Пайдея в контексті античної трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Пайдея в контексті античної трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід)

Зоріна Олександра Сергіївна

Київ - 2008

Анотація

Зоріна О.С. Пайдея в контексті античної трагедії (Есхіл. Софокл. Евріпід). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

У дисертації здійснено теоретичне осмислення розвитку пайдеї як одного з найбільш вагомих чинників естетичного й етичного виховання, що народився в результаті цивілізаційного поступу. Показано, що найбільш яскравим проявом пайдеї у добу її зародження в давньогрецькій культурі стали твори драматургів: Есхіла, Софокла та Евріпіда.

Детально проаналізовано творчість видатних трагіків і, водночас, громадських діячів з точки зору їх внеску в процеси становлення вільного громадянина держави-поліса. Наведено кілька дефініцій "пайдеї" з урахуванням специфіки розвитку поняття в різні історичні епохи.

Розглянуто сучасне трактування пайдеї на Всесвітньому філософському конгресі (Бостон, 1998). Подано і систематизовано погляди відомих філософів на розвиток концепції пайдеї в умовах постіндустріальної цивілізації.

Теоретичний матеріал трансформувався в дослідженні сучасного стану пайдеї та визначено її вплив на становлення громадянського суспільства.

Ключові слова: пайдея, арете, естетичне виховання, етичне виховання, антична трагедія, калокагатія, даймон, держава-поліс.

Аннотация

Зорина А.С. Пайдея в контексте античной трагедии (Эсхил. Софокл. Эврипид). - Рукопись.

Диссертация на соискания ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08. - эстетика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена теоретическому осмыслению развития пайдейи - наиболее значимому феномену культурно-эстетического воспитания, возникшего в Древней Греции и с различными вариациями, дополнениями, оптимизацией дошедшего до наших дней.

В диссертации раскрывается понятие пайдейи в том виде, в котором оно встречается у Гомера и получает свое творческое развитие в драматических произведениях великих трагиков античности: Эсхила, Софокла и Эврипида.

Детально анализируется творчество этих трагиков с точки зрения того вклада, который они внесли в систему эстетического и нравственного воспитания свободных личностей - граждан государства-полиса.

В диссертации приводится несколько наиболее полных дефиниций понятия "пайдейя", применительно к различным философским эпохам.

В работе показано, что пайдейя как система эстетического и нравственного совершенствования личности оказала сильное влияние на развитие художественной культуры, но и на системы физического воспитания, медицины и пр. Доказано, что сама пайдейя, зародившись как концепция военного воспитания, включавшая в себя, прежде всего, этические категории мужества, личной доблести и т.д. - то, что греки подразумевали под понятием "арете" - постепенно видоизменяется, усложняясь. Арете героев Гомера дополняется этическими и эстетическими категориями, получая со временем осмысление в творчестве древнегреческих драматургов.

В диссертации показано, насколько важна пайдейя в условиях современного развития демократического общества, становление гражданских норм и свобод.

В работе рассмотрены современные трактовки пайдейи на Всемирном философском конгрессе (Бостон, 1998). Представлены и систематизированы взгляды известных философов на развитие концепции пайдейи в условиях постиндустриальной цивилизации.

Ключевые слова: пайдейя, арете, эстетическое воспитание, этическое воспитание, античная трагедия, калокагатия, даймон, государство-полис.

Summary

Zorina A.S. Paidea in the context of ancient tragedy (Eshilles. Sofocles. Evripides). - Manuscript.

The Dissertation on gaining the degree of candidate of philosophical sciences on speciality 09.00.08. - Aesthetics. - The Kyiv National University named after Taras Shevchenko. - Kyiv, 2008.

The Dissertation is devoted to theoretical comprehension of development of paidea - to the most meaningful phenomenon of aesthetically cultural education, that arose in the Ancient Greece and with different variations, additions, optimization reached to our days.

In the dissertation the notion of paidea in that kind in which it meets in Homer writings gets the creative development in dramaticseats of large tragedians of antiquity opens up: Eshilles, Sofocles and Evripides.

The Creation of these tragedians from the point of which they add in the system of aesthetically beautiful and the ethics of education of free persons - citizens of the states-polices is analysed in detail.

In the dissertation a few most complete definitions of notion of «paidea» is led, in relation to different philosophical epoches.

It is shown in work, that paidea, as the system of aesthetically beautiful and the ethics perfection of person is, did strong influence on the development of the artistic culture, but also on the systems of physical education, medicine and so on. It is led to that paidea, engendered, as the idea of military education included, foremost, the ethics categories of courage, personal valour and etc - that Greeks meant under notion of "arete" - mutates gradually, complicated. The Arete heros of Homer is complemented by ethics and aesthetically beautiful categories, getting in course of time the comprehension in the creation of ancient Greek dramatists.

In the dissertation so far it is shown the important role of paidea in the conditions of modern development of the democratic society, becoming to civil norms and freedoms.

In the work there are considered the modern interpretations of paidea in the World Philosophical Congress (Boston, 1998). Therein are presented and systematized the wievs of the known philosophers on the development of the conception of paidea in the conditions of the postindustrial civilization.

