Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Танатологічні аспекти розвитку сучасного суспільства

Спеціальність: Соціальна філософія та філософія історії

Величко Сергій Анатолійович

Сімферополь, 2008 рік

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена значимістю смерті як однієї з визначальних основ не лише буття людини, але й буття суспільства. Заявлена тема має подвійну актуальність на рівні індивіда, де вона виявляє свій антропологічний зміст, і на рівні суспільства, де вона заявляє про себе як соціальну проблему. Від часів епохи Античності смерть трактується як явище, що значно впливає на формування основних цінностей духовного світу людини і духовного життя суспільства. На думку таких мислителів, як Сократ і Платон, М. Монтень і М. Хайдеггер, «високі» людські почуття формуються, загартовуються, переживаючи жах і біль усвідомлення скінченності всього сущого.

Смерть руйнує квазіцінності. Перед її обличчям багато наших повсякденних бажань і прагнень розкривають свою безглуздість. Наявність смерті дозволяє людині вирватися за межі її матеріально-побутової дійсності. Смерть, точніше, усвідомлення людиною скінченності свого буття, штовхає особистість на пошуки вищих сенсів життя.

Смерть є і найвищим, найбільш об'єктивним, і неупередженим суддею життя. Саме перед обличчям вічності розкривається істинна значимість всіх наших бажань і стремлінь, досягнень та успіхів. Сприйняття смерті, відношення до неї багато в чому визначається відношенням людини до власного життя. Своєю загадковістю та абсолютністю смерть впливає не тільки на формування духовного світу людини, але й суспільства загалом.

Формування з середини ХХ століття у європейській культурі системи соціального контролю над смертю різко знизило вплив танатоса на духовний світ людини. Це зниження породжує серйозні наслідки, тому що ігнорування одного з найважливіших екзістенціалів буття людини, фактору розвитку культури і суспільства веде до руйнування культури і цивілізації. Людина впадає у стан дикуватості і варварства. Все це обумовлює актуальну значимість заявленої проблеми, необхідність її теоретичного і практичного вирішення. Ступінь розробленості проблеми. Осмислити феномен смерті, його вплив на буття світу і буття людини робили спроби багато мислителів різних епох. Ще представники античної натурфілософії приділили значну увагу цьому явищу. Фалес з Мілета, Геракліт з Ефеса, Піфагор Самоський, Демокрит з Абдер намагалися осягнути роль і місце смерті у структурі світобудови. Були зроблені перші спроби осмислення етичних наслідків людської смертності. З'ясувати значимість смерті для світобудови, визначити її місце в структурі буття людини намагалися Сократ, Платон, Арістотель та інші.

В епоху середньовіччя проблему значення смерті для буття світобудови і буття людини в контексті християнського світогляду розглядали Вчителі церкви Аврелій Августин, Климент Олександрійський та інші, а також представники схоластичної філософії П'єр Абеляр і Хома Аквинський.

В епоху Нового часу Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Паскаль намагалися осягнути роль смерті в бутті природи і бутті суспільства. Ж. Ламетрі, Д. Дідро і П. Гольбах шукали відповіді на запитання: що таке смерть і в чому полягає її значимість для буття людини? І. Кант і Г. Гегель розглядали як сам феномен смерті, так і його вплив на світ природи, суспільства і людини. Вивчали смерть і її вплив на оточуючий особистість світ С. К'єркегор, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше.

У XX столітті проблема смерті стала об'єктом осмислення М. Хайдеггера, К. Ясперса, А. Камю, Ж. Батая, Ж. Бодрийяра, М. Бланшо, Ж. Дерріди.

