Логіко-філософські принципи прагматики мови (аналіз концепції "мовних ігор" Л. Вітгенштейна)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

Національна академія наук України

УДК 161/162

Гончаренко Марко Васильович

Логіко-філософські принципи прагматики мови (аналіз концепції “мовних ігор” Л. Вітгенштейна)

09. 00. 06 - логіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, відділі логіки та методології науки.

Науковий керівник: доктор філософських наук Ішмуратов Анатолій Теміргалійович. Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, головний науковий співробітник відділу логіки та методології науки.

Офіційні опоненти: Доктор філософських наук, професор Хоменко Ірина Вікторівна. Київський державний університет імені Т. Шевченка, професор кафедри логіки.

Кандидат філософських наук, доцент Мозгова Наталія Григорівна. Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри філософії.

Провідна установа: Львівський державний університет імені І. Франка, кафедра історії філософії.

Захист відбудеться 29 жовтня 1999 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 161. 01 в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 252001, Київ - 1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 252001, Київ - 1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 27 вересня 1999 р.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Для сучасного моменту розвитку вітчизняної філософії однією з важливих проблем є інтеграція у контекст проблематики аналітичної філософської думки, пов'язаної з аналізом відношень: мова-свідомість-світ. Проблеми «чужих свідомостей» (У. Куайн), загадки «контекстів поглядів» (С. Кріпке), парадокси теорії множин тощо підводять до висновку про те, що «значення слова - це його вживання» (Л. Вітгенштейн).

Логіко-філософський аспект прагматики мови безпосередньо пов'язаний з концепцією «мовних ігор» Л. Вітгенштейна і її відбиттям у контексті філософських і логічних досліджень інших авторів та наступників.

Дослідження та практичні розробки у таких галузях наукового пізнання як логіко-семантичний аналіз, логіко-когнітивний аналіз, комп'ютерна лінгвістика, проблеми штучного інтелекту дозволяють виділити ряд концептуальних положень у філософії Л. Вітгенштейна, які можуть розглядатися як основоположні для наведених вище наукових напрямків.

Семантична відносність значення слова, критерій достовірності, «мовна гра» як регламентований набір правил діяльності, - усе це дозволяє розглядати модальні логічні структури як системи аналізу інтерпретації фактів /»1. 13. Світ - це факти у логічному просторі» (Л. Вітгенштейн). «Логіко-філософський трактат». Далі: «ЛФТ»//. Видається перспективним дослідження вказаних вище відношень з точки зору теорії аргументації і проблем перерозподілу референції.

Логіко-філософські принципи концепції «мовних ігор» є вихідними для сучасних модальних логічних систем. Логіка діяльності (прагматика Р. Монтегю), семантика «можливих світів» (С. Кріпке), девіантна логіка, логіка відношень, логічна теорія ігор, - усі ці варіанти модальної логіки так чи інакше зумовлені концепцією «мовних ігор» Л. Вїтгенштейна. Актуальність даного дослідження полягає у тому, що на підставі проведеного історичного і методологічного аналізу концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна аргументована зумовленість розвитку модальної логіки і визначені структурні елементи семантик діонтичних систем, логіки відношень та при виборі допустимих інтерпретацій.

Результати аналізу логіко-філософських принципів дослідження можуть бути також використані при створенні комп'ютерних програм типу діалог: людина-машина, а також при укладанні словника (у тому числі і при створенні програм перекладу), де значення слів подаватимуться за типом семантичних гнізд.

Ступінь розробленості теми. Одним із основоположників аналітичної філософії ХХ століття по-праву вважають Л. Вітгенштейна. Його філософська концепція раннього і пізнього періоду дає можливість для різноманітних інтерпретацій: одні філософи вважали його неопозитивістом (М. Шлік, Дж. Остін), інші були схильні визначати його концепцію («Логіко-філософського трактату») як екзистенціальну (М. Козлова) тощо. Такі різні оцінки детерміновані перш за все тим, що у працях самого Л. Вітгенштейна відсутні чіткі дефініції тих термінів, які є кардинальними для його філософії: «мовна гра», «світ», «факт», «предмет», «об'єкт». Відсутність чіткого визначення у тексті, в якому описується та чи інша категорія (як, наприклад, у «Філософських дослідженнях» «мовна гра») робить можливим припущення про те, що визначення присутнє там «неявно» (Т. Кун).

