Засади становлення особистості як суб’єкта культурно-освітньої діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Засади становлення особистості як суб'єкта культурно-освітньої діяльності

Кузнєцова Інна Володимирівна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена загостренням проблеми точного і передбачуваного контролювання суб'єктом культурно-освітньої діяльності наслідків своїх професійних рішень. Пріоритетним стає формування здатності бачити проблемну ситуацію у взаємозв'язку її складових за умови подолання вузької спеціалізації людської діяльності, орієнтації на загальний культурний розвиток та становлення відповідальності особистості як "спільно-і-для-інших-буття-у-світі". Останньому сприяє формування навичок відкритості до діалогу, толерантності у сприйнятті Іншого як такого, що робить монологічну та діалогічну відповідальність фахово засадничою, пріоритетно необхідною у професійній культурно-освітній діяльності.

Необхідність осмислення перспективи культурно-історичного процесу обумовлює доцільність звернення до проблем культурного буття та буття людини у світі. За даних умов наука (у обсязі англійського терміну society, на відміну від science), освіта, мораль, мистецтво, релігія, ідеологія, міфологія, право виступають тими видами теоретичної, духовної, практичної діяльності з постійного продукування та відтворення суспільної свідомості, що є предметом діяльності соціальних інститутів, спеціалізовано призначених артикулювати, зберігати та розповсюджувати тексти.

Особливої уваги заслуговує фахова діяльність зі створення та постійного відтворення єдиного смислового поля культури, а відтак - історичної перспективи суспільства. Спеціалізований або галузевий рівень культурної діяльності має суб'єкта - творця культурно-мистецького середовища, нового культурного посередника, професіонала-комунікатора, - який безпосередньо пов'язаний з суто культурними практиками та інфраструктурою. Означенню даного суб'єкта етимологічно відповідає введене за часів Просвітництва поняття культуртрегер, яке в епоху постмодернізму віддзеркалює сутність процесів міжкультурної дифузії.

Втім, оновлене розуміння аксіологічних та праксеологічних засад фахової діяльності культуртрегерів в інформаційному суспільстві залишається недостатньо вивченим й теоретично осмисленим. Звідси - потреба у філософському осмисленні культурно-мистецької системи освіти, в якій трансляція соціального досвіду органічно поєднується з безперервним пошуком життєвих пріоритетів на засадах розуміння потенційної рівності ментальної культури Іншого, альтернативності та варіативності в контексті прагнення до створення спільного європейського наукового та освітнього простору.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Теоретичне підґрунтя даної проблеми включає міжпредметно коло філософських, культурологічних, соціологічних, психологічних та педагогічних питань, що дозволяє говорити про відносно самостійні групи наукових розробок.

Першу групу складають дослідження проблеми мультидискурсивного контексту категорії культура (А. Кребер, К. Клакхон, А. Моль, Ю. Лукін), що знімає необхідність пошуку квінтесенційної культурності (T. O'Sullivan, L. Hartley) та обумовлює проведення структурно-функціонального аналізу культури: від натуралістичного принципу її розуміння (С. Пуфендорф, П. Гольбах) через секуляризацію світорозуміння (А. Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Віко, І. Кант, Г. Гегель, Ф. Шіллер, І. Гердер, С. Кассірер, М. Вебер) до розуміння культури та артефактів у якості культурних систем та суперсистем, народжених та підтримуваних завдяки виконанню соціально значущих функцій: поведінки, спілкування, діяльності за концепціями Р. Вільямса, Т. Парсонса, П. Сорокіна, К. Леві-Строса, К. Клакхона, А. Кребера, М. Петрова, Н. Джинчарадзе. Концепції процесуального характеру культури репрезентовані в працях О. Арнольдова, О. Гуревича, М. Кагана (культура як діяльність); В. Біблера (діалогічна концепція культури); В.І. Іванова, В. Шинкарука, М. Булатова, Є. Бистрицького, В. Малахова (культура як особлива реальність людського буття). Концепції соціо- та людинотворчої суті культури розгорнуті в дослідженнях Л. Баткіна, Г. Батищева, М. Бахтіна, В.П. Іванова, І. Кона, О. Леонтьєва. Проблеми соціології культури докладно розроблені у працях Л. Когана, Ю. Фохт-Бабушкіна; соціальної відповідальності суб'єкта продукування та розповсюдження культури у дослідженнях М. Кагана, Ю. Лукіна, М. Хрєнова, В. Бітаєва. Соціально-філософське розуміння культурної діяльності розширило антропологічну концепцію культури означенням окремої сфери суспільної діяльності - галузевою концепцією культури Р. Вільямса, Х. Ортега-і-Гассета, С. Піналова, В. Виноградова, О. Гриценка, Ю. Богуцького, В. Шейка, що дефініціює культурну діяльність у діалектичній єдності аксіологічного виміру (як універсум культурно-історичного буття) та праксеологічного виміру (як окремої сфери суспільної діяльності).

Другу групу дослідження складають наукові розробки М. Гайдеґґера, Ж.-П. Сартра, М. Мід, в яких акцентується особиста відповідальність соціального суб'єкта не перед суспільством, а перед власним Я. Концепція колективної відповідальності розглянута відповідно до трансцендентальної прагматики К.-О. Апеля та принципів Г. Йонаса. Відповідальність як особливий тип взаємодії людини і суспільства розглянуто за працями І. Добронравової, А. Єрмоленка, І. Степаненко. Етичний аспект відповідальності, розроблений в працях В. Малахова, Л. Рубан, В. Шейка, виступає основою морально-ціннісного аспекту дослідження.

