Феномен пограниччя у соціокультурному вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Феномен пограниччя у соціокультурному вимірі

Кочан Василь Михайлович

Сімферополь-2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі суспільних дисциплін у Мукачівському гуманітарно-педагогічному інституті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, Габрієлян Олег Аршавірович Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, завідувач кафедри політичних наук і соціології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, Кальной Ігор Іванович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, завідувач кафедри соціальної філософії

кандидат філософських. наук, Кузьмін Микола Миколайович, Економіко-правовий факультет у м. Сімферополі Одеської національної юридичної академії, доцент кафедри гуманітарних і економічних дисциплін

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Зарапін О.В.

Аннотация

Кочан В.М. Феномен пограничья в социокультурном измерении. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - Социальная философия и философия истории. - Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2008.

Диссертация является исследованием пограничья как социокультурного феномена, которое включает в себя анализ истории изучения границ и пограничья, концептуализацию феномена пограничья, исследование его социокультурной специфики и динамики, анализ антропологических аспектов: формирование личности пограничья и ее идентичности.

В работе раскрывается история исследования границ и пограничья, ее основные этапы и проблемы. Эксплицируя классические философские концепции на социокультурную и социально-антропологическую реальность, можно утверждать, что граница выступает в качестве организующего структурирующего начала, ибо она очерчивает пределы распространения определенного социума и его культуры; определяет направления и возможности взаимодействия с иными социокультурными общностями.

Исследование пограничья как социокультурного феномена предполагает, что оно пространственно локализировано и представляет собой определенный регион с социокультурной (экономической и политической спецификой). Значение и роль пограничья раскрываются в контексте происходящих трансформаций современного общества в условиях глобализирующегося мира.

Пограничье - это регион, бытие которого неразрывно связано с существованием границы, производно от нее. Поэтому концептуализация пограничья зависит от типа границы. Разнообразие границ и возможностей их влияния на приграничные территории определяют полисемантичность понятия пограничья. Поэтому содержание понятие «пограничье» раскрывается через его типологию. Наиболее эвристичной типологией пограничья является выделение трех типов: переходное пограничье; стыковое пограничье; фронтирное пограничье.

Одной из специфических социокультурных черт пограничья является особый способ отношения к чужому (иному). Еще одной социокультурной характеристикой пограничья является более высокая, по сравнению с культурно однородными территориями, степень субкультурности.

Пограничье рождает особый социально-антропологический феномен. Формирование личности пограничного общества можно представить в моделях маргинализации, интеграции и андрогинезации. Андрогенная модель, однако представляет собой ситуацию, когда в одном субъекте совмещаются элементы различных культур, что существенно усиливает его социальную активность и предполагает ориентир на диалог и доверие, компромисс и толерантность.

Центральное место в социально-антропологических характеристиках личности пограничья занимает специфическая идентичность. В формировании этой идентичности пограничья можно выделить два вектора. Первый направлен в сторону граничащих социокультурных общностей. Второй - ориентирован на социальное сравнение за счет сопоставления с центром. В первом случае идентичность пограничья в основном этнокультурна, а во втором - региональна.

Проведенное исследование подтверждает актуальность заявленной проблемы. Пограничье, с претензией на свой способ бытия, свою осевую форму проявления и осуществления свидетельствует о том, что оно не только линия демаркации разных государств, но и полигон поиска диалога, компромисса и толерантности в условиях глобализирующегося мира.

Ключевые слова: пограничье, граница, регион, социокультурное пространство, социокультурная динамика, идентичность, пограничная общность людей, социальное и историческое время, объективные условия и субъективный фактор пограничья.

Анотація

Кочан В.М. Феномен пограниччя в соціокультурному вимірі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2008.

Дисертація є дослідженням пограниччя як соціокультурного феномену, що включає аналіз вивчення історії кордонів і пограниччя, концептуалізацію феномену пограниччя, дослідження його соціокультурної специфіки та динаміки, аналіз антропологічних аспектів: формування людини пограниччя і його ідентичності.

Пограниччя є певним регіоном з соціальною, культурною, економічною, політичною специфікою і є дуже багатоманітним феноменом. Поліваріантність пограниччя визначається характером кордону. Різноманітність типів кордонів визначає той факт, що зміст поняття пограниччя розкривається через його типологію. Найбільш евристичною типологією пограниччя є виділення трьох типів: перехідне пограниччя; стикове пограниччя; фронтирне пограниччя.

Пограниччя має суттєву соціокультурну специфіку, яка виявляється через особливе ставлення до чужого й характеризується високим ступенем субкультурності прикордонних регіонів.

Специфіка пограниччя визначає особливий тип соціального суб'єкта, формування якого проходить за моделями маргіналізації, інтеграції й андрогінізації. Ідентичність людини пограниччя двонаправлена: у бік сусідніх етнокультурних спільностей і того центру, по відношенню до якого вона заявляє своєю регіональністю.

Ключові слова: пограниччя, кордон, регіон, соціокультурний простір, соціокультурна динаміка, ідентичність, прикордонна спільність людей, соціальний і історичний час, об'єктивні умови і суб'єктивний чинник пограниччя.

Summary

Kochan Basil. The Phenomenon of Boundary in Socio-Cultural measuring. - Manuscript.

