Основні закони діалектики, їх світоглядне та методологічне значення. Принципи діалектичного осмислення буття

Протилежності не ізольовані одна від одної. Вони існують в одних і тих самих явищах, виявляються в єдності, образно кажучи, не можуть "жити" одна без одної. Єдність, збіг протилежностей і означає, що вони взаємопороджують одна одну, одна без одної не існують.

Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і, взаємодіючи, стикаються між собою, вступають у взаємобороть-бу, яка може набирати різних форм.

Єдність протилежностей являє собою насамперед їх взає-мопокладеність, тобто те, що протилежно діючі сторони не тільки заперечують, але й взаємно зумовлюють одна одну, складаючи нерідко єдність цілого. Якщо зникає один бік протиріччя, другий перестає існувати. Єдність протилежностей виявляється у тому, що між протилежностями має місце певне співпадання, їх взаємопроникнення, тотожність у тих або інших моментах, тенденціях. Важливим моментом єдності протилежностей є й те, що вони можуть взаємно переходити одне в одне, і в цьому найбільш повно виявляється їх тотожність.

Форми взаємного переходу протилежностей залежно від умов, місця і часу, стану і розвитку самих протилежностей можуть бути досить різноманітні. Цей перехід може здійснюватись або у формі повного перетворення об'єкта у свою протилежність, або у формі перетворення деяких властивостей, боків явища у свою протилежність або у такому вигляді, коли протилежності міняються місцями, переходячи одне у друге.

Протилежності, перебуваючи в єдності, неперервно взаємодіють між собою. Вони не тільки взаємозумовлюють і покладають одне одного, але і заперечують одне одного, протидіють у процесі розвитку. Ця взаємодія протилежностей і є їх боротьбою.

Відношення, яке характеризується єдністю протилежностей і водночас постійною боротьбою між ними, називається суперечністю.

Кожна річ, явище, процес являють собою єдність протилежностей: плюс - мінус, інтеграл - диференціал, асиміляція -дисиміляція, змінність - спадкоємність, виробництво - споживання, добро - зло, комічне - трагічне і т. ін. Отже, суперечність - це єдність взаємовиключаючих сторін, моментів, тенденцій речі, явища, процесу. Але, не дивлячись на внутрішню суперечливість, кожна річ, процес являють собою єдине.

Діалектична суперечність - це взаємодія протилежних боків і тенденцій, що взаємовиключають одна одну і разом з тим знаходяться у внутрішній єдності і взаємопроникненні, виступаючи джерелом саморуху і розвитку об'єктивного світу і пізнання. Отже, структуру суперечностей створює відношення протилежностей, їх єдність і боротьба.

В історії діалектики перша значна концепція суперечності належить Геракліту: "вічне становлення", можливе тільки як єдність протилежностей, мислиться ним у вигляді неперервного переходу від однієї протилежності до іншої. Боротьбу протилежностей Геракліт розуміє як загальний закон усього сущого. Платон, що сприйняв діалектичні ідеї елеатів і Сократа, розвиває вчення про суперечність у своїй діалектиці понять "єдине" і "множина", "спокій" і "рух", суперечливих з необхідністю, за своєю природою; істину можна досягти на шляху зведення суперечливих сторін у єдине і ціле.

Як внутрішнє співвідношення протилежностей, їх взаємопроникнення тлумачили суперечність Кузанський і Бруно, як "корінь усякого руху і життєвості" - Гегель. Саме у німецькій класичній філософії було показано, що процес роздвоєння єдиного на протилежності є сутність розвитку.

Оскільки всі предмети і явища містять у собі протилежності, остільки і суперечності мають загальний характер. Якою ж є їхня роль у розвитку? Простежимо це на прикладі взаємодії спадковості та мінливості живих організмів. Рослини і тварини мають здатність відтворювати собі подібних, передавати свої ознаки від покоління до покоління. Однак умови життя нащадків ніколи не повторюють умов життя батьків. Мінливість, поява у нащадків деяких особливих ознак, не схожих з батьківськими, зумовлюються впливом умов зовнішнього середовища. Як бачимо, спадковість і мінливість - це протилежності, між якими постійно виникає суперечність. Мінливість приходить у зіткнення зі спадковістю, руйнує її консерватизм, вносить у розвиток щось нове. Спадковість закріплює набуті ознаки і передає їх наступним поколінням. Внаслідок з'являються нові види тварин і рослин, відбувається розвиток. Таким чином, суперечність між спадковістю і мінливістю є джерелом розвитку живої природи.