Третю групу досліджень складають роботи з теоретичного аналізу проблеми становлення особистості, яка розглянута в єдності соціально-філософського, філософсько-освітнього аспектів на підставі ідей: Ф. Аквінського, М. Бердяєва, М. Вебера, М. Гайдеггера, Г. Гегеля, Т. Гоббса, Р. Декарта, І. Канта, А. Камю, Е. Левінаса, М. Мід, Е. Мун'є, Т. Парсонса, П. Рікера, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковороди, І. Фіхте, Л. Шестова, П. Юркевича, К. Ясперса; а також дослідження сучасних філософів: В. Андрущенка, Л. Губерського, В. Іванова, М. Михальченка, І. Надольного, С. Рижкової, В. Шинкарука, В. Табачковського. Розглядається розуміння сутності людини в призмі феноменів індивід - індивідуальність - особистість як ілюстрації розвитку свідомості від стадії архаїчної, інфантильної до вищого моменту трансцендентності.

До четвертої групи належать наукові розробки в царині філософії освіти, в яких розглядаються запити інформаційного суспільства; узасадничена потреба трансдисциплінарного наукового знання, реформування та розвитку адекватної науково-освітньої системи, пов'язаної зі зміною ролі і статусу людини. Серед них дослідження сучасних вітчизняних вчених: В. Андрущенка, В. Бітаєва, В. Вихрової, Л. Горбунової, І. Добронравової, К. Корсака, В. Кременя, М. Култаєвої, М. Лукашевича, В. Лутая, М. Михальченка, І. Надольного, В. Пазенка, С. Рижкової, І. Степаненко, Д. Скальської, В. Шийка, В. Шульгіної в яких філософським підґрунтям навчально-виховного процесу визначено принципи реалізації можливостей саморозвитку особистості. Переосмислення завдань культурно-освітньої сфери у становленні особистості набуває особливого дослідницького інтересу у пошуку сучасної моделі філософії культурно-мистецької освіти України в контексті принципів синергетичної парадигми.

Аналіз зазначених джерел дозволяє зробити висновок про те, що запропонована для дослідження проблема пріоритетна у сучасних філософських та культурологічних наукових розвідках, є відкритою до вивчення з огляду на необхідність поглибленого теоретичного осмислення аксіологічних та праксеологічних засад становлення особистості та узагальнення консенсусної системи цінностей в контексті національної своєрідності української культури. Практичне утвердження останньої є фаховим завданням суб'єктів культурно-освітньої діяльності, що переважною мірою визначає тенденції трансформації суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукових досліджень Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв (протокол Вченої ради № 2 від 12.03.91 р.) - “Культура і мистецтво в сучасному державотворчому процесі” та згідно Тематичного плану науково-дослідницьких робіт Міністерства культури і мистецтв України (наказ № 140 від 03.04.2000 р.) - “Процеси трансформації культурних практик та системи цінностей сучасного українського суспільства”.

Мета й завдання дослідження. На основі філософсько-освітнього аналізу сучасних концептуальних засад становлення особистості виявити пріоритети особистісного та професійного становлення суспільно-відповідального суб'єкта культурно-освітньої діяльності в сучасній Україні.

У відповідності до мети поставлені наступні завдання:

- проаналізувати наявні теоретико-методологічні підходи до вивчення системи понять культурної діяльності у працях вітчизняних, зарубіжних філософів, педагогів, культурологів та виявити функціональні механізми, що забезпечують процесуальний характер фахової концепції культурної системи;

- узагальнити спеціалізовані види соціальної діяльності з трансляції культури у номінації певної метапрофесійної спільності суб'єктів культурної діяльності (культуртрегер, культуртрегерська діяльність) в контексті глобалізаційних процесів на основі існуючих моделей культурної комунікації;

- простежити динаміку культурно-етичних феноменів у процесі становлення особистості в контексті культурно-смислових орієнтирів культуртрегерської діяльності в полікультурному середовищі;

- показати роль філософсько-методологічних засад становлення само-відповідальної особистості як стрижневої компоненти філософії культурно-мистецької освіти інформаційного суспільства;

- виявити взаємозв'язок особистісних та соціальних засад діяльності культуртрегера в контексті сучасних моделей інфраструктури фахових культурних комунікацій в Україні;

- запропонувати можливі шляхи, напрями та пріоритети професійної підготовки культуртрегерів за умов входження в загальноєвропейський освітній простір.

Об'єкт дослідження - філософсько-освітні засади становлення особистості в сучасному освітньо-культурному просторі.

Предмет дослідження - аксіологічні та праксеологічні аспекти становлення особистості як суб'єкта культурно-освітньої діяльності в Україні.

