Онтологія ментальності: філософсько-культурологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ОНТОЛОГІЯ МЕНТАЛЬНОСТІ: ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОПЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність: Філософська антропологія та філософія культури

Гетало Тетяна Євгенівна

Харків, 1999 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Останнім часом проблеми ментальності викликають підвищений інтерес як у сучасній філософії та культурології, так і в історії, політології, психології, публіцистиці та політиці.

Однак для філософії культури поняття “ментальність” повною мірою можна вважати вже традиційним, адже час його появи в складі науково-дослідного інструментарію сучасної філософії не набагато поступається часу появи та власної фундації філософії культури як окремої наукової дисципліни.

Традиція ментального належить до сукупності найбільш ґрунтовних і фундаментальних культурних традицій. Інакше кажучи, суттєві зміни в цій сфері духовного життя суспільства обов'язково передбачають якісні зміни у всіх визначальних характеристиках цивілізації.

На думку автора, актуальність філософського і культурологічного дослідження ментальності в першу чергу обумовлюється такими чинниками:

- процесами самоусвідомлення людиною себе як суб'єкта духовної діяльності та культурної творчості, що постійно відбуваються;

- потребами діалогу між різними культурами, а також, у зв'язку з цим, необхідністю виявити і пояснити методологічне підґрунтя такого процесу;

- необхідністю осмислення багатьох важливих особливостей структури духовності;

- методологічними проблемами історико-культурного процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дослідження відповідають темі держбюджетної науково-дослідної роботи кафедри філософії та політології Харківського державного економічного університету “Соціально-філософські проблеми розвитку суспільства” та входять до Республіканської програми №64 “Класика, модерн, постмодерн в філософії, науці і культурі: проблема духовності на зламі тисячоліття”.

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Незважаючи на те, що поняття “ментальність” вже більше ста п'ятдесяти років використовується в понятійно-категоріальній системі філософських знань, а в філософії культури - з часу фундації її як окремої філософської дисципліни. В якості одного з найважливіших понять, воно ще не в повній мірі досліджене.

Пояснення такого ступеня розробки поняття “ментальність” необхідно шукати насамперед в історії та умовах появи його в арсеналі філософських досліджень, а також в особливостях еволюції традиції дослідження проблеми ментального.

Поняття “ментальність” було вперше використано як філософське вже досить давно. Воно було запропоновано американським філософом Р. Емерсоном приблизно в 40-50-х рр. ХIX ст. Будучи послідовником філософії трансценденталізму, він, як і всі інші представники цього напрямку в філософії, вважав центральною проблемою своєї філософії проблеми духовності і моральності.

Однак емерсонівське трактування поняття “ментальність” мало насамперед містичний зміст і досить мало спільного з подальшим його використанням в сучасній філософській і культурологічній літературі. Тому досить довгий час у філософії воно не використовувалось.

Друге повернення в філософію цього поняття відбулось вже приблизно в середині ХХ століття, коли воно було в більшій мірі запозичене з концепцій істориків і психологів.

Загальне визнання поняття “ментальність” було досягнуто в першу чергу завдяки високому авторитету і популярності історичних досліджень представників “нової історичної школи” (“школи Анналів”). В своїх дослідженнях М. Блок, Л. Февр, Ж. Дюбі, Ж.Л. Гофф та інші представники цього напрямку використовували поняття “ментальність” як одне з центральних в науково-дослідному інструментарії своїх досліджень, передбачаючи інтерпретацію всесвітнього історичного процесу насамперед як історію ментальності. Слід також зазначити, що праці практично всіх представників цього напрямку самою своєю суттю вже мали історико-культурний характер, а визначальні та ґрунтовні положення концепцій таких авторів, як, наприклад, Ж.Л. Гофф, передбачали апеляцію до філософсько-культурологічного інструментарію.

