Основні напрямки взаємодії транзитивних соціумів: соціально-філософський аналіз (на прикладі України і Таджикистану)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ ІМЕНІ ІВАНА КОЖЕДУБА

УДК 141.316.2

Основні напрямки взаємодії транзитивних соціумів: соціально-філософський аналіз (на прикладі України і Таджикистану)

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Шпатенко Сергій Анатолійович

Харків 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» Харківського Національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка, Міністерство аграрної політики України.

Захист відбудеться «22» травня 2008 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Динамівська 6, ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул.. Сумська, 77/79.

Автореферат розісланий «18» квітня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук, професор Є.М. Мануйлов

співробітництво синергетичний транзитивний

АНОТАЦІЯ

Шпатенко С.А. Основні напрямки взаємодії транзитивних соціумів: соціально-філософський аналіз (на прикладі України і Таджикистану). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Харківський університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, Харків, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню феномену транзитивності, його генезису, розвитку і взаємодії транзитивних соціумів на прикладі співпраці України і Республіки Таджикистан.

На міждисциплінарному рівні висвітлені теоретичні основи системного підходу до соціально-філософського аналізу феномену транзитивності, його цілей, загальних рис і характерних особливостей прояву в окремих країнах. Виходячи з національних інтересів України, розглянуто і обґрунтовано доцільність широкого соціально-економічного і духовно-культурного співробітництва з транзитивними країнами, насамперед в регіоні Центральної Азії, розроблено методологічні принципи організації такого співробітництва.

Проаналізовано досвід співпраці України і Таджикистану в соціально-економічній, науково-технічній і культурній сферах. Виявлено синергетичній ефект цієї співпраці та визначено його вплив на можливості технологічної трансформації національних економік.

Ключові слова: транзитивність, транзитивні соціуми, пострадянський простір, передумови соціально-економічного співробітництва, міжнародна співпраця, соціально-філософський аналіз практики співпраці і перспектив її розвитку, синергетичній ефект співпраці.

АННОТАЦИЯ

Шпатенко С.А. Основные направления взаимодействия транзитивных социумов: социально-философский анализ (на примере Украины и Таджикистана). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Харьковский университет Воздушных Сил им. Ивана Кожедуба, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена исследованию феномена транзитивности, причин и условий его генезиса, становления и развития, а также проблем взаимодействия транзитивных социумов на примере сотрудничества Украины и Республики Таджикистан.

Термин “транзитивность” означает “переход”, и в современной социальной философии используется для характеристики феномена перехода бывших социалистических стран от тоталитарной политической системы, коммунистической идеологии и командно-административной плановой экономики к демократической системе государственного устройства, гражданскому обществу с верховенством права и к построению социально ориентированной рыночной экономики.

В конце 80 - начале 90-х гг. прошлого столетия в социалистических странах Восточной и Центральной Европы, а позже и в бывшем СССР произошли кардинальные исторические преобразования. Социализм в той форме, что была реализована в этих странах, исчерпал себя как политическая и социально-экономическая система, перестал быть конкурентоспособным по сравнению с капиталистическим строем. Правда, к этому времени, и сам капитализм существенно изменился, причем не только в результате естественной эволюции, но и под непосредственным влиянием поразительных успехов социализма на восходящем этапе его развития. Состоялась реальная конвергенция двух противоположных социально-экономических систем, идею которой так критиковали идеологи правящих коммунистических партий.

В диссертации на междисциплинарном уровне изложены теоретические основы системного подхода к социально-философскому анализу феномена транзитивности, его целей, общих черт и характерных особенностей проявления в отдельных странах. Такие черты определялись целями транзитивных социумов. В общественно-политической сфере они состояли: в преодолении тоталитаризма, обеспечении плюрализма мнений, устранении от власти коммунистических партий, демократизации общественной жизни и разделении полномочий между законодательной, исполнительной и судебной ветвями власти, в реальном обеспечении верховенства права и построении гражданского общества, в защите прав и свобод человека. Необходимо было преодолеть клановость и коррупцию, обеспечить проведение справедливых, честных и прозрачных выборов, эффективное функционирование системы органов государственной власти и местного самоуправления, реализовать свободу слова и независимость средств массовой информации. В экономической сфере эти цели были направлены на построение эффективно функционирующей социально ориентированной рыночной экономики, обеспечение инновационного ее развития и повышения конкурентоспособности.

Показана необходимость взаимодействия транзитивных обществ как одного из факторов успешного осуществления политических и социально-экономических преобразований и выполнен социально-философский анализ условий этого взаимодействия и его места в системе социального бытия соответствующих стран. Исходя из национальных интересов Украины, рассмотрена и обоснована целесообразность широкого социально-экономического и духовно-культурного сотрудничества с транзитивными странами, прежде всего в регионе Центральной Азии, разработаны методологические принципы организации такого сотрудничества. Эти принципы сформулированы в виде трех групп основных положений. Первая группа содержит общеметодологические принципы системности, целостности, объективности, конкретности, каузальности, развития, определения главного элемента, выявлении диалектических противоречий и их разрешения. Второй группой являются нормативные принципы внешнеэкономического сотрудничества, которыми определены суверенитет народа; свобода внешнеэкономического предпринимательства; юридическое равенство и не дискриминация; верховенство закона; защита интересов субъектов внешнеэкономической деятельности; эквивалентность обмена и недопустимость демпинга. Третью группу составляют специфические принципы ведения внешнеэкономической деятельности, определяющие моральную доминанту, информационное обеспечение, последовательность, обязательность, доверие и справедливость при ее осуществлении.

