Комунікативні механізми легітимації політичних інститутів в умовах глобалізації (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 141.7

Комунікативні механізми легітимації політичних інститутів в умовах глобалізації (соціально-філософський аналіз)

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Спинка Лариса Анатоліївна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 31 березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий лютого 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова

глобалізація політичний легітимність

АНОТАЦІЇ

Спинка Л.А. Комунікативні механізми легітимації політичних інститутів в умовах глобалізації (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

У дисертації проведено соціально-філософський аналіз особливостей застосування комунікативної моделі до легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації. Дослідження спрямовано на розкриття можливостей комунікативної теорії при обґрунтуванні механізмів легітимації міжнародних політичних інститутів, тобто на з'ясування функціональних особливостей комунікативних механізмів.

Проаналізовано особливості функціонування нового типу політичних інститутів, завданням яких є регулювання міжнародної взаємодії. Виділено основні поняття комунікативної теорії, які застосовуються для характеристики стосунків на міжособистісному рівні, і виявлено умови та особливості їхньої ретрансляції на міжнародні взаємодії.

Обґрунтовано, що формування міжнародних зв'язків та утворення міжнародних політичних інститутів є необхідним для відносно безпроблемного співіснування в соціумі, встановленні і гармонізації багаторівневого світу, а роль фундатора, на підґрунті якого можуть досить успішно відбуватися дані процеси, може взяти на себе комунікативна теорія зі своїми механізмами: орієнтація на ціннісну раціональність; домінування комунікативної дії над стратегічною; прагнення до порозуміння; налагодження справжньої невикривленої комунікації; дискурс (як процедура усунення можливого непорозуміння).

Ключові слова: легітимація, міжнародні політичні інститути, дискурс, комунікативна дія, деліберативна політика, глобалізація.

Спинка Л. А. Коммуникативные механизмы легитимации политических институтов в условиях глобализации (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата философских наук за специальностью 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

В диссертации проведен социально-философский анализ особенностей применения коммуникативной модели к легитимации международных политических институтов в условиях глобализации. Исследование направлено на раскрытие возможностей коммуникативной теории при обосновании механизмов легитимации международных политических институтов, то есть на выяснение функциональных особенностей коммуникативных механизмов.

Дискурсс как коммуникативный механизм является практикой коммуникативных взаимоотношений для достижения общественной согласованности и социального согласия. А на уровни мировой общественности, которая разворачивается в мировой публичной сфере, он создает функциональную основу новых рациональных возможностей имплементации ценностно-нормативных основ легитимации международных институтов.

Благодаря возможностям и границам делиберативного механизма, которые помогают переходить от исключительно своих интересов к мысли об общих интересах, происходит формирование ценностно-рациональных целей, что помогает участникам понять свои легитимные интересы.

Коммуникативное действие как средство легитимации представляет собой ориентацию на взаимопонимание или на успех. Взаимопонимание, которое возникает вследствие коммуникативного действия, делает возможным существование социального порядка на основе принципа справедливости. Именно на коммуникативное действие возложена задача относительно установления взаимодействия на основе согласия. Поэтому коммуникативная основа принадлежит к сфере новых рациональных возможностей объединения граждан, решения национальных и стратификационных конфликтов, осуществления справедливого демократического строя.

С помощью компаративного метода на основе анализа основ легитимации государственной власти в диссертации рассмотрены и определены возможности легитимации международных политических институтов в условиях глобализации: убеждение в справедливости данного международного образования; взаимообусловленность, взаимозависимость и привязанность структур (механизмов) конкретного политического института; принятие в основу рационального расчета; обретение международными образованиями общего признания предполагает необходимость принятия вместо единодушной воли - воли большинства как обязательной; вместо общего консенсуса по всем вопросам - наиболее возможное приближение к такому консенсусу; применение принципа ограниченного вмешательства и соблюдение непоколебимых нормативно-правовых основ.

При рассмотрении мирового процесса и социальной эволюции утверждается, что проблемы и конфликты, которые возникают при условиях глобализации, нуждаются в новых способах их решения. Данная функция полагается на международные политические институты, и всё это встроено в символический по структуре и нормативно понятный жизненный мир, который, согласно коммуникативной теории, воссоздается через процессы социальной интеграции, социализации и культурного воспроизведения. Поэтому основные понятия данной теории, которые применяются для характеристики отношений на межличностном уровне, могут ретранслироваться и на международные взаимодействия.

На основе обобщения и сравнительного анализа главных концепций интегративных ценностных основ демократизации международной системы раскрыто значение социокультурных предпосылок в легитимации международных политических институтов в условиях глобализации, которые формируют внешность нашего мира и его строя, так как в условиях мира и социально-культурного обновления мы можем наблюдать сотрудничество системы правовых государств, множества международных организаций и ассоциаций, прямых связей между миллионами граждан разных государств.

Ключевые слова: легитимация, международные политические институты, дискурсс, коммуникативное действие, делиберативна политика, глобализация.

Spynka L.А. Communicational mechanisms of legitimating political institutes in the conditions of globalization (socially-philosophical analysis). - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of philosophical sciences after specialty 09.00.03 is social philosophy and philosophy of history in Kiev national university of the name of Таrаs Shevchenko, Kiev, 2008.

In dissertation the socially-philosophical analysis of features on application of communicative model is conducted to legitimate of international political institutes in the conditions of globalization. Research is intended to make possibilities of communicative theory that point out functional features of communicative mechanisms on the ground of mechanisms of legitimating international political institutes.

New types of political institutes' the features of function were analyzed by the target which institutes will be adjusting in international co-operation. The basic concepts of communicative theory in this description are relations at interpersonal level are selected, and institutes will find out terms and features of their retransmitting on international co-operations.