Іншою парадигмою сучасної науки, котра передбачала використання поняття “ментальність” та дослідження ряду пов'язаних з нею проблем, була історична етнопсихологія. В межах цієї дисципліни потрібно виділити дослідження В. Вундта з психології народів і, особливо, Л. Леві-Брюля. Саме на роботи останнього, що були присвячені ментальності архаїчного суспільства, спирались в своїх дослідженнях більш пізні дослідники, зокрема представники “школи Анналів”. Окремо слід виділити праці видатного харківського вченого О.О. Потебні, присвячені історико-культурним аспектам мови та мислення.

Починаючи з кінця XIX століття у зв'язку з вивченням архаїчних суспільств, проводились дослідження архаїчної ментальності та її особливостей. Аналогічно досліджувалась також ментальність, що була притаманна й іншим епохам, наприклад, середньовіччю. У зв'язку з цим слід особливо виділити відомі праці К. Леві-Стросса, Е. Тейлора, Дж. Ліндсея, Й. Хейзінги, а також окремі праці С. Токарєва і В. Топорова.

Досить детально досліджувались деякі інші аспекти проблеми ментальності, наприклад, міфологічна ментальність. Серед авторів, які зробили своїми дослідженнями найбільший внесок до аналізу ментальності міфу, назвемо, в першу чергу, Дж. Фрезера і В.Я. Проппа. Також обов'язково необхідно відмітити авторів, праці яких сприяли дослідженням ментальності міфів, а саме: Е.М. Мелетинського, М.І. Стеблін-Каменського, Н.С. Трубецького, К. Хюбнера, В.Я. Сидіхменова.

Проблеми міфологічної ментальності достатньо часто розглядались в контексті окремих релігієзнавчих досліджень. За приклад можуть служити праці С. Токарева. Однак найбільш перспективним у цьому питанні слід вважати порівняльний аналіз подібних і аналогічних елементів міфів у різних народів, початок якому було покладено відомими дослідженнями Дж. Фрезера. Позитивну роль відіграли також оригінальна методологія дослідження та отримані результати порівняльного аналізу казок у В.Я. Проппа. Окремо необхідно відмітити О.Ф. Лосєва, чиї дослідження ментальних настанов міфу були найбільш глибокими. Тим більше, що й практично всі інші дослідження цього автора завжди передбачали аналіз елементів ментальності - античної або ренесансної. Мається на увазі насамперед його багатотомне дослідження “Історія античної естетики” та працю “Естетика Відродження”. Деякі проблеми середньовічної ментальності були ґрунтовно досліджені в працях А.Я. Гуревича.

В контексті даного дослідження проблеми ментальності слід виділити ґрунтовну роботу Р. Тарнаса “Історія західного мислення”. Важливі проблеми духовної культури досліджувались також у роботах Є. Бистрицького, М. Дяченка, С. Кримського, М. Поповича, І. Цехмістра.

Мета і задачі теми дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в філософському дослідженні сутності ментальності як культурного феномена та аналізі його соціокультурного змісту.

Відповідно до мети в дисертації ставляться і вирішуються такі задачі:

- виявити і проаналізувати базисні історичні типи ментальності, визначити суттєві характеристики кожного типу;

- визначити основні ментальні настанови в контексті міфології, релігії, науки;

- розглянути історію появи проблеми ментального в філософії;виявити ті традиції в філософії і суміжних науках, котрі зумовили появу й актуалізацію проблеми ментальності в сучасній філософії;

- показати особливості національної специфікації ментальності у формі національного характеру.

Об'єктом дисертаційного дослідження є сфера духовної культури людства.

Предмет дослідження складають сутність характеристики ментальності як необхідного компонента культури, історичні (базисні) типи ментальності, притаманні основним етапам розвитку суспільства, імперативні контексти ментальності, а також її національна специфікація.

Методологічною основою дослідження є досягнення кількох суміжних наукових дисциплін, що вивчають культуру і людину. Серед них в першу чергу потрібно назвати філософію культури, історію культури, релігієзнавство, історичну етнопсихологію, історію філософії.

В дисертаційному дослідженні були використані структуралістський метод, а також порівняльно-історичний метод.

Теоретичною основою роботи є системне вивчення ментальності, яке спирається на методику, розроблену у працях представників “школи Анналів”, насамперед Ж.Л. Гоффа, діалогічний культурний аналіз, запропонований Я. Буркхардтом і М. Бахтіним.