Теоретико-методологічні засади дослідження. З метою розв'язання поставлених завдань застосовані загальнометодологічні підходи постмодернізму та конкретні методи культурології, соціології. Завдяки використанню принципу єдності історичного та логічного розглянуто основні тенденції послідовного становлення та осмислення суспільством динаміки культурно-етичних підстав у процесі становлення особистості (індивід - індивідуальність - особистість); аспекти сучасного розуміння соціальної відповідальності суб'єкта культурно-освітньої діяльності в професійному та особистому значенні. Із застосуванням аналітичного методу виокремлено та досліджено концептуальні підходи щодо трактування соціокультурної діяльності суб'єктів трансляції культури з позицій філософсько-етичних, культурологічних та соціально-філософських вимірів проблеми. Згрупування феноменів метапрофесійної спільності суб'єктів з відбору та трансляції культури за певними ознаками уможливив типологічний метод. Складові формування суб'єктів культуртрегерської діяльності в просторі професійно-особистісної відповідальності охарактеризовано за допомогою структурно-функціонального методу. З'ясування функції професійної культуртрегерської діяльності у духовному житті українського суспільства реалізовано за дотримання культурологічного підходу. Пошуково-прогностичний метод уможливив визначення пріоритетних напрямків підготовки та професійної діяльності культуртрегера за умов інформаційного суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в розробленні культурно-освітньої концепції, яка розв'язує важливу теоретико-практичну проблему обґрунтування аксіологічних та праксеологічних засад становлення особистості як суб'єкта культурно-освітньої діяльності за сучасних умов трансформації суспільства. Ця концепція конкретизується в наступних положеннях:

вперше:

- розкрито аксіологічні параметри культурної діяльності на підставі вивчення методологічних підходів постмодерністської парадигми щодо системного розгляду процесу функціонування фахової культури за умов новітніх соціальних реалій;

- доведено, що провідної ролі в сучасному культурному процесі набуває діяльність, безпосередньо пов'язана не з продукуванням, а з трансляцією та інтерпретацією культурних текстів, що зумовлено динамікою та складністю культурно-інформаційних потоків;

поглиблено положення, що:

- за умов появи нових смислів у життєвих потоках зростає роль структурних ланок трансляції культури: знання, розуміння, декодування, інтерпретації тексту у донесенні смислу тексту в актуально сучасних термінах до суб'єкта комунікативного акту інформування;

- цілісність суспільства, створення та постійне відтворення єдиного смислового поля культури залежить від міри включеності морально-етичних засад особистості до професійної підготовки та праксеологічного аспекту діяльності її соціального суб'єкта - культуртрегера, що обґрунтовано в Етичному кодексі культуртрегерської діяльності;

дістали подальшого розвитку:

- положення, що спеціалізовані види соціальної діяльності з відбору, інтерпретації та трансляції культури набувають ознак цілісної метапрофесійної діяльності, яку означено поняттям культуртрегерська діяльність, а її соціального суб'єкта поняттям культуртрегер, що етимологічно відповідають особливостям процесів міжкультурної дифузії;

- означення понять індивід - індивідуальність - особистість в контексті тенденції змін культурно-етичних стереотипів відповідно до етапів трансформації свідомості: від стадії архаїчної, інфантильної до вищого моменту трансцендентності - здатності сформувати в собі "безкінечну персону".

Теоретико-практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення роботи доведені до рівня конкретних пропозицій і можуть бути використані при підготовці фахівців культурної діяльності. Науково обґрунтовані результати роботи можуть бути використані у практиці суб'єктів культурно-освітніх діяльності.

Сформульовані автором положення використовуватимуться при написанні науково-методичних праць, навчальних планів підготовки фахівців та навчальних програм з дисциплін за напрямом культура та мистецтво у навчальних закладах країни.

Особистий внесок здобувача. Висновки й положення наукової новизни до дисертаційної роботи отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися на 18 міжнародних та національних наукових конференціях, зокрема: “Професійна мистецька освіта: діалог традицій та інновацій” (Київ, 2000); “Поліетнічність та культура в сучасній Україні” (Київ, 2001); “Молодь в сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри” (Київ, 2001); “Творчість у контексті розвитку людини” (Київ, 2003); “Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (Київ, 2003); “Етика і культура. Актуальні етичні проблеми у сфері культури” (Київ, 2004); “Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри” (Київ, 2004); “Культуротворча парадигма українського націєтворення” (Івано-Франківськ, 2005); “Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства” (Київ, 2005); “Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (Київ, 2005); “Україна - Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур” (Київ, 2006), “Навчальні заклади культури і мистецтв України: особливості входження в Болонський процес” (Київ, 2007).

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковані в 12 наукових працях, 9 із них - у фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації обумовлені метою й завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів (семи підрозділів), висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 179 сторінок, загального тексту - 222. Список використаних джерел містить 598 найменування, у тому числі 28 іноземною мовою.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність та вибір теми; визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, його зв'язок з науковими програмами, викладено теоретико-методологічні засади, наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів; наведені дані про їх апробацію та публікації.

У першому розділі - “Теоретико-методологічний аналіз інформаційних одиниць фахової культурної діяльності” висвітлено концептуальні підходи щодо вивчення запропонованої наукової проблеми у працях вітчизняних і зарубіжних дослідників, аналізується стан теоретичного дискурсу доби постмодерну, визначається система понять, на яких ґрунтується дисертаційний аналіз.

