Самоорганізація онтологічної самості в контексті соціального простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

УДК 314.156.(477)

Самоорганізація онтологічної самості в контексті соціального простору

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Чуйкова Олена Володимирівна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України.

Захист відбудеться 24 квітня 2008 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 8-й поверх.

Автореферат розісланий 22 березня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.С. Горбунова

АНОТАЦІЯ

Чуйкова О.В. Самоорганізація онтологічної самості в контексті соціального простору. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за специальністю 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії. - Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми самоорганізації самості за умов її успішної інтеграції в соціальному просторі суспільства перехідного типу. У дослідженні характеризуються витоки знань про самість у соціальній філософії, аналітичній психологї, релігії, які акцентують свою увагу на осмисленні умов трансформації духовної, креативної людини у соціальному просторі. Досліджено процес внутрішньої інтеграції самості, який для людини є способом виходу з кризової ситуації суспільства перехідного типу. В дослідженні проаналізовано проблемний стан свідомості людини в умовах симулятивної реальності, а також виділено синтетичні типі особистості, що підпорядковані маніпулятивним технологіям. На противагу цьому акцентується увага на концепції самоактуалізації людини. В результаті історико-компаративного аналізу поняття «самість» і стратегії самоорганізації виявлено онтологічний статус особистості, завдяки чому сформовано новий термін «онтологічна самість». Парадигма самоорганізації є моделлю не пасивної адаптації, а активного створення індивідуального модусу буття у соціальному просторі, що притаманно соціально успішній і водночас духовній людині, зорієнтованій на вищі буттєві цінності.

Ключові слова: онтологічна самість, самоорганізація, соціальний простір, маніпуляція, синергетика, перехідне суспільство, цілісність, самоактуалізація, вищі буттєві цінності.

АННОТАЦИЯ

Чуйкова Е.В. Самоорганизация онтологической самости в контексте социального пространства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и философия истории. - Институт высшего образования Академии педагогических наук Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию проблемы самоорганизации самости в контексте социального пространства общества переходного типа. В исследовании анализируются источники философского, психологического, религиозного знаний о самости. Диссертация является междисциплинарным исследованием, в качестве основного метода использующим теорию самоорганизации.

В диссертационном исследовании на основе историко-компаративного анализа выявлены сходные понятия о самости в аскетических духовных практиках индийского, китайского, тибетского буддизма, брахманизма, даосизма, исихазма, буддизма, а также в древнегреческой философии. Нелинейная стратегия исследования позволяет нам интегрировать разрозненные сведения о самости в единое понятие и предложить его трансдискурсивное исследование в нескольких дисциплинах (философия, социология, психология, религиоведение) и парадигмах (психоанализ Юнга, трансперсональная психология Маслоу, онтология Хайдеггера, дешифровка архаических метафорических кодов самости).

Понятие онтологической самости конституируется в соответствии со структурой бытия Аристотеля: потенциальность-энергия-энтелехия. Потенциальность и энергийность исследуются в контексте духовно-философской традиции, прочитываются как синергия божественных и совершенствующихся человеческих энергий, что наделяет человека целостностью и онтологическим статусом. Затем момент синергийного взаимодействия перемещается в социальную плоскость и реализуется в двух аспектах: негативный представляет тип диалогичности, когда человек в ходе взаимодействия с социальной системой подвергается манипуляциям; в конструктивном аспекте взаимодействия человек способен создавать свой собственный модус в социальном пространстве, т.к. обладает онтологической самостью.

Исследование социального пространства включает в себя анализ наличного модуса бытия, который прочитывается и как жизненный мир, и как социальное пространство, и как нарративная составляющая социального пространства - повседневность, безличное «man», гиперреальность, бюрократические системы, которые провоцируют нарциссические расстройства личности, диссоциацию сознания. Нарративная реальность наполнена симулякрами. Люди, проживающие симулятивную реальность как настоящую, формируются как люди-симулякры, как синтетические типы личности. Тотальная манипулятивность анонимной власти, создает массу-толпу и отдельных индивидуумов, сущность которых по сути безличное «man» - что и составляет подлинный кризис духовности. Личность, чья самость онтологически укоренена, свободна от этих капканов повседневности и способна видеть способы бытия, позволяющие без искажений симулятивной, нарративной гиперреальности самореализовывать свой потенциал в социальном пространстве, совершая поступок, осуществляя событие. Целостное состояние придает человеку социальную мобильность, чувствительность к социальным флуктуациям. Реализация в социальном пространстве - это необходимая стадия конституирования самости.

Применяя духовный, философский, психологический опыт, опираясь на теории социального пространства, самоактуализации, самоорганизации, мы создаем термин «онтологическая самость» как целостно-поливариантную структуру, сущность которого в актуализации креативности и ориентации на высшие бытийные ценности человека, что препятствует нивеляции личностей и стандартизации жизни, которые являются источником бездуховности в условиях повседневности социального пространства.

Концептуальная модель онтологической самости представляет человека как средоточие всех модусов бытия с динамическими процессами самоорганизации, что наделяет его социоструктурирующей потенциальностью в социальном пространстве общества переходного типа.

В диссертации исследованы стратегии самоорганизации самости. Во-первых, потенциал человеческих возможностей раскрывают стратегии синергии, самоактуализации, нелинейности в структуре человеческого сознания и бессознательного. Во-вторых, они концептуализируют весь спектр скрытого потенциала самости в понятии онтологической самости, т.к. именно онтологический статус самости позволяет человеку самореализоваться в структуре социального пространства, которое является частью нарративного уровня бытия. В-третьих, исследованы социальные условия, в которых происходит реализация онтологической самости. Целостно-поливариантная структура самости активирует личностные флуктуации и наделяет человека особой чувствительностью к социальным флуктуациям и мобильностью в процессе циркуляции по социальным каналам. Происходит синергийное взаимодействие онтологической самости и социального пространства в точке бифуркации, которой когерентны понятия «событие» и «поступок». Таким образом, креативный, целостный духовный человек формирует собственный модус социального бытия.