У XXI столітті проблемою впливу смерті на становлення світоглядних установок людини займаються такі вітчизняні мислителі, як В.В. Варава, О.С. Суворова, М.А. Шенкао. Взаємовідносини соціуму, людини і смерті є об'єктом уваги П.С. Гуревича. Е.І. Мулярчук вивчає екзистенціальні та етичні аспекти феномена «скінченності» людського буття. М.А. Лепський досліджує проблему виживання у контексті соціально-філософського аналізу взаємозв'язку життя і смерті. О.Д. Шоркін досліджує значимість смерті як антропологічного феномена. І.Е. Лаврикова, проаналізувавши зміст і сутнісні характеристики феномену соціалізації смерті, а також причини, сутність і способи впливу владних структур на формування переважаючого типу відношення до смерті, робить висновок про опозиційність смерті і влади, про прагнення суспільства «приборкати» смерть.

У працях французьких мислителів Ж. Батая і Ж. Бодрийяра взаємовідносини смерті і соціуму стало центральною темою їхніх досліджень. Ж. Батай вважав, що смерть є феноменом, який не дозволяє людині перетворитися на банальне знаряддя для виробництва і являє собою єдину альтернативу системі, де життя регулюється виключно категоріями користі. На думку Ж. Бодрийяра, суспільство прагне до тотального некроконтролю, витісняючи та ігноруючи справжній інтерес індивіду до життя і смерті.

М. Маркузе у своїх дослідженнях «Ерос і цивілізація» та «Одномірна людина» також торкається проблеми взаємовідносин смерті і суспільства, досліджуючи умови тотального відчуження людини.

М. Фуко присвятив ряд досліджень аналізу стратегій і дискурсивних практик, які визначають становище сучасної людини в суспільстві.

Велике значення для вивчення відносин суспільства і смерті мають праці німецько-американського філософа, соціолога і психолога Е. Фромма. У своїй праці він всебічно проаналізував вплив сучасного суспільства на становлення і розвиток некрофільського світогляду.

У XX столітті вплив смерті на формування світоглядних установок людини і суспільства став предметом пильної уваги не тільки філософів, але й психологів (З. Фрейд, К.Г. Юнг та ін.), істориків (П. Ар'єс, М. Ковель), антропологів і лікарів.

Французький історик П. Ар'єс, досліджуючи психологічні установки європейців у їх відношенні до смерті, визнав наявність процесу витіснення смерті з життя суспільства і дійшов висновків, близьких до ідей Ж. Батая і Ж. Бодрийяра.

Незважаючи на всю значущість перелічених досліджень, ще рано робити висновок про те, що процес витіснення смерті з індивідуальної і суспільної свідомості, зі сфери культури досліджено повністю і остаточно.

Насамперед недостатньо вивчено як самі методи формування некроконтролю, так і їх застосування. Пильної уваги потребує проблема впливу процесу витіснення смерті на світогляд людей. Вплив смерті на становлення духовного світу людини вивчено ґрунтовно, але наслідки його деформації досліджено менше. Практично не досліджено наслідки зниження танатологічного впливу на культуру. Особливо це стосується механізму трансформації культури в масову культуру, де справжня смерть підмінюється на її симулякри. У ряді досліджень просто констатується наявність такого впливу без спроби його розглянути. У тих роботах, де така спроба все ж таки робиться, аналіз цього впливу не має всеохоплюючого характеру. Навіть у фундаментальному дослідженні Ж. Бодрийяра розгляд іманентних наслідків витіснення смерті обмежується вивченням найбільш очевидних результатів. Без усвідомлення наслідків цього процесу неможливі його аксіологічна інтерпретація і виявлення його тенденцій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами:

Робота виконана на кафедрі соціальної філософії Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського в рамках комплексної теми «Громадянське суспільство в Крим та його основи» (Державна реєстрація теми №0107V4133).

Метою дослідження є вивчення взаємозв'язку суспільства і смерті та людини і смерті, а також впливу танатоса на соціально-антропологічні процеси сучасного суспільства через призму історії, теорії і практики.