Проанализирован опыт сотрудничества Украины и Таджикистана в социально-экономической, научно-технической и культурной сферах. Показано, что это сотрудничество способствует не только взаимному обогащению национальных культур, но и открывает новые возможности для развития плодотворных связей в сфере науки и образования. Выявлен и исследован синергетический эффект этого сотрудничества и определено его влияние на возможности технологической трансформации национальных экономик и их выхода на траекторию устойчивого социально-экономического развития.

Ключевые слова: транзитивность, транзитивные социумы, постсоветское пространство, предпосылки социально-экономического сотрудничества, международное сотрудничества, социально-философский анализ практики сотрудничества и перспектив его развития, синергетический эффект сотрудничества.

ANNOTATION

Shpatenko S.A. Basic directions of tranzitives societies co-operation: social-philosophical analysis (on the example of Ukraine and Tajikistan). - Manuscript.

Dissertation on gaining of scientific degree of candidate of philosophical sciences on specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Kharkov University of Air Force named after Ivan Kozhedub , Kharkov, 2008.

Dissertation deals with the research of the transitivity phenomenon, its genesis, development and co-operation of tranzitives societies on the example of Ukraine and Republic Tajikistan collaboration.

At interdisciplinary level the theoretical bases of systems approach to the social-philosophical analysis of the phenomenon of transitivity, its aims, general lines and characteristic features of display in different countries are lighted up. Coming from national interests of Ukraine, expedience of wide collaboration socio-economic and spiritual-cultural with tranzitives countries is considered and grounded, foremost in the region of Central Asia, methodological principles of organization of such collaboration are developed.

Experience of collaboration of Ukraine and Tajikistan is analyses in socio-economic, scientific, technical and cultural spheres. The synergetic effect of this collaboration is exposed and his influencing is certain on possibility of technological transformation of national economies.

Keywords: transitivity, transitives societies, post-soviet space, pre-conditions of socio-economic collaboration, international of cooperation, social-philosophical analysis of practice of co-operation and prospects of its development, synergetic effect of collaboration.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На історичній межі тисячоліть відбулася низка соціальних явищ, що знаменують принципово новий етап в історії цивілізації. Глобалізація, інформатизація та високі технології істотно вплинули на цілі, зміст і характер суспільного виробництва. Кардинально змінилась геополітична ситуація через розпад Радянського Союзу і соціалістичного табору, появу транзитивних країн. Термін “транзитивність” означає “перехід”, і в сучасній соціальній філософії використовується для характеристики феномену переходу колишніх соціалістичних країн від тоталітарної політичної системи, комуністичної ідеології та командно-адміністративної економіки до демократичної системи державного устрою, громадянського суспільства і соціально орієнтованої ринкової економіки. Роль цих процесів не обмежується вказаними країнами. Вплив феномену транзитивності на світовий розвиток виявився набагато глибшим і сильнішим і за своїми масштабами та значенням не поступається подіям 1917 року. Адже завдяки йому істотно змінилась вся конфігурація розстановки сил на світовій арені, виникла принципово нова система міжнародних відносин. До того ж сьогодні вся світова спільнота перебуває в процесі пошуку та усвідомлення нових смислів свого існування і розвитку, нових життєвих цінностей та орієнтирів. Це вимагає філософського аналізу і переосмислення змісту і характеру суспільного буття, нових форм його прояву.

Тому зрозумілий широкий інтерес авторитетних філософів, соціологів, політологів, психологів, економістів різних країн світу до феномену транзитивності, дослідженням різних аспектів якого присвячена значна кількість монографій, статей і дисертаційних робіт. В той же час його вивчення не може вважатися вичерпним, а визначення шляхів і перспектив розвитку транзитивних країн - остаточно сформульованими принципами і положеннями їхньої політики та ідеології.

Отже, актуальність теми дослідження визначається такими підставами:

по-перше, необхідністю системного аналізу сутності, змісту і причин виникнення феномену транзитивності, його цілей, конкретних шляхів та результатів їх досягнення в різних країнах;

по-друге, потребами визначення впливу взаємодії між транзитивними країнами у соціально-економічній і духовно-культурній сферах на розвиток трансформаційних процесів;

по-третє, відсутністю чіткої методології організації та практичного здійснення співробітництва між транзитивними соціумами, філософського аналізу та узагальнення практики цього співробітництва;

по-четверте, істотним відставанням трансформаційних процесів в Україні, безсистемністю і непослідовністю реформ, що зумовлює соціальну напруженість, істотне технологічне відставання від провідних економічно розвинених країн світу. Деформована структура суспільних відносин, відсутність у людей чітких життєвих орієнтирів, суперечлива політична ситуація і зростаюча недовіра до владних структур роблять перспективи транзитивності в Україні досить невизначеними.

Україна сьогодні, беручи участь у різних сферах міжнародного співробітництва, прагне до побудови суспільства сталого розвитку, що виявляє нові перспективи ії майбутнього. Саме тому таким значущим для українського суспільства є питання про взаємодію з транзитивними соціумами які відповідають вимогам сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно з планом науково-дослідної роботи кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» Харківського Національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка і договором про творче співробітництво між цією кафедрою та кафедрою філософії ЮНЕСКО «Міжкультурний діалог у сучасному світі» Слов'янського університету в м. Душанбе.

Проблеми, що розглядаються в дисертації, тісно пов'язані з реалізацією науково-дослідних робіт кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами Національного технічного університету «Харківського політехнічного інституту» за держбюджетною темою М8703 «Розробка методології формування психологічної готовності майбутніх фахівців технічного університету до професійної діяльності», та за договірною темою «Соціально-філософський аналіз взаємодії між Україною і Республікою Таджикистан».