By a grounded candidate for a degree, that forming of international connections and formation of international political institutes, there are asking a need of appropriate coexistence without problems in a society. Establishment and harmonization in world multilevel, and role of basis on foundation which there can successfully enough be, in the conditions of globalization, these processes can undertake communicative theory with the mechanisms which are the terms of legitimating of political institutes : orientation on the valued rationality; prevalent of communicative action above strategic; aspiration to understanding; adjustment of the real undistorted communication; discussion (what kind of procedure in removing the possible misunderstanding).

Keywords: legitimation, international political institutes, disscusion, communicative action, deliberative policy, globalization.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження полягає в необхідності розгляду нових умов функціонування міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації не лише із врахуванням наробків сучасної теорії комунікації, а й із застосуванням комунікативної моделі легітимації.

Чому саме акцент робиться на комунікативній теорії, а не на теорії цивілізацій чи на концепції універсальності? У межах цивілізаційної теорії наголошується на особливості одиничного, його специфічному визначальному значенні. Проте локальні теорії не можуть бути моделлю легітимації за умов глобального світового суспільства. концепція універсальності з її ідеями прогресу загальнолюдської цивілізації тяжіє до виокремлення головного учасника всіх світових подій, який має відігравати визначальну роль. Саме комунікативна теорія, зокрема її ідея загального консенсусу чи максимально наближеного консенсусу, може бути застосована як модель для легітимації політичних інститутів в умовах глобалізації.

Виникає питання, чи варто говорити про необхідність розгляду політичних інститутів в умовах глобалізації та їхнього легітимного існування. Це питання на сьогодні є досить реальним. Адже розвиток світової системи характеризується посиленням процесів інтеграції, вдосконаленням засобів зв'язку і одночасно зростанням індивідуальності і різноманітності її елементів та тенденцією до утворення стабільних політичних інститутів глобального рівня.

Оскільки у своїй сукупності і взаємозв'язках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, і їх основна функція полягає у забезпеченні стабільності там, де вони діють, тобто закріпленні та приведенні до постійного стійкого стану або підтримки даного стану, то все це означає зниження соціальної напруги в суспільстві і досягнення згоди на основі компромісу інтересів різних соціальних груп. Отже, якщо стабільна політична організація демонструє високий рівень підтримки, то сильні і ефективні політичні інститути можуть залагодити невдоволення перш, ніж це переросте в політичну нестабільність. Переходячи на рівень глобалізації, слід зазначити, що дестабілізація міжнародної системи свідчить: людство знаходиться на переломному етапі свого розвитку, і об'єктивні імперативи виживання, безпеки та розвитку викликають потребу в більш надійному міжнародному порядку.

Сучасний період розвитку міжнародних відносин спрямований на знаходження певного консенсусу при побудові політичних інститутів глобального рівня на основі загально визнаних засобів регулювання та єдиних норм міжнародного життя, що базуються на спільних, загальнолюдських цінностях. Всі учасники цього процесу мають бути формально, функціонально рівними. Кожен із них у своїх діях виходить із власних інтересів, однак він має враховувати інтереси інших та їхні часто непередбачувані дії, які зумовлюються відмінностями не лише в соціально-політичному устрої, а й у їхніх культурних традиціях, особливостях історичного розвитку, національному складі, домінуючих релігійних системах тощо. Тому комунікативну модель з її механізмами: спільне підґрунтя життєвого світу, орієнтація на ціннісну раціональність, домінування комунікативної дії над стратегічною, прагнення до порозуміння, дискурс - можна застосовувати до легітимації політичних інститутів в умовах глобалізації. Адже ідеї консенсусу, дискурсу та партнерства в комунікативній теорії є також необхідними для успішного функціонування світової системи.

Тема дослідження комунікативних можливостей легітимації міжнародних політичних інститутів на сьогодні ще не досить розроблена, хоча існує тривала традиція дослідження ціннісно-нормативних засад міждержавних взаємодій. Вона представлена Г. Гроцієм, який вперше поставив питання про необхідність поширення засад права на міжнародні відносини; І. Кантом в обґрунтуванні ідеї вічного миру; із сучасників - Ю. Габермас, який ставить питання про обмеження національного суверенітету; Н. Луман ставить комунікацію над поняттям соціальної дії; із російських дослідників - П.А. Циганков („Теорія міжнародних відносин”), В.Є. Чіркін (розглядав різні управлінські структури та процеси), А.І. Неклесса (розглядав конструкцію Світової Півночі та Світового Півдня ) та низка інших авторів. Вони намагалися з'ясувати основи, які є головним підґрунтям для встановлення взаємовідносин між державами. В працях цих дослідників здійснено пошук ціннісно-нормативних засад рівноправних міжнародних відносин.

