Ідентифікація в соціальному пізнанні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського

УДК - 100.7(100.72)

Ідентифікація в соціальному пізнанні

Спеціальність 09.00.02 - діалектика і методологія пізнання

АВТОЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

філософських наук

Старовойтова Ірина Іванівна

Одеса 1999

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі філософії природничих факультетів Одеського державного університету ім.І.І.Мечникова

Захист відбудеться 18 березня 1999 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К-05.08.04 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім.К.Д.Ушинського за адресою: 270020, м.Одеса, вул.Старопортофранківська, 26, головний корпус.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського за адресою: 270020, м.Одеса, вул.Старопортофранківська, 26, головний корпус.

Автореферат розіслано 17 лютого 1999 року

ідентифікація пізнання індивід

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Впродовж останнього десятиріччя в Україні (як і на всьому "постсоціалістичному" просторі Східної Європи та СНД) відбувається глибока соціальна трансформація: утворюються нові політичні та економічні еліти, середні та маргінальні верстви, що відзначаються різною мірою солідарності, зближення та відчуження між собою.

Політична та економічна ситуація в країні вимагає від кожного відповіді на запитання "Хто Я?", "Хто ми?": праві чи ліві, прибічники незалежності, державності України чи реставрації СРСР, стратегії ринкових реформ чи централізованого управління, внаслідок чого загострюється проблема особистісної й соціальної ідентифікації. У динамічному за своїм розвитком суспільстві, яке звільнюється від нав'язуваних згори соціально-політичних та ідеологічних стереотипів мислення, докорінно змінюється сама постановка цієї проблеми. Виникає потреба визначення приналежності особистості до певних ієрархічних страт як самими людьми в плані їх самоідентифікації, так і соціологами, філософами, що досліджують суспільні процеси і явища.

За умови відносної політичної та ідеологічної свободи ідентифікація громадян стала практичним питанням, від розв'язання якого залежить доля партій, уряду й суверенітету держави, успіх у виборчих кампаніях. На важливість цієї проблеми звернено особливу увагу в Програмі "Україна-2010", в якій є окремий пункт під назвою "Проблеми індивідуальної, соціальної та громадянської самоідентифікації населення України".

Міра наукової розробленості проблеми. Соціальна ідентифікація як спосіб пізнання набуває дедалі більшого значення у філософських дискусіях та емпіричних соціальних дослідженнях. Актуальні проблеми розвитку українського суспільства, пов'язані з руйнуванням старих засобів і становленням нових мотиваційних структур ідентифікації, переорієнтацією людей у соціальному просторі кризового суспільства, змінами соціальних позицій, статусів і ролей, посідають чільне місце у тематиці досліджень Інституту соціології НАН України. Вже перші публікації 90-х років і висновки з досліджень процесів ідентифікації та самоідентифікації дають змогу наближатися до більш адекватного пізнання соціальної трансформації нашого суспільства. Всебічного аналізу ця проблема зазнала у працях Є.І.Головахи, О.Г.Злобіної, С.А.Макеєва, В.Л.Оссовського, А.О.Ручки, М.О.Шульги.

У Російській Федерації виконують аналогічний дослідницький проект під керівництвом В.О.Ядова "Альтернативи соціальних перетворень у російському суспільстві", у межах якого розглядають питання пізнання соціальних процесів, реідентифікації особистості, саморегуляції й прогнозування на цьому грунті соціальної поведінки особистості, особливості соціальної ідентифікації на різних стадіях життєвого циклу індивіда, семантичні простори соціальної ідентичності та соціальну ідентифікацію у процесах стратифікаційної мобільності. Перші підсумки цих досліджень містяться в публікаціях З.Т.Голенкової, Ю.Л.Качанова, Ю.М.Козирєва, Т.З.Козлової, Н.А.Шматко, В.О.Ядова.

Значний теоретичний фонд для осмислення проблем ідентифікації нагромаджено у працях з питань гносеології Р.М.Айдиняна, І.В.Бойченка, М.О.Булатова, Д.П.Горського, П.В.Копніна, А.М.Коршунова, В.І.Куценка, М.М.Мокляка, В.Г.Панова, М.В.Поповича, В.Г.Табачковського, О.В.Чайковського, В.І.Шинкарука, О.І.Яценка.

