Естетичне світопереживання в життєдіяльності людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ГІТУН Наталія Іванівна

УДК: 18: 7. 01

ЕСТЕТИЧНЕ СВІТОПЕРЕЖИВАННЯ В ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Спеціальність 09. 00. 08 - естетика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Науковий керівник - Олексюк Лілія Миколаївна, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Офіційні опоненти - Бровко Микола Миколайович, доктор філософських наук, професор кафедри філософії Київського державного лінгвістичного університету; - Азархін Андрій Віленович, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

Провідна установа - Національний технічний університет України “КПІ”.

Захист відбудеться 25 лютого 1999 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 28 при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 327).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, Київ, вул. Володимирська, 58).

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Розробка естетичної проблематики та закономірне розширення її меж пов'язані з постановкою та осмисленням таких питань, які, незважаючи на їхню гадану розробленість, через їх багатогранність, привертають до себе пильну увагу дослідників. Актуальність теми дисертації пов'язана з її спрямованістю на дослідження людського світопереживання в його естетичному аспекті. Це збігається з напрямом розвитку сучасної естетики, культурології, філософської антропології.

На порозі XXІ століття особливо гостро постає проблема людини, її буття, світовідношення, формування її як особистості та індивідуальності. “Найбільш важливим, від чого залежить доля людства, постають людські якості”, - вважає нова гуманістика (А. Печчеї). Тому гідним уваги коло тих питань, які стосуються активізації та розвитку всіх людських здібностей та детермінації людського прагнення до вдосконалення загальної культури людини. Безпосереднім буттям свідомості людини, формою самого її життя постає естетичне світопереживання, яке як специфічна форма відображення дійсності у всьому своєму об'ємі може бути виявлене та осмислене шляхом дослідження тих умов, на грунті яких виникає естетичний процес як необхідний та важливий аспект культури в цілому та індивідуальної культури зокрема.

Актуальність теми і основний напрямок дисертаційного дослідження викликані кількома моментами.

- Проблема естетичного світопереживання як одного з видів емоційно-ціннісного переживання світу мало розроблена в сучасній філософсько-естетичній думці. Основна увага приділялася проблемам естетичного переживання у сприйнятті творів мистецтва, його функціональним особливостям, генезі розвитку. Узагальнюючі дослідження естетичного світопереживання з огляду на проблеми діалектичної єдності світоглядного та естетичного аспектів та їх взаємозв'язку з художньо-естетичним освоєнням дійсності не отримали необхідної розробки.

- У вітчизняних дослідженнях проблема естетичного переживання розроблялася головним чином через розкриття його ролі у формуванні соціального та естетичного досвіду особистості та впливу його на соціальну активізацію людини; через розкриття специфіки художньо-творчого процесу в тісному взаємозв'язку з соціальним досвідом. Місце естетичного світопереживання у суспільній естетичній свідомості та його значення в життєдіяльності людини визначалось не досить чітко.

- У сучасних вітчизняних дослідженнях художня реальність розглядалася як феномен культури та його складова. Художня реальність як духовно-ціннісне явище, переживання як основа художнього образу, зв'язок художньої реальності зі світовідношенням людини досліджені недостатньо.

Отже, актуальність проблеми естетичного світопереживання полягає в тому, що вивчення механізмів естетичної активності людини в її повсякденній діяльності, осмислення суті та значення цієї активності в культурному вимірі та бутті людини повинно відіграти певну позитивну роль у спрямуванні культуротворчих процесів, а також практично допоможе людям у виробленні естетично-ціннісних оріентацій, що особливо важливо у “відкритому” суспільстві, метою якого є досягнення універсального світогляду, ствердження ідей вселюдського світовідношення.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Загальний напрям дисертаційної роботи пов'язаний з галузевою темою “Антропологічно-концептуальні засади оновлення змісту середньої і вищої гуманітарної освіти” (Волинський державний університет імені Лесі Українки, Інститут соціальних наук, м. Луцьк).

Ступінь розробленості проблеми. У сучасній філософській думці достатня увага приділяється проблемі світоглядної свідомості та її чуттєво-емоційним, вольовим, інтелектуальним та іншим компонентам. Ця проблематика розроблена у працях Р.А. Арцішевського, Є.К. Бистрицького, С.В. Пролєєва, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка та інших.

Аналізу процесів переживання і світопереживання людини присвячені праці М.М. Бахтіна, Ф.Є. Василюка, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна та інших. Особливості душевно-духовного життя людини, значення емоційно-ціннісного світопереживання посідають значне місце у зарубіжній філософсько-естетичній думці. Проблеми онтологічної первинності переживання у бутті людини та свідомості розглядаються Е. Кассирером, Р. Кронером, Х. Плеснером, А. Швейцером, М. Шелером.

Особливе місце посідає переживання як безпосереднє сприйняття дійсності, основа світогляду та безпосереднє буття людини у філософії життя Р. Гвардіні, В. Дільтея, Г. Зіммеля, Х. Ортеги-і-Гассета, О. Шпенглера; в феноменології Ф. Брентано, Е. Гуссерля; в герменевтиці Х. -Г. Гадамера та інших зарубіжних мислителів.

