Специфіка курсів логіки у Києво-Могилянській академії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СПЕЦИФІКА КУРСІВ ЛОГІКИ У КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

Спеціальність: Історія філософії

Симчич Микола Васильович

Київ, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Оскільки філософія є конститутивним елементом культури кожного народу, її “самопізнанням”, вивчення історії української філософії було й залишається одним з найважливіших завдань, які стоять перед українськими вченими.

Києво-Могилянська академія (далі - КМА) як перший на українських теренах православний освітній заклад вищого типу відіграла надзвичайно істотну роль у формуванні академічної філософії в Україні. Спираючись на нагромаджене знання, сучасне історико-філософське українознавство нині вже в стані чітко й неупереджено з'ясувати, яка філософія і в який спосіб викладалась у КМА впродовж XVII-XVIII ст.

Зрозуміло, що реалізація цього завдання можлива тільки при комплексному аналізі пам'яток викладання філософії у КМА - насамперед рукописних філософських курсів її професорів.

Серед цих курсів чільне місце за кількістю порушуваних філософських проблем посідали курси логіки (philosophia rationalis), де тлумачились найосновніші гносеологічні та метафізичні питання, тимчасом як формальна логіка (у сучасному розумінні цього терміну) була предметом викладання у курсі діалектики.

Курси логіки домінують над іншими частинами філософського курсу й за рівнем збереженості, тому складають достатньо репрезентативну базу для проведення компаративного дослідження. Варто додати, що близько 90% усіх філософських курсів професорів КМА, що дійшли до нашого часу, було створено наприкінці XVII та в першій половині XVIII ст. - у період найбільшого розквіту Академії. Ця обставина додатково робить їх найбільш відповідними для комплексного аналізу з метою визначення тих філософських ідей, які домінували в лекціях. Ступінь наукової розробки проблеми. Дослідження викладання філософії у КМА впродовж XVII-XVIII століть було започатковане істориками ще наприкінці ХІХ на початку ХХ ст.

У працях М. Петрова, С. Голубєва, Д. Вишневського, Ф. Тітова, М. Булгакова, К. Харламповича, А. Яблоновського досить ґрунтовно аналізувалися різні аспекти навчального процесу, в тому числі філософська освіта, проте історико-філософському змістові курсів філософії окремих досліджень присвячено не було. Спеціальних досліджень, присвячених філософії КМА, не проводилось і у перші десятиріччя радянської влади. Ця робота відновлюється в УРСР після Другої світової війни у працях П. Пелеха, Г. Ломонос-Ровної та І. Табачникова. Врешті, наприкінці 1960-х згадана тема по-справжньому актуалізується, що було пов'язане зі створенням в Інституті філософії АН УРСР наукового осередку під керівництвом В. Нічик, до якого входили М. Кашуба, М. Рогович, І. Захара, В. Литвинов, Я. Стратій, В. Андрушко та інші фахівці.

Зусиллями цих науковців вдалося перекласти філософські курси Теофана Прокоповича, Стефана Яворського, Ґеорґія Кониського, а також фрагменти з курсів інших професорів КМА, тоді ж було опубліковано низку праць, присвячених цим філософським курсам.

Після здобуття Україною незалежності число публікацій загального змісту збільшилось, однак, незважаючи на відсутність ідеологічних обмежень, кількість спеціальних досліджень, що базуються на конкретних рукописних джерелах, різко скоротилося. Деякі нові праці, оприлюднені в цей час (Л. Діденко, В. Крикун, О. Кравченко, І. Шевченко), насправді мають швидше реферативний характер.

Особливість більшості історико-філософських студій радянського та пострадянського часу, присвячених філософії професорів КМА, проявляється в тому, що кожного з них дослідники трактують як оригінального мислителя, який розробив у своїх курсах власне філософське вчення. На думку декого з науковців (М. Ткачук, В. Горський), цей підхід не зовсім виправданий, бо набагато ймовірніше, що завданням тодішнього викладача філософії було не створення оригінальних систем, а ознайомлення студентів з філософською культурою своєї доби. Відтак, завданням дослідника є, передусім, вивчення питання, які з філософських течій, що домінували у XVII-XVIII ст., найбільше вплинули на зміст і форму курсів КМА.