Без аналізу проблем особистості неможливе подальше вивчення методу ідентифікації. Про це свідчать праці Б.Г.Ананьєва, В.П.Андрущенка, М.С.Дмитрієвої, В.П.Іванова, А.І.Кавалєрова, І.С.Кона, О.М.Леонтьєва, А.В.Місуно, М.С.Оганісяна, А.В.Петровського, Л.В.Сохань, М.Ф.Тарасенка, М.Ф.Цибри, Т.М.Ярошевського.

Загальнометодологічними засадами дослідження цієї проблеми є праці з питань застосування системного методу при вивченні соціальних процесів. З цього приводу слід зазначити наукові праці І.В.Блауберга, В.П.Кузьміна, І.М.Предборської, А.І.Уйомова, Е.В.Юдіна.

Таким чином, у сучасній соціально-філософській літературі значне місце посідає проблема пізнання соціальних процесів ідентифікації. Сформувалися два головних підходи: соціологічний (П.Бергер, П.Бурд'є, А.Грамші, Е.Дюркгейм, Е.Еріксон, Д.Лукач, Т.Лукман, П.Штомпка, А.Шютц) та соціально-психологічний (Г.Келлі, Р.Ліфтон, Г.Маркузе, Р.Мертон, Г.Мід, Д.Рісмен, З.Фрейд, Т.Шибутані). Крім цього, усвідомлено зв'язок процесів ідентифікації із соціалізацією особистості, з розвитком групової солідарності, соціально-економічними та політичними проблемами кризового суспільства.

Разом з тим залишаються практично не дослідженими багато аспектів ідентифікації як методу соціального пізнання: насамперед зміст цієї категорії, місце, роль та її співвідношення з методом ототожнення, а також питання, пов'язані із структурою ідентифікації як способу пізнання соціальної дійсності.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом наукових досліджень кафедри філософії природничих факультетів Одеського державного університету ім.І.І.Мечникова на тему "Праксеологічний аналіз методів наукової діяльності", затвердженого 29.08.1997 року (протокол № 1).

Виходячи з аналізу науково-теоретичної та політичної актуальності проблеми й міри її розробленості у філософській літературі, сформульовано мету та завдання дисертації.

Метою дослідження є визначення місця і ролі методу ідентифікації у соціальному пізнанні, вивчення структури пізнавальних процедур у процесі його застосування у філософських та соціально-емпіричних дослідженнях, що є важливою передумовою подальшого підвищення їх методологічного рівня та ефективності.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

аналіз категорії ідентифікації як методу наукового пізнання;

обгрунтування методу ідентифікації у соціальних дослідженнях і розгляд його структури;

зіставлення пізнавальних процедур методу ідентифікації, застосовуваних дослідниками, із самоідентифікацією індивідів, соціальних груп у реальному процесі їх самовизначення в суспільстві;

дослідження феномена ідентифікації у системі стратифікаційних процесів сучасної України.

Об'єкт дослідження: соціальне пізнання взаємодії особистості і суспільства у сучасній соціально-економічній ситуації.

Предмет дослідження: вивчення ідентифікації як методу соціального пізнання і самопізнання, типологізації соціальних груп та самовизначення й самоутвердження особистості у конкретному суспільному середовищі.

Методологічні і теоретичні джерела дослідження. Предмет дослідження аналізується у дисертації на грунті ідей та філософських висновків з проблем тотожності, ідентичності, розглянутих у творах Платона, М.Кузанця, І.Петріци, Дж.Локка, Г.Лейбниця, І.Г.Фіхте, Ф.В.Й.Шеллінга, Г.В.Ф.Гегеля, Е.Дюркгейма, М.Вебера, Ж.-П.Сартра, А.Камю, М.Хайдеггера, К.Маркса, П.Сорокіна, Е.Гуссерля, Х.-Г.Гадамера, П.Бергера, П.Бурд'є, А.Шютца, В.О.Ядова, П.В.Копніна, Д.П.Горського, С.П.Макеєва, М.О.Шульги, Є.І.Головахи та інших.

Ядро методологічного підходу, обраного дисертантом, складають принципи діалектики та взаємодоповняльності, характерні для парадигми постмодернізму, що передбачає органічне поєднання методів причиново-наслідкового пояснення та герменевтичного розуміння у соціальному пізнанні, подолання абсолютизації науково-раціоналістичного мислення та використання феноменологічної методології у пізнанні соціальних процесів.