Предложено рассмотреть указанную проблему во взаимосвязи с проблемой бездуховности общества. Бездуховность начинается с нивеляции самости в ходе пассивной адаптации к существующим стандартам жизни и личности в социальном пространстве. Стандартизированный человек превращается в человеко-массу, в бездуховную, безвольную, пассивную, адаптированную к искусственным, модным условиям жизни. Только внутренняя интеграция, активация креативных возможностей человека способны вернуть здоровье, стремление к высшим бытийным ценностям, гарантировать успешную деятельность в условиях общества переходного типа.

Ключевые слова: онтологическая самость, самоорганизация, социальное пространство, манипуляция, синергетика, переходное общество, целостность, самоактуализация, высшие бытийные ценности.

SUMMARY

Chujkova E.V. Self-organization of Ontological Self in the Social Space Context. - Manuscript.

Thesis for an academic degree of a candidate of philosophical science of specialty 09.00.03. - social philosophy and philosophy of history. - Institute of Higher Education of Academy of Ukraine Pedagogical Science. - Kyiv, 2008.

The thesis is dedicated to analysis of the problems of self-organization of individuality under the conditions of its successful integration with the social space of transit society.

The thesis provides the description of contemporary social philosophy, religion and analytical psychology, which emphasizes the comprehension of the conditions of remaking of a spiritualiti, creative person in a social space; along with this study an internal individual integration of self is drawing up, what appears to be the way of going out from a crisis situation of a transit society. In the analysis the author has assayed a problem state of one's consciousness in the context of simulative reality with a segregation of synthetical types of persons who are prone to influence of manipulative technologies.

The ontological status of personality is found out on the base of historical and comparative analysis of notion "Self" and self- organization strategy. The new concept "Ontological Self" is proposed. Paradigm of self-organization does not denote the way of passive adaptation but it is creation of individut modus of being in a social space. It is typical for a successful, spiritual and values oriented person.

Key words: ontological self, self-organization, social space, manipulation, synergy, transit society, integrity, self-actualization, the highest spiritual values.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Особисте і соціальне життя в умовах суспільства перехідного типу переживає складний стан, але це криза, що пов'язана з певною трансформацією і вимагає від особи і від суспільства зусиль, якщо ми бачимо конструктивний сенс таких соціальних і особистих трансформацій. В тому разі, якщо людина воліє бути просто адаптованою до соціального простору, що онтично близький, виникають різноманітні негативні наслідки. Проблемний стан свідомості сучасної людини, що виявляється в першу чергу в соціальних практиках, змушує розглянути питання виникнення причин психологічних і соціальних проблем, а також способів їх «лікування» та внутрішньої інтеграції свідомості. Соціальні маніпулятивні технології, в свою чергу, створюють той внутрішній психічний розлад, який необхідний для здійснення негуманітарних цілей з боку бюрократичної анонімної влади, але тільки для тієї людини, що схильна до адаптації, тобто до особистої нівеляції. Ми можемо просто констатувати тотальну нівеляцію людини у сучасному соціальному просторі і намагатися її змінити, вилікувати, а можемо спитати, чи є умови, завдяки яким сучасний соціальний простір стає для цілісної духовної людини простором можливостей?

Сучасний соціальний простір у глобальному масштабі в певних тенденціях стає згубною для особистості, для гуманізму, духовних цінностей, наративною структурою, гіперреальністю, тому що містить у собі таку ж саму безособову частку «man», яка так само міститься у «людях», або у одиничній особі, якщо вона підкорюється стереотипам життя у повсякденності. Саме тому сучасна людина стала вже не метою, а засобом для досягнення (владними - формальними і неформальними - структурами) будь-яких цілей (політичних, ідеологічних, економічних). Розмаїття філософських інтерпретацій теми самості та соціального простору демонструють окремі філософські концепції, які не об'єднано в єдиний напрямок. До цього часу не актуалізована релевантність поняття самості в структурі філософського знання.

Причина мінімізації людського фактору, гуманістичних цінностей в сучасній соціальній структурі полягає у відсутності цілісної самості, яка набула онтологічного статусу, і звідси виникає ситуація маніпулятивності, схильності до впливу з боку різноманітних технологій, що діють на психіку людини. Звідки взялась ця маніпулятивність, піддатливість людського «Я» різноманітними чужорідними впливами?

Свідомість сучасної людини знаходиться в дискретному стані, що характерний як для архаїчних культур, так і для аналогічної колажної, фрагментованої свідомості у сучасному соціальному просторі. Дискретність свідомості базується на захопленості людини сучасними технологіями, які активують цю фрагментовність (комп'ютери, кіно, реклама). Цей стан близький до поняття роздвоєння свідомості, коли права рука не знає, що робить ліва. Саме це «незнання» є тим зазором, через яке здійснюється маніпуляція людською свідомістю, коли людина безвольова, невільна і мов би хвороблива, але при цьому соціально адаптована. Цей стан стійкий і його не можливо розпізнати, тому що людина при цьому є соціально інтегрованою і соціально структурованою - це процес з двобічним рухом. Психологи і соціологи описують даний стан як нарцисичний, причому нарцисизм провокується самою соціальною структурою, як механізм підтримки власної структури за рахунок інтеграції розщепленого нарцисичного суб'єкту, що втратив вищі буттєві цінності і потреби.

Таким чином, сучасна соціальна система за допомогою невидимих технологій, маніпуляцій створює нові, штучні типи особистості і розлади одночасно: людина-сенсатор, синтетичний нарцисизм, редукований до соціальної функції класу «білих комірців» - і симулятивне суспільство наповнюється людьми-симулякрами.

