Філософія екології про глобальні перспективи людства

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НAУКИ УКРAЇНИ

ЖИТОМИРСТКИЙ ДЕРЖAВНИЙ УНIВЕРСИТЕТ IМЕНI IВAНA ФРAНКA

КAФЕДРA ФIЛОСОФIЇ

Курсовa рoбoтa з фiлософiї нaуки нa тему:

«Філософія екології про глобальні перспективи людства»

Виконала

студентка VІ курсу 62 групи

ННІ іноземної філології

спеціальності: Філологія*. Мова і література (англійська)

денної форми навчання

Меодушевська Анастасія Ігорівна

Науковий керівник:

доцент, кандидат філ. наук Стародубець В. О.

Житомир 2013



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ФІЛОСОФІЇ ТА ЕКОЛОГІЇ. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРИНЦИПИ ЕКОФІЛОСОФІЇ ЯК НОВОЇ СФЕРИ ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ

1.1 Пошук гармонії як причина взаємозв'язку філософії та екології

1.2 Вчення Вернадського у системі взаємодії людини і природи, філософії та екології

1.3 Екофілософія як сфера філософського знання

РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЛЮДСТА У ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФІЛОСОФІЇ ЕКОЛОГІЇ

2.1 Згубний вплив суспільства на природу

2.2 Значення філософії у вирішенні екологічних проблем та визначення глобальних перспектив людства

2.3 Перебудова оточуючого середовища науковою людською думкою

2.4 Принцип моралі та етики у новій екологічній філософії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність дослідження. Людство кожен день пишається новими відкриттями, які вона зробила, науково-технічними досягненнями, пишається своєю величчю та силою. Але в деяких питаннях людина почуває себе беззахисною та вразливою. Одне з таких питань це сучасний стан екології. Людина розуміє, що саме вона завдала величезних збитків природі, знищує біосферу своїм нерозумним використанням потужних сил, отриманих завдяки розвитку науки і техніки. Нас охоплює жах, коли ми думаємо, скільки ж зон екологічного лиха на нашій Землі, зруйновані та спустошені.

Люди все більше усвідомлюють гостроту ситуації та починають розуміти, що криза, наслідки якої будуть згубними для життя на Землі, стає все більш реальною. Вкрай небезпечно забруднення навколишнього середовища, що веде до повільного, але майже необоротного руйнування біосфери.

Щоб здійснити певні зміни в існуванні людської цивілізації на краще, потрібно перш за все почати з самого себе, бути моральним по відношенню до себе. Парадокс нашого часу полягає в тому, що людство саме руйнує та знищує себе. Тепер ми самі в ролі караючого божества, ми самі підштовхуємо природу до екологічного апокаліпсису і самі ж виступаємо в ролі жертви. [4]

Все більше люди звертають увагу на такі екологічні проблеми як зміна клімату, кислотні дощі, забруднення океанів, річок, прісноводних водойм, виснаження озонового шару, загибель тропічних лісів, відчуження величезних територій в результаті промислових аварій. Не тільки наша країна, а й планета загалом стоїть на порозі загрози стати однією суцільною зоною екологічного неблагополуччя.

Некомпетентність, байдужість та навіть дурість людства вже призвели до трагедії на Чорнобильській АЕС, наслідки якої ми будемо бачити і відчувати ще десятки років, забруднення Байкалу, вмирання Волги, утворення пустель, епідемічні хвороби тварин і людини… Цей список можна продовжувати ще довго.

Однак влада країн дуже часто посуває дану проблему на нижчу ступінь, керуючись тим, що спочатку треба вирішити економічні або політичні проблеми. Однак на сьогодні навіть тяжкий стан економіки не може бути перешкодою для боротьби за охорону природного середовища.

Дж. Мартін, визнавав, що "сьогодні нам легше знищити нашу планету, ніж ліквідувати завдану їй шкоду", проте вважає, що хоча "ця проблема створена технологією, і, проте, єдине її рішення - не стримувати технологію, а всіляко розвивати її ". Відмовитися від технології або зупинити її подальший розвиток, - вважає він, - означає приректи світ на небачені позбавлення ... Необхідно вибрати і розвивати ті технології, які знаходяться в гармонії з природою [33].

Багато науковців та філософів намагаються вирішити дане екологічне питання. Серед них М.Булатов, К.Малєєв, В.Загороднюк, Л.Солонько, В.Стьопін Е.Агацці, А.Маслоу та ін..

Людина з кожним днем все більше і більше втрачає єдність з природою. Перед лицем трагічної ситуації людина робить вибір. Вона повинна шукати втрачену гармонію, щоб відвернути власну гибель.

Мeтa кypcoвoї poбoти полягає у дослідженні взаємозв'язку філософії та екології, природи, взаємозв'язку людини і природи в умовах сучасного глобалізованого суспільства.

Постановка мети зумовила необхідність розв'язання наступних завдань:

1) розглянути специфіку системи «людина-природа» з позицій філософії;

2) проаналізувати глобальну екологічну ситуацію у світі;

3) проаналізувати філософський досвід західноєвропейських та вітчизняних вчених з проблеми вирішення екологічної кризи;

4) визначити сутність нової екологічної філософії.

Oб'єктoм дaного дослідження виступaє філософія екології як самостійна галузь в системі сучасного знання.

Пpeдмeтoм виступає взаємозв'язок природи та людини, та глобальні перспективи людства.

Мaтepiaлoм дocлiдження кypcoвoї poбoти слугувaли прaці у гaлузі філософії екології, статті з конференцій, присвячені екології, та інші дослідження дaної проблемaтики.

Hayкoвa нoвизнa oтpимaниx peзyльтaтiв пoлягaє у комплексному дослідженні феномену взаємовідношення людини і природи, узагальнення методів та концепцій, спрямованих на подолання екологічної кризи.

Тeopeтичнa знaчyщicть роботи полягaє у тому, що здійснений aнaліз проблем філософії природи та людини в контексті екологічної кризи суспільства є внеском у розробку теоретичних питaнь філософії науки.

