Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Філософські погляди Лесі Українки

2. Етична концепція Лесі Українки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Леся Українка -- славна дочка українського народу, видатна письменниця, полум'яна патріотка своєї вітчизни. Її ім'я займає одне з почесних місць в історії суспільно-політичної думки на Україні кінця XIX і початку XX ст. Все своє життя, величезний талант і непохитну волю вона віддала справі боротьби проти всякої експлуатації, за визволення трудящих, знищення соціального і національного гноблення, встановлення таких суспільних відносин, які забезпечили б справжнє народовладдя, свободу і розквіт духовних сил трудящих -- такий ідеал Лесі Українки, за який вона пристрасно боролася на протязі всього свого життя.

Всі думки і прагнення Лесі Українки, кожний крок в її практичній діяльності і творчості були зв'язані з визвольним рухом. Бадьорі і сповнені оптимізму твори Лесі Українки були закликом до героїчної боротьби проти всього старого і віджилого, за світле, щасливе життя трудящих. Протиставляючи поетичний голос Лесі Українки іншим, Іван Франко відзначав: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сії слабосилої, хорої дівчини...

Читаючи м'які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а при тім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хора, слабосила дівчина -- трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну» .

Леся Українка не тільки велика письменниця і видатний громадсько-політичний діяч, але також визначний мислитель, непримиренний борець проти ідеологічної реакції, представник прогресивної філософської думки України. Філософсько-естетичні погляди Лесі Українки, як Т весь її світогляд в цілому, зазнали істотних змін і складалися в умовах зростання революційного, зокрема пролетарського визвольного руху.Характерною особливістю філософсько-естетичних поглядів Лесі Українки є те, що вони базувались на вивченні конкретної історичної дійсності, на критично переробленій філософській і естетичній думці попередніх періодів.

В цьому рефераті не ставиться завдання всебічного висвітлення проблем, що стосуються філософсько-естетичних поглядів Лесі Українки. Мова йде лише про ті питання філософії і естетики видатної української письменниці, які є найбільш загальними і відправними для характеристики всієї сукупності її поглядів і які мають найважливіше значення.

Оскільки Леся Українка, будучи насамперед письменницею, не створила спеціальних праць на суто філософські теми, і питання методу і загальної теорії найповніше втілилися в ЇЇ естетичних поглядах, то найбільш виправданим буде починати висвітлення її філософсько-естетичних поглядів саме з естетичних поглядів.

1. ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

У витлумаченні явищ природи Леся Українка стояла на матеріалістичних позиціях. У чудовому вірші, написаному в період піднесення революції 1905 року («Ось уночі пробудились думки...»), вона цілком виразно висловлюється в питанні про вічність і нестворнмість матерії:

Вірю я в правду свого Ідеалу,

І коли б я тую віру зламала,

віра б зламалась у власне життя,

в вічність матерії, в світа буття,

власним очам я б не вірила й слуху,

я б не впевнялась ні тілу, ні духу.

Се ж бо для віри найвищая міра!

Як бачимо, в цьому вірші міститься цілком ясне твердження про те, що найвищим критерієм віри в існування зовнішнього світу є визнання вічності матерії, її основоположної ролі щодо явищ духовного характеру.

В листі до О. Кобилянської Омльга Юліамнівна Кобилямнська-- українська письменниця від 13 квітня 1891 року М. Павлик передає зміст своєї розмови з Лесею Українкою про значення матеріалістичного світогляду для письменника. Леся Українка говорила йому: «Матеріалістичний світогляд єдиний найправдивіший і він, холодний, але здоровий, мов холодний гірський вітер серед спекоти в долині, що вимітає всяку нечисть з-межи людей. Дух його могучий, проймаючий наскрізь, і він уже повітав і в штуці -- в новіших реальних творах» [7, с.22].

Матеріалізм, за переконанням Лесі Українки, властивий не лише людям філософсько-освіченим. У вигляді «наївного реалізму» або стихійного матеріалізму він властивий усім тим, хто не досвідчений у тонкощах ідеалістичних спекуляцій, і є результатом простого безпосереднього погляду на речі як на такі, що існують поза і незалежно від нашого я, від усякого суб'єкта. У статті «Утопія в белетристиці» говориться навіть про «наївно-матеріалістичний ідеал» народних уявлень про «рай» та інші фантастичні речі, а у вірші «Свята ніч» Леся Українка прямо говорить про вічність неба.