Ступінь наукової розробленості проблеми. Феномен транзитивності є відносно новим. Методологія його дослідження випливає з концепції соціальних змін А. Шпенглера і А. Тойнбі. Різним його аспектам присвячено роботи Н. Абуєвої, Ш. Акінера, Л. Березовської, К. Берентаєва, З. Бжезінського, Т. Бурбаєва, В. Бьотчера, І. Валерстайна, Т. Вахрамеєва, Й. Грюневальда, М. Драча, Х. Ідієва, В. Іноземцева, Б. Ісламова, В. Карбалевича, Ф. Рудича, Ю. Юданова та інших.

Аналізу політичних та особливо економічних проблем транзитивності присвячено роботи І. Асророва, М. Бобокалонова, П. Гавлика, К. Михалопулоса, Д. Тарра. Серед вітчизняних дослідників варто вказати В. Будкіна,І.Бураківського, Б. Гаврилішина, А. Гальчинського, В. Геєця, Л. Губерського, Б. Губського, М. Гуревичова, А. Железовського, М. Михальченка, Ю. Полунєєва, О. Ротача, В. Семиноженка, С. Фареніка, А. Філіпенка та інших. В них розглядаються питання шляхів і способів підвищення ефективності національної економіки, забезпечення її інноваційного розвитку та підвищення рівня конкурентоспроможності.

Транзитивним суспільствам притаманні зміни у духовно-культурній і життєво-ціннісній сфері. Тому ще одним теоретичним джерелом дисертаційного дослідження стали класичні роботи А. Арнольдова, М. Вебера, Е. Дюркгейма, М. Кагана, М. Кіма, К. Леві-Строса, Ж. Мартена, В. Межуєва, М. Тарасенка, А.Тойнбі, В. Шинкарука, К. Ясперса, О. Яценка та інших, а також сучасні дослідження українських фахівців з соціальної філософії та філософії культури В.Андрущенка, В.Будка, Л. Губерського, В. Кременя, В. Лозового, М. Михальченка, С. Пазиніча, О. Пономарьова, А. Ручки, М. Требіна, В. Шейка, С. Шефеля та інших.

Синергетичні аспекти трансформації на прикладі Росії досліджує М. Єльчанінов. Взаємозв'язок між культурою і соціально-економічними проблемами розглядають Т.Аболіна, М.Блюменкранц, В. Біблер, О. Данильян, О. Дзьобань, Т.С. Зайцева, В.О. Кудін та інші.

В роботах З. Бжезінського, О. Данилова, Ю. Юданова та інших дослідників переконливо показано, що транзитивним країнам притаманні як спільність стратегічних цілей, так і певні відмінності, обумовлені культурно-історичними, ментальними та етнонаціональними особливостями, різним рівнем економічного розвитку, геополітичним становищем і запасами природних ресурсів. Однак недостатньо послідовне застосування принципу системності не дало їм змоги дійти висновку, що саме це зумовлює розбіжність у виборі моделей розвитку транзитивних країн. Тому при приблизно схожих стартових умовах реальні результати трансформаційних процесів відрізняються досить кардинально. Так, Чехія, Словенія, Угорщина, Словаччина і Польща, колишні радянські республіки Балтії - Литва, Латвія та Естонія успішно завершили реформи і досягли критеріїв членства у Європейському Союзі. У них сформовані основи громадянського суспільства, функціонують демократичні інститути, на ринкових засадах ефективно розвиваються національні економіки.

Наш аналіз свідчить, що здійснення перетворень в інших транзитивних країнах лежать у досить широкому діапазоні. У значній їх частині відбулась зміна правлячих еліт, до влади прийшли представники нового покоління, добре освічені й вільні від комуністичних стереотипів. Можна вважати, що ці суспільства перебувають на новому етапі розвитку, змістом якого має бути завершення трансформаційних процесів. Однак на практиці ще далеко не всюди ці процеси здійснюються системно і послідовно.

Об'єктом дослідження є транзитивні суспільства і сукупність процесів, що відбуваються у їх суспільно-політичній, соціально-економічній та духовно-культурній сферах.

Предмет дослідження - основні напрямки взаємодії транзитивних суспільств (на прикладі України і Таджикистану).

Мета дослідження. У даному дисертаційному дослідженні ставиться мета: комплексно розкрити сутність взаємодії транзитивних соціумів на прикладі України і Таджикистану, а також розробити практичні рекомендації стосовно використання можливостей цієї взаємодії.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення таких дослідницьких завдань:

- виявити причини виникнення і основні суперечності розвитку транзитивних соціумів;

- розкрити загальні риси та характерні особливості, насамперед в країнах пострадянського простору, транзитивних соціумів;

- висвітлити філософські, історичні і соціокультурні передумови соціально-економічного співробітництва України і Таджикистану;

- розробити методологічні принципи організації і практичного здійснення співробітництва України і Таджикистану;

- виявити напрямки та проаналізувати можливості практики співробітництва України і Таджикистану взагалі та досвіду їхньої співпраці в науково-технічній і культурній сферах;

- сформулювати, обґрунтувати й визначити синергетичній ефект науково-технічної і культурної співпраці у технологічній трансформації національних економік транзитивних соціумів.

Теоретична й методологічна основа дослідження зумовлені специфікою роботи і потребами системного міждисциплінарного дослідження феномену транзитивності та взаємодії транзитивних суспільств. Тому автор спирався на філософські, загальнонаукові і спеціальні методи, що забезпечило системність отриманих результатів завдяки поєднанню соціально-філософського, політологічного, економічного, соціологічного і культурологічного аналізу транзитивності.