У 1944 році в одній з своїх рецензій («Зауваження про теорію пізнання Бертрана Рассела») А. Ейнштейн відзначив таке: «Щоб мислення не вироджувалося у «метафізику» чи в пусті балачки, необхідно лише міцно зв'язати достатню кількість суджень у системі понять з чуттєвим сприйняттям, а система понять, яка використовується для впорядкування чуттєвого сприйняття і уявлення у доступному для огляду вигляді, повинна бути за можливістю єдиною і економно побудованою. В іншому ця «система» являє собою своєрідну (тобто будь-яку можливу) гру символами відповідно (логічно) довільно заданих правил гри. Все сказане стосується як мислення у повсякденному житті, так і значно більш свідомо і систематично побудованого наукового мислення». Це підбиття підсумків аналітичної філософії до цього часу і припущення можливих концепцій на даній основі. Із міркування А. Ейнштейна випливає, що будь-яка гра, побудована за певними правилами, рівною мірою можлива і апріорно може не мати ніяких «істинних» правил поруч з іншою грою. Відповідно, усі «системи», організовані набором тих чи тих правил, однаково можливі. Це саме той висновок, що лежить в основі концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна.

Визначення «мовної гри» потребує деяких уточнень. Англійська мова має два слова «play» і «game», які позначають відповідно: «грати, діяти» і «дотримуватися правил», тобто, у першому випадку це дія, у другому - це гра в гру (дотримання певних правил). У «Homo ludens» Й. Хейзинга наводить численні приклади такого розділення у багатьох мовах і приходить до висновку: «Щоб виразити вид діяльності необхідно зосереджений в іменнику смисл повторити вже у формі процесу, тобто як дієслово … діяльність ця такого особливого і незалежного характеру, що вона … виходить за ряд звичайних видів діяльності: spelen (грати) не є doen (робити) у звичайному смислі».

Отже, концепція «мовних ігор» Л. Вітгенштейна знаходила неодноразове відображення у найновіших семантиках: створення штучного інтелекту (Г. Райдл), теоретико-ігрова семантика (Я. Хінтікка), теоретико-модальна семантика (Р. Монтегю), критеріальна семантика та багато інших. Усі ці семантики так чи так відрізняються одна від одної, використовуючи різні правила побудови, але якщо поставити питання про критерій істинності значень, які приймаються (це питання вже з галузі метатеорії семантики), то на поверхню виходить наступне: «Чи може речення у кінцевому результаті виявитися хибним залежить від того, що визнавати для нього визначальним» (Л. Вітгенштейн).

Відповідно, Л. Вітгенштейн впроваджує критерій семантичної відносності. «Достовірність», про яку так довго розмірковує Л. Вітгенштейн, є не чим іншим, як апріорно конвенціональною перемінною, що залежить від «аспекту бачення».

Таким чином, у даному дисертаційному дослідженні здійснена спроба дати «явне» визначення «мовної гри», обґрунтувати, на основі чого (яких фактів) остання організована таким чином, що її учасники ніколи не бувають ні серед тих, що програли, ні серед тих, що виграли. Також розглянутий безпосередній зв'язок між «онтологічною сутністю» (за Л. Вітгенштейном) «Логіко-філософського трактату» і концепцією «Філософських досліджень». «Мовні ігри» пізнього Л. Вітгенштейна мають такий широкий спектр можливого використання у зв'язку з тим, що «світ - це факти у логічному просторі». У дисертації простежується зв'язок між «світом» як «фактами логічного простору» і його інтерпретацією, шляхом «мовних ігор».

Концепція «мовних ігор» Л. Вітгенштейна - це концепція пізнього періоду, і тому «аспект бачення» багатьох основоположних питань тією чи іншою мірою у ній змінений.

Відомо, що методологія аналізу мови (природної і формальної) мала свої передумови ще в античній філософії: одним з представників цієї методології є Аристотель. У Новий час це питання досить детально розроблялося Р. Декартом, Д. Юмом, І. Кантом. У зв'язку з риторичним питанням І. Канта про пізнаваність світу і себе (про «річ у собі») в історію західної філософії вперше впроваджується поняття відносності значення, тобто завжди повинна бути певна точка, стосовно якої робиться висловлювання, твердження тощо. На цьому ґрунті склалися такі напрямки філософії ХХ століття, як феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, структуралізм тощо.

Аналітична філософія, одним з основоположників якої був Л. Вітгенштейн, розробляла (чим займається і на сьогодні) методологією аналізу будь-якої знакової системи. Д. Мур, Б. Рассел, О. Уайтхед, Г. Фреге на початку ХХ століття створюють основу для численних інтерпретаційних систем.

