Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка

Ковтун Наталія Михайлівна

УДК 1(091):130.3+179.6

Архетип культурного героя в українській духовній традиції: історико-філософський контекст

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Ярошовець Володимир Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Савельєва Марина Юріївна, Центр гуманітарної освіти НАН України, професор кафедри філософії науки та культурології;

кандидат філософських наук, доцент Гатальська Стелла Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться “18” лютого 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий “16” січня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасному українському суспільстві, в якому триває пошук ціннісних орієнтирів у становленні культурної, національної, соціальної і політичної ідентичності, актуальним є дослідження культурно-світоглядних витоків духовної традиції. Сутність означеного процесу поглиблюється поступовою зміною підходів до розуміння людини у новітній філософській парадигмі. Відбувається відхід від виключно раціоналістичного до світоглядно-гуманістичного виміру антропологічної проблематики. Це зумовлене, насамперед, збільшенням потреб у споживанні, наростанням темпу життя, швидкою появою інноваційних технологій, поширенням глобальних систем зв'язку. Людина не встигає переосмислити, зрозуміти, сприйняти нове. Відбувається футурошок, жах перед майбутнім, спричинений розривом між минулим і прийдешнім.

На шляху подолання розриву світоглядних засад, нівеляції цінностей, втрати духовних орієнтирів у сучасному українському соціумі важливого значення набуває дослідження позачасових носіїв культури, своєрідних вертикальних інформаційно-енергетичних структур (С. Кримський), які пронизують історичний процес від найдавніших часів до сучасності. Непересічне значення серед них має архетип культурного героя як магістральна метаструктура духовної традиції будь-якої епохи. Тим більше, що у свідомості сучасної людини надто глибоко укорінилася віра в надприродного героя-захисника, який за своїми сутнісними рисами співпадає з образом міфічного першогероя. Досвід минулого століття засвідчує, що ідеологія й пропаганда у тоталітарних режимах ґрунтується на експлуатації образу культурного героя. Для цього штучно створювалися героїчні пантеони, насаджувався образ рішучого, безкомпромісного героя - справедливого поборника суспільних і національних ідеалів. Натомість його супротивник безапеляційно зображувався носієм абсолютного Зла.

На противагу героєві подібного типу ХХ століття репрезентує й інший тип звитяжця. Цей герой воліє вийти за межі усталених політичних, соціальних, релігійних, національних стереотипів, зберегти цілісність своєї індивідуальності, не розчинитись у нескінченному просторі інформаційних потоків у межах тотального суспільства. Однак, у модерному українському суспільстві з'явився й інший герой, який зводить усе людство лише до своєї персони. Він позбавлений будь-якої укоріненості у культурні традиції, вільний від національних особливостей, політичних уподобань і навіть сталих сімейних зв'язків. Такий герой рятує не людство собою, а себе за рахунок людства.

Значною мірою актуальність дослідження зумовлена й необхідністю аналізу амбівалентного характеру образу культурного героя, пов'язаного, з одного боку, з минулим, з іншого - спрямованого на проектування героїчних образів у майбутньому. Оскільки у діях героїв будь-якої історичної епохи чітко простежується незворотній внутрішній потяг до цілеспрямованої зміни суспільного і природного середовища. Досягнення поставленої мети, часто ефемерної, згубної для самого суб'єкта, уявляється йому ціннішим за власне життя. А відтак, у його вчинках у тій чи іншій мірі простежуються риси як конструктивної, так і деструктивної діяльності, що визначає її неоднозначний, суперечливий характер.

Виходячи з вище зазначеного, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється нагальною потребою аналізу української духовної культури, зокрема, філософської, як історії функціонування однієї з магістральних структур духовної традиції - архетипу культурного героя. Більше того, визначення функціональних характеристик діяльності культурного героя розширює можливість спрямування творчої енергії нації у конструктивне русло, адже поступ у тій чи іншій сфері, залежить не стільки від запланованих об'єктивних чинників, скільки від суб'єктивної заданості, націленості людини на перетворення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах науково-дослідної роботи кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка: "Випробування людського буття в екстремальних ситуаціях: філософський вимір", НДР № 0106V005411.

Метою дисертаційної роботи є розкриття історико-філософського змісту архетипу культурного героя, виявлення його системних функціональних характеристик в українській духовній традиції. Для досягнення означеної мети необхідно розв'язати такі завдання:

проаналізувати розуміння поняття "архетипу" у концепціях вітчизняних і зарубіжних філософів;

розкрити історико-філософський зміст архетипу культурного героя у контексті визначення його амбівалентної сутності;

реконструювати базові елементи архетипу культурного героя шляхом визначення соціоперетворюючих функцій його діяльності у контексті дослідження індоєвропейської міфоепічної традиції;

виявити у давньоукраїнській спадщині елементи архетипу культурного героя;

з'ясувати структурно-функціональні характеристики діяльності міфічного першогероя у системі української духовної традиції.

Об'єктом дослідження є культурно-світоглядні параметри історико-філософської парадигми української духовної традиції.