Теоретичною основою дослідження є фундаментальні ідеї соціальної філософії про загальні закономірності суспільного розвитку, положення філософії політики і філософії управління стосовно процесів функціонування і розвитку соціуму та його основних інститутів в умовах здійснення кардинальних перетворень. Це й зумовлює необхідність системного підходу до забезпечення життєдіяльності й розвитку соціуму, згідно з яким він розглядається як надзвичайно складна і суперечлива цілісність. В умовах транзитивності зазнають кардинальних змін і саме суспільство як система, і його економічне, політичне і соціальне буття, і духовні засади життя людей і суспільства у цілому. Тому в роботі використані також методи системного аналізу і синергетики.

Наукова новизна отриманих результатів. Результатом проведеного дослідження стала одна з перших у вітчизняній філософській науці спроба соціально-філософського аналізу феномену транзитивності, цілей і характеру взаємодії транзитивних соціумів. У цій роботі на міждисциплінарному рівні з позицій національних інтересів України розглянуто і обґрунтовано доцільність широкого соціально-економічного і духовно-культурного співробітництва з транзитивними країнами. Новизна дисертації розкривається в таких положеннях:

- розроблена системна методологія соціально-філософського дослідження і аналізу суспільного феномену транзитивності, в результаті якої виявлені особливості і суперечності розвитку транзитивних соціумів пострадянських країн, також висвітленні загальні риси транзитивних соціумів;

- обґрунтована узагальнена модель транзитивного соціуму та сукупності процесів, що визначають характер здійснюваних трансформацій у суспільно-політичній, соціально-економічній, духовно-культурній, освітній та інших сферах його функціонування та розвитку і спрямовані на успішне досягнення визначених цілей транзитивності; доведена необхідність взаємодії транзитивних суспільств між собою, яка охоплює суспільно-політичну, соціально-економічну, духовно-культурну, освітню та інші сфери і виходить з національних інтересів обох країн;

- уперше розроблені соціально-філософські принципи організації та практичного здійснення соціально-економічного співробітництва України і Таджикистану; система цих принципів подана у вигляді сукупності трьох таких груп: загальнометодологічні принципи (системність, цілісність, об'єктивність, конкретність, визначення головного елемента і діалектичних суперечностей, розвиток і каузальність), нормативні принципи (суверенітет народу, свобода зовнішньоекономічної діяльності, юридична рівність і недискримінація, верховенство закону, захист інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, еквівалентність обміну і неприпустимість демпінгу) та специфічні принципи співпраці та управління нею (моральна домінанта, інформаційне забезпечення, послідовність, обов'язковість, довіра і справедливість);

- виявлені та обґрунтовані на базі філософського аналізу історичні і соціокультурні передумови співпраці України і Республіки Таджикистан, практичного досвіду їхньої співпраці у науково-технічній і культурній сферах, серед них, перш за все, слід зазначити: спільні давньоцивілізаційні корені походження й високорозвинені культури; існування ще в далекі часи високорозвинених державних утворень в межах сучасних територій наших країн; подібні історичні долі тривалого існування наших народів без своєї державності при значному їх впливі на формування культур завойовників; тривале співіснування у складі Російської імперії, а потім Радянського Союзу;

- розкрита проява синергетичного ефекту науково-технічної і культурної співпраці у здійсненні технологічної трансформації національних економік та їх інноваційного розвитку; схема синергетичного ефекту показує, як політичні взаємовідносини між країнами зумовлюють необхідність економічних і створюють передумови для них, ті, сприяють науково-технічній співпраці, яка вимагає відповідного кадрового забезпечення і приводить до співпраці у гуманітарно-культурній сфері. Останні дві складові міждержавного співробітництва утворюють своєрідний зворотний зв'язок, який і зумовлює подальше поглиблення і політичного, і економічного, і науково-технічного співробітництва.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретична значущість проведеного дослідження полягає в узагальненні існуючих поглядів на сутність транзитивних соціумів, в соціально-філософському аналізі основних напрямків та сфер їх взаємодії на прикладі співпраці України і Таджикистану, в розробці методологічних принципів соціально-економічного, науково-технічного і культурного їх співробітництва. Використані в роботі методологічні підходи й отримані з іх допомогою теоретичні положення й висновки можуть виявитися корисними для подальшої теоретичної роботи в напрямку соціально-філософських і культурологічних досліджень. Із практичної точки зору систематизація існуючих теоретико-методологічних підходів до аналізу транзитивних суспільств і розробка на їх основі практичних методик і рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності організації соціально-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва України і Республіки Таджикистан може бути використано для розробки практичних пропозицій з удосконалювання зовнішньої політики України.

Результати дослідження доцільно використовувати як безпосередньо в організації та практичному здійсненні співробітництва між транзитивними соціумами, так і в навчальному процесі при вивченні філософії, політології та міжнародних економічних відносин.

Результати дослідження впроваджено у практику діяльності кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка і кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами Національного технічного університету «Харківській Політехнічний інститут». Результати роботи використовуються в інститутах Академії наук Республіки Таджикистан та в Енергосистемі Республіки Таджикистан (ОАХК «Барки Точик»).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і висновки дисертації обговорювалися на теоретичних семінарах кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка, кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами Національного технічного університету «Харківській Політехнічний інститут»(Харків, 2005-2007 рр.). Матеріали дослідження доповідалися на Міжнародних наукових конференциях: «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія» (Київ, 2006-2007 рр), «Переяславская рада и гармонизация украино-российских отношений на современном этапе» (Харків, 2006, 2007 рр), «Економічне зростання України: Стратегічні напрями і тактичні заходи» (Одеса, 2007 р.), «Сучасний філософсько-гуманітарний дискурс: напрями та перспективи» (Черкаси, 2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі теоретичні положення у наукових працях

дисертанта розроблені ним особисто. У публікації № 1 йому належить 70% матеріалу, що стосується розробки методологічних принципів організації таджицько-українського співробітництва. У публікації № 6 йому належить 70% матеріалу, що стосується розкриття ролі діалогу в організації міжкультурних відносин. У публікації № 11 йому належить 60% матеріалу, що стосується соціально-філософського аналізу значення соціокультурних чинників в організації співпраці України і Таджикистану.