Наукова новизна одержаних результатів визначається в наступних положеннях:

- виділено основні етапи філософського дослідження проблеми ментального. Їхня поява була пов'язана із спробами філософського осмислення духовності. Саме тому вперше воно зустрічається в філософських розбудовах трансценденталізму, неокантіанства. Відповідно також основні традиції дослідження;

- виявлено та проаналізовано базисні історичні типи ментальності та суттєві характеристики кожного з них;

- визначено, що ментальні настанови науки існують в двох формах: зовнішні і внутрішні. Внутрішні ментальні настанови визначають характер виробництва знання в середовищі наукового співтовариства. Зовнішні ментальні настанови визначають соціальні орієнтири у розвитку науки;

- показані роль і значення ментальних настанов у структурі міфу. Ментальність міфу не передбачала уявлень щодо різкого відмежування суб'єкта від об'єкта, виходячи з їх неусвідомлюваного поєднання. Одними з її найважливіших характеристик є антропологізм, особливі просторово-часові уявлення, нарративність, свій алегоризм і символізм в інтерпретації дійсності;

- розкрито особливості релігійних ментальних настанов. Показано, що вони мають подвійний характер. Це - ментальні настанови рівня одкровення і рівня філософсько-спекулятивного. Проаналізовано історично-культурну залежність процесів прийняття суспільними групами тих чи інших релігійних систем в залежності від національних типів ментальності.

Науково-теоретичне і практичне значення дослідження визначено його новизною. Отримані результати мають сприяти деталізації теоретико-методологічних уявлень про онтологічний статус ментального та сутність національного характеру.

Положення дисертації можна використати при викладанні соціально-гуманітарних дисциплін згідно з вузівською програмою.

Апробація результатів дисертаційного дослідження відбулась на Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і соціальні проблеми суспільства” (Харків, 1998 р.) і на Третій Міжнародній науково-теоретичній конференції “Людина: дух, душа, тіло” (Суми, 1999 р.).

Дисертація обговорювалась на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри теорії культури і філософії науки Харківського державного університету та кафедри філософії і політології Харківського державного економічного університету.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, один з яких містить три пункти, висновків і списку використаної літератури з 158 найменувань. Робота містить 159 сторінок машинописного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, аналізується стан та рівень наукової розробки теми, визначаються об'єкт і предмет дослідження, характеризуються теоретична і методологічна основи дисертації, наукова новизна дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів.

У першому розділі - “Ментальність як проблема філософії культури” - розглянуто як історію появи в філософії поняття “ментальність”, так і історію проблематики, органічно пов'язаної з ним. Визначено основні особливості використання цього поняття в сучасній філософії культури.

У першому підрозділі - “Становлення традиції дослідження ментальності в філософії” - показано, що історична доля поняття “ментальність” в філософії була в достатній мірі парадоксальною. З'явившись на короткий час в філософії трансценденталізму в середині ХIX століття, воно з різних причин виявилось потім непотрібним на протязі тривалого часу. Однак це не означало, що зовсім не розроблялась і не досліджувалась його проблематика. Приблизно з середини XIX століття дослідження активізувались, але ці проблеми кваліфікувались інакше.

Дослідження історико-культурного контексту мови і мислення (насамперед - у працях О.О. Потебні), а також в межах історичної етнопсихології (В. Вундт) ініціювали вже власне філософські дослідження проблем мислення і духовності в історико-культурному контексті (Е. Кассірер), які були вже самою своєю суттю першим етапом філософського дослідження сутності ментального.

Друга традиція (за своєю тривалістю набагато переважала першу), ґрунтуючись на “філософії серця” Й. Гете, через створення нової методології історії (Я. Буркхардт) і початок досліджень на ниві історії культури також прийшла до усвідомлення подібної проблематики як провідної. Філософію культури О. Шпенглера можна розглядати як результат синтезу цих традицій і наступний етап філософських досліджень цієї проблематики. Успіх і популярність історико-культурних досліджень представників “школи Анналів” зумовили постійно високий рівень уваги в філософії культури до проблем ментальності і навіть перетворили їх в елемент моди. Сучасні дослідження природи ментального можна кваліфікувати як третій етап таких досліджень.

