Сучасна оцінка ідей буддизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство культури України

Київський національний університет театру кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого

Інститут екранних мистецтв

Кафедра кінознавства

Реферат

з предмету:"Філософія"

Сучасна оцінка ідей буддизму

Перевірила:

викладач Ільчук Л. П.

Виконала:

студентка 2-ОКТВ

(Денна форма навчання)

Мороз Ю.Г.

Київ-2013

Вступ

Буддизм - найдавніша з трьох світових релігій. Більшість її послідовників живе у країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі. Наприкінці XIX - початку XX ст. прихильники буддизму з'явилися у країнах Європи і США. Нині у світі є близько 700 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. монахів. У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви. В Україні релігійні громади буддистів є у Донецькій, Луганській, Львівській, Херсонській, Одеській областях та в Києві. У 2000 р. в Україні існувало 35 громад буддистів. Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації - Всесвітнє Братство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).

Характерною ознакою буддизму є його етико-практична спрямованість. З початку буддизм виступив як проти значення зовнішніх форм релігійному житті іритуализма, а й протиабстрактно-догматичних пошуків, властивих, зокрема, брахманійско-ведійській традиції. Як центральної проблеми, у буддизмі було висунуто проблема буття особистості. У буддизмі відсутня відповідальність і визнання провини як чогось абсолютного, відображенням цього є у буддизмі чіткої межі між ідеалами релігійної і світським основі моралі й, зокрема, пом'якшення чи заперечення аскетизму у його звичайній формі. Моральний ідеал буддизму постає як абсолютне не заподіяння шкоди оточуючим (>ахинса), що виникає з загальної м'якості, доброти, почуття досконалої задоволеності. У інтелектуальній сфері буддизму усувається різницю між чуттєвої і розумової формами пізнання і встановлюється практика з так званого споглядального роздуми (медитації), результатом якого є переживання цілісності буття (нерозрізнення внутрішнього і зовнішнього), повна самозаглибленість. Практика споглядального роздуму служить, в такий спосіб, й не так засобом пізнання світу, скільки однією з основних засобів перетворення психіки і психофізіології особистості. Як конкретного методу споглядального роздуми особливо популярнідхьяни, що отримали назву буддійської йоги. Стан досконалої задоволеності і самозаглибленості, абсолютної незалежності внутрішнього буття - позитивний еквівалентугашения бажань - є звільнення, чи нірвана.

У основі буддизму лежить твердження принципу особистості, невіддільною від навколишнього світу, і визнання буття своєрідного психологічного процесу, куди виявляється втягнутим і світ. Результатом цього є у буддизмі протилежності суб'єкта і об'єкта, духу, і матерії, змішання індивідуального і космічного, психологічного й онтологічного і водночас підкреслення особливих потенційних сил, прихованих вкупі цього духовно-матеріального буття. Творчим початком, кінцевої причиною буття виявляється психічна активність людини, визначальна освіта світобудови, і його розпад: це вольове рішення "Я", витлумаченого як собідуховно-телесная цілісність. Знеабсолютного значення для буддизму всього наявного безвідносно до суб'єкту, через відсутність творчих прагнень у особистості буддизмі напрошується висновок, з одного боку, у тому, що бог як вище істота іманентний людини й світу, з іншого - що у буддизмі немає потреби в бога як творця і рятівника, тобто взагалі як безумовно верховному суть, трансцендентному цієї спільності. З цього випливає також у буддизмі дуалізму божественного і небожественного, бога та світу.

Почавши з заперечення зовнішньої релігійності, буддизм під час свого розвитку дійшов її визнанню. У цьому сталося ототожнення вищої реальності буддизму - нірвани - із Буддою, що з уособлення морального ідеалу перетворився на їх особисте втілення, ставши, в такий спосіб, вищим об'єктом релігійних емоцій. Поруч із космічним аспектом нірвани виникла космічна концепція Будди, сформульована доктрина рикаи. Буддийский пантеон почав розростатися з допомогою запровадження нього різного роду міфологічних істот, однак ассимілюючихся з буддизмом. Культ, охоплюючий всіх сторін життя буддиста, починаючи зсемейно-битовой і до святами, особливо ускладнився у деяких течіяхМахаяни, зокрема уламаизме. Дуже рано в буддизмі з'явиласясангха - чернеча громада, з якої з часом зросла своєрідна релігійна організація.

