприйняття, інше бачення історичного, історико-філософського процесу. Гегель та Ясперс прагнули вирішити протиріччя раціонального та ірраціонального.

Підрозділ 2.2 "Історичний метод: історизм, історицизм в історико-філософському дослідженні" присвячений аналізу сутності принципу історизму та його місця в історико-філософських дослідженнях.

Ідея універсальної історичності всього сущого - одна з провідних тенденцій у філософії історії ХХ століття - основа осмислення історії філософії. Поняття історичності, як вважається, вперше набуло обґрунтування у філософії Гегеля, де йшлося передусім про "достовірну", "істинну" історичність, в якій "історичне" є тотожним "логічному" як розумному й необхідному на противагу зовнішньому й випадковому, що називалося "лише історичним". Вихідною предметною установкою в осмисленні фундаментальної ідеї історичності в екзистенціалізмі постали екзистенційні процеси формування інтимно-особистісних смислів існування людини як фундаментальної характеристики екзистенції, як глибинного способу буття в його неповторності й унікальності.

Встановлюються два наявні типи історизму як дві картини історичної цілісності людства, сформовані у німецькій філософії кінця XVIII століття - у І. Гердера та Г.В. Ф. Гегеля, з одного боку, та у Канта, з іншого - що передбачають розуміння закономірної зміни будь-якого предмету знання. Підкреслено, що в Гегеля більше, ніж в представників німецької філософії ХІХ - ХХ століть, історизм став універсальним, світоглядним і методологічним принципом, в основі якого лежить предметний світ, ідеалістично ототожнений з об'єктивною дійсністю взагалі. Формування історизму як методологічного принципу показує розвиток Гегеля до "Науки логіки", де особливий погляд на історію як фундаментальну проблематику філософії робить "історичний вимір" важливою рисою діалектичного методу.

В основі гегелевої позиції лежить теза про "розумний розвиток" в історико-філософському процесі, де розкривається раціоналістичний інструментарій пізнання діяльності розуму в історії. Поряд із проблемою розумності історичного процесу постає питання його субстанційності: визначивши істинність, але недостатність позиції філософського субстанціоналізму, Гегель обґрунтував необхідність перетворення субстанції в суб'єкт та надання йому "саморуху", що стало, за його визначенням, історичним завданням всієї німецької класичної філософії.

Історичність в екзистенціалізмі, репрезентована філософськими концепціями Гайдеґґера і Ясперса, виявляється на ґрунті часових визначень: Ясперс, подібно до Гайдеґґера, вважав важливим параметром історичності темпоральність людського існування - укоріненість екзистенції у всіх вимірах часу. Своєрідність гайдеґґерової філософсько-історичної позиції була наслідком і конкретизацією фундаментального для нього "онтологічного розрізнення" "буття" і "сущого".

Ясперсовий історизм, пов'язаний із існуванням "самобуття" в "історичній однократності, в даний час і в даному місці", ґрунтується на понятті "ситуації" як раціонально неосяжної та неповторної. Зокрема, його поняття "межової ситуації" належить сутності особистісного буття й тому є невід'ємною його характеристикою.

Вихід Ясперса за межі гегелевої тотальної детермінації історичного процесу, обґрунтування його відкритості й незавершеності є прикладом здійснення радикального подолання "історичного об'єктивізму" в екзистенційній традиції філософії ХХ століття, головний результат якого містився у твердженні про неможливість надання смислу історії в формі предметного, "об'єктного" наукового знання. Виступаючи з критикою детерміністського тлумачення історичного процесу, Ясперс обґрунтовує індетермінізм в історії як умову історичної творчості людини та її історичної відповідальності. Поряд із раціональністю, розумністю, усвідомленням в історії присутній момент ірраціональності, яка не є альтернативою першій.

У підрозділі 2.3 "Логіка в історії філософії: діалектика Гегеля та "Те, що охоплює" (Umgreifende) Ясперса" показано, що в ХХ столітті логіцизм та історицизм набули свого завершеного вигляду й поставили перед філософією питання існування певної філософської логіки (зокрема, у філософській концепції В. Біблера), до якої зводиться уся філософська проблематика. У цьому аспекті був визначений гегелевий схематизм тотожності філософії та історії філософії, логіки та історії, феномену філософії як "істинного науковчення", вчення про начала й принципи наукового пізнання.

