Антроподицея Миколи Бердяєва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антроподицея Миколи Бердяєва

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацiї на здобуття наукового ступеня кандидата фiлософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальнiсть теми дослiдження. Проблема людини, її мiсця та призначення в свiтi, починаючи з минулого столiття, виходить на провiдне мiсце фiлософської рефлексiї. На порозi ХХI ст., при аналiзi основних тенденцiй та можливих перспектив розвитку свiтової культури i цивiлiзацiї ми не можемо вiдмахнутися вiд сумного досвiду сучасної iсторiї - двох свiтових та безлiчi локальних вiйн, небезпечної екологiчної ситуацiї, духовного «чорнобиля», що робить актуальною тему виправдання людини, доцiльностi її перебування на планетi. Ця проблема отримала назву антроподицеї (вiд грецьк. anthropos - людина та dike - справедливiсть, буквально виправдання людини). Вагомий внесок у постановку та розв'язання цього питання зробив релiгiйний фiлософ, представник «київського кола» фiлософiв Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948).

Якщо антропологiчна проблематика має багатовекторне спрямування, то антроподицея, як правило, стає предметом аналiзу релiгiйної фiлософiї. У православнiй релiгiйнiй думцi сам термiн «антроподицея» та виокремлення проблеми вперше запровадив П. Флоренський. Антроподицея, на його думку, повинна доповнити теодицею. Але як цiлiсна концепцiя проблема виправдання людини у працях П. Флоренського не представлена.

М. Бердяєв також звертається до питання людиновиправдання, яке стає, на нашу думку, одним iз провiдних в його фiлософiї. Оригiнальнiсть антроподицеї М. Бердяєва полягає у пiдкресленнi креативної природи людини, у розумiннi творчостi як продовженнi справи Бога: «Тема про творчiсть, про творче призначення людини - основна тема мого життя… Творчiсть не потребує виправдання, вона виправдовує людину, вона є антроподицеєю».

Пiдхiд до фiлософської спадщини М. Бердяєва крiзь призму антроподицеї дає можливiсть не тiльки по-новому оцiнити деякi тези його фiлософiї, але й показати цiлiснiсть концепцiї фiлософа.

У радянськiй фiлософськiй лiтературi його творчiсть сприймалася крiзь iдеологiчнi клiше, де вiн фiгурував як один iз засновникiв анти-комунiзму, тому фiлософiя М. Бердяєва потребує нового осмислення. Крiм того, позитивнi (свобода слова та пiдприємницької дiяльності) i негативні (розповсюдження через низькопробну продукцiю засобiв масової iнформацiї культу комфортного споживацтва, який фактично нiвелює вiльно-творчу дiяльнiсть людини) процеси, що вiдбуваються в Українi, актуалiзують проблему творчостi як основи життєдiяльностi людини, використання результатiв творчостi на благо людини та людства.

Таким чином, актуальнiсть теми дослiдження визначається:

- пiдвищеною увагою до антропологiчної проблематики, до антроподицеї, зокрема, до креативних можливостей людини в умовах сучасного стану свiтової культури i необхiдностi осмислення тих процесiв, що вiдбуваються в Українi;

- потребою переосмислення творчої спадщини М. Бердяєва, аналiзу його фiлософiї через провiдну тему - антроподицею;

- недостатнiм станом розробленостi даної теми в лiтературi.

Ступiнь розробленостi теми. Фiлософiя М. Бердяєва стає об'єктом фiлософських дослiджень фактично з часу її появи у виглядi окремих статей. Хронологiчно можна видiлити три етапи вивчення його творчостi:

- статтi початку столiття - середини 40-х рокiв (до кiнця життя фiлософа);

- працi середини 40-х - 80-х рокiв;

- розвiдки 90-х рокiв.

У свою чергу, всi роботи можна подiлити на два напрямки. До першого напрямку вiдносяться автори тих статей, фiлософiя та свiтогляд яких були близькими або спiвзвучними поглядам М. Бердяєва. До таких авторiв у перший перiод можна вiднести Н. Алексеєва, С. Аскольдова, О. Бiлiмовiча, А. Бiлого, М. Вишняка, В. Водовозова, З. Гiппiус, Еллiс, В. Ерна, В. Iванова, Iванова-Розумника, I. Iльїна, iєром. Iоанна, Л. Карсавiна, А. Кiзеветтера, С. Лозинського, В. Лосського, П. Мiлюкова, О. Мейєра, В. Розанова, В. Свенцицького, П. Струве, М. Тареєва, С. Трубецького, Н. Тургенєву, С. Франка. Найбiльш серйозними роботами цього перiоду можна вважати статтi Л. Шестова i Б. Яковенка та книгу Б. Шульце «Вчення про церкву Миколи Бердяєва «(Рим, 1938 р.)