Глибинним джерелом розвитку суспільного життя є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами.

Через внутрішні суперечності матеріальні об'єкти не можуть перебувати у стані абсолютного спокою, відбувається роздвоєння єдиного, "боротьба протилежностей вносить у явища і предмети неспокій", не дає змоги їм застигнути, приводить у рух. Єдність протилежностей передбачає, що вони не можуть існувати одна без одної. Прикладом такої єдності є процеси асиміляції і дисиміляції в живому організмі. Також притягання немислиме без відштовхування, плюс без мінуса, верх без низу, причина без наслідку.

Зіткнення протилежностей, їхня взаємоборотьба є внутрішнім джерелом будь-яких змін, будь-якого розвитку. Єдність відносна, боротьба абсолютна.

Суперечність - це не тільки відношення протилежностей, але й процес їх розгортання, ступенями якого є тотожність, різниця, протилежність.

Поняття "тотожність" означає початковий ступінь розвитку суперечності, процесу, а також момент переходу, перетворення протилежностей однієї у іншу. Виникнення суперечності здійснюється як роздвоєння єдиного, як самодиференціація єдиного на протилежності. У момент роздвоєння одночасно в тому ж самому відношенні виникають і боротьба, і єдність протилежностей. У ході становлення суперечності боротьба протилежностей усе більше висувається на передній план і стає внутрішнім глибинним джерелом розвитку.

У самій боротьбі протилежності відіграють неоднакову роль. Провідною стороною боротьби є більш динамічна, імпульсивна протилежність, що спонукає до заперечення даної єдності.

Боротьба протилежностей, що є внутрішнім джерелом, імпульсом, поштовхом розвитку, яка не розв'язується своєчасно, може гальмувати розвиток і за певних умов призводити до передкризових форм або кризи, породжуючи застійні явища, топтання на місті, рух назад. Причиною цього може стати несвоєчасне виявлення суперечностей, абсолютизація в розвитку ролі боротьби, запізнювання розв'язання суперечності. Отже, витоком розвитку є роздвоєння єдиного на протилежності, їх боротьба і розв'язання.

Боротьба протилежностей веде зрештою до розв'язання суперечності, яка є переходом до нового якісного стану. Цей перехід є стрибком, революцією, переривом поступовості. Нові явища, що виникають, мають нові, притаманні їм суперечності, які є рушійною силою їхнього розвитку.

Єдність протилежностей має два значення: по-перше, нерозривність і внутрішній взаємозв'язок протилежних сторін, явищ, коли розрив його приводить до руйнування, знищення, загибелі самого явища; по-друге, відповідність однієї протилежності другій, однак ця відповідність не абсолютна, бо між протилежностями завжди є елементи невідповідності; з розвитком явища ці елементи нагромаджуються, і відповідність поступово змінюється невідповідністю.

Розвиток відношення відповідності між протилежними явищами, які взаємовиключають одна одну, знаменує розгортання, загострення суперечностей, яке проходить стани - відмінності, істотної відмінності, конфлікту, розв'язання. Причому розв'язання суперечностей може відбуватися в будь-якому стані, що залежить від специфіки самої суперечності та конкретно-історичних умов розвитку явища.

Взаємовиключення протилежностей, які стали невідповідними, є взаємовиключення несумісного. Відношення протилежностей, які стали невідповідними і несумісними, є відношення боротьби протилежностей. Подолання суперечностей здійснюється через боротьбу протилежностей.

Суперечності не примирюються, а переборюються. Боротьба протилежностей є визначальним фактором руху, розвитку, бо саме через неї відбувається перехід від старого до нового, від нижчого до вищого.

Єдність протилежностей завжди умовна, тимчасова, відносна, їхня боротьба - абсолютна.Розв'язання суперечностей - це розрив єдності протилежних сторін, знищення однієї з протилежностей, що означає заперечення попереднього буття, явища, перерив поступовості, якісний стрибок.

Залежно від місця в системі розрізняються внутрішні і зовнішні суперечності; стосовно сутності - суттєві і несуттєві;

Залежно від ролі в розвитку - основні і неосновні, а за типом у суспільстві - антагоністичні і неантагоністичні. Внутрішні суперечності, тобто притаманні сутності певної системи, відіграють вирішальну роль у розвитку. Вони тісно пов'язані із зовнішніми. Зовнішні суперечності - це взаємодія протилежностей, що відносяться до різних об'єктів (наприклад, між суспільством і природою, організмом і середовищем). За певних умов внутрішні суперечності перетворюються у зовнішні і навпаки.