Щодо аналізу міжнародних відносин в контексті комунікативної теорії, то для цього потрібно звернутись до представників комунікативної філософії, зокрема до Ю. Габермаса, який пропонує демократичну процедуру правотворення як єдине джерело легітимації (Theorie des kommunikativen Handelns (Bd. 1: Handlungsrationalitдt und gesellschaftliche Rationalisierung; Bd. 2: Zur Kritik der funktionalistischen Vernunft), Frankfurt a.M. 1981; MoralbewuЯtsein und kommunikatives Handeln, Frankfurt a.M. 1983; Die neue Unьbersichtlichkeit. Kleine Politische Schriften V, Frankfurt a.M. 1985; Erlдuterungen zur Diskursethik, Frankfurt a.M. 1991; Faktizitдt und Geltung. Beitrдge zur Diskurstheorie des Rechts und des demokratischen Rechtsstaates, Frankfurt a.M. 1992; Die Einbeziehung des Anderen. Studien zur politischen Theorie, Frankfurt a.M. 1996; Die postnationale Konstellation. Politische Essays, Frankfurt a.M. 1998 та ін.); до К.-О. Апеля, зокрема до його етики відповідальності (напр., Diskurs und Verantwortung. Das Problem des Ьbergangs zur postkonventionellen Moral, Frankfurt am Main: Suhrkamp 1988; Globalisierung und das Problem der Begrьndung einer universalen Ethik, in: K. J. Kuschel et al. (Hg.): Ein Ethos fьr eine Welt? Frankfurt am Main: Campus, S. 48-75 (vgl. 1997 h!); Ethnoethik und universale Makroethik: Gegensatz oder Komplementaritдt? in: W. Lьtterfelds u. T. Mohrs (Hg.); Eine Welt - Eine Moral? Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgemeinschaft, S. 60-76, та ін.). Крім того, в нашому дослідженні ми спирались також на теоретичні розробки проблем легітимації О. Гьофе (легітимація справедливого правопорядку), Р. Ципеліуса (філософія права), П. Бергера, Ф. Ліотара, Е. Гіденса та ін.

Дискусії стосовно проблеми демократичної легітимності в глобальному суспільстві, проблеми транснаціональної демократії та її нормативної моделі активно обговорюються останнім часом в науковій літературі. В центрі уваги знаходяться дві протилежні позиції леґітимативної стратегії: „урядування без уряду", тобто модель демократії з розвиненою глобальною публічною сферою (Ю. Габермас, Дж. Ґрант, М. Куке, Дж. Паркинсон, Дж. Дріжек, Е. Кауфман та ін.); „урядування з урядом”, тобто з інституційованою системою управління (Д. Гелд, Дж. Делбрук та ін.).

В сучасній українській та російській філософській літературі досліджували питання міжнародних взаємодій в аспекті проблем легітимації Є. Бистрицький, Ю. Давидов, А. Єрмоленко, О. Гребіневич, М. Тур, А. Шоркін та ін.

Аналіз зазначених джерел дозволяє дійти висновку, що проблема легітимності та легітимації досить ґрунтовно обговорюється в новітній соціальній та політичній філософії. У вітчизняній науці ця проблематика в останні роки представлена низкою публікацій та дисертаційних досліджень, але залишається величезний дослідницький простір для вивчення зазначеної проблематики саме в аспекті легітимації міжнародних інститутів, враховуючи суттєву модифікацію проблеми легітимності за доби глобалізації. Йдеться, передусім, про нагальну необхідність дослідження можливостей ретрансляції механізмів комунікативної моделі, за допомогою яких легітимуються політичні практики та інституції в окремих суспільствах, на рівень міжнародних взаємовідносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, теми науково-дослідної роботи філософського факультету „Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання” (НДР №06 БФ041-01).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є соціально-філософський аналіз особливостей застосування комунікативної моделі до легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації. Поставлена мета потребує розв'язання таких дослідницьких завдань:

- дати характеристику особливостей функціонування міжнародних політичних інститутів в аспекті модифікації проблеми легітимності в умовах глобалізації;

- обґрунтувати положення, що легітимаційний процес у своєму фундаменті має комунікативну основу, виявити особливості комунікативної дії у сфері міжнародних відносин;

- встановити можливості використання дискурсу як механізму комунікативної теорії в імплементації ціннісно-нормативних засад легітимності у міжнародних взаємодіях;

- розкрити можливості і межі застосування деліберативної політики в легітимації міжнародних політичних інститутів;

- проаналізувати можливості і межі ретрансляції комунікативних механізмів легітимації внутрішньодержавних інститутів на рівні вищого порядку (міждержавний, міжнаціональний);

- розкрити значення соціокультурних передумов, охарактеризувати основні інтегративні ціннісно-нормативні засади легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації.

Об'єктом дослідження є комунікативна модель легітимації політичних інститутів.

Предметом дослідження є функціональні можливості комунікативних механізмів легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації.

Методи дослідження. реалізація поставленої мети дослідження здійснювалась в дисциплінарному полі комунікативної філософії, зокрема використовувались підходи та ідеї Ю. Габермаса та К.- О. Апеля, що дозволило обґрунтувати можливість застосування комунікативних механізмів до легітимації міжнародних інститутів;

- структурно-функціональний аналіз, що дає можливість зрозуміти структуру суспільства та роль і місце легітимації в функціонуванні суспільної системи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розкритті можливостей і меж застосування комунікативної моделі до легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації.

На основі дослідження:

- розкрито роль процесу глобалізації як чинника формування нового поля проблемних ситуацій у легітимації міжнародних політичних інститутів;

- виявлено особливості функціонування нового типу політичних інститутів, завдання яких - регулювання міжнародної взаємодії, та розглянуто умови застосування їх нормативного базису: прав людини та поняття справедливості;

- встановлено можливості використання дискурсу світової громадськості, що розгортається в світовій публічній сфері, як механізму комунікативної дії, що створює функціональну основу нових раціональних можливостей імплементації ціннісно-нормативних засад легітимності міжнародних інститутів;

- розкрито можливості і межі застосування деліберативної політики в легітимації міжнародних політичних інститутів;

- обґрунтувано положення, що легітимаційний процес у своєму фундаменті має комунікативну основу, виявлено особливості комунікативної дії у сфері міжнародних відносин;

