Концепція людської екзистенції Сьорена К’єркеґора

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 141. 3 (091) (4) С. К'ЄРКЕҐОР

Концепція людської екзистенції Сьорена К'єркеґора

Спеціальність 09.00.05. - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Онищук Оксана Василівна

ЛЬВІВ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України, на кафедрі історії філософії.

Захист відбудеться 28 травня 2008 року о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 25 квітня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук , доцент О.Б. Сінкевич

к'єркеґор філософія екзистенція

АНОТАЦІЯ

Онищук Оксана Василівна. Концепція людської екзистенції Сьорена К'єркеґора. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2008.

У дисертації досліджено концептуальні засади конституювання екзистенції людини у філософській спадщині данського мислителя Сьорена К'єркеґора на основі трьох головних стадій буття (естетичної, етичної та релігійної), двох проміжних стадій - іронії та гумору, а також нульової стадії. Розкрито і поглиблено проаналізовано сутнісні характеристики кожної стадії з позиції смислотворчих елементів екзистенції людської особистості. Доведено нове осмислення К'єркеґором поняття екзистенції, яке, в порівнянні з класичним тлумаченням, постає динамічною структурою у стосунку до Бога. Стверджено, що самотворення екзистенції відбувається як поступовий лінійний шлях через саморефлексійну діяльність людини і виражає антиманіпуляторну інтенцію у синтезі зі свобідним вибором власного існування. Обґрунтовано наявність рецепції стадіальної концепції данського мислителя у філософії екзистенціалізму, діалектичної теології та постмодернізму.

Ключові слова: екзистенція, стадіальний розвиток, філістерська стадія, естетична стадія, етична стадія, релігійна стадія, іронія, гумор, вибір, ціннісні орієнтації.

АННОТАЦИЯ

Онищук Оксана Васильевна. Концепция человеческой экзистенции Сьорена Кьеркегора.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 05 - история философии. Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2008.

Диссертация посвящена исследованию концептуальных предпосылок конституирования человеческой экзистенции в философском наследии датского мыслителя Серена Кьеркегора, исходя из трьох главных стадий бытия (эстетической, этической и религиозной), двух промежуточных стадий - иронии и юмора, а также нулевой стадии. Раскрыто и углубленно проанализировано существенные характеристики каждой из стадий, исходя из позиции смыслотворческих элементов экзистенции человеческой личности. Впервые в отечественной литературе специально изучено сущность и значение так называемой “нулевой” стадии и ее место в структуре экзистенции. Доказано новое осмысление Кьеркегором понятия экзистенции, которое в сравнении с классическим приобретает принципиально нового значения и начинает интерпретироваться как решающая особенность человеческого способа бытия в динамической нацеленности к единению человека с Богом. Утверждено, что самотворение экзистенции происходит как постепенное линейное развитие путем саморефлексионной деятельности человека и выражает антиманипуляторскую интенцию, синтезированную со свободным выбором человека своего существования. Обосновано также наличие влияния стадиальной концепции датского мыслителя в философии экзистенциализма, диалектической теологии и постмодернизма.

Ключевые слова: экзистенция, стадиальное развитие, филистерская стадия, эстетическая стадия, этическая стадия, религиозная стадия, ирония, юмор, выбор, ценностные ориентации.

SUMMARY

Onyshchuk Oksana Vasylivna. Conception of human existence of Soeren Kierkegaard. - Manuscript.

Dissertation for earning a scientific degree in philosophical sciences in specialty 09.00.05 - history of philosophy. Ivan Franko National University of Lviv, Ukraine.

The dissertation is devoted to the research of conceptual principles of humane existence in Kierkegaard's philosophy based on three main being's stages (esthetical, ethical, religious), two intermediate stages - irony and humour, and the zero stage. Essential characteristics of each stage as sensecreative elements of the existence of human individuality is analysed. A new understanding of existence by Kierkegaard in comparison with the classical interpretation is argued. In Kierkegaard human existence is a dynamical structure. Existential selfcreation occurs in progressive linear way. It express antimanipulatory intention with the free choice of self existence. Reception of Kierkegaard's conception of stages in philosophy of existentialism, dialectical theology and postmodernist philosophy is proved.

Key words: existence, stage progress, zero stage, esthetical stage, ethical stage, religious stage, irony, humour, choice, value orientation.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження значною мірою зумовлена соціокультурним контекстом сучасності. З одного боку, йдеться про вплив тенденцій глобалізації на розмивання традиційних засад життя, з іншого - про зростання потреби в особистісному чиннику, виявленні його активного творчого, у тому числі соціального, потенціалу. В епоху втрати самоідентичності, невпевненості у майбутньому, людина перебуває у пошуку духовних засад, які б допомогли їй подолати відчуття перманентності кризового стану сучасного суспільства. З огляду на ці загальні соціокультурні процеси, які не оминули і український інтелектуальний простір, набуває особливої ваги історико-філософська тематика, пов'язана з осмисленням духовних орієнтирів у житті людини. З цієї позиції вельми актуальною бачиться концепція екзистенції людини данського мислителя Сьорена К'єркеґора.

Глибинні аспекти буття людини, питання її самоідентифікації та самоздійснення на основі духовного самовизначення належать до провідних у творчості К'єркеґора. Незаперечним є той факт, що дедалі активніше багатьма вченими відстоюється позиція нового світоглядного бачення цивілізаційно-культурного розвитку на фундаменті не тільки раціональних чинників, але й духовно-ірраціональних, які вважаються щораз перспективнішими. У контексті не тільки загальнокультурних процесів, але й безпосередніх життєвих проблем окремішнього індивіда, філософська концепція К'єркеґора постає як формотворча парадигма виходу людини до автентичних джерел своєї природи, до формуючих потенцій духовного світу у екзистенційному єднанні з Богом.