Постмодерністська парадигма мислення орієнтує дослідника на толерантне ставлення до альтернативних методологічних позицій у прагненні до всебічного виявлення й вивчення соціальних процесів, взаємодії різних спільнот, що формуються на підставі самоідентифікації індивідів відповідно до їхніх особистісних якостей, інтересів, морально-ціннісних орієнтацій, менталітету.

Теоретико-методологічне підгрунтя дисертаційного дослідження складають синтез соціологічного й соціально-психологічного підходів до аналізу процесів ідентифікації, пізнання їх взаємозв'язку з формуванням групової солідарності й відчуження у кризовій ситуації сучасного суспільства України. Це дозволяє здійснювати дослідження об'єктивного змісту та суб'єктивного сприйняття індивідами ідентифікації залежно від ракурсу розгляду предмета дослідження у кожному конкретному випадку. Цьому сприяє застосування в дослідженні методів і принципів структурно-функціонального, конкретно-історичного аналізу соціальних процесів ідентифікації та самоідентифікації в сучасному українському суспільстві.

Гіпотеза дослідження. На початку роботи над дисертацією було сформульовано гіпотезу описово-пояснювального типу про те, що ідентифікація є не тільки одним з наукових методів пізнання, але й способом самовизначення, самопізнання та орієнтації особистості стосовно інших людей, у ставленні до своєї чи іншої групи. І ця орієнтація повинна відбивати у собі ті докорінні соціальні зміни, що їх спостерігаємо в суспільстві перехідного типу, яким є Україна у 90-ті роки.

У боротьбі індивідів та соціальних груп за виживання, соціальну безпеку та реалізацію інших важливих інтересів ці зміни можуть характеризуватися ідентифікаційною орієнтацією передусім на соціальні інституції меншої міри спільності: сім'ю, друзів та родичів, найближче ділове оточення, що супроводжується певною втратою відчуття громадянської, національної ідентичності.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертантом розроблено цілісну концепцію місця й ролі методу ідентифікації у системі методологічного інструментарію соціального пізнання. Застосування методу ідентифікації дозволяє зрозуміти його структурно-логічну модель, яка складається з процедур: порівняння суттєвих ознак (ідентифікаційних індикаторів); виявлення міри ідентифікації (толерантність, згода, любов); визначення дискурсів та способів ідентифікації (представництва, амбівалентності, пересічності). У зв'язку з цим новизна одержаних результатів виявляється у таких положеннях:

на підставі філософського аналізу ідентифікації як методу соціального пізнання та способу самопізнання, самостійної орієнтації особистості у системі соціальних позицій суспільства доведено, що ідентифікація є реальним процесом, з допомоги якого досліджують суспільство, людину (особистість) з її мотивами, потребами, інтересами, пов'язаними з ідентифікацією (реальною чи бажаною) як необхідним складником соціальної діяльності;

виявлено, що ідентифікація є двобічним процесом, в якому індивід не лише засвоює характерні риси культури своєї спільноти, але й привносить до неї свої власні особистісні якості, що дозволяє йому включатися саме до цієї соціальної страти, групи, спільноти;

визначено, що ідентифікація реалізує себе через полісоціальний пізнавальний процес, в якому кожен індивід визначається за своїми особистісними ознаками одночасно як представник багатьох соціальних інституцій: сім'ї, держави, об'єднань за різновидом занять, інтересів тощо;

встановлено, що ідентифікація складається із сукупності послідовних пізнавальних процедур: виявлення ідентифікаційних індикаторів; їх відбору та систематизації; порівняння властивостей індивідів і соціальних груп; дедуктивного перенесення знань про клас соціальних явищ на окремий соціальний об'єкт; умовисновку про наявність чи відсутність ідентичності об'єкта з групою.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Визначення категорій ідентифікації та ідентичності, філософське осмислення їх як засобів соціального пізнання та аналізу процесів персональної та соціальної ідентифікації має значне теоретичне й практичне значення при розробці методики та техніки досліджень, присвячених вивченню сутності та змісту тих змін, які відбуваються у соціальній структурі суспільства і соціальній психології населення у процесі здійснення ринкових реформ і демократизації.