- розглянуто і визначено складові елементи комунікативних механізмів легітимації політичних інститутів, які діють на рівні глобалізації: переконання в справедливості даного міжнародного утворення; взаємообумовленість, взаємозалежність структур (механізмів) конкретного політичного інституту; необхідність визнання замість одностайної волі - волі більшості як обов'язкової; замість безвиняткового консенсусу з усіх питань - найбільш можливе наближення до такого консенсусу; застосування принципу обмеженого втручання й дотримання непохитних нормативно-правових засад;

- встановлено, що основні поняття комунікативної теорії, які застосовуються для характеристики стосунків на міжособистісному рівні, можуть бути за певних умов ретрансльовані і на міжнародні взаємодії. Тобто функціональні можливості застосування комунікативної теорії в сфері внутрішньодержавних відносин поширюються і на сферу легітимації міжнародних інститутів в умовах глобалізації;

- розкрито значення соціокультурних передумов у легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації, узагальнено і здійснено порівняльний аналіз основних концепцій інтегративних ціннісно-нормативних засад демократизації міжнародної системи.

Теоретичне і практичне значення результатів дисертації. На основі дослідження комунікативних механізмів легітимації політичних інститутів в умовах глобалізації було обґрунтовано висновок, що основні поняття комунікативної теорії, які застосовуються для характеристики стосунків на міжособистісному рівні, можуть бути за певних умов ретрансльовані і на міждержавні відносини. Функціональні можливості застосування комунікативної теорії в сфері міжнародних відносин поширюються і на проблему легітимації міжнародних політичних інститутів.

Легітимація міжнародних інститутів означає прийняття її основною частиною міжнародної спільноти. Досягненню цього результату, як показано в роботі, може сприяти застосування розроблених на основі комунікативної теорії моделей комунікативної дії: орієнтація на ціннісну раціональність; домінування комунікативної дії над стратегічною; прагнення до порозуміння; налагодження справжньої невикривленої комунікації; дискурс (як процедура усунення можливого непорозуміння).

Основні результати і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для розробки засад функціонування та програм дії міжнародних інститутів, а також у викладанні суспільствознавчих та філософських дисциплін у вищій школі, зокрема курсів, присвячених соціальній та практичній філософії, філософії права, політичній філософії, політології та ін.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, окремі висновки та положення знайшли своє відображення у доповідях та повідомленнях на Міжрегіональній конференції „Молодь - Філософія - Світ - ХХІ століття” (м. Харків, 26-27 березня 2004 р); Міжнародній науковій конференції „Людина - Світ - Культура” (м. Київ, 20-21 квітня 2004 р); Міжнародній науковій конференції „Дні науки філософського факультету-2005” (м. Київ, 26-27 квітня 2005 року); Міжнародній науковій конференції „ІІІ Харківські студентські філософські читання” (м. Харків, 7-8 квітня 2006 року); Міжнародній науковій конференції „Дні науки філософського факультету-2007” (м. Київ, 18-19 квітня 2007 року).

Публікації. Основний зміст та результати дисертаційного дослідження відображені автором у чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК, та чотирьох тезах доповідей, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації обумовлені поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 168 сторінок, з них 15 сторінок займає список використаної літератури, до якого входить 170 джерел ( з них 12 - іноземними мовами ).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується ступінь розробленості проблеми, формулюються мета і завдання роботи, визначаються об'єкт та предмет дослідження, подається теоретична та методологічна основа, формулюється наукова новизна отриманих результатів, окреслюється науково-практичне значення дослідження, наводяться апробації та публікації результатів дисертаційної роботи.

Перший розділ - „Проблема легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації” - складається з двох підрозділів. У першому розділі досліджується феномен глобалізації як чинник модифікації проблеми легітимності міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації.

У першому підрозділі „Глобалізація як чинник формування нового поля проблемних ситуацій в процесах легітимації міжнародних політичних інститутів” аналізуються різні підходи та концептуалізації феномену глобалізації в суспільствознавчих теоріях, а саме: теоретичні конструкції Дж. Сороса, робота „Про глобалізацію”, І. Валлерстайна „Світ-системний аналіз”, С. Гантінґтона „Зіткнення цивілізацій”, У. Бека „Що таке глобалізація?”, О. Гьофе „Демократія в епоху глобалізації” та розкривається роль процесу глобалізації як чинника формування нового поля проблемних ситуацій у легітимації міжнародних політичних інститутів.

Основний акцент у даному підрозділі робиться на глобалізації не як феномені, що обумовлений історичним та соціокультурним розвитком людства, а як чиннику, що породжує нове поле проблемних ситуацій та означає новий етап інтеграційних процесів у світі, що скерований до втягування більшої частини людства в єдину відкриту систему фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв'язків. Він є загальнозначимим вектором суспільних змін. Породжуване даним чинником нове поле проблемних ситуацій потребує урівноважування та регулювання самих різних сил і тенденцій.

Обґрунтовується те, що варто аргументувати при аналізі функціонування світової системи: і різноманіття нових міжнародних режимів, які не завжди поєднуються один з одним, і існування нових локальних, перш за все етнополітичних конфліктів, і наявність неінтегрованого в розвинені суспільства нижчого класу, і політичну дестабілізацію та інше. Суть процесів глобалізації не можна зводити до усунення традиційних розподілів між державами, народами, культурами і цивілізаціями так само, як і до появи наднаціональних інститутів, організацій і органів управління. Вона супроводжується такими процесами, як розширення та ущільнення міжнародно-правового поля, що проявляється у зростанні кількості міжнародних політичних інститутів та ініціатив.

