Осмислення смерті і безсмертя як ціннісних вимірів людського буття (соціально-філософський аналіз)

Яскравим прикладом осмислення людської скінченності є етика Г. Сковороди, яка виступає віддзеркаленням ментальності українського народу. У роботі вказується на те, що, хоча національна свідомість надособистісна, вона не позаособистісна. Єдність будь-якого народу вимагає не тільки простої суми носіїв національної свідомості, але і особи, що наділена розумом і досвідом персони, виражає дух народу, є його духовно-вольовим втіленням. Учення Сковороди визначається як система есхатологічної етики, в рамках якої на основі осмислення темпоральності людини здійснюється пошук цілого комплексу цінностей, орієнтирів, ідеалів, морально-етичних способів поведінки як окремого індивіда, так і суспільства в цілому.

Вказується, що темпоральність людського буття є однією з головних детермінант української національної ідентичності. Наголошується, що темпоральний аспект буття народу, нації, культури передбачає відповідь про сенс їхнього перебування в часі, про їхню спрямованість, кінцеву мету розвитку. Сучасні глобалізаційні процеси не виключають необхідності вибору кожним народом, нацією, етносом свого власного неповторного шляху, який дозволить їм прийти до унікального сенсу їхнього буття. Розуміння ідентичності не тільки як «індивідуальності», «тотожності», але і як «автентичності» припускає, що охоплюються всі аспекти темпоральності нації - її минуле, сьогодення і майбутнє як спрямованість до реалізації кінцевої мети її існування. Таким чином, нова українська ідентичність, як би її не проектували і не моделювали соціологи, етнографи, культурологи, політологи, формується нашими загальними зусиллями, єдністю вибору наріжних цінностей і сенсів, що відображають розуміння унікальності шляху українського народу і його особливого призначення в глобальному просторі.

У пункті 2.3.2. «Осмислення скінченності людини в контексті всесвітньої історії: аналіз ціннісних парадигм» застосування синергетичної парадигми дозволило проаналізувати, як через осмислення людської смертності як соціокультурного явища на всіх етапах розвитку людства виявляються загальнолюдські ціннісні зразки, а також зберігаються їх специфічні особливості. Наголошується, що розвиток людства практично повторює індивідуальний шлях усвідомлення скінченності з послідовним проходженням різних етапів дорослішання і зміною стадій, що характеризують те або інше ставлення до смерті. В результаті зміни уявлень про скінченність людського буття різні ціннісні конфігурації мають можливість реалізуватися в ході суспільного поступу. В історичному русі розподіл ціннісних пріоритетів на користь тих або інших орієнтирів кожного разу дає абсолютно інший напрям розвитку. Перехід від однієї системи цінностей до іншої характеризується як нестабільний, критичний час. Біфуркаційні стани демонструють світоглядний хаос, «бродіння» цінностей, індивідуальних і соціальних картин світу, які з початком стаціонарної епохи упорядковуються, систематизуються і вводяться в стабільні береги. Важливим чинником, що стабілізує суспільство є звернення до трансцендентної сфери, вічних, духовних ідеалів і цінностей.

У пункті 2.3.3. «Криза колективної ідентичності як ознака перехідної епохи. Переведення проблеми смертності людини в соціально-ідеологічну площину і пошук нових ціннісних орієнтирів» виявляється структура перехідного періоду. Визначаються ознаки соціальної кризи: розпад універсальної картини світу, криза колективної ідентичності, підвищений інтерес до проблеми скінченності людини, вибух есхатологічних настроїв, звернення до трансцендентної сфери. Показано, що процес переходу, кризи суспільної ідентичності, який почався на рубежі ХIХ-ХХ ст., заснований на безвір'ї в можливість однозначно тлумачити смерть і безсмертя. Це привело до перенесення даної проблематики з онтологічної в соціально-ідеологічну площину. Використання страху смерті як інструмента влади, нав'язування відчуття провини для підтримки «репресивної культури», розуміння людської цивілізації як історії витіснення смерті, нівеляція протилежності буття і Ніщо, життя і смерті, діалектика «Я» і «Іншого», «Я» і «інших» в усвідомленні смертності - це неповний перелік питань, які вирішуються на тлі соціокультурних і парадигмальних трансформацій.