Key words: paidea, arete, aesthetic education, ethics education, ancient tragedy, kalokagatiya, daymon, state-policy.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність теми дослідження. Одним із найвизначніших здобутків цивілізаційного поступу людства є “пайдея” - ідея універсального гармонійного виховання, що виникла в Давній Греції та розвинулася у творчості грецьких драматургів Есхіла, Софокла й Евріпіда. Антична трагедія виступила як зриме художнє втілення філософської доктрини, розвинувши й максимально адаптувавши її для сприймання вільними громадянами не тільки Афінської держави, а й згодом і всього людства. Розвиток пайдеї як системи послідовного формування естетичних поглядів та моральних переконань особистості був унікальним для історії античності й дістав відповідну інтерпретацію в роботах філософів, мистецтвознавців, літературознавців наступних епох.

Для сучасності концепція пайдеї має дуже важливе значення, бо є класичним зразком системи виховання громадянина в умовах демократичного суспільства. Показовим є той факт, що ХХ Всесвітній філософський конгрес, що проходив наприкінці минулого століття у Сполучених Штатах Америки (Бостон, 10--16 серпня 1998 р.) був присвячений саме пайдеї і пройшов під гаслом філософії як найбільш оптимального методу освіти та виховання людства.

У своєму розвитку пайдея переживала різні етапи, що були детерміновані соціально-економічними змінами античного суспільства, тому вивчення, аналіз зародження і становлення пайдеї як унікальної філософської доктрини є продуктивним для усвідомлення процесів перетворень суспільної свідомості в громадянському суспільстві на початку третього тисячоліття.

Актуальність обраної теми зумовлена також тим фактом, що впродовж багатьох років пайдея не була в колі наукових зацікавлень вітчизняних дослідників через те що домінувала тенденція принципово іншої системи виховання. Це і стало основним чинником проведення комплексного аналізу пайдеї в межах дисертаційного дослідження, бо проблема пайдеї як ідея освіти і виховання набуває для громадян України значення “аристократичної форми життя нації” (Вернер Йегер).

Філософський зміст античного естетичного вчення, яке мало за мету моральне самовдосконалення, було втілено у творах античних трагіків, що згодом стали визнаватися класичними, а, отже, такими, які «створюють канони у всіх видах мистецтва» (Сьорен Кьєркегор). Тому розуміння пайдеї, творче осмислення і розвиток її основних положень значно оптимізується для сприймання пересічними громадянами сучасного інформаційного суспільства і, одночасно, творчо екстраполюється на наукову свідомість фахівців з цієї проблеми саме через художню творчість.

Пайдея - ідея гармонійного виховання індивіда, який є повноправним громадянином суспільства, надзвичайно важлива в добу глобалізації і уніфікації масової свідомості. Епоха експансії транснаціональних корпорацій, у тому числі в сфері духовної культури, вимагає протидії, яка, у свою чергу, є неможливою без потужної культурологічної системи, що значною мірою реалізувалася у творах давньогрецьких трагіків, цього унікального духовного феномену античної цивілізації.

Над комплексним дослідженням пайдеї, історії її становлення та розвитку, практичною реалізацією теорії працювало багато філософів, істориків, літературознавців. Найвагомішою серед цих студій є фундаментальна чотирьохтомна праця Вернера Йегера (1988-1966) "Пайдея". Відомий вчений систематизував, проаналізував, творчо розвинув практично всі положення про пайдею як доктрину універсального виховання, що були відомі на момент написання його роботи.

У дисертаційному дослідженні також використано доробок фахівців з естетики та етики, істориків, які у своїх працях досліджували ідею гармонійного виховання. Вагомим внеском до неї був аналіз античної трагедії, започаткований авторитетними працями Й. Вінкельмана, Ф. Шеллінга, роздумами Ф. Ніцше над аполлонівськими і діонісійськими першоджерелами трагічного; поняттям долі в трагедії у розумінні цього явища А. Шопенгауером, які стали методологічною основою при написанні даної наукової роботи. Акцент зроблено також на праці з аналізу античної трагедії: В.Ф. Асмуса, Т.В. Васильєвої, І.А. Ільїна, О.Ф. Лосєва, Т.А. Міллер, Т. Адорно, А. Боннара, Ж.П. Вернана, Дж. Роділлі та ін.

Окреме місце в дисертаційній роботі приділено аналізу творчого здобутку літературознавців і театрознавців, які досліджували твори давньогрецьких трагіків Есхіла, Софокла та Евріпіда і привнесли в розуміння пайдеї елементи спеціальних фахових дисциплін, що, безумовно, збагатило знання про універсальну теорію гармонійного виховання. Йдеться про праці: Б.В. Варнеке, Н.В. Вулих, Б.О. Гіленсона, Г.Н. Підлісної, І.М. Тронського, М.А. Федорова, О.М. Фрейденберг, Н.О. Чистякової, В.Н. Ярхо та ін.

