розглянути на підставі культури Срібного віку ідеологічні трансформації способів самоідентифікації особистості;

здійснити аналіз процесу соціалізації індивіда у співмірності з культуротворчою самореалізацією особистості в рамках суспільного буття;

з'ясувати питання щодо трансцендентної природи ідеології;

розкрити сутність феномену “покаяння” в контексті запитування про сенс людського буття.

Теоретична та методологічна основа дослідження. У дисертації використані загальнонаукові принципи історизму, системної цілісності та світоглядного плюралізму. Для визначення сутності ідеології у реальній співмірності з духовно-культурними вимірами людського буття застосовується конститутивний метод. Предметно-регулятивний аналіз змісту та активацій духовних феноменів в онтологічному аспекті здійснено за допомогою методологічних дискурсів філософської антропології, класичного екзистенціалізму, персоналізму та російської релігійної філософії, що дало можливість конкретизувати поняття ідеології та його місце у свідомості. Для виявлення трансцендентних основ суб'єктивного “Я” у їх взаємозв'язку з процесами ідеологічної детермінації свідомості використано феноменологічний метод. Системний підхід сприяв кореляції методологічних принципів, що дало змогу виявити специфіку екзистенціального розуміння детермінантів феномену “ідеологія” у цілісності гуманістично-духовних самовизначень особистості.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці феномену “ідеологія” у контексті духовної цілісності людини. У перспективі такого дослідження постає необхідність виходу за межі традиційного розгляду ідеології як політичного феномену та відтворення його через призму загальносвітового (екзистенційного) досвіду. Концепт ідеології критично розглянуто в рамках “вічних” колізій людського самовизначення, як одну з альтернативних стратегій “самостояння” (В.Біблер) людини. Антропологічний аспект дозволив обґрунтувати, що сучасні широко розповсюджені соціально-філософські звернення до феномену “ідеологія” в пошуках нових детермінуючих начал суспільства обмежують сферу творчої самореалізації душевно-духовних запитів індивіда наявним виміром дійсності, що призводить до загострення кризи в середині людського способу існування.

В рамках антропологічного підходу до розгляду ідеологічних детермінант як основи творення смисложиттєвих духовних орієнтацій особистості автором сформульовані нові теоретичні положення, в яких відображені основні результати та висновки дисертаційного дослідження:

дослідивши ідеологію як основу творення смисложиттєвих орієнтирів особистості, автор доходить висновку, що абсолютизація ідеологічних детермінант людської суб'єктивності створює основу для перманентної кризи способів самовизначення та смислопокладання індивіда;

показано, що істинні культурні основи особистості, по суті, глибоко співпричетні до всезагальних та об'єктивних начал буття: вони відмовляються існувати за логікою будь-якої ідеології, але всередині ідеології знаходять себе як первинну реальність;

встановлено, що іманентна потреба у спорідненості людської суб'єктивності безумовному смислу буття може задовольнятися у абстрактно- всезагальних та ідеологічно детермінованих вимірах емпіричної дійсності, показано, що в такому випадку міра розвитку особистості задається принципом емпіричної дійсності, а не безмежним змістом загальнолюдської культури;

обґрунтовано, що концепт “ідеологія” є перетвореною формою духовних пошуків смислопокладаючих орієнтирів індивіда, первинною ж формою, у якій відобразилися способи смислобуттєвого цілепокладання, є міф;

встановлено, що ідеологічно детермінований спосіб світосприйняття схильний опосередковувати рух самоідентифікації соціальним догматизмом чи індивідуальним релятивізмом, подолання цих хибних стратегій людського самовизначення передбачає вирішення їх суперечності у теорії соборності, котра виступає репрезентацією особливого у формі всезагального;

доведено, що ідеологічно детерміновані стратегії самовизначення сприяють розгортанню нігілістичного типу світовідношення, домінуванню споживацької та інструментальної дії над комунікацією та самодіяльністю, деструкції абсолютних орієнтирів смислопокладання, релятивізму та відчуженню індивіда від своєї всезагально-конкретної родової сутності;

