Антропологічний аспект філософської системи С.Л. Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 13 (470) “1877/1950”

Антропологічний аспект філософської системи С.Л. Франка

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Вершина Вікторія Анатоліївна

Дніпропетровськ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “11” жовтня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г.Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “5” вересня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор Окороков В.Б.

АНОТАЦІЯ

Вершина В.А. Антропологічний аспект філософської системи С.Л.Франка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню антропологічного аспекту філософської системи С.Л.Франка в контексті російської і західноєвропейської філософської традиції. Встановлюються ідейно-теоретичні та гносеологічні витоки філософського світогляду С.Л.Франка. Наголошується, що проблема людини у філософії Франка не є ізольованою, а, навпаки, знаходиться в тісному взаємозв'язку з проблемою суспільства. Показано, що затверджуючи духовність суспільного життя згідно самої його суті, С.Л.Франк робить спробу обґрунтування концептуальної єдності вирішення проблем людини і суспільства, яке базується на ідеї початкової проникнутості їх божественною всеєдністю, що створює основу для розуміння людини (“я”) і суспільства (“ми”) як нерозривно-незлиттєвої Всеєдності. У зв'язку з цим реконструюється соціально-антропологічна концепція Франка як смислова вісь його філософської системи. Виділені ключові елементи соціально-антропологічної концепції Франка (“особистість”, “соборність”, “служіння”) і проаналізований їх зміст. Показано, що, на думку Франка, лише етика служіння дозволяє подолати антагонізм засад солідарності та свободи і примирити їх з метою облаштування суспільного, громадянського життя людей на розумних засадах.

Ключові слова: Срібний вік російської культури, антиномістичний монодуалізм, особистість, соборність, принцип служіння.

АННОТАЦИЯ

Вершина В.А. Антропологический аспект философской системы С.Л.Франка. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2007.

Диссертация посвящена исследованию антропологического аспекта философской системы С.Л.Франка в контексте русской и западноевропейской философской традиций. Актуальность исследования обусловлена необходимостью переосмысления философского наследия Серебряного века в условиях антропологического кризиса рубежа ХХ-ХХI вв., а также недостаточной разработкой данной проблематики в отечественной философии.

В исследовании раскрыто содержание понятия “Серебряный век русской культуры”, выявлены основные характерные черты данной эпохи и их влияние на формирование мировоззрения Франка. Проанализированы идейные истоки и теоретико-гносеологические предпосылки философии С.Франка, сопоставлены философско-антропологические взгляды С.Франка и некоторых его предшественников (в частности, Плотина, И.Канта, К.Леонтьева, В.Соловьева) с целью выявления точек соприкосновения и отличия их позиций.

Рассмотрена диалектика рационального и иррационального в учении Франка об антиномистическом монодуализме. Показано, что соотношение иррационального и рационального в его философии сложно, неоднозначно и противоречиво. Развивая свои философские построения в общем русле русской философской традиции, и стремясь к идеалу цельного познания, Франк при очень большом значении иррациональной составляющей все-таки преимущественно остается систематическим мыслителем под эгидой рационального. Но и его рационализм является, по существу, средством постижения иррационального и непостижимого. Будучи в гносеологическом смысле представителем русского интуитивизма, Франк развивает свои философские воззрения, исходя из “непосредственного созерцания реальности”, стремясь к универсальной сопричастности “всего всему” в мире, в чем проявляются отличительные черты русской философской и в целом духовной культуры. В рамках интуитивизма, опираясь на гносеологические проблемы, обозначенные Н. Кузанским, Вл. Соловьевым, Н. Лосским, Франк формулирует учение об антиномистическом монодуализме, которое явилось гносеологической основой его философских построений.

Отмечается, что проблема человека в философии Франка не является изолированной, а, напротив, находится в тесной взаимосвязи с проблемой общества. Показано, что утверждая духовность общественной жизни согласно самому ее существу, С.Л.Франк предпринимает попытку обоснования концептуального единства решения проблем человека и общества, основывающегося на идее изначальной пронизанности их божественным всеединством, что создает основу для понимания человека (“я”) и общества (“мы”) как неразрывно-неслиянного многоединства. В связи с этим реконструируется социально-антропологическая концепция Франка как смысловая ось его философской системы. Выделены ключевые элементы социально-антропологической концепции Франка (“личность”, “соборность”, “служение”) и проанализировано их содержание. Показано, что только этика служения позволяет преодолеть антагонизм начал солидарности и свободы и примирить их с целью устроения общественной жизни людей на разумных основаниях.

Ключевые слова: Серебряный век русской культуры, антиномистический монодуализм, личность, соборность, принцип служения, “я-ты-мы”.

ANNOTATION

Vershina V.A. The anthropological aspect of S.L.Franks philosophical system. - Manuscript.

Dissertation for obtaining academic degree of Candidate of Philosophical Sciences in speciality 09.00.05. - History of Philosophy. - Dnipropetrovs'k National University, Dnipropetrovs'k, 2007.

The dissertation is devoted to study of anthropological aspect Frank's philosophical system in the context of the Russian and West European philosophical tradition. Author notes that human problem is not isolated in the Frank's philosophy but it connected with the society problem. Author concludes that S. L.Frank attempts to prove the conceptual unity of the person and society. The conceptual unity of the person and society is founded on the idea of Divine Pan-Unity. That conception forms the basis for notion about indissoluble and unamalgamated Poly-Unity. The social-anthropological conception of Frank is reconstructed. It is the central moment in the Frank's philosophy. The main elements of the social-anthropological conception of Frank are “person“, “conciliarism“ (sobornost“), “serving“. Author demonstrates that serving ethics is the instrument of the human reconsolidation and life rationalization.

Кey words: “Silver Epoch of Russian culture“, “antinomistical monodualism“, “person“, “conciliarism“ (“sobornost“), “serving“, “I-You-We“.

філософський франко антропологічний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Унікальність буття людини обумовлює постійну спрямованість її до глибинних основ свого існування і, в зв'язку з цим, проблема людини відноситься до розряду вічних філософських проблем.