У вітчизняній та російській філософській традиції проблеми емоційно-чуттєвої сфери розглядаються в працях Б.П. Вишеславцева, В.В. Зеньковського, О.І. Ільїна, Г. Сковороди, В.С. Соловйова, Ф. Степуна, П.Д. Юркевича, С.Л. Франка.

У сучасній вітчизняній філософсько-естетичній думці проблемі естетичного світопереживання - переживання людиною краси світу матеріального та духовного, а також творів мистецтва, - присвячено небагато загальних робіт. Проблему взаємозв'язку естетичного переживання з світовідношенням розглядає В.А. Личковах. Генеза естетичних переживань у художньо-естетичному процесі висвітлена А.П. Ларьковим.

Осмислення ролі естетичних почуттів в естетичній культурі та естетичному процесі, сутності та значення людської чуттєвості фундаментально розкриті А.С. Канарським. Як структурний компонент естетичної свідомості естетичні почуття розглядались у працях таких авторів, як Н.І. Киященко, Н.Л. Лейзеров, Б.В. Сафронов, І.Ф. Смольянинов.

У визначенні поняття художньої реальності та його складових елементів основу становлять праці В.П. Іванова, В.І. Мазепи, А.Ф. Єрємєєва, М.Я. Полякова, В.І. Тюпи, О.А. Уроженко, В.В. Федорова.

До числа авторів, які займалися розробкою проблеми розвитку людської чуттєвої діяльності та вияву унікальності особистості, проблемою естетичного переживання часу художнього образу, специфікою художнього образу у фольклорі, природою художньої потреби можна віднести Г.М. Вальтер, М.Л. Голуб, О.І. Дику, Л.Ю. Лиманську, О.М. Рубан.

Незважаючи на зацікавленість широкого кола дослідників даною проблематикою, слід зазначити, що при такiй великій кількості наукових робіт мало не оберненопропорційним є вивчення проблеми естетичного світопереживання. В існуючих дослідженнях розкриття цієї проблематики носить розрізнений, фрагментарний характер. В узагальненому, цілісному вигляді проблема світопереживання в естетичному аспекті на рівні естетичної свідомості, життєдіяльності людини та в художній реальності розроблена в незначній мірі. У зв'язку з цим і визначається основна проблема та необхідність дисертаційного дослідження, яке являє собою спробу філософського осмислення проблеми емоційно-ціннісного переживання краси світу та його естетичного забарвлення.

Об'єктом дослідження постає емоційно-ціннісне переживання світу в життєдіяльності людини.

Предметом дослідження є естетичний аспект світопереживання людини, тобто переживання людиною краси світу та творів мистецтва на основі соціального та естетичного досвіду особистості як безпосереднього буття естетичного в свідомості.

Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб, опираючись на наявні дослідження, розглянути естетичне світопереживання людини шляхом виявлення та осмислення ролі, місця і значення його в естетичній свідомості. При цьому вихідним положенням взяте твердження, що естетичне світопереживання є безпосереднім буттям свідомості та формою життєдіяльності людини.

Досягнення поставленої мети з урахуванням специфіки предмета дослідження передбачає різносторонній підхід до даної проблеми, який реалізується в такій послідовності завдань:

- розглянути емоційно-ціннісне переживання світу людиною в структурі світогляду та світоглядній свідомості як онтологічно первинне, безпосереднє буття його в свідомості взагалі. На основі наявних досліджень систематизувати та узагальнити розуміння ролі світопереживання в життєдіяльності людини та висвітлення цієї проблеми в західній та сучасній вітчизняній філософії;

- виявити діяльнісну структуру естетичної свідомості та її роль в естетичному освоєнні дійсності; осмислити значення і місце естетичного світопереживання в структурі естетичної свідомості;

- розкрити суттєві особливості естетичного переживання та його характер і онтологічну сутність; виявити взаємозв'язок естетичного світопереживання з проявом естетичних почуттів людини;

- з'ясувати зміст поняття художньої реальності та визначити переживання як її основу.

Теоретична та методологічна основа дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є наукові досягнення вітчизняних та західних філософів, естетиків, психологів мистецтва. У роботі використані системний підхід та філософська модель людської діяльності, в основу аналізу естетичної свідомості покладений методологічний діяльнісний підхід. У цілому естетичне світопереживання особистості висвітлюється через спектр тих особливостей, що властиві індивідуальному типу естетичної культури. Теоретичну базу дисертації становлять провідні положення, ідеї та висновки філософської антропології (М. Шелер, Х. Плеснер, Е. Кассирер), феноменології (Е. Гуссерль, Ф. Брентано), філософії життя (В. Дільтей, Г. Зіммель), герменевтики (Ф. Шлейєрмахер, Х. -Г. Гадамер), естетики та філософії культури (Х. Ортега-і-Гассет), філософської психології (С. Л. Франк). Названі принципи та методи використовуються комплексно.