Отже, Леся Українка переконана, що матерія існує вічно, що вона нестворима і незруйновна. Ідеальне є породженням, продуктом матеріального. Більше того, аналіз творів Лесі Українки приводить нас до висновку, що письменниця вважала матерію активною, яка в самій собі має об'єктивні стимули вічних перетворень, безперервного руху, висхідного поступального розвитку. Так, в своїх «Замітках» на статтю Ганкевича «Політика і етика» Леся Українка негативно говорить про «мертву матерію» і вимагає розгляду першооснови всіх явищ світу як дійової, активної.

Єдиний у своїй матеріальній основі світ, на думку Лесі Українки, підлягає внутрішньо притаманним йому законам розвитку. Визнання пануючої в природі закономірності виключає допущення всіляких фантазій, релігійних, ідеалістичних і містично-спіритичних вигадок. Усе причинно зумовлене, детерміноване: «нема причин, не буде й наслідків». Про детерміністів Леся Українка говорить, що у них «...світ наладжений так стало, що там для бога місця вже не стало» [4, с.59-60].

Глибоко чужими Лесі Українці є казки про можливість загробного життя, їй чужі всякі туманні, містичні пророкування.

Леся Українка рішуче виступає проти фаталізму і релігійно-ідеалістичної думки про наперед установлену гармонію, зверху наперед визначену доцільність у світі і т. д. Так, говорячи про передчасну смерть від сухот свого знайомого ялтинського лікаря, Леся Українка зауважує: «Ах, іще люди говорять про якусь там «доцільність»!». В той же час вона виступає проти суб'єктивно-ідеалістичного тезису про панування в світі чистих «випадковостей». Випадковість має місце і вона відіграє свою роль, але її не можна переоцінювати -- такий є смисл твердження Лесі Українки, згідно з яким не можна занадто покладатися «на «випадковість»».

Аналіз творів і листів Лесі Українки наочно показує, що письменниці чужою була проповідь суб'єктивізму і сваволі. Вона вважає, що нема безпричинних предметів, явищ, фактів, подій, що як у природі, так і в історії панує необхідний, закономірний зв'язок явищ, а зовсім не хаос і гра випадку. Зокрема, і в історичному житті ми бачимо необхідність, хоча вона і не означає того, що окремій особі лишається тільки сидіти склавши руки. Навпаки, історична необхідність передбачає активну, революційну, цілеспрямовану діяльність людей.

У цьому ж плані Леся Українка говорить про фантастичні сни і примари. «Сни та примари, -- пише вона, -- ніколи не бувають і не можуть бути, навіть з чисто фізіологічних причин, об'єктивно-розсудними, діалектично-логічними,-- в їх завжди відбивається суб'єктивна, безпосередня вражливість самого «одержимого видивом»; через те в них може бути тільки логіка почуття та несвідомі асоціації ідей» [6, с.171-185].

Стоячи на матеріалістичних позиціях і всіма наявними у неї засобами пропагуючи матеріалістичний світогляд, Леся Українка в той же час бореться проти матеріалізму грубого, вульгарного, що виключає визнання дійової сили ідей. Вона рішуче виступає проти опошлення матеріалізму, за використання його як войовничої духовної зброї боротьби проти всього віджилого і реакційного. Вона осуджує вузький і обмежений матеріалізм, нехтування великою силою ідей, якими проймаються люди.

Однак сила ідей, показує Леся Українка в своїх творах, полягає не в них самих, а в тому, що вони є ідеями людей, які використовують їх для практичного втілення тих ідеалів, що складаються в матеріальному життєвому процесі. І саме тому, що ідея виражає насущні запити життя певної суспільної групи і сприяє реалізації цих запитів, вона містить у собі велику дійову силу, яку і треба використати в ході практичної революційної боротьби за рішучу зміну соціально-політичних відносин. Філософія має бути використана не як засіб споглядання світу, а як знаряддя боротьби, вона виправдує себе лише в тому випадку, коли набирає войовничого, цілеспрямованого характеру.