Предметом дослідження є історико-філософський зміст архетипу культурного героя у рефлексії української духовної традиції та концептуальне обґрунтування його трихотомічної соціофункціональної моделі.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Використовуються праці українських і російських філософів, в яких досліджуються загальнотеоретичні і методологічні проблеми історії філософії (С. Аверинцева, Г. Аляєва, М. Бахтіна, І. Бичка, С. Гатальської, В. Горського, О. Лосєва, В. Ляха, М. Мамардашвілі, Є. Мелетинського, М. Савельєвої, В. Ярошовця). Для з'ясування історико-філософського підґрунтя архетипу культурного героя в українській духовній традиції залучені праці А. Бичко, В. Войтовича, О. Гриценка, В. Давидюка, М. Котляра, С. Кримського, М. Поповича, Н. Хамітова. Основним методологічним інструментарієм дослідження слугують принципи, методи, розроблені як вітчизняною, так і зарубіжною філософією кінця ХІХ - ХХ ст. Методологія дисертаційного дослідження завбачує використання логіко-історичного підходу, котрий окреслює поле дослідження. Порівняльно-історичний метод застосовується під час аналізу архетипів як позачасових інформаційно-енергетичних структур (С. Кримський). Структурно-функціональний метод, розроблений Ж. Дюмезілем, К.-Л. Строссом, В. Проппом застосовується під час аналізу трихотомічної соціофункціональної моделі діяльності культурного героя. Синергетичний метод, зокрема, поняття "невизначеності", "вірогідності", "хаосу", "нелінійності", "біфуркації" і "флуктуації" використовуються у процесі дослідження упорядковуючої діяльності міфічного першогероя у первісному соціумі. Залучений герменевтичний метод - тлумачення текстового матеріалу розроблений у філософських вченнях Г.-Г. Гадамера і В. Дільтея. Дисертаційне дослідження ґрунтується також на антропному принципі, принципах об'єктивності, історизму, розвитку, системності, поліметодичності.

Наукова новизна дослідження полягає у розкритті історико-філософського змісту архетипу культурного героя в українській духовній традиції та в концептуальному обґрунтуванні трихотомічної соціофункціональної моделі його діяльності, що реалізується у захисній, креативній і сакральній функціях.

У результаті вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань обґрунтовано ряд положень, які містять у собі наукову новизну і виносяться на захист:

з точки зору історико-філософської ретроспективи обґрунтовано розуміння архетипу як позачасової універсальної форми існування й ретрансляції духовної традиції людства; у контексті співвідношення реального і ймовірного поняття, "архетипу культурного героя" визначається як своєрідний праобраз, висхідна метаструктура для формування у прийдешньому образів героїв-захисників, героїв-упорядників, героїв-реформаторів;

історико-філософський зміст архетипу культурного героя дефініціюється як екзистенційно детермінована властивість сутності людського "Я", котра за умов граничних ситуацій буттєвості уособлює не лише вищий ступінь мужності, а й утілює націленість особи, обдарованої рисами культурного героя, на перетворення, реорганізацію, вдосконалення життя людської спільноти; з'ясовано амбівалентну сутність архетипу культурного героя, що експлікується в українській духовній традиції в образах героїв-упорядників, дії яких спрямовані на уконституювання життя соціуму за взірцем космічного світоустрою, і героїв-трікстерів, діяльність котрих націлена на хаотизацію й руйнацію усталеного порядку;

обґрунтовано і розкрито трихотомічну соціофункціональну модель діяльності культурного героя в індоєвропейській міфоепічній традиції, котра реалізується у захисній, креативній й сакральній функціях; встановлено, що лейтмотивом соціоперетворюючої діяльності міфічного героя є пасіонарний імпульс, утіленням якого є девіз: "Слід виправити світ, адже він поганий";

в українській духовній традиції виявлено трихотомічну соціофункціональну модель діяльності культурного героя, що виражається в захисній, креативній і сакральній функціях; в рамках визначення атрибутів діяльності першогероя, з'ясовано, що провідна роль серед них належить націленості на активну перетворюючу діяльність, виклик суспільним нормам як недовершеним і несправедливим, нескореність перед вищими силами й долею;

встановлено, що у межах української духовної традиції захисна функція культурного героя виявляється у діяльності змієборців, богатирів билинного епосу, козацьких і опришківських ватажків історичної доби; у контексті аналізу функції творення у діяльності першогероя визначено мотиви космогонічного першотворення, впорядкування ландшафтних форм, створення людини, добування першопредметів, дарування цивілізаційних благ; виходячи з аналізу сакральної функції у діяльності культурного героя встановлено її модуси: подорож в "інший світ" і двобій міфічного першогероя із супротивником "на мосту".

Теоретичне значення роботи полягає у дослідженні різних концептуальних підходів до розуміння архетипів, спробі поєднання архетипової теорії із теорією трихотомічної соціофункціональної моделі діяльності культурного героя.

Практичне значення дослідження полягає, передусім, в уточненні методологічних засад, важливих для подальших студій щодо історико-філософського змісту архетипу культурного героя в українській духовній традиції. Результати дослідження відкривають перспективи для майбутніх досліджень архетипу культурного героя в українській традиції і можуть бути використані під час розробки й викладання нормативних курсів і спецкурсів з історії філософії, філософії, філософської антропології, релігієзнавства, етики й естетики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на ряді міжнародних, всеукраїнських наукових, науково-практичних конференцій: "III Шинкаруківські читання" (м. Житомир, 13 травня 2005 р.), "Дні науки - 2006", "Дні науки - 2007" філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 12-13 квітня 2006 р., 18-19 квітня 2007 р.), "Випадковість у сучасному світі: діалог науки, релігій, культур" (м. Вінниця, 2 лютого 2007 р.), "Проблеми педагогічної освіти в полікультурному просторі України" (м. Житомир, 22-23 травня 2007 р.).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснено у формі публікацій: трьох статей, які були вміщені у фахових виданнях затверджених ВАК України, трьох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій, інших публікаціях.

Структура та обсяг дисертації. Логіка, цілі та завдання дослідження зумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 188 сторінок, з них 167 сторінок основного тексту. Список використаної літератури становить 21 сторінку і включає 295 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, аналізується стан розробленості теми, визначається об'єкт, предмет дослідження, формулюється мета і завдання роботи, з'ясовуються методи і наукова новизна дисертації, її теоретичне й практичне значення, окреслюються теоретичні засади і джерельна база дослідження, наводяться дані про публікації й апробацію наукових студій.