Пpaктичнe значення проведеного дослідження полягaє у можливості використaння отримaних результaтів тa висновків у нормaтивних курсaх з філософії нaуки, спецкурсaх з філософії природи та філософської етики.

Cтpyктypa poбoти. Кypcoвa poбoтa cклaдaєтьcя зi вcтyпy, двox poздiлiв, виcнoвкiв тa cпиcкy викopиcтaнoї лiтepaтypи.



РОЗДІЛ 1. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ФІЛОСОФІЇ ТА ЕКОЛОГІЇ. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРИНЦИПИ ЕКОФІЛОСОФІЇ ЯК НОВОЇ СФЕРИ ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ

1.1 Пошук гармонії як причина взаємозв'язку філософії та екології

Філософія, у своєму зародженні, мислилася не як просте зібрання істини, а як прагнення до істини, як такий ідеальний настрій душі і розуму людини, яка здатна привести до гармонійної рівноваги як внутрішньо психологічне життя людини, так і його складні взаємини зі світом.

Якщо допустити трохи метафоричної вольності, то філософія в цьому плані уособлює собою як би колективний вираз віри людини в сенс свого буття, в існування істини світу і одночасно у своє високе призначення, що виражається в прагненні до істини, до осмисленої і цілеспрямованої діяльності.

Саме з появою філософії, на відміну від міфологічного світовідчуття, в духовній культурі людства закріпилося рефлективне, а не безпосередньо-емпіричне ставлення до світу, до себе і до свого мислення. Саме вона створила той інтелектуальний настрій і стиль мислення, який ніби зафіксував особливість становища людини в світі і тому його відповідальність перед собою і перед світом [21].

Термін «Oekologie» був запропонований німецьким біологом Ернстом Гекелем (1834-1919) та вперше використаний у 1866 році у першій редакції його книги «Загальна морфологія організмів». Складається цей слово з двох грецьких слів: oпkos та logos, наука, вчення.

«Екологія» має спільний корінь зі словом «економіка», та походить, як зазначає Паскаль Акот «за індо-європейською теорією, від слова weik, що означає соціальну єдність, на рівень вищу за родинний дім.

До речі цей ряд можна продовжити далі такими словами: санскритським veзah (будинок), латинським vicus, що означає квартал та грецьким oпkos - житло, будинок, майно”.

Отже, дослівно екологія означає «наука про дім». Гекель, дав таке визначення: «екологія - це сукупність наук про зв'язки організмів з довкіллям, що включає в широкому значенні усі умови існування». Це визначення навіть сьогодні є найціннішим серед більшості сучасних визначень науки цієї науки [26].

Екологія -- це наука про взаємовідносини живих істот між собою та з неорганічною природою, що їх оточує, про зв'язки в системах, яким підпорядковане існування організмів, про структуру і функціонування цих систем.

Наприкінці XX ст. зміст терміна "екологія" став дещо ширшим, ЇЇ місце в системі наук значно змінилося, але сама основа залишилась незмінною. Стрижнем будь-якого екологічного дослідження є живий організм, і будь-які спроби звести екологічне дослідження до простих хімічних чи фізичних явищ не мають під собою наукового підґрунтя [32].

Основні завдання екології XXI століття:

· вивчення загального стану сучасної біосфери, умов його формування та причин змін під впливом природних і антропогенних факторів;

· прогнозування динаміки стану біосфери в часі й просторі;

· розробка з урахуванням основних екологічних законів шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства й природи, збереження здатності біосфери до самоочищення, саморегулювання й самовідновлення.

Сучасні екологічні дослідження мають стати науковою базою для розробки стратегії й тактики поведінки людства у XXI ст. [29].

Будь-який вид організмів у ході еволюції пристосовується до умов свого буття, прагне досягти у всіх зв'язках з неорганічної природою та іншими формами життя певних переваг перед іншими видами істот, що живуть в тих же умовах.

У результаті тисячолітньої еволюції утворилася динамічна рівноважна система в живій природі - біосфера. Однак з часом збільшились масштаби втручання людини в природно сформовані зв'язки природного середовища.

Це понесло видимі наслідки, які часто завдають непоправної шкоди біосфері, порушують баланс природних процесів (отруєння повітряного середовища, грунтового покриву, загибель лісів, наступ пустель і т.д. ).

Хоча людство по своїй біомасі людство як біологічний вид становить тисячну частку відсотка живої речовини планети, воно створює в кілька тисяч разів більше відходів, ніж уся біосфера нашої планети. Але відходи життєдіяльності організмів природним чином вписуються в різноманітні процеси утилізації та розкладання, але потік побутових і виробничих відходів порушує встановлену рівновагу в природі.

Вперше в історії за словами Р. Калфера "люди знайшли таку владу над природою, яка може припинити еволюцію людського роду. Ми - частина біосфери, але за останні шістнадцять років людство заразило її створеною радіоактивністю, яку само ж і створило" [16].

1.2 Вчення Вернадського у системі взаємодії людини і природи, філософії та екології

Величезне значення у вирішенні подібних завдань надавав ролі філософії російський український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму, основоположник вчення про живу речовину, В.І. Вернадський. Зовсім по-новому підійшов і розвинув поняття "біосфера".

Біосфера -- це загально планетна оболонка, склад, будова й енергетика якої зумовлені минулою і сучасною діяльністю всієї сукупності живих організмів на Землі [31].

Біосфера - область існування живих організмів на Землі. До поняття "біосфера" (від грецького bios - життя і sphairo - сфера, куля) близько підійшов видатний французький біолог Жан-Батіст Ламарк (1802).

Але сам термін "біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс (1875). Він виділив біосферу як окрему оболонку Землі, охоплену життям, яка включає частини атмосфери, гідросфери й літосфери [27].

Біосфера за Вернадським, - земна оболонка охоплена біологічним життям, що накладає на неї своєрідну геологічну і фізико-хімічну організованість.

Філософ розглядав виникнення життя на Землі і пов'язане з ним утворення біосфери не як ізольовану появу вогнищ життя в окремих ареалах, а як єдиний монолітний процес утворення життя на всій планеті із зародженням відповідних для цього умов.