Семантична відносність, запроваджена пізніше Л. Вітгенштейном, приводить його до широко відомого нині висновку: вживання знака - це його значення. Усі сучасні семантики (С. Кріпке, Р. Карнап, Я. Хінтікка, Р. Монтегю) так чи так торкаються концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна, насамперед за рахунок використання категорії «семантичної відносності».

У розвиток методологічних питань теорії аналізу знакових систем певний вклад зробили російські учені: О. Грязнов, А. Блінов, М. Козлова, З. Сокулер. В Україні проблематикою аналітичної філософії займалися Г. Заіченко, А. Ішмуратов, К. Жоль, В. Омельянчик, Т. Кочеткова, М. Попович, І. Хоменко,

Об'єкт дослідження - логіко-філософські підходи (семантико-прагматичні) до аналізу дедуктивно-мовних явищ.

Предмет дослідження - концепція «мовних ігор» Л. Вітгенштейна, прагматика структурних елементів «мовної гри», зв'язок концепції «мовних ігор» з семантико-прагматичними аспектами конструювання сучасних модальних логік.

Мета і завдання дослідження. Основна мета - проаналізувати концепцію «мовних ігор» Л. Вітгенштейна у зв'язку з становленням загально-прагматичних і логіко-прагматичних принципів аналізу дедуктивно-мовних явищ, обгрунтувати безпосередній зв'язок цієї концепції з онтологічною концепцією «Логіко-філософського трактату».

Визначити в історії філософії історичні й методологічні передумови концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна.

Обґрунтувати критерій достовірності як кардинальний детермінант семантичної відносності.

Аргументувати на основі концепції «мовних ігор» можливість розгляду об'єкта як факту, використовуючи при цьому «аспект бачення» Л. Вітгенштейна.

Довести, що структура семантики «мовних ігор» це структура семантики «можливих світів».

На підставі прагматики Монтегю аргументувати, що концепція “мовних ігор” Л. Вітгенштейна - це концепція, яка зумовила розвиток прагматики мови та логічної прагматики.

Методологічні основи дослідження. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до загальноприйнятого в аналітичній філософії набору методологічних вимог. Дві найбільш важливі вимоги з цього набору такі:

1) переважно аргументативний характер філософствування (це означає, що аналітична філософія досліджує передовсім питання про те, які логічні висновки і логічні припущення тверджень) ;

2) підвищені вимоги (порівняно із звичайними) до смислового прояснення використовуваних слів (термінів, понять) і експліцитної логічної структури використовуваної аргументації.

Новизна результатів. У дисертації здійснений детальний аналіз концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна і отримані наступні результати:

Концепція «мовних ігор» Л Вітгенштейна як діяльність, детермінована чітким набором правил з метою досягнення певного результату, є концептуальною основою розвитку як принципів прагматики мови, так і принципів логічної прагматики.

2. Критерій достовірності Л. Вітгенштейна - це критерій семантичної відносності, завжди апріорно конвенціонально заданий.

3. Концепція «мовних ігор» пізнього періоду філософії Л. Вітгенштейна детермінована онтологічною концепцією «Логіко-філософського трактату»: «Світ - це факти у логічному просторі».

4. Концепція «мовних ігор» визначена розглядом об'єкта як факту в «Логіко-філософському трактаті».

5. «Аспект бачення» Л. Вітгенштейна є основоположною можливістю для інтерпретації, внаслідок чого свідомість одночасно детермінує різні «можливі світи».

6. Структура семантики «мовних ігор» розглядається як структура семантики «можливих світів»: критерій «достовірності» Л. Вітгенштейна передбачає безкінечну множину істинностних значень перемінних у різних контекстах чи за різного «стану речей».

7. На підставі прагматики Р. Монтегю аксіоматизована семантична відносність значення слова (екстенсіонал), яка зумовлює концепцію «мовних ігор» Л. Вітгенштейна.

Ці результати претендують на наукову новизну і виносяться на захист.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у тому, що на підставі детального аналізу концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна і розгляду її структурних елементів була визначена зумовленість даної концепції онтологічною концепцією «ЛФТ», а також на підставі прагматики Р. Монтегю була аксіоматизована семантична відносність значення слова, котра зумовила концепцію «мовних ігор» Л. Вітгенштейна. Результати даного дослідження можуть бути використані при розробці комп'ютерних програм, пов'язаних з проблемою перекладу, укладанням словників, створенням штучного інтелекту тощо.