Наукова новизна дисертаційного дослідження пов'язана як з підходом до вирішення проблеми в цілому, так і зі змістом теоретичних положень і висновків, сформульованих у дисертації. В роботі в цілому осмислюється емоційно-ціннісне переживання світу людиною як основа її життєдіяльності, розглядається проблема людського світопереживання у його естетичному аспекті. Таке розуміння естетичного світопереживання дозволяє визначити його місце в структурі естетичної свідомості на індивідуально-особистісному рівні, охарактеризувати його роль у духовному житті та художньо-образному освоєнні дійсності. В процесі вирішення дисертантом поставлених завдань у роботі обгрунтовуються такі положення, що конкретизують наукову новизну і виносяться на захист:

емоційно-ціннісне переживання світу становить онтологічну основу життєдіяльності людини та її різноманітних взаємозв'язків зі світом. Світопереживання виступає основоположним компонентом світогляду та буттям свідомості на особистісно-індивідуальному рівні, що забезпечує цілісне духовно-практичне відношення людини до світу;

естетичне світопереживання становить основу естетичної свідомості, яка має ряд функціональних особливостей, таких як світоглядність та естетична емоційність;

естетичне світопереживання постає світоглядно-естетичною змістовністю естетичної свідомості, формою прояву її естетичної емоційності, способом буття естетичної свідомості;

естетичне світопереживання - переживання краси світу та творів мистецтва - це внутрішньо-суб'єктивний процес активно-чуттєвої діяльності, спрямованої на відображення в-собі цінностей та смислів як життєвих ідеалів матеріального та духовного світу (творів мистецтва), на основі соціального досвіду особи. Естетичне переживання є формою самого життя людини, її світовідношення та діяльнісного буття в культурі, воно є основою існування мистецтва, характеризується смисловою цілісністю, носить світоглядно-екзистенційний, смисложиттєвий характер;

за походженням та сутністю естетичне світопереживання є емпатичним та смислопереживаним. В естетичному світопереживанні та естетичних почуттях відображається універсальне людське світовідношення;

естетичне світопереживання як вид емоційно-ціннісного переживання світу є основою художньо-образного відображення дійсності, становить основу художнього образу, є загальною умовою існування образності в мистецтві, а тому становить безпосередню основу художньої реальності.

Теоретична і практична значущість даного дослідження полягає в тому, що його основні положення та результати, напрацьовані методологічні підходи можуть бути використані для подальшої науково-теоретичної розробки проблем емоційно-ціннісного світопереживання людини, його естетичного та соціально-філософського аспектів, естетичної свідомості, художньої реальності та в практиці навчально-виховної роботи. Результати дослідження можуть бути використані у викладацькій роботі при розробці відповідних лекційних та семінарських курсів і спецкурсів із проблем естетики, філософії культури, філософії людини, філософії мистецтва. Розроблена в дисертації проблематика та обгрунтовані в ній положення можуть сприяти вирішенню сучасних завдань актуалізації творчого потенціалу суспільства, вдосконаленню загальної культури особистості, формуванню загальнолюдського світогляду.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дослідження викладені в публікаціях дисертанта, у виступах та повідомленнях на Всеукраїнській науковій конференції “Гуманізація національної освіти України: Здобутки, проблеми, пошуки” (Луцьк, травень 1993), Міжнародній науково-практичній конференції “Школа майбутнього: гуманізація та гуманітаризація освіти” (Луцьк, вересень 1993), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми оновлення змісту соціально-гуманітарної освіти України” (Луцьк, червень 1995), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми оновлення змісту і методів шкільної соціально-гуманітарної та світоглядної освіти” (Луцьк, травень 1996), Людинознавчих філософських читаннях “Гуманізм. Людина. Моральність” (Дрогобич, жовтень 1996), Людинознавчих філософських читаннях “Гуманізм. Людина. Віра” (Дрогобич, жовтень 1998), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Луцького державного педінституту (1991-1993), Волинського держуніверситету (1994-1998).

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри філософії Інституту соціальних наук Волинського держуніверситету.

Структура дисертаційної роботи. Специфіка об'єкта і предмета дослідження, особливості мети та завдань, а також логіка дослідження обумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, шести параграфів, висновків та списку використаних джерел.

естетичний світопереживання людина

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, визначаються мета та завдання дослідження, зазначаються теоретико-методологічні засади роботи, формулюється її наукова новизна, розкриваються науково-практична значущість та форми апробації роботи.

У першому розділі “Теоретичні передумови розробки проблеми людського світопереживання як онтологічної основи життєдіяльності людини” дисертант розкриває головні тенденції розвитку проблеми в західній філософсько-естетичній думці ХІХ-пер. пол. ХХ століття та вітчизняній філософії.

У першому параграфі “Сутність та особливості світопереживання як компонента світогляду” з'ясовується сутність поняття емоційно-ціннісного переживання світу, визначається його специфіка як компонента світогляду, світоглядної свідомості особистості. Аналізується проблема первинності переживання у життєдіяльності людини у поглядах філософської антропології Е. Кассирера, Х. Плеснера, М. Шелера, А. Швейцера, філософії життя О. Шпенглера, вітчизняної філософії серця П. Юркевича. Теоретичною основою дослідження є підхід до проблеми світопереживання С. Л. Франка, який, наголошуючи на його первинності, визначив його як “безпосереднє буття”. Більш докладно аналізуються точки зору представників філософії життя В. Дільтея та Г. Зіммеля на проблему переживання. В. Дільтей вперше визначив переживання як основу світогляду та сприйняття дійсності, визначив місце емоційності у становленні світогляду людини. Переживання, на його думку, є безпосереднім буттям особистості, воно є основою гуманітарних наук, конституює реальність людського досвіду. Тому дільтеївське вчення про переживання як основу світогляду, свідомості взагалі та способу сприйняття світу стає методологічним фундаментом подальшого аналізу.