У даному дослідженні, спираючись насамперед на тексти оригінальних праць данського мислителя, а також на коментаторські праці вітчизняних та іноземних авторів, виокремлено й докладно проаналізовано як суттєві складові, так і цілісну концепцію екзистенції С. К'єркеґора. Автор дисертації, частково систематизувавши уже наявні напрацювання на теренах “К'єркеґоріани”, прагнув заповнити даним дослідженням таку проблемну лакуну, як зв'язок вчення С. К'єркеґора про людську екзистенцію із драматичними колізіями індивідуального людського існування за сучасних умов.

Зв'язок дисертації з науковими темами і програмами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукової роботи кафедри історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема, теоретичною розробкою до спецкурсу “Філософія Сьорена К'єркеґора”, та пов'язана з темою кафедри “Концептуальні засади філософської думки в Україні: історія і сучасність” (державний реєстраційний номер 0107U007416).

Мета і основні завдання дисертаційного дослідження. Мета полягає у здійсненні системного аналізу ідей Сьорена К'єркеґора у плані реконструкції його концепції людського існування та визначення її місця в інтелектуальній і духовній сфері сучасності.

Реалізація даної мети передбачає вирішення таких завдань:

проаналізувати методологічні підходи та історіографічну й джерельну базу дослідження творчості С. К'єркеґора;

здійснити історико-філософську інтерпретацію біографічних даних данського філософа із подальшою їх проекцією на засадничі положення його філософії;

з'ясувати джерела, які найбільш відчутно позначилися на творчості філософа, а також ті, які мали значний, хоч і опосередкований вплив на його світобачення;

розкрити загальну концепцію буття людини у філософії С. К'єркеґора шляхом осмислення та інтерпретації концептуальних засад екзистенції людини на основі трьох головних стадій буття та двох конфініумів (проміжних етапів);

дослідити специфіку тлумачення кожної зі стадій екзистенції;

окреслити вплив діяльності С. К'єркеґора на подальший розвиток європейської філософії, особливо екзистенційного спрямування.

Об'єктом дисертаційного дослідження є філософські погляди Сьорена К'єркеґора на екзистенційні засади людського буття.

Предмет дослідження - концепція становлення особистості на основі трьох основних та двох перехідних стадій екзистенції.

Методи дослідження. Методологічну базу роботи складають фундаментальні засади наукового аналізу, а саме принципи об'єктивності, єдності логічного та історичного, критичного аналізу та синтезу, абстрагування і узагальнення. Методологічно плідними інструментами аналізу стали принципи системності, цілісності, конкретності. Принцип системності в аналізі концепції екзистенції передбачає також використання методів аналогії та порівняння, насамперед історико-філософського та джерелознавчого, що забезпечує виокремлення цілісної концепції існування з чіткою ієрархією ціннісних світоглядних установок. З метою виявлення впливів к'єркеґорівських ідей на філософські шукання ХХ століття, а також у висвітленні відмінностей між засадничими характеристиками головних сфер буття автор спирався на компаративний метод дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження зумовлена характером мети та дослідницьких задач. На основі аналізу численної літератури, зокрема, творів К'єркеґора, здійснена систематизована реконструкція його філософської концепції людського існування. На основі проведеного дослідження в дисертації сформульовані такі положення, що мають наукову цінність та характеризують її новизну:

доведено, що у філософській концепції С. К'єркеґора поняття “екзистенції”, на відміну від усієї попередньої філософської європейської традиції, набуває принципово нового значення, а саме: воно починає тлумачитись як вирішальна особливість людського способу буття, що має динамічну спрямованість на єднання людини з Богом;

вперше в українській дослідницькій літературі виокремлено й докладно розкрито сутність і значення “нульової” (філістерської) стадії буття та її місце в структурі екзистенції;

визначено роль іронії та гумору у проходженні основних стадій становлення людської екзистенції та доведено необхідність включення до трьох відомих стадій у розвитку індивідуальності двох конфініумів;

розкрито складний і суперечливий характер розгортання процесу самотворення людської екзистенції, що надає останній характеру проблематичності і трагічності.

виявлено і проаналізовано такі малодосліджені аспекти філософської творчості К'єркеґора, як інтуїтивізм у гносеології, іронія в методології, фрагментарність у формі висловлення, форма філістерства як способу життя.

Науково-теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

Головні теоретичні положення, отримані у даному дослідженні, можуть бути використані для подальших наукових розвідок щодо питань людської екзистенції та перспектив зміни сфери ціннісно-буттєвих вимірів людини у площині історико-філософської спадщини, а також слугувати одним з інваріантних шляхів пошуку виходу з аксіологічно-антропологічної кризи сучасності. Результати дисертаційної роботи можуть використовуватись при розробці лекційних та спеціальних курсів з історії філософії, філософії, філософської антропології, культурології, етики та інших гуманітарних дисциплін у вищих навчальних закладах для студентів, маґістрантів та аспірантів.

Апробація результатів дисертаційної роботи.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації були обговорені на засіданнях кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка та викладені у дев'яти публікаціях, серед яких п'ять - у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також виголошені як доповіді на восьми міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: Міжнародна наукова конференція “Гуманізм. Людина. Цінності” (Дрогобич, 2004р.); Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету - 2005” (Київ, 2005); Міжнародна наукова конференція “Гуманізм. Людина. Мова” (Дрогобич, 2005р.); Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету - 2006” (Київ, 2006р.); Всеукраїнська наукова конференція “Діалектика духовних процесів - 3” (Дрогобич, 2004р.); Всеукраїнська наукова конференція “Духовні виміри європейської цивілізації: виклики ХХІ ст.” (Львів, 2005р.); XVII читання пам'яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи К. Твардовського: “Пізнання: епістемологічний, онтологічний та екзистенційний виміри”, (Львів, 2005р.); XVI наукова сесія Наукового товариства ім. Шевченка. Філософська комісія, (Львів, 2005р.). Апробація результатів також відбувалась на щорічних науково-звітних конференціях 2004р., 2005р., 2006р., та на теоретичних семінарах кафедри історії філософі Львівського національного університету імені Івана Франка.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (214 позицій). Загальний обсяг дисертації - 192 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі до дисертації обґрунтовується актуальність проблематики філософського аналізу концепції людської екзистенції Сьорена К'єркеґора, визначаються мета, предмет, завдання та методи дисертаційного дослідження; сформульовано наукову новизну положень, які виносяться на захист; окреслюється теоретична та практична значущість дисертаційної роботи; наводиться перелік апробацій результатів дослідження, подана структура роботи.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні засади дослідження концепції людської екзистенції С. К'єркеґора” проаналізовано базові теоретичні та методологічні засади дослідження концепції данського мислителя, стан опрацювання окресленої проблеми, визначено конститутивні передумови філософської позиції С. К'єркеґора, а також особливості стилю та методу його філософської рефлексії.

