Гроші як соціокультурний феномен у вимірах практичної філософії

Ще один аспект роботи, що межує з проблематикою економічної теорії і спирається на праці представників цієї галузі знань, пов'язаний з проблемою суспільних фінансів, позаяк концептуальним положенням дисертації є інтерпретація фінансової діяльності держави як передумови здійснення соціальної солідарності та справедливості. Питання соціальної справедливості висуваються сьогодні в коло провідних критеріїв економічної успішності суспільства авторитетними у світі представниками економічної науки Заходу. Це призводить до певної дифузії економічних підходів та методів на терени досліджень, що належать до компетенції соціальної філософії - Р. Масгрейв назвав таке явище економічним імперіалізмом, маючи на увазі поширення методів економічної теорії поза її межі, на суміжні суспільні науки і насамперед на філософію. Такий підхід з усіма його сильними і слабкими сторонами характерний для лавреата Нобелівської премії з економіки Джеймса Б'юкенена. Б'юкенен зробив важливий крок в напрямку розбудови філософії фінансів і включив у поле своїх досліджень аналіз взаємозв'язку моралі, етики та економіки. На нашу думку, відповіді на поставлені Дж. Б'юкененом питання в принципі неможливо дати поза рамками професійного філософського дослідження, хоча вони визрівають і формулюються у глибині економічних процесів сучасного соціуму. Головне, що стає помітним в результаті ознайомлення з ідеями провідних західних теоретиків суспільних фінансів - це диспропорція між тим, в яких масштабах представлені фундаментальні філософські за своєю суттю проблеми соціальної природи грошових відносин в економічній теорії, з одного боку, та в сучасній вітчизняній філософській думці, з іншого. Проте економічна теорія постмодерної доби, попри реальні зусилля доповнити позитивне дослідження економічних явищ нормативним, не вийшла за межі переконання про несумісність дотримання моральних принципів, з одного боку, та економічної ефективності, з другого. Тому в своєму намаганні обмежити інструментальну раціональність ринкових відносин вона змушена або виходити поза межі своєї компетенції й, відповідно, робити некомпетентні висновки, або вдаватися то тієї ж таки інструментальної раціональності, добудовуючи її до найвищого рівня, зводячи в ранг граничних засад соціального життя. Поглиблене ознайомлення з ідеями Дж. Б'юкенена, Р. Масгрейва, а також представників напрямку в економічному знанні, що дістав назву “фінансова аксіологія”, переконало нас в тому, що існує соціальна потреба в рухові філософського знання “назустріч” нормативним аспектам економічних досліджень, що ми і намагаємося реалізувати в дисертаційній роботі.

У Розділі 2 “Соціокультурний феномен грошей у світлі комунікативної методології” обґрунтована методологічна основа аналізу соціальної природи грошей - інтерпретація їх сутності з погляду комунікативного підходу. Ми аналізуємо гроші як складну динамічну підсистему соціальної комунікації. Такий аналіз вимагає, щоб природа грошей була інтерпретована з позицій семіотики - в аспекті структури та властивостей знакової системи, яку вони утворюють, а також з точки зору принципів її функціонування. Ми розглядаємо грошові знаки як символи, які, посівши місце універсальної “ланки між об'єктами” економічних відносин, позначають не природну, а соціальну значущість речей, а, отже, виступають як інформаційний інструмент у соціальній комунікації.

Щоб здійснити аналіз умов та виявити загальні моделі комунікативних практик, медіумом яких виступають гроші, ми застосували як методологічну основу теорію комунікації. При цьому першочергове значення мало те, що комунікативна філософія зорієнтована на осмислення практичних вимірів людського буття - повсякденного спілкування та життєвого світу людини, в якому синтез емпіричного досвіду відбувається не “в надрах” трансцендентальної самосвідомості, а в міжособистісному просторі універсальної комунікації. Застосування комунікативного підходу дозволило перейти від трактування грошей як специфічної соціальної субстанції-суб'єкта до визначення їх статусу як опосередковуючої ланки в універсальній міжособистісній комунікації. Таку інтерпретацію ми розглядаємо як принципову передумову для відходу від фетишизованого сприйняття грошей як самодостатньої соціальної сили, що диктує свою волю людині та суспільству.

У Розділі 3 “Історична еволюція грошей як процес смислоутворення” проаналізований процес історичної еволюції грошей як стимульований економічними практиками процес розвитку таких характеристик людського мислення, як узагальнення та абстрагування. Розглядаючи цю еволюцію поетапно, від історично нижчих видів грошей до вищих і більш досконалих, ми простежуємо її внутрішню логіку. Загальний зміст цього процесу можна визначити як ідеалізацію грошей та надання їм усе більш абстрактної форми. Історична еволюція грошей постає як двоєдиний процес розвитку, по-перше, їх знакової форми, а, по-друге, того соціального змісту, що закодований у грошових знаках. Соціокультурним змістом цього процесу є смислоутворення, тобто вироблення і кодування у знаковій формі нових, досі не чинних значень речей, віднині включених у життєвий світ людини. При цьому в усе більш адекватній формі виявлялася соціальна природа грошей як феномена культури.

У процесі еволюції грошей ми виділили такі етапи:

· Виникнення та розвиток ненасильницьких форм обміну діяльністю та її результатами між людьми: 1) дарування; 2) перетворення однобічного акту дарування на двобічний (виникає новий смисл людських стосунків, заснованих не на кровній спорідненості або насильстві, а на господарському партнерстві); 3) виділення конкретних пар продуктів, що підлягають обміну (осмислення еквівалентного характеру обміну); 4) поява місцевих натуральних грошей (єдиного для даної культури символу-еквівалента, з яким співміряється значущість будь-якого товару).

· Поява монетних грошей як граничного рівня репрезентації організованої суспільної волі у сфері обміну товарів, завершується процес “розходження” значення окремого товару та значення універсального еквіваленту всіх товарів, утвердження самостійного буття соціального символу, який не має (як правило) іншого застосування, ніж представництво соціальних значень інших речей.

