Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИНКТ І МОВЛЕННЄВИЙ АКТ В ЛЮДСЬКІЙ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Карнаухов Костянтин Леонідович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Дем'янов Володимир Олександрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

Гомілко Ольга Євгенівна,

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

НАН України, старший науковий співробітник

Відділу філософії культури, етики і естетики;

кандидат філософських наук, доцент

Іщенко Юрій Анатолійович,

Центр гуманітарної освіти НАН України,

заступник директора.

Захист відбудеться "22" вересня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий "19" серпня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

Загальна характеристика роботи

встановлено, що поняття розподіленої інтенційності та діалогічної репрезентації, концептуалізовані сучасною філософією мови, дають можливість наблизити дві моделі природи мови: репрезентативну (символічну) та нерепрезентативну (інтенційну);

обґрунтовано, що сучасна когнітивна антропологія є таким інтелектуально-філософським середовищем, завдяки якому феномен мови і мовлення конституюється поза межами суто лінгвістичних рефлексій. Здійснений аналіз праць провідного представника когнітивної антропології М. Томаселло демонструє, що дослідження мови і мовлення цілком закономірно підійшли до когнітивного щабля свого розвитку й актуалізації теорії активної дії суб'єкта мовлення;

визначено, що хоча гіпотеза уродженості мовних здібностей відкрила шлях розвитку когнітивному підходу в мовознавстві, переконливішою виглядає аргументація її опонента - М. Томаселло, який доводить, що в розвитку людини і її мовленнєвих здатностей феномени спільної інтенційності і діалогічної когнітивної репрезентації мають більше значення, ніж загальна біологічна фундація (або "вроджений модуль”).

Теоретичне і практичне значення полягає у введенні в науковий обіг практично не дослідженої у вітчизняній (і російськомовній) філософській літературі проблематики, репрезентованої сучасною когнітивною антропологією і працями М. Томаселло, зокрема. Враховуючи недостатній рівень розробки і критичного аналізу проблеми "інстинкт і мовлення”, використані в роботі підходи її осмислення можуть складати методологічну базу для подальшого аналізу означеного в дисертації кола проблем.

Отримані результати дисертаційної роботи можуть бути використані в нормативних та спеціальних курсах з філософської антропології, філософії мови і філософії культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались автором на Міжнародних науково-практичних конференціях викладачів, докторантів, аспірантів та студентів філософського факультету імені Тараса Шевченка "Дні науки-2006” (Київ, 2006), "Дні науки - 2007” (Київ, 2007), "Дні науки - 2008” (Київ, 2008); "Шевченківська весна - 2008” (Київ, 2008).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у трьох статтях, які було вміщено у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотирьох тезах виступів, опублікованих у збірках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації зумовлені означеною метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Повний обcяг дисертації становить 184 сторінок, з них 164 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 215 джерел і складає 20 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовані мета і завдання роботи, визначені об'єкт, предмет і методи дослідження, його новизна, теоретична і практична значущість, представлена апробація результатів і структура дисертації.

У першому розділі "Феномен інстинкту та погляд на мову як інстинкт” проаналізовано філософсько-антропологічні тематизації інстинкту, що дають можливість виокремити його найсуттєвіші риси. Репрезентована концепція мови як інстинкту, яка знаменувала появу нового виду нативізму - напрямку у психології та філософії, що стверджує пріоритет генетичного, спадкового впливу на поведінку й мислення над набутим, досвідним впливом. У центрі уваги сучасних варіацій нативізму перебуває, передусім, проблема мови.