У підрозділі 1.1. „Джерельна база та методологічна основа дослідження” подано аналіз ряду праць вітчизняних та зарубіжних авторів, які забезпечують підґрунтя для критичного висвітлення окресленої проблеми дисертаційного дослідження. Методологічно важливими у плані зміщення наголосів сучасного філософського дискурсу в бік відновлення пріоритетності морально-духовних цінностей в ієрархії світовідношення й діяльності людини слід відзначити дослідження Є. Андроса, Г. Батіщєва, І. Бичка, А. Богачова, М. Булатова, В. Загороднюка, М. Кашуби, К. Малєєва, В. Мовчан, Л. Солонько, А. Толстоухова, В. Жулая, Е. Макінтайра, В. Мельника, М. Рогожі, М. Скринника, В. Петрушенка, С. Пролєєва, Н. Хамітова.

Окремі проблеми спадщини данського мислителя (компаративний аналіз філософських позицій С. К'єркеґора з концепціями Ґ. Геґеля, М. Гоголя, П. Юркевича, С. де Бовуар, Д. Бонгьоффера; сутність виявів окремих стадій існування людини; рецепція проблематики к'єркеґорівських ідей в сучасності, питання комунікації та інші) висвітлено у розвідках Н. Амельченко, В. Будза, С. Вільчинської, С. Волш, С. Дністрян, С. Ейк, Л. Вільямс, П. Гайденко, Т. Гайдукової, А. Дахнія, Н. Ефендієвої, С. Еммануель, Р. Кіся, Г. де Лакост, К. Льовіта, О. Марусової, Н. Мудрагей, Дж. Паттісона, Н. Поліщук, Д. Свенсона, О. Суховія, В. Подороги, Ш. Салліван, Г. Стрельцової, К. Райди, Л. Шестова, Т. Ярошенко.

Слід також виокремити роботи, які скеровані на висвітлення загальних філософських інтенцій спадщини С. К'єркеґора. Це праці І. Басса, Б. Биховського, Г. Блекхема, Д. Ґейтса, В. Ґреве, К. Долгова, Т. Іґлтона, В. Кауфмана, В. Кемерона, С. Ковальчик, К. П. Ліссманна, С. Любанської, Л. Маккі, Г. Маланчука, Й. Сльока, М, Тойніссена, Д. Томпсона, Н. Тульструпа, Г. Феттера.

Таким чином, праці вказаних авторів охоплюють різні аспекти проблеми, яка розглядається у даній дисертації і потребує продовження досліджень.

У підрозділі 1.2. „Історико-філософські передумови конституювання філософської позиції С. К'єркеґора” досліджено головні джерела творчості, під впливом яких сформувався великий данець і які справили вплив на його світоглядну позицію. Творче становлення Сьорена К'єркеґора було зумовлене чотирма переломними кризовими моментами життя: вихованням (надзвичайно потужний вплив батька, від якого К'єркеґору передались не лише любов до розмірковувань, блискучий розум, але й меланхолійність та почуття провини перед Богом); взаєминами з нареченою Р. Ольсен (а точніше - розірвання заручин з нею); полемікою з часописом “Корсар” та конфліктом з офіційною протестантською церквою (яку К'єркеґор нещадно критикував).

Головними джерелами, які безпосередньо сприяли конституюванню філософської позиції Сьорена К'єркеґора, можна вважати три моменти: близька для данця антипросвітницька спрямованість романтизму, від якого він запозичує такі елементи власної творчості, як інтуїтивізм у гносеології, іронію в методології (Ф. Шлеґель, К. Зольґер), фрагментарність у формі висловлення (Вакенродер, Сауті), критику філістерства як способу життя (Г. Гайне, К. Брентано, С. Геснер), категорію можливості на противагу до категорії дійсності; містичний напрям протестантизму в межах лютеранства - пієтизм, що був наслідком хвилі морального самозаглиблення, яка прокотилась Європою в другій половині XVIII- першій половині XIX століть, та німецький класичний ідеалізм в особі Ґ. В. Ф. Геґеля, проти вчення якого К'єркеґор виступає як антагоніст, критикуючи діалектичну концепцію останнього і водночас конституюючи нову філософську парадиґму, осердям якої стає унікальна окрема особистість.

Важливим у висвітленні філософської позиції данського мислителя є аналіз стилю та методу непрямої комунікації у його спадщині. Стиль К'єркеґора втілює нерозривну єдність з його вченням і виражає екзистенційний спосіб рефлектування. Для конституювання автентичного буття людини важливим є використання низки псевдонімів. Непряма псевдонімічна комунікація розглядається у двох площинах - психоаналітичній та методологічній. Метод непрямої комунікації, який можна охарактеризувати як релігійно-філософське дослідження, синтезоване зі щоденником-сповіддю, розкривається як рух від абстрактного у змалюванні екзистенційних ситуацій до конкретних індивідуальностей. Кожен псевдонім виступає своєрідним вектором, який єднає перспективи автора і читача через інтерпретацію, що стимулює внутрішню особистісну трансформацію.

Стиль комунікації К'єркеґора поєднує два взаємозумовлені чинники - бачення людської сутності як багатогранної структури, котра не може досліджуватись за певною визначеною схемою, а лише через одночасне висвітлення різних сторін життя (звідси фрагментарність і афористичність викладу) та прагнення мислителя відшукати такі словоформи, які б сприяли інтенсифікації діяльності свідомості і трансформації світосприйняття.

