Самовизначення Європейської спільноти (в парадигмі соціального конструктивізму)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІЕВРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КУЗЬМЕНКО Максим Олегович

УДК 165.242.1:316.3(4)

САМОВИЗНАЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ (В ПАРАДИГМІ СОЦІАЛЬНОГО КОНСТРУКТИВІЗМУ)

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ-2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент БОЙЧЕНКО Михайло Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу теорії та історії політичної науки;

кандидат філософських наук ЩЕРБАК Світлана Ігорівна, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, науковий співробітник відділу соціальної філософії.

Захист відбудеться 31 березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “27” лютого 2008 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Шашкова Л.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що в складній ситуації спричинених глобалізацією змін сучасних суспільств необхідним є методологічне переосмислення категорій соціокультурної ідентифікації сучасних суспільств.

В останні роки творення нового європейського суспільства стало об'єктом багатьох міждисциплінарних досліджень, однак досить важко знайти приклади саме соціально-філософської рефлексії щодо цього питання. У сучасній літературі недостатньо досліджень європейського суспільства як специфічної цілісності, його культурних підвалин, соцієтальних структур та процесів, через які конституюються соціальні відносини. Ідея Європи, породжуючи важливі теоретичні, політичні та культурні проблеми, сама досі досліджена недостатньо. Найчастіше вона репрезентується не рефлексивно. В такому разі набуває актуальності запит на соціально-філософське осмислення феномену європеїзації, самоідентифікації соціокультурної Європи та Європейського суспільства. У цій роботі для зручності розрізнення прийменник “Європейський” буде вживатися для позначення тих предметів, які стосуються Європи як цілого, а прийменник “європейський” для окремих проектів, які є складовими цілісного Європейського проекту.

Європейський контекст як особлива сфера досліджень соціокультурної ідентифікації здебільшого лише починає входити у вітчизняний філософський дискурс, що може бути пов'язано із активізацією інтересу до проблем можливої інтеграції України до ЄС, а також через необхідність розробки в Україні нових стандартів культурної політики.

За Юлією Крістєвою, яка презентує доволі наразі розповсюджене бачення Європи, Європа мусить стати не просто корисною, але також і значимою. Нормативна концепція суспільства, яка відповідає цій інтенції, зрідка була предметом уваги філософів та соціальних теоретиків, хоча вона імпліцитно передбачається поняттями культурної ідентичності, Європейської спільноти, Європейського громадянства, Європейського етосу тощо. Тобто, Європейський проект не може бути відділеним від нормативної рефлексії його можливості.

Нові перспективи аналізу процесу самовизначення європейської спільноти пропонує підхід соціального конструктивізму, який в різних його версіях представлений у працях переважної більшості соціальних теоретиків сучасності, які досліджували Європу як проект.

Саме європейський контекст як особлива сфера досліджень соціокультурної ідентифікації, хоча і несистемно, став предметом уваги вітчизняних філософів та інших представників гуманітарних наук. Збільшенню наукового інтересу до цієї теми сприяло видання в Україні перекладів праць західноєвропейських дослідників цієї проблематики: Балібара Е., Брюбейкера Р., Вандельфельса Б., Габермаса Ю., Дейвіса Н., Дінцельбахера П., Крістєвої Ю., Сміта Е. та інших.

Що стосується вітчизняної наукової літератури, а також досліджень вчених країн колишнього СРСР зі згаданої тематики, то слід відзначити, що вона здебільшого стосується методологічного аспекту проблеми соціокультурної самоідентифікації. Передусім це праці: Воропай Т., Гнатенко П. І., Козирєва Ю.М., Козирєва П.М., Кримського С.Б., Малахова В.С., Міненкова Г.Я., Павленко В. Н., Попова І.М., Тішкова В.А., збірка “Концепція мультикультуралізму” під редакцією Гомілко О.

Причому дана проблематика у вітчизняній та російській філософській думці здебільшого розроблялась під значним впливом марксистської філософії, із притаманними їй акцентами на економічну та класову детермінацію процесів соціальної ідентифікації, тому сучасні вітчизняні дослідники змушені нерідко відштовхуватись саме від цієї традиції: Андрущенко В.П., Булатов М.А., Гончаренко Н.В., Грушин Б.А., Демичев В.А., Іонін Л.Г., Свєрчкова Л.П., Толстих В.І. Саме європейському “зрізу” згаданої проблематики присвячена одне з не багатьох вітчизняних досліджень - книга Михальченка М.І. “Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи”, а також декілька статей таких авторів, як Куніцин Г.І., Мінєнков Г.Я., Посельський В.Ф., Руткевич М.М., Тішков В.А., Фадєєва Т.М., Шпарага О.М.

Основний масив філософських праць щодо теми дослідження припадає на роботи європейських науковців, таких як: Арнасон Дж., Балібар Е., Бауман З., Бек У., Борнеман Ф., Браге Р., Брюбейкер Р., Вандельфельс Б., Вінтл Х., Габермас Ю., Деріда Ж, Діленті Дж., Крістєва Ю., Мальмборг Н. та Страт Б., Міккелі Х., Мілворд А., Різе Т., Сміт Е., Тейлор Р., Терборн Г., Турен А., Фуше М., Шор К., Проді Р., Хобсбаум Е., Шпет Л.