Сучасна культурно-філософська ситуація характеризується цілим рядом кризових явищ, які можна назвати антропологічною кризою. Вона проявляється в ряді антропологічних, гносеологічних, онтологічних, етичних проблем; підточуванні основних засад культури; наростанні утилітаристських, прагматичних тенденцій у суспільстві; вкрай нестійкому світогляді; знеціненні моральних стандартів і орієнтирів; виявленні гострого дефіциту людяності в людських відносинах. Іншими словами, сутність антропологічної кризи полягає у втраті “людського в людині”. Тому відчувається гостра потреба у філософському осмисленні людини у всій сукупності насущних проблем і сторін її буття. Вирішення філософсько-антропологічної проблематики має особливе значення для пошуку людиною світоглядних і ціннісних орієнтирів у навколишньому мінливому світі. При цьому особливо важлива необхідність збереження основних цінностей і цілей людського життя. У цьому виявляється вище призначення філософії - навчити людину, за словами І.Канта, “якою треба бути, щоб бути людиною” .

Тенденціям дезинтеграцї, ентропії сучасної культури необхідно протиставити світоглядні установки, що мають місце лише в конструктивній волі, яка опирається на цілісний світогляд, на стабілізуючі ідейні мотивації універсалізму. Така цілісність формується в метафізичному світогляді, найбільш яскраво представленому російською релігійною філософією в особі В.Соловйова, М.Бердяєва, М.Лосського, Л.Карсавіна, С.Франка та ін. Своє вирішення проблеми людини філософи даного напрямку прагнули знайти на шляхах пошуку основ гармонійної єдності людини, суспільства і світу, постійно вказуючи на взаємозв'язок антропологічної і соціальної проблематики.

Фактом суспільної свідомості російська релігійна філософія стає в останнє десятиліття ХХ ст. Фахівці відзначають не просто зацікавленість, але особливу увагу до російської філософії, що виражає певні очікування і надії, які пов'язуються з працями російських мислителів. Проблеми російської релігійної філософії розробляють такі вітчизняні і зарубіжні дослідники, як Г.Аляєв, П.Алєксєєв, Ф.Буббайер, Н.Гаврюшин, П.Гайденко, А.Гулига, П.Гуревич, І.Євлампієв, А.Єрмічев, В.Кантор, В.Панфілов, Ф.Свобода, С.Хоружий та ін.

В ряду представників російської релігійної філософії визначне місце належить С.Л.Франку. В роботах С.Франка було поставлено багато проблем, вирішення яких має велике значення для розвитку сучасної цивілізації. І якщо на початку 90-х рр. минулого століття про Франка обережно писали, що він посідав другорядне місце у філософії та суспільно-публіцистичній діяльності після П.Струве, М.Туган-Барановського, С.Булгакова, М.Бердяєва, то сьогодні філософ визнається одним з найвидатніших мислителів не лише російської, але й світової філософії ХХ ст. У цьому зв'язку філософські погляди С.Франка, обґрунтування ним онтологічної природи людини і суспільства, виявлення основних принципів суспільного життя виявляються особливо актуальними. У сучасних соціально-історичних умовах виникає реальна можливість усвідомити і сприйняти філософську спадщину Франка у всій глибині поставлених ним фундаментальних проблем, центральною серед яких, безумовно, є проблема людського буття, взаємодії людини і соціуму. Це й обумовлює актуальність дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з темою наукового дослідження кафедри філософії Дніпропетровського національного університету “Філософія науки і духовна культура на межі тисячоліття” (реєстраційний № 0199V001308).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз і реконструкція соціально-антропологічної концепції С.Л.Франка, що розгортається в рамках російської філософії Всеєдності, як смислової осі його філософської системи. Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються наступні дослідницькі завдання:

- розкрити зміст поняття “Срібний вік російської культури”, визначити основні характерні риси даної епохи і її вплив на формування світогляду С.Л.Франка;

- виявити ідейні витоки і теоретико-гносеологічні передумови філософії С.Л.Франка, показати її самобутність;

- порівняти філософсько-антропологічні погляди С.Франка і деяких його попередників (зокрема, Плотіна, І.Канта, К.Леонтьєва, В.Соловйова) з метою виявлення точок дотику і відмінності їх позицій в контексті зіставлення західноєвропейської та російської традицій;

- здійснити критичний аналіз і розкрити зміст ключових понять соціально-антропологічної концепції С.Л.Франка (“особистість” - “соборність” - “служіння”);

- проаналізувати розуміння С.Л.Франком феномену російської революції, яке безпосередньо витікає з його соціально-антропологічної концепції;

- розглянути розуміння С.Л.Франком трагізму буття людини на основі інтерпретації ним творчості О.Пушкіна.

Об'єкт дослідження - філософська творчість С.Л.Франка, створена ним оригінальна філософська система.

Предмет дослідження - соціально-антропологічна концепція С.Л.Франка.

Методи дослідження - Методологічною основою дослідження є діалектичний метод, який реалізовується у ряді методологічних принципів: історизму, об'єктивності, всебічності, додатковості.

При реконструкції соціально-антропологічної концепції С.Л.Франка використовувалися історико-генетичний і історико-порівняльний методи дослідження, які дозволили виявити витоки, генезис філософського світогляду Франка. Компаративний метод також грає значну роль в процесі виявлення тотожності і відмінності філософських переконань Франка і поглядів філософів, що стоять на близьких йому гносеологічних і світоглядних позиціях.

Історико-філософська реконструкція передбачає використання процедури інтерпретації категорій і понять, які лежать в основі даної концепції (“антиномістичний монодуалізм”, “Всеєдність”, “особистість - соборність - служіння”).