Гегель першим із представників німецької класичної філософії здійснив спробу розкрити внутрішній зв'язок руху та розвитку в історії: діалектика постала як філософська наука, що узагальнювала всю історію пізнання та досліджувала найбільш загальні закономірності розвитку об'єктивної дійсності. Як приклад формування гегелевого діалектичного методу наводиться полеміка Гегеля з представниками філософії романтизму, де діалектика виявилася "іронією".

Питання протиріччя між логічною системою та діалектичним методом дослідження в гегелевій філософській концепції - зокрема, розглянуто в працях В. Біблера, де доводиться, що "пафос" пізнання розумом самого себе є парадоксальним і руйнує свій власний пізнавальний сенс.

Внаслідок такої критики діалектики Гегеля обґрунтовується положення, що вказує на трансформацію гегелевої ідеї самопізнавального розуму на кінцевому етапі свого розвитку в розум "спів-подійний", який спілкується з іншими розумами, епохами, людьми. У філософії ХХ століття натомість пропонуються різні варіанти обґрунтування такого "діалогу розумів". У цьому аспекті співвідношення логічного та діалогічного розкривається вчення М. Бахтіна, який визначає логіку на основі "діалогізму", який не слід, однак, плутати з гегелевою діалектикою, що не виходить за межі традиційної аристотелевої схеми "субстанція - причина".

Представляється філософська концепція Л. Шестова, яка має в своїй основі "алогізм" та "адогматичність" мислення в історії філософії. У питанні критики логічного та раціоналістичного методів Гайдеґґер зазначав, що захист алогізму спонукає до виявлення сутності Логосу, починаючи з ранньої епохи думки: ірраціоналізм як зречення ratio безсумнівно панує в апології "логіки", яка ухиляється від роздумів про "логос" і про сутність ratio, що міститься у ньому.

У співвідношенні раціонального та ірраціонального визначається метод та предмет дослідження історії філософії Ясперсом. Поняття "Того, що охоплює" (Umgreifende), сформоване та визначене ним, обґрунтовує смисл власне філософського мислення та виявляється при визначенні основи пізнавальної діяльності - суб'єкт-об'єктного відношення. Відмічається методологічний наслідок - усвідомлення розлому філософського мислення: вихід у мисленні до "Того, що охоплює" призводить до перетворення на предмет того, що за своєю сутністю предметом не є.

У третьому розділі "Принцип комунікативного плюралізму в історико-філософській концепції Ясперса" досліджуються засадничі поняття філософії Ясперса, які стали провідними в його методології осмислення історії філософії.

Підрозділ 3.1 "Поняття "екзистенційної комунікації" (existentielle Kommunikation)" присвячений розкриттю сутності комунікації у філософії Ясперса - підґрунтя осмислення всесвітньої історії та історії філософії. Наголосивши на необхідності філософського пізнання історії філософії, Ясперс спростував положення про об'єктивність її існування, виніс історико-філософський процес за межі предметного дослідження та утвердив його на рівні "екзистенційної комунікації".

Визначається вплив філософії С. К'єркегора на створення Ясперсом концепції рівнів "Я" (П. Гайденко). Ясперс розкриває завдання екзистенційної філософії: не допустити абсолютизації якогось із цих рівнів "Я" та типів комунікації; лише "екзистенційна комунікація" у протиставленні до "недостовірної комунікації" стає умовою розкриття людини (екзистенції) як самоцінної та неповторної.

Для розкриття проблеми комунікації у філософії Ясперса розглядається позиція Г.-Г. Гадамера, в основі якої лежить інтерсуб'єктивний вимір мови та мовлення, комунікації в історії філософії. Береться до уваги теорія комунікації О. Больнова (духовним витоком якої вважається "діалогічна антропологія" М. Бубера), який спирався на взаємодію філософської антропології, екзистенціалізму та педагогіки. Визначається, що ця теорія нерозривно пов'язана з теорією розуміння В. Дільтея, його герменевтики та "формальної антропології", у якого емоційний світ людини - "переживання" - набуває своєрідного онтологічного статусу.