Заявлена мета передбачає вирішення таких завдань:

- розглянути історію осмислення танатоса як фундаментального фактору розвитку суспільства і його культури;

- дослідити аксіологічні і психологічні наслідки інтерпретацій цього феномена для розвитку суспільства і особистості;

- вивчити процес формування у суспільстві системи некроконтролю, способи його здійснення і особливості його прояву;

- проаналізувати причини і наслідки витіснення смерті зі смислового поля культури;

- розкрити особливості відношення сучасної людини до смерті.

Об'єктом дослідження виступає танатос як фактор суспільного розвитку.

Предметом дослідження є відношення до смерті суспільства і людини в суспільстві.

Теоретико-методологічна основа дослідження.

Основними принципами дослідження є принципи об'єктивності і конкретності істини, а також принцип взаємозв'язку і взаємодії смерті і суспільства (людини).

У дисертації затребувано системний та інтервальний підхід до розгляду заявленої теми.

Системний підхід забезпечує розуміння того, що різні методи суспільної регуляції відношення людини до смерті необхідно досліджувати ґрунтуючись на розумінні того, що всі вони є елементами єдиної соціальної системи контролю над смертю. Інтервальний підхід дозволяє виділити у сфері суб'єктивної реальності і у загальному потоці інформаційного впливу на неї ті аспекти, які констатують детермінацію іманентного буття летальністю.

Зазначені підходи забезпечуються конкретними методами дослідження: загальнонауковим методом сходження від абстрактного до конкретного, умовиводом від фактів до якоїсь гіпотези (загального твердження), а також специфічно філософськими методами: герменевтичним, діалектичним, компаративістським, феноменологічним і структурно-функціональним.

Використання діалектичного методу дозволяє зрозуміти процес становлення системи соціального контролю над смертю, а також виявити причини формування некроконтролю з боку суспільства.

Герменевтичний метод дозволяє плідно працювати із суб'єктивною реальністю людини, сприяючи виявленню особливостей відношення людини до смерті, спонукальних причин їх формування. Також герменевтичний метод застосовувався для проникнення в смислову реальність культури.

Компаративістський метод є основою аналізу специфічних особливостей відношення європейської філософської думки до летальності від Античності до наших днів.

Структурно-функціональний метод дозволив дослідити соціальні явища і процеси як систему, де кожен елемент структури має певне призначення, допомагає аналізувати вплив елементів системи некроконтролю, визначає специфіку взаємодії і функціональні особливості цих елементів.

Феноменологічний метод орієнтований на відсторонення від причинних і функціональних зв'язків між свідомістю і предметним світом, від їх діалектичного взаємоперетворення. Він дозволяє зосередитися на аналізі життя і смерті, соціальній владі та індивідуальності людей як реально існуючих феноменів. Категоріальним каркасом дослідження є такі поняття, як смерть, соціальна влада, соціальний контроль над смертю, іманентне буття людини, некрофілія.

Наукова новизна дисертації визначається метою і сукупністю поставлених завдань, а також запропонованим способом їх вирішення:

- смерть визначається як одна з фундаментальних підстав буття суспільства і буття людини в суспільстві;

- встановлено взаємозв'язок метафізичного трактування та аксіологічної інтерпретації феномена смерті;

- обґрунтовується теза про те, що некроконтроль суспільства обумовлює чисельний ріст духовно обмежених, «одномірних людей» з некрофільським деструктивним типом поведінки;

- обґрунтоване положення про те, що через некроконтроль суспільство намагається обмежити вплив смерті на формування особистості.

Практичне і теоретичне значення отриманих результатів.

Проведене дослідження забезпечує певний внесок у процес подальшого вивчення феномена смерті, його впливу на формування духовного світу людини, становлення і розвиток її індивідуальності на світоглядному рівні. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання таких дисциплін, як філософська і соціальна антропологія, соціальна філософія і культурологія, соціологія культури і соціальна психологія.

Особистий внесок здобувача.