У формуванні позиції автора з досліджуваної проблеми значну роль відіграли історико-філософські та історико-світоглядні розробки українських дослідників - І. Бичко, П. Гнатенка, В. Горського, В. Капітона, С. Кримського, А. Лоя, В. Окорокова, В. Пронякіна, В. Табачковського, В. Ярошовця; а також представників російської філософії - П. Гайденко, Б. Гройса, П. Гурєвича, М. Мамардашвілі, І. Нарського, С. Хоружого та ін.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації представлений цілісний аналіз антропологічної і соціальної проблематики у філософській системі С.Л.Франка, які не дістали у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях повного і розгорнутого розгляду. Новизна отриманих результатів полягає в наступному:

- на основі реконструкції соціально-антропологічної концепції С. Франка встановлено, що вона виступає як смислова вісь його філософської системи, основним змістом якої є обґрунтування концептуальної єдності у вирішенні проблеми людини і суспільства;

- у результаті компаративного аналізу філософських поглядів С.Л. Франка і Плотіна, І. Канта, К. Леонтьєва, В. Соловйова виявлена ступінь і неоднозначність впливу даних мислителів на становлення філософського світогляду Франка;

- виявлено, що філософський світогляд С.Л.Франка обумовлений діалектикою раціонального та ірраціонального та показано особливу роль інтуїтивізму в його філософській системі; виявлено, що вчення про антиномістичний монодуалізм значною мірою є результатом прагнення філософа об?єднати полівалентність філософських впливів, а також зняти суперечності між раціоналізмом, ірраціоналазмом та інтуїтивізмом;

- аналіз соціально-антропологічної концепції С.Л. Франка дозволив виділити й обґрунтувати її ключові поняття: “особистість” (початок свободи), “соборність” (початок солідарності), “служіння”;

- доведено, що верховним принципом у житті людини і функціонуванні суспільства С.Л. Франк вважав принцип служіння у своїй трансцендентності (це служіння самої людини Богу як абсолютному благу, добру, що дозволяє дієво осмислювати життя людини, і служіння як першооснова і верховний керівний принцип громадянського життя, завдяки якому можливе облаштування суспільного життя людей на розумних основах). Етика служіння дозволяє об'єднати і примирити антагонізм двох онтологічних першооснов: людини і суспільства;

- показано, що у всіх філософських побудовах С.Л. Франка послідовно виражене визнання споконвічної проникнутості людини і суспільства божественною всеєдністю, що створює основу для розуміння людини (“я”) і суспільства (“ми”) як нерозривно-незлиттєвої Всеєдності (обґрунтування Франком принципу соборності);

- у результаті аналізу ключових понять соціально-антропологічної концепції розкрито розуміння С.Л. Франком феномену російської революції як підсумку єдиного європейського духовно-історичного процесу, в основі якого знаходиться гуманістична спроба людства відірватися від своєї божественної основи і затвердити нігілістичний раціоналізм граничної, позбавленої всякого духовного змісту і духовного кореня самодостатності людського розуму. Саме російські революції стали катастрофічним експериментальним доказом неправомірності такого світогляду й у цьому полягає їхній негативний зміст і трагічне значення;

- показані прояви трагічного світогляду у творчості С.Л. Франка, що обумовлені протиріччям між прагненням філософа обґрунтувати онтологічну первинність особистості і неможливістю досягнення даної мети в рамках християнського світогляду. Внаслідок цього для Франка важлива не “радість життя”, а “світла печаль”, що походить від розуміння недосконалості емпіричного світу і недосконалості людини.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їхнього застосування в курсах історії російської і західноєвропейської філософії, при читанні спецкурсу з російської філософії кінця ХIХ - початку ХХ століть, курсів вітчизняної і зарубіжної культури, етики, естетики. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при визначенні місця антропології С.Л. Франка у західноєвропейській і вітчизняній культурній спадщині. Обґрунтування С. Франком служіння як принципу, об'єднуючого людину і суспільство, може знайти своє місце в теорії та практиці становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні.

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження носить самостійний характер, положення і висновки дисертаційної роботи належать дисертанту. Роботи, опубліковані дисертантом по темі дослідження, є самостійними.

Апробація результатів дослідження.. Результати дисертаційного дослідження апробовані на таких конференціях: Всеукраїнська наукова конференція “ХХ століття - століття революцій” (Дніпропетровськ, 29-30 травня, 1997 р.); Друга всеукраїнська наукова конференція “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави” (Київ, 13-14 листопада, 1997 р.); Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Україна в ХХI столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти” (Дніпропетровськ, 18-19 травня, 2000 р.); Міжнародна науково-теоретична конференція, присвячена пам'яті Г.А.Заїченко “Філософія Джона Локка і сучасність” (Дніпропетровськ, 24-25 травня, 2001 р.); Краєзнавча науково-практична конференція “Церковная история и культура в возрождении Придунавья” (Измаїл, жовтень 2002 р.); Міжнародна наукова конференція “Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень” (Київ, 20-22 квітня, 2004 р.); Міжнародна конференція “Філософія І.Канта і сучасність” (Дніпропетровськ, 13-14 травня, 2004 р.); IV Російський філософський конгрес “Философия и будущее цивилизации”, Москва, травень 2005; “I Таврические чтения: Отечественная философия: современные колизии”, Крим, Донузлав, Мєдвєдєво, 17-21 вересня 2005; “Революція і суспільство”, Дніпропетровськ, 30 вересня 2005 р.; “Декартова антропологія: чого не можна вимагати від людини”, Київ, 7-8 квітня 2006 р.; IV філософсько-богословські читання “Православ'я у світовій культурі”, Дніпропетровськ, 15-16 листопада 2006 р.

Тема дисертаційного дослідження обговорювалася на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії Дніпропетровського національного університету.

Публікації. Зміст дисертації знайшов своє відображення в 14 наукових статтях (12 з яких надруковані у фахових наукових виданнях із філософських наук, затверджених ВАК України). Загальний обсяг публікацій складає 6,5 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів і шістьох підрозділів, висновку та списку використаної літератури, який налічує 393 позиції. Основний зміст роботи викладено на 204 сторінках, доповнених 30 сторінками списку використаних джерел (разом 234 сторінки).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковою темою кафедри філософії Дніпропетровського національного університету; визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження; розкрито його теоретико-методологічні підстави; вказується наукова новизна роботи та науково-практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ “Огляд літератури з теми дисертації та методологія дисертаційного дослідження” присвячений аналізу літератури та методологічним засадам дослідження.