· Виникнення банкнот, зроблених з паперу, але розмінних на золото - фізичне відділення у просторі і часі знаку - паперу, засвідченого певним законним чином - від його значення, тобто золотого забезпечення.

· Кінець світової валютної системи, заснованої на золоті, відмова від золотого забезпечення паперових грошей і перехід до забезпечення соціального - довіри до здатності держави контролювати стихію ринкових процесів.

· Поява електронних грошей та кредитних карток. Гроші втрачають предметно-чуттєву форму, перетворюються в інформацію в чистому вигляді, як упорядкована знакова система, призначення якої - задавати алгоритм, порядок, матрицю функціонування метасистеми економічного життя. Інформація перетворюється у субстанційну основу сучасної економічної дійсності.

В якості медіума ринкових відносин гроші постали як “замінник” природної мови у функціонально стандартизованих діях обміну товарів та послуг. Вихідним принципом філософії комунікації є положення про те, що мова - це субстанція, яка скріплює суспільство в певне органічне ціле. Гроші за самою своєю суттю є “спільним знаменником”, механізмом повсякчасного, повсюдного, універсального ототожнення смислів речей у спілкуванні людей, у такій якості вони постають як засіб для досягнення порозуміння, причому в незрівнянно ширших масштабах, ніж це мало місце у безгрошовому соціумі. У такому разі культурну функцію грошей можна інтерпретувати з позицій принципу лінґвального кодування: мова створює матрицю сприйняття людиною її життєвого світу. У сучасному суспільстві простежується тенденція до перетворення грошей у метамову універсального спілкування необмеженої комунікативної спільноти. “Мова грошей” вносить корективи в усі процеси соціальної комунікації та інтерпретацію усіх інших смислів. Саморегуляцію і начебто “власний” вибір людиною смислів, якими вона керується, можна визнати реальністю хіба лише як власний вибір мови спілкування. Людина, яка орієнтується здебільшого на грошові коди, сприймає і реалізує в усіх сферах життя (а не лише в економічній) ринкові моделі, а саме моделі інструментальної, цілераціональної поведінки.

“Мова грошей”, після того, як люди її винайшли й освоїли, змінила їх світосприйняття, створила нову культуру, докорінно відмінну від культури “безгрошового” соціуму. Поява монетних грошей збігається з історичною добою, означеною К. Ясперсом як “осьовий час”, починаючи від якого людина почала ставати такою, яка вона є донині. Правомірно стверджувати, що існує певний причиново-наслідковий зв'язок між ринковим устроєм грецької держави, що розвинувся завдяки винайденню монетних грошей, і світоглядним поворотом, який утвердив раціональність як основу ставлення людини до світу. Огляд історичних подій, якими було позначене, з одного боку, економічне, а, з другого боку, духовне життя Європи, дає можливість побачити кореляцію між розвитком товарно-грошового обігу та утвердженням раціоналістичних засад у європейській культурі. Періоди спаду і стагнації ринкової активності співпадають у часі з домінуванням ірраціоналістичних течій у духовній культурі, тоді як активізація процесів у товарно-грошовій сфері збігається зі зростанням інтересу до можливостей розуму та наукового пізнання.

Доба модерну, типовою ознакою якої є прагматично-діловий підхід до світу, протиставила ірраціональному прагненню до збагачення, яке було притаманне людям в усі епохи, механізм, що раціонально регламентує це ірраціональне прагнення - точний розрахунок. Гроші стають головною умовою й інструментом досягнення раціональності. Унаслідок проаналізованого М. Вебером історичного процесу утвердився сучасний нам тип цілераціональної підприємницької діяльності, в якій гроші стали втіленням формальної раціональності, замкненої на цілях, що не виходять поза межі економічної вигоди.

У постмодерну добу “нове”, “інформаційне”, “знаннєве” суспільство витворюється на ринковій основі, в ринковій системі координат, у якій гроші - тепер уже електронні, мають силу, небачену в попередній історії. Кожен із попередніх типів грошей створив свою власну культуру. Тепер ера електронних грошей і “віртуальної економіки” ведуть до так само радикальних змін, до своєї власної версії цивілізації.

У Розділі 4 “Онтологічний вимір: системна колонізація життєвого світу” розглянуто спосіб, яким гроші вписуються у структуру взаємостосунків людини зі світом. Новизна підходу випливає із застосування до природи грошей категоріальної структури комунікативної філософії, що виражає опозицію “життєвого світу” та “системи”. Провідний напрям утвердження грошових кодів у людських стосунках - це роз'єднання суспільства на життєвий світ та систему. Виникнувши у комунікативних контекстах життєвого світу, гроші поступово відділилися від них і разом з політичною владою утворили самостійні коди, які стали інструментами системної колонізації життєвого світу. У модерну добу система тоталізується, а контексти життєвого світу відсуваються на задній план і маргіналізуються. Чим вища складність суспільства, тим інтенсивніше іде процес відсторонення системи від життєвого світу, внаслідок чого відбувається вивільнення політичної та економічної сфер від нормативних приписів, підпорядкування їх виключно прагматичному розрахункові. Зрештою система починає дезінтегруючим чином впливати на життєвий світ, витісняючи його на периферію соціального життя, він стає “провінційним”, “уречевленим”. Паралельно відбувається поляризація соціуму на державну владу і громадянське суспільство. У цьому процесі місце економічної діяльності в життєвому світі докорінно трансформується, внаслідок чого виникла економічна система, яка регулює свій внутрішній рух і обміни з її неекономічним оточенням (приватним господарюванням та державою) через монетарні канали - влада прирівнюється до грошей. Розмежованість держави і суспільства остаточно долається, економіка та державний апарат виступають як єдина системна сутність, що протистоїть комунікативній природі життєвого світу. Відповідно керована монетарними кодами економічна та керована владою адміністративна системи в однаковій мірі стають загрозами для суспільної цілісності.