Найбільш впливова буддійська організація - створене 1950 року всесвітнє братство буддистів. Література буддизму велика й включає твори на впали, санскриті, гибридном санскриті, сингалезьською, бірманською, кхмерською, китайською, японською і тибетською мовами.

1. Виникнення буддизму

Буддизм виник в VI ст. до н.е. в Північній Індії у державі Магадха за умов певних соціальних та духовних зрушень давнього індійського суспільства. Як відомо, це суспільство від часів нашестя арієв поділялось на касти - жорстко усталені соціальні групи із чіткою регламентацією їх становища та функцій в суспільному житті. Належність до тієї чи іншої касти була спадковою. Чотири касти утворювали чотири соціальні стани: брахмани (служителі культу), кшатрії (воїни, службовці), вайш'я (селяни, ремісники), шудри (найбідніші люди і раби). Фактично був і п'ятий стан - найнижчий на ієрархічному щаблі - чандали (люди, народжені від шлюбу представників різних каст, що суворо заборонялось); їх ще називали “недоторканими”, оскільки вважалось, що вже самий дотик до чандала забруднює людину. Чандали не мали ніяких прав, перебували не лише поза кастами, а й поза законом. Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі зазнавали утисків. Панівна у цей час релігія - брахманізм - була культом лише привілейованих перших трьох каст. Тільки їх представники допускалися до культових дій та обрядів. З розвитком розподілу праці, ускладненням соціальних стосунків та майновим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Інтенсифікація соціальної динаміки, досвід соціальних стосунків врешті ставив перед суспільством питання про причини соціальних відмінностей, про природу людини та умови людських взаємин. Виникла необхідність у релігії, яка б була спроможна давати задовільні відповіді на ці питання. Буддизм зароджується у середовищі шукачів найперших істини життя, здобуває підтримку перш за все серед нижчих станів суспільства, як рух спрямований на принципове прирівнювання можливостей всіх людей. Саме це визнання принципової рівності всіх людей дозволяє буддизмові згодом набути статусу світової релігії. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв людині (незалежно від її соціального стану) виповнення найперших та найзаповітніших бажань. Окрім того буддизм виступив із проповіддю морального самовдосконалення людини за нормальних, звичайних умов її життєдіяльності, не вимагаючи обов'язкового розриву із цими умовами. У цьому полягала головна причина привабливості нової релігії у широких верств населення.