У першому розділі "Історіографія, джерела і теоретико-методологічні проблеми дослідження" здійснюється аналітичний огляд використаної літератури і джерел, окреслюються теоретико-методологічні основи дослідження.

У підрозділі 1.1. "Історіографія та джерельна база дослідження" зазначається, що аналіз архетипу культурного героя в українській духовній традиції потребує розгляду літератури за двома концептуальними напрямками. До першого з них належать філософські, культурологічні, релігієзнавчі розвідки, котрі стосуються дослідження архетипу як інваріантної структури соціокультурного буття людства. У західній філософській традиції утвердилося розуміння архетипу як праобразу, першообразу, що характерне для творів Платона, Ф. Шеллінга, О. Веселовського, П. Флоренського, Т. Манна, О. Лосєва, Г.-Г. Гадамера, М. Еліаде. Предметом наукового аналізу теорія архетипів стала у дослідженнях К. Юнга, котрий визначив низку магістральних архетипів (Великої Матері, Дитини, Тіні, Аніми, Анімуса й Мудрого Старого). Одночасно констатується, що більшість дослідників (М. Еліаде, Е. Кассірер, Дж. Кемпбел, К. Леві-Стросс, Є. Мелетинський, К. Юнг, Е. Фромм) сходяться на думці, що міфологія є найуніверсальнішою архетиповою формою. На сучасному етапі теорія архетипів стала важливою сферою дослідження в українській філософській літературі, що засвідчують праці С. Гатальської, О. Донченко, С. Кримського, Ю. Романенка, О. Сліпушко, Н. Хамітова.

До другого концептуального напрямку належать дослідження, присвячені проблемі дохристиянських вірувань українського народу, насамперед експлікації архетипу культурного героя в українській духовній традиції. Поряд з розвідками О. Афанасьєва, Я. Головацького, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, О. Потебні, вагомого значення під час розробки означеної проблематики набувають дослідження А. Бичко, В. Войтовича, В. Давидюка, О. Знойка, М. Котляра, М. Поповича, Б. Рибакова, М. Ткача, М. Чмихова. Одночасно українська філософська література репрезентує низку досліджень, у яких розглядається ґенеза образу культурного героя (праці В. Давидюка, В. Войтовича, О. Гриценка, Н. Жмуд).

Джерелознавча база дослідження представлена творами О. Веселовського, Л. Гумільова, М. Еліаде, О. Лосєва, Т. Манна, Ф. Ніцше, Платона, П. Флоренського, Е. Фромма, Ф. Шеллінга, К. Юнга. Для з'ясування історико-філософського підґрунтя архетипу культурного героя в українській духовній традиції залучені праці А. Бичко, В. Войтовича, О. Гриценка, В. Давидюка, М. Котляра, С. Кримського, М. Поповича, Н. Хамітова. Одночасно духовні витоки архетипу культурного героя з'ясовуються через дослідження збірників міфів і перекладів текстів загальноіндоєвропейської міфоепічної традиції. Джерелознавча база дисертаційного дослідження доповнюється сукупністю української фольклорної спадщини, котра репрезентована піснями, щедрівками, колядками, казками, переказами і легендами.

У підрозділі 1.2. "Теоретико-методологічні основи дослідження" зауважується, що основними методологічним інструментарієм слугують принципи, методи, розроблені як вітчизняною, так і зарубіжною філософією кінця ХІХ - ХХ століття. Насамперед, це праці українських і російських філософів, в яких досліджуються загальнотеоретичні і методологічні проблеми історії філософії (С. Аверинцева, Г. Аляєва, М. Бахтіна, А. Бичко, І. Бичка, С. Гатальської, В. Горського, С. Кримського, О. Лосєва, В. Ляха, М. Мамардашвілі, Є. Мелетинського, М. Поповича, М. Савельєвої, Н. Хамітова, В. Ярошовця). Методологія дисертаційного дослідження завбачує використання логіко-історичного підходу, котрий окреслює поле дослідження. Порівняльно-історичний метод застосовується під час аналізу архетипів як позачасових інформаційно-енергетичних структур. Структурно-функціональний метод вживається під час аналізу трихотомічної соціокультурної моделі діяльності культурного героя. Ще в кінці 30-х років ХХ ст. Ж. Дюмезіль обґрунтував ідею "нової порівняльної індоєвропейської міфології", суть якої викладена у таких працях, як "Верховні боги індоєвропейців", "Осетинський епос і міфологія", "Скіфи і нарти". Згідно з його концепцією, міфологія індоєвропейських народів відображає наявність трьох соціальних функцій: релігійно-жрецької, військової і господарської. Теорія трихотомічної соціофункціональної структури індоєвропейської міфології дала змогу виокремити потрійну структуру функціонального навантаження діяльності культурного героя. Під час аналізу діяльності культурного героя вказані функції набувають дещо іншого, але органічно пов'язаного із теорією Ж. Дюмезіля, характеру. Сакральна функція у діяльності верховних богів і культурних героїв є тотожною. Натомість військова функція, як діалектична єдність наступального і захисного аспектів, у діяльності міфічного першогероя трансформується у суто захисну функцію. Господарська функція індоєвропейських богів у діяльності культурного героя набуває рис перетворюючої діяльності у діапазоні від космогонічного творення до винайдення цивілізаційних благ.