У другому підрозділі - “Поняття ментальності в контексті сучасної філософії культури” - визначено місце і функції цього поняття у науково-дослідному інструментарії сучасної філософії.

Предметне поле даного поняття зосереджує в собі сукупність помислів, вірувань і навиків, котрі завжди є необхідною структурною частиною духовності будь-якого типу суспільства і тільки для нього є характерними.

За своєю формою ментальність може розглядатись як соціокультурна цілісність, найбільш значним компонентом якої є той феномен, котрий звичайно в літературі визначається як образ мислення. Однак, характеризуючи специфічні рівні індивідуальної і колективної свідомості, поняття ментальності виходить за межі поняття способу мислення, зосереджуючи в собі соціальний досвід, інтереси, що властиві для певного стану культурного розвитку.

На думку автора, ментальність відноситься до числа найбільш ґрунтовних основи утворюючих та фундаментальних культурних традицій. Іншими словами, будь-які суттєві зміни в цій сфері життя суспільства зумовлюють також якісні зміни в самому характері цивілізації.

У другому розділі - “Історична типологія ментальності. Аналіз базисних типів” - розглянуто характерні риси основних історичних типів ментальності.

У першому підрозділі - “Архаїчна ментальність” - розглянуто історично перший тип ментальності.

Основними характеристиками цього типу ментальності, властивого архаїчним культурам, є такі:

- самовизначення і самостійне сприйняття індивіда. Поняття “ми” зосереджувало в собі як однорозмірні сутності і племінну спільноту, і всю природу. Тому можна говорити про включення в таке ментальне “над-ми” на однакових рівнях людини і природи, індивіда і групи, суб'єкта і об'єкта;

- тотемність. Виступаючи як найважливіший підрозділ світоглядної позиції “над-ми”, тотемність маніфестує співвіднесеність світосприйняття по осі “людина - тварина”. Виокремлення вибраних представників з “світу звірів” зовсім не свідчить про усвідомлення людиною своєї самості як принципово іншого у співставленні з ними. Тотемний звір сприймається як персоніфікація порядку - і соціального, і сакрального. Саме він постає в якості упредметнених звичаїв, що ґрунтуються в архаїчної соціальності;

- фратріонність. Визначення змісту родового союзу в архаїчній свідомості передбачає необхідність включення в самовизначення людини просторових координат, співвіднесених зі сторонами горизонту. Соціум також поділяється згідно з ними: плем'я сприймається як таке, що складається з чотирьох частин, кожна з яких визначається відповідно до містико-географічних уявлень. Пізніше координатна система світосприйняття з чотирьох векторної трансформується в семивекторну - до неї додаються “зеніт”, “надір” і “центр”. Ускладнення системи приводить до її аксіологічної градації. Останній з векторів сприймається провідним у всій системі фратріонності;

- фетишизм. Виступаючи явно егоцентричним елементом архаїки, фетиш може бути сприйнятий як свого роду медіатор між безликим зовнішнім світом та індивідуальною свідомістю, що народжується;

- егалітарність. Через те, що в племені ніхто не володів прерогативами перерозподілу власності, заради отримання сакральної санкції використовувались ігрові механізми. Наприклад, ритуал потлача, тобто обдаровування свого ближнього самим цінним з особистого майна із зустрічними даруваннями.

У другому підрозділі - “Традиційна східна ментальність” - розглянуто ті особливості ментальності, що були властиві східним цивілізаціям.

Традиційна східна ментальність, так само, як і культура цього регіону, посідає особливе місце, поєднуючи в собі риси як архаїчних культур, так і наступних культурно-історичних типів.

На основі дослідження, що проведене в дисертації.

Можна виділити такі найбільш характерні особливості східної ментальності.