До другого напрямку можна вiднести статтi про М. Бердяєва, якi написанi представниками лiворадикальної iнтелiгенцiї. На жаль, всi вони позначенi схематизмом, тенденцiйнiстю; аналiз з посиланням на першоджерела практично вiдсутнiй. Ця тенденцiя особливо посилилася пiсля 1917 р. До авторiв цього напрямку належать: Л. Аксельрод (Ортодокс), О. Богданов, М. Карєв, В. Ленiн, А. Луначарський, I. Луппол, М. Михайловсь-кий (як виняток, дуже доброзичлива та вдумлива критика деяких моментiв фiлософiї М. Бердяєва), В. Чернов.

Отже, статтi першого перiоду носять обмежений, полемiчний характер i тому грунтовно не аналiзують фiлософiї М. Бердяєва (а у деяких випадках, зокрема, у марксистськiй критицi спостерiгається спотворення iдей фiлософа).

Другий перiод - працi середини 40-х - 80-х рокiв. Статтi та книги емiграцiї цього перiоду щодо оцiнки творчостi мислителя вiдрiзняються зваженiстю, бiльш тонкою аналiтичною думкою, нiж у попереднiй перiод. Їх авторами є В. Зiньковський, архiмандрит Кипрiан, С. Левицький, М. Лосський, П. Сорокiн.

У радянськiй лiтературi 40-50-х рокiв наступає «ера забуття» всiєї релiгiйної фiлософiї, в тому числi i творчостi М. Бердяєва. З 60-х рокiв з творчостi фiлософа знiмається вето, i його твори, його думки стають об'єктом дослiдження. Особливо можна видiлити таких дослiдникiв як А. Андрiяускас, М. Бочкарьов, I. Балакiна, В. Доля, О.Єрмiчьов, В. Жуков, Ю. Карякiн, В. Кувакiн, В. Кулiков, В. Лях, В. Соплякова, В. Табачковський, Л. Фокiна, I. Чуєва. Хоча деякi автори демонструють грунтовний аналiз фiлософiї М. Бердяєва, однак внаслiдок переважання iдеологiчних критерiєв, «критицизм» отримував перевагу над неупередженою рефлексiєю.

У 90-тi роки, завдяки можливостi користуватися фондами «спецсховищ», з'являються публiкацiї, якi грунтуються на бiльш об'єктивному аналiзi. Серед них працi В. Адюшкiна, А. Андреєва, О. Вaдiмовa, О. Вишнякової, С. Давидченка, В. Дiденка, О.Єрмiчьова, Ю. Iвонiна, А. Кушурова, С. Неретiної, К. Сiгова, К. Шестакова, В. Яковлєва.

Однак у працях всiх вищевказаних дослiдникiв не знайшли вiдображення такi проблеми як витоки фiлософiї М. Бердяєва, проблема вiдносин людини i Бога i, найголовнiше, проблема антроподицеї.

Об'єктом дослiдження є творча спадщина М. Бердяєва в сукупностi його робiт.

Предметом дисертацiйного дослiдження виступають працi фiлософа, в яких розглядається проблема антроподицеї.

Мета та завдання дослiдження полягають у тому, щоб визначити та розкрити сутнiсть проблеми антроподицеї у фiлософiї М. Бердяєва, проаналiзувати особливостi та iдейну наповненiсть її розв'язання.

Для досягнення цiєї мети передбачається вирiшити такi завдання:

- розробити класифiкацiю перiодiв творчостi М. Бердяєва i з'ясувати час появи теми антроподицеї в його фiлософiї;

- виявити теоретичнi коренi i витоки проблеми людиновиправдання М. Бердяєва, з'ясувати мiсце фiлософа серед мислителiв, що дослiджували цю проблему, проаналiзувати метод i стиль фiлософiї М. Бердяєва;

- простежити еволюцiю поглядiв фiлософа на людину, з'ясувати приналежнiсть його вчення до певного фiлософського напрямку ХХ ст.;

- показати нетрадицiйнiсть пiдходу М. Бердяєва до проблеми антроподицеї i окреслити його внесок у розв'язання цiєї проблеми крiзь концепцiю творчостi в iсторико-фiлософському i теологiчному аспектах; з'ясувати причини оцiнки стану культури як кризового в фiлософiї М. Бердяєва та вплив цiєї кризи на творчiсть людини;

- на основi аналiзу фiлософом людської творчостi здiйснити узагальнюючу класифiкацiю iсторичних перiодiв, виявити причини есхатологiзацiї творчого акту в iсторiї в фiлософії М. Бердяєва.

Методологiчну та теоретичну основу дослiдження становлять загальнофiлософський принцип iсторизму, за допомогою якого дисертантка намагалася уникнути однобiчностi i монологiзму; компаративiстський метод, який дозволяє поєднувати хронологiчний та проблемний пiдходи; герменевтичний метод щодо тлумачення текстiв.

У роботi над дисертацiєю, крiм вiдомих праць М. Бердяєва, авторкою широко використовувалися його статтi у фiлософськiй, релiгiйнiй та художнiй перiодицi початку столiття - 30-х рокiв, якi виходили в Росiї i за кордоном.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в нiй вперше здiйснено аналiз фiлософiї М. Бердяєва через проблему антроподицеї, що дало можливiсть як дослiдити типовi риси всiєї релiгiйної фiлософiї, так i виокремити специфiчнi ознаки творчостi фiлософа.