Публікації. Результати дослідження висвітлені в 17 публікаціях, 7 з яких - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Робота складається із вступу, 3 розділів, 9 підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (215 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 208 сторінок, з них основного тексту - 189 сторінок. Робота містить 8 таблиць на 8 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ містить обґрунтування актуальності теми, наукової і практичної значущості дослідження, ступінь розробленості проблеми в зарубіжній та вітчизняній науковій літературі; наведено методологічні основи дослідження, сформульовану мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію результатів, публікації і структуру роботи.

У першому розділі “Транзитивні суспільства як об'єкт соціально-філософського дослідження” з позицій системного підходу до соціально-філософського аналізу досліджено сутність феномену транзитивності, його генезис і розвиток. Розглянуто загальні риси транзитивних суспільств та їх особливості на пострадянському просторі і проаналізовані методологічні засади дослідження взаємодії між ними.

У підрозділі 1.1. “Ретроспективне осмислення причин виникнення та суперечностей розвитку транзитивних суспільств” розкрито природу транзитивності. В кінці 80-х і на початку 90-х років минулого століття в соціалістичних країнах Східної і Центральної Європи, а пізніше і в колишньому СРСР відбулись кардинальні історичні перетворення. Соціалізм у тій формі, що була реалізована в цих країнах, вичерпав себе як політична і соціально-економічна система, став неконкурентоспроможним у порівнянні з капіталістичним устроєм. Правда, на цей час і капіталізм істотно змінився, причому не тільки в результаті природної еволюції, а й під безпосереднім впливом вражаючих успіхів соціалізму на висхідному етапі його розвитку. Відбувалась реальна конвергенція двох протилежних соціально-економічних систем, ідею якої так критикували ідеологи правлячих комуністичних партій.

Колишні соціалістичні країни впроваджували ринкові принципи економіки, а колишні капіталістичні країни - ефективні елементи планування і державного управління. Найбільш яскраво ці процеси виявились в Китаї і В'єтнамі, де збережено політичну систему соціалізму і правлячу роль комуністичних партій при всебічному розвитку національної економіки на ринкових принципах. Прикладом з іншого боку слугують Швеція і Німеччина, де в умовах ринкової, тобто капіталістичної економіки, реалізована її виразна соціальна спрямованість. Там діють запозичені у соціалізму ідеї безкоштовної освіти і охорони здоров'я, пенсійного забезпечення тощо. Однак можливості їхніх істотно більш розвинених економік дають змогу здійснювати подібні заходи набагато ефективніше.

Вказані зміни через свою глибину і масштабність цілком закономірно привертали і привертають пильну увагу дослідників - філософів, політологів, соціологів, економістів, інших фахівців зі всього світу. Цілі здійснюваних перетворень повною мірою відповідали глибинним інтересам і прагненням широких верств населення колишніх соціалістичних країн.

Детально проаналізовано хиби політики правлячих кіл, які й призвели до закономірного руйнування соціалізму без, здавалось, видимих причин.

У підрозділі 1.2. “Загальні риси транзитивних суспільств та їх особливості на пострадянському просторі” присвячено аналізу складу транзитивних країн. На статистичному і фактичному матеріалі показано, що загальні риси транзитивних соціумів зумовлені практично однаковими основними стратегічними цілями, проголошеними на початку здійснення глибоких трансформацій. Серед них: в суспільно-політичній сфері цілі полягали у подоланні тоталітаризму, забезпеченні плюралізму думок, усуненні від влади комуністичних партій, у всебічній демократизації суспільного життя і розподілі повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади, реальному забезпеченні верховенства права і побудові громадянського суспільства, в надійному захисті прав і свобод людини. Необхідно було подолати клановість і корупцію, забезпечити проведення справедливих, чесних і прозорих виборів, ефективне функціонування системи органів державної влади і місцевого самоврядування, реалізувати свободу слова і незалежність засобів масової інформації. Все це вимагало залучення кожної людини до громадської активності, реалізації положення про народ як справжнього носія влади; в соціально-економічній сфері ставилась мета перебудови економіки на ринкових принципах, забезпечення її конкурентоспроможності й оновлення матеріально-технічної бази на інноваційній основі. Важливо було створити справедливі й рівні можливості для підприємницької діяльності, право власності на результати своєї творчої праці. В умовах глобалізації важливої ролі набувала інтеграція країни у міжнародну економічну систему та максимальне використання переваг міжнародного поділу праці в національних інтересах. Податкова система мала, з одного боку, всебічно стимулювати розвиток економіки, а з іншого - нормальне функціонування держави та соціальне забезпечення дітей, пенсіонерів, інвалідів. В духовно-культурній сфері передбачалось подолання подвійної моралі, можливість забезпечення духовних потреб на основі загальнолюдських цінностей, формування нової суспільної свідомості, вільної від ідеологічного диктату, відродження національних культурно-історичних традицій та їх збагачення досягненнями світової культури. Всебічна державна підтримка розвитку науки та освіти, заохочення інноваційної діяльності та активного впровадження її результатів у виробництво мали стати основою сталого соціально-економічного розвитку, з одного боку, і максимального розкриття творчого потенціалу кожної людини - з іншого. Необхідно було забезпечити реальну можливість для віросповідання, свободи і рівноправного функціонування всіх конфесій, а також права людини на атеїзм. В соціально-психологічній сфері важливим завданням транзитивності поставало подолання, по-перше, постійного страху людей перед репресіями з боку карних органів, які, здавалось, знали все про кожного; по-друге, психології патерналізму, коли людина очікує, що все необхідне для життя їх і діяльності автоматично забезпечує держава. Тепер все стає на свої місця - добробут людини та її сім'ї цілком залежить тільки від неї самої, від її праці та підприємливості. По-третє, необхідна нова суспільна свідомість, що має ґрунтуватись на відчутті людиною своєї гідності, на її впевненості у собі та своїх силах і здібностях. По-четверте, слід залучити до активної участі у громадському житті, у побудові громадянського суспільства широкі верстви населення, і це мало стати основою відчуття, як багато залежить від кожної людини, від її вибору і формування довіри до влади. По-п'яте - прищепити людям поважне ставлення до власності як основи успішного соціального і економічного розвитку як держави і суспільства, так і людини.