Далі у дослідженні стисло викладені точки зору сучасної вітчизняної філософської думки на проблему переживання як онтологічної основи життєдіяльності людини. Аналізуються погляди М. Бахтіна, точка зору Ф. Е. Василюка, концепція В.А. Панпуріна. Підсумовується аналіз точок зору визначенням світопереживання як нескінченної внутрішньої активно-цільової діяльності суб'єкта, опосередкованої суб'єктно-об'єктним змістом, спрямованої на предмети та явища реального світу та внутрішнього буття особистості та виявлення їх ціннісно-смислового та емоційно-вольового утвердження в індивідуальному життєвому процесі, результатом якої є цілісне світовідношення та активізація всіх сутнісних сил людини. Ця діяльність як первинна онтологічна ознака світогляду особистості пронизує свідомість на всіх її рівнях та є безпосереднім її буттям.

Наприкінці парагафу дисертант приходить до таких висновків.

Емоційно-ціннісне переживання є внутрішньою активною суб'єктивованою діяльністю, в ході якої виявляються універсальні зв'язки людини і світу. Як онтологічна основа світогляду переживання осмислює на свідомо-несвідомому рівні внутрішнього буття людини предмети та явища світу, відображаючи у кожному моменті переживання життя як цілісність. Домінуючою ознакою переживання є його світоглядна сутність, яка виконує спонукальну функцію для всіх видів та форм людської життєдіяльності. Естетична діяльність свідомості як специфічний вид людської життєдіяльності в своїй основі містить естетичне світопереживання як один із видів цілісного людського переживання світу.

У другому параграфі “Емоційно-ціннісне переживання в духовному житті особистості” досліджується переживання як атрибутивна ознака існування свідомості особистості, духовна основа її життєдіяльності. Аналізується феноменологічний підхід до поняття переживання Ф. Брентано та Е. Гуссерля. Докладно розглядаються поняття інтенціонального переживання у Е. Гуссерля та інтенціональності психічних феноменів у Ф. Брентано, які аналогічні емоційно-ціннісному переживанню світу. З'ясовуються погляди на проблему переживання у герменевтичному напрямку філософії Ф. Шлейєрмахера та Х. -Г. Гадамера, у філософії життя Х. Ортеги-і-Гассета, Р. Гвардіні.

Світопереживання - це первинна онтологічна основа людської особистості, цілісна та неподільна. Це спосіб за допомогою якого людина стає причетною до світу, це внутрішній смисл буття особистості. Переживання особистості - це суб'єктивно-інтимний процес, в якому активно виявляється ставлення індивіда до об'єкта, ситуації, іншої людини, самої себе, це форма емоційно-чуттєвої даності суб'єкту його ставлення до світу.

Особлива увага у дисертаційному дослідженні звертається на такий вид людського переживання як співпереживання (емпатія) - це особливий внутрішній механізм входження одних людей у діяльність інших, у їх внутрішній світ, події та явища довкілля. Це спосіб буття, під час якого людина, виявляючи свою співпричетність, співпереживання, співчуття, не втрачає свою самобутність.

Аналіз сутності поняття світопереживання не можливий без виявлення сутності психологічного підходу до даної проблеми. А тому в дисертаційній роботі аналізуються точки зору вітчизняної психології, а саме Л. С. Виготського та С. Л. Рубінштейна.

Проведений аналіз існуючих концептуальних точок зору на поняття “переживання” приводить дисертанта до таких висновків.

Світопереживання як онтологічна основа життєдіяльності людини має світоглядну сутність та наступні суттєві особливості: безпосередню, спонтанну даність свідомості; активність - переживання виступає як внутрішній діяльнісний процес; інтенсивність; емоційно-вольовий та ціннісно-цільовий характер; інтелектуальність - мислительні структури, які включає переживання є його смисловими одиницями; творчий характер - переживання змінює внутрішній світ людини. Завдяки переживанню життя як єдиного цілого, котре охоплює минуле, теперішність та майбутнє, людина закріплює зв'язок різних часів свого буття. Вона будує життєвий шлях відповідно до переживання життя як такого, відповідно до репрезентації у свідомості його цінності.

У дисертації висвітлюється сутність цілісного людського світопереживання як основи життєдіяльності людини з метою визначення місце емоційно-чуттєвого світопереживання в естетичній свідомості як основи естетичної діяльності, оскільки естетичне світопереживання як один із видів емоційно-ціннісного світопереживання постає домінуючою основою естетичної свідомості як форми суспільної свідомості. Ця домінанта є сутнісною характеристикою естетичної свідомості.

У другому розділі “Естетична свідомість як форма духовного освоєння дійсності” здійснена спроба визначення місця та ролі естетичного світопереживання як одного із видів емоційно-ціннісного переживання світу в структурі естетичної свідомості.

У першому параграфі “Сутність та специфіка діяльнісної структури естетичної свідомості” з'ясовується діяльнісна структура естетичної свідомості, визначається її природа та сутнісні ознаки.

У дисертаційній роботі використаний методологічний принцип - діяльнісний підхід. Естетична свідомість за своєю природою визначається як емоційна та соціальна.