розкрито креативний смисл феномену “покаяння” у формуванні світоглядної цілісності особистості, обґрунтовується доцільність широкого тлумачення цього феномену як “зміни розуму”, не самототожності суб'єкта своїм зовнішньо-емпіричним вимірам, що покладає основу для подолання ідеології як необхідного моменту духовного шляху самовизначення індивіда і суспільства;

обґрунтовано положення про те, що подолання кризи самоідентифікації міститься не на шляху адаптації людини до міри нової ідеології, а в конституюванні умов для розвитку особистісної здібності володіти універсальною мірою всіх мір - розумного мислення.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що у ньому в контексті антропологічного аналізу розглянуто вплив концепту ідеології на формування цілісного світогляду особистості та її смисложиттєвих орієнтирів, виокремлено недоліки смислобуттєвих пошуків у межах ідеологічної структури, розкрито необхідність врахування фундаментальних атрибутів людського роду у процесі витворення національної ідеології та ідеї.

Практичне значення роботи полягає у тому, що наведений у дисертації фактичний матеріал сприяє поглибленому розумінню умов ідеологічного самовизначення особистості та суспільства. Основні теоретичні висновки можуть бути використані для підготовки нормативних курсів та спецкурсів, при написанні навчально-методичних програм із соціальної філософії, політології, соціології, історії та інших гуманітарних дисциплінах.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Отримані результати та положення дисертаційного дослідження були викладенні та обговорені на засіданнях кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету; у виступах на міжнародній конференції “Дні науки філософського факультету - 2003” (Київ, 16-17 квітня 2003 р.); науковій конференції “Російський срібний вік: зустріч греко-візантійського і західноєвропейського типів раціональності” (Дрогобич, 22-25 квітня 2004 р.); 16-х міжнародних людинознавчих філософських читаннях “Гуманізм. Людина. Цінності” (Дрогобич, 8-10 жовтня 2004р.); VІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Творчість та освіта у вимірах ХХІ сторіччя” (Київ, 11-12 травня 2005р.); міжнародній науковій конференції “Російський Срібний вік: проблема особистості” (Дрогобич, 13-15 травня 2005р.); ІІ міжнародній науковій конференції “Молодіжна політика: проблеми та перспективи (Дрогобич, 21-22 травня 2005 р.), 1-х міжнародних наукових читаннях пам'яті протоієрея Олександра Меня (Дрогобич, 24-27 листопада 2005р.); ХVІІІ читаннях пам'яті засновника львівсько-варшавської філософської школи К.Твардовського “Філософ і філософія в сучасному світі: форми присутності та відповідальності” (Львів, 10-11 лютого 2006р.); міжнародній конференції “Дні науки філософського факультету - 2006” (Київ, 12-15 квітня 2006 р.); VІІІ міжнародній науковій конференції “Ильенковские чтения - 2006” (Київ, 20-21 квітня 2006 р. ); ІV міжнародній науково-практичній конференції “Соціальна робота та сучасність: теорія та практика” (Київ, 18-19 травня 2006р.); міжнародній науковій конференції “Православие и мир: экклезиология - антропология - культура (памяти о. Сергия Будгакова (1871-1944), о. Василия Зеньковского (1881-1962), о. Александра Шмемана (1921-1983), о. Иоанна Мейендорфа (1926-1992)” (4-8 вересня 2006р.); науковій міжуніверситетській конференції “Круглий стіл, присвячений 185-річчю з дня народження Ф,М,Достоєвського” (Львів, 4 листопада 2006р. ); науково-теоретичній конференції “Становлення і розвиток класичної російської філософської традиції: від І.В.Киреєвського до Д.Л. Андреєва”, присвяченої 200-річчю та 100-річчю з дня народження мислителів (10-11 листопада 2006р.)