Thesis for candidate of science degree of Philosophy by speciality 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. - Taurida National University named after V.I. Vernadskiy. - Simferopol, 2008.

Thesis is the research of boundary as the Socio-Cultural phenomenon, that include the analysis of historical study of limits and boundaries, conceptualization of boundary's phenomenon, analysis of anthropological aspects: forming of boundary man and his identity.

Boundary represents defined region with social, economical, political specific and appear fully-variable phenomenon. Variety of boundary types determine the fact that content of notion boundary open through its typology. The most heuristic typology of boundary is dedication of three types: transition boundary, butt boundary and frontine boundary.

Boundary possesses essential socio-cultural specific, that appear through specific attitude to others and characterizes the high degree of subculture of boundary regions.

The specific of boundary define particular type of social subject, which forming goes through the model of marginalization, integration and androginization.

Key words: boundary, limit, region, socio-cultural area, socio-cultural dynamic, identity, boundary community of people, social and historical time, objective conditions and subjective factor of boundary.

1. Загальна характеристика роботи

філософський пограниччя соціальний

Актуальність дослідження

Феномен пограниччя має особливий статус. Він десь схожий з маргінальністю. Спосіб буття людей в прикордонній зоні, форма його прояву і здійснення демонструють особливу міру взаємодії країн, що мають в своєму розпорядженні спільний кордон. Пограниччя не тільки чинник дистанції, але і засіб взаємозв'язку цих країн. Прикордонні території демонструють процес «нашарування» різних соціокультурних сенсів, що робить ці території «привілейованою» зоною розвитку, яка не тільки вирішує проблеми міждержавних відносин, але і створює нові проблеми. Цей процес, як правило, обумовлений різними рівнями розвитку країн, що мають в своєму розпорядженні спільний кордон.

Спільний кордон - це особливий простір, який не належить повністю ні до однієї з взаємодіючих країн. Але саме цей простір і забезпечує можливість різного роду комунікацій, як на рівні повсякденності, так і на рівні перспективного планування міждержавних відносин. Пограниччя з маргінального елементу просторової організації міждержавних відносин перетворюється на один з її істотних елементів, в якому можна виділити конкретні об'єктивні умови і реальний чинник впливу розвитку цих умов, досліджувати діалектику їх взаємозв'язку; зрозуміти ту ситуацію, коли умови забезпечують, обумовлюють стан суб'єктивного чинника, і ту ситуацію, коли суб'єктивний чинник стає вирішальним. Інакше кажучи, коли він визначає новий зміст діалектики умов і чинника, забезпечуючи нову якість того соціокультурного простору, який заявляє про себе своїм пограниччям.

Актуальність соціально-філософського дослідження обумовлена і практикою особливого положення території України, яка стала місцем перетину різних культур, предметом теоретичних дискусій і політичної полеміки з орієнтиром на пошук істини.

І, нарешті, актуальність заявленої теми дисертації обумовлена трансграничною співпрацею країн різних культур і різних політичних орієнтирів.

Осмислення відмічених процесів, прогнозування їх розвитку вимагає досліджувати пограниччя, як той простір, де стикаються інтереси суміжних країн, де розгортається трансгранична співпраця або протистояння.

Ступінь наукової розробки теми

Аналіз авторитетних джерел, які увійшли до списку використаної літератури, свідчить про те, що проблема кордонів і пограниччя займає особливе місце в соціальній філософії, філософській антропології і філософії культури. Філософська антропологія ХХ ст. сконцентрувала свою увагу на принциповій пограничності людського буття. Роботи Ю. Лотмана і М. Бахтіна додали кордону статус одного з початкових понять культурологічного аналізу.

Вивчення пограниччя як соціокультурного феномена - порівняно нова область дослідження для соціальної філософії та соціальної антропології, хоча традиція дослідження кордонів і пограниччя була закладена в антропогеографії XIX століття (Ф. Ратцель, Р. Блашар), історичній науці (Ф. Тернер) і геополітичних дослідженнях (К. Хаусхофер). Останнім часом спостерігається значне зростання кількості досліджень із заявленої проблеми. Пильна увага вчених спрямована на регіон американсько-мексиканського пограниччя (М. Болтон, А. Хуртаго, О. Мартінес, Л. Пріс, Л. Голдрінг). Авторитетна школа досліджень специфіки прикордонних територій склалася в польській науці (Г. Бабінський, А. Садовський, Д. Вояковський, А. Клосковськая, Ю. Хлебовчик і ін.). Крім того, дослідженнями проблем пограниччя і кордонів займалися Б. Андерсон, Ф. Бродель, П. Саллінс, Ф. Барт, А. Паасі. Пограниччя як об'єкт дослідження стало популярною темою в географічній науці - в соціальній, політичній і економічній географії. Представники функціонального підходу в географії (Р. Хартшорн, Дж. Прескотт, Д. Хауз) зосередили свою увагу на дослідженні різноманітних взаємозв'язків і взаємодій людей в прикордонному районі.

На пограничність, як особливу ознаку української культури, політичного і соціального розвитку українського суспільства звертали увагу П. Куліш, С. Рудницький, М. Грушевський, В. Липинський.