В підрозділі 1.1 “Огляд літератури з теми дисертації” подається аналіз літератури за темою роботи. Відзначається, що російська релігійна філософія кінця XIX - початку ХХ ст. викликає великий інтерес сучасних дослідників, при цьому особлива увага приділяється антропологічній проблематиці. Разом з тим констатується, що багато історичних і філософських поглядів сприймаються тенденційно, альтернативні ідеї претендують на “загальність”, “всеосяжність” і “правильність”. Дана тенденція характерна і для рецепції філософії С.Л.Франка.

У зв'язку з фактом висилки представників інтелігенції з Росії в 1922 р. загально прийнято підрозділяти філософські джерела і дослідницьку літературу на декілька комплексів. Це філософські твори, опубліковані в Росії до 1922 р., роботи вчених радянського і пострадянського періодів, а також зарубіжні дослідження, в числі яких до недавнього часу розглядалися праці російських філософів-сучасників Франка і, власне, зарубіжна дослідницька література.

У контексті уточнення поняття “Срібний вік російської культури” і виявлення сутнісних характеристик даної епохи у зв'язку з їх впливом на формування світогляду С.Л. Франка відзначаються твори ряду “учасників і творців” культури Срібного віку (О. Блок, М. Бердяєв, З. Гіппіус, Г. Іванов, Д. Мережковський, С. Маковський, В. Розанов, В. Ходасевич). До загальних аналітичних робіт, що розкривають зміст епохи, належать роботи В. Зернова, М. Богомолова, А. Гулиги. Дослідження самого поняття і характерних рис представлене в роботах О. Ронена, В. Мільдона, В. Нехотіна. П. Гайденко звертає увагу на філософію В. Соловйова як світоглядну основу епохи Срібного віку і аналізує рецепцію соловйовських ідей в її культурі. О. Еткінд розкриває шляхи проникнення психоаналізу до Росії і його впливів на російську культуру, вслід за В.Івановим називаючи загальну духовну атмосферу того часу “Ерос неможливого”. В ході дослідження О. Еткінд аналізує ставлення російських філософів до проблеми Еросу, відзначаючи негативну характеристику психоаналізу, дану С. Франком. С. Хоружий відносить культуру Срібного віку до олександрійського типу, створеного також перед-катастрофічною епохою, і дорікає російській філософії в занадто тісному зв'язку зі своєю специфічною епохою, попутно відмовляючи російській думці в сучасності і широкій актуальності. У спеціальних статтях розглядаються окремі аспекти епохи Срібного віку (П. Гайденко, О. Еткінд, М. Каранда, К. Азадовський, Л. Чертков, С. Хоружий).

Про життя і філософську творчість російської еміграції за кордоном дають уявлення твори біографічного характеру філософів і їх сучасників, а також деякі сучасні дослідження (спогади С. Франка, М. Бердяєва, М. Лосського, О. Бенуа). Соціокультурну ситуацію, в рамках якої існувала російська еміграція, розкривають праці О. Абрамова, Л. Когана, В. Макарова, В. Сапова, М. Раєва, Б. Харитона, С. Хоружого, В. Христофорова.

Аналіз філософських поглядів С.Л. Франка представлений у фундаментальних історико-філософських роботах його сучасників і соратників по еміграції (В. Зеньковський, М. Лосський, С. Левицький, Б. Яковенко, Е. Радлов). Франк переважно вважається одним з оригінальних мислителів в послідовному ряду представників “філософії Всеєдності” і “російської ідеї”.

Історія філософії радянського періоду розробляла проблеми лише матеріалістичної філософії в Росії і до середини 1950-х рр. створювалась як історія матеріалізму. З середини 50-х рр. ХХ ст. марксистсько-ленінська філософія стала відчувати необхідність в зіставленні з “ідеалістичною філософією”. Це викликало появу ряда робіт, присвячених критичному аналізу російської релігійної філософії (А. Галактіонов, П. Нікандров, Л. Коган, І. Чуєва). Роботи 1980-х - початку 1990 рр. відзначаються амбівалентним ставленням до досліджуваних філософських концепцій: все ще присутні матеріалістичні марксистські установки, але з'являється усвідомлення значності і глибини проблем, що розробляються російською філософією (В. Акулінін, Є. Васецька, О. Сухов, В. Кувакін, М. Маслін).

Кінець ХХ ст. позначений пильною увагою до проблем російської релігійної філософії (О. Замалєєв, О. Мень, С. Хоружий, П. Сапронов, С. Савєльєв, В. Сабіров, О. Ігнатов, Б. Ємельянов, І. Євлампієв, С. Заїкін, А. Гулига, М. Громов, Б. Гройс, Д. Ліхачев, В. Брюшинкін). Ряд робіт присвячений аналізу філософії Всеєдності в цілому та її окремих аспектів (В. Возняк, В. Лімонченко, П. Гайденко, В. Ларіонова, Є. Некрасова, С. Гусєв, І. Пугачова). Вплив І. Канта на російську релігійну філософію розглядається в статтях В. Кебуладзе і А. Ахутіна.

Філософія С.Л. Франка стала безпосереднім об'єктом дослідження таких сучасних учених, як П. Алєксєєв, Г. Аляєв, Е. Амєліна, П. Гайденко, І. Євлампієв, А. Єрмічев, В. Панфілов, Г. Токмакова, С. Хоружий, П. Еллен, Ф. Буббайер та ін.

Найбільш цілісний і розгорнутий аналіз філософської системи Франка представлений в роботах вітчизняного дослідника Г. Аляєва. Автор розглядає не просто систему, побудовану Франком, а “філософський універсум”, як світ, “розімкнений в часі і просторі”. Метою монографії Г.Аляєва є реконструкція філософської системи Франка і філософського дискурсу, в якому вона існувала.