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 7 публікаціях, з яких 4 опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та основних задач. Текст дисертаційного дослідження складається зі вступу, трьох розділів (п'яти підрозділів), висновків та списку використаних джерел (335 позицій). Обсяг роботи - 213 сторінок, основна частина дисертації - 191.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “ВСТУПІ” обґрунтовується актуальність теми дослідження, дається характеристика ступеня наукової розробки проблеми, формулюється мета та завдання роботи, визначається теоретико-методологічна основа та новизна дисертації, об'єкт та предмет роботи, її теоретичне і практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію отриманих результатів.

Розділ І. “ФЕНОМЕН “ІДЕОЛОГІЯ” У КОНТЕКСТІ СМИСЛОБУТТЄВИХ ВИЗНАЧЕНЬ” - присвячений дослідженню історії становлення ідеологічних детермінант смислобуттєвих визначень особистості.

У першому підрозділі 1.1. “Метафізичні основи світоглядних колізій самоідентифікації “Я” - розкривається взаємозв'язок ідеології з проблемою смислу людського існування, що дає підстави деяким дослідникам вбачати пряму залежність між наростанням кризи смислу і становленням феномену, що нами досліджується.

Осмисленість людського буття залежить від ступеня його усвідомленості, ступеня проникнення суб'єкта в універсальний зміст людської культури. Проаналізувавши основні етапи історичного поступу людства, бачимо, що символічний спосіб покладання смислових орієнтирів, притаманний міфологічній та релігійній свідомості, поступається місцем розсудковому способу конституювання граничних основ людської життєдіяльності. Новий час у цьому контексті здійснює остаточну переорієнтацію людини з Інобуття на раціональну організацію у просторі та часі, саме тому ця епоха стає епохою великих ідеологічних світоглядів. Процес секуляризації та “одухотворення” земного призводить до збільшення ролі ідеології у суспільному житті. Вона є важливою та необхідною умовою нормального функціонування соціальної системи.

Основними сферами існування ідеології є політична та соціально-економічна сфери суспільного буття. Домінування останніх в умовах глобалізації сучасного світу тягне за собою поширення впливу ідеології на життєдіяльність індивідів. Відповідно збільшується ідеологічна обумовленість формування цінностей, смислів та ідеалів життєдіяльності окремої особистості.

Людина є істотою, що значно перевищує свої соціальні, національні чи державні рамки. Смислоутворення - це процес наповнення людини субстанційним змістом, її прилучення до всезагального начала. Часткові, партикулярні інтереси не в змозі заповнити метафізичну потребу в Абсолютному, в дотичності до трансцендентного. Відомо, що трансцендентне може бути дане людині через іманентне. Абсолютне є основою нас самих, утворює нашу внутрішню суть. Абсолютизуючи часткові, відносні та абстрактні моменти суспільного життя, людина ставить їх на місце основи власної життєдіяльності, яка починає повністю визначатися ідеологією.

Ідеологія є ефективним способом впорядкування емпіричного виміру людського існування, однак, на думку автора, її претензії на визначення ноуменального виміру є неправомірними. Подібна практика призводить до розщеплення цілісного образу особистості, до його абстрактності та однобічності. Ідеологія є прагматичною та активною формою свідомості, відповідно вона постає розсудковим способом орієнтування у світі. Як відомо ще з часів І.Канта, розсудкове мислення не в змозі вирішити граничні проблеми людського буття, а проблема смислової межі людської життєдіяльності є саме такою.

Таким чином, ідеологія, на нашу думку, виступає перетвореною формою духовного самовизначення індивіда. Потреба у повноті, універсальності та цілісності людського способу існування та у його співвіднесеності з метафізичними смисловими орієнтирами вирішується в цих межах розсудково. Ідеологія виступає у ролі компенсації, нехай і досить дієвої, але ілюзорної форми, що задовольняє спрагу за абсолютним у сфері соціуму. Саме відносний та абстрактний характер смислу життєдіяльності, що пропонується ідеологією, є причиною, на думку автора, хронічної “кризи смислу”, котра охопила людство починаючи з кінця ХІХ сторіччя.