На місце традиційних чинників інтеграції життєвого світу, якими є цінності та традиції культури, монетарні коди приводять свої схеми інтеграції соціуму. Це реально існуючі й діючі структури взаємин між людьми, опосередковані медіумом грошей. Обмін грошей та товарів є специфічною формою соціальних зв'язків, у якому гроші постають як реальне предметне втілення зв'язку між людьми - об'єктивовані соціальні відносини. Ще за часів Золотого стандарту, який сформував основу міжнародної валютної системи, людство було уперше об'єднане конкретно-чуттєвою реальністю спільних грошей. У постіндустріальну добу, пройшовши тривалий період існування в конкретно-національних формах, гроші готові знову стати світовими у новому вигляді - як електронні гроші, що стають одним з провідних чинників глобалізації.

Одна з центральних соціальних проблем, породжених сучасними грошима - це зміни в характері злочинності. Для України, де понад половину економіки перебуває в “тіні”, гроші, що працюють у тіньовому та кримінальному секторі - це антисоціальна сила, яка підточує моральні основи суспільного життя, підриває надії на повернення на шлях нормального цивілізаційного розвитку. У науковій літературі для означення специфіки цих процесів у пострадянських країнах сформувалося поняття “тіньовий капіталізм”. Найважливіші риси цього соціального новотвору - інститутціоналіація тіньової економіки, перетворення її на стійкий елемент економічної системи, тісне переплетіння як з кримінальною, так і з легальною господарською діяльністю. Тіньові гроші неминучо “вихлюпуються” зі сфери економіки в усі інші сфери суспільного життя, відбувається “тінізація” суспільства, тобто поступове розширення масштабів тіньових процесів за рамки економіки, “окупація” все нових сфер життя країни - політики, культури, науки, освіти, охорони здоров'я, військової сфери, мистецтва, фізичної культури та спорту, туризму, використання довкілля, індустрії відпочинку та розваг тощо. Проте необхідно усвідомити, що не гроші псують людей, а люди чинять з грошима відповідно до своєї природи, сформованої номенклатурною селекцією радянських часів та пострадянським періодом “дикого накопичення капіталів”.

Через нерозвиненість реальних чинників соціальної стратифікації саме гроші стали виконувати роль основного стратифікуючого фактору у процесі раптової глибокої соціальної диференціації українського суспільства у перехідний період. Така диференціація не відповідає в повній мірі ні потребам і закономірностям буття соціуму, ні реальним характеристикам конкретних людей, тому утворена соціальна структура має невиражений, нестабільний, непередбачуваний характер. Основним чинником економічної та політичної стабілізації нашого суспільства має бути середній клас. Це та верства, гроші якої можуть стати розумним і поміркованим засобом гідного людського життя, верства, яка підтримує у суспільстві ставлення до грошей як до мірила праці, професійної кваліфікованості, самореалізації особистого потенціалу людини та реалізації принципу соціальної справедливості. Одним з обов'язкових кроків на шляху до економічної та соціальної модернізації має бути створення таких соціально-правових та економічних умов, за яких гроші можуть бути творчою силою. На їх основі можуть і мають бути побудовані нормальні людські відносини, в яких кожен матиме можливість гідно реалізувати свій потенціал, а разом з тим і одержати від суспільства необхідний йому захист та допомогу.

У Розділі 5 “Епістемологічний вимір: гроші як квінтесенція раціональності” розглянуто роль монетаристської свідомості та практик у процесі становлення та розвитку раціональності. Модернізацію як еволюцію західних суспільств у їх русі до сучасності дослідники широко розглядають крізь призму експансії цілераціональності. Ми аргументуємо, що, окрім сциєнтистського мислення, яке зазвичай називають як головний чинник цього процесу, опорою утвердження раціональності є прагматична життєва позиція “людини економічної”, яка будує свої стосунки зі світом на основі калькуляції прибутків і збитків, здебільшого у грошовому вимірі. При цьому гроші як квінтесенція прагматичної раціональності присутні у світі сучасної людини в масштабах, просто неспівмірних із попередніми епохами. На противагу комунікативній раціональності, гроші репрезентують собою інструментальну та стратегічну раціональність. Криза сучасного європейського розуму виявляється в тому, що утверджувана ним раціональність підриває основи традиційного життєвого світу, витісняючи його нормативні контексти. Унаслідок цього формується “одновимірність” думки та поведінки людини - новий, найбільш небезпечний вид тоталітаризму: тоталітарним стає сам виробничий механізм. У цьому новому тоталітаризмі гроші постають як чуттєво-наочне вираження “одновимірності”, універсальний посередник, що пов'язує людину з усіма формами споживання, які є, по суті, формами соціального контролю над нею. З другого боку, раціоналізація виявляється в економіко-культурному явищі “комодифікації” - перетворенні матеріальних культурних об'єктів на товар, що зводить все багатство життєвого світу людини до грошей. Культура, втягнута у процес комодифікації, перетворюється на галузь економіки. “Примирення” цінностей культури та цінностей ринку відбулося парадоксальним чином - культура сама опиняється серед учасників ринку.

Проект повернення до життєвого світу, який висуває комунікативна філософія, ґрунтується на ідеї, що ідеал розуму не вичерпується цілераціональністю, яку виплекала модерна доба. Необхідне віднаходження нових, досі не відкритих ресурсів у самій раціоналізованій всім попереднім розвитком людині. На противагу постмодерному запереченню ідеалу раціональності Ю. Габермас висунув потребу подолати надмірні претензії цілераціональності, яка намагається заступити місце розуму. Якщо в традиційному розумінні раціоналізація означає акумуляцію істинного емпіричного та аналітичного знання, то комунікативна раціональність означає усунення примусових стосунків між людьми. Таким чином життя, скеровуване традицією, змінюється життям, що керується комунікативним розумом.