Проте у вітчизняній науці дослідження проблем пограниччя носить розрізнений характер. В основному воно концентрується на окремих аспектах розвитку пограниччя. В той же час слід зазначити, що проблематика функціонування прикордонних просторів має яскраво виражений міждисциплінарний характер. У кожного дискурсу є власний образ пограниччя як предмету вивчення, що відповідає завданням даної галузі науки.

Проблеми формування кордонів України і розвитку прикордонних територій розглядаються в роботах О. Долгова, В. Боєчко, О. Ганджі, Б. Захарчука, Я. Дашкевича, О. Ковальової, О. Малиновської, В. Сергійчука. Дослідженнями етнічних процесів в українському пограниччі займалися О. Болдецька, І. Кононов, К. Шестакова, А. Круглашов, Т. Рудніцкая, І. Буркут, В. Джаман, І. Костащук, М. Макара, О. Дуліченко, І. Мигович. Різноманітним проблемам інтеграційних процесів в прикордонних регіонах (єврорегіонах) присвячені роботи Т. Мазур, Л. Шевчук, І. Ілько, Ш. Пурича, В Струтинського, Д. Ткача.

Проблемам пограниччя приділяється увага і в регіоналістиці, в рамках якої пограничність розглядається як один з регіоноутворюючих чинників. Серед регіональних досліджень слід виділити роботи В. Дергачева, М. Багрова, М. Дністрянського, І. Кононова, А. Мальгіна, Ю. Римаренко, Д. Ткача, М. Чурілова. На жаль, у вітчизняній науці відсутні комплексні соціально-філософські дослідження з даної проблематики.

Слід згадати і роботи японського вченого Г. Куромія, присвячені історії Донбасу, соціокультурну специфіку якого він пояснює його знаходженням на пограниччі Росії і України, традиційно землеробських територій і Дикого поля.

Різноманітні аспекти проблеми пограниччя придбали особливу увагу в дослідженнях російських учених, що обумовлено географічним положенням країни, специфікою її політичної історії. Проте пограниччя в російській, також як і в українській науці досліджується лише в окремих аспектах свого буття: соціальному, політичному і геополітичному, етнокультурному, економічному та ін. Серед найбільш значних робіт, присвячених тим або іншим аспектам проблеми пограниччя слід виділити дослідження С. Барзілова, О. Бахтизіна, О. Бреднікової, І. Бусигіной, В. Дмітрієва, Д. Заламанса, Д. Замятіна, В. Каганського, В. Колосова, С. Кулдіна, А. Манакова, В. Савченко.

Проблемі пограниччя приділяється увага і в сучасній Білорусії. Тут, в першу чергу, потрібно назвати роботи П. Терешковича, Н. Антанович, І. Бобкова, С. Донських, В. Носевича, Ю. Гафарової, О. Шкутько, С. Запрудського, Н. Белякович, О. Бреської.

У останні декілька років робляться спроби подолати роз'єднаність в дослідженнях пограниччя і реалізувати міждисциплінарний підхід. У 2004 р. в Харкові відбувся міжнародний симпозіум «Пограниччя: історичний і культурно-антропологічний аспекти».

Значний внесок в розвиток досліджень пограниччя був внесений в результаті здійснення проекту «Соціальні трансформації в Пограниччі (Білорусь, Україна, Молдова)». У реалізації цього проекту Центру перспективних наукових досліджень і освіти в області соціальних і гуманітарних наук при Європейському гуманітарному університеті (Мінськ, Білорусія) активну участь взяли українські вчені, чиї роботи були присвячені різним аспектам пограниччя. Це роботи О.В. Грицай, О.А. Даниленко, О.В. Крисенко, І.І. Мухіна, В.В. Нікітіної, О.А. Пригаріна, Л.В. Хлесткової, М.В. Чугуєнко, Є.П. Юрійчук.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконане відповідно до наукової теми кафедри суспільних дисциплін Мукачівського гуманітарно-педагогічного інституту «Виховання почуття патріотизму на предметах суспільних дисциплін».

Мета і задачі дослідження.

Метою дослідження є соціально-філософський аналіз пограниччя як особливого феномену, який має в своєму розпорядженні свій спосіб існування, свою форму прояву і свою форму здійснення.

Для досягнення даної мети в роботі вирішуються завдання:

проаналізувати історію дослідження феноменів «кордон» і «пограниччя»;

концептуалізувати феномен пограниччя, забезпечивши «дрейв» уявлення про пограниччя до поняття «пограниччя»;

досліджувати специфіку пограниччя, виявивши спосіб його буття;

вивчити форму прояву буття «пограниччя» через аналіз властивих йому соціокультурних процесів;

показати вплив пограниччя на формування соціальних і культурних якостей особи і суспільства прикордонного району;

розкрити особливості соціальної ідентичності особи в прикордонних співтовариствах.

Об'єктом дослідження являється такий тип соціальних спільностей, життєдіяльність яких протікає в умовах пограниччя.

Предмет дослідження - соціокультурний феномен пограниччя.

Методологія дослідження

Прикордонне буття людей надзвичайно специфічне. Тому вивчення його як соціокультурного феномена повинно мати на увазі широкий підхід до розуміння його суті. В рамках запропонованого дослідження поняття пограниччя використовується відповідно до антропологічної традиції (К. Леві-Стросс). Антропологічне розуміння припускає, що соціокультурний феномен прикордонного суспільства охоплює все, що відрізняє життя людського суспільства від життя природи, все, що створене людьми і характеризує їх життя в певних історичних умовах.