Наукова новизна одержаних результатiв може бути конкретизована у таких тезах:

- здiйснена нова перiодизацiя фiлософiї М. Бердяєва, яка на-раховує п'ять перiодiв: 1) перiод становлення фiлософiї М. Бердяєва, переважання гносеологiчних проблем; 2) космологiчно-творчий - перiод оформлення основних iдей фiлософа, зокрема, проблеми антроподицеї; 3) серединний перiод - розробка антропологiчної проблематики, осмислення складових антроподицеї; 4) онтологiчний - доля людини в цьому свiтi, проблеми культури i iсторiї; 5) есхатологiчний - есхатологiзацiя проблеми людиновиправдання. Такий подiл дозволяє прослiдкувати логiку виникнення та розвитку концепцiї антроподицеї;

- простеженi фiлософськi витоки проблеми виправдання людини в творчостi фiлософа, зокрема, серед найбiльш впливових предтеч можна видiлити фiлософiю Я. Бйоме, I. Канта, К. Маркса, Ф. Нiцше, В. Соловйова, Й. Фiхте, Ф. Шеллiнга; серед письменникiв на фiлософiю М. Бердяєва найбiльше вплинули Ф. Достоєвський, Г. Iбсен, Л. Толстой;

- встановлено, що основним методом фiлософського пiзнання для М. Бердяєва виступає iнтуїцiя; проаналiзованi характернi риси стилю мислення фiлософа;

- вперше простежено еволюцiю поглядiв М. Бердяєва на людину - вiд розумiння її як духовної монади, через розгляд людини як мiкрокосму, до аналiзу її як Всесвiту та мiкротеосу;

- обгрунтовується висновок, що вчення М. Бердяєва належить до фiлософiї екзистенцiалiстського спрямування з персоналiстськими тенденцiями, якщо пiд екзистенцiалiзмом розумiти стиль мислення, а не певне фiлософське вчення;

- проаналiзовано розумiння свободи, яку фiлософ розглядає у трьох вимiрах як основу рiзноманiтних вiдносин людини зi свiтом i Богом;

- вперше простежено пункти розходження з традицiєю релiгiйно орiєнтованої фiлософської думки та вчення М. Бердяєва в поглядах на творчiсть як основу антроподицеї. На думку фiлософа, творчiсть грунтується на виникненнi нового та теургiчностi; творчiсть складається iз свободи, дару та матерiї;

- проаналiзовано типологiю культури М. Бердяєва, простеженi причини кризи сучасної культури, якi виокремлює фiлософ. Сучасна iсторiя характеризується варваризацiєю культури та появою цивiлiзацiї, яка стандартизує життя i перешкоджає вiльнiй творчостi. Фiлософ очiкує нового середньовiччя для зосередження духовних сил людини, яке пiдготує прихiд нової епохи - епохи творчостi, що покладе край iсторiї. Кожний творчий акт наближає майбутню епоху - епоху боголюдства, яка грунтується на свободi i любовi.

Теоретичне та практичне значення дослiдження. Одержанi результати мають як теоретичне, так i практичне значення. Теоретичний аналiз та висновки, зробленi в дисертацiї, дають можливiсть глибше охарактеризувати основнi фiлософськi iдеї М. Бердяєва, розширити уявлення про людину та її креативнi можливостi, про сенс культури i iсторiї. Вони можуть використовуватися при розглядi проблем фiлософiї, пов'язаних з фiлософською антропологiєю, iсторiєю фiлософiї, релiгiєзнавством.

Матерiали дисертацiї можуть бути використанi в лекцiйних курсах та на семiнарських заняттях з фiлософiї, релiгiєзнавства, естетики, iсторiї культури та соцiальної фiлософiї, у спецкурсах з фiлософської антропологiї та етики.

Апробацiя результатiв дисертацiї. Матерiали дослiдження доповiдалися на людинознавчих фiлософських читаннях: «Гуманiзм. Людина. Свобода» (Дрогобич, травень 1991 р.), на конференцiї «Росiйська фiлософiя: спадковiсть та роль у сучасному свiтi» (СПб., травень, 1992 р.), на V Мiжнародному семiнарi, присвяченому 110-рiччю з дня народження П. Флоренського (СПб., грудень 1992 р.), на звiтнiй науково-технiчнiй конференцiї професорсько-викладацького складу наукових працiвникiв та аспiрантiв Львiвського полiграфiчного iнституту (Львiв, лютий 1993 р.), на людинознавчих фiлософських читаннях «Людина. Гуманiзм. Мистецтво» (Дрогобич, жовтень 1997 р.), обговорювалися на теоретичному семiнарi кафедри суспiльно-гуманiтарних наук Української академiї друкарства, на мiжнароднiй конференцiї, присвяченiй 145-рiччю з дня народження В. Соловйова (Дрогобич, квiтень 1998 р.).

По змiсту дисертацiї надруковано 11 публiкацiй.