Те, що в реальних господарських взаємодіях традиційного суспільства грошові стосунки були переплетені з нормативними контекстами життєвого світу, відповідно виявлялося у теоретичних поглядах на природу грошей: учення про економіку розвивалося як частина філософії моралі. У модерну добу розпочалося розмежування, з одного боку, філософії та етики як учення про моральні цінності та, з другого, економічної теорії (політичної економії), вільної від нормативних вимог. Внаслідок цього вже не економічне мислення спирається на етику, а етична категорія цінності зводиться до ціни, яка встановлюється ринком. Вирішальний крок у напрямі від розгляду людини у повноті всіх проявів її життєвого світу до бачення її крізь призму інструментальної раціональності зробив А. Сміт, ввівши концепт “людини економічної”. Паралельно “чиста економічна теорія” відокремлюється від господарської етики тоді, коли прибуток стає самоціллю. Звільнення економічної теорії від морально-ціннісних контекстів стає своєрідною добудовою інструментальної раціональності на вищому, теоретичному рівні. Проте водночас стає зрозумілим, що звільнене від нормативного змісту економічне знання втрачає смислоутворювальні орієнтири самої господарської діяльності. Унаслідок “звільнення від цінностей” методологічним принципом науково-прикладних дисципліни економічного напрямку стає ставлення до людської особистості як до об'єкта маніпуляцій, культивації нездорових потреб, стимуляції гірших сторін людської природи.

У наш час можна констатувати певні імпульси до руху в зворотному напрямі: у тих галузях знань, які традиційно мають своїм предметом грошові відносини, намітилася тенденція до усвідомлення евристичної та світоглядної обмеженості чисто прагматичних підходів до потреб людини та мотивації її діяльності. Починається пошук нормативних основ усередині самої економічної теорії, щоправда, сумнівний з огляду на обмеженість методологічних засад. У дослідження функціонування грошей включаються цінність людської особистості, благо, права і свободи людини. У фінансовій науці, поряд з “чистою” теорією державних фінансів, з'являються “фінансова аксіологія”, “фінансова антропологія”, “економічна антропологія”, “економічна аксіологія”. Проте, попри спроби узгодити принципи морального та економічного вибору, у сучасному економічному мисленні залишається чинним переконання в тому, що економічна ефективність та морально-етичні засади людського життя взаємно виключають одно одне. Прагнення до економічної ефективності, реалізоване на таких засадах, може створити реальну загрозу “розмивання” моральних норм інструментальною раціональністю економічних механізмів, які формуються в процесі ринкової трансформації України.

У Розділі 6 “Аксіологічний вимір: проблема раціонального обґрунтування етики відповідальності” розглянуте функціонування грошей у системі соціальних та особистих ціннісних орієнтацій. Воно відбувається за моделями, визначеними сутнісною характеристикою будь-якого ціннісного феномена - його нормативною природою. Гроші є специфічною цінністю в тому сенсі, що їх смислове наповнення не має власного змісту поза змістом тих конкретних благ, представником яких вони виступають (точніше здобуття ними такого власного змісту за певних обставин має місце, але виникає як певна аномалія, як те, що називається фетишизацією грошей). Проте власна значущість грошей розкривається в іншому ракурсі - в їх ролі універсального еквівалента будь-якої цінності, який слугує для зв'язку людини з будь-якими благами її життєвого світу, в такому сенсі вони постають у ролі специфічної соціальної субстанції всіх речей. Як кожна вартість, гроші виконують нормативну роль, скеровуючи поведінку людини за певними стереотипами. Гроші які знаходяться в розпорядженні людини, виступають як соціальна субстанція, яка принципово уможливлює вибір, робить її суб'єктом багатьох сфер суспільного життя, слугує засобом її зв'язку з більшістю цінностей, які існують у сучасному соціумі, вони дають можливість вибрати будь-яку цінність із-поміж необмежено великої кількості.

Моральна легітимація грошово-ринкових механізмів зумовлена тим, що не існує рівноцінного їм за ефективністю механізму для досягнення сучасного рівня добробуту. Разом з тим вимогам справедливості відповідає лише соціальне ринкове господарство. У цивілізованих грошових взаєминах перевагу та успіх мають ті суб'єкти господарювання, у яких сформована й розвинена підприємницька трудова мораль. Процес її становлення досить тривалий, болючий і повинен мати свої передумови.

Найбільш поширена нині оцінка моральної значущості грошей будується на протиставленні духовних вимірів матеріальним аспектам буття і відповідно класифікує буття людини на два типи: “вищий”, для якого гроші втрачають своє значення, і “нижчий”, пов'язаний з монетарними моделями поведінки. У дисертації обґрунтовується висновок про те, що такий підхід є надмірним спрощенням проблеми. За змістом утилітарних орієнтацій у дисертації виділено вісім типів особистісної спрямованості на основі критерію індивідуального потенціалу продуктивності, сформульованого Е. Фроммом. Наголошено, що дію грошових чинників регуляції поведінки не варто сприймати як втрату автономії волі. Понад те, усунення економічного егоїзму з мотиваційної сфери особистості веде до апатії, що, порівняно з негативними наслідками функціонування грошей, ще більше суперечило б спільному благу.

Альтернативи, які стоять перед людиною щодо розпорядження грошима - це можливості споживання, або нагромадження, або інвестування грошей. Людина приймає конкретні рішення в залежності від своїх ціннісних орієнтацій. Крайніми полюсами спектру моделей споживання є гедонізм, тобто поведінка, націлена на зростання матеріальних потреб, та аскетизм, який бачить сенс життя у мінімізації матеріальних потреб, запереченні багатства і грошей. У культурі споживання ці крайні форми сполучаються в різних пропорціях і створюють широкий діапазон конкретних моделей поведінки споживача. Для суспільства доби постмодерну характерні такі тенденції у розвитку культури споживання, як посилення гедоністичної спрямованості моделей споживацької поведінки, але паралельно й тенденція до заміни матеріалістичної мотивації постматеріалістичною; зростання плюралізму в смисловій значущості грошей для різних соціальних і демографічних верств; поглиблення диференціації у сприйнятті грошей, зумовленої соціально-культурною ідентичністю; зростання таких компонентів, як особисте самовираження; разом з тим посилюються маніпуляції поведінкою споживачів.