Концепція, зміст, висновки дисертації і тексти опублікованих статей розроблено і викладено дисертантом самостійно.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення дисертаційного дослідження відображено у наукових статтях і доповідях на вісьмох наукових семінарах, конференціях і конгресах:

- Міжнародному семінарі «Актуальні проблеми теорії і методології політичної філософії» (Сімферополь, 9 червня - 1 липня 2005 р.), I Всекримській конференції «Проблема наукового росту молодих учених» (Сімферополь, 14 жовтня 2005 р.);

- XXXV науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ ім. В.І. Вернадського «Актуальні проблеми філософії: суспільство, політика, культура» (Сімферополь, 25-28 квітня 2006 р.);

- II Таврійських читаннях «Анахарсіс» (Донузлав, Медведєве, 13-17 вересня 2006 р.);

- XXI наукових читаннях «Культура народів Причорномор'я від найдавніших часів до наших днів» (Сімферополь, 26-27 квітня 2006 р.);

- II Всекримській конференції «Проблема наукового росту молодих учених» (Сімферополь, 27 жовтня 2006 р.);

- III Таврійських читаннях «Анахарсіс» (Донузлав, Медвєдєве, 13-17 вересня 2007 р.);

- науковій конференції викладачів, аспірантів і студентів Національної Академії природоохоронного і курортного будівництва за підсумками діяльності вузу в 2006-2007 рр. (Сімферополь, 25-26 квітня 2007 р.).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 9 робіт, з них 3 статті - у наукових виданнях, зареєстрованих ВАК України, 6 - у формі тез, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел у кількості 171 найменувань. Повний обсяг дисертації складає 204 сторінки, з яких 191 займають основний текст.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, аналізується ступінь її наукової розробленості, формулюються мета і завдання дослідження, об'єкт і предмет дослідження, характеризується методологія дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретична і практична значимість дослідження.

У розділі I. «Історичні уявлення про онтологічні підстави смерті» вивчається ступінь розробленості теми танатоса як фундаментальної онтологічної підстави становлення суспільства. Характеризуються основні відмінності у трактуванні феномена смерті. Розглядаються онтологічні, аксіологічні та інтимно-психологічні наслідки цих розбіжностей у тлумаченні летальності. Дослідження ґрунтується на вивченні поглядів мислителів чотирьох основних періодів європейської історії: Античності, Середньовіччя, Нового часу і сучасності.

У підрозділі 1.1 «Пошук підстав смерті у філософії епохи Античності» розглядається проблема осмислення смерті. Філософська думка цього періоду робила акцент тільки на проблемі місця смерті в структурі світобудови. Якщо значимість смерті в структурі світобудови визнавалася однозначно, то в осмисленні метафізики смерті можна чітко виділити два основні напрями, що мали принципово різні погляди на цю проблему. Представники першого напряму (Піфагор - Платон) вважали посмертне існування душі цілком реальним, другого (Демокрит - Арістотель) - розвивали ідею загибелі душі разом з тілом, а отже, стверджували неможливість особистого посмертного існування.

Головною темою пізньої Античності стало питання про роль смерті в житті окремої людини. На цьому етапі смерть остаточно почали розуміти як граничну підставу буття людини.

Сприйняття смерті як негативного явища почало домінувати за часів Античності тільки в період завершення цієї епохи. На більш ранніх етапах відношення до цього феномена коливалося від нейтрального до позитивного. Майже всі мислителі тією чи іншою мірою віддавали смерті функцію однієї зі структурних основ буття людини.

У підрозділі 1.2 «Смерть як таїнство Середньовіччя» вивчається проблема трактування смерті. Встановлюється, що й у цьому історичному періоді смерть продовжувала залишатися структурним началом. В силу того, що безсмертя можна було досягти тільки праведним життям, смерть заявляє про себе як фактор особливого впливу на людське життя. Взаємовідносини смерті з життям значно ускладнилися, оскільки життя при такому тлумаченні починало бути для смерті визначальною основою.