Відповідно і при формуванні нових концепцій навчальних програм із соціально-гуманітарних дисциплін має істотне значення філософське дослідження проблеми пізнання ідентифікації в суспільстві.

Вивчення ідентифікації як засобу самопізнання та набуття особистістю певної сукупності ознак і стереотипів поведінки, діяльності, менталітету забезпечує свідоме включення індивіда до тієї чи тієї спільноти, поглиблює теоретичні уявлення про утворення нових соціальних страт, класів, розкриває соціально-психологічні структури політичної, економічної та духовної солідарності, шляхи формування партій, громадських рухів, об'єднань за інтересами та соціальним походженням індивідів.

Важливе теоретичне та практичне значення має соціально-філософське осмислення результатів емпіричних досліджень процесів соціальної ідентифікації в динамічних змінах суспільства перехідного типу. Аналіз специфіки цих процесів (переважно стихійно-суб'єктивний характер самовизначення індивідів у структурі суспільства, що розвивається від тоталітаризму до демократії; зростання ролі національної ідентифікації та самоідентифікації; вивчення відмінностей у здатності до самоідентифікації різних соціальних груп, загострення протиріч між актуальним та ідеальним "Я" у кризовому суспільстві) розширює наші уявлення про соціальну картину, яка складається у 90-ті роки в Україні.

Всі ці проблеми, навіть сама категорія ідентифікації, наразі не знайшли належного відображення ні в науковій літературі, ні в посібниках з філософії, соціології, етики, політології. Включення цих питань до навчальних програм може сприяти зміцненню зв'язків системи освіти як з теорією, так і з практикою соціального управління.

Апробація дослідження. Головні положення дисертації викладено у наукових публікаціях, а також обговорювано на теоретичних і науково-практичних конференціях, методологічних семінарах в Інституті філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України, Одеському державному університеті ім.І.І.Мечникова, на кафедрах філософії Одеської державної академії харчових технологій, Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського, Одеської державної академії будівництва та архітектури.

Структура і обсяг роботи. Відповідно до мети, завдань та логіки дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів, які містять по два параграфи, висновків та списку використаної літератури.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано соціальне значення досліджуваної проблеми у кризовому суспільстві України 90-х років, необхідність філософського осмислення ідентифікації як методу пізнання та засобу формування нової соціальної структури. Проаналізовано міру наукової розробленості цієї проблеми у філософській літературі, визначено мету, головні завдання дослідження, його наукову новизну, положення, що виносяться на захист, її теоретичне та практичне значення дисертації та форми її апробації.

Перший розділ "Ідентифікація у системі соціально-філософських категорій" присвячений визначенню соціально-філософської категорії ідентифікації. Зазначено, що вона за своїм змістом значно ширше, ніж просте ототожнення, й пронизує практично всі галузі знання та повсякденної життєдіяльності людей. Ідентифікація як щабель і спосіб пізнання, як чуттєво-когнітивний процес формування спільнот і солідарностей, об'єднання і соціальних рухів, партій являє собою один із головних засобів соціалізації особистості, важливий елемент культури, розповсюдження й поглиблення у суспільстві загальнолюдських та соціально-групових моральних цінностей і норм взаємодії, відносин між людьми.

В першому параграфі цього розділу "Ідентифікація як філософська категорія" зазначається, що у процесі ідентифікації виникає певна ідентичність, тобто сукупність повторюваних, відповідних саме цій особистості або певній соціальній ролі, групі характерних ознак, наявність яких складає міру цього явища, а втрата ідентичності означає руйнування цілісності особистості або перехід до іншої соціальної ролі. При цьому процес ідентифікації як спосіб набуття підтримки й збереження ідентичності, тобто відповідності певної системи ознак, що дозволяють зараховувати індивіда до того чи того типу людей, до тієї чи тієї соціальної групи, грунтується, з одного боку, на соціальному контролі за реалізацією експектацій (очікувань) оточення, а з іншого - на особистісних базових якостях індивіда, які уможливлюють певний різновид його діяльності, поведінки, стилю життя.

Процедура ідентифікації не означає встановлення абсолютної тотожності індивіда і групи. Вона відбувається за головними ознаками - ідентифікаційним індикаторам, котрі й містять у собі міру цього соціального явища, тобто окремих робітників, викладачів, офіцерів можна розглядати як різних людей у багатьох ракурсах, але їх ідентифікує соціальне середовище або дослідник як таких, доки вони відповідають певному мінімуму очікувань, рольових вимог (за характером поведінки, способом життя, стилем одягу, мови тощо).