У другому розділі: „Парадигма стадіального розвитку людської екзистенції” проаналізовано динаміку становлення людської екзистенції шляхом еволютивної трансформації через розкриття сутності і основних характеристик шести рівнів існування.

У підрозділі 2.1. „”Нульова” (філістерська) стадія існування” закцентовано на важливості артикулювання нульової (або міщанської) стадії через її близькість до сучасності, її безпосередню спорідненість із засадничими вартостями сучасної масової людини, а відтак і масової культури. Саме міщанський етос став безпосереднім чинником формування сучасної масової людини і культури без усталених мотивованих ідеалів, моральних принципів та соціальної відповідальності. Виокремлені найголовніші риси філістерської свідомості - замкненість на собі, боязнь і небажання відповідальності за власні рішення, страх вибору, корисливість, превалювання емпіричного чинника у житті, закритість до нового досвіду нівелювання моральних цінностей - є водночас рисами духовної кризи сьогодення. Людина на цьому рівні є результатом суспільних, економічних, політичних процесів та анонімних сил.

У підрозділі 2.2. „Естетична стадія як гетерогенна альтернатива до філістерства” розкриваються світоглядно-ментальні та ціннісні орієнтації людини-естетика, які так чи інакше стали предметом дослідження П. Гайденко, В. Жулая, Г. Маланчука, К. Долгова, Т. Гайдукової та ін.

Естетична стадія людського існування втілює таку ієрархію системи цінностей, де головними є: центрація світовідношення на індивідуальному Я, що тим самим різко обмежує можливість інших взаємодій зі світом; акцент на відчуттях, емоціях та імпульсах, на особистих переживаннях, враженнях, насолоді, униканні нудьги, монотонності, рутини і, що дуже важливо, - сумнівів, задоволенні миттєвих примх, моді, концентрації на зовнішньому вигляді, відкиданні інституції шлюбу на противагу до стану романтичної закоханості, коли бачиться сутність жінки як джерела насолоди, а любов тотожна поганському еросу і дефініюється лише як еротичний досвід. Естетичний гедонізм ігнорує ноуменально-екзистенційний аспект людини, тобто саме те, що втілює в ній вічне і позачасове.

Власна екзистенція бачиться естетиком як вираз безмежної свободи, проте не скерованої на розвиток внутрішнього світу, а вищі щаблі сенсу існування не переходять суто фізичних і чуттєво-тілесних меж. Це тип гедоністичного способу життя, концентрований не на внутрішній ієрархізованій системі цінностей, а на скороминучих бажаннях. Людина естетичного типу, втративши внутрішню цілісність, розщеплюється на різні типи реальностей без внутрішньої присутності в них, одягаючи на себе маски. Ці маски лише імітують, створюють видимість єдності особистості і власного Я.

Виходячи з ґрунтовного аналізу основних праць С. К'єркеґора, присвячених названій стадії існування, втілення цього типу буття подається через п'ять головних аспектів: рефлективну меланхолію, естетично-егоцентричну свідомість, інтелектуальність та самокритичність, демонічність та демонічний відчай у стані пристрасті. Усі вказані типи об'єднує незадоволення власним життям, позбавленість глибинних смисложиттєвих орієнтирів та морально-ціннісних перспектив, відсутність внутрішньої рівноваги й гармонії. Визначальною рисою естетика можна також назвати відсутність фіксованих універсальних стандартів і прагнення до негативної безмежності у задоволенні емоційно-чуттєвої сфери. Цим зумовлена гетерогенність репрезентативних постатей естетичної стадії існування, своєрідне життя за безліччю масок, які тільки імітують єдність особистості, а також тріумфування у миттєвості з одночасною неспроможністю насичення.

У рецепції на суспільство естетична свідомість проявляється у домінуванні рефлексії та проникливості, коли люди прагнуть пристосуватися до певних видів благопристойності, використовуючи штампи і зразки дріб'язковості та користолюбства, що веде до втрати істинних ідеальних цінностей і прагнень і все зводиться до нудьги. Люди починають шукати різні способи подолання універсальної нудьги.

Вирішальним моментом для усвідомлення нікчемності безпосереднього естетичного існування стає відчай, який неминуче веде до вибору. Вибір постає порятунком в той момент, коли усвідомлюється безплідність гедоністично-споживацього стилю життя, який приводить до пізнання духовної самотності. Для К'єркеґора людська екзистенція конституюється трьома чинниками - суб'єктом, волею та етичним, що передбачає безперервне здійснення актів етичного вибору суб'єктом через волю. Питання вибору як проблеми постає при переході на етичний рівень існування. Вибір стає каталізатором та інструментом інтенсифікації для розриву буття за інерцією і переходу в активний стан існування для творення справжньої екзистенції. На естетичному рівні здійснюється вибір етичної парадигми; на етичному рівні - це вибір божественної волі, віддача власного вибору в руки Бога. Екзистенціал вибору стає атрибутивним моментом основних складових концепції екзистенції К'єркеґора. За К'єркеґором, існувати означає реалізувати себе через вільний усвідомлений вибір між альтернативами через самоздійснення, все більше ставати індивідуальністю і дедалі менше членом групи. Екзистенція є можливою завдяки вибору.

У підрозділі 2.3. „Конфініум іронії як перехідної ланки між естетизмом та етичною сферою” розкривається сутність змісту перехідної ланки між естетичним та етичним рівнями екзистенції. Такою стадією є конфініум іронії, який трактується дуально. Небезпека останньої полягає у тому, що вона має інтенцію до применшення значення і ваги кожного моменту життя, включно з Я та Богом (Т. Гайдукова). Тобто, відбувається своєрідне вирівнювання цінностей до точки байдужості. З іншого боку, категорія іронічного дозволяє розкривати нові можливості людини з перспективою майбутнього розвитку. Головним смислом іронії можна вважати її як актуалізуючу можливість самотворення людини у майбутнє. Іронічний тип свідомості виступає проти усталеності, респектабельності оточуючого світу; він викриває безперспективність та безглуздя усталених суспільних критеріїв моральності. Функціями іронії, таким чином, постає звільнення духу, здобуття певного ступеню внутрішньої свободи, здатність побачити обмеженість власного Я.

