Постекзистенціалістські тенденції в сучасній зарубіжній філософії та гуманітарних науках (історико-філософський аналіз)

В другому підпідозділі підрозділу "Дослідження "екзистенціального" з позицій раціоналістичної методології. "Екзистенціальне" як особливий вимір філософського мислення та свідомості" зазначається, що процеси становлення свідомості індивіда базуються на принципі усвідомлення суспільної визначеності індивідом своєї особи, психологічній ідентифікації образу його "Я" із субстанцією такої визначеності. Момент постійного порівнювання індивідом суспільної визначеності власної особи з образом свого ж самоуявлення виступає і як момент виникнення психоемоційних реакцій, емоцій, почуттів, які, надбудовуючись над первинними відчуттями ("болю", "жаху", "голоду"), виступають джерелом відтворення екзистенціальності суб'єкта.

Третій підпідрозділ "Класичний екзистенціалізм як спосіб рефлексивного відображення спотворень екзистенціальності особи в системі уречевлених соціальних відносин. Концепція "об'єктивації екзистенціального" М. Бердяєва" присвячений аналізу парадоксів виявлення екзистенціального в сучасну епоху. В дисертації доводиться, що містифікація суспільного визначення індивіда у видимості уречевлення створює парадоксальну ситуацію, де ураженими цим уречевленням виявляються не тільки свідомість та мислення, але і їхнє підгрунтя - психоемоційні та психологічні складові духовної діяльності особи. Процеси містифікації суспільного визначення індивіда у видимості уречевлення створюють ситуацію, де класична філософська свідомість починає втрачати "онтологічну субстанцію" свого постійного відтворення, якою виступає "позитивна якість" екзистенціальності суб'єкта мислення. Філософія класичного екзистенціалізму почала формуватися там, де філософська рефлексія в якості екзистенціального підгрунтя одержала "змінену", або спотворену форму духовної діяльності, особливий, специфічний досвід духовного життя, або "перебування-в-духовності". В першому параграфі другої глави розділу ("Класичний екзистенціалізм як специфічна форма духовної філософії ХІХ-ХХ століття і проблема інтерпретації її смислу") філософія С.Керкегора, як офіційно визнаний "початок" екзистенціалізму, досліджується як відображення специфічного процесу духовного самоздійснення індивіда. Духовність пов'язана тут із переживанням назавжди втраченого, і вже ніколи не здійсненного в якості актуальної реальності психоемоційного стану особи, коли "зневірений несе в собі все можливе минуле в якості теперішнього". Бажання, яке за визначенням С. Керкегора, повинно було б привести людину до дійсності, але розбилося у неможливості, повертається до "внутрішнього Я" особи, через це воно не може бути забутим і означає рух нескінченного самозречення, у якому формується смисл, сутність, означення "Я". Негативне забарвлення психоемоційного підгрунтя духовної діяльності ("зневіра" визначається тут як уособлення духовного синтезу; "безмежне самозречення" - як духовний рух до "вічної свідомості"; "усвідомлений відчай" - як стан, у якому людина кидає виклик дійсності навіть через абсурдність своїх дій) визначає усі субстанційні категорії філософіЇ С.Керкегора. Категорії, які виявляють сенс духовної діяльності індивіда, допомогають зрозуміти логіку його мислення та логіку його дії.

В дисертації зазначається, шо духовний досвід, відображений в рефлексіях С.Керкегора, започатковує нову унікальну даність філософського мислення, де цілепокладання виявляється "рухом супротиву" суспільно прийнятим цінностям й раціональності. Разом з тим, рефлексивна заглибленість, невідокремленість мислення С.Керкегора від безпосередності досвіду духовного самоздійснення виступила й основою й невідокремленості смислів різних "площин" його філософії. (Рефлексія над духовним досвідом, хоча й може виступати формою світоглядного знання, не завжди супроводжується процесом концептуалізації смислу) і це також створює відповідні проблеми у розумінні та дослідженні екзистенціалтізму.