Естетична свідомість визначається дисертантом як форма емоційно-чуттєвого осмислення власних переживань та ставлень до оточуючого світу, набута у практиці естетичної життєдіяльності, що включає в себе як основу естетичне переживання краси світу, категорійно-естетичні знання та досвід перетворення дійсності за законами краси, і об'єктивується в мові мистецтва та інших естетичних символах духовної культури суспільства та особистості.

Далі дисертант визначає діяльнісну структуру естетичної свідомості на рівні вихідних понять “естетична потреба” - “естетичний образ”, тому що потреба є домінуючою ознакою естетичної діяльності свідомості, а образ - структурною одиницею естетичної свідомості, у ньому виражені такі функціональні її особливості як світоглядність та емоційність. Визначаючи функціональні ознаки естетичного образу дисертант приходить до думки, що в процесі комунікативного спілкування як партнерів між собою, так і людини та світу, яке відбувається в емоційно-чуттєвій формі, схоплюється не сам предметний світ (людина), а особистісно-індивідуальне ірраціональне світопереживання як вираження самого буття.

Звідси автор доходить висновку про те, що сутнісною основою естетичної свідомості постає естетичне світопереживання.

Домінуючою ознакою існування естетичної свідомості є виникнення в особистості естетичної потреби. Реалізується естетична свідомість на рівні естетичного образу. Естетичне світопереживання постає як спосіб буття естетичного в свідомості. Специфічними функціональними ознаками естетичного освоєння дійсності є інтенціональність, світоглядність та емоційність.

У другому параграфі “Світоглядність та емоційність естетичного освоєння дійсності” розглядаються функціональні особливості естетичної свідомості та визначається місце естетичного світопереживання в її структурі.

Розкривається сутність поняття естетичного світогляду як естетичного аспекту цілісного людського світогляду та стану естетичної свідомості. Визначається функціональна структура естетичного світогляду та різні його історичні типи. Естетичний світогляд визначається як атрибут естетичної свідомості та її стан, де суб'єкт, вирішуючи питання, для чого здійснюється естетична діяльність, досягає єдності й гармонії наявного, бажаного та необхідного. Дисертант приходить до висновку, що світоглядна сутність естетичної свідомості є тією її функціональною ознакою, яка визначає її як форму суспільної свідомості та виявляє мету та смисл естетичної діяльності. Світоглядність естетичної свідомості є домінуючою ознакою, яка через естетичний ідеал та сукупність естетичних переконань та поглядів визначає місце людини в світі, її ставлення до нього, смисл перетворення світу за законами краси.

Далі аналізується ще одна функціональна особливість естетичної свідомості - емоційність. Розглядаються різні точки зору в сучасній вітчизняній філософсько-естетичній думці на природу естетичної емоції та зазначається, що емоційність у структурі естетичного світогляду представлена поняттями естетичного світовідчуття та естетичного світопереживання. На функціональному рівні естетична емоція проявляється як естетичне почуття, естетичне переживання, естетична емоція-настрій.

Формою духовно-практичного освоєння дійсності постає естетичний смак, який виражає діалектику раціонального та емоційного, духовного, душевного та практичного в естетичній свідомості.

Проаналізувавши діяльнісну структуру естетичної свідомості, дисертант приходить до висновку, що її основою постає естетичне світопереживання, а функціональними особливостями є світоглядний характер естетичного освоєння дійсності та естетична емоційність. В естетичній емоції знаходить свою особливу форму вираження естетичний світогляд, вона набуває світоглядно-естетичної змістовності, а естетичний світогляд модифікується у форми естетичного світовідчуття та естетичного світопереживання. Отже, естетичне світопереживання постає світоглядно-естетичною змістовністю естетичної свідомості, формою прояву її естетичної емоційності.

У третьому розділі “Естетичне світопереживання: сутність та особливості” досліджуються сутність та специфічні особливості естетичного переживання краси світу як форми самого життя людини, її світовідношення.

У першому параграфі “Естетичне світопереживання як смислова основа життєдіяльності” розкриваються сутнісні ознаки естетичного переживання як одного з видів емоційно-ціннісного світопереживання та здійснюється спроба визначення поняття.

Аналізуючи існуючі точки зору у вітчизняній філософсько-естетичній думці на сутність поняття “естетичне переживання”, дисертант приходить до висновку, що естетичне світопереживання - це емоційно-естетичне буття свідомості, це повторне душевно-духовне проживання естетично пережитого.

Далі у дослідженні аналізуються підходи до поняття естетичного світопереживання у західній філософсько-естетичній думці. А саме у філософії життя В. Дільтея, Г. Зіммеля, у герменевтиці Х. -Г. Гадамера, естетиці Х. Ортеги-і-Гассета. Аналіз підходів до проблеми естетичного переживання дозволив дисертанту визначити таку його сутнісну ознаку як смисложиттєвий характер. Переживання - це активно-дієвий процес, в якому утверджуються смисложиттєві цінності. Це процес, у якому виражені суспільні зв'язки, соціальний досвід особистості.