Структура дисертації. Пропоноване дисертаційне дослідження складається із трьох розділів, вступу, висновків, списку літератури і додатків.

Порядок викладу матеріалу визначається послідовністю аналізу концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна. Розподіл на розділи і параграфи відповідає диференціації досліджуваних питань і поставлених проблем.

Основний зміст дисертації. У вступі обґрунтована тема і сформульовані проблеми дослідження. Зазначені новизна і практична значущість отриманих результатів. Обґрунтовані метод і структура дисертаційної роботи.

У першому розділі - «Історичні і методологічні передумови концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна» - досліджуються особливості розвитку уявлень про мову в античній, середньовічній, новоєвропейській філософії.

У першому параграфі розглядається концепція мови Аристотеля, основний аспект якої полягає в тому, що істинне значення детерміноване речами, що змінюються, тому кожний конкретний контекст може інтерпретуватися по-різному. Природа імені, за Аристотелем, конвенціональна, як конвенціональний і «аспект бачення» у Л. Вітгенштейна.

У другому параграфі аналізується заперечення Августином абсолютності критерію достовірності і твердження апріорної конвенціональності імені. Таке відношення до ствердження і заперечення є основним для концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна.

У третьому параграфі розглядається обґрунтування картини уявлень про «аналіз величин». Величина, як і знак, абстрактне утворення. «…Дія думки, якою ми думаємо про річ (…), відрізняється від дії думки, якою ми думаємо про неї…» - це твердження Декарта описує мовну дійсність як «мову-метамову» (термінологія А. Тарського).

Множинність уявлень - це аргументи відносності критерію достовірності: будь-яке із уявлень для визначення істинністного значення повинне бути впроваджене у контекст («мовну гру»).

У четвертому параграфі аналізується ідея «можливих світів» і критерій достовірності останніх. Лейбніц вважає, що саме спосіб пізнання предмета обмежує монади, а не сам предмет. Таким чином, і він же, за Лейбніцем, виключає сваволю. «Аспект бачення» Л. Вітгенштейна, так само як і «спосіб пізнання» Лейбніца, не довільний, а визначений обсягом присутньої інформації.

У п'ятому параграфі досліджується відношення між знанням і тим, що знають про … Суб'єктивність уявлень про реальність, за Д. Юмом, Л. Вітгенштейн аргументує відносністю критерію достовірності: відсутність a priori критерію абсолютної істинності робить допустимим будь-який із можливих варіантів розгляду будь-чого, якщо він структурований «аспектом бачення» даного контексту.

Причини і дії, за Д. Юмом, не визначені одні через одних: вони зумовлені контекстуальним «аспектом бачення», за Л. Вітгенштейном.

У шостому параграфі розглядається аргументація апріорності «аспекту бачення». За Кантом, єдність уявлень організує об'єкт. Така «єдність уявлень» не може бути не варіативною. Варіанти уявлень об'єктів - це варіанти «мовних ігор». Варіативна основа предмета, виражена явищами, і об'єктивна неможливість вийти за межі дослідного мислення формують висновок про апріорність «аспекту бачення» Л. Вітгенштейна.

У другому розділі - «Аналіз концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна» - проводиться детальний аналіз концепції, окреслюються її структурні елементи.

У першому параграфі визначається роль слова у мові і наводяться його (слова) можливі дефініції у «Філософських дослідженнях».

Л. Вітгенштейн виділяє «імена», які позначають «певну річ», тобто мають значення, і слова, значення яких можуть бути використані у чітко визначених «мовних іграх», чи «мовах». «Значення слова - це його вживання», - такий висновок Л. Вітгенштейна. «Типи слів» автор «Логіко-філософських досліджень» трактує як типи «імен», морфологічна структура яких визначена вживанням. Речення - сполучення іменувань, оформлених за правилами граматики. Одне слово також може бути реченням і структурувати певну «форму життя», прикладом може бути «еліптичне речення», яке містить апріорну можливість антиномії. Модифікація граматичної структури не є показником зміни глибинної структури. Алгоритм уживання (тобто значення слова) детермінований «аспектом бачення».

Вказівні слова («егоцентричні частки», за Б. Расселом) Л. Вітгенштейн подає як «імена», наділені універсальністю і збільшує варіативність мовних ігор.

У другому параграфі аналізується спосіб уявлення як наслідок взаємопретину картин.