З появою людини розумної і розвитком людського суспільства біосфера поступово переходить у ноосферу.

У "Філософських думках натураліста" В.І. Вернадський писав: "В останні тисячоліття спостерігається інтенсивний ріст впливу однієї видової живої речовини - цивілізованого людства - на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить в новий стан - в ноосферу" [17: 27].

Ноосфера - це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та сприяти її розвитку [30].

Центральною темою вчення про ноосферу є єдність біосфери й людства. В.І.Вернадський в своїх працях розкриває корені цієї єдності, значення організованості біосфери в розвитку людства.

Це дозволяє зрозуміти місце й роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу в ноосферу.

Однією з ключових ідей, які лежать в основі теорії В.І. Вернадського про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами, а співіснує в природі і є частиною її. Ця єдність обумовлена, перш за все, функціональною нерозривністю оточуючого середовища й людини, яку намагався показати В.І. Вернадський як біогеохімік. Людство саме по собі є природним явищем, і природно, що вплив біосфери відбивається не тільки на середовищі життя, а й на способі мислення. екологія філософія природа

Згідно Вернадському, людство, опановуючи закони природи і розвиваючи техніку, все більше перетворює природу відповідно до своїх потреб, і тому ноосфера має тенденцію до безперервного розширення, чому сприяє вихід людини в космос і проникнення в глибини планети. Вернадський - один з творців антропокосмізма - системи, в якій природна (космічна) і людська тенденції розвитку науки зливаються в єдине ціле [15].

В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний напрямок.

Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку.

1.3 Екофілософія як сфера філософського знання

Екофілософія - порівняно нова сфера філософського знання, викликана до життя рядом об'єктивних умов. У витоках екофілософії знаходять роботи таких мислителів, як Леруа, В.Вернадський. А.Чижевський, та інші, а сам термін був запропонований ще у середині ХІХ століття відомим німецьким біологом Е.Геккелем.

Існує три групи причин виникнення екофілософії:

1) Перша група причин виникнення екофілософії - розвиток природничо-наукового знання на планеті Земля.

2) Друга група причин що прискорила становлення екофілософії, - загострення кризових явищ у середовищі проживання - у природних процесах у зв'язку із обурюваним впливом господарської діяльності людей на всі природні процеси, що відбуваються в атмосфері, гідросфері і на землі.

3) До третьої групи причин відносяться проблеми майбутнього землі, - це теоретичні розробки, незалежних експертів, які зібралися під егідою Римського клубу, як і розробки вчених, які працюють по глобальному моделюванню [10].

Центральною категорією екофілософії є категорія життя, яка розуміється досить широко, як космічне явище, куди входять біологічні, психологічні, духовні і душевні характеристик, інтуїція, завдяки чому знімається різниця між світом людини і світом природи.

Екорфілософія як сфера філософського знання досліджує філософські проблеми взаємодії живих організмів і систем між собою і середовищем свого проживання.

Екофілсоофія представляє собою напрямок філософської думки щодо осмислення екологічної ситуації і специфічності її переростання в екологічну катастрофу з самими трагічними для неї наслідками.

Тим більше, що філософія набуває нової місії і практичної значущості, вона стає сферою знання, направленого на врятування людства від його загибелі шляхом критичного перегляду всіх напрямків людської активності і тих сфер знання і духовної культури, які її обслуговують, а також вимог, що предявляютьчся біосферою.

Цими вимогами являються:

· біосферосумісність на основі знання і використання законів збереження біосфери;

· поміркованість у споживанні природних ресурсів, подолання марнотратності споживацької свідомості, феномена споживацької людини, що культивує культ речей;

· взаємна терпимість і миролюбність народів планети у відношенні один до одного, що направлене на подолання воєн, етнонаціональних конфліктів, різного роду суперечностей;

· дотримання загальнозначущих, екологічно продуманих і свідомо поставлених глобальним цілям суспільного розвитку, що висувають екофілософію у ранг провідних дисциплін гуманітарного і природничого циклу.

Всі ці вимоги передбачають рух людства до єдиної глобальної цілісності на основі сумісного формування і підтримання нової планетарної оболонки, які В.І.Вернадський назвивав ноосферою.[10].

Отже екофілософія - це новий науковий напрямок, особливим об'єктом якого стає дослідження впливу антропогенного фактору не тільки на біосферу, але й на саме людство.



РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЛЮДСТА У ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФІЛОСОФІЇ ЕКОЛОГІЇ

2.1 Згубний вплив суспільства на природу

Взаємозв'язок суспільства з природою безперервний і відбувається на кожному етапі існування людства. Люди уже вступають у взаємозв'язок з природою, коли вони живуть, діють, забезпечують собі умови існування, перетворюють і вдосконалюють своє життя. Як природа безперервно і постійно впливає на суспільство, так і суспільство безперервно і постійно впливає на природу. Ця взаємна спрямованість носить об'єктивний характер, без безперервного і живого взаємозв'язку з природою людство просто не може існувати. Природа виступає джерелом засобів життя. Вона постачає людині їжу, забезпечує його водою, постачає матеріалами для будівництва жител, забезпечує відповідний тепловий режим і т.д. Природа виступає і як джерело засобів праці. Вона постачає людини металом, вугіллям, електроенергією тощо. Природа впливає на розвиток суспільства у плані його місця існування. Кліматичні умови людського життя, рослинний і тваринний світ, географічний ландшафт, температурний режим і його цикли - все це суттєво впливає на життя суспільства. Тож одним із найважливіших завдань суспільства є постійна турбота про цей зв'язок, його постійне підтримання в рамках визначеного оптимуму.

Природа в усьому розмаїтті своїх форм, як за наявності величезних і сприятливих ресурсів, так і при відносній бідності деяких з них, завжди впливає на суспільство, на його розвиток та вдосконалення.

Треба відмітити те, що вплив природи на суспільство завжди носив глобальний характер. Адже Земля - це спільний дім всього людства. І тому такі явища як сонячне тепло, місячне світло, атмосферна оболонка Землі, її кисневий шар, її функція щита проти шкідливих космічних випромінювань тощо, є явищами універсальними, і не знають кордонів держав. Вони однаково впливають на всіх.

Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотній зв'язок. Причому він не поверхневий, що відбиває фізичний вплив людини на оточуюче середовище, він значно глибший. На противагу природі, що намагається допомагати людству, суспільство ж впливає на природу, в першу чергу на сьогоднішній день, відходами своєї виробничої та іншої діяльності. Зі зростанням масштабів виробничої діяльності людини, зростає і руйнівний вплив на природу цих відходів людської цивілізації.

Приблизно 10 тисяч років тому людина перестала бути збирачем "дарів" природи й почала добувати ці "дари" за допомогою праці, створивши сільське господарство (спочатку землеробство, а потім тваринництво). Поступово людина дійшла й до промислового виробництва. На сучасному етапі для задоволення своїх всезростаючих потреб вона змушена змінювати створені природою екосистеми.

Ще до початку XVIII ст. людина використовувала лише 26 елементів із мінеральної сировини, на початку XXст. - 59, а на сьогодні - понад 80. Тільки за 1 рік на підприємствах гірничодобувної промисловості світу видобувається і переробляється понад 150 млрд. т гірських порід. На одержання корисного компоненту використовується лише 10 % видобутої гірської маси, а 90 % йде у відвали, забруднюючи біосферу [2; 5; 13; 14].

Не краще становище і з атмосферою. За один трансатлантичний рейс реактивний літак спалює 35 т кисню. Легковий автомобіль за 1,5 тис. км пробігу споживає річну норму кисню однієї людини [6; 14].

У наш час у середньому за рік у світі спалюється 10 млрд. т палива. За останні кілька років в атмосферу потрапило 22 млрд. т вуглекислого газу, 150 млн. т двоокису сірки, близько 300 млн. т окису вуглецю, 50 млн. т окису азоту, 200-700 млн. т пилу та багато інших речовин, з якими в атмосферу надходять канцерогенні та мутагенні речовини. Під упливом цих викидів руйнується озоновий шар атмосфери, який захищає все живе на Землі від пагубного впливу ультрафіолетового випромінювання.

Постійне спалювання органічного палива призводить до підвищення концентрації CO₂ в атмосферному повітрі, веде до створення на Землі парникового ефекту, до зонального потепління клімату. Потепління в Арктиці і в Антарктиці призведе до швидкого танення льодовиків. Якщо їх об'єм зменшиться на 50 %, то рівень Світового океану підніметься на 25-35 м. Як результат - багато прибережних земель із населеними пунктами буде затоплено водою [5; 14; 22; 23].

Негативного впливу від діяльності людини зазнає гідросфера планети. Щороку в Світовий океан із різних джерел потрапляє понад 4 млн. т летких органічних сполук (дихлоретан, фреон та інші), близько 120 тис. т хлорованих вуглеводнів (ДДТ, альдрин, бензилгексахлорид та інші), понад 300 тис. т свинцю, понад 5 тис. т ртуті, понад 10 тис. т кадмію. Велика кількість забруднених речовин потрапляє з річкового стоку. Їх загальна кількість сягає 600 млрд. т [5; 14; 22; 23].

Наведені дані про екологічний стан літосфери, атмосфери, гідросфери показують, що екологічний стан планети близький до критичного. Антропогенний вплив на довкілля за своєю потужністю вже почав вносити суттєві порушення у відрегульований протягом тисячоліть механізм планетарної рівноваги природного середовища.

Отже ми бачимо, що в нас є над чим замислитися в даному аспекті. Світ наближається до своєї критичної точки. Тож людству потрібно подумати, як забезпечити екологічну безпеку.

Зараз людина повинна перейти зі статусу "царя природи" в статус "громадянина природи". Вона має усвідомити, що не може безоглядно та безвідплатно брати від природи все, що заманеться, що людина є частиною природи Всесвіту і, руйнуючи довкілля, вона руйнує, губить саму себе. Природа є царством, де панують доцільність і розумні закони, і про це потрібно пам'ятати.

Багато вчених сучасності усвідомлюють всю повноту важливості даного питання. Вони наполегливо працюють над створенням моделей приведення планети до екологічної рівноваги [2].

2.2 Значення філософії у вирішенні екологічних проблем та визначення глобальних перспектив людства

Сьогодні філософія посідає особливе місце не тільки в системі наук, а й у суспільстві загалом. Саме вона прокладає радикально нові шляхи історичного прогресу. Питання єдності природи і людини відноситься до так названих «вічних питань», які піднімаються в кожному поколінні та в кожному суспільстві. І саме філософію потребує сучасний світ для вирішення даної проблеми. Адже в наш час, це питання стало досить гостро, знайшло небувалу актуальність і напруженість. Причому воно вже постає як питання про розрив єдності в ситуації загрози глобальної екологічної кризи.

"Екологічний питання" для людини - це питання його способу буття в природі, його місця в світі. Людина завжди відчувала свою залежність від природи, співвідносили себе з нею, пізнавала себе через природу, а природу через себе. Філософія екології досліджує саме людські екологічні потреби та питання. Предметом її розгляду є своєрідность людського ставлення до природи, його основу, його творчі можливості.

Філософія аналізує всю міру історичної єдності людини і природи на протязі усіх років існування людства. Тому філософський погляд на сучасну екологічну ситуацію може виявитися дуже плідним для правильної постановки самої екологічної проблеми, більш глибокого і всебічного її осмислення й вироблення оптимальної глобально-екологічної стратегії.

Більше того, потреба у філософському підході завжди зростає у важкі й переломні періоди розвитку суспільства, коли певні положення вирішення проблеми вимагають ефективних рішень, які важко знайти саме тому, що необхідне вироблення нових принципів, на яких ґрунтувалася б людська діяльність. Така ситуація склалася зараз у взаєминах людини з природою [7].

Філософія може допомогти вирішенню екологічних проблем в різних напрямках, бо вона "стимулює формування нової суспільної свідомості, орієнтованого потребою подолання екологічних суперечностей ... сприяє подоланню обмеженості приватних наукових позицій, однобічності духовно-практичних орієнтацій людини в її відносинах з природою".