1. Подібно до архаїчної ментальності для ментальності народів Стародавнього Сходу була характерною надзвичайна консервативність, котра знаходила свій прояв практично у всіх сферах життя;

2. Консервативність доповнювалась особливою “плавністю” культурної еволюції у всіх регіонах Сходу. Ці цивілізації розвивались без будь-яких суттєвих катаклізмів. Для них була властивою відсутність різких переходів між хронологічними періодами, з поступовим і непомітним накопиченням інновацій з періодами їхньої девальвації, що постійно повторювались;

3. Ментальності цих культурних регіонів притаманний синкретизм. Східна ментальність не передбачала розподілу на окремі функціональні області (міфологію, філософію, науку), в цьому вона була аналогічною архаїці. Як наслідок - глобалізація і фундаменталізація систем світосприйняття. Синкретизм китайського традиційного світогляду проявився також і в тому, що всі три глобальні субкультури сприймались як взаємно доповнені. Інтерпретовані в такому вигляді, вони послужили підґрунтям для виникнення соціально-культурної цілісності;

4. Унікальною характеристикою традиційної китайської ментальності були особливі просторово-часові уявлення. В китайському сприйнятті дійсності практично завжди була відсутньою ідея дистанціювання у часі. Всі елементи традиційного китайського світогляду передбачали зорієнтованість у просторі і календарному перебігу часу. Соціальний космос китайця передбачав можливість значної вертикальної соціальної мобільності, а світосприйняття в цілому - діалектику абсолютного і відносного.

У третьому підрозділі - “Антична ментальність” - визначені ті особливості ментальності, що були притаманні історико-культурній добі античності.

У першому пункті - “Грецький підтип” - проаналізовано характерні особливості ментальності, яка була властива давньогрецькій цивілізації.

Ментальність грека мала яскраво виражений агональний характер. Тому надзвичайно поширеною у Давній Греції була ідея щодо необхідності для індивіда досягнення першості у всьому - прагнення обов'язково перевершити всіх у досягненні своїх життєвих цілей. Ця ідея була сформульована в формі суспільного імперативу і реалізовувалась у всіх областях життя. Агональність завжди була тільки самоціллю і не могла бути пов'язаною з отриманням матеріальної винагороди.

Кожна культурна доба обов'язково мислить свій ідеал, і панорама ментальності без нього не можлива. Для стародавнього грека це або герой-воїн, або мудрець. Дух агональності їх об'єднує. Для першого властива хоробрість і навіть деякий авантюризм, але практично завжди - відважне прямування назустріч долі (Ахіллес, Одіссей). Для другого - врівноваженість, споглядальність, монументальність, іронія (Сократ).

У другому пункті - “Римський підтип” - розглянуто провідні риси ментального типу, притаманного стародавнім римлянам.

Дійсність в цьому ментальному типі переважно інтерпретувалась як соціальний космос, передбачалася його вічність, об'єктивізм і непорушність. “Римський дух” передбачав монументалізм у зображенні космосу - це просторова поширеність і розмах, це масштаб його соціальності.

Ідея розсудливості. Звідси інтерпретація всього світу як тотожність природного і раціонального. На практиці така ідея втілювалась в прагненні до аналогічної реорганізації, упорядкування всіх підкорених країн і народів за римським зразком. Ідея “вселенсько-великодержавної місії”. Вона логічно випливає з концепції “соціального космосу”. Рим бачив себе в центрі цього космосу, а у всіх сусідніх країнах - тільки об'єкт для своєї експансії.

Відсутність почуття історизму. Римська ментальність не знала почуття переживання історії, уявлень про унікальність історичного процесу. Власне буття не усвідомлювалось римлянами історичним.

Намагання все впорядкувати до найдрібніших деталей згідно з нормами раціонального бачення дійсності знайшло своє втілення в сфері релігійного світобачення. Під іменами богів розумілись не які-небудь особистісні характеристики, а абстрактні поняття, що визначали ті чи інші дії богів.

Наслідком того, що релігійне сприймалось як соціальне, було повне підпорядкування культу соціально-політичним інтересам. Детальна регламентація релігійного життя перетворювала її в різновид сфери застосування права.