У підрозділі 2.4. „Основоположні характеристики етичної стадії” розглянуто тлумачення С. К'єркеґором визначальних ознак етичної сфери існування.

Перехід на етичну стадію супроводжується невідворотними змінами свідомості, де гедоністичним пріоритетам протиставляється етичний ригоризм. Сутнісне Я людини трансформується з фрагментарного у цілісну структуру. Ієрархія цінностей перебудовується під началом моральних імперативів. На цій стадії домінують відповідальність, обов'язок, стійкість людини у світі, твердість, непохитність й визначеність життєвих основ, самозаглибленість. Етик переконаний у тому, що усі слабкості людина здатна подолати вірою та силою волі. Для етичної моралі типовий образ Сократа - не історичного, а к'єркеґорівського, безсильного знайти істину. Це образ „трагічного героя”, оскільки життя змушує його до одних вчинків, а всезагальне, яке тисне ззовні, тобто етичні настанови, вимагають іншого. На зміну романтичній закоханості, чуттєвим аспектам у коханні та міжособистісних стосунках приходить ствердження шлюбу як найвищого інституту та глибоких духовних взаємин між чоловіком та жінкою. Найвищою метою екзистенції етичного рівня є моральна досконалість та щасливе подружжя, які ведуть до впевненості та внутрішнього спокою. Свідомість людини на етичній стадії передбачає три вектори внутрішніх інтенцій - розвиток особистих чеснот, громадянських цінностей та релігійних пріоритетів, або, іншими словами, побудова повноцінних двосторонніх зв'язків за формулою: “Я - Суспільство - Бог”.

Етичний індивід робить дійсну ідеальну можливість латентною в собі і в силі фундаментальної цілісної особистості реалізує конкретну цілісну індивідуальність, відкидаючи парадигмальну людську самість у всіх обставинах життя.

Етик привнесений в екзистенцію через вибір, який необхідний для цілісності, неперервності, оскільки головною метою етичної сфери є єдність себе, самототожність. Іншими словами, цілісне здійснення є те, що виділяє, відзначає об'єднану особистість етичної людини і що вирізняє абсолютний вибір етичної людини від короткочасного вибору естетика. Етичні пріоритети цілісності, неперервності та тотожності є вирішальними для єдності етика. Таку єдність забезпечують обов'язки і відповідальність за кожну мить життя, за майбутнє, що постає з епізодів минулого, в якому було започатковане, пов'язуючи таким чином майбутнє та минуле з сучасним в єдиний континуум.

Моральна недосконалість на етичній стадії приводить до виникнення почуття провини та відчаю. У порівнянні з вищими (божественними) принципами буття, етичні норми є суто людськими, а тому і релятивними. Етик все ж залишається залежним від суспільства.

У підрозділі 2.5. „Гумор як проміжний етап між етичним та релігійним світосприйняттям” подається характеристика найменш дослідженої проміжної стадії екзистенційного становлення - стадії гумору. С. К'єркеґор розглядає її особливості у „Заключній ненауковій післямові до “Філософських крихт””. Для нього гумор є невід'ємною частиною християнської доктрини та засобом спілкування релігійної людини. Гумор руйнує раціонально-логічні побудови людського розуму у баченні божественної сутності і дозволяє подолати загальнолюдське і всезагальне особистості. Гумор є останньою стадією екзистенційного внутрішнього, що передує вірі.

Гумор є втіленням двійної позиції людини: він одночасно протестує проти наївності людини, яка прагне осягнути Бога логічно, методами розуму, забуваючи про те, що Бог - безконечна невимірна реальність. Тут гумор викриває недолугість логічних побудов і доведень. З іншого боку, гумор вважається ознакою зрілості особи. Істинний гумор знаходиться у рівновазі трагічного й комічного, є своєрідним мучеництвом віри, що приймає сторону веселого.

У підрозділі 2.6. „Релігійний рівень екзистенції” на основі вибірки досліджень Д. Свенсона, Ґ. Маланчука, Дж. Паттісона, С. Любанської, К. Райди, П. Роде, В. Подороги, А. Дахнія, Н. Поліщук, С. Ісаєва та власне оригінальних праць самого К'єркеґора проаналізовано найвищу і найважчу в осягненні стадію буття людини. Найвища стадія існування людини - релігійна - неуникненно викликає боротьбу і страждання. Саме страждання визначає релігійне існування. Таке страждання є наслідком необхідності перетворення індивідуальності і є ознакою трансформації людини. „Релігійний герой” (лицар віри) величний своїми стражданнями. Для пояснення його шляху К'єркеґор використовує дві арістотелівські категорії - страх і жаль. Вони очищують почуття і ведуть до катарсису душі.

Ще однією характеристикою релігійної сфери існування є опозиція „здоровий глузд - божевілля”. З одного боку, є світ суспільства, норм і законів, тобто звиклий світ універсального і всезагального, а з іншого боку, є стан буття поза категоріями добра і зла, поза впевненістю та безпечністю. Це існування у становищі „поза” - поза нормами, поза мовою, поза виправданнями, поза розумінням. Це стан парадоксу. Релігійна людина творить свій парадоксально-самотній шлях. В такому становищі тільки Бог залишається основою буття такої людини.

Віра як парадокс, екзистенційний стрибок віри, телеологічне усунення етичного, усвідомлення гріховності життя - це ті модуси, що визначають релігійну екзистенцію. Такий рівень екзистенції передбачає повне самозречення на користь божественної волі, втрату страху перед суспільним осудом, вихід за межі повсякденності та обумовленості. Абсурд віри виступає екзистенційним ризиком для людини і передбачає відрив від замкненого кола досвідних емпіричних знань. Рух віри крізь категорію абсурду виглядає парадоксально з точки зору ординарної свідомості. Парадоксальність корениться у внутрішніх антитезах між Богом та людиною, між божественним вищим промислом та уявленнями людини про власне життя.