Наведено характеристику цих цілей у суспільно-політичній, соціально-економічній, духовно-культурній і соціально-психологічній сферах. Проаналізовано причини кризових явищ, що супроводжували трансформаційні процеси, наведено дані з динаміки інфляції, падіння обсягів виробництва і зростання безробіття. Різке погіршення соціально-економічної ситуації й істотне падіння рівня добробуту населення, глибокі кризові явища в національних економіках і неспроможність колишнього партійно-державного керівництва управляти ситуацією на тлі широкого невдоволення народних мас і пробудження нових демократичних рухів зумовили прихід до влади в колишніх соціалістичних країнах нових політичних сил. Вони прагнули демократизувати суспільно-політичний устрій і кардинально змінити економічну модель розвитку.

Обґрунтовано й наявність особливостей і відмінностей в реалізації транзитивності в різних країнах та розкрито їх причини. Критично розглянуто прогнозні оцінки З. Бжезінського, В. Бьоттчера та Ю. Юданова стосовно перспектив розвитку транзитивності в різних країнах.

У підрозділі 1.3. “Методологічні засади та теоретичне підґрунтя дослідження взаємодії транзитивних суспільств”, виходячи з того, що взаємодія між транзитивними суспільствами є складним і багатофункціональним явищем, дослідження якого вимагає чітких методологічних принципів і надійного теоретичного підґрунтя, ними можуть виступати загальні закономірності соціальної філософії, філософії політики та міжнародних відносин, а також результати філософського осмислення складних проблем сучасності.

В дослідженні сутності транзитивності та її перспектив подані погляди на сенс історії, співвідношення свободи і долі таких відомих філософів, як А. Бергсон, М. Бердяєв, М. Грушевський, А. Камю, Б. Кроче, Х. Ортега-і-Гассет, Ж.П. Сартр, П. Тейяр де Шарден, Д. Чижевський, К. Ясперс та інші. Вони сприяли вибору методології дослідження феномену транзитивності та взаємовідносин між транзитивними соціумами, визначенню шляхів суспільного розвитку. Вихідними принципами цієї методології мають стати чіткі світоглядні позиції об'єктивності, принципи історизму і каузальності. В дисертації проблема взаємодії між транзитивними соціумами, яка розглядається на прикладі відносин України і Таджикистану, розглядається у загальному контексті аналізу сутності феномену транзитивності, причин його виникнення і суперечностей розвитку. Без цього історичного екскурсу важко зрозуміти особливості сучасного етапу трансформаційних процесів, тенденцій їх розвитку і характерних чинників, які можуть або сприяти цьому розвитку в напрямку досягнення визначених цілей, або, навпаки, гальмувати його.

Вкрай неефективна економіка, що дісталася транзитивним соціумам у спадщину від радянських часів, не може успішно функціонувати в умовах ринку, глобалізації, загострення міжнародної конкуренції. Забезпечення її конкурентоспроможності вимагає не тільки структурної перебудови, а й істотного перегляду цілей і характеру її розвитку, інноваційної стратегії та активної участі у міжнародному поділі праці. Необхідні ж для цього ресурси дає прийнятна і взаємовигідна соціально-економічна співпраця, яка сприяє розвитку національних економік партнерів. Виходячи з цього, раціональною й плідною для України виявляється і співпраця з транзитивними країнами Центральної Азії, зокрема з Республікою Таджикистан.

Другий розділ - “Соціально-економічне співробітництво України і Таджикистану як прояв загального і особливого у взаємодії транзитивних суспільств” присвячено соціально-філософському аналізу й обґрунтуванню співпраці між Україною і Таджикистаном як одного з важливих проявів її широкої участі у міжнародному поділі праці.

У підрозділі 2.1. “Економічні передумови співробітництва України і Таджикистану” присвячено аналізу об'єктивних економічних передумов плідного співробітництва між нашими країнами. Вони водночас виступають і як вияв загального значного потенціалу співпраці нашої країни з іншими транзитивними країнами Центральної Азії взагалі, і як конкретний прояв цього потенціалу в цій країні. Економічними передумовами співпраці та перспектив її розвитку виступають: 1) наявність сталих господарських зв'язків, що склалися за умов функціонування єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР; 2) характер структури наших національних економік, які доповнюють одна одну та можливість збереження цієї структури в перспективі; 3) спільні цілі й завдання транзитивного періоду, розв'язанню яких сприяє і наша економічна співпраця; 4) відносна обмеженість фінансових ресурсів і недостатня конкурентоспроможність національних економік, що не дає широких можливостей для співпраці з провідними економічно розвиненими країнами світу; 5) можливість накопичення ресурсів для модернізації економіки.