В роботах цих авторів проаналізовані основні концептуальні складові ідеї Європи, європейської ідентичності тощо. Значне місце серед даних досліджень займає аналіз концептуальних основ теорій дослідження процесу самовизначення Європи, тобто власне методології дослідження цього процесу. Водночас, попри значний інтерес до концептуалізації і визначення методологічних позицій дослідження Європи, як цілого, переважна більшість авторів схиляється до різних концептуальних версій, і знаходження спільного між ними досі не поставало у якості спеціального наукового завдання.

Можна все ж зауважити, що більшість згаданих науковців так чи інакше орієнтуються на розвиток уявлень про європейське суспільство за межами національних спільнот та держав. Тому актуальним є розвиток та дослідження теми саме загальноєвропейського досвіду самовизначення.

Перехід до мислення Європи в рамках пост-національного дискурсу є свідченням того, що Європа демонструє нові форми соціокультурної єдності та зв'язності, які потребують нових засобів їх концептуалізації, таких як: “космополітична європейська ідентичність”, “дискурсивна європейська ідентичність”, тощо.

Особливе місце в цьому контексті займають дослідження, що проводяться в рамках конструктивістської парадигми філософії міжнародних відносин у роботах Вендта А., Емерсона М., Коппітерса Б., Крістіансена Ф., Морозова В., О'Бренана Д., Онуфа Н., Сміта С., Хедетофта Ю. та інших.

В той же час, незважаючи на помітний відхід від національних категорій концептуалізації соціокультурної ідентифікації у західних дослідників, значна кількість вітчизняних дослідників працюють в етнонаціональних парадигмах досліджень, розробляючи понятійний апарат таких концептів як: “нація”, “ментальність”, “етнос”: Вязова Р., Грабовська І.І., Ільїн В.В., Касьянов Г., Крисаченко В.С., Мостяєв О., Обушний М.І., Попов В.Ю., Степіко М.Т., Руткевич М.М. Попри те, що така позиція виправдана відносно недавнім здобуттям Україною незалежності, втім, враховуючи проголошений ще за президентства Кучми Л. курс нашої країни на європейську інтеграцію, актуальним є перегляд та критичний аналіз цих теорій.

Наведений перелік авторів не є вичерпним, однак він формує уявлення про ступінь як актуальності, так і теоретичної опрацьованості теми колективної соціокультурної ідентифікації та, зокрема, соціокультурного самовизначення європейської спільноти, представляє її науковий зміст і методологічну обґрунтованість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, теми науково-дослідної роботи філософського факультету “Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання” (НДР №06 БФ041-01).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є реконструкція методологічних засад формування нормативних аспектів теорій самовизначення Європейської спільноти.

Поставлена мета потребує розв'язання таких основних дослідницьких завдань:

- уточнити методологічний статус соціального конструктивізму, виявити його теоретичне ядро та специфіку;

- визначити можливості та перспективи, межі та суперечності застосування конструктивістської парадигми до аналізу процесів соціокультурної ідентифікації;

- здійснити порівняльний аналіз сучасних концепцій соціокультурного самовизначення європейської спільноти;

- визначити роль категорії “європеїзація” для конструктивістської парадигми у соціальному пізнанні в її застосуванні до аналізу процесів соціокультурного самовизначення європейської спільноти;

- виявити нові теми соціально-філософського дискурсу щодо Європейської спільноти.

Об'єктом дослідження є теорії самовизначення європейської спільноти.

Предметом дослідження є нормативні аспекти теорій самовизначення європейської спільноти.

Методи дослідження. Концептуальний аналіз процесу соціокультурного самовизначення (самоідентифікації) європейської спільноти є в своїй основі комплексним дослідженням, яке вимагає взаємопов'язаного вирішення множини як суто соціально-філософських, так і побіжно - деяких культурологічних, історичних, соціально-політичних, тобто власне спеціально-наукових проблем. Відповідно, необхідна певна інтеграція різноманітних форм і напрямів філософського знання, а також пошук можливостей і діапазону застосування різних методологічних підходів: феноменологічної соціології (Шюц А., Бергер П., Лукман Т.), критичної соціальної теорії (Габермас Ю.), критичного раціоналізму (Попер К.), структуралістського конструктивізму (Бурдьє П.), теорії структурації (Гіденс Е.), цивілізаційного аналізу (Арнасон Й., Айзенштадта С.), концепції Касторіадіса Е. про “уявне конституювання суспільства”; герменевтичної концепції “наративної ідентичності”, яка втілюється у текстах Рікера П.; культурно-антропологічного підходу Гірца К., прагматичної концепції “уявних спільнот” Андерсона Б., що утверджуються через цілеспрямовані, штучним чином утворені дискурси щодо території, минулого та комунікацій конкретних історичних чи неісторичних спільнот. Основним теоретичним підходом, що поєднує ці підходи, а тому і використовується у цій роботі, є соціально-конструктивістська парадигма.

В конструктивістській парадигмі суспільство розглядається як конструйоване соціальними акторами та публічними дискурсами за багатоманітних умов глобалізації. Конструктивізм звертає увагу на роль цінностей, норм та ідентичностей у формуванні, інституціоналізації соціального.