Можна виділити три кола проблем, які філософія пов'язує із сучасною критичною екологічною ситуацією.

Перше коло проблем пов'язаний з усвідомленням фундаментальності діалектичного протиріччя між людиною і природою і розглядом філософських принципів на основі яких це протиріччя могло б долатися.

Друге коло проблем торкається питання пізнання взаємодії людини і природи в плані суб'єкт-об'єктного відношення.

Третій коло проблем - етико-естетичний. Він стосується певної моральної та естетичної переоцінки ставлення до природного середовища в плані формування екологічної етики, екологічної свідомості, естетики природи, розгляду діалектики свободи і відповідальності людини по відношенню до природного середовища. Звичайно виділення цих трьох груп умовно [7].

"У сучасному пізнанні ... філософія покликана з'єднати всі безліч різнопланових підходів до екологічної проблеми, всю сукупність її аспектів і підстав. Філософія здійснює цей теоретичний синтез, вирішуючи в той же час традиційну завдання методологічного пошуку ".

Філософське осмислення екологічної ситуації могло б допомогти формуванню загально методологічних принципів аналізу та вирішення проблем.

Сьогодні все більше людей приходять до усвідомлення свого екологічного неблагополуччя і шукають виходу з положення, що склалося. Рухи "зелених", екологічні рухи, пошуки нової моральності, педагогічні експерименти та утворення, рух за нову тілесність (музичний рух, йога, карате, різні форми медитації і т.д.) - все це паростки і вогнища нової альтернативної світової культури.

Спостереження вказують, що ми живемо в перехідний час, коли завершує існування і розвиток один тип людини і складаються умови для утворення іншого типу, більш розумного та розвиненого. У цих умовах потрібно готувати умови для формування людини, яка б стала другом для природи і навчилася б жити з нею у гармонії. Така робота передбачає, з одного боку, практичну реалізацію нових форм життя, нових дослідів спілкування, з іншого - інтелектуальне забезпечення, формування світогляду. У цій роботі не остання роль належить філософії та соціальної екології.

2.3 Перебудова оточуючого середовища науковою людською думкою

На думку багатьох вчених, в основі глобальної екологічної кризи лежить викривлене уявлення про навколишнє середовище, оточуючий світ і положення в ньому людини. Тому рішення екологічних проблем неможливе без уваги до екології свідомості людини.

Кожна людина повинна задаватися питанням "Що ж робити? ". Адже кожен задумується над своїм майбутнім і бажає добра своїм нащадкам. Подальший розвиток суспільства неможливий без узгодження з розвитком природи.

На підставі наукового аналізу екологія дає відповідь на питання "Що робити? ".

По-перше, це розумне, раціональне використання природних ресурсів.

По-друге, це розробка й запровадження у виробництво прогресивних екобезпечних технологій.

По-третє, це рекультивація, оздоровлення порушених, відпрацьованих земель, територій.

По-четверте, це вдосконалення й піднесення дієвості екологічного права.

По-п'яте, це піднесення екологічної культури людей.

Екологічне забезпечення - це комплекс заходів організаційно-технічного, соціально-економічного характеру, правового регулювання, спрямованих на збереження та відновлення якості природного середовища у процесі функціонування господарських, культурно-побутових та інших об'єктів і структур [22].

Зіштовхнувшись із науково-технічною революцією та її процесами на практиці багато причетних до цих подій розгубилися в розумінні її наслідків, заявили про некерованість нових процесів. Під впливом цього, всупереч філософській концепції розвитку, деякі вчені почали висловлювати думку про припинення пошуків нових наукових відкриттів, про зупинення науково-технічного прогресу, про повернення до первинного способу життя [2; 13].

Однак життя показало, що процес подальшого розвитку науки, суспільства припинити неможливо. Яких би розмірів не набув науково-технічний прогрес, людина здатна ним керувати, беручи до уваги закони природи, науки та суспільства.

Глобальні екологічні проблеми, з якими людство зіткнулося на порозі XXI ст. глибоко впливають на всі сторони життя сучасної людини. Ці проблеми настільки взаємопов'язані, що практично не можна добитися успіху у вирішенні однієї з них, ігноруючи або приділяючи недостатню увагу іншим. Однобічний підхід до вирішення глобальних проблем може привести до тяжких наслідків.

На сьогоднішній день ми є спостерігачами й виконавцями глибокої зміни біосфери. Причому перебудова оточуючого середовища науковою людською думкою шляхом організованої праці навряд чи є стихійним процесом. Коріння цього лежить у самій природі й було закладене ще мільйони років назад у ході природного процесу, який закономірно триває впродовж щонайменше двох мільйонів років [17: 28].

Людина, заселяючи кожен куточок нашої планети і перетворюючи його під свої потреби, спираючись на наукову думку й на її породження - техніку, створила в біосфері нову біогенну силу, яка підтримує розмноження й подальше значення різних частин біосфери. Разом із розширенням області проживання, людство починає представляти із себе все більше й більше згуртовану масу, бо створені нею засоби зв'язку та засоби передачі думок з'являються по всій планеті. "Цей процес повного заселення біосфери людиною обумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно зв'язаний із швидкістю відносин, з успіхами техніки пересування, з можливістю раптової передачі думки, її одночасного обговорення всюди на планеті" [17: 34].

Люди ХХІ століття зв'язують будь-які події, які відбуваються на планеті, в єдине ціле і з кожним днем соціальна, наукова й культурна зв'язаність людства посилюється й поглиблюється. "Посилення глобалізації, взаємозалежності усього людського суспільства безперервно зростає і стає помітним впродовж небагатьох років майже щорічно" [17: 88].

Щоб забезпечити виживання в нинішньому світі, потрібна єдність сучасного світорозуміння, єдність дій всього людства по збереженню природи. І в цьому велика роль науки, зокрема філософії [11; 17].

