Філософи високої класичної доби античної філософії

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Філософи високої класичної доби античної філософії

Вступ

Основні поняття

Буття(суще) -- філософське поняття, що дозволяє сказати, що світ є й існує незалежно від волі й свідомості людини.

Діалектика -- мистецтво задавати питання для вирішення проблемної ситуації, що розглядається.

Душа -- активний початок, що зв'язує матерію й ідею як на рівні людини, так і на рівні світу.

Матерія -- потенційна можливість буття світу.

Ідея -- праобраз буття світу, його першореальність.

Космос -- упорядкована єдність світу.

Сутність -- це єдність активної форми (ідеї) і пасивної матерії. Це субстанція реального буття.

Форма -- можливе буття світу.

Контрольні питання

Характеристики античної філософії.

Життя і філософські погляди Сократа.

Школа філософії Платона.

Вчення Аристотеля.

Філософія Сократа

Сократ (469-399 pp. до н. е.) походив з бідної афінської сім'ї, жив і вчився в Афінах, а потім і сам вчив в Афінах, де його слухали численні учні: Платон, Антисфен, Аристіпп, Евклід із Мегари, з якими він проводив свої філософські бесіди. Частина з них була налаштована проти афінської рабовласницької демократії. Саме це було поставлено в вину Сократу і стало приводом до його переслідування. За вироком суду філософ у травні 399 р. до н. ери був страчений.

Справжні погляди Сократа реконструювати дуже складно. Сократ ніколи не вважав себе мудрим. На думку Сократа, він лише філософ, який любить мудрість. Один з відомих його висловів "Я вічно блукаю і не знаходжу виходу" є, справді, поясненням необхідності глибшого пізнання самого себе. "Пізнай самого себе"-- такою є головна теза сократівського філософствування.. І таке знання можна здобути в практичній зустрічі умів, вважаючи дійсною сферою знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живу полеміку, а не в систематичному засвоєнні якихось знань. У бесідах, суперечках та дискусіях Сократа формувався філософський метод, який назвали діалектикою (від грец. dialektike - мистецтво вести бесіду, розмовляти). Мета методу - досягти істини виявленням суперечностей у твердженнях противника шляхом постановки правильно підібраних питань.

Сократ рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти, визначаючи предметом філософії відношення "людина -- світ", її ставлення до сім'ї, суспільства, законів і, що важливо, - ставлення до богів. У бесідах та дискусіях Сократ звертає увагу на пізнання суті доброчесності. Основними доброчесностями він вважав стриманість (як вгамовувати пристрасті), мужність (як долати небезпеку) та справедливість (як дотримуватися Божих та людських законів). Він першим прийшов до висновку, що філософія -- це діяльність щодо усвідомлення, осмислення та визначення відношення людини до дійсності. Філософ -- людина, яка змінює своє відношення до світу відповідно до змін обставин буття.

Сократ принципово відмовляється від записування своїх думок і не залишив жодних рукописів. Його погляди викладені в працях Платона, Аристотеля.

антична філософія сократ платон аристотель

Філософія Платона

Платон (427-347 pp. до н.е.) -- перший з античних філософів, чиї твори збереглися. Учень Сократа.

Він походив з афінського аристократичного роду. Справжнє його ім'я - Аристокл, а Платон - прізвисько (від грец. platus - широкоплечий). Платон був засновником філософської школи, відомої під назвою Академія. Він - перший найвідоміший філософ, практично всі твори якого дійшли до нашого часу, які він писав у формі діалогу. Серед них: "Апології Сократа", "Закони", "Банкет", "Держава", "Федр", "Тімей" та ін. У діалогах Платона викладено натурфілософію, вчення про Космос, теорію пізнання та діалектику, розглянуто проблеми людини і суспільства.

Головне місце у філософії Платона посідає оригінальне вчення про Ідеї, згідно з яким світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Усьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним праобразам, які Платон називає ідеями. Таким чином, він створив вчення об'єктивного ідеалізму: ідеї існують об'єктивно, реально, незалежно від усіх обмежень простору і часу. Вони виступають як ідеальний зразок та ідеальна схема творення речей. Ідеї - це досконалі, нематеріальні вічні сутності, а речі є недосконалими, спотвореними матеріальними "тінями" ідей. Таким чином, чуттєво даний світ конкретно-індивідуальних речей є відбитком загальних речей. Отже, речі повсякденного світу є спрощеним варіантом іншого світу, більш досконалого -- ідеального.