Структура дисертацiї зумовлена основною метою i завданнями дослiдження. Робота складається з вступу, трьох роздiлiв, висновкiв та бiблiографiї. У першому роздiлi подається загальна характеристика фiлософiї М. Бердяєва. У другому роздiлi дослiджується проблема вiдносин людини та Бога, аналізуються причини вiдходу вiд теодицеї та виникнення концепцiї антроподицеї, причини виправдання людини. У третьому розділі міститься аналiз творчостi i творця, творчостi i культури, творчостi i iсторiї.

Обсяг дисертацiї складає 146 сторiнок. Список використаної лiтератури мiстить 217 джерел.

Основний змiст роботи

бєрдяєв антроподицея філософія

У вступi розкривається актуальнiсть теми, стан її розробленостi, формулюються мета та завдання, об'єкт i предмет дослiдження, обгрунтовується наукова новизна, визначаються методологiчнi та теоретичнi основи дослiдження, теоретичне та практичне значення.

Перший роздiл - «Загальна характеристика фiлософiї М. Бердяєва» - в логiцi висвiтлення теми дисертацiї виконує допомiжну та методологiчну роль.

У першому пiдроздiлi - «Духовнi витоки та еволюцiя фiлософа» - аналiзуються пiдходи, що склалися в фiлософськiй лiтературi стосовно подiлу творчостi М. Бердяєва на перiоди. Iснуючi пiдходи (за тематичним, хронологiчним та географічним критерiями) не дозволяють вiдслiдкувати перiод виникнення проблеми людиновиправдання та логiку її розвитку у подальшiй творчостi фiлософа. З метою вирiшення цiєї проблеми у дисертацiї пропонується новий подiл, який нараховує п'ять перiодiв.

Серед фiлософiв та основних вчень, що вплинули на становлення i вирiшення проблеми антроподицеї, можна, зокрема, видiлити творчiсть Я. Бйоме (вчення про безосновне, проблема пошуку цiлiсностi людини, андрогiна), Г. Iбсена (загострене почуття iндивiдуальностi, протест проти розповсюдження буржуазного духу), I. Канта (дуалiстична картина свiту), К. Маркса (вчення про економiчну та соцiальну емансипацiю), Ф. Нiцше (критика застарiлих догм традицiйної моралi, вчення про людину як про динамiчну iстоту), В. Соловйова (проблема людської свободи та її взаємодiї з Богом, питання теургiчностi мистецтва, тема боголюдства), Л. Толстого (iдея подiлу свiту на справжнiй i несправжнiй, протест проти хибних iсторичних цiнностей), Й. Фiхте i Ф. Шеллiнга (становлення свободи як можливостi вибору людини, проблема теодицеї).

Однак, на думку дисертантки, найбiльший вплив на проблему виправдання людини в фiлософiї М. Бердяєва мала творчiсть Ф. Достоєвського. Ця тема розглядається в другому пiдроздiлi: «Достоєвський та Бердяєв: фiлософськi паралелi».

У фiлософськiй лiтературi залишається дискусiйним питання, чи можна Ф. Достоєвського розглядати попередником фiлософiї екзистенцiально-персоналiстського спрямування. М. Бердяєв виступив одним iз засновникiв пiдходу, згiдно з яким творчiсть письменника можна вважати предтечею такого виду фiлософiї. У роботi обгрунтовується цей висновок фiлософа i аналiзується проблема втiлення основних iдей творчої спадщини Ф. Достоєвського в фiлософiю М. Бердяєва. Можна видiлити такi проблеми у творах письменника, якi знайшли вiдображення в антроподицеї фiлософа: антиномiчнiсть, iррацiональнiсть людської природи, трагiзм кохання та проблема свободи.

З проблемою свободи пов'язана поема «Великий Iнквiзитор» iз «Братiв Карамазових» Ф. Достоєвського, тлумачення якої М. Бердяєвим детально проаналiзовано в роботi. Основний висновок, який робить фiлософ iз поеми: якщо людина вiдкидає Христа, вона стає на хибний шлях, шлях людинобога. Незважаючи на iснуючi пункти розходження свiтоглядiв Ф. Достоєвського i М. Бердяєва, на думку дисертантки, останній органiчно продовжує тi iдеї, якi складають духовне ядро творчостi письменника.

Аналiзу тлумачення мислителем основних завдань фiлософiї присвячено третiй пiдроздiл - «М. Бердяєв про предмет, метод та завдання фiлософiї».

Фiлософiю М. Бердяєв протиставляв науцi як формi духовного осмислення дiйсностi. Специфiка фiлософського пiзнання полягає у його iндивiдуальностi та в усвiдомленнi трагiчностi людського життя. На думку фiлософа, основною проблемою фiлософiї є людина. Мислитель, аналiзуючи такi фiлософськi антропологiчнi вчення як антично-грецьке (акцент на розумi людини), природничо-наукове (людина розглядається як продукт еволюцiї), вчення декаденсу (яке покладено в основу сучасної психологiї) та єврейсько-християнське, робить висновок про те, що єдиною справжньою антропологiєю є християнська, в основу якої покладено двi iдеї: 1) iдея про створення людини за образом i подобою Божою; 2) вчення про Христа як про боголюдину.