В «Замітках з приводу статті «Політика і етика»», говорячи про перших християн і римських філософів (особливо стоїчної школи), Леся Українка відзначає, що ті і другі, хоч і не були «заячесердими» перед муками, яким їх піддавали, «адже й філософи самі собі перетинали жили з непротивлення філософського та й просто з, але ідейної одваги і тим і другим бракувало, бо всі вони вижидали згори, від бога, чи від цезаря, а нічого не важились здобувати самі. Дух Спартака Спартамк (грец. УрЬсфбкпт, Spбrtakos; лат. Spartacus; бл. 109 - 71 р. до н.е.) - гладіатор, вождь і лідер рабів під час Третьої Рабської війни, великого повстання рабів проти Римської республіки. не жив ні в філософах, ні в християнах, тому одні не винайшли нового «духу законів», а другі не зруйнували ні одної Бастілії, хіба ще нові побудували». Борючись проти «філософського опортунізму» (так називає Леся Українка всяку теолого-ідеалістичну конструкцію, що освячує бездіяльність, квієтизм), письменниця вимагає від філософів рішучості, практичної діяльності, боротьби. Вона виступає проти «дебрів туманних абстрактностей», за творчий характер, життєвість і дійовість пізнавального процесу, філософії взагалі [1, с.251].

Саме відсутністю цієї рішимості до боротьби Леся Українка пояснює те, чому філософи стародавнього Риму не створили політичної програми суспільних перетворень, хоч би на зразок тієї, яку створив француз Монтеск'є в творі «Дух законів», не говорячи вже про те, що вони не вступили в рішучу боротьбу проти реакційних суспільних порядків свого часу.

Ще в ранній період своєї діяльності Леся Українка виступає рішучим противником всякої бездіяльності, споглядальності, філософського індиферентизму. Наприклад, у листі до М. Драгоманова Михайло Петрович Драгомамнов -- український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових. від 22 серпня 1891 року вона говорить, «що різні громадські рухи, спори, толки, антагонізми» окремих, навіть передових людей, їх симпатії і антипатії здаються їй часто «бурями в склянці води». «А найгірше мені прикро, коли я бачу, як деякі мої товариші і товаришки, замість того, щоб оглянутись навколо себе на живі справи, на живу роботу, звертають всю свою розумову силу на рішення філософських питаннів, не маючи самі ніякого філософського виховання, і через те їхні спори часто бувають похожі на спори «про безсмертя душі», «про причину причин», а часом іменно сі теми служать їм до розмови». Тимчасом, продовжує Леся Українка, енергія і пристрасть, що витрачаються на «розв'язання» схоластичних і пустих питань, могли б бути використані куди більш раціонально. «Сі розмови і спори нагадують мені часи «гегельянства» в Росії. І страшно мені, чи не посуваємось ми вже назад». Характеризуючи польських поетів-декадентів, Леся Українка осуджує їх за відхід у «мрії про нірвану» і заспокоєння «у філософській байдужості до всього». Вона критикує особливо таких письменників, як Ян Каспрович, Пшерва-Тетмайєр, почасти навіть поета-народника Марію Конопницьку Конопнимцька Марімя (пол. Maria Konopnicka; *23 травня 1842, Сувалки -- †8 жовтня 1910, Львів) -- польська письменниця; поет, новелістка, літературний критик і публіцист, автор творів для дітей і юнацтва.. Вона бичує «ідеалізм», тобто пусте мріяння, містицизм, якими пройняті писання польських поетів-занепадників [3, с.180].

Отже, в розумінні явищ природи Леся Українка стояла на матеріалістичних позиціях. Пояснюючи природу в дусі філософського матеріалізму і піддаючи критиці містику і ідеалізм, вона вимагає, щоб філософія мала дійовий, бойовий, цілеспрямований характер, щоб вона служила розв'язанню найважливіших соціальних проблем в інтересах трудящих мас. Мірилом правильності знань людини про навколишню дійсність і про неї саму є, твердить письменниця, практична діяльність людей, яку треба розуміти в широкому значенні слова.

У підході до явищ дійсності Леся Українка виступала як діалектик.

В усіх сферах своєї багатогранної діяльності -- в галузі художньої творчості, літературної критики, публіцистики і т. д. -- Леся Українка докладала всіх зусильдотого, щоб вивчити і розглянути об'єкт свого найближчого інтересу по можливості всебічно, в усіх його зв'язках і опосередненнях, і притому в русі, а не в спокої. Так, у «Замітках про новітню польську літературу», торкаючись явищ соціальної і, зокрема, психологічної сфери, вона говорить, що не можна бути «натуралістом-метафізиком» який стоїть на точці зору незмінності і вічності предметів світу, що треба виходити з ідеї зміни і розвитку як природи, так і суспільного життя. В «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» вона говорить, що матеріальне життя людей і суспільних класів розвивається, змінюється і неминуче породжує явища ідеологічного характеру (політичні погляди, мораль і т. д.), які, в свою чергу, є мінливі. У багатій змістом статті «Утопія в белетристиці» Леся Українка, говорячи про майбутній соціалістичний лад, створений на наукових засадах, розглядає його не ізольовано від усього попереднього ходу історичного розвитку, а в нерозривному зв'язку з ним. Вона говорить, що прийдешній суспільний лад тісно логічно-нерозривно зв'язаний «з еволюцією тих його початків, які можна було бачити в першій половині XIX століття». Слідом за цим Леся Українка, виявляючи історичний підхід до оцінки і розуміння тих чи інших явищ суспільного життя, говорить: «Правда, вже й у Мора були якісь натяки на історичне пояснення утопічного ладу, ллє ж це було тільки геніальне та все-таки невиразне почуття еволюційної теорії і більшого ми, звісно, від письменника XVI віку ні вимагати, ні сподіватись не можемо» [8, с.120].