В загальних рисах філософська концепція Франка розглядається в роботах П. Алєксєєва, А. Єрмічева, І. Євлампієва, Н. Мальчевського, Ю. Сєнокосова, І. Шауба. У роботах В.Панфілова даний структурний аналіз духовності і виділено дев'ять фрагментів “теорії духовного життя” в трактуванні Франка, а також проводиться компаративний аналіз осмислення духовності Франком і Ільїним. У контексті метафізики Всеєдності Франка дослідниками розглядається і інтерпретація ним проблеми теодицеї (Н. Бубнов, І. Булгакова, А. Єрмічев, отець І. Крекшин). Конкретній проблемі критики Франком онтологічного доказу Канта присвячена стаття В. Коцюби. Соціальні погляди Франка розглядають П. Гайденко, М. Ковалевський, І. Сиземська. В. Кошарний досліджує російську релігійну філософію (і філософію Франка) та соціологію революції. Достатня багато уваги приділяється суспільно-політичній публіцистиці Франка (Є. Амєліна, В. Шелохаєв, Т. Рябова, П. Еллен).

Історіографічний аналіз дослідницької літератури показав, що не представлені спеціальні роботи, присвячені компаративному аналізу філософських представлень Франка і Плотіна, І. Канта, К. Леонтьєва, В. Соловйова. Також немає робіт, які досліджують світогляд Франка в контексті російського і західноєвропейського філософсько-літературного дискурсу (О. Пушкін, Ф. Достоєвський, М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Тютчев, І. Гете, Р. Рільке).

На основі проведеного огляду літератури відзначається неповнота висвітлення антропологічної проблематики в творчості С.Л. Франка в дослідницькій літературі. Наголошується, що багато сучасників “не бачили” у Франка проблеми людини. Так, наприклад, С. Булгаков вважав, що проблема людини взагалі відсутня у філософії Франка, а, на думку М. Бердяєва, людина у Франка “тоне у Всеєдності”. Також не знайшов належного відображення в дослідницьких роботах комплекс соціальних і антропологічних уявлень Франка (тобто соціально-антропологічна концепція) в цілому і не показана його роль і значення в загальній філософській системі мислителя.

У підрозділі 1.2 “Методологія дисертаційного дослідження” формулюються методологічні принципи дисертації і розкривається зміст використаних у роботі методів та методики.

Методологія, використовувана в дисертації, базується на застосуванні міждисциплінарних прийомів, широко уживаних в суспільних науках. Її використання припускає звернення не лише до власне філософських джерел, але й до всього простору суспільно-філософського дискурсу.

Дослідження соціально-антропологічної концепції Франка ґрунтується на наступних взаємозалежних передумовах: 1) дотримання вимог цілісного підходу до вивчення уявлень Франка про людину, суспільство і взаємин між ними; 2) розгляд цього вчення в рамках єдиної російської релігійно-філософської традиції й у контексті історико-філософської ситуації в російській культурі Срібного віку.

Реконструкція соціально-антропологічної концепції Франка вимагає застосування історико-генетичного і історико-порівняльного методів дослідження, які дозволяють виявити витоки, генезис тієї філософської традиції, представником якої являється Франк, а також встановити характер зазнаних ним філософських впливів. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод, як найбільш адекватний при здійсненні історико-філософської реконструкції соціально-антропологічної концепції Франка. У даному дослідженні він застосовується в єдності з конкретнонауковими методами і через них. Як загальний філософський метод пізнання діалектичний метод реалізується у ряді методологічних принципів: історизму, об'єктивності, всебічності, додатковості.

Другий розділ “Ідейно-теоретичні та гносеологічні витоки соціально-антропологічної концепції С.Л.Франка” присвячений формуванню філософських поглядів С.Л. Франка та з'ясуванню методологічних та гносеологічних основ його світогляду.

У підрозділі 2.1 “Соціально-антропологічна концепція С.Л. Франка в контексті західноєвропейської і російської філософської традиції” розглянуті впливи, яких зазнав мислитель протягом становлення свого філософського світогляду. При цьому, основна увага приділяється тим філософським впливам, які не дістали достатнього розгляду в дослідницькій літературі.

Показані особливості соціокультурної ситуації в Росії кінця ХІХ - початку ХХ ст., в умовах якої формувався філософський світогляд С.Л. Франка. Срібний вік російської культури, будучи складним, неоднозначним і суперечливим періодом, є не лише часом, конкретним історичним етапом, але і відношенням особи до цього часу, який, цілком по-різному вибудовуючись, завжди усвідомлюється як цілеспрямоване, вольове відтворення образу світу і часу в своїй діяльності і творчості саме в тих рамках і формах, які диктує епоха. Важливою складовою культури Срібного віку була російська релігійна філософія (В. Соловйов, Є. Трубецькой, В. Ерн, С. Булгаков, М. Бердяєв, С. Франк, В. Зеньковський та ін.), яка не тільки багато в чому визначала світовідчуття і світосприйняття епохи, але часто виступає репрезентатором культури Срібного віку в цілому.

Соціально-антропологічній концепції С.Л. Франка належить досить специфічне місце в рамках антропологічної традиції російської філософії. Франк є оригінальним представником релігійної метафізики Всеєдності, витоки якої сягають до Плотіна і Аврелія Августіна, яка надалі розвивається в ученнях М. Кузанського і Б. Паскаля, Г. Сковороди, П. Юркевича, В. Соловйова. Всіх цих мислителів об'єднує виняткова увага до проблеми сутності та існування людини, при цьому вирішення антропологічної проблематики відрізняється теоцентристсько-гуманістичною спрямованістю.

Значну роль в становленні філософського світогляду Франка відіграла філософія І. Канта. Ставлення Франка до Канта не було однозначним. Не дивлячись на те, що Франк сформувався під впливом кантіанської традиції, як і вся російська філософія, для нього була характерна спроба подолання кантіанства, як в гносеології, так і в антропології. Але разом з тим, при різних вихідних посилках, антропологічні уявлення Канта і Франка корелюються між собою; навіть заперечуючи Канта, Франк залишався багато в чому кантіанцем.