2.4 Принцип моралі та етики у новій екологічній філософії

Щоб зберегти біосферу, а отже і наше життя в цілому, потрібно змінити стиль сучасного людського буття. Нам потрібно установити нові моральні принципи і критерії, оскільки саме мораль і визначає стиль життя.

Люди повинні насамперед почати із себе, змінити себе, розробити й поступово реалізовувати цілий ланцюжок самообмежень. Такі важливі обмеження мають вплинути на формування нового характеру майбутньої цивілізації, на структуру відносин між окремими людьми, цілими народами й країнами. Даний курс розвитку має осісти в суспільстві XXІ ст.

Очевидність зв'язку глобальної екологічної кризи зі зростаючим техногенним тиском людини на природу, по-новому висвітлило проблему місця людини в природному світі. Ідеї розширення сфери людської моральності до включення в неї природи і потреба формування нового - екологічноорієнтованого- світогляду зараз оцінюються дослідниками як умови руху людства до нової цивілізаційної парадигми.

Отже, в процесі розв'язання спектру питань, пов'язаних з сучасною екологічною кризою, окреслилося коло проблем, осмислення яких вийшло за межі екології як конкретної природничої науки і може бути визначено як філософія екології.

Підвалинами нової моралі, нової екологічної філософії мають бути:

· ідея розумного співіснування біосфери й техносфери;

· планетарний, загальнолюдський підхід до вирішення земних соціально-економічних (передусім енергетичних) та екологічних проблем;

· ідея універсалізму -- глобальної і космічної взаємозалежності всіх процесів;

· ідея необхідності самообмежень, підказаних екологічними законами й досвідом попереднього розвитку;

· ідея оптимального використання всіх ресурсів Землі на основі впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та міжнародної глобальної експертної оцінки цих ресурсів;

· ідея збереження й примноження біорізноманітності;

· консолідація людства під прапором об'єктивного знання, перетворення науки, особливо екології, на керівний інструмент;

· тотальна екологізація життя людей, перехід від сервотехнології (небезпечної для довкілля) до екотехнології [28].

Важливими факторами для суспільства майбутнього мають стати:

· зміцнення демократичних основ, самоуправління;

· залучення широких мас населення для прийняття рішень;

· загальна глибока екологічна освіта суспільства.

Завданням нової екологічної філософії є згуртування, об'єднання не лише «зелених» у різних куточках планети, а й усіх людей Землі для подолання нашого спільного лиха -- глобальної екологічної кризи. Ця філософія має допомогти формуванню нового планетарного братства, здатного до самообмежень, самодисципліни, співробітництва, взаєморозуміння та взаємодопомоги.

Ми живемо в епоху , коли перед людством постала ціла низка складних і масштабних проблем, які вона ж сама і створила. І якщо дані питання вирішувати недостатньо оперативно й ефективно , то вони можуть поставити людство на межу загибелі.

Після міжнародного екологічного форуму в Ріо-де-Жанейро 1992р. широкого розголосу набув термін «стійкий розвиток суспільства», або точніше «екостійкий розвиток». Це еволюція якої-небудь екосистеми (або системи взагалі), коли вона може розвиватися й функціонувати тривалий час за рахунок внутрішніх ресурсів, не деградуючи (самоочищуватися, саморозвиватися, самовідновлюватися). Екостійкий розвиток суспільства -- розвиток на основі раціонального природокористування та однакових можливостей для кожного мешканця планети (нації, держави), коли зберігаються відновлювальні .можливості біосфери та нормальні екологічні умови для життя й діяльності багатьох поколінь людей.

Однак людство, навіть при усвідомленні глибина даної проблеми, все одно продовжує нещадно експлуатувати природу і її ресурси, водночас дедалі сильніше забруднюючи й руйнуючи довкілля. Країни, що розвиваються, в гонитві за економічними прибутками повторюють той самий шлях, який свого часу пройшли розвинені держави -- шлях руйнування природи, дисбалансу й дисгармонії.

Техногенна цивілізація визначила таку форму раціональності, яка і спричинила кризовий екологічний стан. Як підкреслює В.Стьопін, в техногенній цивілізації формується специфічна система цінностей, відповідно до якої виникає особливе розуміння влади і сили. Влада розуміється не лише як влада людини над людиною, але й як влада над об”єктами природи і соціальними. Саме таку владу забезпечує людині наука [18: 5]. Таким чином, відповідно до засад техногенної цивілізації формується ставлення до світу як існуючого для людини, а до природи як до того, чим людина має оволодіти, підкорити.

Не дивно, що останніми роками досить чутно лунають голоси дослідників, вважаючих, що в ХХ ст. виявилися межі техногенної цивілізації і що наука є джерелом багатьох глобальних проблем, в тому числі і екологічної.

В.Хьослє глибинною причиною екологічної кризи вважає дисбаланс між різними формами людської раціональності. На його погляд, деякі форми раціональності, особливо технічна раціональність, розвиваються досить швидко, тоді як інші, які традиційно називають мудрістю, регресують. Невідповідність між цільовою і ціннісною формою раціональності, між владою і мудрістю і є, на думку дослідника, причиною екологічної кризи [24: 7].

Хоча наука розглядається як причина сучасних проблем людства, вихід з екологічної кризи не можна знайти, не спираючись на сучасну науку і новітні технології (зокрема, біотехнологію). Отже, проблема полягає в тому, на яких світоглядних засадах використовувати науку. І крім того, шукаючи продуктивні науково-технологічні ідеї щодо розв”язання екологічної проблеми,треба оцінити яким є тип раціональності, що відповідає сучасному етапу . На думку В.Зінченка, розв”язуючи глобальні проблеми, людству потрібно звертатися до “іншої, гуманної, культурної науки” відповідно до міркувань І.Пригожина, що потрібно зробити всі науки гуманітарними [12: 35].

Пошук такої науки в сучасній філософії науки відбивається в дослідженнях нового типу наукової раціональності , орієнтація на який не спричиняє кризового стану культури. Природи і людини. В.Стьопін впевнений, що наука збереже свій пріоритетний статус.Але тип наукової раціональності зміниться.