Підрозділ 1.1 "Інстинкт та його роль в людській життєдіяльності" має на меті висвітлення та осмислення сутнісних рис інстинкту на терені звернення до ідей його найавторитетніших дослідників - Ч. Дарвіна, З. Фройда, К. Лоренца, М. Шелера, А. Гелена, Е. Ротхакера, М. Ландмана та ін. Сучасна антропологія отримала не лише нові емпіричні дані, але й фундаментальні настанови щодо феномена інстинкту як уродженої форми поведінки, одиниці видового рушійного досвіду, досить твердої програми, що спрацьовує при певній композиції психічних процесів під впливом відповідних явищ навколишнього середовища. Спрацьовування інстинкту спричиняють певні й обов'язкові дії живої істоти, спрямовані на збереження й розвиток цієї форми життя. Під впливом зовнішньої реальності тваринні імпульси стають людськими інстинктами. Хоча їх первісне "розташування" в організмі й основна спрямованість зберігаються, їхні цілі й прояви змінюються (ця мінливість інстинктів фіксується здебільшого психоаналітичними поняттями: сублімація, ототожнення, проекція, інтроекція). Реальністю, що формує інстинкти, а також потреби й способи їх задоволення, є соціально-культурний світ; людина стає людиною тільки за допомогою фундаментальної трансформації її природи, що має вплив не лише на цілі інстинктів, але також на їх "цінності”, тобто принципи, що управляють досягненням цілей.

Проте, наскільки мова, названа В. Гумбольдтом "інтелектуальним інстинктом розуму” може бути потрактована як така, що має вроджену природу? Спробу концептуального аналізу гіпотези С. Пінкера про мову як інстинкт містить другий підрозділ.

У підрозділі 2.1 "Вроджені мовні здібності як біологічний інстинкт: С. Пінкер” теорія американського лінгвіста С. Пінкера про вродженість мовного механізму та співвідношення мови і мислення аналізується як така, що сполучає "європейський" і "американський" підходи до дослідження проблем пізнання. Вона розглядає не тільки проблеми функціонування мови і мислення, але й можливі схеми їхнього виникнення й еволюції, спираючись, з одного боку, на сучасну теорію фізико-символьних систем, а з іншого боку - на класичні ідеї Ч. Дарвіна і В. Джеймса. Важливі принципи, що лежать в засновку мовного інстинкту, зафіксовані Пінкером також в концепції Ф. де Сосюра про "довільність знаку" та в ідеях В. Гумбольдта про мову, що "нескінченним чином використовує кінцеві засоби” (ці засоби були потрактовані як певний код - тобто набір правил - який власне й отримав назву генеративної граматики). Будучи переконаним прихильником ідей Н. Чомського про вроджену універсальну граматику, С. Пінкер не тільки повторює його висловлювання, але й шукає їм емпіричні підтвердження, фіксуючи основні принципи, які присутні в усіх мовах світу, і тому є вродженими лінгвістичними модулями.

Доводи Пінкера на користь генеративної граматики - як інстинктивної - базуються на п'яти аргументах:

1) аргумент про те, що мова у широкому її значенні є видовою універсалією і видово специфічною характеристикою людського виду;

2) аргумент, що деякі специфічні структури генеративної граматики є універсальними;

3) біологічний аргумент, що базується на аналізі біологічних пошкоджень мозку;

4) аргумент, який вказує на те, що багато лінгвістичних феноменів не можуть бути поясненні традиційними механізмами опанування мови;

5) аргумент, який говорить про те, що в деяких випадках ми можемо пояснити мову, тільки звертаючись до генеративної граматики. В дисертації ці аргументи розглядаються крізь призму їх критичного осмислення М. Томаселло, Г. Вежбицькою та ін.

Другий розділ "Основні парадигми в дослідженні мови і мовленнєвої діяльності” містить огляд парадигматичних позицій, що пов'язані з іменами В. Гумбольдта, Ф. Де Сосюра, Л. Вітгенштайна та Н. Чомського, і "покривають” різні породжені ними тенденції сучасного теоретизування про мову і мовлення.

Підрозділ 2.1 "Мова як мовленнєва діяльність в концепції В. фон Гумбольдта” окреслює місце і переваги "діяльнісного підходу" до мови. Гумбольдт називав мову "процесом, що творить", акцентуючи її творчу природу. Його ідея розгортання мовленнєвої здатності пояснює можливості вдосконалювання мовної системи у свідомості її носія й взагалі з погляду розвитку людини-мовця. Для нього було істотним питання про індивідуальне й соціальне в мовленнєвій діяльності. Мовленнєвою діяльністю він уважав "поєднання індивідуального сприйняття із загальною природою людини". У мовленнєвому акті це пов'язано із двома учасниками спілкування, у розпорядженні яких є код, тобто впорядкована система знаків і правил користування ними. І в мовленнєвому акті мовець має передати співрозмовникові "картину світу" так, щоб той, хто слухає, міг її впізнати. Іншими словами, за Гумбольдтом, процес мовлення не можна порівнювати із простим переданням матеріалу. Слухач, так само, як і мовець, має відтворити його за допомогою своєї внутрішньої сили. Як уточнює цю думку У. Матурана, інформація не передається, як річ, а відтворюється в схемах спільної дії в консенсуальній (тобто діалогічній) сфері комунікантів.