Синергетичний метод, зокрема, поняття "вірогідності", "хаосу", "нелінійності", "біфуркації" і "флуктуації" використовуються у процесі дослідження упорядковуючої діяльності культурного героя у первісному соціумі. Герменевтична рефлексія, наприклад, правило герменевтичного кола, набуває застосування під час аналізу архетипу культурного героя в українській духовній традиції в її діалектичному взаємозв'язку із загальноіндоєвропейською міфоепічної традицією. Одночасно дисертаційне дослідження ґрунтується на антропному принципі, принципах об'єктивності, історизму, розвитку, системності, поліметодичності.

У другому розділі "Історико-філософське підґрунтя архетипу культурного героя" проаналізовано головні підходи до розуміння архетипів у вітчизняній і зарубіжній філософській традиції, з'ясовується амбівалентна сутність архетипу культурного героя та здійснюється спроба реконструкції структурно-функціональної моделі архетипу культурного героя у контексті загальноіндоєвропейської міфоепічної традиції.

Підрозділ 2.1. "Архетип як предмет історико-філософського аналізу" присвячений аналізу поняття "архетипу" у філософських концепціях вітчизняних і зарубіжних авторів. Розвиток будь-якої історичної епохи базується на типових константах духовного життя людської спільноти, котрі у різних філософських концепціях дістали відмінні назви: "архетипи", "праобрази", "універсалії", "інваріанти", "форми без змісту", "наскрізні інформаційно-енергетичні структури". У західній філософській традиції ідея праобразів-архетипів була висловлена Платоном, за вченням якого первинний світ ідей тотожний світові праобразів, котрі шляхом еманації втілюються у матеріальному світі. Посередництвом філософії неоплатоніків і стоїків ідея архетипів була перенесена у християнську теологію та антропологію, де рух людини як творіння і праобразу Божого розглядався як здійснення задуму Бога.

Вихід теорії архетипів на якісно новий рівень пов'язаний із концепцією Ф. Шеллінга, згідно з якою розвиток культури складає єдиний процес існування "пророчих передбачень", праобразів, котрі мають універсальний позачасовий характер. Істотний вплив на формування теорії архетипів мала ідея інваріантності та взаємодії форми і змісту, висунута О. Веселовським, софіологічні ідеї П. Флоренського про співвідношення образу й першообразу та філософія імені О. Лосєва. Як важливий елемент філософської рефлексії концепція інваріантності стала засадничою для підтвердження тези про єдність духовного розвитку людства, зокрема у сфері міфології (М. Еліаде, Е. Кассірер, Т. Манн, Е. Фромм, К. Юнг) як осерді взірцевих, початкових формул, котрі на відповідному просторово-часовому відрізку заповнюються новим соціокультурним змістом.

Введення проблеми архетипів у наукову сферу пов'язане з теорією колективного несвідомого К. Юнга. Йому належить визначення архетипів як образів колективного несвідомого, котрі закладені у структуру людської душі і можуть біологічно успадковуватися. Швейцарський дослідник виділив архетипи Великої Матері, Дитини, Тіні, Аніми, Анімуса й Мудрого Старого. Однак, вже у працях послідовників К. Юнга, зокрема дослідженнях Е. Едінгера, заперечується біологічний характер успадкування архетипів на користь тлумачення їх як феноменів соціокультурного буття.

У дисертації наголошено на важливому значенні філософської концепції М. Еліаде у розумінні співвідношення архетипів і повторюваності у житті первісної спільноти, де будь-яка дія набувала смислу лише у випадку повторення висхідної, "моделюючої" дії. Власне через архетипи у свідомості давньої людини, за М. Еліаде, відбувається нівеляція руйнівного впливу часу як незворотного руху до ентропії.

У підрозділі визначено, що у межах української філософської традиції осмислення теорії архетипів розпочинається у 90-х роках ХХ століття. Згідно з концепцією Н. Хамітова, архетипи постають результатами внутрішньої комунікації особистостей певної нації. Схожої думки дотримується О. Сліпушко, за твердженням якої, внаслідок тривалого еволюційного розвитку загальнолюдські архетипи стають національними. Саме спорідненість національних і загальнолюдських архетипів, як стверджує С. Кримський, є передумовою вивільнення духовного життя нації із ситуації одноразовості і тлінності у простір вічності. В українській духовній традиції мислитель виділяє архетипи Серця, Природи, Софії, Слова. А звернення до архетипів розглядає як особливий методологічний ракурс, в якому завдяки перетворенню минулого у символ твориться смисл майбутнього.

У підрозділі 2.2. "Амбівалентна сутність архетипу культурного героя" розглядається проблема подвійної сутності архетипу культурного героя. Бінарноопозиційний характер означеного архетипу визначається через дослідження філософських концепцій Л. Гумільова, Ф. Ніцше, К. Юнга. У дослідженні показано, що висловлена Л. Гумільовим теорія пасіонарності визначається як іманентна направленість частини індивідів на цілеспрямоване перетворення суспільної і природної сфер, іншими словами, на порушення інерції агрегатного стану середовища. Більше того, досягнення поставленої мети, часто ефемерної, згубної для самого суб'єкта героїчної діяльності, уявляється йому ціннішим за власне життя. До того ж несвідомий характер пасіонарності асоціюється із функціонуванням архетипу культурного героя на рівні колективного несвідомого (К. Юнг). Встановлено генетичну спорідненість діяльності пасіонаріїв і міфічних культурних героїв. Засвідчено гасло пасіонарного підйому: "Слід виправити світ, адже він поганий", - що, у свою чергу, є константою діяльності міфічного першогероя. Зворотна сторона пасіонарності втілюється в асоціально-руйнівній, деструктивній, паразитичній діяльності "волоцюг", "мародерів", "виродженців".