В Україні існують специфічні особливості фінансової поведінки, пов'язані з процесами соціально-економічної трансформації: гедоністичний ухил виявляється і сприймається різкіше; диференціація матеріального стану населення перейшла припустимі межі; паралельно зі стратегією мінімалізованого виживання формуються нові стереотипи престижного споживання. Тривалий час увага “пересічного” громадянина концентрується на грошах в силу їх відсутності або недостатності, тому стосовно вітчизняних умов є сенс говорити не про зниження, а про перебільшення значущості грошей у суспільній свідомості.

Наростаюча у постмодерну добу експансія грошових відносин у моральну сферу призводить до того, що намагання філософського обґрунтування етики ніколи ще не були такими важкими і навіть безнадійними, як у сучасну епоху. Недаремно представники комунікативної філософії стверджують, що кризова ситуація, в якій перебуває сьогодні людство - це етична проблема, а саме проблема створення макроетики за умов експансії інструментальної цілераціональності. Складність полягає в тому, що обґрунтування основоположних моральних цінностей та норм не може бути здійснене за класичною моделлю - лише за допомогою соціальних імперативів, до яких належать традиції. Засади нової етики мають бути витворені не всупереч раціональності - їх має створити сам розум. На погляд комунікативної філософії, обґрунтувати етику раціональним шляхом можливо за умов інтерпретації сфери моральної практики як міжсуб'єктного спілкування на противагу редукції людських дій до технічних чи стратегічних вимірів. У такому разі моральний обов'язок людини виникає із взаємних вимог відповідальності людей одне перед одним у межах комунікативної спільноти. Грошові відносини, які самою своєю суттю “вписані” в систему комунікативних практик, за певних соціальних умов можуть стати об'єктом таких взаємних вимог відповідальності. Існує також і зворотна залежність: гроші, матеріальна забезпеченість, добробут, до яких ми прагнемо, виявилися обумовленими не лише економічно, але й культурно. Умовою успішного ринкового реформування в Україні є розвиток культурних засад, на основі яких ринкові механізми не підпорядковують собі екзистенційні основи людського буття, а, не змінюючи своєї природи, можуть бути органічно вписані в соціальні контексти.

У Розділі 7 “Соціальний вимір: стихія грошей та організована воля громадянського суспільства” обґрунтований висновок, що сучасне суспільство у своєму розвитку підійшло до рубежу, коли воно мусить виробити більш універсальні механізми соціального контролю та регуляції функціонування грошей. Ці механізми мають нести у собі потенціал, здатний поставити всеосяжний вплив грошей на суспільні процеси під контроль соціуму. У розділі простежено, як проблема взаємодії державних та ринкових механізмів поступово переходила з рівня політичної економії на рівень філософського осмислення питання: наскільки правомірне ототожнення докорінних потреб соціуму і цілей, які переслідує держава, формуючи свою фінансову політику?

Феномен перехідних економік, що утворилися після краху світового соціалізму, загострив проблеми економічної ролі держави, шляхів, форм, масштабів приватизації, позаяк заходи з роздержавлення у багатьох випадках не дали очікуваних результатів, а запущені ними ринкові механізми зробили гроші небезпечною соціальною стихією. У соціальному знанні відповідно визрівала засторога як проти стихії лібералізованої ринкової економіки, так і проти патерналізму держави загального добробуту, в якій роль громадянина переплітається з приватною роллю клієнта державної бюрократії, що по суті суперечить ролі громадянина держави.

Неухильне зростання маси грошей, якими держава розпоряджається від імені та в інтересах своїх громадян - це об'єктивна закономірність у житті сучасного суспільства. Проте співвідношення між “невидимою рукою” ринку та “видимою рукою” бюджетного процесу, як це слушно відзначає Р. Масгрейв, окрім багатьох інших чинників, у першу чергу залежить від філософії суспільства. Існує реальна соціальна потреба у визначенні засобами філософського знання смисложиттєвих орієнтирів для діяльності держави із задоволення потреби громадян у суспільних благах. Щоб усунути антагонізм абстрактного протистояння між системною раціональністю державних та ринкових механізмів і нормативними контекстами соціуму, потрібно шукати джерела легітимності загальної волі не у волевиявленні “усуспільнених приватних осіб”, а в самому процесі формування легітимного рішення громади. Межові засади економічних процесів лежать не в економічній політиці держави, а в механізмах прийняття владних рішень щодо економічних проблем: прийняття рішень щодо виробництва і розподілу суспільних благ, яке здійснюється через систему політичних інститутів, має носити неринковий характер. Реальною основою для цього, на нашу думку, можуть бути механізми “деліберативної демократії”: центр ваги формування громадської думки й волі переноситься з моральної позиції окремих громадян на процес дискурсивної реалізації нормативних вимог учасників обговорення.

В економічному знанні проблему: наскільки співпадають кардинальні інтереси суспільства і державної влади - найбільш чітко поставлено у теорії суспільного вибору Дж. Б'юкенена. Принципова новизна його підходу - розуміння політичних механізмів як варіанту товарного ринку, коли політична діяльність у прихованій формі стає сферою одержання прибутку, хоча він і має неявний, корупційний характер. Суть поняття “суспільний вибір” полягає в тому, що прийняття рішень щодо виробництва і розподілу суспільних благ, яке здійснюється через систему політичних інститутів, має носити неринковий характер. Тільки за умов демократичного консенсусу щодо основних параметрів суспільного вибору створюється той “соціальний капітал”, який робить уряд економічно і соціально ефективним.