При формулюванні загальної оцінки філософії професорів радянські науковці, насамперед, заперечували її схоластичність (ця тенденція почасти утрималась до сьогодні). Перші спроби в сучасній українській історико-філософській науці показати вплив основних напрямків європейської філософської думки XVII-XVIII ст. на викладання філософії у КМА були зроблені Я. Стратій, І. Захарою, М. Ткачук, В. Котусенком, С. Конончук.

Віддаючи належне досягненням попередників, потрібно зауважити, що ціла низка питань про специфіку курсів філософії КМА залишається не розкритою. Зокрема, досі не з'ясовано: яка філософська традиція домінувала, в який спосіб згадані курси вписувались у традицію європейської академічної філософії того часу та якою мірою конкретні професори у своїх поглядах відходили від загальноприйнятих концепцій, чи позначилось на змісті конкретних філософських курсів віросповідання їхніх укладачів, наскільки викладання теології впливало на зміст філософських курсів та ін.

Чітко усвідомлюючи неможливість відповісти на всі ці питання в одній роботі, вважаємо за нагальну потребу проведення певного “рамкового” дослідження з метою окреслити специфіку філософських курсів КМА у контексті європейської академічної філософії того часу.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з планами науково-дослідної роботи кафедри філософії і релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія”, зокрема з програмою “Історія української філософії: європейський контекст”.

Мета і завдання дослідження.

Метою дослідження є аналіз філософського змісту курсів логіки професорів КМА (кінець XVII - перша половина XVIII ст.) у контексті тогочасної європейської академічної філософії.

Проведення такого аналізу, на нашу думку, є найоптимальнішим способом визначення специфіки даних курсів.

Завдання дослідження:

1. Визначити джерельну базу історико-філософських досліджень курсів філософії професорів КМА у XVII-XVIII ст., атрибутувати всі доступні тексти прочитаних тут курсів;

2. Окреслити місце курсів логіки (philosophia rationalis) у загальній системі філософської освіти КМА досліджуваного періоду та з'ясувати структуру цих курсів;

3. Проаналізувати метод, за яким викладались курси філософії у КМА;

4. Виділити найголовніші питання, які порушувались у курсах логіки;

5. Провести порівняльний аналіз цих питань у контексті європейської академічної філософії того часу.

Об'єктом дослідження є 26 рукописних курсів логіки, що були прочитані у КМА наприкінці XVII - на початку XVIII ст. Предметом дослідження є філософський зміст цих курсів у контексті європейської академічної філософії XVI-XVIII ст.

Методи дослідження. При атрибуції та описі курсів застосовувались методи сучасної кодикології (представлені в Україні, насамперед, у працях Л. Дубровіної). При аналізі тексту рукописів використано текстологічні напрацювання Д. Ліхачова, а також герменевтичний і компаративний методи.

Наукова новизна дисертації полягає у здійсненні комплексного аналізу та історико-філософської реконструкції пам'яток викладання філософії у Києво-Могилянській академії кінця XVII і першої половини XVIII ст. - рукописних курсів логіки професорів КМА. Наукову новизну розкрито у таких положеннях:

1. Суттєво розширено джерельну базу дослідження курсів філософії, прочитаних у КМА у XVII-XVIII ст. Атрибутовано 84 рукописи з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського та Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, які є різними записами 30 філософських курсів, що були прочитані у КМА впродовж XVII-XVIII ст. Встановлено, що 26 із цих філософських курсів вміщують трактати з логіки і датуються кінцем XVII першою половиною XVIII ст.

2. Уточнено структуру філософського курсу КМА в досліджуваний період, визначено, що серед усіх його частин саме курси логіки (philosophia rationalis) вирізняються за концентрацією найбільш істотних гносеологічних і метафізичних питань. Відтворено повну структуру всіх виявлених курсів логіки; проведено порівняльний аналіз цих курсів з відповідними курсами європейського походження; встановлено відповідність більшості курсів курсам логіки, що читалися у єзуїтських колегіях Речі Посполитої у XVII-XVIII ст.