Аналогічними естетичному переживанню як смисловій основі життєдіяльності людини є “цінності переживання” (В. Франкл), які надають життю смислового наповнення та “пік-переживання” (А. Маслоу) як узагальнення кращих моментів людського буття. В естетичному переживанні, яке характеризується смисловою цілісністю, узагальнюються найрізноманітніші сторони людського світовідношення, світ постає як єдине ціле. Суб'єкт естетичного світопереживання, як носій смисложиттєвих цінностей, поєднує в конкретному своєму переживанні родові та індивідуальні, загальні та унікальні моменти людського буття. Процес переживання відбувається за участю свідомості, але в момент безпосереднього чуття він свідомістю не контролюється. Особливостями процесу є суб'єктивність, переживання повноти буття носить індивідуальний характер і співвідноситься з особистою системою цінностей, з індивідуальними уявленнями про своє місце у світі. Але, не дивлячись на особистісний смисл, естетичне переживання є “складний соціальний акт” (А. С. Канарський). У ньому розгортаються всі сутнісні сторони особистості, стверджується людина як соціальна істота. Іманентною ознакою переживання є його ігрова форма існування. Естетичне переживання - це гра, яка реалізується через поетичну форму (Й. Хьойзінга).

На підставі проведеного аналізу дисертант робить висновок про те, що естетичне світопереживання становить смислову основу життєдіяльності людини, яка постає носієм смисложиттєвих цінностей, її переживання трансформуються у світовідношення. Смисложиттєва основа естетичного світопереживання виявляється у його тісному зв'язку з соціумом, суспільною доцільністю життя.

У другому параграфі “Естетичне почуття як “процес переживання” розглядаються естетичні почуття як результат прояву естетичного переживання, з'ясовуються їх сутність та специфіка.

В результаті аналізу різних підходів, концепцій та точок зору на поняття “естетичне почуття” дисертант бере за основу концептуальний підхід А. С. Канарського та В. П. Іванова.

Естетичне почуття - це емоційна форма відображення та вираження соціально-естетичного досвіду, здатність за його допомогою естетично осягати та переживати дійсність.

Специфічними ознаками естетичного почуття як процесу переживання є його сутнісний зв'язок з уявою, уявленнями та фантазією. У переживанні краси світу людину переповняють естетичні почуття, які активізують її естетичну свідомість, збуджують уяву. Естетичне почуття як один із найсильніших проявів універсальної людської чуттєвості є “особливим відтворенням цілісності стану людини” (А. С. Канарський). Розвиток естетичних почуттів сприяє формуванню в людини її естетичних ідеалів. Ці почуття безпосередньо спрямовують естетичну діяльність на досягнення ідеалу, який надає смислу людському буттю.

Атрибутивними властивостями естетичного почуття є його інтенсивність, виражена в афектах, глибина проникнення у внутрішній світ особистості. Воно збагачує соціальний та естетичний досвід особистості.

Проведене у третьому розділі дослідження дозволяє визначити естетичне світопереживання - переживання краси світу та творів мистецтва як внутрішньо-суб'єктивний процес активно-чуттєвої діяльності, спрямованої на відображення в-собі цінностей та смислів як життєвих ідеалів матеріального та духовного світу або творів мистецтва на основі соціального та естетичного досвіду особистості. Це процес трансформації життєдіяльності людини в її внутрішній світ на основі переживання краси і гармонії світу, спосіб безпосереднього її буття, сутнісними ознаками якого є: смисложиттєвий характер; існування на свідомо-несвідомому рівні; цілісність; творчість; він є основою діяльності уяви; образно-символічна та ігрова форма існування; соціальність; світоглядно-екзистенційний, ціннісний характер. Естетичні почуття як особливий вид естетичного світопереживання мають культурно-історичний характер, є соціальним феноменом і характеризуються інтелектуальністю, асоціативним механізмом існування в мистецтві та дійсності, активізуючим впливом на людську чуттєвість. Соціальна цінність естетичного почуття полягає в його некорисливості, неутилітарності, яка стверджує самоцінність людини. У феномені естетичного почуття як “процесі переживання” відбивається універсальне людське світовідношення, він є стимулятором духовного життя особистості.

У четвертому розділі “Естетичне світопереживання як основа художньої реальності” зроблена спроба виявити взаємозв'язок естетичного світопереживання з художньою реальністю, визначити сутність поняття “художньої реальності” та обгрунтувати переживання як її основу.

Аналізуючи різнобічні концептуальні підходи до поняття, дисертант визначає специфічні ознаки її існування, такі як міжособистісне спілкування, ігрова форма, активна співтворчість реципієнта з митцем. Художня реальність розглядається у процесуальному аспекті як спосіб художнього буття духовного світу людини. Основою існування художньої реальності визначаються особливості відношення художника до світу (та відношення сприймаючих до мистецтва), які грунтуються на цілісному людському переживанні.

Розглядаються основні типи світовідношення, один з яких - творчий тип відношення митця до світу та світопереживання як його фундамент постає основою художньої реальності. Художня реальність визначається як художня трансформація та втілення людського способу життя, як єдиний можливий спосіб реалізації кінцевих цілей мистецтва, як механізм “переведення” духовно-ціннісного змісту культури в структури духовного світу сприймаючих, за допомогою якого художня інформація існує як цілісні смислопереживані стани суб'єкта, як його духовне буття та різноманітні діяльні прояви.