З'ясовано, що у контексті проблеми виживання людства у другій половині ХХ століття К. Юнгом було визначено архетип, який уособлює все людство і втілюється в образі першолюдини або космічної людини, антропоса. Антропос, гігантська космічна людина, за К. Юнгом, уособлює життєвий принцип і смисл усього людського життя на Землі (Імір, Пуруша, Пан-гу, Гайомант, Адам). Наразі у поступальному розвитку людства образ антропоса втілюється в архетипах Анімуса і Мудрого Старого. Переживаючи цей архетип сучасна людина долучається до найархаїчніших пластів мислення. Заратустра, Гермес Трисмегіст, Тот герметичної літератури, Орфей з "Поїмандреса", "Пастух" Герми є наступними втіленнями цього досвіду. Встановлено, що архетипи в цілому, й означений архетип зокрема, за К. Юнгом, мають амбівалентний характер, перебуваючи за межами етичних конвенцій добра і зла. Адже Антропос (Анімус, Мудрий Старий) є не тільки просвітленим учителем, майстром, а й провідником душ до світу мертвих або й безсмертним демоном (Люцифером).

Відзначається, що у філософії Ф. Ніцше втіленням висхідної, космічної людини став образ Заратустри, перетворений ним у провісника прийдешнього "діонісійського" осяяння. Заратустра для Ф. Ніцше більше, ніж поетична фігура, він постає "аристократом духу", уся діяльність якого спрямована не на здобуття "тихого щастя у долині", а на постійний рух до вершин духовного вдосконалення.

У контексті вище зазначеного встановлено, що і в українській духовній традиції образ культурного героя визначається його поділом на дві протилежні сутності: з однієї сторони це культурний герой - упорядник, цивілізатор, сферою діяльності котрого є раціонально впорядкований світ, з іншої - трікстер, площина діяльності якого зосереджена в "антисвіті" з порушеними знаковими системами. Якщо дії упорядника спрямовані на уконституювання життя людського колективу за взірцем космічного світоустрою, то діяльність трікстера спрямована на хаотизацію, руйнацію усталеного порядку. А відтак, вчинки культурного героя трансформується в ідеальну модель, архетип суспільної поведінки, натомість діяльність несправжнього героя, трікстера уособлює порушення встановлених норм.

У підрозділі 2.3. "Реконструкція структурно-функціональної моделі архетипу культурного героя в контексті загальноіндоєвропейської міфології" обґрунтовується структурно-функціональна модель діяльності культурного героя. У дисертаційному дослідженні констатується, що архетип культурного героя визначається такими структурними елементами: "героїчним дитинством", захисною, перетворюючою і сакральною функціями. У межах індоєвропейської міфоепічної традиції встановлено складові "героїчного дитинства": "високе", напівбожественне походження, чарівне зачаття, пришвидшений і сповільнений темпи дорослішання, виняткова фізична могутність, перший подвиг. Означені складові дитинства героя зумовлені нагальною потребою відновлення усталеного світоустрою, реорганізації хаосу в космос і необхідністю засвідчення готовності культурного героя до звитяжництва.

З'ясовано, що захисна діяльність першогероя у сфері протистояння хтонічним чудовиськам набуває характеру архетипової моделі для діяльності прийдешніх поколінь. На етапі космогенезу бог-громовик (з рисами культурного героя) перемагає світового змія. Натомість культурні герої богатирського типу у процесі посткосмогонічного облаштування землі захищають світ людини від зовнішніх небезпек. В результаті захисної діяльності культурного героя відбувається космізація освоєної території - заснування міст, храмів, святилищ. Одночасно для ранніх пластів міфоепічної традиції характерний мотив використання героєм виключно фізичної сили, натомість на її пізніших етапах простежується інтелектуалізація процесу звитяжництва.

Встановлено діалектичну єдність захисної й перетворюючої функцій у діяльності культурного героя, об'єктом якої є широкий діапазон явищ: від космосу, землі, води, вогню, гір, людини, інших живих істот до продуктивних форм господарства і знарядь праці. Якщо створення космогонічних об'єктів належить до функцій богів-творців, то впорядкування новоствореної землі належить до сфери діяльності культурних героїв богатирського типу. Поряд із захисною і перетворюючою функцією у діяльності першогероя важливого значення набуває функція мага, чаклуна, жерця. У такому контексті культурні герої постають засновниками висхідних архетипових моделей релігійної діяльності, фундаторами системи жертвоприношень і інститутів жрецтва. Як медіатори між світами культурні герої, не порушуючи просторово-часових засад кожного з них, здійснюють подорожі в "інші світи".

У третьому розділі "Рефлексія структурно-функціональної моделі архетипу культурного героя в українській духовній традиції" аналізується функціонування структурно-функціональної моделі архетипу культурного героя в українській духовній спадщині.

Підрозділ 3.1. "Базовий статус "героїчного дитинства" у контексті структурно-функціональної моделі діяльності культурного героя" присвячений дослідженню "героїчного дитинства" як висхідного пункту героїко-перетворюючої діяльності в українській духовній традиції. Перемога над силами хаосу, упорядкування природного середовища, гармонізація відносин у первісній спільноті потребує від потенційного героя надлюдської фізичної сили, надзвичайних здібностей і надвисокого інтелекту. У підрозділі встановлено, що якщо в загальноіндоєвропейській міфоепічній традиції домінує "високе" походження культурного героя, то в українській традиції до неї додається фабула "низького" походження звитяжця. Вона реалізується у появі соціально знедоленого, фізично й розумово обмеженого героя. Мотиви чарівного народження героя від води або пов'язаних із нею тварин тісно переплітаються з сюжетами тривалої бездітності. Одночасно в українській фольклорній традиції репрезентовані мотиви народження героїв від шлюбів земних жінок із богами або тотемними тваринами (вовк, ведмідь, бик). Іншим варіантом чарівного походження є народження міфічних героїв внаслідок споживання матір'ю насіння округлої форми, наприклад, гороху, перцю як атрибутів небесних покровителів, Волоса і Перуна. Незвичайність дитинства культурного героя експлікується у фізичній невразливості, зумовленій не прямим успадкуванням, а загартуванням.

