Духовна цілісність особистості як атрибут самостійного розгортання людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ДУХОВНА ЦІЛІСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК АТРИБУТ САМОСТІЙНОГО РОЗГОРТАННЯ ЛЮДИНИ

Спеціальність: Філософська антропологія, філософія культури

БОНДАРЕВИЧ ІРИНА МИКОЛАЇВНА

Київ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток цивілізації характеризується складностями перехідного етапу і визначається науково - філософською думкою як становлення інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство має акумулювати для людини надзвичайні можливості освоєння світу, бо створює більше умов для інформаційної взаємодії особистості і оточуючого середовища. Однак найбільшу небезпеку сьогодні складає дисбаланс між духовною і практичною сторонами освоєння світу людиною, що робить сучасну ситуацію суспільної історії екстремальною. До того ж, в економічному соціокультурному просторі сучасного українського суспільства відбуваються докорінні зрушення. Кризове суспільство потребує глибокого і об'єктивного аналізу можливостей подолання деструктивних явищ, створення простору для особистісної самореалізації. Така ситуація вимагає філософського осмислення різних рівнів буття людини.

Філософська рефлексія людини початку ХХІ століття формується на засадах цілісного теоретично-світоглядного узагальнення. Дослідження духовної цілісності особистості є не тільки філософською рефлексією тих змін, які відбулися в світі, а, водночас, і пошуком адекватних їм рішень. Практична необхідність дослідження проблеми духовної цілісності особистості є витоком з нагальної потреби формування стратегії життя в умовах стрімких суспільних змін. Розробка поняття “духовна цілісність особистості” сприяє теоретичному забезпеченню оптимізації процесу становлення духовної цілісності особистості в сучасному українському суспільстві.

Осягнення сутності духовного зростання людини є доволі складним завданням, яке потребує ретельного аналізу кожного з проявів, їх ролі в розгортанні, тобто в набутті нових даностей людиною. Це породжує необхідність інтеграції теорій різних наук в єдину концептуально оформлену загальнонаукову картину світу. В нашому дослідженні духовна цілісність особистості розглянута як атрибут, тобто невід'ємна, суттєва характеристика процесу самостійного розгортання людини, що є передумовою, умовою, формою, результатом, сутністю процесу самостійного розгортання людини.

Таким чином, усвідомлення недостатньої теоретичної та практичної розробки проблеми, вирішення якої відповідало б потребам сучасного суспільства, може бути розглянуто в якості обґрунтування необхідності її дослідження.

Ступінь наукової розробки проблеми.

Витоки наукового усвідомлення поняття “духовна цілісність особистості” знайдено в античній філософії: природа духу з'ясовується за допомогою понятть “нус” (розум), “логос” (слово-смисл, слово-розум у стоїків), “пневма” (повітря і вогонь, подих). У релігійному світосприйнятті “духовна цілісність особистості” розуміється космологічно, споріднено з духовним Божественним Абсолютом. У Новий час проблема усвідомлення цілісності духовного уособлено в інтелектуальної концепції духу, що синонім і розум і душу (Б. Спіноза і К. Гельвецій), і суб'єктивістській концепції духу, яка ґрунтується на апріорному (І. Кант).

Філософський дискурс ХХ століття стосовно духовних основ був пов'язаний з ознаками кризи західноєвропейської культури і акцентував увагу на об'єктивності (М. Гартман, Е. Дюркгейм, Е. Касірер, М. Шелер) та суб'єктивності (екзистенціалізм, персоналізм) духу. Друга половина ХХ століття характеризується активізацією та етичністю філософського дискурсу щодо духовних і соціальних феноменів на тлі методологічного плюралізму.

У контексті нашого дослідження особливої уваги заслуговує:

- розробка проблеми духовності особистості в роботах Е. Гуссерля, П. Козловські, Е. Муньє, С. Франка, М. Фуко, А. Швейцера, М. Шелера, К. Ясперса;

- здобутки російської релігійної філософії (В. Соловйов), української філософії серця (Г. Сковорода, П. Юркевич);

- з'ясування персональної позиції М. Бердяєва. В українській радянській філософії досліджувалися проблеми розвитку духовної культури і духовної сфери, складові духовного світу людини - знання, віра, переконання, цінності, оцінки, цілі, ідеали (В. Шинкарук, О. Яценко).

Розробку проблеми духовності особистості, можливості як фактора соціалізації особистості було здійснено в працях Т. Адуло, В. Андрущенка, В. Бакірова, В. Баранівського, Є. Бистрицького, Г. Волинки, Г. Горак, Л. Горбунової, Л. Губерського, Н. Іордакі, А. Корецької, С. Кримського, В. Крисаченка, М. Лукашевича, М. Михальченка, В. Пазенка, М. Пірен, С. Пролєєва, Т. Розової, В. Табачковського, Г. Темко, Н. Хамітова, В. Шинкарука.