На підставі визначення «імені» (аналіз якого поданий у першому параграфі цього розділу) Л. Вітгенштейн стверджує, що «іменування - підготовка до опису, поза грою річ не має імені», «мовна гра» може бути змодельована тільки завдячуючи імені. Це робить можливим через актуалізацію одного із варіантів «дескриптивного пучка» моделювання варіантів «мовних ігор», які класифікуються за різними групами «сімейних подібностей».

Тип висловлювання розповідає про «можливість» явищ, а не про «речі у собі»: спосіб уявлення - це спосіб «убачати» зв'язки, останнє - аналіз зумовлений розумінням.

У третьому параграфі розглядаються принципи аналізу вживання слова як «дивний процес» (за Л. Вітгенштейном). «Вживання слова» і «використання» слова не синонімічні поняття. Вживання знака (слова), схема вживання знака - це певний алгоритм, який детермінує те, що сам знак не може виразити, застосування знака у контекстуальних конструкціях (тобто місце, яке він займає) вказує на те, що визначає вся сукупність знаків. («Те, що не знаходить свого виразу в знаках, виявляється в їхньому застосуванні. Те, що знаки приховують, виповідає їхнє застосування» Л. Вітгенштейн.).

Вживання і використання слова пов'язані з «розумінням». «Розуміння» - це фіксація певних обставин, за Л. Вітгенштейном. «Розуміння» у «Філософських дослідженнях» полягає в описі: «мовна гра» - опис стану речей», у «Логіко-філософському трактаті» «форма речення така: стан речей такий». «Розуміння» як опис виключає єдиність критерію достовірності: «пояснення - псевдокарниз, що нічого не несе» («Філософські дослідження». Далі: «ФД» №217).

Контекст вживання слова (слів) - це інтерпретація, будь-який контекст - це інтерпретоване уявлення.

У четвертому параграфі досліджується інваріантність категорії «правило», її модальність.

Граматика контексту передбачає «граматику слова»: акт іменування має сенс лише тоді, коли в слові для цього «багато підготовлено». Застосування правила іноді необхідне у ситуаціях без «будь-яких інструкцій». Завжди є (чи була) така ситуація («стан речей»), коли правило було використано вперше, у цьому випадку правило ще не було правилом.

У «Філософських дослідженнях» факти дійсності структуруються правилами, це свідчить про те, що правила можуть використовуватися, не «згідно з інструкціями». Таким чином існує множина «мовних ігор», які утворюють сімейні подібності.

Уявлення, як модель, може відповідати і не відповідати картині, але воно може бути змодельоване за іншими правилами і представляти іншу «мовну гру». Але організація картини і уявлення детерміновані використанням набору правил.

У п'ятому параграфі розглядається категорія істинності. Вище було наведене обґрунтування варіативної основи «мовних ігор», кожен із цих варіантів визначений набором правил.

Моделюючи «мовну гру» (чи міркування) ми маємо уявлення («явище», за І. Кантом), тобто «ми робимо предикатами речей те, що закладене у наших способах їх уявляти» (Л. Вітгенштейн), тому кожна множина цих уявлень може бути достовірною у своїй «мовній грі». «Істинне речення» (А. Тарський), як і «критерій достовірності» (Л. Вітгенштейн) може бути таким у певному контексті («мовній грі»). Варіанти уявлень, стани «чужих свідомостей» тощо - аргументація тези Л. Вітгенштейна: «критерій достовірності - це мовна гра».

У шостому параграфі аналізується неспіввіднесеність a priori знака і значення. «Мовна гра» - це конвенціональний договір.

Здатність уявлення визначає «аспект бачення» контексту і детермінує смисл. Наявність позбавлених смислу речень (слів) у мові - свідчення динамічної структури мови: те, що може бути позбавленим смислу у даний момент, може отримати смисл пізніше, і навпаки (навіть у межах однієї мови).

«Мовна гра» - це набір правил, регламентований смислом. Уявлення (його форми) - це можливість спектрального погляду на речі (світ) ; вираження цього погляду як «прагматичного маневру» визначає смисл всього уявлення.

«Аспект бачення» детермінує правила вживання, обумовлюючи смисл.

Парадоксальність - непарадоксальність «контексту» («мовної гри») зумовлена певними обставинами («Розуміння - це фіксація певних обставин» (Л. Вітгенштейн).