У другому підпідрозділі підрозділу "Визначення суті філософії екзистенціалізму в релігійно-філософській традиції Л. Шестовим, Ж. Марітеном, П. Тілліхом" зазначається, що за сенс філософії С. Керкегора з самого початку її інтерпретації приймали або зміст "покладаючої рефлексії", видобутий датським мислителем із розуміння парадоксального характеру "існування-в-духовному"; або ототожнювали його із змістом керкегорівського описування способу духовної самореалізації; або плутали цей сенс з результатами своєрідного переосмислення С. Керкегором філософських концепцій минулого, яке виступало у вигляді заперечення здобутків традиційної філософії і, особливо, філософського раціоналізму; інколи виводили його з площин інтерпретації С. Керкегором християнства. В дисертації доведено, що саме відмінність і непоєднуваність смислів цих різних площін мислення й духовного досвіду С. Керкегора перетворилась на суттєву перешкоду, своєрідний шифр, який навіть за умови розгадування свого першого найменування, все одно приховував означення наступного, утаємничував цю свідомість і це мислення як нерозгадувану подобу чаклунства. Парадокс сприйняття його творчості є парадоксом сприйняття й підміни смислів. Проблема визначення - проблемою Їхньої інтерпретації. Філософія класичного екзистенціалізму є філософією "розведених смислів", смислів докорінно відмінних не тільки у історичній перспективі, але й у конкретних концептуальних вимірах.

Саме як процес подальшого ускладнення й інтерпретації неспівпадаючих реальностей, які формуються такими "розведеними смислами", аналізується в третьому підпідрозділі підрозділу фундаментальна онтологія М. Хайдеггера. В дисертації встановлено, що критика суб'єктивізму класичної метафізики, заперечення традиції покладати буття як явлення, а істину як вірогідність, і, зрештою, специфічне вирішення взаємовідношення "буття-індивід-суще" обумовлюється в концепції М. Хайдеггера особливим розумінням феномена екзистенціальності. Онтологічна об'єктивація М. Хайдеггером керкегорівського суб'єктивізму розглядається в дисертації як позиція суттєвого відходу від позитивних можливостей екзистенціальної парадигми розуміння дійсності, започаткованої С. Керкегором.

В дисертації зазначається, що екзистенціальність втрачає в фундаментальній онтології М. Хайдеггера вагомість і означення суттєвого чинника руху духовного самоздійснення індивіда. Визначаючи екзистенцію як екзистенціальну екстатичність, М. Хайдеггер, в той же самий час, відокремлює "екзистенціальність" від самості індивіда, його душі та духа. Як наслідок система смислів, що задана кожному індивіду історично, існує як передумова його буття завдяки володарюванню над ним усієї сукупності умов (створених попередніми поколіннями культурою, виробничими силами, соціальним устроєм), поєднується в філософії М. Хайдеггера із смислами, створюваними кожною конкретною людською істотою на протязі її реального існування, тільки через містифіковані шифри хайдеггерівського самоуявлення.

В третьому підрозділі другого розділу "Класифікація понять "екзистенціальна філософія", "класичний екзистенціалізм", "постекзистенціалістське мислення" остаточно вирішуються головні проблеми дослідження. Оскільки в попередніх розділах було доведено, що виникнення філософії класичного екзистенціалізму було пов'язане із особливим способом усвідомлення й осмислення духовного досвіду, формуванням коституюючих світогляд принципів пріоритетності окремого, одиничного над загальним (що призводило до порушення співвіднесеності ціннісної структури свідомості), дераціоналізації (як результату "абсурдних дій" заради збереження автентичного існування) тощо, розшифровування та інтерпретація екзистенціалістської символіки в першому підпідрозділі розділу "Дослідження генезису постекзистенціалістського мислення у сфері специфічного функціонування свідомості" пов'язується з особливостями функціонування екзистенціалістської свідомості, її цілеорієнтаційною та пізнавальною діяльністю, специфікою актів цілепокладання. В свою чергу, цілепокладання розглядається і як процес категоризації свідомості, утворення в ній нових стереотипів, які визначають й спосіб, і форму, і особливості мислення.

У другому підпідрозділі підрозділу "Зміни екзистенціалістської свідомості та мислення як особлива передумова еволюції класичного екзистенціалізму" доводиться, що трансформація екзистенціалізму в постекзистенціалістські культурологічні синтези була викликана необхідністю подолання внутрішніх суперечностей розвитку цього різновиду філософії. Розвитку і як системи філософського різновиду знання, і як певної форми свідомості. З одного боку, загальній тенденції розвитку філософського знання, що полягала у прагненні змісту свідомості та мислення до концептуалізації, стала на заваді деконцептуалізованість екзистенціалістської свідомості - неможливість зведення усього змісту свідомості до певної системи, яка б будувалась на єдиних законах та принципах: до цього спричинились і процеси дераціоналізації такої свідомості, і її дереалізація, й гіперсимволізація й фетишизація; а з іншого боку, специфіка функціонування такої свідомості визначила межу гносеологічним спроможностям екзистенціалістської філософії.