Праці вітчизняних і зарубіжних фахівців прислужилися при написанні другого розділу дисертаційного дослідження, де йдеться про творче осмислення проблем пайдеї у драмах Есхіла, Софокла й Евріпіда. Спираючись на історичні традиції аналізу античної трагедії (Й. Вінкельман, Г.-В.-Ф. Гегель, С. Кьєркегор), вдалося значно розширити межі дисертаційного дослідження та привнести в структуру роботи елементи полеміки з традиційними поглядами на роль драматичного мистецтва у формуванні особистості. З цією ж метою у другому-третьому розділах дисертаційного дослідження були використані праці відомого німецького філософа Т. Адорно, який виступив опонентом до поглядів Гегеля на теорію природної краси тощо.

Осмислення теми античної пайдеї виходило, насамперед, з літературної традиції, яка за дефініцією Вернера Йегера "лишається нашим безпосереднім підступом до внутрішнього життя минулого також і для тих часів, коли поруч з нею існують й інші джерела". Тому аналіз творів Есхіла, Евріпіда і Софокла було здійснено на основі зіставлення текстів різних перекладацьких шкіл; проаналізовано сприйняття драматичного матеріалу з точки зору як пересічного глядача у різні періоди цивілізаційного розвитку, так і особливостей втілення задуму драматурга стосовно запитів суспільної свідомості різних історичних епох. З цією метою були залучені твори Геродота, Фукідіда, Плутарха, маловідомі фрагменти записів давньогрецьких істориків-логографів.

Окрема увага була приділена творам Платона й Аристотеля як першим філософським обґрунтуванням ролі та значення пайдеї для суспільства. Філософсько-естетичний підхід до аналізу античної спадщини ґрунтується на ідеях, сформованих під впливом праць класиків філософської та естетичної думки, західноєвропейських учених кінця ХІХ - початку ХХ століття. Оригінальні підходи до дослідження античного мистецтва як школи громадянського виховання знаходимо в працях В.І. Панченко. Значний вплив на розширення діапазону наукового пошуку мали роботи Т.Г. Аболіної, О.В. Алєксандрової, Л.Т. Левчук, Л.Б. Мізіної, А.Г. Тихолаза та інших українських вчених.

При аналізі проблеми художньої досконалості драматургічної спадщини античних трагіків використовувалися суто естетичні категорії комічного, трагічного, прекрасного, жахливого, потворного тощо, для чого прислужилися відповідні розробки А.В. Гулиги, Л.Т. Левчук, О.І. Оніщенко, В. Татаркевича.

Особливу увагу приділено феномену грецького театру. При цьому було використано праці В.М Барбич, А. Боннара, Б. Варнеке, П. Коннолі, Г.С. Плєтньової, в яких проаналізовано не тільки умови реалізації творчих задумів грецьких драматургів, а й, що важливо, зроблено спробу визначити вплив драматургії на суспільну свідомість громадян демократичного поліса.

Об`єкт дослідження: пайдея як ідея виховання досконалої людини через культуру.

Предмет дослідження: концепт калокагатійної людини у драматургічній спадщині Есхіла, Софокла і Еврипіда.

Мета дослідження полягає в естетичному аналізі давньогрецького феномену пайдеї в її художньому втіленні.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких взаємопов'язаних завдань:

* розкрити та визначити особливості формування античної трагедії в умовах становлення полісної демократії;

* визначити етичний зміст трагічних колізій аттичної драми;

* дослідити процес еволюції концепції особистості в античній трагедії від «арете» до «калокагатії»;

* виявити основний зміст концепції калокагатії в драмах Есхіла;

* розглянути трагічну колізію між державним законом і особистим правом у творчості Софокла;

* проаналізувати драматургію Евріпіда в контексті античної концепції особистості;

* з`ясувати та обґрунтувати сутність пайдеї як гармонійне виховання особистості;

* аргументувати перспективи теорії пайдеї в цивілізаційному процесі.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму, які сприяють комплексному дослідженню проблеми, уникаючи спрощення та однобічності. В основу дослідження було закладено загальноприйнятий у сучасній естетиці концептуальний плюралізм, що дозволило поєднати традиційні підходи й нові теоретичні моделі.

Методологічна основа дослідження побудована на інтегруванні сучасних філософських, історичних, літературознавчих, психологічних, мистецтвознавчих концепцій. У дисертації застосовано також метод біографічного аналізу.

Основними методами дисертаційного дослідження виступають діалектичний, компаративний, структурно-функціональний.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше проведено цілісний і системний аналіз суті й специфіки основних етапів розвитку пайдеї в античній трагедії та її осмислення в філософській спадщині Платона й Арістотеля, поліваріантності у різні періоди розвою давньогрецького суспільства і екстраполяції пайдеї на подальший цивілізаційний поступ. Досліджено художнє втілення пайдеї в драматургії, яка мала на той час надзвичайно ефективний художньо-естетичний вплив на суспільну свідомість. Наголошено на специфічних особливостях соціокультурного процесу в Давній Греції, що вплинули на подальші естетично-художні пошуки у цивілізаційному, культурному розвитку.