Постмодерністська парадигма смерті стала формою самоідентифікації сучасної цивілізації в умовах кризи. Вона затвердила поліваріантні ціннісні орієнтири, вказала на загрозливий ступінь деформації соціуму, але так і не стала парадигмою-екзистемою, тобто домінуючою формою соціального досвіду. Авторка робить висновок, що для практичного втілення цієї установки необхідно подолати постмодерністську відмову від ідеї цілого, універсального і абсолютного. Урахування скінченності людини в аналізі соціальних процесів, розробка багатомірних уявлень про пріоритети і цінності повинні бути зв'язані єдиним стрижнем. Це сприяло б нормалізації соціальних відносин, відвело смертельну небезпеку, що нависла над людством, забезпечило його подальший розвиток від дисбалансу до стабільності.

У підрозділі 2.4. «Глобальний рівень осмислення скінченності людини, людства, світу і проблема виживання» досліджується взаємозв'язок загрози самознищення сучасної цивілізації і формування глобальної (планетарної) ідентичності, пошуків єдиного ціннісного початку, здатного об'єднати всіх людей на планеті, не дивлячись на їх культурні, релігійні, національні і інші відмінності. У пункті 2.4.1. Розвиток ідей про духовну єдність людства. Початок формування глобальної свідомості і глобальної ідентичності» показано, що деформації, які відбуваються в колективній свідомості в «помежовому» стані, приводять до активізації колективного несвідомого і підсилюють архетипічні реакції. Авторка вказує на закономірність сприйняття колективною свідомістю краху стійких соціокультурних структур як синоніма загибелі, занепаду, смерті. Осмислення теорії І.Пригожина з огляду на учення К.Юнга дозволило зробити висновок, що саме включення колективного несвідомого додає стану хаосу нову спрямованість і певну організованість, стимулює прагнення до духовного об'єднання перед загрозою небуття. Воно активізує пошук об'єднуючого сенсу-мети, здатного вивести людей з кризи, орієнтуючи їх на універсальні цінності. Розглядаються не просто «цінності-покажчики», а символи, що позначають те або інше розуміння остаточного підсумку, цілі людської історії. Аналізується теорія Кассирера про сенс символіки «кола» і «лінії». Різноманітні вчення про духовну єдність людства, його об'єднання в глобальному масштабі класифікуються і розглядаються з позицій цієї теорії. Також виділяється третій напрям, в якому історичний розвиток є нескінченним процесом домінування символів «кола» і «лінії», що поперемінно змінюються. Він характеризується чергуванням стабільних і нестабільних періодів, коли час хаосу, біфуркації, вибору орієнтирів і апеляції до абсолютних цінностей буття змінювався періодом детермінованого, цілеспрямованого розвитку відповідно до обраних цінностей.

У пункті 2.4.2. «Філософія глобалізму і сучасні теорії прогнозування про вибір єдиної ціннісної стратегії в умовах загрози самознищення. Універсальні цінності людського буття як противага роз'єднаності і хаосу в аксіологічній сфері і основа гармонізації всіх типів відносин» показано, що переживання сучасної глобальної кризи передбачає певні корективи в методології наукового прогнозування майбутнього. Синергетика вносить поправки до традиційної для футурології методики і переносить акцент на пошук «заборонених» станів, тобто виявлення заборон на деякі стратегії взаємодії, що потенційно містять в собі катастрофічні наслідки. Глобальне філософське прогнозування виходить з того , що людство це система, яка саморозвивається, вона складноорганізована та вписана у Вселенський контекст. Воно враховує особливу крихкість цієї системи і вказує на ті види реформування і необмеженого маніпулювання навколишньою дійсністю, в результаті яких вона може прийти до саморуйнування. Базою для такої рефлексії виступає весь той досвід, що накопичений людством в його спробі протистояти темпоральності, скінченності свого існування. Теорії глобалізму орієнтуються на відшліфоване в цьому багаторівневому процесі ціннісне ядро, що здатне забезпечити саморозвиток і саморегуляцію людини як в соціокультурному середовищі, так і в космічному просторі. Йдеться про універсальні парадигми, які здатні гармонізувати всі типи відносин: ставлення людини і природи; відносини між соціальними спільнотами і всередині них; ставлення до особи і взаємини між людьми; відношення до минулого, історії, предків; ставлення до майбутнього, до розуміння мети, сенсу, призначення людини в космічному масштабі.