Художній образ як структурний компонент художньої реальності виражає цілісну форму людського досвіду, певного життєвого світу, є цілісним переживанням сприймаючого. Необхідною передумовою реалізації художнього образу є особистісне переживання (В. А. Малахов). Атрибутивною ознакою художнього образу є процес активної співтворчості, співпереживання суб'єкта та об'єкта, діалектичний розвиток їх думок, ідеалів, переживань, почуттів. Це спонтанний процес, який відбувається не без участі волі, бажання та свідомої діяльності людини, сприймаючий за допомогою фантазії та уяви довершує художній світ образів автора. У цьому полягає процес творчості, в якому за допомогою співпереживання людина переноситься у створений митцем світ художньої реальності.

Наприкінці розділу зроблені наступні висновки.

Аналіз сутності поняття художньої реальності у сучасній вітчизняній філософсько-естетичній думці дає можливість визначити художню реальність як духовно-ціннісне явище, основою якого є відкрите творче відношення митця до світу та відношення сприймаючого до мистецтва у формі безпосереднього цілісного людського світопереживання. Оскільки художня реальність безпосередньо існує через спів-буттєву взаємодію митця й аудиторії в формі художнього твору та художнього спілкування, то способом зв'язку її з сприймаючими є цілісне людське переживання. Естетичне переживання подій та явищ матеріального та духовного світу митцем є атрибутивною ознакою будь-якого художнього твору, адже в результаті процесу внутрішньо-суб'єктивної діяльності митець пропускає крізь себе, свій внутрішній світ, соціальний та естетичний досвід різноманітну інформацію, о-смислює її. В результаті цих смислопереживаних процесів в уяві художника з'являються художньо-образні форми, які об'єктивуються у творах мистецтва. Отже, переживання є загальною умовою існування образності в мистецтві, воно є основою художнього образу, а тому і основою художньої реальності. Художній образ концентрує та відтворює в собі певний життєвий досвід цілісних людських переживань.

У висновках підсумовуються основні ідеї та положення дисертації:

1. Емоційно-ціннісне переживання світу становить онтологічну основу життєдіяльності людини та її різноманітних взаємозв'язків зі світом. Світопереживання людини носить активний, емоційно-вольовий характер. Специфічними ознаками цілісного людського переживання є його безпосередній зв'язок з життям, спонтанна даність свідомості, смисложиттєвий характер, інтелектуальність.

Естетичне світопереживання як особливий вид емоційно-ціннісного переживання світу становить основу естетичної свідомості, яка є формою емоційно-чуттєвого осмислення власних переживань та ставлень до навколишнього світу, що набута у практиці естетичної життєдіяльності, що включає в себе як основу естетичне переживання краси світу, категорійно-естетичні знання та досвід перетворення дійсності за законами краси, і об'єктивується в мові мистецтва та інших естетичних символах, які існують у духовній культурі суспільства та особистості. Функціональні особливості естетичної свідомості:

- світоглядність, атрибутивною ознакою якої є естетичний світогляд, який модифікується у форми естетичного світовідчуття та естетичного світопереживання;

- естетична емоційність, яка виявляється у здатності суб'єкта не лише вільно відчувати красу світу, але й створювати її, переборюючи дисгармонію життя. Отже, у діяльнісній структурі естетичної свідомості естетичне світопереживання постає її світоглядно-естетичною змістовністю, формою прояву її естетичної емоційності, способом її буття.

3. Сутнісними ознаками естетичного світопереживання є його втілення в образному матеріалі, нескінченна цілісність, воно є іманентною ознакою будь-якого твору мистецтва. Естетичний аспект світопереживання неможливий без діяльності уяви, фантазії, його специфіка полягає в тому, що воно є смисловою основою життєдіяльності людини, має творчий характер. Будь-яке естетичне світопереживання є цілісним актом, в якому існує тісний зв'язок із життям, відсутня межа між cуб'єктом і об'єктом, у процесі переживання суб'єкт виявляє загальні закономірності самоствердження людської істоти. За своєю первинною суттю та походженням естетичне світопереживання є “співпереживанням”, йому притаманна інтенсивність, соціальність. Проявом процесу переживання та його результатом є естетичні почуття як один з найсильніших проявів людської чуттєвості, у них відображене універсальне людське світовідношення.

Цілісне людське переживання реального світу та внутрішнього буття є атрибутивною ознакою існування будь-якого мистецтва, а тому саме цілісне людське переживання та його різновид естетичне світопереживання є основою художньої реальності. В основу існування художньої реальності покладене творче відношення художника до світу та сприймаючого до мистецтва, яке включає в себе й ігрове ставлення. Світопереживання художника складає життєву основу змісту його творів. В основі художнього образу як складової художньої реальності лежить певний досвід цілісних людських переживань.

Перспективним, на думку дисертанта, є подальша науково-теоретична розробка проблеми цілісного людського переживання світу, дослідження художньої реальності як духовно-ціннісного явища, що збігається з напрямками розвитку естетики, філософської антропології, філософії культури.

Основні положення даної роботи знайшли висвітлення в таких публікаціях автора:

1. Гітун Н.І. Світоглядний характер естетичного освоєння дійсності // Збірник матеріалів філософських людинознавчих читань “Гуманізм і моральність: екзистенційні виміри”. - Львів: Край, 1997. - С. 202-205 (0, 4 др. арк.).

