Духовне життя суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: "Духовне життя суспільства"

Харків - 2013

Зміст

Вступ

1. Сутність духовного життя суспільства

1.1 Структура та сутність духовного життя суспільства

1.2 Духовне виробництво

1.3 Духовні потреби

1.4 Духовне споживання

1.5 Духовні цінності

2. Суспільна свідомість та духовне життя суспільства

3. Форми суспільної свідомості

Висновки

Список літератури

Вступ

Життя суспільства - складний, цілісний процес активно-творчої діяльності людей, яка спрямована на засвоєння та перетворення світу, створення, збереження, примноження, засвоєння культури, у ході чого задовольняються, виробляються, розвиваються людські потреби. Світ культури - це світ предметів, наповнений ідеальним змістом та значенням, у яких закодована, акумульована соціальна інформація, досвід багатьох поколінь. У світ культури, в якому розгортається життя суспільства, входять цінності та норми, ідеї та образи, звичаї та традиції. У реальному суспільному житті щільно переплетені та рівно необхідні матеріальне, речове та ідеальне, духовне. Духовне просякає усі сфери суспільного життя - економічну, соціальну, політичну, суто духовну. Адже у будь-якому виді діяльності людина прагне задовольнити не тільки матеріальні, але й духовні потреби, переслідує ту чи іншу мету, реалізує конкретні плани, використовує певні ідеальні схеми діяльності, спирається на ціннісно-нормативну інформацію, що відображена у ідеальних образах. Цей процес виробництва та використання даної інформації і є духовним життям суспільства та привертає увагу багатьох дослідників [6-20].

Оцінювання руху нашого суспільства до розбудови правової державності засвідчує про наявність невирішених проблем у царині формування правосвідомості і правової культури, які є важливими складовими духовного життя суспільства. До такого висновку дійшло чимало науковців, зокрема представники соціально-гуманітарних кафедр Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого: О. Данильян, О. Дзьобань, Ю. Калиновський, І. Коваленко та інші [1-5]. Першочерговим питанням є створення сучасної системи правового виховання. Тому метою даної роботи є визначення структури та сутності духовного життя суспільства та виявлення ролі та міста правової свідомості.

1. Сутність духовного життя суспільства

1.1 Структура та сутність духовного життя суспільства

Духовне життя суспільства - це активно-творча діяльність людей - засвоєння та перетворення світу, яка є у виробництві, зберіганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального змісту. Духовне життя суспільства зв'язане з задоволенням духовних потреб, функціонуванням свідомості (суспільної та індивідуальної), стосунками між людьми, багатоманітними формами їх спілкування. Духовне життя суспільства охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб'єктів духовного життя, які мають певні потреби, інтереси, ідеали, а також соціальні інститути, що займаються виробництвом. Розподілом та зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо). Ось чому не можна зводити духовне життя суспільства лише до функціонування суспільної свідомості. Стан духовного життя визначається усіма його складовими.

Духовне життя суспільства має і другий аспект. Духовне життя суспільства виступає і як відносно самостійна сфера суспільного життя. Розподіл праці та соціальна диференціація суспільства привели до того, що духовна діяльність відокремилася в самостійний вид виробництва і стала заняттям окремих спільнот. Так виникла духовна сфера суспільного життя - один з рівнів духовного життя суспільства, що зв'язаний з спеціалізованим духовним виробництвом, спрямованим на задоволення переважно духовних потреб, з функціонуванням спеціалізованих соціальних інститутів, що професійно зайняті створенням, зберіганням та поширенням духовних цінностей. Зрозуміло, що і в таких умовах зберігаються непрофесійна духовна діяльність та стихійна система розподілу, споживання духовних цінностей. духовне життя суспільство свідомість

Отже, духовна сфера - це духовне життя людей, яке цілеспрямовано організується суспільством. Духовна сфера має певну структуру та включає такі компоненти: духовне виробництво, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності, суб'єкти духовного життя і соціальні інститути, що забезпечують його протікання. Окремої уваги потребує суспільна свідомість, яка є складовою духовного життя суспільства. Суспільна свідомість має свій зміст, структуру, закономірності функціонування й розвитку.

1.2 Духовне виробництво

Специфіка духовного виробництва спрямована на виробництво (зберігання, поширення та споживання) духовних цінностей. Але специфічним є не тільки результат духовного виробництва. Дійсно, якщо результат матеріального виробництва - матеріальні цінності, світ речей, то духовного виробництва - духовні цінності, світ ідей. Проте усі ідеї мають певних матеріальних носіїв, а усі матеріальні цінності мають певні ідеальні значення та зміст. Нова річ може народити і нове коло ідей. Тому специфіка духовного виробництва розглядається тільки виявленням особливостей усіх компонентів - не тільки результатів, але й мети, засобів, самого процесу проходження виробництва. Якщо матеріальне виробництво спрямовано на створення безпосередньо значущих утилітарних цінностей, то духовне - на виробництво самоцінних утворень, що тільки в кінцевому разі є суспільно корисними. Знаряддями духовного виробництва виступають певні розумові форми, і тільки як додаткові засоби - відповідні матеріальні предмети. Особливо специфічний сам процес проходження виробництва. Так, у матеріальному виробництві предмет використовується з боку його речовинної форми: чи поглинається, чи додається до чогось, тобто зникає як самостійний (це властиво і для матеріального споживання). У процесі ж духовного виробництва та споживання триває інформаційне використання предмета безвідносно до його матеріальної форми, тим самим не зникає, а навіть збільшується в обсязі.

1.3 Духовні потреби

Такими передумовами, внутрішніми збудниками активності виступають потреби. Фундаментальні духовні потреби, що викликають духовне виробництво - пізнавальні, моральні.