Ця парадигма дозволила дослідити, крім того, культурні та соціальні основи європейського в контексті історичних процесів модерну (роботи Айзенштадта С., Ападураі Ф., Арнасона Дж., Баумана З., Бека У., Браге Р., Гіденса Е., Діленті Дж., Тейлора Р., Терборна Г.). Соціально-конструктивістські методи дослідження, які представлені у працях Богосяна П., Джерджена К., Дімаджіо П., Зерубавела Е., Вендта А., Крістіансена Ф., О'Бренана Д., Онуфа Н., Сміта С., Сьорля Д., Хакінга І., Хедетофта Ю. також було використано для вирішення окремих методологічних завдань.

Наукова новизна полягає у розкритті можливостей і меж застосування парадигми соціального конструктивізму до аналізу процесів самовизначення Європейської спільноти.

На основі дослідження:

- уточнено методологічний статус соціального конструктивізму як парадигми (а не одного з методів) соціального пізнання, а також виявлено, що конструктивістська парадигма у соціальному пізнанні, на відміну від субстанціалістської, задає реляційну концепцію соціальних акторів та структур, а також акцентує увагу на динамічні процеси змін мереж та ідентичностей - тому соціальна реальність розглядається і як результат процесу становлення (в тому числі - під впливом людської діяльності), і як відкрита для нових проектів соціальних змін; соціальний конструктивізм постає як концептуалізація радикального демократичного європейського етосу, який орієнтується на те, що соціальний світ може бути сформованим через узгодження проектів окремих людей та їх спільнот, а це передбачає, зокрема, дискурсивний вимір конструктивного процесу та означає, що соціальні реальності формуються в умовах протистояння та переговорів, тобто дискурсивно: соціальна реальність, з цієї точки зору, твориться у дискурсивних контекстах, замість того, щоб бути чимось наперед даним;

- визначено можливості застосування парадигми соціального конструктивізму до аналізу процесів соціокультурної ідентифікації Європейської спільноти в умовах мультикультуралізму та множинних ідентичностей, завдяки чому межі, перспективи та суперечності застосування цієї парадигми визначаються мірою допустимого співіснування різних типів культур і різних типів ідентичності у одній спільноті та мірою залучення індивідів до цих типів культур та типів ідентичності;

- здійснено порівняльний аналіз сучасних концепцій Європейської спільноти, а саме цивілізаційних, конвенціалістських, структуралістських, культуралістських тощо, на основі чого обґрунтований пост-західний, полі-історичний та поліцентричний фокус аналізу самовизначення Європейської спільноти на базі парадигми соціального конструктивізму;

- визначено, що в межах парадигми соціального конструктивізму процес самоідентифікації європейської спільноти розглядають, передусім, за допомогою категорії “європеїзація”, яка позначає виникнення чи проявлення наднаціональних соціокультурних спільнот, мереж, які утверджують свою ідентичність у пост-національних формах самовизначення, зокрема у формі європейського громадянства, і які врешті-решт утворюють єдиний дискурс;

- виявлено, що нові форми зв'язності європейського суспільства на концептуальному рівні доцільно аналізувати в межах теорій пост-національного дискурсу - як, передусім, таку “Європейську ідентичність”, що має виразний космополітичний вимір, і яка при цьому конструюється саме в європейському соціокультурному контексті, представляючи, таким чином, собою європейську версію космополітизму, яка конкретизується у теорії і практиці дискурсивної демократії.

Теоретичне та практичне значення результатів дисертації. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що здійснено соціально-філософське обґрунтування європеїзації як об'єктивного соціального процесу, з одного боку, і як об'єктивного методологічного, нормативно-регулятивного принципу, який все більше раціоналізує цей процес - з іншого.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що одержані результати можуть допомогти при аналізі сучасних проблем теорії, методології та здійсненні конкретних досліджень сучасних практик соціокультурного самовизначення суспільств. Результати роботи є доцільним розвинути у подальших полідисциплінарних філософських, філософсько-політичних, культурологічних, історичних, соціологічних дослідженнях явищ соціокультурного самовизначення спільнот, і європейської спільноти (суспільства) зокрема, та сучасних соціальних змін. При розробці курсів, спецкурсів та навчальних програм з соціальної філософії, філософії історії, політології, міжнародних відносин, що торкаються тем пост-національної ідентичності, громадянства, мережного суспільство, пост-національного дискурсу про соціальне. Методологія дисертаційної роботи може бути використана для практичних досліджень та проектів в сфері культурної політики, та, зокрема, конструювання колективних ідентичностей.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки й положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих у процесі досліджень.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження оприлюднені на міжнародних конференціях “Дні науки філософського факультету” Київського національного університету імені Тараса Шевченка” (Київ, 2005, 2006, 2007), “Шевченківська весна” (Київ, 2007), всеукраїнській науковій конференції “Культура, свідомість, мова в інформаційному суспільстві” (Харків, 2007), міжнародній філософській конференції “Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід” (Київ, 2005).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій - трьох статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України та п'яти тезах доповідей, опублікованих у матеріалах конференцій. Також дисертанту належить творчий внесок у розмірі однієї частини колективного науково-практичного видання “Культурна політика в Україні”.