Історико-філософський аспект проблеми духовності розроблявся Г. Аванесовим, Г. Горак, О. Лосєвим, М. Луком, В. Табачковським, Н. Турлак, І. Шалишкіною, Н. Шелковою.

Онтологічний аспект поняття “духовність” розробляли Ф. Гайсін, В. Попов, Л. Солонько, С. Сініцин, В. Стрєлков, О. Чаплигін, А. Черній.

Категоріальну ідентифікацію духовності обмірковували Л. Буєва, Г. Горак, З. Карпенко, О. Киричук, Н. Хамітов, Н. Шелкова.

Духовність як соціальний механізм розвитку і самовизначення особистості розглядалася В. Баранівським, Н. Караульною, Н. Корабльовою, С. П'янзіним, В. Резіновим.

М. Попович досліджує діалог культури і раціональності. В. Куплін - парадокси історичного буття філософського логосу, Д. Єсипенко - сенс історії та сенс буття особи в контексті категорій “доля”, “свобода”, “вибір”, М. Култаєва - виміри історії філософії.

Вагомим є внесок вчених запорізької філософської школи:

- метафізичні виміри людського буття досліджує В. Воронкова, ментальність народу - Р. Додонов, О. Бондаренко;

- буття людини як буття можливостей - М. Мегрелішвілі;

- буття людини в контексті культурного ґенезу - В. Манжура.

Аналіз філософської наукової літератури з проблем людини свідчить, що сучасні філософські дослідження сутності і змісту проблеми духовного зростання людини є досить мало-чисельними. Взагалі, визначення поняття “духовність”, які можна зустріти в науковій літературі, вирізняються своєю багатогранністю. Різноманітними є і ті, що стосуються безпосередньо людини. Духовність позиціонується як цементуюча засада і певний потенціал людини, її характеристика, першість вищих загальнолюдських цінностей, спосіб життя, усвідомлена життєдіяльність людини, як стан людини і процес її зростання. Але, незважаючи на виявлення специфіки духовності людини, питання щодо її сутності, змісту та структури залишається не з'ясованим. Проблемна ситуація виглядає наступним чином: окремо кожна із специфічних характеристик духовності людини, в тому чи іншому ступені, відбиває її сутність, але не складає її загального системного бачення. Термінологічної визначеності поняття “духовна цілісність особистості” в науковій літературі не існує.

Складність процесу концептуалізації поняття “духовна цілісність особистості” і плюралістичність методологічних підходів до вирішення цієї задачі пояснюється багато вимірністю і багаторівневістю проблеми духовного, і також тим, що в науковій літературі вона здебільшого досліджується на рівні явищ. Усвідомлення поняття “духовна цілісність особистості” неможливе без звернення до сутності і змісту проблеми духовного.

З цих причин найбільш плідними виявляються дослідження проблеми духовного, ґрунтовані на принципах духовно-матеріальної єдності світу, цілісності людського буття, що відтворюють динаміку процесу становлення ноумену духовності (В. Бех, І. Степаненко), наголошують на діяльний природі суб'єктивованих і об'єктивованих форм духовності (С. Кримський).

Ступінь наукової новизни дисертаційного дослідження полягає в тому, що духовна цілісність особистості досліджена в контексті самостійного розгортання людини. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою в розробці наукової проблеми щодо вивчення теми держзамовлення Міністерства освіти і науки України “Саморегуляція соціального організму країни”, яка виконується на кафедрі соціології, управління та євроінтеграції Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (держреєстрація № 0103U000730). Тема дисертації затверджена на засіданні науково-технічної ради Запорізького Національного технічного університету (протокол № 6 від 06 вересня 2007 р.).

Метою дослідження є системне відтворення засобами філософського аналізу і синтезу духовної цілісності особистості як атрибутивної якості процесу самостійного розгортання людини.

Відповідно до поставленої мети в роботі вирішуються наступні наукові завдання:

- обґрунтувати основне поняття дослідження - „духовна цілісність особистості”;

- виявити онтологічні основи духовної цілісності особистості;

- обґрунтувати методологічні принципи та підходи філософсько-антропологічного дослідження проблеми становлення духовної цілісності особистості як атрибуту самостійного розгортання людини;

- розкрити сутність, зміст та структуру процесу самостійного розгортання людини;

- розкрити сутність, зміст та структуру духовної цілісності особистості;

- дослідити діалектику внутрішніх та зовнішніх факторів становлення духовної цілісності особистості;

- з'ясувати особливості практики становлення духовної цілісності особистості в умовах трансформаційного суспільства;

- запропонувати шляхи оптимізації механізму формування духовної цілісності особистості в сучасному українському суспільстві.