Ці думки Лесі Українки свідчать, по-перше, про конкретно-історичний підхід її до явищ суспільного життя, а по-друге, -- про визнання руху як невід'ємного атрибута матеріальної, в тому числі і суспільної, дійсності. Характерним щодо цього є місце з тієї ж статті «Утопія в белетристиці», де говориться, що не можна «в'явити собі ліс без дерев, життя без руху» з, а також положення розвідки з історії, яке відзначає суперечливий характер розвитку суспільства на ранніх його ступенях.

Леся Українка робить правильний і природний висновок про відсутність абстрактної істини, про необхідність, в науковому дослідженні і практично-політичній діяльності якнайсуворіше враховувати умови, місце і час існування того чи іншого природного або історичного явища. Так у «семітках з приводу статті «Політика і етика»» ідея конкретності істини, «конкретної правди» обґрунтована і з своєї теоретичної сторони. Як на приклад Леся Українка вказує на застосування води, яку треба заощаджувати в умовах посухи, раціонально витрачаючи її з метою сприятливого дозрівання хлібів. А в період збирання врожаю дощ зовсім не потрібний, і люди борються з поводями.

Щодо розуміння розвитку як переходу від одного якісного стану явищ до другого їх якісного стану через попереднє нагромадження кількісних змін, то Леся Українка, в загальній формі визнаючи це, в той же час допускала серйозну помилку, особливо тоді, коли мова йшла про розуміння деяких явищ соціального життя. Так, у «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» Леся Українка висловлює і намагається обґрунтувати неправильну думку, згідно з якою «сама по собі революція і революційність фактично не є антитезою ні акції, ні реакції , а тілько є більше інтенсивною формою їх обох. І до універсальності, вселюдкості того чи іншого руху вона нічого не має».

Леся Українка вважала, що процес розвитку явищ, так само як і самий пізнавальний процес, не являє собою якоїсь прямої, несуперечливої лінії, а є таким процесом, який супроводиться суперечливістю, боротьбою протилежних тенденцій, сторін і т. д. Вона говорить, що явища природи і суспільства «народжуються, розвиваються і вмирають рівночасно і рівномірно». У вірші «Свята ніч» вона прямо говорить про наявність протилежностей у самій дійсності і в її відображеннях -- наших уявленнях, поняттях:

...Проти вічності неба були ми малі,

але небо схилялось над нами.

Ніч без тіней і світло без проміння хвиль,--

все було і далеко й близенько,

і сіяли нам зорі за тисячі миль,

і між нами світили низенько.

Піддаючи критиці декадентські твори ряду західноєвропейських письменників (наприклад, у статті «Утопія в белетристиці»), поетеса висловлює незадоволення відсутністю в них зображення «боротьби, цеї конечної умови життя», що безперечно свідчить про визнання розвитку явищ через боротьбу їх протилежних сторін.

Леся Українка не могла миритися з догматизмом в розумінні явищ дійсності, з абсолютизуванням результатів пізнання. Вона різко виступає в «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» проти догматизму, всяких абсолютів, еклектизму, за діалектичну оцінку тих чи інших явищ. Догматизмові вона протиставить «науковий, або практичний релятивізм», що не визнає ніяких «абсолютів» -- філософських, естетичних і т. д. «Релятивіст» не може «запевняти себе і других, що вся правда і розум може бути в чомусь та ще й в комусь одному». Не можна, продовжує Леся Українка, безглуздо стояти на грунті визнання якогось «абсолюта» або «золотої середини», примиряючи «два супротилежні світогляди» [7, с.19].