У кожному явищі є багато суперечностей, тому для пізнання його суті важливим є виділення основної суперечності, тобто такої, розвиток і розв'язання якої визначає вирішення всіх інших, неосновних суперечностей, і зумовлює перехід явища в нову якість. Вона врешті-решт зумовлює напрям розвитку і характер розв'язання суперечностей.

У пізнанні явищ суспільного життя велике значення має розрізнювання антагоністичних і неантагоністичних суперечностей. Антагоністичні суперечності притаманні відносинам непримиренно ворожих соціальних сил, класів та соціальних систем. Вони зумовлені різними формами власності, соціально-класовою диференціацією, експлуатацією людини людиною. Антагоністичні суперечності в ході свого розвитку мають тенденцію загострюватися, доходячи до конфлікту, і розв'язуються, як правило, у сутичках між протиборствуючими силами -шляхом воєн, класової боротьби, революції.

Закон єдності і боротьби протилежностей є суть, ядро діалектики:

¦ по-перше, він розкриває внутрішні імпульси, джерела саморуху і розвитку всіх різноманітних процесів дійсності;

¦ по-друге, розкриває закономірності нескінчених кількісних і якісних перетворень і причин поступового, прогресивного розвитку природи і суспільства, тобто він виступає підґрунтям усієї історії розвитку;

¦ по-третє, дія цього закону пронизує не тільки всі процеси матеріального і духовного світу, а й дію усіх інших законів діалектики, а тому цей закон має особливу форму узагальнення;

¦ четвертим важливим моментом є те, що цей закон виступає важливою стороною змісту всієї теорії пізнання.

Методологічне і світоглядне значення закону єдності і боротьби протилежностей полягає в тому, що він дозволяє:

¦ по-перше, виявляти суперечності об'єкта;

¦ по-друге, оцінювати характер, ступінь зрілості суперечності, його місце і роль у системі;

¦ по-третє, керувати процесом розв'язання суперечностей.

Діалектика не лише розкриває внутрішнє джерело розвитку. Формулюючи закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, вона пояснює також, як відбувається цей розвиток.

Будь-який предмет має певну якість, що відрізняє його від інших предметів, і певну кількість, яка характеризує його щодо величини, об'єму, ваги тощо.

Якість виявляє притаманну речам специфіку, визначеність, що тотожне з їхнім буттям і відрізняє їх від інших речей у певній системі зв'язків. Категорія якості вперше була проаналізована Арістотелем, що тлумачив її як видове розрізнювання сутності. Він відмічав плинність якостей як станів речей, їх здатність перетворюватись на протилежне. У середньовічній схоластиці якість сприймалась як вічні, незмінні "форми". На підґрунті механістичного світогляду у філософії Нового часу сформувалось ділення на первинні (протяжність, рух, спокій) і вторинні (смак, колір та ін.) якості. Гегель визначав якість як логічну категорію, що складає початковий ступінь пізнання речей і становлення світу, як безпосередню характеристику буття об'єкта.

Кількість характеризує ступені розвитку, це відношення якісно тотожних речей як дискретних одиниць певної множини. Ця категорія відображує загальне і однорідне у якостях речей і явищ, завдяки чому вони виявляються порівнюваними. Оскільки якість знаходить своє виявлення у властивостях, остільки порівнювати кількісно можна лише однакові властивості (наприклад, вагу тіла, його об'єм, температуру та ін.). Кількісне дослідження стає можливим лише після якісного пізнання предметів і явищ, виявлення в них однорідних якостей, а це неминуче пов'язано з абстрагуванням від інших їх характеристик.

Еволюція поняття "кількість" значною мірою була пов'язана з розвитком математики як науки про кількісні відносини і просторові форми дійсності. Перші спроби спеціального аналізу, проблеми кількості зробили піфагорійці, що вивчали природу чисел і застосовували їх для пізнання світу. Арістотель кількістю називав те, "що ділиться на складові частини, - це множина". У Новий час Декарт, Ньютон, Ляйбніц включили в поняття кількості постійні і змінні величини, а також відносини порядку і порівняння. Вперше діалектичний взаємозв'язок кількості і якості та їх розрізнення виявив Гегель: якщо при зміні якості відбувається перетворення даної речі в іншу річ, то кількісні зміни в певних межах не спричинюють подібних перетворень.