Об'єктом дослідження є духовні виміри процесу самостійного розгортання людини.

Предметом дослідження є сутність, зміст і структура духовної цілісності особистості.

Головна гіпотеза полягає в припущенні, що процес самостійного розгортання людини, протікаючи у відповідності з еволюцією живого, відбувається шляхом становлення духовної цілісності її особистості. Духовна цілісність особистості виступає атрибутом самостійного розгортання людини, тобто передумовою, умовою, змістом, метою процесу самостійного розгортання людини. Причому взаємодія внутрішньої інформації людини і зовнішньої інформації оточуючого середовища виступає засобом становлення духовної цілісності особистості.

Методологічну базу дослідження склав метод цілісного теоретично-світоглядного узагальнення, що визначив сукупність застосованих в дослідженні підходів: комплексний, системний, синергетичний, діалектика екзистенцій тощо. Ґенезу становлення понять “духовність”, “духовна цілісність особистості” розглянуто за допомогою антропологічного методу порівняльної культурології, який реалізовано принципом компаративності. Узагальнення щодо сутності сучасного типу усвідомлення проблеми духовного здійснено завдяки принципам, виведеним із двох законів онтології (В. Франкл). Сутність, зміст і структура самостійного розгортання людини визначені за допомогою категорійного апарату синергетики. Концептуальне моделювання процесу самостійного розгортання людини у формі становлення духовної цілісності особистості здійснене за принципом композиційно-параметричного прояву, який передбачає визначення істотних для дослідження параметрів системи і максимальне її спрощення.

Загальна структура роботи побудована як реалізація методу сходження від абстрактного до конкретного в єдності логічного і історичного.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в з'ясуванні сутності, змісту, структури і рівнів духовної цілісності особистості. Результати дослідження, що резюмують наукову новизну і виносяться на захист, можуть бути сформульовані у наступних тезах:

- розроблено концепцію духовної цілісності особистості як атрибуту самостійного розгортання людини, згідно якої духовну цілісність людини подано як її здатність протистояти природним і соціальним факторам та забезпечувати самовідтворення системи внутрішньо-особистісних механізмів. Духовна цілісність особистості визначена як еволюційне структурування на засадах впорядкованості її духовних підструктур (підсвідомих, свідомих, самосвідомих, над свідомих), в яких формуються і стало функціонують механізми смислового утворення, смислового усвідомлення, смислового будівництва;

- на основі аналізу наукових підходів (філософського, теологічного, соціологічного, культурологічного, мистецького і мовознавчого, етико-педагогічного і психологічного) до розуміння духовної цілісності особистості сучасне усвідомлення проблеми духовного представлено як складне утворення, в якому збережені всі типи усвідомлення, надбані людством протягом історії: ідеалістичний, релігійний, матеріалістичний, метафізичний, раціональний, ірраціональний. В результаті процес становлення духовної цілісності особистості позиції як інтуїтивну і психологічну узгодженість, ідентифікацію, будівництво, здійснення, самовдосконалення, що відбуваються в процесі самопізнання і супроводжуються наростаючим відчуттям єдності з Універсумом;

- духовна цілісність особистості розглянута в якості підсистеми духовного цілого, що має своїми складовими духовність людини, соціуму, Універсуму у суб'єктивованій, об'єктивованій, суб'єктивній, об'єктивній формах, і визначена суб'єктивованою формою саморуху духовного цілого;

- вперше духовна цілісність особистості як духовна система досліджена в сукупності статичних аспектів: як функціональна цілісність людини, як певний тип структури особистості, і в сукупності динамічних аспектів: як основа організаційної цілісності людини, як сутність самостійного розгортання людини, як організаційний процес становлення структури внутрішньо-особистісних механізмів: спадковості, метаболізму, сприйняття, розуміння, воління, цілей покладання, смислового породження, самоактуалізації, самовизначення, самореалізації);

- побудовано оригінальну концептуальну модель розгортання людини у формі становлення духовної цілісності особистості. Модель презентована як системна узгодженість процесу розгортання духовних структур в людині (підсвідомих, свідомих, самосвідомих, над свідомих) в ході взаємодії їх індивідуального і колективного змісту;

- визначено найпотужніший механізм становлення духовної цілісності особистості, яким є еволюційна діяльність людини як предметно - практична реалізація особистісного смислу на користь природи і соціуму, в ході якої відбувається формування динамічної цілісності людини і Універсуму;

- обґрунтовано критерій духовної цілісності особистості, тобто вільний вихід особистості на нові рівні буття в процесі смислового будівництва, що збагачує духовні підвалини Універсуму.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно сприяє подальшій розробці філософської проблематики щодо визначення людини, її природи, сутності і змісту людської екзистенції. Значення одержаних результатів складається з осмислення сутності і змісту становлення духовної цілісності особистості, обґрунтування поняття “духовна цілісність особистості”, дослідження індивідуальної і суспільної детермінант духовного зростання людини на терені сучасного українського суспільства.