Леся Українка схильна була розглядати діалектику лише як прийом, що допомагає викривати неправильну аргументацію і тим самим добиватися з'ясування «істини». Так, у статті «Спогади про Миколу Ковалевського Микола Миколайович Ковалевський (3 вересня 1892, Чернігівщина -- 18 серпня 1957, Інсбрук) -- політичний діяч, кооператор і публіцист, поет.» вона пише: «М. В. переймав свого бесідника і, запанувавши над ним своєю блискучою діалектикою, вів його навпростець і часом заводив туди, куди молодий бесідник ніяк не сподівався дістатись. Щоб витримати такий словесний поєдинок з М. В. і зостатись незбитим зі свого становища, треба було мати чималу діалектичну практику, а надто пильно стерегтись, щоб не попасти в сперечку з самим собою, бо як тільки М. В. завважив це, то вже перемога була його» .

Як бачимо, тут Леся Українка висловлює цінну, з методологічного погляду, думку, а саме: діалектика є надійним засобом викриття всіляких софістичних вивертів противника. Про це ж говорить критика Лесею Українкою аргументації негативних героїв поем і драм, -- аргументації, майже цілком побудованої за софістичним принципом.

Ці висловлювання Лесі Українки є підставою для того, щоб вважати, що вона розуміла діалектику в її початковому значенні -- лише як засіб розкриття суперечностей в поглядах противника, як знаряддя виявлення «істини» шляхом зіткнень протилежних думок, а не як метод наукового дослідження і революційного перетворення світу, хоч, як ми бачили, в ряді конкретних випадків письменниця і говорить, що успіх пізнання і революційної діяльності залежить від правильного, діалектичного підходу до явищ. Нарешті, слід сказати, що Леся Українка, борючись проти догматизму і стоячи на історичній точці зору, разом з тим говорила, що в певних умовах треба вимагати однозначної, цілком певної відповіді на те чи інше питання. Часто, говорить Леся Українка, особливо в питаннях класової боротьби, не можна відповідати «в дусі золотої середини, а просто так чи ні з відповідним мотивуванням», не можна також задовольнятись самим лише «гіпотетичним міркуванням», хоч гіпотеза і має своє значення, що підкреслюється такою вказівкою Лесі Українки: «гіпотези можна будувати, їх будують і переконані учені соціалісти». Ці гіпотези бувають різні своїм характером, вони можуть торкатись питань боротьби людини з природою і питань суспільного життя. В пізнанні законів дійсності, говорить Леся Українка, треба йти далі гіпотези -- в напрямі розкриття дійсних зв'язків і відношень предмета, з тим, щоб визначити в ньому вирішальне, головне.

Таким чином, в питанні методу Леся Українка стояла на діалектичних позиціях. При цьому особливо важливо те, що діалектика Лесі Українки завжди наповнювалась реальним, життєвим змістом, тобто поєднувалась з матеріалістичним розв'язанням основного філософського питання, з боротьбою за революційну зміну суспільного життя.

2. ЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Етичні погляди Лесі Українки, як частина її світогляду, безпосередньо зв'язані з завданнями українського визвольного руху, розв'язанню яких вона присвятила всі свої сили. Як і великі революційні демократи 40--60-х рр., кращі традиції яких продовжувала письменниця, у своїй оцінці явищ морального характеру і в прагненні створити позитивний етичний ідеал Леся Українка виходила з потреб найбільш прогресивного історичного розвитку народів, з необхідності дати відповідь на вимоги загальнодемократичного . Леся Українка добре розуміла, що моральні норми і категорії мають історичний характер, змінюючись залежно від конкретних умов суспільного розвитку, від місця і часу існування тих чи інших моральних уявлень. Так, наприклад, в «Замітках з приводу статті «Політика і етика»» вона прямо говорить, що «абсолютної етики ми не знаємо», що моральні норми і поняття, які існують в її час, неминуче змінюються, хоч передбачити точно всі особливості цих змін і неможливо. «Хто знає,-- пише вона тут-таки,--що буде тоді вважатись «варварством», коли всі форми убійства відійдуть в атавізм? Може тоді смутний погляд «противника» при мирних дебатах вражатиме так, як тепер крик катованого, а таке слово як «псу-брат» буде все одно, що убійство?» [4, с.63].

Про конкретно-історичну оцінку Лесею Українкою моральних вчинків красномовно говорить аналіз усієї ЇЇ творчості, зокрема тих художніх творів, в яких дається зображення морального обличчя героїв різних епох і народів. Кожний з цих героїв -- це живий портрет, який втілює в собі не тільки загальний дух часу, а й конкретні риси й особливості моралі даної історичної епохи. Кассандра, Прісцілла, Міріам, Руфін, Антей, Мартїан та інші персонажі ЇЇ драм несуть на собі яскравий відбиток моралі рабовласницької епохи. Ізольда, донна Анна, Бертольд, Роберт Брюс та ін. -- люди феодальної епохи, мораль яких зумовлена характером суспільно-історичних умов свого часу.