У першому підрозділі: "Структурно-функціональний аналіз поняття культурна діяльність" надано характеристику інформаційним одиницям фахової культурної діяльності. Відзначено, що розмаїття концепцій та дефініцій явища культура (А. Кребер, К. Клакгон, А. Моль, Ю. Лукин) підкреслює мультидискурсивний контекст категорії культура, що знімає необхідність пошуку її квінтесенції (O'Sullivan T., Hartley L.) та обумовлює проведення структурно-функціонального аналізу обсягу та змісту категорії культура, понять культурна діяльність, соціокультурна діяльність, суб'єкт культурно-освітньої діяльності. Відзначено потреба у чіткому дефініціюванні структурно-семантичних інформаційних одиниць мовної свідомості - слово, термін, поняття, категорія.

Зроблено висновок щодо внутрішньої логіки історичного розвитку категорія культура: від ототожнення її зі всім, що створила людина (С. Пуфендорф, П. Гольбах) через секуляризацію світорозуміння до аналізу людської активності - поведінки, спілкування, діяльності. Послідовно викладений П. Гольбахом натуралістичний принцип розуміння культури зазнав “денатуралізації” у попередників культурно-історичної школи. Так, французькі просвітники (А. Вольтер, Ж. Кондорсе, Р. Тюрго) розглядали культуру як міру розвитку розумної людини, розумних форм життя на противагу варварству; Ж.-Ж. Руссо пропонував критерієм культури розглядати моральність; Д. Віко концепцією історичних циклів у розвитку всіх націй започаткував історизм, неперервність, процесуальність культури. Вплив етичних та естетичних засад культури на розвиток суспільства знайшов своє обґрунтування в працях: І. Канта, І. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля, Ф. Шіллера, Ф. Шлегеля, Г. Лессинга, І. Гердера. Г. Ріккерт, С. Кассірер, М. Вебер зосереджували увагу на автономних системах цінностей і ідей у різних формах соціальної організації та розширювали розуміння культури, включенням в її поле матеріальної культури, етнічних звичаїв. мов та символічних систем.

Виявлено, що в подальшому висловлені ідеї отримали розвиток у культурфілософських та соціологічних концепціях ХХ ст. До окремих проблемних полів послідовниками були віднесені питання хронологічного та діахронного розповсюдження культури, розроблені засади розуміння таких явищ і процесів, як традиція, культурне запозичення, аккультурація, флуктуація світових культур (П. Сорокін, М. Мід, А. Тойнбі, О. Шпенглер). Соціотворча функція культури отримала докладне вивчення у працях І. Вітаньї, Х. Ортега-і-Гассета, Т. Парсонса, Й. Гейзінги; пріоритетність соціальної значимості суб'єкта трансляції культури дістала обґрунтування в концепціях Е. Дюркгейма, П. Лазерсфельда, А. Моля; в працях М. Вебера, Ю. Габермаса окреслено необхідність морально-етичних вимірів соціальної діяльності, за першочерговості видів, спрямованих на інкультурацію особи та відтворення цілісного соціуму.

Показано, що розумінню культури як системи сприяло використання досягнень антропології, етнології, теорії систем, семіотики та теорії інформації. Антропологічна концепція культури та структурний функціоналізм стали предметом роздумів Р. Вільямса, Б. Малиновського, Т. Парсонса; структурна антропологія та структуралізм - К. Леві-Строса, М. Фуко, Р. Барта. Культурні антропологи К. Клакхон, А. Кребер, Є. Тайлор, Б. Малиновський, Л. Уайт розвинули концепцію культури введенням поняття культурна система як розуміння культури та артефактів у якості стабільних утворень, народжених та підтримуваних завдяки виконанню соціально значущих функцій; транслюючих програми поведінки, спілкування, діяльності.

Розглянуто феномен соціокодів як особливої семіотичної системи, що забезпечує відновлення та розвиток суспільства як у формі духовної культури, так і у формі предметів матеріальної культури, що слугують практичним цілям та є засобом збереження, передачі смислів і значень, регулюючих поведінку, спілкування, діяльність. Причинно-змістовне збільшення масивів соціокодів робить нагальною проблему інформаційної місткості людини та потребує нових типів кодування (Дж. Лалл, А. Моль, Р. Гіляревський, П. Донець, Н. Джинчарадзе, О. Михайлов, М. Петров, Г. Почепцов). Розвиток культурних систем кодування соціального досвіду визначає етапи прогресу людства (М. Маклюєн); закріплює зміни характеру комунікацій та способів соціалізації людини; сприяє, за сучасних умов, формуванню синергетизованої системи взаємозалежної та взаємовідповідальної ієрархії видів діяльності, поведінки, спілкування феноменів програм соціального життя: традиційних, сучасних, майбутнього.

Виявлено концепції процесуального характеру культури: культура як діяльність визначена в працях О. Арнольдова, О. Гуревича, М. Когана та ін.; культура як особлива реальність людського буття представлена працями В. Шинкарука, В. Іванова, М. Булатова, Є. Бистрицького, В. Малахова та ін.