У підрозділі 1.2. “Суперечності “хибної свідомості” та самосвідомості” - розглядаються основні концепції ідеології, визначено наявні точки зору щодо співвідношення ідеології та свідомості, подолання хибності та обмеженості останньої.

Проаналізувавши погляди Ф.Бекона, Ю.Габермаса, М.Горкхаймера, Т.Парсонса, Б.Паскаля, Е.Шілза, К.Мангейма, Г.Маркузе, М.Монтеня, Д. де Трасі, К.Маркса, М.Шелера бачимо, що ідеологія мислиться ними як необхідний елемент суспільства, що детермінує свідомість індивідів, однак без співпричетності до безумовних та всезагальних начал ця детермінація перетворюється у хибну, ілюзорну та пагубну. При замиканні та самообмеженні ідеологій відбувається дистанціювання сфери абсолютного від смислопокладання.

Історія осмислення феномену ідеології у такому контексті постає як пошук нових смислоутворюючих орієнтирів. Більшість дослідників намагається знайти вихід із ситуації жорсткої обумовленості свідомості ідеологією. Смисл розкривається не в конечному самому по собі, не в одиничному, а через них у їх всезагальному змісті. Одинична свідомість повинна виконати сократівське “пізнай самого себе”, повинна звернутися до самої себе, стати предметом для себе, відкрити в собі всезагальний зміст.

Ідеологія виконує конструктивну роль у тому випадку, коли вона усвідомлюється лише як момент в тотальності людської життєдіяльності. Процес подолання обмеженості свого конечного існування, усвідомлення себе вкоріненим у субстанційних засадах світу і є змістом самосвідомості. Всезагально-конкретне необхідно, на нашу думку, як для єдності свідомості та самосвідомості особистості, так і для збереження та розвитку елементів самої ідеології. Сфера безумовного, всезагально-конкретного є формоутворюючою як для ідеологій, так і для всієї людської культури.

У підрозділі 1.3. “Теософія та соціальний раціоналізм: духовні аналоги антропоцентризму” - автор обґрунтовує доцільність дослідження ідеологічних детермінант людської життєдіяльності в контексті когнітивних ідей філософії Срібного віку.

Звернення до філософії Срібного віку при дослідженні феномену ідеології не є випадковим. Воно зумовлене тією соціально-культурною ситуацією, в якій розвивалася згадана філософська традиція, і в якій ідеологія змогла розгорнутися у всій повноті своїх проявів. Можна із упевненістю стверджувати, що дана філософська традиція була своєрідною рефлексією над ідеологізацією суспільного життя. У російській культурі ХІХ - початку ХХ ст., як ніколи, надзвичайно потужно проявилися ідеологічні альтернативи духовному смислопокладанню. У зв'язку з масштабами та інтенсивністю ідеологічного засилля логічною є протидія цьому процесу. Саме такою протидією і виступає філософія Срібного віку.

Російська соціокультурна ситуація кінця ХІХ початку ХХ ст. в особливо загостреній формі повторює процес розгортання ідеології в новий спосіб смислопокладання. Секуляризація, редукція, звеличування свого індивідуального чи колективного “я” та протиставлення його іншим індивідам і соціальним спільнотам характеризують світоглядні особливості революційної інтелігенції того часу. Подібне світовідчуття у гонитві за земним щастям втрачає окрему людину, жертвує нею заради обожненого народу - так героїзм соціальних перетворень, антропоцентризм, насправді виявляється героїзмом самообожнення, що загрожує ідеологічною редукцією ставлення людини до світу та інших людей.