Виникнення пізнавальних потреб зв'язано, необхідністю одержувати об'єктивну інформацію про навколишній світ, щоб мати можливість адекватно у ньому орієнтуватися та його перетворювати. На початку пізнавальні потреби вплетені у матеріально-практичне життя людей і починають відокремлюватися із світу матеріальних потреб, набувати переважно духовний характер лише на достатньо високому рівні розвитку суспільства. Але ця можливість є вже у специфіці людського існування.

1.4 Духовне споживання

Людина живе у світі, що постійно розширюється, тому постійно зустрічається зі станом невизначеності, що є нестерпним для людини, і вона прагне його подолати. Людина потребує передбачення майбутнього, їй потрібні знання, що в даний момент можуть і не мати безпосередньої користі, і тим самим складається певний надлишковий запас знань. Разом з розширенням людського світу, розширюється і сукупність знань, що має системний характер. Утилітарно значущі у даний момент знання як би заціплюють інші, які такої значущості не мають, але без них неможливо було б побудувати систему знань. Пізнання поступово перетворюється на самостійний вид діяльності та свідомості, починає розвиватися за власними законами, а пізнавальні потреби дедалі більше набувають духовного характеру. Людині потрібні не просто корисні, а вірні, точні, істинні знання, спираючись на які може раціонально будувати своє життя, більш-менш точно передбачати майбутнє та за допомогою наукових засобів наблизити його. Істина стає важливою духовною цінністю. Суспільство - надбіологічна форма організації спільного життя людей, тому і потребує надбіологічних форм його регулювання. Саме у якості таких форм виступають моральні принципи, норми, цінності. Їх виникнення обумовлено природними потребами спільного життя людей, а самі норми, цінності мають суспільно-історичний характер. Моральні цінності виступають також у формі певних ідеалів, законів. З розвитком людства розвиваються і потреби людини. Людина постійно спрямовує потреби у майбутнє, прагне перетворити світ, удосконалити його. І в такому прагненні людина потребує конкретних орієнтирів, певних критеріїв для розрізнення і розпізнання Добра і Зла. Категорії Добра і Зла - найважливіші категорії етики, що завжди висловлюють у формі моральних оцінок та формують, з одного боку, вимоги збереження того, що вже досягнуто у ході розвитку культури, та, з іншого - виражають незадоволення тим, що існує, та мету дальшого розвитку. Дехто вважає поняття Зла релігійною алегорією чи логічною абстракцією. Між тим, "зло є душевна схильність людини, яка властива кожному з нас, - зазначав Іван Ільїн, ніби певне пристрасне тяжіння до розгнуздання звіра, яке живе у кожному з нас, тяжіння, що завжди прагне до розширення влади та повноти загарбання". Зло перемагає там, де "духовних неможливостей немає, а душевні можливості незчисленні". В сучасних умовах Зло набуває характеру Зла абсолютного як загрози існуванню людства. Ось чому зведення духовно-моральних граней індивідуального та суспільного буття, які б перешкодили самовідданню Злу, формування у людини потреби та здатності їх створювати та зберігати є необхідною умовою власного та соціального виживання, справжнього людського розвитку.

Сучасне життя народжує потребу встановити гармонію між наукою та мораллю, оскільки кожне наукове відкриття має в собі позитивний і негативний потенціал. Та гармонія між Істиною та Добром не буде повною без залучення до неї естетичних початків, мистецтва, оскільки ні наука, ні мораль ще не вичерпують повністю усе духовне життя. Причина, за якою мистецтво збагачує людей, вважав Нільс Бор, є у його здатності нагадувати гармонію, що недосяжна для системного аналізу. Мистецтво відкриває загадкове, ірраціональне, таке, що не піддатне раціональному науковому пізнанню. Тому мистецтво всебічно, цілісно розвиває індивідуальність людини, її свідомість та почуття, творчий потенціал. Мистецтво звернено до емоційного боку людської природи, розвиває почуття, а без людських почуттів та пристрастей немає діяльності, творчості, героїчних справ, немає і моральної величності. Людина, переживаючи твори мистецтва, залучається до творчості, діяльного початку особистості і одержує стимули, що спонукають наслідувати її ідеал. У такому розумінні мистецтво найбільш людяна форма спілкування та залучення до висот людського духу, важлива умова соціалізації індивіда, є самосвідомістю культури та її кодом у процесі спілкування з іншими культурами. Гармонізація естетичних, моральних та пізнавальних потреб - необхідна умова нормального проходження духовного життя суспільства, розвитку духовності особистості.

1.5 Духовні цінності

Прагнення до задоволення духовних потреб призводить до вироблення та споживання духовних цінностей. Духовні цінності ще один необхідний компонент духовної сфери. Поняття цінності виражає людське соціальне та культурне значення певних предметів, процесів, явищ дійсності. Цінності не об'єктивні і не суб'єктивні, належать суб'єкту, створюються ним, але у відповідь на властиві людині об'єктивні потреби, матеріальні та духовні, з урахуванням об'єктивних властивостей самих предметів, їх здатності задовольняти відповідні людські вимоги. По суті, уся багатоманітність предметів людської діяльності, суспільних відносин та залучених до цього кола природних явищ, може виступати як предметні цінності - об'єкти ціннісного ставлення, тобто оцінюватися у плані Добра та Зла, істини та хибності, краси та спотворенності, справедливого та несправедливого тощо. Засоби та критерії, на підставі яких здійснюються процедури оцінювання певних об'єктів, закріплюються у суспільній свідомості та культурі як оціночні цінності (настанови та оцінки, імперативи та заборони, мета та проекти, що втілені у сукупності норм, принципів та ідеалів). Цінності виробляються людиною у відповідь на її потреби, мають конкретно-історичний характер. Але людині властиві і родові потреби. Тому відносність, мінливість цінностей не абсолютна, а має і певну сталість. У ході культурно-історичного життя виробляються такі цінності, які потім входять у систему загальнолюдських цінностей, хоча їх конкретний зміст змінюється з ходою історії. Цінності - певний зміст, людське значення предметів навколишнього світу. Одночасно, цінність - ідея та вимога, що звернені до дійсності, закони, які диктують її досконалість.