Якість і кількість - не апріорні форми розуму, як вважав Кант, не поняття, що існують у царині абсолютної ідеї, як стверджував Гегель, не фікції, що породжені мовою, як стверджує сучасна семантична філософія, а стан, характеристика самих речей, тобто мають об'єктивний характер. Існують не якості, а речі, яким притаманні якості, адже якості невід'ємні від реального існування самого предмета.

Якості предметів і явищ органічно пов'язані з властивостями, у різних відношеннях, у різних конкретних умовах річ виявляє різні, суворо визначені, специфічні для кожного конкретного випадку властивості.

Оскільки кожна річ, кожне явище тисячами ниток пов'язані з іншими речами і явищами, вона може мати велику кількість боків і властивостей. Сукупність цих багатьох властивостей і становить по суті якість, тобто у властивостях виявляється кількість. Тому поняття властивості і якості - це поняття од-нопорядкові, але не тотожні. Різниця полягає в тому, що якість характеризує предмет, явище в сукупності усіх його властивостей, тобто в цілому. Властивість же характеризує предмет з якогось одного боку. Властивості предметів зумовлюються їх якостями і залежать від зв'язків і стосунків. Необхідною умовою для виявлення властивостей даної речі є акт взаємодії, внаслідок чого спричинюються зміни. Властивість виявляє один з моментів виявлення сутності речі у відношенні з іншими речами; це те, що характеризує її подібність з іншими предметами або відмінність від інших.

Кожна окрема річ має багато властивостей, єдність яких виявляє її якість. Коли предмет втрачає якусь якість, він втрачає також і відповідні властивості, які опосередковано виявляли його сутність у системі відношень. У властивості предмета відображається внутрішня сутність не тільки предмета, а й системи зв'язків, відношень, у якій цей предмет функціонує. Властивості бувають найзагальніші (атрибут), специфічні, головні, неголовні, істотні й неістотні, необхідні й випадкові, зовнішні і внутрішні тощо.

Отже, якість об'єкта виявляється в сукупності його властивостей. При цьому об'єкт не складається з властивостей, не є свого роду "жмут властивостей", а має їх. Існують не якості самі по собі, а речі, яким притаманні властивості.

Під властивістю розуміється спосіб виявлення певної сторони якості об'єкта відносно інших об'єктів, з якими він взаємодіє. Категорія якості не зводиться до окремих властивостей. Вона виявляє цілісну характеристику функціональної єдності суттєвих властивостей об'єкта, його внутрішньої і зовнішньої визначеності, відносну усталеність, його розрізняння з іншими об'єктами або подібності з ними.

Категорія якості фіксує цілісну специфіку речі лише в певній системі зв'язків, а річ є елементом багатьох систем, у силу чого виникає її багатоякісність. У певній системі зв'язків дія одноякісна, але виявляється різноманітністю властивостей. Зміна властивості не стосується якісної специфіки в межах даної системи. Отже, багатоякісність речі не тотожна багатовластивості.

Таким чином, якість речі - це ніби межі її буття, за якими вона вже є щось інше. Якісна визначеність виявляє момент усталеності в процесі неперервних змін. Як момент процесу змін якість виступає діалектичною єдністю абсолютного і відносного, тому неправомірно абсолютизувати межі речі і зводити якість тільки до кількісних відмінностей.

На противагу об'єктивному ідеалізмові, що відриває властивість від речі як таке загальне, що існує нібито незалежно від означених речей і від свідомості, та суб'єктивному ідеалізмові, який ототожнює властивість з відчуттями і таким чином заперечує їх об'єктивний характер, діалектичний матеріалізм вважає, що властивості об'єктивно притаманні речам, а відчуття є суб'єктивним відображенням об'єктивних властивостей

Між кількісними і якісними змінами є об'єктивний і істотний зв'язок. Кожний об'єкт являє собою єдність певної кількості і якості. Цю діалектичну закономірність можна прослідкувати завжди і всюди. Хімію, наприклад, Ф. Енгельс називав наукою про якісні зміни тіл, що відбуваються під впливом зміни кількісних сторін.

Але, говорячи про діалектику якісних і кількісних змін, слід враховувати, що ці зміни мають свої особливості.