3. Встановлено, що ряд викладачів КМА, складаючи власні курси логіки, користувався напрацюваннями своїх попередників по КМА, що засвідчено дослівними текстуальними збігами між низкою курсів. Виявлено значні текстуальні збіги курсу Михайла Козачинського (1743/44-1744/45 навчальних років) з працею швейцарського капуцина Ґервасія Брізаценського “Cursus philosophicus brevi et clara methodo in tres tomulos distributus” (Кельн, 1711), що свідчить про використання у практиці викладання філософії в КМА західноєвропейських підручників з філософії уже в першій половині XVIII ст.

4. Суттєво уточнено уявлення історико-філософської науки про методику викладання філософських курсів у КМА. Встановлено поширення у практиці викладання схоластичного methodus disputationis, традиційного для тогочасних католицьких навчальних закладів Європи. Детально проаналізовано використання цього методу у києво-могилянських філософських курсах.

5. На основі текстологічного аналізу визначено, що 26 аналізованих курсів логіки можна поділити на дві групи. До першої групи, яку в роботі було названо “синоптичні курси”, входить 19 курсів, що найбільш залежні як за структурою, так і за змістом від курсів, прочитаних у єзуїтських колегіях Речі Посполитої у XVII і XVIII ст. До другої групи входять курси Йоасафа Кроковського, Теофана Прокоповича, Стефана Калиновського, Михайла Козачинського і Ґеорґія Кониського, тут помічено серйозні відхилення від єзуїтського шаблону викладання, а також томістичні та скотистичні впливи.

6. На підставі аналізу змісту курсів логіки виокремлено три групи основних філософських питань (про природу логіки, про розрізнення й універсалії та про категорію відношення), що становили осердя курсів логіки професорів КМА у досліджуваний період. Проведено порівняльний аналіз тлумачення цих питань різними викладачами КМА й інших навчальних закладів Європи.

7. Встановлено позицію професорів КМА у тлумаченні природи логіки. З'ясовано, що у переважній більшості курсів логіку сприймали як практичну (або спекулятивно-практичну) науку і найчастіше заперечували, що вона є умінням (ars). Професори КМА вважали, що матеріальним об'єктом логіки є три дії розуму (поняття, судження, умовивід), а формальним - пасивна правильність розуму.

8. Визначено, що у питанні про універсалії, яке розглядалося в комплексі з трактатом про розрізнення, більшість професорів займала помірковано номіналістичну позицію.

9. Встановлено, що при висвітленні категорії відношення професори Академії відкидали конотистську теорію, представлену Франсиском Суаресом, при цьому не знаходили одностайності щодо вирішення питання про розрізнення трансцендентального відношення.

Практичне значення одержаних результатів. Дане дослідження є суттєвим внеском в дальше поглиблене вивчення спадщини професорів КМА. Окреме значення в цьому сенсі має доробок у збагаченні фактологічної бази дослідження. В додатку до дисертації підготовлено опис рукописів філософських курсів професорів КМА, що містяться у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського та Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, та виправлено помилки й неточності, що були допущені попередніми дослідниками при атрибуції і описі цих курсів. Також в основному тексті дисертації і в додатку вводиться до наукового обігу велика кількість текстів (насамперед авторів другої схоластики), що не були задіяні в українському науковому просторі.

Результати даної роботи можуть бути використані для подальших досліджень філософії КМА, а також укладання нормативних і спеціальних курсів з історії української філософії.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднювалися у доповідях здобувача на Міжнародній науковій конференції “Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура” (Київ, 6-9 грудня 2003 р.), на Міжнародній науковій конференції “Ad fontes / До джерел”, присвяченій 390-й річниці заснування Києво-Могилянської академії (Київ, 12-14 жовтня 2005 р.) та на Х-й та ХІ-й Щорічних наукових конференціях “Україна - людина, суспільство, природа” (НаУКМА, 2004-2005).