У дисертаційному дослідженні встановлено, що для української традиції притаманний мотив прискореного дорослішання культурного героя, пов'язаного із необхідністю нагального відновлення втраченої гармонії. Його специфічним варіантом є мотив діяльності героїв-семиліток. Діалектично протилежним до такого типу розвитку є сповільнене дорослішання звитяжця. Сутнісною характеристикою культурного героя є надлюдська фізична сила, однаково притаманна як казковим і билинним героям, так і діячам історичної доби. Заключною ланкою "героїчного дитинства" в українській духовній традиції постає перший подвиг, фабула якого в процесі еволюції фольклорної традиції трансформується в напрямку руху від акцентування на готовності до звитяжництва до освячення права на правління.

У підрозділі 3.2. "Захисна функція у діяльності культурного героя як основа впорядкування світу" констатується, що захисна діяльність культурного героя є підготовчою, висхідною ланкою для функції творення. На підставі загальноіндоєвропейської традиції захисна функція в українській духовній традиції поділяється на дві складові: змагання зі зміями (хтонічними чудовиськами) і боротьбу з велетнями. Парадигма поєдинку героя зі змієм втілює глибокий символічно-архетиповий зміст і означає здійснення акту творення, переходу від неявного до явного, від аморфності до оформленості. Образ змієборця в українській традиції реалізується у різних семантичних втіленнях: молодшого із трьох братів ("дурника", "запічника", "попільника") і звитяжця "високого" походження (Царевича, Королевича). Встановлено, що у структурі захисної діяльності чільне місце посідає мотив боротьби з велетнями, образи яких набувають напівхтонічних або антропоморфних рис. Важливим є також те, що українська традиція репрезентує й мотив інтелектуалізації героїчної діяльності, пов'язаний з усвідомленням давньою людиною здатності протистояти природній стихії не стільки фізичною силою, скільки посередництвом духовної могутності.

У підрозділі 3.3. "Функція творення як смислотворча матриця діяльності культурного героя в українській духовній традиції" здійснюється аналіз націленості людини на життя у впорядкованому світі з усталеними просторово-часовими характеристиками. Класичні підходи до розуміння людського буття акцентують увагу, перш за все, на творчій спрямованості людського існування, що дозволяє подолати тяжіння сущого до ентропії. Потенційна мінливість, несталість світу, його відкритість до перетворення можлива за існування двох суперечностей: впорядкованості і хаосу. Циклічна зміна космічного та хаотичного циклів відбувається через упорядковуючу діяльність культурного героя. Українська духовна традиція репрезентує мотиви космогонічного творення, суб'єктами якого постають Бог-Творець або голуби (соколи). Поряд із цим в українських джерелах простежуються елементи загальноіндоєвропейського мотиву першотворення як розтинання первісної міфічної істоти, з тіла якої виникають різні природні й культурні об'єкти.

У підрозділі з'ясовано, що до сфери перетворюючої діяльності культурного героя в українській духовній традиції належить створення людини, що втілюється, насамперед, у фабулі "доробляння" міфічним героєм недосконалих, недоконаних перших людей і вдихання у них "духу життя". За іншим сюжетом, людське тіло утворилося із землі і по смерті стає землею. Суб'єктом створення людини постає не лише бог-коваль (Сварог), а й фольклорний нечистий.

У дисертаційному дослідженні зауважується, що українська фольклорна спадщина репрезентує мотиви видобування героєм природних і культурних об'єктів у "чужому" царстві, під землею, на небі, в "іншому світ". Похідним від видобування є мотив дарування цивілізаційних благ, насамперед вогню. Встановлено тісний зв'язок давньослов'янського бога Перуна з процесом добуванням вогню. Одночасно констатується протистояння Бога-Творця і диявола у процесі викрадення вогню, сонця, інших небесних світил. Введення нових видів господарства розглядається як результат діяльності небесного коваля Сварога, заступниками якого після прийняття християнства стали культурні герої - святі Кузьма і Дем'ян, Борис і Гліб.

Проаналізований матеріал дозволяє констатувати, що засадничий характер у діяльності культурного героя в українській духовній традиції має функція творення. Діяльність першогероя виходить далеко за межі людського досвіду. Якщо перетворення світу людиною є обмеженим, то трансформаційна діяльність культурного героя характеризується масштабністю і глибокою онтологічною націленістю. Вона спрямована не лише на кількісне, горизонтальне вдосконалення життя первісного соціуму, а на й якісне перетворення світу, створення нових сфер матеріально-духовного буття людини.

У підрозділі 3.4. "Семантика сакральної функції у діяльності культурного героя" розглядається сфера сакрального у діяльності міфічного першогероя, генетично пов'язана в українській духовній традиції з уявленнями про триєдину будову світу (образ світового дерева). Трьох'ярусна структура світового дерева постає з'єднувальною ланкою між різними сферами, через які здійснюється зв'язок мікрокосму (людини) і макрокосму (Всесвіту). Згідно з українськими джерелами віссю світового дерева культурний герой потрапляє не лише у сферу "верхнього" небесного світу, а й у підземний світ. У дисертаційному дослідженні встановлено, що в "іншому світі" першогерой вступає у боротьбу з антагоністичними для людини силами. За походженням сакральна функція в діяльності культурного героя генетично пов'язана з мотивом перевертництва, котрий простежуються в українській духовній традиції від давньоруської до козацької доби. У даному підрозділі з'ясовано, що обмеженість свідчень про сакральну функцію у діяльності культурного героя в українській духовній традиції пояснюється монополізацією сфери сакрального єдиним Богом-Творцем після прийняття християнства. Внаслідок цього відбулося витіснення міфоепічних мотивів, у яких суб'єктом упорядкування сакральної сфери є дохристиянські міфологічні персонажі, насамперед культурний герой.