Осмислюючи тогочасну ідеологізовану соціальну дійсність, мислителі Срібного віку відобразили механізми редукції духовних потенцій в соціальний активізм, зовнішні пошуки “іншого царства”, прагматичне ставлення до світу та конституювання в результаті секуляризації “релігій земної справи”. Смислоутворення у цьому випадку знаходить своє задоволення не в становленні універсальної особистості, а в адаптації-виборі готових зовнішніх, соціально-затверджених перетворених формах.

Попри те, що конкретні форми ідеологічного впливу на життєдіяльність суб'єкта змінилися за минулі сто років, однак його основи залишилися незмінними, так само, як незмінними залишилися основи ідеології як такої. І тепер, і в минулому, в ситуаціях, що переживали люди, і в яких їм доводилося робити моральний вибір, простежується типологічна спільність, яка перетворює всіх нас на “вічних сучасників”. У такому контексті звернення до філософії Срібного віку постає як звернення до актуальних проблем сучасності.

Розділ ІІ. “ФІЛОСОФІЯ ВСЕЄДНОСТІ: ЛЮДИНА, СОЦІУМ, АБСОЛЮТ” - присвячений дослідженню шляхів внутрішнього змістовного поєднання окремого індивіда, суспільства та абсолюту.

У підрозділі 2.1. “Соборні основи співвідношення індивідуального релятивізму та соціального догматизму” - аналізується представлене в філософії Срібного віку поняття “соборність”. Остання виступає органічним внутрішнім поєднанням індивідуального та соціального начал людського життя. Вона не має нічого спільного з “ройовим” началом знеособленого колективізму. Тільки не розуміючи внутрішньої діалектики ідеалу соборності можна робити зовнішнє ототожнення її з однобічним домінуванням соціального начала. Внутрішнє поєднання індивідуального та суспільного мислилося російськими філософами не тільки як соціальний ідеал. Окрім суспільного розвитку, ця проблема безпосередньо торкається і становлення свідомості, і взагалі, проблеми становлення екзистенційних основ людського буття. В соборності міститься й інтимна внутрішня єдність суспільства, і цілісність особистості.

В рамках ідеологічної редукції соборність постає статично, відокремлено від притаманного їй внутрішнього духовного руху. У такому випадку відбувається абсолютизація одного з начал за рахунок спрощення та вульгаризації іншого. Однак і однобічний індивідуалізм, й однобічний колективізм у висліді мають однаковий результат - втрату особистості. Будь-яка однобічність, доведена до своєї логічної межі, згубна для істоти, що прагне до універсальності.

Саме на тлі соборності як внутрішньої, позитивної єдності людини зі світом, іншими людьми та абсолютом ідеологія знаходить своє місце необхідного, однак обов'язково підпорядкованого моменту людського співжиття.

У підрозділі 2.2. Концепт ідеології в модальності релігійного знання - досліджуються потенції цілісного знання у конституюванні смислу людської життєдіяльності.

В рамках релігійної філософії Срібного віку сформувався ідеал цілісного, соборного знання. Його зміст виходить за рамки гносеологічної проблематики та мислиться як пошук цілісних форм людської життєдіяльності, в яких одиничне виражається завдяки всезагальному. У працях С.Булгакова, М.Бердяєва, Б.Вишеславцева, М.Лосського, П.Новгородцева, Вл.Соловйова, С.Франка та інших розкривається притаманне російській релігійній філософії прагнення до цілісного пізнання дійсності та поєднання різноманітних сфер людського пізнання у єдиному процесі світоохоплення. Цілісне знання трактується як воз'єднання людини та абсолюту. У його світлі окреслюються граничні визначення феномену “ідеологія” як соціального знання. В перспективі такого погляду розкривається відносність та обмеженість останнього.