Структура та обсяг дисертації відповідає меті, завданням та логіці наукового дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 199 сторінок. Список використаної літератури містить 236 найменувань на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подано пояснення щодо актуальності обраної автором теми дисертаційної роботи: обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, висвітлено ступінь наукової розробленості теми, визначено мету й завдання дослідження та його теоретико-методологічну основу, окреслено наукову новизну, розкрито практичну і теоретичну цінність отриманих результатів, наведено дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

У першому розділі “Теоретично-методологічні засади аналізу соціокультурної ідентифікації Європи в парадигмі соціального конструктивізму”, що містить три підрозділи, здійснюється аналіз можливостей та потенціалу застосування соціального конструктивістського підходу до аналізу явища самовизначення Європейської спільноти. Автор, здійснивши огляд джерельної бази дослідження, досліджує ключові ідеї та принципи методології соціального конструктивізму, що присутні в соціально-філософських працях та дослідженнях у галузі філософії і теорії міжнародних відносин, та обґрунтовує доцільність використання соціального конструктивізму як рамки досліджень процесів європейських трансформацій, які розглядаються як “європеїзація”.

У першому підрозділі “Соціальний конструктивізм як парадигма аналізу ідентифікації суспільства” проаналізовано роботи, які є джерельною базою дослідження: праці Лоренцена П., Камбартеля Е., Мітельштраса Ю., де викладені принципи філософського конструктивізму; праці Шюца А., Бергера П. та Лукмана Т., у яких обґрунтовано феноменологічно-конструктивістський підхід до феноменів соціальної реальності; роботи Бурдьє П., Гіденса Е. та Габермаса Ю., в яких здійснюється обґрунтування конструктивістського виміру теорій “конструктивістського структуралізму” (Бурдьє П.), “структурації” (Гіденс Е.) та “комунікативної дії” (Габермас Ю.).

На основі аналізу цих праць автор доходить висновку про те, що в концепціях П. Бурдьє, Гіденса Е. та Габермаса Е. підкреслюється активність агентів у конструюванні та відтворенні соціальних структур. Гіденс Е. надає більшого акценту рефлексивності дій соціальних агентів, а Бурдьє П. обумовленості цих дій їх “габітусом”. Габермас Ю. акцентує увагу на важливості конструктивної здатності соціальних суб'єктів в дискурсивному творенні нормативних соціальних структур. При цьому спільним моментом є також те, що визнається фундаментальна роль когнітивного виміру агентів у конструюванні та відтворенні соціальної реальності. Згадані акценти мусять бути враховані при аналізі процесів європейської ідентифікації, які, з одного боку, реалізуються на мікрорівні в існуючих соціальних полях, а з іншого, завдяки активності соціальних агентів, мають трансформативну природу, оформлюючись у нових загальноєвропейських дискурсах та практиках.

У другому підрозділі “Напрямки конструктивізму у соціальній філософії міжнародних відносин” розглянуто напрямки конструктивізму, що виникли в межах теорії та філософії міжнародних відносин. Серед таких автор виокремлює праці Адлера Е., Діза Т., Діленті Дж., Крістіансена Т., Онуфа Н., Різе Т., Чекела Д., Хедетофта У. та інших, в яких доводиться можливість застосування методології соціального конструктивізму до аналізу процесів європейських трансформацій - як явища “європеїзації” в контексті філософії та соціальної теорії міжнародних відносин.

Дані підходи акцентують увагу на поясненні соціальної реальності як інтерсуб'єктивно структурованого середовища, де агенти взаємодіють один з одним на фоні спільних розумінь, норм, колективної та індивідуальної інтенціональності та перманентного процесу соціалізації. При цьому соціальні норми не лише виступають регулятивами соціальної діяльності, але вони також конституюють ідентичність акторів. Норма суверенітету не лише регулює взаємодії між європейськими національними державами, вона також визначає те, що саме держави знаходяться на першому місці на міжнародному рівні соціальної взаємодії в Європі. Інституційне середовище Європейської спільноти є прикладом такого середовища.

Автор доходить висновку, зокрема, про те, що конструктивісти мусять пристати на бік структурно-ідеалістичних пояснень. Міжнародне життя, на їх думку, здебільшого (хоча і не виключно) стосується ідеально-соціального, а не матеріального життя. Це веде до гіпотези про “поширення спільного знання” як центральної проблеми гармонізації міжнародної взаємодії суспільств. Ця гіпотеза охоплює весь комплекс норм, інституцій, правил та спільних практик, що включені в міжнародне життя.

У третьому підрозділі “Європеїзація як характеристика європейських трансформацій: конструктивістські інтерпретації” обґрунтовано доцільність дослідження соціокультурних аспектів процесів європейських трансформацій як “європеїзації” - процесу творення нових загальноєвропейських соціокультурних структур за межами традиційних категорій концепту “національне суспільство”. Цей виникаючий соціальний устрій не може бути повністю зрозумілим через референцію до традиційних компаративістських методів аналізу, які всі передбачають існування національних суспільств та їх конвергенцію. Доцільно вести мову про виникаючу Європейську публічну сферу, накладання соціальних і культурних світів, зростання Європейської самосвідомості. Доведено, що європеїзацію доцільно розглядати як конструктивні процеси політичного і соціокультурного визначення європейських національних суспільств (держав) як учасників становлення єдиного соціокультурного, політичного простору Європи - Європейської спільноти. Європеїзація постає, передусім, як дискурсивне та соціо-когнітивне перетворення.