Одержані результати конкретизуються в таких положеннях:

формування античної трагедії як форми художнього опанування протиріч суспільного життя в умовах становлення полісної демократії здійснювалось за рахунок зміни міфологічної свідомості на особистісну само рефлексію та вільний вибір індивідуальної поведінки;

доведено, що змістом трагічних колізій аттичної драми є проблема морального вибору, пов'язана із відходом індивіда від традицій общинного життя та усвідомлення ролі свободи у діяльності людини і породжуваних нею протиріч між свободою волі та об'єктивною (“нерозкритою” за Гегелем) необхідністю, яка постає як рок, фатум, доля;

досліджено процес еволюції уявлень про людину як діяльну особу, що знайшли відображення в грецькій міфології, героїчному епосі, поезії, і які виступали як новий ідеал, що сформував відповідні системи виховання і освіти. Система виховання вдосконалювалась і розвивалась відповідно до змін соціально-економічного та політичного характеру та рухалась від «арете» (як ідеалу морально-етичних якостей шляхетного воїна, який прагне слави) до ідеалу справедливості доброчинного і мужнього громадянина поліса - калокагатії;

вперше обґрунтовано, що концепція калокагативного героя в драматургії Есхіла базувалась на художньому втіленні образа ідеального і благородного громадянина, який вирішує складні моральні дилеми, народжені новими суспільними реаліями, що вимагають моральних інновацій, ціною власних страждань і навіть смерті, підносячись на новий рівень людяності;

визначено, що трагічні образи драм Софокла є відображенням зростання громадянської свободи і разом з тим особистої відповідальності за прийняття рішення (почуття провини), що ставило ідею морального виховання передумовою духовного зростання особистості, яке народжує складні стосунки особистості та особистісного права і закону;

проаналізовано специфіку персонажів драматургії Евріпіда, які визначають не субстанціональні смисли, не є міфологізованими ідеальними образами, а постають як характери, що максимально індивідуалізують загальнолюдські моральні проблеми та естетичні цінності. Творчість Евріпіда поставила проблему пайдеї як єдино можливого знаряддя подолання соціальної кризи та розбрату;

з'ясовано, що теоретичне усвідомлення та обґрунтування ідея пайдеї як гармонійного виховання особистості набула у вченні та постаті Сократа, зафіксованих у «Діалогах» Платона та спогадах Ксенофонта. Калокагативне виховання спрямоване на те, щоб завдяки високій ступені освіченості допомогти людині досягнути вищої мети життя;

виявлено, що виховання через культуру (як основний зміст «пайдеї») пройшло випробування часом і залишається найбільш продуктивною концепцією виховання довершеної людини. Концепт «калокагатії» як ідеалу є універсальною доктриною, що має варіабельність залежно від конкретно-історичних умов існування певної людської спільноти і несе в собі надзвичайний гуманістичний зміст.

Теоретичне та практичне значення. Пайдея - універсальний класичний феномен спроби формування гармонійно розвиненого індивіда в демократичному суспільстві має цінність не лише як реальний практичний досвід, а й джерело наукового аналізу, що може бути здійснене в комплексі гуманітарних дисциплін: філософії, літератури, історії, мистецвознавства та ін.

У результаті аналізу пайдеї було виявлено низку малодосліджених чинників, важливих для розуміння естетичного впливу драматургії Есхіла, Софокла та Евріпіда на глядачів (незалежно від історичного часу), формування у них відповідних моральних переконань, що зробило твори цих драматургів класичними.

Практична значущість дослідження визначається тим, що основні теоретичні положення та висновки можуть бути використані для подальшого художньо-естетичного аналізу давньогрецької духовної культури, а також стати підґрунтям для розробки нормативних курсів, спецкурсів, розділів навчальних посібників з проблем естетики, історії, філософії, літературознавства, які стосуються питань творчої активності та виховання в традиціях пайдеї.

Розроблено спецкурс і семінар "Пайдея як універсальна доктрина естетичного виховання" в Інституті масової комунікації Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом відображення положень і висновків дисертації у шести публікаціях у провідних фахових виданнях та у формі доповідей на шести науково-практичних конференціях: міжнародній науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Дні науки-2003"; міжнародній науковій конференції “Людина. Світ” (Київ, 2004); міжнародній науковій конференції в Таврійському національному університеті ім. В. І. Вернадського “Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта” (Алушта, 2007); Київській школі політичного сценування (Київ, 2007); Всеукраїнській науковій конференції в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка “Регіональні ЗМІ України: історія, стан і перспективи розвитку” (Луганськ, 2008); міжнародній науковій конференції в Інституті журналістики національного Київського університету імені Тараса Шевченка “Журналістика 2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія” (Київ, 2008).

Матеріали роботи апробовані під час читання лекцій в Інституті масової комунікації Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації зумовлена та визначена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмета, а також поставленою метою та основними завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (сім підрозділів), висновків і списку використаних джерел (168 позицій). Загальний обсяг дисертації - 203 сторінки.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується вибір наукової теми, її актуальність, зв'язок роботи з науковими програмами, характеризується ступінь наукової розробки, визначаються мета і завдання, предмет та об'єкт, наводяться методологічні засади дисертації, розкриваються її наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про особистий внесок, публікації, апробацію та структуру роботи.