Концепції культури в її соціо- та людинотворчій суті розгорнуті в працях Г. Батищева, Л. Баткіна, М. Бахтіна, В. Біблера, В.П.Іванова, І. Кона, О. Леонтьєва, Е.Соколова; морально-етичним засадам приділяли увагу Е. Ільєнков, М. Мамардашвілі, О. Мисливченко, В. Тугарінов. Докладно розроблені проблеми соціології культури у працях Л. Когана, Ю. Фохт-Бабушкіна. Питання соціального суб'єкта продукування та розповсюдження культури, за першочерговості його відповідальності стали предметом дослідження М. Кагана, Ю. Лукіна, М. Хрєнова. Водночас, з огляду на примат ідеології “однопартійного” суспільства, соціальна відповідальність суб'єкта розповсюдження культури як і його морально-етичні якості зводилися переважно до вимоги відповідності його дій принципам партійності та політичної доцільності.

Встановлено вагомий внесок до вивчення явищ і процесів культури, її природи, функцій та моральнісних засад українських філософів: І. Безгіна, С. Безклубенка, В. Бітаєва, Є. Бистрицького, А. Бичко, О. Воєводіна, Т. Гуменюк, С. Кримського, Л. Левчук, В. Личковаха, І. Надольного, О. Оніщенко, С. Рижкової, О. Семашка, Р. Шульги та ін., теоретичні надбання яких відрізняються тематичною різноманітністю та плюралістичністю методологічних підходів, що зумовлює можливість їх використання у якості вихідних концепцій в філософському, етичному культурологічному аспектах вивчення культурно-освітніх проблем. Висунуто й активно розробляються концепції традицій та інновацій в художній культурі (М. Ігнатенко, Л. Левчук, О. Оніщенко), буттєвого розуміння культури (Є. Бистрицький, М. Попович), її моральнісної суті (В. Малахов), розглядаються питання соціального суб'єкта трансляції культури на рівні професійних груп (В. Горський). Поле дослідження мультидискурсивного характеру категорії культура, за якого антропологічна концепція культури розширилась означенням окремої сфери суспільної діяльності - фаховою (галузевою) концепцією культуру (Р. Вільямс, Х. Ортега-і-Гассет, О. Гриценко, В. Шейко), пов'язане з проблематикою наукового визначення категорії діяльність.

Загальнотеоретичні дослідження психологічної системи діяльності представлені концепціями С. Вершловського, Л. Виготського, А. Леонт'єва, Л. Столовича; розумінню психофізіологічної сутності професійної діяльності посприяли наукові пошуки І. Сеченова, І.П. Павлова, А. Ухтомського; сутнісному розкриттю діяльності на рівні соціально-філософського розуміння присвячені роботи М. Бердяєва, М. Бахтіна, В. Давидова, П. Гайденко, І. Роднянської, Л. Буєвої, М. Ващекіна, В. Овчінніков, О.Кінкулькіні, Є. Юдіна.

Філософське тлумачення діяльності відбувається в категоріях суб'єкт та об'єкт (де діяльнісний суб'єкт - людина - взаємодіє з об'єктом своєї діяльності - природою); єдності опредмечування та розпредмечування (де відбувається безперервний перехід від форми діяльнісної здібності людини до форми предметно здійснення та у зворотному напрямку); творчість, ідеальне. Вітчизняні науковці Є. Бистрицький, В. Іванов, С. Кримський, В. Табачковський, В. Шинкарук здійснили фундаментальне дослідження філософського розуміння категорії діяльність. На противагу розгляду діяльності тільки з позиції її продуктивності, предметності, інструментальної активності (тобто прикладної значущості), що найчастіше жорстко детермінована, а відповідно звужує можливості розвитку особистості, філософи київської антропологічної школи розглядають діяльність як певне смислонаповнення життя, смислопокладання, як форму самовираження творчого потенціалу людини.

Аналіз наукових досліджень доводить, що пошуки на метадисциплінарному рівні природи, суті та функції культурної діяльності дефініціює останню у діалектичній єдності: як універсум культурно-історичного буття людини (з універсальної, аксіологічної точки зору), а також у розумінні галузевої, освітньої концепції культури - як окремої сфери суспільної діяльності (з унікальної праксеологічної точки зору).

У другому підрозділі "Філософський дискурс збалансованих та кризисних станів культури як теоретична засада культурно-мистецької освіти" з'ясовується, що критичні стани будь-якого процесу мають два шляхи розвитку: загибель системи або перехід на новий рівень функціонування. Наявність критичних точок спричинюється вичерпанням онтологічно-врівноважувального потенціалу певної системи культурних парадигм (коли вони виявляють свою неефективність у модифікованому контексті суспільно-природного буття), або втратою внутрішньої єдності та динамічної рівноваги в надрах самої культури. Сучасна культурна криза як диспропорція між технічним та моральним розвитком вимагає ставити і досліджувати глобальні проблеми в контексті етичних імперативів, духовних цінностей та цілей людини. Одним із суттєвих проявів глобальної кризи є відрив освіти від культури, посилення відставання освіти від науки.

Духовно-практична втілюваність культурних надбань через освітню систему недвозначно свідчить про кризу не тільки останньої, але й взагалі культури як засобу олюднення суспільного й природного буття особи. В цьому відношенні має місце двосторонній взаємогенерований процес: ослаблення онтологічної ефективності культури сприяє звуженню сфери соціалізації людини (зменшенню обсягу асимільованої нею загальнолюдської культури); водночас, таке звуження веде до відповідного зниження рівня сприйняття культурних цінностей взагалі, що стимулює подальше скорочення культурного діапазону суб'єкта.