Вказується також на негативний момент процесів глобалізації, бо вони вносять певний дисбаланс, оскільки чим менша кількість і ступінь різнорідності учасників у світовому процесі, тим він є більш впорядкованим, тобто значно реальнішим стає передбачити дії окремих учасників і їх наслідки. Але якщо світова система поповнюється новими учасниками, то її прогнозувати стає все важче.

Аналізуючи функціонування світової системи, відзначається наявність великої кількості підходів до розгляду світового процесу. Як висновок, стверджується наявність спільного у цих теоріях: кожна із них, характеризуючи світову систему, відзначає її асиметрію в розподілі ресурсів, повноважень, значимості, прав і т. д. Розгляд та усвідомлення наявної нерівномірності в умовах глобалізації є тим спонукальним моментом до пошуків механізмів, що сприяли б здійсненню ефективних дій і успішному функціонуванню світової системи.

У другому підрозділі „Політичні інститути та підґрунтя їхнього функціонування в умовах глобалізації у формі міжнародних організацій” з'ясовуються особливості функціонування нового типу політичних інститутів, які обумовлені їхніми функціями: регулювання міжнародних відносин, закріплення і відтворення міжнародної взаємодії, регулювання суспільно-політичних процесів і явищ в умовах глобалізації з метою збереження їх стабільності і підтримки рівноваги між ними та формування загальної гуманістичної ціннісної і правової бази. Розглядаються умови застосування їх нормативного базису: прав людини та поняття справедливості, які є найважливішою гарантією побудови міжнародних відносин на достовірно гуманістичних, етичних началах, збереження і зміцнення миру.

Розгляд функціонування політичних інститутів на міжнародному рівні свідчить про те, що незалежні держави не розвиваються у вакуумі, а діють у сфері міжнародних відносин, які є сукупністю економічних, політичних, правових, ідеологічних, дипломатичних, військових, культурних і інших зв'язків і взаємин між суб'єктами, що діють на світовій арені.

У даному підрозділі здійснюється історико-філософський аналіз для знаходження ціннісно-нормативних засад рівноправних міждержавних відносин. Філософська традиція пошуку концептуальних засад даних відносин представлена такими іменами, як Фукідід, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Е. де Ваттель, Г. Гроцій, І. Кант та ін.

Розглядається також і сучасна ситуація, в якій вирішення загальних проблем в умовах глобалізації відводиться перш за все міжнародним політичним інститутам. В даний час саме в них виробляються стандарти, тарифи, правила і багато інших важливих норм соціального життя. Вони формують зовнішність нашого світу і його порядок. В умовах миру і соціально-культурного оновлення можна спостерігати співпрацю системи правових держав, безлічі міжнародних організацій і асоціацій, прямих зв'язків між мільйонами громадян різних держав.

Встановлюється, що успішне функціонування політичних інститутів в умовах глобалізації у формі міжнародних організацій надає можливість говорити про виникнення унікальної мережі світових людських взаємин, яка створює необхідні передумови для реалізації насущних міжнародних проблем. Єднання людства означає поглиблення свободи людської практики, свободи вибору і орієнтації у напрямі прогресу.

Другий розділ „Комунікативні механізми та їх роль у суспільстві, що глобалізується” має насамперед методологічне значення для дисертаційного дослідження. В ньому розглядаються комунікативні механізми і з'ясовується їхня роль в регулюванні суспільних відносин, точніше, як вони можуть корегувати демократичні процеси.

У першому підрозділі другого розділу „Дискурс в демократичних процесах” досліджується поняття дискурсу у комунікативній теорії та встановлюються можливості використання дискурсу світової громадськості, який розгортається в світовій публічній сфері, як механізму комунікативної дії, що створює функціональну основу нових раціональних можливостей імплементації ціннісно-нормативних засновків легітимності міжнародних інститутів, як він може допомагати легітимному функціонуванню та взаємодії на міжнародній арені.

Обґрунтовується, що дискурс як механізм комунікативної теорії варто застосовувати у міжнародних взаємовідносинах, оскільки він є діалогічно-аргументованою перевіркою спірних дій, з метою досягнення універсального консенсусу, який буде значущий для всіх. Тобто міжнародні взаємини за допомогою даного механізму мають розвиватися в межах раціонально вмотивованої згоди всіх учасників. Акцент робиться на мотивації досягнення узгодженості учасниками, яка є тим чинником, що діє як примус. Даний комунікативний механізм є діалогом, який вибудовує у своїх учасників взаємини на основі партнерства, а не війни, протистояння чи конкуренції.

Розгляд дискурсу як одного із механізмів комунікативної теорії відбувається через аналіз специфіки його трактування у представників комунікативної філософії. Наголошується його вагома роль у теорії комунікативної дії Ю. Габермаса, де він виступає засобом соціалізації та підвищення інтерсуб'єктивності, формою комунікації, в ході якої висловлювання іншого розуміються, уточнюються та приймаються чи заперечуються. Вказуються обмеження дискурсу в етиці відповідальності К.-О. Апеля. Здійснюється на прикладах аналіз діяльності конкретно визначених міжнародних політичних інститутів зі спробою застосування механізму дискурсу.

Підтверджується, апелюючи до Ю. Габермаса, що загальнозначущість усіх інтересів взаємодії на міжнародному рівні є неможливою. Тому тут доречно застосувати дискурс як комунікативний механізм, що дозволить регулювати і визначати пріоритетність у спілкуванні на основі найвагомішої аргументації. Хоча дискурс на міжнародній арені реально є обмеженим, його учасники нерівноправні за своїм значенням, проте тут має вступати в дію компроміс.

В дисертації застосовується на прикладах механізм дискурсу при розгляді певних аспектів дії ряду міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, СНД). На основі цього підтверджується особливе значення даного механізму.