Отримані результати дослідження можуть бути використані в подальшій розробці філософсько-антропологічних проблем цілісності людини взагалі та духовної цілісності особистості зокрема.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її висновки можуть бути використані в державних стратегічних проектах розбудови українського суспільства, в проектах реформування суспільних інститутів виховання і освіти. Морфологічний і функціональний аналіз духовної цілісності особистості, рівні і критерій можуть бути використані в процесі вдосконалення виховання і самовиховання особистості.

Основні висновки дисертації можуть бути ефективно реалізовані при розробці спецкурсів, навчально-методичних програм, посібників та науково-довідкової літератури з філософських, соціологічних та педагогічних наук у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри філософії Запорізького Національного технічного університету, кафедри соціології, управління та євроінтеграції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, на ряді науково-практичних конференцій, а саме:

- VIII Міжнародній науковій конференції “Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття” (Київ, 2005);

- Науковій конференції “Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості” (Чернівці, 2005);

- Духовно-світській науковій конференції “Постсучасність: проблеми духовної свободи особистості” (Бердянськ, 2006);

- Науково - практичній конференції “Духовні цінності в сучасному українському суспільстві” (Київ, 2006);

- Міжнародній науково-практичній конференції “Генеза буття особистості” (Київ, 2006);

- Міжнародній науково-практичній конференції “Соціокультурна інтеграція в контексті викликів ХХІ століття (Київ, 2007);

- Міжнародній науково-теоретичній конференції “Лівобережна Україна у всеукраїнському філософсько-культурному вимірі (Київ, 2007).

Публікації. Основні висновки дисертації викладено у 8 наукових публікаціях, 5 із яких надруковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для філософських наук.

Структура і обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи визначена метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають у себе 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 210 сторінок, з них 194 сторінки основного тексту. Список використаних джерел у кількості 184 найменування становить 16 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, сформульовані основні елементи дисертації:

- об'єкт, предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, її методологічні засади;

- визначено наукову новизну дослідження;

- розкрито теоретичне і практичне значення та форми апробації її результатів.

Перший розділ “Історично-методологічні аспекти дослідження становлення духовної цілісності особистості в процесі самостійного розгортання людини” присвячений вивченню історії формування проблеми і вибору методологічних засобів і складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі першого розділу “Аспекти поняття “цілісність” в контексті самостійного розгортання людини” з'ясовано відповідність змін структури людини, що спричинені її самостійного розгортанням (генотип, психологічний тип, фенотип) і етапів саморуху життя (неопосередкована цілісність системи і середовища, опосередкована, самостійна організаційна цілісність системи і середовища, цілісність саморозвитку системи).

В першому варіанті вирішення проблему цілісності розглянуто в двох аспектах:

- як структуру внутрішніх зв'язків, що підтримує нові системні якості і властивості, які не є притаманними окремим частинам, але виникають в результаті їх взаємодії у визначеній системі зв'язків;

- і як цілісну сукупність, що реалізує свою здатність до саморозвитку, переживаючи етапи ускладнення і диференціації, набуваючи нової якості.

Це стало обґрунтуванням дослідження, як атрибуту становлення.

В другому варіанті вирішення цілісність системи, як комплексне поняття, визначено трьома характеристиками: структурна (морфологічна) цілісність, функціональна цілісність, організаційна цілісність, завдяки якій відбувається прогрес чи регрес системи. Це обумовило дослідження становлення цілісності як процесу самостійного розгортання.

Виявлено змістовність природних передумов самостійного розгортання людини, а саме:

- самостійного розгортання природного середовища (шляхом неопосередкованої єдності системи і середовища);

- самоорганізація органічних систем (шляхом опосередкованої єдності системи і середовища);

- саморозвиток органічних систем (набуття морфологічних органів відбиття і збереження та порушення наступності).

Розглянуто етапи самостійного розгортання людини в культурному ґенезі (за О. Леонтьєвим): сучасний фізичний тип людини, індивід як об'єкт культурного ґенезу, особистість як суб'єкт культурного ґенезу. Підсумовано, що пересування епіцентру змін в складових структури людини відбувається у напрямку від матеріального до духовного.

З точки зору етапів саморуху життя структурні зміни в ході самостійного розгортання людини класифіковано як рівні цілісності людини:

- генотип презентує неопосередковану цілісність людини і Універсуму;

- психологічний тип уособлює опосередковану, самостійно організаційну цілісність людини і Універсуму;

- особистість позиціонує еволюційну цілісність саморозвитку людини.