В індустріальному та постіндустріальному суспільстві паралельно з експансією породжених ринком інструментальних взаємин був витворений соціальний феномен, здатний протистояти інструментальності грошових відносин - громадянське суспільство, яке на основі деліберативної демократії створює механізми, що обмежують монетарну поведінку моделями соціальної солідарності, заснованими на суспільному виборі. Суспільний вибір громадянської спільноти не відміняє і не демонтує монетарних та адміністративних схем, але використовує їх для реалізації цілей соціальної солідарності. У світлі цієї тези зрозуміло, що одним з основних чинників в економічних труднощах пострадянських суспільств є недостатній розвиток громадянського суспільства та низька ефективність демократичних інституцій.

Проте і в країнах з розвиненими інституціями громадянського суспільства прийнятий після Другої світової війни конституційний принцип соціальної держави призвів не до всезагального добробуту, а до формування так званого “суспільства двох третин”, в якому, попри високий рівень життя більшості населення, існує значна верства громадян, певною мірою виключених з системи соціальних гарантій. Під величезним фінансовим тиском зростаючих соціальних виплат відбулося реформування моделі соціальної держави, суть якого полягає в переході від політики “соціальних витрат” до політики “соціальних інвестицій”, покликаної узгодити між собою принципи соціальної рівності та економічної ефективності. У роботі проаналізовані передумови, за яких фінансова діяльність держави, реалізуючи принципи “соціальних інвестицій”, може реально спрямувати функціонування грошей на втілення соціальної солідарності та субсидарності.

У “Висновках” підведені підсумки, зроблено узагальнення та окреслено можливі напрямки подальшого розвитку теоретичних та прикладних напрямів дослідження соціальної природи грошей. У дисертації запропоновано цілісну авторську концепцію грошей як соціально-культурного феномена, що утворює собою підсистему комунікативної системи соціуму.

Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:

Взаємозв'язок між соціально-культурним феноменом грошей і формуванням сучасного типу соціальних взаємин та людської особистості полягає в тому, що еволюція та функціонування грошей спричинили тоталізацію інструментальної раціональності в модерному та постмодерному суспільстві. За таких умов економічна ефективність та морально-етичні засади людського життя взаємно виключають одно одне. Прагнення до економічної ефективності, реалізоване на цих засадах, може стати реальною загрозою “розмивання” моральних норм інструментальною раціональністю економічних механізмів, які формуються в процесі ринкової трансформації України. В економічно розвинених країнах Заходу окреслені небезпеки до певної міри врівноважувалися протестантською трудовою етикою та механізмами громадянського суспільства, які сформувалися протягом століть адаптації соціуму до дії “невидимої руки ринку”. В сучасній Україні, паралельно з розбудовою національної державності, відбулося “десантування” ринково-грошових відносин у суспільство, не підготовлене до цього ні морально, ні політично, ні в культурно-історичному аспекті. Тому ринкова трансформація гостро зачіпає не лише господарський лад, але й фундаментальні основи життєвого світу української людини, вимагаючи відповідей на світоглядні проблеми, пов'язані з новою роллю грошей, грошових відносин, їх експансією в усі сфери соціального життя. Ці проблеми ще не знайшли достатнього опрацювання у вітчизняній філософії, понад те: існує певна відстороненість філософської думки від тем, пов'язаних з соціально-гуманітарними вимірами функціонування ринкових механізмів.

Новизна підходу, запропонованого в дисертації, полягає в тому, що соціокультурна природа грошей розглянута під кутом зору їх ролі як медіума соціальних комунікацій. Застосовуючи методологію комунікативної філософії для аналізу умов та моделей їх соціального функціонування, ми характеризуємо феномен грошей як символічну систему, що містить у собі коди, які через свою знакову форму регулюють соціальні взаємини. При цьому гроші є “матрицею” не лише економічної, але й соціальної реальності. Ключове слово для розуміння коду цієї “матриці” - раціональність.

Існує взаємозв'язок між винаходом монетних грошей та початком історичної доби, означеної К. Ясперсом як “осьовий час”, коли відбувся світоглядний поворот, що утвердив раціональність як основу ставлення людини до світу, започаткував процеси, в яких, у кінцевому підсумку, був витворений сучасний тип людини. Виявлено також кореляцію між розвитком товарно-грошових відносин та утвердженням раціоналістичних засад у європейській культурі наступних історичних епох. У добу модерну, типовою ознакою якої є прагматично-діловий підхід до світу, утвердився сучасний нам тип цілераціональної підприємницької діяльності, замкненої на цілях, що не виходять поза межі економічної вигоди. У постмодерну добу ера електронних грошей і “віртуальної економіки” ведуть до нової версії цивілізації, в якій поєднання економічної ефективності з моральною відповідальністю людей за результати своєї економічної діяльності стає необхідною умовою самозбереження людства.

Соціальний ресурс, спроможний поставити межі інструментальній раціональності грошових відносин, слід шукати не поза межами раціонального ставлення людини до світу, а в добудові раціональності понад її інструментальні виміри, позаяк розвиток сучасної цивілізації не має альтернатив щодо опори на раціональність так само, як у ній не існує можливості безгрошової економіки. При цьому ми спираємося на розрізнення, яке здійснює комунікативна філософія поміж цілераціональністю, яка визначається когнітивно-інстументалістським змістом, та процедуральною раціональністю, яка включає в себе морально-практичний та експресивний виміри і як свою сутнісну ознаку передбачає усунення примусових стосунків між людьми.