Кінцеву мету духу, за К'єркеґором, становить пізнання себе як одиничного перед Богом. Мислитель обстоює позицію, згідно з якою людина переорієнтовується з істин розуму на віру, предметом якої стає живий Бог. Віра в істини розуму передбачає неможливість виходу за межі їхнього систематичного зв'язку, а Бог - це віра у безмежну можливість. Можливість - це завжди вибір. І якщо людина до існуючої реальності перебуває в когнітивному відношенні, то справжнє пізнання полягає у переведенні реального в можливе.

Специфіка релігійної стадії полягає у перебуванні людини в безпосередньому відношенні до Бога. Через усвідомлення власної скінченності людина вибирає себе перед Богом. Виникає спокусливе питання про реальність божественного начала. Реальність Абсолюта відкривається непрямо, шляхом трансформації власної екзистенції, процесу, в якому людина свобідна і відповідальна одночасно, оскільки віра не є сукупністю певних ідей, а насамперед екзистенційним досвідним станом.

Бог стає постулатом для суб'єкта, об'єктивністю, яка виправдовує людські ідеали. Бог виступає умовною точкою, яка дає теоретичну єдність в перспективі.

Людина стає лицарем віри, коли максимально відкривається перед Творцем. Проблемою людства є страх вийти за межі, межі стереотипів, соціальних ролей і масок, чому сприяє переконання у відторгненні суспільством неординарних дій. Відбувається своєрідне блокування здійснення самоідентичної позиції, свого Я. Концепція автентичного глибинного і єдино-неповторного Я „підганяється” під типові зразки існування в суспільстві маси. Це, як наслідок, продукує сірість, посередність, неавтентичність, що є причиною негативних деконструктивних психологічних станів: апатії, агресії (через неможливість трансформувати амбіції та цілі Я-концепції в реальність), відчаю, страху, безвиході.

Релігійне екзистування тлумачиться дуальним чином. Данець вирізняє іманентну та трансцендентну форми віри, або віру А та віру Б. Процес екзистування починається з іманентної релігійності А і приводить до трансцендентної. Саме трансцендентна релігія є такою, що єднає людину з Богом. Тільки Бог є умовою можливості становлення екзистенції людини, а релігійна сфера екзистенції передбачає повну інтенсивність духовного досвіду.

Шлях екзистенції до віри проходить через такі стани, як провина, страх, відчай, вибір, страждання, випробування. К'єркеґор називає ці поняття ланками буттєвого процесу становлення екзистенції по відношенню до Бога.

Третій розділ дисертаційного дослідження „Сутність загальної концепції екзистенційного становлення людини” присвячений аналізові кореляції сучасного стану людської екзистенції з духовними умовами сьогодення; розкриває експлікацію буття в етично-релігійному модусі, подаючи умовну схему-формулу становлення екзистенції. Також розкривається вплив к'єркеґорівської парадигми існування на філософію ХХ століття.

У підрозділі 3.1. „Людська екзистенція в контексті духовної ситуації часу” розкриваються детермінанти стану духовності сьогодення крізь призму досліджень Е. Гусерля, К. Малєєва, В. Мовчан, І. Бичка, В. Мельника, М. Рогожі, В. Воронкової та ін. Однією з визначальних рис можна назвати проблему неістинності, яка звучить як „бути чи видаватися”. В цьому контексті поліфонії сучасної філософської думки актуальною постає концепція К'єркеґора, у якій виявляються смисложиттєві екзистенційні виміри людської буттєвості. Особистість перетворилась на виконувача заданих ролей. Інституції і структури індустріально-технологічного суспільства обмежують вибір людини, спонукаючи утвердження інструментального стилю мислення. З'являється навіть спеціальний термін - „екзистенційна фрустрація”, який означає таку життєву позицію, в якій головним системоутворюючим принципом стає знижений рівень показника осмисленості життя. В такому контексті автор наголошує, що екзистенційна парадигма С. К'єркеґора цінна тим, що дає можливість відшукати етично-духовну стратегію виходу з аксіологічно-антропологічної кризи сучасності, акцентуючи на базових структурах буття шляхом зміни світоглядних орієнтирів. Внутрішня ієрархізована система цінностей, духовний потенціал особи концептуалізується у найвищій релігійній сфері буття, яка одночасно є втіленням найвищого екзистенціалу - духовності.

Слід відзначити, що предметом рефлексій С. К'єркеґора виступають вищі щаблі сенсу існування, творення духовного простору та екзистенції людини як особливий тип духовної практики.

Духовність трактується як найвищий рівень в ієрархії цінностей людського світовідношення, яка започаткована вартостями естетичної сфери у формулі „приємне-неприємне” і завершується цінностями релігійної сфери у формулі „святе-несвяте”. Духовність, таким чином, є покликання людського буття.

У підрозділі 3.2. „Діалектика стадій як боротьба ціннісних установок” виводиться умовна схема-формула екзистенційного росту людини. Вона бачиться таким чином.

Естетична стадія - може бути охарактеризована як несвідоме життя, що детермінується як кількісне проживання, сповнене насолод. В суспільстві така людина дефініюється як романтичний лицар, в духовному плані раб по відношенню до Бога, або людина-тварина. Це своєрідний стан летаргіка у відношенні до внутрішнього розвитку та самоусвідомлення життєвих пріоритетів. Розуміння свободи визначається як негативне неусвідомлене (притаманне всім живим істотам, її сфера панування - це сфера смаку, забаганок, примх і ін. І суть в тому, що людина з-поміж кількох варіантів вибирає один ціною інших). Названий тип екзистенції характеризується безпосередністю, домінуванням гедоністичних цінностей. В такому стані вибір дратує, а реальний стан речей легко замінює віртуальна дійсність. Вічне усвідомлюється як можливість, а саме життя втілює горизонтальний хаотично-невизначений рух, оскільки людина тут живе хвилинним моментом. Ієрархічно-духовна вертикаль починається з самого себе, тобто з задоволення тілесних потреб, тоді слідує відношення до людей, а остання позиція належить духовному, тобто відношенню до Бога як Вищого начала (є суто умовним або відсутнім). Тобто, вимальовується формула за схемою: тілесне, душевне, (духовне).