2. Гітун Н.І. Цілісність та естетична емоційність діяльної структури естетичної свідомості // Науковий вісник Волинського державного університету. Серія: Філософські науки. - Луцьк: ВДУ, 1997. - №9. - С. 126-128 (0, 5 др. арк.).

3. Гітун Н.І. Світовідношення художника як основа художньої реальності // Наукові записки ДДПУ. “Проблеми гуманітарних наук”. - Вип. 2. - Дрогобич: Вимір, 1998. -С. 19-28 (0, 6др. арк.).

4. Гітун Н.І. Смисложиттєвий характер переживання краси світу // Науковий вісник Волинського державного університету. Серія: Філософські науки. - Луцьк: ВДУ, 1998. - №10. - С. 123-128 (0, 8 др. арк.).

Анотації

Гітун Н.І. Естетичне світопереживання в життєдіяльності людини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 08 - естетика. - Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ. - 1999.

Дисертація присвячена дослідженню та осмисленню естетичного світопереживання в життєдіяльності людини. Естетичне світопереживання розглядається як один із видів емоційно-ціннісного переживання світу, що становить онтологічну основу життєдіяльності людини та її різноманітних взаємозв'язків із світом. Естетичне переживання виявляється як основа естетичної свідомості, спосіб буття естетичного в свідомості. Розкриваються сутнісні особливості естетичного світопереживання та його прояву - естетичних почуттів, що дозволяє визначити переживання як форму світовідношення людини, смислову основу її життєдіяльності, безпосередню основу художньої реальності.

Ключові слова: життєдіяльність людини, емоційно-ціннісне світопереживання, естетичне світопереживання, естетична свідомість, естетична емоційність, художня реальність.

Гитун Н.И. Эстетическое миропереживание в жизнедеятельности человека. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 08 - эстетика. - Киевский университет имени Тараса Шевченка, Киев, 1999.

Диссертация посвящена исследованию и осмыслению эстетического миропереживания в жизнедеятельности человека. Эстетическое миропереживание рассматривается как один из видов эмоционально-ценностного переживания мира, которое составляет онтологическую основу жизнедеятельности человека и его разнообразных взаимосвязей с миром, его специфическими особенностями определяются непосредственная связь с жизнью, спонтанная данность сознанию, смысложизненный характер, интеллектуальность. Эстетическое переживание определяется как основа эстетического сознания, которое является формой эмоционально-чувственного осмысления собственных переживаний и отношений к окружающему миру, приобретенной в практике эстетической жизнедеятельности, в структуру которой входят эстетическое переживание красоты мира (как основа), категориально-эстетическое знания и опыт преобразования действительности. Выделяются функциональные особенности эстетического сознания: мировоззренческий характер эстетического освоения действительности и эмоциональность. Эстетическое миропереживание выявляется как мировоззренческо-эстетическая содержательность эстетического сознания, форма проявления его эстетической эмоциональности, способ его бытия.

Раскрываются сущностные особенности эстетического миропереживания - переживания красоты и гармонии мира и произведений искусства - такие как его воплощение в образном материале, бесконечная целостность, имманентная черта любого произведения искусства. Устанавливаются условия бытия процесса миропереживания в его эстетическом аспекте: наличие деятельности воображения и фантазии. Определяется специфика эстетического миропереживания как смысловой основы жизнедеятельности человека. Эстетическое миропереживание характеризуется как целостный акт, который имеет творческий характер, в нем существует тесная связь с жизнью, отсутствует разделение между субъектом и объектом, в процессе переживания субъект выявляет общие закономерности самоутверждения человеческой личности. Определяется первичная сущность и природа эстетического миропереживания, которое является сопереживанием, ему характерны интенсивность, социальность. Как проявление процесса переживания и его результат выделяются эстетические чувства как одни из наиболее сильных проявлений человеческой чувственности, в которых отражается универсальное человеческое мироотношение.

Эстетическое миропереживание как один из видов эмоционально-ценностного переживания мира определяется как атрибутивная особенность существования искусства, как жизненная основа содержания произведений искусства, как основа художественного образа и в итоге непосредственная основа бытия художественной реальности.

Ключевые слова: жизнедеятельность человека, эмоционально-ценностное миропереживание, эстетическое миропереживание, эстетическое сознание, эстетическая эмоциональность, художественная реальность.

Hitun N.I. Aesthetic world experience in life activity of man. - Manuscript.

Kandidat of philosophical sciences dissertation, speciality 09. 00. 08 - aesthetics. -Kyiv University named after Taras Shevchenko, Kyiv. -1999.

Dissertation is devoted to investigating and interpreting the aesthetic world experience of man. Aesthetic world experience is considered as one type of emotional-evaluative world experience. It constitutes the ontological basis for life activity of man and his various relationships with the world. Aesthetic experience is revealed as a basis for aesthetic consciousness, the way the aesthetical is present in the consciousness. Essential peculiarities of aesthetic world experience are revealed, as well as its manifestation - aestethic sensations. This makes it possible to define sensations as form of man's attitude towards the world, meaningful basis of his life activity, immediate basis for artistic reality.

Key words: life activity of man, emotional-evaluative world experience, aesthetic world experience, aesthetic consciousness, aesthetic emotionality, artistic reality.

Размещено на Allbest.ru