У своїх творах Леся Українка говорить про мораль рабів і рабовласників, плебеїв і патриціїв, кріпаків і феодалів, робітників і капіталістів. І якщо мораль борців за історичний прогрес Леся Українка вважає глибоко позитивною, то до моралі гнобителів і експлуататорів , що становлять пануючі класи антагоністичних суспільств, у неї різко негативне ставлення: вона таврує ганьбою і викриває цю нелюдську, людожерську мораль, як мораль поневолення і експлуатації мільйонних мас трудового народу.

З особливою ненавистю Леся Українка ставиться до людиноненависницької, звірячої моралі, що панує в суспільстві. Мораль експлуататорів та їх платних агентів вона змальовує в найбільш негативному світлі. Вона плямує цю мораль і глибоко обурюється тим, що моральною нормою суспільства зробилась торгівля не тільки життєвими благами, а й такими цінностями, як честь, гідність, совість, талант, краса. Саме в цьому вона бачить особливий бруд, який просочує суспільство, основане на купівлі-продажу. «Брудні не інстинкти й пристрасті наші, а їх спотворення через купівлю і продаж того, що не повинно ставитись на торг», -- пише Леся Українка, викриваючи всю мерзенність тупого самовдоволення власника, який чваниться скарбами, добутими шляхом нещадної експлуатації чужої праці і грабування скарбів, які по праву належать трудящим.

Чудовим підтвердженням тієї думки, що Леся Українка дуже добре розбиралась у класовій суті моралі, є оцінка нею етичних систем, які претендують на роль панацеї від усяких бід і видають себе за щось придатне для всіх класів суспільства. Далеко недосить, говорить вона, самого прагнення переконати людей в тому, що добре бути добрими, благородними, самовідданими. Від цього вони не тільки не стануть доброчесними, не тільки не будуть почувати себе щасливими, а й навряд чи увірують у справедливість самої ідеї. Щоб зробити докорінний перелом у моралі суспільства, потрібні не вмовляння -- вони однаково залишаться пустими звуками, оскільки мова йде про пануючі класи, -- а революційна дія, яка, в свою чергу, передбачає звернення з революційним словом до трудящих мас, що є носіями зовсім іншої моралі, ніж мораль пануючих експлуататорських класів.

Будучи відданою великій справі визволення трудящих від усякого гніту, Леся Українка створила ряд чудових щодо своєї цільності і моральної чистоти художніх образів. Вважаючи, що «діла без віри мертві суть» [8, с.3], вона створила цілу галерею образів передових громадських діячів, борців за історично справедливу справу, людей, беззавітно відданих батьківщині, трудящим масам, моральному обов'язкові. Але треба насамперед сказати, що сама письменниця, весь її життєвий шлях були прекрасним прикладом того, як треба служити народові, прогресивному ідеалові -- справі революційної боротьби проти гніту і експлуатації. Велика поетеса у своєму особистому житті, роботі і боротьбі показує приклад героїчного служіння справі визволення трудящих з-під гніту експлуататорів. Цікавий з цього погляду її лист до А. С. Макарової від 2 травня 1894 року. «Мені, -- говориться в цьому листі, -- не одні Ви казали, що при мені люди робляться луччими, -- сьому б я хотіла вірить, бо се був би дуже щасливий дар». Ні тяжкі випробування, що випали на долю поетеси, ні численні підступи ворогів -- ніщо не могло зупинити її на шляху самовідданого служіння інтересам трудящих. Усе особисте підкорялось нею громадському, завданню соціального і національного визволення українського народу. Про це говорить увесь героїчний шлях Лесі Українки -- письменниці, громадсько-політичного діяча, друга робітників. Про це, зокрема, говорить її лист до О. Кобилянської від 15 серпня 1901 року, який зачіпає сферу інтимних відносин. Торкаючись скарги своєї адресатки з приводу невдалого її кохання до О. Маковея, Леся Українка пише: «Тяжке то слово: «я можу все витримати», але нехай хтось (тобто О. Кобилянська. -- Н.І.) скаже його собі, так як і ще хтось (тобто сама Леся Українка. -- Н.І.) казав у подібних обставинах, а потім хай розмахне крилами і злетить угору, куди не тільки ведмеді не заходять, а навіть орли не залітають, може там трошки холодно і самотно буде спочатку, але може там стрінуться й інші гірські подорожні і розпалять всі вкупі ватру велику і будуть з неї іскри на всю Україну».