З іншого боку, в ситуації соціальної взаємодії з цілісними, самоактуалізованими особистостями, чия самість самоорганізована згідно онтологічній тріаді Арістотеля, взагалі не йдеться про вплив подібних технологій, тому що створено свій модус буття, а також свій соціальний успіх. За умови актуалізації цього цілісного психічного пласту відбувається стабілізація свідомості (в психоаналізі), а при більш глибокій праці зі свідомістю - його онтологічна вкоріненість, а отже, постійна апеляція до глибинного шару самості дає володіння своєю трансцендентністю, і, як наслідок, особистісну свободу.

Все це робить особливо гострим питання специфіки взаємодії філософських і релігійних уявлень про унікальну сутність людини в різних дисциплінах: соціальній, філософській, психологічній, релігійній та інших. Своє вираження ця взаємодія знайшла в понятті самості як цілісному стані свідомості, унікальності людини та її онтологічному статусі одночасно. Усвідомлення цього досвіду створює можливість повернення людини до витоків свого Я, до своєї самості, що дозволяє зберегти, чи повернути, здоров'я хворому бюрократичному симулятивному соціуму, а також, завдяки здобутому в ході онто-антропологічної інтеграції ейдетичному знанню життєвого світу і соціального простору в тому числі, створити свій модус соціального буття. Таких людей ми називаємо не добре адаптованими, а таких, що само реалізуються і тому стають соціально успішними.

Інша причина, що робить дану тему актуальною, стосується відсутності у науці концепції самості у всьому цілісно-поліваріативному багатстві її проявів. На сьогодні існує декілька розумінь поняття самість, але не систематизованих. В філософській науці немає жодного більш-менш стійкого визначення терміну самість, більш того, відбувається постійна диференціація і дисоціація значень, що визначаються цим терміном. При цьому, на наш погляд, це поняття зберігає свою актуальність, своє самостійне значення, та має евристичний науковий потенціал, який є затребуваним в життєвому світі, на соціальному рівні.

Аналізуючи звернення до проблематики самості таких авторів, як Платон, О. Лосєв, Х. Когут, М. Фуко, К.Г. Юнг, М. Гайдеггер, М. Горкгаймер і Т. Адорно, Поль Рікер та інші, можемо зазначити, що визначення цього терміна розрізнене, не має концептуальної завершеностї. У кожного з поважних авторів є своя концептуальна позиція, але взагалі не існує цілісного наукового розуміння самості. Однією з причин, на наш погляд, є відсутність ефективної методології, яка б дозволила досліджувати таке специфічне суміжне поняття в єдності його проявів.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Поняття про цілісність глибинного психічного шару свідомості людини і його діалогічного зв'язку з божими енергіями, а також з навколишнім світом, розуміння творчого потенціалу саме цієї цілісної структури має свої давні прояви. Однак розмаїття цих проявів має також декілька інтерпретацій, що вказує на актуальність та невичерпність до цього часу досліджень даної цілісності людини. Останнє вимагає своєї концептуалізації в окреме поняття онтологічна самість, яке інтегрує весь спектр сенсів та інтерпретацій, містить онтологічну константу та є проявом головної якості - здатності бути формотворчою структурою у соціальному просторі.

Поняття самості на межі століть використовується в таких наукових напрямах, як філософія (онтологія, феноменологія), психологія та релігієзнавство. Поняття соціального простору, повсякденності активно використовується у соціальній філософії, соціології та має певний ступінь розробки як симулятивна реальність та гіперреальність.

Провідні дослідження даної проблематики, на нашу думку, можна класифікувати у такий спосіб:

1. Стародавні джерела: «Упанішади», давньогрецька філософія (Платон), давньогрецький епос («Іліада», «Одіссея»), буддизм, «Гуань Інь Цзи» «Бардо Тхьодол», християнство, точніше ісихазм, «Добротолюб'я», які містять в собі поняття про самість як цілісну, несамототожну структуру, ідеї онтологізації самості як ідеї синергійної співпраці людської самості з буттям, обоженими енергіями, та ідеї щодо самоорганізації, які когерентні сучасній теорії самоорганізації.

2. Соціально-психологічні, психоаналіз: З. Фрейд, К.Г. Юнг, А. Маслоу, Х. Когут, Ж. Лакан, які налають інформацію про надсвідоме, креативний потенціал інтегрованої самості, ідеї самоактуалізації особистості у соціокультурному просторі, що є когерентними теорії самоорганізації, а також про подвоєння свідомості, амбівалентність, нарцисичні розлади особистості в умовах симулятивної соціальної реальності.

3. Кожен з таких філософів двадцятого сторіччя, як М. Гайдеггер, Х. Ортега-і-Гассет, М. Бубер, Р. Сеннет, Ж. Бодрійяр, Е. Левінас, Т. Судзукі, Б. Кассен, М. Горкгаймер, Т. Адорно має особисту оригінальну концепцію щодо самості та її нівеляції в сучасному просторі повсякденності, що дозволяє створити діалог інтерпретацій. Стурбованість бездуховністю сучасного суспільства об'єднує всі теорії. Кожен з авторів виявляє в структурі сучасного простору штучну реальність, гіперреальність, безособову наративну структуру. Дані концепції підводять нас до висновку, що стандартизація життя є витоком бездуховності суспільства.

4. Соціальна філософія, соціологія: П. Сорокін, П. Бурд'є, К. Поппер, Ю. Габермас, Т. Парсонс. В роботах авторів даного напрямку запропоновано поняття «соціальний простір», «абстрактне суспільство», що є симптомом перехідного стану суспільства, «соціальні канали» та «соціальні флуктуації», якими ми оперуємо у нашому дисертаційному дослідженні.