В ході аналізу змін в складових структури людини, розглянутих через призму морфологічної, функціональної та організаційної цілісності, з'ясовано, що матеріально-психічна цілісність, як гармонія душі і тіла, являє структурну або морфологічну цілісність людини.

Функціональна цілісність людини духовна за своєю природою. Функціональна цілісність людини, як сукупність стійких внутрішніх зв'язків, що виокремлюють, презентують, структурують її відносини зі світом, тобто складають зміст духовного життя людини, уособлена в особистості.

Підсумовано здобутки дослідження:

- особистість уособлює функціональну цілісність людини;

- за визначенням функціональної цілісності особистість складає основу організаційної цілісності людини.

У другому підрозділі першого розділу “Духовна цілісність як вимір самостійного розгортання людини” в ході аналізу філософського контексту поняття “духовність” зроблено певні узагальнення:

- стосовно форм існування духовного (об'єктивна, суб'єктивна, об'єктивована, суб'єктивована);

- стосовно контурів поняття “духовність” (характеристика людини, світу, буття), які складають певну системну цілісність і визначення феномену духовного;

- щодо смислового поля поняття “духовність” (категорії “символ”, “образ”, “знак”, “текст”, “смисл”, “значення”, “цінність”, “поняття” є острівками рефлексії ноумену духовності).

У третьому підрозділі першого розділу “Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження” зазначено, що дослідження духовної цілісності людини, яка розгортається, відбувається з позицій філософської антропології та діалектики на принципі духовно-матеріальної єдності світу, еволюційному світогляді, діяльній парадигмі, з використанням засобів концептуалізації та моделювання. Аналіз філософського, теологічного, соціологічного, культурологічного, мистецького, мовного, педагогічного, психологічного контекстів понять “духовність” і “цілісність особистості” дозволив зробити висновок, що зміст кожного контексту визначається предметом дослідження філософії, теології, соціології, культурології, мистецтвознавства, мовознавства, педагогіки, психології відповідно. Теологічний контекст поняття "духовність" полягає у визнанні надіндивідуального початку, що надає життю смислові образи сакральної істини, краси, добра, об'єднує людство в процесі творення буття. Соціальний контекст поняття “духовність” може розглядатися в суспільному, ціннісному, буттєвому аспектах. В суспільному аспекті духовність визначається через диспозицію “індивідуальне - суспільне”. В ціннісному аспекті - диспозицією “соціальне - соцієтальне”. В буттєвому аспекті духовне постає змістом соціального.

Культурологія розглядає духовність крізь призму цінностей. Цінності входять в буття як індивідуальні і надіндивідуальні узагальнені смисли. У людському бутті цінності багатофункціональні. Вони виступають як:

- форма утримання й закріплення споріднених смислів;

- “поля взаємності”- ґрунт для поєднання індивідуальних людських світів;

- “мотиви мотивів” - смислове обґрунтування цілей діяльності;

- життєві та історичні орієнтири;

- певні зразки, канони смислового творення.

Цінність мистецького впливу на духовність людини постає в здатності специфічним чином залучити людину в хвилюючий процес. Ініційована свідомість відкриває канали без свідомого. Образ, який виникає в результаті процесу смислової творчості, являється нам в своїй цілісності. В цьому особливість впливу мистецтва на духовний розвиток людини.

Ми з'ясували також, що механізмом реалізації духовного виступає мова - як засіб соціокультурної самоідентифікації особистості. Мова несе смисл: іноді зрозумілий, а іноді такий, що своїми протиріччями проблемою цілісності буття людини, стає детермінантою виходу за визначені раніше межі буття.

Педагогічне поле використання поняття “духовність” окреслюється двома контекстами: духовність як цінності і духовність як інтегративна якість людини, що визначає життєві цінності, які формують людяне в людині, її гуманістичну суть. Педагогіка розглядає виховання духовності особистості як сукупність процесів будівництва і самостійного будівництва (які в сутності постають комплексом самостійних організаційних процесів).

Психологічний контекст поняття “духовність” характеризується за допомогою понять “цінності” і “смисл”, що відповідає предмету дослідження самої психології (механізм взаємодії особистості і середовища). Спільними для понять “цінність” і “смисл” є три аспекти розглядання: онтологічний, феноменологічний і діяльний.

Психологічний контекст поняття “духовність”, окреслений з'ясуванням механізму взаємодії особистості і середовища, містить характеристику динамічних процесів, спрямованих із середовища на особистість (інтеріоризація і соціалізація), таких, що виконують внутрішню роботу (індивідуалізація) і прямують назад, до середовища (соціалізація). Якісною ознакою цих процесів є їх детермінація самою особистістю, і зміни, які відбуваються в результаті їх перетікання.

Вищезазначені контексти поняття “духовність” опрацьовано за допомогою двох законів онтології (В. Франкл). Наведена метаморфоза пояснила існуюче різноманіття визначень поняття “духовне” в соціальних науках.