У ціннісному аспекті для середньовічних мислителів смерть у традиційному розумінні (як загибель тіла) була лише болісним переходом на новий рівень буття. Вона не сприймалася як зло. Абсолютним злом для них стала смерть, пов'язана із загибеллю душі, покинутої Богом.

У підрозділі 1.3 «Життя як процес помирання в умовах Нового часу» визначено, що порівняно до попередніх періодів мислителі Нового часу приділили темі смерті набагато більше уваги. Жоден історичний період не подарував світові такого спектру різноманітних поглядів на проблему смерті.

Мислителі 16-18 століть (за винятком Паскаля) надавали смерті вкрай низького онтологічного статусу. Роль смерті в становленні моральних домінант через заперечення ідеї посмертного існування практично ігнорувалася. Сприйняття смерті на той період було негативним. У вченнях мислителів епохи Просвітництва смерть асоціювалася лише зі страхом. Причина такого відношення до феномена «відходу» корінилася насамперед у спрямованості думки того часу на активне раціональне освоєння навколишньої дійсності та у неможливості пізнати смерть засобами раціональності.

Наприкінці 18 століття роль смерті у філософії знову почала переосмислюватися. Уже в уявленнях Канта і Гегеля планку висоти статусу смерті піднято набагато вище, ніж у представників епохи Просвітництва. Для Гегеля онтологічна значимість смерті є важливою і корисною. Відбувається зміна аксіологічного трактування феномена смерті. Для Канта смерть хоч і перекреслює всі сенси і надії, вона ж і підводить людину до питання про сенс життя. Тим самим смерть стає рушійною силою змін іманентного буття людини.

До кінця 19 століття відношення до смерті зазнало ще більш помітних змін (виняток становлять погляди Фейєрбаха). У системах К'єркегора, Шопенгауера і Ніцше смерть виступає домінуючим началом. Однак метафізичний бік проблеми при цьому практично не зазнав змін. Майже всі ці мислителі тією чи іншою мірою розділяли думку представників епохи Просвітництва про відсутність посмертної долі людини.

У ціннісному аспекті смерть сприймалася як позитивне явище. Але причинну складову такої характеристики було істотно змінено. У поглядах Шопенгауера і Ніцше, духовних «ідолів» 19-20 століть, головна позитивна складова смерті полягала в остаточному припиненні абсурду життя.

У підрозділі 1.4 «Осмислення смерті в рамках вітчизняної думки» розглядаються погляди Г.С. Сковороди, П.Я. Чаадаєва, В.Г. Бєлінського, П.О. Флоренського, М.О. Бердяєва. Проблема осмислення смерті у їхній творчості займала особливе місце. Стверджується, що в осмисленні цієї проблеми можна розрізнювати два основні напрями: матеріалістичне і релігійне. Мислителі, які належали до першого напряму (Бєлінський, Герцен, Добролюбов), сприймали танатос як негативне явище. Трактування слідом за просвітителями смерті як «природної необхідності» у їхніх уявленнях структурним началом не було. Метафізично смерть трактувалася як однозначний фінал буття людини. Можливість посмертного існування в будь-якій формі заперечувалася.

Відношення до смерті в рамках релігійної філософії було набагато складнішим. З одного боку, її представники бояться смерті, тремтять перед її невблаганністю, не можуть змиритися з абсурдністю факту своєї летальності - і разом із тим не можуть не бачити те позитивне, що несе в собі танатос. Всі релігійні мислителі тією чи іншою мірою розділяли уявлення про реальність посмертного існування. Смерть не була для них синонімом поняття «небуття», а, отже, не була й однозначним злом.

Відмінною рисою релігійної філософії є негативне відношення до фізичного безсмертя, яке вони розуміли як нікчемну нескінченність життя.

У підрозділі 1.5 «Проблема смерті у європейській філософії епохи модерну» встановлено, що незважаючи на те, що філософські напрями, які вивчали феномен смерті, намагалися осмислити його в усій багатозначності, в основному досліджувався один із аспектів цього явища.