Ідентифікаційний процес пізнання охоплює таку сукупність ознак, вихід за межі якої веде до втрати ідентичності (визначеності, якості). Всю цю сукупність індикаторів у дисертації поділено на дві групи ознак: якщо одні відображають істотні властивості, які дозволяють індивіду ідентифікувати себе з певною групою, то інші постають як ознаки-символи, що вказують на належність до певної спільноти.

За умов соціальної кризи, руйнування старих спільнот, морально-нормативних систем та формування нових цінностей проблема ідентифікації (і стосовно визначення кожним "Хто Я", "З ким Я" і стосовно типологізації соціальних спільнот у соціальних науках, у філософії, зокрема) надзвичайно актуалізується. Цінність категорії та методу ідентифікації в дослідженні проблеми соціуму визначається тим, що вона може бути використана як пізнавальна, ідеальна реконструкція, модель синтезуючої єдності соціальної системи за всієї її гетерогенності та внутрішньої суперечливості в наш час.

Значною мірою наші уявлення про ідентифікацію розширюють теорії міжособистісної взаємодії (інтеракції) - етнометодології, структурного функціоналізму та інші. Вони вказують на зв'язок ідентифікації із системою норм поведінки, традиціями сприйняття різних соціальних ролей, соціальними інституціями, що функціонують у суспільстві, зміни в яких справляють істотний вплив на процеси ідентифікації.

Соціальна ідентифікація має двобічний характер. З одного боку, це ототожнення індивідів з групою, а з іншого - це розпізнавання в оточенні ознак ідентифікації, за якими особистість може ідентифікувати себе, використовуючи статево-вікові, психічні, моральні, естетичні індикатори, за якими люди визначають своє коло спілкування і взаємодії. Завдяки стійким орієнтаціям за цими ознаками та постійно діючому механізму соціалізації і відбувається формування типів особистості, з яких складаються групи, спільноти, соціально-політичні течії.

За сучасних умов лібералізації людських відносин відбувається суб'єктивізація процесу ідентифікації. Він дедалі більше перетворюється на самоідентифікацію індивіда, звільняючи людину від фатальної передзаданості свого образу і своєї приналежності до тієї чи тієї соціальної групи за походженням чи біологічними ознаками. Дедалі частіше люди можуть впевнено стверджувати: "Я зробив себе сам".

Засадовим стосовно ідентифікації є стосунки солідарності та відчуження, визначені ідеологією, тобто специфічною системою поглядів, які відображають соціальне становище, потреби та інтереси окремих страт, класів, національно-етнічних, економічних, політичних, регіональних спільнот.

У другому параграфі "Метод ідентифікації у дослідженні соціальних процесів" проведено аналіз ідентифікації як методу соціально-філософського мислення. На підставі вивчення сучасних теоретичних та емпіричних досліджень доведено, що він являє собою комплекс логіко-епістемологічних процедур: визначення та відбір ідентифікаційних індикаторів-"ознак сутнісних властивостей" та ознак-символів приналежності індивіда до групи; порівняння ознак ідентифікованого об'єкта з властивостями тієї групи, до якої визначено його приналежність; дедуктивне перенесення знань з певного типу явищ на об'єкт ідентифікації; висновок про ідентичність (тотожність і належність) об'єкта до певної групи явищ.

Досліджено співвідношення позитивної та негативної ідентифікації через рефлексію і вплив референтних груп на особистість, проаналізовано орієнтації людей на рівнях корпоративної та індивідуальної ідентифікації, виявляються дискурсивні спільноти тощо.

У дисертації відзначено, що позитивні наслідки дають методи порівняння рівнів ідентифікації у різних соціальних групах, а також побудова схем реальної та бажаної ідентифікації, що дає дослідникам соціальних процесів можливість робити ймовірні соціальні прогнози щодо ідентифікаційних тенденцій у формуванні нової соціальної структури суспільства.