Відмічається, що "екзистенційна комунікація" Ясперса нівелює небезпеку релятивізму та ірраціоналізму з боку "філософського монологізму". При цьому історія визначається ним як основа й умова комунікації, а історичні комунікативні зв'язки набувають "онтологічного статусу", виявляючи їх реальність лише як реальність смислів. Мета Ясперса - вироблення такої моделі комунікації, в якій за умови збереження неповторної унікальності кожної екзистенції комунікація могла би здійснюватися не на деякому загально-значимому полі, а лише завдяки екзистенційній історичності і на її основі. Розробка такого роду моделей спілкування й розуміння вважається набутком і заслугою екзистенційної та герменевтичної філософії ХХ століття.

Ясперс визначає історію великих філософів - "діалог великих філософів крізь тисячоліття" - як філософування, єдине в усіх комунікаціях найрізноманітніших видів, що не є ні тією голою раціональністю, яка неперервно прогресує, ні ідеєю єдино істинного образу людини, яка втілюється у зразкові для наслідування. Історико-філософський процес, на його думку, - багатовимірний та відкритий, варіативно незавершений - вміщує змістовний і методологічний плюралізм філософування.

Підрозділ 3.2 "Метод інтерпретації в історико-філософському дискурсі" присвячений проблемі читання історико-філософського матеріалу, вирішення якої представлене в екзистенційній та герменевтичній традиціях.

Питання відкритості, незавершеності розуміння історичного, пізнання історії філософії є центральним у критиці Ясперсом гегелевої позиції, яка, на його думку, здійснює насилля над тим, що в попередній філософії неприйнятно для гегелевого типу філософування і тому вважається для нього несуттєвим. Обґрунтовується думка, що жодна конструкція історії філософії як раціонально вибудований ряд позицій ("енциклопедії історії філософії") не співпадає з історичною фактичністю; будь-які сконструйовані рамки того чи іншого нарису єдності філософського розвитку підриваються геніальністю окремого філософа. Відповідно до ясперсової філософської позиції історія постає як досвід дійсності: в процесі виявлення єдиної й цілісної дійсності свідомість людини стає умовою зростання та розширення цього досвіду.

Розкривається низка аспектів історико-філософського дослідження, визначених Ясперсом: матеріал традиції як основа та межа історичного знання; відмежування інтерпретації цього матеріалу від "перед-установок", аксіом, які існують до дослідження. У цьому аспекті йому протистоїть герменевтична позиція Г.-Г. Гадамера, який визначає конститутивну роль упереджень або перед-застережень у розумінні.

Розглядаючи роль особистостей в історії філософії, Ясперс ставить множину відкритих для комунікації духовних світів ("позицій свідомості"), які уособлюються в нього з великими філософами й мають значення шифрів деякого індивідуального існування. У цьому розумінні традиції "авторитетів історії філософії" ясперсова позиція є відмінною від гайдеґґерової, де визначна роль надається розумінню.

Виокремлюється основний ясперсовий принцип будь-якого істинного, критичного, історичного дослідження - чітке відмежування фактично даного від інтерпретацій, гіпотез, конструкцій. Пізнавальне значення інтерпретації заперечував В. Дільтей, який визначав її як специфічний природничо-науковий спосіб дослідження, що дає лише можливе значення. У питанні методології історико-філософського дослідження Ясперс спростовує положення Дільтея про необхідність розробки особливого методу осягнення історичної реальності.

Виявляється значний вплив екзистенційної герменевтики М. Гайдеґґера: поняття "герменевтичного кола" для нього є не лише співвідношення цілого та частини, але вказує на спосіб існування у світі, який випереджає будь-яку методологічну й абстрактну відмінність між суб'єктом й об'єктом. Гадамер зберігає це його вбачання у двозначності, яка міститься у понятті "дієва історична свідомість": приналежність свідомості історії як тому, що може бути зрозумілим.

Підрозділ 3.3 "Позиція історико-філософського плюралізму Ясперса й моністична парадигма історії філософії Гегеля" присвячений компаративному аналізові основних історико-філософських положень Гегеля і Ясперса у вирішенні дилеми "моністичного - плюралістичного" підходів в осмисленні історії філософії.