Мислителів, які працювали в рамках школи психоаналізу, цікавила насамперед проблема впливу танатоса на становлення внутрішнього світу людини. Екзістенціалізм досліджував проблему смерті як структурне начало.

Модерн робив акцент на питаннях, пов'язаних із проблемою взаємовідносин танатоса і соціуму, визнаючи танатос феноменом із дуже високим статусом.

Концептуальною основою цих уявлень стала творчо переосмислена ідея Шопенгауера про перевагу смерті над життям.

Метафізично смерть не сприймається як кінець людського існування. Майже всі мислителі (за невеликим винятком, наприклад, Ж.П. Сартр) поділяли уявлення про смерть як перехід від одного виду буття до іншого.

Аксіологічно танатос трактувався як важливий феномен, який відіграє першорядну конструктивну роль у формуванні особливостей іманентного буття окремо взятої людини та у розвитку позитивних вітальних установок суспільства загалом.

У підрозділі 1.6 «Осмислення смерті у європейській філософії епохи постмодерну» визначено, що постмодерн, визнаючи особливу значимість смерті, робить акцент на питаннях, пов'язаних із проблемою взаємовідносин танатоса і соціуму. Представниками цього напряму було виявлено і досліджено процес витіснення смерті в сучасному суспільстві. Ця тенденція, на думку Ж. Батая і Ж. Бодрийяра, пов'язана з прагненням суспільства до повного контролю як над окремим індивідом, так і загалом над культурою. Її розвиток може мати, на думку Ж. Бодрийяра, найсумніші наслідки для європейської цивілізації. Якщо з життя буде витіснено танатос, то саме життя перетвориться на доживання, обумовлене очікуванням смерті. Життя перетвориться на новий штучно створений вид танатоса, який можна визначити як соціальну смерть.

Культура, у разі подальшого розвитку цієї тенденції, буде позбавлена того почуттєвого накалу, який живить її, втратить будь-який сенс і перетвориться на квазікультуру.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що європейські мислителі кінця ХХ століття зробили соціум, а точніше - соціальну владу, відповідальною за сформовану в сучасній західноєвропейській культурі ситуацію, де визначилися некрофільські тенденції.

У розділі II. «Рівні регуляції відношення до смерті»:

- досліджується процес формування суспільством системи некроконтролю, способи його здійснення, особливості і безпосередні наслідки;

- розглядаються основні процеси у взаємовідносинах смерті і культури, суспільства і смерті.

У підрозділі 2.1 «Соціальне сприйняття смерті» на основі аналізу процесу витіснення соціумом смерті з поля зору особистості встановлено, що основною причиною прагнення суспільства контролювати танатос є установка суспільства обмежити прямий вплив смерті на процес формування індивідуальності людини. Однак витіснення смерті з особистісного горизонту відбувається за рахунок ізоляції людини від природи буття за допомогою штучного техногенного середовища. Наслідком цього є збільшення кількості людей з некрофільським, деструктивним типом характеру, а також розвиток процесу відчуження людини від своєї смерті. Результатом цього відчуження є поширення уявлень про смерть як явище неприродне, випадкове і позбавлене будь-якого сенсу.

У підрозділі 2.2 «Культура і цивілізація: від некрофобії до некрофілії» було встановлено, що феномен смерті істотно і різнобічно впливає на процес становлення і розвитку культури. Цей вплив такий значимий, що танатос можна визначити як фундаментальний фактор буття культури. Автономність культури щодо відношення до соціальної влади не може існувати без феномена смерті. Культура, у свою чергу, справляє визначальний вплив на формування відношення суспільства та індивіда до смерті.

Витіснення смерті з поля зору культури детерміноване прагненням соціуму через контроль танатоса нівелювати вплив смерті на іманентне буття індивіда. У суспільстві формується процес дегуманізації культури. Сучасна культура набуває некрофільських рис: вона втрачає здатність до творчості. Реальністю стає десакралізація культури.