У першому розділі “Поняття “пайдея” та інваріантність методів її інтерпретації художніми засобами у давньогрецькій драматургії” дається визначення поняттю “пайдея”. З`ясовуються соціально-культурні передумови виникнення давньогрецької драми, розкривається етичний зміст трагічних колізій і визначаються проблеми естетико-культурного виховання калокагативної людини. Розділ складається з двох підрозділів, що відповідає завданню розкриття великої теми.

У підрозділі 1.1. - “Аполлонівські та діонісійські першоджерела виникнення античної трагедії” - зроблено екскурс у минуле: зародження та розвиток протодрами, починаючи з темних віків. Оперуючи поняттями міфології, міфологічної свідомості, міфологічних елементів у творчості рапсодів, починаючи з Гомера, доведено, що драма як культурний феномен могла виникнути лише за умов зародження і розвитку демократичної держави-поліса.

У підрозділі йдеться про те, що в Грецькій культурі дуже рано визначилися протиріччя, які полягали в так званих діонісійських та аполлонівських першоджерелах, що були притаманні характеру цієї унікальної цивілізації. Мистецтво Давньої Греції вже з самого початку носило в собі дух протиріччя - протиставлення дикого, неврівноваженого, примхливого діонісійського початку та світлого, радісного, переможного аполлонівського.

У дослідженні наголошено на характерних рисах античної культури, яка за своєю суттю була антропоцентричною та антропометричною. Враховано характер історичного періоду, у межах якого відбувалася диференціація первісної синкретичної культури. Утрата первісної органічної єдності людини та природи, людини та суспільства обумовили той факт, що надзвичайну роль у цей період починають відігравати поняття упорядкованості, міри, гармонії, а, відповідно, і поняття правила. Порядок, що протистоїть хаосу, - центральна ідея античної космогонії. Людська діяльність як процес упорядкування дійсності - одна із найважливіших ідей та проблем античної філософії.

У розділі вказано, що досить багато уваги проблемі трактування діонісійського джерела, образа приділив Ф. Ніцше. Оскільки в основі діонісійських ритуалів були танок і спів, що з нього народився згодом хор, Ф. Ніцше зазначив, що “трагедія виникла з трагічного хору і спершу була тільки хором”. Зроблено висновок, що філософ все ж лишався прихильником дуалізму грецької культури на противагу моністичному погляду на культурний процес. Традиціний погляд на гармонію, почуття міри і краси, що втілювала в собі пайдея як квінтесенція грецької теорії виховання, Ніцше визначав як аполлонівське першоджерело. Але, на думку Ніцше, поряд з тим була і друга потужна сила, яку він визначив як діонісійський виток. Образи грецьких богів потрібні філософу як зразки протистояння ідей, різних світоглядів, характерів. Отже нестабільність душевного стану і традиційність світосприйняття складають основу грецької культури. Їй властиве протистояння, протиборство двох течій, що вийшли з аполлонівського та діонісійського першоджерел.

У підрозділі 1.2. - “Етичний зміст трагічних колізій та проблема виховання калокагативної людини” - значну увагу приділено етичній категорії свободи вибору в античній пайдеї. Наводяться порівняння у ставленні до цієї етичної категорії самих давньогрецьких драматургів, у творчості яких свобода вибору індивіда часто є вирішальним компонентом драми. Від свободи вибору окремого індивіда пролягає шлях до ідеї свободи суспільства в цілому, що дістало яскраве відображення зокрема в драмі Есхіла “Перси”.

Розглянуто систему образів-символів у творчій спадщині Софокла, визначено, що творчість цього драматурга є близькою для сприйняття сучасником за умови, коли інтереси індивіда і держави у Софокла часто не збігаються, викликаючи при цьому трагічні протистояння. Проаналізовано, чому образи Софокла є вищими виразниками арете нової доби за умови, коли ідеальні персонажі є ідеальними ж носіями калокагативних характеристик.

Поряд з аналізом проблем виникнення давньогрецької драми, розглянуто феномен виховання калокагативного індивіда і нових етичних цінностей демократичного суспільства, головною з яких стала свобода вибору, також дається пояснення, як саме трагедія впливає на пайдею. Пояснюється термін "калокагатія" і наголошується на тому незаперечному факті, що це поняття по-різному трактувалося в різні історичні періоди розвитку давньогрецької цивілізації.

Дається широке роз'яснення арістотелівської концепції трагічного у зв'язку з проблемою пайдеї. Водночас визначено й проаналізовано такі важливі для розуміння природи пайдеї чинники, як світобачення громадянина вільного поліса й адекватне відображення цього нового для культурного світу феномену в давньогрецькій трагедії, основою для якої є етичні колізії.

Другий розділ “Від “арете” до “калокагатії” - еволюція особистості в античній трагедії” присвячено аналізу творчості видатних драматургів Давньої Греції - Есхіла, Софокла та Евріпіда.