Початковою методологічною передумовою дослідження було сприйняття пограниччя як складного, багатовимірного соціокультурного феномену, що володіє істотними особливостями у сфері соціальної організації і духовної культури в порівнянні із звичайними суспільствами, і безлічі історичних, географічних, політичних, економічних, технологічних чинників, що знаходиться під впливом. Такі поліфакторність і різнонаправленність існування і функціонування пограниччя затребували різноманітні методи соціально-філософського і гуманітарного дослідження. Соціально-філософське вивчення пограниччя спиралося на принципи взаємозв'язку, взаємодії і взаємної обумовленості суміжних суспільств і проводилося з використанням інтервального підходу, який забезпечив адекватне уявлення про багатовимірність прикордонного суспільства. Були затребувані:

формально-логічний метод, як виділення істотних ознак феномену, що вивчається;

метод герменевтики, в основі якого лежить розуміння сенсу дій суб'єкта, застосовувався для проникнення в суб'єктивні складові дій індивідів в умовах пограниччя, розкриття глибинних сенсів життєдіяльності людей;

порівняно-історичний метод був покладений в основу розкриття еволюції пограниччя як культурно-історичного процесу, пов'язаного з динамікою загального і одиничного в соціокультурній організації прикордонних співтовариств;

структурно-функціональний аналіз був затребуваний для дослідження структурних характеристик прикордонних співтовариств, виявлення функцій і ролі пограниччя в соціокультурних процесах сучасності;

використання феноменологічного методу дало можливість досліджувати специфіку самосвідомості особи прикордонного суспільства;

метод ідеального типу дозволив в умовах надзвичайного різноманіття емпіричного здійснення пограниччя представити його як теоретичну конструкцію, що відображає певну специфічну соціокультурну реальність;

діалектичний метод забезпечив аналіз взаємозв'язку об'єктивних умов і суб'єктивного чинника кордону і пограниччя, особи і суспільства.

Категоріальний каркас дисертаційного тексту забезпечив ключові слова: кордон, пограниччя, соціокультурна діяльність, соціокультурний простір, соціальний і історичний час, об'єктивні умови і суб'єктивний чинник пограниччя, прикордонна спільність людей. Ці поняття знайшли своє віддзеркалення на сторінках дисертації, забезпечили можливість не тільки закріпити результати проведеного дослідження, але і зробити їх зрозумілими для тих, хто працюватиме з текстом дисертації.

Наукова новизна результатів, отриманих в ході дослідження

обґрунтована класифікація пограниччя, виходячи з багатовимірності цього феномену, поліфакторності та поліумов його формування і функціонування. Запропоновано вісім варіантів типологізації пограниччя на основі різних підстав;

виявлені соціокультурні особливості пограниччя, які полягають в особливому характері відношення до «чужого» в прикордонній культурі та високому ступені субкультурності в прикордонних регіонах. Ця властивість культури пограниччя розкрита на прикладі субетнічних груп українського пограниччя;

досліджені етапи еволюції пограниччя в контексті соціокультурної динаміки людського суспільства;

здійснений аналіз процесів формування особи прикордонного суспільства;

розкриті особливості формування соціальної ідентичності в прикордонному суспільстві, розроблена типологія регіональних ідентичностей пограниччя.

обґрунтована теза про те, що пограниччя - це не тільки лінія демаркації суміжних держав, але і природній полігон пошуку діалогу, компромісу, толерантності, що особливо важливо в умовах глобалізуючогося світу.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів

Аналіз соціокультурних процесів, що протікають в різних прикордонних регіонах, обумовлює теоретичну і практичну значущість комплексного соціально-філософського дослідження. Отримані результати можуть стати базисом для прикладних досліджень окремих соціокультурних процесів в конкретних прикордонних регіонах, для формування основ регіональної, соціальної, національно-культурної політики в прикордонних районах України. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі вищих навчальних закладів, де вивчається «Соціальна філософія» і «Політологія»; «Соціологія» і «Культурологія»; «Українська і зарубіжна культура», а також для підготовки спецкурсів із заявленої проблеми.

Особистий внесок пошукача. Основні положення, результати дисертаційного дослідження, тексти опублікованих статей розроблені автором самостійно.

Апробація результатів проведеного дослідження.

Основні положення, аналітичні узагальнення і висновки дисертації відображені в наукових статтях, докладалися і обговорювалися на XXI наукових читаннях «Культура народів Причорномор'я з якнайдавніших часів і до наших днів» (Сімферополь, листопад 2006); на ІІІ Міжнародній науковій конференції «Цінностно-смисловій вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму» (Івано-Франківськ, листопад 2007 р.); на III Таврійських читаннях «Анахарсис» (Крим, вересень 2007 р.), на XXXVII науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів філософського факультету Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (Сімферополь, квітень 2008 р.); на XXV наукових читаннях «Культура народів Причорномор'я» (Сімферополь, квітень, 2008 р.).

Публікації

По темі дисертації опубліковано п'ять наукових статей, чотири з яких в спеціалізованих журналах, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження.

Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновку і списку використаних джерел. Повний об'єм дисертації складає 178 сторінок, список використаних джерел включає 262 найменування на 23 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, дається характеристика ступеню її розробленості, формулюється мета і завдання дослідження його теоретичні та методологічні підстави, визначається об'єкт і предмет дослідження, розкривається наукова новизна, теоретична і практична значущість дослідження, апробація результатів.

У першому розділі «Методологічні проблеми дослідження пограниччя як соціокультурного феномену» розкривається історія дослідження кордонів і пограниччя, її основні етапи і проблеми, що піднімалися представниками різних дискурсів знання, визначаються початкові методологічні передумови дослідження пограниччя як соціокультурного феномену.

Перший підрозділ «Проблема кордону в класичній і соціальній філософії» присвячений дослідженню меж в класичній і соціальній філософії. Розуміння важливості феномену «кордон» склалося ще в античній філософії, де це поняття мало онтологічний характер і було пов'язане з розрізненням обмеженого і безмежного. У філософії піфагорійців кордон структурує все суще, створює певний порядок в світі, виступає джерелом досконалості і гармонії. Згідно античної філософської традиції наявність кордону обумовлює можливість пізнання, оскільки якби все було безмежним, то суще стало б невиразним. Кордони, з одного боку, розділяють об'єкти, з іншої - зв'язують їх в єдине ціле. У філософії Аристотеля були розкриті топологічні властивості кордону. Він визначає місце об'єкту в просторі. Кордон в цьому сенсі вже не належить самому об'єкту, а реалізується як феномен у взаємозалежності: зіставленні, порівнянні, просторовій суміжності.

Значне місце проблема кордону зайняла і в німецькій класичній філософії, де розгляд кордонів здійснювався в контексті пізнавальних процесів. З погляду філософських систем Канта, Фіхте, Гегеля, кордони, з одного боку, формуються за рахунок взаємозв'язку Я на Не-я, а з іншої - кордони є продуктом особливої рефлексії. Кордони, що сформувалися, обумовлюють реальність самого «Я». Кордон не є суттю, підпорядкованою буттю або небуттю. Він виявляється в результаті їх взаємодії, в ній вони сходяться і формують нову суть, що не зводиться ні до одного з початкових початків.

Експліцируючи класичні філософські концепції на соціально-філософську і соціально-антропологічну реальність, можна стверджувати, що кордони виступають як організуюче структуруюче начало. Вони обкреслюють межі розповсюдження конкретного соціуму і його культури. Вони визначають напрями і можливості взаємодії з іншими соціокультурними спільностями. Що стосується розмежувань усередині соціокультурної реальності, то вони визначають її пізнання. Межі роблять можливим застосування порівняно-історичного методу як основи дослідження феноменів різних культур. Самостійна суть кордону як небуття взаємодіючих об'єктів виводить на перший план і соціокультурний феномен пограниччя, що не зводиться за своєю природою до взаємодіючих суміжних держав.

Другий підрозділ «Дослідження проблеми пограниччя в гуманітарних науках» присвячений дослідженню проблеми пограниччя в гуманітарних науках, де вивчення проблем кордонів і пограниччя сходить до сформованої на рубежі XIX-XX ст. антропогеографії, в рамках якої була зроблена спроба здійснити синтез географічних досліджень з антропологічними і соціокультурними. Другим джерелом дослідження феномену «пограниччя» послужила робота американського історика Ф. Тернера «Значення фронтира для американської історії». У сучасних дослідженнях можна виділити ряд підходів для розгляду кордонів і пограниччя. У географії склався функціональний підхід в дослідженні кордонів і пограниччя (Р. Хартшорн, Дж. Прескотт, Д. Хауз), в рамках якого основна увага приділяється взаємодіям населення прикордонних регіонів. У етнологічних дослідженнях (Ф. Барт) було обґрунтовано положення, що саме кордони конститують етнічні групи, внаслідок того, що найбільш істотним чинником етнічної самосвідомості є розмежування. Ще одним напрямом досліджень кордонів стало вивчення кордонів і пограниччя як феноменів самосвідомості. У цьому напрямі основна увага приділяється виникненню та еволюції територіальних ідентичностей (А. Паасі, О. Мартінес, П. Саллінс) і робиться висновок, що значення кордону не можна зрозуміти без аналізу його ролі в суспільній свідомості, самоідентифікації людини з ойкуменою. У дослідженні глобалізаційних процесів склалося розуміння кордонів як символів минулого, нестабільного або навіть зникаючого елементу сучасного світу, а пограниччя як просторів, які на сучасному світі переструктурировуються і стають динамічним світом або простором соціальних потоків.

У третьому підрозділі «Методологічні основи аналізу феномену “пограниччя”» розкриваються методологічні підстави аналізу пограниччя як соціокультурного феномену, яке є певним локалізованим регіоном з соціальною, культурною, економічною, політичною специфікою. Пограниччя розглядається не як фізичний простір, але як заселений простір. Воно соціально освоєне, осмислено і проінтерпретовано людьми, що населяють його, і стало частиною їх «життєвого світу». Пограниччя як просторово-соціальний і просторово-культурний феномен виявляється лише в умовах певної інтерпретації. Це уявлення, що вже склалося, і поняття по питаннях: що є що, і хто є хто.