У розділі III. «Соціально-антропологічний вимір феномена смерті» було досліджене місце смерті в структурі буття людини. Вивчене значення смерті як об'єктивної реальності для людини та її суб'єктивного буття. Визначено особливості відношення сучасної людини до смерті.

У підрозділі 3.1 «Смерть як життєстверджуюче начало» встановлено, що вплив танатоса на процес становлення і розвитку людського самозвеличення є таким значимим, що його можна характеризувати як визначальний для самого факту існування іманентної дійсності. Але без існування суб'єктивної реальності неможливе також існування людини. Тому для самого людського життя смерть є саме життєформуючим, життєстверджуючим началом.

У підрозділі 3.2 «Смерть як таємниця буття людини» було визначено, що смерть є важливою підставою об'єктивного буття людини.

Будучи кінцем життя, смерть обмежує його, а отже, є формоутворюючим фактором як життя природи взагалі, так і життя людини зокрема, а отже, є найважливішою онтологічною підставою об'єктивного буття людини.

Об'єктивне буття людини формується багато в чому завдяки взаємодії життя зі смертю, тому що становлення повсякденної реальності людини є неможливим без «присутності» смерті.

У підрозділі 3.3 «Смерть як онтологічна підстава суб'єктивного буття людини» встановлено, що для існування і розвитку суб'єктивного буття людини важливо враховувати факт смерті.

Через такі атрибути, як тотальність, неминучість і таємничість, танатос впливає на становлення і розвиток внутрішнього світу людини, тому необхідно відродити принцип memento mori застосовано до сучасності.

У підрозділі 3.4 «Смерть як особиста драма» встановлено, що смерть для сучасної людини є негативним явищем, ситуацією особистої поразки, проявом абсурдності, безглуздості життя. Тому осмислення своєї летальності пов'язане з такими драматичними переживаннями, що індивід всіма можливими способами намагається не допустити думки про свою смерть. Людина перестала усвідомлювати взаємозв'язок життя і смерті, значимість факту летальності для свого життя і прояву індивідуальності. Але, не допускаючи думки про свою летальність, людина стає абсолютно не готовою до зустрічі своєї смерті. Тому сучасна людина на порозі смерті зазнає подвійних страждань: фізичних і душевних. Причому, якщо фізичні страждання сучасна медицина може значно зменшити, то в подоланні моральних мук вона нічим не може допомогти пацієнту. Результатом є значне зниження рівня впливу смерті на становлення іманентного буття людини. Це зниження має серйозні негативні наслідки для внутрішнього світу людини. Людське буття втрачає точку опори поза предметно-побутовою реальністю світу, а отже, повністю «вписується» у реальний світ, не залишаючи місця для рефлексії, без якої існування індивідуальної свідомості неможливе.

У підрозділі 3.5 «Розвиток некрофільської установки» виявлено, що танатос впливає на формування вітальних установок людини. Від того, як людина оцінює свою потенційну смерть, відбувається розстановка її життєвих пріоритетів. Відмова визнання сенсу смерті багато в чому позбавляє сенсу і саме життя, орієнтує людину на занурення в тотальність повсякденного буття. У свою чергу, визнання наявності сенсу смерті автоматично конституює горизонт пошуків сенсу життя, цілей і способу життя.

Здійснюваний суспільством процес витіснення смерті з поля зору індивіда має для внутрішнього світу людини найнегативніші наслідки. Нівелювання танатологічного впливу веде до втрачання внутрішнім світом людини своєї складності і краси, сприяє розвитку у людини світогляду з яскраво вираженими деструктивними, некрофільськими рисами.

Висновки

У результаті роботи з джерелами виявлено об'єкт дослідження, визначено предмет, позначено мету, поставлено завдання. Затребувана методологія дозволила вирішити заявлені завдання і досягти результатів з претензією на елементи новизни.