Перша особливість кількісних змін полягає в тому, що вони не приводять до раптової зміни якості предмета або явища. Спочатку якість і кількість поводять себе незалежно, якість не реагує на зміни кількості. Ці зміни припускають можливість зменшення або збільшення кількісних характеристик, при цьому предмет або явище до певного моменту не втрачає своєї якісної визначеності. Наприклад, агрегатний стан води під впливом зміни температури в певних межах від 0 до 100 градусів не втрачає свого якісного стану. Тільки тоді, коли температура води буде вища ніж 100 градусів, вона перетворюється в газоподібний стан, тобто перейде якусь межу, характерну для кожного предмета.

Та межа, до якої кількісні зміни не переходять іншу якість, тобто не ведуть до корінних змін предмета, називається у філософії мірою. Міра, таким чином, виявляє межі, в яких можуть відбуватися кількісні зміни, не змінюючи предмета. Міра - це така єдність кількості і якості, в якій певна якість необхідно пов'язана тільки з певною кількістю. Міра - це певний інтервал кількісних характеристик або змін, у межах якого може існувати належна якість. Зміна кількості в межах міри не призводить до зміни якості, однак при переході міри предмет припиняє бути тим, чим він є.

Отже, кількість і якість пов'язані через міру. Якість виявляє стійкість, а кількість - змінність, але їх не можна повністю протиставляти. Усталеність і мінливість у дійсності завжди складають нерозривну єдність, що зумовлює наявність мінливого у стійкому і стійкого в мінливому. Звідси випливає, що в якості виявляється мінливість, а в кількості - усталеність. З одного боку, якісна визначеність може розглядатися у її змінюваності, тобто в об'єкті можуть бути виявлені не тільки кількісні, але й якісні зміни. З іншого боку, кількісна визначеність може розглядатися як стійка і незмінна - у об'єкті можуть бути виявлені деякі постійні кількісні характеристики.

У сфері безпосереднього буття якість становить внутрішню межу речі, кількість - зовнішню. Зміна кількості в певних межах не впливає на специфіку речі як даної якості. Але тільки в певних межах. Кількісний аналіз дає можливість встановити ці межі, тобто пізнати міру речей.

Таким чином, міра відображає закономірний взаємозв'язок якісної і кількісної визначеності предметів і явищ об'єктивного світу. Вона вказує межі кількісних змін предметів і явищ матеріального світу, в яких незмінною лишається їхня якість, і разом з тим залежність кількісної межі від якісної визначеності предмета чи явища.

Кожний предмет має свою, притаманну лише йому міру, яка є межею його буття. Порушення міри призводить до зміни якості, до перетворення даного предмета на інший. Вихід кількісних змін за межі міри даного явища - виникнення нового явища, отже, нової міри - є закономірним процесом розвитку природи, суспільства і пізнання.

¦ Отже, міра, по-перше, відображує не тільки залежність між якісними і кількісними змінами об'єкта, а й залежність між якісно-кількісними відношеннями, що стійко зберігаються, тобто міра виявляє не тільки змінність, але й усталеність.

¦ По-друге, міра об'єкта в цілому являє собою складну систему різних "одиничних" мір відповідно з положенням про багатоякісність речі.

¦ По-третє, залежність між якісною і кількісною визначеністю кінцевого об'єкта можна розглядати з"внутрішнього" і "зовнішнього" боку.

¦ По-четверте, у підґрунті якісно-кількісних відношень, що утворюють різні міри, лежатьрізноманітні функціональні залежності між якісно визначеними кількостями.

Друга важлива особливість кількісних змін полягає в тому, що ці зміни мають відносно повільний, прихований, рухливий, безперервний характер.

Зовсім інший характер мають якісні зміни.

¦ По-перше, ці зміни завжди супроводжуються корінними змінами предмета і явища і переходом їх у інший якісний стан.

¦ Важливою особливістю якісних змін є також і те, що вони відбуваються різко, відкрито, стрибкоподібно, у вигляді вирішального переходу від старої якості до нової. Вони мають перервний характер.

Такі особливості кількісних і якісних змін. Згідно з ними розвиток виступає як єдність форм руху, що різняться між собою, але взаємопов'язані: перервності і неперервності. Неперервність у розвитку це стадія повільних, непомітних кількісних змін, коли в процесі розвитку не відбувається суттєвих змін якості, а вносяться в нього лише кількісні зміни. Перервність і стрибкоподібність у розвитку - це стадія корінних якісних змін предметів і явищ

Размещено на Allbest.ru