Матеріали дисертації обговорювалися на засіданнях та теоретичних семінарах кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія” (2004-2006) та на семінарах Товариства дослідників Центрально-Східної Європи (2004-2006).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження викладені у 7 публікаціях (загальним обсягом 3,7 друкованих аркушів), з них 3 надруковані в періодичних виданнях, які визнано фаховими ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження, логікою розкриття теми.

Основний зміст дисертації викладено у вступі, трьох розділах, висновках та чотирьох додатках.

Обсяг основного змісту дисертації становить 178 с., список літератури містить 377 позицій і розміщений на 24 сторінках, обсяг додатків 67 сторінок. У дисертації подається 3 таблиці і 1 рисунок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан наукової розробки проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, задачі, об'єкт, предмет, методи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, встановлюється їхнє практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі “Навчальні курси філософії професорів КМА як предмет історико-філософського дослідження” аналізується історія і сучасний стан вивчення філософської спадщини професорів КМА і визначається джерельна база даного дослідження.

При розгляді історіографії дослідження береться до уваги той факт, що окремо взяті курси логіки професорів КМА найчастіше не були предметом спеціального вивчення. Проблеми, порушувані в могилянських курсах логіки, лишень частково були об'єктом аналізу в загальних працях, присвячених філософським ідеям професорів Академії. Тому в даному розділі було проаналізовано основні етапи дослідження філософії КМА в цілому.

У ХІХ - на поч. ХХ ст., вивчення філософських курсів проходило в межах загальних досліджень історії КМА, тому найбільше уваги приділялося способу викладання філософії в Академії, а не історико-філософському аналізу курсів. Найчастіше дослідники того часу (М. Петров, С. Голубєв, Д. Вишневський, Ф. Тітов) сприймали філософські курси професорів КМА як підручники у системі схоластичної традиції, що домінувала в європейських навчальних закладах у XVII-XVIII ст.

Після 1917 р., вивчення філософії КМА було припинено, відновлюється воно аж після Другої світової війни завдяки діяльності наукового осередку під проводом Валерії Нічик (М. Рогович, М. Кашуба, І. Захара, Я. Литвинов, Я. Стратій). Старанням цієї наукової групи почалось історико-філософське дослідження змісту курсів філософії професорів: перекладено ряд курсів на українську і російську мови, створено опис рукописів, проведено низку спеціальних досліджень. Зважаючи на панування в той час марксистсько-ленінської методології історико-філософського дослідження, повне вивчення курсів філософії професорів КМА у контексті схоластичної філософії було неможливим. Тому в дослідженнях цього етапу часто зустрічаємо заперечення схоластичності курсів КМА і зосередження на пошуку в них матеріалістичних, пантеїстичних і просвітницьких ідей.

У подальшій частині розділу аналізуються роботи сучасних дослідників КМА (Л. Діденко, В. Крикун, О. Свириденко-Кравченко, І. Шевченко). Стверджується, що попри зростання числа праць, присвячених філософії Академії, водночас істотно падає інтерес дослідників до вивчення першоджерел.

Зазначається, що, незважаючи на чималі напрацювання, комплексного компаративного дослідження, в якому була б дана відповідь на питання про те, яка філософська традиція домінувала в КМА і які чинники найбільше впливали на філософські погляди професорів, не було проведено.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” автор з'ясовує, що основним компонентом джерельної бази для вивчення викладання філософії в КМА у XVII-XVIIІ ст. є рукописні записи філософських курсів.

На сьогодні переважна більшість цих записів (приблизно 80) зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського. Враховуючи теперішній рівень дослідження даних курсів, залишається актуальним питання атрибуції і кваліфікування цих джерел, тому в дисертації проводиться додаткове знаходження атрибутів всіх курсів і текстологічний аналіз.

На підставі текстологічного аналізу встановлено, що переважна більшість згаданих рукописів є студентськими записами лекцій професорів КМА, причому найімовірніше, що їх було записано під диктовку. Однак, оскільки відмінності між різними списками одного й того ж курсу є незначними, можна вважати, що ці записи достатньо адекватно відображають текст курсу, прочитаного професором. З метою термінологічної чіткості було використано таке слововживання: філософським курсом у роботі називається текст, прочитаний певним викладачем у конкретному навчальному році, а рукописом або списком філософського курсу - його запис. Оскільки чимало філософських курсів дійшло до нашого часу в кількох списках, то, зрозуміло, списків набагато більше, ніж самих курсів.