Проблему застосування принципу плюралізму Ясперс вирішує саме на методологічному рівні, припускаючи існування великої кількості підходів та прийомів історико-філософського дослідження, розроблених філософами в різні історичні періоди. Зауважується відстоювання Гегелем тези взаємозв'язку історичної свідомості, історіографії та історичної реальності.

Своїм філософським вченням він довів необхідність переходу від плюралізму філософських систем до наукової філософії, яка передбачає збагачення положень, що виявились "неправильними, недостатніми, однобічними", і заміну їх більш "правильними". Гегель вводить поняття "партійності", за яким визначається інтерес історика філософії, його позитивне та зацікавлене відношення та водночас відрізняється від "партійності суб'єктивної".

М. Мамардашвілі визначає формування "головних абстракцій" представників філософії екзистенціалізму. У цьому аспекті він проводить чіткий взаємозв'язок між історико-філософським процесом та думкою, пам'яттю філософа. Таким чином, у співвідношенні "суб'єктивного та об'єктивного" Ясперса стверджується їх єдність на основі комунікативного, діалогічного, плюралістичного. Звідси визначається завдання історика філософії: оволодіння й поєднання багатоманітних конкретних "предметних схем" історії філософії, що втілюють певні фіксовані способи комунікації з філософською думкою минулого, на які розпадається "загальна картина".

Водночас Ясперс зазначає необхідність деякої всезагальної основи, єдиного джерела прагнень історії філософії, певної "всеохопної істини", до якої всі прагнуть (Philosophia perennis - "вічна філософія"). У цьому питанні простежується його відмінність від Гайдеґґера, для якого Philosophia perennis не є цілком справою минулого, але є процесом постійного повернення до першоджерел з метою їх "висвітлення", витягнення із "сутінків буття".

В аспекті плюралістичного підходу до розуміння історії філософії, історичної реальності як однократної та неповторної, відмічається наближеність Ясперса до неокантіанської позиції Баденської школи (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт), згідно з якою історія має своїм методом індивідуалізацію, на відміну від узагальнюючого методу природознавства. Протилежним позиції плюралізації філософських вчень у їх інтерпретації, прикладом чого можуть слугувати як філософська позиція неокантіанців, так і погляди представників французької школи "філософії історії філософії" (П. Рікер, А. Гуйє, В. Дільтей, М. Геру, ін.) є класична моністична парадигма ХІХ століття, що базувалася на прагненні до всеохопної істини, пізнанням якої, на думку Канта, Фіхте, Гегеля, завершується історія філософії.

Відповідно до вироблення нових історико-філософських підходів наприкінці ХХ століття проблема методології історії філософії набула гостроти та актуальності. Зокрема, відзначається також сучасна тенденція формування так званої "метаметодології" - співставлення та порівняльний аналіз різних методологій історико-філософського дослідження - що розгортає у своїх працях А. Пєрцев.

ВИСНОВКИ

У висновках представлено головні теоретичні підсумки роботи, що відображають основні завдання дослідження.

У дисертації була розкрита проблема методології осмислення історії філософії на основі системного та компаративного аналізу історико-філософських концепцій Г.В. Ф. Гегеля та К. Ясперса, крізь призму основних понять та категорій, сформованих в традиції німецького філософування ХІХ - ХХ століть.

З'ясовано, що проблема методології історії філософії виникає в зв'язку з необхідністю осмислення філософських вчень під кутом зору критичного дослідження методів пізнання, систематизації та пояснення нагромадженого в історії філософії емпіричного матеріалу; з пошуком універсального, філософськи обґрунтованого методу осмислення історико-філософського матеріалу.

Підтверджена незмінна актуальність історико-філософських ідей Гегеля з позиції їх переосмислення та пошуку нових підходів до пізнання історії філософії, зокрема, спроби Ясперса в обґрунтуванні його проекту "філософії історії філософії". гегель ясперс філософська концепція

Визначені основи гегелевої методологічної системи дослідження, "філософування про історію філософії", не виходячи за межі предмету філософії з її спекулятивно-розумним методом - відтворення логіки процесу.

Стверджено факт домінування історичного над логічним у філософській думці в "післягегелевий період", що в результаті привело до твердження про повне ототожнення філософії та історії філософії.