В якості однієї з початкових підстав аналізу пограниччя як соціокультурного феномену приймається теза про необхідність розгляду пограниччя в руслі трансформацій, що відбуваються в кінці ХХ ст., в політичній культурі. Що знайшло свій вираз в зміні уявлень про роль держави в культурній політиці, організації і управлінні територіями. Одним з проявів цієї трансформації стала трансгранична співпраця, головними учасниками якої є не центральні органи влади, а прикордонні адміністративно-територіальні одиниці і цивільні громади. Кордон це вже не бар'єр для заборони експансії зовнішніх супротивників, а джерело нових можливостей для розвитку суміжних держав. Значення для аналізу пограниччя мають і загальнокультурні трансформації у сучасному світі, які знаходять свій вираз у формуванні постмодерністської культури, однією з основних характеристик якої є неприйняття уніфікації. Постмодернізм підсилює відмінності, диференціацію. Пограниччя, з його культурною різноманітністю, поліваріантною історією стає своєрідним полігоном постмодерністської культури.

У другому розділі «Пограниччя як соціокультурний феномен і його буття» вирішується питання концептуалізації пограниччя як соціального і культурного феномену, досліджується соціокультурна специфіка і динаміка пограниччя, розглядається соціокультурний прояв життєдіяльності людей в прикордонних районах.

Перший підрозділ «Від представлення «пограниччя» до його поняття» присвячений аналізу поняття «пограниччя», здійснений перехід від уявлення до операціонального поняття. Розуміння пограниччя як соціокультурного феномену ґрунтується на таких його особливостях:

- пограниччя являється територіально прив'язаним;

- виступає як специфічний регіон;

- володіє власною динамікою розвитку.

Ці особливості дозволяють розглядати пограниччя з трьох точок зору. Перша демонструє соціокультурний підхід, згідно якому прикордоння - це контакти між двома і більше етнокультурними спільностями, локалізовані в просторі. Друга реалізує просторово-географічний підхід, що розуміє під пограниччям тільки територію, яка знаходиться поблизу кордону і далеко від центру. Третій підхід здійснює особово-культурний дискурс. Він фокусує увагу на тому, що пограниччя - це місце формування певного типу особи прикордонного суспільства.

Пограниччя - це регіон, буття людей якого нерозривно пов'язане з існуванням кордону, похідного від нього. Для аналізу пограниччя істотним є те, що кордон не тільки закриває комунікативні потоки, але і дає можливість здійснення «переходу» через нього, структуруючи тим самим складні процеси комунікації. Тому концептуалізація пограниччя залежить від типу кордону. Різноманітність кордонів і можливостей їх впливу на прикордонні території визначають полісемантичність поняття «пограниччя». Внаслідок чого, докладна і точна дефініція «пограниччя» неможлива. Зміст поняття пограниччя включає:

просторову обмеженість (регіональність);

наявність взаємодії з іншими етнокультурними групами і спільнотами;

особливий вплив кордону на взаємозв'язок і взаємодію населення суміжних територій. В результаті дії відмічених чинників феномен «пограниччя» виявляється надзвичайно різноманітним по своїх характеристиках. Тому детальний аналіз феномена пограниччя можливий виключно через його типологію.

Другий підрозділ «Типологія пограниччя та її підстави» присвячений типології пограниччя і її підставам. Найбільш евристичною типологією феномену «пограниччя» є виділення типів:

«перехідне» пограниччя - регіон активної культурної взаємодії, плавної зміни набору культурних ознак від однієї територіально стабільної культури до іншої;

«стикове» пограниччя - територія, що примикає до кордону між територіально стабільними культурами в умовах, коли головною функцією такого кордону є бар'єрна;

«фронтирне» пограниччя - регіон освоєння. Це пограниччя, яке мігрує в напрямі від культурно розвиненої території до території яка освоюється, колонізується.

Різноманітні об'єктивні умови: економічні, політичні, географічні, історичні, а також набір суб'єктивних чинників, що забезпечують систему координат суспільного розвитку, несуть в собі можливість різних підстав для класифікації пограниччя. Орієнтуючись на домінуючі чинники, можна конкретизувати пограниччя, виділивши бікультурні та полікультурні типи його прояву.

По ступеню культурної дистанції між межуючими соціокультурними спільностями пограниччя діляться на культурно-варіативні, які представляють собою співіснування близьких культур, і культурно-протиставлені, де граничать співтовариства, що відносяться до різних цивілізацій.

По ступеню домінування однієї з взаємодіючих культур пограниччя можна розділити на симетрично-культурні та асиметрично-культурні.

По домінуючих функціях в «роботі» державного кордону можна виділити відкриті і закриті пограниччя.

У третьому підрозділі «Спосіб буття людей в спільноті пограниччя», присвяченому способу буття людей в спільнотах прикордонних районів, робиться висновок, що однією із специфічних соціокультурних рис пограниччя є особливий спосіб відношення до «чужого». Якщо для культурно однорідних територій Чужий є периферійним явищем, не присутнім в повсякденних соціокультурних практиках, то для соціокультурних спільностей і пограниччя Чужий є чинник, що постійно діє, незалежно від того чи конфліктна взаємодія з ним. У прикордонній культурі «чужий» з «зовнішнього іншого» перетворюється на «внутрішнього іншого». Проте, в результаті адаптації він не втрачає своїй чужості, а набуває менш абстрактного характеру. Він наділяється детальнішими та індивідуалізованими рисами, заявляючи про себе як маргінальна особа з певною мірою орієнтації на здійснення спеціальної ідентичності.