Засновником буддизму був принц Сіддхартха Гаутама, який згодом набув ім'я Будда - “просвітлений” (людина, боголюдина, яка досягла найвищої святості); звідси й походить назва релігії. Хоч біографія Будди містить багато міфологічного, більшість дослідників вважає його реальною особою. Його життя і діяльність, за різними даними, тривали між 550 і 480 рр. до н.е. або 563 (566)-483 (486) рр. У 1956 р. відзначалося 2500 років з часу виникнення буддизму. Батько його був царем невеликого племені Шакья у Північній Індії поблизу кордону з Непалом. Звідси ще одне ім'я Будди - Шакья-Муні (“пустельник з роду Шакья”). Мати була старшою дружиною царя. Його народження овіяне легендами і було нібито передбачене мудрецями. Міфи розповідають, що він народився від непорочної цариці Майї надприродним чином. За переказом, він був “чудом зачатий”. Його мати Майя побачила уві сні, що в її бік увійшов білий слон і таким же незвичним чином у неї народився син. Через кілька днів мати померла. За переказами, батько, засмучений цим фактом, вирішив зробити життя сина безхмарним і безтурботним. Оточений розкішшю, Гаутама знав лише радощі життя. Він помітно вирізнявся серед своїх ровесників розумом і здібностями, мудреці пророкували йому незвичайне майбутнє. Коли Гаутама виріс він одружився із царівною Ясодхарі, з якою мав сина Рахулу. Ніщо не затьмарювало його щастя, бо батько заборонив йому залишати межі палацу, щоб той не бачив людського горя. Палац же був оточений чудовим садом, де цілий рік можна було бачити рослини у квітах, а уся прислуга була молодою, веселою та здоровою. Але якось, виїхавши за межі палацу, 29-річний Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом - зігнутого від років убогого старого, далі - похорон і, нарешті, зануреного у глибокі, тяжкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі докорінно змінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світі існують нещастя, хвороби, смерть і страждання. Це настільки вразило царевича, що він крадькома покинув палац і пішов рятувати світ від страждань. Цікаво відзначити при цьому й суто психологічний момент: чим більше людину занурюють у щось однобічне, навіть - лише приємне, тим більше шансів на те, що згодом відбудеться перехід до прямо протилежного. Приєднавшись до аскетів, Гаутама майже 7 років мандрує країною. Бувало, за день він споживав тільки одну зернину рису, надовго затримував дихання тощо. За ці роки страшенно схуд і ослаб. Та одного разу він вирішив, що більше не зрушить з місця, поки не знайде відповідей на питання щодо найперших істин життя. Врешті, сидячи у глибокому самозаглибленні під фікусовим деревом піпала (або деревом Бодхи - пізнання) після 49-денного посту у час травневого повного місяця Гаутама раптово “прозрів”: пізнав таємниці і внутрішні причини круговерті життя, чотири священні істини, тобто став Буддою - просвітленим. Після цього він просидів під священним деревом кілька днів, не маючи змоги зрушити з місця. Цим скористався злий дух Мара, який почав спокушати Будду, закликаючи його не сповіщати істини людям, а відразу ж заглибитися у нірвану, тобто небуття. Однак Будда стійко витримав усі спокуси і продовжував свій великий подвиг. Зібрав біля себе п'ятьох аскетів, що стали його учнями, і заснував першу чернечу общину (сангху). Очоливши її, обрав собі долю мандрівного проповідника, почав творити дива. Так обійшов він усі села, міста, долини середнього Гангу. Першу проповідь виголосив у місті Бенаресі. Його релігійне вчення отримало назву “вчення Будди”, “буддиха-даршана”, “буддхагама”, “дхарми” (дхарма - “праведний закон”). Проповіді мали неабиякий успіх, ширилися ряди учнів. Звали їх “буддхамі” (“прибічники Будди”), “шак'ями”. Серед послідовників Будди були представники усіх каст і шарів населення, у тому числі - царі й жінки. Будда заснував кілька буддистських монастирів (в тому числі - й жіночих) та велику кількість буддистських громад. Помер Будда в місті Кушінарі, коли йому було вісімдесят років. За легендою його останніми словами були: “Всі складні речі розпадаються. Докладайте невпинних зусиль”. Його тіло, за обрядами населення Індії, спалили, а прах розділили між вісьмома його послідовниками. Місця народження, просвітлення, першої та останньої проповіді - це чотири святині, найбільш шановані всіма буддистами світу.

За твердженнями А. Швейцера - видатного гуманіста ХХ ст. - велич Будди можна окреслити кількома пунктами:

він був реформатором, що насмілився відкинути головні принципи релігійного благочестя свого часу;

він шукав особливі шляхи спасіння, оскільки відкинув аскезу та звернувся до чисто духовної форми релігії;

він проповідував не відкидання звичайного простого життя, а необхідність духовного подолання прагнення до речей та насолод, в досягненні звільнення душі від світу та мирського життя;

він визнавав здатність кожної людини досягати найвищих істин та станів на шляху духовного самовдосконалення

2. Сучасне значення буддизму

Виникнення буддизму таки в Індії стало релігійної революцією у свідомості, зменшуючої авторитет Вед - основи традиційної релігії Індії. Про це революційному характері буддизму Роджер Желязни написав фантастичний роман "Князь світла". Але якщо вийти з художнього до наукового осмисленню сенсу буддизму, то стають серйозні труднощі: як виявити тих моментів проповіді Будди, які справді з'явилися початком Революції світогляді древніх аріїв?

На погляд все досить просто - адже основи буддизму загальновідомі, Сидхартха сам їх викладав у своєї першої проповіді. Але якщо уважно проаналізувати його знамениту Бенаресскую проповідь, що послужила початком буддизму, то можна знайти, що вони містять загальновідомі та загальноприйняті істини для індійця на той час.

Найбільш ранній виклад Бенаресской проповіді міститься у "Дхармачакра правартана сутре" (сутре запуску колеса вчення), що міститься вПалийском каноні і уСутта-питаку. Вона перекладалася російською мовою багаторазово, науковий її переклад було зроблено А.В. Парибком. Докладний психологічний аналіз цієїсутри проведено Ламою Анагарикою Говиндою. Проаналізуємо неї давав як найперше виклад концепції буддизму.