Суть цієї чудової поради Лесі Українки полягає в тому, що віддане служіння своїй батьківщині, глибокий зв'язок особистої долі з долею народу є найвірнішим засобом від усяких особистих знегод. Ці знегоди не можуть і не повинні відвертати людину від основного, вирішального -- боротьби за свободу народу. А для успіху такої боротьби необхідно виробляти мужність, героїзм, відвагу, самовідданість, вірність прогресивному ідеалові. Саме цими рисами і наділяє Леся Українка своїх героїв і героїнь -- Кассандру Кассамндра, Алексамндра -- дочка Пріама й Гекаби. Переносно Кассандрою називають людину, яка передбачає майбутнє нещастя, але не може відвернути його., Вілу-по-сестру, Ізольду Білоруку, Мартіана, Антея, Неофіта-раба, Річарда Айрона, робітників, селян, революціонерів і багатьох інших. Леся Українка в ряді своїх творів оспівує людську гідність, вірність, незважаючи на найжорстокіші випробування, обов'язку, непримиренну ворожнечу до продажництва, любов до простих людей, ненависть до експлуататорів взагалі. У драмі «Руфін і Прісцілла» письменниця втілює ідею вірності обов'язку. Ідея вірності прийнятому на себе обов'язку проведена також у драматичному етюді «Йоганна, жінка Хусова», в якому зображається один епізод періоду раннього християнства в Римській рабовласницькій імперії. Йоганна -- головна героїня драматичного етюду -- уособлює тут вірність прогресивній справі.

Що особливо варто уваги в етичних поглядах Лесі Українки, то це досить глибоке відбиття в них прекрасних, глибоко людських, високоморальних якостей представників простого народу, трудящих і особливо -- робітників. Величезна перевага моралі трудящої людини, її високі моральні якості викликають захоплення письменниці уже з самого початку її літературно-громадської діяльності. У 90-і роки героями творів Лесі Українки частіше стає пролетар, що є носієм моралі нового типу. У вірші «Дим», в оповіданні «Над морем», у драмі «Осіння казка» та в ряді інших художніх творів Лесі Українки зображаються робітники, основною рисою моралі яких є ненависть до всіх і всяких експлуататорів, любов до народу, братерська взаємодопомога, мужність, самопожертва, відвага, героїзм, стійкість у боротьбі з ворогами. Так, наприклад, у статті «Європейська соціальна драма кінця XIX століття» Леся Українка з великою похвалою говорить про спробу зображення Б'єрнсоном «свідомої... мучениці з робітничого середовища, яка уморила себе і дітей, щоб звільнити комітет страйкарів від зайвих турбот і щоб смертю своєю подати товаришам сигнал до більш діяльної боротьби» [2, с.311].

Особливої уваги заслуговує погляд Лесі Українки на питання про відношення між політикою і етикою. Цьому питанню Леся Українка присвятила спеціальну статтю -- «Замітки з приводу статті «Політика і етика»», яка свідчить про те, що в галузі етичних проблем, як і в усіх інших галузях літературної і громадсько-політичної діяльності, ідеал Лесі Українки не тільки наближався до етичного ідеала Незважаючи на ряд помилкових положень Лесі Українки у «Замітках...», зокрема осудження--з моральних міркувань -- терору якобінців періоду французької революції, в цілому цей твір революційної письменниці правильно обґрунтовує ту думку, що в боротьбі партій і класів, які ці партії представляють, не повинні практикуватись довільні прийоми і перші-ліпші методи. За Лесею Українкою, боротьба партій повинна передбачати додержання певних норм, правил. Критерієм же цінності етики класу, на думку Лесі Українки, може бути «найбільша згідність розвитку етики класи з ходом загальнолюдського поступу і найбільше наближення її до новочасного прогресивного ідеала», тобто, інакше кажучи, етика взагалі і етика класової боротьби зокрема, відповідно до загального принципу розвитку, має історичний характер, що передбачає різний рівень розвитку моралі суспільства. А це прямо диктує необхідність застосовувати ті способи боротьби, які, загалом відповідаючи найвищому прогресивному ідеалові, гарантують справжні Весь цей хід думок Лесі Українки безперечно спрямований проти аморального, єзуїтського лозунга: «в боротьбі всі засоби добрі», -- лозунга, який пускали в хід всякі несумлінні люди в ім'я досягнення своїх непривабливих цілей.