Другий розділ “Філософсько-історична реконструкція категорій соціокультурного самовизначення європейських спільнот” присвячений соціально-філософському аналізу основних ідей європейської єдності, що представлені у філософських працях та політичних документах. Акцент при цьому зроблено також на аналізі проблеми “європейських кордонів” та цивілізаційному вимірі існування європейського суспільства. Розглянуто різні концепції Європи та її кордонів. Далі розглянуто можливості плюральної концепції Європи в термінах цивілізаційного підходу до Європи як констеляції цивілізацій. Розглянуто питання множини модернів в світлі сучасних трансформацій, зокрема - в термінах процесу само-конструювання. Перевірено гіпотези про те, що саме аналіз європейського геополітичного модерну є необхідною умовою дослідження своєрідності, унікальності європейського суспільства. Доведено, що Європа більше не може мислитись лише у термінах Заходу, який сам по собі зазнає фундаментальних соціокультурних змін.

Перший підрозділ “Соціально-філософський аналіз основних концепцій європейської єдності” присвячений розгляду генези формування європейської ідеї в царині філософії та політичної думки від доби Відродження до сьогодення (концепції “європейської інтеграції”). Проаналізовано уявлення про Європу, що формувалися в межах національних спільнот. Доведено, що сьогодні концепції європейської інтеграції доцільно аналізувати в рамках: федералістського, реалістичного, регулятивного (постнаціонального) та мережного підходу.

Визначено, що історично смисл Європи змінювався у великій кількості дискурсів стосовно концепту Європи. З часів античності вона була дискурсивно оформлена у постійних перемовинах щодо її включення та виключення до позаєвропейського світу. В дійсності існує множина значень ідеї Європи і кожен національний європейський проект демонструє власну її рецепцію.

На основі аналізу праць представників наукової традиції цивілізаційного аналізу (Айзенштадт С., Спон В. та інші) з'ясовано доцільність рефлексії цивілізаційного виміру самовизначення Європи як розвиток множини європейських проектів модерну. Формування Європи є історично детермінованим та поліцентричним процесом.

Доведено, що спроба мислити багатозначний соціальний вимір Європеїзації як відтворення на наднаціональному рівні моделі, що була властива національному суспільству, веде до значних суперечностей. Європейська колективна ідентичність не заміняє національні ідентичності, а різноманітно взаємодіє з ними. У Європейському союзі (ЄС) створюються умови для формування європейського демосу. Зокрема, європейський устрій не вимагає такого “демосу”, що замінить національне європейською ідентичністю, але такого демосу, у якому національна і європейська ідентичність будуть співіснувати.

Другий підрозділ “Соціально-філософський аналіз процесу конструювання європейських кордонів” присвячений аналізу феноменів символічного, смислового конструювання меж Європи.

Наголошується на тому, що символічне конструювання Європи як “єдиної спільноти” є критично важливим і необхідним кроком у напрямку становлення європейської демократії. Обґрунтовується реляційний характер будь-яких процесів творення соціокультурних кордонів, що включають в себе конструювання Іншого (Інших), і встановлення символічних кордонів. Аналізується дискурсивна природа європейських кордонів. Розглядаються різні бачення Європи та різні бачення її географічного поширення.

Доведено, що постійне переконструювання кордонів і постійний дискурс щодо кордонів є характерною рисою європейської історії. Неможливо визначити Європу територіально, географічно. Конструювання Європи передбачає творення символічних меж європейського. Доведено, що Європа є терміном, що не може бути зведеним до географічної, політичної чи цивілізаційної форми, оскільки вона представляє собою комбінацію всіх трьох.

Третій підрозділ “Європа як цивілізація” присвячений цивілізаційно-історичному аналізу процесів самовизначення європейської спільноти. Розглядаються роботи: Арнасона Й., Ейзенштадта С., Діленті Дж., Кая І., Шпета Л. та інших. Доведено доцільність аналізу процесів самовизначення Європейської спільноти як пов'язаного із трансформаціями самого західного, множинного модерну. Цивілізаційний аналіз спрямований на забезпечення фундаменту для концепції модерну як множини, і він також є релевантним для розуміння історичного коріння європеїзації у міжцивілізаційних взаємодіях. В той час як нації та держави були критично важливими для формування модерної Європи, цивілізаційна перспектива забезпечує ширшу картину коріння самого модерну та тих констеляцій, які він витворив.

Загалом, в другому розділ доведено, що Європа є уявленим дискурсом, що завжди артикулюється серед інших дискурсів. Європа є дискурсом, в якому відбувається конкурентна легітимація різноманітних концептів бачення Європи.

Третій розділ “Соціально-філософський аналіз концепту “європейська ідентичність” присвячений аналізу проблем соціальної ідентичності, концепцій європейської колективної ідентичності у соціальній філософії. Завданням, яке вирішується у цьому розділі, є соціально-філософське осмислення засад європейської ідентичності з позицій соціального конструктивізму. Обґрунтована космополітична перспектива самовизначення Європейської спільноти. Здійснено аналіз персонального, колективного та соцієтального рівнів існування Європейської ідентичності.

У першому підрозділі “Генеза категорії соціальної ідентичності у соціальній філософії” досліджується соціально-філософське розуміння феномену соціальної ідентифікації та його виявів, передусім співвідношення індивідуального, колективного, соцієтального та цивілізаційного рівнів його вияву. Доведено, що ідентичність виникає лише у відношенні до соціальної дії і тому є процесуальною та конструйованою. Ні окремі персони, ні соціальні рухи, ні цілі суспільства не починають з повністю сформованої чи артикульованої ідентичності. Ідентичності створюються у дії і виражають не глибинну свідомість чи сутність, а само-розуміння, само-розпізнання соціальних акторів. Оскільки останні змінюються з плином часу, ідентичність акторів також змінюється. Тобто ідентичності є водночас історичними і сконструйованими. Також доводиться, що ідентичності мають наративний, множинний та рефлексивний виміри.