Істиннісне значення контексту («мовної гри») залежить від цілеспрямування цього контексту, тобто має конвенціональну природу, як і правила, що організують «мовну гру». Це аналогічно до відношень: знак - значення.

У сьомому параграфі розглядається інтерпретація як можливість моделювання.

Слідом за Л. Вітгенштейном, Дамміт вважає, що «наша метафізична позиція (…) визначається тим (…), які з тверджень ми вважаємо (…) істинними». У попередньому параграфі розглядалося припущення про те, що «аспект бачення», за Л. Вітгенштейном, детермінує правила використання, визначаючи смисл. Основи припущення не можуть бути в усіх випадках (у різних «мовних іграх») достовірними. Межі (світу, факту, об'єкта тощо) «можна проводити на різних підставах» (Л. Вітгенштейн). «Граматична структура» зумовлює семантичну інтерпретацію» - стверджує Стросон. Внаслідок чого «мовні ігри» не можуть кваліфікуватися як правильні і неправильні: «Неправда - це мовна гра, якої навчаються так само, як і кожної іншої» (Л. Вітгенштейн). Критерій достовірності релевантний тільки для конкретної «мовної гри».

«Аспект бачення» може розглядатися як «переживання» значення слова (намір «мовної гри»). «Аспект бачення» речі актуальний у контексті розгляду. Контекст («мовна гра») - це інтерпретація дійсності.

«Мовна гра» - це діяльність, пов'язана з описом світу через сукупність речень, які можуть виражати твердження, заперечення, необхідність вибору, пошуку тощо, і які задаються чітким набором правил з метою досягнення опису певного акту, ситуації чи об'єкта з необхідної у даному випадку точки зору («аспекту бачення»).

У третьому розділі - «Семантика «мовних ігор» як семантика «можливих світів» - був здійснений аналіз структури семантики «мовних ігор» і їх опис у термінах семантики «можливих світів» (С. Кріпке) і прагматичної мови (Р. Монтегю).

У першому параграфі на підставі сформульованого вище визначення виділяються структурні елементи «мовної гри»:

1) факт у будь-якому епістомологічно чи логічно можливому світі;

2) критерій конвенціонально апріорної «достовірності»;

3) «аспект бачення», детермінуючий інтерпретацію.

«Аспект бачення» відношень «об'єкт» - «факт» аналізується Л. Вітгенштейном у «Логіко-філософському трактаті». У Трактаті світ розглядається як «факти у логічному просторі», «об'єкт наділений онтологічним статусом (як атоми Демокріта), але в окремих афоризмах вживається як синонім до «предмета» і «речі». У «Філософських дослідженнях» світ динамічний, і кожного нового моменту змінюється «аспект бачення», на підставі чого Л. Вітгенштейн висуває припущення, що аналізу підлягають лише явища, доступні «нашим способам уявлення» («Спосіб уявлення» - це спосіб «убачати зв'язки», див. п. 3.).

Об'єкт може інтерпретуватись у різних «мовних іграх», у кожній з яких може бути представлений у вигляді факту. Факт - це конструювання системи відношень (зв'язків).

У другому параграфі аналізується «логічний простір «Логіко-філософського трактату», визначений елементами теорії пізнання.

Факт в епістемологічно чи логічно можливому світі - це факт, сконструйований елементами теорії пізнання. Факт як опис відношень - це інтерпретація («мовна гра»). «Картини фактів» - це індивідуальна інтерпретація світу. Якщо з самої по собі картини неможливо дізнатися істинна вона чи хибна («ЛФТ»), то будь-яка «мовна гра», детермінована «аспектом бачення», запроваджує свій критерій «достовірності». «Ми робимо предикатами речей те, що закладене у наших способах їх уявляти» (Л. Вітгенштейн, див. п. 5.). Факт як інваріант розгляду об'єкта.

У третьому параграфі припускається, що контекст є детермінантом об'єкта. У попередньому параграфі факт трактується як інваріант розгляду об'єкта.

Можливість протилежності смислів «р» і «-р» детермінує дійсність у кожний конкретний момент. Контекст («мовна гра») як опис факту визначає вид відношень і структуру зв'язків об'єкта, що розглядається.

У четвертому параграфі обґрунтовується припущення: «значення слова», за Л. Вітгенштейном, - це аргумент його (значення слова) семантичної відносності. «Мовна гра» як опис «можливого світу» («мовна гра» - це набір правил, регламентований описом; див. п. 6.) структурована певним конвенціонально апріорним висновком («Висновки робляться a priori» («ЛФТ»). Якщо значення слова - це його використання, то структура використання детермінує його семантичну відносність.