Певну роль у формуванні світогляду Франка зіграли Ф.Ніцше і К.Леонтьєв, якого Франк назвав “російським Ніцше”. Значна роль в становленні соціально-антропологічної концепції Франка належить впливу російської літератури, особливо генію О. Пушкіна, в центрі творчості якого стояла проблема людини, її духовності та свободи.

Вирішальний вплив на формування філософських поглядів Франка мав основоположник російської філософії Всеєдності В.Соловйов, якого Франк вважав одним з найбільш глибоких, сильних і універсальних умів Росії. Становлення філософської концепції Франка відбувалося в обстановці взаємо збагачувальних і полемічних дискусій з його сучасниками М. Бердяєвим, М. Лосським, П. Флоренським та ін., що наклало відбиток на її зміст і визначило її місце та значення в історії російської філософії.

У підрозділі 2.2 “Діалектика раціонального і ірраціонального у вченні С.Л.Франка про антиномістичний монодуалізм” проводиться цілісний аналіз методологічних і гносеологічних засад філософської творчості Франка.

Показано, що співвідношення ірраціонального і раціонального в його філософії складне, неоднозначне і суперечливе. Розвиваючи свої філософські побудови в загальному руслі російської філософської традиції і прагнучи до ідеалу цілісного пізнання, Франк при дуже великому значенні ірраціональної складової все-таки переважно залишається систематичним мислителем під егідою раціонального. Але і його раціоналізм є, по суті, засобом осягнення ірраціонального і незбагненного.

Будучи в гносеологічному сенсі представником російського інтуїтивізму, Франк розвиває свої філософські переконання, виходячи з “безпосереднього споглядання реальності”, прагнучи до універсальної причетності “всього всьому” в світі, в чому виявляються відмінні риси російської філософської і в цілому духовної культури. В рамках інтуїтивізму, спираючись на гносеологічні проблеми, позначені М. Кузанським, В. Соловйовим, М. Лосським, Франк формулює вчення про антиномістичний монодуалізм, яке стало гносеологічною основою при побудові ним соціально-антропологічної концепції. Цим вченням Франк прагне обґрунтувати різноманіття світу в його єдності, і в цьому контексті намагається визначити місце людини в її відношенні до Бога, світу, суспільства і самої себе.

В третьому розділі “Людина і соціум в філософії С.Л. Франка” проводиться аналіз і реконструкція соціально-антропологічної концепції С.Л. Франка, виявлення її ключових понять і встановлення взаємозв'язку між ними.

В підрозділі 3.1 “Проблема онтологічного статусу людини та її відношення до універсального буття” розглядається антропологічна проблема як одна головних складових філософської системи Франка, інтерпретація філософом категорій “душа”, “дух”, “особистість” та їх співвідношення.

Антропологічна проблематика розглядається Франком в координатах фундаментального відношення між людиною і Богом. Вкоріненість в трансцендентному він розглядає як ключову передумову існування і самореалізації людської особистості. Відносна реальність людського існування укріплена і вкорінена в абсолютному бутті в тій “точці”, яку Франк називає душевним життям. У ній це буття стає буттям внутрішнім, буттям “в-собі-і-для-себе”. Суб'єктом душевного життя являється “душа”. У структурі конкретного душевного життя людини Франк виділяє стан чистого душевного життя, стан самосвідомості і предметної свідомості, а також стан духовного життя, розкриваючи суть, відмінність і взаємозв'язок цих станів.

Основоположною рисою душевного буття людської особистості Франк вважає іманентно властивий йому момент трансцендування - співучасті в бутті за межами самого себе, що визначає постановку мислителем проблеми відносин “я - не я”, “я-ти” як такої, що визначає самобуття людської особистості. Явище зустрічі з “ти” він вважає місцем, де вперше в справжньому сенсі виникає саме “я”. Відносини “я-ти”, у свою чергу, ведуть до утворення нової реальності, визначуваної як “ми”. Ця реальність, будучи внутрішньою стороною відношення “я-ти”, разом з тим сама по собі постає особливим світом буття, що відчужується від глибин нашого самобуття і виступає по відношенню до нього як зовнішня, сама по собі суща реальність. Подолання цього відчуження можливе лише на шляху сходження до вищого, абсолютно первинного принципу - Бога, що відкриє можливість затвердження вищої цінності особи як духовної істоти. Філософський дискурс Франка розвивається в розумінні особистості як незбагненної, надраціональної, що ні в які зовнішні рамки не вкладається, вільно-спонтанної сутності.

В контексті аналізу категорії особистості Франком показано розуміння філософом трагізму життя, проводиться зіставлення світогляду Пушкіна і Франка, що дозволяє констатувати прояви трагічного світовідчуття Франка. Франк вважає, що в тій мірі, в якій людина усвідомлює себе особистістю, вона приречена усвідомлювати себе бездомною і самотньою в навколишньому світі. Осмислення Франком проблеми трагізму буття мислиться в рамках всеосяжної метафізики Всеєдності: трагізм існує не сам по собі, а в співвіднесені зі світовою гармонією і спокоєм. Франк констатує трагізм, необхідно властивий кожному людському життю, розрізняє декілька його аспектів, вказуючи при цьому не на абсолютність трагізму як таку, а скоріше як на засіб напруження духовних сил людини, здатний прояснити і піднести людську душу. Особливим засобом і “знаряддям” духовного прояснення, вдосконалення людини і тим самим подолання трагізму у Франка постає страждання. Завдяки стражданням народжується дійсне релігійне почуття, “іскорка” Божественного світла, що веде до духовного перетворення і просвітління.

Підрозділ 3.2 “Онтологія соціального життя”: проблема соціального виміру людського буття” присвячений розгляду і виявленню взаємозв'язку понять “соборність” і “служіння”.