Іншою соціокультурною характеристикою пограниччя є більше, в порівнянні з культурно однорідними територіями, число різних субкультурних груп, високий ступінь субкультурності. Такий розклад обумовлений, як соціокультурними відмінностями в порівнянні з центральними регіонами території, так і в результаті різного роду взаємозв'язку і взаємодії соціокультурних практик, а також міграційних потоків. Субкультурність пограниччя виражається в соціальних і культурних ознаках, які відносяться як до сфери матеріального і духовного виробництва, так і до соціальної організації. Субкультурність пограниччя зв'язана і з соціально-антропологічною специфікою його населення, яке відрізняється підвищеною активністю в спілкуванні, рішучістю, більшою мірою відвертості, орієнтиром на контакт з іншим (інакшим). Останнє забезпечується не ворожістю і протистоянням, а прагненням до діалогу, компромісу і толерантності.

У четвертому підрозділі «Соціокультурна форма прояву і здійснення життєдіяльності людей пограниччя» досліджується соціокультурна форма прояву життєдіяльності людей в прикордонному суспільстві, що виявляється, в першу чергу, в характері соціодинаміки. Соціодинаміку пограниччя можна розглядати в двох вимірюваннях. Перше вимірювання припускає зміни ролі і значущості пограниччя в соціокультурних процесах, а друге бере до уваги внутрішні соціокультурні трансформації того або іншого пограниччя. Перше вимірювання забезпечує можливість аналізу зміни ролі і якісних характеристик пограниччя в ході людської історії. У межах цього процесу можна виділити чотири етапи.

Перший етап охоплює первісне суспільство, коли з'являються інтенсивні контакти між етнокультурними спільностями, виділяються простори цих контактів.

Другий етап охоплює епоху становлення перших держав до XIX ст. У цей період разом з появою і розвитком держав традиційного суспільства народжується кордон як особливий інститут. Проте, для традиційних держав характерна рухливість рубежів і часта відсутність їх зв'язку з етнічними і культурними межами. З одного боку, пограниччя мало глобальний характер, оскільки кордонів було багато, і вони постійно змінювалися. З іншого - говорити про пограниччя як про стабільний і розвинений соціокультурний феномен в цю епоху можна лише стосовно окремих випадків.

Третій етап починається разом з формуванням національної держави, яка прагнула об'єднати економічні, політичні і культурні ідентичності в межах своїх кордонів. З виникненням і розвитком національної держави кордони стають все більш окресленими і менш контактними, а прикордонні території - відстаючими в розвитку. Проте, стабільність державних кордонів і чіткіша вираженість соціокультурних меж в епоху модерна зумовили те, що пограниччя знаходить характер особливої соціальної освіти, яка має в своєму розпорядженні свій спосіб буття, свою форму прояву і здійснення.

Четвертий етап починається з 80-х рр. ХХ ст. Кордони в сучасному світі перестали розглядатися як бар'єри, що перетворило пограниччя на контактні зони, в яких активно йде процес взаємодії суспільств і народження соціокультурних інновацій. Пограничність розглядається не як ознака культурної відсталості, а можливість володіти додатковими ресурсами для свого соціокультурного розвитку.

Третій розділ «Соціально-антропологічні характеристики особи в спільноті пограниччя» присвячений дослідженню ролі кордону в людському досвіді, її архетипічній суті, процесам формування людини пограниччя і специфіки її ідентичності.

У першому підрозділі «Архетип кордону в культурі пограниччя» розглядається архетип кордону в культурі прикордонного суспільства. Архетипічний образ кордону складається в результаті взаємодії існуючих архетипів двоїстості і троїстості. Архетип двоїстості має на увазі і щось(дещо), що лежить між протилежними початками. Троїстий архетип визначає самостійність того образу кордону, який виявляється в міфологіях і нормативних системах різних культур. Реальність кордону не є результатом свавілля людської свідомості або продуктом обставин. Кордон як особливий архетип культури виявляє себе через структуризацію соціального і культурного простору, соціокультурних взаємозв'язків і взаємодій.

Пограниччя є не тільки специфічним буттям ойкумени, але і соціально-антропологічним феноменом, оскільки в рамках його специфічних соціокультурних практик формується особливий тип соціального суб'єкта.

У другому підрозділі «Процеси формування особи в умовах пограниччя» досліджуються особливості формування «людини пограниччя». Антропологічні характеристики пограниччя, як правило, аналізуються, затребувавши поняття «маргінальність». Не дивлячись на те, що прикордонна культура містить в собі певні елементи маргінальності, використовувати поняття «маргінальність», як основоположний засіб для дослідження феномену пограниччя не зовсім коректно. Маргінальність має на увазі кризу ідентичності. Що стосується пограниччя, то це сталий культурний і соціальний феномен, відповідно, ідентичність людини пограниччя - це не кризовий стан, а комплекс ідентифікацій, відмінний від аналогічних комплексів у індивідів, що належать до якої-небудь однорідної культури.