У висновках репрезентовано теоретичні підсумки роботи, які в узагальненому вигляді відображають мету, завдання і новизну дослідження. Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях:

З точки зору історико-філософської ретроспективи архетип слід розуміти як універсальну позачасову інформаційно-енергетичну форму існування й ретрансляції духовної традиції. Від античності у філософській традиції утвердилося розуміння архетипу як праобразу, першообразу (Платон, Ф. Шеллінг, О. Веселовський, Е. Кассірер, Т. Манн, П. Флоренський, О. Лосєв, М. Еліаде). Підтверджено, що введення архетипової теорії в наукову сферу пов'язане з філософською концепцією "колективного несвідомого" К. Юнга, котрий обстоював біологічний характер успадкування архетипів. Натомість у сучасній філософії утвердилося розуміння архетипів як факторів соціокультурного буття людини.

В українській філософській рефлексії архетипи розуміються як результати внутрішньої комунікації особистостей окремої нації (Н. Хамітов). Одночасно стверджується, що внаслідок тривалого еволюційного розвитку загальнолюдські архетипи набувають національного характеру (О. Сліпушко). У працях С. Кримського, архетип постає як позачасова, універсальна форма ретрансляції духовної традиції, котра послуговує чинником подолання ентропійних процесів. В українській культурі С. Кримський визначає низку магістральних архетипів: Серця, Природи, Софії, Слова.

З'ясовано, що в контексті дослідження національних і загальнолюдських архетипів в українській духовній традиції чільне місце посідає архетип культурного героя - уособлення образу прадавнього героя-цивілізатора, висхідної метаструктури для формування образів героїв-захисників, героїв-упорядників, героїв-реформаторів.

Історико-філософський зміст "архетипу культурного героя" визначається як сутнісна, іманентна націленість особи, обдарованої рисами міфічного першогероя на перетворення, реорганізацію, вдосконалення життя людської спільноти. Визначено амбівалентну сутність архетипу культурного героя, що втілюється в українській традиції в образах героя-упорядника, діяльність якого зосереджена в раціонально впорядкованому світі, й трікстера, площиною діяльності якого є "антисвіт" з порушеними знаковими системами.

На основі загальноіндоєвропейської міфоепічної традиції реконструйовано архетип культурного героя, структура якого складається трихотомічної соціокультурної моделі діяльності міфічного героя (захисна, креативна і сакральна функція). У контексті дефініціювання сутнісних рис діяльності міфічного першогероя обґрунтовано, що провідними серед них є пасіонарний імпульс як націленість героя на активну перетворюючу діяльність, виклик усталеному світоустрою як недовершеному і несправедливому, що втілюється у мотивах богоборства, нескореності потенційного культурного героя перед вищими силами, долею, обставинами.

Встановлено наявність елементів архетипу культурного героя в українській духовній традиції. Засвідчено базовий статус "героїчного дитинства" в діяльності культурного героя в українській духовній традиції. Визначено структурні елементи трихотомічної моделі діяльності культурного героя (захисної, креативної та сакральної функцій) в українській традиції.

Захисна функція у діяльності культурного героя втілюється у змаганнях зі зміями (хтонічними чудовиськами) і велетнями. Перемога над змієм ототожнюється з актом творення, рухом від неоформленості до існування, від небуття до буття. Як архетиповий мотив функція творення в українській духовній традиції реалізується у фабулах "першотворення", "впорядкування", "виготовлення", "видобування", "дарування". Сакральна (жрецька) функція у діяльності культурного героя в українській традиції експлікується в уявленнях про подорож культурного героя віссю "світового дерева", трьох'ярусна структура якого уявлялася з'єднувальною ланкою між мікрокосмом (людиною) і макрокосмом (Всесвітом).

міфологія архетип культурний герой

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

Ковтун Н.М. "Героїчне дитинство" як складова архетипу культурного героя в епосі індоєвропейських народів // Філософські проблеми гуманітарних наук - 2005 - № 6-7. - С. 81 - 86.

Ковтун Н.М. Захисна функція в діяльності культурного героя: історико-філософський вимір // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка". - 2006. - № 27. - С. 6 - 11.

Ковтун Н.М. Архетип як історико-філософський феномен // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. - 2007. - № 32. - С. 8

Ковтун Н.М. Амбівалентна сутність діяльності культурного героя-трікстера // Людина. Філософ. Гуманіст. Треті Шинкаруківські філософські читання: Збірник наукових праць / За ред. доктора філософських наук, професора П.Ю. Сауха. - Житомир: Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2006. - C. 135 - 144.

Ковтун Н.М. Рефлексія творення в діяльності культурного героя: історико-філософський вимір // Дні науки філософського факультету-2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2006. - Ч. V. - С. 105 - 107.

Ковтун Н.М. Архетип та повторюваність у системі філософських поглядів М. Еліаде // Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007. - Ч. І. - С. 143

Ковтун Н.М. Формування почуття громадянськості у контексті вивчення архетипу культурного героя // Актуальні проблеми науково-методичного забезпечення освітньої практики в системі післядипломної педагогічної освіти: Науково-методичний збірник / За ред. М.М. Заброцького". - Київ-Житомир, ЖОІППО, 2006. - С. 17 - 20.