За підсумками Розділу 2 зроблено висновок, що проблема скінченності людського буття, яка періодично постає перед індивідом, суспільством, людством, є універсальним механізмом, способом залучення людей до роздумів про сутність людини, її можливості, сенс і призначення її буття. Засноване на цьому знанні нове розуміння духовності передбачає мудрість, «раціоналізацію ірраціонального» як показник зрілості людства, його цілісності і усвідомленості його існування. Через свою трансцендентність смерть і безсмертя зв'язують різні світи, долають розрив між «поцейбічним» світом явищ і «потойбічним» світом абсолютних абстракцій, вищих, духовних цінностей, архетипів свідомості, ідеальних сутностей. Смертність людини як предмет осмислення активізує свідомість на всіх рівнях, бо, осягаючи смерть, вона виходить на духовні плани буття (одухотворюється). Усвідомлення скінченності людського існування виступає як трансформаційний світоглядний процес взаємопереходів суб'єктивного і об'єктивного, унікального і універсального, індивідуального і колективного і т.д. Воно передбачає об'єднання знань і мудрості як універсальну ідеологію майбутнього, що зберігає самобутність кожної «одиниці», яка складає людство.

У висновках сформульовано основні теоретичні підсумки дисертаційного дослідження. Підкреслюється, що тлумачення смерті як крайньої, граничної межі людського буття вимагає виходу за його рамки в царину сакрального, де матеріальна організація життя зливається з духовною. Це робить смерть недосяжною для повноцінного пізнання суто раціонально-логічними методами, бо її розкодування лежить за межами різноманітної наявної дійсності, у сфері трансцендентального синтезу. Виявлено, що апеляція до Абсолюту є архетипічною реакцією на зіткнення із смертю, знищенням, небуттям на всіх рівнях свідомості. Ця реакція визначається як універсальний механізм сенсоутворення. Використання синергетичної парадигми у дослідженні духовного осягнення смерті і безсмертя демонструє специфічну нелінійність цього процесу, а також динамізм і різноваріантний характер його протікання. У добровільному прийнятті трансцендентного, у «внутрішньому очікуванні» кінця відкривається неповторність і динаміка кожного індивіда, суспільства, культури, людства. У той же час через зустріч з Іншим, природою, часом, смертю, розкривається загальнолюдська формула єдиної поведінки, ті цінності та ідеали, які демонструють універсальність, зв'язаність всіх людей, їх включеність в багаторівневу, складноорганізовану систему-людство і її інтегрованість в Універсум. На відміну від усіляких раціоналізацій смерті, що ведуть до суперечливих устремлінь і їх протистояння, «духовне бачення», «раціоналізація ірраціонального», апеляція до Абсолюту, трансцендентної сфери в осмисленні темпоральних умов людського буття сприяє об'єднанню усіх тих, що живуть на планеті, на єдиній ціннісній основі і забезпечує ефективні форми співпраці, не дивлячись на індивідуальні, соціальні, національні, політичні, релігійні, етичні і світоглядні особливості.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНI В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Мальцева О.В. Смисл на гранi життя і смерті // Інтелект. Особистість. Цивiлiзацiя: Темат. зб. наук. пр. iз. соц.-фiлос. пробл. Вип. З. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. С. 49-64.

2. Мальцева О.В. Есхатологічний напрямок філософських мандрівок Г.Сковороди як шлях до формування універсальних ціннісних орiєнтирiв людського буття // Наука. Релiгiя. Суспільство. 2005. № 3. С. 132-141.

3. Мальцева О.В. Переведення теми смерті з онтологічної у соціальну та iдеологiчну площину у захiдноєвропейськiй фiлософськiй думці ХХ ст. // Наука. Релiгiя. Суспільство. - 2005. №4. С.58-74.

4. Мальцева О.В. Мотиви долi та смертi в культурi й повсякденнiй культуротворчiй дiяльностi людини // Матерiали IV-ї Мiжнародної науково-практичної конференцiї студентiв, аспiрантiв i молодих учених ,,Людина, культура, технiка в новому тисячолiттi”. -- Харкiв: ХАI, 2003. С. 21-23.

5. Мальцева О. В. Свiтогляднi засади життєтворчостi як буття перед обличчям смертi // Матерiали 7-ї Мiжнародної науково-практичної конференцiї ,,Творчiсть врятує свiт”. -- К.: ІВЦ ,,Видавництво ,,Полiтехнiка”, 2003. - С. 61-62.

6. Мальцева О. В. Свобода вибору сенсу життя як соцiально-фiлософська проблема // Матерiали Х Харкiвських мiжнародних Сковородинівських читань ,,Проблема свободи у теоретичнiй та практичнiй фiлософiї.” В 2 ч. Ч. 2. - Харкiв: ,,Екограф”, 2003 - С.57-59.

7. Мальцева О.В. Темпоральність людського буття як детермінанта українскої національної ідентичності // Ідентичність у сучасному соціумі // Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 2006. - С. 290-292.

Размещено на Allbest.ru