В “римському дусі” домінувала войовничість, тому для римлянина суспільні ідеали - це воїн і політик, проте вони мислились як єдине ціле.

У третьому пункті - “Пізньоантичний підтип” - розглянуто та проаналізовано характерні риси ментальності історично-культурної доби пізньої античності.

Перехід до цієї доби вимагав кардинальної переорієнтації системи цінностей особистості. Культурна трансформація не могла не торкнутися особистих аспектів: у всіх сферах життя постійно переважає індивідуальне над загальним. І якщо за доби республіки індивідуальне було останнім в ціннісному ряді (після “загальнонародної” і “родинної” справи), то в період пізньої античності акценти протилежні: індивідуальне однозначно сприймається як провідне.

Пізній античний індивідуалізм розвивається в умовах повної відсутності політичних свобод особистості. Особистісна самореалізація була можливою тільки в сфері індивідуального.

За таких умов особистісна самореалізація в цю епоху була зорієнтована на внутрішній світ людини та його параметри.

У четвертому підрозділі - “Становлення європейської ментальності: середні віки” - розглянуто основні чинники та особливості процесів фундації європейської ментальності;проаналізовано її середньовічний тип.

Особистість сприймала себе невід'ємною частиною спільноти, котра містичним чином поєднувала людину з світом сакрального. Основою такої спільноти сприймалась церква. Завдяки цьому середньовічний індивід завжди міг себе мислити як частину, причому невід'ємну єдиної культурно-соціальної спільноти.

Іншою характерною рисою середньовічної ментальності було сприйняття історії. Всі життєві події середньовічна свідомість поєднувала в послідовності подій історії сакралізованого світу. Все, що відбувається, сприймалось телеологічно: як закономірний наслідок подій минулого і необхідна предтеча подій майбутнього. Проблема герменевтики. Для людини цієї культурної доби зрозуміти і пояснити що-небудь означало сприйняти це щось як таке, що має відношення до світу над сутнісного буття. Пізнання передбачало обов'язкове визначення активної і особистої участі суб'єкта в трагічному поступу світобудови буття, оскільки історія в цілому сприймалась як “драматична вистава”.

Екзістенціальний аспект. Людський мікрокосм був безпосереднім відображенням макрокосму. Всесвіт сприймався як символічна структура простору, де розігрується моральна драма людини. Таким чином, екзістенціальність середньовічної ментальності визначалась медіальним або “серединним” положенням особистості.

У п'ятому підрозділі - “Новоєвропейська ментальність” - розглянуто особливості, які визначали подальшу еволюцію новоєвропейської ментальності, починаючи з доби Відродження. Відмовившись від середньовічних уповання на авторитет, ренесансний соціум відмовився також і від домінуючих раніше форм традиційного колективного досвіду та контролю над індивідуальним.

Такі якості особистості, як відважність і крайній індивідуалізм набули найвищої цінності, а держава розглядалась лише як один з об'єктів, що існує для спрямування вільної волі і розуму індивіда.

Весь обсяг особистості тепер неначе поглинався багатоманітними сферами реалізації її багатостороннього “ego”, котре могло відбуватися в різних сферах діяльності, але в першу чергу тільки на користь собі. Превалювання індивідуалізму в новій системі цінностей сприяло зростанню ролі особистої рефлексії.

Особистість, що передбачала необхідність реалізації в своїй життєвій програмі індивідуалізму і світськості, достатньо швидко стала домінуючою в загальноєвропейському масштабі і послужила базисом для вироблення всіх основних європейських національних характерів.

У третьому розділі - “Функціональні контексти ментальності: аналіз імперативних форм” - проаналізовано особливості ментальних настанов у міфології, релігії, науці.

У першому підрозділі - “Ментальність міфу” - проаналізовано різноманітні концепції міфу, розглянуто його особливості щодо присутності в ньому ментальних настанов.

На відміну від філософії міф за своєю сутністю не є в якій-небудь мірі спекулятивною розбудовою. Він може бути інтерпретований як форма суб'єктивно переживає дійсності, яка завжди реально існує для індивіда або соціуму в певних визначених історичних реаліях.