У процесі духовного виробництва створюються цінності первинні і вторинні. Тому до духовних цінностей належать не тільки оціночні, але й предметні цінності, адже усі твори мистецтва мають відповідне предметне втілення, опредметнені і наукові цінності. Матеріальні цінності, у свою чергу, мають певний духовний вимір. Отже, розподіл цінностей на матеріальні та духовні - досить умовний. До духовних цінностей належать ті, які задовольняють духовні потреби людини, а не ті, які не мають матеріальних носіїв. Духовні цінності можна звести на рівень матеріальних, якщо споживати їх не з боку ідеального змісту та значення, а з боку речової форми. Книгу можна придбати для того, щоб прочитати, відчути духовне задоволення, чи для того, щоб згаяти час, не відстати від моди. Характер цінностей залежить не тільки від характеру потреб, які задовольняють, але й від характеру їх виробництва та споживання. Якщо духовне споживання підмінюється духовним споживацтвом, то духовні цінності перетворюються на матеріальні. Картина може мати як духовну цінність, якщо розвиває естетичний смак, викликає естетичне задоволення, так і бути матеріальною цінністю, якщо у неї бачити щось зовнішнє для себе - можливість вигідно продати, покрасуватися перед оточенням тощо.

Духовні цінності мають ще одну особливість: не завжди належать до світу сущого, є копією та втіленням насущних потреб. Духовні цінності можуть випереджувати дійсність у своєму розвитку і навіть суперечити їй. "Через що під тягарем хреста весь скривавлений йде правий? Через що завжди безчесний зустрічає пошану та славу?" - запитував Генріх Гейне. Саме ця суперечність спонукала Іммануїла Канта віднести мораль до сфери надприродного. Але усі духовні цінності виникають у відповідь на природні духовні потреби людини, що вплетені у її реальне життя. Суперечність між належним та сущим не означає потойбічність належного, а лише недосконалість сущого, долаючи яку людина і виробляє духовні цінності та ідеали як необхідні орієнтири на своєму життєвому шляху. Світ духовних цінностей має багато вимірів та є невичерпаним.

Триєдність цінностей Істини, Добра, Краси ґрунтується на свободі. Свобода ж, як цінність, історично співвідносна з цінностями рівності та братерства. "Свобода, рівність, братерство" гасло усіх соціальних революцій. Ці цінності не втратили привабливості і в сучасних умовах. Проте буденна свідомість часто вульгаризує і спотворює їх. У такому випадку свобода сприймається як свавілля, як можливість робити усе, що заманеться: рівність - як зрівнялівка, як матеріальна рівність; братерство - як кругова порука, як можливість повчати когось з позиції "старшого брата", чи як можливість одержувати подаяння у вигляді бідного родича, чи як солодка любов, поблажливість. Після того, як цінностям надається такий зміст, їх з обуренням заперечують як несправжні, або ще гірше, саме у такому вигляді прагнуть їх втілити в життя. Духовний і соціальний досвід розвитку людства показав, що рівність можлива тільки як рівність у свободі.

Братерство ж є братерська любов, що можлива лише між рівно вільними людьми чи народами. Полюби ближнього свого як самого себе, тобто відкрий у собі та у іншому цілий світ та подбай про те, щоб інший розгорнувся в усій повноті братерства як унікальний та неповторний. В основі єдності свободи, рівності, братерства лежить любов - любов до світу, до себе, до іншого. У філософії є давня традиція розглядати страждання як такі, що очищають людину, роблять її більш стійкою, примушують її замислитися над життям. Милосердя передбачає, що людина дає іншому надію, підтримує в ньому віру у себе, інших, у краще.

При розгляді особливостей духовних цінностей можна виявити суперечність не тільки між цінностями належного і станом реального світу, але й між цінностями офіційно визнаними та реально діючими, тобто суперечність у самому світі цінностей. Еріх Фромм зазначає, що в індустріальному суспільстві офіційно визнаними, усвідомленими цінностями є релігійні та гуманістичні: індивідуальність, любов, співчуття, надія тощо. Але для більшості людей ці цінності стали проявом ідеології і реально не впливають на мотиви людської поведінки. Безсвідомі цінності, що служать безпосередніми мотивами людської поведінки, - це цінності, що народжені соціальною системою бюрократизованого індустріального суспільства, тобто власність споживання, суспільне положення, розваги, сильні відчуття та інші. Розбіжність між усвідомленими та неефективними цінностями, з одного боку, та неусвідомленими і впливовими, - з іншого, спустошує особу. Цю суперечність Еріх Фромм пов'язує з тим, що офіційні цінності втратили загальновизнане підґрунтя, адже раніше ґрунтувалися на відвертості і були обов'язковими для тих, хто вірив у джерело одкровення - Бога.

Виникає питання: чи може загальнолюдська система цінностей, що представлена релігією, мати якесь інше обґрунтування, аніж віру в Бога? Позитивна відповідь є в концепції благоговіння перед життям, що розроблена Альбертом Швейцером. Як і багато однодумців, Альберт Швейцер вважає, що цінним та благим є все те, що сприяє повнішому розгортанню специфічно людських властивостей і підтримує життя, а негативним чи поганим - все те, що пригнічує життя та паралізує внутрішню активність людини. Життя тут розуміється не просто як біологічний процес, а як дійсно людське життя, у єдності тілесного, душевного та духовного. Усі норми великих гуманістичних релігій - буддизму, іудаїзму, християнства, ісламу - чи великих філософів гуманістів, починаючи з до-сократиків і закінчуючи сучасними мислителями, є загальне формулювання, визначення фундаментального принципу. Подолання у собі ненажерливості, любов до ближнього, пошук істини на відміну від некритичного знання фактів - ось мета, спільна для усіх гуманістичних філософських та релігійних систем Сходу і Заходу. Ці цінності - надбання тисячолітньої історії розвитку людства. Отже, правомірно розглядати універсальну систему цінностей Істини, Добра, Краси не як божественну, а як справжню людську, гуманістичну, таку, яка вистраждана людиною у суспільному розвитку, виникла природним шляхом і зберігає певну фундаментальну усталеність і, водночас, постійно наповнюється конкретно-історичним змістом.