У третьому підрозділі "Метапрофесійна спільність суб'єктів культурно-мистецької інфраструктури: означення понять культуртрегер, культуртрегерська діяльність" з'ясовується категоріальний статус запропонованих понять. Підкреслено, що невід'ємною характеристикою професіонала є самостійне мислення, відповідальність, почуття гідності та багатовимірна компетентність як фахова так і культурна у цілому. Зазначені властивості професіонала мають бути зафіксовані у відповідному поняттєвому означенні. Втім, використання словосполучень: посередник - ходатай, технолог з комунікацій, третя людина, лідер думки, культураліст - посередник та ін., не набули і не можуть набути за своєю морфологічною природою статусу поняття, що перешкоджає поняттєвій точності й однозначності термінології у межах однієї галузі знання.

Звернуто увагу на неуніфікований категоріальний апарат української культурної терміносистеми, що актуалізує процес термінотворчості. Застереження щодо проблеми “виживання” української мови на терені введення іномовних запозичень позбавлене сенсу: дійове виконання своєї “розпізнавальної” функції українська мова довела історично. Водночас, мова потребує розвитку, тому використання міжнародно прийнятих термінів та запозичень новотворів є позитивним шляхом формування терміносистеми.

У дослідженні доведено, що в умовах міжкультурної дифузії доцільно узагальнити спеціалізовані види діяльності з трансляції культури в єдину метапрофесійну діяльність, яку означити поняттям культуртрегерська діяльність, а її суб'єкта - поняттям культуртрегер. Запропоноване поняття узагальнює всі види діяльності ретрансляторів, інтерпретаторів та розповсюджувачів гуманітарної культури, тобто осіб та інституцій, що забезпечують реальне функціонування та тяглість (у єдності спадкоємності та інновацій) гуманітарної культури в суспільстві (до прикладу, бібліотечна, музейна, редакторська, художньо-критична, журналістська (частково), клубна справи; написання підручників, перекладацька діяльність тощо).

В дисертаційному дослідженні обґрунтовується затребуваність культуртрегерською діяльністю суб'єкта, який розглядає виконання свого професійного завдання (локального) у контексті існуючого ціннісно-орієнтованого над-завдання (глобального), тобто, культуртрегер лише усвідомлюючи значущість професійної діяльності своїх колег набуде цілісного, системного характеру у власній культуртрегерській діяльності. За своєю природою та кінцевим результатом (соціальним ефектом) культуртрегерська діяльність має людинотворчий характер, реалізується виключно у формі спілкування і як така є діяльністю морально-етичною, що зумовлює правомірність включення до культуртрегерської діяльності моральнісних вимірів, а до професійних параметрів фахівця-культуртрегера - моральних якостей.

Другий розділ - “Філософсько-освітній аспект становлення особистості”, репрезентує особливості професійної діяльності культуртрегерів, що сконцентровані у морально-етичних вимогах, які постають як фахово-засадничі, підставові, пріоритетно необхідні фахівцю культурно-освітньої діяльності.

У першому підрозділі "Зміна культурно-етичних стереотипів у процесі становлення особистості" набула подальшого розвитку ідея динаміки культурно-етичних стереотипів у процесі становлення особистості. Проблема особистості розглянута в єдності як соціально-філософська і філософсько-освітня, беручи до уваги ідеї: Ф. Аквінського, М. Бердяєва, М. Вебера, М. Гайдеггера, Г. Гегеля, Т. Гоббса, Р. Декарта, І. Канта, А. Камю, М. Мід, А. Маслоу, М. Мосса, Т. Парсонса, Ж.-Ж. Руссо, Е. Фромма, Л. Хьелла, К. Ясперса; діалогічну концепцію особистості (Я - Ти відносини) Л. Фейєрбаха, М. Бубера; типологію особистості (естетична, етична, релігійна людина) С. К'єркегора, а також дослідження сучасних науковців: В. Андрущенка, Ю. Артюховича, Л. Баткіна (соціокультурна генеза людини), З. Баумана, В. Буторіна, Є. Бистрицького, М. Дьоміна, В. Іванова, Є. Ільєнкова, В. Кемерова, І. Кона, Т. Кравцова, М. Мамардашвілі, І. Мартинюка, А. Могильного, М. Михальченка, І. Надольного, С. Рижкової, І. Резвицького, Є. Соловйова Д. Скальської, В. Сперанського, В. Тугарінова, А. Шевченка, В. Шинкарука, М. Шульги. Розглядається розуміння сутності людини крізь призму феноменів індивід - індивідуальність - особистість як ілюстрації розвитку свідомості від стадії архаїчної, інфантильної до вищого моменту трансцендентності - здатності сформувати в собі “безкінечну персону” (Гегель), якісно відмінну від Іншого, що є своєрідним досягненням людини Заходу.