На початку своєї проповіді Будда виступає проти двох крайнощів - аскези і гедонізму, лише серединний шлях між тими крайнощами веде до визволенню. Що ж пропонує Будда замість аскетичного подвигу або гедоністичного захоплення задоволеннями? - виявляється дотримання елементарних моральних норм, що він висловлює в справжня мова, істинні вчинки, істинний спосіб життя, справжнє старанність, справжнє міркування, справжнє зосередження. Із такими грошима моральними нормами б не став сперечатися жоден арій на той час. Інша річ, чи став голосував би він дотримуватися, але у самих цих моральних нормах не утримувалося нічого дивного, особливогероичного чи нездійсненного.

Далі Будда викладає шляхетні істини. Перша істина про страждання у тому, що таке життя - це страждання: страждання в народженні і смерть, страждання в хворобах, блок з нелюбимим - страждання, страждання - розлука з "любим, все зміст життя, виникає з прив'язаності є страждання.

Під стражданням древній арій розумів зовсім те, що розуміє сучасний європеєць. Для нинішнього європейця страждання - особливеаффективное стан, що він щосили намагається уникнути. Розуміння життя, як страждання він сприймає в цілком інакшому сенсі, ніж буддист. Ототожнення життя з стражданням для європейця означає активнежизнеотрицание, розуміння життя з природі своєї злий або зіпсованою.

Древній арій розумів під стражданням зовсім не від будь-які тимчасові афекти, а розуміння всього, що відкривається у житті (слід пам'ятати, що минуще є емпіричним фактом й у європейця, який долає їх у релігійному досвіді). Зрештою, то вона може й радіти, проте розуміння те, що ця радість минає і неминуче загубиться в безодні минулого - є страждання. Тому хоча й ототожнення життя з стражданням не мало для древнього арія того пафосу і експресивного характеру, якою вона набуває для європейця.

Те, що таке життя є страждання - це були самоочевидним в людини часу Будди, і, природно, цим положенням Будда нікому було бачити очима чогось нове. Арії ставилися до ототожненню життя й страждання цілком спокійно, як чогось природному й те водночастрагичному - приблизно таке ж, як європейці ставляться свідомості власної смертності.

О.Н. Книгин, стверджуючи теза: "у свідомості нічого немаєвнеисторичного себто абсолютність яких би не пішли змістів" набагато ближча стоїть до буддизму, ніж до європейської філософії. Так чи інакше, і Платон, і Кант, й усе європейський трансценденталізм прагне виявити у свідомості абсолютне зміст. Вчення про страждання буддизму у тому, що ніякого такого вмісту у свідомості немає - все минуще. Власне, теза О.Н. Книгина є формулювання першої шляхетної істини Будди, але вже європейської термінології.

Друга істина, яка проповідується Буддою, говорить про причини страждання. І тоді Будда не повідомляє жодних знахідок, а каже загальновідому і самоочевидну для аріїв на той час істину: причина страждання в симпатії до життя.

Те ж саме згадати і третьої шляхетної істині, що полягає у тому, що визволення з страждань - у звільненні від симпатії до життя.

Шлях, що дозволяє припинити ці страждання, зводиться саме до тих елементарним моральним нормам, про які сказав Будда на початку проповіді.Восьмеричний шляхетний шлях - тобто шлях прямування цим моральним нормам, із якими ніхто, власне, сперечатися і устремлінь, з'явився змістом четвертої шляхетної істині.

Що ж було принципово нового континенту в проповіді Будди?

Традиційна свідомість арія на той час спиралася на авторитет Вед. Вона включала у собі певний релігійний досвід, який закріплювався усталеними ритуалами ідуховно-аскетической практикою. Усе це Будда ігнорує. Релігійній свідомості, яке у вигляді ритуальної і аскетичній практики він протиставляє повсякденне свідомість природного людини.

Необхідно відразу обмовитися, що свідомість природного людини слід розуміти історично, як про це говорив О.Н. Книгин у роботі "Філософські проблеми свідомості". Інакше кажучи немає будь-якого природного свідомості взагалі, як немає і природного людини взагалі. Є постійно мінливий природне свідомість, яке людини древньої Індії було наповнений іншим змістом, ніж природне свідомість сучасного європейця. Зрозуміти буддизм - отже - з'ясувати його передумови у природній свідомості людини тієї часу.