АНОТАЦІЇ

Ковтун Н.М. Архетип культурного героя в українській духовній традиції: історико-філософський контекст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

У дисертаційному дослідженні здійснюється спроба осмислення теорії архетипів у вітчизняній і зарубіжній філософській спадщині (праці Л. Гумільова, М. Еліаде, С. Кримського, О. Лосєва, Т. Манна, Ф. Ніцше, Платона, П. Флоренського, Н. Хамітова, Ф. Шеллінга, К. Юнга). У контексті дослідження архетипу культурного героя проводиться структурно-функціональний аналіз амбівалентної сутності образу міфічного першогероя, здійснюється спроба реконструкції основних елементів архетипу культурного героя в загальноіндоєвропейській традиції; встановлюється функціонування складових архетипу культурного героя (захисної, перетворюючої та сакральної функцій) в українській духовній традиції. Історико-філософський зміст архетипу культурного героя визначається як іманентна націленість особи, обдарованої рисами міфічного першогероя, на перетворення, реорганізацію життя людської спільноти.

Ключові слова: архетип, праобраз, культурний герой, "героїчне дитинство", захисна функція, функція творення, сакральна функція, українська духовна традиція, структурно-функціональний метод, принцип історизму.

Ковтун Н.М. Архетип культурного героя в украинской духовной традиции: историко-философский контекст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

Диссертационная работа посвящена исследованию архетипа культурного героя в украинской духовной традиции в историко-философском контексте. Проанализировано формирование понятия "архетипа" в произведениях западных и отечественных философов, культурологов, религиоведов. Отмечено, что важная роль в понимании данной проблемы принадлежит философским концепциям Л. Гумилева, А. Лосева, Т. Манна, Ф. Ницше, Платона, Ф. Шеллинга, П. Флоренского, М. Элиаде, К. Юнга. Такой подход обусловил изображение архетипа культурного героя как целостной философской проблемы.

В украинской философской традиции осмысление теории архетипов начинается с 90-х годов ХХ века. Внимание украинских исследователей (С. Гатальской, Е. Донченко, С. Крымского, Ю. Романенко, О. Слипушко, Н. Хамитова) сконцентрировано на проблеме трансформации общечеловеческих архетипов в национальные, проблеме проявления архетипов в различных сферах духовной традиции. Именно близость национальных и общечеловеческих архетипов, за С. Крымским, необходимое условие освобождения духовной жизни нации из ситуации одноразовости и тленности в пространство вечности. В украинской духовной традиции философ выделяет архетипы Сердца, Природы, Софии, Слова. А обращение к архетипам мислитель считает особенным методологическим ракурсом, в котором благодаря трансформации прошлого в символ формируется смысл будущего.

В контексте анализа философского наследия Л. Гумилева, Ф. Ницше, К. Юнга рассматривается амбивалентная сущность архетипа культурного героя, что проявляется в украинской духовной традиции в образах героев-устроителей и героев-трикстеров. В диссертационном исследовании рассматривается проблема бинарной структуры архетипа культурного героя. Образ культурного героя разделяется на героя-устроителя и культурного героя-трикстера. Если действия устроителя сконцентрированы на организации системы, которая стабилизирует жизнь человеческого коллектива за образцом космического мироздания, то деятельность трикстера нацелена на хаотизацию, ликвидацию установленных правил.

Дуалистический характер образа культурного героя в общеиндоевропейской мифологической традиции эксплицируется в реконструкции модели архетипа культурного героя, структурными элементами которой выступают "героическое детство", защитная, преобразующая и сакральная функция в деятельности мифического первогероя. Культурный герой рассматривается как активная, творческая, свободная в своем выборе личность, целью деятельности которой есть служение человечеству. Смыслом его существования становится активная жизненная позиция, нацеленность на реорганизацию общества.

В украинской духовной традиции архетип культурного героя выражается в полубожественном, "высоком" происхождении, в чудесном рождении, нечеловеческой физической силе, ускоренном или замедленном взрослении, первом подвиге. Защитная функция деятельности культурного героя проявляется в змееборчестве и в мотивах борьбы с великанами. В то же время, функция преобразования эксплицируется в актах первотворения, упорядочения новоявленной земли, сотворении человека, даровании человечеству огня и воспроизводящих видов хозяйствования и других цивилизационных благ. Сакральная функция выражается в медиаторных путешествиях культурного героя в "иной мир" по оси мирового дерева и в комплексе характерничества.

Ключевые слова: архетип, праобраз, культурный герой, "героическое детство", защитная функция, функция творения, сакральная функция, украинская духовная традиция, структурно-функциональный метод, принцип историзма.

Kovtun N.M. Archetype of the cultural hero in Ukrainian spiritual tradition: historical-psychological context. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of the Candidate of Science in Philosophy. 09.00.05. - History of Philosophy - Taras Shevchenko Kyiv National University - Kyiv, 2007.

Within the dissertation thesis the problem of comprehension of archetype theory in Ukrainian and foreign historical-philosophical heritage (the works by G. Hadamer, L. Humilov, M. Eliade, S. Krymsky, O. Losev, T. Mann, F. Nietzsche, Pluton, P. Florensky, N. Khamitov, F. Shelling, K. Yung) is solved in the context of the investigation of the cultural hero archetype in Ukrainian spiritual tradition; structural-functional analysis of the ambivalent essence of the cultural hero archetype is done; the attempt to restore the main elements of the cultural hero archetype in Indo-European tradition is made; functioning of the cultural hero archetype components (protective, transforming and sacral functions in cultural hero's activity) in Ukrainian spiritual tradition is established. Historical and philosophical essence of archetype of the cultural hero is determined as the immanent aiming of a mythical protohero, at transformation of human community life.

Key words: archetype, prototype, cultural hero, "heroic childhood", protective function, creative function, sacral function, Ukrainian spiritual tradition, structural-functional method, principle of historicism.

Размещено на Allbest.ur