У другому підрозділі „Деліберативна політика як механізм легітимації” розкриваються можливості і межі застосування деліберативної політики в легітимації міжнародних політичних інститутів, при цьому основна увага приділяється „дискурсивній теорії демократії” Ю. Габермаса. Обґрунтовується те, що механізми дискурсивної теорії права є необхідними, обов'язковими умовами для легітимного правового регулювання, оскільки вони сприяють взаємоузгодженню учасників. Деліберативний механізм допомагає перейти від виключно своїх інтересів до думки про загальні інтереси, він спрямовує не просто на обговорення, а на дискурсивне формування думки і волі. Встановлюється, що в процесі застосування деліберативного механізму відбувається формування ціннісно-раціональних цілей, що допомагає учасникам зрозуміти свої легітимні інтереси. Необхідність публічно обговорювати і раціонально обґрунтовувати свої переваги примушує учасників дискурсу змінювати і удосконалювати їхнє сприйняття власних інтересів, узгодивши свої вимоги з іншими. Встановлюється, що за таких обставин при участі в громадському, публічному обговоренні учасники мають бути впевнені у легітимності своїх вимог.

при розгляді гласності і публічності, які є особливими моментами деліберативної політики, підтверджується висновок, що дана політика є діалогом, в який для вироблення рішення включаються всі зацікавлені сторони. але він не є процедурою отримання єдиного вірного рішення, бо воно залишається відкритим для перегляду і нових можливих аргументів. Зазначається, що завданням деліберативного процесу є забезпечення послідовного проходження дискурсу від розбіжностей через визначення альтернатив, їх обґрунтування і аргументування, до вироблення і формулювання консенсусів. Розглядається необхідність використання у практиці деліберативного процесу таких технологій, як розробка концепцій, стратегій, програм, оскільки їх розробка в деліберативній політиці є ухваленням конвенції, навколо якої всякий раз і відбувається відкритий комунікативний процес. Дана конвенція стратегічного планування (програма, стратегія або концепція) ефективна лише усередині стратегічного управління, тобто тоді, коли обговорена, вироблена і прийнята в деліберативному процесі конвенція є виконуваним рішенням.

У даному підрозділі зазначається важливість значення компромісу. Вказується на те, що політика обговорення повинна виправдовуватися як компроміс, якщо обидві умови виконані: рівновага влади сторін, які беруть участь, і не узагальнені вміння вести переговори в певних інтересах. Встановлюється, що розгортання демократичних процесів та їхнє успішне функціонування потребує не ідеального консенсусу, оскільки даний просто неможливий в реальній ситуації, а максимально наближеного, тому часто при взаємодіях користуються принципом більшості.

Третій підрозділ „Комунікативна дія як інструмент взаємодії” досліджує поняття комунікативної дії та її принципи взаємодії і взаєморозуміння. Доводиться можливість їхнього поширення на міжнародному рівні, бо вони несуть в собі моральність.

Здійснюється компаративний аналіз концепцій Ю. Габермаса та К.-О. Апеля, спільним для яких є думка про те, що людство може і повинно подолати кризові моменти у своєму розвитку шляхом слідування ідеалам та комунікативним нормам. Проте в теоріях даних філософів є й розходження в трактуванні спільної для них проблематики. Зокрема для К.-О. Апеля важливим є розподіл на реальне комунікативне співтовариство та ідеальне, із співвідношення яких він виводить регулятивні принципи дискурсивної етики, що є актуальними також для міжнародної взаємодії, оскільки при кожному вчинку і припущенні повинен враховуватися імператив виживання людського роду як реального комунікативного співтовариства. Ю. Габермас розділяє соціальну дію через стратегію комунікації на два типи: маніпуляційний та конвенціональний. Маніпуляційний тип є активною комунікацією, представлений як повідомлення, а конвенціональний тип є інтерактивною комунікацією, що діє як діалог. Ці дві форми раціональності: стратегічна і консенсусно-дискурсивна дія - є певними видами взаємодії. Стратегічна дія є соціальним виміром цілераціональної дії, яка орієнтується на результат, а в аспекті застосування раціонального вибору вона будується з урахуванням рішення раціонально діючого партнера.

Розглядається комунікативна дія і робиться акцент на тому, що слід розрізняти комунікацію розуміння і цільову комунікацію, де при комунікації розуміння головною умовою є взаєморозуміння учасників. Встановлюється, що, оскільки дія комунікативного механізму сприяє відношенню окремого та всезагального, то й на міжнародному рівні дана її функція є особливо необхідною, бо тут стикаються різні об'єкти за своєю суттю і значенням. Обґрунтовується, що комунікативна дія несе в собі відтінок моральності, бо вона в своїй основі містить принцип відповідальності. Наголошується на необхідності враховувати її етичний аспект, оскільки вона зорієнтована не просто на встановлення контактів заради досягнення певної користі, а на те, щоб ці взаємини задовольняли всіх учасників.

У третьому розділі „Дія процесу легітимації на міжнародному рівні” аналізується дія процесу леґітимації на міжнародному рівні в контексті глобалізаційних процесів.

У першому підрозділі „Процес легітимації та його комунікативна основа” обґрунтувується положення, що легітимаційний процес у своєму фундаменті має комунікативну основу.