В результаті з'ясування сутності духовності на багатомірному рівні, шляхом синтезування, узагальнення, наведення відповідностей між існуючим різномаїттям визначень понять “духовність”, “цілісність духовного” і “цілісність людини” акумульовано визначення поняття “духовна цілісність особистості”, що позиціонується як інтуїтивна і психологічна узгодженість, ідентифікація, будівництво, здійснення, самовдосконалення, що відбуваються в процесі самопізнання і супроводжуються наростаючим відчуттям єдності з Універсумом;

Обґрунтовано думку, що духовна цілісність особистості у контексті динамічної структури має бути досліджена як тип структури особистості і одночасно як зміст процесу становлення цієї структури.

Другий розділ “Теоретичні аспекти дослідження становлення духовної цілісності особистості в ході самостійного розгортання людини” складається з чотирьох підрозділів і віддзеркалює наш теоретичний підхід до дослідження духовної цілісності особистості в єдності статичного і динамічного аспектів. Побудовано концептуальну модель становлення духовної цілісності особистості в ході самостійного розгортання людини. З'ясовано, що духовна цілісність особистості є суб'єктивованою формою саморуху системи духовного.

У першому підрозділі другого розділу “Сутність, зміст та структура процесу становлення духовної цілісності особистості в ході самостійного розгортання людини” в контексті особливостей системного, синергетичного, семантичного підходів особистість розглянута як складна, інформаційна, високоорганізована система, структура внутрішньо-особистісних механізмів, що розвивається завдяки своїй природний, соціальний і ноуменальний освіті. Духовну цілісність особистості уточнено як процес розгортання внутрішніх механізмів особистості з метою набуття ними адекватної щодо життєвої мети людини структури. Кожна адекватна структура особистості може розглядатися як рівень її духовної цілісності.

Розглянуто інформаційну модель особистості (В. Бех), структурну модель особистості (Д. Леонтьєв), організаційну модель особистості (Г. Нестеренко). Виявлені особливості становлення структури особистості (саморегуляція, як підтримка відносної стійкості структури особистості, і саморозвиток, як спричинення появи нового) склали підстави її дослідження як становлення певного рівня духовної цілісності особистості.

Сутністю становлення структури особистості визнано розгортання її психофізичної, психологічної, інтелектуальної, підструктур шляхом самоорганізації їх внутрішніх механізмів: метаболізму, сприйняття, спадковості, мотивації, соціалізації, воління, збудження, цілей покладання, смислового породження, самовизначення, самоактуалізації, самореалізації. З'ясовано, що зміст становлення структури особистості доцільно досліджувати як взаємодію внутрішніх і зовнішніх факторів процесу.

У другому підрозділі другого розділу “Діалектика взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів становлення духовної цілісності особистості” подальше уточнення змісту процесу становлення структури особистості продовжено в дослідженні діалектичної взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів процесу. Взаємодію внутрішніх і зовнішніх факторів в ході самостійного розгортання людини в понятійному апараті синергетики розглянуто як процес самоорганізації особистості в стабільному і прогресуючому станах.

Визначено, якщо особистість знаходиться в стабільному стані, продуктом самоорганізації є утримування впорядкованості внутрішньо-особистісних структур. Головним результатом самоорганізації особистості в прогресуючому стані виявлено її еволюційне самостійного структурування. Сутність самостійного розгортання людини полягає в еволюційному самостійно структуруванні підструктур особистості на засаді утримування їх впорядкованості.

В ході аналізу вітчизняного постмодерного філософського дискурсу, а саме досвіду дослідження взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів становлення духовної цілісності особистості, визначено плідність концепцій семантичного буття, буття можливості і дійсності, досліджень духовної реальності як дійсності особистості.

Акцентовано потужний потенціал діалектики як методу цілісного пізнання. Уточнено, що зняття суперечності між внутрішнім і зовнішнім відбувається як стрибок у новий план буття, а етапи цього самостійного розгортання відбиваються екзистенціаліями “вибір”, “план”, “надія”, які обґрунтовують сенс і етапи (самостійного розгортання) такої події як життя.

Зазначено, що діалектика внутрішнього і зовнішнього, досліджена в категоріях діалектики, представлена гармонійним поєднанням динамічного і статичного аспектів духовної цілісності особистості. Діалектика дозволяє зрозуміти становлення духовної цілісності особистості в її само-даності і самодостатності (ставлення до себе), в присутності (ставлення до наявного буття), в свободі як умові реалізації (ставлення до можливого), в комунікації як засобі буття (ставлення до іншого), що може бути структурною по рівням духовної цілісності особистості.

Використання інструментарію екзистенційної діалектики (категорій “сутність-існування”, “буття-небуття”, “вибір”, “свобода” та ін.) надало можливість поєднати статичний і динамічний аспект дослідження духовної цілісності особистості.