Другий підрозділ “Соціально-філософський аналіз концепцій європейської колективної ідентичності” присвячений проясненню з нормативної перспективи того, як європейська ідентичність може мислитись як бажана та як наповнений смислом тип колективної ідентичності. Критичний підхід застосовано, щоб прояснити деякі з припущень, що лежать в основі цих дискурсів з метою досягти повнішого та більш рефлексивного розуміння європейської ідентичності.

Доведено, що європейська ідентичність є питанням колективної ідентичності і, як таке, теоретично не є відмінним від питання національної ідентичності. Європейська ідентичність є частиною багатьох національних ідентичностей. Європейська ідентичність не заміщує національні ідентичності, а охоплює їх.

Обґрунтовано розрізнення між індивідуальними, колективними та цивілізаційними ідентичностями. Сьогодні кожний тип ідентичності - персональна колективна, цивілізаційна - існує у стані переходу, плину, контингенції (тобто не-необхідності). Культурна логіка модерну привела до того, що для більшості релігійних та етнічних ідентичностей неможливо припустити існування безперечного фундаменту. Сучасні ідентичності позбуваються есенціалістичних інтерпретацій. В результаті глобалізації, впровадження принципів мультикультуралізму, становлення транснаціонального громадянського суспільства європейські суспільства стають плюралізованими та взаємопроникними. Спільний європейський простір зріс до того рівня, коли вже неможливо сказати, що є суто Європейським, а що суто національним. Саморозуміння культурно змішаних європейських суспільств перетворилось у пост-національні форми свідомості.

Цим пояснюється логіка існування множинних європейських ідентичностей: вкладених одна в одну, поперечно-розділених, злитних.

Згадані тенденції соціокультурного розвитку сучасної Європи є результатом переходу від субстантивних до плинних ідентичностей.

Доводиться, що з конструктивістської перспективи поняття Європейської ідентичності є виникаючим конструктом-структурою, який можуть використовувати і спів-творити різні групи. Європа є категорією-актором, певною уявленою спільнотою і може буде досліджена більше через референцію до дискурсу, у якому конкурують відмінні її бачення, позиції, аніж як проста категорія культури.

У третьому підрозділі “Моделі європейської ідентичності” розглянуто основні моделі, позиції щодо проблеми європейської ідентичності, що представлені у науковій літературі. Розглянуто проблему можливості існування такої Європейської ідентичності, що може бути культурно наповненою, культурно інклюзивною та такою, що може бути плюралізована у різноманітних Європейських суспільствах.

Аналітично виокремлено наступні моделі європейської ідентичності: моральний універсалізм (Європейська ідентичність ототожнюється із універсальними людськими цінностями); пост-національний універсалізм (Європейська ідентичність розглядається як партикуляризація універсальних цінностей без зведення їх конкретно інституціонального рівня - “конституційний патріотизм” (Габермас Ю.)); деконструктивний універсалізм (сутністю Європи є здатність трансформувати інші культури (Браге Р.)); культурний партикуляризм (культурна спадщина є фундаментом Європейської ідентичності - християнська концепція Європи); прагматизм (Європейська ідентичність проявлена у буденних практиках життя європейців -- спільний ринок, вільне пересування, масова культура); плюралізована космополітична європейська ідентичність (Європейська ідентичність базується на критичній нормативній рефлексії спільного досвіду Європейської історії).

Доведено, що замість того, щоб відносити ідентичність Європи до набору культурних цінностей, цілей, території чи людей - які головно можуть конституюювати культурний зміст ідеї Європи - доцільніше мислити її в термінах соціокогнітивної форми, що складається з практик оцінювання, дискурсивних практик та проектів ідентичностей, які можуть бути охарактеризовані в термінах діалогічної раціональності.

Доведено, що європейська ідентичність має характер “полівокальності”. Європа потребує культурних точок відліку, але таких, які не мають есенціалістського, фундаменталістського, традиціоналістського характеру.

конструктивізм соціокультурний европейський ідентифікація

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження “Самовизначення Європейської спільноти (в парадигмі соціального конструктивізму)” дозволило обґрунтувати конструктивну природу європеїзації як процесу творення спільноєвропейського соціокультурного простору. В роботі зроблені наступні висновки:

1. Доведено, що доцільно розглядати європейські трансформації як європеїзацію, тобто виникнення і творення нової європейської соціальної структури на основі виникнення спільного європейського знання. Тому європеїзація являє собою перманентний дискурс щодо смислу Європи. І в цьому дискурсі залежно від його характеру - є він в певний момент відкритим чи то закритим, націоналістично чи космополітично забарвленим - визначається, конструюється, у той або інший спосіб, простір “європейського”. Самі умови можливості цього дискурсу також є предметом цього дискурсу.