Етична стадія може бути названа напівсвідомим життям, кількісно-якісним проживанням, що знаменує собою боротьбу і перемогу. В суспільстві така людина дефініюється як трагічний герой. У відношенні до Бога представник етичної стадії є найманцем, людиною-розумом. Розуміння свободи визначається як негативно усвідомлене (тобто, свобода трактується як двозначна категорія, пов'язана зі знанням як з пригадуванням і в результаті дає відчуття нещастя від неможливості реалізації сенсу, який усвідомлений пізнанням теоретичним). У ціннісно-моральному аспекті превалюють ідеальні вартості, якими визначене все життя. Саме життя втілює схему руху по спіралі, в якому здійснюється вибір на користь божественного та віддача самого себе в руки Бога, що парадоксально для розуму. Людина на цій стадії живе справжнім і майбутнім, перебуваючи кожну мить тут і зараз, у стані фактичної дійсності. Ієрархічно ціннісно-духовна вертикаль виглядає як задоволення найперше душевних потреб (самопізнання, самореалізація, естетичний комфорт і т.д.) і розвивається за схемою:(душевне, духовне, тілесне).

Релігійна стадія - стадія свідомого життя (що передбачає найадекватнішу реакцію на кожну ситуацію і кожен момент життя з найвищим показником корисної дії), іншими словами - якісне проживання, яке часто є втіленням страждань. Тому у суспільстві така людина іменується лицарем віри, сином Божим у стосунку до Бога. Це людина-особистість. Розуміння свободи - позитивне (повторення, яке приносить щастя ї є актом самосвідомості, волі, ноуменального становлення особистості, акт самосвідомої екзистенції). Віра стає абсолютною цінністю людини, а вибір приймається як стрибок в невідоме - через повну довіру Богові - в ідеальну дійсність. Така людина іде шляхом вертикального сходження, живе відчуттям вічності. Ієрархічно спочатку слідує відношення до Бога, тоді до людей, тоді до себе - за схемою: (духовне, душевне, тілесне).

Екзистенціали вибору, пристрасті і стрибка є атрибутивними моментами основних структурних складових концепції екзистенції. Свобода вибору, його пристрасне здійснення за допомогою стрибка - це початок руху до себе.

У підрозділі 3.3. „Концепція людського існування С. К'єркеґора у сприйнятті філософії ХХ століття” розглянуто рецепцію головних ідей філософії данського мислителя у філософському дискурсі ХХ століття.

Існує безперечний вплив к'єркеґорівських ідей на філософські течії та мислителів новітньої епохи. Рецепцію К'єркеґора у богословській та релігійно-філософській сферах знаходимо у найвідоміших представників екзистенціалізму, діалектичної теології та постмодернізму, російської релігійно-ідеалістичної філософії. Відголос та вплив К'єркеґора прослідковується у поглядах Карла Барта, Рудольфа Бультманна, Пауля Тілліха, Льва Шестова, Сємьона Франка, Етьєна Жільсона, Жака Марітена, Мартіна Бубера, Іньяса Леппа, Мартіна Гайдеґґера, Карла Ясперса та інших.

Та обставина, яка зближує концепцію Da-sein Гайдеґґера та естетичну сферу К'єркеґора, втілена у тлумаченні форм повсякденного буття Da-sein, котрі включають три конститутивні модуси повсякденної фактичності - балаканина, цікавість й неоднозначність. Разом вони утворюють особливий спосіб буття Da-sein, який сам Гайдеґґер називає „падіння”.

Балаканина - перший феномен повсякденності, що позбавлений екзистенційної самості. Другим модусом є цікавість, яку необхідно відмежовувати від подиву (який прагне пізнати і зрозуміти світ, спостерігаючи його). Цікавість тлумачиться як порожній погляд. В нашій буденності ми забалакуємо світ, цікавлячись всім, що робить його зрозумілим, привабливим, проте, нічого не розуміючи у світі, залишаючись чужим для нього. Саме це і творить неоднозначність.

Отже, балаканина, цікавість та неоднозначність утворюють три форми неавтентичного, несправжнього існування Da-sein. Це і є падінням. Перелічені вище ознаки перекликаються у К'єркеґора з рисами естетичної свідомості, які слугують дескрипцією поверховості світосприйняття даної сфери.

Філософів, що репрезентують екзистенціалістський напрям, єднають з К'єркеґором спільні позиції, виявлені у визнанні нестабільності і мінливості природи людини, акцентуванні на необхідності здійснення вибору як умови розвитку і виходу з межових ситуацій, на відстоюванні абсолютної унікальності екзистенції людини, на необхідності співвіднесення її існування з трансцендентним началом та одночасною неможливістю есенціального схоплення буття людини.

Представники діалектичної теології підтримали та розвинули ідеї релігійної стадії, а саме: Р. Нібур і П. Тілліх у своїй екзистенційній теології, Р. Бультманн концепцією деміфологізованого християнства, Д. Бонгьоффер у концепції безрелігійного християнства. Усі вони закликали до повернення до першоджерел ідеологів Реформації - Лютера і Кальвіна. Саме тут великий вплив відіграла діалектика К'єркеґора, а також позиції релігійної стадії буття і головного методу цієї сфери становлення - парадоксу. Екзистенційна діалектика відчаю та вибору данця, яка визначає протилежність між часом й вічністю, між людиною і Богом, була сприйнята ними. Як і у данського мислителя, основні положення діалектичної теології були скеровані проти історичного підходу до Біблії.