2. Суспільна свідомість та духовне життя суспільства

Духовна сфера суспільства досить багатогранна. До неї відносять весь світ ідеального: сукупність різних знань, ідей, ідеали, принципи, типи світогляду, твори мистецтва, освіту, виховання, їх відображення в свідомості й поведінці людей, різні відносини, заклади (музеї, театри, галереї та інші організації, інститути і інституції) тощо. Ця сфера підноситься над економічним та соціально-політичним життям, є досить віддаленою від матеріального життя і зазнає його впливу в опосередкованому вигляді. Дещо ближчий її зв'язок з політичними явищами та процесами. Вона має відносну самостійність, в ній постійно проявляється творчий потенціал духу, суспільної свідомості.

Якщо духовне розглядається з точки зору його змісту, особливостей, наявності в ньому внутрішніх процесів, тоді вживають поняття "суспільна свідомість", яке не зводиться до суми свідомостей окремих людей, а включає лише риси, що є спільними й характерними для людей певних груп чи всього суспільства. Ці риси формуються під впливом умов життя та діяльності людей, а також соціальних та інформаційних процесів, роль яких зростає.

Суспільна свідомість має свій зміст, структуру, закономірності функціонування й розвитку. За своїм змістом вона є відображенням суспільного буття. Як і свідомість загалом, виражає певне ставлення до дійсності, соціальних потреб та інтересів. Усвідомлення останніх сприяє спрямовуванню діяльності людей на досягнення поставлених цілей. Є різні погляди на структуру суспільної свідомості. Більшість авторів умовно ділять її по "вертикалі" (на рівні: теоретична та буденна свідомість) і по "горизонталі" (на форми).

Суспільна свідомість поділяється:

За формами: на правову, політичну, релігійну, філософську, естетичну, моральну та ін.

За суб'єктами виразу на: індивідуальну; колективну (групову); класову; національну; всього суспільства.

За формаційними ознаками: первіснообщинна свідомість; рабовласницька свідомість; феодальна свідомість; капіталістична свідомість; соціалістична свідомість.

За цивілізаційним підходом: свідомість цивілізації Майя; свідомість цивілізації ацтеків; свідомість цивілізацій інків; свідомість давньогрецької цивілізації; свідомість давньоримської цивілізації та ін.

За історичними епохами: свідомість епохи Відродження; свідомість епохи Реставрації; свідомість епохи Просвітництва; свідомість епохи Нового часу тощо.

Суспільне буття та суспільна свідомість, будучи відносно самостійними, взаємно доповнюють один одного. Тому суспільна свідомість не лише відображає світ, а й творить його, здійснюючи випереджуючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття. Її роль проявляється і в соціальній активності. Інтереси людей, втілюються в практику за допомогою теорій, ідей та іншого. Регулятивний характер суспільної свідомості проявляється і в її цілеспрямованому впливі на суспільну практику шляхом мобілізації духовної енергії людей. Це, в свою чергу, створює умови для функціонування суспільної свідомості як соціально-перетворюючої сили, впливає на активно-творчу діяльність людей, формує світогляд та ідеали. Тому розвиток суспільної свідомості має розглядатися як важлива умова здійснення багатопланових завдань, та як важливий фактор прогресу.

Проте формування й збагачення суспільної свідомості є не лише метою, а й передумовою здійснення багатогранних завдань, пошуком шляхів вирішення суперечностей суспільного розвитку. Якщо ідеї оволодівають масами, стають матеріальною силою, то вони виступають рушійною силою суспільного прогресу. А цінності суспільної свідомості, їх формування й функціонування стають інструментами регулювання суспільного розвитку.

Суспільна, колективна (групова) й індивідуальна свідомість завжди перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них спільний об'єкт відображення (буття людей), хоча й вони не тотожні. Індивідуальна свідомість конкретніша, багатогранніша, включає в себе особливості, які формуються специфікою її буття. Характерним є й те, що вона включає в себе не лише знання, а й ставлення до буття, діяльності та й неї самої.

За певних умов суспільна свідомість здатна виконувати й роль деструктивної сили, гальмувати суспільний розвиток. Це залежить від того, наскільки ті чи інші ідеї адекватні національним та загальнолюдським цінностям, наскільки можуть розкрити духовний потенціал особистості. Будь-які реформи, зміни не підкріплені суспільною свідомістю, не можуть дати очікуваних результатів.

Суспільство завжди виступає як матеріальна реальність, а суспільна свідомість, будучи духовною реальністю, теж виступає складовою суспільного буття, оскільки є даністю свідомості кожного індивіда. І все ж суспільне буття й суспільна свідомість відмінні й відносно самостійні. Якщо на перших етапах розвитку людства суспільна свідомість формувалась під безпосереднім впливом буття, то пізніше цей процес став опосередкованим (через державу, політику тощо), а вплив свідомості на буття набрав безпосереднього характеру.

Ідеї, теорії не виникають на голому місці, а формуються, розвиваються на основі духовної культури минулого та безперервного розвитку людства. Носіями суспільної свідомості є соціальні групи, спільноти, конкретні особистості та ін. Тобто вона здатна існувати лише в індивідуальному (через індивідуальну свідомість), а остання є духовним світом кожної особистості.