Рукописні філософські курси є не єдиним джерелом, що фіксує зміст лекцій у філософському класі КМА. Ще одну складову джерельної бази являють собою тези для диспутів у КМА. До нас дійшли відомості про сім друкованих тез, підготовлених до публічних диспутів в Академії у XVII-XVIII ст. Однак про більшість з них маємо інформацію тільки з довідкової літератури ХІХ - початку ХХ ст. Крім друкованих плакатів з тезами, до нашого часу збереглися також записи тез підготовлених для щотижневих диспутів: на сьогодні їх відомо шість.

У даній роботі було поставлене завдання уточнити атрибуцію рукописних філософських курсів, оскільки в поглядах дослідників академічної філософії існують великі розбіжності щодо атрибуції переважної більшості курсів. Використані нами підстави атрибуції полягають на визначенні таких елементів:

1) що курс читався в КМА;

2) в якому навчальному році він був прочитаний;

3) яким професором.

За весь період існування КМА, коли її професори складали власні курси, з них у дисертації опрацьовано 26, що містять частину логіки і відповідають хронологічним рамкам дослідження.

У другому розділі “Структура і метод викладання логіки у Києво-Могилянській академії кінця XVII - першої половини XVIII ст.” було підтверджено, що цикл філософського класу в КМА складався з курсів діалектики, логіки, фізики, метафізики і етики (яку вводять до регулярного викладання лише після 1729 р.). Також було виокремлено зміст кожного з цих курсів і час викладання. Автор дисертації провів детальний аналіз структури курсу логіки. Курс логіки компонувався відповідно до традиційного порядку тлумачення книг Арістотелевого “Органону”: у вступній частині викладалися питання про природу логіки, потім подавалися трактати про розрізнення і про універсалії, прив'язані до проблематики Порфирієвого “Ізагоге”, далі викладався трактат про категорії (найчастіше зведений до категорії відношення), а насамкінець трактати, пов'язані з проблематикою книг Арістотеля “Про тлумачення” і “Першою Аналітикою” та “Другою Аналітикою”.

Майже всі курси досліджуваного періоду структуруються за наведеною вище схемою. Однак при порівняльному аналізі структур курсів було помічено, що 19 з 26 курсів, написані за надзвичайно подібною структурою, можна сказати, за одним шаблоном.

Не можна стверджувати, що всі ці курси є одним текстом, тому що найчастіше в кожному з них є деякі відмінності від інших, однак така велика подібність наштовхує на думку, що згадані курси виникли під впливом одного джерела або групи споріднених між собою джерел. Крім великої подібності за формою було помічено, що між деякими курсами існують дослівні текстуальні збіги. Так, курс логіки (великої логіки) Миткевич майже дослівно збігається з курсом Малиновський. Подібну ситуацію зустрічаємо і при порівнянні курсу логіки Кулябка з логікою курсу Дубневич, тільки у курсі Кулябка містяться невеликі скорочення і деякі перефразування порівняно з курсом Дубневич. У курсі Клябка помічаємо так само великі подібності з вищезазначеним курсом Амвросія Дубневича, але найімовірніше, що у цьому випадку Сильвестр Кулябка послуговувався своїм першим курсом. Схоже текстуальне співвідношення зустрічаємо в логіці курсу Анонім (ДА/п42) і курсу Яворський. Натомість при порівнянні курсів Поповський і Яворський помічаємо, що лишень деякі розділи курсу Інокентія Поповського збігаються з курсом Стефана Яворського, тоді як інші, відмінні, розділи, збігаються з курсом Чарнуцький.

Це дало можливість зробити припущення, що Інокентій Поповський, готуючи свій курс, користувався двома джерелами, перше з них - це курс Стефана Яворського, а друге - це курс невідомого автора, який пізніше був відтворений майже дослівно Христофором Чарнуцьким у курсі Чарнуцький.