Платон вважав, що здатністю до безпосереднього контакту з ідеями наділена людська душа, яка після смерті тіла відділяється від нього і повертається до безтілесного царства ідей, бо для існування тіла і душі повинна бути відповідна ідея, яка керує процесами в дійсності. Душа, з'єднуючись із тілом, втрачає свою ідеальність (відповідність ідеї), забуває все, що споглядала у світі ідей. Але у відповідному стані (у сні, коли душа не залежить від тіла) вона здатна пригадати забуте. Тому в теорії Платона пізнання, під час якого формуються загальні поняття (про будинок взагалі, добро взагалі, трикутник взагалі), є процесом пригадування.

Платон першим увів у філософію поняття матерії, яке в нього позначає небуття, ніщо. Матерія -- це те, чого не існує. Завдяки введенню даного поняття йому вдається узгодити в своїй теорії існуючу реальність з тією, яка була до неї. Вживаючи поняття "матерія", Платон утримує в свідомості принцип, відкритий Гераклітом: "З нічого може виникнути лише ніщо". Все, що існує, виникло з чогось, але саме тепер того, з чого все виникло, немає, тому ми кажемо, що воно -- матерія. Цим поняттям знімається проблема пізнання того, що було: його вже немає. Ця властивість матерії перетворюватись у небуття і перешкоджає створенню світу, повністю відповідного ідеальному царству. Взаємодія матерії та ідей призводить до пошкодження, деформування ідей, до втрати конкретними речами тієї досконалості, яку мала "чиста" ідея.

Філософія Аристотеля

У 367 р. до н. е. слухачем Академії Платона стає сімнадцятирічний Аристотель (384-322 рр. до н. е.) - один із найвидатніших старогрецьких філософів. Згодом він стає учителем сина македонського царя Філіпа II Александра (відомого як Александр Македонський). Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. Тому його називають першотворцем історії філософії. Найбільшу частину своїх праць він присвячує проблемам метафізики -- науки про суще. Становлення Арістотеля як філософа відбувалося шляхом вирішення проблем, що виникали під час осмислення надбання його вчителя Платона. Передусім це проблема відношення матерії та ідеї

Критика Арістотелем Платона навіть у суспільній свідомості набула істотного значення у вигляді афоризму: "Платон мені друг, але істина -- дорожча". Аналізуючи проблеми платонівської філософії, він усвідомлює, що причина, сутність речей, загальне не може існувати окремо від одиничних речей.

Вирішення цієї фундаментальної проблеми здійснене Арістотелем шляхом розвитку поняття "матерія". Він розуміє матерію як пасивний "матеріал" буття і тому вона може тільки мислитися. Матерія безпосередньо причетна до спричинення кожної речі, дана в чуттях річ завжди існує в якомусь матеріалі, а ідеї, поняття не мають матеріальності. Реальне ж існування матеріалу дійсності відбувається тільки у конкретних формах. Отже, безпосередньою причиною речі може бути форма. Форма реально існує тільки в тому чи іншому матеріалі -- матерії, але не залежить від того, яка саме матерія оформлена. Тому форма визначається як сутність усіх речей, вона незмінна, вічна, цілком подібна до платонівських ідей, тільки не існує відокремлено від матерії (форма лише незалежна від конкретної матерії).

Таке вирішення проблеми загального та індивідуального породжує нову філософську проблему: яким чином матерія і форма поєднуються у кожному конкретному випадку? Цю проблему Арістотель вирішує шляхом залучення понять "можливість" і "дійсність". Матерія постає носієм можливостей, а форма -- дійсності. Таким чином, матерія у Арістотеля залишається поняттям про небуття, як це було у Платона.

Виявлення причини усього сущого наводить Арістотеля на думку, що існує форма побудови усіх інших форм. Форма, котра будує усі інші форми, називається Арістотелем "формою форм". Ця форма форм визначається як "першодвигун", незалежне від матерії існування форми, вона цілком логічно визначена "божественною формою".

Саме знання форм побудови інших форм дає людині знання сутності речей. Досліджуючи властивості людини, він наголошує на універсальній властивості будувати завдяки мисленню будь-які форми руху (тобто форми побудови інших форм). Здійснюючи свої наукові дослідження явищ природи, Аристотель скрізь шукає форму, яка призводить до появи тих чи інших речей. Розглядаючи проблеми суспільства, Аристотель керується цією ж методологією. Він вважав, що вирішення суспільних проблем можливе лише після пізнання форм, що породжують ці проблеми. Поступово ним визначаються поняття про процес побудови держави, суспільства, що в завершеному вигляді стає теорією світової держави.

Філософія Аристотеля не завершує ні старогрецької, ні тим більше античної філософії. Але вона завершує найзмістовніший період в історії філософії, який часто називають філософією класичної Греції. Ця філософія високо цінувалася ще в античний період, відігравала визначальну роль в епоху Середньовіччя, без неї неможливо уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську культуру.

Размещено на Allbest.ru