Виокремлено етапи трансформації свідомості: від повного злиття “Я” з родом у первіснообщинному суспільстві до пластичних форм узнавання, а не пізнання світу і себе в античній культурі (часткове відділення від цілого, але не самодостатнє, що бачимо у порівнянні людиною своїх дій з “відпрацьованими” діями богів) - шлях індивіда; від опосередкованого через ідею бога процесу самопізнання у середньовіччі - створення психологічного і самобутнього художнього образу (літургійного), розвиток душевних якостей - ліризму через примат розуму в епоху Ренесансу (живопис - наука) до наділення розуму чуттєвістю (метафора у науці) в епоху Просвітництва - шлях індивідуальності (поглиблена чуттєвість - примат розуму - чуттєвий розум); від особистісного виплеску анархічної свідомості модернізму - егоцентризму (“Я” - все, цілого - немає) через розірвану свідомість постмодернізму (толерантність без спів-чуття) до сприйняття себе частиною людства (“Я” існую доки існуєш “Ти”, “Ти” існуєш доки існую “Я”) у інформаційному суспільстві - засвідчує значення суспільних умов для становлення особистості. Злиття пізнаних опозицій, вирішення протиріч у єдності характеризує центроверсію свідомості, тобто досягнення того рівня Самості (за Юнгом), що усвідомлюючи всі опозиції осягає їх.

У другому підрозділі "Морально-смислові орієнтири культуртрегерської діяльності у полікультурному середовищі" звернута увага на те, що сучасне полікультурне середовище потребує спільної дієвої монологічної та діалогічної відповідальності особистостей, де відповідальність виступає як “спільно-і-для-інших-буття-у-світі”. Зроблено висновок, що морально-смислові орієнтири сучасності вимагають доповнення особистісної відповідальності (монологічної елітарної) діалогічною відповідальністю, орієнтованою на майбутнє буття та ґрунтовану на колективній відповідальності суб'єктів трансляції культури - культуртрегерів.

Показано, що від здійснення культуртрегерами свого фахового соціального призначення - вироблення та трансляції культурних текстів, їх інтерпретація, відбір, комплектування - залежить не лише актуальний зміст соціалізації та інкультурації окремих осіб та вікових генерацій, не лише створення і постійне відтворення єдиного смислового поля культури, а відтак - і цілісності суспільства, але і його, суспільства, історична перспектива, виміри життя прийдешніх поколінь. Зазначене накладає на суб'єктів культуртрегерської діяльності моральну відповідальність, вводить до фахових вимог вимоги моральнісно-етичні, що постають як фахово засадничі, підставові, пріоритетно необхідні фахівцю-культуртрегеру.

У третьому розділі - “Комунікативна модель культурно-мистецької освіти України в епоху нелінійного мислення” досліджено формування моделей культурної інфраструктури в соціокультурному полі інформаційного суспільства, що виступає замовником цілісної концепції безперервної культурно-мистецької освіти.

У першому підрозділі "Трансформація культурної інфраструктури сучасної України: проблеми і перспективи" досліджено реальні моделі культурної комунікації в контексті сучасних глобалізаційних процесів, тенденції непропорційного поєднання в них елементів абстрактних типів: авторитарного, патерналістського, комерційного і демократичного. Зроблено висновок, що культурним інфраструктурам більшості локальних спільнот європейського регіону притаманний соціокультурний дуалізм, тобто розвиток культурних комунікацій комерційних мас-медіа за ліберальними законами у поєднанні з культурною інфраструктурою (музеї, театри, бібліотеки тощо) за умов державного патерналізму.

Здійснено аналіз функціонування інфраструктури галузевих культурних комунікацій в Україні за умов становлення метакультурного простору, що засвідчує доцільність розробки нової парадигми фахової культури. Пріоритетами розвитку культури мають стати стандарти демократичного суспільства, відповідно до яких реформування культурної галузі потребує розвитку етично-демократичної моделі організації культурної комунікації. Розглянуто поняття інформаційного суспільства як суспільства, де більшість зайнята виробництвом, зберіганням, переробкою та реалізацією інформації. Проаналізовані потреби реформування інфраструктури галузевої культури, що обумовлюють праксеологічні аспекти оптимізації фахової підготовки культуртрегерів на засадах, закладених в документах Болонського процесу, ЮНЕСКО тощо, а саме: “навчитись пізнавати, навчитись життєвої компетентності, навчитись жити разом, навчитись жити”.

У другому підрозділі "Стратегія філософії розвитку культурно-мистецької освіти України" доводиться, що динамізм змін в інформаційній, технологічній, економічній, соціальній, комунікативній тощо сферах соціального буття потребує реформування та розвитку адекватної науково-освітньої системи, пов'язаної зі зміною ролі і статусу людини. Вітчизняні вчені (В. Андрущенко, А. Бітаєв, І. Добронравова, В. Лутай, М. Михальченко, І. Надольний, В. Пазенок, С. Рижкова, І. Степаненко, М. Култаєва, В. Шейко) в останні роки виступили з низкою праць, де вказана потреба ґрунтовно осмислюється. Особливостями професійної підготовки культуртрегерів є людинотворчий характер їх професійної діяльності, яка реалізується виключно у формі спілкування і як така є діяльністю морально-етичною, що зумовлює правомірність включення до культуртрегерської діяльності моральнісних вимірів, а до професійних параметрів фахівця-культуртрегера - моральних якостей: самоповагу, взаємність, толерантність щодо Іншої культури, особистісної відповідальності за відбір, інтерпретацію, трансляцію культурних текстів, як таких, в соціумі.