У підрозділі 2.1. - “Концепція калокагатії в драмах Есхіла” - на прикладі творчої спадщини драматурга розгорнуто тезу про те, що “держава - ідеальна площина, а не випадкова сцена для його поезії” (Вернер Йегер). У творчості Есхіла вперше створено образ героя, чиї мотивації і вчинки, є, власне, виразом ідеї калокагатії. Підкреслено той важливий факт, що саме за часів Есхіла принцип виховання громадян засобами драматичного мистецтва став головним для ранньої демократії. У зв'язку з цим розглянуто відмінність поняття “арете” у Гомера і героїв Есхіла та проаналізовано роль і значення міфології у творчості трагіка. У підрозділі наведено визначення категорії трагічного стосовно драматичної творчості Есхіла, тому що саме в його творах міфологічні герої постають як трагічні постаті.

У підрозділі акцентується на закономірному закінченні, завершенні - “telos” (у Есхіла це, в першу чергу, означає здійснення волі богів), - що відповідає не тільки авторському задуму, а й є логічним завершенням розгляду складної етичної проблеми, порушеної в драматичному творі.

Визначено, що в Есхіла катарсис виявляється не через очищення стражданнями, а через саму смерть героя. Також розглянуто проблему класичного морального вибору на прикладі Прометея і принципово нової ідеї страждання індивіда за все людство і міри цих випробувань. Зроблено висновок, що у творчості Есхіла універсально поєднувалися поезія й виховання, філософія й релігія.

У підрозділі 2.2. - “Трагічна колізія між державним законом і особистим правом в творчості Софокла” - розглянуто подальший розвиток ідеї героя, наголошено на тому, що саме Софокл увів у обіг тип полісного громадянина. Цей новий для грецької, і взагалі давньогрецької, цивілізації характер індивіда, його принципово інший напрям думок стане основою для розвитку нових якостей калокагативного героя. Зазначимо, що образ самого Софокла, як і образ його друга Перікла, став об'єктом пильної уваги ще в античному світі, бо втілював у собі “вищу добродійність аттичної калокагатії” (Вернер Йегер).

Проаналізовано взаємозв'язок поезії і освіти у драматичній спадщині Софокла. Унікальність ситуації, за якою драматургія, виховання, освіта стають гармонічною єдністю, була досягнута значними зрушеннями в суспільній свідомості громадян поліса.

Досліджено зміст категорії моральної свободи в античній свідомості, акцентовано увагу на так званій “доброчинності заборони” (утриманні від гріха), що полягала не тільки в запобіганні всілякому злу, а й у переборенні, угамуванні пристрастей, що призводять до цієї моральної провини.

Значну увагу приділено аналізу нового типу трагічного конфлікту в “Антігоні”, як неодмінному і вічному протистоянні сім'ї і держави. Наведено діаметрально протилежні точки зору на суть морального конфлікту, що дозволяє зробити висновок: Софокл творить образ героя носієм арете, якою вона уявляється сучасним йому вихователям. А сама драматургія Софокла спричинила появу нових моральних протиріч, що народжувалися ускладненням соціальних форм життя та спроб їх практичного вирішення, які збагачували образ калокагативного героя.

Підрозділ 2.3. - “Драматургія Евріпіда як квінтесенція розвитку пайдеї” - передбачив звернення до історії філософії, з метою дослідити суперечливі положення відомих дослідників про роль і значення софістів у грецькій цивілізації. Аналізуючи проблему пайдеї, наголошено на тому факті, що софізм і софісти не тільки розвинули науку про виховання, а й підняли її на якісно новий етико-естетичний щабель, вважаючи свою діяльність мистецтвом.

Досліджено моральну трансформацію героїв драматургії Евріпіда, серед яких поруч з трагічними героями минулого з'являються складні психологічні типи. Зазначено, що із розширенням меж політичної і духовної свободи неодмінно постає таке поняття, як вседозволеність, що продемонстрована на вчинках Ясона в драмі Евріпіда “Медея”.

Таким чином, обґрунтовується відоме формулювання, згідно з яким Евріпід змальовує героїв “такими, якими вони є”, на відміну від Софокла, який описує їх такими, “якими вони мають бути”.

Драматург Евріпід був свідком кризи епохи грецької демократії і тому його твори проаналізовано з точки зору естетичних категорій трагічного, жахливого. Евріпід і його час стали епохою трагічного випробування для пайдеї, яке вона з гідністю витримала.

У третьому розділі “Пайдея як класична теорія гармонійного розвитку особистості”, що має узагальнюючий характер, визначається роль пайдеї як універсальної ідеї гармонійного розвитку індивіда та її значення для цивілізаційного поступу.

Підрозділ 3.1. - “Естетична ідея як основа давньогрецької культури” - присвячено систематизації положень і висновків, зроблених у дослідженні. Звертається увага на розуміння пайдеї у філософській спадщині Арістотеля, розробці основних положень вчення Платона.

Аналізується відносно нове поняття, запроваджене Платоном у калокагатію, що визначається, як “даймон” - совість. У зв'язку з цим у дисертаційному дослідженні аналізуються складні стосунки Платона з послідовниками софістської філософії.

Велику увагу приділено відновленню Сократом взаємозв'язку освіти з вихованням високих моральних якостей. Проаналізовано поняття автаркії, як уміння внутрішньої перемоги, опанування дикими, некерованими пристрастями всередині самої людської натури.