Основним методом фiлософiї виступає iнтуїцiя як вмiння охопити вiдразу i цiлком сутнiсть певного явища. Знаходячи багато спiльних рис у фiлософiї i мистецтвi, фiлософ вбачає неспiвпадiння у результатах iхньої творчостi: iдеї (фiлософiя) та художнi образи (мистецтво).

Аналiзуючи стиль мислення фiлософа, дисертантка видiляє такi його риси як неупорядкованiсть, мозаїчнiсть, образнiсть, суперечливiсть, антиномiзм, афористичнiсть, камерний характер фiлософування, високий темп викладу. Тому стиль мислення М. Бердяєва можна вiднести не до традицiйного, логiко-наукового, а до нетрадицiйного, художньо-iнтуїтивiстського.

Другий роздiл - «Аналiз драматизму вiдносин людини i Бога» - присвячений осмисленню взаємозв'язку двох дiючих осiб антроподицеї - людини та Бога.

У першому пiдроздiлi «Аналiз поняття «людина» та «Бог» обгрунтовується висновок про те, що М. Бердяєв у своїй творчостi пройшов певну еволюцiю щодо розумiння людини. Так, у своїх раннiх роботах мислитель розглядав особистiсть - духовне ядро людини - як духовну монаду, яку не можна розкласти i яка сама намагається визначитися. У серединний перiод фiлософ розглядав людину як мiкрокосм, через який можна пiзнати макрокосм, Всесвiт. У пiзнiй перiод мислитель ототожнював дух з екзистенцiєю, а людину iз Всесвiтом i мiкротеосом.

Фiлософ «київського кола», аналiзуючи поняття iндивiд, iндивiдуальнiсть i особистiсть, наголошує на їхнiй смисловiй вiдмiнностi. Особистiсть мiстить в собi iндивiда та iндивiдуальнiсть i складається iз трьох прошаркiв: духовного, фiзичного та тiлесного. Тiльки духовний компонент людини не залежить вiд природи та суспiльства i є вищим. М. Бердяєв виступає за цiлiсне розумiння люднни, коли дух як вищий компонент оволодiває i душею, i тiлом, а не знищує їх.

У сучасному свiтi панує буржуа як духовний тип людини, який вiдкидає вiру в iдеальне, духовнi цiнностi, а, отже, заперечує свободу i творчiсть. Мислитель робить класифiкацiю буржуа за його головним iнтересом, наголошуючи, що прагматичний iнтерес для таких людей є визначальним. Iдеалом же людини для М. Бердяєва виступає творча, вiльна, духовно багата iстота, в якiй домiнують такi почуття як любов i спiвчуття. У зв'язку з пануванням людини протилежного типу - буржуа, фiлософ говорить про кризу духовностi в сучасному свiтi.

Виходячи iз антропологiї М. Бердяєва, дисертантка розглядає вчення фiлософа як екзистенцiйно орiєнтоване з персоналiстськими тенденцiями, не погоджуючись з тими авторами, якi вважають М. Бердяєва представником екзистенцiалiзму або персоналiзму i наводячи при цьому як спiльнi, так i вiдмiннi риси цих вчень з фiлософiєю мислителя.

Бог розглядається М. Бердяєвим як таємниця, яку можна характеризувати лише через апофатичну теологiю. Фiлософ пропонує розумiти Бога в динамiцi, через принцип розвитку. Iснують рiзнi хибнi людськi тлумачення iдеї Бога: хибний соцiоморфiзм (перенесення соцiальних категорiй - панування i влади - на Бога), хибний космоморфiзм (приписування сили Боговi), хибний антропоморфiзм (приписування Богу негативних людських якостей). Бог же, на думку фiлософа, є любов'ю та сенсом цього свiту.

У другому пiдроздiлi «Створення свiту. Проблема свободи» подається аналiз трьох свобод, при цьому свобода розглядається М. Бердяєвим, перш за все як джерело iснування iдеального взаємозв'язку людини i Бога.

Перша свобода виступає основою свiту, основою творiння та джерелом вибору. Як основа свiту, свобода з'являється до його творення iз нiчого, Ungrund'а, який лежить поза межами Бога, пiдкреслює фiлософ. Людина є продовжувачем справи Бога, Божого творiння.

Творчiсть - це акт свободи, прорив iз iншого свiту, духовне натхнення, призначення людини. Завдяки наявностi першої свободи людина має можливiсть вiльного вибору. Однак, якщо би iснувала тiльки перша свобода, зауважує фiлософ, то вона перетворилася б на беззмiстовну свободу, анархiю.