2. З'ясовано, що соціальний конструктивізм як мета-теорія соціальної дії та взаємодії як такий не продукує субстанціалістської “теорії європейських трансформацій”. Однак, можна вирізнити принаймні три шляхи, через які соціальний конструктивізм робить внесок до кращого розуміння процесу європеїзації: дозволяє глибше аналізувати процеси соціального конструювання певного європейського смислового поля, ніж пропонують конвенціоналістські та надмірно структуралістські підходи; дозволяє досліджувати те, як європеїзаційні процеси формують соціальні ідентичності та інтереси національних акторів; фокусуючись на комунікативних практиках, стає можливим глибше дослідження того, як процеси європеїзації конструюються дискурсивно, та те, як актори розуміють її смисл (ця тема була розвинута в контексті дискурсивного конструювання європейської ідентичності, європейських кордонів).

3. Виявлено, що Європейська інтеграція сама по собі довела, що вона має недостатньо засобів для того, щоб успішно відбутись, якщо вона не буде враховувати культурну динаміку та зміни структури європейських суспільств, тобто феномен європеїзації. Сучасна політика ЄС щодо країн центральної та східної Європи має передусім базуватись на пошуку спільних культурних розумінь. Ці розуміння включають не лише просторові концепції того, що конституює (чи повинно конституювати) Європу, але також, принципово, ідеї про спільні культурні традиції та історичний досвід, спільну еволюцію, а також поширення виразно загальноєвропейських конституційних та політичних принципів у Європі.

4. З'ясовано, що Європа передусім є уявленим дискурсом, що завжди артикулюється серед інших дискурсів. Європа є дискурсом, в якому відбувається конкурентна легітимація різноманітних концептів бачення Європи. Цей процес відбувається поліцентрично - конструювання, формування Європи є історично детермінованим і поліцентричним процесом. Європа створила політику, у якій за рахунок інструменталізації кордонів (від територіальних до культурних, мовних, ґендерних, племінних тощо) не залишається жодної трансісторичної відмінності.

5. Доведено, що сучасна Європейська спільнота не може есенціалістично базуватись на вузько визначеному наборі культурних цінностей чи певній європейській ментальності. Аналітично можна виділити шість основних соціально-філософських концепцій європейської ідентичності: моральний універсалізм; пост-національний універсалізм; деконструктивний універсалізм, культурний партикуляризм; прагматизм; плюралізована космополітична європейська ідентичність. Також обґрунтовано можливість соціально-конструктивістської їх інтерпретації.

6. Продемонстровано, що доцільно говорити про самотрансформативну природу європейської ідентичності, оскільки сама матерія європейської ідентичності є доступною та відкритою в політичних проектах і рішеннях, які реалізується в європейській сфері публічності. Майбутній символічний зміст Європейської ідентичності може жити лише в практиці і діях, які потребують уважного переусвідомлення політики, здатності Європи до запитування і рефлексії, до самокритики, які є підставою становлення культурно-неоднорідної і при цьому політично організованої європейської спільності, символом якої є європейська ідентичність. Європейське суспільство бере свою силу та міць у децентрованому соціокультурному розмаїтті. В об'єднаній Європі слід не позбавлятись суперечностей, а об'єднувати розмаїття. Мирний порядок та ціннісна орієнтація Європи не повинні підмінювати ідентичність європейських народів та націй. Скоріше, доцільно зосереджувати зусилля на творенні, конструюванні такого додаткового європейства, що зводиться на основі старих нації та охоплює їх.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

Кузьменко М.О. Соціально-філософський аналіз концепту “європейської колективної ідентичності // Нова парадигма. - 2006. - № 58. - С. 22-34.

Кузьменко М.О. Актуальні практики конструювання соціокультурних ідентичностей (як предмет соціально-філософського аналізу // Нова парадигма. - 2006 - №55. - С. 13-24.

Кузьменко М.О. Освітня політика ЄС як інструмент створення європейської єдності” // Вища освіта України - Додаток 3 (т. 3) - 2006 р. - Тематичний випуск “Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору” - С. 373-380.

Культурна політика в Україні: гуманітарна безпека, мова, освіта / Міжнародний центр перспективних досліджень; В. Нанівська, В. Нікітін, М. Кузьменко, О. Кузьменко. - Київ: Оптима, 2007. - 88 с. (дисертанту належить робота у співавторстві з доктором культурології, професором В. Нікітіним над 1 розділом, та авторство третього розділу даного дослідження).

Кузьменко М.О. Сучасний соціо-культурний контекст колективної ідентифікації (на прикладі соціально-філософського аналізу практик самовизначення ЄС) // Культура, свідомість, мова в інформаційному суспільстві: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (19-20 квітня 2007 р., м. Харків) - Харків: Видавництво НфаУ, 2007. - 415 с. - (Сер. “Наука”).

Кузьменко М.О. Космополітична Європа: аналіз космополітичної перспективи європейської соціокультурної ідентифікації // Дні науки філософського факультету 2007: міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року). Київ, 2007. - Частина V. - С. 64-66.

Кузьменко М.О. Як пишеться історія? (міркування щодо проблеми творення національних ідентичностей) // Дні науки філософського факультету 2006: міжнародна наукова конференція. (12-13 квітня 2006 року). Київ, 2006. - частина V. - С. 26-28.

Кузьменко М.О. До проблеми методології аналізу процесу самовизначення спільнот у сучасному світі // Дні науки філософського факультету 2005: міжнародна наукова конференція. (26-27 квітня 2005 року). Київ, 2005. - Частина ІІІ. - С. 48-50.