5. Вітчизняні філософи: Г. Сковорода, П. Юркевич, О. Лосєв, М. Бахтін, Є. Мелетинський, О. Фрейденберг, Л. Гумільов, С. Хоружий, М. Михальченко, В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Култаєва, В. Бех, Т. Григор'єва, І. Кузін, В. Малявін, І. Степаненко. Всі вказані автори надали різноманітну інформацію щодо самості, духовності, синтетичних типів особистості, сучасного вітчизняного соціального простору суспільства перехідного типу, а також філософських підходів, які було спрямовано на аналіз вказаних проблем.

6. Концепція самоорганізації: І. Пригожин, І. Стенгерс, І. Добронравова, В. Василькова, Л. Горбунова, І. Предборська, Н. Кочубей, Л. Бевзенко, В. Лутай. Стратегія самоорганізації є визначальною у спробах вивести поняття «самість» з бінарних опозицій осмислення: наприклад, суб'єкт та об'єкт, ессенціальний або екзистенціальний підходи. В парадигмі самоорганізації ми розмірковуємо про поняття «онтологічна самість» як цілісно-поліваріантну структуру, що сповнена внутрішніх флуктуацій і стрімко реагує на соціальні флуктуації суспільства перехідного типу. Також ми використовуємо спеціальні поняття, наприклад,точка біфуркації.

Незважаючи на те, що існує загальнофілософська і спеціальна література, присвячена проблемі самості та її прихованого потенціалу самоорганізації, соціальному простору, гіперреальності, симулятивності, кризі духовності в сучасному суспільстві тощо, до цього часу не існує досліджень, які б безпосередньо були присвячені проблемі цілісності самості в соціальному просторі, самості й духовних аскетичних практик в парадигмі самоорганізації, тому осмислення цих проблем вимагає подальшої роботи.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є інтеграція розмаїття інтерпретацій поняття самість у цілісне концептуальне поняття онтологічної самості як такої цілісно-поліваріантної структури, що дозволяє завдяки стратегії самоорганізації створювати індивідуальний модус буття у сучасному соціальному просторі.

Досягнення поставленої мети реалізується в процесі вирішення наступних завдань:

- віднайти духовно-філософські еквіваленти цілісності поняття «самість», що передують вказаному терміну, як такі, що надають самості онтологічного статусу;

- дослідити стратегічні духовні, філософські, психологічні, соціальні процеси, що передують стратегії самоорганізації як формотворчі та креативні;

- розкрити конструктивний потенціал духовних буддистських та християнських практик для виявлення додаткових креативних можливостей парадигми самоорганізації;

- виявити в структурі наявного модусу буття згубного для неінтегрованої, неактуалізованої самості людини наративного ефекту буття і його маніпулятивної технології і, як наслідок, нарцисичного розладу, дисоціації особистості, створення синтетичних типів людей;

- дослідити процеси самоактуалізації особистості, самоорганізації самості як такі, що знаходяться поза технологіями впливу у рамках соціальних бюрократичних систем;

- встановити особливості соціального простору і соціальних технологій в контексті транзитного суспільства;

- виявити в структурі соціального простору можливості для людини з самоорганізованою онтологічною самістю для створення індивідуального модусу буття.

Об'єктом дослідження є сучасний соціальний простір у розмаїтті своїх проявів та його вплив на особистість і буття людини.

Предметом дослідження є онтологічна самість в динаміці її самоорганізації в умовах суспільства перехідного типу.

Теоретичною і методологічною підставою дисертаційного дослідження є комплекс когнітивних методів, серед яких можна виділити:

- історико-компаративний метод у дослідженні духовно-філософських традицій створення поняття про самість та розвитку поняття «самість» в теоріях психоаналізу та самоорганізації, а також понять, що передують появі поняття суспільства перехідного типу з його симулятивними ефектами;

- феноменологічний метод у рамках дослідження аскетичної християнської практики, тріади буття Арістотеля;

- діалогічний підхід, запропонований М. Бахтіним, для охарактеризування молитвеного процесу, а також його використання в рамках співпраці людини і комп'ютерних та кіно- технологій;

- метод «фундаментальної онтології» М. Гайдеггера в рамках дослідження способів буття соціального простору, наративних буттєвих характеристик, наявного модусу буття;

- метод метафоричної дешифровки архаїчних кодів в рамках дослідження історії викристалізації самості на прикладі давньогрецького епосу;

- парадигма самоорганізації, на підгрунті якої формувалась авторська концепція онтологічної самості і створення індивідуального модусу буття в соціальному просторі транзитного суспільства.

В своєму дослідженні ми спираємося на нелінійну, синергетичну, самоорганізаційну стратегію.

У дисертації використано результати досліджень вітчизняних і закордонних авторів, присвячених вивченню проблем самості, самоорганізації, соціального простору. Особливе значення для дослідження мало вивчення робіт М. Гайдеггера, П. Рікера, М. Горкгаймера, Т. Адорно, Б. Кассен, Е. Левінаса, Х. Когута, Ж. Лакана, А. Маслоу, К.Г. Юнга, Х. Ортегі-і-Гассета П. Бурд'є, Ж. Бодрійяра, К. Поппера, І. Пригожина, І. Стенгерс, П. Сорокіна, Д. Судзукі, Р. Сеннета, І. Кузіна, а також робіт вітчизняних авторів О. Лосєва, С. Хоружого, І. Добронравової, М. Михальченка, В. Андрущенка, М. Губерського, Л. Горбунової, М. Култаєвої, В. Табачковського та інших.

Наукова новизна дисертаційної роботи. Запропонований концептуальний підхід до проблеми сучасного соціального простору і формулювання поняття «онтологічна самість» дає можливість розроблення відповідної філософської стратегії, яка замість конфлікту інтерпретацій пропонує спробу розглянути поставлену проблему у контексті парадигми самоорганізації та виявити можливості їх синергетичної взаємодії.