Неправомірним спрощенням є дихотомічний підхід, який будується на протиставленні духовних вимірів матеріальним аспектам буття і відповідно класифікує буття людини на два типи: “вищий”, для якого гроші втрачають своє значення, і “нижчий”, пов'язаний з монетарними моделями свідомості та поведінки. Картина типів людської особистості, пов'язаних з утилітарними орієнтаціями, значно складніша і залежить від індивідуального потенціалу продуктивності конкретної людини. Потрібне усвідомлення того, що інструментальні схеми монетаристської свідомості не є чимось випадковим, чужорідним у мотиваційній сфері людини, вони зумовлені довготривалим процесом історичного розвитку, природою сучасного соціуму, потребами повсякденного життя. Комунікативна система грошових взаємин має винятково високу здатність до саморегуляції, самозбереження і саморозвитку, тому вона працює ефективно скрізь, куди цим взаєминам вдалося проникнути. Людина завжди житиме у світі, в якому гроші будуть відігравати велику, й імовірно все зростаючу роль. Вона завжди повинна буде заробляти гроші, користуватися ними, і при цьому завжди вона буде в небезпеці потрапити від них у залежність. Людина не може ухилитися від цієї відповідальності - відмінити грошові відносини у суспільному житті або відмовитися від них у житті особистому. Але вона може ціною значних і постійних зусиль приборкати цю стихію, збалансувати породжені нею небезпеки, як вона робить це стосовно природних стихій або інструментальної раціональності науково-технічного розуму. Альтернативою “монетаристської свідомості” є не “антимонетаризм”, а “ринкова свідомість” - у ній схеми монетарної поведінки ефективно працюють в економічній сфері, але не поширюються на позаекономічні відносини.

Взаємодія між монетарними кодами та базовими цінностями людського буття специфічна тим, що гроші являють собою своєрідний ціннісний феномен, здатний тою чи іншою мірою виступати еквівалентом інших цінностей не лише в предметних взаєминах людей, але і в системі ціннісних орієнтацій особистості. При всій глибині соціальних деформацій, викликаних експансією інструментальної раціональності грошово-ринкових механізмів, вони знаходять свою моральну легітимацію в системі цінностей сучасного суспільства. Їх моральна легітимність полягає в тому, що не існує іншого рівноцінного за ефективністю механізму для досягнення сучасного рівня добробуту. Тому грошові інтенції в мотиваційній сфері людини заслуговують не морального засудження, а кваліфікованого аналізу з метою узгодження економічної раціональності з етичними імперативами.

У сучасній Україні світоглядну адаптацію до нової економічної реальності утруднює те, що в суспільній свідомості в силу низки причин закріплений образ грошей як неминучого соціального зла. Насправді корупція, цинізм, примітивне користолюбство, корпоративна взаємопідтримка, зневага до закону не є фатально неминучими явищами, спричиненими самим лише зростанням ролі грошей в економіці та поза її межами. Їх причини потрібно побачити також у деформаціях природи соціальних відносин, що мали місце у радянську та пострадянську добу. Необхідне переосмислення ролі грошей, яке передбачає, по-перше, зведення їх статусу до більш поміркованого рівня економічного інструменту, і, по-друге, відхід “рядової людини” від позиції жертви всевладдя грошей і перетворення її на свідомого суб'єкта грошових відносин.

На механізми поєднання ринкової інструментальності та моральних цінностей впливає характер культурних традицій, у які вкорінена людина даного конкретного соціуму. Умовою успішного ринкового реформування українського соціуму є розвиток культурних засад, на основі яких ринкові механізми не підпорядковують собі екзистенційні основи людського буття, а, не змінюючи своєї природи, можуть бути органічно вписані в соціальні контексти.

Хоча в класичній філософії та економічній теорії державна влада розглядалася як противага стихійним впливам монетарних кодів на людину та соціум, її еволюція показала, що гроші та влада являють собою єдину систему інструментальної раціональності, яка, бувши втілена у діяльності державного апарату, досягає повної тотальності. Організація стосунків влади та громадянина за принципом “патрон - клієнт” знаходять своє логічне завершення в олігархічно-клановому характері влади, стирається відмінність між інструментарієм політичних та ринкових відносин, політика стає продовженням ринкової сфери. Тепер уже не економіка, а політика загрожує стати середовищем, з якого в усі прояви життєвого світу людини просочуються відносини, де все купується і продається за гроші. Єдиною соціальною силою, що насправді протистоїть інструментальній раціональності монетарних та владних кодів, є організована воля громадянського суспільства. У теоретичному осмисленні природи громадянського суспільства ключовим для його розуміння, як правило, вважають його функцію противаги системному впливові державно-адміністративної бюрократії на соціальні процеси. На нашу думку, для повнішого і глибшого розкриття сутності громадянського суспільства потрібно розглядати соціальну структуру, якій протистоїть громадянське суспільство, як системну єдність двох взаємопов'язаних чинників - державної влади та монетарних механізмів модерного та постмодерного суспільства. Інструментом, що підпорядковує стихію грошей контролеві з боку суспільства, є конституційний та постконституційний вибір громадянського суспільства, який виводить прийняття економічних рішень поза рамки ринкових процесів.

Фінансові важелі, які держава, реалізуючи суспільний вибір, використовує для надання економіці соціального спрямування, виражають собою соціальну природу грошей. Соціальний характер грошей визначається не самим фактом їх використання державою, а тим, що, внаслідок реалізації конституційного та постконституційного вибору, прийняття рішень про функціонування грошей виведено за рамки ринкових механізмів і підпорядковане гуманітарним пріоритетам суспільного вибору. Існує принципова відмінність поміж двома моделями функціонування грошей у сучасному суспільстві: перша заснована на фінансовій політиці правової держави у громадянському суспільстві, друга - на фінансовій діяльності держави, яка має змогу діяти у власних інтересах як монополіст на політичному ринку. У першому випадку гроші здатні виявити і реалізувати свою креативну соціальну природу, у другому монетарна система суспільства стає джерелом деформацій у різних аспектах соціального життя.