Відмічена важлива методологічна роль визнання Ясперсом незавершеності й відкритості історії філософії, її екзистенційного та комунікативного характеру. Його головний опонент у цьому питанні - Гегель з його безмірним пізнавальним оптимізмом і глибокою переконаністю в домінуванні історичного розуму. Ясперсова критика гегелевого раціоналістичного тлумачення історико-філософського процесу призводить до формування "екзистенційного варіанту", що виражається в методологічному плюралізмі осмислення історії філософії.

Вплив "екзистенційної історії філософії" К. Ясперса, що стимулює подальший розвиток історико-філософської думки, не обмежується другою половиною ХХ століття. Перспективу подальших досліджень авторка бачить у вивченні впливу екзистенціалізму на формування сучасної методологічної бази філософського пізнання, зокрема основ суспільно-політичних процесів. Цікавим у даному аспекті, на думку авторки, є історико-філософське дослідження сучасної проблематики національно-екзистенційної методології.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Горгота О.Б. Принцип історизму в системі методології історико-філософського дослідження Гегеля та Ясперса // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. - Вип. 70. - с. 11-14.

2. Горгота О.Б. Тотальна детермінація у філософії Г.В. Ф. Гегеля й плюралізм К. Ясперса як методологічні принципи історико-філософського дослідження // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2006. - Вип. 76. - с. 19-22.

3. Горгота О.Б. "Екзистенційна комунікація" як методологічний принцип історико-філософського дослідження Карла Ясперса // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 52. - К.: Український Центр духовної культури, 2006. - с. 74-84.

4. Горгота О.Б. Раціональна діалектика Г.В. Ф. Гегеля та екзистенційне трансцендування К. Ясперса як методи дослідження сутності релігійного // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. - Вип. 301. - Чернівці: "Рута", 2006. - с. 19-22.

5. Горгота О.Б. Історико-філософська концепція Карла Ясперса як спроба подолання замкненості філософської системи Гегеля // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. - Вип. 53. - с. 102.

6. Горгота О.Б. Принцип історизму в системі методології історико-філософського дослідження Гегеля та Ясперса // Людина - світ - культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - с. 68.

7. Горгота О.Б. Позиция принципиального плюрализма Карла Ясперса в историко-философском исследовании // Философия и будущее цивилизации. Тезисы докладов и выступлений IV Российского философского конгресса. - Т.2. - М.: "Современные тетради", 2005. - с. 696-697.

8. Горгота О.Б. "Екзистенційна комунікація" К. Ясперса: вирішення дилеми раціонального та ірраціонального в історико-філософському осмисленні // Дні науки філософського факультету-2006. Міжнародна наукова конференція. Матеріали доповідей та виступів. - Ч.1. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2006. - с. 12.

АНОТАЦІЇ

Горгота О.Б. Методологія історико-філософського дослідження: від раціоналістичного монізму Г.В. Ф. Гегеля до комунікативного плюралізму К. Ясперса. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії - Київський національний університет імені Тараса Шевченка - Київ, 2007.

У дисертаційному дослідженні вирішується методологічна проблема осмислення історії філософії на основі системно-функіонального аналізу історико-філософських концепцій Г.В. Ф. Гегеля та К. Ясперса, їх головних методів, принципів, підходів, сформованих в традиції німецького філософування ХІХ - першої половини ХХ століть; проводиться компаративний аналіз основних положень філософських вчень Ясперса і Гегеля; виявляється їх генетичний зв'язок із філософсько-історичними концепціями І. Гердера, І. Канта, Й.Г. Фіхте, С. К'єркегора, М. Гайдеґґера; визначаються ключові аспекти методологічних пошуків Гегеля і Ясперса, покликаних зняти протиріччя між раціональним та ірраціональним у погляді на історію філософії.

Ключові слова: методологія історико-філософського дослідження, раціоналізм, екзистенція, принцип історизму, комунікація, трансценденталізм, плюралізм, філософія історії, історичний розум, діалогізм.

АННОТАЦИЯ

Горгота О.Б. Методология историко-философского исследования: от рационалистического монизма Г.В. Ф. Гегеля до коммуникативного плюрализма К. Ясперса. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко - Киев, 2007.