Міф у буттєвому своєму аспекті завжди побудований на виокремленні в оточуючій людину дійсності кількох пластів буття і наступної їх ієрархізації та структуризації. Він показує усвідомлення і оживляючу сторону життя людини, котра дозволяє суб'єкту-носію міфологічної свідомості дистанціюватися від всього звичайного, буденного і повсякденного.

Особливо слід виділити, сутнісні характеристики міфу. Міф - це історично перша форма свідомості, що відокремилась від практики, котрій властивий свій пізнавальний синкретизм, що також визначає його особливості серед інших феноменів архаїчної свідомості. Міф принципово не є фантазією, фікцією, казковим, він - історично і логічно необхідна форма усвідомлення людиною особливостей власного буття. Міфологічна ментальність завжди передбачає наявність кількох обов'язкових характеристик, які були показані в дисертаційній роботі.

Однією з таких найважливіших характеристик є антропологізм. Всесвіт міфу - це всесвіт людських істот. Міфологічне мислення передбачало метафоричне співставлення природних і соціокультурних об'єктів. Наслідком такої позиції було “олюднення” природного середовища проживання людини, котре потім в процесі міфологічної рефлексії закономірно приводило до появи ідей про загальну життєвість всього космосу.

Ментальність міфу не передбачала уявлень щодо різкого відмежування суб'єкта від об'єкта, виходячи з їх неусвідомлюваного поєднання. Тому в міфології завжди достатньо умовною була межа світу людського і світу природи, а також світу.

Відповідно до міфологічної ментальності будь-які істоти або об'єкт усвідомлювались невід'ємними від свого імені. Тому знання відповідних імен сприймалось як таке, що надає людині необмежену магічну владу над його носієм. З іншого боку, коли мова йде про сили природи, людина на рівні міфологічної свідомості, аби не накликати їх, боялася навіть назвати їх по імені: “той, що в скелі сидить”, “той, що греблі рве” (Л. Українка. “Лісова пісня”).

Міфу притаманні особливі просторово-часові уявлення. Суб'єктивна дійсність міфу передбачала обов'язкову присутність власного простору і часу, які достатньо чітко відрізнялись від звичайних (профанних), а також необхідність поєднання всіх цих координат. Міфологічні події (сакральний час) сприймались як такі, що передують звичайним (профанний час). Для міфу характерна наявність свого особливого епістемологічного та інтерпретаційного репертуару. В першу чергу - це нарративність, котра передбачалась міфологічною ментальністю як єдиний універсальний герменевтичний принцип.

Тісний і нерозривний зв'язок предмета і знака, слова і речі можна визначити як наступну важливу особливість міфологічної ментальності. Це забезпечує алегоризм і символізм в інтерпретації дійсності.

У другому підрозділі - “Ментальність релігії” - розкрито особливості ментальних настанов релігії.

Особливостями релігійних ментальних настанов можна насамперед назвати притаманну їм екзістенційність і необхідність “переживання”. Адже індивід, якщо він позитивно сприймає релігійні положення, повинен прийняти їх не як результат виконаних пізнавальних процедур, а тільки як результат особистого переживання. У процесі такого переживання індивідом феномена релігійного знімається суб'єкт-об'єктне протиставлення. Ще однією особливістю релігійної свідомості є слабка інтенціональність.

Згідно з дослідженнями, проведеними у роботі, ментальні настанови релігії передбачають існування таких двох типів: ментальні настанови рівня одкровення і рівня спекулятивного. Поширення і сприйняття релігійних систем також пов'язано з ментальними факторами.

У третьому підрозділі - “Ментальність науки” - проаналізовані особливості, що притаманні науці як суспільному інституту та науковому пізнанню.

В першу чергу, ментальність науки, проявляє себе в існуванні того фактора, який М. Малкей назвав “культурним ресурсом науки”. Автор інтерпретує цей вислів як позначення ментальних настанов у науці.