Саме до В. Гумбольдта (який розрізняв мову як ergon і мову як energeia) сходить думка про неоднорідність, "несамототожність” мовленнєвої діяльності (зокрема, характеризуючи мову як зусилля духу, він наголошував, що це визначення не мови, а мовлення, і лише сукупність таких актів мовлення - des Sprechens - є мовою. Проте сам Гумбольдт, будучи скоріше філософом мови, ніж теоретиком лінгвістики, не мав спеціального концептуального апарату для опису специфічно мовних феноменів, і тому багато ідей його концепції залишились нерозгорнутими експліцитно.

У підрозділі 2.2 "Парадигматичні позиції Ф. де Сосюра і Л. Вітгенштайна та сучасні тенденції теоретизування про мовленнєвий акт" співставляється потрактування мови, мовлення та мовленнєвого акту структуралізмом та аналітичною філософією. Підпункт 2.2.1 "Протиставлення мови і мовлення у Ф. де Сосюра та його послідовників" розпочинається аналізом сосюрівського розуміння мови як "надіндивідуальної соціальної речі”, що протиставлялася мовленню як індивідуальному мовленнєвому акту. Сосюр строго розмежував мовлення і мову, надавши останній керівну роль в грі мовленнєвої діяльності, яка визначається як система чисто диференційних зв'язків, де кожний елемент характеризується місцем, яке йому відводиться в цілому, а також вертикальними і горизонтальними зв'язками, в які він вступає із сусідніми елементами. Сосюр і його послідовники робили акцент на просторовій формі існування мови.

Евристична цінність сосюрівського протиставлення мови та мовлення в дисертації демонструється шляхом звернення до аналізу ідей його послідовника - Р. Якобсона, модель мовленнєвого акту комунікації якого вважається класичною. Застосування цієї моделі (що включає: адресанта, адресата, повідомлення, контекст, контакт і код) дозволяє зв'язати просторе коло проблем вивчення мови і - ширше - культури з теорією комунікативних систем. Ця модель стала засновком інших комунікативних моделей. З позицій схеми, яку вона пропонує, метою комунікації є адекватність спілкування.

У підпункті 2.2.2 "Л. Вітгенштайн і теорії мовленнєвого акту" висвітлюється концепція мовленнєвого акту, що виникла в руслі філософії повсякденної мови в розвиток ідей пізнього Л. Вітгенштайна і є добутком, передусім, досліджень Дж.Л. Остіна і Дж.Р. Серла. Ця теорія постулює як основні одиниці людської комунікації не окремі слова або навіть пропозиції, а багатопланові за своєю структурою певні мовленнєві дії (локутивні акти), що виступають як носії певних комунікативних завдань (тобто у функції ілокутивних актів) і спрямовані на досягнення певних ефектів (тобто у функції перлокутивных актів). Проте абстракції повсякденної мови не вистачає очевидності: у кожного вона різна - звертаючись до повсякденної мови, дослідники неминуче мають справу ні з чим іншим, як із власною мовною компетенцією. Для легітимації цього положення залучається аргумент неможливості індивідуальної мови (що є предметом однієї з найширших дискусій в аналітичній філософії від 60-х років до наших днів), але він не знімає факту нетотожності трактування самого поняття "повсякденна мова" в аналітичній філософії. До повсякденної мови оголошуються застосовними правила, установлені для формальних мов. Недоліки теорії мовленнєвих актів пояснюють її незавершеністю, перспективи ж її застосування - вельми різноманітні.