Великі дослівні збіги помічаємо також при порівнянні курсів Козачинський і Козачинський з курсом Дубневич, що не дивно, адже Михайло Козачинський був учнем Амвросія Дубневича. Натомість у курсі Козачинський не помічено жодних текстуальних збігів з вищезгаданим курсом Амвросія Дубневича. Третій курс Михайла Козачинського не тільки сильно відхиляється від курсу Дубневич, а й значно відрізняється від усіх попередніх прочитаних у КМА курсів - у ньому помічаємо суттєві впливи. При порівнянні даного курсу Михайла Козачинського з працею швейцарського капуцина Гервасія Брізаценського “Cursus philosophicus brevi et clare metodo in tres tomulos distributus” (Кельн, 1711) виявилось, що обидва курси майже дослівно збігаються.

Також у цьому розділі було прослідковано метод, за допомогою якого були скомпоновані курси логіки професорів КМА. До 1753 року для викладання філософії тут послідовно використовувався “метод диспуту” (methodus disputationis). Особливість цього методу полягала в тому, що назву кожного параграфа формулювали у вигляді питання, на яке в самому параграфі давалась відповідь, а кожен параграф, у свою чергу, будувався за чіткою структурою.

Цей метод виступає як практично незмінний у кожному з проаналізованих курсів, причому головний концептуальний наголос ставився саме на тезу - стислу відповідь на питання параграфа. Якщо зафіксувати тези конкретного курсу, можна одержати доволі чітку картину поглядів, що їх дотримувався автор. Оскільки ж більшість курсів написано за майже однаковою структурою, зіставлення тез з різних курсів дозволяє більш-менш адекватно порівнювати їх між собою. Це було використано у даному дослідженні для з'ясування змісту курсів логіки та їх компаративного аналізу.

У третьому розділі “Курси логіки в Києво-Могилянській академії та схоластична філософія XVII і XVIII ст.: змістовний аналіз” була зроблена спроба визначити найосновніші ідеї, висловлені могилянськими професорами у філософських курсах, а також зазначити, які найважливіші концепції західноєвропейської академічної філософії впливали на викладання філософії у КМА. Тому у першому підрозділі “Специфіка європейської академічної філософії у XVII і XVIII ст.” коротко викладається розвиток європейської університетської філософії. Зазначається, що університети католицької Європи у XVII-XVIII ст., великою мірою перебували під впливом схоластичної традиції.

Однак схоластика цієї епохи вже багато чим відрізнялася від середньовічної схоластичної філософії, до неї проникають нові ідеї і вона починає пристосовуватись до філософії Нового часу. Тому для позначення європейської схоластичної філософії XVI-XVIII ст., найчастіше використовують окремий термін “друга схоластика”. Серед різних філософських шкіл “другої” схоластики найбільш впливововою була єзуїтська (Педро Фонсека, Франсиско Суарес, Педро Уртадо де Мендоса, Родріґо Арріяґа, Фрасиско Овієдо, Томас Комптонус Карлетон). В навчальних закладах Товариства Ісусового, доволі численних на території Речі Посполитої, часто навчалися майбутні могилянські професори. Тому видається найімовірнішим, що саме єзуїтська філософія найбільшою мірою впливала на викладання філософії у КМА.

Щоб прослідкувати, які саме ідеї представників “другої” схоластики найвиразніше представлені в курсах професорів, у другому підрозділі “Проблемний аналіз філософських курсів професорів Києво-Могилянської академії у контексті європейської схоластичної філософії XVI-XVIII ст.” аналізується три блоки питань, що представляють думку викладачів:

1) питання про найзагальніші принципи логіки;

2) проблеми розрізнень і універсалій;

3) питання, пов'язані з категорію відношення.