На думку автора, необхідно розрізняти також зовнішні і внутрішні форми в ментальних настановах науки. Модифікована схема наукового виробництва Малкея - Макх'ю дозволяє, на погляд автора, більш детально проаналізувати їх визначаючу роль в процесах організації і формування наукового знання.

У четвертому розділі - “Національні типи ментальності” - розглянуто національну специфікацію ментальності.

У першому підрозділі - “Проблема типологізації національних характерів” - подано аналіз утворення та еволюції традиції дослідження національних характерів, показано місце і роль такого аналізу в сучасній філософії культури.

Можна також констатувати зв'язок типології національної ментальності з різноманітними географічними факторами. Серед найважливіших географічних факторів впливу на ментальні відмінності слід вказати на особливості клімату, географічне місце розташування країни або її регіонів, основні форми ландшафту і т. п.

У другому підрозділі - “Менталітет російської культури” - в контексті культурологічного аналізу розглянуто особливості російського національного характеру.

Однією з найважливіших особливостей російського національного менталітету є його “подвійність”. Іншими словами, в структурі цієї культури можна постійно виділяти опозиційні пари протилежностей. Подібна стабільна ситуативність протиріч, що породжує, з одного боку, підвищений динамізм її саморозвитку, а з іншого, - конфліктність, що періодично загострюється, внутрішньо властива самій культурі, складає її органічну своєрідність, типологічну особливість і може бути визначена як бінарна опозиційність. Подібна бінарність в структурі російської культури - безсумнівний результат “прикордонного” геополітичного положення Росії між Сходом і Заходом та отриманого на протязі багатьох віків взаємопроникнення рис тієї чи іншої цивілізацій. За висновком таких авторитетних дослідників, як М. Бердяєв, Д. Лихачов, В. Ключевський, менталітет російської культури історично формувався як складний, дисгармонійний, неврівноважений баланс сил інтеграції і диференціації протилежних тенденцій.

У третьому підрозділі - “ Українська душа” - оглянуто та проаналізовано деякі характерні риси українського національного менталітету. Показана залежність процесів формування національного характеру від географічних чинників.

Якщо в ментальності мешканців північних і північно-східних земель, тобто в Росії, згідно з висловом Д. Лихачова, переважає “хоровое” (“общинное” или “артельное”) начало, що було обумовлено можливістю виживання в тих географічних умовах тільки великих патріархальних об'єднань - родин, то для українського етносу, що сформувався на родючих черноземах, навпаки, характерний індивідуалізм, поєднаний з ідеєю рівності, поваги до окремого індивида та його свободи, гостре не сприйняття деспотизму й абсолютної монархічної влади, що яскраво відбилося в моральних засадах козацької республіки - Запорізькій Січі.

На думку ряду дослідників, однією з основних характеристик українського національного ментального типу є його емоційно-чуттєвий характер. Такі особливості знаходять свій прояв в притаманному українцям естетизмі традиційної обрядності, а також в органічно притаманних їм м'якому гуморі і пісенності. Крім названого, ряд дослідників додають також покірність долі і всьому неминучому. філософський ментальність свідомість

Національний характер (або національний тип ментальності) можна завжди визначити як притаманні кожному народу особливості його соціокультурної “конфігурації”. Такі особливості є результатом впливу сукупних історичних, соціальних, географічних та інших факторів.

В підсумку підбито підсумки проведеного дослідження, формулюють основні теоретичні результати дисертаційної роботи.

СПИСОК ДРУКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Типи ментальностей в історії культури. “Людина: дух, душа, тіло” // Вісник ХДУ. - 1999. - №429. - С. 15-19.

2. Онтология ментальності. “Наука і соціальні проблеми суспільства” // Вісник ХДУ. - 1998. - №414. - С. 237-238.

3. Культура как общественно-исторический феномен. “Актуальні проблеми філософії науки і сучасних технологій” // Вісник ХДУ. - 1999. - №388. - С. 10-12.

4. Проблема диалогичности символа (на примере творчества Н.В. Гоголя). “Світогляд М.В. Гоголя: філософсько-релігійні шукання” // Вісник ХДУ. - 1998. - №400. - С. 86-88.

Размещено на Allbest.ru