У третьому підрозділі другого розділу “Концептуальна модель самостійного розгортання людини у формі становлення духовної цілісності особистості” подальше дослідження духовної цілісності особистості в єдності статичного і динамічного аспектів проведено за допомогою моделювання. За допомогою методу композиційно-параметричного сконструйовано модель самостійного розгортання людини у формі становлення духовної цілісності особистості. Модель презентована як системна узгодженість процесу самостійного розгортання духовних підструктур людини (підсвідомих, свідомих, самосвідомих, над свідомих) в ході взаємодії їх індивідуального і колективного змісту.

Зміст самостійного розгортання людини представлено процесами співпереживання, співчуття, спілкування, уяви, пам'яті, творчості, рефлексії, соціальної значущої інформації, що відображають зростання активності діяльності людини за рахунок зростання потужностей мислення.

Зміст становлення духовної цілісності особистості в моделі подано наступним чином: в дійсності предметно-практичної, суспільно-корисної діяльності людини ми спостерігаємо явище розвитку об'єктивованих і суб'єктивованих форм духовності, результатом чого є становлення стійкої структури внутрішньо-особистісних механізмів - духовної цілісності особистості. Атрибутом становлення духовної цілісності особистості є виробництво соціального смислу як результат адекватної впорядкованості і когерентної роботи внутрішньо-особистісних механізмів.

Акцентовано сутність самостійного розгортання людини. Нею є породження матеріальної, психічної, соціальної, духовної складових людини, в лоні яких відбувається структурування психофізичної, психологічної, інтелектуальної підструктур особистості.

Уточнено систематизацію рівнів духовної цілісності людини: індивід, особистість, індивідуальність. Індивід - носій морфологічної цілісності людини, є найнижчим рівнем духовної цілісності людини як об'єкт зовнішнього культурного зусилля. Особистість - функціональна цілісність людини, є наступним рівнем духовної цілісності людини, що характеризує її як активного суб'єкта культурного ґенезу. Індивідуальність - це організаційна цілісність людини, є вищим рівнем духовної цілісності людини, на якому людина керує своїм розвитком.

Підсумовано, що процес становлення духовної цілісності особистості, як органічно вплетений в еволюційні процеси Універсуму, відбувається шляхом еволюційного самостійного структурування на засадах утримування впорядкованості духовних підструктур (без свідомих, свідомих, самосвідомих, над свідомих), в яких формуються і стало функціонують внутрішньо-особистісні механізми.

Критерієм духовної цілісності особистості визнано свободою виходу на нові рівні буття, на можливостях загального духовного поля людини і суспільства. Атрибутами духовної цілісності особистості визнані: свобода, смислова діяльність, творчість, еволюційна діяльність.

У четвертому підрозділі другого розділу “Духовна цілісність особистості як форма саморуху системи духовного цілого” розглянуто роль процесу становлення духовної цілісності особистості в системі духовного.

Проаналізовано сукупну діяльність певного історичного типу спільнот (загальна особистість) як внесок до загальної культури людства. Моменти-рівні духовної цілісності загальної особистості розглянуто як засоби суто людського існування, форми духовно-практичного освоєння світу, історичні результати самоідентифікації людини.

Складено ієрархію моментів-рівнів духовної цілісності загальної особистості: міф, образ, віра, поняття. Наведено відповідності між історичною ієрархією моментів-рівнів духовної цілісності загальної особистості і етапами становлення природної цілісності:

- міф і образ презентують недиференційовану, безпосередню цілісність системи духовного;

- релігія і наука в аналізі різним чином протиставляють людину і світ, тому визначені як реалізація диференційованої, опосередкованої цілісності системи духовного;

- сучасний етап становлення гармонічної динамічної цілісності системи духовного уособлено в еволюційній діяльності людини, результати якої мають соціальний зміст в індивідуальній формі і індивідуальний зміст в соціальній формі.

Роль становлення духовної цілісності особистості в системі духовного визначена як суб'єктивована форма саморуху системи духовного.

Враховуючи розроблені в ході дослідження аспекти духовної цілісності особистості (передумова і умова, форма, результат, сутність самостійного розгортання людини), духовну цілісність особистості стверджено атрибутом самостійного розгортання людини.

ВИСНОВКИ

У висновках презентовано низку основних підсумкових положень теоретичного і практичного характеру:

1. Сучасне усвідомлення проблеми духовного являє собою складне утворення, в якому збережені всі типи усвідомлення, надбані людством протягом історії, а саме: ідеалістичний, матеріалістичний, релігійний, метафізичний, раціональний, ірраціональний. В результаті ретроспективного аналізу понять “духовність” і “цілісність особистості” акумульовано поняття “духовна цілісність особистості” - інтуїтивна і психологічна узгодженість, ідентифікація, будівництво, самовдосконалення, здійснення, що відбуваються в процесі самопізнання і супроводжуються наростаючим відчуттям єдності з Універсумом.