При висвітленні питань про природу логіки могилянські професори здебільшого дотримувалися думки, що логіка є наукою (scientia). Більшість професорів погоджується, що логіка є scientia practica, проте в деяких курсах обґрунтовується теза, що вона частково scientia practica, а частково scientia speculativa. При визначенні об'єкту логіки більшість професорів погоджується, що матеріальним об'єктом логіки є три дії розуму: поняття, судження і умовивід (крім курсів Піновський, Сломинський), а формальним об'єктом логіки є пасивна правильність дій розуму. Натомість, у питанні про об'єкт атрибуції логіки позиції професорів КМА розділяються на п'ять груп: згідно з першою, ним є доведення (demonstratio), згідно з третьою - гіпотетичний і демонстративний силогізм, згідно з четвертою - правильна дія розуму, згідно з п'ятою - правильний висновок у силогізмі і згідно з шостою - розумове суще (ens rationis).

У питанні про розрізнення і універсалії могилянські професори приймають поділ розрізнень на реальні та розумові. До реальних розрізнень, крім справжніх реальних, залічують ще неадекватні реальні (зустрічаються при розрізненні цілого і частки) та модальні реальні (зазвичай при розрізненні виконавця дії і дії). Професори в переважній більшості визнають поділ розумових розрізнень на distinctio rationis ratiocinantis і distinctio rationis ratiocinatae. На їхню думку, distinctio rationis ratiocinantis - це таке розрізнення, яке існує суто в розумі і залежить повністю від нього, натомість distinctio rationis ratiocinatae має підстави в дійсності. При цьому професори КМА не визнають існування проміжних видів розрізнення: формального розрізнення з природи речі (distinctio formalis ex natura rei), яке приписують скотистам, і внутрішнього віртуального розрізнення (distinctio virtualis intrinseca), яке приписують томістам. При вирішенні питання, як розрізняються метафізичні ступені (gradus metaphysici) в одному індивідуумі, більшість могилянських професорів приймає одну з двох позицій: формалістичну, що метафізичні ступені відділяються за допомогою praecisio formalis (дану позицію підтримує більшість курсів), і об'єктивістичну praecisio objectiva. Автори “несиноптичних” курсів (Прокопович, Калиновський, Кониський) приймають позицію, близьку до прибічників praecisio objectiva.

Позиція, зайнята у питанні про розрізнення метафізичних ступенів, впливає в подальшому на те, як конкретний автор вирішує проблему універсалій. Професори, котрі приймають вчення про praecisio formalis, вважають, що людина пізнає універсалії через actus confusus, тобто лише в розумі - радикально номіналістична позиція. Натомість “об'єктивісти” дотримуються більш реалістичної позиції про те, що підстави для утворення загального поняття є в самій речі, хоча універсалія існує тільки в розумі.

Розходження думок між професорами щодо проблеми розрізнення метафізичних ступенів і проблеми універсалій відображає розстановку сил між представниками єзуїтської філософії: частина авторів (Педро Уртадо де Мендоса, Родріґо Арріяґа, Франсиско Овієдо) підтримує теорію про praecisio formalis і actus confusus, а частина (Томас Комптонус Карлетон, Франиско Соарес-молодший, Томаш Млодзяновський) - про praecisio objectiva.

Під час розгляду проблеми відношення професори багато уваги приділяють висвітленню термінологічного апарату, за допомогою якого позначують різні елементи відношення. Професори КМА, як і більшість схоластичних філософів того часу, під поняттям відношення розуміли бінарні відношення, елементами яких є subjectum або fundamentum remotum - те, що відноситься до чогось, і terminum remotum - те, до чого щось відноситься.

У могилянських курсах висвітлюється різні підвиди категорії відношення, але найбільшою мірою розрізнення категоріального й предикаментального відношень, а також висловлюються дуже відмінні погляди на відмінності між цими поняттями. За найпоширенішою теорією, розрізнення категоріального полягає в тому, що категоріальне відношення притаманне для fundamentum відповідно до його сутності (essentia), натомість предикаментальне існує лише акцидентально.