В третьому підпідрозділі "Роль і місце постекзистенціалістського мислення в традиції екзистенціальної філософії" зазначається, що екзистенціальність особи або відповідної спільності людей має різний тип відтворення у філософському мисленні окрім особливостей свого історичного змісту, ще й завдяки способу конституалізації, специфіці "синтезу" із світом соціального (тим, що супроводжує за М. Бердяєвим процес "об'єктивації духа"). Екзистенціальна філософія - з огляду на це, є філософією, яка відновлює екзистенціальні виміри, важливі для розуміння сенсу існування, в ситуації, де мислення, захоплюючись тільки раціоналістичною структуралізацією реальності, втрачає ці виміри. Екзистенціальну філософію й розумють як таку, що орієнтацію на об'єктивізоване знання змінює на "внутрішнє відношення індивіда", той спосіб, згідно з яким індивід "усвідомлює себе в світі й себе задовольняє" (К. Ясперс). Філософія екзистенціалізму класичного, на відміну від екзистенціальної філософії, є рефлексивним усвідомленням досвіду духовного самоздійснення людей, пов'язаного із спотворенням та нівелюванням у відповідних соціально-історичних контекстах їх екзистенціальності. Філософія класичного екзистенціалізму - це специфічно трансформована свідомість, яка у своєрідному способі відтворення дійсності водночас є і особливим способом конституалізації смислу. Постекзистенціалістське мислення, як феномен сформований в межах сукупності постекзистенціалістських культурологічних синтезів, виникає внаслідок широкої позитивної реконструкції класичноекзистенціалістської методології та світогляду.

В результаті проведеного дослідження сформульовані такі висновки:

- постекзистенціалізм - це нетиповий за формою різновид сучасного гуманітарного мислення, яке синтезує ідеї класичного екзистенціалізму з різними галузями сучасної філософії та напрямками гуманітарного знання. Це історично нова форма філософії класичного екзистенціалізму;

- процес появи екзистенціалістського мислення у формі культурологічних синтезів є водночас процесом розв'язання екзистенціалістською філософією внутрішніх суперечностей свого розвитку, суперечністю між необхідністю концептуалізації знання (як традицією класичної філософії) та специфічним станом екзистенціалістської свідомості: суперечністю між потребою застосування й розвитку екзистенціалістської методології та неможливістю такого застосування в умовах втрати належного рівня відображення субстанційної взаєпопов'язаності онтологічних структур буття;

- процес формування кожного з постекзистенціалістських синтезів - є процесом складної трансформації й переосмислення понять, категорій й принципів філософії класичного екзистенціалізму з метою їх залучення в методологічне й світоглядне поле найрізноманітніших гуманітарних дисциплін;

- розвиток сучасного гуманітарного мислення в постекзистенціалістському напрямку є своєрідним ствердженням гуманістичних цінностей, спробою захистити сучасну філософію та гуманітарне мислення від догматизації, схоластики, втрати зв'язку з реаліями життя.

Основні праці

1. Райда К.Ю. Історико-філософське дослідження постекзистенціалістського мислення. - К.: Український Центр духовної культури, 1998. - 216 с.

2. Райда К.Ю. Отражение деструкции сознания личности в философии экзистенциализма // Современная буржуазная философия человека. - К.: Наукова думка, 1985. - С. 130-147.

3. Райда К.Ю. Интерпретация взаимоотношений личности и общества в постэкзистенциальной философии // Личность в буржуазном обществе: тенденции 80-х годов. - К.: Наукова думка, 1988. - С. 180-200.

4. Райда К.Ю. "Экзистенциальный марксизм": парадоксы и противоречия // Современный антикоммунизм: социально-философские концепции. - К.: Наукова думка, 1988. - С. 240-253.

5. Райда К.Ю., Гордиенко А.Т. Перспективы постмодерна и экзистенциализм // Социальная перспектива: философско-методологический анализ современных зарубежных концепций. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 85-117.