Підрозділ 2.3 "Ідея універсальної ментальної мови Н. Чомського" містить аналіз теорії Чомського, що одержала назву генеративна (породжуюча) граматика, позаяк мала стосунок до породження й розуміння лише формальної, синтаксичної сторони мовлення. Змістовна сторона мовлення - семантика (значення слів) і прагматика (відповідність мовлення соціальній ситуації спілкування) - при цьому фактично не розглядалася (як не розглядається вона й у ряді наступних модифікацій концепції Чомського). Чомський виділив у рамках своєї менталістської концепції поняття компетенції - цей термін зустрічався ще в працях Гумбольдта - (природженої здатності до мовлення - competence) і продукування мовлення (реального мовленнєвого твору - performance). Компетентний мовець/слухач має, на думку Н. Чомського, утворювати і розуміти необмежене число речень по моделях і мати судження про висловлювання. За Чомським, породження мовлення являє собою процес послідовної реалізації семантичних, граматичних і прагматичних правил, що формуються в носія мови на підставі вроджених когнітивних структур; тобто існує якась універсальна граматика, що складається з комплексу глибинних структур і експлікує основні властивості людського розуму.

У третьому розділі "Інтенційні засновки мовлення: М. Томаселло" аналізується інтенційність як найважливіша риса мовленнєвого акту. Основне підґгрунтя даного дослідження становить аналіз моделі інтенційної дії М. Томаселло (одного з найцікавіших опонентів Н. Чомського та С. Пінкера), вписаний у загальний контекст інтенціалізму як певного напрямку.

В першому підрозділі третього розділу "Інтенційна дія та її значення в розвитку мовленнєвих здатностей людини” на терені осмислення філософської традиції використання терміну "інтенційність" (у феноменології, психології, аналітичній філософії та генеративізмі) дисертант звертається до аналізу відповідних ідей М. Томаселло, викладених в його працях "Культурне походження людського мислення”, "Конструювання мови”, "Мислення приматів”, "Мова не є інстинктом” та інших. Ці ґрунтовні дослідження досить переконливо доводять, що фактично всі лінгвістичні здібності людини мають предметний засновок (тобто найперші висловлювання дитини конструюються навколо конкретних і особливих слів і висловів, але не навколо системних синтаксичних категорій чи схем). Модель інтенційності М. Томаселло заснована на принципах контрольних систем, в яких ціль, дія і чуттєвий контроль можуть бути подані як компоненти великої адаптаційної системи, що слугує регулятором взаємодії людського організму із навколишнім середовищем. Отже інтенція - це план дії, який обирає людина і здійснює самостійно у своєму жаданні певної цілі. Тому інтенція включає як спосіб (план дії,) так і ціль. Той факт, що інтенція включає також і ціль, пояснює те, чому одна й та сама дія може вважатися інтенційно відмінною.

Робота містить також порівняльний аналіз ідей Томаселло з концепцією лінгвістичного нативізму Чомського; здійснюється аналіз навичок читання (розпізнавання) інтенцій в систематизації Томаселло та його осмислення інтенційності як такої, що долає відчуженість світу і відчуженність Іншого. Дослідження Томаселло дають можливість припустити, що людська мова веде свій початок цілковито від видово унікальної біологічної адаптації, яка відбувається в процесі культурного навчання, опанування навичок схематизації, формалізації, структурного комбінування протягом індивідуального онтогенезу.

У другому підрозділі третього розділу "Розподілена інтенційність та феномен діалогічної репрезентації в сучасній філософії мови” зіставляються репрезентативна та нерепрезентативна моделі дослідження природи мови та аналізуються поняття розподіленої інтенційності й діалогічної репрезентації, концептуалізовані М. Томаселло. Розподілена інтенційність, чи "ми”-інтенційність стосується спільної взаємодії, в якій її учасники мають розподілену спільну ціль і координують свої дії для її досягнення. Ця активність може бути як складною (побудова будинків, виконання симфонії) так і простою (прогулянка, залучення до співбесіди). Специфічним є те, що цілі й інтенції кожного з учасників дії мають включати - як контекст - щось від цілей та інтенцій іншого. Коли індивіди в комплексних соціальних групах поділяють інтенції один одного (досить стало в певному контексті), результатом є звичні соціальні практики і вірування, що іноді зумовлює те, що Дж. Серль назвав соціальними чи інституціональними фактами: такі речі як шлюб, гроші, уряд, які тільки й існують за умов причетності до спільної практики і вірувань груп.