Збережеться основна орієнтація науки - на пошук істини і ріст наукового знання. Але характер об”єктів, що їх ствоює наука, приведе до зміни її картини світу, методологічних настанов, філософсько-світогядних засад - їх поле розшириться. Новий тип раціональності зараз стверджується в науці і технологічній діяльності зі складними системами, що розвиваються і є людиновимірними. Він проявляє себе через такі суттєві риси.

По-перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу - як глобальну екосистему.

По-друге, вивчення системних об”єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій діяльності. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль в таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркації передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи.

По-третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади. В діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії [18: 6-7].

Для нашого часу є характерним невміння чи небажання поєднати духовність, саме життя людства й існування природи у визначенні майбутньої долі цивілізації, а також низька екологічна культура й екологічна свідомість людей.

Але ми повинні навчитися відповідати за свої вчинки. К.-О.Апель, оцінюючи екологічну кризу як наслідок технічної цивілізації, констатує, що результати науки постають сьогодні для людства “моральним викликом”. Оскільки екологічна криза впливає на людство глобальним чином, то “люди опинилися перед завданням прийняття солідарної відповідальності за наслідки їхніх дій у планетарному масштабі” [3]. Дійсно, відповідальність має бути солідарною, тобто спільною, взаємною. Але вона також має бути структурованою. І не лише відповідно до інтелектуально-пізнавальних можливостей (наука), але й до владних можливостей щодо практичного впливу на суспільство і його зміни.

Сучасна наука глибоко втручається в природу речей, в людську природу, що потребує відповідей про міру такого впливу, про формулювання тих етичних орієнтирів, які дозволяють або забороняють людині, вченому ХХІ ст. конструювати світ у відповідності “зі своїм бажанням”, спираючись на науку.

Як зазначає американський філософ, поет, публіцист Р. Емерсон, у присутності природи людиною оволодіває одвічна насолода, хоч би які прикрощі випадали їй у повсякденному житті. Нова екологічна філософія, на відміну від старої -- антиекологічної, має навчити нас поважати Природу, Землю, все живе.

Відповідно до старої антиекологічної філософії, людина -- особливий вид у царстві біорізноманітності на Землі, вона відокремилася від Природи, вона піднеслася над Природою, вона може панувати над Природою й управляти її процесами. Природу треба перемогти.

Природа багата, її ресурси безмежні, тому, вичерпавши потрібне нам в одному місці, можемо переміститися в інше й продовжувати брати стільки, скільки хочеш (чи можеш), при цьому зі 100 % природної речовини, що видобувається, споживаючи близько 2 %, а викидаючи -- 98%.

Життя людей можна поліпшити, постійно накопичуючи матеріальні блага й нарощуючи прибутки завдяки технічному прогресові [28].

Відповідно до нової екологічної філософії, природа була й завжди буде сильнішою за людину, бо вона її породила. Людина -- невід'ємна частина, «деталь» Природи, Всесвіту, й у своєму житті вона повинна керуватись їхніми Законами, зважати на всі елементи довкілля. Всі живі істоти біосфери -- рівноправні мешканці нашої спільної домівки -- Землі. Ми маємо розумно співпрацювати з Природою, поважати її Закони. Природні ресурси обмежені й вичерпні. Ми живемо на Землі, маленькому космічному тілі, й ніщо в ньому не може бути нескінченним [28].

Для змін сучасної несприятливої екологічної ситуації потрібно змінити традиційну систему цінностей, коли етичні засади розумного ставлення до природи мають враховувати екологічну складову. Е.Агацці вважає необхідним для вчених усвідомити важливість універсальних людських цінностей.

Водночас, “філософи моралі” мають бути компетентними в реальних питаннях, що виникають в практиці наукового дослідження [1: 9]. Однією з центральних етичних проблем сучасної науки є проблема відповідальності за наслідки втілення результатів науки. Е.Агацці переконаний, що якби наукове співтовариство відмовилось від шкідливих застосувань результатів науки, то таке використання стало б неможливим [1: 46]. Але на жаль “долю людства” вирішують зовсім не вчені, які розуміються в даних питаннях, а політики і бізнесмени . І тому зрозуміло, що потрібно взяти до уваги соціотехнологічні і політичні фактори, що зумовлюють використання наукових надбань в певному руслі.

Крім того, світоглядні та етичні засади певної системи культури спрацьовують як суттєві орієнтири самоусвідомлення наукою результатів досліджень як добра чи зла.

Багато вчених та філософів намагаються дати відповідь на питання про нову систему моральних цінностей сучасного людства. Узагальнюючи їх погляди можна сказати, що для виходу з екологічної кризи не потрібно шукати абсолютно мової моралі, нових цінностей, а доцільно відродити такі вічні цінності як благорозумність, справедливість, стійкість і помірність. В поєднанні з раціональним страхом як біологічною функцією, необхідною для виживання, людина проявляє свою цілісність як єдність усвідомленого і безсвідомого [9: 35-36].

Б.Каллікот вважає, що екологічна етика має відповести на 3 питання: якою є природа природи, якою є природа людини і яким чином людина повинна ставитися до природи? Вона є науковим пошуком реальних альтернатив і навіть метафізичних принипів, що відповідають сучасній екологічній ситуації. Філософська проблематика екологічної етики полягає в конструюванні системи нормативних настанов, що визначають ставлення, поведінку, дії людини, націлені на довкілля [9: 309-310].

Отже, недивлячись на конкретні розбіжності в поглядах на шлях побудови екологічної етики, всі дослідники єдині у впевненості, що потрібно екологічно переосмислити самі метафізичні засади нашого мислення і віднести принципи етичної теорії на всі живі істоти, загалом на природу.

Прямою відповіддю на питання - як людина повиння ставитися до природи, є концепція благоговіння перед життям, запропонована А.Швейцером. Таке ставлення до життя включає 3 сутнісні елементи: покору, світо- і життєутвердження і етику - як взаємопов”язані результати мислення. Етична концепція А.Швейцера може бути яскравим прикладом того, як питання екологічної етики органічно переростають в більш широкі - філософсько-світоглядні. Принцип самоцінності життя ( життя взагалі і життя окремої людини) розглядається як засада нового світогляду - оптимістичного, який розвивається в умовах гуманної культури [25: 82-83].