Встановлюється, що міжнародні політичні інститути потребують вільного та максимального визнання на сформованих за допомогою комунікативної основи усталених спільнотою цінностей та форм колективного співжиття. Тому легітимація як процес розповсюдження, обговорення, обдумування, доведення колективної правильності та прийнятності соціально-правових норм вимагає умов публічності, оприлюднення. Обґрунтувується положення, що комунікативна основа легітимації сприяє тому, щоб даний процес був необхідною, обов'язковою умовою як для різних внутрішньодержавних установ, самої державної влади, так і для існування міждержавних утворень. В якості вихідних форм публічної легітимації, беручи до уваги її комунікативну основу, розглядаються авторитет і довіра При обґрунтуванні положень даного підрозділу використовуються концепції П. Бурдьє і Ч. Міллса, для яких легітимація є своєрідним діалогом того, хто здійснює владу, і того, хто підкоряється. Початкове пояснення комунікативної основи соціальних процесів міститься в соціально-філософських працях М. Вебера, який взаємодію всередині суспільства трактує як інструмент для повідомлення деякого знання іншому. Використовуються також положення Н. Лумана, який вбачає підставу легітимності у засадовому консенсусі, тобто загальному визнанні рішень, затверджених певними правовими процедурами, які є незалежними від задовільного або від незадовільного значення окремих рішень. Проаналізовано особливості застосування комунікативної методології Ю. Габермасом для обґрунтування належного функціонування правової держави.

Доводиться, що легітимність пов'язана з наявністю у влади авторитету, її відповідністю ціннісним уявленням більшості громадян, з консенсусом суспільства щодо основоположних політичних цінностей, тому комунікативна основа є необхідним елементом легітимації. Встановлюється, що вона сприяє тому, щоб даний процес був необхідною, обов'язковою умовою як для різних внутрішньодержавних установ, самої державної влади, так і для існування міждержавних утворень.

У другому підрозділі „Ретрансляція дії механізму легітимації з рівня держави на міждержавні утворення” розглядається питання нової ідентичності та здійснюється ретрансляція основних понять комунікативної теорії, які застосовуються для характеристики стосунків на міжособистісному рівні, і на міжнародні взаємодії. На основі чого встановлюється, що функціональні можливості застосування комунікативної теорії в сфері внутрішньодержавних відносин поширюються і на сферу легітимації міжнародних інститутів в умовах глобалізації.

Визначаються при ретрансляції механізмів легітимації державної влади на міждержавні утворення джерела легітимації міждержавних утворень: переконання в справедливості даного міждержавного утворення; взаємообумовленість, взаємозалежність і прив'язаність структур (механізмів) конкретного міждержавного утворення; в основу покладається раціональний розрахунок; для набуття міждержавними утвореннями загального визнання, необхідно визнати замість одностайної волі волю більшості як обов'язкову; замість повного консенсусу з усіх питань слід задовольнитись найбільш можливим наближенням до такого консенсусу; обмеження дії принципу більшості; застосування принципу обмеженого втручання й дотримання непохитних правових засад; загальне визнання рішень, затверджених певними правовими процедурами.

Доводиться, що розвиток людства і соціальна еволюція, яку ми спостерігаємо, зумовлюють процес вдосконалення міжособистісної та міждержавної взаємодії і сприяють формуванню нової суспільної ідентичності. Здійснюється апеляція до Ф. Гегеля (суверенна держава є абсолютною владою на землі, де суспільство в ній може сформувати свою ідентичність), Н. Лумана (ідентичність світового суспільства може виникнути на рівні системної інтеграції), Ю. Габермаса (основа ідентичності полягає в усвідомленні всезагальних і рівних шансів на участь в комунікативних процесах, де відбувається утворення ідентичності як неперервний процес).

Розглядаються передумови можливого об'єднання світової спільноти заради здійснення соціально-економічних та політичних перетворень у межах всього світу. Такими передумовами є необхідність йти на компроміси, злиття національних потенціалів, створення наднаціональних цінностей для всього людства, потреба виробляти єдність дії, зусиль, намірів та ін.

Третій підрозділ „Соціокультурне підґрунтя легітимних політичних інститутів в умовах глобалізації”. Аналізуються соціокультурні передумови та розкривається їх значення у легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації, узагальнюється і здійснюється порівняльний аналіз основних концепцій інтегративних ціннісно-нормативних засад демократизації міжнародної системи.

Розглядається в дії ідея діалогу культур і цивілізацій як гуманний спосіб вирішення протиріч, суперечок та конфліктів, як фактор ціннісного, смислоутворюючого забезпечення і легітимації міжнародної взаємодії в умовах глобалізації. Обґрунтовується потреба в переорієнтації на нові цінності і життєві смисли, які повинні прийти на зміну цінностям суспільства споживання і стати духовною основою нового типу цивілізаційного розвитку. Підтверджується, що соціальні та культурні характеристики є також визначальними при утворенні нових міжнародних політичних інститутів.

Встановлюється, що в культурі, і перш за все в її соціально-нормативних сферах, праві та моралі створюються механізми осмисленої соціальної діяльності, яка потім структурується через об'єктивні системні взаємозв'язки. Показано, що саме соціокультурне підґрунтя містить той запас знань, з якого учасники взаємодії черпають інтерпретації, намагаючись зрозуміти щось у світі, тобто культура пропонує значущі знання, задовольняючи потребу в розумінні життєвого світу.

ВИСНОВКИ

Основними висновками дисертаційної роботи є такі:

1.Оскільки процеси глобалізації прискорюють соціальні та політичні перетворення, то вони призводять до змін в характері розподілу праці і структурі виробництва, в технології, соціальній і духовній сфері суспільства. Розвиток світової системи є не передбачуваним у своїх підсумках і результатах, тому усвідомлення наявної нерівномірності й асиметрії в умовах глобалізації має спонукати до пошуків механізмів, що сприяли б здійсненню ефективних дій і успішному функціонуванню світової системи в умовах глобалізації. Отже, процес глобалізації є важливим чинником, що формує нове поле проблемних ситуацій у легітимації міжнародних політичних інститутів.