У п'ятому параграфі на підставі проведеного аналізу «мовної гри» і її структурних елементів структура семантики «мовних ігор» розглядається у термінах семантики «можливих світів» і прагматичної мови.

«Мовна гра» як модальна структура у якій:

розгляд «об'єкта можливий як множини усіх «можливих світів» (K) ;

розгляд «факту» як «реального світу» (G) ;

«аспект бачення» відповідає рефлексивному відношенню (R) ;

«Аспект бачення» визначає у нормальній модельній структурі можливість (?) і необхідність (?).

Інтерпретація прагматичної мови (L), як і «мовні ігри» визначаються «множиною усіх можливих ситуацій використання» («мовні ігри» і «сімейні подібності»). «Аспект бачення» Л. Вітгенштейна - це інтенсіонал формули з деякими невідомими індивідними, предикатними константами, який може бути застосований у конкретному контексті. Значення слова - це його використання.

«Мовна гра», як прагматична мова, детерміновані інтенсіональним об'єктом, який відмінний у кожному конкретному випадку.

На підставі цього можна констатувати семантичну відносність значення слова (екстенсіонал).

У висновках робляться підсумки і намічаються перспективи подальшого дослідження.

Концепція «мовних ігор» Л. Вітгенштейна - кінцевий результат розвитку позитивізму, в ній «ілюзія безсумнівної достовірності пропадає» (Е. Кассірер).

Концепція «мовних ігор» Л Вітгенштейна як діяльність, детермінована чітким набором правил з метою досягнення певного результату, є концептуальною основою розвитку як принципів прагматики мови, так і принципів логічної прагматики.

Аналіз «значення слова як його використання» констатує семантичну відносність значення слова.

Факт як інваріант об'єкта; розгляд фактів дійсності - це інтерпретація.

Структура семантики «мовних ігор» розглянута як структура семантики «можливих світів»: критерій «достовірності» Л. Вітгенштейна передбачає безкінечну множину істиннісних значень перемінних у різних контекстах чи за різного «стану речей».

Подальший аналіз концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна може знайти використання у теорії аргументації: проблема перерозподілу референції як інваріант одиниці наукової парадигми.

У додатку А - «Термінологія «Логіко-філософського трактату» і «Філософських досліджень» (проблема перекладу термінів Л. Вітгенштейна) - аналізується проблема перекладу синонімічних термінів Трактату, які у «Філософських дослідженнях» наділені Л. Вітгенштейном іншими значеннями (змінене «використання») : об'єкт (Gegenstand), факт (Tatsache), світ (Welt). Наводяться точки зору багатьох перекладачів. Труднощі перекладу пов'язані з тим, що у «Логіко-філософському трактаті» відсутні чіткі дефініції цих термінів. На думку автора даного дослідження, терміни «Логіко-філософського трактату» визначаються один через одного, чіткі дефініції відсутні. У «Філософських дослідженнях» Л. Вітгенштейн впроваджує, згідно з концепцією наведені вище слова (терміни) у різні «мовні ігри», тобто значення слів у «Філософських дослідженнях» визначається їх використанням.

У додатку Б - «Інтерпретація факту, та об'єкта у філософії Л. Вітгенштейна» - детальніше обґрунтовується припущення автора дисертаційного дослідження: філософські концепції раннього і пізнього Л. Вітгенштейна на знаходяться у відношеннях взаємного виключення.

мовна гра вітгенштейна

Основні положення дисертації викладені у публікаціях:

1. Розгляд факту як профеномена, за Л. Вітгенштейном, - одне із можливих епістемологічних відношень (Концепція «мовних ігор» Л. Вітгенштейна як аргумент співіснування «картин уявлення»). // Філософські пошуки. Вип. І (V). - Львів, 1998, - С. 363-365. - 0, 3 др. арк.

Факт як інваріант об'єкта у концепції «Логіко-філософського трактату» і в концепції «Філософських досліджень» Л. Вітгенштейна// Філософські пошуки. Вип. І (V). - Львів, 1998. - С. 298-302. - 0, 5 др. арк.

Проблема концепций “Логико-философского трактата” и “Философских исследований” Л. Витгенштейна в контексте их терминологических систем // Русская филология. Украинский вестник. № 1-2. - Харьков, 1999. - с. 4-6. - 0, 3 др. арк.