Як зазначив О.Н. Книгин, природне свідомість дорефлексивно. До цього варто додати, що повинна передувати кожному досвіду, приобретаемому у тому чи іншого культової практиці. Вчення про абсолюті, про реінкарнації, проведийских божествах - усе це очевидності суто релігійним свідомості - людської свідомості, вже включеного вбрахманистскую культової практики. Будда протиставляє йому природне свідомість, яке лишедорефлексивно, але ще наповнений досвідом будь-якої культової практики. Отже, для такого свідомості перестав бути очевидним все традиційні становищабрахманистской релігії, які Будда заперечує.

Буддизм - єдина у світі релігія, яка зажадала від людини,обращающегося до неї, визнання будь-яким положенням, не що з досвідом природного людини. Вона не вимагала ні віри в божество, ні з ідеальні сутності, ні з матеріальний світ, ні в що інше, що з природного людини східної культури не начебто самоочевидним.

Одне з найбільших спеціалістів у галузі буддистської філософії -ЛамаАнагарикаГовинда, про цю особливості буддизму писав так: "І це дійсно, важко знайти іншу релігію чи філософію, які б пишатися настільки легко доступними і зрозумілими формулюваннями, які потребують ні наукового освіти, ні віри у фантазійні припущення, ні будь-які інші інтелектуальні жертви".

Перший принцип методології природного реалізму, який виділив О.Н. Книгин - це рівноправність всіх форм, у яких дійсність дана людині. Цей принцип вимагає рівноправності всіх теоретичних положень та виключає вибудовування філософської концепції на будь-яких абсолютизованих поглядах, аксіомах чи догмах. Цей принцип методології природного реалізму є й першим принципомбуддисткой релігійно-філософської системи. Як Анагарика Говинда: «Будда був геніальним "вільним мислителем" у кращому значенні цього терміну, але тільки оскільки він визнавав кожним людиною право мислити незалежно, а насамперед оскільки її розум був вільний від якихось фіксованих точок зору - теорій. Будда відмовлявся заснувати своє вчення на простих, звичайних віруваннях чи догмах».

І це дійсно, крім передумов природного свідомості більше у проповіді Будди ми бачимо ні одою догми, яка абсолютизувала будь-якої одне із способів сприйняття дійсності. Це, вочевидь, якщо спеціально розглянути то, у що вірив людина, звертаючись до Будди.

Природний людина приймає надорефлексивном рівні ту дійсність, яка безпосередньо дана. Буддизм визнає тільки безпосередньо даний потік життя, не вимагаючи визнання ні концепції матеріального світу, ні концепції ідеальної першооснови, ні концепції абсолюту, які б як-небудь онтологічно обгрунтувати цей потік життя. Буддист виходить тільки з безпосередньо даного екзистенціального досвіду.

Поруч із, визнається безначальність потоку життя, тобто те, що таке життя існувала завжди, Не тільки з емпірично цього факту народження людини. Для сучасної людини, котрий вірить у кінцівку власного буття, йому цю тезу неочевидний, й тому він схильний приписувати буддизму догматичну віру до цього становища. Але це негаразд. Для східного людини віра убезначальність житті є не догмат, адорефлексивна передумова - самоочевидність. Будда апелював саме додорефлексивному свідомості, і згідно з цим приймав усе те, що змістом цьогодорефлексивного свідомості природного людини східної культури, зокрема ідеєю безначальности життя.

Але те, що є якась сутність, з якою можна ототожнити уявлення про людину, душі, Бога - для природного людини східної культури не була самоочевидністю, і Будда утримується від визнання всіх таких ідей. Інакше кажучи, вимоги грунтуватися лише з передумови свідомості природного людини породило концепціюанатмана, тобто ідею заперечення будь-якої сутності людини - духу, душі, тіла, і т.п.

Людина є феномен всередині потоку життя - це дано в екзистенціальному досвіді як самоочевидність, але це, що людина представляє якусь матеріальну чи ідеальну сутність - це є абсолютизація однієї з раціоналістичних положень, від якої буддизм цілком вільний. Одне з ранніх викладів концепції анатмана наводиться в "Питаннях Милинди" - видатним літературним пам'ятником раннього буддизму, яке має значення для буддистської філософії одна з ніж те, що має Платон для європейської філософії. Ось уривок із листасутри, пов'язаної з тексту "Запитань Милинди":