К. Барт, послідовний кальвініст, у трактуванні людини переймає позицію К'єркеґора. Про людину, за Бартом, не можна говорити поза її зв'язком з Богом. Цей зв'язок визначає сутність людського буття. Ніщо для Барта не володіє такою цінністю, як слово Боже, яке людина чує у своєму серці. Великої уваги Барт надає також концепції первородного гріха, з якого випливає головне завдання людини у житті - відновлення втраченого образу Божого. Подібно трактував становище людини і Е. Бруннер: природа людини ґрунтується на зв'язку з Богом.

П. Тілліх декларує буття як постійний союз з Богом. Бог тут виступає внутрішнім виміром екзистенції людини (як і у К'єркеґора). Його теологія культури скерована на виявлення конкретного релігійного досвіду.

У філософській течії постмодернізму помічаються елементи к'єркеґорівської естетичної стадії існування: принцип повторення стає одним з головних в онтології тексту, в тлумаченні світу як тексту. Принцип іронії та гри (які є головними характеристиками існування на естетичній стадії у К'єркеґора) як метапринцип культури постмодерну стають надзвичайно актуальними, що зумовлено особливістю буття сучасної західноєвропейської людини, її специфічними умовами соціального життя. Сучасна людина, користуючись благами цивілізації, одночасно переживає ворожість такої цивілізації до її автентичності.

Можна також виокремити й інші суголосні позиції між естетичною стадією данця і постмодерним, естетичним у своїй основі, дискурсом: сприйняття світу сучасною людиною як фрагментованого; цінність локального на противагу тотальному, абсолютному, непорушному (фундаментальний настрій постмодернізму є іронія локального над універсальним).

Стадіальна концепція Сьорена К'єркеґора була засвоєна представниками філософських течій ХХ століття, а саме: у постмодернізмі помічаються впливи естетичної стадії; в екзистенційній філософії (як релігійній його формі, так і атеїстичній) подибуємо рецепцію етичної стадії; в діалектичній теології та релігійному екзистенціалізмі прослідковується спорідненість з характеристиками релігійної стадії.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких позицій:

Сьорен К'єркеґор сформулював основні екзистенціали людського існування, які справили подальший вплив на “філософію життя”, екзистенціалізм, діалектичну теологію, постмодернізм.

Концепція людської екзистенції К'єркеґора втілює саморефлексійну діяльність людини на основі морально-духовних вартостей і є виразником антиманіпуляторної інтенції людини в поєднанні зі свобідним вибором власного існування.

Конституюючим фактором екзистенції артикулюються духовні пріоритети та імперативи, сила устремління та цілепокладання.

Парадигма к'єркеґорівського мислення може дефініюватися як філософія внутрішньої сутності людини.

Головною метою концепції К'єркеґора є сприяння розвінчанню ілюзій, в яких перебуває людство, що називає себе християнським, а насправді існує в межах філістерської, естетичної чи, щонайбільше, етичної сфери.

Екзистенціал “вибору” прирівнюється до закону, сутність якого полягає в наступному: якщо людина свідомо ним не користується, то він діє без її участі, і всі наслідки стають наслідками в житті людини.

Можливістю здійснення екзистенції є вічність, оскільки екзистенція є рухом, що передбачає неперервність, яка є вічністю.

Загальна парадигма екзистування конституюється за такою схемою: нульова (обивательська, філістерська) сфера - естетична сфера - конфініум іронічного - етична сфера - конфініум гумору - релігійна сфера.

Головні характеристики філістерської та естетичної стадій (корисливість, зануреність в емпірію, замкненість на власному житті, нівелювання моральних цінностей, страх перед вибором і відповідальністю, емоційність, прагнення до найперше фізичних й чуттєво-тілесних насолод) якнайповніше виражають стан сучасного суспільства.

Проміжні стадії іронії та гумору відіграють особливу роль у проходженні становлення екзистенції, втілюючи собою існування в категорії можливості, спонуку до свобідного визначення свого місця у світі, до актуалізації можливості.

К'єркеґор позиціонує проходження внутрішніх ступенів росту через відштовхування від негативних екзистенціалів (страх, відчай, страждання, випробування і ін.) до позитивного їх сприйняття, оскільки саме такий метод є базисом для осягнення життя без страху та відчаю.

Розкривається взаємозв'язок між стадіями і доводиться, що кожна наступна, вища сходинка не є анігіляцією попередньої, але переведенням якостей нижчої ланки на новий рівень.

Актуалізовано необхідність внутрішнього екзистенційного становлення в нинішніх умовах з огляду на критичну духовну ситуацію сучасного етапу розвитку суспільства.

Прослідковано впливи стадіальної концепції Сьорена К'єркеґора на представників філософських течій ХХ століття, зокрема естетичної стадії у постмодернізмі, етичної - в екзистенціалізмі, релігійної - у діалектичній теології та релігійному екзистенціалізмі.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ АВТОРОМ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Онищук Оксана. Ціннісні орієнтації людського існування у філософії Сьорена К'єркегора // Збірник наукових праць ДДПУ “Людинознавчі студії”. - Вип.10. - 2004. - С.180-190.

2.Онищук Оксана. Антиномія віри і розуму в екзистенційній філософії Сьорена К'єркеґора // Філософські пошуки. Пізнання: епістемологічний, онтологічний та соціальний виміри. - Вип. ХІХ. - Львів-Одеса, 2005. - С.261-269.

3.Онищук Оксана. Контроверзи екзистенційного вибору у філософській творчості творчості С. К'єркеґора // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім.. В. Гнатюка. Серія: Філософія. - №13, 2005. - С.22-26.

4.Онищук Оксана. Духовна ситуація часу та філософська позиція С. К'єркеґора // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - Вип. 17. - Київ, 2006. - С. 269-274.

5.Онищук Оксана. Непряма комунікація як метод філософії Сьорена К'єркеґора // Збірник наукових праць ДДПУ “Людинознавчі студії”. - Вип. 16. - 2007. - С. 54-64.

Размещено на Allbest.ru

...