Розвиток суспільних відносин завжди обумовлював зростання ролі їх суб'єктів у подальшому збагаченні духовного життя суспільства. Тому дослідження цієї проблеми обумовлюється ще й здійсненням розробок нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення (відродження національного у культурі й духовності, його зближення із загальнолюдським на основі постійної інтеграції суспільного життя; необхідністю становлення нової духовності, нового менталітету людей, культури, мислення, свідомості; становлення нових шляхів формування, виховання людей, які б по-новому могли реалізовувати духовний потенціал особистості; переосмислити класичні парадигми духовного життя).

Головне завдання полягає в тому, щоб створити необхідні умови для належного освоєння людиною всього потенціалу національної й світової духовності та культури. Важливо створити й необхідні умови для всебічної самореалізації духовно-культурних надбань та власних сутнісних сил.

Яке ж співвідношення між суспільною та індивідуальною свідомостями? Реальною сферою суспільної свідомості, її носієм є конкретний індивід. Суспільна свідомість це не лише соціально обумовлене (по своєму зародженню, функціонуванню, характеру буття та історичній місії) явище. Це атрибут суспільства. Вона співставна з суспільним буттям і реалізується в системі "людина - діяльність - спілкування - суспільство - історія - мова - культура", знаходиться в розвитку, постійному прилученні все нових індивідів до шедеврів історії.

Будь-яку свідомість не можна вивести лише з відображення об'єктів. Тобто лише відношення "суб'єкт - об'єкт" не може породити свідомість. Для цього суб'єкт має бути включеним у складнішу систему (суспільне життя). Всі, хто приходить у цей світ, мають наслідувати духовну культуру, щоб набути людську сутність і навчитись мислити по-людськи. В ході цього люди вступають в діалог з суспільною свідомістю, що протистоїть їм об'єктивно. Для того, щоб її змінити, спочатку слід її освоїти.

Це не означає, що суспільна свідомість перетворюється в безособове царство абстракцій, незалежних від людини і впливаючих на неї своєю глобальністю. Суспільна свідомість надособистісна, а не позаособистісна. В ній все викристалізовано людиною. Ця авторська індивідуальність ідеї може бути "знята" суспільством. Тоді вона надходить в розпорядження особистості в надособистісній формі, хоча й сам зміст ідеї залишається "людським".

Суспільна свідомість не протистоїть індивідуальності як зовнішня механічна сила. Кожна особистість по-різному реагує на неї і вбирає її. Проте кожна індивідуальна свідомість має і свої власні джерела розвитку, а тому не дивлячись на єдність, всеосяжність людської культури, кожна особистість унікальна. Тому носіями свідомості можуть бути індивід, соціальна група й суспільство в цілому. Нерозуміння цього приводить до догматизму чи волюнтаризму.

3. Форми суспільної свідомості

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою формою суспільної свідомості є політична свідомість. Політична свідомість є відображенням політичних відносин, політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Вона є сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших політичних методів, з допомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси суб'єктів політичних процесів. Політична свідомість включає в себе ідеологічний та психологічний аспекти. Перший аспект пов'язаний з політичною ідеологією як системою поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних соціальних спільностей - верств, груп, страт тощо. Другий аспект безпосередньо пов'язаний з політичною психологією, що ґрунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях певних суб'єктів політичних відносин.

Політична свідомість відображає свідомо та цілеспрямовано регульовані політичні процеси, відносини, спілкування, а тому тісно взаємопов'язана з політикою. Політика як найважливіший вид людської діяльності, пов'язаний з корінними економічними інтересами соціальних суб'єктів, є надзвичайно складною сферою суспільних відносин.

Політична свідомість, політична ідеологія пронизує все життя суспільства, справляючи вагомий вплив на його розвиток. Але ефективний вплив політичної свідомості на оптимізацію суспільного буття, зокрема політичних, духовно-моральних, гуманістичних та інших відносин передбачає здійснення глибоких змін у самій політичній свідомості.

У сучасних умовах, коли відбувається пошук шляхів органічного поєднання національних та загальнолюдських інтересів, процес формування політичної свідомості має здійснюватися в напрямку утвердження нового політичного мислення, будуватися з врахуванням нових моментів, що виникають у сучасному світі. Нове політичне мислення зобов'язує шукати нетрадиційні форми спільного існування різних політичних систем, виходити із головного фактору, що по-новому ставить питання про єдність народів, незалежно від відмінностей між ними. Тому формування сучасної політичної свідомості, політичної культури, нового мислення має бути спрямоване на глибоке розуміння особистістю неповторної своєрідності сучасного світу як складного, багатогранного, суперечливого явища, яке одночасно стає все більш взаємопов'язаним та цілісним, усвідомлення кожним жителем планети необхідності наполегливо захищати мирне майбутнє цивілізації.

Суперечливий характер розвитку політичної свідомості полягає в тому, що реалізація завдань щодо її активізації як необхідної умови прогресу суспільства, зокрема його політичних відносин, перебуває в суперечності з невисоким рівнем політичної культури значної частини людей, їхньою політичною незрілістю, наслідками авторитарно-патріархальної політичної свідомості. На наш погляд, основним у вирішенні названої суперечності є: прийняття вчасних, науково обґрунтованих політичних рішень на всіх рівнях, у всіх сферах суспільного життя; відображення в політичних рішеннях усього найбільш цінного, що накопичено різними народами в ході розвитку суспільства; включення максимального числа громадян у всі сфери політичного життя як активних суб'єктів історичної творчості, формування у людей загальнолюдської політичної свідомості.

Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість, яка являє собою сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Право як система загальнообов'язкових норм і правил поведінки людей, що виражені в юридичних законах і відображають державну волю, встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, змінюється разом з розвитком суспільства, держави, політики. Правова свідомість тісно взаємопов'язана з правовими нормами та законами у відповідності з пануючими в суспільстві уявленнями про законність, порядок, справедливість. Право як юридичне оформлення соціально-економічних відносин виражає насамперед їхнє відношення до засобів виробництва, а також до інтелектуальної власності. Взаємодіючи з політикою, право справляє великий вплив на її реалізацію, будучи основою розвитку правосвідомості. Таким чином, свій зміст правова свідомість реалізує насамперед в основних сферах життєдіяльності суспільства - соціально-економічній та політичній, там, де і відбувається процес формування правосвідомості, правової культури членів суспільства.

Поведінка, взаємовідносини людей, як відомо, регулюються політичними, моральними і правовими поглядами. Знання особистістю своїх прав та обов'язків дає змогу їй проявляти політичну, правову активність у всіх сферах суспільного життя. Важливим у цьому зв'язку є підвищення в суспільстві ролі демократичних та правових інститутів, співробітників правоохоронних органів щодо суворого дотримання законності, демократичних принципів правосуддя, рішуче подолання місництва у сфері правотворчості.

Процес розвитку правосвідомості носить суперечливий характер. Сюди слід насамперед віднести суперечності між необхідністю розвитку у кожної особистості високої правової свідомості, культивування у громадян шанобливого ставлення до законів, посилення їхньої ролі як фактора зміцнення правової, громадянської відповідальності людей і незрілою правосвідомістю, низькою правовою культурою значної частини громадян.

Так як право виступає культурним феноменом, є частиною загальнолюдської культури, то правова культура являє собою правовий простір, який охоплює усі правові сфери суспільного життя. Типологізація правосвідомості та правової культури, як вважає Ю.Ю. Калиновський, може здійснюватися за різними критеріями: за рівнем історичного розвитку, за характером та кількістю носіїв, за політико-правовим режимом, за національною ознакою [4; 5, с. 30-31].

Розглядаючи вище зазначені типологізації, можна виходити з того, що правова культура та правосвідомість є взаємообумовлюючими феноменами, які можуть бути класифіковані за однаковими критеріями. В наш час типи правової культури та правосвідомості багато в чому співпадають. Це пов'язано з тим, що правова культура є більш широким поняттям і обумовлює існування певного типу правосвідомості. За рівнем історичного розвитку правова культура та правосвідомість можуть поділятися на: античну, середньовічну, епохи Відродження, Нового часу та новітню.

Залежно від носія правової культури та правосвідомості розрізняють:

- правову культуру та правосвідомість суспільства;

- правову культуру та правосвідомість професійної групи;

- правову культуру та правосвідомість особистості.

З правосвідомістю тісно пов'язана інша форма суспільної свідомості - моральна свідомість. Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах, а регулюються в суспільстві силою громадської думки. Принципи і норми моралі змінюються з розвитком суспільства. З іншого боку, мораль здійснює зворотний більш чи менш вагомий вплив на розвиток суспільних відносин.

У сучасних умовах духовного розвитку все більше актуалізується роль і значення формування в моральної свідомості моральних цінностей, які суттєвим чином активізують процеси моральної регуляції суспільних відносин, культурно-морального розвитку людини, прогресу суспільства в цілому. В той же час багатогранність цінностей духовного життя, конкретної особистості, колективу значним чином розширює сферу застосування моральних принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства, сприяючи формуванню високих соціально-моральних якостей людей. Тому так важливо в сучасних умовах, щоб цінності моральної свідомості перетворювались у невід'ємну рису психології людини, її морального обличчя, служили критерієм оцінки та регулятором поведінки особистості, її моральної зрілості. У всіх сферах моралі - моральній свідомості і моральних відносинах, моральній культурі і моральній практиці, моральних почуттях, формуванні морального ідеалу - роль та значення моральних принципів і норм дедалі більше зростає.

У сучасних умовах суспільного розвитку надзвичайно зростає роль моральної відповідальності особистості у всіх сферах суспільного життя. Цілеспрямований процес формування духовності особистості передбачає одночасно і виховання та самовиховання в людині непримиренності до будь-яких відхилень від норм моралі, всього того, що гальмує духовно-моральний прогрес суспільства. Чим вища зрілість особистості в сфері суспільних відносин, тим міцніша її моральна свідомість та самосвідомість, і навпаки, чим глибший, багатший моральний світ людини, тим вища її громадянська відповідальність. Моральна свідомість особистості найкраще проявляється в її активній життєвій позиції, бо справжня мораль - це мораль активної діяльності.

При формуванні моральної свідомості важливим є пошук ефективних шляхів вирішення суперечностей, що властиві цьому процесу. Одна з груп таких суперечностей пов'язана з тим, що міра моральної відповідальності у значної частини членів суспільства далеко не адекватна характеру глибоких змін, що відбуваються в світі, зокрема в нашій країні, і У сучасних умовах виявляє себе тими чи іншими сторонами суперечність між передовою моральною свідомістю частини суспільства і антиподами такої свідомості. Сюди також слід віднести суперечність між словом та ділом, коли у певних категорій людей знання норм моралі розходяться з їхніми практичними справами, які не повною мірою відповідають, а то і суперечать поставленим перед ними вимогам морального та громадянського обов'язку. Важливішою умовою вирішення суперечностей у сфері формування моральної свідомості є цілеспрямоване утвердження непримиренного ставлення до всіляких різновидів її антиподів, що гальмують як процес становлення моральної культури людей, так і духовних цінностей суспільства в цілому.

Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить естетичній свідомості, яка відображає об'єктивну дійсність шляхом певних художніх образів. На відміну від наукового пізнання, що відображає буття в формі логічних понять і теорій, естетична свідомість відображає його в конкретній наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію, оцінку. Як і будь-яка форма суспільної свідомості, естетична свідомість розвивається в органічному зв'язку з розвитком усього суспільства, відображаючи зміни, що відбуваються в бутті людей, насамперед у їхньому матеріальному житті.