Екзистенційна спрямованість прози Володимира Набокова// Актуальні проблеми духовності. Матеріали Всеукраїнської науково- практичної конференції. - Кривий Ріг, 1995. - С. 174- 178. - 0, 5 др. арк. (У співавторстві з О.О. Рильковим).

Молодежь и современное общество// Диагностика и прогнозирование социально-экономических процессов. Материалы международной конференции. - К. : АН Украины, 1993. - 0, 3 др. арк. (У співавторстві з І. П. Пікущим.)

Анотація

Гончаренко М.В. Логіко-філософські принципи прагматики мови (аналіз концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштейна). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 06 - логіка. Інститут філософії Національної академії наук України, Київ, 1999.

У дисертації досліджується концепція «мовних ігор» Л. Вітгенштейна, що є основоположною для генези як принципів прагматики мови, так і принципів логічної прагматики. На підставі проведеного аналізу концепції «мовних ігор» запропонована семантична відносність «значення слова». Структура семантики «мовних ігор» розглянута як структура семантики «можливих світів», так як критерій «достовірності» Л. Вітгенштейна передбачає безкінечну множину істиннісних значень перемінних у різних контекстах чи за різного «стану речей».

Інтенсіональне значення детермінується його екстенсіоналом («значення слова - це його вживання» (Л. Вітгенштейн).

Ключові слова: «мовна гра», «аспект бачення», «критерій достовірності», «факт», «об'єкт», «значення слова», інтенсіонал, екстенсіонал, прагматика мови, логічна прагматика.

Гончаренко М.В. Логико-философские принципы прагматики языка (анализ концепции «языковых игр» Л. Витгенштейна). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 06 - логика. Институт философии Национальной Академии Наук Украины, Киев, 1999.

В диссертации исследуется концепция «языковых игр» Л. Витгеншейна, являющаяся концептуальной основой развития как принципов прагматики языка, так и принципов логической прагматики, рассмотрены ее структурные элементы, определяется роль концепции «языковых игр» в современных логических исследованиях.

В результате проделанного анализа концепции «языковых игр» Л. Витгенштейна было сформулировано одно из возможных понятий «языковой игры»; критерий «достоверности» Л. Витгенштейна был рассмотрен как критерий семантической относительности, конвенционально заданный. Было сделано предположение о том, что концепция «языковых игр» позднего периода философии Л. Витгенштейна определена концепцией «Логико-философского трактата»: «Мир - это факты в логическом пространстве; «концепция «языковых игр» определяется рассмотрением объекта как факта в «Логико-философском трактате».

На основании анализа концепции «языковых игр» было предположено, что «аспект видения» - это основополагающая возможность интерпретации, вследствие чего сознание одновременно детерминирует различные «возможные миры».

«Аспект видения» может рассматриваться как «переживание» значения слова (намерение «языковой игры»). Аспект видения вещи актуален в контексте рассмотрения. Контекст («языковая игра») - это интерпретация действительности. Предположена семантическая относительность «значения слова» (рассмотрение структуры семантики «языковых игр» как структуры семантики «возможных миров»). Интенсиональное значение детерминируется его экстенсионалом («значение слова - это его употребление» (Л. Витгенштейн)).

«Языковая игра», как и прагматический язык, детерминированан интенсиональным объектом, который отличается в каждом конкретном случае. На основании этого можно констатировать семантическую относительность значения слова (экстенсионал).

Ключевые слова: «языковая игра», «аспект видения», «критерий достоверности», «факт», «объект», «значение слова», интенсионал, экстенсионал, прагматика языка, логическая прагматика.

Goncharenko M.V. Logical-philosophical principles of language pragmatics (analysis of the conception of «language games» by L. Wittgenstein).

Thesis for the Degre of Candidate of Sciense in Philosophy, specialty 09. 00. 06 - logic. Gregory Skovoroda Institute of philosophy of UNAS, Kiev, 1999.

The dissertation is devoted to the conception of «language games» and its structural elements, the role of the conception of «language games» is analyzed in modern logical research studies. Semantic relativity of the word-meaning is proposed on the grounds of analysis of the conception of «language games». The structure of semantics of «language games» is considered as the structure of semantics of «possible worlds».

Intensional meaning is determined by its extensional («the word-meaning is the word's usage» (L. Wittgenstein).

Key words: language games, viewpoint, criterion of reliability, fact, object, word-meaning, intencional, extensional, pragmatic language, logical pragmatic.

Размещено на Allbest.ru

...