Друга свобода - це площина здiйсненого вибору людиною та його наслiдкiв. Вибiр зробити непросто, тому свобода - це вiдповiдальнiсть i тягар для людини. Друга свобода по-рiзному трансформується у суспiльствi. Часто вона перетворюється на свою протилежнiсть - рабство. Сучасне суспiльство, на думку М. Бердяєва, невiрно тлумачить свободу як невтручання у справи iнших, вiдмежування вiд всiх. Тому однiєю iз iстотних характеристик нашої епохи є панування несвободи. Iснування тiльки другої свободи призводить до панування в суспiльствi тоталiтарних режимiв.

Третя свобода виступає ж поєднанням, синтезом першої та другої свобод з їх кращими рисами - обранням добра, гармонiйним вирiшенням проблеми вiдносин мiж Божою благодаттю i людською свободою. Третя свобода є також творчим перетворенням життя, тому що завдяки їй, вiдкидаючи застарiлi норми i закони, людина творить нове життя.

Але внаслiдок зловживання свободою у людському свiтi переважає зло. Аналiзу зла та його наслiдкiв присвячений третiй пiдроздiл - «Теодицея та проблема зла у М. Бердяєва».

Проблема вiдповiдальностi Бога за iснуюче зло - проблема теодицеї - в фiлософiї має декiлька варiантiв вирiшення. Зло розглядається: 1) як частина добра (стоїцизм, Августин), 2) в якостi субстанцiї - iснує iнший, злий Бог (зороастризм), 3) як iнша, темна сторона Бога (Я. Бйоме). Фiлософ пропонує свiй, четвертий варiант - вiн виносить джерело виникнення зла за рамки Бога, у небуття. М. Бердяєв висуває концепцiю трагiчної теодицеї - образ Бога, який спiвчуває людинi i страждає разом з нею.

Iснування зла пов'язане з грiхом. Iснують первiсний грiх (цей термiн не зовсiм задовiльняв фiлософа i вiн запропонував замiнити його iншим - провина) та грiх як вчинення неблагодiйних справ.

Наслiдком зла є страждання. Аналiзуючи вчення буддизму, стоїцизму, орфiзму та неоплатонiзму, М. Бердяєв дiйшов висновку, що адекватну вiдповiдь на питання, як уникнути страждання дає лише християнство, яке вбачає в стражданнi як негативнi, так i позитивнi риси - катарсис, духовне пiднесення людини.

Наслiдком грiха виступає об'єктивацiя (основною характеристикою якої є вiдчуження духу вiд самого себе). Фiлософ виокремлював рiзнi ступенi (у неорганiчному, органiчному та соцiальному свiтi) та iпостасi (екстерiоризацiя, символiзацiя, укорiнення творчих актiв в свiтi) об'єктивацiї.

Отже, на думку М. Бердяєва, Бог не несе вiдповiдальностi за зло, що є у свiтi. Воно iснує завдяки свободi та зловживанню нею людиною. Бог очiкує вiд людини вiдповiдi на свiй заклик - продовжити творення свiту. Спасiння та виправдання людини лежить, за М. Бердяєвим, у вiдповiдi на заклик Бога через людську творчiсть.

У третьому роздiлi - «Творчiсть: характер та наслiдки антроподицеї» розкривається специфiка людиновиправдання у М. Бердяєва.

Перший пiдроздiл - «Творчiсть i людина» присвячений аналiзу тлумачення творчостi у фiлософа.

На думку М. Бердяєва, творчiсть у широкому розумiннi - це все те, що сприяє розкриттю позитивної природи людини. Внаслiдок грiхопадiння справжнiй образ людини як творця був не виявлений, зокрема, християнство створило лише негативну антропологiю, яка розглядала проблему приборкання негативних емоцiй i думок через аскезу та смирення i заперечувала творчiсть як шлях праведної людини. Прихильники цієї точки зору висувають такі аргументи: 1) людська природа ослаблена грiхом, тому можливий тiльки шлях смирення, 2) тiльки Бог виступає творцем у цьому свiтi, 3) процес творення вже завершений, 4) стан роздвоєностi людини буде заважати їй творити, 5) у Святому Письмi немає вчення про творчiсть.

М. Бердяєв вважає творчiсть не менш важливою справою, нiж аскетичне смирення i закликає християнство освятити творчiсть. На користь цього твердження вiн наводить наступнi аргументи: 1) людина як суб'єкт творчостi змiнюється, i епоха спокути готує прихiд нової епохи - епохи творчостi, 2) творчiсть людини є продовженням справи Божого творiння, 3) творiння продовжується, результат творчостi - це завжди прирiст, прибуток, 4) якщо би в Євангелiї були би чiткi настанови щодо творчостi, то дiяльнiсть людини виступала б не творчiстю, а послухом.

Творчiсть складається iз свободи (можливостi виникнення нового), матерiї (як матерiалу для творчостi) та дару (Божої благодатi, яка посилається людинi поза особистими заслугами). Вищий прояв дару - генiальнiсть як iнтуїтивно-синтетичне сприйняття свiту. Генiальнiсть притаманна небагатьом людям.