Результати дослідження містяться в положеннях, що відбивають новизну дисертації та виносяться на захист:

- встановлено смислову спорідненість духовно-філософськіх понять про самість, які збагатили зміст поняття «самість» та зробили його, по-перше, цілісно-поліваріативною структурою, по-друге, допомогли виявити багатовимірність онтологічного статусу самості та дати новий концептуальний термін «онтологічна самість»;

- встановлено певний збіг ціннісно-стратегічного змісту духовних аскетичних практик та парадигми самоорганізації, що надає нові методологічні засади для подальшого дослідження самоорганізації свідомості людини і витоків духовності людини та синергетичної взаємодії практик інтегрованої онтологічної самості і соціального простору в умовах перехідного суспільства;

- запропоновано структурну градацію наративного модусу буття за допомогою понять життєвого світу, соціального простору, суспільства перехідного типу, симулятивного суспільства, наративної гіперреальності, повсякденності; а також синергійної циркуляції через соціальні канали, флуктуації або способи буття самоактуалізованої людини у соціальному просторі;

- виявлено наслідки впливу маніпулятивних технологій на людину з не активованою самістю, що репресують особистість, гуманітарні цінності, духовність і формують синтетичні типи особистості у наративному симулятивному суспільстві, в тому числі ті, що стали редукованими до своєї соціальної функції, або підпорядкованими нарцисичним розладам і дисоціації особистості в умовах соціальних бюрократичних систем;

- створено авторську концептуальну модель онтологічної самості з актуалізацією її самоорганізаційної динаміки та формотворчих здібностей у соціальному просторі суспільства перехідного типу;

- розроблено поняття «онтологічна самість», що є такою цілісно-полівариантною структурою глибинного психічного шару людини, в якій збігаються модуси буття, що надає людині онтологічний статус і можливість створити свій креативний модус життя у соціальному просторі, і якій притаманні властивості несамототожності, синхроністичності, самоорганізації.

- запропоновано в межах філософсько-педагогічної думки зосередити увагу на «альтернативних» методах навчання, які, по-перше, базуються на цілісному підході до людини, не стандартизують, а розвивають особистість, по-друге, підгрунтям освіти мають класичну та сучасну філософію, релігію, використовують першоджерела, а не симулякри освітньої літератури - тобто уникнути ризиків нівелювання особистості з боку стандартизованого навчання.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження проблеми онтологічної самості як цілісно-поліваріативної структури в контексті соціального простору і розмаїття його соціально-буттєвих градацій можливо використовувати в подальшій розробці цієї проблематики та вивченні особливостей соціально-філософського розуміння сучасного суспільства, повсякденного буття, маніпулятивних владних технологій, що репресують талановиту особистість, а також самоорганізаційних та синергійних процесів.

Висновки й матеріали дослідження в галузі проблеми самоорганізації онтологічної самості в контексті соціального простору можуть застосовуватися надалі при підготовці систематичних навчальних курсів з філософії, соціальної філософії, філософської антропології, онтології, гносеології, феноменології, а також як підрозділи релігієзнавства, буддизму, основ християнської моралі.

Матеріали дисертації можуть бути використані в вузах, при підготовці спеціалістів з проблем соціальної філософії, філософської антропології, онтології.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у публікаціях, у тезах та доповідях автора на наукових конференціях: «Архетипическая и этико-философская системы в структуре художественного произведения: на примере творчества Достоевского» (Харків, Міжнародна конференція 11 Сковородинівських читань, 2004 р.), «Человек и техника в диалогической парадигме» (Харків, 6 Міжнародна науково-практична конференція «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», 2005 р.), «Інтерпретація онтологічної самості у П.Рікера і М.Гайдеггера» (Харків, 7 Міжнародна науково-практична конференція «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті», 2006 р.), «Особистість як ціннісний вимір сучасної освіти» (Харків, Науково-практична конференція, 2006 р.); під час складання курсів лекцій з соціальної філософії, філософії, політичної економії, релігієзнавства, основ християнської моралі, історії християнської церкви, логіки, основ соціальної політики на економічному та психологічному факультетах Харківського іституту Міжрегіональної академії управління персоналом.

Публікації. Зміст основних положень дисертаційного дослідження, основні ідеї і результати викладено в 6 статтях, опублікованих у спеціалізованих фахових виданнях, і тезах виступів на наукових конференціях із філософської та культурологічної проблематики.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Мета, завдання та логічна послідовність питань, які розглядалися у дисертаційному дослідженні, обумовили структуру роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Сумарний обсяг роботи складає 193 сторінки, з яких 180 - основного тексту. Список використаних джерел складає 170 найменувань.

духовний філософський самість християнський

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність і значущість обраної теми досліджнення. Виявлено підстави і вихідні дані для розробки теми, висвітлено ступінь опрацювання теми в зарубіжній і вітчизняній літературі, розкрито мету та основні завдання, які необхідні для вирішення поставленої проблеми, окреслено теоретичні й методологічні засади дисертаційного дослідження, доведено наукову новизну і відзначено сферу науково-практичного застосування отриманих у дисертації результатів, обгрунтовано структуру роботи.

Перший розділ «Поняття про самість в духовно-філософських традиціях та у парадигмі самоорганізації» присвячено аналізу генези та історії поняття самість і його духовно-філософських еквівалентів в контексті далекосхідних, христянської, давньогрецької традицій з метою виявлення, описання різноманітних якостей, які містяться в самості, з метою їх інтеграції завдяки застосуванню нелінійної парадигми самоорганізації. Також проаналізовано психоаналітичні інтерпретації стародавніх духовних та архаїчних текстів.

У першому підрозділі «Поняття про самість у давньосхідній філософії» розглядаються основні етапи генези поняття самість як цілісної глибинної складової людської свідомості, що водночас є Богом, тобто Атманом в межах брахманізма, для людини. Цілісність розуміється як збіг людської й божої енергій в кожній людині, завдяки чому можливе сприйняття надзвичайних явищ, інтуїтивного розуміння всього у світі, трансцендентне знання. Також приведена буддистська трактовка Атмана як перехід «Я» і «не-Я», тобто Атман - це водночас індивідуальне і трансцендентне, що поєднано в самості людини.