Ідеології, виходячи з потреб та інтересів їх носіїв, керуються певною цінністю, відриваючи її від повноти ціннісно-смислового змісту Універсуму. Цей зміст, якщо він не входить в коло інтересів певної групи чи класу людей, відкидається як чужий та непотрібний, а його пізнання вважається зайвим. Саме тому ідеологічні детермінанти людської життєдіяльності характеризуються відносністю та відстороненістю смислоутворюючих начал. На противагу їм, цілісне знання не замикає індивіда у локально-емпіричних межах наявного існування, а підносить до усвідомлення своєї універсальної сутності. Виокремлюються такі основні риси цілісного знання: по-перше, це онтологічна спрямованість зазначеного явища, іншими словами, пізнання істини є “проривом до буття”; по-друге, це пізнання предмета із середини, у його живій цілісності; по-третє, це життєвість цілісного знання, здатність відтворювати конкретні орієнтири життєдіяльності задля здійснення самого життя у всій його всеохопній повноті, глибині та гармонії. Таким чином, у межах теорії цілісного знання реалізується всезагально-конкретний, осмислений, позитивний зміст людської життєдіяльності.

У підрозділі 2.3. Ідеологічний аспект історичного розгортання нігілізму - розкривається місце нігілізму у становленні ідеології.

Виникнення політики, у сучасному розумінні слова, емансипованої від релігійних цінностей, пов'язане із руйнуванням останніх. Нігілізмом, за усталеною традицією, ми вважаємо руйнування релігійних, метафізичних цінностей. Вакуум, що створює нігілізм, заповнюється сформованим у Новий час феноменом ідеології.

На думку автора, можна визначити ідеологію моментом історичного розвитку долі Заходу - нігілізму. Вона стала своєрідним “так” новим цінностям, які слідують за “ні” цінностям старим. Таким чином, ідеології постають як спосіб покладання нових цінностей, однак вони носять онтичний характер, тобто орієнтують людину в просторі та часі - “вічні” проблеми не входять у їх сферу. Якщо ідеологія мислиться лише як частина, як “клей” соціального життя, тоді вона залишається відкритою для іншими вимірів духовного життя людства. Однак, якщо ідеологія повністю визначає смислові орієнтири людського буття, вона вичерпує собою світоглядний обрій. Проголошення в такій ситуації орієнтирами вищих духовних цінностей не виходить за рамки демагогії та нігілізму. Головне, що іманентне відношення людини до світу та інших людей залишається нігілістичним за своєю природою.

В роботі аналізується взаємодія метафізики як способу проникнення до надемпіричної, духовної сфери буття, та нігілізму, який заперечує її. В результаті автор доходить висновку, що нігілізм заперечує дух як щось таке, що виводить людину за межі емпірії і там вкорінює її в універсальний смисл буття. Ідеологія ж у рамках нігілізму є становленням відносних смислів та перетворених форм духу. Критика нігілізму філософією всеєдності характеризувала його як “релігію служіння земним справам”, як “моралізм” та утилітаризм. Автор доводить, що нігілізм фундує собою можливість формування “земних” “безблагодатних релігій”, саме вони і виступають у подальшому в ролі ідеологій, які сакралізують “тверді тіла історії” (М.Бердяєв).

В світлі цілісності та соборності “земні релігії” представляють собою “неорганічний” (М.Лоський), “частковий, софістичний” (В.Ерн) світогляд, який відірваний від цілого та взаємопов'язаного буття. Останнє спрощується до сущого, або, говорячи словами С.Франка, до “предметного світу”, тобто редукується та пізнається виключно розсудково.

Нігілізм може поставати як метод перевірки наших цінностей та ідеалів, з цієї точки зору він необхідний для самосвідомості суспільства та особистості. Однак він із необхідністю повинен закорінюватись в абсолютне начало для того, щоб критична перевірка цінностей не переросла у софістику, не перетворилася в проголошення приватного інтересу, особливої точки зору як всезагального.