2. Зміни в складових структури людини, розглянуті через призму морфологічної, функціональної та організаційної цілісності, уточнено в наступному:

- матеріально-психічна цілісність, як гармонія душі і тіла, являє морфологічну цілісність людини;

- функціональна цілісність людини духовна за своєю природою і складає основу організаційної цілісності людини.

3. Природними передумовами самостійного розгортання людини виступають: неопосередкована і опосередкована цілісність та цілісність саморозвитку. Етапами самостійного розгортання людини в ґенезі виступають: сучасний фізичний тип людини, індивід, особистість, що класифіковано як рівні цілісності людини.

4. Зміст процесу самостійного розгортання людини постає в наступному: в ході предметно-практичної діяльності в лоні смислів, як ідеальних структур впорядкованості природи і соціального буття, людина відкриває смисл. Усвідомлюючи можливість реалізувати свій особистісний смисл в суспільно-корисній діяльності, людина набуває спроможності створювати буття в процесі будівництва соціальних смислів як ідеальних структур впорядкованості другої природи. Атрибутом самостійного розгортання людини є її еволюційна діяльність як предметно - практична реалізація особистісного смислу на користь природи і соціуму. Сутністю самостійного розгортання людини є породження її матеріальної, психічної, соціальної, духовної складових, в лоні яких відбувається структурування психофізичної, психологічної, інтелектуальної підструктур особистості шляхом формування внутрішньо-особистісних механізмів.

5. Рівні духовної цілісності людини - це індивід, особистість, індивідуальність. Індивід, як носій морфологічної цілісності людини і об'єкт зовнішнього культурного зусилля, є найнижчим рівнем духовної цілісності людини. Особистість, як уособлення функціональної цілісності людини і активний суб'єкт культурного ґенезу, є наступним рівнем духовної цілісності людини. Індивідуальність, як уособлення організаційної цілісності людини, є вищим рівнем духовної цілісності людини, на якому людина спрямовує свій розвиток.

6. Аспектами розглядання духовної цілісності особистості виступають: функціональна цілісність людини, певний тип структури особистості (нестійкої або стійкої) - результат розгортання людини, організаційний процес становлення цієї структури, сутність розгортання людини, суб'єктивована форма саморуху системи духовного. Це дає підстави стверджувати духовну цілісність особистості атрибутом розгортання людини.

7. Сутністю становлення духовної цілісності особистості є еволюційне структурування її духовних підструктур, в яких формуються і стало функціонують внутрішньо-особистісні механізми. Зміст становлення духовної цілісності особистості подано наступним: в дійсності предметно-практичної, суспільно-корисної діяльності людини ми спостерігаємо явище розвитку об'єктивованих і суб'єктивованих форм духовного виробництва.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Бондаревич І.М. Духовна цілісність людини - структурно-функціональний вимір // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя, 2007. - Вип. 18. - С. 209-186-188.

2. Бондаревич І.М. Становлення поняття духовність в історії соціально-гуманітарного пізнання // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. - Випуск 63. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - С. 231-36-47.

3. Бондаревич І.М. Філософський статус поняття “духовність” // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - № 12 (25). - С. 239-246.

4. Бондаревич І.М. Духовна цілісність як процес і продукт самостійне розгортання // Політологічний вісник: Зб. наук. праць. - К.: “ІНТАС”, 2007. - Вип. 25. - С. 69-81. духовний особистість самовідтворення

5. Бондаревич І.М. Потенціал духовного зростання особистості в просторі сучасної України: філософські витоки // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. - Випуск 72. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - С. 238-58-68.

6. Бондаревич І.М. Роль допоміжних структур освіти за умов формування нової освітньої парадигми // Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття: Матеріали VIII Міжнар. наук. конф. (12-13 травня 2005р., м. Київ) / Уклад.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова. - К.: ІВЦ Видавництво “Екмо”, 2005. - 340 с. - С. 16-17.

7. Бондаревич І.М Інформаційно-розвиваюче середовище як засіб розв'язання проблеми духовної свободи особистості // Пост сучасність: проблеми духовної свободи особистості: / За ред. канд. філос. наук О.О. Сердюк. - Донецьк: ТОВ” Юго-Восток, Лтд”, 2006. - 247 с. - С. 151-157.

8. Бондаревич І.М. Інформаційно-розвиваюче середовище - усвідомлене крокування до духовного // Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості: Матеріали наукової конференції. 20-21 жовтня 2005 р. - Чернівці: Рута, 2005. - 319 с. - С. 199-206.

Размещено на Allbest.ru

...