Ідеї Томаселло щодо діадичної, тріадичної та спільної взаємодії порівнюються в роботі з поглядами Дж. Серля, Л.С. Виготського та Ж. Піаже. Когнітивна репрезентація, що лежить в засновку спільної активності, має включати принаймні два ієрархічних рівня: вищий - для розподілених цілей, і нижчий - для спільних інтенцій (принаймні, із двома наборами ролей в спільній інтенції).М. Томаселло приходить до висновку, що ми можемо назвати репрезентацію соціальної дії "діалогічною когнітивною репрезентацією”, вона необхідна не тільки для підтримки конкретних форм спільної діяльності, але також для створення і використання конкретних соціальних артефактів, і - що більш важливо - лінгвістичних символів, які соціально конструйовані і двоспрямовані. Двоплановість мовних знаків - не випадковий факт, завдяки їхній двоєдиній природі відбувається "перекачування" смислу зі сфери практичної діяльності у сферу мовленнєвої комунікації, і навпаки.

Діалогічна когнітивна репрезентація вистилає дорогу подальшим когнітивним досягненням, які можна коротко назвати "колективною інтенційністю”. Саме соціальна природа діалогічної когнітивної репрезентації дозволяє конструювати і генералізувати соціальні норми, і це уможливлює концептуалізацію індивідуальних вірувань і, більш того, спроможність ділитися цими віруваннями. Особистісні вірування і відповідальність за творення соціальних інституційних фактів ґрунтується повністю на засвоєнні узагальнених колективних конвенцій і норм. Це забезпечує прояв нового типу соціальної раціоналізації (моральності), включаючи те, що слідом за Дж. Сьорлем можна позначити як "незалежні від бажань причини поведінки”.

У висновках узагальнено результати дослідження.

Узяті як ціле, теорії мови і мовлення від раннього структуралізму до генеративної граматики й аналітичної філософії яскраво відбили "дух століття” і водночас виявилися одним із найпотужніших його проявів.

Сосюрівська парадигма переносить мову в площину універсальної семіології і відкриває перспективи, які сучасна філософська думка тільки починає відчувати. Утім те, що в більшості вживань в науковій літературі поняття мови й мовлення чітко розрізняються, ніяк не скасовує того, що в деяких уживаннях вони не розрізняються й зливаються в єдиному суперконцепті. Показовими є досить часте вживання дослідниками сурядного сполучення " мовлення й мова”, відмова сучасної когнітивістики від сосюрівського протиставлення мови й мовлення, а також поява оказіональних термінів (приміром, "мова-мовлення”, який запровадила в науковий обіг Н.Д. Арутюнова), що демонструє формальну єдність цих концептів. Все частіше дослідники запобігають до неологізму "мовленнємова” (рос.: "речеязык”), з тим аби іконічно наголосити єдністю слова "дососюрівську" єдність позначуваного ним явища. Отже, мова поєднує концепції Ф. де Сосюра й В. Гумбольдта, вона підказує дослідникам, що дихотомію Сосюра варто доповнити протиставленням, подібним опозиції Ergon - Energeia в концепції Гумбольдта.

Запропонована Р. Якобсоном універсальна схема мовленнєвого акту дозволила інтегрувати в межах єдиної моделі найрізноманітніші форми мовного спілкування: від мови у власному сенсі слова, до різних видів художньої діяльності і несловесних комунікативних систем. Дослідження Якобсона довели, що жоден різновид мови не можна зрозуміти, не звернувшись до "світу дискурсу”, тобто співвідношення дискурсу й умов його існування.