В диссертационном исследовании раскрывается решение методологической проблемы познания истории философии на основании исторически-философского исследования философских концепций Г.В. Ф. Гегеля и К. Ясперса, их главных методов, принципов, подходов, сформированных в русле традиции немецкого философствования Х 1Х - первой половины ХХ веков.

Осуществляется системно-функциональный, компаративистский анализ историко-философских позиций Гегеля и Ясперса для определения ключевых моментов их методологических поисков, которые призваны снять противоречие между рациональным и иррациональным во взгляде на историю философии.

В соотношении рационального и иррационального, где формируется взгляд на всемирную историю человечества и историю философии, Гегель и Ясперс оказались теми философами, которые стремились решить данное противоречие. При этом стоит отметить своеобразие гегелевского рационализма, которое содержит в себе иррационалистические составляющие, внутренне присущие самому разуму. Эта концепция тесного соотношения между разумом и не-разумом человеческой жизни и духа как такового в действительности провозглашает новую концепцию человека - динамическую вместо статической, что впоследствии нашло свое оформление в диалектическом методе.

В немецкой философии до конца XIX столетия сформировались два типа историзма как две картины исторической целостности человечества: методологический принцип историзма Гегеля и принцип закономерных изменений предмета знаний как такового Канта. Историзм здесь выступает как тип рациональности; как способ мышления историзм стремится ассимилировать механистический и телеологический типы рациональности, чтобы на новых основаниях утвердить единство теоретического и практического разума. В осмыслении историзма Ясперс не выходит за пределы исторического романтизма, выступает с критикой детерминистской интерпретации исторического процесса, доказывает индетерминизм в истории философии как условие исторического творчества человека и его исторической ответственности. На ряду с рациональностью присутствует момент иррациональности, которая не является альтернативой первой.

Раскрывается значение гегелевского и ясперсовского решений методологической проблемы осмысления истории философии для историко-философских исследований конца ХIX - ХХ столетий.

Проводится аналитический обзор источниковедческой базы, которая включает сочинения И. Гердера, И. Канта, И.Г. Фихте, С. Кьеркегора, М. Хайдеггера, Г.-Х. Гадамера и др., а также теоретико-критические источники и методологические основы исследования, составляющими которой являются принципы системно-функционального анализа, компаративистский и герменевтический методы.

В ходе исследования были вскрыты основные методы, принципы, приемы, средства в методологиях Гегеля и Ясперса, которые преимущественно касались условий исследования истории философии в современном философском дискурсе.

В философском наследии Ясперса обнаружены продуктивные идеи, имеющие определенное значение для разработки современной философии вообще и истории философии в частности. Представляется интересным применение "экзистенциального подхода" в исторически-философском осмыслении современных общественно-политических процессов. В этом аспекте интерес вызывает исследование современной тематики "национально-экзистенциальной" методологии.

Ключевые слова: методология историко-философского исследования, рационализм, экзистенция, принцип историзма, коммуникация, трансцендентализм, плюрализм, философия истории, исторический разум, диалогизм.

ANNOTATION

Horhota O.B. - Methodology of historico-philosophical study: from G.W.F. Hegel's rational monism to K. Jaspers' communicative pluralism. - Manuscript.

Dissertation for degree of Candidate of Philosophical Sciences, 09.00.05 - History of Philosophy - Kyiv National Taras Shevchenko University - Kyiv, 2007.

Within the dissertation thesis the author attempts to solve the methodological problem of understanding history of philosophy based on the historico-philosophical analysis, presented by G.W.F. Hegel and K. Jaspers, their chief methods, principles, approaches, formed within the tradition of German philosophical thought of ХІХ - ХХ centuries; performs comparative analysis of historico-philosophical standpoints, presented by Jaspers and Hegel; brings to light their genetic connections with historico-philosophical theories presented by I. Herder, I. Kant, J.G. Fichte, S. Kierkegaard, M. Heidegger; defines key aspects of methodological quest employed by Hegel and Jaspers, called to mitigate the opposition between rational and irrational in viewing history of philosophy.

Key words: methodology of historico-philosophical study, rationalism, existence, historicist principle, communication, transcendentalism, pluralism, philosophy of history, historical reason, dialogism.

Размещено на Allbest.ru

...