Творчiсть М. Бердяєв пов'язує з еросом. Вiн видiляє декiлька спiльних рис еротичного кохання та творчостi: 1) iнтуїтивне вiдчуття унiкальностi об'єкта, щире захоплення ним, 2) прорив у вищий свiт, постiйне напруження духу, 3) благотворний вплив на обраний об'єкт, 4) необхiднiсть внутрiшньої свободи. Отже, ерос - це особлива сфера творчостi, без кохання немає справжньої творчостi. Однак ерос по-рiзному впливає на творчi здiбностi чоловiка та жiнки.

У фiлософiї М. Бердяєва присутня теорiя «соцiального замовлення», яка пояснює особливостi ставлення суспiльства до творця. Фiлософ виокремлює 4 типи творчих людей: 1) митець, творчiсть якого соцiальна за своєю спрямованiстю, 2) естет-самiтник, 3) митець-дiяч, творчiсть якого спрямована на змiну власної душi i змiну свiтогляду невеликої кiлькостi людей, 4) творець-пророк, якому притаманна профетична творчiсть.

На думку М. Бердяєва, можна видiлити внутрiшнiй бiк творчостi, коли задум iснує в головi митця, та зовнiшнiй, коли вiдбувається реалiзацiя творчостi у її продуктах - в культурi, про яку йдеться у другому пiдроздiлi «Творчiсть i культура».

Культура, за М. Бердяєвим, - це об'єктивацiя творчостi, але вона виступає неминучим i специфiчно людським способом буття. Виникнення культури пов'язане з релiгiйним культом, у нiй мiстяться цiнностi рiзного порядку.

Так, у нiй дiють iсторичнi та вiчнi, романтичнi та класичнi цiнностi. Класицизм прагне доконалостi на землi, найбiльше звертає увагу на форму, романтизм - трансцендентний за своїм спрямуванням, його увага зосереджена на самому творчому актi.

Мистецтво, пiдкреслює мислитель, як феномен захiдної культури пройшло декiлька етапiв розвитку. Найбiльшу увагу в творчостi М. Бердяєва придiлено епосi Ренесансу, в якiй вiн виокремлював 4 етапи. Але, пiдкреслює фiлософ, Вiдродження, як i вся культура, зазнало краху, не вдалося.

Культура як органiзм проходить стадiї розвитку. У нашу епоху наступила криза культури. До внутрiшнiх причин кризи можна вiднести переважання демократичних цiнностей над аристократичними (повинна бути рiвновага). Особливо криза помiтна в мистецтвi: виникло декаденство, в якому одвiчна боротьба романтизму та класицизму виступає у формi боротьби реалiзму та символiзму. У сучасному мистецтвi фiлософ виокремлює синтетичну та аналiтичну тенденцiї.

Криза, вважає М. Бердяєв, охопила також сучасну фiлософiю (в якій цiлiсний образ людини зникає), мораль (розповсюдження нiгiлiзму та альтруїзму), полiтики (її цiнностi переважають над iншими в державах).

Своє творче призначення людина може усвiдомити в iсторiї, пiдкреслює мислитель, тому третiй пiдроздiл називається «Творчiсть та iсторiя». У фiлософiї М. Бердяєва присутнi три схеми iсторичного процесу. Авторкою пропонується узагальнена схема iсторiї через проблему людської творчостi. Ця схема нараховує 4 перiоди.

Перший перiод починається з грiхопадiння людини (це початок земної iсторiї). У цю епоху людина вiдчувала себе часткою природи i пiдкорялася її духам. Людиною керують табу i закони, якi спочатку зберiгали її та сприяли формуванню суспiльства. Надалi закони почали гальмувати розвиток самосвiдомостi i творчих потенцiй людини, вважає фiлософ.

Другий перiод починається з виникнення християнства, яке, на думку М. Бердяєва, стає рушiйною силою iсторiї. Людина усвiдомила факт первiсного грiха i почала спокутувати його через внутрiшню роботу особистостi. Фiлософ наголошує, що типовими прикладами духовно загартованої людини цього перiоду є лицар i ченець.

Третiй перiод пов'язаний з виникненням та розквiтом Ренесансу та його iдеологiї - гуманiзму. Але гуманiстична культура все бiльше вiдходить вiд релiгiйних джерел. Цей факт, пiдкреслює мислитель, неминуче привiв до Реформацiї, яка стала негативною реакцiєю на процес секуляризацiї. Поступово творчi сили людини вичерпалися. Невдача ренесансної епохи свiдчить, на думку фiлософа, про релiгiйнi джерела творчостi.

Четвертий перiод починається з кризи гуманiстичної iдеологiї, яка виявляється у двох тенденцiях - крайньому iндивiдуалiзмi (фiлософiя Ф. Нiцше) та крайньому соцiалiзмi (вчення К. Маркса). Криза культури пiдготувала прихiд нової епохи - епохи цивiлiзацiї, в якiй нинi перебуває сучасне людство. До зовнiшнiх причин кризи культури фiлософ вiдносив входження в культуру величезних людських мас та бурхливий розвиток технiки. За цивiлiзацiєю вiдбувається варваризацiя культури, i починається новий колообiг культури.