У другому підрозділі «Внутрішня людина і синергія традиції ісихазму в християнстві» більш ретельно досліджується тема архетипу самості як цілісної структури у онтологічному контексті, яким є духовна традиція ісихазму, тому що вона має своїм підгрунтям давньогрецькі духовно-філософські дослідження щодо тріади буття. Онтологічна самість має своїм еквівалентом внутрішню людину, яка стає активованою в енергійному модусі буття, а також самоінтегрованою, завдяки чому набуває онтологічного статусу. Ми розглядаємо концепцію Григорія Палами про синергію, тобто співпрацю людських і божих енергій, які наділяють людину особовою цілісністю й унікальністю, що дозволяє бути у будь-яких обставинах духовною, креативною особистістю. Особливе місце посідають життя та філософія Г. Сковороди як феноменальна експлікація християнських практик на національному українському підґрунті та «філософія серця» П. Юркевича, що має безпосереднє відношення до християнських духовних першоджерел.

У третьому підрозділі «Цільність-поліваріантність самості в контексті індо-тибетської традиції і парадигми самоорганізації» продовжено дослідження теми синергії і самоорганізації самості із застосуванням духовного досвіду аскетичних практик християнства і буддизму. Ми звертаємось до тибетського буддизму, а саме до книги «Бардо Тхьодол», яка розкриває значущість саме цілісного стану свідомості людини, що визначає рівень життя людини вже у конкретному соціальному прояві. Бардо і свідомість мають свою структуру, на кожному рівні якої є свій порядок так само, як і хаос, а точкою біфуркації може стати вільний вибір свідомості.

Четвертий підрозділ «Архаїчні метафоричні коди самості у європейській культурі, або самість як герой» розкриває розуміння самості як раціональної складової людини, що пов'язано з появою першої філософської методології, тобто генези філософії, - це суб'єкт-об'єктна методологія й поява суб'єкта. Одиссей та його мандрування є метафоричним кодом процесів викрісталізації самості та генезису філософії, а також кодом соціально-політичних змін, зміни світогляду архаїчної людини, з чого починається європейська культура. Ці події обумовлено розірванням самості з природними флуктуаціями та синхронізацією внутрішніх флуктуацій особистості з соціальними. Але щасливе повернення Одиссея додому було можливе завдяки трансцендентному знанню (співрозмова з богинями) і трансформаціям особистості. Тобто цілісність навіть у раціональному вигляді не означає самототожності, навпаки, тількі амбівалентність архаїчної психіки є умовою постійного розвитку особистості. Таким чином, в обох підрозділах ми розглянули потенційні якості самості.

У п'ятому підрозділі «Психоаналітичне конструювання самості» розглянуто не тільки споріднене розуміння самості, але вже робота професійних аналітиків саме з терміном «самість» у різних контекстах: від розкриття архаїчних кодів про самість у снах клієнтів-невротиків (Юнг) і концепцій архетипів, сучасної індивідуації як заміщення архаїчної ініціації, до практичної соціалізації людей з розірваною самістю (Когут). В обох напрямках досліджень психоаналітиків є одна мета - повернення людині цілісності, самості та духовності, що означає повернення здоров'я сучасній людині і сучасному суспільству. Також тут вперше поставлено питання про дисоціацію особистості (Юнг) та нарцисичні розлади особистості людини (Когут).

Таким чином, ми бачимо різноманітність проявів і інтерпретацій самості, які набувають цілісного стану та онтологічного статусу у модусі енергії. Ми також виводимо поняття, яке поєднує у собі все розмаїття якостей в цілісно-поліваріантну стуктуру, яка концептуалізується в окремому понятті «онтологічна самість».

У другому розділі «Соціальний простір повсякденності das Man і місце в ньому людини» ми досліджуємо наявний модус буття, соціальний простір і його наративну структуру як таку, що репресує людину і маніпулює її свідомістю. Подібним маніпуляціям підпорядкована тількі така людина, чия самість не є інтегрованою, цілісно-поліваріантною струтурою з активованим онтологічним статусом.

У першому підрозділі «Детермінантно-симулятивне суспільство і синтетичні типи особистості в ньому» ми ставимо питання про спорідненість людини з навколищнім світом, що є проявом одніє реальності, і звертаємося до концепції Ж. Лакана щодо структури свідомості сучасної людини (реальне-уявлене-символічне), а також до подібної їй структури симулятивного соціального простору Ж. Бодрійяра (об'єкти-речі-знаки).

У першому пункті першого підрозділу «Гіперреальність віртуального простору і архаїчно-техногенний стан свідомості людини» ми розглядаємо концепцію абстрактного суспільства К. Поппера, в якому існує наративна структура віртуальної гіперреальності, що за концепціями Ж. Лакана і Ж. Бодрійяра, демонструє своє онтологічно рівноправне існування з людиною, свідомість якої стає підпорядкованою гіперреальності. Віртуальна реальність підпорядковує людину, самість якої нівелюється у симулятивному просторі повсякденності. Штучна, або симулятивна, реальність породжує штучні типи особистості, тобто симулякри людей. Найчастіше це відбувається у діалогічній взаємодії людини і комп'ютерних та кіно- технологій, але тільки в разі пасивного перегляду теленовин для нормованої середньостатистичної людини формується гіперреальність, оскільки маніпуляція діє на архаїчному рівні свідомості. Саме так владні структури маніпулюють свідомістю суспільства.

У другому пункті першого підрозділу «Людина-сенсатор як редукція людини до інформаційного потоку засобів масової інформації» розглянуто штучний тип людини, свідомість якої підпорядкована постійному потоку інформації, що формує у соціальному просторі, наприклад, тип журналіста. Така ситуація відбувається на поверхні наративної соціальної структури, у штучній реальності публічної маси інформації, коли питання про самовизначення себе, про онтологічний статус самості, цілісність підмінюється питанням про самореференцію у соціальному просторі. Так починає досліджуватися проблема Dasein і Man гайдеггеровської філософії і соціальної реальності, життєвого світу.