Особливу увагу привертають дослідження захисних функцій ідентифікації особистості у соціальному мікросередовищі у кризовій ситуації сучасного суспільства та пов'язана з цим типологізація персональної та соціальної ідентифікації за тестами "Хто Я" і "Я в групі". Таким чином виявляється міра відповідності поведінки особистості вимогам таких соціальних інституцій як держава, економіка, сім'я тощо. Розробляючи категорійний апарат ідентифікації та соціальних ідентичностей, дослідники розширюють можливості більш глибокого усвідомлення багатьох сучасних процесів взаємодії особистості й соціальної, соціально-економічної або духовної спільноти, адаптації населення до суспільного середовища.

У другому розділі "Місце та роль ідентифікації у пізнанні стратіфікаційних процесів сучасного суспільства" на підставі узагальнення соціально-філософських та емпіричних соціальних досліджень розглянуто різні види ідентифікації, що відбуваються у сучасному суспільстві: перш за все таких, як національно-етнічна, соціально-групова, гендерно-вікова, персональна, а також притаманні їх та їх соціально-психологічні засоби самоідентифікації особи.

У першому параграфі "Особистісна ідентифікація та реідентифікація у перехідному суспільстві" зазначається, що накопичений досвід досліджень цих проблем дозволяє вже зробити деякі важливі у теоретичному і практичному аспектах висновки щодо пізнання соціальних процесів. По-перше, відзначено, що окремі соціальні групи (наприклад, робітники, інженери, підприємці) мають різний рівень здатності до самоідентифікації. Якщо робітники нерідко уникають самовизначення, тобто прямої відповіді на запитання "Хто Я?", а представники інженерно-технічної інтелігенції часто дають стандартні відповіді на це запитання, то підприємці, вчителі, лікарі більш вільно самоідентифікують себе до певних страт, груп, виявляючи більшою мірою особисту незалежність у своїх міркуваннях з цього приводу.

По-друге, у дослідженнях проблем соціальної ідентифікації виявляється тенденція сучасного суспільства в Україні й Росії до атомізації, до зменшення масштабів ідентичності чи рівня мікросередовища. Люди менш охоче характеризують себе за тестом "Я сам", пріоритетне місце в індивідуальній свідомості посідає персональна ідентифікація, а в ній самій відображаються більшою мірою соціопсихічні риси особи (моральні принципи й особливості характеру) і в меншій - світоглядні риси особистості.

Соціальна ідентифікація (групова, корпоративна, колективна) також має тенденцію до звуження, реалізовуючи себе у межах сім'ї, партнерів по роботі, бізнесу; на другий план відходить самоідентифікація з нацією, державою. Все це відображає складні соціальні процеси адаптації населення до сучасної суспільної ситуації, до нової ролі держави стосовно своїх громадян, до виникнення й поширення приватного сектора економіки.

За цих умов в ідентифікації особистості мають місце гострі, болючі суперечності між соціальними процесами інтроекції, засвоєння індивідом нових соціально-моральних цінностей, необхідних для успішної адаптації до нелегкої для багатьох нової життєвої ситуації, а також природне прагнення особистості зберегти свою власну ідентичність, "не поступитися принципами", бодай у своєму власному уявленні. Неможливість для маси людей розв'язати цю суперечність має своїм наслідком виникнення у суспільстві соціально-психологічного стану аномії, втрати сенсу життя, фрустрації. Отже, соціальна поведінка людей, їх здатність адаптації до конкретних соціально-економічних й духовно-політичних обставин, істотно корелює з вибором особистістю ідентифікаційної позиції у діапазоні - "соціально-активне Я", "асоціально-активне Я", "пасивне Я", "актуальне Я", "потенційне Я".

При цьому підкреслено, що саме у процесі персональної ідентифікації індивід більш-менш усвідомлює міжособистісні стосунки. Самовизначення "Хто Я" і "Хто ми" виявляє міру близькості позицій, поглядів, прагнень, моральних цінностей людини з оточенням. Водночас відношення "Я" - "Інший" ("Я" - "Вони") свідчать про міру відчуженості, протиставлення особистості та оточення. Але це протиставлення є важливою умовою осмислення кожним себе як самості, усвідомлення свого специфічного призначення й місця у житті.