У процесі проведеного дослідження встановлено наявність взаємозв'язку між метафізичним трактуванням та аксіологічною інтерпретацією феномена смерті. Позитивно танатос сприймали насамперед ті мислителі, які визнавали можливість посмертного існування. Мислителі, які цю можливість заперечували, як правило, сприймали смерть негативно.

На підставі аналізу феномена смерті мислителями основних періодів європейської історії, а також вивчення впливу смерті на об'єктивний і суб'єктивний боки людської дійсності, смерть визначається як одна з фундаментальних підстав буття людини. Такий високий статус смерті обумовлюється значимістю смерті як для розвитку оточуючої людину об'єктивної природної і соціальної дійсності, так і для формування її суб'єктивного духовного світу.

На основі вивчення процесу становлення соціальної системи некроконтролю, елементів його структури і особливості функціонування обґрунтоване положення про те, що за допомогою контролю над смертю суспільство намагається обмежити вплив смерті на формування особистості. Смерть є феноменом, наявність якого впливає на формування індивідуальності. Без витіснення танатологічного впливу на формування духовного світу людини суспільство не може здійснювати свій тотальний контроль над особистістю.

На підставі аналізу наслідків витіснення суспільством танатологічного впливу на індивід і культуру обґрунтовується теза про те, що соціальний некроконтроль обумовлює збільшення чисельності духовно обмежених, «одномірних людей» з некрофільським, деструктивним типом характеру. Зниження танатологічного впливу має своїм наслідком спрощення духовного світу людини, тому що іманентне буття втрачає точку опори поза предметно-побутовою реальністю, а отже, повністю вписується у реальний світ. Таке «вписування» закономірно призводить до появи духовно мертвих, «одномірних» людей, а також до розвитку деструктивного, некрофільського світогляду. філософський суспільство некроконтроль

Основний зміст дисертації відображено у публікаціях

1. Величко С.А. Осмысление смерти в отечественной философии XIX - начала XX века / С.А. Величко // Вестник Сев. ГТУ. - 2006. - №18. - С. 30-38.

2. Величко С.А. Отношение к суициду в античной культуре / С.А. Величко // Культура народов Причерноморья. - 2004. - №51. - С. 121-125.

3. Величко С.А. Феномен смерти как объект социально-философского анализа: проблема формирования обществом системы социального контроля над смертью / С.А. Величко // Культура народов Причерноморья. - 2006. - №106. - С. 26-30.

4. Величко С.А. Отношение к смерти в античной натурфилософии / С.А. Величко // Материалы VI научно-практической конференции Крымского института бизнеса «Социально-экономические проблемы развития Украины и Крыма». - Симферополь, 2005. - С. 183-186.

5. Величко С.А. Проблема смерти в условиях общества постсоветского пространства / С.А. Величко // Материалы 35 научной конференции профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов ТНУ им. В.И. Вернадского (филос. факультет, апрель 2006). - Симферополь, 2006. - С. 29-31.

6. Величко С.А. Роль танатоса в процессе культурного развития / С.А. Величко // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2006. - №88. - С. 168-170.

7. Величко С.А. Смерть и власть: ситуация амбивалентности / С.А. Величко // Крым: Состояние и перспективы развития физической культуры, спорта и туризма: материалы межвузовской науч. практической конф. профессорско-преподавательского и студенческого состава. - Симферополь, 2005. - С. 132-133.

8. Величко С.А. Смерть как инструмент власти: постановка проблемы / С.А. Величко // Материалы Всекрымской научной конференции «Проблема научного роста молодых ученых». - Симферополь, 2005. - С. 51-53.

9. Величко С.А. Смерть как онтологическое основание объективного человеческого бытия / С.А. Величко // Материалы III Всекрымской научной конференции. - Симферополь, 2007. - С. 26-28.

Размещено на Allbest.ru