У третьому пункті другого підрозділу «Синтетичний нарцисизм як продукт бюрократичних систем» ми досліджуємо ситуацію, коли нарцисизм, що є нормальним для «стадії дзеркала», як вважає Ж. Лакан, (коли людина вперше усвідомлює себе очами навколишньої реальності), стає ненормальним, коли людини оцінює і усвідомлює себе тільки очами навколишнього соціального суспільства, і внаслідок цього втрачає свою особистість. Х. Когут запропонував типи і підтипи нарцисичних розладів, наприклад, коли людина відмовляє собі і своїм близьким у проявах конкретної любові і турботи, оскільки вважає себе частиною «грандіозної самості» держави і «живе» державними інтересами.

Другий розділ «Самоорганізація самості в контексті способів буття «фундаментальної онтології» М. Гайдеггера» присвячено дослідженню можливості людини бути собою, самореалізовувати себе як особистість, свої природні здібності саме у просторі наративної соціальної реальності, а не шукати якийсь ідеальний життєвий світ. Ми долаємо традиційну бінарну опозицію «добре-погано» і намагаємось у такому, який є, соціальному просторі знайти способи буття, що дозволяють адекватно собі самому існувати, завдяки стратегіям самоорганізації і способів буття, спів-буття, вчинку, Dasein М. Гайдеггера, а головне, завдяки онтологічній самості, яка пройшла три етапи розвитку в становленні своєї структури: потенційність-енергія-ентелехія.

Третій підрозділ «Індивідуальність-мan, або людино-маса як соціальний ефект бездуховності» присвячено ретельному дослідженню проблеми Man як такої універсальної категорії, що розташована не тількі у соціальному просторі, але й на індивідуальному рівні: це маса-юрба, тобто велика кількість людей, і рабська натура конкретної людини, незалежно від соціальної приналежності, яка вибирає бути лінивою, підкореною, забути про моральні цінності, тому що так безтурботно жити. Це пасивна, адаптована до рутинного існування людина.

Четвертий підрозділ «Самоактуалізація і синергія - механізм організації життя у соціальному просторі. Енергія самоорганізації в людині» містить вже не онтологічні й феноменологічні спроби деконструкції наративного симулятивного соціального простору, а звернення до понять біфуркації, нерівноважних зв'язків, надлогічності творіння свого модусу буття. Тобто тут акцентується не стільки цілісність, скільки поліваріантність самості. Йдеться про енергію самоорганізації у самості, яка має свою традицію в концепціях Серединного шляху, пасіонарності, і деконструює соціальну реальність в умовах суспільства перехідного типу як синергійну співпрацю.

Таким чином, дослідження симулятивної гіперреальності соціального простору в умовах суспільства перехідного типу продемонструвало, що завдяки його діалогічному співвідношенню з людиною сформуються синтетичні типи людей, що штучна реальність дійсно здібна маніпулювати людьми і створювати людей зі штучною свідомістю, але в тому разі, якщо це вибір людей. Коли людина цілісна, її самість активована у онтологічному контексті, то вона існує згідно законам самоорганізації й синергійного співіснування з соціальним простором, незважаючи на штучну реальність.

У третьому розділі «Самоактуалізація самості і самоорганізація індивідуального модусу життя у соціальному просторі» досліджується соціальна реальність, повсякденність, що містить бюрократичниі інститути, та умови самоорганізації креативною людиною індивідуального модусу буття, що принципово відрізняється від владних соціальних пропозицій.

У першому підрозділі «Онтологічна самість і «люди» («мan») у просторі соціальної повсякденності» досліджується проблема нівеляції самості людини у просторі повсякденності: в умовах повсякденного спілкування, повсякденних турбот, безособових вимог «бути таким, як всі». Саме така тотальна безособова вимога - тільки адаптуватися відповідно до повсякденного знеособленого існування - знищує онтологічні можливості людини щодо самореалізації, тому що знеособлена людина є бездуховною і пасивною. Знеособлена людина втрачає соціоформотворчий потенціал.

У другому підрозділі «Соціальна повсякденність («мan»): нівеляція індивідуальності чи простір життєвих можливостей?» досліджено соціальний простір на чолі з бюрократичними інститутами, які завдають шкоди самості адаптованої людини через провокування нарцисичних розладів. На роботі в умовах бюрократичних систем людина є одною, а дома зовсім іншою. Це означає спровоковану владними інститутами дисоціацію особистості, На роботі людина є соціально редукованою, це створює, наприклад, «клас білих комірців». Людина, яка підпорядкована нормам, насправді адаптована до тимчасово незмінних норм і стає знеособленою людиною у хворому суспільстві. Але згодом норми змінюються, і людині нелегко швидко змінити себе відповідно новим нормам. Але існують виходи з цієї ситуації обов'язкової пасивної адаптації, наприклад, самоактуалізація особистості людини.

У третьому підрозділі «Онтологічна самість і процеси самоактуалізації особистості, самоорганізації життєвого модусу у соціальному просторі» з метою пошуку виходу з кризової ситуації тотальної нівеляції особистості розглянуто концепцію особистостей, що самоактуалізуються. А. Маслоу запропонував ряд психологічних термінів, що конотативно підкреслюють надзвичайний потенціал внутрішньо інтегрованої людини. Це «его-трансцендентність», яка актуалізує онтологічні можливості людини. Дане поняття э складовою трансперсональної психології А. Маслоу. Психолог вважає: інстинктивна природа людини не згубна, а позитивна і життєстверджуюча. Така думка має бути підставою виховання та навчання людини.