Процесу формування людини пограниччя найбільшою мірою відповідає модель «культурної андрогінізації», яка є ситуацією поєднання в одному суб'єктові соціальної активності елементів різних культур, що дозволяє їх носієві продуктивно взаємодіяти в різнорідному соціокультурному середовищі пограниччя. Якщо маргіналізація має на увазі кризу ідентичності, то андрогінізація означає збагачення наявної ідентичності новими ідентифікаціями і відповідними їй оцінювальними і емоційними складовими.

Третій підрозділ «Особливості соціальної ідентичності особи в спільноті пограниччя» присвячений аналізу особливостей соціальної ідентичності особи в прикордонній спільноті. Ідентичність займає центральне місце в антропологічних характеристиках особи пограниччя, визначає її соціокультурні можливості і соціальну активність. У формуванні ідентичності пограниччя можна виділити два вектори. Перший направлений у бік соціокультурних спільностей, що граничать. Другий - забезпечує соціальне порівняння з центром, який визначає стратегію і тактику розвитку конкретної державної освіти. У першому випадку ідентичність пограниччя заявляє про себе етнокультурністью, а в другому випадку - регіональністю.

В умовах пограниччя формується особлива регіональна ідентичність, процес формування якої може протікати з урахуванням різних відносин прикордонного регіону з центром. Різноманіття відносин служить підставою для виділення п'яти типів ідентичності прикордонного регіону.

Перший ґрунтується на символах кордону як закритого рубежу. Пограниччя в цьому випадку виступає як «бастіон», «останній рубіж», «щит батьківщини».

Другий варіант ідентичності пограниччя розкривається через символ околиці, через розуміння прикордонного регіону як провінційно-периферійного.

Третій тип ідентичності розкривається через символи «ворота», «міст» і заснований на комунікативних аспектах пограниччя.

Четвертий тип ідентичності пограниччя підкреслює його самостійну суть, що не зводиться до суб'єктів, що граничать, і на похідну від них.

П'ятий варіант регіональної ідентичності пограниччя демонструє кризовий характер. Він формується не за рахунок підкреслення власних позитивних ознак, а лише за рахунок зіставлення «свій-чужий».

У висновках підкреслюється особлива значущість пограниччя в сучасних соціокультурних процесах, сформульовані основні теоретичні результати проведеного дослідження, обґрунтовані положення:

пограниччя - це особливий соціальний простір, де відбувається перетин культур і яке наповнене особливими сенсами. Значущість пограниччя в сучасному світі визначається соціокультурними трансформаціями, процесами регіоналізації, зміною характеру державних кордонів і змінами світогляду людей, життєдіяльність яких здійснюється в цьому просторі;

пограниччя є багатобічним і різноманітним соціокультурним феноменом, тому дати його точну і розгорнену дефініцію складно. Визначити пограниччя можна лише загальним чином. Його концептуалізація може бути здійснена тільки з урахуванням різних підстав;

пограниччя відрізняється від звичайних соціокультурних утворень іншим відношенням до чужого. Чужий набуває конкретного і деталізованого образу. Субкультурність пограниччя знаходить свій вираз у формуванні різних етнографічних, субетнічних і субкультурних груп;

пограниччя як соціокультурний феномен має власну соціодинаміку, яка реалізується в зовнішньому і внутрішньому вимірюванні. Зміни пограниччя пов'язані із загальною соціокультурною динамікою людства і характером міжкультурних взаємодій усередині регіону пограниччя;

можливі три моделі формування особи прикордонного суспільства: маргінальна, інтеграційна і андрогінезаційна. Оптимальною моделлю є остання. Вона є соціумом, де в одному суб'єктові поєднуються елементи різних культур, що істотно підсилює його соціальну активність;

специфіка соціальної ідентичності в регіоні пограниччя виявляється в тому, що вона формується у взаємодії з соціокультурними спільностями, що граничать і в зіставленні з центром. З урахуванням різноманіття відносин прикордонного регіону з центром може бути сформована ідентичність п'яти типів, кожен з яких по різному розкриває соціально-антропологічний потенціал пограниччя;

пограниччя - це не тільки лінія роз'єднання різних держав, але і полігон пошуку діалогу, компромісу, толерантності; чинник інтеграції різних соціокультурних утворень.

Основні публікації

1. Кочан В.М. Проблема границ и пограничья в социокультурных исследованиях конца XIX-ХХ вв. / В.М. Кочан // Вестник СевГТУ. Философия: Сб. науч. тр. - 2008. - Вып. 86. - С. 70-73.

2. Кочан В.М. Формирование человека пограничья: маргинализация, интеграция, андрогинизация / В.М. Кочан // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия Философия. Социология. - 2007. - Т. 20(59). - №2. - С. 169-175.

3. Кочан В.М. Типология пограничья / В.М. Кочан // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 124. - С. 165-168.

4. Кочан В.М. Сущность границы в классической философии: социокультурные экспликации / В.М. Кочан // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия Философия. Социология. - Т. 21(60). - 2007. - № 2. - С. 204-210.

5. Кочан В.М. Пограничність як цінність і архетип української культури / В.М. Кочан // Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму. Матеріали ІІІ міжнародної наукової конференції. Івано-Франківськ, 17-18 листопада 2007 р. - Івано-Франківськ, 2007. - С. 342-347.

Размещено на Allbest.ru

...