Розділ ІІІ. “ОНТИЧНИЙ СЕНС ІДЕОЛОГІЧНОЇ САМОРЕФЛЕКСІЇ ОСОБИСТОСТІ” - присвячено дослідженню ідеологічно детермінованих стратегій людського самовизначення та їх співставленню з онтологічними засадами людської життєдіяльності.

У підрозділі 3.1. “Альтернативи ідеології у стратегіях самовизначення індивіда” - висвітлюються шляхи пошуку цілісності та повноти людського існування, виходу із стану розщепленості та однобічності. Саме розірваність та антагонізм соціальної реальності змушують шукати цілісності, соборності та всеєдності. Прагнення створити всеохоплюючу ідеальну систему впорядкування світу призводить до задоволення цієї спраги в джерелах утопії. Основною проблемою постає заміщення, підміна абсолютного відносним.

Ідеологія як смислоутворюючий феномен формується саме завдяки звеличення частини за рахунок цілого, відносного за рахунок абсолютного. Ідеологічні системи байдужі щодо окремої особистості. Ідеологічно детермінований індивід постає не як творець, внутрішньо пов'язаний із всезагальнолюдським культурно-соціальним змістом, а значить не як особистість, що сама визначає, детермінує себе. Особистість же виникає як вільне начало буття, значить це начало не визначається ззовні, в саме себе спричиняє. Але самоспричинення можливе при наявності певної основи, на яку може “спертися” особистість. Абсолютне, всезагальне і є цією необхідною основою самодетермінації особистості та альтернативною ідеологіям стратегією самовизначення.

І свобода, і творчість, і особистість конституюються не в локально-емпіричних рамках, а в трансцендентному, що проявляється для людини через іманентне. Однак трансцендування, утримання себе у всезагальному потребує духовного напруження, що є трагічним за своєю природою. Так само трагічні відповідальність та свобода. Людина, свідомо чи несвідомо, прагне позбутися цього тягаря, вона потрапляє в стан “знепритомнення свободи” (С.Кіркегард) та спокушається ідеологією, коли опиняється перед безоднею “вічних питань”. Остання підміняє питання про людину суспільним питанням, що припускає відмову від самого себе, від своєї самості, зупинення пошуку істини на користь “останнього слова”, зашкарублість думки та, як наслідок, - втрату “іншого”, що є основою для одностороннього абсолютизування ролі ідеології в суспільному бутті.

У підрозділі 3.2. “Креативний сенс покаяння у становленні світоглядної цілісності” - досліджується необхідність формування цілісного світогляду як основи становлення особистості, обґрунтовується доцільність широкого тлумачення феномену покаяння як “зміни розуму”, не самототожності суб'єкта своїм зовнішньо-емпіричним вимірам, що покладає основу для подолання ідеології як необхідної складової духовного шляху самовизначення як індивіда, так і суспільства.

Для сучасної антропологічної думки особливо гостро постала проблема “антропологічної катастрофи”. Вчені по-різному трактують причини та наслідки цієї “катастрофи” однак відчуття трансформації, проблемності вихідних засад людської життєдіяльності є спільним для них. Усвідомлення фундаментальних негараздів - не в конкретних соціальних умовах, а у самій ситуації людини, було притаманне їй завжди. І для того, щоб це змінити, необхідно змінити себе, а не світ. Йдеться не про зовнішні зміни, а про певну духовну практику, що призводить до онтологічної трансформації, до зміни способу буття.

Прагнення змінити ситуацію власного фундаментального неблагополуччя відображається у феномені покаяння (грецьке слово metanoia, яке означає покаяння, має буквальний сенс “зміна ума”, “велике розуміння”). Він однаково присутній і в релігійних течіях, і різноманітних філософських ученнях. Не тільки віра та мораль визначаються ним. Елементарні вимоги розумного мислення передбачають приборкання природного ego. Саме через покаяння, через “совісний досвід” ми вбачаємо шлях подолання ідеологічної обмеженості та попередження подальшого розвитку антропологічної кризи. З усією очевидністю, на думку автора, постає необхідність у чомусь більшому, аніж ідеологія, у виході за її межі. Спроби віднайти виключно за її допомогою смислопокладаючі орієнтири людської життєдіяльності будуть і надалі призводити до загострення відчуття безглуздості людського буття.