У процесі персональної ідентифікації індивід оцінює себе і як окрему, специфічну частку певної спільноти (сім'ї, нації, соціально-професійної страти чи статево-вікової категорії людей), і як представника роду людського, тобто на рівнях одиничного, особливого та загального явища. Все це у свідомості пов'язане з формуванням образу "Я" ("Хто Я сам по собі?", "Яким є Я?") за трьома базовими параметрами особистості (фізичними, психічними, соціальними).

Протиріччя між цими параметрами образу "Я" за наявності здатності людини самоідентифікувати себе в "актуальному Я" та "потенційному Я", тобто за умови реальної оцінки своїх справжніх особистісних якостей і можливостей для подальшого самовдосконалення, є джерелом активізації волі й душевної енергії індивіда, спрямованої на досягнення поставлених цілей і подолання власних недоліків. Отже, персональна ідентифікація не обмежена пасивним самопізнанням і самовизначенням особистості у соціальному просторі, але може бути важливим засобом активізації життєвої енергії та підвищення вольової цілеспрямованості індивіда на стратегічні цілі у житті.

У дисертації процес самоідентифікації подано як взаємодію трьох головних соціально-психологічних компонентів: 1) інтериоризації - засвоєння індивідом оцінок його з боку оточення; 2) соціального порівняння актуального "Я" з можливим, бажаним і своїх досягнень з успіхами інших; 3) самоатрибуції - самооцінки індивідом власного "Я" та його самовизначення в соціальних групах, до яких він себе відносить.

У другому параграфі "Соціальна ідентифікація як підгрунтя формування соціальних спільнот" досліджено питання пізнання соціальної (групової) ідентифікації, що завжди тісно пов'язане з персональною.

Для розробки філософсько-методологічних підвалин стратегії й тактики державної політики зараз важливо не лише визначити на раціонально-логічному рівні приналежність людини до робітничого класу, інтелігенції, політичної або економічної еліти, але й зрозуміти дійсне суб'єктивне сприйняття людьми своєї приналежності до певної соціальної групи або політично-ідеологічної течії. Тому не тільки теоретичне, але й практичне значення має, наприклад, виявлення пріоритетності ідентифікації у кризовому суспільстві з малими групами у порівнянні з великими спільнотами, що виходять за межі безпосередньої міжособистісної взаємодії (нації. класи тощо). За цих умов цінність сім'ї, дружби, безпосередніх людських контактів можуть стати підгрунтям для розробки ефективних передвиборчих програм та інших масово-політичних акцій.

Нове більш глибоке пізнання соціальних та політичних процесів посилюється дослідженням засобів і форм виявлення групових ідентичностей. Так, розрізнення когнітивно-раціонального та емоційно-чуттєвого рівнів ідентифікації окремих страт і категорій населення дозволяє уявити більш реалістичну картину соціальної життєдіяльності та структури суспільства.

Отже, соціальна ідентичність, яка здійснюється через об'єктивні умови практичної діяльності (знання, вміння, диспозиції та авторитет в його інкорпорованих проявах) й отримує офіційне визначення у дипломах, званнях, саме й складає соціально-психологічну базу для структуризації суспільства на класи, страти, прошарки та соціальні групи. Для соціально-філософського осмислення суспільних відносин і розробки політичних програм велике значення має аналіз мобілізаційних чинників практичних груп, які втілюють певну ідентичність, прагнучи до реалізації загальних інтересів класу, страти й використовуючи для цього ідеологеми, міфи, наукові теорії, "групи тиску" у вигляді партій та політичних і профспілкових рухів.

Поряд із соціально-класовою ідентифікацією важливе теоретичне та практичне значення мають й інші сфери громадського життя - національно-етнічна та статево-вікова ідентифікації. Так, міжнаціональний мир значною мірою визначений інтенсивністю національно-етнічної ідентифікації, яка, у свою чергу, залежить від економічних, політичних та ідеологічних відносин, духовної та культурної ситуації у країні.

Важливу світоглядну роль повинно відіграти й соціально-філософське осмислення гендерно-вікової ідентифікації, особливо при розробці молодіжної політики й державних і партійних програм, спрямованих на поліпшення соціального становища жінок. У кризовому суспільстві загострюються і ці проблеми: серед жінок більшою мірою, ніж серед чоловіків, спостерігаємо нисхідну мобільність, безробіття, відносну депрівацію та фрустрацію.