У розкритті категорії відношення могилянські професори багато уваги приділяють суперечці між конотистами й неконотистами. Суть якої полягає в тому, що конотисти (основним представником яких вважався Франсиско Суарес) дотримувались думки, що категорія відношення міститься лишень у fundamentum, a terminum є “connotatum extrinsecum necessario requisitum” (зовнішній конотат, необхідно затребуваний). Натомість неконотисти (насамперед Родріґо Арріяґа і Франсиско Овієдо) вважали, що категорія відношення міститься як у fundamentum, так і в terminum. У цій суперечці більшість професорів КМА підтримують позицію неконотистів. Суперечки між конотистами і неконотистами, як і решта проблем, пов'язаних з категорією відношення, мали важливе значення для вирішення теологічних проблем, насамперед природи св. Таїнств (Sacramenta).

У цьому розділ було помічено, що при висвітленні основних питань “синоптичні” курси дотримувалися приблизно тих самих позицій, як і їхні колеги - професори єзуїтських колегій Речі Посполитої. Попри загальну схожість “синоптичних” курсів, не існує повної “синхронності думок” їхніх авторів. Час від часу, передусім у деталях, між “синоптиками” існують неузгодженості. На нашу думку, вони випливають, насамперед, з неоднорідності єзуїтської філософської школи. Крім того, не можна виключати можливість особистої незгоди конкретного викладача з домінуючою позицію.

Серед “несиноптичних” курсів зустрічаємо більшу різноманітність думок, які неможливо звести до суто єзуїтського впливу. Так, у курсі Кроковський та у Козачинський помічаємо суттєві скотистичні тенденції. В останньому випадку це зумовлено безпосереднім впливом підручника капуцина Гервасія Брізаценського. Крім того, є сліди впливів некатолицьких авторів: так, Гедеон Сломинський навіть у назві курсу вказує про намір спиратися на напрацювання протестантського логіка Бартоломея Кікермана. В курсах Теофана Прокоповича, Стефана Калиновського, Георгія Кониського присутній певний єзуїтський вплив, але він не є настільки домінуючим, як в “синоптичних” курсах, тут можна зустріти ряд відхилень, походження яких на сьогодні встановити важко. Слід зазначити, що випадки відхилення професорів від домінуючих в їхньому культурному середовищі філософських концепцій заслуговують подальшого дослідження.

У підсумку до розділу автор обґрунтовує власні припущення щодо способу, яким професори компонували власні філософські курси.

ВИСНОВКИ

У висновках підсумовується результат, одержаний при проведенні атрибуції рукописних філософських курсів професорів КМА, а також при компаративному аналізі курсів логіки.

Крім того, зазначаються можливі перспективи подальшого дослідження курсів. Робиться загальний висновок про важливу роль курсів філософії професорів КМА у прищепленні традицій академічної філософії на українських теренах. філософський пізнання єзуїтський

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. До проблеми ідентифікації рукописних курсів професорів КМА (XVII-XVIIІ ст.) // Наукові записки НаУКМА. - Т.25. Філософія і релігієзнавство. - К., 2004. - С. 69-73.

2. Специфіка навчального процесу та викладання філософії в Києво-Могилянській академії // Sententiae. Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівське товариство). - Вип. 9 (2/2004). - Вінниця: Універсум-Вінниця, Київ: Критика, 2004. - С. 145-155.

3. Визначення джерельної бази для дослідження викладання філософії у Києво-Могилянській академії у XVII-XVIII ст. // Маґістеріум - Випуск 23. Історико-філософські студії. - 2006. - С. 43-48.

4. Могилянці в західних університетах // Релігійна філософська думка в Києво-Могилянській академії / Редкол. Горський В.С. (голова) та ін. - К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2002. - С. 269-286.

5. До питання про “авторськість” філософських курсів XVII-XVIIІ ст. // Наукові записки НаУКМА. - Т. 39. Київська академія. - К, 2004. - С. 15-19.

6. Курси логіки в Києво-Могилянській академії // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура. Збірник наукових праць на пошану пам'яті професора Валерії Михайлівни Нічик. - К.: Критика, 2005. - С. 108-117.

7. Зауваги до впливів на викладання філософії в Києво-Могилянській академії кінця XVII-XVIII ст. // Київська академія. - Вип. 2-3. - К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. - С. 74-85.

Размещено на Allbest.ru