релятивізм соціальний догматизм самосвідомість

Ґрунтовно досліджено феномен “ідеологія” у контексті духовної цілісності людини. Аналізуючи існуючі наукові дефініції ідеології, з огляду на сучасні реалії українського соціуму, була показана їхня неповноцінність та однобічність, оскільки зміст поняття “ідеологія” ототожнюється із духовною проблематикою взагалі. Автор виходить за межі традиційного розгляду ідеології як політичного феномену та відтворює його через призму загальносвітового (екзистенційного) досвіду, критично аналізує в рамках “вічних” колізій людського самовизначення як одну з альтернативних стратегій “самостояння” (В.Біблер) людини.

У роботі обґрунтовується єдність світу людини та суспільства. Ідеологія служить зовнішнім, формалізованим чинником їх єдності, внутрішня, соборна єдність досягається за рахунок співпричетності особистості ноуменальному, духовному виміру буття. Запропонована схема дозволяє більш чітко окреслити міру ідеології у процесі визначення смислових орієнтирів людської життєдіяльності.

Теоретично доведено, що сучасні широко розповсюджені соціально- філософські звернення до ідеології в пошуках нових детермінуючих начал суспільства обмежують сферу творчої самореалізації душевно-духовних запитів індивіда наявним виміром дійсності, що призводить до перетворених форм смислопокладання людської життєдіяльності. В цьому контексті доводиться важливість та необхідність окреслення і обґрунтування змістовно-ціннісної характеристики та функціонального призначення принципу самодетермінації життєдіяльності особистості.

Також в дисертаційній роботі проаналізовано діалектику взаємозв'язку ідеології та духу і зроблено висновок, що вони не є взаємозамінними. Спроба підмінити духовне самовизначення особистості ідеологічними детермінантами призвела до “кризи смислу”, що була увідомлена ще філософами Срібного віку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

2. Ліпін М.В. Онтологічні основи феномену “ідеологія” // Вісник КНТЕУ, - № 3. - К.: Київський національній торгівельно-економічний університет, 2005. С. 95-104.

3. Ліпін М.В. Ідеологія та релігійна філософія у формуванні цілісного світогляду особистості // Вісник КНТЕУ, - № 1. - К.: Київський національній торгівельно-економічний університет, 2006. - С. 120-127.

4. Ліпін М.В. Ідеал та національна ідея // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. Наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. Випуск 53. - К.: Український центр духовної культури, 2006. - С. 127-134.

The dissertation for candidate's degree on philosophy, specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy if history. - Institute for higher education of the APS of Ukraine, Kyiv, 2007.

The dissertation is dedicated to socio-philosophical analysis of ideological determinants for human life activity. In this paper the detailed philosophical characterization is given to the phenomenon of “ideology” through the disclosure of its genesis, nature, substance, essence and form.

The main concepts of ideology and perception interrelation were analyzed, which makes possible to expose similarities and distinctions between the essential orientations of human being as ideological determination product and the way of personal self-identity. In the both cases we speak on the realization of an individual need to understand his own life activity viz. in the context of ideological sense-finding - in the empirical area, available social existence, and in the light of personal sense-finding - in the noumenal sphere and spiritual life. The critical analysis of ideological way of sense-finding resulted into the conclusion that it is not ideology itself to be rejected but the absolutization of its pretensions on ruling of human being orientations and exhausting human outlook.

On the basis of the study performed there were established the essential features of logics for human life activity ideological determination, human freedom, were found the prospective of ideology itself in the correlation to the sense-of-life issue of “Ego”.