Однією з причин гендерної нерівності є неадекватне сучасному суспільству уявлення про жіночу ідентичність, що культивує такі риси особистості, як пріоритет зовнішньої привабливості над діловими якостями, пасивність, слабкість, потребу у захисті тощо; це, з одного боку, орієнтує сім'ю і школу на формування, насамперед таких якостей у дівчат, а з іншого, сприяє збереженню у суспільстві упередженого ставлення до жінок у питаннях, пов'язаних з працевлаштуванням.

У висновках підбито загальні підсумки дослідження, підкреслено значення одержаних результатів, виявляються можливі перспективи подальшого вивчення цієї проблеми.

ВИСНОВКИ

1. Ідентифікація є складним пізнавальним процесом визначення причетності індивіда до певної спільноти. Це виявлення не просто тотожності чи самототожності соціальних явищ, це - важливий момент міжособистісних і групових відносин на підставі емоційного сприйняття і раціонального усвідомлення індивідами і групами солідарності або відчуження, поділу людей на тих, хто входить в певне коло, й тих, хто є іншим, чужим або ворожим стосовно тієї верстви, з якою людина ідентифікує себе.

2. Метод ідентифікації передбачає визначення сукупності ознак, що складають системну цілісність ідентичності. Ці ознаки можна розглядати як індикатори становлення ідентичності. Їх поділяють на дві групи: одні з них визначають істотні властивості, які дозволяють ідентифікувати певну особистість з певною соціальною групою, а інші розглядають як ознаки-символи, які вказують на приналежність до своєї спільноти.

Процес ідентифікації є двобічним, в якому відбувається, з одного боку ототожнення індивіда з групою, а з іншого - розпізнавання ним у своєму соціальному оточенні тих ознак, за якими особистість може ідентифікувати себе з певною групою, використовуючи статево-вікові, моральні, економічні, політичні та естетичні індикатори, за якими люди визначають своє коло спілкування і взаємодії.

3. Реалізуючи себе як полісоціальний процес, соціальна ідентифікація (групова, корпоративна, колективна) за умов сучасної кризи суспільства має тенденцію до обмеження сім'єю, друзями та партнерами по роботі, а самоідентифікація з більш широкими спільнотами (з нацією, державою, країною) відходить у суспільній свідомості на другий план. Тому особистість змушена розв'язувати гострі протиріччя між процесами інтроекції (засвоєння індивідом нових соціально-моральних цінностей) та природним прагненням зберегти свою цілісність (ідентичність) за кризових умов.

4. Сучасні соціальні дослідження неможливі без застосування техніки й процедур методу ідентифікації, які передбачають встановлення відповідності феномена, що розпізнається, з певною групою близьких за змістом соціальних явищ. Ці процедури включають класифікацію суттєвих і несуттєвих ознак феномена і групи явищ, ототожнення і розрізнення їхніх властивостей, поширення знань про групи явищ на окремий феномен та умовисновок про можливість залучення цього феномена до певного класу явищ і процесів.

Розв'язання проблеми методу ідентифікації означає підведення епістемологічної бази під дослідження реальних соціальних процесів, що впливають на формування страт, політичних партій та рухів.

Отже, проблеми пізнання соціальної ідентифікації охоплюють усі сфери суспільних відносин, відображають зростання ролі суб'єктивного чинника в історії й тому потребують подальшого і поглибленого соціально-філософського осмислення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Ідентифікація як соціальний процес // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В.Лях. - Вип. 1. - К..: Стилос, 1998. - С.182-192.

2.Ідентифікація як метод наукового пізнання// Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В.Лях. - Вип. 1.- К.,: Стилос, 1998. - С.192-202.

3.Соціальна ідентифікація як основа формування соціальних спільнот// Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В.Лях. - Вип. 4. - К.,: Укр. Центр духов. культури, 1999. - С.3-20.

4.Личностная идентификация и реидентификация в переходном обществе// Перспективы. - Одесса, 1998. - N4. - С. 114-117.

5. Идентификация как метод познания в учебно-воспитательном процессе// Тези доповідей 29-ої науково-методичної конференції викладачів ОДАХТ. - Одеса, 1998. - С. 92.

6. К вопросу о гуманитаризации инженерного образования// Актуальные проблемы гуманитарной подготовки студентов.Мат-лы рег. межвуз. конф. - Одесса, 1991. - С. 31-32.

Размещено на Allbest.ru