Стратегічна мета співробітництва нашої країни з іншими транзитивними соціумами полягає у поступовому створенні сприятливих умов для відновлення і пожвавлення всієї сфери матеріального виробництва в Україні, її наступної успішної модернізації і досягнення такого рівня конкурентоспроможності національної економіки, який дасть реальну можливість перетворити її у гідного й сильного гравця на складному і вкрай мінливому полі світового господарства та міжнародних економічних відносин.

Україні й Таджикистану доводиться одночасно вирішувати складну й суперечливу сукупність невідкладних проблем. Першою є пожвавлення економіки після тривалої глибокої кризи і пошук ринків, де за своєю ціною недосконала і недостатньо якісна продукція все ж знайде свого споживача, змушеного купувати її через дефіцит коштів для придбання більш якісної, але відносно дорогої продукції економічно розвинених країн. Другою проблемою постає накопичення фінансових ресурсів для модернізації технологічної бази національної економіки, для відродження на інноваційній основі конкурентоспроможної і наукомісткої машинобудівної та інших перспективних галузей. Третьою є проблема прискорення трансформаційних процесів і створення сприятливих умов для інтенсивного інноваційного розвитку економіки і підвищення добробуту народу, який є головним її інвестором.

У підрозділі 2.2. “Методологічні принципи організації і практичного здійснення соціально-економічного співробітництва України і Республіки Таджикистан” присвячено аналізу складної і суперечливої природи співпраці з відмінністю інтересів і прагнень її учасників, що вимагала для її успішного здійснення певної логіко-методологічної основи. Побудована на основі взаємопов'язаних методологічних принципів, ця співпраця може забезпечити її ефективність і національні інтереси сторін. Такі принципи дозволяють систематизувати передумови і методи зовнішньоекономічних відносин, сприяють коректній постановці теоретичних і практичних цілей співробітництва.

Методологічні засади співпраці між Україною і Таджикистаном сформульовано автором у вигляді сукупності трьох груп принципів. Перша група включає загальнометодологічні принципи, за якими вона має ґрунтуватись, насамперед на системності, цілісності, об'єктивності, конкретності, каузальності, розвитку, на визначенні головного елемента, виявленні діалектичних суперечностей та їх розв'язанні. Другою групою постають нормативні принципи зовнішньоекономічної співпраці, серед яких визначено: суверенітет народу; свободу зовнішньоекономічного підприємництва; правову рівність і недискримінацію; верховенство закону; захист інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; еквівалентність обміну і неприпустимість демпінгу. До третьої групи віднесено специфічні принципи ведення ЗЕД, які визначають моральну домінанту, інформаційне забезпечення, послідовність, обов'язковість, довіру і справедливість при її здійсненні.

У підрозділі 2.3. “Соціально-філософський аналіз практики співробітництва України і Таджикистану та перспектив його розвитку” виходить з необхідності відповіді практики співробітництва між нашими країнами положенням сучасної соціальної філософії, філософії політики, філософії господарства тощо. Проведений аналіз свідчить про наявність як певних досягнень, так і про існування кола проблем об'єктивного і суб'єктивного характеру, певних суперечності цілей, інтересів і прагнень учасників співробітництва. Однак перспективи його розвитку виглядають сприятливими і вимагають наполегливості та послідовності в реалізації досягнутих домовленостей.

При цьому необхідно виходити з принципового положення соціальної філософії про істотно надскладний характер соціуму як у структурному, так і у функціональному відношенні. Його проявом є різноманіття форм і сфер суспільного буття як цілісної єдності, які й існують у системі тісних взаємозв'язків і взаємозумовленостей. Однак між ними, на наше глибоке переконання, можна визначити і певну ієрархію, яка дозволяє виокремити певну базову, системоутворюючу сферу буття, яка визначальним чином впливає на характер всього суспільного буття і кожної його сфери. Такою сферою є економічне буття, оскільки саме матеріальне виробництво було, є і залишиться визначальним чинником забезпечення нормального функціонування і розвитку суспільства. Тому й співпраця в економічній сфері має бути домінантною, а інші сфери забезпечують її цілісність і системність.

Третій розділ - “Шляхи культурного співробітництва України і Таджикистану та його значення для взаємозбагачення національних культур” містить результати системного аналізу стану співробітництва між Україною і Таджикистаном у науково-технічній і духовно-культурній сферах, шляхів його подальшого поглиблення і удосконалення. Розглянуто значення співробітництва для взаємозбагачення обох національних культур і для забезпечення сталого поступального розвитку наших країн.

У підрозділі 3.1. “Історичні та соціокультурні передумови співпраці України і Таджикистану ” на конкретних фактах показано, що для плідного й успішного співробітництва між Україною та Республікою Таджикистан існують вагомі історичні та соціокультурні передумови. Серед них, перш за все, слід зазначити: спільні давньоцивілізаційні корені походження й високорозвинені культури; існування ще в далекі часи високорозвинених державних утворень в межах сучасних територій наших країн; подібні історичні долі тривалого існування наших народів без своєї державності при значному їх впливі на формування культур завойовників; тривале співіснування у складі Російської імперії, а потім Радянського Союзу, коли наші народи зазнавали спроб русифікації, а їхні культури - певної уніфікації під гаслом соціалістичного реалізму й таврування всього унікально етнічного як проявів буржуазного націоналізму. Нарешті, має місце традиція обмінів досягненнями культури та взаємна доповнюваність національних економік. В Україні відомі й користуються глибокою повагою імена славетних класиків давньоперської філософії, науки і культури, які творили на території сучасного Таджикистану - Абу Алі Ібн Сіни (Авіценни), Омара Хайяма, Аль Біруні, Васіфі, Фірдоусі, Н. Хосрова та сучасних таджицьких філософів, письменників і діячів культури - С. Айні, З. Раджабова, Б. Гафурова, М. Діноршоєва, М. Турсун-заде, М. Міршакара та інших. В Таджикистані також з повагою ставляться до України та її багатовікової культури. Там добре знають імена Т.Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, П. Загребельного та інших.