Вітгенштайнівська філософія звучить, передусім, тезою про неможливість приватної мови. Теорія мовленнєвих актів, що виникла в аналітичній традиції (Л. Остін, Дж. Серль та ін.) значну увагу зосереджує на структурі ілокутивних актів та їх класифікації. Дж. Серль розвиває ідею комуніканта (який відчуває "шкірою, вухами й очима”), переконливо доводячи взаємозв'язок мовленнєвих актів з інтенційними ментальними станами. Тим самим серлевський підхід суттєво доповнює модель комунікації Р. Якобсона. Проте комунікант у Серля виявляється якимось "культурно" не обумовленим, культура вибудовується з різних шарів досвіду; її ніби склали з того, що було, й прив'язуються до неї і поціновують.

Основним завданням генеративної теорії універсальної граматики була побудова моделі мовної діяльності людини й формулювання гіпотез щодо психічної реальності, що лежить в засновку цієї діяльності. Генеративісти прагнули до побудови - на підставі обмеженого числа спостережень або експериментів - загальних теорій, гіпотетичних моделей, покликаних пояснити відомі факти й пророкувати нові, отже, володіти пояснювальною й передбачувальною силою й бути емпірично перевіреними. Даний метод побудови теорій мав на меті наближення лінгвістики до пізнавального ідеалу природничих наук. Однак можливість емпіричної перевірки теоретичних положень, сформульованих генеративістами, видається якщо й не сумнівною, то у всякому разі досить утрудненою.

Проте висунуті Н. Чомським аргументи не лише розчистили шлях для когнітивного підходу - вони до сьогодення зберегли свою актуальність і служать прикладом інтенсивних наукових дискусій, що уточнюють наші уявлення про природу мови і пізнання. У річищі когнітивного підходу до мови написана і книга американського дослідника Стівена Пінкера "Мова як інстинкт" (критичне прочитання якої і зумовило основний вектор дисертаційного дослідження).

Утім, як доводить аналіз феномену інстинкту (здійснений на терені звернення до його найавторитетніших дослідників - Ч. Дарвіна, З. Фройда, К. Лоренца, М. Шелера, А. Гелена та ін.), а також альтернативна теорії С. Пінкера концепція, яку презентує М. Томаселло, погляд на мову як інстинкт, хоча і є доволі послідовним, але не достовірним.

Отже, дискурс щодо уродженості універсальної граматики, або, точніше, особливої мовної здатності людини, певна річ, не завершений. І хоча слід визнати, що праця С. Пінкера виводить цей дискурс на новий рівень, переконливішою виглядає аргументація його опонента - Мішеля Томаселло, який розглядає людину не як "”просунуту” форму тварини, а як передусім суспільне і культурне творіння, доводячи, що в розвитку людини культурне середовище має більше значення, ніж навички слововжитку.

Здійснений аналіз творів М. Томаселло демонструє, що дослідження мови і мовлення цілком закономірно підійшли до когнітивного щабля свого розвитку, тому що об'єкт їх вивчення - мова - народжувався як засіб нагромадження й передання суспільного досвіду. У рамках когнітивістики мовознавство вживає спробу зв'язати "мову - мислення - суспільство" воєдино з метою можливого розкриття "механізму пізнання" у процесі комунікації, в моделюванні мовної здатності людини - носія мови. У сучасних дослідженнях мови проблема мовленнєвих дій розглядається як основа комунікативних інтенцій.

"Інтенціалізм” (розуміння природи мови як "контакту-в-розмові”) передбачає усвідомлення мовленнєвої дії як такої, що має безпосередній зв'язок з розподіленою (спільною) інтенційністю та діалогічною когнітивною репрезетацією. Мотивація і здатність до участі у "ми-інтенційності” виявляється вже на найперших етапах людського онтогенезу і лежить в засновку людської здатності долучатися до колективу, до спільного володіння мовою культури, що й формує людське мислення.

Література

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

1. Карнаухов К.Л. Інтенційна дія та її значення в розвитку мовленнєвих здібностей людини. // Філософські проблеми гуманітарних наук. - 2006. № 10-11. - С.94-98.

2. Карнаухов К.Л. Розподілена інтенційність та феномен діалогічної репрезентації в сучасній філософії мови. // Філософські проблеми гуманітарних наук. - 2007. № 12-13. - С.141-147.

3. Карнаухов К.Л. Чи є мова інстинктом? (Зміна парадигм в антропології). // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2008. - Вип.89-90. - С.17-21.