З огляду на теорії А. Маслоу та І. Пригожина досліджується згубність обов'язкової пасивної адаптованості для особистості, для природного креативного потенціалу людини, а також ситуація «навішування ярликів» соціумом, коли надзвичайна людина має відвагу відризнятись і створювати свій власний модус буття. Створити саме такий модус буття є природним, а також важливо заради зберігання свого здоров'я, своєї особистості і розвинення свого таланту. Завдяки цілісності і онтологічності самості можлива самореалізація в соціальному просторі, що означає самоорганізацію індивідуального модусу буття в умовах суспільства перехідного типу.

В процесі дослідження виявлено, що сучасна концепція людини, що самоактуалізується, є спорідненою з давніми східними і християнськими практиками, що активують цілісність людини, надають онтологічний статус самості і, таким чином, допомагають людині стати вільною від маніпулятивних впливів анонімної влади детермінантного суспільства в контексті соціального простору. Дана концепція легітимує спроби людини на засадах самоорганізації створювати власний модус буття, орієнтуватися на вищі буттєві цінності в умовах соціального простору.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційної роботи підводяться підсумки та узагальнюються результати дослідження в цілому, а також вказуються перспективи і напрямки подальшої розробки проблеми.

Результати дослідження конкретизовано в наступних положеннях:

1. Людина, що усвідомлює сучасний проблемний стан суспільства та загрозу з боку маніпулятивних владних технологій щодо особистої свідомості, не може бути покірною «хворобливому» суспільству і шукає способи зберігати цілісність своєї свідомості та жити відповідно до своїх природних творчих здібностей. Прагнення зберегти своє обличчя, свою цілісність, тобто самість, притаманно духовній людині, яка онтологічно не може бути бездуховною, усередненою, безособовою часткою «man». Подібний стан свідомості означає такий творчий, здоровий, вільний, духовний потенціал людини, що здатен синергійно співпрацювати з соціальним простором, тобто створювати свій власний модус буття. Самоорганізовані особистості діють на відміну від людей таких типів, що підпорядковані маніпулятивним технологіям та стають редукованими до соціальної функції, страждають синтетичними нарцисичними розладами, дисоціаціями особистості, які назавжди розбивають самість і створюють адаптовану до готових штучних стандартів людську масу. Останнє робиться у просторі повсякденності, коли людина стає спочатку автоматично «як усі» через виконання стереотипних дій, потім вже свідомо прагне бути «як усі», некритично засвоюючи ці стереотипи. Таке знеособлення заміщує собою прагнення людини до вищих буттєвих цінностей, перекриває доступ до активації внутрішньої цілісності та сили, яку така внутрішня інтеграція надає.

2. Внутрішня інтеграція, тобто цілісність самості, можлива завдяки так званим «трансцендентним переживанням», які запропоновано в першу чергу в аскетичних релігійних практиках. Глибоке переживання такого типу, особливо якщо воно повторюється або стає постійною внутрішньою діяльністю особи, тотально змінює («поворот очей») і надає особі такий онтологічний статус, який не дозволяє свідомості засинати у повсякденному бутті, жити адаптовано до соціальних стандартів, або порушувати норми співіснування. Тобто людина перебуває у бутті-у-світі на інтегровано-трансцендентному рівні життя. Онтологічний статус особи наповнює самість внутрішніми флуктуаціями та, завдяки чутливості щодо способів буття та соціальних флуктуацій, дозволяє створювати свій власний модус буття.

3. Стародавні духовні традиції, до яких ми звертаємося, важливі не тільки як такі, що споріднені з терміном «онтологічна самість», але й такі, що експлікують особистий творчий онтологічний потенціал, енергію, яка прихована у глибині людської психіки, у надсвідомому, що має медіативний зв'язок із свідомістю і легко транслює потенціал у активне формотворче відношення до соціального простору. Така людина або непримітна, як даоський мудрець, або трансцендентна, як монахи-ісихасти, буддисти, або успішна в соціальному житті, що також робить нестандартну цілісну особистість недосяжною для впливу з боку маси-юрби. Повсякденність, як складовище стандартів, що має назву безособової частки Man, є ефектом наративного модусу буття. Найбагатшим генератором стандартів особистості та соціального життя є бюрократична система як прояв анонімної влади, що загрожує природному креативному життю та цілісності свідомості. У висновку підкреслюється важливе значення ідей самоорганізації особистості та індивідуального модусу буття у соціальному просторі в умовах суспільства перехідного типу.

4. Ситуація існування багатьох інтерпретацій самості в різних дисциплінах вимагає застосування міждисциплінарного методу дослідження, що дає можливість поєднати їх та створити цілісно-поліваріантний за змістом термін «онтологічна самість». Такий підхід робить дослідження трансдискурсивним, що означає розгляд зазначених проблеми з позицій комплементарності різних парадигм і дискурсів, актуалізованих в даному проблемному полі.

5. Створена концептуальна модель онтологічної самості відтворює динаміку самоорганизації самості. Стародавня східна філософія та релігії дали нам перший досвід синхронізації самості та соціальної дійсності. Архаїчний етап самоорганізації самості нами визначено як нерозвинутий стан цієї структури у своєму потенціалі та водночас такий, що поєднує трансцендентні духовні та людські енергії. Сучасний стан суспільства переходу створює можливість іного типу самоорганізації онтологічної самості для креативної особистості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Чуйкова Е.В. Соотношение дискурсов бытия в философском, психоаналитическом и религиозном контекстах: поиск трансценденции // Філософські перипетії: Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія «Філософія». - Харків, 2001. - №531. - С. 99-102.

2. Чуйкова Е.В. Диалог и молитвенное общение в традиции исихазма // Філософські перипетії: Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія «Філософія». - Харків, 2002. - №547. - С. 142-145.

3. Чуйкова Е.В. Онтологизированная самость и внутренний человек традиции исихазма: диалогический подход // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». - Харків, 2004. - №625/1. - С. 95-97.