«Вузол цей був розплутаний вже у давнини. Цар Калинга, прийшовши колись дотхере Нагасене, сказав: «Я б шанованого, але самітники, може бути, дуже балакучі. Відповіси чи ти безпосередньо в те, що я тебе запитаю?» - «>Спрашивай»,-послідувала відповідь. «Душа і тіло - одне тепер і те, чи душа - одне, а тіло - інше?» - «Це невизначено», - сказавтхера. "Як! Ми ж заздалегідь домовилися, поважний, відповідати точно питанням. Чому ті ж я чую інше: мовляв, це невизначено?» Тхера сказав: «Я теж хотів запитати государя, але царі, може бути, дуже балакучі. Відповіси чи ти безпосередньо в те, що я тебе запитаю?» - «Запитуй», - відповідали. «Плоди того мангового дерева, що росте в тебе в палаці, кислі чи солодкі?» - «Та в мене в палаці ніякого мангового дерева», - сказав той. «Як! Ми ж заздалегідь домовилися, государ, відповідати точно питанням. Чому ж Україні я чую інше: нет-де мангового дерева?» - «Як я зрозумів скажу, солодкі у дерева плоди чи кислі, якщо його відставці немає?» - «Ось точно як і, государ, душі немає. Які ж я скажу, тотожна вона тілу чи відрізняється від нього?»

Лама Анагарика Говинда підкреслює, що основна передумова вчення Будди є самоочевидної і загальнозначущої істиною. Він порівнює її зі становищем Декарта «мислю отже існую», на самоочевидності якої цей французький філософ обгрунтовував всю будівлю власної філософії. Проте її становище було самоочевидним лише раціональної сфери - області думки.

Будда само прагнула обгрунтувати своє вчення такому становищі, яке самоочевидне для природного розуму, тобто для такого розуму, котрій рівноправні будь-які іпостасі буття, як сфера думки, і сфера почуттів, сфера переживання, сфера споглядання тощо. Такий самоочевидністю, як стверджуєАнагарикаГовинда, і є факт страждання. Заодно він підкреслює, що таке страждання годі було розуміти відповідно до стереотипами західної, як певна тимчасове психічний стан - це є універсальна інтуїція форму буття, доступна як людині, а й у живих істот.

Про це Анагарика Говинда каже так: «Відомий французький філософ Декарт заснував свою філософію в становищі: «Я мислю, отже, існую». Будда ступив далі, він виходив з значно більше універсального принципу, заснованого на досвіді, властивому всім відчуває істотам: факт страждання. Проте страждання в буддизмі не є вираз песимізму чи втоми від життя старіючій цивілізації: це - фундаментальний теза всеохоплюючої ідеї, бо існує іншого досвіду, у самій мері універсального. Не будь-які живі істоти - істоти мислячі, і всі мислячі істоти рівня, у якому ця здатність осягає своє власне природу і значення; але не всі відчувають істоти страждають, бо всі вони піддаються старості, хворобам і смерть. Цей досвід утворює з'єднувальної ланки між істотами, які у іншому разі мали б мають між собою; це - міст, який в'яже людину зі світом тварин,ето-основа загального братства».

Висновки

буддизм психофізіологія буття реалізм

Характеризуючи філософію буддизму у цій роботі, зробили такі висновки:

1) Будда обгрунтовував своє вчення на самоочевидних для свідомості природного людини передумови.

2) Будь-які передумови, які очевидні для свідомості природного людини, було відкинуто буддизмом.

3) Свідомість природного людини у відповідність до методологією природного реалізму слід розуміти історично. Це означає, що відсотковий вміст свідомості природного людини древньої індійської культури інше, ніж сучасного європейця. Усі становища буддизму, які для сучасного свідомості здаються неочевидними, насправді були дорефлексивними світоглядними передумовами природного людини древньої східної культури.

4) Проповідь Будди спирається на принципи методології природного реалізму, які у визнання рівноправності і рівнозначності всіх іпостасей буття, форми їх даності і від абсолютизації жодних теорій, ідей чи способів пізнання світу.

Використані джерела

1. Кемеров В.Є. Введення ЄІАС у соціальну філософію. - М.:Акад. проект, 2007.

2. Федорова М.М. Класична політична філософія. - М.: Весь Світ, 2006.

3. Основи сучасної філософії/ Під ред. М. Н.Росенко. - М.: Лань, 2005.

4. Академічне релігієзнавство. Підручник. Під ред. А.М.Колодного. - К., 2000.

5. Буддизм: Словарь. - М., 1992.

6. Васильев П. История религий Востока. Ж М., 1999.

Размещено на Allbest.ru