4. Карнаухов К.Л. Теорія мови як інстинкту. // Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - 2006. - Ч.Ш. - С.129-130.

5. Карнаухов К.Л. Інтенційні засновки розвитку мовлення в концепції М. Томаселло. // Дні науки філософського факультету - 2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - 2007. - Ч.Ш. - С.97-99.

6. Карнаухов К.Л. Мовленнєвий акт: основні падигми дослідження. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 90-річчю з дня заснування Українського Студентського Наукового Товари ства Київського Унівеситету Святого Володимира. - 2008. - Вип. У1: у 4-х част. - Ч.1. - С. 206-208.

7. Карнаухов К.Л. "Неокартезіанство” Н. Чомського: мова як ментальний феномен. // Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - 2008. - Ч. УШ. - С.36-37.

Анотації

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

В диссертации исследуются идеи сторонников концепции врожденного характера языка и ее противников. Рассмотрено развитие философско-антропологической мысли относительно понимания феномена инстинкта как стереотипного поведенческого патерна, врожденной и наследственной способности духа. На этой основе осмыслены содержательные и методологические основания концепции С. Пинкера об инстинктивной природе языка. Аргументы Пинкера в пользу генеративной граматики рассматриваются в работе сквозь призму их критического анализа М. Томаселло, А. Вежбицкой и др.

Автор осуществляет сравнительный анализ основных парадигматических перспектив исследования языка и речи, очерчивает концептуальное поле анализа речевого акта путем сопоставления его трактовки структурализмом, аналитической философией и генеративизмом. Диссертант выявляет их концептуально-аксиологическое родство в антропологических сдвигах, опирающихся на принцип деятельности и интерактивности речевой деятельности и распространении понятия субъекта речи на интерсубъективное языковое сообщество. Осуществлен анализ речевого действия как имеющего непосредственную связь с говорящим и его интенцией, распознание которой зависит от слушающего. Аргументировано, что доминантным признаком речевого акта есть сознательный интенциональный выбор, осуществляющийся носителями языка.

Исследованы интенциональные основания речи и охарактеризована сущность феноменов разделенной интенциональности и диалогической репрезентации, концептуализированные современной философией языка и дающие возможность сблизить две модели природы языка: репрезентативную (символическую) и нерепрезентативную (интенциональную).

Диссертация содержит осмысление идей одного из авторитетнейших антропологов современности Мишеля Томаселло (изложенных в его работах "Культурное происхождение человеческого мышления", "Конструирование языка", "Мышление приматов", "Язык не есть инстинкт"), а также их сравнительный анализ с концепцией лингвистического нативизма Н. Хомского. Автор приходит к выводу, что хотя гипотеза врожденных языковых способностей открыла путь развитию когнитивного подхода в языкознании, более убедительной выглядит аргументация ее оппонента - М. Томаселло, доказывающего, что в развитии человека и его речевых способностей феномены разделенной интенциональности и диалогической когнитивной репрезентации имеют большее значение, чем общая биологическая фундация (или "врожденный модуль").

Ключевые слова: инстинкт, язык, речь, речевой акт, интенциональное действие, разделенная интенциональность, диалогическая репрезентация.

Karnaukhov K. L. Instinct and speech act in a human life. - Manuscript

A PhD thesis prepared in the framework of the specialization 09.00.04 - "Anthropology and Philosophy of Culture”: Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2008

The thesis discusses ideas of followers and opponents of the innate nature of language concept. In the research reviewed problem of an instinct, and on this basis interpreted conceptual and methodological argument of Stiven Pinker's conception of an instinctive nature of a language.

Author makes comparative analysis of the basic paradigms about language and speech. And shows the possible ways how to interpret the speech act in different paradigms, such as: analytic philosophy, structuralism and generativism.

The research suggests that speech has intentional being, and characterize such phenomena's as: shared intentionality and dialogical representation; it was showed the efficacy of attracting this phenomena's to the analysis of speech activity problem in the conception of Michael Tomasello.

Key Words: instinct, language, speech, speech act, intension, shared intension, dialogical representation.

Размещено на Allbest.ru