Особливу увагу приділено розвитку Сократом пайдеї в тій частині, що стосується взаємовідносин у сім'ї - гармонійним стосункам між індивідами не лише в суспільстві, а й у власній родині.

Підрозділ 3.2. - “Теорія пайдеї в цивілізаційному процесі” - за своєю природою має характер окремої наукової розвідки, що потребує постійного оновлення в наукових дослідженнях. Наводяться тези на доказ того, що пайдея - актуальна, насамперед, для сьогодення. У зв'язку з цим велика увага в дисертаційному дослідженні приділяється аналізу матеріалів Всесвітнього філософського конгресу “Пайдея. Філософія у вихованні людяності” (Бостон, 1998). Творчо осмислено і прорецензовано тематику семінарів, за якими працювали філософи багатьох країн світу. Зроблено теоретичні висновки, що можуть бути використані в подальших дослідженнях пайдеї.

У результаті аналізу матеріалів Бостонського конгресу, виділено найбільш актуальні для сучасного стану розвитку демократичного суспільства в Україні теми досліджень, зазначено, що визначальним для останнього в XX сторіччі масштабного форуму філософів було те, що він присвячувався пайдеї.

Особливу увагу приділено також сучасним дослідженням пайдеї відомими філософами XX сторіччя, зокрема М. Хайдеггером.

Велика кількість фактичного матеріалу, що упорядкований у висновках, дозволяє з впевненістю констатувати факт розвитку пайдеї на сучасному етапі цивілізаційного поступу.

Висновки

У дисертації розглянуто пайдею як феномен античної грецької культури, що набув свого розвитку впродовж всього цивілізаційного поступу. Про значення пайдеї для людства наприкінці другого - початку третього тисячоліття свідчить той факт, що саме пайдея стала глобальною темою дискусії на Всесвітньому Філософському конгресі у Бостоні в 1998 році.

У дослідженні розглянуто проблему пайдеї, спираючись на аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників, що сприяли її зародженню. Значне місце в роботі приділено аналізу першоджерел давньогрецького драматургічного мистецтва, оскільки пайдея набула найбільш зримого втілення в драматичних творах. Для того, щоб виявити необхідні чинники, що сприяли вихованню калокагативного героя суто художніми, мистецькими прийомами, досліджено соціально-економічні умови, за яких формувалося мистецтво Давньої Греції. Зазначено, що “золоте п'ятдесятиріччя”, яке запанувало після перемоги греків над чужорідною перською цивілізацією, більш ніж будь-який інший часовий проміжок у людській історії взагалі, сприяло розвитку мистецтва, філософії і науки про виховання вільної особистості. Проаналізовано твори давньогрецьких істориків (Геродота, Фукідіда, Плутарха та інших), так і більш пізні дослідження - від статей у Британській енциклопедії до багатотомної та ґрунтовної розробки Вернера Йегера, що повністю присвячена питанням аналізу і розвитку пайдеї.

У дисертаційному дослідженні показано взаємозв'язок між суто політичними і економічними змінами в Давній Греції та зміною в громадській думці, що часто формувалася в результаті Діонісій, ? щорічних свят, на яких драматурги представляли свої п'єси. На ці вистави збиралися практично всі вільні громадяни Аттики, причому іноді дехто з них сам брав участь у театральному дійстві. Таким чином, процес формування гідних морально-естетичних якостей характеру вільних громадян проходив відкрито, надаючи можливості для дискусій і самовдосконалення. Наводяться визначення власне пайдеї в інтерпретації відомих філософів, істориків, педагогів.

Другий розділ дисертаційного дослідження присвячений детальному аналізу спадщини трьох великих драматургів Греції: Есхіла, Софокла і Евріпіда. Особливо наголошується на значенні творів цих драматургів у моральному та культурно-естетичному вихованні сучасників; внеску, який вони зробили в процес становлення і формування пайдеї. Підкреслено той важливий факт, що на зміну арете (воїнським доброчинствам героїв Гомера) приходять такі якості громадянина і патріота, як любов до Батьківщини, відповідальність за долю ближніх, несхибна моральна стійкість у боротьбі з випробуваннями долі. Зазначено, що пайдея в новому розумінні виступає як антитеза неосвіченості, некультурності, особливо коли йдеться про переваги цивілізації над варварським світом.