Приєднання України до Болонського процесу потребує проведення низки заходів щодо впорядкування мережі, статусу, освітніх стандартів системи професійної підготовки культуртрегерів, що обумовлює ключове значення галузевих наукових досліджень. Слід відзначити, що подальшого теоретичного обґрунтування вимагає досягнення консенсусу щодо збереження мистецької освітньої багаторівневості та термінів навчання в Україні і творчого використання європейського досвіду.

Аналіз існуючих теоретичних розробок дає змогу констатувати брак чіткої стратегії наукового забезпечення розвитку галузі культури. Потребу в інформаційному аналітичному забезпеченні галузевої культурної діяльності в українському суспільстві мають задовольнити наукові галузеві розробки, виконані в межах “Концепції наукового забезпечення розвитку галузі культури на 2006-2010 роки” та Загальнодержавної програми збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства (2005 р.).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблеми. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає підставу сформулювати висновки, що мають теоретичне й практичне значення.

Розгляд наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників з проблематики культурної діяльності свідчить, що теоретико-методологічний аналіз сутності й особливостей галузевої культурної діяльності не був до цього часу предметом спеціального системного дослідження. Це дає підстави до висновку, що наукова розробка цієї проблеми є недостатньою, тому вона вибрана предметом даного дисертаційного дослідження.

Показано, що ідея процесуального характеру культури як системи, функціонування якої обумовлено взаємодією, взаємопідпорядкуванням, взаємовідповідністю її елементів згідно синергетичної парадигми потребує онтологічно-врівноважувального потенціалу, вичерпаного індустріально-технологічними домінантами розвитку суспільства.

Досліджено аксіологічні параметри культурної діяльності на підставі вивчення новітніх методологічних пропозицій сучасних філософів, педагогів, культурологів, етиків та системного розгляду процесуального характеру функціонування фахової культури, що уможливило узагальнити спеціалізовані види культурної діяльності з трансляції культури за умов інформаційного суспільства в єдину метапрофесійну діяльність, яку означено поняттям культуртрегерська діяльність, а її суб'єкта - поняттям культуртрегер, що етимологічно відповідають особливостям сучасного культурно-мистецького процесу, в якому інформація втрачається і зберігається.

Виокремлено та окреслено структурні ланки трансляції культури: знання і розуміння тексту, декодування та інтерпретація - донесення смислу тексту в актуально сучасних термінах до суб'єкта за комунікативного акту інформування.

Обґрунтовано провідну роль в сучасному культурному процесі діяльності з трансляції культурних текстів в контексті динаміки та складності культурно-інформаційних потоків.

Запропоновано розуміння процесу становлення особистості в динаміці від індивіда через індивідуальність з урахуванням культурно-етичних феноменів.

Показано, що виховання особистості потребує філософського осмислення системи освіти як процесу поєднання репродуктивних та творчих функцій виховання, узгодження індивідуальних та суспільних потреб, що за умов інформаційного суспільства є предметом розгляду філософії освіти.

Визначено роль сучасної філософії культурно-мистецької освіти у цілісній концепції безперервної освіти протягом життя, що відповідає вимогам майбутнього соціального розвитку.

Доведено залежність суспільних наслідків трансляції культури від міри включеності моральнісних засад до професійної підготовки та праксеологічного аспекту діяльності її соціального суб'єкта - культуртрегера.

Запропоновано комунікативну модель фахової освіти культуртрегерів будувати на засадах гуманітарно-громадської, логічної, інформаційної та комунікативної культури спілкування суб'єктів культурно-освітнього процесу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Кузнєцова І.В. Гуманітаризація освіти як фактор розвитку культури України // Художня культура: історія, теорія, практика: Зб. наук. ст. - К.: ІПК ПК, 1997. - С. 241-253.

2. Кузнєцова І.В. До питання про становлення особистості культуртрегера // Культура України: стан, проблеми, тенденції розвитку: Зб. наук. ст. - К.: ІПК ПК, 1997. - С. 105-109.

3. Кузнєцова І.В. До питання про процес соціального становлення людини: індивід - індивідуальність - особистість // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. пр. - К.: ДАКККіМ, 1998. - Вип. 1. - С. 97-106.

4. Кузнєцова І.В. До поняття “культуртрегер” у сучасному суспільному та науковому контексті // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. пр. - К.: ДАКККіМ, 1998. - Вип. 2. - Ч. 2. - С. 86-98.

5. Кузнєцова І.В. Культуртрегерська діяльність: соціальна значимість та моральнісні засади (на прикладі сучасної суспільної ситуації в Україні // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. - К.: вид. Центр. КДЛУ, 1999. - С. 134-141.

6. Кузнєцова І.В. Багатомовність як проблема сучасного культурного поля // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ, 2001. - № 4. - С. 83-86.

7. Кузнєцова І.В. Тенденції потенційних перспектив розвитку культури // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. пр. - К.: ДАКККіМ, 2002. - Вип. ІХ. - Ч. 2. - С. 3-15.

8. Кузнєцова І.В. Інформаційна культура громадянського суспільства в Україні та культуртрегерська діяльність журналістів // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. пр. - К.: ДАКККіМ, 2004. - № 13. - С. 172-187.

9. Кузнєцова І.В. Трансформації інституцій культурної інфраструктури України в контексті глобального культурного інтеріснування // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Наук. журн. - К.: Міленіум, 2006. - № 3. - С. 30-38.

Размещено на Allbest.ru