В основі естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій е художнє виробництво та споживання. Художня культура включає в себе естетичну активність особистості, її естетичне виховання, а також естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються в художній творчій діяльності людей. В основі естетичного ставлення людини до світу, її естетичної активності лежить соціальне культуротворча діяльність, котра не може обмежуватись лише сферою художньої творчості, а має поширюватися на все суспільне життя.

Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву. Мистецтво виступає як специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, форма суспільної свідомості й художньо-образного відображення дійсності, її пізнання й оцінки, особливою формою творчої діяльності особистості. Його функціонування тісно пов'язане з процесами об'єктивного буття, суспільних відносин, зокрема духовного виробництва. Зміцнення духовно-морального аспекту в естетичній свідомості безпосередньо пов'язане з розвитком духовної культури, місце і роль якої в становленні почуттів прекрасного, загальнолюдського в розвитку самосвідомості людини все більше посилюється.

Мистецтво являє собою єдність естетично-пізнавальної та естетично-творчої основи. Однак визначальним у мистецтві є духовно-емоційна основа. Наочно-чуттєва, предметно-життєва, духовна, ідейна та емоційна сторони виступають у мистецтві в органічній єдності. Свій вплив на розвиток суспільних відносин, на людей мистецтво може успішно здійснювати лише за умов, коли воно може бути сприйняте, відчуте ними. Особливості такого сприйняття та відчуття завжди обумовлені здатністю суб'єкта сприймати та відчувати твори мистецтва, художньої творчості, рівнем духовності, культуротворчого потенціалу особистості. У свою чергу, суспільний зміст творів мистецтва залежить від характеру, форми, духовно-моральної спрямованості, змісту тих ідей, які поставлені в тому чи іншому творі мистецтва.

Для успішного розвитку естетичної свідомості людей важливим є пошук шляхів діалектичного поєднання національного та загальнолюдського в мистецтві. Процес збагачення естетичної свідомості, мистецтва в цілому здатний відбуватися лише за умов всебічного відродження і вільного розвитку національного, матеріальної та духовної культури того чи іншого народу. Збагачення світової скарбниці мистецтва, в основі якого лежить найбільш прогресивне в досягненнях національних художніх культур, активно сприяє розширенню сфери соціального та художньо-естетичного впливу мистецтва. В той же час, реалізація цієї функції мистецтва надає особливого емоційного забарвлення, виразної образності національним та загальнолюдським цінностям.

Важливе місце в духовному житті суспільства займає релігія, а також релігійна свідомість. Протягом історії розвитку людства релігійність, релігійна свідомість людей набувала багатогранних форм, відтінків, пройшовши довгий шлях свого становлення від примітивних культів суспільства до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності.

Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відображення повсякденних умов життя людей, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій релігійній свідомості відіграє процес релігійного поклоніння, або культ, що являє собою найбільш консервативний елемент будь-якої релігії. В процесі здійснення такого поклоніння людина піддається значному і різнобічному духовно-емоційному, психологічному впливу.

Релігійні уявлення, релігійна свідомість, ставлення до релігії з боку різних суб'єктів історичного процесу в ході суспільного розвитку зазнають значних змін. Діалектика розвитку релігії, релігійної та атеїстичної свідомості, а також міра впливу їх на людей зрештою визначались соціально-економічними факторами, духовно-моральним, гуманістичним прогресом суспільства, динамізмом розвитку культури, змісту та форм пізнання суб'єктів історичної творчості. В цьому зв'язку в процесі аналізу ролі та місця релігійної свідомості в духовному житті суспільства важливо враховувати ту обставину, що в суспільній свідомості сьогодні відбувається утвердження нового ставлення до релігії, намітився очевидний відхід від пануючих у цій сфері стереотипів. А тому стає особливо важливим нове переосмислення ролі релігії в духовному житті суспільства, її місця в консолідації людей, гуманізації-суспільних відносин.

На жаль, протягом тривалого часу в нашій та деяких інших країнах проводилась політика (що, до речі, знайшло своє відображення і в науковій та навчальній літературі) односторонньої абсолютизації лише однієї, крайньої сторони релігії, пов'язаної з релігійним фанатизмом. Інша ж сторона релігії, зокрема християнства, православ'я, що тісно пов'язана з її загальнодемократичним, гуманістичним змістом, прагненням до морального вдосконалення людей, відсувалась на задній план чи взагалі ігнорувалась. Груба політика примусового атеїзму, що ускладнювалась неврахуванням поліконфесійного характеру багатонаціональної країни, завдала суттєвої шкоди духовності, свідомості, культурі людей. У зв'язку з цим стає очевидним, що в сучасних умовах дедалі більше відчувається потреба в переосмисленні ролі релігійних цінностей, релігійно-церковної культури в розвитку гуманізму, свідомості, моралі людей, використання всього позитивного, що властиве релігії, для консолідації суспільства, зміцнення духовності народу.

Важливо активно використовувати гуманістичну роль церкви, релігійних, зокрема християнських, цінностей у зміцненні в свідомості як віруючих, так і людей інших світоглядних орієнтацій загальнолюдських ідеалів, моралі, духовності, здатності до співпереживання з іншими людьми (якого так не вистачає в наш складний час). У сучасних умовах, коли в свідомості мільйонів людей втрачена віра в ті чи інші, зокрема соціалістичні, ідеали, суттєвим є використання таких духовних основ релігійності, як терпимість, безкорисливість, братолюбство та інших, необхідних сьогодні для подолання нетерпимості, для формування здорового соціально-психологічного клімату в стосунках між людьми. Тільки на основі поєднання всіх духовних сил суспільства, людей різних світоглядних орієнтацій можлива соціальна, міжнаціональна, духовна консолідація, плідне співробітництво народів, взаємозбагачення культур. Такий підхід до розуміння соціально-духовних основ релігії, релігійності, релігійної свідомості зокрема, суттєво розширює та поглиблює наше розуміння багатогранності духовності, моралі, гуманізму людського суспільства, діалектики національного та загальнолюдського в сучасному історичному процесі, науковому пізнанні.