2. Комунікативні механізми легітимації політичних інститутів є важливою умовою існування даних утворень, оскільки комунікативна теорія прагне з'ясувати питання сучасності, спрямовуючи свої зусилля на розв'язання як методологічних, так і практичних проблем. Вона бере за основу принцип справедливості та досягнення взаєморозуміння. Адже комунікація - універсальне надбання людства й універсальна реальність суспільного існування. Отже, формування нового типу політичних інститутів, завдання яких - регулювання міжнародної взаємодії, мають стати об'єктом застосування комунікативної теорії.

3. Механізм дискурсу при всій своїй особливості та специфічності може дійсно допомагати легітимному функціонуванню та взаємодії на міжнародній арені. Він, як комунікативний механізм, є тією процедурою, що сприяє усуванню можливого непорозуміння. Дискурс є практикою комунікативних взаємин для досягнення суспільної узгодженості та соціальної згоди. А дискурс світової громадськості, що розгортається в світовій публічній сфері як механізм комунікативної дії, створює функціональну основу нових раціональних можливостей імплементації ціннісно-нормативних засад легітимності міжнародних інститутів. Отже, політичні інститути в умовах глобалізації повинні бути легітимовані через дискурс, тобто в основу міжнародних взаємодій потрібно покласти дискурсивне обговорення.

4. Завдяки можливостям та межам деліберативного механізму, які допомагають переходити від виключно своїх інтересів до думки про загальні інтереси, відбувається формування ціннісно-раціональних цілей, що допомагає учасникам зрозуміти свої легітимні інтереси.

5. Комунікативна дія як засіб легітимації являє собою орієнтацію на взаєморозуміння або на успіх. Взаєморозуміння, яке утворюється внаслідок комунікативної дії, уможливлює існування соціального порядку на основі принципу справедливості. Крім того, на питання про те, як можливий соціальний порядок, відповідає наступне: як учасники інтеракції можуть координувати плани своїх дій. Для з'ясування цього було взято до уваги те, як інший учасник (держава для прикладу) може поєднати свої дії з діями іншого чи перервати взаємодію, при цьому не викликаючи конфлікту. Саме процеси взаєморозуміння націлені на досягнення згоди, яка залежить від раціонально вмотивованого змісту того чи іншого висловлювання. Адже згоду неможливо нав'язати іншій стороні. Отже, за умови існування комунікативної дії, принцип справедливості та порозуміння можуть виступати як механізми, які координують дії. Тому політичні інститути, які виникають, не повинні бути результатом інструментальної дії, спрямованої більше на речі, а не на соціальну інтеграцію. Метою інструментальної дії є не досягнення взаєморозуміння, а переслідування інтересу, який веде до системи маніпуляції або спотворюваної комунікації. В результаті аналізу даних положень варто зазначити, що потрібно враховувати також нормативний аспект комунікативної дії. Адже саме на неї покладене завдання щодо встановлення взаємодії на основі порозуміння. Тому політичні інститути можуть оптимально функціонувати за допомогою комунікативної дії, а не стратегічної. Крім того, комунікативна основа належить до пошуку нових раціональних можливостей об'єднання громадян, вирішення національних і стратифікаційних конфліктів, здійснення справедливого демократичного устрою.

6. За допомогою компаративного методу відповідно до основ легітимації державної влади розглянуто і визначено можливості легітимації політичних інститутів, які діють на рівні глобалізації: переконання в справедливості даного міжнародного утворення; взаємообумовленість, взаємозалежність і прив'язаність структур (механізмів) конкретного політичного інституту; покладення в основу раціонального розрахунку; для набуття міжнародними утвореннями загального визнання необхідність визнання замість одностайної волі - волі більшості як обов'язкової; замість безвиняткового консенсусу з усіх питань - найбільш можливе наближення до такого консенсусу; застосування принципу обмеженого втручання й дотримання непохитних нормативно-правових засад.

7. Механізми легітимації мають бути побудовані на основі принципів справедливості та порозуміння, які розроблені в комунікативній теорії. При розгляді світового процесу і соціальної еволюції варто відмітити вдосконалення міжособистісної та міжнародної взаємодії. Тому стверджується, що проблеми та конфлікти, які виникають за умов глобалізації, потребують нових способів їх вирішення. Дана функція покладається на міжнародні політичні інститути, і все це вбудовано в символічний за структурою і нормативно зрозумілий життєвий світ, який, згідно з комунікативною теорією, відтворюється через процеси соціальної інтеграції, соціалізації та культурного відновлення. Тому основні поняття даної теорії, які застосовуються для характеристики стосунків на міжособистісному рівні, можуть ретранслюватися і на міжнародні взаємодії.

8. На основі узагальнення і порівняльного аналізу основних концепцій інтегративних ціннісно-нормативних засад демократизації міжнародної системи розкрито значення соціокультурних передумов у легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації, які формують зовнішність нашого світу і його порядок, бо в умовах миру і соціально-культурного оновлення ми можемо спостерігати співпрацю системи правових держав, безлічі міжнародних організацій і асоціацій, прямих зв'язків між мільйонами громадян різних держав.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Спинка Л.А. Міждержавні відносини в контексті комунікативної теорії // Матеріали конференції „Молодь - Філософія - Світ - ХХІ століття” / Харківський національний університет ім.. В. Н. Каразіна; Відп за випуск Чорний Д. М. - Х.: „Екограф”, 2004. - С. 119 - 121.