Кузьменко М.О. Соціокультурна ідентифікація Європейських Спільнот як проблема соціально-філософського аналізу // Шевченківська весна: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. (2-3 березня 2007 року). Київ, 2007. -- Вип. V: у 5-х част. - Ч.1 / За заг. ред. проф. О. К. Закусила. - С. 184-186.

АНОТАЦІЇ

Кузьменко М.О. Самовизначення Європейської спільноти (в парадигмі соціального конструктивізму). -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 -- соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертаційна робота присвячена аналізу процесу самовизначення Європейської спільноти в парадигмі соціального конструктивізму. З'ясовано теоретичні засади парадигми соціального конструктивізму, її науково-методологічний потенціал щодо аналізу процесів соціокультурної ідентифікації спільнот.

Множинні ідентичності є можливими: колективні ідентичності часто є відмінними, однак вони дуже рідко виключають одна одну. З конструктивістської перспективи, поняття Європейської ідентичності скоріше може бути осягнутим через референцію до дискурсу, аніж як проста категорія культури. Замість того, щоб відносити ідентичність Європи до набору культурних цінностей, цілей, території чи людей доцільніше буде мислити її в термінах соціокогнітивної форми, що складається з практик оцінювання, дискурсивних практик та проектів ідентичностей, які можуть бути охарактеризовані в термінах діалогічної раціональності.

Ключові слова: європейська ідентичність, європеїзація, соціальний конструктивізм, космополітична європейська ідентичність, соціокультурна ідентифікація, європейська спільнота, парадигма соціального конструктивізму, самовизначення європейської спільноти.

Кузьменко М.О. Самоопределение Европейского сообщества (в парадигме социального конструктивизма). -- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 -- социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертационная работа посвящена анализу процесса самоопределения Европейского сообщества в парадигме социального конструктивизма. Выяснены теоретические основы парадигмы социального конструктивизма, ее научно-методологический потенциал относительно анализа процессов социокультурной идентификации сообществ.

Выяснено, что парадигма социального конструктивизма позволяет отрефлексировать и концептуализировать способы конструирования социального в условиях, которые не редуцируются к институциональным структурам. Социально-конструктивистский подход отражает различные пути созидания социальной реальности в процессе, который не может быть редуцированным ни к действиям, ни к структурам. Этот подход в позволяет исследовать культурные и социальные основы социокультурной идентификации европейского общества в контексте исторических процессов модерна. В работе обоснован тезис о том, что аналитически могут быть выделены шесть основных социально-философских концепций европейской идентичности: моральный универсализм; постнациональный универсализм; деконструктивный универсализм, культурный партикуляризм; прагматизм; плюрализированная космополитическая европейская идентичность. Также обоснована возможность социально-конструктивистской их интерпретации.

Современное Европейское сообщество не может ессенциалистски основываться на узко определенном наборе культурных ценностей или определенной европейской ментальности. Эта проблема тесно касается анализа концепта “европейской идентичности”. Множественные идентичности возможны: коллективные идентичности зачастую является отличными, но они очень редко исключают друг друга; они вполне могут накладываться одна на другую, вкладываться друг в друга, пересекаться, перемешиваться, или сосуществовать. Множественность является существенным признаком европейской идентичности, согласно которой она вполне может в своих вариациях рассматриваться как вложенные друг друга, взаимно исключающие или слитные идентичности.

В конструктивистской перспективе понятие Европейской идентичности скорее можно понять через референцию к дискурсу, в котором конкурируют отличные ее видения, позиции, нежели как простую категория культуры (хотя и этот подход целесообразно). Вместо того, чтобы относить идентичность Европы к набору культурных ценностей, целей, территории или людей - которые главным образом могут конституировать культурное содержание идеи Европы - целесообразнее мыслить ее в терминах социокогнитивной формы, состоящей из практик оценивания, дискурсивных практик и проектов идентичностей, которые могут быть охарактеризованы терминами диалогической рациональности.

Ключевые слова: европейская идентичность, европеизация, социальный конструктивизм, космополитическая европейская идентичность, социокультурная идентификация, европейское сообщество, парадигма социального конструктивизма, самоопределение европейского сообщества.

Kuzmenko M.O. Identification of European community (in the paradigm of social constructivism). - Manuscript.

The thesis for application of scientific degree, candidate in the science of philosophy speciality 09.00.03. - social philosophy and philosophy of history. - Taras Shevchenko Kyiv National University, 2007.

The dissertation is devoted to the research of the possibilities of social constructivism paradigm for understanding process of European community sociocultural identification. It's shown that the term “europeanization” can help us to conceptualize the contemporary sociocultural transformations in the European communities.

It is revealed, that multiple European identity is possible: collective identities are different, but they not always exclude each other - the can contain each other, be combined, mixed, laid on each other or coexist. Multiplicity is essential feature of European identity. It's argued that the European community can't be reduced to its territorial identity or essential cultural identity. Rather it represents a flexible communicative form which consists of permanent discursive practices about values and norms that recreate the openness of European sociocultural space. By the author is shown, that one of the basic vectors of Europeanization is the establishing of the forms of deliberative transeuropean politics.

Key words: European identity, Europeanization, social constructivism, cosmopolitan European identity, sociocultural identification, European community, paradigm of social constructivism, self-identification of the European community.

Размещено на Allbest.ur