Таким чином, проблема екологічної кризи не вичерпується етичним аспектом, а є більш широкою - філософсько-світоглядною.

Не протиборство, а взаємодопомога -- основа існування життя на Землі. Тільки спільними зусиллями можна досягти благополуччя. Голодний світ -- небезпечний і нестійкий.

Лише задоволення основних потреб кожної людини може бути гарантією благополуччя всіх людей на планеті. Норма життя кожної людини -- дотримання десяти біблійних заповідей у сучасній інтерпретації; норма поведінки -- доброзичливість, співчутливість, співпереживання; достойності до яких слід прагнути, -- душевна краса, гармонія, чесність, честь, висока моральність. Соціальний розвиток має базуватися на свободі й гуманізмі.

Тільки розумно поєднуючи нові технології із зусиллями кожної людини у вирішенні природоохоронних проблем можна вийти з кризи. Застосовувані нині основні способи екологізації техніки (спорудження очисних об'єктів, які нейтралізують забруднення, тощо) -- екологічно неефективні й економічно недоцільні.

Виробництва мають будуватися згідно із законами саморегульованих систем та із законами системної цілісності за аналогією з природними біогеоценозами й біосферою (різноманітність видів -- важлива передумова забезпечення замкненості технологічних процесів використання речовини; суспільне виробництво має підпорядковуватися принципові кругообігу речовини). Виробничі процеси мають розвиватися за біологічними принципами; слід переходити до промислового фотосинтезу.

Створення практично орієнтованої філософії екологічної кризи не є “останнім завданням” філософії по відношенню до екології, взагалі до сучасної науки в ракурсі глобальної екологічної кризи.

Відповідно до ситуації, виникає потреба поставити питання більш широким чином - про створення нової філософії науки, що здійснює синтез як сучасних розділів природознавства і гуманітарних наук, так і соціоекономічних наук, етики і філософії.

Ця інтенція реалізується не лише через рух від конкретних наук до метанаукових досліджень, а й в зворотньому напрямку - від глибинного суто філософського обгрунтування до власно наукового - екологічного пізнання. Якщо, слідом за В.Хьослє погодитися з подібністю екології як науки про дім і “ідеальної домівки людства” - сукупності буття як предметом філософії, зрозуміло, що загроза руйнування нашого планетарного дому призведе і до руйнування дому ідеального.

Отже, тільки відновлення “ідеальної будівлі”, яка б поєднувала автономію розуму із самодовліючою гідністю природи, допоможе людині зберегти планетний дім і довго жити в ньому [24: 8-9]. Таким чином, значущість створення філософії сучасної екології виявляється не лише в теоретико-філософському, а й практико-соціальному смислі.

Треба зауважити, що філософія екології залишається “відкритою системою”, елементи якої потребують означення і осмислення. Сучасна інтеграція України в систему європейських держав потребує не лише економічної стабільності, а й гарантування екологічної безпеки, питання якої складають важливий пласт філософії екології.

За межами обговореного залишаються такі важливі для існування природи і людини питання, як можливість еволюції штучного біологічного світу, як необхідність нового осмислення розвитку генної інженерії, зокрема - генної терапії і дуже багато інших. Іх дослідження прояснить ставлення сучасної людини до свого майбутнього - як до реальності чи як до утопії.



ВИСНОВКИ

Сучасна екологічна криза багато в чому зв'язана з падінням моральності і духовності людини, тому основним завданням екологічної філософії є глобальні зміни свідомості людства, відведення людства від примату матеріальних цінностей до екологічних пріоритетів.

На наших очах руйнуються системи цінностей, які раніше цементували суспільство та її членів, з'являється нове суспільство із блоків старих, часто архаїчних і декадентських соціумів, причому їм властива невизначеність і складність. Саме в умовах глобальної революції, на зламі цивілізацій, відбувається «висвітлення» феномена людини та його взаємовідносин з природою, розкриття єдності людини з природою. Подолання глобальних проблем людства повинно привести до переосмислення стилю і способів, технології й загальної практики свого ставлення до природи, оточуючого середовища загалом, до пошуку нової філософії життєдіяльності людства, гармонізації взаємостосунків і взаємодії суспільства і природи, людини і культури, народу і довкілля. Проблема пошуку нової філософії екології людини вийшла за межі людського соціуму й актуалізувалась як планетарна, вселюдська проблема ХХІ століття.

Вирішити ці проблеми може тільки багатовимірна людина, творча, креативна людина, яка здатна виробити адекватні методи, щоб протистояти різноманітним загрозам людської екзистенції та формування нового екологічного світогляду, що потребує зміни парадигм.

Спостереження вказують, що ми живемо в перехідний час, коли завершує існування і розвиток один тип людини і складаються умови для утворення іншого типу, більш розумного та розвиненого. У цих умовах потрібно готувати умови для формування людини, яка б стала другом для природи і навчилася б жити з нею у гармонії. Така робота передбачає, з одного боку, практичну реалізацію нових форм життя, нових дослідів спілкування, з іншого - інтелектуальне забезпечення, формування світогляду. У цій роботі не остання роль належить філософії та соціальної екології.

Екофілософія - це новий науковий напрямок, особливим об'єктом якого стає дослідження впливу антропогенного фактору не тільки на біосферу, але й на саме людство.

Щоб забезпечити виживання в нинішньому світі, потрібна єдність сучасного світорозуміння, єдність дій всього людства по збереженню природи. І в цьому велика роль науки, зокрема філософії

«Якщо людський рід має вижити і скористатися тими великими досягненнями, які є в його распорядженні, то він може це зробити тільки при повному усвідомленні нашого еволюціного минулого і співвіднести свої дії з ним - але не шляхом бездумного або фаталістичного сприймання . Шлях до майбутнього лежить в розумінні нашої біологічної природи, в визнанні її обмеженості, її потенціальних можливостей і в використанні цієї природи для повернення до неї - для створення кращого світу - морально кращого для всіх нас» [19].

...