Леся Українка вважає, що «великі хірурги Франції (тобто вожді якобінців) поводились у всякім разі не по-науковому, принаймні з теперішнього погляду», бо вони «прокламували принцип постійної революції», тоді як, мовляв, це суперечить духові всієї... сучасної медицини і етики.

Хоч об'єктивно симпатії письменниці були на боці якобінців як беззавітних борців проти реакції, за щастя трудящих, а не жірондистів, проте засоби, за допомогою яких якобінці намагалися здійснити свою мету, --терор, не знаходять схвалення у Лесі Українки. «Може, правда, вони (якобінці.) при тому (терорі.) й багато любили (адже й Торквемеда, кажуть, любив своїх пацієнтів і вже напевне любив свою справу) і бажали добра матері Франції і дитині з потрійною назвою... (свобода, рівність і братерство), та від того було не легше, і мати мало не вмерла від страти крові і конвульсій, і дитина вродилась ледве жива, та так вже ніколи й не могли прийти до здоров'я» [3, с.130].

Леся Українка хоче запевнити читача, що період якобінської диктатури (1793--1794 рр.) по суті нічого не дав, крім теорії перманентної революції і ланцета лікаря Гільйотена, бо, мовляв, навіть закон про підозрілих не був уже новиною після статуту інквізиції, а інші закони були встановлені до 1793 року.

Намагаючись «обґрунтувати» це положення, Леся Українка говорить, що гільйотиною боротися «фізично» неможливо, бо, оскільки боротьба є конфлікт двох активних сил, то в період їх озброєних сутичок ні одна із сторін не може скористатися з гільйотини; коли ж одна з них переможена, тоді до беззбройного гільйотину застосовувати, мовляв, «неморально».

Допускаючи елементи гуманізму, Леся Українка говорить далі, що ніяка партія не може і не повинна користуватися терором як знаряддям боротьби Леся Українка обстоює мораль «межипартійну», почасти «понадпартійну», але не партійну, яку вона ототожнює з виключністю. Більше «любові» і менше «гріха» -- таке є правило Лесі Українки, якого треба додержувати, щоб добитися гармонії між політикою партії і її етикою.

Погляди великої письменниці на моральні норми, поняття і уявлення спрямовані на розв'язання завдань революційної боротьби, яка має на меті знищення соціального і національного гніту, побудову нового, суспільства, що не знає лицемірної, звірячої моралі

ВИСНОВКИ

Таким чином у своїх філософсько-релігієзнавчих, соціально-політичних і морально-естетичних шуканнях М.Драгоманова і Лесі Українки чітко проступає ідея боротьби за національний розвиток українського народу, на принципах свободи і демократії; по-друге, соціальний, економічний, політичний та духовний поступ України не мислився ними без вивчення й використання позитивного світового та європейського досвіду, без поєднання національного та загальнолюдського; по-третє, основою всіх суспільних перебудов має стати людина як невід'ємна частина й найвище творіння природи.

У сузір'ї величних імен видатних українців Лесі Українці належить невмируща слава невтомного борця за честь і гідність українського народу в їх довготривалій боротьбі за свободу та незалежність. Саме тому її ім'я назавжди стало символом безкомпромісного служіння вищим ідеалам людського буття.

леся українка філософія

Список використаної літератури

1. Агєєва В.П. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки постмодерній інтерпретації. - К.: Либідь, 1999. - 264 с.

2. Бабишкин О., Курашова В. Леся Українка: життя і творчість. - К., 1995. - 320 с.

3. Бичко А. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. - К.: Український Центр Духовної культури, 2000. - 186 с.

4. Білан Т.О. Українська ідея в контексті творчості Лесі Українки // “Дні науки”- Тези наукових доповідей... Київський університет. - К., 1996. - С.59-67.

5. Головаха І. Суспільно-політичні і філософські погляди Лесі українки. - К., 1953. - С.209.

6. Кирпель І. Леся Українка - попереду нас // Слов'янське віче: ХХ століття. - К., 1996. - № 2. - С. 171-185.

7. Леся Українка. Твори, т.ХІІ, стор.22.

8. Мороз М.О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. - К.: Наук.думка, 1992. - 120 с.

9. Одарченко П. Епістолярна спадщина Лесі Українки // Український Вільний університет. Науковий збірник. Мюнхен, 1971. - Т.7. - С. 329-342.

10. Хрестоматія критичних матеріалів, т. ІІІ, вид. 2-е. Вид-во «Радянська школа», - 1956, ст.93, 97.

Размещено на Allbest.ru