У зв'язку зі специфікою предмета широко використано історичні джерела. літературознавчі роботи, праці з історії театру тощо. На конкретних прикладах показано, як нові методи і форми подання драматичного матеріалу ставали дієвими засобами виховання індивідуальних якостей калокагативного індивіда. Розширено визначення певних аспектів взаємодії різних форм мистецтва і філософських доктрин у поглибленні пайдеї. Показано, як мистецтво виховання - пайдея стала надбанням не окремих привілейованих верств, а всього грецького суспільства. В контексті дослідження питання наводиться визначення категорії трагічного; розглядаються дискусійні проблеми суто творчого характеру. Йдеться, насамперед, про міру використання драматургами "вищої сили", "Бога з машини" і, у зв'язку з цим, міру відповідальності, яку несе той чи інший драматичний герой за свої вчинки. Наголошено на особливостях деяких п'єс ("Перси" Есхіла), що стали унікальними для свого часу через злободенність і актуальність проблеми, порушеної в них. Детально аналізується питання виховання калокагативного індивіда за умов існування в окремій державі-полісі, за межами якої фактично не діяли загальноприйняті моральні норми та естетичні критерії. Як приклад трагічного зіткнення двох моральних систем, наводяться зразки драматичних творів ("Медея" Евріпіда), де таке протистояння набуває фатального характеру. Разом з драматичними творами у другій частині роботи значне місце приділено власне авторам п'єси, їх життєвому шляху і світосприйманню, що часто було типовим для пересічного громадянина Еллади. Доведено, що унікальний взаємовплив інтересів держави та культурно-освітнього рівня і моралі громадян дозволив сформувати класичне уявлення про пайдею, що практично незмінним дійшло до наших днів.

Використано відомі праці В.П. Горана, В. Йегера, О.Ф. Лосєва, В.Н. Ярхо та ін., подекуди виникає дискусія, що не виходить за межі загально-усталених поглядів на важливість розвитку пайдеї в цивілізаційному процесі. Розбіжності в тлумаченні різних аспектів науки про виховання калокагативного індивіда стосуються певних, часто суто творчих прийомів, якими користуються драматурги. Дискусійними є роль міфологічної свідомості у творчості Есхіла і Софокла і можливість адекватного сприйняття поетичних символів і метафор звичайним глядачем з тим, щоб активізувати в нього естетичне співпереживання. Свідомо детально не наголошено на такому феномені драматичної майстерності, як катарсис, бо це - тема окремого дослідження, однак катарсис як феномен драматичної дії, його виховна роль також розглянута в другому розділі роботи. Значна увага приділяється законам розвитку драматичних образів і, у зв'язку з цим, інваріантності самої пайдеї, її реалізації в калокагативній особистості. У підрозділі, де йдеться про драматургію Софокла, доведено, що визначний поет був не тільки класиком жанру, а й виразником системи естетичних поглядів, коли екстраполювати втілення естетичних ідеалів на художню творчість.

Третій розділ роботи має констатуючий характер з показом того, що пайдея набула значного поширення не тільки в античному світі, а й, завдяки своєму універсальному характеру, стала основною системою виховання сучасної європейської цивілізації. Детально проаналізувавши Платонівський корпус, в тій мірі, в якій це необхідно для ілюстрації розвитку пайдеї, наголошено на тому, що сама ідея калокагативного виховання, розвиваючись, практично не змінює своєї основної концепції, коли за принцип калокагатії був прийнятий індивід, гармонічний зовнішньо і духовно багатий внутрішньо.

Аналізуються такі істотні моменти, як привнесення в пайдею категоріального і поняттєвого апарату із інших наук і дисциплін: медицини, фізичної культури тощо. Прикладом подібного твердження дається аналіз відомої клятви Гіппократа як квінтесенції загальнолюдської і медичної етики, універсальної для всіх часів. Залучено значну кількість історичного матеріалу, твори Фукідіда зокрема, показано, як античні мислителі намагалися екстраполювати характер і вчинки окремих індивідів на все суспільство. Наводяться думки Арістотеля про пайдею, роздуми Платона про істинну доброчинність, як вищу міру арете. Детально розглядається творчість Сократа в тому аспекті, де Платон і Ксенофонт інтерпретують його думки і висловлювання щодо виховання гармонійного індивіда.

Значне місце у завершальній частині роботи приділено питанням розвитку пайдеї в сучасній світовій філософській науці, працям українських філософів. Наводяться матеріали Всесвітнього Філософського конгресу в Бостоні (1998), що був повністю присвячений пайдеї.

пайдея есхіл софокл евріпід

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Зоріна О.С. Пайдея як перспектива морально-естетичного виховання через ЗМІ / О.С. Зоріна // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2007. ? № 101. ? С. 259?261.

2. Зоріна О.С. Пайдея в контексті античної трагедії / О.С. Зоріна // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць. - К., 2003. ? Вип. 10. ? С. 119?125.

3. Зоріна О.С. Платонівська концепція "пайдеї" та "калокагатії" / О.С. Зоріна // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: зб. наук. праць. - К., 2002. ? Вип. 10. ? С. 94?99.

4. Зоріна О.С. Принципи калокагатії як виклик долі ("Велика етика" та "Нікомахова етика" Арістотеля) / О.С. Зоріна // Вісник Харківського університету ім. В.Н. Каразіна: Проблеми буття людини: [зб. наук. праць]. - 2001. ? № 501/2. ? С. 118?123.

5. Зоріна О.С. Міфолого-естетичні аспекти при тлумаченні категорії калокагатії (Сократ, Платон, Арістотель) / О.С. Зоріна // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць [у 2 ч.]. - К., 2001. ? № 6, ч. I. ? С. 109?115.

6. Зоріна О.С. Спроби інтерпретації проблеми калокагатії у сучасній науці / О.С. Зоріна // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. праць. - К., 2001. ? С. 103?110.

Размещено на Allbest.ru