Сучасні процеси світового розвитку, поглиблення демократизації та гуманізації суспільства відкривають суттєві можливості для того, щоб, спираючись на загальнолюдські цінності, прогресивні традиції зняти містифіковану, міфологізовану кіптяву з масової свідомості багатьох людей. Це дасть можливість ясніше визначити кожній особистості своє ставлення до релігії, національних та загальнолюдських ідеалів, чіткіше усвідомити своє місце в системі суспільних відносин, активніше включити віруючих у процес утвердження духовно-морального, гуманістичного прогресу суспільства. А для цього необхідна демократизація процесу формування як релігійної, так і атеїстичної свідомості людей.

Таким чином, суспільна свідомість як складний соціально-духовний феномен і соціальне явище, гостра необхідність її формування та розвитку в сучасних умовах якісних перетворень у країні та світі зумовили її важливу роль у духовній життєдіяльності суспільства. Виступаючи як найважливіший елемент духовного виробництва, згадані цінності суспільної свідомості здійснюють суттєвий вплив як на духовне життя суспільства, так і на всі сфери життя суспільних відносин. Від зрілості свідомості значною мірою залежить зрілість суспільства взагалі, динамізм процесу утвердження його прогресу та свободи, масштаби участі свідомості, духовності у перетворенні дійсності.

Надзвичайно суттєвим фактором оптимізації цілеспрямованої діяльності щодо духовного індивідуального самоствердження як основної ознаки особистості, її життєтворчості є створення умов для самоздійснення індивідуального стилю творчої духовної діяльності, комунікативної культури особистості. Підвищення ефективності процесу формування духовної культури - це процес руху до найбільш універсальних і багатогранних форм індивідуальної самореалізації її цінностей, у якому індивідуально-стильове самоздійснення з орієнтацією на суспільне значуще посідає особливе місце. Основою індивідуального стилю духовної самореалізації є виявлення і реалізація творчого потенціалу самобутності особистості, її національно-особливих рис, смисложиттєвих моментів її суб'єктивно-особистісного світогляду, світосприймання. При цьому, однак, важливо, щоб індивідуально-стильове самоздійснення цінностей духовної культури відбувалося в органічній єдності з процесом розширення горизонтів індивідуального світоглядного світосприймання до рівня соціальної, духовно значимої, загальнолюдської, планетарної свідомості.

Серед різноманітних факторів, пов'язаних з індивідуальним духовним самоствердженням, особливе місце належить повноті емоційного сприйняття світу, без якого неможливі повноцінні життєпрояви особистості у сфері духовного життя, формування морально-безкорисливого ставлення до світу, до народів, які його населяють. Адже чим глибше індивід сприйняв і пережив цінності духовної культури, чим більше він витратив на це душевних та інтелектуальних зусиль, чим більше співчував, співпереживав, тим більшою мірою він здатний не просто до засвоєння, а до освоєння, творення такої культури, смисложиттєвої, соціальне значущої активності у сфері суспільних відносин. Ефективність процесу утвердження духовної культури, реалізації потенціалу особистості і суспільства зумовлені насамперед не зовнішніми обставинами, а головним чином внутрішньою активною діяльністю людини, працею її душі, власними почуттями і переживаннями кожної індивідуальності.

Висновки

Отже, відображаючи об'єктивну природу й іманентні закони розвитку, суспільна свідомість стимулює (чи гальмує) суспільний процес. Вона впливає на буття в цілому, виявляє сенс еволюції і передбачає його перспективи. Цим вона відрізняється від суб'єктивної (індивідуальної свідомості), яка обмежена окремою людиною. Влада суспільної свідомості над індивідом полягає в прийнятті ним форм духовного освоєння дійсності, що склались історично і з допомогою яких відбувається виробництво духовних цінностей та смислового змісту, що накопичило людство й поза яким неможливе становлення особистості. Правова свідомість є важливою формою суспільної свідомості і займає важливе місце в структурі духовного життя суспільства.

Метою правового виховання є формування правової культури громадянина України, що складається зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, боротьби з порушниками законів.

Вирішальну роль у правовому вихованні відіграє особистості педагога та юриста, людей, які беруть участь у вихованні. Вони повинні бути зразком точного і неухильного виконання норм, законів і обов'язків. Забезпечити правовиховну роботу може тільки людина, яка добре обізнана з основними положеннями юридичної науки, знає методику навчання учнів, студентів та ін., має навички з формування правової свідомості та правомірної поведінки. Навички і звички дотримуватися норм законів і моралі - це закономірний результат свідомого ставлення до виконання своїх обов'язків, до дотримання правових та інших соціальних норм.

Список літератури

1. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: Навч. посібник. - Х., 2003.

2. Данильян О.Г. Проблема оцінки реального стану правосвідомості і правової культури у транзитивних умовах / О.Г. Данильян // Вісн. акад. правов. наук України. - 2008. - Вип. 4(55). - С. 57-68.

3. Дзьобань О.П. Вплив правового нігілізму на правосвідомість та правову культуру українців / О.П. Дзьобань, М.А. Судейко // Наук. зап. Харк. ун-ту повітр. сил. Соціальна філософія, психологія. - Х.: ХУПС, 2009. - Вип. 1 (32). - С. 3-12.

4. Калиновський Ю.Ю. Правосвідомість українського суспільства: ґенеза та сучасність: монографія / Ю.Ю. Калиновський. - Х.: Право, 2008. - 288 с.