6. Райда К.Ю. Суперечності "марксологічних" тенденцій відроджуваного екзистенціалізму // Філософська думка. - 1987. - N 1. - C. 85-95.

7. A.T. Gordijenko, K.J. Rajda Egzystencjalizm we wspolczesnej filozofiї czlowieka // Edukacja filozoficznа.-Warszawa,1991.-N 11.S. 115-127.

8. Райда К.Ю. Парадокси екзистенціалістських інтерпретацій взаємовідносин суспільства і особи // Філософська думка. - 1985. - N 6. - С. 104-105.

9. Райда К.Ю. О специфике "неоэкзистенциализма" как способа неклассического философствования // Специфика философского знания и общественная практика.- Вып. IV.- М.: Институт философии АН СССР, 1986. - С. 96-100.

10. Райда К.Ю. Проблема рациональности в экзистенциальной социологии Дж. Дугласа // Молодежь и творчество: социально-философские проблемы. - М., 1988. - С. 146-148.

11. Райда К.Ю. Щодо срецифіки гайдеггерівського тлумачення феномена екзистенціального // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Відп. ред.: В.В. Лях. - К., Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, 1998. - Вип. 1. - С. 33-47.

12. Райда К.Ю. Екзистенціальна політологія та екзистенціальний марксизм: проблеми реінтерпретації філософії класичного екзистенціалізму // Мультиверсум. Філософський альманах. Зб. наук. праць / Відп. ред. В.В. Лях. - Вип. 2. - К.: Стилос, 1998. - С. 156-177.

13. Райда К.Ю. Екзистенціальна психологія та психоаналіз як феномени постекзистенціалістського мислення // Мультиверсум. Філософський альманах. Зб. наук. праць / Відп. ред. В.В. Лях. - Вип. 3. - К.: Укр. Центр духовної культури, 1999. - С. 132-142.

14. Райда К.Ю. Від трансцендентальної феноменології Е. Гуссеряля до екзистенціальної феноменології М. Натансона: проблеми формування нової методологічної парадигми // Мультиверсум. Філософський альманах. Зб. наук. праць / Відп. ред. В.В. Лях. - Вип. 4. - К.: Укр. Центр духовної культури, 1999. - С. 64-79.

15. Райда К.Ю. Метанаукові та екзистенціальні погляди на предмет історії філософії // Історія філософії: досвід теоретичної саморефлексії. - Зб. статей. вип.1. - К.: Заповіт, 1998. - С. 14-18.

16. Райда К.Ю. Про методику і методологічні особливості аналізу історії філософії в парадигмі екзистенціального розуміння // Історія філософії: досвід теоретичної саморефлексії. - Зб. статей. Вип. 1. - К.: Заповіт. 1998. - С. 53-56.

17. Райда К.Ю. Порушення генетичної цілісності філософського мислення як одна з передумов змін методології сучасної філософської методології // Історія філософії: досвід торетичної саморефлексії. - Зб. статей. Вип. 1. - К.: Заповіт, 1998. - С. 79-82.

18. Райда К.Ю. Проблема осмислення кризових ситуацій у класичному екзистенціалізмі та постекзистенціалістському мисленні // Цивілізація на роздоріжжі: пошуки філософсько-світоглядних орієнтирів. - Зб. статей. Вип. 2. - К.: Заповіт. 1998. - С. 71-76.

19. Райда К.Ю. Гуманізм екзистенціалізм та постекзистенціалістське мислення // Цивілізація на роздоріжжі: пошуки філософсько-світоглядних орієнтирів. - Зб. статей. Вип. 2. - К.: Заповіт, 1998. - С. 37-39.

20. Райда К.Ю. Постекзистенціалістське мислення і проблема трансформації форми існування філософії класичного екзистенціалізму // Цивілізація на роздоріжжі: пошуки філософсько-світоглядних орієнтирів. - Зб. статей. Вип.”. - К.: Заповіт, 1998. - С. 11-16.

21. Райда К.Ю. Екзистенціалізм в американській художній літературі // Філософська думка. - 1986. - № 5. -С. 123-125.

22. Костянтин Райда. Екзистенційна парадигма розуміння історико-філософського процесу // Філософська думка. - 1998. - № 3. - С. 150 - 151.

Размещено на Allbest.ru