За умов глобалізації традиційна держава, обмежена, з одного боку, розростанням наднаціональних інтеграційних та транснаціональних органів, та, з другого, розширенням повноважень громадянського суспільства, має все менше можливостей визначати пріоритети розвитку, формувати громадські інтереси навколо спільного блага. Під тиском цього процесу відбувається перехід від механізмів інструментальної раціональності до ресурсу життєвого світу - національно орієнтованої економічної політики держави, коли вона знаходить противагу глобалізаційним чинникам в контекстах національної ідентичності, підтримуваних громадянським суспільством.

Відтак соціокультурна та економічна сфери, а також світоглядно-філософське та економічне знання підійшли до тієї межі, за якою вони не можуть розвиватися далі, “не знаючи” одне одного. На це існує принаймні дві причини: по-перше, сучасна цілераціональна людина як цивілізаційний тип готова вийти поза межі “людини економічної”, по-друге, економічне життя, попри глобалізаційні процеси, а можливо й унаслідок глобалізації, виявляє свою обмеженість, залежність від соціокультурних чинників як граничних засад детермінації господарської діяльності людей. Репрезентований грошима код “системи” й репрезентовані національними та громадянськими цінностями моделі “життєвого світу” насправді не рівнозначущі: цінності “життєвого світу” самодостатні, тоді як коди “системи” потребують легітимації. Саме легітимація громадянським суспільством кардинальних рішень щодо того, на що держава буде використовувати гроші своїх громадян, забезпечує неринковий характер цих рішень і слугує гарантією, що сила грошей не буде спрямована проти життєвих інтересів людини та суспільства.

В Україні ринкова трансформація не призвела в достатній мірі до реалізації соціально-креативної функції монетарних механізмів тому, що введення їх у дію не було своєчасно доповнене адекватною економічним перетворенням розбудовою громадянського суспільства. Це перетворило хаотично утворювані ринкові структури та взаємини в асоціальну стихію. Необхідна кореляція між розбудовою ринкової економіки і поступом громадянського суспільства, щоб запобігти розмиванню базових цінностей буття нації монетаристською свідомістю.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Монографія:

1. Скринник З.Е. Гроші у вимірах комунікативних практик: соціокультурний аспект. - Львів: ЛБІ НБУ, 2006. - 335 с., 19,5 д.а.

Статті у наукових фахових виданнях:

2. Скринник З.Е. Гроші в контекстах соціальної комунікації // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія Філософія. - 2005. - № 13 - С. 80-85. - 0,5 друк. арк.

3. Скринник З.Е. Гроші в контексті життєвих смислів “одновимірної” людини // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Вип.. 15. - Київ: Видавничий центр КНЛУ. - 2005. С. 79-86. - 0,5 друк. арк.

4. Скринник З.Е. Інструментальна раціональність грошей: пізнавальний вимір // Філософські пошуки. Пізнання: епістемологічний, онтологічний та соціальний виміри. Випуск ХІХ. ІФЛІС-ЛФС-“Cogito”. Львів - Одеса: “Центр Європи”, 2005. - С. 146-156. - 0,5 друк. арк.

5. Скринник З.Е. Про онтологічну природу електронних грошей як віртуальної реальності // Мультиверсум. Філософський альманах. К.: Інститут філософії ім.. Г.Сковороди НАН України, 2005. - Вип. 47. - С. 202-212. - 0,5 друк. арк.

6. Скринник З.Е. Розвиток грошової комунікації як чинник утвердження раціональності у менталітеті Західної Європи // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Серія “Філософія, психологія, педагогіка”. - 2005. - № 2 (14). - С. 30-38. - 0,5 друк. арк.

7. Скринник З.Е. Процес смислоутворення як зміст історичної еволюції грошей // Людинознавчі студії. Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету. Випуск дванадцятий. Філософія. - Дрогобич, 2005. - С. 117 - 127. - 0,5 друк. арк.

8. Скринник З.Е. Гроші як інструмент системної колонізації життєвого світу людини // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія Філософія. Випуск 14, 2006. - С. 69 - 73. - 0,5 друк. арк.

9. Скринник З.Е. Економічна аксіологія: від економіки до філософії // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. Серія Філософія. Випуск 301-302. - 2006. - С. 135-139. - 0,5 друк. арк.

10. Скринник З.Е. Трансформація системи цінностей українського соціуму: нова значущість грошей // Філософські науки. Збірник наукових праць. Суми: Сумський державний педагогічний університет ім.. А.С.Макаренка. - 2006. - С. 129-137. - 0,5 друк. арк.

11. Скринник З.Е. Монетаристська свідомість та її соціальні альтернативи // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Вип.17. Київ: Видавничий центр КНЛУ. - 2006. - С. 275-281. - 0,5 друк. арк.

12. Скринник З.Е. Формування грошової комунікації як фактор раціоналізації людського життя // Вісник Київського національного університету ім. Шевченка. Серія Філософія, політологія. - 2006. - № 76-79. - С. 200-203. - 0,5 друк. арк.

13. Скринник З.Е. “Філософія грошей” на тлі їх експансії // Філософська думка. Науково-теоретичний часопис інституту філософії НАН України. - 2006. - № 3. - С. 155-159. - 0,5 друк. арк.

14. Скринник З.Е. Гроші як медіум комунікації: знакова природа грошей // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Серія “Філософія, психологія, педагогіка”. - 2006. - № 1 (16). - С.38-42. - 0,5 друк. арк.

15. Скринник З.Е. Гроші як предмет філософських роздумів // Мультиверсум. Філософський альманах. К.: Інститут філософії ім.. Г.Сковороди НАН України. - 2006. - Вип. 55. - С. 154-163. - 0,5 друк. арк.

16. Скринник З.Е. Еволюція онтологічної природи грошей як феномену культури // Вісник Львівського університету. Серія “Філософські науки”. - 2006. - Вип. 9. - С. 36-45. - 0,5 друк. арк.