С.Л.Франк робить спробу обґрунтування концептуальної єдності вирішення проблем людини і суспільства, що ґрунтується на ідеї початкової проникнутості їх божественною всеєдністю, що створює основу для розуміння людини (“я”) і суспільства (“ми”) як нерозривно-незлиттєвої Всеєдності. Такий філософський підхід своїм глибинним корінням спирається на сутнісні риси російського світогляду з його ідеалом цілісного і всеосяжного життя, орієнтованого на Абсолютне. Своє відображення ці риси знайшли в обґрунтованому слов'янофілами принципі соборності, що докладно розроблявся російською філософією другої половини ХIХ - початку ХХ ст. С.Л.Франк розглядає соборність як живу “онтологічну єдність” “я” і “ти”. Він відмовляється від протиставлення соборності “зовнішній громадськості”, оскільки бачить в них прояв різних моментів суспільного буття, з необхідністю спільно властивих всякому суспільству, звертаючи при цьому особливу увагу на відмітні ознаки соборності як внутрішнього шару суспільного буття.

Франк розглядає принцип служіння у взаємозв'язку двох аспектів (людського і соціального): в емпіричному житті це служіння людини своїм природним бажанням і потребам, і служіння суспільству як вищій і останній інстанції буття. Перший підхід - натуралістичний, оскільки останньою рушійною метою людини виявляється особистий егоїзм, служіння самочинній волі, а служіння суспільству перетворюється на механічний обмін послугами, взаємодія людей ради задоволення людських потреб. Справжнім же, на думку Франка, є початок служіння в своїй трансцендентності. Це служіння самої людини Богові як абсолютному благу, добру, що дозволяє дієво осмислювати життя людини, і служіння як першооснова і верховний провідний принцип суспільного життя, який всеохоплює і примиряє засади солідарності і свободи, завдяки якому можливе облаштування суспільного, громадянського життя людей на розумних засадах. Для Франка абсолютно неможливим є послідовне людське суспільство, що атеїстично-самостверджується, і, навпаки, очевидним представляється релігійний початок служіння.

Розгляд духовних основ і смислу російської революції С.Л. Франком знаходиться в руслі ідейних пошуків російської релігійної філософії, становить спробу цілісного погляду на революцію як закономірну складову світового історико-культурного процесу і прагнення розкрити всю сукупність факторів, що її зумовили, виявити її національні особливості. Франк вважає російський революційний процес завершуючим етапом чотирьохсотрічного європейського духовного розвитку, в основі якого знаходиться гуманістична спроба людства відірватися від своєї божественної основи і спертися лише на себе, затвердити ідеал “самочинного влаштування життя”, а також поступово наростаючий нігілізм. Саме російські революції стали катастрофічним експериментальним доказом неправомірності такого світогляду і в цьому полягає їхній негативний смисл.

У висновках подані головні результати дослідження, а також сформульовані рекомендації щодо можливих напрямків подальшого осмислення антропологічної проблеми в філософській творчості С.Л.Франка. Проведений аналіз антропологічного аспекту філософської системи С.Л.Франка дав можливість зробити наступні висновки:

1. Світогляд Франка сформувався в контексті складного, суперечливого і досить неоднозначного соціокультурного феномену - Срібного віку російської культури. Складність виявлення факторів впливу в даному випадку обумовлена амбівалентністю процесу взаємодії філософії і епохи Срібного віку, оскільки філософія задавала світоглядні парадигми культури, та, з іншого боку, сам філософ зазнавав дії всього різноманіття впливів самої епохи. І багато тем і проблем російської релігійної філософії не можна уявити в рамках іншої соціокультурної ситуації.

2. Власне філософські погляди Франка були визначені впливом західноєвропейської і російської філософських традицій. В результаті зіставлення філософсько-антропологічних поглядів С.Л. Франка і деяких його попередників (зокрема, Плотіна, І. Канта, К. Леонтьєва, В. Соловйова, Ф. Ніцше та ін.) виявлено, що погляди кожного з цих різних мислителів по-своєму вплинули на становлення філософського світогляду Франка. Аналіз ідейних витоків і теоретико-гносеологічних передумов філософії Франка показав, що світоглядні установки Франка мають як раціоналістичні, так і ірраціоналістичні засади, при цьому особливу роль грав інтуїтивізм. Вчення про антиномістичний монодуалізм значною мірою є результатом прагнення філософа об?єднати полівалентність філософських впливів, а також зняти суперечності між раціоналізмом, ірраціоналазмом та інтуїтивізмом;

3. У своїй філософській антропології Франк спробував виявити суть, смисл і призначення людського існування. Але проблема людини у філософії Франка не є ізольованою, а, навпаки, знаходиться в тісному взаємозв'язку з проблемою суспільства. Тому смисловою віссю всіх філософських побудов Франка є його соціально-антропологічна концепція, в якій зроблена спроба обґрунтування концептуальної єдності у вирішенні проблеми людини і суспільства.

4. Характер вчення Франка про антиномістичний монодуалізм зумовив ту обставину, що антропологічна проблематика розглядається у нього в координатах фундаментальних взаємин між людиною і Богом, які визначають онтологічний статус людини, ціль та смисл життя. Головна ідея Франка - визнання початкової пронизанності людини і суспільства божественною всеєдністю, що створює основу для розуміння людини (“я”) і суспільства (“ми”) як нерозривно-незлиттевої багатоєдності (обґрунтування Франком принципу соборності), що послідовно проводиться ним у всіх філософських побудовах.

5. Ключовими елементами соціально-антропологічної концепції С.Л.Франка є поняття “особистості” (початок свободи), “соборності” (початок солідарності), служіння. Етика служіння є складовою і необхідною частиною соціально-антропологічних побудов Франка, яка дозволяє об'єднати і примирити антагонізм двох онтологічних першооснов: людини і суспільства. В цілому вчення Франка про людину і суспільство стверджує абсолютну цінність конкретного, індивідуального буття (особистості), неприпустимість її поглинання абстрагованими загальними засадами і принципами.