М. Бердяєв очiкує нового середньовiччя, коли творчi сили людини будуть пiдготовленi для нової епохи - епохи творчостi. Невдача культури говорить про те, що принципово неможливо реально перетворити свiт шляхом культури. Але фiлософ не закликає вiдкинути культуру. Вiн обстоює творчiсть культури та соцiальну творчiсть, кожний крок якої, однак, наближає кiнець цього свiту.

У висновках дисертацiї сформульованi основнi пiдсумки проведеного дослiдження проблеми. Пiдкреслюється практичне значення розробленої теми.

Свою концепцiю антроподицеї М. Бердяєв формулює в рiчищi власної iнтерпретацiї основних iдей християнства. Сутнiсть концепцiї фiлософа полягає у наступному: людина створена за образом i подобою Божою i тому повинна продовжити Божу справу творiння на землi. Внаслiдок грiхопадiння людина не усвiдомлює свого призначенння i тiльки проходячи через епохи закону та спокути, поступово усвiдомлює себе творчою iстотою. Фiлософ розглядає творчiсть як такий же справжнiй шлях до Бога, як святiсть. Однак внаслiдок зловживання свободою творчi сили людини дуже швидко вичерпалися у найбiльш творчу епоху - Ренесанс, що говорить про вичерпання творчих можливостей людини внаслiдок секуляризацiї. Тому iсторiя - це вiдхiд вiд Бога та поступовий прихiд до Нього, до нової епохи через творчiсть. Творчiсть, таким чином, є виправданням, призначенням та шляхом людини до Бога.

Список опублiкованих праць за темою дисертацiї

1. Сумченко I.В. Вплив релiгiйно-мiстичної книги на розвиток фiлософiї в Українi // Полiграфiя i видавнича справа: Науково-технiчний збiрник, вип. 29. - Львiв, УАД. - 1994. - С. 198-201.

2. Сумченко I.В. Вчення Бердяєва про духовнiсть людини // Гуманiзм i духовнiсть у контекстi культури. Матерiали людинознавчих фiлософ. читань, вип. 2. - Дрогобич, Дрогоб.держ. пед.iнс-т. ім. І. Франка. - 1995. - С. 97-111.

3. Сумченко I.В. Iнтуїцiя як метод фiлософiї (на прикладi вчення М.О. Бердяєва) // Фiлософськi пошуки, вип.I-II. - Львiв - Одеса: Cogito - Центр Європи. - 1997. - С. 55-59.

4. Сумченко I.В. Микола Бердяєв та Дмитро Мережковський про природу та сутнiсть християнства // Творчiсть Володимира Соловйова в контекстi культури срiбного вiку. Матерiали мiжнародної конференцiї, присвяченої 145-рiччю вiд дня народження Володимира Соловйова. - Дрогобич, Дрогоб. держ. пед.iнс-т. ім. І. Франка. - 1998. - С. 75-80.

5. Сумченко I.В. Микола Бердяєв та Ортега-i-Гассет про людину як про iсторичний суб'єкт // Людина: становлення та розвиток / Фiлософськi пошуки, вип.IV. - Львiв - Одеса: Cogito - Центр Європи. - 1997. - С. 55-59.

6. Сумченко І.В. Микола Бердяєв: фiлософ та особистiсть // Фiлософськi пошуки, вип. I(V). - Львiв - Суми: Cogito - Центр Європи. - 1998. - С. 410-418.

7. Сумченко I.В. Пiзнання та екзистенцiя в фiлософiї Миколи Бердяєва // Фiлософськi пошуки, вип.I(V). - Львiв - Суми: Cogito - Центр Європи. -1998. - С. 293-298.

8. Сумченко I.В. Проблеми творчостi та свободи творчої особи в фiлософiї М.О. Бердяєва // Гуманiзм i людина в контекстi культури: Матерiали людинознавчих фiлософ. читань у 3-х кн. - Дрогобич, Дрогоб.держ. пед.iнс-т. ім. І. Франка. - Вип.I: Гуманiстичнi цiнностi та духовне вiдродження, 1995. - С. 96-104.

9. Сумченко И.В. Взаимоотношение науки и философии в концепциях П. Флоренского и Н. Бердяева // Тезисы докладов V Международного семинара, посвященного 110-летию со дня рождения отца Павла Флоренского. - СПб., Фонд изучения проблем науки и теологии имени П.А. Флоренского, 1992. - С. 80-81.

10. Сумченко И.В. Проблемы гуманизма в творчестве Н.А. Бердяева // Всероссийская науч. конференция: Русская философия: преемственность и роль в современном мире. Тезисы докладов и выступлений. - СПб., СПГУ. - 1992. - Ч.II. - С. 4-7.

11. Сумченко I.В. Фiлософiя свободи як один iз напрямкiв фiлософської думки (початок ХХ столiття) // Звiтна науково-техн. конференцiя проф.-виклад. складу наукових працiвникiв i аспiрантiв. - Тези доповiдей. - Львiв, УПI iм. I. Федорова. - 1993. - С. 161.

Размещено на Allbest.ru