Наші країни відносно недавно почали здійснювати ринкові реформи, створювати відповідні суспільно-політичні та соціально-економічні структури. Однак поряд з інституційним середовищем для успішного ведення бізнесу та його прийняттям широкими верствами населення потрібне й відповідне соціокультурне середовище. Таким чином, економічне співробітництво між Україною і Таджикистаном може бути достатньо плідним і забезпечувати максимальну ефективність лише за умови, коли воно супроводжується ще й співпрацею між нашими країнами у науково-технічній, культурній та інших соціогуманітарних сферах.

У підрозділі 3.2. “Досвід співпраці в науково-технічній і культурній сферах” на підставі детального аналізу набутого досвіду співпраці України і Республіки Таджикистан в науково-технічній і духовно-культурній сферах доведено його позитивний вплив на всебічний розвиток суто економічних зв'язків між нашими країнами та їх перспективи подальшого розвитку.

Відомо, що політичні та економічні перетворення істотним чином впливають на формування, функціонування і розвиток матеріальних основ існування суспільства. Однак не менш важливу роль, як переконливо свідчать роботи В. Андрущенка, Л. Губерського, В. Кременя, С. Кримського, В. Лозового, М. Михальченка, М. Поповича та інших, у забезпеченні життєдіяльності сучасного соціуму відіграє і сфера духовності й культури, яка визначає коло специфічних потреб та інтересів людини, можливостей, способів і характеру їх задоволення. Більш того, ця сфера, взагалі рівень розвитку духовності і культури у широкому їх розумінні, істотною мірою визначають і рівень розвитку виробничих сил, техніки і технологій. Саме тому в транзитивних соціумах, де відбувається перегляд системи суспільних цінностей і духовних потреб та інтересів людей, процеси культуротворення набувають надзвичайно важливого значення. Їхня ж організація і належне управління ними виступають однією з актуальних проблем не тільки соціальної філософії, але й політичної теорії і практики.

Розвитку співпраці між нашими країнами в духовно-культурній сфері сприяють міжособистісні контакти, участь українських фахівців у проектуванні, спорудженні та експлуатації промислових і енергетичних об'єктів в Таджикистані, навчання таджицьких студентів у вищих навчальних закладах України.

У підрозділі 3.3. “Синергетичний ефект науково-технічної і культурної співпраці й технологічної трансформації національних економік” розглядається системна взаємодія і потужний взаємовплив міжнародної співпраці у різних сферах на загальний розвиток відносин між її учасниками. Показано, що перетворення в багатьох транзитивних країнах здійснюються безсистемно і непослідовно, суперечать обраним цілям. Це зумовлено відсутністю досвіду масштабної суспільної трансформації. Соціум же, як складна система, що розвивається, зазнає одночасно дії двох протилежних тенденцій: прагне зберегти стан рівноваги і досягнутий рівень розвитку, а невідповідність цього стану прагненням певної частини чи навіть переважної більшості людей вимагає здійснення подальших перетворень.

В роботі, виходячи з ідей Г. Хакена, І. Пригожина, Г. Николіса, Ю. Климонтовича та інших показано, що ефективність співпраці транзитивних соціумів та їх розвиток взагалі істотною мірою залежать від характеру синергетичного ефекту, який утворюється внаслідок взаємодії численних процесів, що супроводжують організацію і практичне здійснення цього співробітництва. В залежності від управлінських впливів цей ефект може спрямовувати систему соціально-економічних, науково-технічних і культурних зв'язків як у напрямку її позитивного саморозвитку, так і у напрямку деградації. Вирішальну роль тут відіграють структура системи взаємовідносин та послідовність реалізації різних її елементів. Схема виникнення і прояву синергетичного ефекту показує, як політичні взаємовідносини між країнами зумовлюють необхідність економічних і створюють передумови для них, ті, у свою чергу, сприяють науково-технічній співпраці, яка вимагає відповідного кадрового забезпечення і приводить до співпраці у гуманітарно-культурній сфері. Останні дві складові міждержавного співробітництва утворюють своєрідний зворотний зв'язок, який і зумовлює подальше поглиблення і політичного, і економічного, і науково-технічного співробітництва.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження та здобути результати дозволили зробити такі висновки:

1. Виявлені причини виникнення феномену пострадянської та постсоціалістичної транзитивності, які були іманентні суспільно-політичній і соціально-економічній системам, що реалізувались в колишньому Радянському Союзі та інших соціалістичних країнах. Поступове їх загострення призвело до системної кризи не тільки в політичній, економічній і соціальній сферах суспільного життя, а й духовній та культурній, серйозно позначилось на соціально-психологічному самопочутті людей і на системі життєвих цінностей. Це й зумовило розпад країни і виникнення феномену транзитивності.

Таким чином, поява і подальший розвиток транзитивних суспільств є закономірним явищем світової суспільної історії.

2. Обґрунтовано, що для феномену транзитивності характерними є як спільні для всіх відповідних країн риси, так і наявність істотних відмінностей. Спільність зумовлена цілями перетворень в суспільно-політичній, соціально-економічній, духовно-культурній та соціально-психологічній сферах і спільним характером їх розвитку в попередній період. Відмінності ж стали наслідком різних культурно-історичних традицій, етнічних і ментальних особливостей; різних стратегій розвитку та їх реалізації; різної політичної культури і різної міри суспільної злагоди.