6. Служіння Франк розглядає як верховний принцип в житті людини і функціонуванні суспільства. Принцип служіння аналізується у взаємозв'язку двох аспектів: людського і соціального. Справжнім же, на думку Франка, є початок служіння в своїй трансцендентності, який всеохоплює і примиряє засади солідарності і свободи, завдяки чому можливе облаштування суспільного, громадянського життя людей на розумних засадах.

7. Розгляд духовних основ і смислу феномену російської революції С.Л. Франком знаходиться в руслі ідейних пошуків російської релігійної філософії, являє собою спробу цілісного погляду на революцію як на закономірну складову світового історико-культурного процесу, а також прагнення розкрити всю сукупність факторів, що зумовили її, та виявити її національні особливості. Франк відкидає огульне заперечення і сучасний йому нігілізм, який лежить в основі історизму, і наполягає на існуванні тієї ж віри в необхідність історії для нашої власної самосвідомості, з'ясування нашого власного минулого, потрібного для осмислення сьогодення. Історико-філософське дослідження Франком російської революції не лише розкриває її рушійні сили, визначальні тенденції, дає різку оцінку творцям і учасникам революції, але, перш за все, орієнтоване на наукове прогнозування.

8. Філософська творчість С.Л. Франка характеризується проявами трагічного світовідчуття, яке обумовлене суперечністю між прагненням філософа обґрунтувати онтологічну первинність особистості (людини) і неможливістю досягнення даної мети в рамках християнського світогляду. Внаслідок цього для Франка важлива не “радість життя”, а “світла печаль”, яка походить від розуміння недосконалості емпіричного світу і недосконалості людини. Зокрема, момент трагічності знайшов відображення в інтерпретації Франком світогляду і поетичної спадщини О. Пушкіна. Його творчість була надзвичайно близька Франку у зв'язку з усвідомленням поетом особливого трагізму, що у результаті привів його до примирення з Богом і світом.

У перспективі розвитку даної теми може стати більш глибоке дослідження впливу на філософський світогляд С.Л.Франка російської і західноєвропейської літератури, а також аналіз особистості і творчості художника в інтерпретації філософа (Достоєвський, Толстой, Тютчев, Гете, Рільке та ін.). Досить важливим бачиться компаративний аналіз уявлень про особистість С.Л. Франка і Л.П. Карсавіна, як філософів, що завершують традицію метафізики Всеєдності. Вбачається актуальним і цікавим в історико-філософському плані порівняльний аналіз антропологічної проблематики, проблеми особи і суспільства в їх всеосяжній єдності різними філософськими напрямами, порівняння розуміння проблеми людини в російській філософії і ширше - в російській культурі, та інших культурах, зокрема, західноєвропейській, а також пошук точок дотику в цьому розумінні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В СТАТТЯХ ВИДАНЬ, ЗАТВЕРДЖЕНИХ ВАК ЯК ФАХОВІ

1. Вершина В.А. С.Л.Франк в контексте историко-философской ситуации конца ХIХ - начала ХХ веков // Философия и культура: Сб. науч. тр. - Д.: ДДУ, 1997. - С. 25-32 (0,5 др. а.).

2. Вершина В.А. “Душевная жизнь” как особая стихия человеческого бытия: философско-психологические взгляды С.Л.Франка // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Соціологія. Філософія. Політологія”. Вип. 3. - Д.: ДДУ, 1998. - С. 37-40 (0,4 др. а).

3. Вершина В.А. Антиномистический монодуализм Семена Франка // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Соціологія. Філософія. Політологія”. Вип. 4. - Д.: ДДУ, 1999. - С. 34-42 (0,5 др. а).

4. Вершина В.А. “Тайна” человека в философской концепции С.Л.Франка // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Соціологія. Філософія. Політологія”. Вип. 5. - Д.: ДДУ, 1999. - С. 53-57 (0,4 др. а).

5. Вершина В.А. Антропологические аспекты метафизики всеединства С.Л.Франка // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Зб. наук. праць. - Д.: ДДУ, 1999. - С. 21-28 (0,5 др. а).

6. Вершина В.А. С.Л.Франк о проблеме трагизма в творчестве А.С.Пушкина // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. 2002. №5 (25). - С. 79-83 (0,4 др. а).

7. Вершина В.А. Соборность как сущностный принцип русской религиозной философии конца XIX - начала ХХ вв. // Філософія, культура, життя: Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 23. - Д.: Наука і освіта, 2003. - С. 156-158 (0,3 др. а).

8. Вершина В.А. Философско-антропологические взгляды И.Канта и С.Л.Франка // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Соціологія. Філософія. Політологія”. Вип. 10. - Д.: ДНУ, 2004. - С. 134-143 (0,5 др. а).

9. Вершина В.А. С.Франк и К.Леонтьев: сравнительный философский анализ // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Філософія. Соціологія. Політологія”. Вип. 9. - Д.: ДНУ, 2004. - С. 27-34 (0,5 др. а).

10. Вершина В.А. С.Л.Франк о “трагизме и гармонии бытия” // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. - Д.: РВВ ДНУ, 2005. - С. 9-16 (0,5 др. а).

11. Вершина В.А. Иррационализм и рационализм в философии С.Л.Франка // Філософія, культура, життя: Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 25. - Д., 2005. - С. 74-82 (0,5 др. а).

12. Вершина В.А. О некоторых особенностях философии серебряного века русской культуры // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Філософія. Соціологія. Політологія”. Вип. 14. - Д.: РВВ ДНУ, 2006. - С. 43-54 (0,7 др. а).

Статті у інших виданнях.

13. Вершина В.А. Неоплатонизм и философия всеединства С.Л.Франка // / Докса: Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 4. Грецький спадок і сучасність. - Одеса: ОНУ ім. І.І.Мечникова, 2003. - С. 350-358 (0,5 др. а).

14. Соборность как объект философской рефлексии в творчестве С.Л.Франка // Вісник Приазовського державного технічного університету. Гуманітарні науки. Серія: Філософія. “Світогляд: перспективи розвитку в ХХI столітті”. Вип. 12. - Маріуполь, 2000. - С. 25-28 (0,3 др. а).

Размещено на Allbest.ru